Міністерство освіти інауки України
Львівський національнийуніверситет імені Івана Франка
Юридичний факультет
Кафедра кримінальногопроцесу і криміналістики
КУРСОВА РОБОТА
На тему :
Особливостітактики допиту потерпілого
Виконала:
Студентка групиЮРД-51з
ІсмаїловаЕмілія
Львів-2011
Зміст
ВСТУП
1. Процесуальний статус потерпілого
2. Зміст і значення допиту у криміналістиці
2.1 Загальні положення процесуального характеру
2.2 Загальні положення тактики допиту
2.3 Підготовка до допиту
2.4 Тактичне забезпечення допиту
2.5 Вибір часу та місця допиту
3. Особливостіпроведення тактики допиту потерпілих
4. Особливостідопиту окремих категорій потерпілих
4.1 Допитнеповнолітнього потерпілого
4.2 Допит німого або глухого потерпілого
5. Фіксація і способи перевірки показань потерпілого
6. Особливості судового допиту потерпілого
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Допит потерпілих – одна з найбільш поширених слідчихдій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірку такого видудоказів, як показання названих вище осіб.
Із зовнішнього боку допит потерпілого має схожість зопитуванням, отриманням інтерв’ю і пояснень. Але по суті він відрізняєтьсясвоєю правовою природою та встановленим порядком проведення допиту. Тобто,допит потерпілого являє собою ефективний засіб отримання доказової інформаціїта повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливостідозволив отримати в великій кількості правдиві та значимі для справи дані і втой же час надійно гарантував права людини і громадянина, оберігав честь тагідність допитуваного.
Оскільки Україна стоїть на демократичному шляхурозвитку, то ми спробуємо в даній курсовій роботі з’ясувати, наскількиУкраїнська держава турбується про своїх громадян, як їх оберігає. Адже допитпотерпілого – це допит особи, яка постраждала від злочину, чиї права булопорушено і яка при допиті перебуває у напруженому психологічному стані. Миспробуємо з’ясувати, як держава відновлює права потерпілого та, при цьому, яквона в особі своїх представників – намагається делікатно отримати їх свідчення.Адже досить часто дача показань потерпілим супроводжується негативнимиспогадами про подію злочину.
Дослідженню цих питань, а також питань про правовеположення потерпілих, підготовки, планування, процесуальних і тактичнихособливостей допиту цих осіб спрямована дана курсова робота.
особливість тактика допит потерпілий
1. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ПОТЕРПІЛОГО
В кримінальному процесі, а саме у ст. 49Кримінально-процесуального кодексу України (надалі КПК) визначено, щопотерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну абомайнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому,особа яка проводить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд –ухвалу.
Визнання особи потерпілим не залежить від її віку,фізичного чи психічного стану. Для визнання особи потерпілим Закон не вимагаєїї заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справібудуть зібрані докази що злочином, готуванням до нього або замахом на йоговчинення їй заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смертьпотерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надаєправа потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є:батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, бабуся, онуки (п.11 ст. 32 КПК України). Зазначимо принагідно, що Кримінально-процесуальнийкодекс Російської Федерації (п. 9 ст. 34) відносить до числа близьких родичівтакож усиновителів або всиновлених. До участі у справі допускаються не всіблизькі родичі потерпілого, а один з них, про що особа, яка провадитьрозслідування, виносить постанову, а суд – ухвалу.
З моменту визнання особи потерпілою вона вправі матипредставника, який користується такими ж правами що й потерпілий (крім правадавати показання). Представник потерпілого не вправі використовувати своїповноваження на шкоду інтересам останнього. Повнолітній і дієздатний потерпілийможе будь-коли відмовитися від представника. Потерпілий у кримінальному судочинствімає, як права, так і обов’язки. Щодо прав, то серед них виділяють такі:
1. Давати показання у справі або відмовитись від даванняпоказань. Давання показань – право, а не обов’язокпотерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань – відповідальностіза відмову від давання показань не несе. Проте, він несе кримінальнувідповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст. 384Кримінального кодексу України (надалі – КК України). Відповідно до ст. 19 КПКУкраїни потерпілий має право давати показання рідною мовою або користуватисяпослугами перекладача. Оплата перекладача здійснюється за рахунок держави.
2. Подавати докази. Потерпілий маєправо надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали(документи, матеріали звукозапису або кінозйомки, речові докази тощо). Особа, впровадженні якої знаходиться кримінальна справа, зобов’язана прийняти поданідокази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо доказипредставлені в ході судового розгляду, цей факт відзначається в протоколісудового розгляду.
3. Заявляти клопотання та відводи. Право заявляти клопотання може бути реалізовано потерпілим на будь-якій стадії процесу. Заявленіпотерпілим клопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результатиїхнього розгляду потерпілий повинний бути своєчасно повідомлений. Відвід можебути заявлений потерпілим слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику,експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобтопрактично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесісвої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді,захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання,обвинувачу брати участь у справі за умови їхньої об’єктивності, неупередженостіі тільки у випадку, коли вони не зацікавленні у розв’язанні справи. Занаявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має правозаявити їм відвід.
4. Знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінченняпопереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, — після віддання обвинуваченого до суду. Дане право позакінченні попереднього слідства реалізується пред’явленням слідчим потерпіломувсіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому виді разом із речовимидоказами і матеріалами технічного документування. Про ознайомлення потерпілогозі справою складається протокол, у якому вказуються всі зроблені ним заяви іклопотання.
5. Брати участь у судовому розгляді. Дане право служить основною гарантією захисту прав і свободпотерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь усудовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання,брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону івстановленого судом порядку.
6. Подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання,слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу судута постанову судді, а за наявності відповідних підстав – на забезпеченнябезпеки. Дії і рішення вказаних вище осіб можутьбути оскаржені потерпілим: дії та рішення слідчого та органу дізнання –прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того, — начальнику слідчоговідділу; дії і рішення прокурора – вищому прокурору або в суд; дії і рішеннясуду – у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскарженні всуді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, можеоскаржити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів,Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Забезпечення правпотерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов’язкуповідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз’яснювати виникаючі з цьогоправа потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.
7. Право особисто або через свого представника підтримуватиобвинувачення потерпілий має по справах приватногообвинувачення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурорпереконається, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленогопідсудному обвинувачення і відмовляється від обвинувачення, суд роз’яснюєпотерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. Уцьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.
Потерпілий зобов’язаний з’являтися за викликомслідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання,підкорятися розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під чассудового засідання.
2. ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯДОПИТУ У КРИМІНАЛІСТИЦІ
Допит при здійсненні розслідування – це процесотримання показань від особи, що володіє даними, які мають значення для справи,що розслідується. Допит – найбільш поширений спосіб отримання доказів та,одночасно, одна з найбільш складних слідчих дій. Його проведення вимагає відслідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання людей, їхпсихології, оволодіння тактико-криміналістичними прийомами допиту. Складністьдопиту полягає не лише в тому, що слідчому інколи протистоїть людина, яка небажає говорити правду і, навіть, взагалі не бажає давати показання, але і втому, що показання людини, яка щиро прагне повідомити слідчому всі відомі їйфакти по справі, можуть містити помилки та викривлення, хибні думки та домисли,які при допиті необхідно своєчасно виявити та врахувати при оцінці тавикористанні показань.
Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивновідображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичнідані, що містяться в них – доказами. Для підозрюваного і обвинуваченогопоказання являються, крім того, і засобом захисту проти підозр, що виникли, чипред’явлених обвинувачень. Це слід враховувати при оцінці значення допиту, якслідчих дій.
Допит являє собою процес передачі слідчому особою, щодопитується, інформації про розслідувану подію, чи пов’язаних з нею обставин іосіб. Така інформація надходить допитуваному в момент сприйняття ним тих чиінших явищ чи предметів, запам’ятовуються ним і потім, при допиті,відтворюється і передається слідчому. Процес формування показань – відсприйняття до передачі інформації – носить психологічний характер; під часнього на психіку людини постійно впливають численні об’єктивні та суб’єктивніфактори, дія яких в кінці кінців відображається на повноті та об’єктивностіпоказань. Такими об’єктивними факторами, що перешкоджають сприйняттюрозслідуваної події чи її елементів, є погані несприятливі для спостереженняпогодні умови, віддаленість спостерігача від місця події, нетривалість події чиспостерігання і т. п. Навпаки, освідчення, що сприяє спостереження, близькістьдо об’єкту сприйняття, тривалість спостереження тощо, сприяють отриманню більшповної та точної інформації на подію. Такий же вплив спричиняють і суб’єктивніфактори. Перебування людини в стані сильного збудження, страху, стомлення,наявність інтересу тощо. Вплив всіх цих факторів повинен бути відомим слідчому.Він повинен знати і засновані на даних судової психології тактичні прийоми, щодозволяють послабити шкідливий вплив вищезгаданих факторів на вичерпність таоб’єктивність показань. Заповнити прогалини в пам’яті, що виникли в результатіїх впливу, оживити спогади про те, що сприймалось, впорядкувати відтворенняінформації, що зберігається в пам’яті допитуваного. Щоб успішно здійснитидопит, слідчому потрібно чітко уявляти собі яку інформацію і за допомогою якихзасобів та способів він має намір отримати від допитуваного. Коло обставин, якіслідчий має намір з’ясувати шляхом допиту називається предметом допиту. До їхчисла належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом,місцем та часом скоєння, наслідками тощо.), які підтверджують чи відкидаютьпровину у його скоєнні певних осіб та мотиви їх дій, що впливають на ступінь тахарактер відповідальності обвинувачуваного а також відносяться до характеру тарозміру шкоди, завданої злочином. До предмету допиту можуть належати обставини,що сприяють скоєнню злочину. Практичним предметом допиту можуть бути будь-якіобставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежитьяк від процесуального статусу допитуваного, так і від того, якою інформацієюдопитуваний може володіти.
2.1 Загальніположення процесуального характеру
Процесуальний порядокпроведення допиту передбачає, що цю слідчу дію може бути проведено за місцемпроведення розслідування чи за місцезнаходженням допитуваного, як правило, вденний час. Допитувані дають свідчення на одинці зі слідчим за виняткомвипадків, прямо передбачених законом (присутність захисника, педагога, законнихпредставників тощо).
Перед допитом слідчий занеобхідності встановлює особу допитуваного, роз’яснює йому права, з’ясовуєанкетні данні. Допит щодо справи починається з пропозиції допитуваномурозповісти все відоме по справі, після чого слідчий може поставити йомупитання.
Показання допитуваногозаносяться в протокол від першої особи і за можливістю дослівно. Занеобхідності у протокол також вносяться і поставлені допитуваному питання ійого відповіді. Після дачі показань допитуваному в разі його прохання повиннобути надано можливість записати свої показання власноруч. По закінченню допитупротокол пред’являється допитуваному для перечитування. Правильність записупоказань завіряється підписами допитуваного та слідчого.
2.2 Загальніположення тактики допиту
До загальних положень тактикидопиту слід віднести його активність цілеспрямованість об’єктивність тавичерпність, необхідність врахування при допиті властивостей особидопитуваного.
Активність допиту полягає втому, що слідчий міцно утримує ініціативу при допиті, вміло використовує длядосягнення мети допиту всі необхідні тактичні прийоми, при цьому сувородотримуючись вимог закону. Щодо осіб, які ухиляються від дачі правдивихпоказань, допит повинен носити наступальний характер: за допомогою всіх наявнихв його розпорядженні законних засобів слідчий повинен прагнути отриматиправдиві показання.
Цілеспрямованість допитуозначає його проведення із заздалегідь продуманою метою, для отримання певноїінформації. Цілеспрямованість забезпечується наявності у слідчого повного уявленняпро предмет допиту, прагнення до досягнення поставленої мети, вмінняпідпорядкувати їй застосовувані засоби та прийоми допиту.
Об’єктивність та вичерпністьпроявляється в тому, що слідчий не має права за власним бажанням скорочуватиотримані показання, змінювати їх у відповідності до своїх уявлень про хідсправи, нав’язувати допитуваному свої переконання. Однією з гарантійоб’єктивності допиту є заборона законом задавати допитуваному питання, якісхиляють до певної відповіді, а вичерпності – вимога дослівного за можливістювикладення показань.
Успіх допиту залежить відтого, наскільки повно слідчий врахує та використає при допиті особливості особидопитуваного – його психіку, культурний рівень та рівень освіти, професію,світогляд тощо. Без цього неможливо встановити психологічний контакт здопитуваним. Такий контакт є необхідною умовою досягнення мети допиту. Підпсихологічним контактом з допитуваним слід розуміти створення такої атмосферидопиту, за якої у допитуваного виникає повага до слідчого, розуміння йогозавдань та обов’язків, відкидаючи всякі особисті мотиви в його діях, розумієнеобхідність сприяти своїми свідченнями встановленню істини, чого інколи буваєважко досягти.
Врахування психологічнихособливостей особистості допитуваного необхідно і для вірного вибору тактичнихприйомів допиту.
Розрізняють первинний,повторний та додатковий допити.
На первинному допиті предметдопиту з’ясовується в повному обсязі (за виключенням випадків, коли з тактичнихміркувань слідчий вважає за необхідне не чіпати ті чи інші обставини,з’ясування яких пов’язано з попереднім проведенням інших слідчих дій).
За повторного допиту слідчийзнову звертається до з’ясування тих обставин щодо яких допитуваний вже надававсвідчення на попередньому допиті. Метою повторного допиту є деталізація ранішеотриманих свідчень, їх уточнення; отримання повторних свідчень для порівнянняїх з первинними на предмет виявлення між ними можливих протиріч; переконаннідопитуваного в неправильності та безглуздості його позиції, за умови, що єпідстави вважати, що попередні його свідчення неправдиві.
На відміну від повторного,додатковий допит – це процес отримання свідчень щодо ти х обставин справи, проякі не йшла мова на попередніх допитах. Завдання додаткового допиту доповненняраніше отриманих показань. Тому додатковий допит може будуватися запитально-відповідною системою без вільної розповіді допитуваного.
2.3 Підготовка додопиту
Для забезпечення ефективності проведення допитуслідчому слід вжити низку підготовчих заходів.
Підготовка до допитупередбачає такі заходи:
1. збір вихідних даних для допиту;
2. тактичне забезпечення допиту;
3. вибір моменту і місця допиту, а такожспособу виклику на допит;
4. технічне забезпечення допиту;
Збір вихідних даних длядопиту є обов’язковим елементом підготовки до допиту як фактор що визначаєефективність допиту. Вихідні дані для допиту різняться за своїм походженням тазмістом. Серед них необхідно виділяти передусім ті, які відносяться до предметудопиту.
При підготовці до допитуслідчий повинен визначити коло обставин, по відношенню до яких плануєтьсяотримати свідчення допитуваного. При відсутності у слідчого чіткого уявленняпро ці обставини допит не буде цілеспрямованим: у свідченнях обов’язковобудуть, з однієї сторони прогалини, а з іншої – непотрібні, неналежні до справиданні.
В матеріалах справи вжеможуть міститися данні що відносяться до предмету майбутнього допиту. Для їхвиявлення як з метою підготовки до допиту, так і з метою подальшоговикористання за необхідності підчас власне допиту слідчий вивчає матеріалисправи спеціально під кутом зору майбутнього допиту. Отримана таким чиномінформація у вигляді виписок матеріалів справи чи приміток про те, на яких йогосторінках містяться необхідні для допиту данні, і які саме данні, систематизуєтьсявідповідно до обставин, що належить з’ясувати при допиті.
Інформація що відноситься допредмету допиту може містити данні, для оцінки та розуміння яких необхідноознайомитися зі спеціальною літературою, з тими чи іншими технологічнимипроцесами, порядком документо- та товарообороту на підприємстві системою облікузвітністю тощо. При цьому слідчий може використовувати консультаціїспеціалістів, данні що містяться у висновках експертів по справі, довідковіматеріали.
Інформація, що відноситься допредмету допиту, може бути отримана з оперативних джерел. Використання її придопиті здійснюється з дотриманням спеціальних правил і з врахуванням того, щотака інформація має лише орієнтовне значення.
До похідних для допиту данихвідносяться данні про особу допитуваного. Об’єм таких даних, необхіднихслідчому, залежить від процесуального положення допитуваної особи, обставинсправи, предмету майбутнього допиту та значення показань даної особи.
Данні про особу допитуваноговідносяться до його психофізіологічних особливостей і стану,суспільно-політичної і трудової діяльності, відношенню до колективу і колективудо нього, моральному рівню та поведінці у побуті, відношенню до інших осіб щопроходять по справі, вони також можуть бути отримані із матеріалів справи та оперативнихджерел, або спеціально отримані методами, рекомендованими для цієї метипсихології: спостереження за суб’єктом, аналізом результатів його діяльності, втому числі і способу скоєння та приховання злочину, узагальненням незалежниххарактеристик, наданих суб’єкту різними особами в різних ситуаціях та з різнихпричин.
Вивчення особи допитуваногодопомагає встановити особливості процесу формування свідчень, спрогнозуватилінію його поведінки на допиті та напрацювати необхідну тактику допиту.
2.4 Тактичнезабезпечення допиту
Тактичне забезпечення допиту– це формування плану та розробка тактики проведення допиту.
Письмовий план допиту кращезіставляти в тих випадках, коли матиме місце складний допит, пов'язаний ізз’ясуванням широкого кола обставин, із використанням значної кількості похідноїінформації, в тому числі оперативної, важкий в тактичному відношенні.
Якщо на підготовку до допитучасу дуже мало, а також при підготовці до простих допитів допускаєтьсямисленнєве планування чи складання спрощеного письмового плану, інколи увигляді простого переліку питань, які буде поставлено допитуваному. При цьомуслід мати на увазі, що заздалегідь неможливо передбачити всі питання, якінеобхідно буде задати в ході допиту; заздалегідь плануються лише найбільш важливіпитання, які можливо передбачити, а також такі для яких особливе значення маєїх формулювання (наприклад, якщо вони ґрунтуються на оперативних даних, якіповинні залишитись невідомими для допитуваного) чи їх черговість, зв'язок зпопередніми та наступними питаннями.
Криміналістичній науці таслідчій практиці відомі наступні різновиди питань, які можуть бути заданідопитуваному:
1. доповнюючі;
2. уточнюючі;
3. нагадуючі;
4. контрольні;
5. викриваючі.
Доповнюючі – це питання, щозадаються з метою доповнення отриманих свідчень, ліквідації наявних в нихпрогалин. Вони можуть бути направлені на деталізацію показань.
Уточнюючі питання такожможуть бути задані з метою деталізації показань, але частіше – дляконкретизації, уточнення отриманих даних.
Нагадуючі питання мають замету оживити пам’ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації, з допомогоюяких він пригадає факти, що цікавлять слідчого. Слідчий зазвичай задає декільканагадуючих питань, щоб сприяти процесу послідовного відтворення забутого. Спрямовуючіпитання категорично заборонені законом, оскільки вони здійснюють вплив надопитуваного, орієнтують його на те, яку відповідь хотів би почути від ньогослідчий, а тому можуть завадити встановленню істини при розслідуванні.
Контрольні питання задаютьсяз метою перевірки отриманих свідчень або ж отримати данні для такої перевірки.
Викриваючі питання направленіна виявлення неправдивих свідчень, очевидних для слідчого. Постановка цихпитань зазвичай пов’язана з пред’явленням допитуваному доказів, що відкидаютьйого свідчення і не викликають у слідчого сумнівів у їх достовірності. Такепитання, як правило, складається з двох частин: в першій фіксуєтьсяпред’явлення допитуваному того чи іншого доказу, в другій міститься пропозиціяпояснити цей доказ чи пов’язані з ним обставини.
Питання допитуваному повинніформуватися так, щоб унеможливити надання односкладової відповіді типу «так» чи«ні». Вони повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими для допитуваного,належними до предмету допиту, логічно послідовними та обґрунтованими.
До тактичного забезпеченнядопиту крім його планування відноситься також вибір тактичних прийомів допитута підготовка доказів, які, можливо, необхідно буде пред’явити допитуваному.Слідчий попередньо вирішує питання в який момент допиту і які докази можутьзнадобитися, підбирає їх в потрібному порядку, наперед обдумує міри щодозабезпечення не ушкодження доказів при пред’явленні, обирає місце для їхзберігання до пред’явлення.
По відношення до кримінально-процесуальногозаконодавства тактичні прийоми можна розділити на дві основні групи. До першоїз них, входять правила тактичного характеру, передбачені в КПК і тому єобов’язковими до виконання у всіх випадках. Прикладом цього можуть бутизаборона задавати навідні питання та ін. Другу групу складають тактичніприйоми, непередбачені в КПК, але які допомагають реалізації слідчої дії тасприяють її ефективному проведенню.
Основним в допиті є правильний вибір тактичнихприйомів його проведення. Правомірність та ефективність тактичних прийомівзалежить від того, чи відповідають вони наступним вимогам:
1. Основною вимогою, яка пред’являється дотактичного прийому, є відповідність його кримінально-процесуального закону,процесуальним принципом кримінального процесу. Це значить, що тактичні прийомиповинні здійснюватись в суворій відповідності з вимогами КПК.
2. Тактичні прийоми повинні відповідативимогам моралі, відповідати вимогам професійної етики.
3. Тактичні прийоми повинні бути науковообґрунтованими (використання новітніх даних спеціальних наук, це в основномукриміналістики, психології і логіки тощо).
4. Тактичні прийоми повинні бути логічними,зв’язаними між собою, служити досягненню однієї мети.
5. Тактичний прийом при допиті повинен бутиефективним та економічним, нести “навантаження”, підкорятися виконанню певногозавдання.
6. Активність – одна з вимог до тактичнихприйомів, тобто активна діяльність слідчого по отриманню повних і правдивихпоказань.
7. Тактичний прийом, який не міститься взаконі, повинен відповідати і такій вимозі, як вибірковість, тобто наданнятиску на тих осіб, які дійсно знають обставини злочину, й бути нейтральним повідношенню до тих, хто такими свідченнями не володіє.
Тактичні прийоми в цій стадії можуть бути “Бесіда”,“відсторонення емоціонального та смислового бар’єру”, “зняття напруги”,“проявлення уваги“.
В стадії вільної розповіді можуть застосовуватисьформування думки, нагадування, деталізація, причина брехні.
В заключні стадії використовуються такі тактичніприйоми як “постановка контрольних і уточнюючих питань “, “пропозиція більшточно сформулювати думку”, “представлення можливості викласти свої показаннясамостійно на папері”, “особисто прочитати протокол допиту”, “прослухатимагнітофонний запис”.
2.5 Вибір часу тамісця допиту
Час допиту визначається ізврахуванням важливості свідчень, якими, на думку слідчого, володіє допитуваний,його процесуального статусу, ролі в розслідуваній справі, зв’язку з іншимиособами, яких належить допитати щодо справи. На вирішення питання щодо часудопиту впливають також обрана слідчим послідовність допиту тих чи інших осіб,важливість збереження слідчої таємниці, сила та характер переживань, яківідчувають допитувані в момент проведення дії. Не рекомендується допитуватиосіб, які знаходяться у стані сильного хвилювання, не зосередженості,пригніченості до їх повернення у нормальний стан, окрім випадків, коли допиттаких осіб є невідкладним.
Вирішення питання про місцедопиту (за місцем проведення розслідування чи за місцезнаходженнямдопитуваного) залежить від певних конкретних обставин даної ситуації. Проте вбудь-якому випадку слідчий повинен намагатись, щоб місце допиту відповідаловимогам, висунутим до обстановки допиту: було зручним для проведення цієїслідчої дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту здопитуваним, зосередженню його уваги на предметі допиту, забезпечувалозбереження слідчої таємниці. Бажано, щоб в кімнаті, в якій проводиться допит, вмомент допиту не знаходились інші слідчі і, тим паче, сторонні особи, щоб настолі у слідчого не було зайвих предметів, щоб телефон було відключено, якщо непередбачається спеціально використовувати його для цілей допиту.
Визначення способу виклику на допит. Серед передбачених законом способів викликуна допит слідчий обирає той спосіб, який в даній ситуації сприятимевстановленню психологічного контакту з допитуваним, збереженні від інших осібсамого факту виклику на допит, проведенню допиту в запланований час в обраномумісці.
Технічне забезпечення допиту. Воно включає:
1. підготовку необхідних бланків протоколів,паперу, пишучих приладів, друкарської машинки;
2. забезпечення присутності на допиті друкарки,якщо планується стенографувати допит;
3. підготовку засобів магнітофонного запису;забезпечення прийому інформації диктофонним центром, якщо такий наявний вданому слідчому апараті;
4. забезпечення необхідними транспортнимизасобами та охороною, якщо вони можуть знадобитися для доставки допитуваного домісця проведення допиту;
5. підготовку приміщення для допиту.
3. Особливості тактики проведення допиту потерпілих
Потерпілий, тобто особа, якій злочином було завданоморальну, фізичну чи матеріальну шкоду, може підлягати допиту щодо будь-якихобставин, які підлягають доказуванню по справі, а також щодо своїхвзаємовідносин з обвинувачуваним. Хоча його статус схожий зі статусом свідка,його вирізняє те, що злочином були порушені його права та законні інтереси:потерпілий зацікавлений у вирішенні справи. Така зацікавленість, а такожможливість помилкового сприйняття фактів в силу обставин події та небезпеки,яка йому загрожувала, повинні бути враховані при допиті та оцінці свідченьпотерпілого. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннямипотерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показанням які заобставинами справи могли б бути наслідком помилкового сприйняття потерпілимподій і фактів, зокрема, якщо він перебував у стані сп’яніння, а такожпідозрами потерпілого що виникли у нього через несприятливі стосунки зобвинувачуваним чи підозрюваним.
Перед першим допитом слідчий оголошує особі постановупро визнання її потерпілою і роз’яснює права передбачені ст. 49 КПК. При допитіпотерпілого з дозволу слідчого може бути присутній його представник.
Таким чином можна вивести особливості допитупотерпілого:
1. потерпілий безпосередньо зіштовхується зфактом злочину. Тому його показання є найбільш повними, тому розслідуваннясправи починається як правило з допиту потерпілого (якщо це можливо).
2. потерпілий, в більшості випадків єособою, зацікавленою в справі. Тому показання потерпілого можуть носитисуб’єктивний характер.
3. дача показань потерпілим – його право, ане обов’язок.
4. на відміну від свідка потерпілий маєбільш широкі права учасника процесу, його показання є засобом захиступорушених, прав та законних інтересів.
Допит потерпілих можнарозділити на чотири етапи:
1. встановлення психологічного контакту здопитуваним;
2. вільна розповідь допитуваного;
3. задавання питань допитуваному;
4. ознайомлення допитуваного з протоколом таіншими способами фіксації показань (при їх наявності).
Встановлення слідчим контактуз допитуваним обов’язково передує допиту. На встановлення контакту впливаєобстановка допиту, манера поведінки слідчого, вміння володіти собою, його тон,зовнішній вигляд (підтягнутість, охайність), а також форма попередженнядопитуваного про відповідальність за відмову від дачі показань, і за дачузавідомо неправдивих показань. До виконання цієї вимоги закону не можнавідноситись шаблонно. В залежності від особи допитуваного та його очікуваноїповедінки, на допиті слідчий обирає форму попередження: від суворо-офіційної закцентом на можливу відповідальність допитуваного перед законом до обережногопояснення вимог закону; при цьому підкреслюється, що вони відносяться до всіхпотерпілих та попередження не обумовлене недовірою до допитуваного.
Для встановлення контакту здопитуваним може бути використана і бесіда, яку веде з ним слідчий призаповненні анкетної частини протоколу допиту. Слідчий може виходити за рамкипротоколу, цікавитися не лише анкетними, але і іншими даними щодо особидопитуваного, його оточення, умов життя та роботи, психофізіологічнихвластивостей. В процесі встановлення контакту слідчий, таким чином, отримує йдодаткову інформацію про особу допитуваного.
Пояснивши допитуваномупорядок допиту, слідчий пропонує йому розповісти все відоме по справі. Вільнарозповідь – це викладення допитуваним відомих йому фактів в тій послідовності,якої йому радять дотримуватися або яку він обере сам.
Слідчий не завжди уявляє собіякими даними та в якому об’ємі володіє потерпілий. При вільній розповідідопитуваний може повідомити слідчому таку інформацію, про характер та наявністьякої слідчий і не здогадувався, і яку він не мав за намір отримати шляхомпостановки питань допитуваному. Викладення допитуваним тих чи інших даних узручній для нього послідовності полегшує їх пригадування, сприяє більш повномувідтворенню запам’ятованого. Вільна розповідь допомагає слідчому скласти більшповне та правильне уявлення про взаємовідносини допитуваного з іншими учасникамицієї справи, про обрану ним лінію поведінки на слідстві, про ступінь йогофактичної обізнаності про обставини розслідуваної події.
Слідчий може рекомендуватидопитуваному певну послідовність викладення тоді, коли останньому необхіднобуде дати показання щодо декількох епізодів чи обставин і сам він не в змозі обратитаку послідовність, інколи навіть питає слідчого з чого йому почати розповідь.Інколи слідчий з тактичних міркувань може запропонувати допитуваному спершувисвітлити певний факт, а потім розповісти про решту. В криміналістці такийтактичний прийом носить назву «розподілення теми вільної розповіді». Її мета –або спрямувати розповідь в певному напрямку – на з’ясування найбільш важливихобставин, або ж втримати допитуваного від дачі неправдивих показань, якщо такунебезпеку слідчий може спрогнозувати. В останньому випадку, надавши правдивіпоказання щодо одного факту, допитуваний вимушений буде, щоб не суперечитисамому собі, правдиво розповісти і про решту фактів.
Слідчий, як правило, не повиненпереривати репліками чи питаннями вільну розповідь допитуваного. Втручаннятакого роду може збити допитуваного послідовність його показань може виявитисьпорушеною, а він сам може втратити при цьому важливі для справи дані. Лишетоді, коли слідчий переконається, що допитуваний дуже відхилився від предметудопиту, і таке відхилення не є необхідним для пригадування ним фактів, щоцікавлять слідство, він може запропонувати допитуваному говорити по сутісправи. Не рекомендується переривати розповідь для того, що б зажадати віддопитуваного більш детального опису певних даних чи, щоб вказати на певнідеталі висвітленого ним факту. Все це можливо зробити на наступному етапідопиту не ризикуючи переривати спогади допитуваного.
Під час вільної розповіді нерекомендується заносити показання до протоколу. Складання протоколу в процесівільної розповіді призводить до перерв в розповіді, відволікає допитуваного,послаблює його зусилля пригадати ті чи інші факти, порушує виниклі у ньогоасоціативні зв’язки. На цьому етапі допиту слідчий повинен робити лише приміткищодо ідей, які виникли у нього під час вільної розповіді, про перерви в ній,питання, які потрібно буде поставити згодом допитуваному. Допитуваний постійноповинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в йогопоказаннях. Допитуваний буде усвідомлювати важливість виконуваного нимгромадянського обов’язку, допомоги, яку він надає слідству, і це може статидодатковим стимулом для дачі правдивих показань. І слідчий при цьому більшповною мірою сприймати вільну розповідь допитуваного, правильніше їїаналізувати та оцінювати. Після закінчення вільної розповіді, яка, як правило,не вичерпує предмету допиту, слідчий шляхом постановки допитуваному питаньдоповнює та уточнює отримані свідчення, з’ясовує нові факти, які не згадувалисьпід час вільної розповіді, отримує контрольні дані, необхідні для перевіркипоказань, допомагає потерпілому згадати забуте. Якщо отримані показання, надумку слідчого, не відповідають істині, то на даному етапі допиту він повиненза умови допущення потерпілим добросовісних помилок, допомогти йому їх виправити,при навмисній дачі неправдивих показань – викрити його в брехні, та спонукатийого дати правдиві показання.
З метою освіжити пам’ятьпотерпілого можуть використовуватись наступні тактичні прийоми допиту.
1. Допит з використанням асоціативних зв’язків.Уявлення, що виникають в свідомості потерпілого у зв’язку із сприйнятимиподіями, вступають між собою в певні зв’язки, які носять назву асоціативних.Тому пригадування одного факту може викликати пригадування пов’язаних з нимфактів – попередніх, супутніх, наступних, близьких або контрастуючи з ним. Зметою стимулювання таких зв’язків слідчий задає допитуваному питання, щовідносяться не безпосередньо до предмету допиту, а до суміжним з ним фактів,допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією з суміжними фактами,пригадується і безпосередньо важливі для справи факти.
2. Допит на місці. Це різновид допиту звикористанням асоціативних зв’язків, коли їх пригадуванню сприяє не питання,яке задає слідчий, а повторне сприйняття допитуваним тієї обстановки, в якійтривала розслідувана подія. Допит на місці не слід плутати с іншою слідчою дією– перевіркою та уточненням показань на місці. Допит на місці – це звичайнийдопит, що проводиться не в кабінеті слідчого і не за місцезнаходженнямпотерпілого, а на місці події. Метою такого допиту є лише отримання показань,як і при допиті за інших умов: при цьому місце допиту слідчим не оглядається іпоказання не співставляються з обстановкою на місці. Схожим з допитом на місціприйомом стимуляції асоціативних зв’язків є пред’явлення для повторногосприйняття допитуваному тих чи інших предметів, що пов’язані з обставинами, якіцікавлять слідство. Такі предмети можуть виявитися своєрідними стимуляторамипри пригадуванні забутого: їх вигляд викликає пов’язані з ними у пам’ятідопитуваного асоціації, які і сприяють пригадуванню фактів. Цим же цілям можутьслугувати графічні зображення допитуваним за пропозицією слідчого певної ситуації,наприклад схема розташування учасників події чи зображення якого-небудьоб’єкта. Сам процес виготовлення такого графічного зображення – схеми, плану,малюнка – може сприяти стимуляції потрібних асоціативних зв’язків.
3. Повторний допит по обмеженому колу обставин.При повторному відтворенні показань допитуваний може згадати пропущені абозабуті ним при першому допиті факти. Психологічно це пояснюється явищемремінісценції, під я ким в психології розуміють явище посилення в пам’яті новихсмислових зв’язків при відстроченому відтворенні. Асоціативні зв’язки можутьбути використані і в тих випадках, коли потерпілий дає на допиті неправдивіпоказання, добросовісно помиляючись та щиро вважаючи, що він говорить правду.Такі помилки можуть бути наслідком дефектів процесу формування показань:результатом впливу об’єктивних та суб’єктивних факторів, в том числі впливуінших осіб, власних переживань, фантазій. Слідчий повинен всі ці «нашарування»від істинно сприйнятих, спробувати усунути причини викривлення істини тавідновити в уявленні допитуваного подій в тому вигляді, в якому вона мала місцев дійсності. Цим цілям і слугують викладені прийоми допиту з використаннямасоціативних зв’язків. Окрім цього можуть бути використані і такі засоби, якознайомлення допитуваного в необхідних межах з показаннями інших осіб щодо тихсамих обставин тощо.
4.ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПОТЕРПІЛИХ
4.1 Допит неповнолітнього потерпілого (ст. 168, 171 КПК)
Допитнеповнолітнього потерпілого віком до 14 років, а за розсудом слідчого – вікомдо 16-ти років, проводиться за правилами ст. 167 КПК в присутності педагога, апри необхідності лікаря, батьків чи інших законних представниківнеповнолітнього.
Участь педагога є обов’язковою лише при допиті свідкавіком до 14 років. В інших випадках – якщо потерпілий відстав у своємурозумовому розвитку і з ним важко встановити психологічний контакт. Присутністьлікаря при допиті неповнолітнього потерпілого віком до 16-ти років може бутивизначена слідчим необхідною в разі відсталості у фізичному чи розумовомурозвитку допитуваного, його хворобливості.
Присутність батька, матері чи іншого законногопредставника може сприяти захисту законних інтересів потерпілого, встановленнюз ним контакту і отримання повних і правдивих показань. До початку допитузазначеним вище особам роз’яснюється їх обов’язок бути присутніми при допиті, атакож право викладати свої зауваження із дозволу слідчого і задаватипотерпілому запитання, які будуть занесені до протоколу допиту. Слідчий вправівідвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено допротоколу.
Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом,лікарем, законним представником з приводу тактики ведення допиту, формування іпослідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставитиїм самим.
Свідкові чи потерпілому що не досягли 16-ти річноговіку, роз’яснюється його обов’язок говорити тільки правду, але про кримінальнувідповідальність він не попереджається. При допиті неповнолітнього свідка чипотерпілого слід врахувати, що, як правило, він легше, ніж дорослий, піддаєтьсянавіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється, стає неуважним.Через це його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви вдопиті. Показання при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого слідзаписувати в протоколі простими і зрозумілими йому реченнями, з урахуваннямособливостей його мови. Доцільно застосувати стенографування, звукозапис чивідеозапис.
4.2 Допит німого або глухого потерпілого
Допит німого або глухого свідка чи потерпілогопроводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Проучасть цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.
Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїмпроцесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщоглухий або німий читає і пише, слідчий з власної ініціативи на його проханняможе поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи, якайого розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.
5. ФІКСАЦІЯ ТАСПОСОБИ ПЕРЕВІРКИ ПОКАЗАНЬ ПОТЕРПІЛОГО
Про допит свідка і потерпілого складається, здодержанням загальних правил складання протоколу слідчої дії, передбачених вст. 85 КПК, протокол допиту. Крім того в протоколі допиту вказується: прізвище,ім’я та по батькові потерпілого, його вік, громадянство, національність,освіта, місце роботи, рід занять і посада, місце проживання, а також відомостіпро його стосунки з обвинувачуваним, і свідка з потерпілим. Анкетні данізаписуються за паспортом або іншим документом що посвідчує особу.
У протоколі зазначається, що потерпілому роз’ясненійого права і обов’язки, та відповідальність за дачу завідомо неправдивихпоказань. Показання потерпілого та відповіді на поставлені йому запитання викладаютьсяв першій особі і по можливості дослівно.
Потерпілому, коли він про це просить, може бутинадана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, прощо зазначається у протоколі. По закінченню допиту слідчий пред’являє потерпіломупротокол для прочитання. За проханням потерпілого, протокол може бути йомупрочитаний слідчим. Потерпілий та особи, що були присутні при допиті маютьправо просити про внесення до протоколу доповнень і поправок, які заносятьсяслідчим до протоколу.
Протокол підписує потерпілий, слідчий і особи що булиприсутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках потерпілийпідписує кожну сторінку окремо.
Після підписання протоколу допиту слідча діявважається процесуально завершеною. Але робота слідчого у зв’язку з даноюслідчою дією на цьому не закінчується. Необхідно ще перевірити показання, та їхоцінити. Перевірка показань свідка чи потерпілого проводиться різними способами,але основним з них є:
1. Дослідження показань як посуті, так і по формі самого допиту
2. Порівняння показань зфактами, які були раніше відомі
3. Додатковий збір доказів.
Перевірка показань – процес незамінний, вінпроводиться, як правило, не одним яким-небудь вказаним вище способом, апроведенням цілого комплексу слідчих дій та здійснюється на протязі всьогорозслідування справи. На ряду з перевіркою показань потерпілих, необхідно такожі оцінити їх. Тобто встановити їх відношення до розслідуваного злочину, їхдопустимість, достовірність та значимість.
5. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ДОПИТУ ПОТЕРПІЛОГО
Судовий допит потерпілого має ряд особливостей на відміну від допиту потерпілого надосудовому слідстві. Асаме :
1. На цій стадії суд (суддя), виходячи іззавдання забезпечити повний, різнобічний та об’єктивний розгляд справи, можевносити будь-які зміни, які направлені як на доповнення, так і на зменшеннясписку осіб, які підлягають виклику до судового засідання.
2. Перед дачею потерпілим показаньголовуючий встановлює його особу, роз’яснює його права та обов’язки та попереджаєпро можливе настання кримінальної відповідальності.
3. Спочатку дописується потерпілий, потімсвідки. Потерпілий спочатку розповідають усе йому відоме по цій справі. Післяцього допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач,захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.
4. Суд протягом усього допиту потерпілогоучасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення ідоповнення відповідей.
5. Потерпілий дає показання тільки усно.
6. Для забезпечення безпеки потерпілого судможе допитати його з використанням технічних засобів з іншого приміщення, утому числі за межами приміщення суду.
7. Коли існує загроза ідентифікації голосупотерпілого, допит може супроводжуватися створення акустичних перешкод.
8. На судовому засіданні можуть бутипоказання оголошені потерпілого дані ним під час дізнання, або досудовогослідства.
Висновки
При написанні даної курсової роботи, я опрацювавдостатню кількість літератури та дійшов висновку, що така слідча дія як допитпотерпілого є одним з найбільш поширених способів збирання доказовоїінформації. Це пояснюється тим, що саме потерпілий, як правило володіє найбільшповною та важливою для слідства інформацією, оскільки часто він є безпосереднімучасником події злочину. Допит потерпілого є дуже важливим, бо, як правило,саме з нього починається процес збирання доказів, та саме потерпілийбезпосередньо стикається з фактом вчинення злочину. Тому слідчий має отримативід потерпілого важливі свідчення про характер злочину.
Допит потерпілого – це, за своєю природою,процес передачі інформації від цієї особи слідчому. I саме слідчий повинен придопиті бути активним, тобто враховуючи особу потерпілого, готуватися до допиту,планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворимдотриманням норм Закону.
Тема даної курсової роботи є без сумнівуактуальною в сучасній науці криміналістики. Питання про застосуваннянеправильних методів розслідування є одним з головних проблем практики і,відповідно, науки, тому що показання в такому випадку не будуть мати доказовогозначення. Тому, ми сподіваємось, що наша робота внесе свій внесок у розробкунових тактичних засобів допиту потерпілого, покращить ефективність допиту та,зрештою, сприятиме кращому розкриттю злочинів.
Список використаної літератури
Нормативніджерела
1. Конституція України;
2. Кримінальний кодекс України;
3. Кримінально-процесуальнийкодекс України;
4. 3акон України “Проорганізаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
Науковалітература
5. Назаров В.В., ОмелянинкоГ.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид.2-ге, доп. іпереробл. – К.: Атіка, 2007. – 584 с.
6. Криміналістика: Підруч. длястуд. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю.Шепітька. – 3-тє вид.,переробл. і допов. – К.: Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 736 с.
7. А.Н. Васильев, Л.М.Корнеева. Тактика допроса при расследовании преступления М.; 1970.
8. Бахін В.П., Весельський В.К.Тактика допиту. – К., 1997.
6. В. Алексеев, А. Байков.Проверка и оценка судом показаний свидетеля. «Сов. юстиция», 1968г,№1
7. Гончаров В.И. Использованиезвукозаписи, фотографии и киносъемки в уголовном судопроизводстве. – К., 1980.
8. Гурджі Ю.О. Проблемиправового становища жертви в кримінальному судочинстві // Вісник ВерховногоСуду України. – 1999. — №4 – С.42-45.
9. Дулов А.В. Судебнаяпсихология. – Минск, 1970.
10. Михеєнко М.М. Проблемирозвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер,1999.
11. Салтевський М. В., ЛукашевичВ. Г., Глибко В. Г. Научно-справочное пособие по криминалистике. -Киев, 1994.
12. Тертишник В.Н. Уголовныйпроцесс, Харьков, 1999г.
13. Шаповал В. Верховенствозакону як принцип Конституції України\ // Право України. – 1999. — №1. Охранаправ потерпевших и сведетелей по уголовным делам. – М., 1999.
14. Юридична енциклопедія. –К., 1998.