Вступ
Кримінологія– це самостійна міждисциплінарна наука зі своєю історією, що використовуєоригінальні методи дослідження і має розгалужену мережу інститутів іорганізацій у всьому світі. Загальне уявлення про зміст цієї науки можнаотримати шляхом з'ясування сенсу її назви, яка складається з двох частин:латинського слова «crime» (злочин) і грецького слова «logos» (вчення).Буквальний переклад поєднання цих двох слів українською мовою означає «вченняпро злочин». Беручи до уваги ту обставину, що термін «злочин» практичнорівнозначний терміну «злочинність», більш точно, можна позначити кримінологіюяк «науку про злочинність». Причому, якщо кримінальне право вивчає злочин,відповідальність і покарання за них в законодавчій формі та правозастосовнійпрактиці, то кримінологія досліджує злочинність, її причини та умови,особистість злочинця та попередження злочинів як масові соціальні явища.
Такимчином, можна визначити кримінологію суто з практичної точки зору, як науку прозлочинність і методи її попередження. Але це – дуже загальне поняття.
1. Поняття, предмет і система кримінології
Кримінологія – це наука,що вивчає злочинність як соціальне явище. Вважається, що термін «кримінологія» увіву 1879 р. антрополог Топінар. У 1885 р. вперше з такою назвою вийшладруком праця Р. Гарофало. Проте вчення про злочини почало формуватисянабагато раніше.
Усистематизованому вигляді уявлення про злочинну поведінку і боротьбу з неюмістяться у праці Ч. Беккаріа «Про злочини і покарання» (1761), де поряд зкримінально-правовим вченням про покарання визначено також погляди на природузлочинної поведінки й методи протидії їй з боку держави. За період понад двасторіччя погляди на злочинну поведінку і заходи боротьби з нею істотнозмінилися. Розвинувшись у різних напрямках (антропологічному, соціологічному,біологічному, психологічному), кримінологія нині не становить єдиного вчення йохоплює багато різноманітних поглядів і шкіл з науковими центрами в багатьохкраїнах світу. Проте в межах загальної наукової дисципліни кримінологівоб'єднує намагання описати й пояснити явище злочинності, а також обґрунтуватизасоби її попередження. У колишньому СРСР кримінологічні дослідження тривалийчас (протягом ЗО-50-х років XX ст.) фактично були заборонені. Крім того,кримінологія піддавалась ідеологізації, що зумовило неправдиве висвітленнязлочинності радянського суспільства як явища, що загасає, а з часом повиннозникнути.
Сучаснакримінологія – це наука про закономірності злочинності та заходи їїпопередження. Вона вивчає злочинність як процес масового відтворення злочинів,причини злочинної поведінки й особу злочинця, а також розроблює заходипопередження злочинів.
Вітчизнянакримінологія виокремилась з науки кримінального права. Нині кримінологіюрозробляють здебільшого юристи; викладають її в системі правових наук. Явища,які вивчає кримінологія, базуються на таких кримінально-правових поняттях, як «злочин»і «злочинець». Система профілактики злочинів і профілактичні заходи, що є її складовими,мають правову основу, тобто правовий аспект, а причини й умови злочинності,особа злочинця тісно пов'язані з дефектом правосвідомості, правовоюпсихологією. Формально кримінологія об'єднана в одну юридичну спеціальністьразом з кримінальним правом і кримінально-виконавчим правом. Проте незважаючина тісний взаємозв'язок цих трьох дисциплін кримінологія за природою іпредметом, який вивчає, є окремою наукою.
Кримінальнеправо і кримінально-виконавче право як правові науки розглядають злочин і відповідальністьза нього з позицій права, а кримінологія спрямована на осмислення злочинності вїї соціальному аспекті, вивчає злочинність як певний суспільний процес, явище,що супроводжує історію розвитку людства. Вивчення злочинності як соціальногоявища, її причин і умов, особи злочинця, заходів попередження злочинності невкладається в межі тільки правових характеристик, а належить також до сферисоціології. Тому можна вважати, що кримінологія є не суто правовою, а йсоціологічно-правовою наукою і навчальною дисципліною.
Якзазначалося, кримінологія досліджує злочинність як соціальне, суспільне явище,механізм індивідуальної злочинної поведінки, причини й умови злочинності таокремого злочину. Кримінологія вивчає особливості особи злочинця, а також йогожертви – особи, яка є потерпілою від злочину. Предметом вивчення кримінології єрізновиди відхилень соціальної поведінки (девіантна поведінка), що тіснопов'язані із злочинністю: алкоголізм, наркоманія, проституція, корупція врізних сферах державного управління й інші форми аморальної поведінки,самогубства. Складовою кримінології є також попередження злочинності.Кримінологія розглядає також комплекс питань, пов'язаних з особою й поведінкоюосіб, що потерпіли від злочину. Цей розділ називається віктимологією. Дужечасто віктимна поведінка стає приводом або сприятливою умовою для вчиненнязлочину. Виключно важливою залишається проблема правового захисту осіб, якізазнали шкоди від злочинних посягань на їх життя, здоров'я, майно.
Отже,доходимо висновку: кримінологія – це наука про злочинність і злочин, їх причиний сприятливі умови, особу злочинця і його жертви, а також про пов'язані іззлочинністю явища відхилення соціальної поведінки, шляхи й засоби попередженнязлочинності.
Доосновних складових предмета кримінології належать:
· злочинність яксоціально-правове явище;
· причини й умови злочинності;
· особа злочинця;
· попередження злочинності;
· жертва злочину.
Розглянемоці складові детальніше.
Злочинністьє основним елементом предмета кримінології. Під злочинністю розумієтьсясоціальне та кримінально-правове явище, яке становить систему злочинів, щовчинені на певній території за певний час. Кількісно-якісними показникамизлочинності є рівень, структура, динаміка, географія, характер. Злочинністьвиявляється у вигляді сукупності злочинів, які, як правило, ототожнюються з їїсутністю. Однак існує й інший підхід (В. Бурлаков, В. Сальников[17]), згідно з яким під злочинністю слід розуміти негативу властивістьсуспільства відтворювати небезпечні для нього діяння, що зумовлює введеннякримінально-правових заборон, піддається кількісній інтерпретації й виявляєтьсяв сукупності злочинів. Таким чином, сукупність вчинених на певній території запевний час злочинів є тільки симптомом злочинності, що свідчить про глибокікриміногенні процеси.
Причиний умови злочинності об'єднуються в родове поняття «криміногенні детермінанти» йстановлять окремий блок, що підлягає спеціальному дослідженню. Кримінологія якнаукова дисципліна виконує роз'яснювальну функцію, згідно з якою здійснюютьсязаходи виявлення економічних, культурологічних, етнічних, психологічних,ідеологічних, організаційно-управлінських та інших соціологічних явищ, якіпороджують і зумовлюють (детермінують) злочинність як наслідок, а такожпризводять до відтворення злочинності як масового явища.
Підпричинами злочинності зазвичай розуміють соціальні явища, що породжуютьзлочинність; сутність цих явищ полягає в суперечностях, що виявляються напевних етапах розвитку суспільства. Кримінологія вивчає причини виникнення іпоширення злочинності, класифікує їх за різними критеріями. Причини й умовизлочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності взагалі; окремої групизлочинів; конкретного злочину. Це зумовлено тим, що причини конкретногозлочину, який є в певний час у певному місці, не повторюють ідентично схемупричин злочинності взагалі. Конкретний злочинець не завжди усвідомлює зв'язокзлочину, який він вчиняє, із суперечностями дійсності, а вчинення конкретногозлочину конкретною особою визначається індивідуальними умовами існуванняконкретної особи, до яких належать мікросередовище, у якому формується особа;особливості потоку масової інформації, яку споживає людина; особистісніособливості людини; ситуація, що сприяє вчиненню злочину [17]. Кримінологіявивчає зазначені основні причини конкретного злочину, а також процес їхвзаємодії, який називається механізмом формування конкретного злочину.
Особузлочинця кримінологія вивчає з позицій виявлення соціально-демографічних,правових, соціально-рольових, психологічних та інших властивостей суб'єктівзлочину. Інтерес становлять кількісні відмінності соціологічного портретузлочинців (та окремих їх категорій) від основної маси населення, бо відхиленнящодо професійної, статевовікової, родинної та інших характеристик допомагаютьвиявити витоки злочинності.
Спостереженняза злочинцями в суспільстві повинно здійснюватися постійно, оскільки їх склад івигляд з часом суттєво змінюються.
Кримінологіявивчає мотиви злочинів і їх мотивацію, тобто пояснення спонукань до вчиненнязлочину, які надають безпосередньо злочинці.
Зазначимо,що злочин – це акт не тільки зовнішній, а й вольовий, усвідомлений, щообирається людиною вільно і є результатом складного процесу, в якому зовнішніобставини діють опосередковано, відбиваючись через внутрішні умови. Тому щобпізнати причини злочинності, необхідно розкрити механізм злочинної поведінки.Проте цей механізм можна розкрити лише у процесі дослідження особи злочинця івпливу її властивостей та особливостей на протиправну поведінку.
Попередження(профілактика) злочинів – це система державних і суспільних заходів,спрямованих на усунення або нейтралізацію злочинності, послаблення її причин таумов, утримання від злочинів і коригування поведінки осіб, які схильні йспроможні вчиняти злочини. Профілактичну систему можна аналізувати заспрямованістю, механізмом дії, змістом, суб'єктами та іншими критеріями. Заходизапобігання злочинності, їх зміст і характер залежать від того, як самевизначаються причини злочинності.
Проблемиповедінки потерпілого так само є елементом предмету кримінології. Длявизначення цього аспекту застосовують термін «віктимологія» – вчення про жертвузлочину. Потерпілий від злочину досліджується кримінологією з позицій йогоможливості стати жертвою злочинного посягання. Кримінологія виявляєпсихологічні, соціальні, професійні та інші особливості потерпілих від різнихвидів злочинів, вивчає життєві ситуації, які підвищують небезпеку стати жертвоюзлочину, а отримані результати використовує для розробки рекомендацій,спрямованих на попередження злочинів і подання соціальної допомоги потерпілим.
Кримінологіяяк навчальна дисципліна
Кримінально-правовепоходження науки кримінології зумовило її традиційний розподіл на загальну таособливу частини.
Узагальній частині кримінології розглядаються її теоретичні основи і поняття,наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри(показники), аналізується проблема детермінації (причин і умов) злочинності.Значне місце в загальній частині приділяється особі злочинця й механізмузлочинної поведінки. Ця частина містить також розділ, присвячений методицікримінологічних досліджень і проблемі попередження злочинності. При вивченнізагальної частини кримінології на перший план висувається здатність доабстрактного мислення і засвоєння теоретичних положень.
Вособливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і групзлочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої,рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцяхпозбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації і для йогозасвоєння потрібна ретельна робота і глибоке знання Кримінального кодексуУкраїни [13].
Помилковобуло б вважати кримінологію суто академічною галуззю знань, що не маєбезпосереднього практичного значення. Кримінологічна підготовка входить усистему професійної моделі оперативних працівників органів внутрішніх справ,працівників служби безпеки, прокуратури, суду та інших посадових осіб, якіберуть участь у розкритті злочинів. Відповідні навички і знання потрібні їм длярозуміння, аналізу й оцінки оперативної обстановки в регіоні з урахуваннямлатентної злочинності; для грамотного і професійного складання звітів з оглядівправозастосовної та профілактичної діяльності; для вивчення злочинності та їїпричин у певному населеному пункті, на певній території та окремому об'єкті звикористанням спеціальних методик; для правильного застосування вимогпроцесуального законодавства щодо попередження злочинів слідчим, прокурором,судом (ст. 23, 23–1, 23–2 КПК України); для грамотної оцінки особиобвинуваченого і виявлення справжніх мотивів її злочинної поведінки.
2. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності
Слово«рецидив» походить від латинського recidivus – повернення, повторення явищапісля того, як воно нібито зникло.
Кримінальнийкодекс України визначає рецидив злочинів як вчинення нового умисного злочинуособою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34). У ньому зазначаєтьсятакож, що рецидив злочинів враховується при кваліфікації злочинів і призначенніпокарання, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальноївідповідальності й покарання у передбачених законом випадках (ст. 35). Самеокреслені в наведеному визначенні особи визнаються рецидивістами, а сукупністьвчинених ними злочинів – рецидивною злочинністю.
Ціособи і вчинені ними злочини становлять предмет дослідження у кримінологіїрецидивної злочинності. Цей вид злочинності пов’язаний із вчиненням особоюодного й більше умисних злочинів у разі наявності судимості за хоча б одинумисний злочин (так званий легальний рецидив (від лат. lex – закон), тобтооцінюваний на основі визначення у кримінальному законі).
Отже,ідеться про такі категорії осіб, що були засуджені за вчинення будь-якогоумисного злочину до будь-якого виду і розміру покарання і які знову вчинилибудь-який умисний злочин: ще до початку відбування покарання; під часвідбування покарання; після відбування покарання, але до погашення чи зняттясудимості.
Зрозуміло,рецидивіст небезпечніший, ніж первісний злочинець, бо вчинивши після засудженняза умисний злочин новий умисний злочин, він тим самим довів, що покарання іздійснювані щодо нього виховні заходи не дали позитивних результатів;вибудовується певна лінія його поведінки, що має антисоціальний характер призбільшенні небезпеки для суспільства.
Разомз тим проблема рецидиву загалом і боротьби з ним ширша, ніж проблема рецидивулегального. Для кримінології в інтересах профілактики злочинів становлятьінтерес дослідження осіб, які вчинили повторні злочини до того, як булипритягнуті до кримінальної відповідальності й засуджені. Із вчиненням новихповторних злочинів підвищується суспільна небезпека таких осіб. Окремі з нихстають професійними злочинцями, жодного разу не піддаючись покаранню:наприклад, окремі кишенькові злодії. До речі, це враховує й кримінальне право,визначаючи підвищене покарання незалежно від наявності попередньої судимості(наприклад, повторне вбивство – п. 13 ч. 2 ст. 115 ККУкраїни, повторне зґвалтування – ч. 2 ст. 152 КК України). Такуповторність без наявності судимості в теорії називають фактичним рецидивом.
Якбачимо, іноді фактичний рецидив має також кримінально-правове значення. Осьчому у кримінальній статистичній звітності (картка форми №2 на особу, якавчинила злочин) містяться пункти, що передбачають облік осіб, які є яклегальними, так і фактичними рецидивістами. Заслуговують на увагу і таківипадки фактичного рецидиву, коли особа вчиняє новий злочин після звільнення їївід кримінальної відповідальності за попередній злочин на підставі ст. 45–49КК України. За межі легального рецидиву виходять також випадки вчинення новогозлочину особою, у якої попередню судимість знято або погашено.
Розглянемоокремо кримінологічну проблему легального рецидиву, бо тільки він має такуважливу особливість, що особа, яка була судима за попередній умисний злочин,умисно вчиняє новий злочин, що знаменує недосягнення відносно неї метипокарання. І саме така рецидивна злочинність становить особливо підвищенусуспільну небезпеку.
Отже,проблема рецидивної злочинності багатопланова, тобто має кримінально-правовий,кримінально-процесуальний, кримінологічний і кримінально-виконавчий аспекти.Рецидивна злочинність, як і злочинність взагалі, є загально соціальноюпроблемою суспільства.
Укримінологічній теорії і практиці розрізняють рецидиви загальний (вчиненнярізнорідних злочинів: вбивство і крадіжка, зґвалтування і хуліганство),спеціальний (вчинення тотожних або однорідних злочинів: крадіжка і крадіжка, грабіжі вимагання), однократний (повторна судимість) і багатократний (три і більшесудимостей).
Дужеважливим є поняття пенітенціарного рецидиву (від лат. poenitentiarius – спокусливий,виправний), тобто вчинення нового умисного злочину після або під час відбуванняпокарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі за попередній умисний злочин.Саме ця категорія рецидивістів, як правило, найнебезпечніша.
Сукупністьрецидивних злочинів (легальний рецидив), що вчинені в державі (або в окремомурегіоні) у певний період часу, створює рецидивну злочинність як складовузлочинності взагалі, а тому може виражатись у найважливіших показниках: рівні,структурі, динаміці. Рівень рецидивної злочинності – це сукупна кількістьрецидивних злочинів і рецидивістів, які їх вчинили, за певний період часу вконкретному регіоні або у країні загалом.
Коефіцієнтирецидивної злочинності вимірюються як співвідношення: кількості рецидивнихзлочинців до чисельності населення; кількості випадків рецидивної злочинностідо злочинності взагалі; кількості рецидивістів серед виявлених злочинціввзагалі; кількості рецидивістів серед злочинців окремих категорій.
Уструктурі рецидивної злочинності розрізняють такі показники:
• закількістю попередніх судимостей;
• закваліфікацією раніше вчинених злочинів (найчастіше крадіжки, шахрайства,грабежі, розбійні напади, хуліганство – дві третини випадків рецидивноїзлочинності взагалі);
• захарактером і розміром раніше відбутого покарання;
• заспіввідношенням випадків одиничної і групової злочинності;
• заінтенсивністю рецидиву (новий злочин під час відбування покарання, у перший рікпісля відбування покарання, у другий, третій тощо).
Динамікарецидивної злочинності (тобто її зміна за певні періоди) загалом збігається іззагальною динамікою злочинності. Вона залежить від соціальних та правовихчинників і тісно пов’язана з динамікою первинної судимості. На динамікурецидивної злочинності істотно впливають амністії, зміни у кримінальномузаконодавстві (як у Загальній, так і в Особливій частині), діяльністьправоохоронних органів та інші чинники.
Застатистикою серед осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності,таких, які раніше вчинили злочин, за останні роки налічується 15–16%.
Середзвільнених з установ по виконанню покарань протягом року після звільненнявчиняють злочин 8–9%, серед умовно засуджених (нині – звільнених від відбуванняпокарання з випробуванням) протягом іспитового строку вчиняють злочин 6–7%.
кримінологія рецидивний злочинність
Список використаної літератури
1. Даньшин И.Н. Криминология (понятие, предмет, задачи исистема криминологической науки) Х., 1993
2. Бафия Ежи. Проблемы криминологии. М., 1983
3. Гернет М.Н. Криминология: основные проблемы. М., 1980
4. Рецидивная преступность. Понятие и криминологическаяхарактеристика. Рига, 1983
5. Яковлев А.М. Борьба с рецидивной преступностью. М., 1964
6. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы. М., 1991