Повноваження ПрезидентаУкраїни.
ПЛАН
Вступ… 3
Розділ 1. Визначення статусу Президента України… 5
1.1 Інститут президентства в Україні… 5
1.2 Визначення повноважень Президента України… 7
1.3 Рада національної безпеки і оборони як допоміжнаінституція у діяльності Президента України… 10
1.4 Повноваження Секретаріату Президента України… 14
Розділ 2. Повноваження Президента в контексті конституційноїреформи… 17
2.1 Історія конституційної реформи… 17
2.2 Основні проблеми, які потребують вирішення на основіконституційної реформи… 18
Розділ 3. Аналіз змін до Конституції України, якіпередбачають перерозподіл повноважень Президента України… 22
Висновок… 26
Список використаної літератури… 28
Вступ
Дана курсоваробота присвячена дослідженню конституційних засад, які визначають повноваженняПрезидента України. Значне поширення інституту президентства обумовлене низкоючинників, які визначають його значення і роль у державному та суспільному життітієї або іншої країни, Насамперед, Президент уособлює державу, представляє її уміжнародних відносинах.
Треба мати наувазі, що відповідно до порядку обрання президента та обсягу його повноваженьрозрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність міжними полягає в тому, що у президентській республіці президент обираєтьсянародом і має широкі повноваження, зокрема незалежно від парламенту формуєуряд, забезпечує здійснення виконавчої влади. У парламентській республіціПрезидент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень,виконує виключно представницькі функції. Останнім часом набуває поширеннянапівпрезидентська республіка. В ній президент обирається народом, алепарламенту надаються певні повноваження, пов'язані з контролем за його діяльністюпідчас формування уряду і здійснення виконавчої влади.
У нашій державіпост Президента було запроваджено Законом України «Про заснування постаПрезидента України і внесення змін та доповнень до Конституції (ОсновногоЗакону) України від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президенту присвяченорозділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обранняПрезидента та основи його взаємовідносин з державними органами.
Основна метаданої курсової роботи полягає у вивченні особливостей конституційногорегулювання щодо повноважень Президента України.
Поставлена метаобумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідитиособливості становлення інституту президентства в Україні;
· визначитиповноваження Президента України, які закріплені в Конституції України;
· розглянутивзаємовідносини Президента з державними інституціями;
· проаналізуватияк останні зміни до Конституції вплинули на повноваження Президента України.
Предметом курсової роботи є відносини,які виникають з приводу виконання Президентом України своїх повноважень.
Об’єктом курсової роботи єповноваження Президента України, які закріплені в Конституції України.
Курсова роботаскладається з трьох частин, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.
Розділ 1. Визначеннястатусу Президента України1.1 Інститутпрезидентства в Україні
Інститутпрезидентства в Україні був введений після проголошення Декларації продержавний суверенітет шляхом прийняття Закону Української РадянськоїСоціалістичної Республіки „Про заснування поста Президента Української РСРі внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) УкраїнськоїРСР“ від 5 липня 1991 р. Відповідно до цього Закону в Конституцію УРСРбуло внесено норму, згідно з якою Президент є найвищою посадовою особоюУкраїнської держави і главою виконавчої влади. Того ж 5 липня 1991 р. ВерховнаРада ухвалила Закон „Про Президента України“, яким конкретизуваластатус Президента в Україні, а також Закон „Про вибори ПрезидентаУкраїни“. Першого Президента сучасної України було обрано 1 грудня 1991 р.
Конституційнийдоговір 1995 р. визначав Президента як главу держави та главу виконавчої влади.Нова Конституція (розділ V) деталізувала роль Президента у державі. Згідно зКонституцією (ст. 102) Президент є главою держави і виступає від її імені (заКонституцією вищим органом виконавчої влади тепер є Кабінет Міністрів України).Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісностіУкраїни, дотримання Конституції, прав і свобод людини.
Конституційнізасади порядку обрання Президента України встановлюються ст. 103 Конституції.Президент України обирається громадянами на основі загального, рівного іпрямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.Президентом може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'ятироків, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх десяти роківперед днем виборів та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не можебути Президентом України більше ніж два терміни підряд. Президент України неможе мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державноївлади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною абопідприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядовоїради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Чергові вибориПрезидента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноваженьПрезидента. У разі дострокового припинення повноважень Президента виборипроводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень.
НовообранийПрезидент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів післяофіційного оголошення результатів виборів, з моменту складання присяги народовіна урочистому засіданні Верховної Ради України.
ПриведенняПрезидента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.
Президент Українискладає таку присягу:
»Я, (ім'ята прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цейвисокий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїмисправами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизниі добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян,додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язкив інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі".
ПрезидентУкраїни, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строкпісля офіційного оголошення результатів виборів.
1.2 Визначенняповноважень Президента України
Звання ПрезидентаУкраїни охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тількиПрезидент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.
ПрезидентУкраїни:
· забезпечуєдержавну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
· звертаєтьсяз посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до ВерховноїРади України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
· представляєдержаву в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичноюдіяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
· приймаєрішення про визнання іноземних держав;
· призначаєта звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і приміжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичнихпредставників іноземних держав;
· призначаєвсеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
· призначаєпозачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановленіКонституцією;
· припиняєповноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієїчергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
· призначаєза згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняєповноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;
· призначаєза поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівниківінших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державнихадміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
· призначаєза згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України тазвільняє його з посади;
· призначаєполовину складу Ради Національного банку України;
· призначаєполовину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
· призначаєна посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради Україні і ГоловуАнтимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України,Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
· утворює,реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерствата інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбаченихна утримання органів виконавчої влади;
· скасовуєакти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної РеспублікиКрим;
· єВерховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади тазвільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військовихформувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборонидержави;
· очолюєРаду національної безпеки і оборони України;
· вноситьдо Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішенняпро використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
· приймаєвідповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введеннявоєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу,небезпеки державній незалежності України;
· приймає уразі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостяхнадзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевостіУкраїни зонами надзвичайної екологічної ситуації—з наступним затвердженням цихрішень Верховною Радою;
· призначаєтретину складу Конституційного Суду України;
· утворюєсуди у визначеному законом порядку;
· присвоюєвищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання ікласні чини;
· нагороджуєдержавними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
· приймаєрішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянстваУкраїни, про надання притулку в Україні;
· здійснюєпомилування;
· створює умежах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїхповноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
· підписуєзакони, прийняті Верховною Радою України;
· має правовето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їхна повторний розгляд Верховної Ради України;
· здійснюєінші повноваження, визначені Конституцією України.
ДіяльністьПрезидента України забезпечує низка консультативних, дорадчих та допоміжних інституцій,серед найважливіших—Рада національної безпеки і оборони України таАдміністрація Президента.
1.3 Рада національноїбезпеки і оборони як допоміжна інституція у діяльності Президента України
Згідно зі ст. 107Конституції України Рада національної безпеки і оборони України єкоординаційним органом з питань національної безпеки і оборони при ПрезидентовіУкраїни. Президент є головою Ради і формує її персональний склад. Рішення Радивводяться в дію указами Президента України.
Рада координує іконтролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки іоборони. До складу Ради національної безпеки і оборони України входять запосадою Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпекиУкраїни, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.
Діяльність Радирегулює Закон України «Про Раду національної безпеки і оборониУкраїни» від 5 березня 1998 р. Згідно зі ст. 3 Закону функціями Радинаціональної безпеки і оборони України є:
· внесенняпропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньоїполітики у сфері національної безпеки і оборони;
· координаціята здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сферінаціональної безпеки і оборони у мирний час;
· координаціята здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сферінаціональної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та привиникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
До компетенціїРади національної безпеки і оборони України, відповідно до функцій, визначенихЗаконом, належить:
· розробката розгляд на своїх засіданнях питань, які стосуються безпеки України, Воєнноїдоктрини України належать Концепції (основ державної політики) національної досфери національної безпеки і оборони, та подання відповідно до Конституції тазаконів України, пропозицій Президентові України щодо:
· визначеннястратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів танапрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній,соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та іншихсферах;
· проектівдержавних програм, доктрин, законів України, указів Президента України,директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнароднихдоговорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпекиі оборони;
· вдосконаленнясистеми забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення,реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;
· проектуЗакону України про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних іззабезпеченням національної безпеки і оборони України;
· матеріального,фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконаннязаходів з питань національної безпеки і оборони;
· заходівполітичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного,екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабупотенційних та реальних загроз національним інтересам України;
· доручень,пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних дослідженьу сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковимзакладам України;
· залученняконтрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системівиконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконанняприйнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в діюуказами Президента України;
· забезпеченняі контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження,конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України,аналізу на її основі стану і тенденцій розвитку подій, що відбуваються вУкраїні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національнимінтересам України;
· питаньоголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнногочи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разіпотреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;
· здійсненняпоточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національноїбезпеки і оборони, подання Президентові України відповідних висновків тапропозицій;
· залученнядо аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади,державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх формвласності;
· ініціюваннярозроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки іоборони, узагальнення практики їх застосування та результатів перевірок їхвиконання;
· координаціята контроль переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, атакож економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;
· координаціята контроль діяльності органів місцевого самоврядування в межах наданихповноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;
· координаціята контроль діяльності органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії,організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороніжиття, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян,підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану тапри виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Забезпеченняорганізації роботи і виконання рішень Ради здійснює Секретар. Секретар Радинаціональної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняєтьсяз посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується.
Відповідно до ст.13 Закону «Про Раду національної безпеки і оборони України»повноваженнями Секретаря Ради є:
· підготовкапропозицій щодо перспективного і поточного планування діяльності Радинаціональної безпеки і оборони України;
· поданняна розгляд Президента України проектів актів Президента України про введення вдію рішень Ради національної безпеки і оборони України, в тому числі стосовнопропозицій і рекомендацій по реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політикиу сфері національної безпеки і оборони;
· організаціяроботи, пов'язаної з підготовкою та проведенням засідань Ради національноїбезпеки і оборони України та контролем за виконанням прийнятих нею рішень;
· інформуванняПрезидента України та членів Ради національної безпеки і оборони України прохід виконання рішень Ради;
· координаціядіяльності робочих та консультативних органів Ради національної безпеки таоборони України;
· задорученням Голови Ради національної безпеки та оборони України представленняпозиції Ради національної безпеки і оборони України у Верховній Раді України, увідносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, зполітичними партіями і громадськими організаціями та засобами масовоїінформації, з міжнародними організаціями.
Функції,структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборониУкраїни визначаються Президентом України.
1.4 ПовноваженняСекретаріату Президента України
Від 13 грудня1991 р. ця президентська структура існувала відповідно до Розпорядження ПрезидентаУкраїни «Питання Адміністрації Президента України». Дана інституціяне передбачена Конституцією як окремий суб'єкт влади, вона підпадає під дію ст.106 п. 28 Конституції про право Президента формувати консультативні, дорадчі таінші допоміжні органи і служби у межах коштів, передбачених у Державномубюджеті. Згідно з Указом Президента України від 19 лютого 1997 р. затверджено«Положення про Адміністрацію Президента України». За ПоложеннямАдміністрація Президента України є постійно діючим органом, що утворюєтьсяПрезидентом України для забезпечення виконання ним своїх повноважень як главидержави.
Після„помаранчевої” революції Адміністрацію Президента України було перейменовано уСекретаріат Президента України.
Керівництво Секретаріатомздійснює Державний секретар, який призначається на посаду і звільняється зпосади Президентом. Основні завдання діяльності Секретаріату передбачаютьорганізаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичнезабезпечення діяльності Президента.
Реалізуючи виконаннязавдань, поставлених перед цією структурою, Секретаріат Президента:
· здійснюєаналіз економічних, політичних та суспільних процесів в Україні, готуєпропозиції Президентові за результатами даного аналізу;
· здійснюєорганізаційне забезпечення діяльності Ради регіонів при Президентові, іншихконсультативних, дорадчих та допоміжних органів, утворених Президентом України,а також постійних представників Президента;
· розробляєпропозиції з питань кадрової політики Президента;
· провадитьекспертизу законів України;
· організовуєконтроль за виконанням законів України, указів і розпоряджень Президента та їхоприлюднення;
· забезпечуєсистематизацію нормативно-правових актів України;
· забезпечуєздійснення зв'язків Президента з Верховною Радою України, органами місцевогосамоврядування, політичними партіями та іншими організаціями;
· здійснюєфінансове, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Президента.
За поданням ДержавногоСекретаря Президентом затверджується гранична чисельність працівників,структура, штатний розпис та кошторис видатків.
Керівники структурних підрозділів Секретаріатупризначаються і звільняються з посад Президентом України.
Згідно зПоложенням Президентові безпосередньо підпорядковані:
1. Державний секретар;
2. Перший помічник ПрезидентаУкраїни;
3. помічники Президента України;
4. радники Президента України;
5. Постійний представникПрезидента України у Верховній Раді;
6. Постійний представникПрезидента України в Конституційному Суді України;
7. наукові консультанти,консультанти та референти Президента України;
8. Управління зовнішньоїполітики;
9. Контрольне управління.
Згідно зПоложенням на Державного секретаря покладено ряд обов'язків, які забезпечуютьдіяльність структури. Державний секретар здійснює загальне керівництво Секретаріатом,забезпечує взаємодію всіх структурних підрозділів Секретаріату. Безпосередньоздійснює керівництво діяльністю управлінь внутрішньої та гуманітарної політики,Першого відділу.
Державнийсекретар у межах своїх повноважень видає розпорядження з питань діяльності Секретаріату.
Перший помічникПрезидента безпосередньо координує та зорганізовує роботу Групи помічників,радників, наукових консультантів, консультантів та референтів. КанцеляріїПрезидента, Прес-служби, Служби протоколу. На нього покладені організаційнірозв'язання діяльності Президента, провідними серед яких є:
· розробката узгодження поточних і перспективних планів роботи, підготовка офіційнихзустрічей, візитів, переговорів, робочих поїздок Президента;
· забезпеченняпідготовки для Президента аналітичних, інформаційних, довідкових та іншихматеріалів;
· забезпеченняпідготовки і виконання доручень Президента.
Перший заступникта заступники Державного секретаря здійснюють безпосереднє керівництвоструктурними підрозділами.
Розділ 2. ПовноваженняПрезидента в контексті конституційної реформи2.1 Історіяконституційної реформи
Вперше питанняполітичної реформи було виведене на рівень законопроектів про внесення змін тадоповнень до Конституції України ще у 1998 році, коли на розсуд парламентупредставниками “лівих” сил були винесені два законопроекти, якими пропонувалосясуттєво “перекроїти” Основний Закон (коротку інформацію щодо всіхзаконопроектів про внесення змін до Конституції України, якими пропонувалосяскоректувати взаємовідносини у владному трикутнику парламент – уряд – Президент).Однак, як і слід було очікувати, радикальних змін не сталося.
Наступна сторінкаконституційної епопеї була перегорнута після проведення 16 квітня 2000 рокуВсеукраїнського референдуму. Два з чотирьох питань, винесених на референдум,безпосередньо стосувалися взаємовідносин між главою держави та парламентом.Менш ніж через місяць по тому представники сьогоднішньої влади внесли на розглядпарламенту законопроект, яким передбачався перехід до, по суті, парламентськоїформи державного правління. Починаючи з цього часу ідеєю перерозподілу владнихповноважень на користь парламенту переймалися лише опозиційні сили. Аж довідомих серпневих ініціатив 2002 року. З березня цього року, про політичну іконституційну реформи говорять, переважно, у контексті подій, що розгортаютьсянавколо оголошеного Президентом загального обговорення внесеного ГарантомКонституції проекту змін до Основного Закону держави. А в центрі законодавчоїуваги опинився, відповідно, сам проект.
2.2 Основні проблеми, якіпотребують вирішення на основі конституційної реформи
Черезневизначеність і недосконалість окремих положень Основного Закону і досі неприйнято Закони “Про Кабінет Міністрів України”, “Про центральні органивиконавчої влади”, “Про адміністративно-територіальний устрій”, “Про тимчасовіслідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”. Наявність цих та іншихпроблем зумовлює необхідність внесення відповідних змін та доповнень доКонституції України. Розглянемо основні питання, які потребують вирішення вході конституційної реформи.
Забезпеченняверховенства Уряду в системі центральних органів виконавчої влади. Відповідно до Концепціїадміністративної реформи в Україні стратегічною метою реформування КабінетуМіністрів України є забезпечення максимально повного і точного втілення в життяконституційного статусу Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органіввиконавчої влади. З іншого боку, закріплений Основним Законом “дуалізм”виконавчої влади, за якого значним повноваженнями у сфері формування,координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади наділений неУряд, а Президент, обумовлює складність реалізації відповідних положеньКонцепції адміністративної реформи.
Зокрема,Конституція України наділила главу держави, який не належить до виконавчоїгілки влади, правом утворення та ліквідації міністерств, інших центральнихорганів виконавчої влади, визначення механізму їх координації тапідпорядкування, правом самостійного, за власною ініціативою, звільнення зпосад всіх керівників органів виконавчої влади – від Прем’єр-міністра до голіврайонних державних адміністрацій, а також правом скасування актів Кабінету МіністрівУкраїни.
Закріплення цихположень на рівні Конституції позбавляє Уряд можливості формувати виконавчувертикаль, здійснювати самостійну від Президента політику, обмежує можливостіКабінету Міністрів України координувати діяльність центральних та місцевихорганів виконавчої влади, спрямовувати їхню діяльність на виконання Програмидіяльності уряду, актів Кабінету Міністрів України, призводить до дублювання тапідміни функцій Кабінету Міністрів та міністерств функціями АдміністраціїПрезидента України та її відповідними управліннями.
Конституційнізміни повинні бути спрямовані на втілення в життя закріпленого Конституцієюстатусу Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органіввиконавчої влади і повинні передбачати надання Прем’єр-міністру правапризначення та звільнення з посад керівників центральних органів виконавчоївлади (за винятком міністерств), місцевих державних адміністрацій; створення,реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, визначеннязасад координації їх діяльності та підпорядкування, позбавлення глави державиправа скасовувати акти Кабінету Міністрів (відповідні повноваження мають бутизакріплені за Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції).
Внесеннявідповідних змін сприятиме підвищенню ефективності державного управління,відповідальності Кабінету Міністрів за здійснювану ним політику, прискореннюадміністративної реформи
Удосконаленняпорядку формування Кабінету Міністрів України та інституту парламентськоївідповідальності уряду. Досвід українського державотворення протягом останніх роківпереконливо засвідчив відсутність дієвої взаємодії уряду та парламенту.Більшість сформованих після прийняття Конституції урядів не спиралась напідтримку з боку парламенту, але через постійну загрозу розв’язання політичноїкризи в результаті висловлення вотуму недовіри, продовжувала здійснювати своюдіяльність, в окремих випадках – без затвердженої Верховною Радою УкраїниПрограми діяльності Уряду. Позапарламентський характер більшості кадрових призначеньв Кабінеті Міністрів, крім того, значно ускладнює процес запровадженняінституту “політичних діячів” (політиків), передбаченого Концепцієюадміністративної реформи. Серед інших негативів, спричинених недосконалістюокремих норм Основного Закону – недієвість суспільного і парламентськогоконтролю за діяльністю органів виконавчої влади, непослідовність дійзаконодавчої і виконавчої гілок влади. Неодноразові спроби правовоговрегулювання цих проблем в межах, окреслених Конституцією, не увінчались і наврядчи коли-небудь увінчаються успіхом. Переконливим свідченням цього є долязаконопроектів “Про Кабінет Міністрів Україні”, який 8 разів повертався допарламенту із зауваженнями глави держави, “Про тимчасові слідчі і спеціальнікомісії Верховної Ради України”, який “пережив” 4-разове ветування главоюдержави.
У зв’язку з цимнайбільш ефективним шляхом розв’язання зазначених проблем було б внесеннявідповідних змін до Конституції, які з одного боку забезпечували б формуваннядієвого уряду, який би спирався на підтримку парламенту, а з іншого –запроваджували дієві механізми парламентського контролю за діяльністю органіввиконавчої влади, у тому числі – силових структур, діяльність яких на сьогодніпрактично повністю закрита для суспільного контролю.
Ці зміни повинніпередбачати можливість дострокового розпуску Президентом парламенту у разінеспроможності останнього сформувати уряд, підтримуваний більшістю фракцій,запровадження індивідуальної політичної відповідальності членів КабінетуМіністрів перед Верховною Радою (у зв’язку з цим за парламентом доцільнозакріпити право дострокового припинення повноважень керівників центральнихорганів виконавчої влади (або, принаймні міністрів та керівників “силових”відомств) на підставі винесення їм вотуму недовіри), інституту конструктивноговотуму недовіри (глава уряду може бути відправлений у відставку парламентомлише у випадку, якщо Верховною Радою буде сформовано новий склад уряду),відповідальності уряду та окремих його членів лише перед парламентом, а неглавою держави (відповідно, зміну Уряду необхідно “прив’язати” не до обраннянового Президента України, а до сформування нового складу Верховної РадиУкраїни).
Удосконаленнясистеми адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування. Досвід багатьох державЦентральної та Східної Європи переконливо свідчить про те, що результативністьреформування державного управління та публічних фінансів напряму залежить відефективності моделі адміністративно-територіального устрою. У Польщі,наприклад, успішність реформування регіонального самоврядування у першу чергубула зумовлена змінами в адміністративно-територіальному поділі, в результатіяких було істотно зменшено кількість воєводств. Натомість в Україні наконституційному рівні було “законсервовано” модель територіального устрою, якасформувалась в середині 30-х років і головним призначенням якої булозабезпечення централізованого управління та задоволення потреб плановоїекономіки. На сьогодні ця модель перешкоджає реформуванню місцевогосамоврядування, удосконаленню регіонального управління, реалізації багатьохположень Бюджетного кодексу, а також зумовлює суттєві диспропорції у розвиткубагатьох регіонів. Саме тому вже давно назріла потреба “модернізації”відповідних положень Конституції.
Розділ 3. Аналіз змін доКонституції України, які передбачають перерозподіл повноважень ПрезидентаУкраїни
Загальнахарактеристика пропонованих змін зводяться до наступного:
· закріпленнямеханізмів, які передбачають зміцнення фракційної дисципліни і відповідальностінародних депутатів перед виборцями. Відповідно до пропонованих змін вихід абовиключення депутата, обраного за партійним списом або списком блоку, з фракціїутвореної на основі відповідної партії або блоку є підставою для припинення йогоповноважень.
· розширеннякадрових повноважень Верховної Ради України. Проект передбачає обов’язковістьнадання парламентом згоди на призначення і звільнення з посади глави уряду,керівників “силових” відомств (СБУ, Державного комітету охорони державногокордону України), Голів ДПА, Фонду державного майна, Державної митної служби.При цьому Президент позбавляється права звільнення з посади Генеральногопрокурора, участі у формуванні ЦВК та припиненні повноважень її членів, правапризначення на посади та звільнення з посад членів уряду, керівниківцентральних і місцевих органів виконавчої влади.
· підвищеннясамостійності уряду у здійсненні виконавчої влади. Кабінет Міністрів Українинаділяється правом створення, реорганізації та ліквідації всіх органів виконавчоївлади за винятком міністерств (міністерства утворюються, реорганізовуються таліквідовуються Президентом за поданням Прем’єр-міністра), призначення на посадита звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій, здійсненнявиключного контролю за діяльністю місцевих державних адміністрацій та правомскасування їх актів.
· врегулюванняпитань, пов’язаних з накладенням главою держави вето на прийняті парламентомзаконопроекти, подоланням вето Президента та введенням законів у дію. ЯкщоПрезидент протягом 15 днів не повернув закон для повторного розгляду, непідписав його і не оприлюднив, закон вважається схваленим, офіційнооприлюднюється і набуває чинності за підписом Голови Верховної Ради України.Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною РадоюУкраїни не менш як 250 народними депутатами, Президент зобов`язаний йогопідписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Якщо протягом цьогостроку закон не буде підписано і офіційно оприлюднено Президентом, закон офіційнооприлюднюється і набуває чинності за підписом Голови Верховної Ради України
· змінапідстав і порядку усунення Президента з посади в порядку імпічменту. Передбачаєтьсядві підстави усунення глави держави з посади в порядку імпічменту – вчиненняглавою держави злочину (у тому числі державної зради) та порушення присяги. Дляусунення Президента з посади, згідно із законопроектом, достатньо 300 голосівнародних депутатів (замість 338 за чинною Конституцією).
Необхідновідзначити, що залишилося неврегульованою більшість питань, які потребуваливирішення на основі конституційних змін. Крім того, у змінах до Конституції знайшливідображення положення, які навряд чи потребують закріплення на конституційномурівні:
· закріпленняв якості підстави для дострокового припинення повноважень народного депутата,обраного за списком політичної партії (блоку партій) у разі його виходу(виключення) зі складу фракції такої партії (блоку партій). Недоцільність такоїконституційної зміни зумовлена у тим, що зміцнення фракційної дисциплінизалежить насамперед від удосконалення виборчого законодавства та рівня розвиткупартійної системи. Запровадження пропорційної виборчої системи, чітка політичнаструктуризація суспільства сприяли б поступовому вирішенню проблеми – жодна партія,яка висуває свій список на виборах до парламенту, навряд чи буде зацікавлена утому, щоб у лавах висунутих нею кандидатів перебували особи, які у парламентіпопереднього скликання неодноразово змінювали партійну та фракційнуприналежність.
· закріпленняпорядку створення парламентської більшості, меншості та опозиції, прав тагарантій їхньої діяльності. У всіх демократичних державах парламентськабільшість (опозиція) утворюється та припиняє свою діяльність на підставіполітичних домовленостей між керівниками парламентських фракцій і груп.Аналогічно визначаються завдання та спільна мета фракцій, які утворюютьбільшість та опозицію. Права і гарантії їх діяльності закріплюються на рівніРегламенту законодавчого органу, законодавства про ЗМІ, бюджетного законодавства(у разі запровадження державного фінансування діяльності опозиції), але аж ніякне на рівні Основного Закону. Відтак спроби “узаконити” існування більшості,меншості та опозиції – утворень, навіть поняття яких не знайшло відображення учинному законодавстві, і які у європейському розумінні “більшості” та“опозиції” в Україні не існують взагалі, навряд чи будуть доцільними.
· запровадженняпринципу пропорційного розподілу між парламентськими фракціями і групами посадв комітетах, тимчасових спеціальних і слідчих комісіях, парламентськихделегаціях. Недоцільність закріплення порядку розподілу посад в утворюванихпарламентом тимчасових та постійних органах пов’язана з тим, що відповідніпитання повинні регулюватись Регламентом Верховної Ради. У випадку прийняттязапропонованих змін, створюватиметься реальна можливість того, що Верховна Радавзагалі не зможе розподілити місця у комітетах та обрати керівництво (або,принаймні, стабільно функціонувати) – в умовах, коли принципу пропорційностідосягнути практично неможливо (комітет з 10-ох членів не зможе бути“пропорційно” розподілений між, скажімо, 10 фракціями), група депутатів укількості 45 осіб завжди матиме змогу внести конституційне подання доКонституційного Суду щодо невідповідності Основному закону постанови парламентупро обрання народних депутатів членами (керівниками) парламентських комітетів,якою було порушено “пропорційний” порядок розподілу відповідних посад. Цілкомзрозуміло, яке у даному випадку рішення постановить орган конституційноїюрисдикції.
· передачафункцій глави держави, повноваження якого були припинені достроково, головіВерховної Ради України. Практично у всіх державах функції глави держави,повноваження якого були припинені достроково, виконують або віце-президент (вдержавах з президентською формою правління) або глава уряду (у державах іззмішаною формою правління). Концентрація повноважень в руках парламенту,діяльність якого згідно із пропонованими змінами практично не контролюєтьсяурядом, не сприятиме втіленню в життя принципу стримувань і противаг. Тому, нанашу думку, доцільно було б зберегти існуючий порядок виконання повноваженьглави держави у випадку їх дострокового припинення.
Висновок
В якості висновку по роботірезюмуємо основні положення, які закріплені в Конституції України, щодоповноважень Президента України.
Так, статусПрезидента України визначено розділом V Конституції України, де сформульованіправа та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а такожзміщення з поста та припинення його повноважень. Статус Президента як гарантаКонституції покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої,виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основнийЗакон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповіднимиповноваженнями. Він має право зупинити рішення органів влади, застосувати правовето до законів, за які проголосувала Верховна Рада.
Президент є гарантомдержавного суверенітету та територіальної цілісності України. На Президентапокладений обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист ізміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканностітериторії України в межах існуючих кордонів.
Як гарант прав тасвобод громадян, Президент наділений повноваженнями виконувати необхідні діїстосовно гілок і структур влади, рішень, які вони приймають, з метою захиступрав і свобод громадян.
Повноваження Президентащодо проведення внутрішньої політики полягають у тому, що Президент України наоснові Конституції та законів України видає укази та розпорядження, що єобов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілкамивлади, Президент призначає та звільняє членів Уряду та керівників органіввиконавчої влади, може брати участь у засіданнях Уряду, а також мати своїхпредставників у Конституційному Суді, Верховній Раді.
У сфері зовнішньоїполітики Президент як глава держави виступає від її імені, представляє Українув міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні угоди, а такожкерує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.
Президент є ВерховнимГоловнокомандувачем Збройних Сил України. У разі збройної агресії проти УкраїниПрезидент приймає рішення щодо застосування Збройних Сил України з метоюоборони держави від агресора. Президент очолює Раду національної безпеки таоборони України.
Президент здійснює своїКонституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять:Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки іоборони та місцеві адміністрації.
Список використаноїлітератури
1. Конституція України, Київ: Знання-Прес, 1998.
2. Берлач А.Л., Карпенко Д.О.,Ковальський В.С., Колодій А.М., Олійник А.Ю., Підопригора О.О.; За ред. В.В.Копєйчикова, А.М. Колодій. Правознавство. Київ: ЮрінкомІнтер, 2004, 752 с.
3. Буткевич В.Г., Мицик В.В.,Задорожній О.В. Міжнародне право. Основитеорії. Київ: Либідь, 2002, 608 с.
4. Варфоломеєва Т.В., ПастуховВ.П., Пеньківський В.Ф., ПіцанО.М. Правознавство. Київ: Знання-Прес, 2001, 327 с.
5. Гладун З.С., ФедчишинМ.Г. Основи конституційного праваУкраїни. Тернопіль: Астон, 2001, 463 с.
6. Ківалов С.В., ОрзіхМ.П. Основи правознавства. Київ: Товариство «Знання»,КОО, 2001, 364 с.
7. Козюбра М.І., Колодій А.М.,Копєйчиков В.В. . Основи конституційного праваУкраїни. Київ: Юрінком Інтер, 2000, 288 с.
8. Копєйчиков В.В. Основиконституційного права України. Київ: Юрінком Інтер, 1998, 288 с.
9. КравченкоВ.В. Конституційне право України. Київ: Атіка, 2000, 320 с.
10. ЛисенкоС.Л. Конституція України: матеріали довивчення. Київ: Либідь, 1997, 160 с.
11. Мельник А.Ф.,Оболенський О.Ю., Васіна А.Ю., Гордієнко Л.Ю.; За ред. А.Ф.Мельник. Державне управління. Київ: Знання, 2004, 342с.
12. ШаповалВ.М. Конституційне право зарубіжних країн. Київ: АртЕк, Вищашкола, 1997, 264 с.