Содержание
Вступ
Розділ І. Історичний розвиток та становлення правової системи США
1.1Поняття англо-саксонського типу правової системи
1.2 Юридичні джерела в правовій системі штатів
1.3Передумови виникнення та прийняття Конституції США
1.4 Зміст Конституції
1.5 ПравоСША у XІХ-XX ст.
Розділ ІІ. Структура американського права
РозділІІІ. Правова система США на сучасному етапі
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Поняття правової системимає суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. Правояк частина світової культури неоднакове для держав різних типів, форм, режимів.Для кожної держави сучасного світу характерний той чи інший тип права. Його сутність,зміст мають вирішальне значення для характеристики правової системи, притаманноїцій державі.
У деяких державах діютькілька конкуруючих правових систем. Іноді навіть недержавні об"єднання можутьмати своє право, наприклад, мусульманське право, канонічне право, індуське право,тощо.
Правова система кожноїдержави має свою специфіку, структуру, мету, формується у визначений історичнийчас, у конкретному регіоні, характеризується національними особливостями, складаєтьсяв суспільствах з різними звичаями, віруваннями, різними видами джерел права. Правовісистеми можна класифікувати за різними критеріями: юридичним, економічним, географічним,етнографічним, ідеологічним тощо. Співвідношення цих критеріїв у різних державахрізні. Правова система конкретного суспільства, що відображає його соціально-економічну,політичну і культурну своєрідність, представляє собою національну правову систему.Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства івиступає одним із виявлень державного суверенітету держави. (13, с.99).
З урахуванням викладеногов науці виділяють наступні правові системи (або сім"ї):
1) англосаксонську(Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.);
2) романо-германську(країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а такожТуреччина);
американське право конституція
3) релігійно-правову(країни, що сповідують як державну релігію іслам, індуїзм, іудаїзм);
4) соціалістичну (Китай,В"єтнам, КНДР, Куба);
5) систему звичаєвогоправа (екваторіальна Африка і Мадагаскар). (3, с.221)
За дослідження різнихтипів правових систем, бралося багато вітчизняних і зарубіжних вчених, такі як:К. Волинка, А. Олійник, Согрин, Н. Оніщенко. А до вивчення правової системи СШАсвої сили приклали Берхнем, Дж. Клак, Р. Таргонскі, Д. Каррі та інші.
Мета курсової роботиполягає в тому, щоб проаналізувати правову систему США, визначити її тип, описатиструктуру, дослідити історичний розвиток та становлення права у США, знайти деякіособливості у порівнянні з іншими країнами. Для досягнення поставленої мети ставлятьсятакі завдання:
1. Охарактеризуватитип правової системи США. (Сполучені штати належать до англосаксонської правовоїсистеми) Отже будемо досліджувати саме англосаксонську правову систему.
2. Проаналізувати передумовивиникнення Конституції, її прийняття та висвітлити основні ідеї, закріплені в ній.
3. Охарактеризуватиструктуру права США.
4. Вказати особливостіамериканського права на даному етапі.
Робота складаєтьсяз вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатку.
Розділ І. Історичний розвиток та становленняправової системи США
1.1 Поняття англо-саксонського типу правовоїсистеми
Правова система- сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов«язаних,соціально однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхіднийнормативний вплив на суспільні відносини, закріплюючи, регулюючи, охороняючи і захищаючиїх від правопорушень.
Вона:
базується на праві;
Формується у зв»язкуз правом;
має вторинний характерщодо базисних відносин;
існує у вигляді складногокомплексного утворення;
складається із рядуелементів.
Елементи правової системи:
Статичні:
система права;
система законодавства;
правові принципи;
правова культура;
юридичні установи;
юридична техніка;
юридичні терміни;
правова політика;
Динамічні:
правотворчість;
правореалізація;
юридична практика;
правові відносини.
Правова сім’я — досить широка сукупність національних правових систем у межах одноготипу права, що об"єднані спільністю історичного формування, структури джерел,провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а такожпрактикою застосування. (12, с.126-127).
Англо-американськийтип (сім’я) правової системи загального права — сукупність національних правовихсистем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденційрозвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінуєяк форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості,у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванніпроцесуального права над матеріальним. (14, с.546-547).
В основі цієї правовоїсистеми лежить англійське право, яке практично застосовується тільки в Англії таУельсі. Структура англійського права складалася протягом століть. У ньому не існуєтрадиційного поділу на приватне та публічне, на цивільне, адміністративне, торговета т. ін. У той же час англійське право поділяють на загальне та право справедливості.
Загальне право- сукупність норм, що були створені системою королівськихсудів.
Право справедливості — система правових норм, що створені судами лорда-канцлера у процесі доповнення,а іноді й перегляду системи загального права.
Загальне право і правосправедливості залишилися структурними елементами єдиного права. (12, с.129).
У США застосовуєтьсязагальне право Англії з 1607 року, тобто з дати утворення першої колонії. На тойчас юристів у США не було, а вироблені прецеденти феодальним суспільством були далеківід умов життя в Америці. Це свідчить про те, що Америка того часу загального праване знала.
Після прийняття КонституціїСША (1789 р.) постало питання про кодифікацію. Ряд штатів прийняли кримінальний,кримінально-процесуальний та цивільно-процесуальний кодекси.
Проте не зважаючи наце, всі штати крім Луїзіани, залишилися у системі загального права. Загальне англійськеправо залишилося незмінним тільки до проголошення незалежності. Після цього правовісистеми Англії та США розвивалися незалежно. Оригінальність права США можна пояснититакими рисами:
Англія — острів у Європі,США — континентальний масив;
Англія — країна традицій,американці не люблять стародавніх традицій;
Англія — монархія,де правосуддя централізоване, США — республіка, в якій є федеративний поділ і системасудів;
американське правовідрізняється від права англійського за структурою і змістом норм, понять та структуроюв цілому. (12, с.131).
Географія поширеннязагального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної Америки- деякі держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий.(14, с.546.)
Своєрідність англосаксонськогоправа полягає в тому, що воно реалізується не самостійно, а через прецеденти, заїх допомогою. Ця система включає нині правові системи усіх, за деяким винятком,англомовних країн.1.2 Юридичні джерела в правовій системіштатів
Судовий прецедент- своєрідне джерело права англосаксонської правової системи.Прецедент являє собою таке рішення державного судового органу, що приймається зазразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому. За його допомогою може бутипідтверджений чи пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значенняпри розгляді юридичної справи.
Суть прецеденту — вобов«язку суддів ухвалювати рішення на основі рішень вищих судів. Судовий прецедентстворюється, як правило вищими органами судової системи. Умовою дії системи прецедентівє наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів (law reports).(3, с.121-122.)
Визначити дату набранняпрецедентною нормою чинності складно, оскільки неписана норма формується протягомневизначеного часу. Можливі три варіанти застосування суддями нової прецедентноїнорми:
1) лише до фактів,що виникли після прийняття цієї норми (перспективна дія).
2) до фактів, які малимісце після оголошення нової норми, і до фактів у тих справах, що знаходяться всудовому розгляді (теперішня перспективна дія)
3) до фактів, які виниклидо і після її прийняття (ретроспективне застосування).
Традиційно застосуванняпрецедентної норми пов»язано з третім випадком, тобто зі зворотною дією. (14,с.555.)
Англійське право гласить:вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожнасудова інстанція зобов«язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящимсудом, а також створеним нею самою. (3, с.224.)
Іншим джерелом англосаксонськогоправа є закон (статут). Він з»явився набагато пізніше прецеденту, але поступовонабув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут маєпевний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, щопрецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому,що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою. (3, с.224.)
Правовий звичай. Підправовим звичаєм розуміється звичай, що одержав санкцію держави і визнаний внаслідокцього джерелом права.
Правовий звичай- правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторенняв часі і просторі набуває певної стійкості, закріплюється у практичному досвідіі психології людей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нормі законуабо використання його як основи судового рішення. (3, с.123.)
Правова доктрина- акт-документ, що містить концептуально оформлені правовіідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомленісуспільством і визнані державою, як обов«язкові. (14, с.310.)
У країнах англосаксонськогоправа судді нерідко обгрунтовують свої рішення посиланнями на праці англійськихучених. Такі праці, а також юридичні навчальні посібники називають літературнимиджерелами права. Доктрина використовується в тих випадках, коли під час розглядусправи відсутній необхідний закон, судовий прецедент чи звичай. (3, с.124.)
Останнім часом використаннядоктрини, як джерела права помітно зросло. Нерідко обгрунтування тієї чи іншої позиціїпри винесенні судового рішення відбувається з урахуванням наукових посібників, аіноді і наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела,а для переконливості рішення. (14, с.552.)
1.3 Передумови виникнення та прийняттяКонституції США
З самого початку спосібжиття в Америці заохочував до демократії. Колоністи селилися на диких землях, покритихлісами. Вони мали працювати, щоб звести будівлі для тимчасового житла, забезпечитисебе їжею та розчистити землю від лісів для ферм та житла. Це вимагало співпраці,підкріпленої вірою в те, що у Новому Світі всі люди мають однакові умови без наданнябудь-кому особливих привілеїв.
Необхідність рівноправностісправила свій вплив на стосунки перших 13 колоній (Массачузетс, Род-Айленд, Делавер,Віргінія, Меріленд, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія) із материнськоюкраїною, Англією. (6, с.33).
Колонії користувалисяпевною автономією у внутрішніх справах, що підтверджувалося королівськими грамотами.Їхні мешканці вважалися громадянами Англії, хоча своїх представників у парламентіметрополії не мали. За ними визнавалася свобода релігії, право обирати посадовихосіб, носити зброю, створювати ополчення, брати участь у обкладенні податками. Тут,в колоніях, діяв суд присяжних і англійське загальне право. (11, с. 190.)
Метрополія часто втручаласяу справи колоній, до того ж це втручання мало негативний характер. Визначну рольу розвитку концепції природних прав і свобод громадян і в її практичній реалізаціївідіграв ряд документів.
4 липня 1776 р. у ФіладельфіїКонгрес виголосив знамениту „Декларацію незалежності сполучених штатів“.Була проголошена повна незалежність штатів та розрив їхніх стосунків з англійськоюметрополією.
1 березня 1781 р. булаприйнята перша конституція США — »Статті конфедерації" Нею проголошувавсяміждержавний союз штатів, за яким кожен з її суб"єктів союзу зберігав«свободу, незалежність, І усяку владу, юрисдикцію і право». Кожен штатмав свій парламент, свій уряд і власну конституцію.
Джордж Вашингтон назвавцю конституцію «мотузкою з піску». Надмірна суверенність окремих штатівстановила небезпеку для інтересів федерації вцілому. Незважаючи на підтримку 12штатів, проект провалився. (11, с. 191, с. 192)
Правлячим колам країнистало зрозуміло, що лише міцна централізована держава (а не «мотузка з піску»)буде в змозі установити правопорядок і класовий мир у країні, забезпечити нормальніумови розвитку економіки.
Тому з 25 травня по17 вересня 1787 в умовах глибокої таємності проходила робота конституційного конвенту.Після чотирьох місяців дебатів була вироблена конституція, якою США послуговуєтьсяі сьогодні.4 березня 1789 р. вона була ратифікована 3/4 штатів вступили в дію.(11, с. 194)
1.4 Зміст Конституції
Американська Конституція(див. додаток 1) була першою у світовій історії писаною конституцією, втіленою впрактику державного життя, першою конституцією у формальному значенні цього слова.Вона являє собою унікальний документ, в тому розумінні, що для зміни її тексту передбачаласяспеціальна процедура, котра ускладнювала її перегляд. Наприклад, при голосуванніпроекту про зміну Конституції вимагалася кваліфікована більшість обох палат парламенту.При прийнятті поправок — не менше 2/3 обох палат конгресу, а при ратифікації-неменше 3/4 штатів.
Цікаво також те, щов США перегляд Конституції не тягне за собою (подібно до інших країн) зміну її первісноговигляду. Поправки (див. додаток 2) вносяться до неї у вигляді додаткових статей.Але для того, щоб будь-кому не закортіло робити це без кінця, автори Конституціїпередбачили складний механізм їх внесення: проект поправки повинна була схвалитикожна палата конгресу двома третинами голосів, а після цього поправки мають бутиратифіковані легіслатурами трьох чвертей штатів.
Конституція закріплювалареспубліканську форму правління як у межах усієї країни, так і в окремих штатах.На практиці це означало, що будь-які спроби змінити республіканський лад чи відокремитиштати розцінювалися як державна зрада. (16, с. 196).
Конституція складаєтьсяз 7 статей і, вже, на даний момент, 26 поправок.
У стислій вступнійчастині Конституції її розробка і прийняття обгрунтовані такими причинами: утвореннямбільш досконалого союзу, утвердженням правосуддя, охороною внутрішнього спокою,організацією спільної оборони.
У преамбулі говоритьсяпро сприяння добробуту тим, хто живий, і про надання їм і їхнім нащадкам благ ісвобод.
Революційні гасла Деклараціїпро права і свободи американських громадян не згадуються. Упорядники прагнули закріпитиправа і владу в США за багатою меншістю, всупереч демократичній більшості. Отже,структура загальнофедеральних властей і їхньої компетенції відповідала в першу чергуінтересам крупної буржуазії і плантаторів. У цьому смислі Конституція зробила крокназад у порівнянні з Декларацією незалежності.
Конституція не ліквідувалаполітичної автономії штатів, але вона протипоставила їй сильну центральну владу,Конфедерація перетворилась у федерацію. (8, с. 209.)
Конституція проголошувалаСполучені Штати Америки президентською республікою, особливостями якої є: поєднанняповноважень глави держави і глави уряду в особі президента; позапарламентський методобрання президента і формування уряду; відсутність у президента права розпуску найвищогозаконодавчого органу; відсутність у конгресу права приймати вотум недовіри до уряду;заборона членам уряду бути депутатами конгресу і навпаки. (16, с. 197)
Основоположним принципомКонституції став принцип «поділу властей», проголошений свого часу англійськимфілософом Локком і розвинений видатним мислителем Франції Монтеск"є — «одна влада стримує іншу». (8, с.210.)
Законодавча влада належитьдвопалатному конгресу. Нижня палата (Палата депутатів) формується відповідно докількості населення у штаті, верхня (Сенат) представлена двома депутатами від кожногоштату незалежно від кількості населення.
Будь — який законопроектприймається і обговорюється обома палатами Конгресу і після схвалення подаєтьсяпрезидентові на підпис, після чого набирає чинності. Відхилений Президентом законопроектшляхом застосування ним відкладувального вето може набрати чинності після повторногойого схвалення двома третинами голосів Конгресу.
Виконавчу владу Конституціявручила Президенту.
Судова влада належитьВерховному Суду і місцевим федеральним судам. (16, с. 196-197.)
Оригінальний та добревідпрацьований текст Конституції не містив в собі жодної статті, присвяченої громадськимправам і свободам. Тому ще в період ратифікації окремі штати висували вимогу включитидо федеральної конституції декларацію громадянських прав за зразком тих, що булиу конституціях штатів.
Першому конгресові,скликаному на основі нової Конституції, довелося зайнятися поправками до неї. Учервні 1789 р. було внесено перші 10 поправок, які до грудня1791 р. були ратифікованіштатами і вступили в силу. Вони одержали назву «Білля про права», оскількитак чи інакше торкалися політичних та особистих свобод громадян. (16, с. 199.)
Конституцію час відчасу підправляли, але головні її положення дійсні й досі. Складається вона з 7 статейі 26 поправок. Вона дає повноваження центральному уряду, розподіляє ці повноваженняпоміж кількох урядових розгалужень та обмежує владу, як центрального уряду, такі окремих штатів. (10, с.12)
1.5 Право США у XІХ-XX ст.
До початку 20-х роківХХ століття у США налічувалося 22 штати, половина з них були рабовласницькими. Міжрабовласниками Півдня і буржуазією Півночі не припинялися конфлікти, особливо коливконгресі вирішувалася доля нових штатів. Плантатори були зацікавлені у створеннінових рабовласницьких штатів. Буржуазія Півночі була проти цього. Плантатори прагнулизберегти свою перевагу у палатах конгресу. До 1861 р. майже всі американські президентибули з південних штатів.
Восени 1860 р. президентомбув обраний один із найвидатніших діячів Америки, республіканець Авраам Лінкольн.Виходець із бідної сім"ї, він згодом став переконаним противником рабства.Його обрання послужило для рабовласників сигналом до заколоту. «Невідворотнийконфлікт» між системою найманої праці вилився у відкриту громадянську війну.У грудні 1860 р. штат Південна Кароліна заявив про свій вихід із союзу, його прикладупослідували ще 10 південних штатів. (8, с.216, с.217)
18 лютого 1861 р. тимчасовимпрезидентом Конфедерації південних штатів став Джефферсон Девіс, плантатор. В конституціїКонфедерації відкрито проголошувалося, що рабство виступає основою політичного іекономічного устрою нової держави (11, с. 203)
У ході війни (1861-1865рр.)уряд США видав закон про гомстеди (20 травня 1862) Акт передбачав фактично безкоштовнуроздачу незайнятих земель громадянам США, а також іммігрантам, які виявили бажаннявзяти громадянство США. Лінкольн підписав також Прокламацію про звільнення рабіввід 1 січня 1863 р.
У 1861-1879 рр. булирозпочаті заходи, спрямовані на ліквідацію рабовласницької системи: в 1865 р. конгресприйняв 13-ту поправку до конституції про скасування рабства на всій території США;у 1866 р. була прийнята 14-та поправка, за якою чорні наділялися цивільними правами.В лютому 1870 р. конгрес прийняв 15-ту поправку до Конституції. У ній записано,що право громадян не буде заперечуватися або обмежуватися під приводом раси, кольорушкіри або попереднього арабського становища.
Війна Півночі і Півднямала прогресивне, визвольне значення. Знищивши рабство і сепаратизм південних штатів,вона сприяла зміцненню незалежності США. У конституційному праві зміцнилося положення:штати не вправі визнавати недійсними федеральні закони, штат не вправі виходитиз федерації. (8, с.218, с.219)
На початку ХХ ст. упалаті представників діяло 47 комітетів, у сенаті 29. Влада стала більш залежноювід фінансових магнатів. Відбулися зміни у системі голосування на виборах. З 1913р. сенаторів обирають не конгреси, а виборці — по 2 сенатори від кожного штату,незалежно від числа виборців. На початку ХХ ст. штати уже були лідерами капіталістичногосвіту практично за усіма показниками. (11, с. 209, с.210)
Після прийняття КонституціїСША за формою державного устрою стали федерацією з сильним центральним державнимапаратом. Коло питань, що належали до компетенції державних органів, було доситьвеликим. Це — зовнішня політика, збройні сили і оборона країни, еміграція та імміграція,зовнішня торгівля і зв«язок між штатами, фінансові питання, пов»язаніз федеральним бюджетом. Питання, що не зачіпали інтереси федерації, вирішувалисяштатами самостійно. В них працював свій державний апарат і діяли свої конституції.Останні, на відміну від Конституції США, були більш гнучкими і систематично зазнаваличисленних змін. (16, с. 199)
Розділ ІІ. Структура американського права
У фундамент конституційноїсистеми США закладено три принципи: а) розподілу державної влади; б) федералізму;в) принцип судового конституційного нагляду.
Принцип розподілувлади:
Принцип розподілу владиу державі реалізовується через систему «стримувань і противаг» гілок влади,котра передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади і розмежуванняміж ними відповідних функцій. (16, с. 197)
Законодавча гілкавлади:
Орган законодавчоївлади — Конгрес — складається з обраних представників від кожного з 5о штатів. Вінє єдиним органом США, який може приймати федеральні закони, накладати федеральніподатки, оголошувати війну та вводити у дію міжнародні угоди.
Члени Палати Представниківобираються на термін у два роки. Кожен член представляє округ у своєму рідному штаті.Кількість округів визначається шляхом перепису, що проводиться кожні 10 років. Найбільшзаселеним штатам дозволено мати більше представників, ніж штатам з меншою кількістюнаселення, деякі з яких мають лише одного представника. На загал 435 представниківє членами Палати Представників.
Сенатори обираютьсяна шість років. Кожен штат має двох сенаторів, незважаючи на кількість населення.Терміни діяльності сенаторів гнучкі — з тим, щоб кожні два роки обиралась одна третинаСенату. Кількість сенаторів-100.
Для того, щоб статизаконом, білль має бути затверджено як у Палаті Педставників, так і в Сенаті. Післяпредставлення білля обом органам його вивчає один або кілька комітетів, які відповіднозмінюють його, потім проходить голосування у комітеті та обговорення в Палаті Представниківабо Сенаті. Якщо він приймається одним органом, його передають на розгляд іншогооргану. Коли білль приймається Палатою Представників та Сенатом у різних формах,члени обох органів зустрічаються у «дорадчій комісії» з метою уникненняпротиріч. Групи, які намагаються переконати членів Конгресу голосувати за або протибілля, іменуються №лобі". Вони можуть намагатися вплинути на результат майжена будь-якій стадії законотворчого процесу. Коли обидва органи прийняли однаковуверсію білля, він передається на затвердження президентові. (6, с.35)
Виконавча гілкавлади:
Головою виконавчоївлади є Президент. Дискутувалося питання, чи він має обиратися довічно, чи тількина чотири роки. Перший президент Дж. Вашингтон виставляв свою кандидатуру двічі,оголосивши про небажання балотуватися на третій строк. За винятком Ф.Д. Рузвельта,який чотири рази обирався президентом (1932, 1936, 1940 та 1944), президенти СШАперебували на своїй посаді максимально дві каденції. Основне міркування: президент,якого турбують наступні вибори, часто домагається дешевої популярності. (11, с.195)
Внаслідок поправкидо Конституції, що вступила в силу в 1951 році, президент може бути обраний лишена два строки. Крім випадків правонаступництва померлого або недієздатного президента,єдиним офіційним обов«язком віце-президента є очолювання Сенату. Віце-президентможе голосувати в Сенаті лише у випадку рівного розподілу голосів. (6, с.35-36)
Президент виступаєглавою держави, прем»єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Йоговік повинен бути не нижче 35 років і термін проживання в США не менше 14 років.Кількість президентських виборщиків у штаті дорівнює загальному числу представниківцього штату в обох палатах конгресу. Виборщиків обирає населення в перший вівторокпісля першого понеділка листопада високосного року. Президент вступає на посадулише після того, як принесе присягу, і приступає до обов«язків на початку березнятакого року. У день інавгурації він дає клятву шанувати і дотримуватися Конституції,виголошує промову програмного характеру. Президент — глава держави і федеральноїадміністрації. але він може бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятоїконгресом. (8, с.212)
Повноваження президенташирокі, але не безмежні. як головна особа, яка формулює національну політику, президентпропонує законодавчі акти конгресу. Президент може накладати вето на будь-який білль,прийнятий Конгресом. Президент є головнокомандуючим збройних сил. Президент маєповноваження призначати федеральних суддів у разі виникнення вакансії, включаючисуддів Верховного Суду. Як голова своєї політичної партії та особа, що має відкритийдоступ до засобів масової інформації, президент може легко впливати на громадськудумку.
У межах виконавчоївлади президент має широкі повноваження на випуск положень та директив, що регулюютьроботу федеральних державних департаментів та агенцій. Президент призначає голівта вищих посадових осіб таких департаментів та агенцій. Голови великих департаментів,так звані „секретарі“, є частиною президентського кабінету. (6, с.36)
Питання про імпічмент(піднімалося двічі за усю історію США, кожного разу безуспішно) вирішується в Сенатікваліфікованою більшістю у 2/3 голосів (11, с. 195)
У зв»язку з розвиткомдвопартійної системи влада президента характеризується певною специфікою. Черезслабку партійну дисципліну президент, з одного боку, не завжди міг сподіватися напідтримку своєї партії в палаті представників або в сенаті. З іншого боку, оскількиобирається фактично всім населенням у ході спеціальних виборів він завжди був більшнезалежним у своїх діях стосовно конгресу.
Судова гілка влади:
Судову гілку владиочолено Верховним судом США, який є єдиним судом спеціально створеним за Конституцією.Крім того, Конгрес створив 13 федеральних апеляційних судів та, як нижчу інстанцію,близько 95 федеральних окружних судів. Верховний суд проводить засідання у Вашингтоні,округ Колумбія, а інші федеральні суди розташовані у містах по всіх Сполучених Штатах.Федеральні судді призначаються довічно або до моменту, коли вони добровільно ідутьу відставку; вони можуть бути зняті з своєї посади лише шляхом важкого процесу імпічментута слухань у Конгресі. (6, с.36)
Верховний Суд складаєтьсяз головного судді та восьми членів Верховного Суду. За невеликими винятками, справипередаються до Верховного Суду на апеляцію з федеральних судів або судів нижчоїінстанції. Більшість з цих справ пов«язана із суперечками щодо тлумачення таконституційності дій, вчинених виконавчою владою, та законів, прийнятих Конгресомабо штатами (так само як, і федеральні закони, закони штатів повинні відповідатиКонституції США). Хоча, як було сказано, три гілки влади повинні бути рівними міжсобою, часто Верховний Суд має останнє слово у тій чи іншій справі. Суди можутьприймати рішення про неконституційність закону, що робить його не чинним. На більшістьіз таких рішень подаються апеляції до Верховного Суду, який, таким чином є остаточнимарбітром у тлумаченні Конституції. (6, с.36)
Федеральні суди:
Загального права, розглядаютьсправи, що стосуються федеральних питань (на основі федеральних законів і КонституціїСША).
Спеціальні, розглядаютьподаткові, митні, патентні та інші справи. Суд з позовів розглядає виключно претензіїдо федерального уряду. податковий суд розглядає справи про федеральні податки. Судз питань міжнародної торгівлі розглядає цивільні справи про федеральні податки,пов»язані з тарифними і торговими договорами. Існує система судів з питаньбанкрутства та ін. (14, с.567)
Судова система штату.В одних штатах вона двоступінчаста, в інших — триступінчаста. У більшості штатівсудову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати ще й спеціальнісуди штатів (у справах неповнолітніх, у справах спадкування, сільські суди, поліцейськісуди та ін.) Верховний суд штату обирається населенням або призначається губернаторомза згодою сенату штату. Як правило, він займається розглядом апеляцій на рішеннянижчих судів. Подібно до Верховного суду США верховні суди штатів володіють і правомконституційного нагляду. Вони можуть скасувати будь-який закон штату, піддати ревізіїконституцію штату, визнати недійсним будь-який розділ конституції штату на підставіведення його суперечності федеральній конституції.
Судами первинної юрисдикціїв штаті є окружні суди: розглядають справи з участю присяжних засідателів, маютьапеляційну юрисдикцію щодо рішень вищих судів (одноособові мирові судді, поліцейськісуди, муніципальні суди).
У деяких штатах є судиобмеженої юрисдикції: розглядають справи про нечисленні злочини. Ці суди іменуютьсямуніципальними, поліцейськими. (14, с.568)
Своєрідною характерноюрисою судової системи США стала наявність неофіційної «народної юстиції»,яка зберігалася тривалий час. Одним з найбільш поширених її видів став «рухбезпеки» — організовані народні самосуди над конокрадами, різного роду бандитами.Розквіт цього руху припав на середину ХІХ століття, коли виносилося до 700 смертнихвироків. У другій половині цього ж століття виник рух «білих капюшонів»,котрий зосереджувався на порушеннях не права, а моралі. Найбільш відомим із ни став«ку-клукс-клан». У ХХ ст. народна юстиція перестала існувати. (2, с.414)
Суть системи«стримувань і противаг» має певні характерні риси:
всі три гілки владимають різні джерела формування;
всі органи державноївлади мають різні терміни повноважень;
Конституція передбачилакожній з гілок влади можливість нейтралізувати узурпаторські спроби іншої гілки.(16, с. 197-198)
Принцип федералізму:
Федералізм має двавиміри. «Вертикальний» федералізм характеризує відносини між штатами іфедеральним урядом, а «горизонтальний», чи міжштатний — між окремими штатами.Історія вертикального федералізму — значною мірою історія посилення федеральноївлади порівняно з владою штатів. Основним наслідком горизонтального федералізмує те, що значення кордонів між штатами дедалі зменшується. (1, с.26)
Структура уряду штатута його повноваження:
штатам не потрібноозиратись на федеральну Конституцію, щоб діяти чи створювати закони: вони маютьвладу і невід"ємні права окремих, незалежних, суверенних держав, тож можутьприймати будь-які закони, крім заборонених федеральною конституцією чи їхніми власнимиконституціями;
подібно до структурифедерального уряду, конституції штатів визначають три гілки влади на чолі з губернаторомштату та верховним судом штату. Законодавча система штатів двопалатна, і лише системаштату Небраска — однопалатна. Глава виконавчої влади штату називається губернатором,а його заступник — віце-губернатором. Головний законодавчий орган називається законодавчиморганом штату, або законодавчими зборами, а головний суд — верховним судом штату;
основними політичнимипідрозділами штату є округи і міста чи села. Усі ці рівні належать до категорії«місцевого» чи " муніципального врядування". Головною службовоюособою виконавчої влади міста є мер, а його законодавчим органом — «міськарада». Прийняті містом закони називаються постановами, а не законодавчими актами.Вони чинні лише в межах міста. Окремої судової влади не існує, бо суди, які розглядаютьправопорушення в межах міста, в тому числі й порушення міських законів, входятьдо судової системи штату;
місцеві уряди забезпечуютьфункціонування багатьох служб, необхідних для підтримки комунальної власності йміських центрів. Важливою функцією місцевих урядів є контроль за користуванням землею.Місцеві уряди також забезпечують роботу різних служб для потреб населення — каналізаційних,водопостачальних, з вивезення сміття, тощо. Основною ж функцією місцевих урядівє турбота про освіту. Місцеві уряди мають право оподатковувати прибутки, отримуватикошти для фінансування всіх цих програм. (1, с.27-28)
Але все-таки, маючистатус суверенних державних утворень, штати насправді не володіють усіма атрибутамисуверенітету:
позбавлені зовнішньополітичнихповноважень;
обмежена їх влада уфінансовій сфері;
жоден штат не має правазмінити у себе форму правління, закріплену Конституцією США;
штати абсолютно позбавленіправа на вихід з федерації. (16. с. 198)
Принцип судового конституційногонагляду:
Третім принципом політичноїсистеми США є судовий конституційний нагляд. Його суть полягає у тому, що суддіВерховного Суду мають право визначати недійсними закони конгресу і акти виконавчоївлади. Такі рішення верховного суду є остаточними і обов«язковими для всіхдержавних органів. Конституційний нагляд перетворився на могутній засіб пристосуванняКонституції до зміни соціально-економічних умов життя суспільства. З іншого боку,це — знаряддя, за допомогою якого судова влада може впливати на законодавчу владу,виконавчі органи і політичний процес у цілому. (16, с. 199)
Розділ ІІІ. Правова система США на сучасномуетапі
Відтоді як США являлисобою купку малознатних колоній, розсіяних уздовж Атлантичного узбережжя, країназазнала неабияких змін, перетворившись, за висловом політолога Бена Воттерберга,на » першу в світі універсальну націю" із 250 млн. населенням, де представленіпрактично всі національності та етнічні групи земної кулі. Це також країна, де темиі масштаб змін — економічних, культурних, демографічних і соціальних — не зменшуютьсяз плином часу. Сполучені штати часто перебувають на авангарді модернізації та перетворень,які згодом відбуваються в інших країнах світу. До того ж США і надалі продовжуютьплекати ключові цінності, що своїм корінням сягають витоків нації. Йдеться передусімпро несхитну віру у свободу особистості та демократію, відданість принципам економічногодостатку і процвітання громадян країни. Неодмінною умовою існування сполучених штатівАмерики залишається збереження та захист свободи, демократії і рівних можливостейдля подальшого розквіту нації. (9, с.178)
Американці регулярновикористовують свої демократичні права шляхом голосування на виборах та участі уполітичних партіях та виборних кампаніях. Сьогодні у сполучених штатах існують двівеликі політичні партії: Демократична та республіканська. Демократична партія, якавийшла з партії Томаса Джефферсона, була сформована до 1800 року. Республіканськапартія була створена у 1850-х роках Абрагамом Лінкольном та іншими діячами, якібули противниками розширення рабства у нових штатах, які на той момент увійшли доСоюзу.
Демократична партіявважається більш ліберальною партією, а Республіканська — більш консервативною.взагалі, демократи вважають, що уряд зобов«язаний забезпечувати соціальні таекономічні програми для тих, кому вони потрібні.
Республіканці не обов»язковозаперечують ці програми, але вважають їх занадто дорогими для платників податків.Республіканці більше зосереджені на заохоченні приватних підприємств, вважаючи,що міцний приватний сектор робить громадян менш залежними від уряду.
Обидві великі партіїмають групи підтримки серед широких прошарків американців та охоплюють широкий спектрполітичної думки. Члени і навіть обрані посадовці однієї партії не обов«язковопогоджуються один з одним у кожному питанні. Американці не повинні бути членамиполітичної партії для того, щоб брати участь у голосуванні або щоб бути кандидатомна державну посаду без наданих партією грошей або учасників кампанії.
Невеликі політичніпартії, вони іменуються „третіми партіями“, — другорядні для Сполученихштатів, і їхні кандидати рідко вибираються на посади. Невеликі партії, однак, частослужать для привернення уваги до питань, які турбують виборців, але були проігнорованіу політичному діалозі. коли це трапляється, одна або обидві великі партії можутьзвернутися до цього питання, і тоді треті зникають.
На загальнонаціональномурівні вибори проводяться кожних два роки. Американці вільні щодо міри своєї участів політичному процесі. Багато громадян активно беруть участь у ньому через волонтерськуроботу на кандидатів, популяризацію певного питання або висування самих себе напосаду. Інші обмежують свою участь голосуванням у день виборів, дозволяючи своїйдемократичній системі спокійно працювати та будучи впевненими у захисті своїх свобод.(6, с.37)
На рубежі 2002-2003рр. США приступили до реалізації на Ширшому Близькому Сході широкомасштабної стратегії“просування демократії”. Центральне місце у її здійсненні відводилось Іраку. Сутьполітики США в Іраку полягає у тому, що арабську країну обрано як показовий полігону реалізації зазначеної стратегії на Близькому і Середньому Сході. ТрансформаціяІраку за планами Вашингтона — це реалізація своєрідного пілотного проекту будівництвадемократії й ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієїмоделі на весь Близький і Середній Схід.
Обрання Іраку ключовоюкраїною у розгортанні трансформаційних процесів на Близькому і Середньому Сходізумовлюється комплексом чинників. Американськими стратегами та аналітиками враховувалосявинятково важливе стратегічне розташування Іраку в центрі Арабського світу, наявністьколосальних запасів енергоресурсів, особлива роль цієї країни у політичній історіїарабського народу та всього Близькосхідного регіону.
Однак протягом кількохроків після скинення режиму С. Хусейна американці припустилися в Іраку численнихсерйозних промахів й помилок. Все це призвело у 2006 р. до різкого загострення ситуаціїв Іраку, коли країна, фактично, опинилась у стані громадянської війни, ситуаціяв країні почала виходити з під контролю. Як наслідок, Республіканська партія СШАзазнала нищівної поразки на проміжних виборах до Конгресу у листопаді 2006 р. Насвоїй першій прес-конференції за результатами виборів Дж. Буш був змушений визнати,що Ірак став головною причиною програшу республіканців на проміжних виборах і американськастратегія в Іраку потребує переосмислення.
10 січня 2007 р. американськийпрезидент виступив зі Зверненням до нації, в якому виклав основні положення новоїстратегії США в Іраку, яка згодом отримала назву “Новий шлях вперед” (New Way Forward).Головна ідея цієї нової стратегії полягає у тому, що Сполучені Штати тимчасово йдутьна доволі значне збільшення своїх військ в Іраку, в першу чергу, у Багдаді (такзваний “ривок” до Іраку), з тим, щоб надати можливість іракському уряду “отриматипростір» для просування вперед у вирішенні назрілих питань національного примиреннята стабілізації ситуації в країні.
Проведення наприкінцілистопада 2007 р. на території Сполучених Штатів міжнародної конференції в Аннаполісі,яка відкрила шлях до прямих переговорів між Ізраїлем та Палестиною у напряму укладаннявсеохоплюючого мирного договору, стало помітним успіхом американської дипломатії,яка дозволила американській адміністрації зміцнити свої позиції в Іраку.
Слід розуміти, що СШАувійшли до Іраку надовго і у стратегічній перспективі робитимуть все, або закріпитисяу цій країні. В Іраку США опрацьовуватимуть нову версію ”південнокорейської моделі”співробітництва та впливу з урахуванням особливостей та реалій як самого Іраку такй усього Близькосхідного регіону. (4).
Вибори президента США2008 року — 56-ті вибори президента та віце-президента Сполучених Штатів Америки,відбулися 4 листопада 2008 р. У ході передвиборної боротьби на виборах 2008 р. з'явилосядекілька основних кандидатів. Від Демокоратичної партії США за посаду президентакраїни боролися сенатор конгресу США від штату Іллінойс Барак Обама. Його суперникомвід Республіканської партії США виступав сенатор конгресу США від штату АрізонаДжон Маккейн. У виборах також брали участь кандидати від Лібертаріанської партіїБоб Барр, від Конституційної партії Чак Болдвін та від Партії зелених Сінтія Маккіней.Одним з претендентів на посаду був також незалежний кандидат Ральф Нейдер.
Вибори Президента СШАспівпали з виборами у Сенат США у 38 штатах та в Палату представників у всіх штатахкраїни. Списки виборців складалися частково на основі перепису населення США 2000року.
Вибори Президента США2008 р. мали багато в чому історичне значення: вперше на найвищу посаду в країнібалотується чорношкірий кандидат Барак Обама. Його суперником у Демократичній партіїбула також перша жінка-претендент на посаду президента Гілларі Клінтон, однак урезультаті внутрішньопартійної боротьби вона поступилася номінацією Бараку Обамі.Кандидат на посаду віце-президента США від Республіканської партії Сара Пейлін такожперша жінка-кандидат на цю посаду. Її соратник по партії та кандидат на посаду президентаДжон Маккейн є найстарішим претендентом в історії країни у віці 72 років.
За результатами голосування4 листопада 2008 р. у виборах переміг кандидат від Демократичної партії Барак Обама,отримавши 349 голосів колегії виборців та 52% голосів виборців країни. Таким чином,Барак Обама був обраний 44-им президентом США. Інавгурація новообраного президентакраїни відбулася 20 січня 2009 року. (17)
Висновки
Більш ніж 200-літняісторія розвитку конституційного права США показує, що повноваження виконавчої гілкивлади постійно розширювались. Президентська влада почала домінувати над Конгресом,зазначають американські дослідники, з кінця ХІХ ст. Траплялися періоди, наприклад,у 70-ті роки ХХ ст., коли президентська влада послаблювалась але такі періоди буликороткотермінові. Як зазначає колишній радник президента Дж. Ріді, президентськавлада є «фокусом» американського життя. Ніякі історичні вітри не похитнулисильної виконавчої гілки влади у США. (5, с.101)
Американські вченіпереконують, що незважаючи на те, що Конституції США вже понад двісті років, вонаі досі є основним, важливим і, що мабуть найголовніше, дієвим документом; взірцем,еталоном для всіх інших держав і їх конституцій. Однак, Согрін В.В. доводить, щоза двісті років конституційне право перенесло в США важливі зміни. Поряд із „писаною”федеральною Конституцією 1787 року у США сформувалась і так звана „жива" конституція,без якої не можливо зрозуміти американських політичних реалій. Під „живою” конституцієюрозуміють всі державні закони, судові постанови, політичні інститути, владні функції,не зафіксовані в Основному законі, але за своєю фактичною роллю йому рівнозначнічи навіть такі, що переважають за своєю суттю над ним. (15, с.56)
Держава США — ядрополітичної системи американського суспільства. Державне владарювання є основноюсистемною якістю держави, як елементу політичної системи. Саме у функції владарюваннявиявляється провідна роль американської держави, формується стійкість, стабільністьвсіх інших інститутів суспільства. Подібна роль держави забезпечується, по-перше,шляхом видання законів і інших нормативно-правових актів, що встановлюють загальнообов'язковіправила поведінки; по-друге, повсякденною оперативно-старанній діяльністю спеціальногоапарату по управлінню суспільством; по-третє, здійсненням правосуддя, контролю інагляду за виконання правових розпоряджень; по-четверте, шляхом вживання на законнійпідставі державного примусу; по-п'яте, підтримкою і захистом американських засадсуспільства, демократичних традицій, прав і свобод людини і громадянина. Державниймеханізм в США впродовж двох століть функціонує стійко, без яких-небудь кардинальнихпотрясінь. (7, с.67)
Список використаної літератури
1. Бернхем В. Вступ до права та правової системисполучених штатів Америки-К.: Україна, 1999. (с.26, с.27-28)
2. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави таправа зарубіжних країн.2-е вид. перероб. і доп.: Навчальний посібник. — К.: Центручбової літерарури, 2008. — (с.414)
3. Волинка К.Г. Теорія держави і права. — К.: МАУП,2006. — (с.221, с.122, с.224, с.123)
4.В. Швед: «Відділ досліджень країн Близького Сходута Азійсько-Тихоокеанського регіону». 2008.
5. Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні таполітичні науки. — Випуск 28. — К.: Ін-т держави іправа ім. В.М. Корецького НАНУкраїни, 2005. — (с.101)
6. Джордж Клак; Розалі Таргонскі. Портрет сполученихштатів Америки. / Пер. на українську. — Олег Кучеренко- (с.33, с.35, с.36, с.37)
7. Іноземне конституційне право/ Черінь редакцієюпроф. В.В. Маклакова. — М.: Юріст', 1996. — (с.67)
8. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальнийпосібник / Під загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Джужи О.М.- Київ: НАВСУ, «Правові джерела», 2000. — (с. 209, с.210, с.216,с.217, с.218, с.219, с.212)
9. Історія США: нарис. / Пер. на укр мову — Ліснякта ін., — «Діалог інтернешнл», Київ. (с.178)
10. Каррі Д.П. Конституція сполучених штатів Америки:Посібник для всіх/ Пер. з англ. О.М. Мокровольського — К.: Веселка, 1993. — (с.12)
11. Макарчук В.С. Загальна історія держави і правазарубіжних країн: Навч. посібник. Вид. 5-те, доп. — К.: Атіка, 2006. — (с. 190,с. 191, с. 192, с. 194, с. 203, с. 209, с.210, с. 195)
12. Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права:Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2001. (с.126-127, с.129, с.131)
13. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. — (с.99)
14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник./ Пер. з рос. — Харків: Консум, 2008. (с.546-547, с.555, с.310, с.552, с.567,с.568)
15. Согрин В.В. Принятие Конституции США: мифыи реальность // Новая и новейшая история. — 1987. — №2. — (с.560
16. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжнихкраїн: Навчальний посібник. — К: Юрінком Інтер, 2006. — (с. 196, с. 197, с. 199,с. 198)
17. uk. wikipedia.org/wiki/Президентські_вибори_у_США_2008
18. Хрестоматія. Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О.Закоморна. — К.: Юрінком Інтер. (с.9-20, с.21-30)