Поняття і елементи форми держави

/>/>/>/>/>Індекс групи___________________
Орловський ОлександрВолодимирович
м. Бровари Київськоїобласті
вул. Київська 300в кв.51
Приватний підприємець
Контрольна робота
з Правознавства«Поняття і елементи форми держави»
Викладач: професорСемаков Генадій Семенович
Київ 2006р.
Зміст:
Поняття і структураформи держави. Види форм державного правління  3
 
Форма державного правління. 4
Класифікація формдержавного устрою… 6
Види форм державного(політичного) режиму. 10
 
Список використаної літератури. 14                Поняття і структураформи держави. Види форм державного правління
 
Форма держави — порядок (спосіб)організації та здійснення державної влади в країні.
Структура форми держави — стійка єдність елементів,їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Вона включає тривзаємозалежних елементи: форму державного правління, фор­му державногоустрою, форму політичного (державного) режиму.
Форма держави
Форма державного правління
Форма державного устрою
Форма державного режиму — порядок утво­рення і організа­ції вищих органів влади в державі — порядок поділу тери­торії держави на певні складові частини і спів­відношення влади між ними і державою в ці­лому — порядок здійс­нення державної влади у певні спо­соби певними, методами і засо­бами Форма державного правління
Форма державного правління
Монархія
Республіка – форма державного правлін­ня, при якій державна влада зо­середжена цілком або частково в руках однієї особи — монар­ха, передається в спадщину, не залежить від населення (як пра­вило, не затверджується ним) — форма державного правлін­ня, при якій вища державна влада здійснюється представни­цьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк
Протягом історії виникали різні видимонархій:
1) східна деспотія, заснована наазіатському засобі провад­ження;
2) антична (рабовласницька);
3) феодальна монархія:
·              ранньофеодальна—характеризується великим ступенем децентралізації,
·              станова-представницька— владамонарха поєднується із наявністю станово-представницького органу (Іспанія —кортеси, Франція — генеральні штати, Англія — парламент);
·              абсолютна,
4) конституційна  монархія.
Розглянемо абсолютну та конституційнумонархії, тому що інші практично не існують.
Монархія
Абсолютна (необмежена)
Конституційна (обмежена)
Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення) Влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія та ін.).
Конституційна монархія можебути парламентською та дуа­лістичною. Остання форма практично відживає.
У парламентській монархії влада монарха взаконодавчій, ви­конавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лишепідписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статусглави держави — виключно з представницькими повноваженнями. Фактичним главоюдержави (прем'єр-мініст­ром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числомдепутат­ських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йомупідзвітний.
Сучасні монархії здебільшого єпарламентськими (Японія, Іспанія, Швеція, Данія та ін.).
У дуалістичній монархії юридичне і фактично владаподілена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм пре­м'єр-міністром),і парламентом. Монарх вже не має законодав­чої влади, вона перейшла допарламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд,відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулюєбагато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето щодозаконів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.
Дуалістична монархія характерна дляперехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробоюприми­рити інтереси феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтере­сибуржуазії (їх представляє парламент). Наприклад, дуалістич­на монархія була вкайзерівської Німеччині в 1871—1918 pp. Вона існувала також у Тунісі, Таїланді,Лівії, Ефіопії та інших краї­нах. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней,королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії.
В історії держав світу виникали різнівиди республік:
·               антична;
·               середньовічна (феодальна);
·               буржуазна;соціалістична.
·               Розглянемосучасні види республік.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Республіка
парламентська
президентська
змішана (напівпрезидентська)
Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни.
Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина) Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентським шляхом — прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак) Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент має вправо головувати на засіданнях уряду. Президент обирається  позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція) />/>/>/>/> Класифікаціяформ державного устрою
Форма державного устрою
Унітарна держава
Федерація
— проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав
— складова союзна держава, частинами якої є державні утво­рення, що мають суверенні пра­ва                   
Основні ознаки унітарноїдержави(Україна, Болгарія, Поль­ща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція,Норвегія, Фін­ляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос,Таїланд, Японія, Китай та ін.):
·         єдинаконституція (конституції прийняті в більшості кра­їн світу);
·         єдинасистема вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент,юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;
·         єдинегромадянство і єдина державна символіка;
·         єдинасистема законодавства і єдина судова система;
·         адміністративно-територіальніодиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;
·         вміжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави маютьрізні назви: в Україні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, вІталії — провінції.
Деякі унітарні держави (ВеликаБританія, Грузія, Данія, Із­раїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна,Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративніавтономії). В Україні — це Автономна Республіка Крим. Такі держави нази­вають децентралізованимиунітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму.Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолімісцевих орга­нів влади перебувають призначені з центру посадові особи, кот­ріпідкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентра­лізованих унітарнихдержавах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійновирішувати більшість пи­тань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнєсамо­врядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можутькористуватися певною самостійністю й у сфері законо­давства. У такому разізакони приймаються парламентом авто­номії в межах своєї компетенції (головнимчином у порядку де­легування йому законодавчих повноважень центральним зако­нодавчиморганом у випадках, передбачених конституцією).
Щодо Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмеженапідготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).
Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія,Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія,Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федератив­ні держави. Нашляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):
·    наявність єдиної території,яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається ізтериторій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-терито­ріальнийподіл;
·    наявність загальноїконституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділеннясуб'єктів федерації установчою владою;
·    наявність системизаконодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобтонаділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правомвидання зако­нодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації імають відповідати союзному законодавству;
·    наявність федеральногодвопалатного парламенту і парла­ментів суб'єктів федерації, федерального урядуі самостійних органів управління суб'єктів федерації;
·    наявність громадянства якусієї федерації, так і її суб'єк­тів; у ряді федерацій допускається подвійнегромадянство (ФРН, Австрія);
·    можливість суб'єктівфедерації мати власну правову і су­дову системи (США);
·    наявність загальнофедеральноїподаткової і грошової сис­теми;
·    суб'єкти федерації не маютьсуверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірнихміжнародних відноси­нах може виступати як федерація в цілому, так і кожний ізїї суб'єктів.
У типовій федерації оборонна ізовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а правооподатковуван­ня поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можутьмати право видавати закони з аналогічних питань.
Розглянемо такі союзи держав,як конфедерація і співдруж­ність.
 Вони відрізняються від федерації якформи територіаль­ного устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобтооб'єднанням незалежних держав.
Конфедерація — тимчасовий союзсуверенних держав, які об'­єдналися для досягнення певних цілей і спільноздійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор­гівля,митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе­реженні в інших питанняхповної самостійності.
Основні ознаки конфедерації(черезетап конфедерації пройш­ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація —Сенегамбія, 1981-1989 pp.):
1) відсутність спільної для всієїконфедерації єдиної терито­рії і державного кордону;
2) відсутність загальних законодавчихорганів і системи управ­ління;
3) відсутність загальних для всієїконфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової тафінансової си­стем;
4) відсутність суверенітетуконфедерації, збереження сувере­нітету і міжнародно-правового статусу учасниківконфедерації;
5) наявність загальногоконфедеративного органу, що скла­дається з делегатів суверенних держав;
6) рішення загальних конфедеративнихорганів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членівконфедера­ції не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну­ліфікації,тобто відхилення);
7) наявність права виходу зі складуконфедерації у кожного з її суб'єктів.
Конфедерації мають нестійкий,перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.
Заслуговує на увагу особлива формаоб'єднання держав, іме­нованаспівдружністю (СНД, БританськаСпівдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дужерідкі­сне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформленеоб'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні нимиповного суверенітету і незалеж­ності. В основу співдружності, як і приконфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, іншіюридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бутинайрізноманітні — економічні, культурні та ін.
Співдружність може мати перехіднийхарактер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхіднихпе­редумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання./>/>/>/>/>/>Видиформ державного (політичного) режиму
Основою для кваліфікації державних(політичних) режимів слугує:
— ступінь розвиненості політичноїдемократії;
— реальний політико-правовий статуслюдини. З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режимиподіляються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехіднірежими. Представимо на схемі основні режими.Державний (політичний) режим демократичний антидемократичний
ліберольно-демократччнчй
авторитарний:
консервативно-демократичний революційний стабілізаційний
радикально-демократичний
тоталітарний: расистський фашистський військово-диктаторський /> /> /> /> />
Державний (політичний) режим
(загальна характеристика)
демократичний
антидемократичний — порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства. при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип «поділу влади». Державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян і їх об'єднань в управлінні державою. Допускається легальна діяльність різних партій. Гарантується здійснення прав і свобод громадян і меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини — порядок (стан) державного(політичного) життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридичне не закріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян і їх об'єднань на управління державою. Відсутня або перетворюється на формальну виборність. Забороняється діяльність опозиційних партій і організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей. Реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом
Демократичний режим характерний для правовоїдержави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпе­чуютьвільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу векономічній діяльності; захищеність прав і за­конних інтересів; врахуванняінтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій;формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; доміну­ванняпереконання, узгодження, компромісу; виборність і змі­нюваність центральних імісцевих органів державної влади тощо.
Приантидемократичному режимівідбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції, невиключається скасу­вання представницького вищого органу (парламенту) або пере­творенняйого на маріонеткову установу, формування уряду ар­мією, що захопила владу, іт. ін.
Тоталітарний режим — крайня формаантидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави надлюдиною і суспільством; одержавленням усіх легальних громад­ських організацій;не обмеженими законом і закону не підвлад­ними повноваженнями влад; забороноюдемократичних органі­зацій; фактичною ліквідацією формально проголошених кон­ституційнихправ і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадськихорганізацій; політичною цен­зурою; відсутністю гласності; войовничою тотальноюнетер­пимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та їїідеологія; репресіями відносно опозиції та інако­мислячих; мілітаризацієюсуспільного життя; прагненням до зов­нішньої експансії.
Ідеологія тоталітарних режимів завждиє революційною (або псевдореволюційною).
Авторитарний режим не є настільки різким украйніх, реакцій­них проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси то­талітарногоі демократичного режимів. Як і демократичний ре­жим, він зберігає автономіюособи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагаєтьсярадикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускаєекономічний, со­ціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; непрагне ввести планове управління економікою і встановити за­гальний контроль занаселенням, обмежується жорстким політич­ним контролем; може ґрунтуватися направі, моральних засадах.
На відміну від демократичного режиму,при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:
(1) необмеженою владою однієї особиабо групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шля­хомконкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язу­вання чиєї-небудь волізверху;
(2) наявністю центру, що має владніповноваження управ­ління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушеннямнорм закону;
(3) здійсненням управління, якправило, централізовано; кон­центрацією влади в руках одного або кількох тісновзаємозалеж­них органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;
(4) використанням насильства іпозасудових методів приму­су людей;
(5) спиранням на поліцейський івійськовий апарат;
(6) субординацією суб'єктівгромадських відносин, дією прин­ципу пріоритету держави над особою, відсутністюгарантій здій­снення конституційне проголошених прав і свобод особи, особ­ливоу взаємовідносинах особи з владою.
Авторитарний режим може бутидвох видів:
•революційний — спрямований на зміну типусуспільно-по­літичного розвитку;
• стабілізаційний — орієнтований на збереженняіснуючого суспільно-політичного ладу.
Авторитарний стабілізаційний режимможе мати на меті про­ведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, щовиникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:
·         революційнимирухами (прогресивними, консервативни­ми або реакційними);
·         рухами,що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;
·         загальносоціальноюкримінальною злочинністю;
·         іноземнимутручанням.
Авторитарнийрежим встановлюється в державах, які:
·         відкидаютьдемократичні принципи організації і здійснення державної влади;
·         намагаютьсястворити передумови для демократизації сус­пільства, але не встигливідпрацювати механізм демократичної влади;
·         єдемократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модельнадзвичайного функціонування державної влади.
Влада при авторитарному режимізаймається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадськогопоряд­ку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегіюекономічного розвитку, здійснювати структурні пе­ретворення, не руйнуючи прицьому механізм ринкового само­регулювання, проводити достатньо активнусоціальну політи­ку. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний ха­рактер.Списоквикористаної літератури
1.   Кутафіє О.Е. Основидержави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. — М.: Юрист, 1996.
2.   Лившиц Р.З. Современнаятеория права: Краткий очерк – М., 1992.
3.   Общая теория права игосударства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М. Юрист, 2000.
4.   Основы государства иправа: Учебное пособие /Под общей ред. С.А. Камарова – М. Манускрипт, Русь-90,1996.
5.   Охримович Ю. Теоріяправа. – К., 1981.
6.   Скакун О.Ф. Теоріядержави і права. Підручник /  – Харків: Консул, 2001.
7.   Государственное право зарубежныхстран: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко – М.Юридический колледж МГУ, 1995