МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університетувнутрішніх справ
кафедра кримінально-правових дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
Кримінально-виконавче право
Мета покарання,принципи реформування системи виконання покарань в Україні
Зміст
1. Співвідношення мети покарання та завданькримінально-виконавчого законодавства
2. Принципи реформування системи виконанняпокарань в Україні
3. Задача
4. Використана література
1. Співвідношення мети покарання та завданькримінально-виконавчого законодавства
Україна як суверенна правова держава,проголосивши свою незалежність, отримала можливість сформувати і реалізуватисамостійну політику в галузі боротьби зі злочинністю, законодавчо закріпитиформи і методи її подолання. Прийняття нових Кримінального іКримінально-виконавчого кодексів суттєво вплинуло на процедуру призначення,виконання і відбування кримінальних покарань, обумовило визначити стратегію ітактику держави щодо реформування органів та установ, наділених правами іобов'язками виконання покарань.
Важливо наголосити, що поняттякримінально-виконавчого законодавства вченими у галузі кримінально-виконавчогоправа не визначено, тому нами воно розглядається як система нормативно-правовихактів, що регламентують порядок та умови виконання та відбування покарань зметою захисту інтересів особи, суспільства і держави.
Відповідно до ст. 2 Кримінально-виконавчогокодексу України кримінально-виконавче законодавство України складається з КВКУкраїни, інших нормативно-правових актів, а також чинних міжнародних договорів,згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мета і завданнякримінально-виконавчого законодавства України сформульовані у ст. 1 КВКУкраїни, згідно з якою порядок і умови виконання та відбування кримінальнихпокарань спрямовані на захист інтересів особи, суспільства, держави, щореалізується через:
— створення умов для виправлення іресоціалізації засуджених;
— запобігання вчиненню нових злочинів якзасудженими, так і іншими особами;
— запобігання тортурам та нелюдському аботакому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Основні завдання кримінально-виконавчогозаконодавства закріплені в ч. 2 ст. 1 КВК України, і до них належать:
— визначення принципів виконання кримінальнихпокарань;
— визначення правового статусу засуджених,гарантій захисту їх прав, законних інтересів та обов'язків;
— визначення порядку застосування дозасуджених засобів впливу з метою виправлення і ресоціалізації;
— визначення системи органів і установвиконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;
визначення нагляду і контролю за виконаннямкримінальних покарань;
— визначення участі громадськості в цьомупроцесі;
— регламентація порядку і умов виконання тавідбування кримінальних покарань;
— звільнення від відбування покарання;
— допомога особам, звільненим від відбуванняпокарання, контроль і нагляд за ними.
Доцільно зауважити, що наведене вищеформулювання мети кримінально-виконавчого законодавства (ч. 1 ст. 1 КВКУкраїни) суттєво не відрізняється від завдань покарання, що визначені у ч. 2ст. 50 КК України, але на жаль, необхідно констатувати, що вони неоднозначносприймаються науковцями і залишаються предметом дискусії.
Наведене положення характеризується тим, щонорми кримінально-виконавчого законодавства є похідними від норм кримінальногозаконодавства і відіграють допоміжну роль у реалізації інституту покарання,визначаючи процедуру виконання і відбування покарання та цілі покарання, якізакріплені у Кримінальному кодексі України (кара, виправлення засуджених,загальна і спеціальна превенція), але вони повинні мати вирішальне значення длявизначення предмету правового регулювання кримінально-виконавчого права, а метакримінально-виконавчого законодавства у жодному випадку не повинна набуватибільшої значущості, ніж завдання покарання. Кримінально-виконавче законодавствовизначає порядок і умови виконання кримінальних покарань, систему, підстави іпорядок їх застосування, що встановлено Кримінальним кодексом України.
Існують різні погляди відносно мети кримінальногопокарання. Ст.50 Кримінального кодексу України до мети покарання відносить нетільки кару, а й виправлення засуджених, загальне та спеціальне попередження. Вновому Кримінально-виконавчому кодексі України метою кримінально-виконавчогозаконодавства визначається захист інтересів особи, суспільства і держави шляхомстворення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, загальна таспеціальна профілактика і також запобігання тортурам, нелюдському абопринижуючому гідність поводженню із засудженими.
Крім того, дослідження в різних галузях знань(філософії, психології, соціології, юриспруденції), розкривають співвідношеннязмісту покарань його меті. Так тільки юридичних концепцій можна перелічитиблизько сотні (теорії залякування, реабілітації, відплати за здійснене та ін.).
Мета покарання змінювалась під впливомполітичних, економічних, соціально-психологічних процесів, притаманних тому чиіншому етапу розвитку суспільства. Однак найважливішими залишалися тези провиправлення та перевиховання особи, попередження нових злочинів з боку яквинної особи, так і інших осіб.
Виправлення та перевиховання – чи це не утопіяв нинішній час? І чи можемо ми досягти завдяки таким цілям тих кінцевихрезультатів, яких прагне наша держава, встановлюючи кримінальну відповідальність,засуджуючи винного та виконуючи те чи інше покарання? Зміст таких понять завждинаповнювався особливим смислом.
В більшості юридичних енциклопедій тасловників виправлення і перевиховання, як цілі покарання, стоять поруч і єневід’ємними за смислом поняттями. Це "єдиний, послідовний процес, щоставить завданням адаптацію колишнього злочинця до умов законослухняного життяу суспільстві та недопущення з його боку злочинного рецидиву. На першому етапі(виправлення) має відбуватися заміщення криміногенних якостей…Програмою-максимум є перевиховання засудженого (другий етап), тобто прищепленняйому таких стійких якостей, які б стали суттю його життєвої позиції, зробилинеприйнятною саму думку про скоєння злочину". Як уже зазначалося, такі пропозиціїмають дискусійний характер. Мінімальні стандартні правила поводження іззасудженими вважають, що мета виправлення досягнута, якщо після відбуттяпокарання правопорушник буде спроможний не тільки дотримуватись законів, але йзабезпечувати своє існування і в подальшому не вчиняти нових злочинів.
Вивчаючи наукову літературу з цього питання ядійшов такого висновку:
Мета покарання засудженого повністю відповідаєвиховній кримінально-виконавчій функції як меті кримінально виконавчого права,особливо звертаючи увагу на принципи реформування системи виконання покарань вУкраїні. Однак процес ре соціалізації злочинців не повинен здійснюватись лише врамках кримінально-виконавчого права. Необхідне комплексне застосування основпедагогіки, соціології, психології, кримінології для розробки та впровадженнядобровільного виправлення засудженого шляхом стимулювання правомірноїповедінки.
2.Принципи реформування системи виконання покарань в Україні
покарання кримінальна виконавча служба
Реформування Державної кримінально-виконавчоїслужби України базується на принципах, які визначені у статті 2 Закону України«Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та статті 5Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема:
- законності;
- справедливості;
- гуманізму;
- демократизму;
- рівності засуджених перед законом;
- взаємної відповідальності держави і засудженого;
- поваги та дотримання прав і свобод людини тагромадянина;
- диференціації та індивідуалізації виконанняпокарань;
- раціонального застосування примусових заходів істимулювання правослухняної поведінки;
- поєднання покарання з виправним впливом;
- участі громадськості в передбачених закономвипадках у діяльності органів і установ виконання покарань;
- відкритості для демократичного цивільного контролю
Реформування кримінально-виконавчої служби тасистеми управління органами і установами виконання покарань, слідчимиізоляторами має передбачати:
— удосконалення організаційної структурикримінально-виконавчої служби, яка б забезпечувала додержання конституційних праві свобод людини, дієві механізми громадського контролю за нею, створенняналежних матеріальних та санітарних умов тримання під вартою та відбуванняпокарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та яківідбувають покарання;
— функціонування органів і установ виконанняпокарань, слідчих ізоляторів на принципах законності, демократизму,об'єктивності, гласності, системності, децентралізації за окремими напрямами зізбереженням управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державноїполітики у сфері виконання кримінальних покарань;
— розроблення сучасної моделі організаціїсоціально-виховної та психологічної роботи із засудженими та оптимізаціюструктури і чисельності соціально-психологічної служби, вдосконалення практикинадання психологічної допомоги особам, узятим під варту, та які відбуваютьпокарання;
— розроблення та впровадження ефективногомеханізму розслідування за скаргами осіб, узятих під варту, або які відбуваютьпокарання в установах відбування покарань, на неналежне поводження персоналукримінально-виконавчої служби;
— подальший розвиток мережі навчальнихзакладів як обов'язкових і невід'ємних складових установ виконання покарань,зміцнення їх матеріально-технічної бази, створення належних умов длязагальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, а також дляреалізації програми їх соціальне корисної зайнятості, участі в самовряднихорганізаціях засуджених.
Для підвищення ефективності системи управліннякримінально-виконавчою службою її функціонування на всіх рівнях маєґрунтуватись на принципах підзвітності, прозорості, передбачуваності івзаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевогосамоврядування і громадськості.
У рамках удосконалення кримінально-виконавчоїслужби необхідно створити захищену єдину автоматизовану інформаційно-аналітичнусистему цієї служби відповідно до ратифікованих міжнародних документів стосовнозахисту персональних даних.
З метою недопущення катувань в установахвиконання покарань та слідчих ізоляторах необхідно:
— забезпечити виконання вимог Факультативногопротоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких,що принижують гідність, видів поводження та покарання;
— забезпечити виконання в повному обсязівідповідно до вимог Комітету міністрів Ради Європи, рішень Європейського суду зправ людини у справах проти України положень Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод (1950 р.) щодо заборони катування;
— посилити громадський контроль за додержаннямпід час виконання кримінальних покарань прав осіб, узятих під варту, та яківідбувають покарання.
Організація діяльності кримінально-виконавчоїінспекції на засадах пробації передбачає:
— зміцнення матеріально-технічної базикримінально-виконавчої інспекції, забезпечення належних умов для розміщення табезпеки її персоналу;
— відпрацювання форм і методів залученняволонтерських та інших громадських організацій до участі у процесі соціальногосупроводу осіб, які відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі;
— розроблення нової моделікримінально-виконавчої інспекції та відповідної законодавчої бази з урахуваннямєвропейських норм організації діяльності служб пробації.
Для забезпечення відкритості діяльностікримінально-виконавчої служби для демократичного цивільного контролю необхідно:
— підтримання діалогових відносин згромадськістю та вдосконалення співпраці з нею;
— розширення та зміцнення зв'язків із засобамимасової інформації щодо всебічного висвітлення діяльностікримінально-виконавчої служби з метою формування об'єктивної громадської думкипро державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Висновки
З початку реформування кримінально-виконавчоїсистеми внесено понад 200 змін до Виправно-трудового кодексу України, а у 2003році прийнято Кримінально-виконавчий кодекс України та Закон України «Просоціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі абопозбавлення волі на певний строк». Кримінально-виконавчим законодавствомвстановлено гарантії прав засуджених, розширено можливості додатковогоодержання ними продуктів харчування, ліків, літератури, письмового приладдя,одягу, взуття та засобів особистої гігієни, значно збільшено вагу посилок іпередач, із переліку засобів стягнення, що були передбачені раніше, виключенопозбавлення засуджених права на посилки.
Відповідно до цього кодексу забезпеченовиконання нових видів покарань: арешту, обмеження волі, громадських робіт,довічного позбавлення волі.
Впроваджено прогресивну систему виконання тавідбування покарань, що дозволяє залежно від поведінки засудженого, ставленнядо праці та навчання змінювати умови тримання в межах виправної колонії абошляхом переведення до колонії іншого виду. Останнім часом значно пошириласьучасть у процесі ресоціалізації засуджених неурядових організацій тагромадськості. З їх допомогою проводяться культурно-масові заходи, надаєтьсяконсультативна та гуманітарна допомога засудженим.
На виконання статті 25 кодексу, яка закріплюєпринцип здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під часвиконання кримінальних покарань, прийнято Положення «Про спостережнукомісію», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня2004 року .
Введено посади психологів в установахвиконання покарань, які проводять психологічну діагностику і надаютьрекомендації персоналу стосовно організації індивідуально-виховної роботи зконкретними засудженими та окремими їх категоріями. Для проведення іззасудженими занять з психокорекції, зняття нервової напруги і стресових станівв установах обладнано центри та кімнати психоемоційного розвантаження.
Виконано роботу щодо укріплення кадрівкерівної та середньої ланок, підвищення професіоналізму персоналу, безумовногодотримання працівниками кримінально-виконавчої системи законності та вимогантикорупційного законодавства. Проведена послідовна реформакримінально-виконавчої системи України дала змогу зробити кілька істотнихкроків із гуманізації відбування кримінальних покарань, зміцнення законності,стабілізації обстановки в місцях позбавлення волі.
Щорічне ініціювання департаментом прийняттязаконів про амністію, а також реалізація норм Кримінального кодексу іззастосування нових видів покарань дозволило істотно скоротити в установахкримінально-виконавчої системи чисельність засуджених, що, у свою чергу, далозмогу дещо зняти напругу з їх розміщенням. Законом України «Про боротьбуіз захворюванням на туберкульоз» передбачено заходи щодо протидіїтуберкульозу в установах кримінально-виконавчої системи, з урахуванням чогорозроблені та реалізуються відповідні регіональні програми.
Сучасна кримінально-виконавча система Україниє сукупністю органів і установ виконання покарань, що включає комплексдержавно-правових, соціально-економічних та психолого-педагогічних інститутів.
Послідовне реформування кримінально-виконавчоїсистеми дало змогу поліпшити її роботу практично з усіх напрямів, але всі вонипідпорядковані головному – забезпеченню прав і основних свобод людини. Заостанні роки істотно зменшилася кількість вчинених в місцях позбавлення волізлочинів, порушень дисципліни серед засуджених, поліпшено умови їх утримання,матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення, стабільно нарощуютьсяобсяги виробництва підприємств установ виконання покарань.
Підсумовуючи зроблене, не можна не звернутиувагу на те, що умови тримання засуджених і ув'язнених потребують приведення увідповідність з вимогами законодавства, міжнародних норм і стандартів.
Переконаний, що тільки спільними зусиллямиВерховної Ради України, уряду та громадськості можна забезпечити проведенняефективної реформи пенітенціарної системи, реалізацію єдиної державної політикиу сфері виконання покарань та приведення її у відповідність з міжнародниминормами. Робити це треба без поспіху, виважено, спираючись на висновки тарекомендації наукових досліджень, національний та міжнародний досвід.
Задача
Семенюк, знаходячись у виправному центрі, кудивін прибув з виправної колонії середнього рівня безпеки, скоїв умисне вбивство,за що судом був засуджений до 10-ти років позбавлення волі, і покарання маввідбувати у ВК середнього рівня безпеки.
Чи правильно Семенку визначено вид виправноїколонії ?
Відповідь
Згідно з ч. 4 п. 2ст… 18 Кримінально-виконавчого кодексу України Засудженідо позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
максимального рівня безпеки — чоловіки, засудженідо покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у видісмертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання увиді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі напевний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливотяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливотяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку,передбаченому цим Кодексом.
При визначенні рівня безпеки враховуютьсярішення (Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення длявідбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі): а) судів України;б) судів республік колишнього СРСР; в) судів іноземних держав, якщо відповіднодо міждержавних угод засудженого було прийнято на територію України дляподальшого відбування покарання; г) судів іноземних держав, якщо відповідно достатті Кримінального кодексу України правові наслідки вироку суду іноземноїдержави враховано судом України при кваліфікації нового злочину та призначенніпокарання; г) судів іноземних держав, якщо вони визнані відповідно до пункту 19Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних,сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, який ратифікованоПостановою Верховної Ради України від 3 березня 1998 року.
Відповідно до вищевказаної Інструкції, особавизнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі,якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі тафактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежновід погашення або зняття судимості.
Враховуючи наведене вище вважаю, що видвиховної колонії Семенюку визначено не правильно.
Література
1. Кримінально-виконавчий кодекс України: поточна редакцiя вiд 16.02.2010
2. Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведеннядля відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ.Держ. департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 //Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
3. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення длявідбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ. Держ.департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 //Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
4. Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятихпід варту, на 2006-2010 роки. Затв. пост. КМУ від 3 серпня 2006р. №1090 //Офіційний вісник України. – 2006. – №32.
5. Бадира В.А., Денисов С.Ф., Денисова Т.А., Мінаєв М.М., Хашев В.Г.Кримінально-виконавче-право: Навчальний посібник / За ред. Т.А. Денисової. –К.: Істина, 2008. – 400 с.
6. Кримінально-виконавче право України. Підручник для студентів юрид.спец. вищ. навч. зал. / За ред. А.Х.Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256с.
7. Концепція реформування державної кримінально-виконавчої служби,Українська Гельсинська спілка з прав людини (Євген Захаров), 2007.
8. Трубников В.М., Степанюк А.Ф. О формировании целейнаказания и задач уголовно-исполнительного законодательства //Сб. краткихтезисов докл. и науч. сообщений науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед.работ, выполненных проф.-препод.составом Украинской юр.академии в 1992 г. –Харьков: Укр.юр.акад., 1993.
9. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – Харьков: Фолио, 1999
10. Уголовно-исполнительное право: Курс лекций / отв. ред.А.А.Толкаченко. – СПб.: ЮрЦП, 2004. – 377с.
11.Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських абопринижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав ісвобод громадян в сфері правосуддя (Аналіз міжнародно-правових стандартів угалузі поводження із звинуваченими, підсудними, засудженими): Навчальнийпосібник /Укладач В.О.Сушко. – Одеса: Астропринт; ОИУМ; ОИПП, 1998. –148 с.