МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Імені Е.А. Дидоренко
Кафедра кримінального процесу та правосуддя
КУРСОВА РОБОТА
По кримінальному процесу
На тему:
" Порядок відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури і суду"
Виконав: студент 4 курсу, 401 групи,
факультету заочного та дистанційного
навчання, Лисичанського НКП
Пивоваров Андрій Володимирович
Перевірив: ___________________
Луганськ – 2008 рік
ВСТУП
Відшкодування шкоди — один з найважливішихінститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідокправопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, маєбути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.
У законодавстві передбачено два види шкоди, щопідлягає відшкодуванню, — шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинногоЦивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р), в якій ідеться про захистцивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися досуду за захистом свого/особистого немайнового або майнового інтересу, способамизахисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди.
Слід зазначити, що, на відміну відвідшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняноновим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такогоспособу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше внаціональному законодавстві було введено Законом України «Про внесеннязмін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захистучесті, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня1993 р. № 3188-ХП. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування моральної шкодибуло введено (статті 6, 7 та 440 і) як новий спосіб захисту цивільних особистихправ.
До речі, Верховний суд України, з огляду нановизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендаційсудам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способузахисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум ВерховногоСуду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 «Про судову практикув справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка булауточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5.
На сучасному етапі розвитку світової спільнотипроблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямкуприйнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людинунайвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод–головним обов'язком демократичної держави.
Мета даної роботи — освітити у світлі новогоцивільного законодавства тему: «Порядок відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури і суду», розкрити такі важливі питання як поняття матеріальноїшкоди, особливості відшкодування моральної шкоди, підстави відповідальності,розмір шкоди та порядок відшкодування заподіяної шкоди.
Тема особливо є актуальною, тому що нині позовпро відшкодування заподіяної шкоди набуває все більшої популярності. Цесвідчить про зростання правосвідомості, правової культури громадян — ще одинкрок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа.
1. ЗаконУкраїни
«Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попередньогослідства, прокурату і суду. „
Ст.1 Відповідно до положень цього Законупідлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконногопритягнення як обвинуваченого, незаконного взяття під варту і тримання підвартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розглядукримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно,незаконного відсторонення від роботи(посади) та інших процесуальних дій, щообмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративногоарешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладанняштрафу;
3) незаконного проведенняоперативно-розшукових заходів, передбачених законами України “Прооперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основиборотьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першої цієїстатті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від винипосадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Ст.2 Право на відшкодування шкоди в розмірах ів порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) поставлення виправдувального вироку суду;
2) закриття кримінальної справи за відсутністюподії злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участіобвинуваченого у вчиненні злочину;
3) відмови в порушенні кримінальної справи абозакриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першоїцієї статті;
4) закриття справи про адміністративнеправопорушення.
Право на відшкодування шкоди, завданоїзазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами допорушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяцівпісля проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення зарезультатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.
Ст.3 У наведених в статті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
· заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
· майно (в тому числі гроші, грошові вклади івідсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фондігосподарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, якийвін не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане абозвернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попередньогослідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а такожмайно, на яке накладено арешт;
· штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судовівитрати та інші витрати, сплачені громадянином;
· суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданнямйому юридичної допомоги;
· моральна шкода.
Ст.4 Відшкодування шкоди у випадках,передбачених пунктами 1, 3, 4, і 5 статті 3 цього Закону, провадиться зарахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуваннямзаробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади),за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт якадміністративного стягнення.
Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цьогоЗакону, повертається в натурі, а вразі неможливості повернення в натурі йоговартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, якивоно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших спорудвідшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі ігромадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення збезоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина.Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють намомент звернення громадянина про відшкодування шкоди.
У разі ліквідації підприємств, установ,організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у нихкоштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості)відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Вартість майна визначається за цінами, щодіють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодженнямайна завдана шкода відшкодовується повністю.
Відшкодування моральної шкоди проводиться уразі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури ісуду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення йогонормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль дляорганізації свого життя.
Моральною шкодою визначаються страждання,заподіяні громадянинові в наслідок фізичного чи психічного впливу, що призвелодо погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань,погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків моральногохарактеру.
Ст.5 У разі смерті громадянина право навідшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2.3. і 4 статті 3цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до йогоспадкоємців.
Ст.6 Громадянин, звільнений з роботи (посади)у зв’язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв’язку знезаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновленийна колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідаціяпідприємства, установи, організації, скорочення посади а також наявність іншихпередбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) –йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота(посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення,якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної силивиправдувальним вироком або винесення постанови про закриття кримінальноїсправи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину абонедоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
У випадках, зазначених у частині першій цієїстатті, запис про звільнення з роботи (посади), зроблений у трудовій книжці,визнається недійсним. На вимогу громадянина власник або уповноважений ним органу триденний термін видає йому дублікат трудової книжки без запису, який визнанонедійсним.
Ст.7 Термін перебування під вартою, термінвідбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював узв’язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як дозагального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажудержавної служби, безперервного стажу.
Трудовий стаж робітників і службовців, а такожстаж роботи осіб, які працювали на підставі членства (в кооперативі, колгоспі,тощо), обчислений із зарахуванням періодів, зазначених у частині першій цієїстатті, враховується при наданні робітникам, службовцям і зазначеним особамрізних пільг і переваг, в тому числі при призначенні пенсії і допомоги подержавному соціальному страхуванню. Робітникам і службовцям цей стажвраховується також при призначенні пенсій на пільгових умовах і за вислугуроків при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно відтривалості роботи, за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди абовідсоткових надбавок за вислугу років.
Ст.8 При призначенні пенсії за віком напільгових умовах періоди, зазначенні в частині першій статті 7 цього Закону, навибір громадянина, який звернувся за пенсією, прирівнюються до роботи, якапередувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальноївідповідальності або яку він мав після звільнення від кримінальноївідповідальності чи після відбування покарання.
Ст.9 Місцеві органи влади і самоврядуванняпротягом місяця з дня звернення повертають громадянинові, який втратив правокористування жилим приміщенням внаслідок незаконного засудження, жилеприміщення, яке він займав раніше, а якщо воно не збереглося в натурі, протягомшести місяців з дня звернення громадянина позачергово надають йому в тому жнаселеному пункті рівноцінне впорядковане жиле приміщення з урахуванням складусім’ї та діючих норм жилої площі.
Ст.10 Якщо громадянин у зв’язку з незаконнимзасудженням був позбавлений військових або інших звань а також державнихнагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.
Ст.11 У разі постановлення виправдувальноговироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністюу діянні складу злочину, або недоведеністю участі громадянина у вчиненнізлочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушенняорган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані роз’яснити громадяниновіпорядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди, а також найого прохання в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовийколектив або громадські організації за місцем проживання.
Якщо відомості про засудження або притягненнягромадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього якзапобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративногостягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані в пресі, то навимогу цього громадянина, а вразі його смерті на вимогу його родичів чи органудізнання, слідчого, прокурору, або суду редакції протягом одного місяця роблятьповідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до статті 37Закону України «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні».
Ст.12. Розмір відшкодованої шкоди, зазначеноїв пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону. Залежно від того, який орган провадивслідчі дії чи розглядав справу. в місячний термін з дня звернення громадянинавизначають відповідні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури ісуд, про що виносять постанову(ухвалу). Якщо справу закрито судом при розглядіїї в касаційному порядку або в порядку нагляду, зазначені дії провадить суд, щорозглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою(ухвалою)про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільногопроцесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду-досуду вищої інстанції в касаційному порядку. Оскарження до суду не позбавляєгромадянина права звернутися із скаргою до відповідного прокурора.
Ст.13. Питання про відшкодування моральноїшкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного ухвалі законодавствав ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.
Розмір моральної шкоди визначається зурахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за часперебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не меншеодного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування підслідством чи судом.
Ст.14 Заяву про оскарження постанови провідшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попередньогослідства чи прокуратури, на вибір громадянина, може бути подано до суду замісцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу дізнання,попереднього слідства чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються відсплати судових витрат.
Ст.15 Поновлення службових, пенсійних,житлових, інших особистих і майнових прав та відшкодування іншої шкоди,завданої військовослужбовцю Збройних Сил України, Прикордонних військ України,інших військових формувань, створюваних відповідно до законодавства України, атакож особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України,провадиться за правилами, встановленими цим Законом.
2. Цивільнийпозив у кримінальному процесі2.1. Поняття і значення цивільногопозиву в кримінальному процесі
Захист прав людини вимагає наданнягромадянину, який постраждав від злочину, таких прав, що забезпечуватимуть йомуможливість активно захищати свої інтереси в кримінальному судочинстві. Наданняпотерпілому та цивільному позивачеві широких прав відповідає також і завданнющодо посилення боротьби зі злочинністю. Активно захищаючи свої законніінтереси, потерпілий і цивільний позивач тим самим допомагають слідчому і судурозкрити злочин, викрити винного, справедливо покарати його за вчинене.
Відповідно до вимог цивільного права шкода,заподіяна внаслідок порушення правовідносин, підлягає відшкодуванню в повномуобсязі.
Крім цивільно-правового обов’язку здійсненнявідшкодування заподіяної злочином шкоди правові системи багатьох країн такожпередбачають покладання на особу, винну у вчиненні злочину, обов’язкувідшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди на основі нормкримінально-процесуального права.
У кримінально-процесуальній літературі поки щонемає єдності в поглядах авторів, які досліджували чи порушували проблемуцивільного позову в кримінальному процесі, щодо цього поняття. Більшість з нихз незначними редакційними змінами визначають цивільний позов як вимогу особи,що зазнала матеріальної шкоди від злочину, про її відшкодування до обвинуваченогоабо до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.
Поняття позову визначається як вимога позивачадо відповідача, що за своєю суттю має матеріально-правовий характер. А укримінальному процесі є не чим іншим, матеріально-правовою вимогою позивача довідповідача, заявленою в процесі провадження по кримінальній справі тавирішеною разом Ії нею.
Не має сумніву в тому, що цивільний позов якосновний спосіб захисту суб’єктивних прав є спільним правовим поняттям дляцивільного і кримінального процесу ¹. Але відсутність у літературі єдиногопоняття щодо правової природи цивільного позову в кримінальному судочинствіпороджує негативні наслідки як для законодавчої, так і для правознавчоїпрактики. ( Юридическая летопись. – 1891. — № 1. – С.40)
Цивільний позов у кримінальному процесі маєподвійну правову природу – матеріальну і процесуальну. За матеріальною природоювін є цивільним в широкому розумінні цього терміну, а за процесуальною –кримінально-процесуальним. Його матеріальна природа визначається галуззюматеріального права, норми якої регулюють спірні матеріально-правові відносини,що виникли між позивачем і відповідачем, з якого перший виводить свою вимогу додругого; процесуальна – процесуальною формою, за допомогою якої«приводиться в дію» матеріально-правова вимога позивача.
Оскільки ж позов про відшкодування заподіяногозлочином матеріального збитку пред’являється і розглядається в кримінальномупроцесі, то, природно, і процесуальна його природа може бути тількикримінально-процесуальною.
Наприклад, у ч.1 ст.28 і ч.1 ст.50 КПКвказується як на матеріально-правову сторону позову (вимога про відшкодуваннязаподіяного злочином матеріального збитку), так і на процесуальну (звернення зазахистом порушеного майнового права). У нормах, що містяться в статтях 28, 50,51, 52, 123 і 124 КПК, відображено інші ознаки позову, зокрема:
· хто має право пред’явити позов (особа, що зазналаматеріальних збитків від злочину, її повноважний представник, у встановленихзаконом випадках прокурор);
· хто несе відповідальність за завдану шкоду(обвинувачений, або особи, які несуть згідно із законом майновувідповідальність за його дії);
· кому може бути заявлено вимогу про відшкодування збитків(органам, що ведуть провадження по кримінальний справі);
· хто і в якому порядку розглядає (суд спільно зкримінальною справою, тобто в порядку кримінального судочинства).
Всі ці елементи і складають у сукупностіцивільний позов у кримінальному процесі. Якому можна дати таке визначення.
Цивільний позов у кримінальному процесі – цевимога потерпілої особи, яка зазнала матеріальної (моральної) шкоди відзлочину, її повноважного представника або в її інтересах прокурора допідозрюваного, обвинуваченого чи підсудного або осіб, які несуть майновувідповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена органудізнання, слідчому, прокурору, судді, суду по кримінальній справі до початкусудового слідства.
На жаль на практиці в багатьох випадках вкримінальній справі не розглядається цивільний позов, а шкода, завданапотерпілому не відшкодовується. Так найчастіше відбувається тому, що слідчійорган дізнання не завжди роз’ясняють потерпілим або їхнім представникам правона відшкодування шкоди, завданої злочином.
Невиконання практичними працівниками вимогчинного законодавства з відшкодування шкоди, завданої потерпілому злочином,призводить не тільки до тяганини і неповноти розслідування, а й до відхиленняосіб, що вчинили злочини, від відшкодування ними заподіяної шкоди. 2.2. Суб’єкти цивільного позову вкримінальному процесі
Основними суб’єктами провадження за цивільнимпозовом у кримінальній справі є ті його учасники, процесуальний інтерес якихмає майновий характер. До них слід віднести цивільного позивача і відповідачаза цивільним позовом. Реалізовуючи в кримінальному процесі надані їм закономправа і виконуючи покладені на них процесуальні обов’язки, вони мають повну йрівну можливість обстоювати свій протилежний за сутністю процесуальний інтересі тим самим сприяти всебічному, повному й об’єктивному встановленню всіхобставин, що стосуються цивільного позову, і правильного його вирішення по суті(Спостереження провадження слідчого відділу прокуратури м. Фастова за 1998 рік)
Визнання особи, що зазнала матеріальногозбитку від злочину і пред’явила вимогу про його відшкодування, цивільнимпозивачем у кримінальній справі яких-небудь ускладнень у слідчій і судовійпрактиці, як правило не викликає. Ускладнення можуть виникнути лише у разі,якщо матеріальна шкода була наслідком розкрадання, знищення або пошкодженнямайна, що було на момент здійснення злочину не у його власника (наділеногоправом оперативного управління), а у законного титульного власника.
Існує погляд (П.П. Гурєєв, С. Є. Донців),згідно з яким право на пред’явлення позову в разі розкрадання, знищення абопошкодження майна, що перебуває у титульного власника, має передусім власникмайна. Титульний же власник має право вимагати відшкодування шкоди лише у разі,якщо власник не зажадав відшкодування шкоди або він сам відшкодував її власнику.(Гуреев П.П. Гражданський иск в уголовном процессе. – М., 1961. — стр.44.Донцов С.Е. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М., 1990.-стр.64).
За загальним правилом власники, що не виконалиобов’язку зі збереження і повернення майна, несуть перед ним майновувідповідальність на загальних підставах, якщо законом або договором непередбачене інше. Тому у власника часто є не одна, а дві можливості отримати відшкодування:від законного власника, якщо він не забезпечив збереження майна, і від безпосередньогозаподіювача збитку – обвинуваченого або осіб, що несуть згідно із закономмайнову відповідальність за його дії.
Пред’явлення власником вимоги про відшкодуванняшкоди до останнього позбавляє права власника майна також пред’явити цивільнийпозов про той самий предмет і на тих самих підставах. Однак якщо титульнийвласник відшкодував власнику шкоду повністю або частково, він теж зазнає майновихвтрат і тим самим отримує в межах зробленого ним відшкодування право напред’явлення вимог безпосередньому заподіювачу шкоди. Отже, його має також бутивизнано цивільним позивачем у кримінальній справі. Крім того, треба зважати іна те, що у законного власника через заподіяння йому шкоди можуть виникнутисуто «свої» збитки.
За ст. .50 КПК цивільним позивачем укримінальній справі може бути і підприємство, установа, організація, що зазналиматеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про її відшкодування. Цеправило поширюється і на випадки, коли юридична особа пред’являє вимогу провідшкодування моральної шкоди. разом з тим суд повинен з’ясувати, чи дійснозавдано юридичній особі моральної шкоди, в чому вона конкретно полягає,визначити її розмір, що може бути підставою задоволення позиву або відмови вньому.
Цивільними позивачами в цьому разі є фізичніта юридичні особи, в інтересах яких було заявлено позов, а не прокурор. Саме ціособи є суб’єктами спірних матеріально-правових відносин, потребують захистусвого суб’єктивного права, порушеного злочином, і тільки на суб’єктів цих правовідносинпоширюються матеріально-правові наслідки прийнятого судом рішення запред’явленим прокурором позивом. Тому в разі пред’явлення прокурором вінтересах держави чи окремих громадян позову їм повинне бути доведено про це іроз’яснено передбачені законом процесуальні права й обов’язки (ст.51 КПК).
У свою чергу, громадяни або юридичні особи, вінтересах яких прокурор пред’явив цивільний позив, мають право відмовитися відпозову або змінити його розмір. Однак якщо суд вирішить, що така відмовасуперечить закону або порушує чиїсь права та інтереси, що охороняються законом,він не приймає його і розглядає позов по суті.
Згідно з ч.3 ст.28 КПК цивільний позов можебути пред’явлено як під час досудового слідства, так і під час судовогорозгляду справи, але до початку судового слідства. Після оголошення про початоксудового слідства особа і прокурор позбавлені права пред’явити позов укримінальному процесі, а суд – можливості прийняти його до свого розгляду.Однак можливість подання цивільного позову може знову виникнути у разі настанняобставин, що перешкоджають розгляду кримінальної справи (відкладення слуханнясправи, припинення її розгляду, повернення на додаткове розслідування), і подальшимрозглядом її з самого початку.
У разі непред’явлення цивільного позову в ходідосудового слідства, а також якщо останнє не проводилось (у справах зпротокольною формою досудової підготовки матеріалів), суд повинен роз’яснитивідповідним особам їх право пред’явити цивільний позов до обвинуваченого абоосіб, які згідно із законом несуть за нього матеріальну відповідальність.Невиконання органами досудового слідства та судами цього обов’язку цілкомобґрунтовано розглядається як істотне порушення кримінально-процесуальногозакону.
Стороною, що кореспондує цивільному позивачевів кримінальному процесі в кримінальному процесі, є той його учасник, якийповинен нести майнову відповідальність за заподіяний злочином матеріальнийзбиток. За загальним правилом, повністю дієздатний обвинувачений є такожвідповідачем за цивільним позовом. Саме особа, що здійснила злочин і заподіяланим шкоду, повинна усунути негативні наслідки свого діяння. Однак у ряді випадківмайнову відповідальність за протиправні дії певних категорій громадян несутьінші особи. У таких випадках кримінально-процесуальний закон передбачаєзалучення в процес цивільного відповідача. Стаття 51 КПК визначає колосуб’єктів, які можуть бути залучені в кримінальний процес як цивільнівідповідачі. Такими в різних ситуаціях можуть бути визнані: батьки, опікуни,піклувальники й інші особи, а також підприємства, установи, організації, які зазаконом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочиннимидіями обвинуваченого.
Вводячи в кримінальний процес України такогойого учасника, як цивільний відповідач, законодавець спирається при цьому нанорми цивільного матеріального права, що встановлюють випадки відшкодуванняшкоди не його безпосереднім заподіювачем, а іншими особами – юридичними абофізичними (статті 1178-1187 ЦК України). Ці суб’єкти також несуть відповідальністьза завдану злочином моральну шкоду.
Розглянемо докладніше таки випадки:
Як цивільні відповідачі в кримінальномупроцесі повинні бути залучені підприємства, установи, організації, якщо шкодубуло заподіяно обвинуваченим (їх працівником) при виконанні своїх трудових(службових) обов’язків, що випливають із трудових відносин тощо. При цьому немає значення, ким заподіюється шкода (службовою особою чи рядовим працівником),а також який характер мали шкідливі дії (адміністративно-управлінські тощо).Виходячи з тези, що діяльність юридичної особи – це діяльність йогопрацівників, шкода, заподіяна робітниками або службовцями при виконанні своїхслужбових обов’язків – це шкода, заподіяна самою організацією, яка й повинна нестиза неї відповідальність (стаття 1172 ЦК України). Однак якщо матеріальну шкодубуло заподіяно обвинуваченим хоч і під час виконання своїх трудових обов’язків,але не в зв’язку з ними (побутова сварка тощо), то майнову відповідальністьбуде покладено на самого обвинуваченого, а не на юридичну особу.
Володілець джерела підвищеної небезпекиповинен бути залучений як цивільний відповідач, якщо матеріальну шкодузаподіяно цим джерелом підвищеної небезпеки внаслідок злочинних дій під часйого експлуатації. Згідно зі ст.1187 ЦК України майнова відповідальність зашкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, покладається на його власника,якщо він не доведе, що шкода виникла внаслідок дії непереборної сили або умислупотерпілого.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України упостанові «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами провідшкодування шкоди» від 24 березня 1992 року №6 зі змінами, внесенимипостановами від 8 липня 1994 р. №15 та 24 жовтня 2003 р. №9, джереломпідвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якоїстворює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю занею людини, а також діяльність з використання, транспортування, зберіганняпредметів, речовин та інших об’єктів виробничого, господарського чи іншогопризначення, які мають такі самі властивості. Майнова відповідальність зашкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як за цілеспрямоване їхвикористання, так і за мимовільного прояву їх шкідливих властивостей.
Під володарем джерела підвищеної небезпекирозуміють юридичну особу або громадянина, що здійснюють експлуатацію джерелапідвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарськоговідання, оперативного управління з інших підстав.
Не вважається володарем джерела підвищеноїнебезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, якауправляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин зволодарем цього джерела.
Відшкодування шкоди, що була заподіянаджерелом підвищеної небезпеки, проводиться в повному обсязі (якщо іншого незазначено) та незалежно від наявності вини особи, яка її заподіяла.
Якщо груда необережність потерпілого сприялавиникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщоіншого не встановлено законом, розмір належного відшкодування має бути зменшеноабо у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.
Правила ст.1193 ЦК про зменшення розмірувідшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з урахуванням ступеня винипотерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а такожособі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути грубанеобережність потерпілого, а не проста необачність.
Шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовуєтьсякожною з них у частині, заподіяній нею, в порядку часткової відповідальності. 2.3. Порядок роз'яснення прав особіяка зазнала шкоди від злочину
Згідно із законом обов'язок вирішенняцивільного позову, пред'явленого в кримінальній справі, покладено на суд(ст.328 КПК). Не зважаючи на це, забезпечення можливості пред'явлення даногопозову учасниками процесу покладається на слідчого.
Насамперед, це обов'язок останнього роз'яснитиособі, якій заподіяно моральну шкоду, право пред'явити цивільний позов про їївідшкодування.
Слід зазначити, що в практиці органівдосудового слідства дане положення не знаходить відображення. Це пояснюєтьсязначною мірою незнанням переважної частини практичних працівників можливостіпред'явлення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди в кримінальнійсправі та відсутності відповідної норми в чинному КПК. У звязку з цим доцільнобуло б доповнити статтею 1211 наступного змісту:
,, Стаття 1211. Порядок роз'яснення прав особіяка зазнала шкоди від злочину
Органи дізнання, слідчий, прокурор і суддязобов'язані роз'яснити потерпілому чи його представнику або посадовій осбіпідприємства, установі, організації, якій злочином заподіяно шкоду, пред'явитицивільний позов, а також роз'яснити порядок відшкодування моральної іматеріальної шкоди, про що роблять помітку у протоколі допиту або направляютьписьмове повідомлення, копію якого додають до справи.”
При цьому у ч.2 ст.122 КПК слід виключити.Зазначене пояснюється тим, що остання має назву,, Порядок роз'яснення правпотерпілому ”, яка не відповідає змісту запропонованої автором норми, аджепонятя потерпілого не охоплює коло суб'єктів, котрі вправі пред'явити позов укримінальній справі. 2.4. Предмет, підстави і доказуванняцивільного позову в кримінальній справі
Згідно з п.4 ст.64 КПК обставиною, що підлягаєдоказуванню у кримінальній справі, є характер і розмір шкоди, завданоїзлочином. Враховуючи розглянуте вище положення постанови Пленуму ВерховногоСуду України, можна зазначити, що факт заподіяння злочином моральної шкодивходить до предмета доказування у справі. У теорії кримінального процесузагальновизнаною є позиція, за якою обов'язок доведення обставин предметадоказування, насамперед, покладається законом на суд, прокурора, слідчого таорган дізнання. [22, с.66]
Тому, якщо цивільний позов про відшкодуванняморальної шкоди пред'явлено в кримінальній справі, то провадження у ньомуповинно відбуватись за правилами, встановленими КПК України, а тому і доказуванняфакту заподіяння злочином названої шкоди має робитись за допомогою процесульнихджерел, передбачених кримінально – процесуальним законодавством. Зупинимось наних детальніше:
Показання потерпілого. Дане джерело маєособливу цінність, оскільки останні є трохи не єдиним прямим доказом наявностіу ньому моральної шкоди. У цьому аспекті слід зазначити, що неаби яку доказовуцінність для встановлення факту заподіяння злочином моральної шкоди та їїрозміру буде відігравати пояснення потерпілого відібране у нього органомдізнання безпосередньо після вчиненого, коли потерпілий ще знаходиться уемоційно – схвильованому стані, викликаного подією злочину та його наслідками;
Показання свідків. Їх слід віднести допобічних доказів, які підтверджують заподіяння даної шкоди, оскільки свідок мігбачити, як потерпілий страждав від фізичного болю, плакав після смерті близькоїлюдини, приймав заспокоюючі засоби після приниження його честі, гідності таділової репутації;
Висновок експерта. В Паліюк, розглядаючисопсоби доказування факту заподіяння, зазначає, що необхідність проведеннясудово – психіатричної експертизи, яка може об’єктивніше встановити глибинуморальних і фізичних страждань. При цьому за її допомогою можна не тількивизначити наявність такої шкоди в потерпілого за специфікою йогопсихофізіологічного стану, а й засоби реабілітації щодо її усунення іпоновлення нормального стану потерпілого.
Ще однією важливою проблемою пов'язаною зроллю слідчого в процесі відшкодування моральної шкоди є питання забезпеченняцього позову. Згідно зі ст.29 КПК при наявності достатніх даних про те, щозлочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорониздоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину слідчий зобов'язанийвжити заходів до забезпечення цивільного позову. У зв'язку з цим постає питанняпро розмір відшкодування моральної шкоди, з якої суми слід виходити при вжиттізаходів забезпечення названого позову. Особливо актуальне воно у справах прозлочини, спрямовані проти життя і здоров'я громадян, санкції норм більшостіяких не передбачають відповідальності у вигляді конфіскації майна. І принакладенні арешту на останнє для забезпечення цивільного позову необхідновиходити з його заявленого розміру.
Щодо наведеного слід зауважити, що ні законодавство,ні судова практика не встановили конкретної методики визначення розміруморальної шкоди. Зазначений лише фактори, які потрібно враховувати привизначенні розміру відшкодування: характер і тривалість страждань, станздоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень,істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступіньзменшення престижу, ділової репутації (останнє залежить від характерудіяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для поновленняпопереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди, тощо [23, с.336].
У юридичній літературі це питання єдискусійним. Так, В. Понарін, розглядаючи механізм визначення розмірузаподіяної злочином моральної шкоди, пропонує застосування так званого«посанкційного показника»: розмір її визначається, виходячи з розмірусанкції статті кримінального закону, який застосовується до підсудного. [7,с.85] О. Ерделевський радить для визначення зазначеного розміру застосовуватирозроблену ним формулу. Остання складається з добутку ряду коефіцієнтів, щовідображають критерії, необхідні для визначення розміру моральної шкоди.Сутність його поглядів заснована на використанні для визначення даного розміруспіввідношення максимальних санкцій норм КК, що найбільш об'єктивно відображаєсуспільну значимість охоронюваних благ. [24, с.5 — 12]
У чинному законодавстві існують заходизабезпечення цивільного позову — це здійснювані відповідно до передбачених узаконі підстав і у визначеній процесуальній формі дії слідчого по відшуканню івилученню цінностей та накладенню арешту на майно з метою відшкодуваннязавданої потерпілому та цивільному позивачу матеріальної і моральної шкоди.
Для забезпечення цивільного позову вкримінальному процесі можуть бути вжиті такі заходи:
— вилучення цінностей, незаконно відібраних увласника;
— вилучення майна, нажитого злочинним шляхом;
-вилучення інших матеріальних цінностей, якіналежать обвинувачуваному;
— накладення арешту на майно обвинуваченого;
— накладення арешту на вклади обвинувачуваного.
Відшкодуванню матеріальної шкоди може сприятиі застосування особливого запобіжного заходу — застави, яка в деяких випадках(наприклад, якщо внесена обвинуваченим) може бути використана за рішенням судудля відшкодування шкоди потерпілому.
Для з'ясування наявності вкладівобвинуваченого в банківських установах слідчий має право запросити відкерівника банківської установи відомості про це.
Відповідно до ст.62 Закону України «Пробанки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року, інформація щодоюридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкриваєтьсябанками на письмову вимогу суду або за рішенням суду, а також органампрокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової службиУкраїни на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретноїюридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.
Постанови слідчого мають юридичну силу змоменту прийняття їх слідчим і затвердженню керівниками міліції не підлягають.У разі накладення арешту на грошові вклади провадження будь-яких операцій поних припиняється.
Арешт не може бути накладений на предмети,вкрай необхідні для самого обвинуваченого та осіб, які перебувають на йогоутриманні. Зокрема, стягнення за виконавчими документами не може бути зверненона такі види майна та предмети, що належать обвинуваченому на праві власностічи є його часткою у спільній власності, необхідні для нього самого, членів йогосім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні.
Накладення арешту на майно скасовуєтьсяпостановою слідчого, якщо у застосуванні цього заходу немає необхідності.
Арешт може бути накладений тільки на майнообвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальнувідповідальність за їх дії (батьки, опікуни, піклувальники, організації — власники джерел підвищеної небезпеки тощо).
Не можна не зазначити того факту, що привирішенні справи по суті відповідно до ст.81 КПК України знаряддя злочину(наприклад, автомобіль або катер, використовувані при крадіжці, шахрайстві,зґвалтуванні чи інших злочинах) конфіскуються, а гроші та інші цінності, нажитізлочинним шляхом, передаються в дохід держави.
У п.21 Постанови Пленум Верховного СудуУкраїни №3 від 31 березня 1989 року зі змінами, внесеними Постановою ПВСУкраїни №13 від 25.12.92 та №12 від 3.12.97 «Про практику застосуваннясудами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяноїзлочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», вказано: «Увипадках, коли з засудженого належить стягнути не тільки суми на відшкодуванняматеріальної шкоди, а й безпідставно одержані суми, а також коли до ньогозастосовано конфіскацію майна, при виконанні вироку слід керуватися статтями374 і 377 ЦПК України, згідно з якими в першу чергу відшкодовується шкода, в другу- стягуються безпідставно одержані суми і тільки після цього провадитьсяконфіскація майна. [25, с.3] Згідно зі ст.291 і 328 КПК України цивільний позовпри постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправданняпідсудного за відсутності складу злочину або нез'явлення цивільного позивача чийого представника у судове засідання.
У цивільному позові, що розглядається івиршується спільно з кримінальною справою, розрізняють складові частини абоелементи: предмет і підстава. Будь – який цивільний позов відрізняється відіншого насамперед своїм предметом, тобто конкретною матеріальною вимогоюпозивача до відповідача у зв’язку з порушенням права і який у кримінальномупроцесі вирішується судом. У свою чергу, ця вимога випливає із наявностіпередбачених законом юридичних фактів, що складають у сукупності другий елементпозову — його підстава. Названі елементи визначають обсяг (межі) і напрямкипровадження по цивільному позові в кримінальному процесі
Питання про те, чи включаються неотриманідоходи в обсяг відшкодування заподіяного злочином матерільного збитку і, отже,чи охоплюються вони предметом цивільного позову в кримінальній справі, повиненвирішуватися в залежності від характеру вчиненого злочину, а такожматеріального закону, яким повинен керуватися суд при винесенні рішення провідшкодування шкоди. Із предметом цивільного позову в кримінальному процесіпов’язаний ще одне питання, що має важливе доктринальне і прикладне значення, асаме: чи можуть скласти його предмет регресні вимоги пред'явлені обвинуваченимиособами, що повністю або частково відшкодували матеріальний збиток потерпілихвід злочину особам до розгляду кримінальної справи у суді? Це питанняобговорювався в юридичній літературі, однак єдності думок по ньому досягнуто небуло. Якщо одні з авторів пред'явлення в кримінальному процесі регреснихпозовів вважають неможливим по принципових розуміннях, то інші вважають це нилише можливим, але і необхідним.
Підставою цивільного позову в кримінальносправі є складний фактичний склад, елементами якого являются наступні юридичніфакти — вчинення злочину, наявність матеріального збитку; наявність причинногозв'язку між злочином і шкодою. Ці факти, як відомо, входять у склад цивільногоправопорушення як єдиної цивільно – правової підстави (у широкому змісті) деліктноївідповідальності, і знайшли детальне висвітлення як у цивільно-правовій, так ів кримінально — процесуальній літературі.
У чинних нормативно-правових актах Українийдеться лише про окремі напрями відшкодування шкоди потерпілим [25], алезагалом це питання залишається неврегульованим. Тому не всі громадяни,підприємства, установи чи організації, які зазнали матеріальної шкоди відзлочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків, можуть розраховувати нашвидку і повну компенсацію шкоди, нанесеної їм злочином. Стаття 1177 Цивільногокодексу Укрїни передбачає, що майнова шкода завдана майну фізичної особи внаслідокзлочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинилазлочин, або якщо вона не платеспроможна 3. Види відшкодування шкоди, завданоїособі, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури ісуду
Видами відшкодування шкоди. завданої особінезаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є:
1. Повернення:
— заробітку та інших трудових доходів, якігромадянин втратив внаслідок незаконних дій;
— майна(в т. ч. грошей, грошових вкладів івідсотків по них, цінних паперів та відсотків на них. частки у статному фонді господарськоготовариства. Учасником якого був громадянин, та прибутку, який він не отримав відповіднодо цієї частки. Інших цінностей), конфіскованого або зверненого в дохід держависудом. Вилученого органом дізнання чи досудового слідства; а також майна. Наяке накладено арешт;
— штрафів, стягнутих на виконання вироку суду.Судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином;
-сум, сплачених громадянином у зв’язку знаданням йому юридичної допомоги.
2. Компенсація:
— моральної шкоди. Згідно з п.2 ч.2 ст.1167ЦК, якщо моральної шкоди фізичній особі завдано внаслідок її незаконногозасудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підпискипро невиїзд. незаконного затримання, незаконного накладення адміністративногостягнення у вигляді арешту або виправних робіт. То ця шкода, так само як імайнова, відшкодовується незалежно від вини органу державної влади.
3. Поновлення порушених прав:
1) трудових:
— поновлення на колишній роботі(посаді), а вразі неможливості цього(наприклад, із-за ліквідації підприємства, скороченняпосади) — надання державною службою зайнятості іншої підходящої роботи;
— визнання недійсним запису про звільнення зроботи(посади), зробленого в трудовій книжці;
— зарахування терміну перебування під вартою,терміну відбуття покарання, а також часу, протягом якого громадянин не працюваву зв’язку із незаконним відстороненням від роботи(посади), до загальноготрудового стажу та до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби.Безперервного стажу;
— врахування при наданні робітникам,службовцям різних пільг і переваг, в т. ч. при призначенні пенсій і допомоги подержавному соціальному страхуванню, трудового стажу, обчисленого іззарахуванням періодів перебування під вартою, відсторонення від роботи тощо;
2) пенсійних:
— прирівнювання до роботи, яка передуваланезаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальноївідповідальності або яку громадянин має після відбування покарання, періодівперебування під вартою, відбування покарання, відсторонення від посади припризначенні пенсії за віком на пільгових умовах(на вибір громадянина);
3) житлових:
— повернення громадянинові, який втратив правокористуватися житловим приміщенням внаслідок незаконного засудження, житловогоприміщення, яке він займав раніше, а якщо воно не збереглося в натурі, тонадання позачергового в тому ж населеному пункті рівноцінного впорядкованого житловогоприміщення з урахуванням складу сім’ї та діючих норм житлової площі.
4) інших особистих прав:
— поновлення військових або інших звань, атакож повернення державних нагород;
— повідомлення протягом одного місяця взасобах масової інформації про рішення, реабілітує громадянина, якщо відомостіпро засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності,застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту були поширеніраніше. такі повідомлення засоби масової інформації роблять відповідно до ст.37Закону України „Про друковані засоби масової інформації в Україні“ іст.43 Закону України „Про телебачення і радіомовлення“;
— письмове повідомлення про рішення(постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи завідсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністюучасті особи у вчиненні злочину) трудового колективу або за місцем проживаннягромадянина(це роблять на прохання останнього в місячний строк). 3.1. Умови та порядок відшкодуваннямайнової шкоди
Умови та порядок відшкодування майнової шкоди,завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюєтьсязаконом. За даними, наведеними О.Р. Михайленком, реальне відшкодування збитківу справах, направлених до суду, становить 60% за рік. Серед причин такого низькогопоказника названі несвоєчасність проведення обшуків, накладення арешту на майнолише у квартирах, де обвинувачений був прописаний, рідкісними є перевірканаявності у обвинувачених вкладів, автотранспортних засобів, майна у ломбардахтощо [27, с.130]. Немає єдності поглядів по цьому питанню і у спеціальнійлітературі. Авторами висловлені різні точки зору, в тому числі щодо можливостіутворення фонду для відшкодування шкоди потерпілим. Так, В.Ф. Бойко вважає, щозаснування державного фонду відшкодування заподіяної злочином шкоди потерпіломудавно назріло. Формування активів цього фонду можливе за рахунок заставних сум,звернутих у дохід держави, штрафів і конфіскації майна в кримінальних таадміністративних справах [28, с.5-8]. Дещо відмінним є погляд на це питання Б.Ф. Тимошенка. Цей авторвважає, що, по-перше, повинен бути прийнятий Закон України про захист правпотерпілого; по-друге, необхідно створити Фонд відшкодування шкоди потерпілим.Якщо держава не спроможна повністю захистити громадян від посягань злочинця,вона повинна взяти на себе зобов’язання відшкодувати хоча б майнову шкоду,спричинену злочином [29, с.87]. Про необхідність відшкодування шкодипотерпілому саме за рахунок держави зазначає і С.Ф. Любічева [30, с.86].І.П.Козаченко вважає, що в КПК необхідно передбачити положення про відшкодуваннямайнової шкоди, заподіяної потерпілому, за рахунок держави у порядку,встановленому Кабінетом Міністрів України. Для цього має бути створенийспеціальний фонд. Відшкодування державних витрат у таких випадках суд можепокласти на засудженого, винного у вчиненні злочину, а матеріальну та моральнушкоду потерпілому можна буде відшкодовувати негайно, не чекаючи, покизасуджений матиме відповідні кошти [31, с.91]. Аналогічний погляд на цюпроблему висловив В.Л. Грохольський. Він пропонує передбачити ці положення уКПК, або прийняти окремий закон щодо відшкодування шкоди потерпілому за рахунокдержави з подальшим компенсуванням витрат засудженим, винним у вчиненні злочину[32, с.109].
На думку О. Ведерникової, можна відраховуватидля такого фінансування кошти, стягнуті за лікування потерпілих від злочинів,отримані від конфіскації майна, штрафу за правопорушення, відрахування ззаробітків засуджених [33, с.27].В.Т. Маляренко вказує, що такий спеціальнийДержавний фонд має створюватися з надходжень від конфіскації майна та різнихгрошових стягнень з винних у вчиненні злочинів осіб [34с.81]. О.П. Кучинськавважає, що можна створити такий фонд або при Міністерстві соціального захистунаселення, або при Міністерстві юстиції України. Цей автор більш розширенорозглядає джерела його фінансування. До них, на її думку, можуть бутивіднесені: суми, стягнені з особи, яка заподіяла шкоду; відрахування здержавного бюджету частини тих сум, які одержані: від використання працізасуджених, від реалізації конфіскованого майна, в результаті стягнення штрафівза кримінальні та адміністративні правопорушення; внески підприємств (різнихформ власності), організацій, благодійних товариств і окремих громадян; частинасум, одержаних митними органами, від реалізації вилучених товарів, що незаконнопереміщаються через кордон; частина сум, що отримують за роботу органиреєстрації актів громадянського стану та нотаріати; відрахування з бюджету тогопідприємства чи організації, працівник якого вчинив злочин [35, с.53-54].
У статті 25 Закону України “Про державнийбюджет України на 2002 рік” і додатку № 3 до цього закону вперше за часівнезалежності України передбачено 10 мільйонів гривень на відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури,а також судів [9]. Такі виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів.Аналогічно у частині четвертій статті 32 Закону України “Про державний бюджетУкраїни на 2003 рік” встановлено, що відшкодування цієї шкоди здійснюється вмежах бюджетних призначень, затверджених на цю мету. Відповідно додатку№ 3 до цього Закону, у 2003 році для відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури, суду передбачено вже 15 мільйонів гривень [10].
З метою законодавчого вирішення питання провідшкодування шкоди потерпілим від злочинних зазіхань, Г.А. Васильєвим у 2001році розроблений, поданий на розгляд Верховної Ради України і нинідоопрацьовується проект Закону України “Про відшкодування громадянамматеріального збитку, заподіяного злочинами”. Згідно зі статтями 4-5 цьогодокументу, пропонується створити державний фонд відшкодування збитків якюридичну особу, що має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки вустановах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїмнайменуванням. Формування коштів Фонду, відповідно до статті 8 проекту Закону,здійснюються за рахунок:
– коштів Державного бюджету;
– коштів, отриманих від реалізаціїконфіскованого майна;
– коштів, отриманих по виконавчих листахзасуджених;
– благодійних внесків юридичних або фізичнихосіб.
На наш погляд, ряд перерахованих у проектіЗакону позицій потрібно уточнити. В першу чергу підлягає деталізації питання,про яке конфісковане майно йдеться у статті 8 документу. До того ж, при такійредакції виникне колізія цієї норми і статті 3 Закону України “Про джерелафінансування органів державної влади” від 30 червня 1999 року. Відповідно доцієї статті, органам державної влади забороняється створювати позабюджетніфонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержаніза здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій),сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі,в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету[11]. Отже, Фонд з урахуванням норм чинного законодавства має формуватися вскладі бюджету за рахунок його спеціального фонду. Саме туди направляютьсякошти від реалізації конфіскованого майна відповідно до пункту 14 статті 2Закону України “Про Держаний бюджет України на 2002 рік”.
У проекті зазначеного Закону передбачаютьсядва види відшкодування шкоди потерпілим: при розкритих і нерозкритих злочинах.У першому випадку (стаття 14 проекту) Фонд гарантує відшкодування збитку врозмірі 30% від загальної суми, визначеної вироком. Частина суми, що залишиласяневідшкодованою, повинна бути виплачена протягом року.
Підставою для відшкодування шкоди принерозкритих злочинах, або коли злочинець переховується від слідства і суду, єпостанова органу розслідування про призупинення кримінальної справи. Відповіднодо частин першої-другої статті 18 проекту Закону, Фонд також гарантуєвідшкодування збитку в розмірі 30% від загальної суми, визначеної постановоюслідчого чи суду. Решта суми виплачується потерпілому протягом 2-х років.Схожою є висловлена в юридичній літературі пропозиція В. Тертишника і О. Тертишника.Вони вважають, що держава має взяти на себе обов’язок часткового відшкодуваннязі спеціального фонду шкоди, заподіяної потерпілому злочином, а після розкриттязлочину шляхом регресного позову відшкодовувати свої витрати за рахунокзасудженого. Крім того, слушною є пропозиція цих авторів зафіксувати у КПКположення, згідно з яким “… усі цінності, які знаходилися у власностіобвинуваченого й були вилучені при провадженні у справі, або цінності, на якінакладено арешт, а в передбачених законом випадках і застава- використовуються, впершу чергу, для відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди” [36, с.53].3.2. Відшкодування моральної шкоди
Відповідно до чинного законодавства моральнашкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкодивизначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних тадушевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостіїх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина єпідставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які маютьістотне значення.
Зокрема, враховуються стан здоров'япотерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках,ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні длявідновлення попереднього стану.
У разі заподіяння особі моральної шкодинеправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається зурахуванням ступеня вини кожної з них.
На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно(взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладаєтьсясолідарна відповідальність по її відшкодуванню.
Моральна шкода відшкодовується незалежно відмайнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цьоговідшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше невстановлено договором або законом. При визначенні розміру відшкодуваннявраховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повномуобсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразудушевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральноїшколи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмірможе мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосуєтьсяюридичної особи.
У будь-якому випадку розмір відшкодуванняповинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Відповідно до Конституції України життя і здоров'ялюдини, її честь і гідність, особиста недоторканність і свобода та безпекадовкілля визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновимиблагами фізичної особи. Поняття „нематеріальне благо“ є збірним, воностосується як самого „блага“, так і особистих немайнових прав. Отже,зазначені особисті немайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайновихправ.
До останнього часу цивільно-правовий захистпорушених особистих немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права,припинення дій, які порушують право відшкодування збитків. Законом України від6 травня 1993 р. № 3188-12 було введено новий спосіб захисту цивільнихособистих прав — це компенсація моральної шкоди, який включено до статей 6, 7та 440 ЦК УРСР. Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільнихособистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новиминормами, про що йдеться далі. Як бачимо, категорія моральної шкоди з'явилася вукраїнському законодавстві порівняно нещодавно.
Судова практика також чимало зробила длястановлення категорії моральної шкоди. Відомі справи з відшкодуванняпозадоговірної шкоди у зв'язку із загибеллю годувальника, при розгляді яких судприсуджував, наприклад, дитині, що втратила батька, суму більшу за ту, яка відповідаєвартості втрачених засобів до існування. Різниця між зазначеними сумами — цеприсудження компенсації моральної шкоди в прихованій формі дитині за смертьбатька, внаслідок чого дитина позбавлена спілкування з батьком, батьківськихпестощів, батьківської любові. Дитина втратила чимало радощів свого дитинства.Всі ці обставини не могли не вплинути на позитивний підхід законодавця доформування норм про компенсацію моральної шкоди в цивільному законодавствіУкраїни.
Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачилавідшкодування моральної шкоди, була ст.131 Основ цивільного законодавства 1991р. В українській юридичній літературі правило ст.131 Основ про компенсаціюморальної шкоди було сприйнято цілком позитивно, застосування якої було можливимі в Україні до введення в дію Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-123. Уцій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної шкоди, а також закріпитиумови й засоби її компенсації. Моральна шкода в ст.131 Основ була визначена якзаподіяння фізичних або моральних страждань. Умовами компенсації моральноїшкоди були протиправність дій, що заподіяли шкоду, і вина заподіювана. Такожвстановлено, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальнійформі. Розмір компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежновід відшкодування майнової шкоди. За ст.131 Основ компенсація моральної шкодияк форма цивільно-правової відповідальності застосовується як за порушенняособистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.
З моменту введення в дію на території УкраїниЗакону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12 правила ст.131 Основ незастосовуються. Замість них застосовувалися статті 7 і 440 ЦК УРСР, ст.23 ЦКУкраїни та статті інших кодексів і законів України.
Серед названих законів перш за все привертаєувагу ст.23 ЦК України про відшкодування моральної шкоди. Виходячи ізсистематичного тлумачення ст.23 ЦК і враховуючи ступінь її обов'язковості,можна дійти висновку, що норма ст.23 є загальною та імперативною. Отже, воназастосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності
порушених правовідносин. Порушеними можутьбути цивільно-правові, трудово-правові, адміністративно-правові та іншівідносини, внаслідок порушення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода.У всіх цих випадках моральна шкода має компенсуватися за ст.23 ЦК України.
Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд,мають право на існування, якщо заповнюють прогалини загальної норми — ст.23 урозумінні встановлення інших юридичних наслідків порушення особистих і майновихвідносин абсолютного характеру. Так, наприклад, ст.23 ЦК передбачає правопотерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не відповідаютьдійсності і принижують його честь, гідність чи ділову репутацію.
Наведені висновки є логічним наслідкомнезаперечного факту, що відносини з компенсації моральної шкоди єцивільно/правовими, не договірними відносними, які виникають із порушенняабсолютних прав: права на життя, права на здоров'я і його охорону, прававласності та ін. Саме тому зазначені відносини не можуть регулюватисяадміністративним, трудовим, фінансовим та іншими галузями права. Непереконливоює позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р.згідно з якою статті 7 і 440 ЦК УРСР були на той момент спеціальними.
Судова практика виходить з того, що в кожномуконкретному випадку розмір компенсації моральної шкоди визначається зурахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого,тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках.
Як видно, суди враховують ступінь фізичних іморальних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якійзаподіяно шкоду. Насправді, одна людина дуже гостро переживає неправомірневтручання іншої особи у сферу її особистих і майнових прав. А іншій особі цебайдуже. Вона/спокійно реагує на дії, які спричиняють йому будь-яку шкоду.
За наявності таких критеріїв визначеннярозміру компенсації моральної шкоди встановлення в ЦК УРСР, як і в іншихцивільних законах, мінімального і максимального розмірів компенсації моральноїшкоди є невиправданим.
Висловлено/й протилежну думку. Від такихправил відмовився новий ЦК України і це правильно.
При розгляді справ про компенсацію моральноїшкоди в судах виникли запитання, які потребують роз'яснення:
1) чи може настати цивільно-правовавідповідальність за заподіяння моральної шкоди незалежно від вини заподіюваноїшкоди?
2) чи можна присудити суму компенсаціїморальної шкоди за межами компенсації моральної шкоди, встановленими ст.23, п.11Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст.13 Закону України від 1 грудня1994 p.?
3) чи може впливати ступінь вини заподіюванашкоди на розмір компенсації моральної шкоди?
4) чи можна присуджувати компенсацію моральноїшкоди у вигляді періодичних виплат або одноразової виплати?
5) чи допускається компенсація моральноїшкоди, заподіяної смертю близької людини?
Деякі із зазначених питань були так чи інакшерозв'язані в судовій практиці.
В постанові Пленуму Верховного Суду Українивід 25 травня 2001 р. невинна відповідальність заподіювача моральної шкодирозглядається як виняток і допускається, якщо вона прямо передбачена законом.
Таке роз'яснення не задовольняє потреб судовоїпрактики. У юридичній літературі висловлена думка про допустимість невинноївідповідальності за заподіяння моральної шкоди при ушкодженні здоров'я джереломпідвищеної небезпеки. У новому ЦК України також чітко і ясно перелічені випадкикомпенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, якщо:
1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичноїособи джерелом підвищеної небезпеки;
2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок їїнезаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної абоадміністративної відповідальності, незаконного застосування як запобіжногозаходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання,незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чивиправних робіт;
3) в інших випадках, передбачених законом(ст.1167 ЦК України).
Зазначені випадки цивільно-правової відповідальностізаподіювача моральної шкоди незалежно від вини є, на наш погляд, цілкомвиправданими. До того ж перелік цих випадків є відкритим, що дає можливість занаявності відповідних умов передбачити нові випадки компенсації моральної шкодиза відсутності вини заподіювача.
У постанові Пленуму Верховного Суду Українивід 25 травня 2001 р. роз'яснюється, що суд встановлює розмір компенсаціїморальної шкоди з урахуванням цих меж. Вище було наведено аргументи на користьвідмови від легальних меж компенсації моральної шкоди. На цьому фоні дужепривабливою є позиція нового ЦК України, який не знає легальних меж компенсаціїморальної шкоди.
Можливість чи неможливість впливу ступеня винизаподіювача моральної шкоди на розмір її компенсації. Звернемо увагу на те, щост.440 ЦК УРСР не передбачала врахування ступеня вини заподіювача привизначенні розміру компенсації моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст.440відповідає фундаментальному принципу цивільного права — принципу повного відшкодування.Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної шкоди автоматичнозастосувати принцип повного відшкодування, тобто повернення відповідної сумивартості, що була втрачена внаслідок заподіяння шкоди. При повномувідшкодуванні шкоди цивільна вина і її форми не впливають на розмірвідшкодування. Цей принцип зберігає свою силу і при визначенні розмірукомпенсації моральної шкоди, незважаючи на всю її специфіку. Тому викликаєздивування позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 р., в якій двічі підкреслювалося про необхідність урахування ступеня винизаподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5 і 9постанови). Така ж позиція постанови Пленуму від 25 травня 2001 р. В юридичнійлітературі висловлено негативне ставлення до таких керівних роз'яснень.
Щодо періодичності виплат з компенсаціїморальної шкоди, то суди, як правило, присуджують компенсацію моральної шкоди увигляді одноразової грошової виплати. Така практика закріплена і в новому ЦКУкраїни.
У питанні допустимості компенсації моральноїшкоди, що заподіяна смертю близької людини, постанова Пленуму від 25 травня2001 р. виходить з того, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду,права на компенсацію такої шкоди не мають. Буквальний текст роз'яснення даєможливість говорити про те, що автори постанови проти переходу права на компенсаціюморальної шкоди потерпілого до його близьких родичів за спадкоємством. Такерозв'язання проблеми не викликає заперечень. Але у судовій практиці виниклоінше запитання: чи можна компенсувати моральну шкоду, завдану смертю близькоїлюдини? Мати втратила єдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Дітивтратили батьків теж внаслідок будь-якої катастрофи. Чи мають зазначені особи(мати, діти) право на компенсацію моральної шкоди? Ми впевнені, що так. Смертьблизької людини спричиняє тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім'ї,за якими має бути визнано право на компенсацію моральної шкоди.
Новий ЦК України передбачає норму, за якоюморальна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові(дружині), дітям (усиновленим), батькам (усиновлювачам), а також особам, якіпроживали з нею однією сім'єю (ст.1168).
Інститут відшкодування моральної шкоди більшповно регулюється в новому ЦК України порівняно з ЦК УРСР. Він знайшов своєвідображення в нормах статей 1167, 1168 ЦК України. Зазначені норми збагаченідосвідом судової практики, а також доктринальними положеннями української цивілістики.
За останні роки в судовій практиці і доктринібуло запропоновано чимало визначень моральної шкоди Вважаємо, під моральноюшкодою слід розуміти заподіяння фізичних або психічних (душевних) страждань.
Суб'єктами зобов'язань є заподіювач моральноїшкоди і потерпіла особа, якій завдана моральна шкода. Заподіювачами моральноїшкоди можуть бути фізичні і юридичні особи, а також органи державної влади,орган влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.
Потерпілими є будь-які фізичні та юридичніособи. Об'єктом зобов'язання є відшкодування, яке заподіювач зобов'язанийнадати потерпілому. Зміст зобов'язання становлять право потерпілого і обов'язокзаподіювана. Відповідно до ст.1167 ЦК України обов'язком заподіювана є вчиненнядій, за допомогою яких фізичне і психічне (душевне) благополуччя було б поновлено,право потерпілого — отримати таке відшкодування.
Обов'язок заподіювача виникає за певнихюридичних фактів. До них відносяться: наявність моральної шкоди неправомірнідіяння заподіювача, причинний зв'язок між неправомірними діяннями заподіювача іморальною шкодою, що сталася вина заподіювача. Відомо, що такі юридичні фактизвуться підставами цивільної відповідальності і були проаналізовані з розглядупідстав відповідальності за майнову шкоду. Визначимо, наскільки повно ціпитання розглянуті в ст.1167 ЦК України, де передбачені об'єктивні підставивідповідальності.
Недоліком ч.1 ст.1167 є. відсутність вказівкина презумпцію винуватості заподіювана, хоча ч.1 ст.1167 базується на презумпціївини заподіювача, оскільки розглядувана презумпція сформульована в нормахзагальної частини зобов'язального права.
До останнього часу не було розв'язане питанняпро відповідальність незалежно від вини за завдану моральну шкоду.
В ч.2 ст.1167 наводиться у невичерпний(відкритий) перелік випадків відповідальності незалежно від вини. Це дужепотрібна і раціональна норма нового Кодексу, яка повно захищає права і інтересипотерпілого.
В Кодексі передбачений порядок відшкодуванняморальної шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертюфізичної особи. В цьому випадку моральна шкода може бути відшкодованаодноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Дуже корисною і своєчасною є норма провідшкодування моральної шкоди, завданої смертю/фізичної особи її близьким,тобто встановлення оптимального варіанту/переліку осіб, які можуть набути правона відшкодування моральної шкоди. В ч.2 ст.1168 передбачається, що моральнашкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружищ),батькам (усиновлювачам), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Не дивлячись на позитивну оцінкупроаналізованих норм нового Кодексу, не можна не констатувати прогалини врегулюванні інституту відшкодування моральної шкоди — відсутність нормативнихположень про визначення розміру моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної шкоди судповинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнавпозивач, характеру немайнових/втрат і з урахуванням інших обставин; при цьомусуд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди увипадку порушення договірних відносин законом не передбачено.
Таким чином, з актуальних питань, що виникаютьу ході розгляду цивільних справ, є визначення розміру компенсації за заподіянупозивачами моральну шкоду. Іншими словами — чому саме таку, а не іншу суму,зазначену в позовній заяві, суд задовольнив своїм рішенням?
Проте жодна експертиза, жоден фахівець не взмозі визначити моральний еквівалент психологічних страждань і переживаньконкретної особи, яка знаходиться в стресовому стані.
Тому і виникає необхідність подальшоїзаконодавчої розробки цієї проблеми.
Висновок
Таким чином, закінчуючи дану курсову роботу,хотілося б зупинитися на головних аспектах аналізованої теми.
На сучасному етапі розвитку світової спільнотипроблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямкуприйнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людинунайвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод — головним обов'язком демократичної держави.
Ці ідеї відображені й у Конституції України,згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність ібезпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження ізабезпечення прав і свобод людини — головним обов'язком держави (ст. ЗКонституції України).
Саме закріплення за державою обов'язкузабезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх,звернутися до суду з метою їх захисту та поновлення, а також за компенсацієюшкоди, завданої таким порушенням.
У зв'язку з цим набуває особливої актуальностістворення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема правалюдини на компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої їй незаконнимидіями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Законом України від 06.05.93 р. № 3188-ХП»Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, щостосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян іорганізацій" передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав — компенсація моральної шкоди.
Література
1. Конституція України. — К., 1996.
2. Цивільний кодекс України.
3. Закон України " Про захист правспоживачів" від 12 травня 1991 р.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 р. №4 " Про судову практику в справах про відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди".
5. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч.Посібник. -К. — Знання, 2005. — 583с.
6. Цивільне право України: кн. .2/ За ред… О.В.Дзери, Н.С. Кузнецової. — К.: Хрінком Інтер, 2004. — 720с.
7. Цивільне право України / О.Г. Братель, СВ. Губарев,В.П. Мироненко та інші — К. ПАЛИВОДА, 2005. -256 с
8. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України вцивільних справах. — Х.: Юдіссей, 2001. -281с.
9. Гражданское и семейное право Украины / под ред.Е.О. Харитонова. X.: Одиссей, 2000. — 544с.
10. Азаров В.А. Добровільне відшкодування укримінальному процесі матеріальних збитків, завданих злочином. – Волгоград. –1990.
11. Божьев В.П. Гражданский иск в уголовном деле иприминение гражданского процессуального права // сов. Государство и право. –1986. — № 8
12. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе// Проблемы кодификацыи уголовного – процесуального права. — 1987.
13. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовномсудопроизводстве. –К. –1989.