Одеськийінститут підприємництва і права
Курсоваробота з дисципліни:
„теоріядержави та права”
натему:
„Правай свободи особистості”Студентки 1 курсу
заочноговідділення юридичного факультетугрупи ЮЗ-107Тимановської Іннител. 45-06-67м. 8063-677-58-24викладач:Максименко С.В.
2008року
План
Введення
I. Правовеположення особистості;
1. поняттяособистості;
2. поняття йспіввідношення правового статусу й правового положення особистості;
3. системаправа, воль, обов'язків особистості;
II. Історичнийпроцес розвитку правового положення особистості;
III. Держава йправове положення особистості:
1. співвідношеннядержави й особистості;
2. юридичниймеханізм забезпечення людини державою;
IV. Міжнародно-правовеспівробітництво держав і проблем прав людини.
V. Правовеположення особистості в Україні.
Висновок.
Список використаної літератури.
Введення
Правове положенняособистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут,що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показникйого цивілізованості. Права особистості належати до особливостей іманентнимлюдині, без яких він не може бути «членом суспільства» з цього приводу Г. Гейнесказав: «Ми боремося не за людські права людини, а за божественні правалюдини».
Узявши до уваги,що неповага до зневаги правами людини викликали до варварських актів (фашизм),які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і що утворення такого миру вякому люди будуть мати волю слова й переконань і будуть вільними від страху йнестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити проактуальність і важливість установлення правового положення особистості йнайважливіше, щоб цей інститут не носив форму гаснула, а був реалізований ужиття.
Оскільки права йволі людини — ширше, ніж національні й ширше чим територіальні й не залежатьвід ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового врегулювання,що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив цетак: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».
Права людини єприродними, не відчуженими, але дуже часто держава бере на себе роль «природи»і диктує свої умови прав людини, цією ознакою відрізняються не правові держави,які є величезною перешкодою на шляху становлення правового положенняособистості в державі. І це теж дуже актуально, оскільки не кожна держава єправовим.
Із древніх часівпроблеми закріплення правового положення особистості цікавило людство, було незрозуміло, чому людина наділена природою однаковими можливостями народжуютьсявільною або рабом, або була вільна, але не мала прав. І будь-яких прояввідновлення справедливості в правах людини приводило до жорстоких утисків. ТакСократ був засуджений і покараний за те, що виступив з мовою про придерженняпринципів індивідуальної волі й автономії особистості. Але це не лякало іншихзнову й знову торкатися цієї тими — торжество релігійних авторів,середньовічних юристів допомогло утворенню теорії природного права, що розвивалосяв працях Г. Грація, Спинозы, Д. Локка, Т.Д. Жеферсона. Ця теорія зробила великевнесення у формування сучасного розуміння прав людини.
Не мало вчених ів нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскількивоно ще не досягло свого вдосконалювання в нашім суспільстві. Так В.А.Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева вмонографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношенняособистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що незавжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінністьдержави.[1]
Завданням могодослідження із приводу право й воля особини, є розкрити поняття особистості,його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави йособистості, визначити хто яку роль грає в ці взаємини, визначити які факторивпливають на становлення прав і воль особини в державі, указати проблеми, щоіснують при реалізації прав установлених правовим положенням особистості.
I. Правовеположення особистості
1.1. Поняттяособистості
Для того, щобзрозуміти що позначає слово «особистість», потрібно почати із джерел, тобто зіслова людина. Коли ми говоримо «людина», то розуміємо природосоциальну,биосоциальну істоту, тобто розглядаємо соціальні ознаки в тісному взаємозв'язкуз біологічними, фізичними, фізіологічними характеристиками. Коли говоримо«особистість» — то розуміємо людину в її соціальному середовищі, у суспільстві,соціальній групі, тобто розуміємо людину в її відношенні до суспільства,державі й праву. Особистість — це насамперед соціальний стан людини, але в тужгодину — це конкретна людина із своєю індивідуальністю. Таким чином,особистість — це єдність суспільних, типових і своеродних якостей людини.
М.Н. Марченко затверджує,що особистість – це індивідуально певна сукупність социально-значимихвластивостей людини, що проявляються між людьми. Поняття особистості,особистісні характеристики окремої людини органічно пов'язаних із суспільством,її особливостями. Суспільство – це історично розвиваюча система відносин міжлюдьми, продукт взаємодії людей у процесі їхньої спільної життєдіяльності. [2]
В особистостівідображаються риси того суспільного ладу, в умовах якого воно формувалося.Саме з характером суспільного ладу зв'язані можливості світоглядногостановлення особистості, прищеплювання її їх або інших звичок і потреб.Особистість, як соціальна категорія розкриває всі діяльності, у тих відносинах,у яких вона вступає з іншими людьми.
Особистістьзаймає в правовій державі центральне місце й виступає в ньому в багатьохякостях: громадянина, суб'єкта права й правовідносин, носія прав і обов'язків,волі й відповідальності, правової свідомості, праводіїспосібності і певногосоціального і правового статусу.
Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що не кожна людина, як біологічна істота можебути особистістю тому що наприклад психічно хвора людина не є особистістю, алеє людиною.
1.2.Поняття й співвідношення правового статусу і правового положення особистості
Правовий статус іправове положення особистості — це різні поняття і співвідноситься вони якродові поняття. Розходження цих зрозумінь полягає в тому, що правовий статусмістить у собі — сукупність прав, воль, обов'язків громадянина, які закріпленів законодавстві конкретної держави, а правове положення особистості є більшшироким і крім прав, воль і обов'язків містить у собі: громадянство, загальнаправоздатність, політико-правові принципи, юридичні гарантії захистувстановлених прав і воль. Тому для повного подання про правове положенняособистості є смисл розглянути спочатку поняття правового статусу, як більшвузьке й основне.
Правовий статусособистості — це певні права людини, які не обходжені для існування й розвиткув конкретних історичних умовах. Правовий статус кожної особистостііндивідуальний, це з волею вибору реалізації наданих прав.
Більшість ученихдотримуються думки про те, що ядром правового статусу особистості є права йобов'язки, але є й інша точка зору, відповідно до якої права і обов'язки – целише головний елемент статусу особистості. Так М.И. Матузов до елементівправового статусу громадян відносить відповідальність громадян перед державою .[3]О.В. Сурилов уважає, що народу із системою прав і обов'язків у правовий статусвключається: громадянство, загальна правоздатність, гарантії, законні інтереси,юридична відповідальність. [4]
Правовий статус підкреслюєзв'язок особистості і держави й характеризується правовою формою йогозакріплення. Його втримуванням є сукупність прав і обов'язків громадянина.
Правовий статусособистості виступає як міра волі особистості, що дозволений державою,закріплює за кожною особистістю вільний вибір бажань і можливостей сфериреалізації її інтересів.
На думку М.Н.Марченко правовий статус особистості включає в себе загальні для всіх фізичнихосіб. Права волі й обов'язки, передбачені нормами міжнародного права йКонституцією. Це по-перше. По-друге елементом правового статусу особистості єзазначеними нормами правоздатність і дієздатність фізичних осіб. Права людинивизначають правовий статус у суспільстві. У третіх істотним елементом правовогостатусу особистості є громадянство. Відповідно до цеї критерії розрізняютьправовий статус:
а) громадяндержави;
б) іноземнихгромадян;
в) осіб без громадянства
г) правовеположення осіб, яким наданий притулок.[5]
О.В. Сурилов жевважає, що структуру правового статусу утворюють:
1) громадянствояк правова основа статусу особистості;
2) передбачене взаконодавчих актах єдність, прав, воль, обов'язків наданих громадянам назасадах рівності.
3) юридичнігарантії їхньої реалізації. [6]
Правовий статусзрівнює громадян у їхніх правах у їхніх правових можливостях шляхомустановлення загальних для всіх межею можливого і належної системи прававиступає як відносний регулятор суспільних відносин. За допомогою його держававпливає на соціальні процеси, у тому числі за допомогою правових установлень .
Характерною рисоюправового статусу є його стабільність і низовина. Правовий статус залишаючисьнезмінним і уособив собою певний рівень суспільного розвитку, може перешкоджатирозвитку негативних тенденцій у соціальному стані людей. Адже складаючи йогоправа, волі й обов'язки повинні бути забезпечені державою поза залежністю відособливостей пережитого країною періоду.
На думку В.В.Лазарєва поряд із загальним правовим статусом існують галузеві, міжгалузеві йспеціальний правові статуси. Галузевий, міжгалузевий і спеціальний статуси неповинні суперечити загальному правовому статусу особистості. Ці статуси вконкретних правовідносинах, учасником яких є особистість. Оскільки особистостівступають у різноманітні відносини між собою так і організаціями, то отже вонистають носії різних прав і обов'язків. Обсяг прав і обов'язків, що здобуваютьсяв конкретних правовідносинах, відрізняється головним чином залежно відюридичних фактів. Правове положення конкретної фізичної особи може розглядатисяяк сума загального правового статусу особистості і тих статусів, що здобуваєдану особу, вступаючи в конкретні правовідносини.[7]
Смисл правовогостатусу складається в його здійсненні особистістю, необхідно, щоб особистістьбула здатної володінню правовими обов'язками, і так само активною вольовою ісвідомою дією спрямованими на придбання суб'єктивних прав і обов'язків уконкретних правовідносинах.
На думку М.Н.Марченко правовий статус особистості складається в законодавчо встановлені іузяті в єдності прав, воль і обов'язків особистості.
Правовий статус єсерцевиною нормативного вираження основних принципів взаємин між особистістю йдержавою. По своїй суті він являє собою систему еталонів, зразків поводженнялюдей, що заохочуються і, що захищає від порушення державою.
Права особистостів структурі правового статусу – це формально визначені, юридично гарантованіможливості користування соціальними благами, офіційна міра можливого поводженнялюдини в суспільстві. [8]
Основу правособистості становлять права людини, які є більш широким поняттям. Тому варторозкрити поняття прав людини.
Права людини – цеможливості вільного самовизначення і вільної життєдіяльності людини. М. Настюкуважає, що права людини, необхідні для існування й розвитку вконкретно-історичних умовах, які об'єктивно визначаються досягнутим рівнемрозвитку людства й повинні бути загальними і рівними для всіх людей. [9]
Права людини — невід'ємна властивість людини. Якщо людина не має права, то тим самим знищуєсама природа людського існування.
Поряд із правами,людина володіє і воля, які за своїм значенням тотожно із правами і згідновисловлення Ш.Л. Монтеск'є:
Воля це праворобити все, що
дозволенозаконами. Якби громадянин
міг робити те, щоцими законами
забороняється, тов нього не було б
волі, оскількитеж могли робити
і іншігромадяни». [10]
Правове положенняособистості визначається, як широка, узагальнююча категорія, що розкриває всісторони закріпленого в праві стану особистості і охоплює всі її юридичні ознаки.Утримування правового положення особистості визначається економічною структуроюсуспільства, його політичним режимом і тим чи є цей режим демократичним.
У правовеположення включається така категорія як громадянство. Громадянство — означаєправовий постійний і безперервний зв'язок між особистістю й державою, урезультаті якої особистість здобуває права і волі, користується захистомдержави, має обов'язку у відношенні його.
Вхідна в правовеположення правоздатність особистості являє собою — здатність мати права йобов'язки, які рівною мірою надані всім громадянам держави і виникають змоменту народження людини, а припиняються в момент смерті людини.
Поряд з наданнямправ і воль громадян держава зобов'язана надавати гарантії забезпечення прав іволь, що так само входить і в правове положення особистості. Так право назахист служить серйозною юридичною гарантією прав і законних інтересівгромадян, воно означає можливість громадянина використовувати передбаченізаконом правові кошти для захисту честі, достоїнства й ін… Право на захистсвого права можна розглядати, як загальне конституційне не залежно від тогопорушене захисне право, що, чи ні. [11]
І так, правовеположення є дуже важливим фактором закріплення життєдіяльності людини усуспільстві і у державі.
1.3.Система прав воль, свобод і обов'язків особистості
Права й свободиособи становлять цілу систему, тобто сукупність різних прав залежно від їхніхподілів і класифікацій. Так, права людини підрозділяються на дві категорії: правалюдини у власному розумінні слова, властиві йому від народження, розглянуті якприродні, не відчужені і незалежні від держави і права громадянина, яківстановлюються державою.
«Природними»права називають тому, що ними наділяє людину в момент її народження природа ініхто крім неї.
«Невідчужуваними»права називають тому, що їх відносять до числа тих, корінних якостей, яківластиві людині, як життєдіяльній істоті і які не можна відокремити від неї безявної погрози втратити в неї «члена суспільства».
Найбільш важливимприродним правом кожної людини є право на життя. Кожна людина має право на волюі особисту недоторканність. Ніхто не повинен утримуватися в рабстві. Жоднаособа не повинна без її вільної згоди піддаватися медичним або науковимвипробуванням. Кожна людина має право на волю совісті і віросповідання.(стр.3-6 Загальної декларації прав людини).
Нормативно певнідержавою свободи особи – це практично ті ж права громадянина, що мають лишедеякі особливості. Надаючи волю, держава робить акцент саме на вільному,максимально самостійному самовизначенню людини в деяких сферах громадськогожиття. [12]
Права і волікласифікуються відповідно до попереднього виділення найбільш важливих сфергромадського життя, по їхньому соціальному значенню. По цій підставі виділяють:
1) фізичні — це можливості людини, необхідних для її фізичного існування й задоволеннябіологічних і територіальних потреб (право на життя фізичну не причетність);
2) особистіправа — це можливості заощадження, розвитку й захисту індивідуальногоморально-психологічного стану людини, його світогляду й духовності (право наім'я, честь і достоїнство й ін.);
3) культурніправа — це можливості доступу до духовних досягнень людства (право наутворення, наукова й художня творчість);
4) економічніправа — це можливості людини реалізувати способи до існування, брати участь увиробленні матеріальних і інших благ (право на власність, право на вибіртрудової діяльності й ін.);
5) політичніправа — це можливості людини брати участь у державному й громадському житті,впливати на діяльність різних державних органів, і так само суспільнихоб'єднань політичного напрямку зокрема це право на громадянство, право надержавний захист.
Так самоважливими є те, що усі права і волі рівною мірою кожній людині. І на думку ЖанаЛеона де Аламбера «Справжня рівність громадян полягає в тому, що б всі однаковобули підлеглі закону», а за словами Сенеки: «Рівність прав не в тім, що всіними користуються, а в тім що вони всім надані». [13]
Юридичніобов'язки особистості — це встановлення і гарантовані державою вимоги доправознавства людини, офіційна міра належного поводження. [14]
Виконанняобов'язків розглядається, як юридична й моральна підстава людини жадати відінших громадян, організації забезпечення його власних прав. Юридичні обов'язкипідрозділяються на конституційні і на обов'язки, що виникають на основі нормпоточного законодавства.
У Загальнійдекларації прав людини вказується: «Кожна людина має обов'язки передсуспільством, у якому тільки й можливо вільний і повний розвиток йогоособистості».
Основнийсоціальний обов'язок людини — це необхідність певного її поводження, об'єктивнообумовленого конкретно-історичискими потребами існування інших людей, націй,народу, її соціальних груп і всього людства.
Класифікаціяосновних соціальних обов'язків людини, збігається з класифікацією її основнихправ: фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні.
II. Історичнийпроцес розвитку правового положення особистості
Сучаснапостановка питання о правах людини опирається на багатий попередній досвідлюдства, і насамперед в області правових форм організації громадського життялюдей, правового способу регуляції їхнього поводження.
Права людини — явище природно історичне. Це значить, що вони виникають і розвиваються наоснові природної й соціальної сутності людини з урахуванням історичної динамікисуспільства, що постійно змінюються умов суспільства людського буття.
Простежуючиісторію формування й еволюцію подань про права людини — від примітивних,органічних і не розвинених до сучасних, можна сказати, що ступінь і характеррозвиненості прав і свобод особи визначається рівнем соціального розвитку правасуспільства.
Початокантично-просвітительського підходу до людини пов'язане з творчістюдавньогрецьких софістів. Знаменита формула Протагора «Міра всіх речей — людей,речей, що існують так, як вони існують, і не існують так, як вони існують» маєвеличезні загальгуманістичні потенціали. Ряд софістів таких як Антифонт,Ликфон, Алкидам виступали з ідеєю природної рівності всіх людей — рівності поприроді, по природному праву. Нерівність людей, включаючи і їхнього розподілуна вільних й рабів, трактувалося при цьому як слідство штучних людськихустановлень.
На новій основіідею загальної рівності і волі людей незалежно від їхнього майнового положення,соціального походження, статусу, етнічної й державної приналежностіпроповідували представники раннього християнства. По Біблії людина – найціннішеіз усього створеного Богом: «Я поставлю людину над усе чистого золота, і синаземлі металу офирского» (іса. 7:29). А подання про рівність прав людини вхристиянстві було таким: «Якою мірою міряєте, такою відмірене буде вам».
Ключову роль уконцепції прав людини грає, на думку В.В. Лазарєва поняття суб'єкта праварозроблене в римській юрисдикції. Це поняття було виражено в конструкціїюридичної особи.[15] Римськими авторами бувзаснований і такий істотний аспект правової рівності, як загальність і єдністьвимоги закону: «Під чинність закону мають підпадати всі». У феодальномусуспільстві права людини стали визначатися його становою приналежністю.
Практичневираження ідеї загальної рівності людей у стародавності було закріплено в такихактах як «вільності» що являло собою закріплення станових прав і воль. Разом зтим це був історично перспективний напрямок, що зробив вплив на формуванняконституцій і юридичних конструкцій прав і воль людини.
З погляду історіїправ людини слід зазначити певний змістовний зв'язок у цепочці таких актів, як- англійський: Велика хартія вільностей (1215р.), Петиція про право (1628р.), Більпро права (1689р.); американські: Декларація прав Виргімі (1776р.), Деклараціянезалежності Сполучених Штатів Америки (1776р.), Конституція США (1787), Більпро права (1789-1791гг.); французькі: французька Декларація прав людини йгромадянина (1789р.), Загальна декларація прав людини (1948р.), Пакт проекономічні, соціальні і культурні права (1966р.), Пакт про цивільні і політичніправа (1966р.).
Нова раціоналістичнатеорія природного права була розроблена в працях Г. Грація, Б. Спинозы, Д.Локка, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсона і інших мислителів. Теоретичні подання про невідчужуваних,природних правах людини, ув'язані із вченням про поділ влади, зіграли свою рольу процесі констітуалізма і вплинули на державно-правову практику.
Таким чином,різні держави прийшли до визнання основних прав і воль людини по різному: черездовгу, часом дуже грубу боротьбу між різними соціальними чинностями, класами,групами, політичними партіями, через зміну, усунення диктаторських,тоталітарних, імперських режимів і структур.
III. Державай правовий статус особистості
3.1.Співвідношення держави й особистості
Взаємини державий особистості є показником ступеня демократизації будь-якого суспільного лада.Держава є посередником між особистістю і її волею, отже воля (не у всім, алебагато в чому) залежить від характеру держави.
У державно-організаційномусуспільстві в системі факторів, що визначають положення людини, саме державі належитьважлива роль. Значення держави обумовлене її відносною незалежністю стосовнолюдини і суспільства, тими важелями вплив на суспільні відносини, якими вонамонопольно розташовує.
Стійкий зв'язоклюдини з конкретною державою знаходить своє вираження в інституті громадянства.Суть громадянства виражається в наявності стійкого політико-правового зв'язкуміж окремою особистістю і державою. Стан у громадянстві є юридичною йморально-політичною підставою виконувати обов'язки громадянина, користуватисяправами і волею, установленими державою для своїх громадян. З поглядувідношення держави йіособистості М.Н. Марченко розглядає державу, як необхіднікошти узгодження інтересів різних соціальних груп, особистості, суспільства, якорганізація підлегла суспільними інтересами і контрольована суспільством.Людина, її основні права і волі розглядаються, кінцева мета втручання вгромадське життя і одночасно є межею такого втручання. Ідеї гармонізаціївідносин особистості і держави знаходять вираження теорії і практиці правовоїдержави.[16]
Характерувзаємини держави є найважливішим показником співвідношень суспільства в цілому,цілей і перспектив її розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучаснулюдину без вивчень різноманітних відносин людей з державою.
Поряд з тим, щодержава проголошує права і волі, воно так само вважає й обмежує права і волігромадян.
Позбавленняправа, як міра юридичної відповідальності не може бути застосовна інакше як напідставі їх у порядку, установленим законодавством.
У теж час державане тільки формулює права й обов'язки особистості, але й несе свої обов'язки,крім того, держава повинна захищати проголошені нею права й обов'язки відпорушень.
Людина повиннабрати активну участь у виборах важливих державних відносинах і їхній реалізаціїце випливає з гуманістичних, природних правовідносин держави і укладає в собіті норми, які укладає справжня демократія. Основною перевагою демократії є те,що вона в стані враховувати об'єктивний склад воль громадян, також вона в станівизнавати
правовий статуслюдини, що диктується правовою природою суспільних відносин.
Всі сучаснідержави в залежності стану притримування основних прав і воль людини можнарозділити на: диктаторські; ті які декларують права і волю; ті які дійснодотримуються повагою прав і воль людини.
3.2.Юридичний механізм забезпечення прав і воль людини
Основнимигарантіями прав і воль людини є національна законодавство і сама держава, натериторії, якої проживає дана особистість. Про це свідчать процедури міжнародногоправо захисту: особистість може реалізувати своє право на міжнародний захисттільки в тому випадку, якщо вона вичерпала всі внутрідержавні способи, алекористуватися таким правом можуть громадяни не кожної держави, а тільки тої,котра визнала юрисдикцію відповідних міжнародних органів. Звідси і випливаєнеобхідність наявність юридичного право забезпечення людини, що повиннаіснувати в будь-якій державі.
Юридичниймеханізм забезпечення прав і воль людини — це система ефективних юридичнихспособів реалізації, охорони і захисту прав і воль людини. Він складається зперерахованих нижче елементів:
1. Національнезаконодавство, є основою всього юридичного механізму забезпечення прав і вольлюдини. Позначаючи втримування позитивних законів, будучи їхнім соціальнимджерелом, права і воля людини, що перетвориться з можливості в реальність,повинні бути піднесені до рангу юридичних. Тому особливого значення набуваєвизнання і закріплення в законодавстві основних прав і воль людини відповіднодо міжнародно-правових актів.
2. Юридичніпроцедури реалізації прав і воль людини. Кожне право людини відбувається вконкретному порядку, послідовності. Порядок реалізації яких з них визначаєтьсятільки самою людиною. Але значна більшість прав і воль, визнаних і зафіксованиху законодавстві, вимагає встановлення відповідних процедур з боку держави, томубез їхньої допомоги взагалі не можуть бути реалізовані. У таких випадкахвідсутності надлежной юридичної процедуру перетворює приписання законів проправа людини на формальні, декларативні положення. Юридична процедурареалізації прав і воль людини — це встановлена в законі і націлена на придбаннялюдиною конкретних особистих і соціальних цінностей послідовність і погодженістьдій уповноваженого і зобов'язаного суб'єктів, а так само обсяг, утримування,форми, способи, методи і строки їхнього здійснення. Існує два види юридичнихпроцедур реалізації прав: процедури пов'язані із правозастосуванням і процедурине пов'язані з ним. Вони відрізняються друг від друга конкретним їхнімутримуванням. Якщо при в становленні першого виду юридичних процедурзаконодавець повинен у кожному конкретному випадку точно і детально їхпозначити, то при в становленні іншого він повинен досягти утворення такоїпроцедури, що дала б особистості найбільш доцільний для неї в даній життєвійситуації варіант використання свого права.
3. юридичніспособи охорони прав і воль людини. Права й волі людини вимагають не тількигарантії їхньої належної реалізації, а й таких способів, які могли б«відгородити» людину від можливих зазіхань на них. Тому в правовій системікожної держави існують різні юридичні способи охорони прав і воль людини. Принаявності різних правоохоронних способів їх можна розділити на відповіднігрупи. По-перше, це норми права, які встановлюють:
1) заборони;
2) завдання й компетенціювідповідних органів по охороні прав і воль людини;
3) конкретні міри запобіжнихзлочинів проти прав і воль людини, їхньої профілактики:
4) міри юридичної відповідальності;
5) конкретний процесуальнийпорядок застосування запобіжних мер.
По-друге,діяльність компетентних мір. Так діяльність Конституційного суду України — єміра превентивного впливу й спрямована на запобігання неконституційностізаконів.
По-третє, це правозастосуванніакти, які приймаються для запобігання правопорушень.
Середправоохоронних способів важливу роль грають міри юридичної відповідальності.Їхнє застосування визнане втримувати правопорушника прав і воль людини вмайбутньому, а так само застерегти інших суб'єктів, схильних до правопорушень,від здійснення протиправних дій.
4. Юридичніспособи захисту прав і воль людини. У випадки порушення прав і воль людини абовиникнення перешкод на шляху їхнього здійснення кожна людина має право назахист з боку держави. Існують різні способи захисту. По формах це: судові,парламентські, адміністративні, контрольно-наглядові, адвокатські способи.
Залежно від мірзахисту розрізняють способи:
1) припиненняпорушених прав і воль людини;
2) ліквідаціяперешкод для їхнього здійснення;
3) визнання абопідтвердження прав;
4) поновленняпорушених прав.[17]
Найбільшдемократичним і ефективним способом захисту прав, воль і законних інтересівгромадян є правосуддя, як проголошено в Загальній декларації людини.
Право на захистслужить серйозної юридичної правий, воль і законних інтересів громадян. Воноозначає можливість громадянина використовувати надані законом коштів для захистучесті й достоїнства, життя й волі, і ін. від будь-яких зазіхань.
IV.Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав і воль людини
Значним прогресому розвитку світового співтовариства в xx столітті з'явилося розуміння цінностілюдської особистості, її достоїнства в нерозривному зв'язку з необхідністюзабезпечення мінімальних гарантій існування і вільного розвитку людини.Основними коштами затвердження цих прав і воль стали розробка й прийняттявідповідних міжнародно-правових документів, зобов'язаних для виконаннядержавами, що добровільно визнали їх юридичну, політичну й моральну чинність.
В 1945 році бувприйнятий Устав ООН, що проголосив у якості в одній із цілей це організаціїздійснення міжнародного співробітництва в гуманітарній сфері, заохочення йрозвитку поваги до прав людини і основних воль всіх людей без винятку. Цейдокумент був основним політичним і юридичним фундаментом для наступногоспівробітництва суверенних держав і народів в області прав і воль людини. Іншимважливим документом була Загальна Декларація прав людини 1948 року. Деклараціявизначила мінімальний обсяг прав і воль, якими повина володіти будь-яка людина політичній,економічній, соціальній і культурній сфері громадського життя, давши перелікконкретних прав. Декларація не є юридично обов'язковим документом і маєхарактер рекомендації державою. Саме на її основі і у розвитку її положеньнадалі минулому прийняті юридично обов'язкові міжнародні документи по правахлюдини. Самими значними з них є Пакт про цивільні і політичні права і Пакт проекономічні, соціальні й культурні права. [18]
Юридична чинністьдокументів, що становлять хартію прав людини, різна – з однієї сторониДекларація носить рекомендаційні норми, норми – заклики, а з іншого боку,пакти, як міжнародні договори, установлюють обов'язкові норми поводження длядержав учасників пактів. [19]
У тих випадках,коли загальновизнана норма міжнародного права, що ставиться до прав людини, непередбачена законодавством держави або суперечить їм, то діє норма міжнародногоправа.
Міжнародно-правоверегулювання положення людини в суспільстві може мати велике значення й відіграєістотну роль у світлі рішення проблеми прав і свобод особи. Але при цьому вонозавжди є похідним, вторинним стосовно внутрішнього життя даного суспільства.
Поряд ізвнутрішньо державним захистом прав і воль людини існують і міжнародно-правовіправила, що забезпечують дотримання державами – членами прийнятих по конвенціїзобов'язань: так скарга в Страс Бург державою або індивідом спочаткунаправляється в Європейську комісію із прав людини – незалежний автономнийорган, члени якого обираються Комітетом міністрів Світла Європи. Число членівкомісії відповідає числу членів – держав. Якщо скарга зізнається припустимоїКомісія приймає її – установлює факти, предмет суперечки. Якщо це не вдаєтьсяскладається доповідь і передається в Європейський суд по правах людини.[20]
V. Правове положенняособистості в Україні
Протягом багатьохтисячоріч Україна не існувала, не мала не якого національного самовизначення,внаслідок чого людина є «гвинтиком» у механізмі держави і належних гарантій іправ не мала.
Так час безповоротнозник — 1 грудня 1991 року народ України в могутньому пориві самовизначеннявисловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні контуринової української державності закріплені в Декларації про суверенітет України.Саме цей документ став орієнтиром у будівництві України як демократичноїправової держави, що повинна піклуватися про затвердження прав і воль людини,піклуватися про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовнийрозвиток його права.
Виходячи ізпріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародногоправа Верховна Рада України прийняла закон, відповідно до якого ув'язнені івідповідним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять сьогоднінерозривну частку національного законодавства України.
Наступним етапомстворення Української демократичної держави, що нерозривно пов'язана ізпроцесами відновлення юридичної бази захисту прав і воль громадян з'явилосяприйняття нової Конституції України (28 липня 1996 року). Яскравою рисою Конституціїє її соціальна спрямованість, орієнтація на людину як на вищу соціальнуцінність суспільства. І оскільки Конституція є основним нормативним актом, щовизначає правове положення особистості в Україні, то я зупиняюся на короткій їїхарактеристиці.
У новійКонституції України значно розширений перелік прав і воль людини, насамперед зарахунок включення в неї прав і воль, закріплених міжнародно-правових актах.Істотно новими є: права людини на повагу її достоїнства (ст. 23); право вільнозбирати, використовувати, поширювати інформацію з свого вибору (ст. 34); правона безпечну для життя й здоров'я навколишнє середовище (ст. 50) і ін… Також уКонституції не тільки збільшений обсяг прав і воль, але й посилені їхнігарантії, наприклад у випадку безробіття або незаконного звільнення.
Але слідзазначити, що необхідною умовою ефективності реалізації конституційних прав іволь громадян є органічне уплітання правового механізму, чого немає на Україні,тому турбота про людину — це гасло, а в дійсності права й свободи особи вУкраїні ущемляються.
Висновок
При дослідженнітеми права і свободи особи, розглянувши різні точки зору із приводу поняттяособистості, що поняття особистість використовується для розкриття взаєминлюдини в суспільстві і особистість — член суспільства, характеризующийсясукупністю і утримуванням різноманітних відносин які визначають її положення всуспільстві, а правове положення особистості нормативно всю життєдіяльністьособистості в суспільстві, що означає, що народу із правами й волею, особистістьмає і обов'язки, за невиконання яких наступає юридична відповідальність.
Також немаловажнуроль в існуванні особистості грає держава, вона виступає від імені суспільстваі надає кожній особистості права й волю, а так же покладає обов'язки, у той часі сама несе певні обов'язки стосовно особистості. Від характеру правління,політики, режиму держави залежить правове положення особистості. Але не можнасказати, що держава дає права і свободу особі, як «дарунок», держава тількиконстатує вже встановлені закономірності.
Основнимипроблемами в співвідношенні держави і особистості я б назвала:
1) взаємнувідповідальність держави і особистості;
2) гармонічнез'єднання інтересів держави і особистості;
3) розширенняправ і воль громадян, підвищення їхньої соціальної активності і самовизначеннядисципліни при виконанні обов'язків;
4) законністьцих відносин.
І всі ці проблемиможуть бути дозволені тільки при побудові правової держави, тільки привстановленні реального механізму дії правового положення особистості, чого невистачає на даному етапі побудови правої держави в Україні.
Списоквикористаної літератури:
1. КонституціяУкраїни
2. Загальнадекларація прав людини
3. Міжнароднийпакт про економічні, соціальні й культурні права
4. Міжнароднийпакт про цивільні й політичні права
5. ВитрукН.В. Правовий статус особистості в СССР-М.: Юрид.літ. 1978
6. ДюрегинИ.Я. Громадянин і закон — М: Юрид. літ… 1991
7. КучинскийВ.А. Особистість, воля, право. — М.: Юрид. літ. 1978
8. ЛукашеваЕ.А. Право, мораль, особистість. — М.: Юрид. літ. 1986
9. ЛазарєвВ.В. Загальна теорія права й держави. — М. Юрист..1994
10. МарченкоМ.Н. Теорія держави й права. к. лек. — М.: МГУ. 1996
11. МатузовН.И. Особистість. Права. Демократія. Теоретичні проблеми суб'єктивного права. — Саратов. 1972
12. НастюкМ. Правознавство. — Львів: Свит. 1995
13. РабиновичП. Правознавство: терміни, афоризми, приповідки.- Л.1995
14. СуриловО.В. Теорія держави й права: учеб. пособ. — Київ. 1989
15. ШмельоваГ. Юридичний механізм забезпечення прав людини//Право України. 1994№ 10
16. //Держава й право № 4.: 1993 Захист прав людини в об'єднаній Європі.
P.S.
В Одеськійобласті відкритий Міжнародний комітет захисту прав людини. Комітет готовийвідстоювати й захищати права кожного, хто став жертвою в руках беззаконня.Комітет буде домагатися, щоб кожний, що зазіхнув на Ваші права й волі,незважаючи на його державний статус, соціальний стан і політичну приналежність,ніс повну відповідальність перед законом.
Його основнінапрямки діяльності:
1) наданняправової допомоги особам, яким вона потрібна, в області українського,європейського й світового правозахисного законодавства;
2) поширеннясеред населення ідей, викладених у Декларації прав людини й ін… міжнароднихдокументах правозахисного втримування;
3) сприяннягуманізму умов утримування підлітків і дорослих у місцях виконання покарання;
4) захистневід'ємних прав громадян України й громадян інших держав;
5) участі вміжнародних акціях і довгострокових проектах, пов'язаних з питаннями захиступрав людини;
6) реалізаціяпостійної програми по наданню матеріальної допомоги;
7) установизасобів масової інформації, видання книг, журналів, листівок, буклетів і т.п. зметою поширення ідеї й реальних дій організації, також надання населеннюсвітової інформації з питань прав людини;
У своїйдіяльності комітет керується Конституцією України, законами нашої держави,указами Президента України й Кабінету Міністрів. Насамперед, комітет проводитьроз'яснювальну роботу щодо Загальної декларації прав людини.