Контрольна робота
по дисциплине:
«Державне регулювання економіки»
Тема контрольної роботи
“Організаційно-адміністративні засади державного регулюванняекономіки. Органи,що формують економічну політику держави.Їх рівні, склад, структура та функції. Напрями вдосконалення системидержавних органів управління”
Зміст контрольної роботи
Вступ
1.Організаційно-адміністративнізасади державного регулювання економіки України
2.Органи, що формуютьекономічну політику держави. Їх рівні, склад, структура та функції
3. Особливості державногоуправління в сфері економіки ринкової орієнтації і напрями вдосконаленнясистеми державних органів управління.
Список літератури
Вступ
Державнеуправління — надзвичайно важлива сфера реалізації державної влади. За своїмзмістом воно органічно поєднано з виконавчої гілкою державної влади.
Останнім часомрівень організуючого впливу виконавчої влади на суспільні процеси незадовольняв потреби динамічного розвитку громадянського суспільства,енергійного формування цивілізованого соціально-економічного укладу тадемократичної, соціальної, правової держави. За останні роки не вдалося досягтитакого рівня організації виконавчої влади, який властивий функціональноефективній і структурно злагодженій системі.
Сьогодні вихіднашого суспільства із системної кризи потребує такої організації виконавчоївлади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління.Досягти такого становища неможливо без широкого використання наукових підходівдо реформування всіх основних інститутів державного управління. Саме цьогобракує нині в ході підготовки і проведення в Україні радикальноїадміністративної реформи.
Тому необхідним єсуттєве поглиблення досліджень управлінської проблематики. Зокрема, більшоїтеоретичної уваги потребує аналіз суспільної сутності державного управління іуправлінського змісту виконавчої влади, характеру співвідношення і взаємодіївиконавчої влади з іншими гілками державної влади, розмежування державногоуправління і місцевого самоврядування, забезпечення пріоритету прав і свободлюдини і громадянина в діяльності апарату державного управління.
Великогоприкладного значення набуває проблематика, пов'язана з якісним покращенняморганізації та діяльності системи органів виконавчої влади, визначеннямструктурно-функціональних засад побудови цієї системи, шляхів оптимізаціїрозмежування компетенції та відповідальності органів виконавчої влади як по«вертикалі», так і по «горизонталі», тенденцій трансформації змісту,функціонування та форм правового регулювання державної служби, а також системиконтролю у сфері державного управління.
Значної увагизаслуговує проблематика, пов'язана з виявленням особливостей державногоуправління в окремих сферах суспільного розвитку. Зокрема, в сучасних умовахнадзвичайно актуальне значення має розкриття місця і ролі державного управлінняу вирішенні завдань економічного зростання, у сферах соціально-культурногобудівництва, з питань національної безпеки країни та ін.
1.Організаційно-адміністративні засади державного регулюванняекономіки України
Державне регулювання економіки вУкраїні забезпечують органи законодавчої та виконавчої влади, що належать дозагальної організаційної структури управління державою.
Верховна РадаУкраїни, як вищий законодавчий орган, виконує такі функції у сфері управлінняекономікою: приймає закони, які регулюють розвиток економіки; визначає засадивнутрішньої і зовнішньої економічної політики," затверджуєзагальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального,національно-культурного розвитку, охорони довкілля; розглядає і приймає рішеннящодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України; затверджуєрішення про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам іміжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав,банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених державнимбюджетом України, контролює їхнє використання; затверджує перелік об’єктівприватизації.
Згідно зі ст. 92Конституції України закони регламентують таке: засади використання природнихресурсів, вільної економічної зони, континентального шельфу, організації таексплуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту,засади регулювання праці І зайнятості, освіти, культури, охорони здоров'я;правовий режим власності; правові засади І гарантії підприємництва; правилаконкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішньоекономічноїдіяльності, митної справи; систему оподаткування, податки І збори; засадистворення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційногоринку; статус національної валюти та статус іноземних валют на територіїУкраїни; порядок позики і погашення державного внутрішнього і зовнішньогоборгів: порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи;порядок запровадження державних стандартів; порядок утворення і функціонуваннявільних економічних зон, міграційний режим.
На підставіКонституції і законів України також формують державний бюджет і бюджетнуполітику.
Головні функції вдержавному регулюванні економіки виконують органи виконавчої влади. Вищим органому системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. За чиннимзаконодавством до складу Кабінету Міністрів України входить Прем'єр-міністр,Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри. У сфері управлінняекономікою Кабінет Міністрів України виконує таке: забезпечує веденняфінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, політики в сфері працій зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорониприроди І природокористування; розробляє і запроваджує загальнодержавніпрограми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвиткуУкраїни; забезпечує однакові умови розвитку всіх форм власності; керуєоб'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону проДержавний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною РадоюУкраїни Державного бюджету України, подає Верховній Раді звіт про йоговиконання: організовує і забезпечує ведення зовнішньоекономічної діяльності;спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.[11]
Кабінету Міністрів підпорядкованіміністерства і відомства, які є центральними органами виконавчої влади.Сформована в Україні система міністерств відображає домінування упродовжбагатьох років центрально- дівізіональної (галузевої) системи управління.Водночас триває трансформація цієї системи в систему центрально-функціональну.Формування функціонального типу системи державного управління є одним ізнайважливіших напрямів адміністративної реформи в Україні.
Система центральнихорганів в Україні об'єднує такі міністерства, які діють у сфері економіки:Міністерство економіки. Міністерство праці та соціальної політики. Міністерствофінансів, Міністерство промислової політики. Міністерство АПК, Міністерство усправах сім'ї та молоді. Міністерство транспорту; Міністерствозовнішньоекономічних зв'язків І торгівлі. Міністерство енергетики, Міністерствоу справах науки і технології. Міністерство охорони здоров'я, Міністерствоосвіти, Міністерство вугільної промисловості. Міністерство надзвичайнихситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильськоїкатастрофи. [10]
До системицентральних органів виконавчої влади належить також низка державних комітетівта відомств.
Адміністративнареформа, розпочата в Україні, спрямована на подальше удосконалення центральнихорганів виконавчої влади. Функції багатьох міністерств і відомств потребуютьчіткішого визначення, повнішого пристосування до умов ринку, що формується,об'єднання і переходу до функціонального управління. Діяльність міністерствтреба сконцентрувати на формах впливу, адекватних ринку: укладанні контрактівна постачання продукції для державних потреб, делегуванні повноважень зуправління та розпорядження власністю, управлінні державними пакетами акцій,аналітико-прогнозній функції, управлінні кадрами, координації діяльностіпідприємств. Отже, функції, які виконують міністерства щодо державногорегулювання в умовах ринкової економіки, змінюються (табл. 1). [11]
Функціївиконавчої влади державного управління економікою в регіонах виконують місцевідержавні адміністрації. Вони підзвітні та підконтрольні органам виконавчоївлади вищого рівня та районним і обласним радам, відповідно до повноважень.Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують таке:виконання державних та регіональних програм соціально-економічного такультурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях комплексногопроживання корінних національностей і національних меншин — їхньогонаціонально-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласнихі районних бюджетів. У складі державних адміністрацій є низка функціональних тагалузевих відділів і управлінь, які регулюють розвиток окремих галузей та сфердіяльності на території регіону. Частина відділів і управлінь перебуває уподвійному підпорядкуванні: органу центральної виконавчої влади табезпосередньо органам місцевого самоврядування.
Таблиця 1
ФункціїміністерствПопередня система В умовах ринкової економіки Підбір, розставляння, підвищення культурного і кваліфікаційного рівня кадрів Підбір і розставлення кадрів директорського корпусу на державних підприємствах Техніко-економічне планування виробництва Планування виробництва на державним та регулювання на приватних підприємствах Оперативне управління господарською діяльністю — Технічний розвиток і технічна підготовка виробництва Координація перспективною розвитку галузі Контроль якості продукції — Наукова організація праці І заробітної плати Методологія регулювати праці і заробітної плати Матеріально-технічне постачання — Організація збуту готової продукції Проведення маркетингу Облік виробництва Організація обліку і звітності Фінансове забезпечення діяльності підприємств І організацій Регулювати фінансової діяльності підприємств І організацій Технічне й організаційно-господарське обслуговування виробництва галузі — Соціально-побутове обслуговування робітників галузі — — Аналіз виробниче — господарської діяльності — Контроль охорони довкілля — Проведення інституціональної політики держави
У процесірозвитку ринкових відносин структура суб'єктів державного регулювання економікита їхніх функцій зазнає певних змін. Згідно з Концепцією адміністративноїреформи в Україні перебудову організаційних структур управління вестимуть у такихнапрямах: реорганізація системи державних органів виконавчої влади; переглядсфери їх повноважень та відповідальності, розподілу функцій між ними з питаньрегулювання господарства; створення надійної системи управління державнимгосподарством; визначення сфер, форм і методів взаємодії центральноїекономічної влади з регіонами; забезпечення нових організаційних структурвідповідною нормативною законодавчою базою. Адміністративна реформа в Україні — це реформування структури та функцій Кабінету Міністрів і його апарату. Длядосягнення гнучкості, ефективності та колегіальності запропоновано створенняурядових комітетів, ліквідація галузевих відділів в апараті та децентралізаціяповноважень цих підрозділів, функції яких передано міністерствам. [11]
2.Органи, що формують економічну політику держави. Їх рівні, склад,структура та функції
У демократичному,правовому суспільстві державна влада базується на засадах її поділу назаконодавчу, виконавчу й судову. В Україні поділ повноважень між різнимигілками влади визначається Конституцією України (1996 р.) та іншимизаконодавчими актами.
Главою держави єПрезидент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України, виконавчу- Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади (міністерства,відомства), місцеві державні адміністрації. Судову владу здійснюютьКонституційний Суд України, загальні та арбітражні суди (рис. 1). [1]
/> /> /> /> /> /> /> />
Рис.1.Структура державного управління
В країні існуєпевна чисельність державних структур різного рівня: республіканського,обласного і місцевого, які визначають правову основу народного господарства,здійснюють контроль за дотриманням законодавчої дисципліни, проводятьрегулювання соціального ринкового господарства.
Державні структури мають в своємурозпорядженні оборонний і правоохоронний комплекси, зв'язок, освіту, науку,охорону здоров'я, системи електропостачання, дороги загального призначення таінші сфери діяльності. Держава є монопольним виробником алкогольних виробів ізброї. Органи державного управління здійснюють трансфертні платежі, зокрематакі виплати допомоги по соціальному забезпеченню і безробіттю окремихгромадян. Здійснюючи контроль за податками і державними витратами тареалізовуючи свої компетенції в справі контролю за кількістю грошей в обороті,державні органи вносять корективи в економічний процес.Економічним фундаментом ролідержави в економіці є стабілізація ділової активності, забезпечення державнихпотреб в продукції, недопущення монополії на ринку, соціальний захист населеннята інші важливі народногосподарські питання. Всі ці функції держави розподіленіміж власними структурами України.[1]Президент України і його повноваження
Президент України є главою держави,гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав ісвобод людини і громадянина. Він обирається громадянами України на основізагального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосуваннястроком на п'ять років.
Відповідно доКонституції Президент України здійснює визначені функції у сфері державногоуправління.
1. Президентформує стратегію соціально-економічного розвитку країни, яку висвітлює упосланнях до народу та щорічних і позачергових посланнях Президента доВерховної Ради України.
2. Президентздійснює правове регулювання економічних відносин. У межах своїх повноважень:видає укази й розпорядження з питань економічної реформи, які не врегульованічинним законодавством (вони є обов'язковими для виконання на всій територіїУкраїни і діють до ухвали відповідних законів); затверджує закони, ухваленіВерховною Радою, та оприлюднює їх; використовує право вето щодо законів,ухвалених Верховною Радою, і повертає їх парламенту зі своїми пропозиціями.
3. Президентздійснює кадрову політику. Він має право: призначати за згодою Верховної РадиПрем'єр-міністра, припиняти його повноваження та приймати рішення про йоговідставку; призначати за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів,керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевихдержавних адміністрацій та припиняти їхні повноваження; призначати половинускладу Ради Національного банку; призначати на посади та звільняти з посад зазгодою Верховної Ради голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майната інших державних органів. Важливість цього напрямку діяльності Президентапов'язана з тим, що кадри є носіями знань, інтелекту, досвіду та інших якостей,які визначальною мірою впливають на ефективність діяльності державних органів.
4. Президентреалізує організаційну функцію: здійснює координацію діяльності державнихорганів; утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем'єр-міністраміністерства та інші центральні органи виконавчої влади; створює для здійсненнясвоїх повноважень консультативні, дорадчі й інші допоміжні органи та служби(адміністрацію) в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на їхутримання; припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти дніввона не розпочала пленарних засідань чергової сесії.Законодавчий орган державної влади України і його функції
Єдиним органомзаконодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народнихдепутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямоговиборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.
КонституцієюУкраїни визначені такі повноваження Верховної Ради України в сфері державногорегулювання економіки.
1. Правове регулюванняекономічних відносин. Виключно законами України визначаються: права і свободилюдини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язкигромадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіббез громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядокзастосування мов; засади використання природних ресурсів виключної (морської)економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору,організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основисоціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулюванняпраці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства,виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічна безпека; правовийрежим власності; правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренціїта норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічноїдіяльності, митної справи; засади регулювання демографічних та міграційнихпроцесів; засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднаньгромадян, засобів масової інформації; організація і діяльність органіввиконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики таінформатики; територіальний устрій України; судоустрій, судочинство, статуссуддів, засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури,органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань;основи організації та діяльності адвокатури; засади місцевого самоврядування; статусстолиці України, спеціальний статус інших міст; основи національної безпеки,організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; правовийрежим державного кордону; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зоннадзвичайної екологічної ситуації; організація і порядок проведення виборів іреферендумів; організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статуснародних депутатів України; засади цивільно-правової відповідальності; діяння,які є злочинами адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, тавідповідальність за них.
Виключно законамиУкраїни встановлюються: державний бюджет України і бюджетна система України:система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонуванняфінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статуснаціональної валюти, а також статус іноземних валют на території України;порядок утворення і погашення державного внутрішнього зовнішнього боргу;порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядокнаправлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допускута умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на територіїУкраїни; одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;порядок використання і захисту державних символів; державні нагороди; військовізвання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні свята; порядокутворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що маютьекономічний чи міграційний режим, відмінний від загального. Законом Україниоголошується амністія.
2.Формуваннястратегії і тактики соціально-економічної політики. Верховна Рада України:визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює бюджетну політику;затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного,соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; розглядає йприймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів;затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземнимдержавам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземнихдержав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбаченихДержавним бюджетом; здійснює контроль за їх використанням; затверджує перелікоб'єктів державної власності, що не підлягають приватизації.
3.Кадроваполітика. Верховна Рада України: дає згоду на призначення ПрезидентомПрем'єр-міністра; розглядає за необхідності питання про відповідальністьКабінету Міністрів та недовіру уряду; призначає на посаду та звільняє з посадиГолову Національного банку (за поданням Президента), призначає та звільняєполовину складу Ради НБУ; дає згоду на призначення та звільнення з посадПрезидентом голів Антимонопольного комітету і Фонду державного майна,призначення та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.
4.Парламентськийконтроль. Законопроекту роботу здійснюють парламентські комітети. ВерховноюРадою утворено 22 комітети, зокрема з питань: економічної політики, управліннянародним господарством, власності та інвестицій; бюджету; фінансів ібанківської діяльності; промислової політики; соціальної політики та праці;державного будівництва, місцевого самоврядування й діяльності рад та ін.Рахункова палата від імені Верховної Ради здійснює контроль за використаннямДержавного бюджету. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, задодержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина тощо. [1]
Виконавчий орган державної влади України (КМУ, міністерство)
Вищим органом усистемі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Вінвідповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітнийВерховній Раді України. У своїй діяльності керується Конституцією і законамиУкраїни, актами Президента України.
Очолює КабінетМіністрів України Прем'єр-міністр. Він вносить Президентові подання щодоутворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади,призначення на посаду та звільнення з посад їхніх керівників, накладає на цихкерівників та їхніх заступників дисциплінарні стягнення.
Кабінет МіністрівУкраїни у відносинах з очолюваною ним системою органів виконавчої владиспрямовує і координує діяльність міністерств, державних комітетів, місцевих таінших органів виконавчої влади, які є підвідомчими уряду і безпосередньопідпорядковані йому.
Згідно зКонституцією України (ст. 116) Кабінет Міністрів: забезпечує державнийсуверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої ізовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актівПрезидента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини ігромадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної таподаткової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення,соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічноїбезпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програмиекономічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управлінняоб'єктами державної власності; розробляє проект закону про Державний бюджетУкраїни і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державногобюджету, подає ВР України звіт про його виконання; здійснює заходи щодозабезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадськогопорядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійсненнязовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямовує і координує роботуміністерств, інших органів виконавчої влади тощо.
Основною формоюреалізації компетенції Кабінет Міністрів України є його правові акти — постанови й розпорядження, які обов'язкові для виконання на території України.У формі постанов уряду видаються акти з питань, що мають найбільш важливезагальне значення. У формі розпоряджень — акти, що мають індивідуальнийхарактер або стосуються питань внутрішньо організаційної та іншої поточноїроботи уряду. Кабінет Міністрів України має право скасовувати акти міністерств,державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.
Міністерства, відомства та інші центральні імісцеві органи виконавчої влади
Відповідно доУказу Президента України «Про зміни у структурі центральних органіввиконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. в Україні встановлено таку схемуорганізації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. До складуКабінету Міністрів входять керівники міністерств, зокрема Міністерства аграрноїполітики; Міністерства внутрішніх справ; Міністерства екології та природнихресурсів; Міністерства економіки; Міністерства палива та енергетики;Міністерства закордонних справ; Міністерства культури і мистецтва; Міністерстваз питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідківЧорнобильської катастрофи; Міністерства оборони; Міністерства освіти і науки;Міністерства охорони здоров'я; Міністерства праці та соціальної політики;Міністерства транспорту; Міністерства фінансів; Міністерства юстиції.
Статус державнихкомітетів України мають такі центральні органи виконавчої влади: Державнийкомітет архівів; Державний комітет будівництва, архітектури та житловоїполітики; Державний комітет по водному господарству; Державний комітет поземельних ресурсах; Державний комітет зв'язку та інформатизації; Державнийкомітет з енергозбереження. Державний комітет у справах релігії; Державнийкомітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення; Державний комітетлісового господарства; Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму;Державний комітет промислової політики; Державний комітет у справах ветеранів;Державний комітет у справах охорони державного кордону; Державний комітетстандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет статистики; Вищаатестаційна комісія; Національне космічне агентство; Пенсійний фонд: Головнеконтрольне ревізійне управління; Державне казначейство.
Спеціальнийстатус мають такі центральні органи виконавчої влади: Антимонопольний комітет;Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державний комітет зпитань регуляторної політики та підприємництва; Національна комісія регулюванняелектроенергетики; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;Державний департамент з питань виконання покарань; Фонд державного майна;Служба безпеки; Управління державної охорони; Головне управління державноїслужби.
Особливий статусмають Національний банк, Антимонопольний комітет. Фонд державного майна Українита Рахункова палата. Діяльність останніх є підконтрольною безпосередньоВерховній Раді України.
Національний банкУкраїни є центральним банком, емісійним центром. Він проводить єдину державнуполітику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці,організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи,визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належитьмонопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошовихзнаків за рішенням ВР України.
Антимонопольнийкомітет України покликаний забезпечувати державний контроль за дотриманнямантимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів.
Фонд державногомайна України є державним органом, який здійснює державну політику у сферіприватизації державного майна, є орендодавцем майнових комплексів, щоперебувають у Державній власності.
Основнимифункціями міністерств та інших органів державної виконавчої влади в Україні є:
– участь уформуванні та реалізації державної політики яку цілому, так і за відповідниминапрямами;
– прогнозуваннярозвитку економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній,трудовій, демогра-фічній, соціальній та інших сферах;
– участь урозробці проектів Державного бюджету України та Державної програмиекономічного й соціального розвитку України;
– формуваннята реалізація політики у сфері виконання робіт і поставок продукції длязадоволення державних потреб;
– розробкацільових перспективних програм розвитку відповідної галузі, опрацюваннякомплексу заходів, спрямованих на здійснення економічної реформи;
– внесенняпропозицій про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів,визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств, провдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурноїперебудови, забезпечення збалансованості, соціального захисту населення, екологічноїбезпеки;
– формуваннята реалізація інвестиційної політики;
– розробкафінансово-економічних та інших нормативів і механізмів їх впровадження,затвердження галузевих стандартів;
– ужиттязаходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захистінтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку та розвитоквнутрішнього ринку;
– видачаспеціальних дозволів (ліцензій) на проведення окремих видів підприємницькоїдіяльності;
– участь упідготовці міжнародних договорів України, укладання міжнародних договорівміжвідомчого характеру;
– здійсненняв межах повноважень, визначених законодавством, функцій управління майномпідприємств, що належать до сфери управління міністерства;
– складаннямакроекономічних та міжгалузевих балансів і т.д.
Центральні державні органистворюються з метою реалізації певних напрямків соціально-економічної політики.
Функції єдиногоекономічного центру покладаються на Міністерство економіки України. Основу йогодіяльності становить методичне й організаційне забезпечення реалізаціїсоціально-економічної політики держави. Міністерство економіки безпосередньорозробляє проекти державних прогнозів і програм економічного та соціальногорозвитку України; спільно з Мінфіном складає проект Державного бюджету; готує проектинайважливіших державних цільових комплексних програм; здійснює методичне таорганізаційне керівництво розробкою нормативів, балансів, коротко-, середньо-та довгострокових прогнозів і програм соціально-економічного розвитку галузейекономіки та регіонів, а також застосуванням інструментів державногорегулювання.
До складуМіністерства економіки входить Науково-дослідний економічний інститут, якийпроводить дослідження з проблем економічного, соціального, науково-технічного,регіонального розвитку.
Мінекономікивикористовує в практичній діяльності також рекомендації науково-досліднихекономічних інститутів Національної академії наук України.
Міністерствофінансів України здійснює фінансово-бюджетне й податкове регулювання. ЦеМіністерство бере безпосередню участь у всіх стадіях бюджетного процесу(розробка проекту, організація виконання, контроль за виконанням, підготовкапропозицій щодо внесення змін, звіт про виконання Державного бюджету).
Основнимифункціями Державного комітету статистики України є збирання та обробкастатистичної інформації, а також аналіз стану соціально-економічного розвиткукраїни, що необхідно для обґрунтування продуманих управлінських рішень.
Реалізаціядержавної політики у сфері матеріального виробництва покладається на галузевіцентральні органи виконавчої влади — Міністерство аграрної політики,Міністерство палива та енергетики, Міністерство транспорту, Державний комітетпромислової політики, Державний комітет зв'язку та інформації, Державнийкомітет лісового господарства і т. д.
Реалізаціясоціальної політики — завдання Міністерства праці і соціальної політики.Державного комітету у справах ветеранів, Державного комітету молодіжноїполітики, спорту і туризму; інвестиційної — Державного комітету з будівництва,архітектури і житлової політики, Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку; гуманітарної — Міністерства освіти і науки, Міністерствакультури та мистецтва. Державного комітету в справах релігій; екологічної — Міністерства екології та природних ресурсів і т. д.
Виконавчу владу вобластях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють відповідно до статті118 Конституції України місцеві державні адміністрації. Мережа місцевих органіввиконавчої влади визначається територіальним устроєм країни, згідно з яким системаадміністративно-територіального устрою України складається з АвтономноїРеспубліки Крим, областей (24), районів (близько 490), міст, районів у містах,селищ і сіл.
Правовою основоюдіяльності місцевих державних адміністрацій є Закон України «Про місцевідержавні адміністрації». Закон визначає, що адміністрації виконуютьповноваження державної влади та делеговані їй виконавчі функції відповідних рад(обласних і районних) через створені управління, відділи та інші структурніпідрозділи.
До основних функціймісцевих державних адміністрацій стосовно регулювання економічних відносин тасоціально-економічного розвитку регіонів належать: розробка прогнозів і програмсоціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпеченняфункціонування.об'єктів комунальної власності; забезпечення раціональноговикористання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього природногосередовища; упорядкування та стимулювання діяльності малого та середньогобізнесу; соціальний захист та розв'язання проблем зайнятості населення і т. д.[1]
Судова влада України (прокуратура,правосуддя, конституційний суд)
Правосуддя вУкраїні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється КонституційнимСудом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальноїюрисдикції в Україні будується за принципами територіальне сті і спеціалізації.Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний СудУкраїни. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, і Конституційний СудУкраїни є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішуєпитання про відповідність законів та Інших правових актів Конституції України ідає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Він складаєтьсяз вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, ВерховнаРада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддівКонституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призначаєтьсяна дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
До повноваженьКонституційного Суду України належить:
а) вирішенняпитань про відповідність Конституції України законів та інших правових актівВерховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету МіністрівУкраїни, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питаннярозглядаються за зверненнями Президента України, не менш як сорока п'ятинародних дерпутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого ВерховноїРади України з прав людини, Верховної Ради автономної Республіки Крим;
б) офіційнетлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд Україниухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України,остаточними і не можуть бути оскаржені. [1]
3. Особливості державного управління в сфері економіки ринковоїорієнтації і напрями вдосконалення системи державних органів управління
Держава,економіка і право — є, як відомо, взаємообумовленими явищами та категоріями. Черезіснуючі між цими категоріями зв'язки й проглядаються закономірностіспіввідношення економічного базису і державно-правової надбудови. Досвідбагатьох держав світу засвідчує, що не можна побудувати могутню державу безопори на добре відрегульовану в правовому відношенні економіку. Проведеннядержавою відповідної економічної політики вимагає динамічного й адекватногорозвитку та вдосконалення правової системи.
На сучасномуетапі наша держава намагається створити цілісну програму соціально-економічногорозвитку, реформувати економіку, забезпечити необхідні механізмигосподарювання, відповідну фінансово-бюджетну, кредитну та грошову системи.
Поряд з цим сферабезпосереднього державного управління економікою сьогодні звужується. Якщораніше домінувала й зміцнювалась державна власність на засоби виробництва, абільшість підприємств, об'єднань та інших об'єктів перебувала у власностідержави, то вона була покликана через систему своїх органів здійснюватиуправління ними.
Нині ситуаціядокорінно змінилась. Здійснюються процеси приватизації державної власності, авідповідно й зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують наоснові цієї форми власності. Якщо розглянути у галузевому розрізі, то найбільшеприватизованих підприємств спостерігається у будівельній галузі, переробній тау сфері торгівлі. Щодо територіального показника, то найбільше підприємств булоприватизовано у центральних та східних регіонах країни.
На відміну відперших етапів так званої ваучерної приватизації або передачі державного майна увласність трудових колективів підприємств і організацій, які виявились недосить ефективними, зараз в Україні розпочався процес переважно грошовоїприватизації, в тому числі продаж великих українських підприємств наміжнародних торгах.
Зміна структуривласності призводить і до зміни структури самого управління. Якщо в даний часмайно перебуває переважно у державній власності, то це, звичайно, обумовлюєнеобхідність існування відповідної й розгалуженої системи органів державногоуправління, на які покладаються виконавчі та розпорядчі функції щодовикористання цього майна. Адже у такому випадку держава, виступаючимонополістом — власником цього майна, покликана організовувати ефективнеуправління. Якщо ж буде забезпечено значне зменшення долі майна у державнійвласності, то це викличе адекватні зміни у системі державного управління йпризведе до відповідного звуження системи державного управління, що функціонуєу економічній сфері. [2]
Але це неозначає, що процеси використання майна, яке перебуватиме у недержавнійвласності, відбуватимуться поза впливом з боку держави. Зміняться характер іформи впливу. Якщо раніше держава як власник абсолютної більшості майназдійснювала через відповідну систему виконавчих органів управлінськудіяльність, тобто здійснювала функції суб'єкта управління, тол перспективі ціфункції наповняться більш координуючим, регулятивним змістом і характером.Практично відпаде необхідність використання так званих адміністративних методівуправління.
Як відомо,адміністративні методи управління випливають із самої сутності державногоуправління, яке передбачає владність одних і підпорядкованість інших. У цьомувипадку через відповідну систему органів державного управління, їх службовихосіб держава як суб'єкт і власник майна здійснювала необхідність функції векономічній сфері.
В основуадміністративних методів покладено, насамперед прийняття обов'язкових длянижчих ланок управління рішень, які здійснювали прямий вплив на об'єктуправління шляхом одностороннього визначення для нього завдань, а у рядівипадків — шляхів і засобів їх розв'язання. Таким вагомим інструментом свогочасу, наприклад, виступало планування з боку держави. Це одночасно було іфункцією і методом державного управління.
Звичайно, держававикористовувала й економічні методи, поєднуючи їх з адміністративними. В основуцих методів покладено використання таких економічних важелів та стимулів, якціна, кредит, прибуток (дохід), державне замовлення та ін. Зміст економічнихметодів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, астворює для них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічнуситуацію, яка б диктувала відповідну їм поведінку з метою досягнення позитивнихекономічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість. [2]
В умовахдомінування недержавної власності держава здійснюватиме відповідну політику векономічній сфері, реалізуючи в ній свою господарсько-організаторську,соціальну та інші функції. Але в той же час у такій політиці має домінувати недиктат, а регулювання, контроль, координація й т.ін., а також переважно методиекономічного характеру, в основу яких покладається розумна податкова система,що стимулювала б виробництво та підприємництво. Потребує свого вдосконалення йкредитна політика, яка проводиться державою.
Взагалі, у такійекономічній ситуації, із урахуванням структурної перебудови власності, завданняполягає у тому, щоб перетворити перші, хоча ще далеко й не розвинуті ринковізасади, в активний інструмент, який би сприяв ефективній діяльності всіхучасників суспільного виробництва.
Одночасносьогодні висловлюється чимало думок, зміст яких зводиться. до повногоігнорування централізованого регулювання з боку держави, можливості їїфункціонування лише на основі ринкових відносин. При цьому не враховуються ніісторія економічного розвитку України, ні масштабність і структурна складністьнародногосподарського комплексу, ні поділ праці та її кооперація, ні іншіфактори, наявність яких вимагає централізованого регулювання економічнихпроцесів. [6]
Одначе суспільневиробництво, розподіл і обмін складаються із багатьох галузей, які одночасно єсамостійними системами з їх внутрішніми взаємозв'язками та закономірностямифункціонування. Враховуючи такі фактори, не можна їх просто ігнорувати табудувати економіку лише виключно на ринкових механізмах. Не слід відмовлятисявід суттєвої ролі держави в економічній сфері, недооцінювати роль державногорегулювання та управління.
Важливимінструментом державного регулювання економіки, як і державного управління вцілому, було, є й буде право. Україна, як суверенна держава, зробила значнікроки у створенні своєї власної цілісної правової системи. За останні рокиВерховною Радою прийнято багато законів, які регулюють відповідні відносини,пов'язані з власністю, підприємництвом, банківською, інвестиційною та зовнішньоекономічноюдіяльністю, оподаткуванням, захистом прав споживачів, здійсненням валютноїполітики, приватизацією тощо. Це так звані «економічні» закони.
Окрім економічнихзаконів, у багатьох інших законах міститься чимало норм, які стосуютьсярегулювання відносин в економічній сфері. Наприклад, Закон України від 1березня 1991 р. «Про зайнятість населення», не слід розглядати як закон, якийспрямований лише на захист населення від безробіття, створення соціальнихгарантій з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Цей законпов'язаний із економікою як підприємств, так і України в цілому.
Наскільки важливезначення має належне законодавче регулювання для вирішення складних проблемекономічного розвитку свідчить, зокрема, досвід створення та розвитку правовихумов іноземного інвестування. Залучення іноземних інвестицій є одним ізсуттєвих засобів фінансування виробничого, соціально-економічного танауково-технічного розвитку держави. Навіть такі високорозвинуті держави, якСША, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція та інші широко користуютьсяіноземними інвестиціями для економічного розвитку держави. [2]
Чиннезаконодавство визначає два основні види іноземного інвестування: інвестування,яке використовується спільно з вітчизняними підприємцями, та інвестування якрізновид самостійної, на власний ризик, підприємницької діяльності, іноземноїюридичної або фізичної особи. Чотири роки тому Верховна Рада ухвалила ЗаконУкраїни «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні»,введений у дію з 1 березня 1994 року. Ця програма має на меті заохоченнявкладення іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки України за рахунокнадання податкових пільг й страхових гарантій найбільш ефективним інвестиційнимпроектам, вдосконалення системи правового регулювання іноземного інвестування,розвиток інфраструктури міжнародного бізнесу та інших передумов іноземногоінвестування. Проте в силу багатьох політичних, економічних, правових таорганізаційних факторів більшість передбачених програмою інвестиційних проектівне були реалізовані.
Практикасвідчить, що, незважаючи на деякі здійснені державою заходи, іноземні інвесторинадто обережно надають свої кошти. Це зумовлено низкою причин:соціально-економічними труднощами в сучасній Україні, дефіцитністю продукціївиробничо-технічного призначення, товарів та послуг, непослідовністюзаконодавця та рішень уряду України тощо. У цих умовах потрібно ширшезастосовувати міжнародно-правове регулювання інвестиційної роботи черезукладання міжнародних угод про заохочення та взаємний захист капітальнихвкладень, що мають на меті створення нормального інвестиційного клімату вУкраїні.
Такі угодисприяли б, з одного боку, залученню до національної економіки провіднихіноземних фірм передової техніки та технологій, досвіду керівництва, підвищеннюкваліфікації робітників, залученню матеріальних та фінансових ресурсів. Зіншого боку, такі угоди заохочували б зарубіжних партнерів виконувати своїзобов'язання щодо стимулювання та забезпечення сприятливих умов для діїукраїнських капітальних вкладень на своїй території.
Під часпідготовки цих угод необхідно визначати вид режиму, який надається іноземномуінвестору: режим найбільшого сприяння чи національний режим. Вважають, щобільшого рівня інтеграції в національну економіку надає іноземному капіталунаціональний режим, тобто надання таких самих умов, що мають місцеві інвестори.Ця, на наш погляд, позиція не завжди правильна, оскільки деякі держави маютьспеціальне регулювання стосовно іноземних капітальних вкладень. Причомуположення відповідних документів можуть бути як більш, так і менш сприятливимипорівняно до умов підприємницької роботи власних інвесторів. [10]
Повертаючись допроблем, пов'язаних з розробкою нового та вдосконаленням чинного законодавства,за допомогою якого здійснюється державне регулювання в економічній сфері,необхідно зазначити, які формування ринкових основ економіки потребуютьструктурних перетворень у державному регулюванні відносин, що виникають нафондовому ринку капіталу, кредитному й валютному ринках, ринку робочої сили таринку товарів. Кожний з цих сегментів загальнонаціонального економічного ринкупогребує власних і водночас взаємоузгоджених та визначених законами механізмівдержавного регулювання.
В умовахперехідного періоду є цілком виправданим і доцільним розвиток підприємницькогозаконодавства шляхом створення норм, які закріплюють принципові засади в межахгалузевих кодифікованих актів, а також в законодавчих актах інтеграційногохарактеру, що вже утворили окрему комплексну галузь законодавства. Основнимискладовими частинами цього законодавства можна розглядати законодавство процінні папери, інвестиційне, біржове, страхове, банківське законодавство тощо.Саме у цьому законодавстві має бути визначений обсяг публічно-правовогорегулювання підприємницьких відносин, форми, методи й межі втручання державнихінституцій у ці відносини.
Серед правовихактів, які могли б сприяти реалізації цієї мети, можна назвати Закон України«Про державну підтримку і правовий захист підприємництва», а також закони,спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю, рекетом, котрімали б гарантувати безпечні умови для розвитку підприємницької діяльності.Необхідно різко скоротити кількість дозволів та ліцензій, одержання якихвимагається у процесі зайняття підприємницькою діяльністю. Значну увагу такожнеобхідно приділити чіткому визначенню порядку здійснення стягнення на майно,на кошти. Зокрема, доцільно спростити процедуру щодо банкрутства з метоюнадання можливості кредиторам повернення своїх коштів шляхом конфіскаціїокремих актів підприємств-банкрутів. [2]
Закон України«Про підприємства в Україні» має бути переглянутий у частині уточненняправового статусу категорії державних (казенних) підприємств, які потребуютьвстановлення особливого режиму функціонування. Закон України «Про господарськітовариства» має залишатись базовим при створенні майбутнього законодавчого актапро суб'єкти підприємництва та ділове партнерство. Цей акт має чітко визначитиправовий статус акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністюта різних типів партнерств.
Регулюваннявертикальних відносин в економіці має бути реалізовано поза межами діїЦивільного кодексу, де держава може втручатись за допомогою адміністративних важеліву сферу економічних відносин. У цьому випадку вона (держава) покладає обов'язкина учасників економічної діяльності в галузях енергетики (насамперед ядерної),транспорту та зв'язку загальнонаціонального призначення, охорони здоров'я,соціального захисту, природокористування й захисту навколишнього середовища,громадської безпеки тощо.
Вдосконаленнягалузей законодавства з питань державного регулювання економічного розвиткусуспільства має бути спрямоване на створення умов, які сприяли б стимулюваннюфізичних і юридичних осіб до інвестиційних нагромаджень за рахуноккапіталізації прибутків, а також оптимальної та ефективної державної податковоїполітики.
Важливоврегулювати податкові відносини за рахунок створення необхідної правової бази,яка гарантувала б суб'єктам підприємницької діяльності, а також громадянамстабільність і прогнозованість оподаткування, забезпечувала б умови та механізмналежної сплати податків усіма платниками.
Стан розвиткузаконодавчого регулювання економіки України переконливо свідчить про перехідвід переважно адміністративних методів управління до економічних (реєстрація,ліцензування, квотування, пільги, податок, позика тощо). Важливою особливістюпроцесу регулювання є індикативне державне планування, яке застосовується у рядівисокорозвинутих країн. Нагальною потребою тут є прийняття Закону України «Проіндикативне планування».
Ефективнимзасобом залучення в економіку України приватного капіталу (у тому числіІноземного) могло б стати ширше запровадження спеціальних (вільних) економічнихзон, яке не можливе без використання й запровадження відповідних правовихмеханізмів та прийняття Верховною Радою спеціальної державної програми з цьогопитання.
У галузіфінансового забезпечення економічної реформи подальшого вдосконалення потребуєбюджетне законодавство та законодавство про банки й банківську діяльність.Необхідно спеціальним законодавчим актом визначити правовий статусНаціонального банку України як центральної банківської установи держави чітковрегулювати його компетенцію. Слід також у законодавчому порядку розмежуватифункції Національного банку України (НБУ) та комерційних банків, розширитиповноваження НБУ щодо здійснення контролю та нагляду за банківською діяльністю.
Одним із важливихаспектів впливу держави на економічний розвиток суспільства є законодавчевстановлення системи поставок для загальнодержавних потреб, стабілізаціягосподарських зв'язків у сферах транспорту й зв'язку, паливно-енергетичномукомплексі, державному секторі агропромислового комплексу, легкої промисловостітощо. [6]
У найближчійперспективі спеціальними законодавчими актами мають бути врегульовані відносинищодо гарантованого державою забезпечення об'єктів агропромислового комплексусучасною технікою, мінеральними добривами, отрутохімікатами та сервіснимобслуговуванням, організації закупівель сільськогосподарської продукції длядержавних потреб. Головне завдання державного регулювання економічного розвиткуаграрного сектора полягає у широкому використанні економічних важелів,забезпеченні еквівалентності товарообмінних операцій між сільськимгосподарством та іншими галузями економіки.
У сферідержавного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід скоротити перелікекспортних та бартерних контрактів, які повинні реєструватися в міністерстві зовнішніхекономічних зв'язків і торгівлі України, а також відмінити квотування таліцензування експорту, інституту уповноважених експортерів. Представництваіноземних компаній та підприємств з іноземними інвестиціями дозволитивиплачувати заробітну плату українським громадянам в іноземній валюті.
У найближчійперспективі доцільно змінити норми українського законодавства, які регулюютьвідкриття та використання банківських рахунків іноземними інвесторами таіноземними фізичними особами в українських банках, що гарантувало б спрощенняпроцедури відкриття та використання таких рахунків в національній та іноземнійвалютах.
Крім зазначенихнапрямків вдосконалення правового забезпечення державного управління тарегулювання в економічній сфері слід, по-перше, розробити й впровадитивідповідну концепцію розвитку та вдосконалення законодавства, що регулюєвідносини в економічній сфері, її окремих галузях. При цьому слід враховувати,що ця концепція має бути складовою частиною більш загальної концепції розвиткузаконодавства в цілому в Україні. Адже будь-які закони, й зокрема економічногохарактеру, мають базуватися та випливати з Основного Закону держави, а ненавпаки, що спостерігається інколи сьогодні, коли деякі прийняті законисуперечать нормам Конституції. Таким чином порушується принцип єдності тасистемності у законотворчій діяльності, а сама Конституція втрачає своєзначення й роль основного закону, найважливішого джерела права.
По-друге,необхідно розробити таку структуру законодавства, яка б містила не лише закони,а й підзаконні нормативні акти, відзначалася логічною послідовністю прийняттятаких актів, системною їх узгодженістю. Мається на увазі їх узгодженість нелише в рамках певної галузі законодавства, а й законодавства в цілому. Аджевідносини в економічній сфері потребують комплексного впливу на них з боку нормрізних галузей права і законодавства (конституційного, адміністративного,фінансового, цивільного, трудового, господарського, кримінального та ін.).
По-третє, слідвраховувати, що Україна виступає як самостійний суб'єкт міжнародних відносин,зокрема і міжнародних економічних відносин. Вона як суб'єкт міжнародного праваздійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюєтьсядипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь удіяльності міжнародних організацій тощо. Тому необхідно, і це стосуєтьсяособливо міжнародного економічного співробітництва, здійснювати кроки,спрямовані на трансформацію вітчизняної правової системи відповідно до міжнародно-правовихзразків. [2]
Список використаної літератури
1. СтельмащукА.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон,2001. –362с.
2. Державнеуправління в Україні. Навчальний посібник. За заг.ред.д.е.н.,проф… В.Б.Авер’янова. Київ.-1999.- 265с.
3. Государственноерегулирование рыночнойэкономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.
4. Формуванняринкових відносин в УКРАЇНІ: збірник наукових праць.Вип.2(21)/Наук.ред.І.К.Бондар. – К., 2003. – 108с.
5. В.Опришко //ПравоУкраїни — 1998. — №1. Урядовий кур'єр — 1999. — №№ 45,73
6. Мельник А.Ф.Державне регулювання економіки. — К.: " Наукова думка", 1994.
7. Джон Стігліц.Економіка державного сектору — К.: “Атіка”, 1997.
8. Стретович В.(Правовая система України) // Право України. — 1999. -№2.
9. Працюк Й. //Бизнес-информ. — 1999. — 4.
10. СтеченкоД.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.: МАУП,2000.-176с.
11. І.Михасюк,А.Мельник, М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка,Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.