ПЛАН
Вступ
Міжнародно-правове регулювання польотів у повітряномупросторі.
Правовий статус повітряного судна і екіпажу.
Правоверегулювання повітряного простору України
Висновок
Список літератури
Вступ
міжнародне повітряне право політ
Міжнароднеповітряне право — це галузь сучасного міжнародного права, що регулює міжнародніпольоти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національної (державної)приналежності.
Тимчасом у вітчизняній доктрині міжнародного права запропоноване значне числовизначень міжнародного повітряного права, що суттєво відрізняються одне відодного. Наведемо для порівняння два таких визначення. Так, у двотомнику«Міжнародне повітряне право» 1980 року видання говориться, що міжнароднеповітряне право, яке є галуззю міжнародного права, «являє собою систему норм,що регулюють відносини між державами в зв'язку з використанням повітряногопростору з метою здійснення міжнародних повітряних сполучень і забезпеченняїхньої безпеки». Міжнародне повітряне право — це частина міжнародного права, щопредставляє собою систему норм, що регулюють відносини між суб'єктамиміжнародного права в зв'язку з використанням повітряного простору цивільноюавіацією». Водночас, підкреслюється далі, велика група норм міжнародногоповітряного права пов'язана з регулюванням міжнародних польотів як таких,незалежно від того, із якими цілями вони здійснюються. Це призвело доформування в міжнародному повітряному праві особливого інституту «міжнароднихпольотів», отже, вказівка у визначенні цієї галузі міжнародного права нарегламентацію відносин у зв'язку з використанням повітряного простору цивільноюавіацією характеризує її предмет і сутність більш чітко.
Слідмати на увазі, що цивільна авіація держави використовує повітряний простір цієїдержави для перевезення пасажирів і вантажів насамперед в межах її території,що, природно, не є і не може бути предметом міжнародно-правового регулювання.Лише міжнародні польоти породжують потребу в такому регулюванні.
Повернемосятепер до визначення міжнародного повітряного права, і дамо йому етимологічнухарактеристику. Насамперед саме найменування «міжнародне повітряне право»визначає питання про просторову сферу його застосування. Мова йде про простір, щомає юридичний статус повітряного простору. Нагадаємо при цьому ще раз, щоточної межі між повітряним і космічним просторами не встановлено. Трудністьтакого встановлення пояснюється, зокрема, тим, що апарати «Шаттл» або «Буран»здійснюють політ як у космічному просторі, так і (особливо при приземленні) уповітряному просторі. Інакше кажучи, при цьому вступають у дію як космічне, такі міжнародне повітряне право.
Далі,слід враховувати юридичну неоднорідність повітряного простору. Виходячи зправового статусу повітряного простору, можна стверджувати, що його статус уміжнародному праві є двояким: з одного боку — це частина простору, єінтегральною частиною конкретної держави, з іншого боку — це простори, щознаходяться за межами державної території.
Такимчином, частина його, розташована над сухопутною і водною територією держави,включаючи її територіальне море, є невід'ємною частиною території, щознаходиться під суверенітетом держави, де їй належить виняткова юрисдикціястосовно всіх фізичних і юридичних осіб та інших об'єднань, що знаходяться вмежах її території, із належним урахуванням її відповідних міжнароднихзобов'язань.
Іншаж частина повітряного простору, розташована над відкритим морем і Антарктикою,є недержавною, міжнародною територією з усіма юридичними наслідками, щовипливають звідси.
1 Міжнародно-правове регулювання польотів у повітряномупросторі
Важливість міжнародного повітряного простору, а такожнаціонального повітряного простору полягає в його інтенсивному використанні втранспортних цілях, що об'єктивно потребує точної регламентації такоїдіяльності як на національному, так і міжнародному рівні й обумовлює розробкутехнічних вимог до неї.
На міжнародному рівні необхідно було регламентуватирегулярні, транзитні польоти повітряних суден, спільні міжнародні польоти зтериторії однієї на територію іншої держави, із транзитом через територіютретьої держави або без такого з використанням міжнародного повітряногопростору.
У цих цілях у 1944 році в Чикаго була укладена Конвенціяпро міжнародну цивільну авіацію і створена універсальна міжнародна міжурядоваорганізація — Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).
Мета і завдання цієї організації — регламентаціяміжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і національномуповітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності і безпеки.
Чиказька конвенція поклала початок формуванню новоїгалузі міжнародного права — міжнародного повітряного права — сукупності ісистеми норм, що регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації. Алеміжнародне повітряне право — це і система міжнародно-правових норм, щорегулюють, зокрема, правове положення національних фізичних і юридичних осіб,що займаються повітряними польотами, крім того, воно містить у собі визначеніположення, що передбачають цивільно-правову відповідальність цих осіб.
У міжнародне повітряне право також входять різноманітніі численні настанови технічного характеру, що стосуються польотів повітрянихсуден і маршрутів таких польотів. Вони розробляються відповідно до передбаченоїпроцедури, головним чином у рамках ІКАО, і стають обов'язковими для виконання всилу встановлюючої такий обов'язок міжнародно-правової норми.
Назвемо основні договори в сфері міжнародногоповітряного права, прийняті під егідою ІКАО:
(І) Договори чиказької системи:
— Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго,1944 рік);
— Статут міжнародної організації цивільної авіації(Чикаго, 1944 рік);
— Угода про транзит міжнародними повітряними лініями,«про дві свободи повітря» (Чикаго, 1944 рік);
— Про міжнародний повітряний транспорт, «про п'ятьсвобод повітря» (1944 рік);
— Договір про відкрите небо 1992 року.
(2) Договори варшавської системи:
— Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуютьсяміжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 рік і Гаазький протокол доцієї конвенції 1955 року);
— Конвенція про відповідальність авіаперевізника наміжнародних лініях (Варшава, 1929 рік);
(3) Договори римської системи:
— Конвенція про збитки, завдані іноземному повітряномусудну і третім особам на поверхні (Рим, 1952 рік);
— Додатковий протокол до конвенції 1952 року (Рим, 1978рік);
(4) Договори про незаконне втручання в діяльність
цивільної авіації:
— Конвенція про злочини і деякі інші дії на бортуповітряного судна (Токіо, 1963 рік);
— Конвенція про боротьбу з незаконним захопленнямповітряних суден (Гаага, 1970 рік);
— Конвенція про боротьбу з незаконними актами,
спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Мон
реаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року).
Відповідно до цих документів розроблені і застосовуютьсяпринципи міжнародного повітряного права:
— свободи польотів у міжнародному повітряному просторі;
— поваги суверенітету держави над її повітрянимпростором;
— визнання національності судна на основі йогореєстрації;
— забезпечення безпеки міжнародних повітряних сполучень;
— захисту повітряних суден від актів незаконноговтручання;
— відшкодування збитків, завданих повітряним суднам.
Оскільки основним джерелом сучасного міжнародногоповітряного права є Чиказька конвенція 1944 року, необхідний її більш детальнийаналіз.
Конвенція, відповідно до її заголовка, присвячуєтьсядіяльності міжнародної цивільної авіації, але фактично її положення істотноширше і стосуються здійснення будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якоїдіяльності держав за межами їхньої національної юрисдикції, її учасниками є, задеякими винятками, усі держави світу.
Конвенція, відповідно до її статті 3, «застосовуєтьсятільки до цивільних повітряних суден і не застосовується до державнихповітряних суден», якими є повітряні судна, використовувані на військовій,митній і поліцейській службах.
Але в той же час ніяке державне повітряне судно нездійснює польоту над територією іншої держави і не здійснює на ній посадки,крім як із дозволу, наданого спеціальною угодою або іншим чином, і відповіднодо її умов.
Регулярні міжнародні повітряні сполучення (міжнародніпольоти), регульовані Чиказькою конвенцією, не можуть здійснюватися надтериторією або на територію держави-учасниці інакше ніж зі спеціального дозволуабо з іншої санкції цієї держави. Частіше усього такий дозвіл дається шляхомукладання відповідних міжнародних угод.
Проте держави-учасниці Конвенції погодилися, щоповітряні судна інших держав, не зайняті в регулярних повітряних сполученнях,мають право при дотриманні положень Конвенції здійснювати польоти на їхнютериторію або транзитні безпосадочні польоти через їхню територію без одержанняпопереднього дозволу.
Конвенція також заснувала Міжнародну організаціюцивільної авіації (ІКАО), докладно визначивши у статті 44 її цілі і задачі. Уїхньому числі:
— забезпечувати безпечний і упорядкований розвитокміжнародної цивільної авіації в усьому світі;
— сприяти безпеці польотів у міжнародній аеронавігації.
Забезпечення безпеки міжнародних польотів є однією знайголовніших цілей міжнародного повітряного права. Ця мета досягається шляхомрозробки заходів, що стосуються технічної надійності авіаційної техніки,аеропортів та інших засобів, використовуваних у міжнародній аеронавігації, щовходить до завдання ІКАО і складає зміст прийнятих нею регламентів, а такожшляхом установлення правил і регламентів, що стосуються польотів і маневруванняповітряних суден. Вона також досягається шляхом укладання міжнародних конвенційз ініціативи ІКАО про незаконні акти, спрямовані проти безпеки повітряногосудна і осіб або майна, які знаходяться на його борту.
Цьому слугують спеціальні конвенції профільногохарактеру: Конвенція про злочини і деякі інші акти, що чиняться на бортуповітряних суден (Токійська конвенція 1963 року); Конвенція про боротьбу знезаконним захопленням повітряних суден (Гаазька конвенція 1970 року) іКонвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпекицивільної авіації (Монреальська конвенція 1971 року).
Мета забезпечення безпеки міжнародної повітряноїаеронавігації досягається також організацією руху повітряних суден і управлінняїхніми польотами шляхом, зокрема, встановлення повітряних трас і коридорів,управління польотами за допомогою засобів повітряної аеронавігації. Надвідкритим морем це завдання здійснюється органами ІКАО, а в межах державноїтериторії — відповідними національними службами.
Все це є втіленням зобов'язань держав, закріплених устатті 37 Чиказької конвенції, щодо співробітництва в забезпеченні максимальнодосяжної однаковості правил, стандартів, процедур у відношенні повітрянихсуден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, у котрихтака однаковість буде сприяти аеронавігації й удосконалювати її.
Чиказька конвенція, а також двосторонні і багатосторонніугоди, що укладаються на її основі державами, регулюють, головним чином,регулярні міжнародні польоти цивільної авіації, здійснювані належним чиномправочинними на це державою її національними авіапідприємствами для перевезенняпасажирів, багажу, вантажів і пошти за встановлену плату, тобто в комерційнихцілях. При цьому відповідно до чинних угод вони наділені наступними основнимиправами, іменованими також п'ятьма «свободами повітря»:
а) правом транзитного польоту без посадки на те риторіїдержави, що надала таке право;
б) правом перевезення в іншу державу пасажи рів, вантажуі пошти, узятих на борт у державі реєстр рації повітряного судна;
в) правом перевезення пасажирів, вантажу і пош ти зтериторії іншої держави в державу реєстрації (національності) повітряногосудна;
г) правом приймати на борт на території іншої державипасажирів, вантаж і пошту для перевезення на територію третьої держави, а такожправом висад жувати пасажирів і вивантажувати вантажі і пошту на території цієїдругої держави, що слідують на територію третьої держави;
д) правом посадки в ході транзитного польоту надтериторією іншої держави на її території в некоме- рційних цілях (для заправкипаливом, виправлення виниклих ушкоджень і т.п.).
Все це докладно регламентується відповідними міждержавнимиугодами.
Чиказька конвенція 1944 року містить спеціальну главу«Спори і невиконання зобов»язань». У ній передбачається, зокрема, щорозбіжності між державами-учасницями, що стосуються тлумачення або застосуванняКонвенції та її Додатків, неурегульовані шляхом переговорів, на проханнябудь-якої держави в спорі, підлягають вирішенню Радою ІКАО. Такі рішення Радиможуть бути оскаржені шляхом звернення до третейського суду (арбітражу),утвореного відповідно до положень Конвенції.
У цій главі також передбачені санкції стосовноавіа-підприємства, що не виконує відповідні рішення, і санкції стосовнодержави, що не виконує зобов'язань, передбачених у даній главі Конвенції.
Такими є деякі основні положення сучасного міжнародногоповітряного права відповідно до чинних міжнародних угод, що регулюютьздійснення міжнародної аеронавігації.
Центральна — це така угода, учасниками якої є практичновсі заінтересовані держави (більше 160 держав), — Конвенція про міжнароднуцивільну авіацію 1944 року, що заснувала ІКАО. Інтегральною частиною Конвенціїє додатки до неї, що конкретизують і розвивають відповідні її положення. Нинічисло таких додатків досягло 17. Наведемо заголовки деяких із них:
Додаток 1. Вимога до особового складу цивільної авіаціїпри видачі свідоцтв;
Додаток 2. Правила польотів;
Додаток 3. Метеорологія;
Додаток 6. Здійснення польотів;
Додаток 8. Льотна придатність повітряних суден;
Додаток 10. Радіонавігація і радіозв'язок;
Додаток 11. Служба управління повітряним рухом;
Додаток 14. Аеродроми. Крім ІКАО, суттєву роль у справістановлення і розвитку міжнародного повітряного права грають Міжнароднірегіональні авіаційні організації й органи, яких налічується нині біля чотирьохдесятків. До найбільш важливих таких організацій належать, зокрема: Європейськаконференція цивільної авіації, створена в 1954 році; Європейська організація іззабезпечення безпеки навігації — Євроконтроль, утворена в 1960 році;Африканська комісія цивільної авіації, що виникла в 1969 році; Агентство іззабезпечення безпеки аеронавігації в Африці і Мадагаскарі, засноване в 1959році; Цет-ральноамериканська організація із обслуговування аеронавігації,заснована в 1960 році; Латиноамериканська комісія цивільної авіації, утворена в1973 році; Рада цивільної авіації арабських держав, заснована у 1967 році.
Існує, крім того, значне число міжнародних неурядовихорганізацій, покликаних сприяти співробітництву держав у справі забезпеченняефективної і безпечної міжнародної аеронавігації. У їхньому числі можнавиділити такі наукові міжнародні організації, як Асоціація міжнародного права йІнститут міжнародного права, що неодноразово розглядали відповідніміжнародно-правові проблеми на своїх регулярних сесіях.
2.Правовий статус повітряного судна і екіпажу
Повітрянесудно — літальний апарат, підтримуваний в атмосфері за рахунок взаємодії зповітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від поверхні землі абоводи. Таким чином, ракети, турбольоти, екраноплани (але не екранольоти) тасудна на повітряній подушці не відносяться до повітряних суден.
Повітрянісудна поділяються на державні, цивільні і експериментальні.
Повітрянесудно є державним, якщо воно використовується на військовій, митній,прикордонній та міліцейській службах і зареєстровано у реєстрі державнихповітряних суден.
Повітрянесудно є цивільним, якщо воно зареєстровано у державному реєстрі цивільнихповітряних суден.
Повітрянесудно є експериментальним, якщо воно призначене для проведення випробувань,дослідно-конструкторських і науково-дослідних робіт. Експериментальне повітрянесудно до реєстрів не заноситься.
Великезначення має поділ повітряних суден на державні та приватні, цивільні тавійськові.
Цивільніповітряні судна можуть бути як державними, так і приватними. Що ж до військовихсуден, то вони завжди є державними. Згідно зі ст. 3 Чиказької конвенції, додержавних відносять повітряні судна, які використовуються митними таполіцейськими службами.
Виходячиз принципу суверенної рівності держав, військові повітряні судна, що правомірноперебувають у межах іноземної держави, користуються там імунітетом. Таким жережимом користуються і всі інші державні повітряні судна.
Імунітетдержавних повітряних суден означає, що будь-які примусові дії щодо них упорядку забезпечення судових позовів і ухвал вважаються порушеннями суверенітету.В усьому іншому як державні, так і приватні цивільні повітряні суднакористуються однаковими правами і несуть однакові обов'язки.
Неменш важливим чинником для з'ясування правового статусу повітряного судна єйого національність і місцезнаходження в певний момент. Відповідно до ст. ст.17, 18, 20 Чиказької конвенції 1944 р. повітряні судна мають національністьтієї держави, до реєстру якої вони занесені. Кожне повітряне судно повинно матирозпізнавальні знаки, які визначають його національність. Факт реєстрації суднамає важливе юридичне значення і тому одночасна реєстрація повітряного судна удвох державах забороняється.
Привиконанні міжнародних сполучень та польотів повітряне судно, не втрачаючиправового зв'язку зі своєю державою, тимчасово потрапляє під юрисдикцію тієїіноземної держави, в межах території якої воно перебуває в певний момент.
Правона здійснення юрисдикції за державою реєстрації повітряного судна і задержавою, у повітряному просторі якої здійснюється політ, зафіксовано в Токійськійконвенції 1963 р. про правопорушення та деякі інші акти, вчинені на бортуповітряного судна. У ст. 3 цієї Конвенції в найбільш загальній формівизначається юрисдикція держави реєстрації. У ст. 4 визначається юрисдикціядержави, у повітряному просторі якої відбувається політ. Конвенцієюпередбачається, що держава може перервати політ іноземного судна для здійсненнясвоєї юрисдикції у випадках, коли:
— правопорушення мало наслідки на її території;
— правопорушення було вчинене громадянином або супроти громадянина цієї держави;
— правопорушення вчинене проти безпеки цієї держави;
— правопорушення полягає у нехтуванні норм і правил польотів та маневруванні уповітряному просторі цієї держави;
— здійснення юрисдикції необхідне для того, щоб забезпечити додержаннязобов'язань цієї держави відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди.
Уповітряному просторі над відкритим морем, який не підлягає суверенітетовіжодної з держав, повітряні судна підкоряються виключно юрисдикції держави їхреєстрації, якщо інше не передбачене міжнародними угодами. Винятком є актиповітряного піратства, вчинені у міжнародному повітряному просторі надвідкритим морем.
Правовийстатус екіпажу.
Задії членів екіпажу, здійснені в межах їх службових повноважень, несевідповідальність експлуатант (власник) судна. Екіпаж повітряного суднаскладається з командира, льотного складу та обслуговуючого персоналу. Коженчлен екіпажу виконує точно визначені функції. Командир повітряного судна несевідповідальність у цілому за повітряне судно, екіпаж, пасажирів та вантаж.
Уміжнародному праві не існує жодного документа, який би сповна визначав правовийстатус екіпажу повітряних суден. Певні права екіпажу та командира стосовнозаходів з попередження та припинення дій на борту під час польоту містяться вГлаві III Токійської конвенції 1963 р. Деякі загальні вимоги до посвідченьчленів екіпажу зафіксовані в ст. ст. 32 і 33 Чиказької конвенції та в Додатку 1до неї.
Загалом,правове становище екіпажу визначається законодавством держави реєстрації повітряногосудна. В Україні основним правовим актом у цій сфері є Повітряний кодексУкраїни.
Члениекіпажа повітряного судна, виконуючи свої службові обов'язки, є представникамиексплуатанта судна (власника), що відповідає за дії екіпажа. Кожний членекіпажа має чіткі функціональні обов'язки. Очолює екіпаж командир, щоответствен за повітряне судно, інших членів екіпажа, пасажирів і вантажі вмежах певних тимчасових рамок. Міжнародне право визначає правове положенняекіпажа загалом. Деякі вимоги відносно екіпажа втримуються в ст.ст. 32, 33Чиказької конвенції 1944 р. і Додатку 1 до неї. Однак докладна правоварегламентація правового статусу екіпажа — це прерогатива національногозаконодавства держави реєстрації повітряного судна
3. Правове регулювання повітряного простору України
Україна яксуб’єкт міжнародного права здійснює повний та винятковий суверенітет над своїмповітряним простором. Правовий режим повітряного простору Українирегламентується національним законодавством: Законом України “Про Державний кордонУкраїни” від 4 листопада 1991 року, Повітряним кодексом України від 4 травня1993 року та міжнародними договорами. Крім того, необхідно зазначити порядоквикористання повітряного простору України, який визначається Положенням провикористання повітряного простору України від 29 березня 2002 року і Правиламипольотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованомупросторі України від 16 квітня 2003 року.
Згідност. 3 Повітряного Кодексу України держава здійснює регулювання діяльності цивільноїавіації через центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту,відповідні органи авіаційного транспорту України за такими напрямами:
забезпеченнярозвитку цивільної авіації;
наглядза безпекою польотів повітряних суден;
сертифікація,реєстрація та ліцензування;
регулюваннявикористання повітряного простору і обслуговування повітряного руху;
забезпеченняпошуку та рятування повітряних суден, що зазнають чи зазнали лиха;
захиставіації України від актів незаконного втручання в її діяльність;
науковийсупровід діяльності авіації та забезпечення її безпеки, який здійснюється як галузевими,так і міжгалузевими науково-дослідними організаціями і авіаційнимипідприємствами;
сприяннязовнішньоекономічній і міжнародно-правовій діяльності цивільної авіації.
Зарішенням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту можливе об'єднаннязусиль і проведення робіт у зазначених напрямах з органами інших держав з метоювирішення питань більш якісно та з меншими витратами.
Виконанняпольотів повітряних суден у повітряному просторі України регламентуєтьсяПравилами польотів у повітряному просторі України, які поширюються на всіхкористувачів повітряного простору України.
Підпольотом повітряного судна слід розуміти його переміщення у повітряному просторі,а також зависання.
Порядокорганізації польотів цивільних і державних повітряних суден встановлюєтьсявідповідними органами державної виконавчої влади.
Вразі виникнення в польоті екстремальної ситуації, що створює загрозу для життялюдей, командир повітряного судна може відступити від встановлених правилпольоту з негайним повідомленням про прийняте рішення органу обслуговуванняповітряного руху, з яким він здійснює радіозв'язок.
Згідност. 57,58 Повітряного Кодексу України регулярні міжнародні польоти повітрянихсуден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України таіншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей іміжнародних угод.
Нерегулярніміжнародні польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами, порядоквидачі яких визначається органом державного регулювання діяльності авіації іпогоджується з митними органами України.
Міжнародніпольоти у повітряному просторі України виконуються на підставі нормативнихактів і правил, що встановлюються органом державного регулювання діяльностіавіації України і включаються до збірників аеронавігаційної інформації. Перелітдержавного кордону України повітряними суднами здійснюється по спеціальновиділених коридорах.
Перелітдержавного кордону України поза спеціально виділеними повітряними коридорами,якщо це не передбачено міжнародною угодою або іншими нормативними актамиУкраїни, заборонено.
Правовийрежим повітряного простору України врегульований Повітряним кодексом України,прийнятим Верховною Радою України 4 травня 1993 р.2. Відповідно до ст. 1Повітряного кодексу України їй належить повний і винятковий суверенітет надповітряним простором України, а структура повітряного простору, порядок їїформування та зміни, правила користування повітряним простором відносяться докомпетенції держави. На підставі ст. 9 Кодексу встановлюються повітрянікоридори для перетинання державного кордону України, закриті зони, зониобмеження польотів та інші. Про всі обмеження з використання повітряногопростору України всім заінтересованим особам повідомляють через канали системаеронавігаційної інформації, що за законом доступна для всіх повітрянихпросторів України. На іноземні повітряні судна, їхні екіпажі та пасажирів, намайно, що ввезене в Україну або що вивозиться за межі її території, поширюєтьсядія паспортних, митних, валютних, санітарних, карантинних та інших правил,установлених чинним законодавством України.
Висновок
Отже,юридичний статус державного повітряного простору полягає в тому, що вінзнаходиться під суверенітетом держави, тобто в його межах діє винятковаюрисдикція певної держави. Держава самостійно і вільно встановлює його правовийрежим з урахуванням своїх міжнародних зобов'язань, що випливають із підписанихнею міжнародних договорів або інших джерел міжнародних зобов'язань.
Юридичнийже статус міжнародного повітряного простору полягає в його непідпорядкованостісуверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межахвиняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень івикористовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізичними іюридичними особами, але з урахуванням міжнародних зобов'язань держав.
Томув основі регулювання міжнародних польотів лежать два основні принципи: а)принцип повного і виняткового суверенітету держави над повітряним простором надйого територією; б) принцип нерозповсюдження суверенітету держави на повітрянийпростір, розташований над недержавною, міжнародною територією.
Відповідно,правовий режим повітряного простору держави встановлюється її внутрішнім правомз урахуванням міжнародних зобов'язань держави відповідно до загальних(універсальних), багатосторонніх або двосторонніх угод, учасницею яких вона є,а іноді відповідно до односторонніх юридичних актів держави, визнаних іншими державами,яких вони стосуються. Правовий режим недержавного, міжнародного повітряногопростору установлюється винятково міжнародним правом. У його основі свободапольотів над такими просторами, підтверджена, зокрема, Конвенцією ООН зморського права 1982 року і здійснювана відповідно до умов цієї Конвенції йінших норм міжнародного права.
Вищевикладеніпринципові початки мають на увазі міжнародно-правове регулювання міжнароднихпольотів відповідно до запропонованого визначення галузі міжнародногоповітряного права. Тому наступним підлягаючим характеристиці терміном є термін«міжнародний політ». Основне джерело сучасного повітряного права — Конвенціяпро міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказька конвенція) міститьвизначення терміна «міжнародне повітряне сполучення», як означаюче повітрянесполучення, здійснюване через повітряний простір над територією більш ніжоднієї держави (стаття 96).
Відповіднобільш короткий і більш кращий термін «міжнародний політ» — це політ черезповітряний простір над територією більш ніж однієї держави. Інакше кажучи, цеполіт з території однієї держави на територію "іншої або інших держав.Саме такі міжнародні польоти і потребують регулювання і регулюються міжнароднимповітряним правом.
Нарешті,оскільки міжнародне повітряне право регулює взаємовідносини між державами зприводу здійснення їх національними повітряними апаратами (суднами) міжнароднихпольотів, істотного значення набуває визначення національності повітрянихсуден, чому присвячений розділ III (статті 17-21) Чиказької конвенції.Відповідно до основних положень цього розділу повітряні судна маютьнаціональність тієї держави, у якій вони зареєстровані. Кожне повітряне судно,зайняте в міжнародній аеронавігації, має відповідні національні і реєстраційнізнаки. Така суть сучасного міжнародного повітряного права відповідно дозапропонованого його визначення.