МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИ
Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького
Кафедра психології
курсова робота
Особливостівикористання казки в психокорекції Едипового комплексу
Науковий керівник:
Викладач кафедри психології
Бінецька О.В.
Черкаси – 2008
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. роль казки удіагностиці едипового комплексу
1.1 Едипівкомплекс, як складне реактивне утворення в психіці суб’єкта
1.2 Амбівалентність почуттів суб’єкта до батьків таїї роль у формуванні інтропсихічних конфліктів
1.3Казка, як засіб об’єктивації змістунесвідомого
Розділ 2. ПСИХОКОРЕКЦІЙНАСПРОМОЖНІСТЬ КАЗКИ
2.1 Доцільність використання казки, якпсихотерапевтичного методу
2.2 Дослідженняособистісної проблематики суб’єкта та можливості психокорекції за допомогоюказки
ВисновкИ
Список використаних джерел
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б
ДОДАТОК В
ДОДАТОК Г
ВСТУП
Актуальністьдослідження.З розвитком психології як науки про особливості пізнання об’єктивної дійсності,все більше виникає питань щодо символічної презентації психіки та методів їївивчення. Значущість символічних утворень психічного життя суб’єкта дає намчітке уявлення про могутній вплив ірраціональних аспектів психіки, зокрема,колективних змістів. Досить яскравим прикладом репрезентації колективнихзмістів психіки людини є казка як елемент усної народної творчості. Змістколективного несвідомого презентується, як правило, у символічних проявах. Такіпрояви з плином часу стали універсальними не лише для певних народів, а й длялюдства в цілому і були яскраво представлені саме в казках.
Досліджуючипроблему вираження символічних змістів, ми намагаємося об’єктивуватиособистісний матеріал, для того, щоб, в певній мірі, узагальнити суб’єктивніуніверсалії і довести їх ірраціональний вплив та могутню енергетичнунасиченість. Проблема пошуку оптимальноговикористання методів при роботі з групами займає не останнє місце серед великоїкількості питань які стоять перед сучасними психологами. Одним з дієвих таактуальних методів на сьогоднішній день можна назвати казкотерапію.
Дослідити особистісну проблематику суб’єкта та Едипову залежністьзокрема, можна за допомогою вивчення в єдності свідомих та несвідомих аспектівпсихіки. Казка за допомогою символів допомагає дослідити ці аспекти впсихокорекційному процесі, з’ясувати глибинно-психологічні витоки особистісноїпроблематики та дослідити тенденції психіки на майбутнє.
Тому актуальність цієї роботи, як дослідження з метою визначенняособливостей використання методу, має велике значення, оскільки відкриває новіможливості для використання казки як засобу психокорекційної роботи в групі.
Об’єктом дослідження є психокорекційний процес
Предметом дослідження є особливості використання казки якзасобу психокорекції Едипового комплексу
Мета дослідження: дослідити особливості використанняказки в психокорекційному процесі Едипового комплексу
Завдання:
1. Проаналізувати наукову літературу щодо даної теми
2. Дослідити діагностико-корекційну спроможність казки
3. Здійснити аналіз емпіричного матеріалу казокдосліджуваних
Гіпотеза: казка є адекватним засобом дослідженняглибинно-психологічних передумов виникнення особистісної проблематики суб’єкта.
Практична значущість дослідженняполягає в тому, що теоретичні положення, зібраний емпіричний матеріал,представлені висновки можуть бути використані психологами-практиками упрофесійній діяльності.
Мета та завдання курсової роботиобумовили її структуру, яка складається з вступу, двох розділів, емпіричноїчастини, висновків, списку використаних джерел та чотирьох додатків.
Розділ 1.роль казки у діагностиці едипового комплексу
1.1 Едипів комплекс, як складнереактивне утворення в психіці суб’єкта
Однією з провідних глибиннихдетермінант, що обумовлюють особистісну проблематику суб’єкта, є Едиповаситуація, яка в майбутньому створює особливе внутрішньо психічне утворення –Едипів комплекс. Слід диференціювати поняття “Едипова ситуація” та “Едипівкомплекс”. Оскільки, Едипова ситуація – це є сукупність певних обставин, якістворюються за умов емоційного напруження і неврівноваження дитини у зв’язку зневідповідністю між реальним та бажаним ставленням батьків до її особистості.Едипова ситуація – це феномен, який чітко визначений часовими межами. Цевідбувається приблизно на третьому — п’ятому році життя. Едипова ситуація єперехідною ланкою між первинними уявленнями дитини про стосунки та її майбутніммоделюванням власних. Слід зазначити, що цей перехід має незаперечно важливийвплив на подальше життя дитини. Тобто, ми можемо провести межу суттєвогоподілу, яка утворює два різні за своїм емоційним забарвленням життєві етапи:
· Етап довиникнення Едипової ситуації;
· Етапнаслідків Едипової ситуації;
Етап до виникнення Едипової ситуаціїхарактеризується абсолютним егоцентризмом, визначенням дитиною власних потребяк домінуючих, декларацією своїх бажань та примх.
Етап наслідків Едипової ситуаціїхарактеризується тотальним розчаруванням, почуттям неповноцінності, відчуттямпокинутості.
З одного боку, ми можемо визначатизначний “терапевтичний” вплив Едипової ситуації. А саме: нівелювання (точнішевитіснення) егоїстичних тенденцій, що по суті повинно привести до розвитку удитини емпатійності по відношенню до оточуючих. Але ми маємо змогу чітковизначити недосконалість такого наслідку, яка полягає в неможливості дитини (узв’язку з відсутністю достатнього розвитку свідомості) рефлексувати тааналізувати свої дії. Саме тому стан, який актуалізується батьками івизначається як Едипова ситуація, має протилежний очікуваному вплив –формується фіксація, а, отже, все подальше життя дитини буде так чи інакшевизначатися умовами Едипової ситуації. Тобто, в такому разі ми маємо змогуговорити про новоутворення в психіці суб’єкта, а саме – Едипів комплекс.
Едипів комплекс – це реактивнеутворення (як і будь-який інший комплекс), яке характеризується скупченнямвеликої кількості енергії. В результаті цього відбувається нерівномірнийперерозподіл енергетичного потенціалу організму. Як наслідок – людина не здатнаадекватно взаємодіяти з оточуючими, оскільки енергетичний потенціалвитрачається на подолання своїх внутрішніх конфліктів.
Комплекс – це системне утворення,оскільки немає поняття “одиночності” в його контексті. Це сукупність певниххарактеристик, тотожних за своєю валентністю, але, іноді, полярних.
Хоча полярність, то є еволюційна (врозумінні онтогенезу) характеристика комплексу. Зазвичай, комплекс формуєтьсяяк реакція на певний подразник (негативний за своєю суттю чи не адекватносприйнятий) і характеризується однозначно негативними переживаннями. В процесі“адаптації” психіки до новоутворення, виникають амбівалентні почуття, які єрезультатом витіснення негативних переживань. Саме тоді, ми маємо змогуговорити про полярність, як визначальну характеристику енергетики комплексу.Чітко відмежувати позитивні та негативні емоції ми не маємо змоги, оскількиенергетичні потоки (лібідний та мортідний) є результатом роботи одногофеномену, а саме – психічного апарату.
Фрейд говорить, що існуванняпервісних інстинктів окремо один від одного мало б саме по собі деструктивнінаслідки. Він вважає, що прояви садизму, є не що інше, як патологічнерозмежування обох енергетичних потоків. Інстинкт смерті може бути направленийяк на зовні (агресія по відношенню до оточуючих), так і на самого себе(можливість психологічної імпотенції та психологічної смерті). При вивільненнідеструктивної енергії на зовні за допомогою м’язової діяльності, ми маємо змогуконстатувати могутній терапевтичний ефект сублімації та, зокрема, катарсису.
Фрейдівське тлумачення цієї проблемиможна продовжити наступним твердженням: “…Інстинкт руйнування слугує Еросу вцілях розвантаження” [1; с.346].
Таким чином, ми не можемохарактеризувати Ерос, як щось абсолютно позитивне. Ерос каталізує деструктивнітенденції та, звісно, що абстрактно спрямовує їх в інше енергетичне русло(мортідний потік). Тим самим він розвантажується від негативних накопичень запосередництвом енергії руйнування. Тобто, ми можемо охарактеризувати лібіднийта мортідний потенціал, як взаємоперехідні тенденції. Зокрема, енергія лібідо(Ерос) є першопричиною виникнення будь-яких почуттів, а енергія мортідо(Танатос) – це не що інше, як подальша диференціація цих почуттів, їхполяризація та вивільнення шляхом сублімації чи катарсису. В контексті такоїдумки, ми виходимо на первинний рівень тлумачення походження двохзагальнолюдських істин: добра і зла. Очевидно, що будь-яке сприйняття характеризуєтьсяпозитивним налаштуванням. Лише потім, коли сприйнята інформація опрацьовуєтьсяв несвідомому, ми маємо змогу констатувати ті чи інші паттерни людськоїповедінки, які є реакцією на відповідний стимул. Ця реакція і характеризуєтьсязнаком “+” чи “-”. Тому ми можемо зробити наступні висновки:
· Лібіднийпотенціал – це не абсолютний позитив, а лише каталізатор певних емоцій,детектор спрямування потоку почуттів.
· Мортіднийпотенціал є засобом вивільнення накопиченої негативної енергії, оскільки позитивнаенергія вивільняється без деструктивних наслідків як для особистості, так і дляоточуючих.
· Ступіньраціональності вчинків особистості визначається за посередництвом такихновоутворень, як комплекси, які є місцем концентрації великої кількості енергії.Вивільнення такого лібідного “напливу” здійснюється за допомогою мортідногопотенціалу (переорієнтація енергії та відштовхування її біологічними системаминазовні, як не сприйнятливої в контексті життєдіяльності живого організму). Це,в певній мірі, захисна реакція організму від само руйнації. Апотропність(запобігання негативним наслідкам) цього явища є певним “психічним імунітетом”,від функціонування якого залежить психічне здоров’я суб’єкта.
Юнг з цього приводу говорить:“Комплекс – це є образ певної психічної ситуації, яка достатньо емоційноакцентуйована і до того ж не сумісна з первинною позицією свідомості. Цей образмає притаманну лише йому цілісність, досить високий рівень автономності, а томупідлягає лише обмеженому контролю з боку свідомості та поводить себе якстороннє тіло в сфері свідомості. Комплекс, зазвичай, нівелюється зусиллямволі, але його існування не підпадає серйозній загрозі та при першій можливостіпроявляє себе з тією ж силою”[2; с.148]. Тобто, характеризуючи комплекс, ми неприділяємо належної уваги його функціональній спроможності, що, в свою чергу,не зменшує його впливу. Очевидно, що відкидання проблеми як такої чиповерхневий її аналіз лише ускладнюють перебіг прояву певного комплексу.
Найхарактернішим почуттям, якевизначає наявність комплексу, є страх. За посередництвом страху, свідомістьсхильна нівелювати комплекси. Людина завжди намагається дереалізувати певнийфакт, якщо він для неї є неприйнятним. Саме в такий спосіб первісні людинамагалися пояснити та уникнути різного роду небезпечних явищ, зокрема, задопомогою апотропних засобів(ритуали, закляття, молитви, малювання узорів натілі тощо). Але, як відомо, чим сильнішим є відхилення комплексу, тим більшоїзначущості та впливу він набуває. Комплекс починає асимілювати свідомість тавизначати особливості діяльності суб’єкта. На основі цього, ми констатуємонеадекватність вчинків та інші іррелевантні прояви. Це, зазвичай, приводить доневротичної дисоціації особистості.
Юнг проводить досить цікаву паралельміж страхом темряви та актуалізацією комплексів у вигляді страхів саме в нічнийчас(чи то у вигляді сновидінь, чи то на зразок нав’язливих страхітливих думок).У порівнянні можна провести паралель між страхом темряви та страхом, якийактуалізується комплексами. Він спрямовується лише на певні об’єкти(говорячипро Едипів комплекс, ми маємо на увазі суб’єктів, які мають певні стосунки), аце і є не що інше, як перенесення почуттів на людей, які характеризуютьсяаналогічними особливостями, що і провокатор Едипового комплексу. Саме такимчином і відбувається заміщення первинного лібідного об’єкту.
1.2 Амбівалентність почуттів суб’єктадо батьків та її роль у формуванні інтропсихічних конфліктів
Едипів комплексхарактеризується наявністю амбівалентних почуттів як до батька, так і доматері. Амбівалентність – протилежність установок, почуттів, емоцій, потягів,які спрямовані на один об’єкт. З.Фрейд відзначав, що амбівалентні проявипочуттів, потягів існують не лише в реальному житті, а і в сновидіннях,фантазіях. У ранньому дитинстві суб’єкт поряд із любовними може відчуватиагресивні почуття до близьких йому людей (батьків, братів, сестер та ін.) [3].Амбівалентність – це протилежність душевних схильностей, установок і почуттів,переважно любові і ненависті, спрямованих на один і той же об’єкт.
Е.Блейєррозглядав амбівалентність з трьох позицій: інтелектуальна амбівалентність(суб’єкт одночасно висловлює суперечливі твердження), вольова амбівалентність(суб’єкт одночасно хоче і не хоче), афективна амбівалентність (суб’єкт одночасноі любить і ненавидить одну і ту ж людину) [4]. Відповідно до психосексуальногорозвитку суб’єкта, амбівалентність має місце на орально-садистичній іанально-садистичній стадіях, коли любов поєднується з прагненням завдати шкодуоб’єктові [5]. К.Абрахам [6] у контексті дослідження об’єктних відношеньвідзначав, що оральна стадія є доамбівалентною, оскільки в суб’єкта відсутніймотив руйнування материнських грудей. На орально-садистичній стадії з’являєтьсявороже ставлення до об’єкта, тобто виникає амбівалентне ставлення. Подоланняамбівалентності стає можливим на генітальній стадії.
Суб’єкт стосовнодо батьків може виражати протилежні почуття – бажати смерті батька і любитийого. Якщо виникає конфлікт, то дитина здатна негативні почуття переносити наінший об’єкт. Ідентифікація – це процес ототожнення суб’єкта з об’єктом,здійснюється вона на основі прив’язаності до іншої особи, емоційного зв’язку зіншою особою (батьком, матір’ю та ін.). Суб’єкт прагне бути схожим на об’єктсвоєї прив’язаності, за рахунок процесу ідентифікації відбувається формуваннявласного “Я”. Ідентифікація включає амбівалентні почуття: суб’єкт,ідентифікуючись із батьком, прагне не лише бути таким, як і він, але відчуває йагресивні прояви тоді, коли виникають ніжні почуття до матері, виникає бажаннязамістити батька. З метою наближення до батька дівчинка може ідентифікуватися зматір’ю навіть тоді, коли виявляє до неї ворожі почуття. Ідентифікація являєсобою “першу форму емоційного зв’язку з об’єктом” [7 с.198].
Питаннювиникнення амбівалентних почуттів стосовно близьких людей приділяла увагу М. Кляйн.Дослідниця вважає, що ревнощі в дитини виникають як наслідок суперництва збатьком, який звинувачується в тому, що він наближений до матері і “забравматеринські груди”. Едипів комплекс виникає до 6 місяців, коли, на її думку,з’являється суперництво з батьком. Фантазії про те, що батько перебуває близькобіля матері, пов’язані з тим, що пеніс батька був усередині матері. На думку М.Кляйн, особливо яскраво проявляється ця тенденція тоді, коли суб’єкт не отримуєдостатньої кількості тепла і любові [8].
1.3 Казка якзасіб об’єктивації змісту несвідомого
Колективне несвідоме являється частиною психіки, якуне можливо відділити від особистого несвідомого, хоча колективне несвідоме і незавдячує своїм існуванням особистому досвіду. В той час, як особисте несвідомескладається з змістів, котрі свого часу існували в свідомості, але потім буливитіснені, змісти колективного несвідомого ніколи не були присутніми всвідомості, а, отже, ніколи не витіснялися. Поняття архетипу, який складаєнеобхідний корелят до ідеї колективного несвідомого, вказує на те, що в психіцііснують певні форми, які набули розповсюдження серед людства. Міфологи їхназивають «мотивами». Леві-Брюль назвав їх “representations collectives”. Вгалузі релігієзнавства, Юбер та Мосс означили їх як «категорії імагінації».Адольф Бастіан охарактеризував їх як «елементарні думки» або «прадумки». Такимчином, введене Юнгом поняття архетипів колективного несвідомого не являлось «теорієюоднієї людини». Історичні погляди на цю проблему були представлені ще зАнтичності [9].
Колективне несвідоме має здатність частково проникатив свідомість людини і проявляти себе у вигляді архетипів, символів. Зазвичайтакі прояви ми зустрічаємо в сновидіннях, міфах, казках, тематичнихпсихомалюнках, ЛСД-станах, кататимних переживаннях, різного роду психічнихпорушеннях тощо.
В теорії сновидінь З. Фрейда констатується наявність усновидінні експліцитного та імпліцитного змісту, алогічність першого та логічнавпорядкованість другого, багатогранність змісту, вираженого в тому чи іншому образісновидіння, і одночасно – репрезентація певного аспекту змісту в багатьох образах.К. Юнг наголошує на багатозначності психологічного змісту символіки колективногонесвідомого, а також на тому, що ця символіка слугує вираженню індивідуально-неповторногозмісту психіки суб'єкта [10].
Так, в сновидіннях чи в малюнках різних людей одні й тіж архетипні образи виражають різний психологічний зміст. Автор символ — драмиХ. Льойнер показав, що символічні елементи «сновидінь наяву», подібноелементам нічних сновидінь, є багатозначними, а також вказав на необхідність багаторівневоїрефлексії психологічного змісту «сновидінь наяву». Своєрідним символомсуперечливих психічних процесів є невротичний симптом, його психологічний змістпоєднує в собі несвідомі, передсвідомі та свідомі елементи. Згідно з С. Грофом,психологічний зміст символічних образів, які виникають в особливому стані психікипри вживанні ЛСД, включає в себе елементи відразу декількох рівнів несвідомого (психодинамічного,перинатального, трансперсонального), при цьому наголошується конденсованість вираженнязазначеного змісту в символах [11, с. 102-110].
Символи як проявинесвідомого людини є частиною загальнолюдської культури та зберігають значнийзаряд своєї первісної значимості. У деяких людей вони викликають значнуемоційну реакцію, яка зазвичай визначається як забобонність. Хоча символьніпредставлення психіки і сприймаються людством як забобонність, вони все ж такимають досить великий вплив як на життя окремого суб’єкта, так і на все людство.Витіснення символьних проявів спричиняє лише утворення специфічної енергії, яказазвичай має деструктивний характер. Сучасна людина не розуміє, наскількираціоналізм сучасного життя негативно впливає на духовний розвиток особистості,оскільки втрачається той сакральний зв’язок з минулим, який повинен забезпечитидуховний розвиток як окремої особистості, так і людства в цілому. Антропологине раз описували, що відбувається з племенами аборигенів при зіткненні їхніхдуховних цінностей з цивілізацією. У них втрачається інтерес до життя,порушуються принципи їхньої життєдіяльності, настає моральне виснаження.
В давні часи,коли інстинктивним представленням психіки був відкритий доступ до свідомості,розум людини міг легко знайти їм місце в раціональному внутрішньому світі.Сучасна людина не в змозі цього досягти. Оскільки її свідомість нівелювалабудь-яку можливість засвоєння імпульсів інстинктивного та несвідомого. Але всеж таки, символічна епоха охоплює біля десятка тисяч років до нашої ери тапівтора тисячоліття нашої ери. Таким чином вона ввійшла не просто впідсвідомість людини, а й в менталітет усього людства, в його генофонд. Отже,ми і до цього часу залишаємося “символічними людьми”.
Казка являєтьсядосить яскравим проявом презентації імпліцитних несвідомих тенденційзовнішньому світу. Певним чином, вона дає змогу провести детальний аналіз нелише історичних подій або культурних тенденцій, які мали місце в ті чи іншічаси, а й дає змогу проаналізувати за допомогою символьних проявів несвідомогоприроду переживань, фантазій наших предків [12].
На сьогодні,проблема вивчення символьних представлень психіки є актуальною, оскільки зплином часу витіснення архаїчних утворень стає все помітнішим. Дослідженнясимвольних проявів дасть змогу визначити не лише зміни в особистісномунесвідомому, а й в колективному. За допомогою казки люди з прадавніх часівнамагалися об’єктивувати свої власні несвідомі переживання та презентувати їх зовнішньомусвітові.
Досить яскраво вказках представлено архетип Духу. Інтерпретація даного архетипу булапредставлена К.Г. Юнгом. Архетип Духу досить часто зображається в казках увигляді мудрого старця. Він з’являється тоді, коли головний герой перебуває вкритичній ситуації і не може покладатися лише на власні сили. Юнг вважав, щоархетип духу, який проявляється в казках та сновидіннях, бере на себевідповідальність вирішення тих критичних проблем, які виникли у головногогероя. Але ці проблеми насправді потребують лише роздумів та критичногопогляду. Психіка людини в стані афекту не здатна на критичні, тверезі роздуми,саме тому, історично виникла потреба в уявленні так званого духу, образу, якийби міг взяти вирішення такої ситуації на себе. Але так чи інакше, проблемавирішується власними силами головного героя. Просто зневіра, панічний стан,який виникає в критичних життєвих ситуаціях провокує зневіру у собі таоб’єктивацію певного образу, стану особистості, який може вирішити всіпроблемні питання. Цей аспект має в собі коріння комплексу меншовартості, який,очевидно, культивувався з прадавніх часів та провокував виникнення в психіцілюдини образів могутніх старців чи богів, які являлися в снах чи видіннях тавирішували складні життєві ситуації [13, с.227-282].
Зазвичай, появамудрого старця в казкових сюжетах, його мудрі поради лише направляють головногогероя для самостійного вирішення проблем. Тобто, мудрий дух не являєтьсяпанацеєю від всіх бід, він лише вказує правильний шлях для адекватного вирішенняпроблеми. Нерідко в казках мудрий старець ставить герою запитання про йогопоходження, мету, напрямок подорожі. Це відбувається для того, щоб змуситигероя замислитися над власним минулим, цілями на майбутнє, над вчинками. Це,певним чином, рефлексія, яка дає змогу замислитися над правильністю власнихдій. Вважалося, що нібито поява старця, тобто спонтанна об’єктивація архетипунеминуча, оскільки зусилля волі навряд чи змогли мобілізувати сили героя тазнайти вихід з критичної ситуації. Архетипний образ допомагає нівелюватиафективність в сприйнятті критичного та налаштувати свідомість на роздуми,вирішення проблеми. Відбувається самоаналіз власних вчинків, спонукань та пошуквиходу з несприятливої ситуації. Отже, з одного боку, старець являє собою знання,мудрість та інтуїцію, а з іншого – моральні якості, такі як доброзичливість,готовність допомогти. Незважаючи на переважність позитивних моментів в образідуховного старця, такий архетип має двозначний характер: то він виступає якоб’єкт блага для героя, то як породження зла [14, с. 422-480].
Іншим способомпрояву архетипу духу в казках є тваринна форма. Тваринний аспект в архетипідуху не нівелює ті духовні цінності, які ми споглядаємо в образі мудрогостарця. В деяких моментах тварина перевершує людину: вона ще не заплуталася ввласній свідомості і може виступати гарантом успішного та розумного подоланнятруднощів. Мабуть, з прадавніх часів людина вважала, що тваринам не притаманніроздуми на теми буття. Можливо саме тому образ тварини і являє собою один зваріацій архетипу духу в казках.
Як правило, мизустрічаємо в казках образ тварин, які хотіли б прислужитися головному герою.Вони поводять себе по-людські, говорять людською мовою, володіють розумом тазнаннями, яких досить часто не вистачає головному герою. Така ідеалізаціятварин може бути викликана бажанням жити без клопотів, як роблять це тварини.Але, очевидно, у людей не виникало питання, чому у тварин немає клопотів і чомувони є у людей. Тобто, ми маємо справу з відривом від реальності і запереченнямреально існуючих фактів [15].
Казка якспонтанний продукт психіки не може об’єктивувати нічого іншого, крім того, щосаме собою являє людська психіка. Таким чином, казку можна вважатикомпенсаторним засобом вирішення життєвих труднощів. Ще одним важливим аспектомв об’єктивації змісту несвідомого в казках є заперечення реальності,неприйняття очевидного. Людина звикає з самого народження покладатися увирішенні проблем на сторонніх: батьків, родичів тощо. Вона не здатна самадолати труднощі та мислити логічно над вирішенням складної ситуації. Саме томуісторично і виникла потреба у використанні заміщуючого образу того важливогосуб’єкта, який дбав про конкретну людину з народження. Лише з плином часу такийобраз трансформувався в загальну універсалію, яка і представлена в казках всіхнародів світу [16, c.207-246].
Розділ 2. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ КАЗКИ
2.1 Доцільність використання казки, як психотерапевтичногометоду
Багато хто думає,що казкотерапія адресована тільки дітям, причому, дошкільного віку. Однаквіковий діапазон, який охоплює казкотерапія, не має меж. Казкотерапію можнаназвати “дитячим” методом тому, що вона звернена до чистого і сприйнятливогоінфантильного початку кожної людини. Метафорично предмет казкотерапії можнавизначити як внутрішню перемогу Творця над Руйнівником, вічне протистоянняДобра і Зла.
Як поводитьсялюдина, що вона відчуває, що вона думає – усе це можна проаналізувати з поглядукритерію “руйнування – творення”, що виявляється стосовно зовнішнього івнутрішнього світу. Це трактування має прямий зв’язок з енергетичнимипредставленнями в людській психіці – Еросом та Танатосом. Зовнішній руйнівникприносить біль і дискомфорт іншим людям. Зовнішній творець намагається створитинавколо себе комфортні умови, береже те, що його оточує. Внутрішній руйнівниксвідомо і несвідомо шкодить своєму здоров'ю і розвитку. Внутрішній творець“очищує” думки, дисциплінує почуття, піклується про своє здоров'я [17].
Основний принципроботи – виростити Внутрішнього Творця і взяти під його контроль Руйнівника.Казкотерапія як напрямок практичної психології приваблива ще і тим, що маєнебагато обмежень, у порівнянні з іншими підходами. Так, наприклад, у неї немаєвікових обмежень: у кожнім віці своя казка чи міф [18, c.569-586].
Може здатися, щоказкотерапія універсальний метод. У контексті осмислення життєвого досвіду,можливо. Але, як відомо, універсальних методів не буває, і в цьому великедосягнення сучасної практичної психології.
Сучаснаказкотерапія має «обличчя»діагностичне (арсенал проективних методик для дослідження людини); «обличчя» що впливає і «обличчя» профілактичне.Казкотерапевтичний вплив здійснюється за допомогою п'яти видів казок: художніх,дидактичних, психокорекційних, психотерапевтичних і медитативних. Для кожноїситуації, включаючи консультування, або підбираються, або спеціальноскладаються відповідні казки [19]. Ще одна особливість методу полягає внаступному: у казкотерапії важлива дія, але ще більш важлива післядія. Самепіслядія казкотерапії є могутньою силою, що стимулює розвиток клієнта,розвиток, що не залежить від психолога, тобто, власний розвиток.
Міфологічні уявлення, що засвоюються клієнтом, стосуються не тільки йогожиття в цілому, але і самого процесу терапії. Часто казкотерапевт пише сам«казку для клієнта». Але те, що було корисно одному, нерідко стаєкорисним і іншому. Таким чином, поповнюється «банк»психотерапевтичних казок.
Функціїпсихотерапевтичних казок:
· Казказаповнює прогалини індивідуальної історії людини і доповнює її загальнолюдськоюінформацією.
· Казкадозволяє актуалізувати моменти особистої історії, що витісняються людиною.
· Казкадозволяє сформувати новий погляд на ситуацію і перейти на новий рівень їїусвідомлення, моделюючи більш конструктивне відношення і поведінку.
· Казкавідображає внутрішній конфлікт суб’єкта і дає можливість поміркувати над ним.
· Казка єсимволічним «буфером» між людиною і казкотерапевтом. Завдяки цьомуопір суб’єкта зменшується і енергія направляється на рефлексію та самоаналіз.
· Казкаслужить альтернативною концепцією сприйняття неоднозначних життєвих ситуацій.
· Казкаформує віру в позитивне вирішення проблеми.
«Вметоді казкотерапії нема статичності чи структурної непорушності», – стверджує О.В. Гавриченко. Звідси виникаютьскладнощі у валідізації цього методу психотерапії. Валідність будь-якоїпроцедури виміру складається в стійкості отриманих результатів відносно довимірюваних властивостей об’єктів, тобто відносно предмету виміру. За якимипараметрами можна порівнювати результати виконаної роботи і визначатиефективність казкотерапії? Що в терапевтичній метафорі може показати, наскількиїї структура і зміст будуть адекватні досліджуваній проблемі? Ось ряд питань,які необхідно розглядати при використанні цього методу в практиці психологічноїдопомоги [20].
В цьому випадку цікавитьдіагностична спроможність казкотерапії, а саме по яким образам і якимпараметрам можна класифікувати ті чи інші психологічні проблеми, про які намметафоричною мовою говорить пацієнт, щоб згодом надати йому адекватнупсихологічну допомогу і правильно побудувати психокорекційну роботу.Професіонально використовувати психологічну інформацію при здійсненніпсихологічної корекції необхідно, спираючись на можливості самого клієнта і найого внутрішній світ. Як показує практика, казки дітей і дорослих мають яскравііндивідуальні відмінності. І це не тільки збільшує діагностичні можливості, алеі ставить перед казкотерапевтами цілий ряд труднощів. В психофізиці фізичністимули однозначно детермінують вимірювані властивості відчуттів, а ось впроцесі психодіагностики зв’язок може бути складніше, особливо якщо цепов’язано з терапевтичною метафорою.
Однак важливопам'ятати про те, що не завжди доросла людина відразу готова до занятьказкотерапією. Кожне серйозне втручання в сферунесвідомого породжує феномен проекції, тому, проникаючи в сутінки душі,казкотерапевт так чи інакше провокує виникнення проекції (як у чоловіків так ів жінок) — можна сказати дещо видозмінивши висловлювання Юнга. Необхіднопам’ятати про несвідоме клієнта і механізми психологічного захисту, якізаважають несвідомому демонструвати прихований матеріал. Звичайно казкотерапевтаргументує розповідь казки власною «несподіваною» асоціацією зісторією клієнта. Виникаючий при цьому «ефект несподіванки» часто позитивномотивує клієнта.
При використанніпсихотерапевтичних казок важливі три речі:
· Доречність
· Щирість
· Дозованість
Як би не любивпсихолог казки, їхнє використання повинне бути доречним. У іншому випадку можнаспотворити всю ідею. Першу психотерапевтичну казку доречно використовувати лишетоді, коли вона найбільше яскраво й образно ілюструє основну думку психологапри формулюванні «зворотнього зв'язку» клієнту.
2.2 Дослідженняособистісної проблематики суб’єкта та можливості психокорекції за допомогоюказки
Емпіричнедослідження складається з трьох казок, які було запропоновано розповістиучасникам активного соціально-психологічного навчання – „Казка життя”, „Мояулюблена казка”, перенесення улюбленого казкового персонажу в улюблену казку.
Перший варіантказки дає можливість дослідити актуальний настрій, стан, самооцінку, несвідоміаспекти психіки: глибинно-психологічні передумови формування особистісноїпроблематики суб’єкта, тенденції на майбутнє. Другий варіант казки більшспрямований на дослідження минулого дитячого досвіду, позиції в сім’ї, глибинніаспекти психіки. Третій варіант роботи з казками дає можливість виявититенденції психіки на майбутнє і приховані бажання піддослідних.
Всі ці казки вєдності є дуже інформативним матеріалом для суб’єкта дослідження лише вкомплексі з правильною інтерпретацією психолога та діалогом з автором казок, вякому психолог має можливість уточними певні моменти, проговоритинеусвідомлювані аспекти проблематики особистості. Це в комплексі з іншими методамидослідження є дуже дієвим засобом дослідження глибинно-психологічних передумоввиникнення особистісної проблематики, усвідомлення яких сприяє психокорекціїособистості .
Вказці життя О. обрані персонажі саме пінгвіни, які живуть в холодних краях, дляяких морозні температури – це природне середовище. Знову ж таки є прагненняпіти з дому (пінгвіна перевезли в теплі краї) – знайти людей, які б повідношенню до неї проявляли емоційне тепло і любов, прагнення відмежуватися відтравмуючого минулого, від сім’ї, неначе переродитися (пінгвін виявився непінгвіном, а теплолюбивою пташкою фламінго). Також простежується бажання знайтизахист в чоловікові, бажання отримати тепло, любов, спокій. При цьому несвідомообираючи такого ж партнера, який би сам пережив в житті якісь труднощі, щоб бувздатний зрозуміти її проблеми.
Неблагополучністосунки в сім’ї (стосовно О. в сім’ї проявляли фізичне і психологічне насиллясестра і мати) сприяли замкнутості, ізольованості і в казці це відображуєтьсярозколотим льодом (неначе земля тріснула під ногами). І після цієї події вжежиття стало іншим – паралельно з пінгвінами, але не було можливості до нихперескочити – паралельно з людьми, але водночас одинокою, емоційно замороженою,ізольованою, заблокованою. Саме тут криються витоки тенденції до психологічноїімпотенції. Є надія на те, що хтось сторонній допоможе вийти з сім’ї, допоможевирішити проблеми.
Всяказка будується на тому, що активність проявлялася самою О. тільки в сім’ї, алевона за неї поплатилась – всі прояви активності каралися фізично та психологічно,усікалися – пінгвіна карали за його неслухняність, за його цікавість. Цесформувало у О. пасивну позицію в житті — інші люди керують її життям –пінгвіна забрали експедитори і відвезли в теплі краї… Знову ж таки прослідковуєтьсяпроблема одинокості, нездатності самій будувати стосунки з людьми.
Обираєтьсянезвичний окрас пір’їнок як бажання бути незвичайно привабливою, як бажаннявиділитися серед людей, особливо від батьків і сестри, які завдали їйнеприємних переживань. Та крім зовнішньої привабливості до цього немає підстав,щоб це здійснити, тому що пасивна. І хоч вона прагне бути не схожою на членівсвоєї сім’ї, проте сама проявляє такі ж риси, як і вони – вони обмежені впроявах тепла і любові, і вона.
Своєюулюбленою казкою О. називає казку про Крихітку-Хівруньку. Знову ж такиулюблений персонаж – дівчинка, над якою знущаються в сім’ї, яка не спілкуєтьсяз членами сім’є, шукає допомоги від іншої людини (корови), як і казці пропінгвіна. Проте О. Вважає себе розумнішою та кращою за своїх рідних, якоюсьособливою (дівчина приспала сестер, лише її корова так любила і так допомагала,лише її обрав принц). Ще тут прослідковується момент, що лише переживширозчарування можна отримати щастя. Є тенденція ускладнювати ситуацію, щобвідчути ті ж переживання, які вона отримувала від близьких. Прослідковуєтьсянатяк на тенденцію до психологічної смерті, до повернення в утробу (вухо – яксимвол пуповини, а Крихітка кожного разу як виникає важка ситуація – завданнявід мачухи – влазить в одне вухо, а в інше вилазить), особливо, коли О. з’ясовуєстосунки з матір’ю.
Щецікаво, що з казки витіснений батько, адже в самій казці він присутній, тобто єобраза на батька, за те, що він не захистив її від нападок сестри і матері, зайого пасивність, хоча сама проявляє пасивність, бо активність з дитинствакаралась.
Дужеінформативним є казка, в якій Крихітка-Хіврунька потрапила в казку „Попелюшка”,обидва персонажі – це дівчата, які є не любимими в своїй сім’ї, у них немаєрідних матерів – тобто рідна мати так ображала О., що тепер їй хочеться від неївідмежуватися, дистанціюватися. О. навіть проговорила: „Я в дитинстві мріяла,щоб якось раптом прийшла якась жінка і сказала, що саме вона моя справжня мати,а іноді думала, що мене поміняли невдачно в пологовому будинку”.
Щепрослідковується суперництво з рідною сестрою за батька — Крихітка-Хіврунька таПопелюшка дуже схожі (сестри теж дуже схожі, як близнюки за словами О.), вонихочуть подобатися одному принцу (батькові), проте О. відчувається, що батьколюбить сестру більше ніж її. Тому і постає питання рівності – дівчата в казціоднаково сподобалися принцу (але йому треба обрати таки одну з них) – це єбажаним, через те і зливаються дві дівчини в Одну Золукрошку, в яку закохавсяпринц. Саме тому хочеться помститися батькові – витісняється з усіх казок, щобвін не звертав увагу і на сестру і на матір.
Занаявності Едипової залежності, у О. в житті (з діалогу) траплялося часто так,що своїх молодих людей вона практично завжди ділила з подружками – тобтоневирішена едипова ситуація переноситься на стосунки з людьми – необхідно нанесвідомому рівні обирати таких людей, створювати кожного разу змагання (черезце і виникає в казці конкурс) між жінками за увагу чоловіка. В якійсь міріпереносити на подружок образ матері і сестри є були конкурентами в боротьбі залюбов і увагу батька. Через те і виникає подвійний образ мачухи – в усіх казкахмачуха – це мати, яка стала мачухою для О. через те, що мати не може бутиконкурентом, а мачуха – це не рідна мати – це потенційна конкурентка ісуперниця, і в цій ситуації ріднішою до батька є лише дочка, яка має право бутизначимішою.
Аналізказок О. вказує на переживання “омертвіння”, дереалізації, емоційноїзакапсульованості. Відсутність емоційного тепла в сім’ї, впливає на всеподальше життя. Вона стала недовірливою, ранимою; в неї викривлене відношеннядо себе й інших, вона не здатна до довіри, глибинний страх і почуттябезпорадності, відчуження від людей, голод за любов'ю і теплом – базовіпочуття. О. боїться інших людей, вважає їх небезпечними, ворожими і заперечуєсаму можливість звернутися до них по допомогу – (пінгвін довго тікав). Єпрагнення сховатися за спиною більш сильного чолвіка, який би своєю любов’юкомпенсував недоотримані позитивні відчуття від батька.
Черезневирішену едипову ситуацію О. прагне несвідомо кожного разу створюватиситуацію вибору, порівняння її з іншими жінками, прагне звертати на себе увагунавіть своєю бездіяльністю – пасивністю. Хоча на це витрачається дуже багатоенергії, і це не приносить задоволення. Тобто О. блокує цим свій потенціал, нереалізовується повноцінно.
Проаналізуємотепер казки Інни.
Казкапро мишку-Рижеспинку І. є досить цікавою за своїм символічним представленням.Слід зазначити, що обирається не якийсь прекрасний, могутній образ, а образмаленької мишки, тобто ми гіпотетично можемо припустити, що у І. низькасамооцінка, прослідковується комплекс меншовартості (вона менша ніж сосна,сонце, лис, і навіть листок подорожника). Сосна як чоловічий фалічний символ –це образ батька, проте у стосунках з ним Інна отримала певний травматичнийдосвід – кожного дня мишка натикалась своїми лапками на голки від колючок. Вжев діалозі з автором ми дізналися, що батько часто бив Інну і ображав.
Вказці яскраво відображений факт насилля – сосна привалила мишку, і мишка сталана все життя хромою – тобто травма залишила по собі слід на все життя. Післяцього Інна ізолювалася від батьків, вона поїхала жити в інше місто – мишкабоялася вилазити на сосну і перестала спілкуватися з сонцем (сонце –материнський символ). Проте у Інни є тенденція обирати чоловіків небезпечних,які теж можуть вчинити насилля – допомога лисові, адже лис для мишки є хижаком.Інна розповіла, що її чоловік проявляв по відношенню до неї фізичне насилля і сексуальне,і що зараз вони подали на розлучення.
Щецікавим в казці відображене блокування активності Інни – мишка стоїть біляраковини з перлиною і не знає чи їй відкривати раковину. Інна боїться робитирішучі кроки, вона навіть боїться розлучитися з чоловіком. Тобто є страх передбудь-якими змінами, страх за майбутнє, несвідоме бажання повернутися в минуле,хоча в той же час намагання його забути. Є несвідоме бажання знаходити собіпартнера такого, як батько, щоб він вчиняв насилля, і несвідоме бажання триматийого біля себе – не відпускати (не знає чи правильно вона робить, щорозлучається — вагається), щоб кожного разу, коли він здійснює насилля,єднатися з батьком, від якого настраждалася. Проте несвідоме не диференціюєувагу і любов на позитивні чи негативні, воно прагне уваги і любові будь-якимшляхом, нехай навіть хибним, болючим.
Вулюбленій казці Інни „Казка про Аленький цвіточок”, головна героїня Настя єулюбленою дочкою батька – що підтверджує вище сказане – батько для Інни був і єсамим значимим, проте він їй завдав багато страждань (він відпустив її назустріч з чудовиськом) – тобто тенденція обирати деструктивних партнерів, які завдаютьболю, які вчиняють насилля має своє коріння ще зі стосунків з батьком.Витіснений образ матері з казки, Інна проговорює, що вона ображена на матір зате, що мати її не зрозуміла, що не підтримала, а ще й осудила за вибірчоловіка, який часто її бив.
Дужецікаво, що Настя, (як і мишка-Рижеспинка пожаліла лиса) пожаліла чудовисько,яке теж є потенційно небезпечним. Тобто особистісна проблематика переноситьсяна всіх людей – її свого часу не пожаліли, то Інна сама жаліє всіх, а потімотримує від них неприємні почуття. У неї сформувався страх – Настя боїться, щобпринц знову не перетворився в чудовисько (хоча в оригіналі казки такого сюжетунемає ), несвідоме фіксує всі дитячі страхи і переживання, і прагне їхповторити, щоб повторити моменти емоційного єднання зі значимим батьком, щобпокарати і осудити себе як мати.
Вказці, де Дюймовочка потрапляє в казку „Попелюшка”, можна побачити всінесвідомі бажання Інни. Вона обирає персонаж Дюймовочку (маленьку, непомітнудівчинку, як мишку) і Золушку (образ страждальниці, незаслужено покараної), якіпоодинці в своїх казках були жертвами, а вдвох почали знущатися над кривдниками.
Єпрагнення покарати матір, підказати батькові як можна провчити родичів. Дужецікаво, що Дюймовочка підкладала в одяг голки – через ідентифікацію зкривдниками Інна прагне демонструвати такі ж самі риси, хоча блокує їх в собі,але в залежності від ситуації може їх реалізовувати.
Дюймовочкаобирає собі в партнери карликового принца – знову ж таки людину з вадами, якНастя обирає чудовисько, як дерево яке зломилося чи лис у якого боліла нога.Тобто це тенденція, на яку ми вказували вище – обирати не зовсім адекватнихлюдей, приносити себе в жертву через відчуття жалю.
ВИСНОВКИ
Здійснивши аналізнауково-психологічної літератури можна зробити наступні висновки Казкаявляється досить яскравим проявом презентації прихованих несвідомих тенденційзовнішньому світу. Вона дає змогу провести детальний аналіз глибинно-психологічнихаспектів утворення Едипової залежності та здійснювати психотерапевтичну роботу.Об’єктивно, використання казки у психокорекційному процесі сприяє вирішеннюособистісної проблематики суб’єкта, пов’язаної з витісненими негативнимиінфантильними переживаннями. Також, казки являються безпосереднім відображеннямпсихічних процесів колективного несвідомого, тому за своєю цінністю длянаукового дослідження вони перевершують будь-який інший матеріал. В казкахархетипи постають перед нами в найбільш простій та короткій формі, завдякицьому архетипні образи дають нам ключ для осмислення процесів, які відбуваютьсяв колективному несвідомому. В легендах та казках ми приходимо до розуміннябазисних структурних утворень чи паттернів людської психіки.
Аналізуючи казки,ми стикаємося з великою кількістю універсальних понять, які в психологічному такультурному аспекті можна назвати символьними представленнями колективноїпсихіки. Вивчення символьних представлень в казках тісно пов’язане з розуміннямсамої природи символів, їх трансформацію на протязі тривалого часу та тіснийзв’язок з колективним несвідомим.
У контекстідосліджуваної проблеми особливої значущості набуває розуміння глибинно — психологічного змісту символу, який впливає на символізацію змісту несвідомого.Джерелом образів, які ми зустрічаємо в казках є спонтанні прояви психікилюдини. Реальне значення символів залишається прихованим для свідомості і презентуватийого можливо лише через інтерпретацію сновидінь чи малюнків.
Впродовжтривалого періоду психотерапевти, психологи використовують казку як один ізметодів психодіагностики й психокорекції. Майже всі дослідники беруть за основукласичну казку, яку пам’ятають учасники сеансу з дитинства або ж пропонуютьсамостійно складену казку, як каталізатор особистих спогадів та актуалізаціїімпліцитної особистісної проблематики.
Використанняказки в психокорекційному процесі дає можливість виявити глибинно-психологічніпричини виникнення Едипового комплексу суб’єкта, активізувати його внутрішнійпотенціал.
Для роботи ізсуб’єктом важливо вибрати оптимальну казку, яка може інтенсифікувати психокорекційнийпроцес, сприятиме вивільненню енергії. Казки мають індивідуальне й універсальнезначення, вони виконують захисну функцію і створюють відчуття безпеки.
Отже, внутрішнійзміст людини може бути наближений до свідомості через розуміння таінтерпретацію казок, що може привести до зміни поведінки як дітей так ідорослих, оскільки казки включають в себе мотиви, які актуалізують свідомі інесвідомі аспекти психіки.
Аналіз казок даєзмогу стверджувати, що казка є адекватнимзасобом дослідження глибинно-психологічних передумов виникнення особистісноїпроблематики суб’єкта. Усвідомлення протагоністами цих причин допомагаєздійснити психокорекцію. Це доводить поставлену гіпотезу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Фрейд З.“Я” и “Оно”// Основной инстинкт. М., изд-во «АСТ-ЛТД», 1997,-656 с.
2. Юнг К.Обзор теории комплексов // Избранное. Минск, изд-во «Попурри», 1998,-448 с.
3. АверинцевС.С. Символ. Краткая историческая энциклопедия. – Т.6. – М.: Наука, 1971. – C.826 – 831.
4. ЛапланшЖ., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу /пер. с франц. Н.С.Автономовой.– М.:Высшая школа, 1996.–623 с.
5. ЗелінськаТ. Залежна любов як амбівалентність відданих сімей // Психологія і суспільство.№2 (12). –Тернопіль, 2003. –С.38–50.
6. АбрахамК. Сновидение и миф. Между Эдипом и Озирисом: Становление психоаналитическойконцепции мифа / Сборник. Переводы с нем. – Львов: Инициатива; М.:Совершенство, 1998. – С.65–122.
7. Фрейд З.Анализ фобии пятилетнего мальчика. Психоаналитические этюды. – Мн.: Попурри,1998. – с. 273–369.
8. Кляйн М.,Айзекс С., Райвери Дж., Хайманн П. Развитие в психоанализе. – М.: АкадемическийПроект, 2001. – 512 с.
9. ФрезерДж.Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии / Пер. с англ.- М.:Издательство АСТ, 1998.- 784 с.
10. Фрейд З.Толкование сновидений — Киев: Здоровья,1991.-с.384
11. Лёйнер Х.Основы глубинно-психологической символики // Журнал практического психолога, №3, 1996 г, с. 102-110.
12. ЛэнктонК., Лэнктон С. Волшебные сказки: ориентированные на цель метафоры при лечениивзрослых и детей. Перев. С англ.- Воронеж: МОДЕК, 1996.- 432с.
13. Юнг К.Г.Феноменология духа в сказке //Юнг К.Г. Бог и бессознательное -Москва:Олимп,1998.- с.227-282
14. Фрейд З.Психология масс и анализ человеческого Я // Фрейд З. Психоаналитические этюды — Минск: ПОПУРРИ, 2001.- с. 422-480
15. ТеслюкП.В. Полівалентність змісту символіки тематичних психомалюнків // Авторефератдисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук, Київ — 2000.
16. Ранк О.,Закс Г. Психоаналитическое исследование мифов и сказок. Между Эдипом иОзирисом: Становление психоаналитической концепции мифа / Сборник. Переводы снем. — Львов: Инициатива; М.: Совершенство, 1998.- С.207-246.
17. МашовецМ. «Вот так сказки» Киплинга сквозь призму психоанализа // RussianImago 2000. Исследования по психоанализу культуры. — СПб.: Алатейа, 2001.
18. ГруммесУ. Значение сказки для психоанализа. // Энциклопедия глубинной психологии, Т.1.З.Фрейд: жизнь, работа, наследие. Пер. с нем. — М.: ЗАО МГ Менеджмент, 1998. — С.569-586.
19. МелетинскийЕ.М. Герой волшебной сказки. Происхождение образа. — М.: Издательство восточнойлитературы, 1958, — 264с.
20. ДикманХ. Юнгианский анализ волшебных сказок. Сказание и иносказание. Приложение:Методы аналитической психологии //Перевод Г.Л. Дроздецкой и В.В. Зеленского;Под общ. Ред. В.В. Зеленского — СПб.: Академический проект, 2000. — 256 с.
ДОДАТОК А
Казки учасниці групи АСПН Оксани
Казка життя
Казка пропінгвінів
Жили-були наПівнічному полюсі сім’я пінгвінів: батько-пінгвін, мати-пінгвін і двоє дочок –пінгвіненят. Ловили дорослі пінгвіни рибу і годували своїх дітей. Вони нехотіли, щоб інші пінгвіни якось втручалися у їхню сім’ю, а тому відмежувалисяза айсбергом, перенесли в дзьобах туди своїх діток.
Коли пінгвіненятатрішки підросли вони почали гратися – кусати один одного, старше пінгвинязвичайно ж було дужим і іноді давило своєю масою менше. Менше ж пищало, алебатьки були так заклопотані тим, що ловили рибу, що зовсім не звертали увагу наце. Мале пінгвіненя почало ходити кожного дня далі і далі від гнізда допоки ненабридло на острів, де було багато-багато таких як воно. Серед них воно взналосвоїх бабусю-пінгвіна і дідуся і багатьох родичів. Повернувшись від них додому,воно було наказане, за свою цікавість – його позбавили їжі… Та воно неприпиняло своїх подорожей.
Одного разу воногралося біля своїх дідуся і бабуся і під ним почав розколюватися лід. Воно ледьвстигло перестрибнути на лід з води, ледь не втонуло. Та щілина стала такоювеликою, що ні воно саме ні його рідні – ніхто не зміг дістатися на інший кусокльоду, де було пінгвіненя.
Так воно почаложити паралельно з іншими пінгвінами, йому перекидали їжу, та воно страждалочерез те, що йому не було як погратися з іншими пінгвіненятами. Так воно івиросло, звикло до такого життя і вже самостійно почало ловити для себе рибу.
І якось на цейполюс приїхала експедиція, яка висадилася саме на тому льоді, де було вжедоросле пінгвіненя. І вони почали його ловити, заманювати, і зловили, почалигратися ним, і назвали його Делою, а потім відвезли його у теплі краї. Делапочала задихатися, бо температура і вологість повітря були неприродними длянеї. Її іноді ложили в холодильну камеру, та згодом з часом вона адаптуваласядо таких умов. І сталося якесь невивчене дослідниками диво – у Дели почализ’являтися незвичні рожеві пір’їни, вона ставала дедалі схожа на пташкуфламінго. І дослідники перевезли її на південь, їм було дуже шкода їївідпускати та все ж вони мусили, адже фламінго вони не досліджували. Вонивідпустили Делу біля води, де було багато різних птахів, серед яких і інші фламінго.Дела була незвичайною фламінго, бо у неї збереглися ще сині пір’їнки і томубагато хто почав здивовано на неї звертати увагу. І один фламінго-чоловік такзацікавився незвичним окрасом, що підлетів і почав співати. Вони подружилися ів подальшому взнали, що історії їхні дуже схожі і що жили вони на одномуайзбергу тільки не зустічали один одного, вірніше просто не звертали увагу.Звали його Лаконом. І мабуть вони створять сім’ю, і у них будуть особливо гарнідіти. />/>
Казка проКрихітку-Хівруньку
Жила-була Крихітка-Хіврунька, у неї не було матері –була мачуха з своїми дочками: Одноока, Двоока, Триока. Вони дуже не любилиКрихітку, примушували її роботи важку роботу. Була у Крихітки лише одна в світіподруга – чарівна корова, яка допомагала їй робити всю роботу, Крихітці лишетреба було загадати бажання, залізти в одне вухо корові і вилізти в інше.
Мачуха і сестрине могли зрозуміти, як це Хіврунька так з усім швидко справляється. І послаламати Однооку прослідкувати за Крихіткою. Сестра пішла, проте Хіврунька помітилаїї і почала співати:
- Спиоко… засипай!...
І Однооказаснула. Коли прокинулася – робота вже була зроблена. Мачуха розізлилась, інаступного дня послала Двооку. Крихітка заспівала:
— Спи око, спидруге… засипай!...
І двоока проспалатой час, поки Хіврунька з коровою робили роботу.
Мачуха ще більшерозізлилася, і наступного разу послала слідкувати Триоку. Крихітка заспівала:Спи око, спи друге… засипай!.. А про третє око вона забула, і сестра всепобачила і розповіла мачусі про корову, яка робить чудеса. Мачуха наказалакорову вбити. Розплакалась Крихітка, а корока їй на прощання сказала, щоб воназібрала її кісточки і закопала. Так Крихітка і зробила. Через місяць на томумісці, де були закопані кісточки, проросла яблуня, яка нікому не давала зірватияблука, лише Крихітці.
Одного разу їхавмолодий принц і хотів зірвати яблуко, та яблуня підняла свої гілки. Принцпопросив сестер Хівруньки, та і вони не могли дотягтися до гілок. Тоді вінпопросив Крихітку, вона підійшла до яблуні, і гілочки опустилися – дівчиназірвала яблуко і пригостила принца. Він подякував, і так вона йому сподобалась,що він запропонував їй вийти заміж за нього. І жили вони разом довго і весело.
Крихітка-Хіврунькав казці Попелюшка
Крихітку-Хіврунькув казці Попелюшка не дуже радісно зустріли – з’явилась ще одна така сама, протесама Попелюшка зраділа, що вона тепер не сама, що у неї з’явилась подружка.Вони вдвох робили роботу, спілкувалися, гралися.
Якось їх запросилина бал. Вони попросили Хрещену і чарівну корову, щоб ті допомогли їм звбранням. Нарядилися, стали дуже гарними, і поїхали на бал. На балу вонисподобалися дуже одному принцу. Він був дуже гарний, і він теж сподобався двомдівчатам. Проте принц знав, що він повинен і хоче обрати лише одну дівчину. Івін оголосив конкурс, переможниця якого мала бути його нареченою. Проте дівчатане хотіли приймати участь в цьому конкурсі і поїхали з балу.
Вдома вонидумали, що ж робити. І попросили Хрещену і чарівну корову з’єднати їх двох водин образ. Чарівниці виконали їхнє прохання, і з’явилась Золукрошка. Тим часомпринц їздив шукав дві свої симпатії, і коли він зустрів Золукрошку – вінзакохався в неї і зрозумів, що цей образ – це наче ті дві симпатії в одній людині,які ще більше приваблювали його своєю єдністю. І він запропонував Золукрошціодружитися з нею. Вона погодилася, бо сильно його полюбила. І було весілля, адалі щасливе життя./>
ДОДАТОК Б
Стенограма доаналізу казок учасниці групи АСПН Оксани
П.: Чомупінгвіни? В сім’ї не дуже теплі стосунки?
О.: Недуже… Зовсім не теплі. Мої батьки не вміють проявляти емоції хороші.
П.: А тобі самійвластиво проявляти позитивні емоції?
О.: Важко, та янамагаюсь.
П.: Є бажаннявідійти від сім’ї?
О.: Може такогобажання не має, та прийдеться. Я не витримаю.
П.: А хто самезавдає тобі такого болю?
О.: Мати ісестра.
П.: А батько?
О.: Батьковзагалі мене ігнорує.
П.: Де ти шукаєшпорятунку?
О.: В друзях, вщоденнику.
П.: Ти не дужеактивна? Адже пінгвіна віднесла крига і він навіть не намагався повернутися.
О.: В сім’ї ні,тому що за свою активність, коли я прагнула матері і сестрі щось довести, менеробили винною і карали.
П.: Карали якимчином?
О.: Били ісварили
П.: Ти себевідчуваєш не такими як члени твоєї сім’ї?
О.: Чому Ви такспитали?
П.: Тому що, цеєдиний пінгвін, який змінив окрас і перетворився на фламінго
О.: Може і нетака особлива, проте я багато не роблю такого поганого, як вони
П.: А чи не булов тебе думок, що ти народилася не в цій сім’ї?
О.: В дитинстві ячекала якусь жінку, яка прийде і скаже, що вона моя мати.
П.: Давайпоговоримо тепер про твою улюблену казку – про Крихітку-Хівруньку. Твоє життя,певним чином, схоже на її?
О.: Так
П.: А хто втвоєму житті схожий на образ чарівної корови?
О.: Можливо ясама, можливо мої друзі
П.: Як на твоюдумку, ця дівчина могла б щось змінити, щоб стати щасливою?
О.: Думаю, щоякби у неї був батько, то він би її захистив
П.: Коли стосункиз мамою і сестрою навантажують, що тобі хочеться зробити?
О.: Я вжеперестала звертати на них увагу, закриваюся в своїй кімнаті і сплю або слухаюмузику
П.: Це схоже натвоє не існування в той момент для них? Але ж проблема нікуди не дівається?
О.: З ними поіншому з ними не можна
П.: Цікаво, що цягероїня потрапила в казку “Попелюшка”, Попелюшка така сама бідна дівчинка як іКрихітка? Вона така ж нелюбима матір’ю і сестрами?
О.: У Попелюшкибув батько.
П.: Чи немає втебе відчуття, що батько більше любить твою сестру ніж тебе?
О.: Звичайно є,але останнім часом батько почав пишатися мною.
П.: Як ти на цереагуєш?
О.: Думаю, щозанадто пізно він почав проявляти до мене увагу.
П.: Але ж самейого уваги тобі і не вистачало?
О.: Не вистачалов дитинстві, а зараз не треба
П.: З сестрою втебе конкуруючі стосунки?
О.: Так
П.: Тобто виконкуренти за увагу батька?
О.: Я над цим недумала. просто ми завжди конкуренти в житті
П.: А увагудрузів і коханих людей ви також ділите?
О.: Буває так, щодрузі сестри звертають увагу на мене. Було навіть, що її хлопці пропонували менізустрічатися з ними
П.: Тобі цеприносило задоволення?
О.: На певний час
ДОДАТОК ВКазки учасницігрупи АСПН Інни
Казка життя
Казка промишку-Рижеспинку
Жила-буламишка-Рижеспинка. Була вона маленькою, і на хребті у неї була рижа полоска,тому і прозвали її Рижеспинкою. Бігала вона, залазила в норки, лазила подеревах. Кожного ранку мишка залазила на саму високу сосну і віталася зсонечком, яке розповідало як треба жити на світі, які люди є в світі, і відцього сонця у мишки змінився колір спинки, тому її і прозвали так. Так вонабігала по сосні, натикалась своїми лапками на голки вів сосни, і раділа з того,що у неї є друг – сонце.
Одного разу, колимишка була на сосні почався дощ і вчинилася гроза. Сосна впала і придавила мишкутак, що мишка на все життя стала хромою. Вона вже не могла так швидко бігати ібути такою проворною. Вона почала боятися вилазити на сосни і пересталаспілкуватися з сонцем. Її життя стало таким же сірим як інша частина її тіла, аспинка чомусь почала сіріти. Рижеспинка почала сумувати.
Та ось одногоразу вона бігла і побачила як лежить лис, його нога в капкані. Вона підбігла іза допомогою ломачки відімкнула капкан. Лис лежав непритомний. Рижеспинкавирвала великий листок подорожника і положила на ногу лисові, а сама побігладалі. І добігла вона до моря, хвилі якого викинули на берег велику прекраснуракушку, всередині якої була перлина. Ця перлина була чарівною, вона виконувалабудь-яке бажання змінитися, але загадати це бажання можна лише один раз.
І ось мишкасидить біля ракушки і думає чи варто її відкривати чи ні. Адже вона не знає чизміни принесуть те, про що вона мріє чи буде ще гірше, бо вороття назад небуде.
Рижеспинка такдовго бігла до моря, так довго шукала цю ракушку і перлину, що зараз розгубиласяі не знає, що їй робити.
Казка проАленький цвіточок
Жила собі в сім’їдівчинка, звали її Настя. Її дуже любив батько, більше ніж двох старших дочок.Батько їздив продавати сукно і кожного разу привозив щось в подарунок дівчатам.Як завжди, одного разу Настя попросила батька привезти їй Аленький цвіточок.Батько довго не міг знайти його і вже поїхав додому без подарунку, по дорозіздійнявся вітер і батька віднесло далеко в поле. Там зустрілося йомучудовисько, яке сказало, що воно дасть йому цю квітку, тільки при умові, що вінповернеться в поле до нього. Батько так любив дочку, що погодився. Чудовиськовіддало йому квітку.
Настя дуже раділаподарунку, проте засмутилася, що батько може поїхати, вона не хотіла, щоб з нимщось сталося. І вирішила піти замість батька. Сестри не хотіли відпускати Настюі закрили вікна, щоб не бачити час. Настя вже спізнялася. Коли вона прийшла дочудовиська, то побачила, що воно таке страшне, проте його очі були такіжалібні, що вона таки залишилася жити з ним в полі. Вони спілкувалися, і дедалібільше чудовисько почало закохуватися в Настю, а Настя відповідно – в нього.Вона так його жаліла, що одного разу поцілувала, і чудовисько перетворилося напринца. Вони зіграли весілля і довго жили. А Настя думала, чи не перетворитьсяцей принц знову якось у чудовисько.
Дюймовочка указці “Попелюшка”
Якось потрапилаДюймовочка в казку Попелюшка. Ці дві дівчини так здружилися, що були не розлийвода. І як почали вони вдвох знущатися над сестрами попелюшки, що вся казкабула догори ногами. Дюймовочка була дуже маленькою і сестри її не бачили, атимчасом вона їм то голки в одяг попідкидає, то підлогу намаже якимось дьогтем,так що сестри і мачуха падали, де бачили.
Дюймовочка всерозповідала батькові Попелюшки: що над нею знущаються сестри і мачуха, щозаставляють робити непосильну роботу. Підказувала батькові як можна провчитицих родичок. І так вони почали веселитися, що в кінці кінців таки мачуха ісестри просили пощади, тоді Дюймовочка і Попелюшка сказали їм робити всю роботупо будинку – прибирати, перебирати зерна, прати в мороз і приносити їм їсти.
Дюймовочка іПопелюшка ходили на бал, де зустрічалися зі знатними людьми. Там вони зустрілисобі принців, Попелюшка зустріла простого принца, а Дюймовочка карликового. Уних утворилися свої сім’ї, і вони були дуже щасливі.
ДОДАТОК Г
Стенограма доаналізу казок учасниці групи АСПН Інни
П.: Хто в сім’їсхожий на образ сосни?
І.: Батько
П.: Він якосьнаніс тобі травму, адже сосна впала і привалила мишку так, що вона на все життязалишилася кульгавою?
І.: Взагалі, я нехочу про це говорити. Скажу лише, що він мене дуже принизив як жінку
П.: Ця подія таказначна, що виправити не можна?
І.: Не можна
П.: Це сприяєтому, що ти обираєш партнерів, які є потенційно небезпечними для тебе, якіможуть проявляти насилля, адже лис – хижа тварина
І.: Вже вибралачоловіка, який мене порізав.
П.: А коли визустрічалися, він проявляв жорстокість?
І.: Ні, він бувдуже жалюгідний. Я його навіть не любила. Просто стало його дуже жаль.
П.: Пожалілайого, а себе зараз не жалієш?
І.: Жалію, миподали на розлучення, вже в котре
П.: І немає думокзабрати заяву?
І.: Якщо чесно, ясумніваюсь, тому що він забезпечував сім’ю
П.: Тому мишкавагається. Тобто є несвідоме бажання перебувати в ситуації насилля, щоб відчутиті самі переживання дитинства?
І.: Я в шоці. Ящо повторюю весь час одну і ту ж ситуацію?
П.: Ви зараз саміце зрозуміли. Якщо проаналізувати казку про Настю, то вона знову ж такиповертається до чудовиська – потворної істоти, людини з дефектами, воно ж булотеж потенційно небезпечне для Насті?
І.: Це ж треба, ів цій казці те ж саме!
П.: Страхзалишився з дитинства по відношенню до чоловіків, тому з’являється оригінальнийкінець казки – Настя боїться, щоб принц знову не перетворився на чудовисько.Тобто є тенденція покарати себе.
І.: Щось я всежиття себе караю.
П.: Стосунки збатьком сформували почуття меншовартості, тому обирається улюблений персонажДюймовочка. Маленька, непомітна дівчина, яка потрапляє в казку “Попелюшка” –образ страждальниці, яка не заслужено була покарана. Проте, так хочетьсяпомститися батькові за прояви насилля, а матері за те, що осудила, що вдвохПопелюшка та Дюймовочка починають знущатися над матір’ю і сестрами, підказуватибатькові, як можна провчити родичів. Дюймовочка стала агресивною – підкладала водяг голки. То чи не думаєш ти, що сама здатна проявляти насилля над іншими?
І.: Можливо іможу, тільки я всю злість тримаю в собі.
П.: Поруч загресивними проявами блокуються і позитивні емоції. не можливо блокуватиенергію частково
І.: Своюпозитивну енергію мені немає кому віддавати
П.: То самі собі, досить вже себекарати. Дюймовочка обирає собі в партнери карликового принца, знову ж такилюдина звадами, як і у Насті, яка обирає чудовисько, як дерево, яке зломилося ілис, у якого боліла нога. необхідно опрацьовувати свою проблему, щоб не обиратисобі партнерів-кривдників.