Контрольна робота
з дисципліни:
«Сімейне право»
Правове регулювання сімейних
відносин за участю іноземцем та осіб без громадянства
Зміст
1. Сімейні правовідносини з іноземним елементом… 3
2. Колізійні питання укладення шлюбу. 6
3. Правове регулювання розірвання шлюбу з іноземнимелементом… 16
4. Колізійні проблеми визначення походження дитини. 20
5. Колізійні питання усиновлення. 21
6. Колізійні питання опіки і піклування. 24
7. Застосування законів іноземних держав. Визнання вУкраїні актів цивільного стану, зареєстрованих за законамиіноземних держав. 28
Список літератури. 29
1. Сімейні правовідносини з іноземнимелементом
Існує багато причин активізації міжнародних міграційних процесів,побічним результатом яких стало збільшення, причому з геометричною прогресією,кількості родин, члени яких мають різне громадянство.
Глобалізація світових процесів торкнулися й України як рівноправноїучасниці світового співтовариства. Крім того, варто згадати, що нашаБатьківщина, рахує свою незалежність лише другим десятком років, а до 1991 рокуміграційні потоки в межах СРСР не тільки не обмежувалися, а всілякостимулювалися керівництвом держави. Тому цілком природною і поширеною єситуація, коли в країнах, що створили Співдружність Незалежних Держав (далі –СНД), існують родини, громадянство членів яких є різним.
Існування родин, «обтяжених» іноземним елементом,ускладнюється відсутністю єдності в правовому регулюванні сімейних відносинматеріально–правовими нормами різних держав. Це зумовлено тим, що на формуваннянаціонального законодавства кожної держави, включаючи і сімейне, впливаютьсоціально–економічні, релігійні, побутові особливості, що в свою чергу породжуєколізії, як тільки сімейні відносини ускладнюються іноземним елементом.
Які ж сімейні відносини варто розглядати як обтяжені іноземнимелементом?
Відносини з іноземним елементом поділяють на кілька груп:
– відносини, суб'єктом яких виступає особа, яка за своїм характером єіноземцем. Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців»іноземцем є особа, що не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншоїдержави чи держав; особа без громадянства – це особа, яку жодна держававідповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ч.1,2 ст.1);
– відносини, в яких хоча всі учасники належать до однієї держави, алеоб'єкт (майно), у зв'язку з яким виникають ці відносини, знаходиться закордоном;
– відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов'язані зюридичним фактом, що має місце за кордоном.
Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом – це відносини,суб'єктами (суб'єктом) яких є іноземці або апатриди, або виникнення, зміна,припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном. Зокрема,до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземнимгромадянином на території України; усиновлення дитини, що є громадяниномУкраїни, але проживає за її межами; укладення шлюбу громадянами України за їїмежами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми,розміщені в розділі VI Сімейного кодексу України.
Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичайно поширені. Проблемазастосування іноземних законів, визнання в Україні актів цивільного стану,зареєстрованих за законами іноземних держав, або іноземних судових рішеньвиникає в багатьох ситуаціях. При цьому, щоразу, коли судові чи інші державніоргани будь–якої країни зустрічаються із сімейними відносинами, ускладнениминаявністю в них іноземного елемента, відбувається так зване «зіткнення»двох і більше законів і виникає проблема «вибору» закону, що уміжнародному приватному праві називається «колізійною проблемою».
Коли на території України укладається шлюб між особами, що маютьгромадянство різних держав, виникає комплекс питань, зокрема, за якимзаконодавством має відбуватися процедура оформлення шлюбу і яких умов сліддотримуватися при цьому. Від правильного вирішення цього колізійного питанняцілком залежать конкретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений,наприклад, за законодавством України, дійсним і за її межами, чи він не отримаєвизнання в іншій державі, а отже, не стане розглядатися як юридичний факт, щопороджує певні правові наслідки і буде віднесений до так званих «шлюбів,що кульгають», тобто нестійких.
Колізійна норма сімейного права – це норма, що визначає, право якоїдержави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин з іноземнимелементом.
Для з'ясування правової природи колізійної норми недостатньо лишеодного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінністьзмісту цієї норми від змісту «традиційних» норм сімейного абоцивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядівна зазначену проблему, складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції,санкції.
Колізійні ж норми «з юридично–технічного боку – це найскладнішінорми, які застосовуються в міжнародному приватному праві». Вонискладаються з двох структурних елементів, а саме об'єму колізійної норми, щопредставляє собою вказівку на вид суспільних відносин, на які поширюєтьсянорма, в даному випадку на сімейні відносини та колізійної прив'язки, тобтовказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до видусуспільних відносин, зазначеного в об'ємі колізійної норми. Таким чином, самеколізійна прив'язка дозволяє розв'язати колізію правових актів різних держав.
Колізійні норми можуть міститися або в актах національногозаконодавства країни, або в міжнародно–правових актах (міжнародних конвенціях,угодах і договорах), що входять до системи національного законодавства даноїдержави (так звані уніфіковані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, щозакріплені в нормативно–правових актах сімейного законодавства України, можутьбути норми, зібрані в Розділі VI СК.
Міжнародно–правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейногоправа України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонніміжнародні договори й угоди.
Так, 22.01. 1993 р. представники держав – членів СНД підписали вМінську Конвенцію «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних,сімейних і кримінальних справах», яку Україна ратифікувала (іззастереженнями) 10.11. 1994 р.
Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжнароднихдоговорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, щотакож встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію всімейних справах. 2. Колізійні питання укладення шлюбу
Розглянемо реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбуміж іноземцями в Україні.
Сімейне законодавство України не знає обмежень для укладення шлюбів з «міжнароднимелементом», поширюючи на іноземців, що бажають стати суб'єктами сімейнихправовідносин, національний режим правового регулювання. Так, відповідно до ст.275СК іноземці мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, які громадяни України, якщо інше не встановлено законом, а особи безгромадянства, які постійно проживають в Україні, вже без будь–яких застережень,мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяниУкраїни.
Для того щоб укласти шлюб з іноземцем чи між іноземцями, що був бидійсним не тільки в країні його реєстрації, а й у державах, громадянами яких єті, хто бере шлюб, необхідно правильно встановити право (правову систему,національне законодавство), яке визначає матеріальні і формальні умовиукладення шлюбу, а саме, умови, форму і порядок його реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.276 СК шлюб між громадянином України та іноземцем,а також шлюб між іноземцями реєструється в Україні відповідно до Сімейного кодексу.Це означає, що у всіх випадках реєстрації шлюбу на території України (завинятком «консульських шлюбів»), незалежно від громадянства осіб, щовступають у нього, повинні застосовуватися загальні вимоги, що встановлені СКдо форми, порядку й умов укладення шлюбу. Тобто колізійна норма містить одну ізнайстаріших і найпоширеніших у світі колізійних прив'язок – «закон місцяодруження», що означає: саме закон, котрий діє в місці укладення шлюбу, єкомпетентним для регулювання його форми, порядку і умов укладення.
Разом із тим, ч.1 ст.276 СК регламентує реєстрацію шлюбу громадянинаУкраїни з іноземцем і шлюбу між іноземцями в Україні. Таким чином, за межамиправового регулювання опинилися сімейні відносини за участю осіб безгромадянства, що постійно проживають за межами України. Вони вирішуються задопомогою аналогії закону (ч.1 ст.10 СК) шляхом застосування до сімейнихвідносин за участю апатридів, що постійно проживають за межами України, норми СК,що регулює подібні відносини за участю іноземців. Це узгоджується з правилами,закріпленими в актах національного законодавства, міжнародних конвенціях ідвосторонніх договорах, відповідно до яких особистий правовий статус особи безгромадянства визначається законодавством країни, у якій вона має постійне місцепроживання, тобто правовий статус апатрида максимально наближений (але вжодному разі не тотожний) до правового статусу громадянина країни, у якійпостійно проживає перший. Таким чином, у випадку реєстрації шлюбу громадянинаУкраїни з особою без громадянства, що постійно проживає за межами України, атакож шлюбу між апатридами варто керуватися правилом «закон місцяодруження».
Що стосується «умов форми шлюбу» («форми шлюбу»),під якими розуміють вимоги, яким повинна відповідати процедура оформлення шлюбу(попередня публікація про шлюб, церемонія одруження, що здійснюється вцивільній чи релігійній формі), то тут існують численні і істотні розходження,які містяться у законодавстві різних країн.
По–перше, у деяких країнах дійсним визнається виключно церковний шлюб(Греція, Португалія), або одночасно з цивільним шлюбом законним (дійсним) такожвизнається і церковний шлюб, причому вибір форми шлюбу залежить від волі тих,хто одружується (Англія, Бразилія, Данія, Індонезія, Ірландія, Іспанія, Італія,Кенія, Колумбія, Норвегія, Перу, Фінляндія, Швеція тощо). Проте, відповідно доч.1 ст.21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований удержавному органі реєстрації актів цивільного стану, тобто в Українівстановлена світська (цивільна) письмова форма шлюбу, реєстрація якогоздійснюється в державних органах і в порядку, передбаченому главою 4 СК. Щостосується релігійного шлюбу, то він, за загальним правилом, не вважаєтьсяпідставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крімвипадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновленнядержавних органів реєстрації актів цивільного стану (ч. З ст.21 СК).
По–друге, в окремих країнах визнаються так звані явочні і фактичнішлюби, коли процедура оформлення їх відсутня, а держава лише визнає і допускаєнаявність подібних шлюбів, не втручаючись в їх оформлення. В Україні проживанняоднією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у нихправ та обов'язків подружжя (ч.2 ст.21 СК). Разом із тим, відповідно до статей74, 91 СК ці особи, якщо вони одночасно не перебувають у будь–якому іншомушлюбі, у майнових відносинах мають такі ж права й обов'язки, що і особи, якіперебувають у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, можна стверджувати, щофактичний шлюб в Україні за своїми наслідками для відносин власності йаліментних відносин фактично прирівняний до шлюбу, який зареєстрований вдержавних органах реєстрації актів цивільного стану. Беручи до уваги положенняст.275 СК, що поширює на іноземців і апатридів, які бажають стати суб'єктамисімейних правовідносин, національний режим правового регулювання, варто зробитивисновок, що фактичні шлюбні відносини «з іноземним елементом» будутьтакож породжувати наслідки, передбачені статтями 74, 91 СК, якщо інше невстановлено міжнародними договорами, що стали частиною національного сімейногозаконодавства.
По–третє, національним законодавством ряду країн (Аргентина, Іспанія,Перу тощо) допускаються так звані «рукавичкові» шлюби, що укладаютьсячерез спеціально уповноважених представників за відсутності однієї або обохосіб, що одружуються. Між тим, в Україні такі шлюби не відбуваються, бовідповідно до ст.34 СК присутність нареченої та нареченого в момент реєстраціїшлюбу є обов'язковою (ч.1); реєстрація шлюбу через представника не допускається(ч.2).
По–четверте, сімейне законодавство деяких країн встановлює додатковіформальності, яких повинні дотримуватися заручені. Так, наприклад, шлюби,укладені громадянами Франції за кордоном у формі, передбаченій місцевимизаконами, вважаються дійсними за умови попередньої публікації про цей шлюб уФранції (ст.170 ЦК Франції). Такі або аналогічні умови дійсності шлюбу відсутніу сімейному законодавстві України. Таким чином, шлюб, укладений в Українівідповідно до принципу «закону місця одруження», не потребуєдотримання будь–яких додаткових умов.
Виходячи з вищенаведеного, доходимо висновку, що згідно із ч.1 ст.276СК, якою закріплена колізійна прив'язка «закону місця одруження»,щодо «форми шлюбу» треба застосовувати саме вищезгаданийкодифікований нормативно–правовий акт України.
Що стосується матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлюбу»),тобто сукупності позитивних і негативних умов, від наявності або відсутностіяких залежить визнання законом дійсності зареєстрованого шлюбу, і якізафіксовані в статтях 22,24–26 СК, то слід зазначити наступне.
По–перше, сімейним законодавством України передбачається укладеннявинятково моногамного шлюбу. Згідно зі ст.25 СК жінка та чоловік можутьодночасно перебувати лише в одному шлюбі (ч.1); жінка та чоловік мають право наповторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу (ч.2). Тому іноземці,яким законодавством країни громадянства (національним законом) дозволяєтьсябагатошлюбність і які вже одружені, не вправі вимагати реєстрації нового шлюбув Україні.
Обов'язок повідомляти про перешкоди до укладення шлюбу, відповідно дост.29 СК лежить на тих, хто одружується. Однак з метою охорони прав осіб, щоберуть шлюб, державні органи реєстрації актів цивільного стану можутьперевірити відсутність таких на момент реєстрації шлюбу і насамперед з'ясувати,чи не перебувають зазначені особи в іншому шлюбі.
Згідно з п.4.5 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні,іноземці та особи без громадянства для реєстрації одруження в Україні повинніпред'явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою прореєстрацію в органах внутрішніх справ щодо законності їх перебування в Україні,якщо інше не передбачене чинним законодавством України. Якщо в паспортах абопаспортних документах цих осіб відсутні відомості про сімейний стан їхвласників, то вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебуваютьу шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країнипостійного проживання та легалізований консульською установою або дипломатичнимпредставництвом України в цій країні.
При усьому вищевикладеному варто враховувати, що всі держави можнаумовно поділити на дві групи залежно від того, чи видають їхні уповноваженіоргани свідоцтва про відсутність перешкод до укладення шлюбу (наприклад Франція),або не видають (наприклад Англія).
По–друге, перешкоди до укладення шлюбу вичерпно перераховані в статтях24–25 СК, тому всі інші, не відомі вітчизняному праву негативні умови укладенняшлюбу, що встановлені національним законом іноземця (наприклад – відсутність «батьківськогоблагословення», тобто дозволу батьків на шлюб (ст.148 ЦК Франції); релігійніобмеження, що перешкоджають укладенню шлюбів з іновірцями (ст.31 СК Алжиру); відсутністьдозволу компетентних органів держави на укладення шлюбів з «міжнароднимелементом» (Угорщина, Індія, Італія, Норвегія, Румунія, Польща тощо), неможуть спричинити відмову в реєстрації шлюбу з іноземним елементом в Україні.
Підводячи підсумок вищевикладеному, слід зазначити, що згідно з ч.1 ст.276СК, яким закріплена колізійна прив'язка «закону місця одруження»,щодо матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлюбу»), як, втім, і «формишлюбу», компетентним варто визнавати саме СК України.
Застосування «закону місця одруження» спрощує роботудержавних органів РАЦС, звільняючи їх від обов'язку установлювати відсутністьперешкод до укладення шлюбу, що не властиві сімейному праву України. Однак,коли вищезгадані перешкоди реально є в наявності «з боку» іноземця,то з'являється загроза виникнення «шлюбу, що кульгає». У подібнійситуації державний орган РАЦС з метою охорони прав майбутнього подружжя і,насамперед, з метою охорони прав громадянина України, чиї законні інтересиможуть бути істотно ущемлені при перебуванні останнього в країні подружжя–іноземця,відповідно до ст.29, ч. З ст.32 СК зобов'язаний ознайомити цих осіб з їхнімиправами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити провідповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу; а якщо є відомостіпро наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу РАЦСможе відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Протягомзазначеного терміну іноземець, який бере шлюб, якщо він зацікавлений у визнаннів країні громадянства дійсності шлюбу, що укладається, може (а не зобов'язаний)усунути перешкоди до укладення шлюбу, що передбачені його національнимзаконодавством. Але якщо він не почне належних дій, то державний орган РАЦС невправі відмовити в реєстрації подібного шлюбу в Україні.
Бачимо, що вищевикладена процедура роз'яснення у випадках подібногороду має істотне значення, оскільки наш громадянин, що бере шлюб з іноземцем,повинен знати заздалегідь, що не виключено, що він не буде користуватися вдержаві громадянства іншого подружжя, а також у третій країні ні особистими, німайновими правами подружжя і буде відчувати ряд інших негативних наслідків,викликаних можливим невизнанням дійсності шлюбу за кордоном.
Які ж правила, що регулюють реєстрацію шлюбу громадянина України зіноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні, закріплені в уніфікованихколізійних нормах сімейного права України?
У договорах про правову допомогу, укладених Україною з Польщею,Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, передбачається, щоматеріальні умови укладення шлюбу визначаються для кожної з осіб, які берутьшлюб, законодавством держави, громадянином якої вона є (у такий спосібзакріплюється національний принцип чи колізійна прив'язка, що вказує на «особистий»закон (чи громадянство місця проживання тих, хто одружується). Крім того, щодоперешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства країни,на території якої укладається шлюб (наведене правило являє собою застереженняпро публічний порядок, причому в договорах про правову допомогу, укладених зПольщею і Молдовою остання відсутня).
Щодо «умов форми шлюбу» у вищевказаних договорах закріпленеправило, згідно з яким форма укладення шлюбу визначається законодавством держави,на території якої укладається шлюб.
Відповідно до ст.26 Мінської конвенції країн СНД умови укладення шлюбувизначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством держави,громадянином якої він є, а для осіб без громадянства – законодавством країни,яка є їхнім постійним місцем проживання. Крім того, щодо перешкод до укладенняшлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства держави, на території якоїукладається шлюб (застереження про публічний порядок).
Окремий порядок розроблений для консульських шлюбів. Консульськимивизнаються шлюби, що укладаються між іноземцями в посольствах і консульствахіноземних держав на території України. Віденська Конвенція «Проконсульські зносини» від 24 квітня 1963 року до консульських функційвідносить виконання обов'язків реєстратора актів цивільного стану й іншихподібних обов'язків за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам іправилам держави перебування.
Згідно з ч.2 ст.276 СК шлюб між іноземцями, зареєстрований в Україні упосольстві або консульстві іноземної держави в Україні, є дійсним в Україні наумовах взаємності, якщо жінка і (або) чоловік у момент реєстрації шлюбу булигромадянами держави, яка призначила посла або консула. Таким чином, визнаннядійсності консульських шлюбів в Україні залежить від дотримання двох умов: по–перше,законодавство відповідної іноземної держави визнає реєстрацію шлюбу вукраїнському консульстві чи посольстві, тобто повинна дотримуватись умовавзаємності; по–друге, ті, що беруть шлюб, повинні належати до громадянствакраїни, яка призначила посла або консула. Форма, порядок і умови укладеннявищезазначених шлюбів визначаються відповідно до закону країни, що призначилапосла чи консула, тобто відповідно до особистого закону іноземців.
Вимога взаємності визнання консульських шлюбів виконується шляхомукладення Україною з іншими країнами консульських конвенцій. Значною частиноюподібних консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР,КНДР, Польщею, Російською Федерацією, Румунією тощо) передбачається, щоконсульська посадова особа має право реєструвати або складати акти проукладення шлюбів між громадянами держави, що представляється ним, відповідно дозаконодавства держави, яку він представляє. Тільки в деяких вищевказанихдвосторонніх угодах правило формулюється трохи інакше. Так п.6 ст.36Консульської конвенції між Україною і СР В'єтнам від 08.06. 1994 р. передбачає,що консул виконує дії щодо реєстрації актів громадянського стану та іншіподібні обов'язки за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам іправилам держави перебування.
Розглянемо укладення шлюбу громадянина України з іноземцем і шлюбу міжгромадянами України за кордоном.
Громадяни України можуть укладати шлюби і за межами України, щопороджує сімейні відносини з іноземним елементом двох видів: а) між подружжям,що є громадянами України; б) між подружжям, один із яких є громадяниномУкраїни, а інший – іноземцем чи особою без громадянства.
Громадяни України, що прийняли рішення одружитися за кордоном, можуть,за своїм вибором, зареєструвати шлюб або в консульстві (посольстві) України вкраїні перебування, або у відповідній компетентній установі іноземної держави.
СК у ч.1 ст.277, ч.1 ст.289 передбачає, що шлюб між громадянамиУкраїни, які проживають за межами України, реєструється в консульській установіабо дипломатичному представництві України за законами України. Відповідно доУказу Президента України «Про Консульський статут України» самеконсул є посадовою особою, уповноваженою здійснювати реєстрацію шлюбу громадянУкраїни за кордоном, а абз.3 ст.2 вищевказаного правового акта під терміном «консул»розуміє генерального консула, консула, віце–консула або консульського агента,який є главою консульської установи. Крім того, відповідно до ст.29 УказуПрезидента України «Про Консульський статут України» консул провадитьреєстрацію укладення шлюбу, розірвання шлюбу відповідно до законодавстваУкраїни.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, варто зробити висновок про те,що в консульських установах або дипломатичних представництвах Україниреєструються шлюби лише між громадянами України, а форма, порядок і умовиукладення зазначених шлюбів визначаються сімейним законодавством України.
Нарешті, шлюб між громадянами України, шлюб громадянина України зіноземцем або особою без громадянства може бути укладений у відповідномууповноваженому закладі іноземної держави (наприклад у церкві по релігійномуобряду). Чи буде подібний шлюб визнаний дійсним в Україні, чи не породятьзазначені дії «шлюб, що кульгає»?
Згідно з ч.2 ст.277 СК «шлюб між громадянами України, а також шлюбгромадянина України з іноземцем, зареєстровані за межами України з додержаннямформи шлюбу, встановленої законом держави – місця його реєстрації, є дійсними вУкраїні, якщо немає перешкод, встановлених статтями 24–26 цього Кодексу».
З приводу правила, сформульованого у вищевказаній статті СК, вартозробити деякі пояснення. По–перше, шлюби, що укладаються за межами України (іпоза її консульськими установами і дипломатичними представництвами) за участюїї громадян, повинні підкорятися загальному колізійному правилу про формуюридичних актів, відповідно до якого форма шлюбу визначається за законом місцяйого здійснення. Тому, укладення громадянами України шлюбу у формі релігійногообряду в країні, що визнає подібні шлюби (наприклад, Греція, Італія), не будесуперечити положенням сімейного законодавства України.
По–друге, для визнання дійсності вищезазначених шлюбів в Україні ті,хто одружуються, не повинні порушувати матеріальні умови укладення шлюбу («умовишлюбу»), передбачені сімейним законодавством України.
При цьому слід зазначити, що ч.2 ст.277 СК вимагає дотримання особами,що беруть шлюб, матеріальних умов, передбачених тільки статтями 24–26 СК,упустивши згадку про ст.22 СК, що установлює вимоги до шлюбного віку осіб, щобажають зареєструвати шлюб. Отже, Сімейний кодекс України розглядає досягненнятими, хто одружується, шлюбного віку як одну з умов визнання дійсності шлюбу,тому що згідно зі ст.38 названого правового акта «підставою недійсностішлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24–26 цього Кодексу».
Таким чином, щоб уникнути визнання недійсними в Україні шлюбів, щоукладаються в порядку, передбаченому ч.2 ст.277 СК, ті, що беруть шлюб, неповинні порушувати матеріальні умови взяття шлюбу («умови шлюбу»), щозафіксовані не тільки в статтях 24–26, а й у ст.22 СК. Тому, у випадкуукладення у Франції громадянином України шлюбу з громадянкою Франції, щодосягла 15–річного віку (а саме зазначений вік закріплений як шлюбний для жінокст.144 ЦК Франції), в Україні подібний шлюб може бути визнаний недійснимвідповідно до статей 38, 41 СК.
По–третє, правила ч.2 ст.277 СК варто поширювати і на випадки укладеннягромадянами України шлюбу з особами без громадянства, що постійно проживають замежами України, у країні проживання останніх.
Розглянемо порядок визнання в Україні шлюбу між іноземцями,зареєстрованого за межами України.
Відповідно до ст.278 СК шлюб між іноземцями, зареєстрований за межамиУкраїни за законом держави – місця його реєстрації, є дійсним в Україні. Отже,якщо подібні шлюби укладені за кордоном за правилами, що не збігаються звітчизняними як за формою (наприклад «рукавичковий шлюб»), так і заумов взяття шлюбу (наприклад полігамний шлюб), то все рівно зазначені шлюби єдійсними в Україні.
У той же час, визнаючи іноземні шлюби, укладені за межами України,варто брати до уваги обмеження вищевикладеного правила, закріплені в ст.291 СК,згідно з якими «сімейне законодавство іноземних держав застосовується вУкраїні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейнихвідносин, що встановлені у ст.7 цього Кодексу» (застереження про публічнийпорядок). 3. Правове регулювання розірванняшлюбу з іноземним елементом
Розглянемо порядок розірвання шлюбу в Україні.
Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбуіноземців між собою в Україні здійснюється за законом України (ст.279 СК). Вищевикладенеозначає, що розірвання шлюбу в Україні не залежить від громадянства подружжя ібуде здійснюватися на підставах і в порядку, передбачених главою 11 СК.
Український суд компетентний розглядати справи про розірвання як «змішанихшлюбів», зареєстрованих між особами, що є громадянами різних держав, так ішлюбів між громадянами України, відповідно до сімейного законодавства України йу випадку, коли обоє одружених проживають за кордоном.
Згідно з ч.4 ст.280 СК, громадянин України, який проживає за межамиУкраїни, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України,якщо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межамиУкраїни. Наведене правило закріплене з метою захисту прав й інтересівнасамперед громадян України, що уклали шлюб з іноземцями, законодавство країнигромадянства яких забороняє розірвання шлюбу (наприклад Ірландія). Подібнерозірвання, будучи дійсним в Україні, може бути невизнаним у країні проживання «колишнього»подружжя, якщо відсутні відповідні уніфіковані колізійні норми.
Розглянемо порядок розірвання шлюбу за кордоном.
Визнання розірвання шлюбу, укладеного поза межами України, залежить віднизки обставин, а саме: чи є подружжя, що розводиться, іноземцями або ж тількиодин з одружених є іноземцем, а інший – громадянином України; чи проживаєподружжя постійно в одній країні, чи в країні, у якій ініційованийшлюборозлучний процес, постійно проживає лише один з подружжя.
Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене замежами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо вмомент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України (ч.1ст.280 СК). Зазначене правило можна за аналогією застосовувати і до випадківрозірвання за кордоном шлюбу громадянина України з особою без громадянства, щопостійно проживає за межами України.
Громадяни України, що постійно чи переважно проживають за кордоном, незавжди мають можливість звернутися для розірвання шлюбу до українського суду. Томурозірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України зазаконом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в моментрозірвання шлюбу проживали за межами України (ч.2 ст.280 СК).
Разом із тим, громадяни України, що проживають за її межами, маютьможливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установлених сімейнимзаконодавством України, у країні проживання, звернувшись до консульськихустанов чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коливідповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірваним удержавних органах реєстрації актів цивільного стану. Так, ст.289 СК передбачає,що "… розірвання шлюбу громадян України, які проживають за межамиУкраїни, провадиться в консульських установах або дипломатичних представництвахУкраїни за законами України (ч.1); при реєстрації цих актів цивільного стану вконсульських установах або дипломатичних представництвах України застосовуєтьсязаконодавство України, якщо заінтересовані особи є громадянами України (ч.2)".
Значним числом консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією,Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федерацією тощо) на умовах взаємностідопускається реєстрація в консульських установах або дипломатичнихпредставництвах іноземних держав в Україні розірвання шлюбів між громадянамицих держав (іноземцями) згідно з їх «національним» законодавством. Лишев деяких подібних конвенціях аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так,відповідно до п.1.5 ст.10 Консульської конвенції між Україною і Румунією від 03.09.1992 р. консульська посадова особа має право реєструвати розірвання шлюбу між громадянамиакредитуючої держави згідно з законодавством акредитуючої держави, але такіакти не мають юридичної сили на території держави перебування.
Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за закономвідповідної держави, є дійсним в Україні (ч. З ст.280 СК). При цьому визнаннядійсності вищевказаного розірвання шлюбу між іноземцями не залежить ні відпроцедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення. У визнанніподібних розлучень може бути відмовлено лише з мотивів публічного порядку, колирозірвання шлюбу суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, щовстановлені у ст.7 СК.
Розглянемо як забезпечується правове регулювання розлучення відповіднодо уніфікованих колізійних норм.
Мінська конвенція країн СНД у статтях 28 і 29 містить спеціальніправила про розірвання шлюбу.
По–перше, у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавстводержави – учасниці Конвенції, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви.У даному випадку шлюб розривається в компетентній установі країни, громадянамиякої є подружжя в момент подачі заяви. Однак, якщо на момент подачі заяви обоєпроживають на території іншої країни – учасниці Конвенції, то компетентні такожі установи останньої.
По–друге, якщо одружені є громадянами різних держав – учасницьКонвенції, то застосовується законодавство країни, установа якої розглядаєсправу про розірвання шлюбу. У зазначеному випадку справи про розірвання шлюбукомпетентні розглядати установи держави, на території якої проживають обоє. Якщож подружжя проживає на території різних країн, то розірвання шлюбу може бутизроблене в компетентних установах обох країн – учасниць Конвенції, натериторіях яких проживають одружені.
Договори про правову допомогу, укладені Україною з Польщею, Грузією,Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, містять правила, подібні, додеякої міри, вищевикладеним, котрими передбачається: а) при розірванні шлюбузастосовується законодавство країни громадянства одружених; б) розірвання шлюбупровадиться органами тієї держави, громадянами якої є одружені; в) якщоодружені проживають за межами країни свого громадянства, то вони можутьпорушити справу про розлучення у суді країни, у якій вони проживають; г) у тихвипадках, коли подружжя не має спільного громадянства і проживає на територіїрізних держав, шлюборозлучний процес може бути ініційований у суді будь–якої здоговірних держав, причому кожен суд буде застосовувати законодавство своєїкраїни.
4. Колізійні проблеми визначенняпоходження дитини
Визнання батьківства в Україні незалежно від громадянства батьків ідитини та місця їхнього проживання провадиться за законом України (ч.1 ст.281СК). Таким чином, незважаючи на іноземний елемент у сімейних відносинах,визнання батьківства в Україні здійснюється за правилами, зафіксованими у главі12 СК (навіть у ситуаціях, коли всі суб'єкти зазначених відносин будутьіноземцями).
Крім того, батьки дитини, які проживають за межами України, можутьподати заяву про визнання батьківства до консульської установи абодипломатичного представництва України (ч.2 ст.281 СК). Відповідно до ст.289 СК,ст.30 Указу Президента України «Про Консульський статут України»визнання батьківства провадиться в консульських установах або дипломатичнихпредставництвах України за законами України у випадках: а) коли відповідно дозаконодавства України таке допускається в органах реєстрації актів громадськогостану, б) якщо батьки дитини проживають у відповідному консульському окрузі; в)хоча б один з них є громадянином України.
Трохи інші способи вирішення проблеми визнання батьківства закріпленіуніфікованими колізійними нормами. Мінська конвенція країн СНД у ст.31передбачає, що встановлення і оспорювання батьківства чи материнствавизначається за законодавством держави – учасниці Конвенції, громадянином якоїдитина є за народженням.
Значною частиною договорів про правову допомогу також передбачається,що при вирішенні колізійної проблеми визначення походження дитини вартовикористовувати закон її громадянства. Однак у деяких вищевказаних двосторонніхугодах аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, згідно з частинами2, 3 ст.28 Договору між Україною і Республікою Польща «Про правовудопомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 24.05.93р. та частинами 2,3 ст.28 Договору між Україною і Республікою Молдова «Проправову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах»від 13.12.93 р. встановлення і оспорювання походження дитини від певної особирегулюється законодавством тієї держави, громадянином якої є мати дитини вмомент народження дитини; але достатнім є дотримання форми визнання дитини, щопередбачена законодавством тієї країни, на території якої визнання має бути абобуло здійснене. При цьому у подібних справах компетентними є органи тієїдержави, громадянином якої є дитина, або на території якої дитина має місцепроживання. 5. Колізійні питання усиновлення
Правове регулювання усиновлення підкоряється твердій імперативнійвимозі, що міститься в Розділі VI СК, відповідно до якої у всіх випадкахвиникнення відносин з усиновлення, обтяжених іноземним елементом, слідзастосовувати українське законодавство, що, в цілому, відповідає положенням ст.21Конвенції «Про права дитини» від 20.11. 1998 р. Відступи відзазначеного правила припустимі лише в ситуаціях, коли інше встановленоміжнародними договорами України.
Розглянемо правове регулювання усиновлення з іноземним елементом за сімейнимкодексом України. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживаєза межами України, відбувається відповідно до ст.282 СК, а саме:
1. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України,але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі абодипломатичному представництві України за її законами. Якщо усиновлювач не єгромадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України,потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей;
2. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійсненеу відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним заумови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей.
Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України,здійснюється у порядку та на підставах, встановлених гл.18 та ст.283 СК.
Так, дитина, яка є громадянином України, може бути усиновленаіноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі зусиновлення дітей. Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає нахворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерствомохорони здоров'я України, усиновлення може бути здійснене до спливу цьогостроку.
Дитина може бути усиновлена іноземцем тільки у випадку, якщо протягомодного року з моменту взяття її на облік у Центрі з усиновлення дітей невиявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опікучи піклування до себе в сім'ю. Крім того, переважне право на усиновлення дитини– громадянина України мають іноземці, які є: а) родичами дитини, б) громадянамидержав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.
Отримання згоди Центру з усиновлення дітей є обов'язковим в усіхвипадках усиновлення дитини іноземцем. Разом із тим, усиновлення іноземцямипровадиться за умови забезпечення дитині прав у обсязі не меншому, ніж цевстановлено законодавством України.
До досягнення усиновленою дитиною вісімнадцяти років за неюзберігається громадянство України. СК особливо підкреслює, що усиновлена дитинамає право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенціїпро права дитини, інших міжнародних договорів.
Згідно зі статтями 284, 286 СК усиновлення громадянами України,іноземцями або особами без громадянства дитини, яка є іноземцем або особою безгромадянства, здійснюється в Україні відповідно до законів України (тобто назагальних підставах), якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.
З метою охорони і захисту прав дітей, усиновлених іноземцями, сімейнезаконодавство України закріплює деякі обмеження права останніх на таємницюусиновлення. Так, усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка єгромадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правовоїдопомоги, не є таємним у наступних випадках: а) якщо у державі, в якійусиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не єтаємним; б) якщо усиновлювач в Україні постійно не проживає (ст.285 СК).
Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають вУкраїні, здійснює орган опіки та піклування. Проте, якщо діти усиновленііноземцями і проживають за межами України, облік цих дітей і нагляд задотриманням їхніх прав до досягнення ними вісімнадцяти років веде та здійснюєвідповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справУкраїни. Порядок здійснення нагляду за дотриманням прав дітей, які усиновленііноземцями і проживають за межами України, встановлюється Кабміном України.
Слід зазначити, що з метою захисту прав усиновлених дітей вищевказаніправила, що містяться в статтях 283, 285, 287 СК, слід за аналогієюзастосовувати і до випадків усиновлення особою без громадянства, що постійнопроживає за межами України, дитини, що є громадянином України.
Розглянемо правове регулювання усиновлення з іноземним елементомвідповідно до уніфікованих колізійних норм.
Дещо інше вирішення даного питання пропонується Мінською конвенцієюкраїн СНД. Вона у ст.37 передбачає, що усиновлення чи його скасуваннярегулюється законодавством країни, громадянином якої є усиновлювач у моментподачі заяви про усиновлення чи його скасування. Якщо усиновлювач і особа, щоусиновлюється, є громадянами різних держав, то при усиновленні чи йогоскасуванні необхідно одержати згоду законного представника останньої ікомпетентного державного органу, а також згоду дитини, якщо це потрібно зазаконодавством країни, громадянином якої вона є.
Якщо дитина усиновлюється подружжям, члени якого є громадянами різнихкраїн – учасниць Конвенції, усиновлення чи його скасування мають проводитисявідповідно до умов, передбачених законодавством обох країн.
У справах про усиновлення чи його скасування компетентна установакраїни громадянства усиновлювача, а у випадку, коли усиновлювачами є подружжя,члени якого мають різне громадянство, компетентна установа тієї держави, натериторії якої подружжя має чи мало останнє спільне місце проживання чи місцеперебування.
Договори про правову допомогу, укладені Україною з Польщею, Грузією,Латвією, Литвою, Узбекистаном, Естонією, також містять колізійну прив'язку,відповідно до якої усиновлення провадиться за законами тієї держави,громадянином якої є усиновлювач. Однак деякі двосторонні угоди містятьположення, аналогічні тим, що закріплені в СК. Так, відповідно до ст.30Договору між Україною і Республікою Молдова «Про правову допомогу таправові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р. приусиновленні застосовується законодавство тієї держави, громадянином якої єусиновлюваний; а компетентними у подібних справах є установи тієї країни,громадянином якої є дитина. 6. Колізійні питання опіки іпіклування
Відносини з опіки і піклування з "іноземним елементом"регулюються сімейним кодексом України, Консульським статутом України,консульськими конвенціями, багатосторонніми та двосторонніми договорами про правовудопомогу.
Опіка, піклування над дитиною, якає громадянином України, але проживаєза її межами, а також над дитиною, яка є іноземцем, але проживає в Україні,встановлюється за законом України (ч.1 ст.288 СК). Таким чином, у вищевказанійнормі щодо громадян України як головна колізійна прив'язка визнається особистийзакон підопічних, у формі закону громадянства підопічного – громадянина України;щодо підопічних–іноземців компетентним є закон місця встановлення опіки чипіклування, у наведеному випадку – закон України. При цьому опіка і піклуваннянад громадянами України, що проживають за її межами, може бути встановленаконсулом. Відповідно до ч.1 ст.32 Указу Президента України «ПроКонсульський статут України» консул вживає заходів для встановлення опіки(піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими в дієздатностігромадянами України, які перебувають в його консульському окрузі і залишилисябез опіки (піклування).
Опіка, піклування, встановлені за законом іноземної держави наддитиною, яка є громадянином України, але проживає за її межами, є дійсними вУкраїні у разі відсутності заперечень консульської установи або дипломатичногопредставництва України. Опіка, піклування, встановлені над дитиною, яка єіноземцем, за межами України за законами іншої держави, є дійсними в Україні (ч.2ст.288 СК, ч.2 ст.32 Указу Президента України «Про Консульський статутУкраїни»).
Слід зазначити, що ст.288 СК містить колізійні норми, присвяченіпитанню встановлення опіки чи піклування лише над дітьми, що, якпредставляється, здійснено розробниками Кодексу свідомо, тому що положення гл.19 СК спрямовані на регулювання відносин з опіки і піклування саме, і тільки,над дітьми. Разом із тим, не можна погодитися з подібним обмеженням сфериправового регулювання, що здійснене в ст.288 СК, у силу наступних аргументів.
По–перше, згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про охорону дитинства»від 26.04. 2001 р. (із змінами і доповненнями) дитина – це особа віком до 18років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона ненабуває прав повнолітньої раніше.
По–друге, опіка та піклування встановлюються з метою забезпеченняособистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніхосіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійноздійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55 ЦК).
По–третє, беручи до уваги положення вищевказаних правових актів і тойфакт, що ЦК 2003 р., на відміну від ЦК України 1963 р., не містить колізійнихнорм, то цілком очевидний висновок, що з 1 січня 2004 р. відносини з опіки іпіклування над «повнолітніми особами, які за станом здоров'я не можутьсамостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки» і які обтяженііноземним елементом, залишились поза сферою правового регулювання зазначенихактів цивільного і сімейного законодавства України, що не можна визнати цілкомвірним.
Тому варто внести зміни в ст.288 СК і поширити її дію на усі випадкивстановлення опіки чи піклування, у тому числі й над повнолітніми особами, адоти (або до прийняття з аналізованого питання спеціального нормативно–правовогоакта) до зазначених відносин з іноземним елементом слід застосовувати правиласт.288 за аналогією, у силу ст.10 СК.
Різні консульські конвенції, укладені Україною, неоднаково регулюють заснуванняопіки і піклування. Відповідно до ч.2 ст.14 Консульської конвенції між Україноюта КНР від 31.10 92 р. консульська посадова особа лише рекомендує особу длявиконання обов'язків опікуна або піклувальника згідно з законами та правиламидержави перебування. Консульська конвенція між Україною і Республікою Болгаріявід 24.07.96 р. у ч.2 ст.18 передбачає, що консульська посадова особарекомендує кандидатуру майбутнього опікуна або піклувальника і спостерігає заїх діями. Згідно з іншими конвенціями (наприклад, з Румунією, РосійськоюФедерацією, КНДР, Турецькою Республікою тощо) консульська посадова особа маєправо рекомендувати або призначати опікуна або піклувальника для громадяндержави, що призначила консула, і спостерігати за їх діями, що стосуються опікита піклування.
З урахуванням сформованої міжнародної практики можна стверджувати, щодоговори про правову допомогу як головний колізійний принцип застосовують законгромадянства особи, над якою встановлюється опіка чи піклування. МінськаКонвенція і двосторонні угоди про правову допомогу встановлюють наступніправила: а) встановлення чи скасування опіки чи піклування здійснюється зазаконодавством країни, громадянином якої є особа, стосовно якої встановлюєтьсячи скасовується опіка чи піклування; б) правовідносини між опікуном абопіклувальником та особою, яка знаходиться під опікою або піклуванням,регулюються законодавством держави, установа якої (як правило, консульськапосадова особа) призначила опікуна чи піклувальника; в) обов'язок прийняти опікунствочи піклування встановлюється законодавством країни, громадянином якої є особа,яка призначається опікуном чи піклувальником; г) у справах про встановлення чискасування опіки та піклування компетентними є установи держави (як правило,консульська посадова особа), громадянином якої є особа, стосовно якоївстановлюється чи скасовується опіка чи піклування.
7. Застосування законів іноземнихдержав. Визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законамиіноземних держав
При розгляді різноманітних сімейних відносин з іноземним елементомнеодноразово зверталася увага на закріплення в сімейному законодавстві Україниколізійних прив'язок, що відсилають до закордонного законодавства. Однак прицьому варто мати на увазі, що сімейне законодавство іноземних державзастосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулюваннясімейних відносин, що встановлені у ст.7 СК. Наведене правило являє собоюприклад застереження про публічний порядок.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав напосвідчення зазначених актів цивільного стану, здійснених за межами України зазаконами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб безгромадянства, є дійсними в Україні за умови їх консульської легалізації. Зазначенівище положення містяться у статтях 290–291 СК.
Таким чином, акти цивільного стану, зареєстровані за законами іноземнихдержав, визнаються в Україні.
Список літератури
1. Законодавство України про сім’ю: 36. норматив. актів/ Шеф-ред. В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
2. Кабінет Міністрів. Про затвердження Порядку веденняобліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину,та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення: ПостановаКМУ від 28 серп. 2003 р. № 1377: Порядок ведення обліку дітей… // Уряд. кур'єр.- 2003. — 9 верес.
3. Богуславский М.М. Международное частное право. – 2–еизд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1997.
4. Орлова Н.В. Брак и семья в международном частномправе. – М.: Междунар. отношения, 1966.
5. Антокольская М.В. Семейное право. – М.: Юрисгь,1996.
6. Матвеев Г.К. Советское семейное право. – М.: Юрид. лит.,1978.
7. Раапе Л. Международное частное право. – М.: Иностр.лит., 1960.
8. Сімейне право України: Підручник / Л.М. Баранова, В.І.Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової.– К.: Юрінком Інтер, 2006. – 264 с.