План
Вступ
1.Теоретичні засади і нормативно-правове закріплення процедури укладення мировоїугоди у справах про банкрутство
2. Особливості укладеннямирової угоди у справах про банкрутство відповіно до законодавства України:основні стадії та процесуальні особливості
2.1 Умовиукладення мирової угоди у справах про банкрутство
2.2 Порядокукладення мирової угоди у справах про банкрутство
3. Міжнароднапрактика укладення мирової угоди у справах про банкрутство та шляхи усуненнянедоліків українського законодавства у цій процедурі
Висновки
Списоквикористаних джерел
/>Вступ
Актуальністьтеми наукової роботи обумовлена не тільки зростанням інтересів теоретиків, алеі тим, що в сучасний період кількість випадків завершення проваджень у справіпро неспроможність укладення мирової угоди доволі значна та має тенденції дозростання. Господарське законодавство сьогодні є однією за найдинамічнішихгалузей права в Україні і в світі. Але процес ускладнюється нечіткістю танеузгодженістю окремих важливих питань, спірністю окремих тверджень. Томукомплексний науковий аналіз проблем, що стосуються укладення та реалізаціїмирової угоди набуває особливої значущості, а його результати можуть сприятипошуку оптимальних концептуальних основ подальшого удосконалення вітчизняногозаконодавства про банкрутство.
Об’єктомдослідження курсової роботи є господарськезаконодавство України, що регулює інститут мирової угоди як спосіб врегулюванняспору у справах про банкрутство.
Предметомдослідження є мирова угода у справі про банкрутство.
Метою роботи є дослідити історичні аспекти виникнення та розвитку інституту мировоїугоди взагалі та самої процедури розгляду в суді і укладення у справах пробанкрутство.
Мета роботи реалізується шляхом з’ясування таких аспектів: дослідження історичнихфактів про використання мирової угоди в минулому, з’ясування умов укладеннямирової угоди; визначити основні процесуальні особливості розгляду мировоїугоди у господарському суді; з’ясування особливостей відстрочення чирозстрочення, а також прощення (списання) боргів при укладенні мирової угоди упроцедурі банкрутства.
Методи дослідження.Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи науковогодослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез,узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання,спостереження.
/>1. Теоретичні засади і нормативно-правове закріпленняпроцедури укладення мирової угоди у справах про банкрутство
Мироваугода у даній курсовій роботі розглядається як вигідний економічний засібуникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності,врегулювання спорів із кредиторами.[1] Інститутнеспроможності є важливою складовою держави з ринковою системою економіки.Актуальність обраної теми дослідження також обумовлюється тим, що з приходом наукраїнський ринок іноземних підприємств, вони вимагатимуть адекватногозаконодавства, у першу чергу, що регулює вирішення проблем заборгованості табанкрутства.
Мирова угода угосподарському процесі вважається однією з процедур, що застосовуються доборжника при вирішення спорів у справах про банкрутство. Ця процедура частоназивається найбільш вигідною та безболісною для боржника, оскільки являє собоюдомовленість між ним та кредиторами про відстрочку або розстрочку платежів абоприпинення зобов’язання за угодою сторін (прощення), при цьому не призводить довтрати контролю над підприємством керівником.[2]
Мироваугода в господарському процесі вважається новелою длянашого законодавства, проте такий інститут досліджувавсяще раніше у юридичній літературі. Мироваугода як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновленняйого платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами, розглядалася впрацях відомих та авторитетних дореволюційних вчених: С. В. Завадського, В. М.Свідерського, Л. Кассо, К. І. Малишева, О. М. Трайніна, Г. Ф. Шершеневича таін..[3] У радянські часи проблема мирової угодистала центральною в наукових пошуках учених 1920-1930-х рр. та окремих ученихсучасності, які зверталися до досвіду країн Заходу[4], після чого даний правовий інститут канув улету у зв'язку зі скасуванням приватної власності, впровадженнямадміністративно-командної системи, яка повністю усунула підприємництво, авідповідно звела нанівець можливість існування процедури банкрутства.
Другогодихання інститут банкрутства, а разом із ним інститут мирової угоди, отримали всучасну добу у зв'язку із ламанням старих стереотипів управління економікою,появою нових форм господарювання, реформуванням господарського законодавства.Результатом теоретичних розвідок та генезису системи національногозаконодавства стало розширення відповідних правових норм про мирову угоду вЗаконі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» (статей 1, 4, розділ IV), на що певною мірою вплинули положення ст. 50 Модельного законуміжпарламентської асамблеї держав — учасниць СНД про неспроможність (банкрутство)від 6 грудня 1997 р..[5] Утеоретичному аспекті слід виділити праці Р. Г. Афанасьєва, В. В. Джуня, А. Г. Бобкової,З. Ф. Татькової, Н. Г. Коломієць та ін.].[6]
Згідносучасного українського законодавства про банкрутство, підмировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржникомі кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення(списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.[7]Аналогічне визначення міститься і в Постанові НБУ “Про схвалення Методичнихрекомендацій про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків”від 9 жовтня 2000 р. № 395.
Мирова угода – цетакож судова процедура, що застосовується у межах відкритого провадження усправах про банкрутство, а також може виступатизасобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у планісанації. Судова процедура це порядок застосування до боржникаспеціальних традиційних засобів неплатоспроможності з метою створеннянеобхідних умов для відновлення платоспроможності чи ліквідації.[8]
Завдяки судовимпроцедурам вирішується головна задача – відновлення господарюючого суб’єкта. Упроцедурах використовуються спеціальні механізми та інструменти відносиннеплатоспроможності.
Закон міститьспеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ пробанкрутство щодо інших законодавчих актів України.[9]
Поняття «мироваугода» за змістом Закону має два основних значення:
1 – назва судовоїпроцедури, у межах якої відбувається врегулювання розбіжностей між кредитором іборжником;
2 – результат даноїпроцедури у вигляді самої угоди як документа, який фіксує домовленості сторін,насамперед щодо уступок з боку кредиторів.
Мирова угода упровадженні у справах про банкрутство за своїм змістом є засобом отриманнягрошових коштів шляхом використання цивільно-правових механізмів погашеннязаборгованості. Вона відновлює функціонування боржника як самостійного іповноправного учасника цивільного обороту, а кредитору дає можливість, хоч ічасткового і тривалого у часі, але задоволення своїх вимог.
У процесуальномуаспекті мирова угода розглядається як засіб впливу на динаміку судовогорозгляду справи, оскільки затвердження судом мирової угоди, укладеноїсторонами, є підставою для припинення провадження у справі.[10] Б. Поляков звертає увагу на універсальністьмирової угоди у справі про банкрутство, оскільки вона не має самостійногозначення, і має місце в інших судових процедурах.[11]
В.Джунь вважаємирову угоду у справах про банкрутство особливим варіантом процедури санації,механізм якого визначений і більш детально регламентований у розділі IV Закону.[12]
Мирову угоду можна назвати однимз найдієвіших способів фінансового оздоровлення підприємства. Умови прощеннята/або розстрочення чи відстрочення боргів, реструктуризація підприємства таінші способи виведення боржника зі скрутного становища, які можуть бутипрописані в угоді, призводять до пошуку компромісу між кредиторами таборжником. А домовленість між сторонами у справі про банкрутство, в свою чергу,сприяє розвитку ринкових відносин та уникненню ліквідаціїпідприємства-боржника.[13]
На відміну відінших процедур (санації, ліквідації чи розпорядження майном) мирова угода маєуніверсальний характер. Вона не має самостійного значення і проявляється вінших судових процедурах. Вважається, що мирова угода є доситьпривабливою саме для боржника, оскільки реалізація умов мирової угодивідбувається без контролю комітету кредиторів та господарського суду. Боржникможе продовжувати свою діяльність, його керівництво не звільняється та немаєнеобхідності звітувати перед кредиторами та судом. [14]
Іншими словами,якщо учасники хочуть вирішити питання погашення боргу, то вони можутьвикористовувати мирову угоду на будь-якій стадії процедури банкрутства. Мироваугода як судова процедура ставить своєю задачею досягнення згоди міжкредиторами та боржником по врегулюванню боргу і відновлення платоспроможностігосподарюючого суб’єкта. Сторони узгоджують умови мирової угоди – відстрочку(розстрочку) чи прощення боргу шляхом складання спеціального документа. Поряд зобов’язковими умовами мирова угода має на меті використовувати такі заходи пофінансовому оздоровленню боржника як обмін боргів на акції, виконаннязобов’язань третіми особами тощо. Мирова угода — це така ж сама реабілітаційнапроцедура як і санація, але з меншою ефективністю, оскільки реалізація умовмирової угоди виконується уже поза контролем комітету кредиторів ігосподарського суду. У той же час мирова угода більш вигідна боржнику, ніжсанація, так як він не втрачає контроль над суб’єктом господарювання.Підписання мирової угоди має результатом припинення провадження у справі пробанкрутство.[15]
У перші рокизастосування нової редакції Закону процедура мирової угоди отримала широкевикористання, проте у подальшому кількість укладених у справах про банкрутствомирових угод значно зменшилася. Аналізуючи причини такого зменшення Н.Барабашова підтверджує те, що власник і органи управління боржника післяукладення мирової угоди зберігають свій статус, а кредитори фактично втрачаютьконтроль над боржником і лише виникнення надзвичайних обставин дає їм підставивимагати захисту у суді своїх інтересів. Через це для кредиторів більшпривабливою є процедура санації.[16]
Особливі суперечкисеред фахівців викликає зміст мирової угоди, тобто саме вимоги, що включаютьсядо мирової угоди. Також певні розбіжності виникають у практиці та теоріїзастосування законодавства про мирову угоду у справах про банкрутство.
Згідно ч. 2 ст. 35 Закону мироваугода може бути укладена на будь-якій стадії провадження справи пробанкрутство. Проте, практика Вищого господарського суду України показує, щосудді не в повному обсязі погоджуються із законодавцем в цьому питанні.
Так, в Постанові Вищогогосподарського суду України від 16.03.2005 року у справі № Б-25/12-04встановлено, що мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, які включенідо реєстру вимог кредиторів.
Отже, з практикиВищого господарського суду України щодо укладення мирової угоди, вбачається, щов процедурі розпорядження майном мирова угода укладається та затверджується назавершальному етапі: коли суд визнає вимоги кредиторів і затвердить реєстрвимог; коли кредитори проведуть перші загальні збори і виберуть комітеткредиторів.
Варто звернутиособливу увагу на види вимог, що можуть підлягати та не підлягають прощенню приукладенні мирової угоди: страхові внески та податки.
Не підлягає прощенню (списанню)за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків назагальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші видизагальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки мироваугода укладається щодо вимог, забезпечених заставою, другої та наступних чергзадоволення вимог кредиторів, передбачених у ст. 31 Закону про банкрутство, то мирова угода не укладається щодо:
· виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута,включаючи відшкодування кредиту, отриманого з такою метою;
· витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
· витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство вгосподарському суді, включаючи витрати на роботу ліквідаційної комісії, оплатупраці арбітражних керуючих, витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна,керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майновихактивів банкрута;
· оплати державного мита, на публікацію будь-яких оголошень усправі про банкрутство;
· проведення аудиту, якщо він проводився за рішенням господарськогосуду. [17]
Однією з перевагмирової угоди є те, що у випадку, якщо мирова угода передбачає розстрочку,відстрочення або ж прощення (списання) боргів або їх частини, орган податковогостягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог по податках,зборам (обов'язковим платежам) на умовах такої мирової угоди з метою забезпеченнявідновлення платоспроможності підприємства. При цьому, податковий борг,який виник в строк, що передує трьом повним календарним рокам до дати подачізаяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, вважаєтьсябезнадійним і списується, а податкові зобов'язання і податковий борг, яківиникли в строк впродовж трьох останніх перед днем подачі заяви про порушеннясправи про банкрутство календарних років, підлягають розстроченню, відстроченнюабо списуються на умовах мирової угоди. Це твердження закріплене в Наказі ДПАУкраїни № 600 від 21.11.2000 року.
Крім того, прощенню(списанню) і розстрочці (відстроченню) підлягають всі види пені, штрафних іфінансових санкцій, які зараховуються до бюджетів всіх рівнів, а також плата занаданий податковий кредит. Достатньо багатою є практика Вищогогосподарського суду України щодо списання боргів при укладенні мирової угоди.[18]
Наприклад, Постановою Вищогогосподарського суду України від 09.11.2005 року у справі №6/154 буловстановлено наступне:
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Законудля конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосувалипроти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж длякредиторів, які виразили згоду на укладення мирової угоди, вимоги якихвіднесені до однієї черги.
У цій справі орган державноїподаткової інспекції заперечував проти укладення мирової угоди і посилався напорушення вказаної норми, оскільки умовами мирової угоди передбачено списаннязаборгованості в межах третьої черги лише з податкових зобов'язань, а з іншихвимог кредиторів третьої черги списання не передбачено.
Колегія суддів відзначила, щоумови для кредиторів третьої черги встановлюються як мировою угодою, так іЗаконом.
Судом встановлено, що Законпередбачає певні виключення із загального правила для кредиторів з вимогамищодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Для них не діють гарантії,передбачені ч. 3 ст. 36 Закону, як для кредиторів інших черг.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Законупро банкрутство коли умови мирової угоди, укладеного згідно з правилами ст. 35цього Закону, передбачають розстрочку, відстрочення або прощення (списання)боргів або їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволеннячастини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такоїмирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.
До того ж, презюмується згодазазначених вище органів на умови мирової угоди, тобто згода податковогокредитора як на укладення мирової угоди, так і на її умови не потрібні.Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2005 року у справі№6/95 також підтверджується, що відмова керівника податкового органу підписатимирову угоду, яка відповідає вимогам статей Закону про банкрутство, не можебути підставою для відмови в затвердженні мирової угоди господарським судом. Втой же час такі умови мирової угоди є обов'язковими для податкового кредитора.
З наведених вище постанов Вищогогосподарського суду України можна зробити висновки, що ч. 2 ст. 36 Закону пробанкрутство слід трактувати наступним чином: податковому органу повинен бутинаданий екземпляр для підписання мирової угоди. У випадку, якщо керівникподаткового органу не підписує мирову угоду (або ж не повертає підписанийекземпляр) протягом розумного терміну, мирова угода подається на затвердженнядо господарського суду без підпису керівника податкового органу.
Дослідникистверджують, що мирову угоду в господарському процесі можна визначити якодну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїхправ, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов’язання, напідставі якого й виник спір, іншим зобов’язанням з метою врегулювання такогоспору.[19] Відповіднодо ч. 4 ст. 78 ГПК, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасноприпиняється провадження у справі.
Таким чином, мирова угода – цеспосіб вирішення судового спору “миром”, сприяння застосуваннюмеханізму відновлення платоспроможності боржника без винесення судовогорішення.
/>2.Особливості укладення мирової угоди у справах про банкрутство відповіно дозаконодавства України: основні стадії та процесуальні особливості
Мирова угода єодним із традиційних засобів врегулювання конфліктних ситуацій у цивільнихправовідносинах. Як юридичний інструмент мирова угода використовується уцивільному і господарському процесах, у провадженні справ про банкрутство,третейському розгляді. Укладення її можливе у виконавчому провадженні, а також умежах нотаріального провадження. У зв’язку з цим сукупність норм, що регулюютьукладення мирової угоди, є міжгалузевим правовим інститутом, який охоплює якпроцесуально-процедурні, так і матеріальні норми цивільного права.[20]
Чинне законодавствоУкраїни передбачає можливість укладення мирової угоди в межах врегулювання нетільки питань щодо учасників цивільного обороту, а і публічно-правовихвідносин. Так, Кодекс адміністративного судочинства України передбачаєможливість укладення мирової угода у спорах, що виникають з публічнихправовідносин згідно з статтею 262.
Мирова угода упозовному провадженні господарського процесу є договором сторін про припиненнярозгляду справи в господарському суді на визначених та погоджених ними умовах.Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії господарського провадження,включаючи стадію виконавчого провадження./>
2.1 Умови укладення мирової угоди у справахпро банкрутство
Першза все варто зазначити, що у кожному випадку умови мирової угоди затверджуються ухвалою суду, єобов’язковими для сторін, які її уклали, і повинні виконуватися ними належнимчином. Умовиукладення мирової угоди повинні бути справедливими та не суперечити вимогамзаконодавства України.Проте, як свідчить практика, доволі часто як з об’єктивних, так і зсуб’єктивних причин одна із сторін мирової угоди (боржник) не виконує своїхзобов’язань за цією угодою, чим порушує права другої сторони (кредитора) наотримання належного виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду,якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом є такою, що не може бутивиконана відповідно до її умов, або якщо така угода остаточно не вирішує споручи може призвести до виникнення нового спору.[21]
Зміст мирової угодивизначається характером досягнутих домовленостей між боржником і кредиторами, вокремих випадках — і третіми особами. Зміст МУ включає істотні умови, тобтотакі, що обов’язково матимуть відображення в угоді. Такими умовами Законвизначає положення про розміри, порядок і строки виконання зобов’язаньборжника, відстрочку чи розстрочку або прощення боргів чи їх частини. Крімістотних, МУ може містити додаткові умови, зокрема щодо обміну вимог кредиторівна активи боржника або його корпоративні права.
Закон передбачаєможливість виконання зобов’язань боржника перед кредиторами третіми особами.Такими третіми особами можуть бути будь-які учасники цивільного обороту, у томучислі ті, які мають з боржником цивільно-правові відносини. Треті особи можутьприймати на себе права та обов’язки у відповідності з умовами мирової угоди.Вони беруть участь у погашенні боргів, зокрема, шляхом поручительства чигарантії виконання боржником зобов’язань за МУ. У більшості випадків, беручиучасть в укладенні МУ, треті особи переслідують власні цілі, наприкладотримання можливості участі в діяльності боржника чи збереження договірнихвідносин з боржником, який є постачальником сировини третій особі.
Закономпередбачена, також можливість внесення до мирової угоди умов про задоволеннявимог кредиторів іншими способами, що не суперечать Закону. Доцільно було бконкретизувати вказану норму та зазначити можливі способи задоволення вимогкредиторів, зокрема про припинення зобов’язань боржника шляхом наданнявідступного, новації зобов’язань.
На думку Полякова,мирова угода має бути комплексним договором, у якому переплітаються інтересивсіх учасників процедури банкрутства: кредиторів, боржника, власників,інвесторів та ін. У такій угоді зобов’язання між учасниками повинні бути чіткорегламентовані для запобігання додатковим спорам.[22]
Мирова угода може бути укладенатільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг,визначених статтею 31 Закону. У разі, коли умови мирової угоди передбачаютьрозстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, органстягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків,зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метоюзабезпечення відновлення платоспроможності підприємства.
У частині 3 ст. 36 йдетьсяпро умови для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванніабо проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановленіумови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мировоїугоди, вимоги яких віднесені до однієї черги. Щодо цього пункту єряд роз’яснень Верхрвного суду України.
Якщо умови МУпередбачаються перерозподіл корпоративних прав, вона повинна такожузгоджуватися з учасниками (акціонерами).[23]
У МУ не можутьвирішуватися питання набуття інвестором права власності на майно боржника,оскільки це питання повинно вирішуватися у плані санації. До того ж Законом непередбачено можливості переходу права власності на це майно до третьої особи. Увипадку якщо статут підприємства передбачає обмеження щодо суми угод, якіможуть укладатися керівником, то при перевищенні цієї суми вартістювідчужуваного майна план санації та МУ в частині відчудження майна повиннізатверджуватися також загальними зборами підприємства. [24]
Виходячи зі змістуположень закону (ст.35, 36) МУ угода може бути укладена лише до вимог, яківключені до реєстру вимог кредиторів. Укладення МУ щодо вимог, які виникли підчас процедури банкрутства, а також щодо вимог, які можуть виникнути умайбутньому у зв’язку з укладення МУ, є порушенням ст… 78 ГПК, ст… 35, 36 Закону,а також прав і обов’язків кредиторів, які не брали участі у справі та вукладенні МУ, якою, однак, вирішено питання, що безпосередньо стосуються їхправ та інтересів. Отже, умови МУ, які передбачають порядок погашення (списання)вимог кредиторів, розмір яких не встановлений або які можуть бути заявлені доборжника в майбутньому, не відповідають положенням Закону. [25]
Коли умови МУпередбачають розстрочку чи відстрочку або прощення боргів чи їх частини, органстягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків,зборів на умовах такої МУ з метою забезпечення відновлення платоспроможностіпідприємства.
При цьомуподатковий борг, який виник у строк, що передував трьом календарним рокам додня подання заяви про порушення справи про банкрутство до ГС, визнаєтьсябезнадійним і списується, а податкові зобов’язання чи податковий борг, яківиникли у строк протягом трьох останніх календарних років, перед днем поданнязаяви про порушення справи про банкрутство до ГС, розстрочується(відстрочується) або списується на умовах МУ.
Зазначену МУпідписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженнямборжника.[26]
Мирова угода має міститиположення про: 1) розміри, порядок і строки виконаннязобов'язань боржника; 2) відстрочку чи розстрочку абопрощення (списання) боргів чи їх частини. Крім цього, мирова угода можемістити умови про: виконання зобов'язань боржника третімиособами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Не може бутипідставою для відмови у затвердженні МУ віднесення витрат на оплату роботиарбітражного керуючого до першої черги задоволення вимого кредиторів.[27]
Згідно зі ст… 37Закону МУ набирає чинності з дня її затвердження ГС і є обов’язковою дляборжника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторівдругої та наступної черг; одностороння відмова від МУ не допускається; МУ можемістити умови про виконання зобов’язань боржника третіми особами.
Судом апеляційноїінстанції встановлено, що корпорація ІСД (боржник) вживала заходів до укладенняз ДК «Укртрансгаз» окремого договору, як це передбачено умовами МУ, з метоюзадоволення кредиторських вимог шляхом передачі позивачу у власність акційукраїнських підприємств. Проте позивач фактично ухилився від урегулюванняпитань кредиторської заборгованості у спосіб, визначений мировою угодою.
Згідно з ч. 1 ст.613 ЦКУ кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийнятиналежне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановленідоговором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання,звичаїв ділового обороту. Прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання неможе бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч.4 ст. 612 ЦКУ). За цихобставин слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодовідсутності законних підстав для задоволення позову про стягнення з боржниказбитків у зв’язку з тим, що виконання МУ втратило інтерес для позивача.[28]/> 2.2 Порядок укладення мирової угоди у справахпро банкрутство
Порядок укладеннямирової угоди, її розгляд у господарському суді та наслідки невиконанняпередбачено у розділі IV Закону України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом».
Мирова угода яксудова процедура провадження у справах про банкрутство складається з такихстадій:
1. Ініціювання укладеннямирової угоди та визначення її умов.
Згідно зі статтею35 мирова угода може бути укладена боржником та його кредиторами на будь-якійстадії провадження у справі про банкрутство. Проте, враховуючи конкурснуприроду справ про банкрутство, як дослідники проблем банкрутства, так і судовапрактика дійшли висновку про неможливість укладення мирової угоди до моментувиявлення конкурсних кредиторів та формування кредиторами колегіальних органів.Ініціювання укладення мирової угоди можливо як боржником, так і комітетомкредиторів.
2. Прийняттярішення комітетом кредиторів про схвалення мирової угоди та підписання їїсторонами.
Рішення проукладення МУ від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів (КК).Рішення КК вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшістькредиторів-членів комітету і всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставоюмайна боржника, надали письмову згоду на укладення МУ.
Такий порядок незахищає повною мірою інтереси усіх кредиторів. Досить часто долю МУ визначаєодин кредитор, який має вимоги на суму, що перевищує суму вимог іншихкредиторів.
Рішення проукладення МУ від імені боржника на стадії здійснення процедури розпорядженнямайном приймається керівником боржника, а на інших стадіях – арбітражнимкеруючим (керуючим санацією чи ліквідатором).Від імені кредиторів правопідписати МУ має лише голова КК.
Далі розглянемо укладенняМУ на стадії розпорядження майном боржника. Рішення про укладення мирової угодиприймає від імені боржника – юридичної особи – керівник такого боржника, якийпідписує відповідну угоду.
З дня затвердження господарськимсудом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого якрозпорядника майна.
Певні особливості існують щодо укладеннямирової угоди на стадії санації у межах провадження в справі про банкрутство.Укладення мирової угоди ініціює керуючий санацією, який до завершеннявстановленого строку санації (якщо є підстави для відновлення платоспроможностішляхом використання такого засобу) подає зборам кредиторів разом зі своїмзвітом і проект мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймаютьзбори кредиторів. Якщо збори кредиторів відхиляють умови укладення мировоїугоди, а інші передбачені відповідним законом способи не допомогли відновитиплатоспроможність боржника, господарський суд приймає рішення про ліквідацію.Процедура прийняття рішення зборами кредиторів в законі не встановлена.
За заявою громадянина-підприємцягосподарський суд у порушеній справі про визнання такого громадянина банкрутомможе відкласти розгляд справи про банкрутство строком до двох місяців дляукладення мирової угоди. Якщо ж мирову угоду не укладено у визначений строк,господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриваєліквідаційну процедуру.
Мирову угоду сторони можутьукласти в процесі виконання судового рішення. Вона обов’язково затверджуєтьсяухвалою господарського суду. Затвердження мирової угоди в межах виконавчогопровадження тягне за собою закриття виконавчого провадження (ст. 37 ЗаконуУкраїни “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV).
Закон не передбачаєпідписання МУ керівником (представником) третьої особи, якщо вона взяла на себевиконання зобов’язань боржника. На думку Вечірко І., це є однією з прогалинзакону. Обов’язкове підписання МУ представником третьої особи сприятиме більшвідповідальному ставленню цієї особи до виконання зобов’язань та гарантійзахисту інтересів кредиторів.[29]
У разі коли умовиМУ передбачають розстрочку чи відстрочку боргів по обов’язкових платежах, такуМУ підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженнямборжника.
На думку Р.Афанасьєва, позитивною ознакою українського законодавства є встановленняобов’язковості згоди державних органів, що здійснюють контроль за правильністю ісвоєчасністю сплати податків і зборів, на задоволення лише частини вимог зметою відновлення платоспроможності боржника. При цьому було б доцільноуточнити, яку саме частину заборгованості можуть списати державні органи.[30]
3. Затвердженнямирової угоди господарським судом.
Заяву прозатвердження угоди подає до господарського суду арбітражний керуючий. Частиною1 статті 38 визначено перелік документів, які мають додаватися до заяви прозатвердження МУ:
текст мирової угоди;
/>протоколзасідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладеннямирової угоди;
/>список кредиторівіз зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платникаподатків, та суми заборгованості;
/>зобов'язанняборжника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першучергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпеченихзаставою;
/>письмовізаперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мировоїугоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.
Після отриманнязаяви арбітражного керуючого та доданих до неї документів господарський судпризначає засідання суду для розгляду мирової угоди. Судова практика свідчить,що доцільно було б доповнити статтю 38 нормою про те, що у разі ненаданняарбітражним керуючим документів, які повинні бути додані до заяви прозатвердження МУ, господарський суд має право залишити заяву без руху та надатистрок для усунення недоліків.
Згідно з статтею 38при розгляді питання про затвердження мирової угоди господарський суд повиненперевірити фактичні обставини, пов’язані з порядком укладення МУ, тавідповідність її змісту вимогам чинного законодавства. Насамперед судом маєбути з’ясовано факт проведення засідання КК та прийняття кредиторами, які маютьбільшість вимог, рішення про укладення МУ. Суд повинен перевірити наявністьзгоди боржника на укладення МУ та згоду на укладення МУ всіх кредиторів, вимогияких забезпечені заставою. При включенні до МУ умови про виконання зобов’язаньтретіми особами суд має перевірити факт наявності згоди третіх осіб взяти насебе зобов’язання боржника з відшкодування всіх витрат першої черги, крімвимог, забезпечених заставою.
Уматеріально-правовому аспекті МУ має відповідати вимогам встановленимгосподарським та цивільним законодавством, і оцінюватися судом із врахуванням,зокрема ст. 207 ГКУ, ст. 13, 203-215 ЦКУ.
Законом передбачено обов’язок суду заслухати кожного присутнього назасіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення МУ. Суд маєз’ясувати чи є умови МУ для конкурсних кредиторів, які не брали участі вголосуванні або проголосували проти укладення МУ, не гіршими, ніж длякредиторів однієї з ними черги, які висловили згоду на укладення МУ.
Задоволення вимогконкурсних кредиторів у не грошовій формі не повинно створювати переваг длятаких кредиторів порівняно з кредиторами, вимоги яких задовольняються угрошовій формі.
За результатамирозгляду господарський суд виносить ухвалу про відмову в затвердженні МУ абопро затвердження МУ, що в свою чергу є підставою для припинення провадження усправі про банкрутство.
У випадку відмовисуду в затвердженні МУ вона вважається неукладеною. Проте сторони не позбавленіправа укласти мирову угоду у цій же справі про банкрутство.
У судовій практиціне рідко виникають ситуації, коли сторонами укладається нова МУ після усуненнянедоліків при першої МУ. Так, у одній із судових справ господарського судуВінницької області сторони внесли зміни до окремих пунктів МУ, розглянули МУ узміненому варіанті на засіданні КК і представили її для затвердженнягосподарському суду. Оскільки у новому варіанті МУ відповідала вимогамзаконодавства, вона була затверджена господарським судом.[31]
Якщо на часзатвердження МУ вже винесені судові акти про визнання боржника банкрутом чивідкриття процедури санації, ці судові акти не підлягають подальшому виконанню.Арбітражний керуючий (ліквідатор, керуючий санацією) виконує обов’язкикерівника боржника до дати призначення чи обрання керівника боржника. Боржник єпроцесуальним правонаступником стосовно позовів, заявлених раніше арбітражнимкеруючим.
4. Виконаннямирової угоди здійснюється лише після її затвердження господарським судом.Виконання мирової угоди є належним, якщо боржник здійснює всі платежі та дії(визначені МУ) у визначені строки у МУ. Закон не передбачає внесення змін до МУза згодою боржника і конкурсних кредиторів під час її виконання.
Законом передбаченаможливість визнання МУ недійсною та її розірвання у зв’язку з невиконаннямумов. Однак прямо не визначені обставини, при яких МУ укладена у справі пробанкрутство може бути визнана недійсною. Закон передбачає визнання МУнедійсною, якщо для цього існують підстави, передбачені цивільнимзаконодавством України.
У судовій практицівиникають проблеми, пов’язані з визначенням підстав визнання недійсною МУ,оскільки ця угода затверджується ухвалою господарського суду. При винесенніухвали про затвердження МУ суд перевіряє відповідність законодавству її умов,і, якщо умови суперечать йому, суд має відмовити в затвердженні МУ. Більшприйнятним для кредитора є оскарження ухвали про затвердження МУ, ніж порушенняв подальшому питання про визнання МУ недійсною. Законом передбачено поновленняпровадження у справі про банкрутство при визнанні МУ недійсною. Проте механізмпоновлення провадження і його наслідки повною мірою не регламентовано.
Мирова угода можебути розірвана за рішенням господарського суду в разі невиконання боржником немнеш як третини вимог кредиторів.
Законом прямо непередбачені процесуальні наслідки розірвання МУ. Значна частина суддівгосподарських судів вважає, що після розірвання МУ провадження у справі пробанкрутство має бути поновлено. Тут важко не погодитися, оскільки поновленняпровадження у справі у такому випадку сприяє досягненню однієї з задачапровадження у справі – задоволенню вимог кредиторів.
На думку Вечірко,не підлягає поновленню провадження у справі про банкрутство лише у томувипадку, коли на час розірвання МУ стосовно боржника вже порушена нова справапро банкрутство. У цьому разі конкурсні кредитори відповідно до ч.8 ст.39,можуть заявити свої вимоги у новій справі про банкрутство в межах, передбаченихраніше укладеною угодою.
Розірвання МУ нетягне обов’язку конкурсних кредиторів повернути боржнику все отримане ними вході виконання МУ. На практиці виникають ситуації, коли, в порушення умов МУ,зокрема встановлення черговості, задовольняють вимоги окремих кредиторів. Узв’язку з цим необхідно передбачити в законі норму про те, що кредиторизобов’язані повернути все отримане в ході виконання МУ, якщо вони знали чиповинні були знати, що задоволення їх вимог здійснено з порушенням прав таінтересів інших кредиторів.
Законом передбаченаможливість розірвання МУ розірвання МУ господарським судом стосовно окремогокредитора, що не передбачає її розірвання щодо інших кредиторів. При цьомузакон не визначає підстав, ні наслідків розірвання МУ стосовно окремогокредитора чи кількох кредиторів. Очевидно, що норма про розірвання МУ стосовноокремого кредитора має бути виключена із закону, оскільки після розірвання МУстроки виконання зобов’язання боржником щодо цього кредитора вважаються такими,що настали, і цей кредитор отримує переваги в погашенні боргу, тому що непов'язаний умовами МУ. Провадження у справі про банкрутство поновлюється на тійстадії, на якій воно припинено у зв’язку з укладенням МУ.
/>3. Міжнародна практика укладення мирової угоди усправах про банкрутство та шляхи усунення недоліків українського законодавствау цій процедурі
Як не дивно, але законодавствопро банкрутство вважається сьогодні однією з найбільш динамічнихсфер законодавства. Так, український закон про банкрутство зазнав численнихзмін: при прийнятті нової редакції Закону про банкрутство, було передбаченозастосування такої судової процедури банкрутства як мирова угода. Першийприйнятий в Україні закон про банкрутство (1992 р.) не передбачав врегулюванняпроблем шляхом укладення мирової угоди. Проте розвиток економічних відносин удержаві потребував пошуку шляхів стабілізації відносин суб’єктівпідприємницької діяльності. Так, масовим явищем протягом 90-х стало невиконанняборжниками своїх зобов’язань перед кредиторами впродовж тривалого часу.Виконуючи державні замовлення, підприємства потрапили в складне фінансовестановище у зв’язку з несвоєчасною оплатою державою виконаних робіт. Значнепоширення отримали бартерні розрахунки. У зв’язку з несвоєчасною виплатоюзаробітної плати виникла значна соціальна напруженість. Криза неплатежів у цейперіод стала причиною порушення провадження у справах про банкрутство багатьохпідприємств.
Саме процедурамирової угоди мала сприяти подоланню неплатоспроможності підприємств шляхомнадання розстрочки, відстрочки виконання зобов’язань чи прощення боргів. Уперші роки застосування нової редакції вказаного закону процедура мирової угодиотримала широке використання. У подальшому кількість укладених у справах пробанкрутство мирових угод значно зменшилася, що свідчить про майбутні зміни унапрямку вдосконалення, підвищення ефективності застосування мирової угоди длязахисту економічних інтересів. Можна відмітити, що законодавство у цій сферіінших країн є більш досконалим і точним. У розвинених країнах світу виділяють двіосновні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді: мораторій і списання частини заборгованості.
Як правило, у мирових угодахкомбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствахдеяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повиненпогасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражнимсудом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості.Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної сумизаборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% — якщо виплатазаборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство такихобмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.
За останні рокивідбувся повний перегляд чинного законодавства про банкрутство у США, Канаді,Німеччині, країнах з перехідною економікою. [32]
Процеси зближенняправових систем різних країн набувають сьогодні великого значення, в першучергу з причин охоплення світу глобалізаційними процесами. Глобалізаціясуспільного життя загострила питання гармонізації різних правових систем.Найпоширенішою формою такого зближення є гармонізація національногозаконодавства країн світу та вироблення узгоджених правил. В Українігармонізацію часто пов’язують з євроінтеграцією.[33]
Нагадаємо, що данаробота присвячена темі укладення мирової угоди у процесі провадження справ пробанкрутство. За допомогою процедур банкрутства приватні особи і навіть держававирішують проблеми заборгованості.
Якщо говорити прогармонізацію законодавства про банкрутство на Європейському континенті, товарто зазначити, що тут робота по уніфікації нормативної бази держав-членівмала на меті забезпечити реалізацію чотирьох свобод, а саме: вільний рухкапіталів, товарів, послуг та робочої сили. Так, у Римському договорі 1957 рокузазначалося, що наближення законодавства держав-членів є одним із пріоритетнихнапрямків розвитку і інструментом забезпечення цих свобод.
У ЄС банкрутство неє окремою сферою правового регулювання серед умовно визначених галузей праваЄС. Норми пов’язані з банкрутством окремо не визначені у системі законодавстваЄС. Проте банкрутство тісно пов’язано із законодавством про конкуренцію. Аконкуренція відіграє важливе економічне значення для здорової життєдіяльностіЄС.
Банкрутствовважається важливим елементом регулювання договірних відносин та ефективнимінструментом розв’язання проблем заборгованості компаній. Процедура банкрутстває елементом ринкової економіки і є юридичним засобом розв’язання проблемзаборгованості у рамках корпоративного права. Припинення діяльностіпідприємства при неплатоспроможності шляхом порушення процедури банкрутствазабезпечує захист інтересів кредиторів, іноді сотень кредиторів. Як свідчитьпрактика, у більшості випадків такий спосіб є найпривабливішим як для боржника,так і для кредиторів.
Що ж до НПА, щобули прийняті, то це Директива Ради 80/9876 від 20 жовтня 1980р. про наближеннязаконодавства членів ЄС у сфері захисту прав працівників. Директива міститьсоціальні механізми забезпечення прав працівників у разі порушення справи пробанкрутство роботодавця. Очевидно, що ціллю даної директиви є забезпеченнясоціальних гарантій та здійснення виплат працівникам неспроможних компаній.Також варто сказати про цілий ряд Директив прийнятих у 2001 році, що регулюютьреорганізацію та ліквідацію страхових та банківських установ. Так, ДирективаЄвропарламенту і Ради 2001/24/ЄС заповнила істотну прогалину в законодавствіпро надання фінансових послуг установи, що має філії в інших країнах-членах ЄС,за єдиними правилами з метою захисту кредиторів та інвесторів.
Коли мова йде пропитання гармонізації законодавства про банкрутство у Північній Америці, товарто згадати Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (NAFTA). У рамкахцієї угоди було розроблено проект «Транснаціонально неспроможність:співробітництво держав-членів НАФТА». Вихідними умовами цього проекту були:відсутність законодавства про регулювання процедури банкрутства у цих країнах,регулювання мало відношення лише до відносин у комерційній сфері та тільки зюридичними особами. Підготовка проекту була викликом часу та відповіддю назростаючу кількість банкрутств у регіоні.[34]
Особливу увагуварто приділити питанню гармонізації законодавства держав-учасниць СНД.Спочатку було створено Міжпарламентську асамблею, котра повинна була займатисяданим питанням. Результатом такої діяльності стало створення Модельногоцивільного кодексу, який надалі брався до уваги при нормотворчості у країнахСНД. Прикладом використання Модельного кодексу є Цивільний кодекс Вірменії. Доречі розробка українського закону про банкрутство у новій редакції відбуваласяпід впливом концепцій викладених у даному Модельному кодексі, а саме про те, щодія закону поширюється на некомерційні юридичні особи, за винятком казенних тафізичних осіб-підприємців. Також у закон було введено положення прообов’язковість боржника звертатися до суду та статтю присвячену державномуоргану з питань банкрутства.[35]
Проте точатьсясуперечки серед фахівців пов’язані із вдосконаленням законодавства. Важливоюпроблемою для законодавства України є визначення відповіді на питання: захистчиїх інтересів є пріоритетнішим для суспільства. При створенні нормизаконодавець виходить з відповіді на це питання. Зважаючи на це, у світі є двіосновні моделі захисту майнових інтересів у таких справах – боржника та кредиторів.
Відомий російськийучений Вітрянський В., здійснивши аналіз світових тенденцій розвиткузаконодавства про банкрутство в провідних країнах світу, обґрунтував існування2 полярних систем – проборжникової і про кредиторської системи правовогорегулювання відносин неспроможності. Виходячи з обраної стратегії захисту,надається перевага чи то ліквідаційним процедурам (ліквідація чи розпорядженнямайном) чи санаційним, тобто таким, якщо метою є відновити діяльністьпідприємства (санація чи мирова угода). При проборжниковій системі мирова угода при банкрутстві виступає як засіб оперативного вирішенняпроблем, що стали предметом розгляду в суді, виконує важливі функції – зберігаєна ринку неспроможного суб’єкта підприємницької діяльності, який здатен відновитисвоє функціонування. У такому випадку вимоги кредиторів, як правило,погашаються хоча б частково. Як свідчить судова практика деякихкраїн, ліквідація є найгіршою формою врегулювання проблемзаборгованості.
До країн, депревалюють ліквідаційні процедури, можна віднести Німеччину та англійськезаконодавство про неспроможність. Законодавство тут задовольняє майнові вимогикредиторів шляхом максимального задоволення їх вимог із конкурсного майна.
Законодавець у СШАта Франції у межах провадження про банкрутство надає можливість відновитиплатоспроможність боржника шляхом проведення реорганізації його справ. Цесприяє залишенню таких суб’єктів на ринку та погашення частини їх боргів зарахунок майбутніх надходжень.
Джунь В. зазначає,що концепція законодавства у Франції надає перевагу ідеї збереження діючихпідприємств і робочих місць за рахунок обмеження прав та інтересів, у томучислі і забезпечених. У США пріоритетним завданням є не стільки задоволеннявимог кредиторів, скільки збереження ділової активності боржників.[36]
В Україні триваєреформа законодавства про банкрутство. Зайве навіть говорити про необхідністьзнайомства з іноземним досвідом. Розробка уніфікованих законодавчих актів сталановою формою прояву досягнень сучасної теорії і практики. Серед проблем, щостають перепонами у процесі розробки гармонізованих правил, зазвичай називаютьпсихологічні чинники (консерватизм мислення, небажання зрозуміти досвід інших іправовий націоналізм), суб’єктивні недоліки (вузький професійний підхід довизначення понять і юридичних категорій, існування певної особливоїправозастосовної практики), деякий розрив у розумінні між юристами-теоретикамиі юристами-практиками.
На сьогодні в Україні відсутнясудова практика застосування такого засобу врегулювання проблем заборгованостіборжника, яка дозволила б зробити якісь висновки про ефективність цієїпроцедури. Однак слід зазначити, що в багатьох країнах світу мирова угодапосідає важливе місце в законодавстві про неспроможність і банкрутство тавизнається одним з найбільш дієвих заходів врегулювання зобов’язань боржника заактивною участю кредиторів. Разом з реорганізаційними процедурами мирова угодамає стати альтернативою ліквідації, що відповідає світовим тенденціям розвиткузаконодавства про банкрутство.
Загалом інститут мирової угодивідомий майже усім правовим системам сучасності. Проте назва цього інституту,юридичний зміст, об'єкт, суб'єкти укладення мирової угоди, стадії процесу, наяких допускається її укладення, тощо можуть бути неоднаковими у різнихдержавах. Наприклад, не у всіх державах існує термін «мирова угода». Та й дляпроцедури її укладення застосовують інші терміни. У США — це «посередництво»(mediation), «примирення» (conciliation), «мінісуд» (minitrial), уВеликобританії — «посередництво» і «примирення», у державах системиконтинентального права — «примирення» (conciliation).
Юридичний зміст мирової угоди зазаконодавством різних держав не завжди є однаковим. Так, у Іспанії, Нідерландахмирова угода — це різновид договору, змістом якого є фіксація обіцянки виконатипевну дію чи утриматися від певних дій. Цей договір характеризуєтьсядобровільним порядком його виконання. У державах системи «загального» правамирова угода також є різновидом договору. Однак на відміну від договору, якийукладається відповідно до законодавства держав системи континентального права,цей договір є зобов'язанням відшкодувати збитки у разі невиконання обумовленихдій. У Японії, Франції, постсоціалістичних державах Європи та деяких іншихмирова угода розглядається як вид судового рішення, який може оспорюватися упорядку, передбаченому для судових рішень. У Німеччині мирова угода єрізновидом виконавчого документа і, керуючись принципом диспозитивностіцивільного процесу, сторони мають право відкликати таку угоду.[37]
Законодавство держав передбачаєрізні об'єкти, з приводу яких може укладатися мирова угода. Наприклад, у Японіїпримирення може досягатися з усіх цивільних та сімейних спорів. В Іспанії неможуть бути об'єктом мирової угоди питання сімейного права, питання, пов'язаніз особистим статусом особи, деякі фінансові питання. У державах системи«загального» права мирова угода може укладатися з приводу відшкодуваннязбитків.
Мирова угода може затверджуватисясудом. Наприклад, суди США обов'язково затверджують мирові угоди у спорах запозовами неповнолітніх або недієздатних осіб, певних довірених осіб, кількохосіб. У інших випадках суд приймає договір про врегулювання без дослідження йогосправедливості та добросовісності сторін.
У деяких державах ЗахідноїЄвропи, наприклад, Іспанії, Нідерландах, Франції, рішення про укладення мировоїугоди фіксується у протоколі судового засідання. Витяг з цього протоколувидається на вимогу сторони як документ, що має силу судового рішення (статті1809—1819 ЦК Іспанії,[38] ст. 19ЦПК Нідерландів[39], тит. 6ст. 127; тит. 1 розд. 8 ст. 21; статті 128-130 ЦПК Франції[40]).Мирова угода фіксується у протоколі, який має силу судового рішення й у Японії.[41]
Оскільки у деяких державах мироваугода є різновидом договору (зобов'язання), постає питання про те, чи є такийдоговір підставою у судах України для відмови у прийнятті позовної заяви та длязакриття провадження в справі. Тобто чи такий договір є процесуальнимдокументом (різновидом рішення суду), чи цивільно-правовою угодою. У першомувипадку у разі невиконання мирової угоди як процесуального документа, вонапідлягає визнанню і виконанню на території України шляхом видачі виконавчоголиста. У другому — невиконання мирової угоди як різновиду цивільно-правовогодоговору є підставою для звернення до суду України з позовними вимогами досторони, яка її не виконує. Відповідь на це питання можуть дати нормиміжнародних договорів за участю України, в яких регулюється визнання рішеньустанов іноземної держави. Тому в майбутньому, укладаючи міжнародні договори здержавами, де мирова угода є різновидом цивільно-правового договору, необхідноу нормах про визнання іноземних рішень тлумачити поняття мирової угоди.
Отже, укладеннямирової угоди є одним із різновидів вирішення цивільно-правових спорів. Зазаконодавством України та більшості держав світу мирова угода характеризуєтьсяподвійною юридичною природою. З одного боку це угода про врегулюванняматеріально-правових відносин, з іншого — це процесуальна угода між сторонамипро завершення правового спору. Тому особа має право звернутися за захистом досуду України лише у разі відсутності ухвали суду про затвердження мирової угодиміж сторонами в тотожній справі. Мирова угода може бути укладена як в судахУкраїни, так і на території іноземної держави. Ухвала про затвердження мировоїугоди в судах іноземних держав є підставою для відмови у прийнятті заяви відособи, якщо вона визнана на території України. Таке визнання здійснюється напідставі норм міжнародних договорів.
Також не можналишити поза увагою практику Міжнародного комерційного арбітражного суду приТоргово-промисловій палаті України, особливо те,що стосується реалізації наміру сторін врегулювати спір мирнимшляхом. Практика,на жаль, свідчить про те, що, укладаючи мирову угоду, сторони не приділяють їїоформленню належної уваги. Треба врахувати вимоги ст. 30 Закону, якапередбачає: якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулювали спір,третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутностізаперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішенняна узгоджених умовах. На практиці Суд відмовляє в затвердженні мирової угоди,якщо сторони, укладаючи її, намагаються включити до порядку розрахунків шляхомвзаємних заліків будь-які вимоги, які стосуються різних контрактів. У цьомуразі мирова угода виходить за межі арбітражної угоди, що є правовою підставоюрозгляду справи. Але такі випадки поодинокі. Як правило, на прохання сторін Судвиносить арбітражне рішення на узгоджених умовах. Але треба враховувати, щоарбітражний суд не може змінити мирову угоду. Таким чином, якщо він задовольняєклопотання сторін, рішення має повністю увібрати текст мирової угоди.
Сторони, укладаючи мирову угоду, мають звертати увагу і на порядокрозподілу арбітражного збору. За загальним правилом, яке передбачене вПоложенні про арбітражні збори й витрати, якщо позовні вимоги задовольняютьсяповністю, то арбітражний збір стягується з відповідача, якщо ж частково, то вчастині задоволених позовних вимог арбітражний збір покладається навідповідача, а в частині позовних вимог, щодо яких відмовлено у позові, – напозивача. У мировій угоді цей порядок не діє, тому що сторони домовилисяврегулювати спір мирно.
/>Висновки
Аналізуючисудову практику та чинне українське законодавство, можна сказати,що мирова угода є не тільки предметом суперечок та перемовин міжсторонами у справах про банкрутство, а й документом, який фіксує волевиявленнякредитора та боржника, спрямоване на зупинення провадження у справі пробанкрутство та вирішення спірних правовідносин між сторонами. Тож мирова угодав процедурі банкрутства є ефективним механізмом відновлення функціонування наринку неплатоспроможного суб’єкта господарської діяльності.
При написанні роботизясувалося, що поняття «мирова угода» за змістом Закону має два основнихзначення: назва судової процедури, у межах якої відбувається врегулюваннярозбіжностей між кредитором і боржником, та результат даної процедури у виглядісамої угоди як документа, який фіксує домовленості сторін, насамперед щодоуступок з боку кредиторів.
Найбільшу цінністьмирова угода у провадженні у справах про банкрутство має при слугуванні засобомотримання грошових коштів шляхом використання цивільно-правових механізмів погашеннязаборгованості. За допомогою таких механізмів є можливість відновити функціонуванняборжника, а кредитору дає можливість, хоч і часткового і тривалого у часі, алезадоволення своїх вимог.
У результатідослідження процесуальних особливостей МУ доходимо висновку, що така угода маєяк спільні риси, так і відмінності від мирової угоди у позовному провадженні.Серед спільних рис:
Ініціатива вукладенні МУ має виходити від сторін у справі. Суд може тільки запропонуватисторонам укласти МУ. Процесуальним наслідком затвердження МУ є припиненняпровадження у справі. МУ має силу судового рішення і підлягає обов’язковомувиконанню. Одностороння відмова від виконання затвердженої МУ не допускається.
Відмінності між МУу позовному провадженні та в провадженні у справах про банкрутство полягають утакому:
Мирова угода упозовному провадженні спрямована на усунення спору між сторонами і врегулюванняправового конфлікту. На час укладення МУ вимоги позивача ще не підтвердженісудом. Натомість у провадженні у справах про банкрутство всі вимоги встановленіі визнані судом. Зміст МУ полягає в наданні відстрочки та розстрочки платежів,заміні одного способу виконання іншим. Для укладення МУ у позовному провадженнінеобхідна згода позивача та відповідача, тобто згода всіх осіб, які берутьучасть у справі. У провадженні у справі про банкрутство МУ може бути укладеназа наявності більшості голосів від загальної кількості голосів конкурснихкредиторів. Обов’язковою для укладення МУ є згода заставних кредиторів.
При укладенні МУ впозовному провадженні беруть участь сторони та треті особи, що заявляютьсамостійні вимоги на предмет спору, що, відповідно до процесуальногозаконодавства, фактично мають процесуальний статус позивача. У справі пробанкрутство в укладенні МУ беруть участь не тільки її сторони – боржник такредитори – допускається участь інших осіб, які приймають на себе права іобов’язки, передбачені МУ. Ці особи умовно названі третіми особами.
Також з’ясувалося,що мирова угода широко використовується у інших країнах світу, проте частоназивається по-іншому та має різне правове забезпечення. Незважаючи на відноснузручність та простоту у використанні, часто мирова угода не є ефективниммеханізмом захисту прав кредиторів, тому більшість фахівців вважають, що данупроцедуру треба вдосконалювати.
Крім того укурсовій роботі представлена історична довідка про мирову угоду, з’ясованодеякі процесуальні аспекти укладення мирової угоди у справах про банкрутство задопомогою процесуальних документів судів України.
/>Список використаних джерел
1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.
2. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 6, ст.56.
3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.
/>4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 31, ст.440.
5. Закон України «Про виконавче провадження» />// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207.
6. Постанова Пленуму Верховного суду України «Просудову практику в справах про банкрутство» № 15 від 18.12.2009/>.
7. Постанова Пленуму Верховного суду України 27.05.2002 № 17-2-18-21/01-1015 // «Бізнес: законодавство та практика», № 12, 2003.
8. Інформаційний лист Вищий Господарський суд України «Про практику Верховного Суду України у справах про банкрутство» від 16.05.2003 N 01-8/525. Від 20.05.2002 N 171/9-155
9. Постанова Пленуму Верховного суду України Про визнання банкрутом 27.05.2002 N 17-2-18-21/01-1015
10. ПостановаВГСУ від 14.06.05 №11/68Б
11. Постанова ВГСУ від 26.12.06 № 6/182-7/670
12. ПостановаВГСУ від 18.05.04 № 23/239
13. ПостановаВГСУ від 27.04.04 № 5/117
14. Постанова ВГСУ від 26.04.05 № Б/40/42/04
15. ПостановаППВСУ від 18.12.2009 № 15
16. Афанасьев Р. Г. Проблеми правового регулированиябанкротства за законодательством Украиньї: автореф. дис. канд. юрид. наук:спец. 12.00.04 «Хозяйственное право и хозяйственннй процессе» //Р. Г.Афанасьев. — Донецк, 2001. — 20 с.
17. БарабашоваН. Проблеми мирової угоди у процесі банкрутства. // Підприємництво,господарство і право. – 2006. — №7. – с. 92-94.
18. БеляневичО.А. Процесуальні аспекти укладення мирової угоди в господарському суді. //Вісник господарського судочинства. – 2007. — №2. – С. 133-139.
19. БірюковО. Міжнародні аспекти банкрутства: режими регулювання відносин неспроможності.// Підприємництва, господарство і право. — №3. – 2009. – С. 68-71.
20. БірюковО. Мирова угода якнеліквідаційна процедура у справах про банкрутство // Юридичний журнал. — №2, 2002.
21. Бірюков О. Гармонізація законодавства пробанкрутство у різних регіонах світу. // Митна справа. — №4 (58). – 2008р.С.78-83.
22. БочковскийА. Способи разрешения несостоятельности и наше право / А. Бончковский //Еженедельник советской юстиции. — 1924. — № 43.
23. ВолодінА. Мирова угода: історико-правовий аналіз. УДК 347.133
24. Гордиенко М. Мирова угода в процедурі банкрутства як спосібуникнути ліквідації підприємства боржника. // Юридическая Газета. — №5листопад, 2009.
25. Джунь В.Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення вУкраїні: монографія. – 2-е вид. – К.: Юридическая практика, 2006. – 384с.
26. Джунь В.Сучасні тенденції розвитку та визначальні риси законодавства пронеспроможність. // Вісник господарського судочинства. – 2002. — №3. – с.67-70.
27. Завадский С. В. Кассационная практика пообщеимперскому конкурсному праву и процессу // С. В. Завадский, В. Н.Свидерский. — СПб., 1913.
28. Конкурсное производство: учеб.-практ.Курс / под ред. В.В. Яркова. – СПб.: Издательский дом С.Петерб. гос. Ун-та,2006. – 568с.
29. Колодник Л.Миритися– не баритися, або Як укласти мирову угоду в процедурі банкрутства. // Правовий тиждень №27(100) 2008 р. \ http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=520
30. КолянковськийТ. Чим може обернутисядля кредитора укладення мирової угоди з боржником. // Дебет-Кредит № 50, 2004.
31. Львова І.Мирова угода у справі про банкрутство. // Збірник систематизованогозаконодавства. Додаток до газети «Бізнес». — №3. – 2010-с.165-166.
32. ПоляковБ. Про концепцію реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) //Право України. – 2002. — №7. – с.60.
33. ПоляковБ. Судебные процедуры банкротства. // Підприємництво, господарство і право. –2002. — №9. – С. 22-25.
34. ПоляковБ. Право нессостоятельности (банкротства) в Украине. Монография. – К.:«Видавничий дім Ін Юре». – 2003. – 440с.
35. Святогор О. Окремі аспекти застосуваннямирової угоди в господарському процесі та виконавчому провадженні.// Юридичний журнал. №3, 2002.
36. Якименко О. Мирова угода вгосподарському судочинстві — обставини спотикання з примусовим виконанням. // Юридичний вісник України. № 32, 2007.
37. Бюлетень законодавства та юридичної практики. К.:ЮрІнком Інтер. — № 9. – 2007.
38. Балюк І.Господарське процесуальне право: навч.посіб. – К.: КНЕУ, 2008. – 224с.
39. Господарське право: Практикум / В. С Щербина, Г. В. Пронсь-ка, О. М.Вінник та ін.; Зазаг. ред. В. С Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2001.-320 с
40. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. — М., 2000. —С. 160-161.
41. Информационный бюллетень Межпарламентской ассамблеистран СНГ. – 1999. — №20.
42. Понікаров В. Д., Андрійченко Ж. О. Господарське законодавство:Навчальний посібник.- X.: ВД «ШЖЕК», 2004.- 232 с.
43. Модельнийзакон о несостоятельности (банкротстве): постановление МежпарламентскойАссамблеи государств-участников СНГ от 6 дек. 1997 г. № 10-15.
44. ШемшученкоЮ. Теоретические проблемы гармонизации законодательства Украины с Европейскимправом. – Юринком Интер, 2003.
45. CremadesB.М., CabledesE. G.Litigating in Spain. La Lay Spain. — Madrid, 1989. — P. 203.
46. BurgerlijkeRechtsvordering — Suppl. 202 (jimi, 1991), 208 (januari, 1992). — P. 1—53, 54
47. NewCode of civil procedure in France / An English translation by F. G. de Kerstratand W. E. Crawford. — N. Y. — 1978. — P. 28—29.
48. Сappe11e11і M. Access to justice. — Milan, 1979.- B. II. — Vol. 1. — P. 720—737.