Контрольна робота
здисципліни
«Цивільнета сімейне право»
Поняття і види господарських об’єднань
Зміст
1.Поняття і види господарськихоб’єднань
2.Право приватної власності
3.Зміна сторін в зобов’язанні
Список літератури
1.Поняття і види господарських об’єднань
Для того, щоб успішно працювати в умовах ринковоїконкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові,промислово-фінансові та інші групи. Господарський кодекс надає підприємствамправо об'єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншимпринципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Підприємства, незалежно від форм власності, мають правооб'єднувати свою господарську діяльність, створюючи для цього об'єднанняпідприємств. Вони утворюються у складі двох або більше підприємств з метоюкоординації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільнихекономічних та соціальних завдань.
Об'єднання підприємств утворюються на добровільних засадах або зарішенням органів, які відповідно до законодавства мають таке право. До їх складуможуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, апідприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені натериторії інших держав. Вони утворюються на визначений строк або як тимчасовіоб'єднання.
Об'єднання підприємств наділяються правами юридичної особи, апідприємства, що входять до складу об'єднання, зберігають цей статус.
Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств функціонуютьяк господарські об'єднання, що утворюються на добровільних засадах заініціативою самих підприємств, незалежно від їх виду, або як державні чикомунальні господарські об'єднання. Перші діють на основі установчого договорута (або) статуту, який затверджується їх засновниками, а другі — на основірішення про їх утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняврішення про їх утворення. [10]
Державне чи комунальне господарське об'єднання утворюється зарішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законодавством випадках,рішенням міністерств чи інших органів, до сфери управління яких входятьпідприємства, що утворюють об'єднання, або рішенням компетентних органівмісцевого самоврядування.
Підприємства, що входять до складу об'єднань, вправі добровільновийти з об'єднання за умов, зазначених в законі і договорі про створенняоб'єднання чи в його статуті, делегувати частину своїх повноважень та повертатиці повноваження в порядку, визначеному установчими документами об'єднання;одержувати частину прибутку від спільної діяльності; мати інші права, обумовленіустановчими документами об'єднання.
Підприємства можуть об'єднуватися в галузеві, міжгалузеві,регіональні та міжрегіональні господарські асоціації, концерни, корпорації,консорціуми та інші об'єднання.
Господарськийкодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основигосподарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітностісуб’єктів господарювання різних форм власності. Господарським Кодексом, а самеглавою 12 „Об’єднання підприємств”, визначаються основні поняття і видигосподарських об’єднань.
Об’єднаннямпідприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більшепідприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності длявирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Об’єднанняпідприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенняморганів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають правоутворювати об’єднання підприємств. В об’єднання підприємств можуть входитипідприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства Україниможуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав.
Об’єднанняпідприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання.Об’єднання підприємств є юридичною особою. Державна реєстрація об’єднанняпідприємств здійснюється відповідно до статті 58 Господарського Кодексу.[1]
Статтею119 Господарського Кодексу визначено види об’єднань підприємств:
1.Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися якгосподарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.
2.Господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене за ініціативоюпідприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали своюгосподарську діяльність.
3.Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/або статуту,який затверджується їх засновниками.
4.Державне (комунальне) господарське об’єднання — об’єднання підприємств,утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням КабінетуМіністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств(інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюютьоб’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
5.Державне (комунальне) господарське об’єднання діє на основі рішення про йогоутворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення проутворення об’єднання.[1]
Господарськіоб’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, іншіоб’єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціація— договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарськоїдіяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількохвиробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і коопераціївиробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасникамифінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарськихпотреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вонає господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарськудіяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціаціяможе бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади,іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацієювизнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих,наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуваннямними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного зучасників органам управління корпорації.
Консорціум— тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасникамипевної спільної господарської мети (реалізації цільових програм,науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти,якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансуваннявідповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку,визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняєсвою діяльність.
Концерномвизнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, наоснові їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, зцентралізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної,фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концернунаділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їхінтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Державніі комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпораціїабо концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).
Підприємства— учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежновід організаційно-правової форми об’єднання, і на них поширюються положенняГосподарського Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльностіпідприємств.
Підприємство— учасник господарського об’єднання має право:
добровільновийти з об’єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором пройого утворення чи статутом господарського об’єднання;
бутичленом інших об’єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чистатутом господарського об’єднання не встановлено інше;
одержувативід господарського об’єднання в установленому порядку інформацію, пов’язану зінтересами підприємства;
одержуватичастину прибутку від діяльності господарського об’єднання відповідно до йогостатуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницькимдоговором чи статутом господарського об’єднання відповідно до законодавства.
Підприємство,яке входить до складу державного або комунального господарського об’єднання, немає права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати надобровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання таприймати рішення про припинення своєї діяльності.
Рішенняпро утворення об’єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднанняпогоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленомузаконодавством.
Господарськіоб’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюютьвиконавчі органи, передбачені статутом господарського об’єднання.
Вищийорган господарського об’єднання:
затверджуєстатут господарського об’єднання та вносить зміни до нього;
вирішуєпитання про прийняття в господарське об’єднання нових учасників та виключенняучасників з його складу;
утворюєвиконавчий орган господарського об’єднання відповідно до його статуту чидоговору;
вирішуєфінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарськогооб’єднання.[8]
Виконавчийорган господарського об’єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питанняпоточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до йогокомпетенції.
Управліннядержавним (комунальним) господарським об’єднанням здійснюють правлінняоб’єднання і генеральний директор об’єднання, який призначається на посаду тазвільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.Склад правління визначається статутом об’єднання. Порядок управління державним(комунальним) господарським об’єднанням визначається статутом об’єднаннявідповідно до закону.
Здійсненняуправління поточною діяльністю об’єднання підприємств може бути дорученоадміністрації одного з підприємств (головного підприємства об’єднання) наумовах, передбачених установчими документами відповідного об’єднання.
Спори,що виникають між учасниками об’єднання, вирішуються в порядку, передбаченомустатутом об’єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.
Підприємствоможе бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональноїпромислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські таіноземні юридичні особи).
Промислово-фінансовагрупа є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України напевний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузейвиробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програмизгідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевоїпродукції.[1]
Доскладу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та іншіпідприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіхформ власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головнепідприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансовоїгрупи як учасника господарських відносин.
Промислово-фінансовагрупа не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єктгосподарювання.
Порядокутворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаютьсязаконом про промислово-фінансові групи, іншими нормативно-правовими актами.
Асоційованіпідприємства (господарські організації) — це група суб’єктів господарювання —юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/абоорганізаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.
Простазалежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них маєможливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, якіповинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цьогопідприємства кваліфікованою більшістю голосів.
Вирішальназалежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо міжпідприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунокпереважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/абозагальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства,зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежностіможуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольногокомітету України.
Пронаявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостяхдержавної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано ворганах преси відповідно до статті 58 Господарського Кодексу.
Суб’єктгосподарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства(підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією таїї дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкуваннявідповідно до вимог Господарського Кодексу та інших законів.
2.Право приватної власності
Правовласності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння,користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняєтьсязаконом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Коженгромадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особистоабо спільно з іншими.[2]
Основнимнормативним актом, який визначає право власності є Закон України „Провласність” від07.02.1991р. №697-ХІІ зі змінами та доповненнями.
Власністьв Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіхформ власності та їх захисту. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Українівиступає в таких формах:
— приватна,
— колективна,
— державна.
Суб'єктамиправа власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особита держава.
Суб'єктамиправа власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також іншірадянські республіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства,міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.
Майноможе належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам,юридичним особам і державам.
Допускаєтьсяоб'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, тастворення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власностіспільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.
Громадяни,юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване натериторії інших держав.
РозділІІІ Закону України „Про власність” визначає право приватної власності(ст.11-19)
Суб'єктамиправа приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни іншихрадянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства. Громадяни іншихрадянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуютьсяправами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівніз громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Іноземнимгромадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.
Підставивиникнення права приватної власності:
— Працягромадян є основою створення i примноження їх власності.
— Громадяниннабуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальноїпраці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонернітовариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладенняінших угод, не заборонених законом.
Об'єктамиправа приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистогокористування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивнаі робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засобивиробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, іншіцінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Об'єктамиправа власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи,корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки длятоварів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.
Склад,кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується,крім випадків, передбачених законом.
Законодавчимиактами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття прававласності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не можеперебувати у власності громадян.[8]
Правоприватної власності громадян на землю
ГромадяниУкраїни мають право на одержання у власність земельних ділянок для:
— ведення фермерського господарства;
— ведення особистого підсобного господарства;
— будівництва та обслуговування жилого будинку і господарськихбудівель (присадибна ділянка);
— садівництва;
— дачного і гаражного будівництва.
Громадянинабувають право власності на земельні ділянки у разі:
— одержання їх у спадщину;
— одержання частки землі у спільному майні подружжя;
— купівлі-продажу, дарування та обміну.
Член житлового,житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства,який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю абоприміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Наймачжилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та членийого сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинокшляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Громадянин,який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд:продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не забороненізаконом.
Майно,нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб тасім'ю України.
Правоспільної власності громадян
1.Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісноювласністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
2. Майно,придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності,є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодоюміж ними.
Розмірчастки кожного визначається ступенем його трудової участі.
У власностіосіб, що ведуть фермерське господарство, може бути майно, зазначене в статті 13Закону „Про власність”. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісноївласності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.
Здійсненняправа приватної власності
1.Громадяни мають право використовувати належне їм майно для веденнягосподарської та іншої не забороненої законом діяльності.
2.Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншимгромадянам, юридичним особам та державі.
3.Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних,культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України.
4. Правоприватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам,державі.[2]
3. Змінасторін в зобов`язанні
Зобов`язальнівідносини виникають і діють між конкретними особами. Ними, як правило,виконується зобов`язання. Під час виконання зобов`язання іноді виникає потребазамінити кредитора чи боржника іншими особами. Оскільки попередні учасникизобов`язання вибувають, то їхні права і обов`язки переходять до суб`єктів, якізаступили їх. Заміна в зобов`язанні кредитора чи боржника у встановленомузаконом порядку називається переміною осіб у зобов`язанні. Вона відбувається впорядку сингулярного (часткового) правонаступництва, яке виявляється в замінікредитора чи боржника. Заміна осіб в зобов`язанні буває двох видів: уступкавимоги і переведення боргу.
Заміна кредиторавідбувається на основі договору, за яким кредитором стає інша особа. До особи,яка зайняла місце кредитора, що вибув, переходять належні первісномукредиторові права. Так, позикодавець, одержавши лише частину боргу відпозичальника, передає розписку на решту боргу своєму синові. Останній стаєкредитором у зобов`язанні, що виникло на основі договору позики. Передачакредитором своїх прав за зобов`язанням іншій особі називається уступкою вимоги,або цесією. Кредитор, який поступився своїми правами, називається цедентом, аособа, на користь якої право поступається, — цесіонарієм.
Для виникненняцесії необхідна згода між первісним кредитором і новим, що стосується згодиборжника, то вона не потрібна, оскільки становище боржника не міняється. Разомз тим, необхідно повідомити боржника про цесію, щоб боржник знав, кому виконатизобов`язання. Якщо боржник не був повідомлений про цесію, то в силу статті 199ЦК України виконання зобов`язання первісному кредиторові визнається в порядкуцесії виконанням належному кредиторові. До цесіонарія переходять також права,що забезпечують виконання зобов`язання (частина третя ст. 197 ЦК України). Цедент відповідаєлише за недійсність вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимогиборжником (частина друга ст.198 ЦК України).[4]
Оформлення цесіїпідпорядковується загальним правилам про форму угоди і оформлення виконаннязобов`язання. За загальним правилом цесія може застосовуватись у будь-якихзобов`язаннях. Відповідно до частини першої статті 197 ЦК України уступкавимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чидоговору або коли вимога не пов`язана з особою кредитора. Так, не допускаєтьсяуступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров`яабо заподіянням смерті (частина друга ст.197 ЦК України). Житлове законодавствозабороняє уступку права на державну жилу площу, крім його обміну. Транспортністатути і кодекси забороняють, за винятком окремих випадків, передачу іншиморганізаціям або громадянам права на пред`явлення претензій і позовів доорганів транспорту.[8]
У відносинах міжорганізаціями уступка вимоги допускається, і в умовах ринкових відносин сфераїї значно розширюватиметься. Разом з тим, уступка вимоги не повинна порушуватиправил фінансування, суперечити державному замовленню, яким встановленодоговірні відносини між визначеними особами (підприємствами).
Вибуття іззобов`язання первісного боржника і вступ у нього нового боржника називаєтьсязаміною боржника, або переведенням боргу (ст.201 ЦК України). Переведенняборгу, на відміну від цесії, можливе лише за згодою кредитора (частина першаст.201 ЦК України). Якщо для боржника не має значення особа кредитора, якомувін повинен провести виконання, то кредиторові не байдуже, хто буде боржником,оскільки від ділових здібностей останнього, від його професійного рівня і матеріальнихможливостей залежить виконання зобов`язання. З цих самих причин порука івстановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу (частинатретя ст.201 ЦК України). Вони зберігають силу лише за умови, якщо поручительабо заставодавець виявлять згоду відповідати за нового боржника.
Переведення боргу— це договір між первісним і новим боржником. Воно повинно бути оформлене заправилами, які передбачені для форми угод. Письмова форма необхідна, якщо в ційсамій формі виражено зобов`язання, за яким учиняється переведення боргу.
При переведенніборгу обов`язки первісного боржника передаються новому боржникові в повномуобсязі. Тому новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора усізаперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником(частина друга ст.201 ЦК України).[4]
Переведення боргудопускається у відносинах між громадянами, за винятком тих, які пов`язані зособою боржника. Між організаціями також можливе переведення боргу, його межіаналогічні межам, встановленим щодо цесії.
У двосторонніхзобов`язаннях заміна осіб означає одночасно уступку вимоги і переведення боргу.За приклад може правити обмін жилими приміщеннями.[8]
Списоквикористаних джерел
1. Господарськийкодекс України від 16 січня 2003р.
2. ЗаконУкраїни „Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХІІ
3. КонституціяУкраїни від 28 червня 1996 р.
4. Цивільнійкодекс України від 16 січня 2003р.
5. ЕршоваТ.В., Иванова Т.М. Предпринимательское право. — М.:
Юриспруденция, 2000.
6. Жук Л.А.,Жук І.Л., Неживець О.М., Господарське право: Навчальний посібник Київ, 2003
7. Хозяйственноеправо: Учебник / под ред. Мамутова В.К. — К.: Юринком Интер, 2002.
8. Цивільнеправо: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. Ч.І. – К.: Вентурі.,1997. – 544 с.
9. Цивільнеправо: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. Ч.ІІ. – К.:Вентурі., 1997. – 480 с.
10. Щербина В. С.Господарське право України: Навч. посібник. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.:Юрінком Інтер, 2001. — 384 с.
11. enbv.narod.ru/text/pravo/gp/
12. lawbook.by.ru.
13. pravo.biz.ua.
14. www.pravoznavec.com.ua/books/312/14/#chlist
15. zakon.rada.gov.ua