ОСНОВИДЕРЖАВНОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
План
1. Загальна характеристика БританськоїКонституції. 3
2. Засади правового статусу особи уВеликобританії. 6
3. Вищі органи державної влади Великобританії. 8
4. Політико-територіальний устрійВеликобританії. 14
Список рекомендованої літератури. 17
1.Загальна характеристика Британської Конституції
КонституціяВеликобританії — це сукупність законів, прецедентів і конституційних угодВеликобританії, які визначають порядок формування і повноваження органівдержави, принципи взаємин державних органів між собою, а також державнихорганів і громадян.
На відміну відінших країн, де писана конституція, що діє, чітко визначає предметконституційного права, у Великобританії строго наукового розмежування міжконституційним і всім останнім правом немає. У Сполученому Королівстві узв'язку з відсутністю кодифікувань або офіційних систематизації права юристизазнають певні труднощі з розмежуванням галузей права. Існує абстрактний іконкретний сенс поняття «конституція». У абстрактному значенніконституція — це сукупність законів, прецедентів і конституційних угод, яківизначають: порядок формування і повноваження органів держави, принципи взаєминдержавних органів між собою і державних органів і громадян. У конкретномузначенні конституція — це конкретний юридичний документ або система правовихактів, в яких найбільш важливі правові положення, складові предметконституційного регулювання, прийняті відповідно до спеціальної процедури.
У Великобританіїнемає конституції в даному конкретному сенсі, а діє конституція в абстрактномузначенні цього поняття.
Британськаконституція є єдиної для Сполученого Королівства Англії, Уельсу, Шотландії іПівнічної Ірландії. Британська конституція є конституцією змішаного типу.Відсутність єдиного писаного тексту дозволяє говорити про три складовихбританської конституції: – Статутне право (statute law); – Загальне право(common law); – Конституційні угоди (constitutional conventions). Відповідно,джерелами конституційних норм є: статути; судові прецеденти; конституційніугоди. Загальний вплив на формування цих джерел робили і надають праціавторитетних юристів. Конституція Великобританії є «гнучкою»конституцією, оскільки в англійському праві немає відмінності між«конституційним» і «поточним» законом. Діє загальнийпорядок прийняття і зміни парламентських законів, які не можуть передивлятисясудами або оголошуватися неконституційними.
ДЖЕРЕЛАБРИТАНСЬКОЇ КОНСТИТУЦІЇ
СТАТУТИ. Ця категоріяактів, складових британську конституцію, охоплює акти Парламенту і актиделегованого законодавства. Статути як частина конституції представлені такимчином: – правові акти, прийняті до XX століття, але що зберігають своє значенняяк право, що діє: Велика Хартія Вільностей 1215 р.; Білль про права 1689 р.;Акт про союз з Шотландією 1706 р.; Акт про престолонаслідування 1701 р. і інші;– парламентські закони, прийняті в цьому столітті: закони про Парламент 1911 і1949 рр.; закони про перів 1958 і 1963 рр.; Закон про Палату общин 1978 г.;закони про народне представництво 1949, 1969, 1974, 1983, 1985, 1989 рр.;закони про громадянство 1948, 1964, 1981 рр.; Імміграційний акт 1971 р.; Законпро королівську санкцію 1967 р.; Вестмінстерський статут 1931 р.; закони проміністрів Корони 1937, 1964, 1975 рр. Перерахувати всі парламентські закони,які є джерелами британської конституції, вельми складно, оскільки їхналічується декілька сотень; – акти делегованого законодавства, прийнятівиконавчою владою на основі прав, делегованих Парламентом. До цієї категоріїактів відносяться акти, видавані міністрами Корони, місцевими органами влади іпублічними корпораціями. Найбільш важливими з актів делегованого законодавстває накази в Таємній раді, що видаються від імені монарха.
СУДОВІПРЕЦЕДЕНТИ. Судові прецеденти, що містять принципи конституційного права,створювалися в ході звичайної судової практики. Після розгляду конкретноїсправи суд виносить рішення, частину якого складає правило прецеденту(вирішення суду складається з двох основних частин: правило прецеденту іпопутно сказане суддею.). В більшості своїй це вирішення Високого суду(відділення королівської лави), Апеляційного суду і Палати лордів. Серед них: –наявність суб'єктивного права передбачає наявність засобів його захисту; –зміна законодавства здійснюється лише шляхом ухвалення парламентського закону; –укази загального характеру про обшук незаконні; – немає права стягувати податкибез дозволу Парламенту; – сторони в процесі мають рівне право бути вислуханими.Прецеденти встановлюють принципи діяльності і повноваження найвищих органіввлади. Найбільш відомим рішенням в цій області є Case of Proclamations (1610),що стосується королівської прерогативи: – Монарх не може своїм рішеннямоголосити злочином те, що таким до цього не вважалося. – прерогатива монарха небільше, ніж це дозволено правом країни. – послідовні зміни в праві здійснюютьсяшляхом ухвалення парламентського закону. – будь-які зміни англійського права,викликані імплементацією міжнародного договору, що передбачає фінансовіоперації держави, вимагають підтвердження парламентським законом. У зв'язку зсудовою практикою і важливою роллю прецедентів в регулюванні конституційнихстосунків необхідно згадати труди авторитетних юристів як джерело британськоїконституції. Дуже старі книги старих авторів, думки яких розглядаються яксвідоцтва судових рішень, що не дійшли до нашого часу, можуть сприйматисясудами як додаткове джерело права.
КОНСТИТУЦІЙНІУГОДИ. Конституційні угоди — це правила політичної практики, які вважаютьсяобов'язковими для тих, до кого вони відносяться, і які не є юридичнимизаконами, оскільки їх виконання не може забезпечуватися вирішенням суду абопалат Парламенту. Найбільш ранні конституційні угоди сформувалися лише після1688 р. Порушення конституційної угоди спричиняє за собою не юридичні, аполітичні санкції. Вхідні в них норми безпосередньо впливають на характервмісту цілого ряду парламентських законів. Конституційні угоди також істотновпливають на судову практику. Конституційні угоди можна представити у виглядідвох основних груп:
1. КОНСТИТУЦІЙНІУГОДИ, що РЕГЛАМЕНТУЮТЬ СТОСУНКИ МОНАРХ—КАБІНЕТ МІНІСТРІВ: – монарх доручаєлідерові партії або блоку партій, що перемогли на виборах в Палату общин,сформувати Уряд; – Монарх призначає міністрів по рекомендації Прем'єр-міністра;– міністри, що призначаються утворюють «Уряд», в рамках якогостворюється «Кабінет»; у його склад входять міністри, що іменуютьсячленами Таємної ради (Privy Councillors); – Монарх в здійсненні своїх законнихповноважень зобов'язаний слідувати радам Кабінету в особі Прем'єр-міністра; –Монарх зобов'язаний підписати законопроект, прийнятий Парламентом; – Урядздійснює свої повноваження до тих пір, поки воно не втратило довіру більшостічленів Палати общин. У випадку, якщо Палата общин проголосує за недовір'я Урядповинен подати у відставку або Монарх повинен розпустити Палату общин; –міністри несуть колективну відповідальність перед Парламентом по загальнихпитаннях політики Уряду і персональну відповідальність за діяльність очолюванихними міністерств. До цієї ж групи конституційних угод можна віднести ряд правилполітичної практики, сприйнятих деякими державами — членами БританськоїСпівдружності Націй (Commonwealth): – британський монарх призначає Генерал-губернаторадержави — члена Співдружності за порадою Прем'єр-міністра цієї держави; –Генерал-губернатор держави — члена Співдружності представляє Корону, а небританський уряд і діє за порадою уряду своєї країни.
2. КОНСТИТУЦІЙНІУГОДИ, РЕГУЛЮЮЧІ СТОСУНКИ МІЖ ПАЛАТАМИ ПАРЛАМЕНТУ: – парламентська більшість неповинна позбавляти можливості висловлюватися парламентська меншість. Обов'язокСпікера — стежити за цим; – заміщення вакансій в комітетах Парламенту повинноздійснюватися пропорційно представництву політичних партій в палаті. Деякіконституційні угоди втратили своє значення у зв'язку із закріпленняманалогічних норм в парламентських законах.2.Засади правового статусу особи у Великобританії
Оскільки уВеликобританії немає виразно вираженого юридичного розділення конституційних іінших норм, немає і ділення прав, свобод і обов'язків особи на конституційних(основні) та інші. На практиці вміст основних прав визначається не стількизаконами (хоча прийнятий ряд спеціальних законів, починаючи з Білля про права1679 р.), скільки судовими прецедентами і конституційними звичаями. Головний зпринципів, такий, що склався в результаті цього, свідчить, що громадяни маютьправо робити все, що не заборонено правовими нормами. Після другої світовоївійни, коли при владі перебувала Лейбористська партія, в законодавстві булизафіксовані певні гарантії соціально-економічних прав, хоча самі ці права нідевиразно не закріплені. Йдеться про посібниках з безробіття, безкоштовній освітів школі, праві на страйк, державній медицині і так далі Політичні права(свобода слова, зборів, мітингів, демонстрацій) регулюються в основномузвичаями, в законодавстві ці свободи передбачаються такими, що природноіснують, і воно встановлює лише певні вимоги для їх здійснення, наприклад повідомленняабо дозвіл поліції на проведення демонстрацій, право поліції заборонити напевний термін мітинги в районах, де можливі безлади на соціальній або етнічнійоснові, і так далі Особисті права регулюються небагатьма законами (наприклад,згаданим хабеаскорпус актом), але конкретне регулювання цих прав зазвичай пов'язанез актами про процесуальних діях (наприклад, при обшуку), з судовимипрецедентами. У останні десятиліття, коли при владі перебувають консерватори, деякіположення законодавства про права громадян посилені — відносно профспілковихсвобод і страйків, деякі обмеження особистих прав введені у зв'язку з актамипро боротьбу проти тероризму. У Великобританії діє декілька парламентськихуповноважених (комісарів, омбудсменів), у тому числі уповноважений у справахадміністрації, який стежить, зокрема за дотриманням прав громадян органамиуправління. Правове регулювання суспільних об'єднань Як і в США, величезнезначення для діяльності державного механізму у Великобританії має двопартійнасистема, але на відміну від США одна з двох партій, що змінюють один одного увлади, вважається трудовою, робочою партією. У останні десятиліття ця системавипробовує певні зрушення. Оскільки в парламентських ви борах беруть участьзазвичай близько десяти традиційних і знов утворених партій, жодна з двохосновних партій (Консервативна і Лейбористська) не може отримати і в рідкихвипадках отримує явну більшість в палаті общин. У зв'язку з цим може виникнутинеобхідність в коаліції одній з двох головних партій з якою-небудь невеликоюпартією, щоб забезпечити більшість в парламенті для формування уряду. 3.Вищі органи державної влади Великобританії
ПарламентСполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії є найвищимзаконодавчим органом в Сполученому Королівстві і Королівських колоніях. Йогоочолює Британський монарх. Парламент двопалатний, включає верхню палату, звануПалата лордів, і нижню палату, звану Палата общин. Палата лордів невибирається, вона включає лордів духовних (вище духівництво англіканськоїцеркви) і лордів світських (членів перства). Палата общин, навпаки,демократично обирана палата. Палата лордів і Палата общин збираються в різнихприміщеннях Вестмінстерського палацу в Лондоні. По звичаю, всі міністри,включаючи прем'єр-міністра, вибираються виключно із складу парламенту. Парламентеволюціонував з древньої королівської ради. У теорії, влада виходить не відПарламенту, але від «Королеви-в-парламенті» («the Drown inParliament» — дослівно — «Корона в Парламенті»). Частоговориться, що лише Королева-в-парламенті є верховною владою, хоча це і спірнетвердження. В даний час влада виходить також і від демократично вибраної Палатиобщин; Монарх діє як представницька фігура, і влада Палати лордів істотнообмежена. Британський Парламент часто називають «матір'ю всіх парламентів»,оскільки законодавчі органи багатьох країн, а особливо країн-членів БританськоїСпівдружності створені по його зразку.
Парламенточолюється Британським Монархом. Роль Монарха, проте, в основному,церемоніальна, на практиці він або вона завжди діє згідно з радоюпрем'єр-міністра і інших міністрів, які у свою чергу підзвітні двом палатамПарламенту. Верхня палата, Палата лордів, в основному складається з призначенихчленів («Лордів Парламенту»). Формально палата називаєтьсяВисокоповажні Лорди Духовні і Лорди Світські, присутні в Парламенті. Лордидуховні — це духівництво англіканської церкви, а Лорди світські — члениперства. Лорди Духовні і Лорди Світські вважаються представниками різнихстанів, але вони засідають, обговорюють різні питання і голосують разом. РанішеЛорди Духовні включали все вище духівництво англіканської церкви:архієпископів, єпископів, абатів і пріорів. Проте, під час розпуску монастирівпри правлінні Генріха VIII, абати і пріори втратили свої місця в Парламенті.Всі єпархіальні єпископи продовжували засідати в Парламенті, але згідно з Актомпро манчестерському єпископстві 1847 років і пізнішим актам, зараз ЛордамиДуховними є лише двадцять шість вищих єпископів і архієпископів. Цих двадцятьшість чоловік завжди включають людей, що займають «п'ять великих кафедр», асаме Архієпископа Кентрберійського, Архієпископа Йоркського, ЄпископаЛондонського, Єпископа Даремського і Єпископа Вінчестерського. Останні Лорди Духовні- це самі старші єпархіальні єпископи, згідно черговості висвячування. ВсіЛорди Світські є членами перства. Раніше це були спадкові пери що володіютьтитулами герцога, маркіза, графа, віконта або барона. Деякі спадкові пери немали права засідати в Парламенті лише по праву народження: після об'єднанняАнглії і Шотландії до Великобританії в 1707, було встановлено, що ті пери, чиєперство було створене Королями Англії мали право засідати в Парламенті, але ті,чиє перство було створене Королями Шотландії, обирали обмежене число«перів-представників». Схоже положення було прийняте відносно Ірландії, колиІрландія була приєднана до Великобританії в 1801. Але коли Південна Ірландіяпокинула Сполучене Королівство в 1922, вибори перів-представників були припинені.Згідно з Актом про перство 1963, були припинені і вибори шотландськихперів-представників, при цьому всі шотландські пери отримали право засідати вПарламенті. Згідно з Актом про Палату Лордів 1999 років, лише довічне перство(тобто перство, яке не успадковується) автоматично дає право його володаревізасідати в Палаті лордів. Із спадкових перів лише дев'яносто два — граф-маршал(Earl Marshal) і лорд обер-гофмейстер (Lord Great Chamberlain) і дев'яностоспадкових перів, вибираних всіма перами, зберігають свої місця в Палаті лордів.Простолюдини, останнє із станів Королівства, представлені Палатою общин, якаформально називається Поважні Простолюдини присутні в Парламенті. В даний часПалата складається з 646 членів. До виборів 2005 років Палата складалася з 659членів, але число шотландських членів парламенту було скорочене згідно з Актомпро Шотландський Парламент 2004. Кожен «Член Парламенту» або «MP»(англ. Member of Parlament) вибирається одним виборчим округом згідно звиборчою системою First-past-the-post. Право голосувати мають всіх осіб, щодосягли 18 років, громадяни Сполученого Королівства і громадяни Ірландії ікраїн британської співдружності, що постійно проживають в СполученомуКоролівстві. Термін повноважень члена Палати общин залежить від термінуповноважень Парламенту; загальні вибори, на яких обирається новий складпарламенту, відбуваються після кожного розпуску Парламенту. Три частиниПарламенту відокремлено один від одного; ніхто не може засідати одночасно вПалаті общин і Палаті лордів. Лорди Парламенту згідно із законом не можутьголосувати на виборах членів Палати общин, крім того Суверен по звичаю неголосує на виборах, хоча для цього і немає законодавчого обмеження.
Функціївиконавчої влади належать Уряду, званому також Кабінетом. Монарх призначаєПрем'єр-міністра з врахуванням конвенції (кандидат на пост має бути членомПалати общин і мати підтримку, достатню для призначення). Потім прем'єр-міністрвибирає останніх міністрів, які і складають Уряд і є політичними главамиДепартаментів. Приблизно 20 найголовніших міністрів складають Кабінетміністрів. Як і в інших системах правління, виконавча влада (власне і звана«урядом») несе відповідальність перед Парламентом: отримавши від парламентувотум недовір'я, уряд буде вимушений або піти у відставку, або спробуватирозпустити Парламент і провести загальні вибори. На практиці члени всіхосновних партій Парламенту строго контролюються на предмет відповідності їхголосів політиці їх партій. Якщо уряд володіє переважною більшістю, то маловірогідно,що вони не зможуть провести законопроект через голосування. У листопаді 2005року уряд Блера потерпіла перша поразка (пропозиція про продовження термінузатримання терористів до 90 днів). До цього востаннє законопроект не пройшовчерез Палату общин в 1986 році (один з трьох випадків в XX столітті). Уряди знезначною перевагою — а також коаліційні — більш схильні до ризику потерпітипоразку. Інколи вони вимушені звертатися до крайніх заходів, наприклад,привозити на лікарняній кушетці хворих членів Парламенту, щоб отриматибільшість. Маргарет Тетчер в 1983 і Тоня Блер в 1997 прийшли у владу з такоюперевагою, що при незгоді з останніми партіями вони гарантовано вигравалипрактично всі голосування Парламенту і могли реалізувати радикальні програмиреформи виборів.
У Великобританіївикористовуються різні системи виборів:
First Past thePost використовується для всенародних виборів, а також при виборі місцевоїсамоврядності в Англії і Уельсі (раніше і в Шотландії).
Additional MemberSystem була введена після введення регіональної автономії (devolution) в 1999для Шотландського парламенту, Уельських зборів і Лондонських зборів.
Система SingleTransferable Vote використовується для виборів в Асамблею Північної Ірландії імісцеві ради. Партійні списки використовуються для виборів до Європейськогопарламенту.
SupplementaryVote використовується для вибору мерів міст, наприклад, Лондона.
До складуверховних судів входять: Високий суд, Суд корони і Апеляційний суд. Високийсуд складається з 78 суддів і підрозділяється на три відділення:королівської лави (очолює лорд – головний суддя), канцелярського (очолюєтьсявіце-канцлером), по родинних справах (очолює голова відділення). Розподіл справміж відділеннями визначається спеціалізацією суддів і особливостями процедури;в принципі, кожне відділення може розглядати будь-яку справу, що входить в компетенціюцього суду. Судді призначаються з числа адвокатів. Поділа, які слухаються впершій інстанції, розглядає один суддя. Відділенню королівської лави підсуднісправи, регульовані нормами загального, торгівельного права і тому подібнеКанцлерському відділенню підсудні справи, не регульовані загальним правом(наприклад, поділа по авторському, винахідницькому праву). Скарги на вирішеннявисокого суду подаються до Апеляційного суду.[1] У складі Апеляційного суду18 суддів, що іменуються орджастами і очолюваних охоронцем судових архівів.Справи розглядає колегія у складі трьох суддів. Одна з колегій суду займаєтьсялише кримінальними справами. Це – кримінальне відділення Апеляційного суду. Навідміну від колегій, що розглядають цивільні справи, тут не прийнято, щоб думкасуддів, що залишилися в меншості, ставала відомою. Вирішення Апеляційного судуможуть бути оскаржені в Апеляційний комітет палати лордів (в окремих випадкахстало можливим пряме оскарження вирішень Високого суду). Таке оскарження носитьвинятковий характер: палата лордів виносить не більше 30-40 ухвал в рік. Справирозглядаються мінімум трьома лордами по апеляції. Кожен окремо висловлює своюдумку у справі. Судді палати лордів як такі або спільно з суддями заморськихтериторій утворюють Судовий комітет Таємної ради. На такому рівні розглядаютьсяскарги не вирішення верховних судів заморських територій і держав – членівСпівдружності, оскільки ці держави не виключають подачі такої скарги. Судкорони Суд корони – це нова освіта, створена актами про суд 1971 р. Вінрозглядає кримінальні справи. Його склад багатообразний. Залежно від виглядузлочину справа може розглядати:
1. окружний суддя(суддя спеціального судового округу в графстві або групі графств);
2. суддя Високогосуду (він базується в столиці, але його члени організовують виїзні сесії суду);
3. адвокат, щомає спеціальну освіту і повноваження (баррістери або соліситор);
4. виконуючийобов'язки судді.[2]
Баррістери – юристи, що мають винятковеправо виступати у вищих судових інстанціях (також має право виступати в судахнижчих інстанцій). Соліситори – більш багато чисельна категорія юристів, даютьконсультації своїм клієнтам, готують до слухання цивільні і кримінальні справина користь своїх клієнтів, виступають від імені звинувачення або захисту, атакож як представники інтересів сторін в судах нижчих інстанцій. Якщообвинувачений не визнає себе винним, в розгляді справи беруть участь журіприсяжних.
Суди графств Окрім високих судів в Англіїдіють всілякі нижчестоячі інстанції, які розглядають близько 90% всіх справ.Найважливіші нижчі суди по цивільних справах – це судиграфств. Вони розглядаютьсправи з сумою позову до 1000 ф.ст. Малозначні справи (ціна позову менше 11ф.ст.) можуть розглядатися помічником судді. Малозначні кримінальні справипідлягають веденню магістратів – простих громадян, на яких покладена рольсвітових суддів. Їх загальне число близько 20000; це не професійні юристи,винагороди вони не отримують
Адміністративнісуди (трибунали) У Великобританії є адміністративні суди(трибунали), але вони діють приорганах виконавчої влади і не є органами адміністративної юстиції. Трибуналиспеціалізовані відповідно до профілю «свого» органу виконавчої влади: вонирозглядають питання, пов'язані з податками, охороною здоров'я, трудовимиспорами, інші справи, включаючи деякі цивільні. Складаються не з державнихслужбовців (суддів), а з громадських діячів, юристів. Діяльність трибуналівістотно прискорює вирішення поточних. Невідкладних питань (наприклад, прозарплату). Їх рішення не остаточні і можуть бути оскаржені до суду. У Шотландіїдіє своя система права і судів.4.Політико-територіальний устрій Великобританії
СполученеКоролівство формувалося впродовж багатьох століть. У ранньому Середньовіччі націй території знаходилися ряд дрібних держав. У 11 ст на місці нинішньої Англіївже існувала єдина феодальна держава. У 1284 Англійське королівство захопилоУельс, і в 1536 він став складовою частиною країни. Після 1603 Англія (разом зУельсом) і Шотландія управлялися шотландськими королями, а в 1707 вониоб'єдналися під назвою Великобританія. У 1801 до країни був приєднаний весь о.Ірландія але велика частина його території була втрачена в 1922. Острів бувроздільний на Північну Ірландію, що залишилася у складі Великобританії, інезалежну державу Ірландію. Історія Британських островів переплелася з історієюЄвропи з 11 ст, коли нормани завоювали Англію. Після 16 ст і впродовж подальших400 років британське владицтво поширилося на обширні колоніальні території. Аждо 1940-х років можна було стверджувати, що «над Британською імперією ніколи незаходить сонце». Разом з розширенням британського владицтва по земній куліпоширилися англійська мова і форми британського державного пристрою. Британіяналагодила широкомасштабні торгівельні зв'язки; вона перша створила сучаснупромисловість з використанням машинного виробництва. У 19 ст країна сталанайбільшим світовим виробником і експортером промислових товарів. У 20 ст узв'язку з посиленням ролі США і Німеччині, а пізніше за Японію і СРСР значенняВеликобританії як світової держави ослабіло. Після Другої світової війни вколоніях Британської імперії розвернувся національно-визвольний рух, і Британськаімперія розпалася; багато держав, що отримали незалежність, вступили вСпівдружність націй (до 1947 – Британська Співдружність націй).
Політичнаструктура Великобританії заснована на принципі унітарної держави іконституційної монархії. Її система уряду (відома як Вестмінстерська система)прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія,Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія і Ямайка. Британська Конституція не кодифікуєі має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших відносяться АктиПарламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями(конвенціями). Глава держави і джерело виконавчої, судової і законодавчої владив Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії — британськиймонарх, нині — Королева Єлизавета II. По конвенції монарх призначає лідерапартії, що має більшість в Палаті общин, прем'єр-міністром, хоча теоретично маєправо затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть непарламентаря або члена Палати лордів. Монарх дає королівську згоду на білліпарламенту при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадоюпрем'єр-міністра (не спостерігається на практиці), але де-юре володіє владоюрозпустити парламент із власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівськіповноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів,оголошувати війну), належать виконавчій владі, здійснюються від імені Коронипрем'єр-міністром і Кабінетом. Роль Монарха в публічній політиці обмеженацеремоніальними функціями. Монарх щонеділі зустрічається з прем'єр-міністром ііншими членами Кабінету. Фактичним політичним лідером СБК є Прем'єр-міністр, вданий час — глава партії Лейбористів Гордон Браун (з 27 червня 2007 р. ).Носієм суверенітету є «Королева в Парламенті». В даний часВеликобританія є постійним членом Ради Безпеки ООН, членом Європейського Союзу,Великої Вісімки (G8), Організації Економічного Розвитку.
Великобританіяскладається з 4 адміністративно-політичних частин (історичних провінцій):Англія (39 графств, 6 метрополітенських графств і Великий Лондон) — адм. центрЛондон Уельс (22 унітарних утворення: 9 графств, 3 міста і 10 міста-графств) —адм. центр Кардіфф Шотландія (12 областей: 9 округів і 3 основних території) —адм. центр Едінбург Північна Ірландія (26 округів) — адм. центр Белфаст Підконтролем Великобританії залишаються 3 території на Британських островах і 12заморських територій
Списокрекомендованої літератури
1. Апарова Т.В. Судьи и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс,Шотландия. — М… 1996.
2. Арбузкин А.М. Конституционное правозарубежных стран: Учебное пособие. — М.: Юристь, 2004. — С.422-495.
3. Баранчиков В.А. Муниципальные органыВеликобритании. — М., 1990.
4. Бромхед П. Зволюция британскойконституции. — М, 1978.
5. Гарнер Д. Великобритания: центральноеи местное управление. — М., 1984.
6. Иностранное конституционное. право:Учебное пособие / Отв. ред. В.В. Маклаков. — М.: Юристь, 1996. — С. 39-68.
7. Конституции государств ЕвропейскогоСоюза / Под общей ред. Л.А. Окунькова. — М.: ИНФРА-М — НОРМА, 1997.
8. Конституции зарубежных государств:Учебное пособие / Сост. В.В. Маклаков. — 5-е изд. — М.: Волтерс Клувер, 2006.
9. Конституционное (государственное)право зарубежных стран: в 4-х т. Т 3.Особенная часть. Страны Европы / Отв. ред. Б.А. Страшун. — М.: БЕК, 1997. -С.1-92.
10. Ю.Крылова Н. С. Английскоегосударство. — М.: Наука, 1981.
11. Политическая система Великобритании.- М, 1984.
12. Уолкер Р. Английская судебнаясистема. — М., 1980.
13. Чиркин В.Е. Конституционное правозарубежных стран: Учебник. — М.: Юристь, 1997.-С. 349-370.
14. Шаповал В. Н. Британская конституция.Политико-правовой анализ. — К., 1991.