МОДЕЛЬАДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА АВСТРІЇ
КлименкоАндрій Олексійович
МП- 110
Адміністративнеправопорушення (проступок) – це дія, що становить порушення суб’єктомадміністративних правовідносин (посадовою особою, представником влади) положеньзаконодавства. А отже, відповідальність посадовців перед громадянами(суспільством) та особою, правила поведінки чиновників (посадових осіб) маютьбути відображені в Адміністративному кодексі, який повинен містити нормистосовно адміністративної відповідальності за вчинення протиправних дійадміністрацією.
У цьому ж Адміністративномукодексі має бути прописане провадження у справі про адміністративнеправопорушення (адміністративні процедури, адміністративні стягнення тощо). Тимсамим буде дотримано принцип єдності матеріальних і процесуальних норм,правильно підмічений В. Авер’яновим. “Чергова концептуальна позиція новоїадміністративно-правової доктрини, – каже він, – пов’язана із запереченнямпроти поширених спроб поділити єдину галузь адміністративного права на“матеріальне” (або власне адміністративне право) і “процесуальне” право.
Уявляється, щоподібні спроби є наслідком безпідставної, на наш погляд, аналогії з галузямицивільного і кримінального права. Тут, як відомо, масиви процесуальних нормнабули значення самостійних галузей права, котрі співіснують поряд з власнематеріальними галузями”. Якщо в цивільному і кримінальному праві, за загальнимправилом, їх процесуальні частини обмежуються регулюванням деліктних відносин,то в адміністративному праві регулювання таких відносин становить далеко непереважну частку сфери дії процесуальних норм.
Натомістьпроцесуально-правова форма – це необхідна умова належного функціонування будь-якихадміністративних правовідносин, а не тільки – за аналогією з цивільним ікримінальним правом – у чітко визначених межах, відповідно цивільного ікримінального процесів (судочинства). Таким чином, Адміністративний кодекс маємістити кодифікацію норм, які регулюють діяльність владних органів і посадовихосіб та їх відповідальність. Він має включати норми щодо адміністративної відповідальностіпосадових осіб за порушення норм законодавства (дисциплінарна, матеріальнатощо) та відмежовуватись від кримінальної відповідальності. Адміністративніправопорушення – це правопорушення, які вчиняє особа, наділена владнимиповноваженнями у сфері юрисдикційно-управлінської діяльності органу, у якомувона перебуває на державній службі.
Адміністративнавідповідальність – це відповідальність посадової особи державного органу абооргану місцевого самоврядування за вчинення адміністративного правопорушення.Відповідно, особа, стосовно якої здійснено протиправні дії, регламентованіАдміністративним кодексом (посадові правопорушення), може звернутись докерівництва посадової особи, яка вчинила посадовий (адміністративний)проступок, або до органів прокуратури, адміністративного суду чи загальногосуду з позовом. Таким чином, громадянин відповідно до Кодексу проадміністративне судочинство, зможуть ефективно захищати власні права і правасуспільства від свавілля або бездіяльності окремих службовців та бюрократичногоапарату держави.
Австрія має одинз найдавніших і найстабільніших адміністративно-правових режимів у Європі; йогобуло започатковано ще в ХІХ столітті. В адміністративному кодексі виписаніпроцедури розгляду спорів органами як на рівні окремих суб'єктів федерацій(земель), так і на федеральному рівні. Апеляції на рішення цих початковихінстанцій слід подавати до адміністративних трибуналів — або незалежних, аботаких, що функціонують як вищий підрозділ органу. Предметом провадження в цихтрибуналах може бути перегляд рішення суду першої інстанції, винесеного напідставі фактів, а також скарги на недотримання законів або процедур. Існуєоднорівневий адміністративний суд, який розглядає апеляції на рішенняадміністративних трибуналів. Австрійське законодавство дозволяє звертатися доцього суду лише після закінчення розгляду апеляції на рівні адміністративнихтрибуналів (тобто якщо вичерпані засоби адміністративно-правового захисту).
Післязакінчення першої світової війни молода Австрійська республіка одна знебагатьох європейських держав зробила законодавчу спробу створення правовогосудового інституту щодо захисту прав громадян від чиновницького свавіллядержавних управлінців. Якщо в той час положення конституційних проектів урядівнезалежної української держави щодо запровадження інституту адміністративноїюрисдикції залишались добрими побажаннями у зв’язку з встановленням «радянськоївлади»,[1] де праваособи і громадянина лише декларувалися в Конституції та нормативних актах СРСР,але фактично людина була безправна перед бюрократичним механізмом державнихструктур. Доволі часто правоохоронні органи заміняли державні інституції. Вонивиконували карально-репресивні функції, ламаючи своїми діями долі людей інавіть цілих народів. У свою чергу державні органи заміняли структури місцевогосамоврядування, що призвело до безвідповідального ставлення широких верствнаселення до громадської власності, до захисту своїх законних, конституційнихправ.[2] Уколишньому (радянському) суспільстві
України,як і країн СНД, все було одержавлено і головне значення надавалося штрафній(каральній) відповідальності. Нерідки ми були ситуації, коли громадянин, чиїправа були порушені протиправними діями працівників державних організацій іпідприємств, замість відшкодування шкоди і збитків одержував повідомлення проте, що на винних накладено дисциплінарні стягнення.[3]На той час демократичні погляди австрійськихдержавників – реформаторів дістали нормативне відображення у Федеральномуконституційному законі Австрійської республіки ( Конституція Австрії) від 10листопада 1920 року.
Цій судовійустанові присвячено 9 статей ( 129 – 136 ) шостого розділу Конституції Австрії,що стали ґрунтовною конституційною базою для прийняття відповідного закону,який безпосередньо регулює порядок створення і діяльності Адміністративногосуду ( нім. Verwaltungsgerichtshof) (Шостий розділ. Гарантії дотриманняКонституції і законності управління. Забезпечення законності всього державногоуправління покладається на Адміністративний суд (ст.129). Адміністративний судвиносить ухвали по скаргах, в яких вказується на a) протиправність вирішеньорганів управління; b) протиправність безпосереднього виконання службовогонаказу або здійснення примусової дії відносно певної особи або з) порушенняорганами управління обов'язків по ухваленню рішень (ст.130) )[4], а також процедуру звернень до нього. Шляхдо прийняття такого закону був не легкий – 12 жовтня 1945р. затверджено закон «Про організацію, компетенцію і провадження в адміністративному суді », якийзначно перероблено 1964р. і нині діючу редакцію вже під назвою Закон « Проадміністративний суд » ( нім. Verwaltungsgerichtshofgesetz ) було прийнято1965р. зі змінами у 1984р.[5] А вУкраїні, на жаль, правові основи, закладені в законодавство за часівРадянського Союзу, і досі домінують у правових системах. Вони суперечать нелише правовим нормам цивілізованого світу, а й самій логіці соціального таекономічного розвитку нормального демократичного суспільства. Особливоактуальним це питання є для сучасного адміністративного права. Різноманітніадміністративно-правові норми, які регламентують організацію діяльності урізних сферах суспільного життя, містяться в численних, прийнятих у різний часнормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певноїсистематизації. Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконаленнячинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його обробленняй викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів(предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених(зібраних) кодифікованих актів. На відміну від норм деяких галузей права,об’єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількохкомплексних (кодифікованих) актах неможливо з об’єктивних причин.Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його нормимістяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість вуправлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частимвиникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу йобмежує можливість його кодифікації. Законодавчі акти постійно доповнюються тауточнюються. Так, Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» з 1984 р.зазнав стільки змін, що один їхній перелік складає декілька сторінок, азапропоновані редакції КУАП являють собою доопрацьовані версії попередньогокодексу. Інструкції, положення, накази, листи, постанови деталізують діїчиновників. Для контролю та нагляду за державними структурами створюютьсяподібні підрозділи внутрішньої безпеки.[6]
У Австрії, навідміну від Німеччини, де існує трирівнева ієрархія адміністративних судів, дієлише один загальнодержавний Адміністративний суд. Ця установа належить доспеціалізованих судів. Втім, у 1988р. в кожній федеральній землі були утворенінезалежні суди спеціальної юрисдикції («незалежні адміністративні суди» ),завданням яких крім усього іншого був перегляд рішень адміністративних органів,що накладають адміністративні покарання. Ці установи розпочали свою роботу в1991р. і забезпечують правовий захист від рішень адміністративних органів.Подавці апеляцій мають спрямовувати їх спершу до незалежної адміністративноїради, якщо справа входить до їх компетенції.
СКЛАДІ ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
ЧлениАдміністративного суду є професійними суддями, і на них поширюються всі вимогиі гарантії, що й на судів звичайної юрисдикції, але з деякими особливостями.Крім того, що кандидати на посади суддів Адміністративного суду повинні матизакінчену освіту в галузі державно – правових наук, необхідно ще не менш десятироків займати таку посаду, зайняття якої потребує наявності зазначеної освіти.
Є особливості йу підході до формування загального складу Адміністративного суду. Чисельністьйого не є постійною, вона може коригуватись, але при цьому не менш ніж третинаскладу суду повинна мати право допуску до суддівської служби, ще не меншчетверті складу суддів повинна бути залучена зі спеціальних установ у землях,де вони займалися професійною діяльністю у сфері управління.
Судді цього судуне можуть займатись іншою діяльністю, крім суддівської ( що є загальною вимогоюдля всіх країн Європи ), однак австрійське законодавство передбачає і деякіособливі умови, які, наприклад, відсутні у законодавстві України. Згідно зположенням абз. 5 ст. Конституції, Президентом або ВіцепрезидентомАдміністративного суду не може бути призначена особа, яка в останні чотири рокиперед зайняттям посади судді цього суду була членом Федерального уряду чи урядуземлі або будь – якого загального представницького органу.
Для суддівданого суду встановлений віковий ценз перебування на посаді – 65 років. Алеслід зазначити більш гуманістичний підхід у цьому питанні австрійськихзаконодавців, ніж в Україні. У Конституції України чітко зафіксовано, що умовоювідставки судді є досягнення ним 65 років, отже його можна звільнити хоч у деньювілею. А от у Конституції Австрії зазначено, що суддя Адміністративного судуйде у відставку 31 грудня того року, коли йому виповнилось 65 років.[7]
СуддіАдміністративного суду Австрії призначаються Федеральним Президентом запропозицією Федерального уряду. Положення ст. 134 Конституції і Закону « ПроАдміністративний суд » зобов’язують провести процедуру висування лише наконкурсній альтернативній основі.
ПленумАдміністративного суду (загальне засідання всіх суддів цього суду) зобов'язанийподати пропозиції щодо трьох кандидатів на одну посаду судді, враховуючи результатипопереднього конкурсу. Попередній конкурс оголошується Президентом суду запогодженням з Федеральним канцлером, про що робиться оголошення в«Офіційному додатку» до «Віденської газети» (Amtsblatt zurWiener Zeitung) і в аналогічних виданнях для службових об'яв відповідних земельАвстрії. Пропозиції пленуму Президент Адміністративного суду передаєФедеральному канцлерові, який забезпечує прийняття рішення урядом щодокандидатури, яка вноситься Федеральному президентові. Президент іВіце-президент суду приносять присягу Федеральному президентові, а суддіАдміністративного суду — пленуму цього суду.
Керівництвосудом здійснює Президент, його заміщує Віце-президент, а в разі відсутностіобох керівників їх заміщує старший за рангом суддя. До повноважень Президентасуду віднесені лише організаційні функції щодо суддів і функції службовогонагляду щодо службовців. Президент суду зобов'язаний турбуватися прозабезпечення можливої єдності судової практики, але при повному дотриманнісуддівської незалежності членів суду.[8]
ПОВНОВАЖЕННЯІ ПОРЯДОК РОБОТИ
Метацього закону чітко визначена у ст. 129 Конституції Австрії — забезпеченнязаконності всього державного управління покладається на Адміністративний суд,що розміщений у Відні. До повноважень цього суду належать заяви про: а)протиправність безпосереднього виконання службового наказу або здійсненняпримусового впливу щодо визначеної особи, б) протиправність рішень органівуправління; в) порушення органами управління зобов’язань щодо прийняття рішень;г) перевищення державними установами їх повноважень, щодо компетенції шкільнихорганів, діяльність яких ґрунтується на самоврядуванні (абз. 4 ст. 81-а КонституціїАвстрії).[9]
Конституціязафіксувала перелік суб'єктів звернень до Конституційного суду. До нихналежать: 1) будь-яка особа, яка стверджує, що управлінським рішенням порушеніїї права, за умови, що така справа раніше вже була розглянута в іншихадміністративних інстанціях; 2) компетентний федеральний міністр у питаннях,вказаних у законі, за умови, що таке рішення вже не може бути оскарженесторонами у звичайному інституційному порядку; 3) уряд землі щодо рішеньвідповідного федерального міністра у питаннях, зазначених в законі; 4) деякірішення органів управління, окремих галузевих напрямів, що встановлюютьсязаконами земель або Федерації. А от в Україні ряд суспільних правопорушень тавідповідальність за їхнє здійснення знайшли своє відображення у Кримінальномукодексі, але найбільший блок суспільних правопорушень законодавцями радянськогоперіоду було закладено до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення»(КУАП). Проте згадаємо: адміністративне право, – це галузь права яка обслуговуєуправлінські відносини. Тобто виходить що всі правопорушення які розглянуті вКУАП – це правопорушення громадян проти адміністрації. А може правопорушенняадміністрації проти громадян? Відповідно, цілі блоки норм КУАП на сьогодні недіють або постійно змінюються.[10]
Робочимиорганами Адміністративного суду Австрії є сенат і пленум, але пленум нездійснює функцій правосуддя, зосереджених тільки в сенаті. Пленум здійснюєфункції дисциплінарного суду щодо суддів Адміністративного суду і вирішує всіпитання організації діяльності цієї установи. До його повноважень належать: 1)прийняття пропозицій щодо трьох кандидатів для призначення на посаду суддіАдміністративного суду; 2) формування сенатів щорічно (наприкінці року) ірозподіл обов'язків щодо розгляду справ за категорією звернень і скарг; 3)прийняття регламенту або внесення змін до нього; 4) підготовка і затвердженнящорічної доповіді про річну діяльність Адміністративного суду. Засіданняпленуму вважається правомочним, якщо в ньому взяли участь не менш як двітретини суддів усього складу суду.[11]
Усісудові справи вирішуються у сенатах, для створення яких встановлено кількаваріантів. Як правило, сенати формуються з п'яти суддів, з яких одинголовуючий, один доповідач, інші радники. До кожного сенату повинен входитищонайменше один суддя, який на час призначення до суду мав право допуску досуддівської служби у судах загальної юрисдикції. До тих сенатів, які займаютьсясправами, що випливають з управління в галузі фінансів, має входити крімвказаної умови також суддя, який раніше мав право на зайняття посади у вищихфінансових органах. До всіх інших сенатів повинні входити також (хоча б поодному) судді, що мають право на зайняття посади у загальних органах державногоуправління. Сенати постановляють рішення з конкретних правових спорів,компетенція яких закріплена пленумом. Один суддя може входити до кількохсенатів.
Крімсенатів з п'яти суддів, створюються процедурні сенати з трьох суддів(головуючого, доповідача і члена суду, який є старшим за званням серед інших).Такі сенати приймають рішення:
1)про відхилення скарги або прохання, якщо доповідачеві не дозволено прийматирішення самостійно;
2)про припинення провадження у справі;
3)щодо клопотання про визнання скарги такою, що припиняє дії самим фактомподання;
4)щодо клопотання про поновлення провадження, якщо це стосується провадження, якебуло закінчено у сенаті складом трьох суддів;
5)щодо клопотання про відновлення попереднього положення у випадках, колипровадження ще не було розпочато або коли клопотання стосується провадження,яке вже було закінчено у сенаті складом з трьох суддів;
6)щодо клопотання про компенсацію витрат, якщо це клопотання було подане вже післязакінчення провадження;
7)про заперечення проти права вимоги, що випливають з рішення або постановиАдміністративного суду, коли заперечення грунтуються на фактах, що анулюють абонейтралізують це право, які виникли після видання виконавчих документів.
Крімпроцедурних питань сенат з трьох суддів має право приймати рішення за суттю, заскаргою у справах про адміністративні стягнення, якщо зміст правового спору єпростий, достатньо встановлений і очевидний завдяки попередній судовійпрактиці. Якщо процедурний сенат приймає позитивне рішення, то провадження засуттю продовжує сенат із п'яти суддів.
Занеобхідністю може бути створений розширений сенат — до сенату з п'яти суддівзалучаються ще чотири судді. Такий склад сенату утворюється, якщо ухвала має розбіжностіз попередньою судовою практикою Адміністративного суду; правове питання, якенеобхідно вирішити, не знаходить у практиці Адміністративного суду однаковогорішення.[12]
Увипадках, передбачених ст. 132 Федеральної Конституції, Адміністративний судможе при ухваленні рішення обмежитися вирішенням окремих важливих правовихпитань і доручити відповідному органу прийняти рішення, керуючись правовимипозиціями, що сформулював суд. Такі дії керуючий орган повинен зробити протягомтого строку, що вказав суд, але не більш як за вісім тижнів.
Скасуваннясудом тієї вказівки чи акта управлінського органу, що оскаржується, передбачаєяк наслідок поновлення того правового становища, що мало місце до здійсненняуправлінських дій. Судове рішення проголошується від імені Республіки. Якщосудовий розгляд відбувався у присутності сторін і вони залишилися присутніми взалі засідання, то головуючий повинен після прийняття рішення терміново оприлюднитийого разом з його мотивами.
Законпередбачає поновлення провадження, що вже закінчилось, ухвалою судовогорішення, але лише за клопотанням будь-якої із сторін і якщо: 1) судове рішенняспровоковане діями, які переслідуються у судовому порядку, або іншим нечеснимшляхом; 2) висновки суду ґрунтуються на помилковому твердженні про пропущенняпередбаченого законом строку (у разі відсутності у цьому винних сторін); 3) зчасом стало відомо про існування чинного судового рішення, зміст якого створюєпротиріччя з прийнятим рішенням суду; 4) під час судового провадження недотримано положень процедурних правил щодо необхідності заслухати поясненнясторін у справі, внаслідок чого рішення могло бути іншого змісту; 5) судовепровадження припинено з мотивів безпредметності скарги, однак дії, що буливжиті відповідним органом і призвели до її безпредметності, потім булискасовані. Закон регулює процедуру і порядок поновлення попереднього положення,а також порядок вирішення всіх питань, які стосуються судових витрат.
Окремимблоком норм регулюються питання, що стосуються порядку розгляду скарг щодосудових рішень у справах, пов'язаних зі службовою відповідальністю івідповідальністю органів. Сторонами процесу в цих випадках є 1) суд, який подавклопотання або 2) орган, що видав управлінський акт, та безпосередні учасникиправовідносин, за яких виник спір. Провадження у таких випадках має бутиприскореним. Адміністративний суд зобов'язує орган, що видав акт, протягом двохтижнів подати в суд матеріали адміністративного провадження, якщо вони не булидодані до актів суду, що подав клопотання.
ДосвідАвстрії в чомусь може бути цікавим для загального уявлення і розуміння сферигалузевої діяльності органів країн Європи, що здійснюють у відповідних державахадміністративну юрисдикцію. Можливо, цей досвід буде корисний для розробниківзаконодавства нашої країни щодо цього напряму судової реформи.[13]
Адміністративнареформа є складовою більш масштабного процесу трансформації суспільних відносинв Україні. Вона здійснюється паралельно з іншими реформами: конституційною,судово-правовою, економічною та іншими. Згідно з Концепцією адміністративноїреформи, в Україні планується здійснювати систематизацію адміністративногоправа, насамперед, шляхом його кодифікації. Концепцією передбачено, що першимрезультатом використання саме цього способу систематизації повинно статиприйняття Кодексу про адміністративні проступки, Кодексу загальних правилповедінки державних службовців, Адміністративно-процесуального кодексу таАдміністративно-процедурного (процедурального) кодексу. До того ж норми двохостанніх документів регулюватимуть відносини, пов’язані з оскарженням фізичнимиособами бездіяльності владних суб’єктів.[14]
СучаснийКодекс України про адміністративні правопорушення є віддзеркаленням командно-адміністративнихметодів державного регулювання стосовно всіх сфер людського життя, а отже, вінмає бути не просто змінений, а скасований як такий, що не відповідає реаліямсьогодення. Тоді постає питання: в чому буде інноваційність запропонованих уКонцепції кодексів, якщо вони базуються на застарілих підходах доадміністрування як головної функції влади. Ще Ісус Христос казав: «Не наливаютьвино молоде у міхи старі; бо міхи прориваються і вино витікає, і міхипропадають, а вино молоде вливають в нові міхи, і зберігається і те і інше»(Євангеліє від Матфея гл. 9 вірш 17.). У цьому контексті реформування такодифікації адміністративного законодавства України виникають деякі питання нелише щодо адміністративно-правового регулювання діяльності публічної влади, а іщодо відповідності законодавства реаліям сучасного життя.
Такимчином, слід додати певні аргументи для висвітлення напрямів адміністративноїреформи. Передусім доречним буде повернення до загальновизнаних основ теоріїдержави і права стосовно відносин між державними органами та громадянами(фізичними особами, юридичними особами, особами без громадянства тощо), в якихгромадяни делегують свої владні повноваження державі (державним органам), які,відповідно, виступають в ролі суб’єкта щодо об’єкта – громадян. У випадку якщовідбувається певне суспільне правопорушення з боку будь-якої особи(кримінальне, адміністративне, дисциплінарне тощо) влада, як це зазначали всвоїх спеціалізованих працях Т. Коломоєць, X. Ярмакі, використовує примус [23].Водночас громадяни через громадські організації, вибори президента та депутатівможуть контролювати і впливати на владу. З цього приводу слід звернутися доположень теорії адміністративного права, згідно з якими форми державногоуправління найчастіше визначають як зовнішній вияв конкретних дій, якіздійснюються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування дляреалізації поставлених завдань. Форма управління – це визначена частинауправлінської діяльності органу, його структурних підрозділів і посадових осіб.На думку Т. Коломойця, особливу увагу слід приділити питанню класифікації формуправління за критерієм настання юридичних наслідків, які поділяються направові та неправові.[15]
СУДДІ
Суддів Австрії за нормою ст. 86 Конституції призначаються Федеральним президентомкраїни, якщо інше не встановлено законом. Подання з цього приводу вноситьсяФедеральним Урядом. За такою самою нормою Федеральний президент може передатиправо призначення уповноваженому їм компетентному міністрові. Як вказуютьнаукові дослідники австрійської судової системи док. Шпегер іЄсіонек, Федеральний президент передав це право Федеральному міністрові юстиції1.Федеральний уряд або федеральний міністр повинен отримати пропозиції щодокандидатів від сенатів, які саме уповноважені на такі дії Законом про судовийустрій. Указані пропозиції містяться в списку кандидатів, яких має бути неменше трьох осіб на місце судді, якщо передбачено заміщення не більше однієїпосади. У випадках, коли заміщується більше однієї посади судді, числокандидатів має бути як мінімум два на одне місце.
Здійснюючисвої службові обов'язки, суддя розглядає всі судові справи, які належать дойого компетенції відповідно до закону і розподілу між суддями, за виняткомсправ, що належать до управління в галузі юстиції, які згідно з вказівкамизакону не підлягають вирішенню в сенатах чи колегіях суддів. Компетенція щодорозгляду справ встановлюється між суддями того самого суду заздалегідь настрок, визначений у законі про судовий устрій. Справу, яку відповідно дорозподілу передано для розгляду конкретному судді, може бути вилучено в ньогоза розпорядженням органів управління юстиції тільки за наявності перешкод щодовиконання ним своїх обов'язків.
Закономвстановлюється право і порядок передачі для розгляду чітко визначеної категоріїцивільних справ, що підсудні суддям судів першої інстанції, до розглядуспеціально підготовленими посадовими особами, які не є суддями. Проте суддя, доюрисдикції якого ці справи віднесено згідно з розподілом, може у будь-який часприйняти рішення про їх розгляд у себе і вилучити такі справи у посадовоїособи, якій їх було передано. Вказані посадові особи зобов'язані виконати такувказівку судді.[16]
Зазначеніположення віднесено до категорії гарантій незалежно від поведінки судді приздійсненні ним правосуддя, а також до гарантій права людини на свогонеупередженого суддю, що випливає з тексту Європейської конвенції з правлюдини.
Правовестановище суддів в Австрії регулюється у Федеральному законі від 14 грудня 1961року про службові відносини суддів і кандидатів на суддівські посади, Законіпро службу суддів — ЗпСС, який багато разів змінювався. У § 57—100 Законрегулює окремі питання відносин служби судді. Положення закону про державнуслужбу (нім. Das Beamtendienstgesetz) застосовується, якщо ЗпСС не міститьособливого регулювання, оскільки і судді перебувають у публічно-правовихслужбових відносинах з Федерацією (Республіка Австрія).
ЗпССрегулює правове становище всіх австрійських суддів. У цій галузі не існуєзаконодавчої компетенції австрійських федеральних земель. ЗпСС регулює правовестановище всіх суддів досить змістовно: містить, наприклад, також і положеннястосовно оплати праці суддів, відпочинку та особливих відпусток,дисциплінарного права відносно суддів. ЗпСС містить у § 1—35 початковерегулювання службових відносин на посаду судді. Підстава для цього міститься вструктурі австрійської освіти юристів (Федеральний закон про вивчення правовоїнауки від 2 березня 1978 року). Науково-правовий диплом про освіту в одному зуніверситетів є в Австрії єдиним. До цього долучається відповідно запрофесійною метою, докторське навчання для університетської діяльності абонавчання кандидатів в органах управління, в судах, у нотаріусів або адвокатів.У зв'язку з цим виникає потреба в особливому законодавчому регулюванні длякандидатів на посаду судді, освіта яких потребує судової практики (§ 2 абз. 1ЗпСС у поєднанні з Законом про практикантів у праві від 15 грудня 1987 року).
Суддеюможе бути тільки та особа, що склала іспит на суддівську службу під часзакінчення чотирирічної суддівської підготовчої служби, § 26 абз. 1 речення 1ЗпСС До підготовчої служби належить також і перебування в прокуратурі та напрактиці в адвоката (§ 9, 9а ЗпСС). Іспиту на суддівську службу відповідають:адвокатський іспит, але тільки після додаткового контрольного іспиту;призначення на університетське професорство на науково-правовому факультетіодного з австрійських університетів, але вже без такого іспиту. Проте професорповинен бути призначеним на посаду відповідно до науково-правового фаху(приватне право, торговельне право тощо; це не стосується правової соціології,політики тощо). Іспит, що був складений для зайняття посади нотаря, вважаєтьсянедостатнім. Іспит на суддівську службу та адвокатський іспит змістовноузгоджені між собою.
Посадасудді не поєднується в Австрії з мандатом Національної ради (Бундестаг). Томусуддя на час передвиборної боротьби офіційно відстороняється відповідно до § 79абз. 1 ЗпСС від цієї посади, а також і на час прийняття мандату відповідно до §79 абз. 2 ЗпСС. Члени подружжя та родини не можуть одночасно бути судцями водному суді, § 34 ЗпСС. Родинні стосунки або шлюбні відносини, які виниклипісля призначення, передбачають необхідність офіційного переводу. Надалі суддеюможе бути тільки той, хто до цього часу мав чесне життя.
Суддіє незалежними. Цей принцип визначений у статтях 86 і 87 Ф-КЗ, але не в ЗпСС. Ізспільної дії двох статей австрійський суд витлумачує незалежність при розглядісправ та особисту незалежність. «Суддя повинен як з фактичної, так і зправової точки зору здійснювати правосуддя незалежно від волі управління. Це впершу чергу означає свободу від вказівок. Конституційний суд виводить з цьоготакож і відсутність можливості звільнення або переведення судді. Забезпеченнюособистої незалежності слугують також і положення § 77—100 ЗпСС про зміни дойого застосування, до службових відносин до закінчення службових відносин.Конституційний суд Австрії частково визнав такими, що суперечать Конституції,змінене з часом положення § 77 абз. 1 ЗпСС, яке надавало можливість переводитисуддю до будь-якого округу вищого земельного суду, де в цьому була потреба.Регулювання було змінене. Тепер переведення допускається тільки для планового,відповідно за діяльністю, заміщення іншого судді, яке відповідним чином повиннобути підстереженим.[17]
Порядіз зовнішньою незалежністю забезпечується також і внутрішня незалежність. Доцього належить прийнятна оплата праці судді. ЗпСС регулює участь сенатів поперсоналу в процедурі призначення на суддівські посади. Нарешті, треба згадатиобов'язки, які випливають з § 57 ЗпСС, які зобов'язують суддю до відповідностійого честі та гідності його посаді з тим, щоб він сам не спричинив небезпечніпідстави для його незалежності. Підвищені вимоги до побічної діяльності, якаможе спричинити підозри в незалежності судді. Питання партійно-політичнійдіяльності судді ще дискутується, але законодавство не містить заперечень протинаявності політичних уподобань у судді.
Суддіперебувають під службовим наглядом Федерального міністра юстиції. Носіямислужбового нагляду є президенти Верховної судової палати, Вищогоадміністративного суду та вищих земельних судів.
Умежах загального службового нагляду відповідні установи нагляду можутьспостерігати за діяльністю їх суддів і впливати на те, щоб вони чемновиконували свої службові обов'язки. Зокрема, це закріплено в § 57 абз. 1 ЗпСС,який вимагає від суддів повного їх присвячення відповідним службовим завданням.При цьому треба звертати увагу на суддівську незалежність: з одного боку,забороняється робити вказівки стосовно вирішення правових спорів, з іншого — невиникає заперечень стосовно отримання завдань у зовнішній галузі (наприклад,вказівка щодо підвищення кваліфікації). Установа нагляду має також правовимагати від судді дотримання призначених строків на прийняття рішень.
Суддідисциплінарно відповідають за їхню загальну службову та позаслужбову поведінку.Порушення службових і посадових обов'язків, які більш конкретно розписані в §57 ЗпСС і тягнуть дисциплінарні або адміністративні покарання. Дисциплінарніпокарання закріплюються в особистій справі, адміністративні покарання туди незаносяться.
Службовепокарання щодо судді може бути винесено тільки судом у дисциплінарних справах.Дисциплінарними судами є Вищі земельні суди в їх окрузі, за виняткомуправлінських органів нижчих судів і суддів, призначених до вищих земельнихсудів, а також Верховний суд Австрії для всіх інших суддів (§111 ЗпСС).
Порядз цією дисциплінарною відповідальністю ЗпСС відомі ще деякі фактичні обставини,які можуть виправдовувати зміни суддівських службових відносин як таких:перевід в інтересах судочинства (§ 82 абз.1 ЗпСС), у зв'язку з виникненнямродинних стосунків (§ 82 абз.2 ЗпСС), у зв'язку з хворобою та неспроможністювиконувати службові обов'язки (§ 84 абз. 1 ЗпСС). Зміни службових суддівськихвідносин можуть відбуватися тільки за рішенням суду у службових справах, § 99,93 ЗпСС. Судами у службових справах є вищі земельні суди та Верховний судАвстрії з тими самими повноваженнями, як і стосовно дисциплінарних справ, § 90ЗпСС.[18]
Створенів кожному суді сенати по персоналу (пар. 37 ЗпСС). Цим сенатам по персоналуналежить право пропозиції під час призначення та підвищення суддів (§ 32 ЗпСС).Сенати по персоналу виконують також завдання по описанню виконання службисуддями (§ 52 ЗпСС), критерії якого визначені в § 54 абз. 1 ЗпСС. Оцінкаописання служби є частково підставою для підвищення на наступну сходинку оплатита для підвищення по службі. Воно долучається до посадового посвідчення. Протирезультату описання службової діяльності передбачається можливість внесенняскарги до сенату по персоналу наступного за інстанцією суду. Сенати поперсоналу складаються з президента та віце-президента відповідного суду як йогочленів за посадою. До цього складу ще додаються обрані члени. їх кількістьстановить у Верховній судовій Палаті Австрії шість осіб, в інших судах — наодну більше, якщо в цьому суді більше віце-президентів.
Розглядаючиадміністративне право як галузь права, яка регулює діяльність виконавчихорганів, які в своїй адміністративній діяльності ґрунтуються на відповіднихзаконодавчих актах, а також підзаконних нормативних актах (інструкціях,положеннях, статутах, наказах тощо), адміністративну відповідальність слідрозглядати як відповідальність посадової особи, тобто особи, яка перебуває напевній державній службі, яка порушила певні правові норми, що регулюютьстосунки у соціальній, економічній та інших сферах і, відповідно, порушуютьправа особи й громадянина зокрема і суспільства в цілому.
Базуючисьна проведеному аналізі, зазначимо, що теоретичні положення які містяться в науковихдослідженнях провідних українських вчених з адміністративного права маютьрозцінюватися не як коментарі до чинного законодавства, яке в свою чергу єузагальненням та систематизацією правил суспільного життя, а як інноваційнірекомендації щодо підвищення ефективності діяльності державної влади з метоюоптимізації соціально-економічних процесів у державі.[19]