Міграційні питання в Україні

Контрольна робота з міграційного права:
Міграційні питання в Україні

План
Вступ
1. Повноваження органів, що забезпечують виконаннязаконодавства України про міграцію
2. Міграційне право України якнавчальна дисципліна
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Вплив міграційної сфери на розвиток тастабільність громадянського суспільства в Україні на початку XXІ ст., як іпротягом всього часу набуття нею статусу незалежної держави, був і залишаєтьсядосить значним.
Сучасні міграційні тенденції в контекстіучасті України в європейському та світовому міграційному просторі розглядаютьсяяк один із важливих чинників формування національної політики. Найсуттєвішим єте, що в найближчій перспективі його значення посилиться. Звертає на себе увагуте, що Україна, не маючи своєї власної державності, досить тривалий історичнийперіод перебувала в складі колишнього СРСР, а тому була фактично відірвана відвпливу загальноєвропейських і міжнародно-правових норм та організаційних формдержавного регулювання міграційним рухом населення. Розпад же СРСР,суверенізація колишніх радянських республік, міжнаціональні конфлікти суттєвовплинули на міграційні процеси в Україні, зумовили широке поширення масовихпотоків біженців, репатріантів, шукачів притулку та інших суб’єктівміграційного середовища.
Рух до демократії, розширення прав і свободособи, введення в чинність закону, що забезпечує право в їзду в Україну йвиїзду з її території для всіх громадян, декларування прав на свободупересування та вибір місця проживання і вільного залишення території України,приєднання до Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967року створили реальні умови для зміни сутності та спрямованості зовнішніхміграційних потоків. Набирають силу й економічні фактори внутрішньої тазовнішньої міграції: становлення ринкових відносин, розвиток приватнихпідприємництва й землеволодіння, комерції. Саме тому вивчення процесустановлення та подальшого розвитку державної міграційної політики в сучаснійУкраїні є актуальним.
1. Повноваження органів, щозабезпечують виконання законодавства України про міграцію
На сьогодні міграційними проблемами в Українізаймаються декілька відомств, зокрема, Державний комітет України у справахнаціональностей та релігій, Міністерство юстиції, Міністерство праці тасоціальної політики, Міністерство закордонних справ та Державної прикордонноїслужби.
У даній сфері правового регулювання діють: КонституціяУкраїни, закони України «Про імміграцію» [2],«Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Пропорядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», «Прогромадянство України» та інші нормативно-правові акти.
Отже, на теперішній час в державі є нагальнапотреба утворення державою органу виконавчої влади у справах міграції, на якийпокладатиметься забезпечення реалізації державної політики у сферах міграції тагромадянства, здійснення міжгалузевої координації у цих сферах, а такожвиконання законодавства про міграцію та громадянство — Державної міграційноїслужби.
Зупинимось більш детально на діючихнормативно-правових актах у сфері міграції.
Закон України «Про імміграцію» визначає, що імміграція — це прибуття в Україну чи залишення в Україніу встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійнепроживання. В розділі ІІ цього закону регламентовано повноваження органів, щозабезпечують виконання законодавства України про імміграцію [2].
Так, за ст.5 Кабінет Міністрів України:
/>1) визначає порядок формуванняквоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік;
/>2) визначає порядокпровадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями проскасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує зразок посвідки на постійнепроживання, правила та порядок її оформлення і видачі [2].
Спеціально уповноважений центральний органвиконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи:
/>1) приймають заяви разом з визначенимиЗаконом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, якіперебувають в Україні на законних підставах;
/>2) перевіряють правильністьоформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов длянадання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні;
/>3) приймають рішення пронадання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, проскасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вонистосуються;
/>4) видають та вилучають увипадках, передбачених Законом, посвідки на постійне проживання;
/>5) ведуть облік осіб, якіподали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такийдозвіл [2].
Дипломатичні представництва і консульськіустанови України:
/>1) приймають від осіб, які постійнопроживають за межами України, заяви про надання дозволу на імміграцію разом звизначеними цим Законом документами, перевіряють правильність їх оформлення і надсилаютьчерез Міністерство закордонних справ України до спеціально уповноваженого центральногооргану виконавчої влади з питань імміграції;
/>2) видають копії рішень пронадання дозволу на імміграцію та про відмову у наданні дозволу на імміграцію особам,яких вони стосуються;
/>3) оформляють особам, яким наданодозвіл на імміграцію, імміграційні візи.
Указом Президента України «ПроМіністерство України у справах національностей та міграції» від 26 квітня1993 р. створено Міністерство, на яке покладено функції розроблення йзабезпечення реалізації державної політики у сфері національних відносин таміграції.
Одне з основних завдань Міністерства — підготовкаспільно з іншими органами державної виконавчої влади пропозицій щодо формуваннядержавної політики у сфері національних відносин та міграції населення іорганізація роботи щодо її реалізації.
22 червня 1994 р. Кабінет Міністрів Україниприйняв постанову «Про створення органів міграційної служби в Україні».
З прийняттям у грудні 1993 р. Закону «Пробіженців», який став першим з пакету суто міграційних нормативних актів,повноваження Міністерства були конкретизовані і дещо розширені (ст.5). Обумовившите, що центральним органом державної виконавчої влади, який координує взаємодіюінших органів влади при вирішенні всіх питань, пов'язаних з проблемамибіженців, є Міністерство України у справах національностей та міграції (ст.5),Закон також визначив повноваження інших органів влади щодо біженців (ст.7).
Так, Державний комітет України у справахохорони державного кордону, Прикордонні війська України перешкоджаютьнезаконному перетинанню державного кордону України, в установленому порядкузатримують осіб, які незаконно його перетнули, а також організовують прийняттязаяв про надання статусу біженців [4; 3].
Служба безпеки України та її органи на місцяху межах своєї компетенції вживають заходів для виявлення серед осіб, якіпорушили клопотання щодо надання статусу біженця, таких, яким останній ненадається.
МВС України реєструє біженців, у межах своєїкомпетенції вживає необхідних заходів для виявлення осіб, яким він не надається.Міністерство праці України надає, по можливості, допомогу в тимчасовомупрацевлаштуванні біженців.
Проведені в 1994-1997 pp. неодноразовіреорганізації Міністерства України у справах національностей та міграціїпризвели до погіршення його діяльності. Поширення управлінських функційМіністерства на сферу релігії і церкви у 1994 р. змінило пріоритети йогодіяльності, значно послабило можливості розвитку міграційної служби.
У 1996 р. відбулася наступна реорганізаціяМіністерства.20 березня 1996 р. Указом Президента України затверджено Положенняпро Міністерство України у справах національностей та міграції, а 26 липня 1996р. Міністерство ліквідовано і утворено Державний комітет України у справахнаціональностей та міграції [7; 36].
Утворення названого Державного комітету щебільше обмежило можливості впливу державних органів на регулювання міграційнихпроцесів. Замість планованого, за первинною концепцією, розвитку Департаментуміграції в єдину державну міграційну службу відбулася його ліквідація ірозпилення функцій управління міграційними процесами.
Нині сфера регулювання міграції перебуває укомпетенції більше десяти відомств і не має єдиної чіткої координації. Незавершено, розпочате у 1994 p., формування правової законодавчої базирегулювання міграції та відповідних адміністративних органів.
Аналіз міграційної ситуації в Україні показує,що вона розвивається набагато швидше ніж органи, які повинні її регулювати. Затаких умов все очевиднішою стає загроза того, що ситуація може вийти з-підконтролю.
4 серпня 2000 р. постановою Кабінету МіністрівУкраїни № 1236 затверджене Положення про Державний департамент у справахнаціональностей і міграції. Як зазначено у його ст.1, Державний департамент єурядовим органом державного управління, який діє у складі Мінюсту іпідпорядковується йому.
Україна фактично лише починає формувати своєміграційне законодавство. На цьому етапі особливо важливо проаналізувати іврахувати відповідний міжнародний досвід. Важливою складовою міграційноїполітики України має бути міжнародне співробітництво, врахуваннязагальносвітових тенденцій регулювання міграційних процесів [8; 58].
За останні 10-15 років у світі спостерігаєтьсянечуване збільшення міграційних потоків. За останніми оцінками ООН, Українаперебуває у першій п’ятірці держав, що приймають найбільше мігрантів (близько 7мільйонів чоловік). Через два роки наша держава буде зобов’язана (згідно зратифікованою Верховною Радою у січні 2008 року Угодою з ЄвропейськимСпівтовариством про реадмісію осіб) приймати усіх іноземців (громадян третіхкраїн) та осіб без громадянства, які з її території потрапили до ЄС. Такаситуація викликає велике занепокоєння.
12 березня Уповноважений узяла участь у роботікруглого столу в Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини,національних меншин і міжнаціональних відносин на тему: «Оптимізаціясистеми державного управління у сфері міграції. Доцільність створення єдиногооргану виконавчої влади з питань міграції». В ході дискусіє, омбудсмен висловиладумку, що Україна, яка по суті є «східними воротами» до країнЄвросоюзу для мігрантів з Азії, Африки та СНД, не готова ефективно протистоятивикликам сьогодення у сфері міграції. На її переконання, сьогодні в Українібракує політичної волі для створення потужної міграційної служби, основнимзавданням якої має бути, зокрема, розробка і реалізація міграційної політикидержави, координація дій різних міністерств і відомств у сфері міграції, аналізміграційної ситуації та кількісного і якісного складу міграційних потоків,поточне і перспективне планування з огляду на стан і перспективи розвиткуміграційної ситуації тощо.
Учасники круглого столу практично погодилися зпропозицією омбудсмана про необхідність створення єдиного державного органувиконавчої влади з питань міграції зі спеціальним статусом, але розійшлися удумках щодо того, як це робити — одразу створювати самостійну міграційнуслужбу, чи поступово. Наразі домовилися про співпрацю Комітету з питань правлюдини, національних меншин і міжнаціональних відносин з Урядом, за підтримкиомбудсмена [8; 59].
Слід нагадати, що в червні 2007 року президентУкраїни видав Указ № 657, у якому є доручення щодо розробки концепції державноїміграційної політики та створення Міграційної служби України. В січні 2008 рокуНіна Карпачова внесла пропозиції до проекту Програми діяльності КабінетуМіністрів України серед яких була пропозиція доповнити перелік зобов’язаньУряду пунктом про утворення в Україні Державної міграційної служби — спеціалізованогооргану у справах міграції, статус якого закріпити в Законі України «Проосновні засади державної міграційної політики України».28 лютого 2008 рокуомбудсмен направила подання до президента України у якому знову наголошувала нанеобхідності створення Державної міграційної служби та виробленні чітких засаддержавної міграційної політики для надійного захисту прав мігрантів.
Розроблення проекту Закону України «Продержавну міграційну службу в Україні» [6] обумовлено необхідністювизначення статусу державної міграційної служби в Україні, її функцій таправових основ діяльності.
Законопроектом передбачено, що державнаміграційна служба — державний орган, метою діяльності якого є забезпеченняреалізації державної політики у сферах міграції та громадянства діяльністьякого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
До системи органів державної міграційноїслужби належатимуть: Державна міграційна служба України, як центральний органвиконавчої влади із спеціальним статусом, та підпорядковані їй головніуправління (управління) державної міграційної служби в Автономній РеспубліціКрим, областях, містах Києві та Севастополі, управління (відділи) державноїміграційної служби в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районаху містах. Проектом передбачено, що до складу Державної міграційної службиУкраїни належатимуть відповідні працівники дипломатичних представництв Україниза кордоном, а до складу органів державної міграційної служби в районах,містах, районах у містах — відповідні пости міграційного контролю на кордоні,зонах прикордонного контролю.
Законопроект передбачає визначає: основнізавдання державної міграційної служби; законодавство, яким керуються органидержавної міграційної служби; систему органів державної міграційної служби; статусорганів державної міграційної служби; функції Державної міграційної службиУкраїни; функції органів державної міграційної служби в Автономній РеспубліціКрим, областях, містах, районах, районах у містах; права органів державноїміграційної служби; порядок застосування зброї і спеціальних засобів службовимиособами органів державної міграційної служби; порядок проходження служби ворганах міграційної служби; правовий і соціальний захист особового складудержавної міграційної служби; відповідальність службових осіб державноїміграційної служби; матеріальне і соціально-побутове забезпечення службовихосіб державної міграційної служби; фінансування органів державної міграційноїслужби; контроль і нагляд за діяльністю державної міграційної служби [6].
За ст.7 законопроекту Державна міграційнаслужба України повинна реалізовувати такі функції:
1) забезпечує виконання та здійснює контрольза виконанням законодавства про громадянство та міграцію, зокрема, щодоправового статусу іноземців, біженців та осіб, що отримали притулок в Україні,еміграції, імміграції, трудової міграції, паспортизації, реєстрації фізичнихосіб тощо та здійснення контролю за його дотриманням, при цьому: приймаєрішення про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, територіального (гуманітарного)захисту в Україні; готує та вносить на розгляд Комісії при Президентові Україниз питань громадянства документи з приводу набуття/припинення громадянства, атакож Комісії при Президентові України з питань притулку — з приводунадання/позбавлення притулку в Україні; забезпечує реєстрацію, перереєстраціюта облік громадян України, іноземців та осіб без громадянства за місцемпроживання/перебування, а також видачу, відповідно до законодавства, цим особампаспортних та інших документів, що посвідчують статус відповідної особи,надають їй право на проживання або перебування на території України, в'їзду внеї та виїзду за її межі тощо; забезпечує реєстрацію та облік осіб, щоперетинають державний кордон України, а також їх паспортних документів; організовуєроботу щодо визначення в установленому порядку квоти імміграції на календарнийрік; забезпечує ідентифікацію іноземців та осіб без громадянства; приймаєрішення про скорочення терміну перебування іноземця або особи без громадянствав Україні, заборону в'їзду в Україну цих осіб, а також про їх видворення зУкраїни, у встановленому законодавством порядку, здійснює організаційні заходипов'язані з видворенням; забезпечує видачу іноземцям та особам безгромадянства, документів, які дають підстави для отримання в'їзних віз; здійснюєуправління у сфері трудової міграції, реалізує розпорядчо-дозвільніповноваження у цій галузі; забезпечує державний нагляд за дотриманням умовтрудової діяльності працівників-мігрантів в Україні, а також вживаєпередбачених законодавством заходів щодо дотримання прав та соціальних гарантійпрацюючих українських мігрантів; збирає та аналізує інформацію щодо країнпоходження відповідних категорій мігрантів; забезпечує контроль за дотриманнямгромадянами України, іноземцями, особами без громадянства та службовими особамиміграційного законодавства; приймає рішення про створення пунктів розміщеннявідповідних категорій іноземців, осіб без громадянства, біженців, осіб, якіотримали притулок в Україні, ізоляторів тимчасового утримання та забезпечує їхдіяльність;
2) здійснює управління в сфері міграції,громадянства, паспортизації, реєстрації фізичних осіб, а також міжгалузевукоординацію та функціональне регулювання у цих галузях;
3) забезпечує здійснення міграційногоконтролю, у тому числі в пунктах пропуску через державний кордон України,перевіряє додержання встановленого режиму пропуску;
4) організовує проведення заходів щодозапобігання правопорушенням і злочинам у сфері міграції та громадянства, береучасть у їх проведенні, передає відповідним правоохоронним органам матеріали зафактами правопорушень та злочинів, якщо їх розгляд не належить до повноваженьорганів державної міграційної служби;
5) веде Єдину державну автоматизовануреєстраційно-паспортну систему, Єдину державну автоматизовану систему «Міграція»;
6) здійснює аналіз законодавства у сферіміграції та громадянства, статистичний облік і аналіз міграційних процесів вУкраїні та країнах з якими здійснюється міграційний обмін;
7) вносить у встановленому порядку пропозиційщодо формування державної політики у сфері міграції, громадянства тазабезпечення її реалізації;
8) видає, у випадках передбаченихзаконодавством, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питаньміграції та громадянства, затверджує зразки відповідних документів;
9) відповідно до чинного законодавства Українизабезпечує охорону приміщень та службових осіб органів державної міграційноїслужби від протиправних посягань;
10) забезпечує виготовлення паспортних таінших відповідних документів;
11) здійснює заходи щодо добору, розстановки,професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державноїміграційної служби;
12) забезпечує висвітлення в засобах масовоїінформації відомостей про міграційну ситуацію в Україні та діяльність органівдержавної міграційної служби, роз'яснення державної міграційної політики;
13) здійснює міжнародне співробітництво звідповідними установами та організаціями іноземних держав, укладає, увстановленому законодавством порядку, міжнародні договори, забезпечує їхвиконання;
14) взаємодіє з міністерствами, іншимицентральними державними органами, підприємствами, установами з питань,віднесених до її компетенції;
15) організовує роботу та здійснює керівництводіяльністю органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях,містах, районах, районах у містах, постів міграційного контролю, скасовуєвідповідні рішення цих органів, надає їм методичну і практичну допомогу [6].
Прийняття законопроекту сприятимезаконодавчому визначенню статусу державної міграційної служби в Україні, їїфункцій та правових основ діяльності [1].2. Міграційне право України якнавчальна дисципліна
Перші відомості про регулювання міграційнихпроцесів зафіксовано ще в давньоруських літописах. Зокрема, в договорахКиївської Русі з Візантією 911 р. і 944 р. закріплена можливість взаємногонадання сторонами притулку.
Певні особливості правового статусу чужинцівзафіксовано також у період Київської Русі. Вони мали як певні привілеї, так іокремі обмеження. За Руською Правдою недоторканність особи іноземцязабезпечувалась більше, ніж звичайної людини: за вбивство купця або «гостя»накладався такий самий штраф як за вбивство князівського урядника [3; 59].
У великому Князівстві Литовському, до складуякого входила Україна, статус іноземців характеризувався певними особливостями.Чужинці окремих національностей підлягали юрисдикції своєї країни, людямшляхетсько-боярського стану надавалось право на вільний в'їзд і виїзд з країни.
В епоху середньовіччя питання інститутів, щоналежали до сфери міграційного врегулювання, обумовлювалися окремими указами.
Приклади становлення інституту притулку вУкраїні мали місце в історії Запорізької Січі. Як зазначав Д. Яворницький, булитут і «самосбройцы польскіе», і «ускоки задунайські», й«западные люди маловедомые».
З втратою Україною державності процесстановлення національних міграційних інститутів перервався.
Так само, як і в інших державах, обмеженнясвободи пересування на території України було тісно пов'язане із запровадженнямпаспортної системи. Остання на українських землях, які входили до складуРосійської імперії, була серйозною перешкодою вільного пересування майже докінця XIX ст.
Кінець XIX ст. — початок XX ст. характеризуєтьсямасовим еміграційним рухом українського населення, який охопив практично всіземлі. У зв'язку з цим у 1897 р. при Міністерстві внутрішніх справ створюєтьсяокреме управління із завданням займатися переселенською справою [7; 42].
Після тривалої перерви процес формування основнаціонального законодавства, у тому числі і в міграційній сфері, було закладеноурядом Української Народної Республіки.2 березня 1918 р. прийнято закон «Прогромадянство УНР» та Конституцію УНР.
Результатом поразки українськоїнаціонально-визвольної революції 1917-1920 pp. стала масова українська політичнаеміграція, пов'язана з виїздом за кордон близько 216 тис. осіб.
У Радянській Україні, яка з грудня 1922 р. сталаскладовою Радянського Союзу, міграція завжди обмежувалась і контролювалася. Правона свободу пересування не згадувалось ні в республіканській, ні в союзнійконституціях.
Одразу після утворення СРСР (ст.7 Конституції1924 р) закріплене єдине союзне громадянство для громадян всіх республік.
Відповідні статті про громадянство з'явилися унаступних конституціях Радянської України, проте власного закону прогромадянство вона не мала.
У закритому тоталітарному суспільстві СРСРзовнішні міграційні процеси фактично не регулювались [5; 83].
У Положенні про в'їзд в СРСР і про виїзд зСРСР, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22 вересня 1970 p.,процедури і підстави отримання дозволу на виїзд не були визначені, а ряд статейвзагалі були таємними і не публікувались. До Положення вносились зміни тадоповнення (1975 p., 1986 p), проте суттєвих змін так і не відбулось.
27 вересня 1988 р. Рада Міністрів СРСРухвалила постанову «Про заходи, спрямовані на спрощення порядку виїздугромадян СРСР за кордон», що дало можливість громадянам виїжджати всоціалістичні країни, з якими укладено угоду про безвізові поїздки, запаспортом громадянина СРСР з додатком, форма якого встановлюється МВС запогодженням з МЗС.
Отже, внаслідок тривалої ізоляції відзагальносвітових тенденцій міграційне право в Україні тільки починаєрозвиватися і нині перебуває у стадії становлення.
Переміщення значних мас населення має якпозитивні, так і негативні наслідки. До негативних належать збільшеннякількості громадян іншої країни на території нашої держави і поряд з цимзменшення питомої ваги місцевого населення у загальній частині мешканців, що єреальною загрозою політичній та економічній безпеці України. Адже в результатіміграцій збільшується залежність від світогляду і трудових ресурсів чужихдержав, їх, переважно, зовнішньополітичних спрямувань та орієнтацій, способужиття, національних традицій. Дані процеси не можуть бути поза політикоюдержави. Розуміння цієї аксіоми призводить до наявності у системі державноївнутрішньої та зовнішньої політики такого структурного елемента як міграційнаполітика, її метою є цілеспрямоване впорядкування міграційних потоків,подолання негативних наслідків неорганізованих і неконтрольованих процесівміграції, забезпечення умов для реалізації прав мігрантів, захисту шукачівпритулку, біженців, інтеграції тих, хто прибуває до України, в національне,соціально-економічне та культурне середовище проживання. Саме тоді міграційнаполітика об'єднує різні сфери суспільного життя, трансформує міграцію знегативного на сьогодні для України явища в інструмент збагачення держави.
Механізм реалізації міграційних законів — об'ємне,комплексне явище, яке має кілька аспектів — спеціально-юридичний,політико-правовий, соціально-психологічний" філософський тощо. Перший, щочасто іменують юридичним механізмом реалізації законів, охоплює весь юридичнийінструментарій, за допомогою якого забезпечується їх здійснення [7; 55].
Існуючі юридичні інститути міграційногозаконодавства за рівнем їх нормативного закріплення умовно можна поділити наконституційно-правові (право — громадянства, притулку, свободи пересування,імміграції тощо) та їх своєрідне продовження — галузеві правові інститути, яків рамках Конституції України встановлені поточним законодавством (право — біженців,робітників-мігрантів тощо). Визначення цими інститутами юридичнихвзаємовідносин, конкретизація багато в чому їх дій є певною методологічною основоюрозвитку і вдосконалення системи міграційного законодавства.
Важливе значення для названого законодавствамають його правові джерела, під якими розуміють ті правові форми, в якихзнаходять відображення правові норми. Особливе місце тут займає КонституціяУкраїни, серед основних видів є міграційні нормативно-правові акти (законодавчіі підзаконні).
Нині міграційні питання перебувають у «віданні»основних галузей публічного права — конституційного і адміністративного.
Виходячи з особливого статусу Конституції якОсновного закону, потрібна, на думку проф. Є. Тихонової, насамперед, подальшаконкретизація предмета його регулювання. Це є, по-перше, відносини міжсуспільством і державою, яка виступає як орган суспільства, політична формайого самоорганізації. По-друге, це відносини між людиною, громадянином ідержавою, законодавче регулювання яких спрямоване на визначення межі втручаннядержави у свободу людини з одночасним створенням розвиненої системи юридичнихгарантій забезпечення державою й утвердження нею прав і свобод людини [7;49].
Наданій підставі можна стверджувати, щоправове регулювання міграції за допомогою права є необхідною умовою й засобомреалізації Конституції України.
Щодо адміністративного права, то воно справляєорганізуючий вплив на міграційні процеси, потреби функціонування і розвиткуяких вимагають певного втручання держави за допомогою відповідних правовихважелів.
Міграційні норми містяться в різних джерелах — юридичних актах нормативного характеру. За традицією, що склалася в нашій державі,джерела міграційного законодавства найбільш представлені підзаконними актами. Узв'язку з прийняттям Конституції потрібно науково-експертно переглянути закониУкраїни і підзаконні нормативно-правові акти, що були прийняті на виконанняміграційних законів, для виявлення у них прогалин, суперечностей щодоКонституції, неякісних, неефективних правових актів з метою їх якнайшвидшогорадикального оновлення, а у разі потреби — розроблення нових відповіднихзаконів.
Початок розроблення міграційного законодавствапокладено Декларацією про державний суверенітет України. У ній проголошенопринцип державного регулювання міграційних процесів.
Логічно, що у незалежній Україні першим зпакету законодавчих актів, пов'язаних з міграційними процесами, прийнято самеЗакон «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р.
Відповідність Закону принципам міжнародногоправа засвідчує наявність у ньому загальновизнаних демократичних норм. Закономвизначено перелік документів, які підтверджують громадянство України (статті5-7), а також широке коло підстав для його набуття.
Позитивні зміни нової редакції Законустосуються репатріантів та біженців, які раніше не мали можливості набутигромадянство України.
У червні 1992 р. Верховна Рада Україниухвалила Закон «Про національні меншини в Україні», який, враховуючисклад населення та тенденції міграційних процесів, став логічним продовженнямформування міграційного законодавства в Україні. Законопроект було апробованона міжпарламентському семінарі «Меншини та міграції в Європі» в червні1992 р. [1]
Хоча Закон «Про біженців» набувчинності з 1993 p., надання статусу біженця почалося пізніше — з 1996 р. Накінець 1998 р. такий статус надано понад 3 тис. осіб, у тому числі 2681 — зкраїн Азії (2353 з них афганці), 367 — з Африки і 53 — з європейських країн (даніДержавного комітету в справах національностей та міграції. — К., 1998).
Черговим нормативним актом став Закон «Пропорядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», прийнятий21 січня 1994 р.
До розроблення відповідного національногозаконодавства питання виїзду з України та в'їзду в неї регулювалися іззастосуванням правових актів СРСР. Одразу ж після проголошення Україноюнезалежності прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 1991 р.№ 247 «Про порядок оформлення документів на право виїзду за кордон».
Вона втратила чинність після прийняттяКабінетом Міністрів України постанови від 31 грудня 1992 р. № 738 «Пропершочергові заходи щодо вирішення питань виїзду громадян України за кордон».
В'їзд іноземців та осіб без громадянства вУкраїну регулюється Законом «Про правовий статус іноземців» таПравилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїздучерез її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29грудня 1995 р. № 1074.
Вперше в українському законодавствізафіксовано право іноземців у встановленому порядку іммігрувати в Україну напостійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а такожтимчасово перебувати на її території.
Окремий розділ Закону визначає порядоквирішення питань, пов'язаних з в'їздом (виїздом) Іноземних громадян в Україну,що відповідає загальноприйнятим світовим нормам. Виходячи з практикиповсякденної діяльності прикордонної та митної служб, органів внутрішніх справі медичних закладів, а також, враховуючи міжнародний досвід, Закон визначаєвипадки, коли окремим іноземцям не може бути дозволено в'їзд в Україну (розд. III).
Законом встановлена відповідальність іноземцівза порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через їїтериторію та відповідальність за правопорушення. Передбачено порядок видворенняіноземців з України (розд. IV) [5; 86].
В нових умовах розвитку міграційних процесівстарі інститути їхнього регулювання, такі як: жорсткий паспортний режим,прописка, обмеження виїзду за кордон — втрачають своє значення. Черезнедостатнє законодавче врегулювання правового статусу окремих категоріймігрантів певні категорії осіб перебувають в Україні у невизначеному, фактичнонелегальному становищі.
Проблема нелегальної міграції набуваєзагрозливих для безпеки українського суспільства розмірів і потребуєвідповідного правового регулювання. На порядок денний висувається завданнястворення нової, більш гнучкої й оперативної структури, що має виконуватифункції регулювання міграційних процесів.
Наведене посилання на законодавчі акти не євичерпним.
Актуальним є питання розроблення і прийняттяокремого закону про притулок, внесення змін до Кримінального кодексу та Кодексупро адміністративні правопорушення.
Систематизацію законодавства слід розглядатияк один із засобів поліпшення міграційно-правового регулювання, що сприятимевпорядкуванню відповідних юридичних інститутів, усуненню протиріч у змістіправових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, яківідповідають потребам суспільного розвитку України [3; 60].
Основними формами систематизації міграційногозаконодавства є інкорпорація та кодифікація. Причому інкорпорація в рядівипадків може розглядатися як проміжна, підготовча стадія до кодифікації.
Функції кодифікації виходять за межізвичайного впорядкування міграційного законодавства, це — головний шляхрозвитку та вдосконалення, підвищення його рівня, культури, ефективності. ВиданняМіграційного кодексу втілить якісне оновлення правового регулювання міграційнихпроцесів в Україні, забезпечить реалізацію основоположного принципу КонституціїУкраїни — визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Крімцього, він призведе до єдиної цілісної системи міграційні норми, якізабезпечать правовий вплив на суб'єктів міграційних процесів, визначатиме їхнюправову поведінку в різних ситуаціях.
Нині наявність лише частково необхіднихміграційно-правових норм, неповнота правового регулювання міграційних процесівоб'єктивно не дозволяє створити єдиний кодифікаційний акт.
З урахуванням різноманітності суспільнихвідносин, які потрібно врегулювати міграційними нормами, розвитку рядуміграційно-правових інститутів, систематизацію норм доцільно здійснитиеволюційно за окремими інститутами, а також поетапно, залежно від ступенявирішеності суспільних потреб.
Щодо розроблення та прийняття Міграційногокодексу України найбільш прийнятною може бути така позиція [8; 58].
Оскільки здійснити систематизацію нормміграційного законодавства одночасно і в єдиному акті об'єктивно неможливо,пропонується поетапна їх кодифікація за окремими сферами та інститутамиміграційного правового регулювання.
Кожний етап цієї роботи має завершуватисяпідготовкою окремих частин майбутнього Міграційного кодексу.
Орієнтовна структура такого кодексу повиннавключити: нормативно-правове формулювання, яке застосовується з метоювстановлення правової поведінки суб'єктів міграційної політики; визначенняправового статусу і порядку для учасників міграційного процесу; процесуальніпитання; закон про міграційні процедури; питання юридичної відповідальностітощо.
Таким чином, систематизація міграційного правасприятиме тому, що воно стане самостійною галуззю в системі законодавстваУкраїни.
Міграційне право України має тіснопереплітатися з міжнародним і повинно узгоджуватися з ним шляхом внесення зміндо існуючої законодавчої бази і прийняття нових законів.
Подальша інтенсивність і напрями всіхміграційних потоків значною мірою будуть залежати від розвитку економічної іполітичної ситуації як в Україні, так і в країнах прийому [4; 6].
Висновок
Завдяки побудові відкритого суспільства,лібералізації кордонів наша держава поступово входить до загальносвітовогоміграційного перебігу. На початку 90-х років у результаті значних геополітичнихзмін на просторах колишнього СРСР, економічної кризи України, де в попереднійперіод міграція зводилась до «територіальної мобільності робочої сили»,а еміграція прирівнювалась до зради Батьківщини, Україна опинилася віч-на-віч змасовими переміщеннями населення, їх умовно можна поділити на дві групи. Допершої належать ті, що походять з минулого і є наслідком або продовженнямміграційних процесів радянського періоду — зокрема, повернення репресованих ідепортованих народів на історичну Батьківщину. Друга складається з компонентів,притаманних сучасним процесам, — біженці, виїзд населення у більш розвинуті табагаті країни, в першу чергу висококваліфікованих спеціалістів, приїздіноземців в Україну на тимчасове або постійне проживання, транзитна міграція (утому числі, від менш розвинутих країн до більш заможних), нелегальна міграціятощо. Остання виявилась гострою проблемою, складність якої обумовленанеготовністю України до її розв'язання ні законодавче, ні організаційно. Такимчином, Україна стала країною прийняття мігрантів, і в той же час такою, щопороджує міграцію. Нині сфера регулювання міграції перебуває у компетенціїбільше десяти відомств і не має єдиної чіткої координації. Не завершено,розпочате у 1994 p., формування правової законодавчої бази регулювання міграціїта відповідних адміністративних органів. Аналіз міграційної ситуації в Україніпоказує, що вона розвивається набагато швидше ніж органи, які повинні їїрегулювати. За таких умов все очевиднішою стає загроза того, що ситуація можевийти з-під контролю. Міграційне право України має тісно переплітатися зміжнародним і повинно узгоджуватися з ним шляхом внесення змін до існуючоїзаконодавчої бази і прийняття нових законів.
Список використаних джерел
1.        ЄС підтримує ініціативу України зі створення єдиноїДержавної міграційної служби // www.minjust.gov.ua/0/9943
2.        Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001№ 2491-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 41, ст. 197
3.        Мозоль А., Характеристика і аналіз міграційногозаконодавства та міграційних процесів в Україні // Право України. — 2001. — № 4.- С.56-62.
4.        Мосьондз С.О. Характеристика міграційногозаконодавства та органів державної виконавчої влади у сфері міграції // Проблемиміграції. — 2002. — № 3. — С.2-6.
5.        Мосьондз С.О. Сучасні тенденції становленнядержавної міграційної політики України // Науковий вісник Національної академіївнутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С.82-88.
6.        Проект Закону України «Про державну міграційнуслужбу в Україні» № 1327 від 08.04.2008 // gska2. rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id= &pf3511=31333
7.        Чехович С.Б. Елементарний курс міграційного праваУкраїни: Конспект лекцій: Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.
8.        Ярошенко, М. Україна — не Франція (думки з приводуміграційної ситуаціїї в Україні) / М. Ярошенко // Берегиня. — 2006. — № 4. — С.57-59.