ЗМІСТ
Вступ
1. Поняття, способи,форми й методи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання
2. Національний банкУкраїни в банківській системі держави. Кредитний договір. Банківський кредит
Висновок
Задачі
Список літератури
ВСТУП
Перехідекономіки України до ринкових відносин значно залежить від правовогозабезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для функціонуваннясуб’єктів господарської діяльності, сурового дотримання ними вимог чинногозаконодавства. Правове регулювання господарських відносин на сьогодністосується найактуальніших питань соціально-економічного та політичного життякраїни.
Господарськеправо регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації таздійсненні господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також міжцими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Сферугосподарських відносин становлять господарсько-виробничі,організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Суб’єктигосподарської діяльності можуть планувати свою діяльність, вивчати попит та пропозиції,виробляти продукцію, надавати послуги, укладати угоди, здійснюватиматеріально-технічне забезпечення приватного виробництва, капітальногобудівництва тощо. Держава гарантує забезпечення прав та інтересів підприємств,видає нормативні акти, які регулюють виробництво, виготовлення, реалізацію продукції,виконання робіт і надання послуг.
Господарськеправо України регулює найважливіші сфери економіки незалежно від формивласності. Державні, приватні, колективні, індивідуальні, сімейні, спільні підприємствау своїй господарській діяльності мають керуватися як Господарським кодексом,так і законами ринкового господарства. Господарське право складається ізбагатьох господарсько-правових норм, що регулюють підприємництво, бізнес,фінансово-кредитні відносини, оподаткування, приватизацію, антимонопольну,зовнішньоекономічну діяльність тощо.
Методигосподарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу нормгосподарського права та поведінку суб’єктів господарських правовідносин.
1.Поняття, способи, форми й методи захисту прав та законних інтересів суб’єктівгосподарювання
Основнимзаконодавчим актом, що регулює стан і розвиток підприємництва в Україні, єГосподарський кодекс України від 16 січня 2003 року, який визначає загальніправові, економічні і соціальні засади здійснення підприємницької діяльності(підприємництва) і його державної підтримки.
Стаття42 Господарського кодексу визначає підприємництво як самостійну ініціативу,систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюєтьсясуб’єктами господарювання і підприємцями з метою досягнення економічних ісоціальних результатів та одержання прибутку.
Матеріальнуоснову підприємницької діяльності складає власність. Власник має правовикористовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засобивиробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінніпапери тощо) для здійснення підприємницької діяльності. При цьому всімвласникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Основнимиметодами господарського права є метод автономних рішень, метод владнихприписів, метод рекомендацій. Ці методи засновані на виконанні вимог законів;моделюванні поведінки суб’єктів підприємницької діяльності, їх взаємовідносинміж собою та державою; дають методичні рекомендації – форми угод, звітності,надають підприємствам, установам і організаціям ініціативу, самостійність уплануванні своєї діяльності.
Залежновід форми власності розрізняють державне, колективне і приватне підприємництво.
Державнепідприємництво основане на діяльності державних підприємств, що випускаютьтовари і послуги, необхідні для розвитку національної економіки.
Приватнепідприємництво ґрунтується на власності окремих громадян України з правомнаймання робочої сили.
Колективнепідприємництво ґрунтується на власності трудового колективу, іншогоструктурного товариства, суспільної і релігійної організації..
Щостосується форм підприємництва, то у дрібному бізнесі переважатиме приватнийбізнес, а у великому і середньому підприємництві пріоритет повинен належатиформам бізнесу, який базується на обмеженій матеріальній відповідальності йогоучасників.
Підприємництвов Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця.Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації окремихорганізаційних форм підприємництва визначається відповідними актами України. Увипадку, коли цей порядок спеціальним законодавством не передбачений,підприємець керується ГК України (ст.43 -46). Відповідно до ГК України повиннабути державна підтримка підприємництва (ст. 48).
Поняттясуб’єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, якавиходить з того, що суб’єктами господарського права є учасники господарськихвідносин.
Найбільшуй найважливішу для господарської діяльності групу суб’єктів господарськогоправа складають суб’єкти господарювання.
Ч. 1ст. 55 ГК визнає суб’єктами господарювання учасників господарських відносин,які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію(сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно інесуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крімвипадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підставивиділити наступні ознаки суб’єкта господарювання:
1) цейсуб’єкт є учасником господарських відносин;
2) вінбезпосередньо здійснює господарську діяльність;
3) віннаділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав іобов’язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи прицьому нових прав і обов’язків. Цю ознаку суб’єкта господарського права, щеназивають господарською правосуб’єктністю. Суб’єкт господарського права маєзасновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особистінемайнові права, вступати в зобов’язання, виступати у судових органах.Правосуб’єктність суб’єкта господарювання доктринально визначається якгосподарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством інабутих у господарських правовідносинах прав і обов’язків;
4) вінмає відокремлене від інших суб’єктів (в тому числі і від власника) майно;
5)він несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах закріпленого за ниммайна.
Суб’єктамигосподарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є:
1)господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільногокодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповіднодо Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюютьгосподарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2)громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюютьгосподарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3)філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарськихорганізацій(структурні одиниці) утворені ними для здійснення господарськоїдіяльності (це положення було закріплене в ч. 2 ст.55 ГК України, проте ЗакономУкраїни від 4 лютого 2005 р. структурні одиниці без належних для того підстав інаукового обґрунтування були виключені з числа суб’єктів господарювання).
Суб’єктигосподарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі прававласності, права господарського відання та права оперативного управліннявідповідно до визначення цієї компетенції у ГК та інших законах.
Суб’єктигосподарювання – господарські організації, які діють на основі права власності,права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичноїособи, що визначаються цивільним законодавством та Господарським кодексом.
Суб’єктигосподарювання – відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарськихорганізацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарськоговикористання майна, без статусу юридичної особи.
Недопускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державноїбезпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, нотаріату, а також органівдержавної влади і управління. покликаних здійснювати контроль за діяльністюпідприємств.
Згідноч.1 ст. 56 ГК суб’єкт господарювання може бути утворений:
а) зарішенням власника (власників) майна або уповноваженим ним (ними) органу.Уповноважені органи визначає власник (загальний порядок);
б) увипадках, спеціально передбачених законодавством, — за рішенням інших органів,організацій і громадян (спеціальний порядок).
Згідноз методом автономних рішень, заснованих щодо суб’єктів господарювання,підприємці мають право за власною ініціативою приймати рішення, які несуперечать законодавству України.
Методвласних приписів зобов’язує суб’єктів підкоряться обов’язковим моделямправовідносин, які визначені законодавством (наприклад, обов’язковістьреєстрації суб’єкта підприємництва, отримані рецензії на окремі види діяльностіта обов’язки дотримання вимог антимонопольного законодавства);
Методрекомендацій полягає в тому, що держава регулює поведінку об’єктівгосподарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин(наприклад, зразки угод, бланків, методичних рекомендацій).
Будь-якадержава повинна захищати права суб’єктів господарювання. В ст. 20Господарського кодексу України, щодо захисту прав суб’єктів господарювання таспоживачів передбачено:
1) Державазабезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання таспоживачів.
2) Кожен суб’єктгосподарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом:
а) визнаннянаявності або відсутності прав;
б) визнанняповністю або частково недійсними актів органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству,ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;
в) визнаннянедійсними господарських угод з підстав передбачених законом;
г)відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересівсуб’єктів господарювання;
д)припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
е)присудження до виконання обов’язків в натурі;
є)відшкодування збитків;
ж) застосуванняштрафних санкцій;
з) застосуванняоперативно-господарських санкцій;
і) установлення,зміни й припинення господарських правовідносин;
к)іншими способами передбаченими законом.
3) Порядок захиступрав суб’єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом. Іншимизаконами.
Державатакож законодавчо забезпечує захист цивільних прав та інтересів
кожноїособи, незважаючи на те, чи є ця особа суб’єктом господарювання, чи то фізичнаособа. В ст.16 Цивільного кодексу України передбачені права та захистособистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа через судмає право захищати цивільне право або інтерес способом, що встановлений закономабо договором, але суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересуособі у разі порушення нею положень цивільного законодавства, при порушенніправа інших осіб, та інших положень передбачених ст.13 ЦК України.
2.Національний банк Ураїни в банківській системі держави. Кредитний договір.Банківський кредит
Відповіднодо ч.2 ст. 334 ГК банки — це фінансові установи, функціями яких є залучення увклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначенихкоштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття таведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Виконання банками цихфункцій (здійснення відповідних банківських операцій) в сукупності єбанківською діяльністю.
Банківськасистема України складається з Національного банку України та інших банків(державних і недержавних), що створені і діють на території України відповіднодо закону (ч.1 ст. 335 ГК).
Центральнимбанком України, особливим центральним органом державного управління єНаціональний банк України, його юридичний статус, завдання, функції,повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, ЗакономУкраїни від 1999 р. «Про Національний банк України».
Національнийбанк є економічно самостійним органом, що здійснює витрати за рахунок власнихдоходів у межах затвердженого кошторису, а у випадках передбаченихзаконодавством, — також за рахунок Державного бюджету України. Національнийбанк — юридична особа, яка має відособлене майно, що є об’єктом права державноївласності і перебуває в його повному господарському віданні.
Крімтого, Національний банк України визначає та проводить грошово – кредитнуполітику, монопольно здійснює емісію національної валюти України та організуєїї обіг, виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує системурефінансування, організовує створення та методологічно забезпечує системугрошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистикиплатіжного балансу, визначає систему та порядок і форми платежів між банками,здійснює банківське регулювання та нагляд, та багато інші основні функції.
Національнийбанк встановлює вимоги щодо мінімального розгляду статутного капіталу банкутільки на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільноїдіяльності банку, та виконання ним банківських операцій.
Формуваннята збільшення статутного капіталу банку може здійснюватись виключно шляхомгрошових внесків учасників.
Національнийбанк України здійснює державну реєстрацію банків відповідно до вимог Закону«Про банки та банківську діяльність» та «Положення про порядок створення ідержавної реєстрації банків, відкриття її філій, представництв, відділень,затвердженого постановою правління Національного банку України від 31 серпня2001 р. № 3751.
Банкмає право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківськоїліцензії, що надається відповідно до Закону та Положення про порядок видачібанкам банківських ліцензій. Письмових дозволів та ліцензій на виконанняокремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банкуУкраїни від 17 липня 2001 р. № 2751.
Банківськаліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку занаявності необхідних документів.
Національнийбанк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статтіумови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстраціїбанку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банкліквідується.
Рішенняпро надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймаєтьсяНаціональним банком України протягом одного місяця з дня отримання повногопакету документів, зазначених у статті 18 Закону.
Банківськаліцензія не може передаватися третім особам.
Напідставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківськіоперації:
1) приймання вкладів(депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття таведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числіпереказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахуваннякоштів на них.
3)розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власнийризик (ч. 1 ст.47 Закону «Про банки та банківську діяльність»).
Національнийбанк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операційта спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивногокапіталу банку чи інших економічних нормативів. Стосовно певного видудіяльності, передбаченого у ст. 47 Закону.
Банкисамостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїхопераціях.
Стаття1 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит якбудь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія,будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, яке надано в обмін назобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також назобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідноз ч. 1 ст. 345 ГК кредитні операції полягають у розміщенні банками від свогоімені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб(позичальників) та громадян. Кредитними визнаються операції, визначені як такіЗаконом «Про банки і банківську діяльність».
Відповіднодо ст.47,49 Закону «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносятьсянаступні операції:
а)розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власнийризик;
б)організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
в)здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
г)надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, якіпередбачають їх виконання у грошовій формі;
д)придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставленітовари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог таприйомів платежів (факторинг);
е)лізинг.
Кредит– це капітал, що позичається, тобто надається кредитором у тимчасовекористування позичальникові на умовах платності, зворотності і цільовоговикористання.
Державнийкредит надається в таких формах:
1)державніпозики;
2)грошові зобов’язання держави;
3)внески населення в Ощадбанки України;
4)залучення вільних коштів організацій, підприємств, кооперативів, громадськихорганізацій; підприємницьких і комерційних структур.
Суб’єктигосподарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківськийкомерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
Кредити,які надаються банками поділяються:
застроком користування на:
а)короткострокові – до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасовихфінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу,не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;
б)середньострокові – до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточнівитрати, на фінансування капітальних вкладень;
в)довгострокові – понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів.Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію,модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, наприватизацію та інше.;
заспособом забезпечення:
а)забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б)гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) зіншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г)незабезпечені (бланкові);
заступенем ризику на:
а)стандартні кредити;
б)кредити з підвищеним ризиком;
заметодами надання на:
а)кредити, що надаються у разовому порядку;
б)кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінієюрозуміється згода банку – кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, якіне перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу безпроведення додаткових спеціальних переговорів;
в)гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, ізстягненням комісії за зобов’язання);
застроком погашення на:
а)кредити, що погашаються водночас;
б)кредити, що погашаються у розстрочку;
в)кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявоюпозичальника);
г)кредити, що погашаються з регресією платежів;
д)кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Кредитибанку можуть розрізнятися також за іншими умовами надання, користування абопогашення (ч. 2 ст. 347 ГК).
Процесбанківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення,строковості, платності та цільової спрямованості.
Принципзабезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїхінтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможністьпозичальника. Принципи повернення. Строковості та платності означають, щокредит має бути повернений позичальником у визначений у кредитному договорістрок з відповідною платою за його користування. Цільовий характер використанняпередбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитнимдоговором.
Згідноз ч. 2 ст. 345 ГК кредитні відносини здійснюються на підставі кредитногодоговору, що укладається між кредитором (в ч. 1 ст. 1054 ЦК ця сторонакредитного договору називається кредитодавцем) і позичальником у письмовійформі. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальниковіпередбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушенняпроцедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин. якіявно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не будеповернений. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково,або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленогодоговором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором цільовоговикористання кредиту кредитодавець в свою чергу має право також відмовитися відподальшого кредитування позичальника за договором. (ст.1056 ЦК).
Укредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядокйого видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсотковіставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторінщодо видачі та погашення кредиту (ч. 2 ст. 345 ГК).
Банкздійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовимвикористанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленомузаконодавством.
В ст.1049 -1050 Цивільного кодексу України щодо повернення позички зазначено, що позичальникзобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, щовстановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, вінзобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщодоговором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (зрозстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавецьмає право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається тасплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Уразі невиконання позичальником обов’язків, встановленим договором позики, щодозабезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконаннязобов’язання а також погіршення його умов за обставин, позикодавець має правовимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів,належних йому відповідно до ст.1048 цього договору, якщо інше не встановленодоговором (ст. 1052 ЦК).
ВИСНОВОК
Упроцесі господарської діяльності суб’єкти господарського права вступають міжсобою в певні господарські відносини. Господарські відносини складаються міждержавою, яка здійснює управління економікою, органами виконавчої державноївлади – міністерствами, відомствами, державними комітетами та міжпідприємствами і підприємцями. Господарські відносини – це сукупність відносин,які виникають у процесі господарської діяльності між державними органами іпідприємцями (підприємствами) стосовно виробництва, розподілу та реалізаціїпродукції, надання послуг і робіт з метою отримання прибутків. Нормигосподарського права є загальнообов’язковими правилами поведінки, щовстановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовоюсилою держави.
Суб’єктамигосподарювання, згідно зі ст.55 Господарського кодексу України, визнаютьсяучасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність,реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав таобов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїмизобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.
Щостосується фінансової діяльності суб’єктів господарювання, то вона включаєгрошове, та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжнудіяльність у сфері фінансів і страхування.
Всюфінансову діяльність контролює Національний банк України, який є центральнимбанком України, особливим центральним органом державного управління, юридичнийстатус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якоговизначаються положеннями Конституції України, Господарським кодексом, ЗакономУкраїни «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про національнийбанк України».
Дляздійснення розрахунків суб’єкти господарювання зберігають грошові кошти вустановах банків на відповідних рахунках.
ЗАДАЧІ
1) Вданому випадку мало місце порушення. Згідно ст. 15 Закону України «Проавторське право і суміжні права» допускається вільне використання твору беззгоди автора, але з обов’язковим зазначенням імені автора. В ст. 29 цьогоЗакону можливе використання твору виключно на основі авторського договору. В нашомувипадку ні згоди автора, ні його імені зазначено не було, також не булоукладено договору на використання твору. Згідно ст. 26 цього Закону твориможуть переходити до суспільного надбання, якщо закінчився термін діїавторського права (ст. 24 цього Закону), що також не зазначено в нашомувипадку.
Згідност. 54 -55 Конституції України та ст. 41 ЗУ «Про авторське право», розповсюдженнята інше використання творів без дозволу осіб, які мають авторське право ісуміжні права, дає підстави для судового захисту. Громадянам гарантуєтьсясвобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захистінтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальнихінтересів. В ст. 176 Кримінального кодексу України вказано, що незаконневідтворення, розповсюдження творів науки, літератури та ін. без згоди сторін,яким належить авторське право, або суміжні права, якщо дії спричинилиматеріальну шкоду в крупному розмірі, — караються стягненням в розмірі від 100до 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботамистроком до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк, а також іншістягнення зазначені ст. 44 ЗУ «Про авторське право та суміжні права».
2) Згідност. 54 Закону України «Про господарську товариства» при виході учасника зтовариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частинимайна товариства, пропорційно його частці у статутному фонді. Виплатапроводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства. Ів строк до 12 місяців з його виходу. На вимогу учасника та за згодою товариствавклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику,який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством вданому році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тількив користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України, К., 2006 – 122 с.
2. Господарський кодекс України — Х.: ТОВ «Одісей», 2006. – 240 с.
3. Відомості Верховної Ради України № 13 26 березня 1994 р., К.-356с.
4. Відомості Верховної Ради України № 29 23 липня 1999 року, К., 1999
5. Відомості Верховної Ради України № 25 – 26 29 червня 2001 року; №43
26 жовтня 2001 року, К. –526 с.
5. Господарське право:Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Не- живець О.М. – К.: Кондор, 2007. –400 с.
6. Щербина В.С.Господарське право: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: ЮрінкомІнтер, 2006. – 656 с.