Принципиздійснення правосуддя в Україні
План
1. Поняття, сутність та системапринципів правосуддя
2. Характеристика окремих принципівправосуддя
3. Принципи судочинства, щозабезпечують захист основних конституційних прав і свобод людини і громадянина
1. Поняття, сутність тасистема принципів правосуддя
Принципиправосуддя – цефундаментальні правові вимоги (вихідні засади), які визначають зміст і формуздійснення правосуддя, недотримання яких тягне за собою несприятливі наслідки увигляді скасування прийнятих у справі рішень.
Сутність принципів правосуддя полягаєв тому, що це норми загального і визначального характеру, які містяться вКонституції України, відповідних процесуальних кодексах та інших правових актахі відображають найбільш суттєві риси і властивості судочинства. Ці норми є первинними,тобто непохідними від інших норм, вони конкретизуються у більш часткових(окремих) процесуальних нормах.
Всі принципинерозривно зв’язані між собою і порушення будь-якого одного принципу призводитьяк правило до порушення інших і тим самим до порушення законності припровадженні у справі. Тому недотримання хоча би одного з принципів правосуддятягне за собою скасування рішень, прийнятих у справі.
Значення принципів правосуддяполягає в тому, що вони є гарантією дотримання прав і законних інтересів фізичнихі юридичних осіб при здійсненні судочинства, а також гарантією прийняттязаконного та обґрунтованого рішення у справі. Принципи є відправним пунктом абопідґрунтям для тлумачення конкретних процесуальних норм, а також для вирішеннявсіх протиріч, які виникають при здійсненні правосуддя.
Систему принципівправосуддя складають:
– конституційні принципи;
– загальні принципи –закріплені у Законі України ”Про судоустрій і статус суддів”;
– галузеві принципи.
Конституційні засади (принципи) здійсненняправосуддя в Україні закріплені у Конституції України. Більшість з нихсконцентрована у статтях 124-131 розділу VIII Конституції України, який носитьназву “Правосуддя”.
Відповідно до ст.129Конституції до основних засад судочинства належать:
— незалежність суддів іпідкорення їх тільки закону;
— здійснення судочинствасуддею одноособово або колегіально;
— законність;
— рівність всіх учасниківсудового процесу перед законом і судом;
— забезпечення доведеностівини;
— змагальність сторін тасвобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їхпереконливості;
— підтримання державногообвинувачення в суді прокурором;
— забезпеченняобвинуваченому права на захист;
— гласність судовогопроцесу та його повне фіксування технічними засобами;
— забезпечення апеляційногота касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом;
— обов’язковість рішеньсуду.
Крім цього, цілий рядконституційних принципів судочинства закріплений в інших розділах Конституції. Наприкладу ст. 29 закріплений принцип свободи і особистої недоторканності, у 30 –принцип недоторканності житла, у 62 – принцип презумпції не винуватості, у ст.124 – принцип участі народу у здійсненні правосуддя і т.д.
У статтях 5–15 розділу 1 ЗаконуУкраїни “Про судоустрій та статус суддів” законодавець також закріпив принципиправосуддя, які є обов’язковими для всіх судів загальної юрисдикції, а саме:
– здійснення правосуддявиключно судами;
– самостійність суддів;
– право на судовий захист;
– право на повноважний суд;
– рівність перед законом ісудом;
– правова допомога приреалізації права на справедливий суд;
– гласність і відкритістьсудового розгляду;
– мова судочинства;
– обов’язковість судових рішень;
– право на оскарження судовогорішення;
– одноособовий та колегіальний розглядсправи.
Відповідно до ст.129Конституції, законом можуть бути визначені також й інші засади судочинства всудах окремих судових юрисдикцій. В даному випадку мова йде про галузеві принципи здійснення судочинства взалежності від юрисдикції суду: в кримінальних, цивільних, адміністративних тагосподарських справах. Галузеві принципи судочинства закріплені у відповіднихпроцесуальних кодексах – кримінально-процесуальному, цивільному процесуальному,господарсько-процесуальному та в інших законах. Галузеві принципи судочинстваповинні відповідати конституційним засадам і не можуть суперечити їм.
2. Характеристика окремихпринципи правосуддя
Забезпеченняправа громадян на судовий захист. Конституція України (ст. 8) закріплює, щоправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантуєтьсяправо на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Цеконституційне положення має важливе значення для забезпечення механізму захиступрав і свобод громадян. Досвід підтверджує, що ніхто не може бути суддею усвоїй власній справі, а ймовірність визнання людьми, окремими посадовимиособами власних помилок чи допущених зловживань украй мала. Не висока також ймовірністьтого, що зловживання чи помилки можуть бути добровільно виправлені вищестоящимипосадовими особами виконавчої влади. Найбільш ефективною силою, здатною прийтина допомогу тому, кому заподіяна шкода, є незалежний, об'єктивний,неупереджений і компетентний суд.
Урозвиток конституційних положень Закон (ст. 7) закріплює, що кожномугарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним ібезстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпеченнясправедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановленізаконом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій іВерховний Суд України і кожен має право на участь у розгляді своєї справи увизначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції. Необхіднозазначити, що іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи маютьправо на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особамиУкраїни.
Цеположення національного законодавства відповідає міжнародно-правовому принципу,проголошеному Загальною декларацією прав людини і громадянина: “Кожна людинамає право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судамиу випадку порушення її основних прав, наданих її конституцією чи законом”.
Крімтого, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яканосить назву ”Право на справедливий судовий розгляд” передбачає, що кожен привирішенні питання щодо його цивільних прав і обов’язків або при встановленні обґрунтованостібудь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право насправедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним ібезстороннім судом, встановленим законом. Також у ст. 13-1 Конвенції закріпленоположення, що кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції порушуються,має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національномуоргані навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційніособи.
Важливиммоментом реалізації права на судовий захист є те, що воно надається кожному,тобто всі суб’єкти правовідносин мають рівний доступ до судового захисту своїхправ і законних інтересів. Цей принцип знаходить також свій розвиток уположеннях, закріплених у ст.8 Закону (”Право на повноважений суд”), якапередбачає зокрема, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд йогосправи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Суддяж у свою чергу розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судовихсправ, який встановлюється виключно законом. На розподіл судових справ міжсуддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.
Принцип законності. Принцип законностівіднесений Конституцією України до одного з основних принципів здійсненняправосудця в Україні ( п.1. ч. 3 ст. 129). Вимога точного і неухильногодотримання і виконання закону вважається одним з найбільш важливих іуніверсальних правових принципів, що мають істотне значення для всіх галузейправа.
Підзаконністю прийнято розуміти точне і неухильне дотримання і виконання положеньКонституції України, законів і відповідних їм інших правових актів усімадержавними і недержавними установами й організаціями, посадовими особами,громадянами. Принцип законності прямо витікає і з конституційних положень,згідно яким органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють своїповноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України(стаття 6 Конституції України).
Вимогадотримуватись закону при здійсненні правосуддя міститься й у інших конституційнихположеннях, зокрема відповідно до ч.1. ст. 129 Конституції судді при здійсненніправосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Аналогічну за змістом вимогумістить і ч.1 ст.6 Закону (самостійність судів), згідно якої суди є незалежнимивід будь-якого незаконного впливу і здійснюють правосуддя на основі Конституціїі законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
Принципзаконності послідовно і чітко закріплено й у галузевому процесуальномузаконодавстві. Здійснення правосуддя в точній відповідності з законом — це нетільки вимога безумовно дотримуватись процесуальних норм при розгляді івирішенні судових справ. Оскільки суд застосовує норми матеріального права, вінповинен робити це правильно, тобто правильно кваліфікувати діяння підсудного,визначити йому справедливе покарання, законно вирішувати спори у цивільнійсправі. Суворе дотримання процесуальних і матеріальних норм створює всінеобхідні умови для винесення судом законного й обґрунтованого рішення(вироку).
Принципзаконності містить у собі вимогу дотримуватись не тільки норм процесуального іматеріального права, але також і нормативних положень, що стосуютьсясудоустрою. Правові норми, що стосуються судоустрою, прямо пов’язані зпроцесуальними нормами. Так, здійснювати правосуддя повноважні лише судді,призначені в законному порядку, і суди, визначені Конституцією України іЗаконом “Про судоустрій і статус суддів”. Порушення цих вимог викликаєпроцесуальні наслідки (скасування вироку чи рішення як неправомірного).
Принципзаконності поширює свою дію на всіх суб’єктів судового процесу: суддю,прокурора, підсудного, захисника, потерпілого, цивільного позивача івідповідача, їхніх представників і інших осіб, що беруть участь у судовомузасіданні.
Вимогаправильного виконання і дотримання законів при здійсненні правосуддя адресованав першу чергу суддям. Суд тільки тоді реалізує свої завдання щодо зміцненнязаконності і правопорядку, охорони прав і законних інтересів держави,суспільства й окремих громадян, зможе здійснити виховний і попереджувальнийвплив на громадян, коли сам при розгляді і вирішенні справ буде неухильнослідувати вимогам закону.
Принципздійснення правосуддя виключно судами. Цей принцип закріплений у ст. ст. 124, 127Конституції та ч.1 ст. 5 Закону. Зокрема у ст. 124 міститься норма, якапередбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегуванняфункцій судів або їх привласнення іншими органами чи посадовими особами недопускається. Аналогічна за змістом норма закріплена й у ч.1 ст. 5 Закону. Крімтого, ч. 2 цієї ж статті передбачає, що особи, які привласнили функції суду,несуть відповідальність згідно із законодавством України. Згідно ст.127правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках,народні засідателі і присяжні.
Отже,правосуддя здійснюється тільки спеціально уповноваженими (компетентними)державними органами — судами. Це має надзвичайно важливе значення длядотримання прав і свобод людини і громадянина, адже саме судова процедуранайбільш повно гарантує дотримання законності, незалежності і неупередженостіпри розгляді і вирішенні справи.
Данийпринцип передбачає також те, що акти правосуддя (вироки та інші судовірішення), після набуття законної сили набувають загальнообов’язкового значення,підлягають неухильному проведенню в життя. Скасовувати чи змінювати їх рішенняможуть лише вищестоящі судові інстанції з дотриманням процесуальних правил ігарантій в порядку апеляційного чи касаційного провадження.
Впершепринцип здійснення правосуддя тільки судом у вітчизняному законодавстві бувзакріплений у ході судово-правової реформи кінця 50-х — початку 60-х років.Приводом для цього послужили виявлення і широкий розголос численних фактівзастосування в 20-40-х роках і на початку 50-х років репресивних заходів позасудовимиорганами (“особливими нарадами”, “трійками”, “двійками” і т.п.), жертвамирішень яких стали мільйони ні в чому невинних людей.
Принципрівності усіх учасників судового розгляду перед законом і судом. Цей принципзакріплений уп.2 ч.3 ст. 129 Конституції і безпосередньо пов’язаний із закріпленим у ст. 24Конституції положенням, відповідно до якого ”громадяни мають рівніконституційні права і свободи та є рівними перед законом”. Відповідно до ст. 9Закону Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасниківсудового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри,політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціальногопоходження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Рівністьперед законом — цеоднакове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх громадян.При цьому передбачається не тільки надання прав, а і їхня реалізація,можливість застосування заходів юридичної відповідальності відповідно до тихзаконодавчих актів, що регламентують здійснення правосуддя.
Поняттярівності перед судом не відрізняється істотно від поняття рівності передзаконом. Воно означає наділення всіх громадян, що постають перед судом у тій чиіншій якості, рівними процесуальними правами й обов’язками.
Принципрівності перед законом і судом означає, що правосуддя здійснюється на основієдиного для всіх законодавства, в однаковому процесуальному порядку, у точнійвідповідності з законом і рівними гарантіями для кожного громадянина. Закони,застосовувані судом, дають рівні права і покладають на громадян рівні обов’язкиз врахуванням їх процесуального становища (потерпілий, підозрюваний,обвинувачуваний, захисник, позивач, відповідач, треті особи та ін.). Томубудь-який громадянин може одержати в суді захист своїх прав без обмежень. Ніхтоне може бути звільнений від обов’язку дотримуватись закону. Виходячи зрозглянутого принципу, суд зобов’язаний забезпечити однаково рівне ставлення довсіх учасників процесу і не допускати їх дискримінації.
Важливоюгарантією рівності всіх громадян перед законом і судом є відправленняправосуддя судами на засадах єдиного для всіх суду. Це означає, що в Українінемає судів для привілейованих верств суспільства, чи населення визначеноїнаціональності або віросповідання.
Діючийзакон передбачає особливий порядок притягнення до відповідальності деякихкатегорій громадян, наприклад, суддів, депутатів. Однак це не можна розглядатияк відступ від принципу рівності перед законом і судом, оскільки особливийпорядок притягнення цих осіб до відповідальності встановлю ний законом єгарантією їх недоторканності в зв’язку з виконанням службових повноважень.
Принципзмагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і доведенні передсудом їх переконливості – закріплений у п.4.ч.3 ст.129 Конституції. Принцип змагальності судовогопроцесу є однією з гарантій встановлення істини в ході судового розгляду. Данийпринцип співзвучний з принципом здійснення правосуддя на засадах рівності передзаконом і судом, однак зазначені принципи не є тотожними. Принцип рівностіперед законом і судом стосується всіх, хто так чи інакше стикається із судом івідповідно — правосуддям. Це можуть бути обвинувачувані і потерпілі, свідки йексперти, перекладачі і т.д. Що ж стосується принципу змагальності, то вінпоширює свою дію не на всіх громадян, а лише на сторони, які беруть участь усудочинстві.
Змагальністьяк принцип правосуддя означає таку побудову процедури його здійснення, яказабезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньомуучасть, по відстоюванню їх прав та законних інтересів.
Іншимисловами, правосуддя є змагальним тоді, коли сторони (учасники) розгляду судовоїсправи можуть активно і на рівних сперечатися, доводити свою правоту, викладативільно свої доводи, давати своє тлумачення фактів, подій, доказів.
Прицьому суду належить роль органу, який активно сприяє пошуку істини і сам береучасть у ньому, контролює правомірність дій сторін, забезпечує неухильнедотримання всіх правил судового розгляду, встановлених законом.
Невід’ємноюумовою змагальності є рівноправність сторін – обвинувачення і захисту, позивачаі відповідача в судовому розгляді. Це забезпечує всебічність дослідженнядоказів, встановлення судом істинності фактів і, у кінцевому рахунку, —прийняття справедливого судового рішення.
Принципнадання правової допомоги при реалізації права на справедливий суд (забезпеченняобвинуваченому права на захист). Даний принцип закріплений у п.6 ч.3 ст. 129Конституції та ст. 10 Закону. Необхідно відмітити, що й Конвенція про захист прав і основоположнихсвобод людини (1950), ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997, р.,передбачає право кожного обвинувачуваного захищати себе особисто чивикористовувати правову допомогу захисника, обраного ним за власним розсудом,або якщо він не має коштів для оплати правової допомоги захисника – одержуватитаку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя (п.3 с. ст.6-1Конвенції). Даний принцип здійснення правосуддя передбачає, що всім особам можебути надана кваліфікована правова допомога для якісного захисту їх прав ізаконних інтересів у суді.
Правовадопомога — цегарантована Конституцією України можливість фізичних і юридичних осіб одержатиюридичні (правові) послуги. Для забезпечення обвинуваченому права на захист та наданняправової допомоги при розгляді справ у судах в Україні діє адвокатура (ст. 59Конституції). Порядок і умови надання правової допомоги визначаються законом.
Держававизначає коло суб’єктів, які можуть надавати правову допомогу та їхповноваження. Аналіз чинного законодавства України дає підстави визначити, яксуб’єктів надання правової допомоги:
— державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги(Міністерство юстиції України, Міністерство праці і соціальної політики,нотаріат тощо.);
— адвокатуру України, як спеціально уповноважений недержавний правозахиснийінститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення і наданняправової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах(стаття 59 Конституції України);
— суб’єктів підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам упорядку, передбаченому законодавством України;
— об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (стаття 36Конституції України).
Однієюіз суттєвих гарантій забезпечення права на захист є те, що у випадках,передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно. Таким чином,соціальне незахищеним верствам населення України, які не мають коштів дляоплати праці захисника їх прав і інтересів у судовому процесі, у передбаченихзаконом випадках, надається безкоштовна правова допомога. Дане положення законуспрямоване і на забезпечення реалізації принципу рівності всіх перед законом ісудом. Стаття 129 Конституції України, перелічуючи основні принципи здійсненнясудочинства в Україні, закріплює принцип забезпечення обвинувачуваному права назахист. Даний принцип істотно звужує загальний принцип надання правовоїдопомоги при розгляді справ у судах, тому що стосується лише здійсненняправосуддя в кримінальних справах. Однак варто мати на увазі, що саме припритягненні до кримінальної відповідальності до особи можуть застосовуватисянайбільш суворі примусові заходи, що найбільшою мірою торкаються її прав.
Більшдетально права учасників судового розгляду на отримання правової допомоги регламентуютьсяпроцесуальним законодавством.
Принципгласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами –закріплений у п.7. ч3. ст… 129 Конституції та ст.11 Закону. Принцип гласності судовогопроцесу передбачає відкритість судової процедури. Відкритий розгляд справ увсіх судах означає такий порядок розгляду кримінальних, цивільних,господарських, адміністративних справ і справ про адміністративніправопорушення, при якому доступ у зал судового засідання вільний для всіхгромадян, що досягли визначеного віку, представників преси, а хід і результатипроцесу можуть вільно висвітлюватися в пресі та інших засобах масовоїінформації.
Сутьданого принципу полягає в забезпеченні можливості всім громадянам, які не єучасниками процесу в тій чи іншій судовій справі, бути присутніми при їїрозгляді. Це сприяє забезпеченню демократизму правосуддя, є своєрідною формоюконтролю з боку народу за правосуддям, дисциплінує суд, змушує його більш відповідальновідноситися до вирішення виникаючих питань, піклуватися про те, щоб усе, щопроходить в суді було максимально переконливим, обґрунтованим. Гласністьсудового розгляду є важливою умовою неупередженого, об’єктивного, повного,всебічного дослідження обставин справи і винесення справедливого судовогорішення. Можливість присутності в суді представників громадськості сприяєформуванню в суспільстві переконаності в правильному функціонуванні судовихустанов і довіри до них.
Ніхтоне може бути обмежений у праві на одержання в суді усної чи письмовоїінформації, що стосується результатів розгляду його судової справи.
Розглядсправ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальнимзаконом. При відкритому судовому розгляді всі бажаючі вправі входити до залусуду і бути присутніми на процесі без спеціального дозволу. В той же час, дозалу засідань при розгляді кримінальних справ з педагогічних мотивів недопускаються особи, молодше 16 років, через нестачу площі залу головуючий може розпорядитисяпро обмеження доступу відвідувачів.
Учасникисудового розгляду й інші особи, присутні у відкритому судовому засіданні, маютьправо робити письмові замітки. Проведення в залі судового засідання фото- ікінозйомки, теле-, відео-, звукозапису з застосуванням стаціонарної апаратури,а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду в порядку,встановленому процесуальним законом, хоча сам процес офіційно передбаченознімати на відео. Необгрунтоване обмеження гласності судочинства може служитипідставою до скасування вироку вищестоящим судом, оскільки це являє собоюістотне порушення процесуального закону.
Розглядсправи в закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадку,коли це суперечить інтересам охорони державної, комерційної, банківської івійськової таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається замотивованою ухвалою суду чи постановою судді у справах про злочини осіб, які недосягли шістнадцятирічного віку; у справах про статеві злочини; у інших справахз метою запобігання розголошення даних про інтимні сторони життя осіб, якіберуть участь у справі; з метою забезпечення безпеки потерпілого, свідка чиінших осіб, які беруть участь у справі, їхніх родичів; для збереження таємниціусиновлення.
Узакритому режимі може розглядатися справа в цілому чи її частина. Рішення прозакритий судовий розгляд приймається судом за власною ініціативою або заклопотанням осіб, які беруть участь у справі.
Прирозгляді справи в закритому судовому засіданні присутні особи, що беруть участьу справі, їхні представники, представники громадських організацій і трудовихколективів, а також свідки, експерти, перекладачі.
Чиннийпроцесуальний закон передбачає можливість видалення з залу судового засіданняокремих учасників процесу, що не розглядається як обмеження гласності, оскількице застосовується у відношенні порушників порядку в судовому засіданні.
Фіксуванняперебігу судового процесу технічними засобами передбачає, що при розгляді справ хід судовогопроцесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальнимзаконом.
Принципзабезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (право наоскарження судового рішення) – закріплений у п.8.ч.3 ст. 129 Конституції та ст.14 Закону. Сутність даного принципу полягає в тому, учасники судового процесута інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, маютьправо на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також наперегляд справи Верховним Судом України. З цією метою в Україні утворюєтьсямережа апеляційних судів, які розглядають справи за апеляцією відповіднихсуб’єктів, а також вищі спеціалізовані суди, які переглядають справи вкасаційному порядку у випадках, передбачених законом. Основне завдання судів апеляційноїта касаційної інстанцій – забезпечення законності та обґрунтованості судовихрішень судів першої (або низшої) інстанції та виправлення їх помилок. Однак невсі судові рішення можуть бути оскаржені, оскільки підстави та порядокоскарження судових рішень визначається виключно процесуальним законом. Зокремарішення вищих спеціалізованих, постановлені ними як судами касаційної інстанціїможуть бути переглянуті Верховним Судом України лише у 2-х випадках – принеоднаковому застосуванні норм матеріального права в однакових правовідносинах,або у випадку, коли прийняте у справі рішення суперечить міжнародним договорамі угодам, ратифікованим Україною. Крім того, наприклад рішення ВАСУ,постановлене ним як судом першої інстанції при розгляді справи щодо встановленняЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму, або щодо скасуванняреєстрації на кандидата на пост Президента України є остаточним і не підлягаєоскарженню.
Принципобов'язковості судових рішень (п.9.ч3.ст.129 Конституції, ст. 13 Закону). Судове рішення, якимзакінчується розгляд справи в суді, ухвалюється від імені України.
Судовірішення, що набули законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органамидержавної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннямигромадян і їх організацій, громадянами і юридичними особами на всій територіїУкраїни. Обов’язковість врахування судових рішень для інших судів, органівпрокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Судовірішення інших держав є обов’язковими для виконання на території України занаявності умов, визначених законом України щодо міжнародних договорів, згода наобов’язковість яких дана Верховною Радою України.
Державазабезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконаннятаких функцій у механізмі держави функціонують спеціальні органи і посадовіособи, до обов’язків яких входить виконання судових рішень (Державнийдепартамент України з питань виконання покарань, державна виконавча служба таінші.). Крім того, невиконання судових рішень тягне за собою передбаченузаконом відповідальність, втому числі в окремих випадках й кримінальну.
Принципиколегіального і одноособового розгляду справ та участі народу у здійсненніправосуддя. Правильневизначення складу суду, що повинен розглядати справу, має істотне значення длязабезпечення законності, компетентності і неупередженості суду, оскількирішення постановлене неналежним (незаконним) складом суду підлягає скасуванню.
Відповіднодо ч.2 ст.129 Конституції судочинство провадиться суддею одноособово, колегієюсуддів чи судом присяжних. Норму аналогічного змісту містить і ст. 15 Закону,як передбачає, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а увипадках, визначених процесуальним законом, – колегією суддів, а також заучастю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справуодноособово, діє як суд. Персональний склад суду для розгляду конкретної справивизначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідностірозподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг. Причомупри визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справиавтоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступенязавантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуальногозакону.
Важливоюформою прояву колегіальності є участь у роботі суду представників народу –народних засідателів і присяжних. Зокрема у ч. 4. ст. 124 Конституції Україниміститься норма, яка передбачає, що народ безпосередньо бере участь уздійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Відповіднодо чинного процесуального законодавства, справи в судах першої інстанціїрозглядаються суддею одноособове, колегією суддів чи суддею і народнимизасідателями. Наприклад всі кримінальні справи про злочини, санкції якихпередбачають до 10 років позбавлення волі розглядаються суддею одноособово. Увипадках, якщо санкція за злочин передбачає позбавлення волі на строк більше 10років, кримінальна справа розглядається колегіально судом у складі трьохпрофесійних суддів. У випадках, якщо санкція передбачає довічне позбавленняволі, кримінальна справа по першій інстанції розглядається судом у складі двохсуддів і трьох народних засідателів (ст. 17 КПК України). Цивільні справирозглядаються місцевими судами по першій інстанції суддею одноособово абоколегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Зокремавідповідно до ст. 234 ЦПК України цивільні справи, які розглядаються в порядкуокремого провадження (непозовного) щодо: обмеження дієздатності фізичної особи,визнання фізичної особи недієздатної або відновлення цивільної дієздатностіфізичної особи; усиновлення; визнання фізичної особі безвісті відсутньою абопомерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку а такожобов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного диспансеру – розглядаютьсясудом у складі одного судді та двох народних засідателів.
Розглядсправ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках,передбачених законом, здійснюється судом колегіально в складі не менше трьохпрофесійних суддів.
Принципвсебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи. У відповідності з Загальноюдекларацією прав людини (ст. 10), Міжнародним пактом про громадянські і політичніправа (ст. 14), ст..6-1 Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод кожна людина має право на справедливий розгляд її справи компетентним,незалежним і об’єктивним судом. Усі суди повинні вирішувати передані їм справинеупереджено, на основі фактів і відповідно до закону, без яких-небудь обмеженьі впливу, тиску чи погроз. Незалежність судів дає їм право і вимагає від нихзабезпечення справедливого ведення судового розгляду та дотримання всіх правсторін.
Всебічність,повнота й об’єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності йобґрунтованості прийнятих рішень.
Всебічністьпередбачаєз’ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотнихдля справи обставин, а також всебічність самого процесу дослідження, тобтоперевірку всіх можливих версій і вичерпне з’ясування всіх фактичних даних, щомають значення для правильного розгляду і вирішення справи.
Повнотадослідженняозначає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробитидостовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Висновки всправі будуть відповідати фактам об’єктивної дійсності тільки в тому випадку,якщо вони обґрунтовані достатніми і достовірними доказами.
Об’єктивність дослідженняозначає безсторонній, неупереджений підхід до збирання й оцінки доказів,виявлення і дослідження як обтяжуючих, так і пом’якшуючих його відповідальністьобставин, неухильне дотримання встановленого законом порядку провадження всправі і прийняття процесуальних рішень.
Принципвсебічності, повноти й об’єктивності діє на всіх стадіях провадження в справі іє необхідною умовою прийняття законних і обґрунтованих рішень.
Підставоюдо скасування вироку в кримінальній справі і рішення в цивільній справі можебути істотне порушення норм процесуального права, що перешкодило суду всебічнорозглянути справу і вплинуло чи могло вплинути на прийняття законного йобґрунтованого вироку чи рішення. До числа істотних порушень процесуальногозакону відноситься незаконний склад суду, у тому числі входження до складу судуособи, що підлягає відводу через його зацікавленість у справі, порушеннятаємниці наради суддів, розгляд справи під час відсутності підсудного в тихвипадках, коли за законом його присутність обов’язкова тощо.
Зазначеній інші передбачені законом гарантії покликані забезпечити всебічне, повне йоб’єктивне дослідження обставин справи.
Принципнаціональної мови судочинства. Судочинство і діловодство у судах Українивідповідно до вимог ч.1 ст. 12 Закону здійснюється державною мовою. Відповіднодо Конституції України (ст. 10), державною мовою в Україні є українська мова.Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіхсферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантуєтьсявільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національнихменшин України.
Відповіднодо вимог ч. ч.2-5 ст. 12 Закону суди забезпечують рівність прав громадян усудовому процесі за мовною ознакою, використовують державну мову в процесісудочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовомупроцесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Крім того, у судах, поряд здержавною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповіднодо Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мовабо мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом.Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантуєтьсядержавою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Реалізаціянаведених вище положень забезпечується також й тим, що особи, які не володіютьчи недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідноюмовою і послугами перекладача в судовому процесі.
Веденняпроцесу державною мовою із забезпеченням учасникам процесу, які не володіютьцією мовою, права давати показання, заявляти клопотання, виступати в судірідною мовою і користуватися послугами перекладача, має важливе значення длявирішення завдань судочинства і реалізації наданих прав всіма учасниками процесу.Національна мова судочинства й участь у справі перекладача гарантує рівністьвсіх учасників процесу незалежно від національності і володіння мовою. Коженучасник процесу, користуючись рідною мовою, має можливість у повному обсязіреалізувати надані йому процесуальні права і виконувати покладені на ньогозаконом обов’язки.
Важливоюгарантією цього принципу є обов’язок суду роз’яснити особам, які беруть участьу справі, їхнє право давати показання і виступати в суді рідною мовою,користуватися послугами перекладача, знайомитися з його допомогою з усімаматеріалами справи. Гарантією забезпечення прав учасників процесу, що неволодіють мовою судочинства, є також обов’язкова участь захисника в судовомурозгляді по таких справах.
Порушенняпринципу національної мови судочинства, обмеження права особи на користування впроцесі рідною мовою, необгрунтована відмова в запрошенні перекладача єістотним порушенням процесуального закону, що веде до скасування судовогорішення в цивільній справі чи вироку в кримінальній справі.
Принципнезалежності і самостійності суддів. Цей принцип закріплений як у КонституціїУкраїни (ст. 126, ч.1 ст.129) так і у Законі України “Про судоустрій і статуссуддів”(ч.1 ст. 1, ст.6, 47-49). Суть даного принципу правосуддя полягає впрагненні забезпечити умови, за яких суд зміг би мати реальну можливістьприймати відповідальні рішення без стороннього втручання та тиску виключно наоснові положень закону.
Незалежність суддів означає їх незалежнупроцесуальну діяльність при здійсненні правосуддя, розгляд справи на основінорм матеріального і процесуального закону відповідно до професійноїправосвідомості суддів і в умовах, що виключають сторонній вплив на них.
Розрізняютьзовнішню і внутрішню незалежність суддів.
Зовнішнянезалежність,полягає в тому, що суддя при здійснення правосуддя є незалежним від зовнішніхфакторів, в першу чергу від впливу органів законодавчої і виконавчої гілокдержавної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань,окремих посадових осіб і громадян.
Внутрішнянезалежністьсуддів передбачає їх незалежність від факторів впливу всередині самої судовоїсистеми. Суддя повинний мати процесуальну незалежність від інших суддів складусуду (колегії), народних засідателів, керівництва суду, однієї судової інстанціївід іншої, суддів суду одного рівня, від суддів і керівництва суду іншого рівняі т.д. При розгляді справ судді незалежні від думки учасників процесу(прокурора, адвоката, позивача, відповідача та ін.). Вони незалежні у виборіправової норми, яка підлягає застосуванню при розгляді конкретного правовогоспору.
Уст. 126 Конституції України закріплені положення, що гарантують незалежність інедоторканість суддів при здійсненні судочинства. Відповідно до даної статті,незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законамиУкраїни. Вплив на суддів яким би то не було чином забороняється. Державазабезпечує особисту безпеку суддів і їхніх родин.
Згідноч.4. ст. 47 Закону незалежність судді забезпечується:
1)особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальностіта звільнення;
2)недоторканністю та імунітетом судді;
3)незмінюваністю судді;
4)порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницеюухвалення судового рішення;
5)забороною втручання у здійснення правосуддя;
6)відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
7)окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів,установленим законом;
8)належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;
9)функціонуванням органів суддівського самоврядування;
10)визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів йогосім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;
11)правом судді на відставку.
Отжеоднією із головних гарантій незалежності суддів є особливий порядокпризначення, обрання та звільнення суддів, закріплений у ст. 126 Конституції,згідно якої судді займають посади безстрокове, крім судців Конституційного СудуУкраїни і суддів, призначуваних на посаду судді вперше.
Суддязвільняється від посади органом, що його обрав чи призначив у випадку:
1) закінчення терміну, на якийвін обраний чи призначений;
2) досягнення суддею шестидесятип’яти років;
3) неможливості виконувати своїповноваження за станом здоров’я;
4) порушення суддею вимог щодонесумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набуття законної силиобвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісновідсутнім чи оголошення померлим;
9) подачі суддею заяви про відставкучи звільнення з посади за власним бажанням.
ПоложенняКонституції, що стосуються гарантій незалежності суддів деталізуються також унормах ст. 6 Закону, які передбачають, що суди здійснюють правосуддя самостійно.Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України,забезпечуючи при цьому верховенство права.
Зверненнядо суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не єучасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом нерозглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійсненняправосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чисуддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно,письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливуна безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність,установлену законом. Закон також передбачає (ч.4 ст.6), що для вирішення питаньвнутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.
Необхіднозазначити, що функціонування органів суддівського самоврядування, які вирішуютьпитання внутрішньої діяльності судів, у тому числі й питання організаційногозабезпечення судів і діяльності суддів, соціального захисту суддів і їхніхродин, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненнямправосуддя є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів ісуддів
Самостійністьсудів означає також, що між ними (судами різних ланок та інстанцій) відсутнівідносини підпорядкування.
Суддяне зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у йогопровадженні, крім випадків, установлених законом (ч.2 ст. 47 Закону) і маєправо звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддівУкраїни, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення заучастю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози (ч.3 ст. 47Закону).
Органидержавної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службовіособи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважатинезалежність судді і не посягати на неї, а при прийнятті нових законів абовнесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягувизначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Яксвідчить наведене вище, однією із гарантій незалежності суддів є їхнянедоторканість та імунітет, зміст яких деталізований у ст. 48 Закону.Відповідно до ч.1 ст. 48 суддя проголошується недоторканним і не може бути беззгоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судомобвинувального вироку (аналогічна норма – у ст. 126 Конституції).
Суддяне може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чиустанови, крім суду, а суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за якевстановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бутинегайно звільнений після з'ясування його особи (ч.2 ст. 48 Закону).
Кримінальнасправа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України абойого заступником. Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненнізлочину визначається Головою Верховного Суду України і справа не можерозглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.
Відстороненнясудді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальностіздійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставівмотивованої постанови Генерального прокурора України.
Згідноч.5 ст. 48 Закону проникнення в житло або інше володіння судді чи його службовеприміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чивиїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а таксамо огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитисялише за судовим рішенням.
Законодавствомпередбачена також відповідальність за неповагу до суду чи судді. Так ст. 49Закону зазначає, що прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які єучасниками процесу або присутні в судовому засіданні, тягне за собоювідповідальність, установлену законом.
3. Принципи судочинства, щозабезпечують захист основних конституційних прав і свобод людини і громадянина
Більшість принципів, щоналежать до вказаної групи стосуються переважно здійснення правосуддя укримінальних справах.
Принцип права на свободу таособисту недоторканність. Стаття 29 Конституції передбачає, що кожна людина маєправо на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештованийабо триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки напідставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідностізапобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можутьзастосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід,обгрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затриманаособа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй невручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожномузаарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотивиарешту чи затримання, роз’яснено його права й надано можливість з моментузатримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогоюзахисника. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своєзатримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомленородичів заарештованого чи затриманого.
Зміст цьогопринципу полягає у наступних положеннях:
1. Особа можебути піддана кримінальному покаранню у виді позбавлення волі тільки заобвинувальним вироком суду, який набрав чинності;
2. Як зазначаєч.2 ст.29 Конституції запобіжний захід у вигляді взяття під варту можезастосовуватися не інакше, як за мотивованим рішенням суду на підставі та впорядку, передбаченому законом. Цей конституційний принцип конкретизується уст.14 КПК України, відповідно до якої ніхто не можу бути заарештований інакшеяк на підставі судового рішення, а прокурор повинен негайно звільнити кожного,хто незаконно утримується під вартою. Підстави та порядок обрання цьогозапобіжного заходу передбачені у ст.ст.148,150,155-158 КПК України.
3. Короткочаснезатримання особи по підозрі у вчиненні злочину в порядку ст.ст. 106, 115 КПКздійснюється за постановою слідчого або дізнавача. Обґрунтованість тазаконність затримання можуть бути оскаржені до суду. Скарга розглядаєтьсясуддею одночасно з поданням про обрання запобіжного заходу. За відсутностімотивованого рішення суду про взяття затриманої особи під варту, вона підлягаєзвільненню.
4. Особистийобшук особи або виїмка у неї документів і предметів здійснюються тільки запостановою органа дізнання чи досудового слідства з санкції прокурора (ст.184КПК). Без постанови слідчого обшук особи та виїмка у неї предметів і документівможуть бути проведені тільки у випадках передбачених законом (ч.3 ст.184 КПК): прифізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо єдостатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети,які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитись від доказів,які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину; при затриманніпідозрюваного; при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту; колиособистий обшук є складовою частиною обшуку в приміщенні.
5. Направленняобвинуваченого в медичну установу для проведення судово-медичної абосудово-психіатричної експертизи, яка потребує тривалого перебування його узакладі, здійснюється тільки за мотивованою постановою суду за поданнямслідчого, погодженим з прокурором (ст.205 КПК).
Принципнедоторканності житла закріплений у ст.30 Конституції і полягає в тому, щоніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, якіпроживають у ньому. Обшук, виїмка, огляд приміщень у громадян можутьпроводитися лише на підставах і в порядку, передбачених законом. Недопускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення вних огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладнихвипадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднімпереслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший,встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володінняособи, проведення в них огляду та обшуку. Такий порядок встановлюється нормамиКПК України та іншими законами України. Зокрема ст.177 КПК України передбачає,що у вказаних вище невідкладних випадках обшук житла чи іншого володіння особиможе бути проведений без постанови судді, з подальшим повідомленням прокурора напротязі 24-х годин про його результати. Відповідно до Закону України “Прооперативно-розшукову діяльність” суд за наявності передбачених законом підставможе дати дозвіл на негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи.
Принципзабезпеченнятаємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції,банківських вкладів і рахунків. Даний принцип закріплений у ст.31 Конституціїта ст.14-1 КПК України і передбачає, що кожному гарантується таємницялистування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Виняткиможуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метоюзапобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальноїсправи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Так ст.187 КПК України передбачає, що за наявності достатніх підставвважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чиобвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, атакож у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв’язку,містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказовезначення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо, за постановоюголови апеляційного суду чи його заступника, яка виноситься за клопотаннямслідчого, погодженим із прокурором, може бути застосовано накладення арешту накореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку. Ч. 5 ст.14-1 КПКпередбачає, що розкриття інформації, яка містить банківську таємницю можездійснюватися за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України“Про боротьбу з тероризмом”.
Принциппрезумпції невинуватості означає, що особа вважається невинуватою у вчиненнізлочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не будедоведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст.62 Конституції України). Юридичний зміст цього принципу складають такі правила:1) ніхто не зобов’язаний доводити своюневинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції) або меншу винність,а також наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність особи;2) обов’язок доказування винностіобвинуваченого (маються на увазі також підозрюваний і підсудний) покладено наслідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення — на потерпілого абойого представника; 3) заборонено перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого, домагатися його показаньшляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. 2 і 3 ст. 22 КПК); 4)обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, атакож на припущеннях (ч. 3 ст. 62 Конституції); 5) усі сумніви щодо доведеностівини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції); 6)недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенніозначає його невинність і тягне за собою закриття кримінальної справи надосудовому слідстві і постановлення виправдувального вироку —в стадії судовогорозгляду (п. 2 ст. 213, ч. 4 ст. 327 КПК); 7) факт притягнення особи до участів справі як підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, обрання щодо неїзапобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винності, як покараннявинного; 8) до остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнанняособи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитись як з винною, а такожпублічно, в засобах масової інформації та будь-яких офіційних документахтвердити, що дана особа є злочинцем.
Принцип свободивід самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів міститься в ч. 1ст. 63 Конституції України, яка проголошує, що особа не несе відповідальностіза відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близькихродичів, коло яких визначається законом. Цей принцип конкретизується у ч.2ст.69 КПК України, відповідно до вимог якої мають право відмовитися даватипоказання як свідки:
1) члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені,усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
2) особа, якасвоїми показаннями викривала б себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів,усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.
Право відмовитисьдавати такі показання повинно бути роз’яснено цим особам перед допитом, про щозазначається в протоколі допиту.
Література
1. Конституція України. – Харків:”Одісей”, 2008.– 48с.
2. Кримінально-процесуальний кодексУкраїни //[електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу: www. zakon.rada.gov.ua
3. Про судоустрій і статус суддів:Закон України від 7 липня 2010р. № 2453-VІ //Голос України. – 2010. – 3серпня. – №142.
4. Бараннік Р.В. Судові, правоохоронніта правозахисні органи України. Навчальний посібник. – К.: Дакор, КНТ, 2008. –348С.
5. Гель А.П. Судові та правоохоронніоргани України: Навч. посіб. /А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. –Київ.: МАУП, 2004. – 272с…
6. Тимченко С.М. Судові таправоохоронні органи України. Навчальний посібник. – К.: ”Центр навчальноїлітератури”, 2004. – 304с.