Вступ
Останнім часомміжнародна співпраця держав у гуманітарній сфері характеризується поглибленнямвзаємодії правоохоронних і судових органів у боротьбі зі злочинністю.Розширюються географічні рамки міжнародного співробітництва, удосконалюютьсяформи взаємодії і зростають її об’єми.
Вказані процесине залишаються поза увагою науковців, що виявляється у посиленій увазі довивчення правових проблем надання міжнародної правової допомоги у кримінальнихсправах.
Саме відсутністьєдиного наукового бачення цієї проблеми спонукало нас висловити свої міркуванняз цього приводу. Окрім того, важливість дослідження змісту поняття«міжнародна правова допомога» зростає з огляду на підготовку проектунового Кримінально-процесуального кодексу України, який покликаний врегулюватипроцесуальні питання співробітництва українських органів з іноземними колегамив ході здійснення кримінального судочинства.
Отож у юридичнійлітературі розрізняють широке і вузьке розуміння «міжнародної (взаємної)правової допомоги» у кримінальних справах. В чому ж полягають відмінностіу підходах щодо трактування цього терміна.
Міжнароднаправова допомога є офіційною діяльністю державних органів, яка здійснюється напідставі міжнародних договорів. Випадки надання міжнародної правової допомоги без укладаннядоговорів є рідкими та пов’язані з прийняттям рішення у конкретній справі нарівні центрального органу виконавчої влади. Договори про правову допомогузабезпечують найбільш повне здійснення національної юрисдикції й уникненняконфлікту юрисдикцій — саме з цією метою держави їх укладають. Останнім часом зпоявою міжнародних судових органів міжнародні договори можуть передбачатиможливість надання правової допомоги для здійснення міжнародної кримінальноїюрисдикції. Міжнародна правова допомога охоплює також правову допомогу вцивільних і сімейних справах.
Міжнароднідоговори із правової допомоги в переважній більшості є двосторонніми. В окремихвипадках, за умови наявності певних інтеграційних відносин, питання правовоїдопомоги вирішують на підставі багатосторонніх угод. Україна, наприклад, береучасть у двох таких системах міжнародної правової допомоги — СНД і Раді Європи.У рамках СНД це один багатосторонній договір — Конвенція про правову допомогу управових відносинах із цивільних, сімейних та кримінальних справ 1993 р… Урамках Ради Європи укладено низку договорів: Конвенцію про взаємну допомогу вкримінальних справах 1959 р., Конвенцію про видачу правопорушників 1957 р.,Конвенцію про репатріацію неповнолітніх 1970 р., Конвенцію про передачу заявпро правову допомогу 1977 р., Конвенцію про передачу провадження у кримінальнихсправах 1972 р., Конвенцію про передачу засуджених 1983 р. тощо.
Договори проправову допомогу в основному регулюють такі питання, як екстрадиція, виконанняіноземного судового рішення, виконання окремого процесуального доручення, атакож питання колізійного права. Інколи це можуть бути інші питання, наприклад обмінінформацією. Перелік напрямів правової допомоги, які включено до конкретногодоговору, залежить від домовленості між державами: це може бути екстрадиція,причому окремої групи осіб, правова допомога лише у цивільних справах, правовадопомога і в цивільних, і у кримінальних справах. Питання правової допомогиможуть бути включені до міжнародних договорів про уніфікацію кримінальногозаконодавства. Прохання про надання правової допомоги може бути відхилено, якщонадання такої допомоги може зашкодити суверенітету чи безпеці або суперечитьзаконодавству держави, що робить запит.
Екстрадицієюназивають видачу однією державою іншій осіб, яких підозрюють у скоєнні злочинуабо яких засуджено за скоєння злочину. У міжнародній практиці розповсюдженіміжнародні договори про екстрадицію. Зазвичай у них вказують: правопорушення,скоєння яких є підставою для екстрадиції; підстави для відмови в екстрадиції;порядок направлення вимоги про екстрадицію; документи, які мають супроводжувативимогу про екстрадицію; організаційно-правові засоби забезпечення екстрадиції. Екстрадиція,як і інша правова допомога, є офіційною діяльністю, яку здійснюють лишеспеціально уповноважені органи держави. В Україні такими повноваженняминаділена Генеральна прокуратура України.
Уміжнародно-правовій практиці відомі умови, за яких екстрадицію, як правило, нездійснюють. Зазвичай на них вказують в міжнародних договорах. У видачівідмовляють, якщо:
— особа єгромадянином держави, від якої вимагають видачі;
— злочин, якийскоїла особа, розглядається державою, яка робить запит, як політичний;
— закінчилисьстроки давності;
— правопорушенняпов’язане з податками, митними зборами;
— правопорушенняє злочином приватного звинувачення;
— порушення не єзлочином за законом держави, від якої вимагають видачі;
— злочин скоєнона території держави, від якої вимагають видачі;
— заправопорушення не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі; екстрадиція міжнародний правовий кримінальний
— компетентніоргани держави, від якої вимагають видачі, прийняли остаточне рішення непорушувати кримінальної справи або припинити кримінальне переслідування за те жсаме правопорушення. Після одержання вимоги запитувана Договірна Сторонанегайно вживає заходів для взяття під варту особи, видача якої потрібна (завинятком тих випадків, коли видача не може бути здійснена), та негайноповідомляє про це державу, що запитує. Особа, узята під варту для забезпеченняекстрадиції, повинна бути звільнена, якщо вимога про її видачу не надійдепротягом одного місяця з дня узяття під варту.
Участь уКонвенції про захист прав людини й основних свобод 1950р. накладає обмеженнящодо екстрадиції з України будь-якої особи, яка знаходиться під її юрисдикцією.Зокрема, заборонено видавати державам, в яких цю особу може бути засудженно досмертної кари, та державам, де існує практика застосування тортур, нелюдськогоабо такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Виконанняіноземних судових рішень у цивільних справах. Забезпечення за допомогоюміжнародного договору виконання іноземного судового рішення є важливоюгарантією права особи на судовий захист. Питання про умови та процедурувиконання іноземного судового рішення є обов’язковою складовою міжнароднихдоговорів про правову допомогу в цивільних справах. Найбільш поширеним вУкраїні є виконання іноземного судового рішення відповідно до процедур,передбачених у Конвенції про правову допомогу у правових відносинах ізцивільних, сімейних і кримінальних справ 1993 р. Клопотання про визнання тадозвіл на примусове виконання рішень розглядаються судами держави, на територіїякої має бути здійснене примусове виконання. Порядок примусового виконаннявизначається згідно із законодавством держави, на території якої має бутиздійснене примусове виконання.
У визнаннісудових рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено увипадках, визначених у міжнародному договорі.
У дослідженняхміжнародна правова допомога розглядається з різних точок зору – як окрема формаміжнародного співробітництва чи міжгалузеве утворення, що охоплює собоюдекілька форм взаємодії держав у сфері боротьби зі злочинністю. Відзначимо, щодискусії навколо змісту і об’єму міжнародної правової допомоги у кримінальнихсправах розгорнулись ще в радянській юридичній науці.
Останнім часомз’ясуванню змісту поняття «міжнародна (взаємна) правова допомога» укримінальних справах значна увага також приділялась російськими правниками О.Г.Волеводзом, В.М. Волженкіною.
У вузькомурозумінні термін «правова допомога у кримінальних справах» розглядаєтьсяяк проведення процесуальних дій чи створенні умов для цього компетентнимиправоохоронними і судовими органами однієї держави на офіційне проханнявідповідних установ іншої, що має на меті сприяти останнім у виконанніпокладених на них завдань у сфері кримінального судочинства щодо розслідуваннячи розгляду кримінальних справ.
Так, на думкуМ.І. Пашковського, під цим терміном слід розуміти «передбаченунаціональним кримінально-процесуальним законодавством, міжнародниминормативно-правовими актами (договорами, конвенціями, пактами, протоколами,регламентами, угодами і таке інше), підписаними Україною, або учасницею яких єУкраїна, або права і обов’язки по яких перейшли до України в порядкуправонаступництва, систему процесуальних принципів, засобів та процедур,спрямованих на реалізацію завдань кримінального судочинства України абоіноземної держави за межами їх національної юрисдикції, шляхом вчинення (абостворення можливостей для вчинення) за межами території держави, в провадженніорганів якої знаходиться кримінальна справа, процесуальних дій із встановлення певногостатусу за суб’єктами кримінального судочинства; по збиранню, перевірцідоказів; розшуку та арешту майна; наданню інформації про іноземне та міжнароднеправо та практику його застосування; забезпечення захисту та представництваінтересів іноземців, іноземних держав і юридичних осіб, міжнародних організаційв кримінальному судочинстві»
У цьомугроміздкому визначенні, як видається, не зовсім вдалою є спроба автора розкритизміст правової допомоги крізь призму «системи процесуальних принципів,засобів та процедур». Адже проведення процесуальних дій (в тому числіпідготовка і передача клопотання про правову допомогу) є невід’ємною частиноюкримінального процесу, основу якого, як підкреслюється у юридичній літературі,становить передусім кримінально-процесуальна діяльність як система передбаченихзаконом процесуальних дій.
Зокрема, з цієїпозиції розглядають правову допомогу у кримінальних справах В.В. Мілінчук іМ.Р. Клєщьов. Критикуючи широке трактування цього поняття, В.В. Мілінчуквідзначає, що «правова допомога у кримінальних справах є діяльністюкомпетентних органів запитуваної держави, яка базується на внутрішньомузаконодавстві, щодо виконання, відповідно до умов міжнародного договору,слідчих доручень судових та інших компетентних органів запитуючої держави пропроведення на території запитуваної держави процесуальних дій і оперативно-розшуковихзаходів для отримання доказів з розслідуваної у запитуючій державі кримінальноїсправи». В такий же спосіб, з незначними відмінностями, трактує цей терміні М. Смирнов.
На жаль, і в цихвизначеннях, як видається, авторам не вдалось уникнути окремих недоліків.По-перше, якщо розглядати поняття «міжнародної правової допомоги»крізь призму науки кримінального процесу, що й намагались зробити В.В.Мілінчук, М.Р. Клєщьов, М. Смирнов, то доручення можуть стосуватись лишепроведення процесуальних дій, оскільки порядок проведення оперативно-розшуковихдій КПК України не регламентується.
Крім того, обомнаведеним визначенням, як видається, притаманний один недолік – розширення чизвуження кола процесуальних дій, що проводяться у порядку надання правовоїдопомоги. Так М.І. Пашковський серед інших процесуальних дій виділяє«забезпечення захисту та представництва інтересів іноземців, іноземнихдержав і юридичних осіб, міжнародних організацій в кримінальномусудочинстві», хоча доцільно було б вести мову про особливості (винятки)загальної процедури, а не про окремі процесуальні дії. У другому з наведенихвизначень автори обмежуються лише процесуальними діями доказового характеру (слідчимидіями), залишаючи поза увагою процесуальні дії, пов’язані з врученням документів,визначенням процесуального статусу особи у кримінальному процесі тощо.
Цей підхід дорозуміння «правової допомоги» втілений у Європейській конвенції провзаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, двосторонніх договорахУкраїни з Канадою, США. Він також знайшов своє вираження і у двох офіційнихредакціях проекту КПК України, одна з глав якого (глави 53 і 58 відповідно уредакції 2000 і 2003 років) названа «Правова допомога у кримінальнихсправах».
В іншому випадкупри визначенні змісту цього терміна виходять з положень більшості двосторонніхдоговорів про правову допомогу, а також Мінської конвенції 1993 року(Кишинівської конвенції 2002 року), в яких вона трактується, власне, у широкомурозумінні.
Розглядаючи«правову допомогу» під цим кутом зору, Н.І. Маришева відзначає, щовона охоплює виконання доручень, розмежування компетенції установ юстиції,призначення і виконання вироків у кримінальних справах, визначення порядкузастосування іноземного права (процесуальні питання), надання інформації,видачу і передачу засуджених для відбування покарання в іноземній державі,здійснення на вимогу іноземної установи кримінального переслідування противласних громадян, що вчинили злочини за кордоном.
Фактично такої жпозиції дотримуються В.М. Волженкіна, Г.В. Ігнатенко, В.П. Шупілов, хоча відзначимо,що погляди названих науковців розбігаються у визначенні об’єму правовоїдопомоги, яка може бути надана у кримінальному провадженні.
Визначенняпоняття «правової допомоги» в рамках цього підходу було запропонованеВ. Максименком. На його думку, – це «передбачена міжнародниминормативно-правовими актами (договір, угода, конвенція, пакт, протокол,регламент тощо), підписаними Україною або учасницею котрих вона є, або якіперейшли до неї у порядку правонаступництва, система процесуальних,організаційно-правових заходів, механізмів, принципів, способів, методів,інститутів, сукупності або самостійності всього того, що застосовується в ходіреалізації як міжнародного, так і національного права держав з метою вирішенняна міжнародному рівні справ, пов’язаних із суспільнонебезпечними діяннями, табудь-яких інших дій, що стосуються цих справ, при одночасному застосуванні іпосиланні на норми національного, внутрішньодержавного законодавства України тадержави або держав, з якими Україна перебуває у відносинах правовогоспівробітництва в кримінальних справах та міжнародного права, на підставідомовленості або взаємності».
Інше визначенняцього поняття пропонує В.М. Гребенюк. Автор розуміє під правовою допомогою«відносини взаємного співробітництва між державами у галузі кримінальногосудочинства, які полягають у виконанні на підставі міжнародних угод танаціонального законодавства певних дій необхідних для здійснення іноземноюдержавою правосуддя у конкретній справі»
Наданняміжнародної правової допомоги у галузі боротьби зі злочинністю з точки зорупроцесуальної науки розглядає О.І. Виноградова. На її думку, вона становитьсобою врегульовану нормами міжнародного і національного права узгодженудіяльність різних держав по захисту інтересів особи, суспільства і держави.Проте, як бачимо, розуміння правової допомоги у кримінальних справах авторки єнастільки широким, що без відповідних застережень може охоплювати весь спектрміжнародних відносин держави, а не лише дану сферу.
Ситуацію здвозначним трактуванням поняття «міжнародна правова допомога укримінальних справах» навряд чи можна визнати прийнятною. Звичайно, кожназ розглянутих позицій має право на існування, проте, на нашу думку, цепризводить лише до непотрібної плутанини. Вбачаємо певний сенс у зауваженнях В.Максименка, що правова допомога зарубіжним державам у кримінальних справах можебути визнана комплексною галуззю на основі норм міжнародного, національногокримінального і кримінально-процесуального права. Хоча на сьогодні наявність такоїкомплексної галузі у внутрішньодержавному законодавстві України є сумнівною,однак про існування певного міжгалузевого утворення (підгалузі), яке виходитьза рамки проведення окремих процесуальних дій у кримінальній справі, можнаговорити вже тепер.
Прихильникивузького трактування цього поняття вказують, що визначальним критерієм правовоїдопомоги, що відрізняє її від інших форм міжнародного співробітництва у сферікримінального судочинства, є часткова передача запитуючою державою компетенціїу власній кримінальній справі іншій державі. Проте цей аргумент, як видається, недостатньопереконливий.
Як відзначає В.В.Мілінчук, «ця передача компетенції виявляється у наданні державоюіноземним компетентним органам дозволу на збирання доказів у власнійкримінальній справі, а також у визнанні доказів, отриманих згідно іноземногокримінально-процесуального законодавства, допустимими і такими, щозадовольняють вимоги національного законодавства запитуючої держави». Аленавіть за такого обмеженого трактування передача компетенції у кримінальнихсправах охоплюватиме також таку форму міжнародного співробітництва у боротьбізі злочинністю як перейняття кримінального переслідування.
Окрім того,постає питання: в силу яких повноважень у ході розгляду клопотання про видачуособи органи запитуваної держави на виконання рішення іноземного судузастосовують до особи запобіжний захід тримання під вартою, а такожзабезпечують і передають виявлені у справі докази?
Як видається, і вцьому випадку необхідно вести мову про часткову передачу компетенції укримінальних справах.
Відтак, поняття«міжнародна правова допомога» у кримінальних справах не можнарозглядати лише як виконання процесуальних дій. На це, зокрема, вказує і самезначення терміна «допомога». Адже питання про надання допомогипіднімається лише у тому разі, якщо держава внаслідок певних обставин не можесамостійно виконати покладені на неї завдання у сфері кримінальногосудочинства, а відтак потребує підтримки з боку іншої держави. Як відзначаютьокремі вчені, надання допомоги у кримінальній справі може здійснюватись лишетоді, коли справа торкається виключно інтересів держави, яка звертається задопомогою. При цьому вона покликана сприяти вирішенню певних питань, пов’язанихз розслідуванням, судовим розглядом і виконанням покарання в окремихкримінальних справах.
Виходячи з цього,вважаємо, що цей термін повинен розглядатись у його широкому розумінні. Отже,під міжнародною правовою допомогою у кримінальних справах ми розумітимемо –врегульовану чинними для України міжнародними актами (договорами, конвенціямита ін.) та/або кримінально-процесуальним законодавством України діяльністькомпетентних українських органів, що полягає у зверненні до установ іноземноїдержави з проханням провести конкретні дії чи здійсненні в Україні на їхнє проханнядій, покликаних сприяти розслідуванню чи судовому розгляду кримінальної справи,а також виконанню судових рішень, постановлених у кримінальних справах.
Для правильногорозуміння змісту правової допомоги у кримінальних справах важливе значення маєокреслення кола форм міжнародного співробітництва у сфері кримінальногосудочинства, які охоплюються цим поняттям. Передусім зазначимо, що середнауковців немає єдності у вирішенні і цього питання.
Так В.П. Шупіловвважає, що надання правової допомоги у кримінальних справах охоплює не лишепроведення процесуальних дій, але й випадки задоволення вимоги про видачу особи.С. Кравчук поряд з названими видами відносить сюди також перейняттякримінального переслідування.
На думку ж Г.В.Ігнатенко, видами правової допомоги у кримінальних справах виступають:
1) видача осіб;
2) здійсненнякримінального переслідування;
3) передачапредметів, які були використані при вчиненні злочину;
4) взаємнеповідомлення про обвинувальні вироки стосовно громадян договірних держав,надання відомостей про судимість чи іншої інформації;
5) передачазасуджених осіб.
В.М. Волженкіна вважає,що надання правової допомоги у кримінальних справах полягає у проведенніпроцесуально-слідчих дій, екстрадиції, передачі засуджених осіб в країнуїхнього громадянства, здійсненні кримінального переслідування, передачіпредметів.
Висновок
Отже, як бачимо,у літературі висловлені різноманітні думки стосовно об’єму правової допомоги укримінальних справах. Проте, як видається, не всі з виділених видів відповідаютьхарактеру правової допомоги. Зокрема, передача засуджених осіб для відбуванняпокарання в країні їхнього громадянства не може охоплюватись сферою міжнародноїправової допомоги, оскільки відсутні перешкоди для виконання вироку у державійого шкоди для виконання вироку у державі його винесення, а передача особиздійснюється лише з погляду на кращі можливості її ресоціалізації. Не слідрозглядати як окремі види правової допомоги передачу предметів і наданняінформації, що здійснюється в ході (в наслідок) виконання процесуальних дій чисприяння у їх проведенні. Разом з тим як надання правової допомоги укримінальних справах повинно розглядатись виконання вироків, які постановленііноземними судами.
Зокрема, мова йдепро приведення до виконання іноземних вироків стосовно осіб, які не можуть бутивидані Україною. В цьому випадку іноземна держава позбавлена можливостісамостійно покарати особу за вчинений нею злочин, відтак виконати завданнякримінального судочинства.
Отже, на думкунауковців, видами міжнародної (взаємної) правової допомоги у кримінальнихсправах є:
— виконанняпроцесуальних дій чи сприяння їхньому проведенню;
— перейняттякримінального переслідування;
— видача осіб;
— визнання івиконання вироків у кримінальних справах.
Вирішеннясуперечностей із застосуванням різних трактувань поняття «міжнародна(взаємна) правова допомога» у кримінальних справах дасть змогу більшсистемно підійти до розгляду окремих форм міжнародного співробітництва укримінальному судочинстві. Це також допоможе комплексно підійти до розв’язанняпроблем правового регулювання діяльності правоохоронних і судових органів усфері міжнародної співпраці у боротьбі зі злочинністю і визначенняосновоположних засад цієї діяльності.
Список використаноїлітератури
1. Пєшковський М.І. Особливості доказування укримінальних справах, пов’язаних з наданням міжнародної правової допомоги:Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2003. – 21с.
2. Смирнов М. Поняття і сучасний стан інститутувзаємної правової допомоги в кримінальних справах // Право України. – 2003. –№10 – С.40-43
3. Уголовный процесс. Учебник для юридических висшихучебных заведений /Под общ. ред. В.И. Радченко. – М.: Юридический дом«Юстицинформ», 2003.– 752с.
4. В.В. Институт взаимной правовой помощи по уголовнымделам. Действующая практика и перспективы развития. – М.: Изд-во Юрлитинформ,2001. – 352с.
5. Клещев М.Р. Правовая помощь органампредварительного расследования иностранных государств: Автореф. дис… канд.юрид. наук. – Караганда, 2002. – 28с.
6. Марышева Н.И. Правовая помощь по уголовным делам(международный аспект)// Материалы по иностранному законодательству имеждународному частому праву. – М.: ВНИИ советского государственногостроительства и законодательства, 1989. Труды 44. – С.135-181
7. Волженкина В.М. Оказание правовой помощи поуголовным делам в сфере международного сотрудничества: Учебное пособие. – СПб.,1999. – 112с.
8. Международное право. Учебник для вузов /Отв. ред. –Г.В. Игнатенко и О.И. Тиунов. – М.: Изд-тво НОРМА, 2001. – 584с.
9. Максименко В. Україна – суб’єкт правової допомогизарубіжним державам // Право України. – 1998. – №11 – С.149-152