ТЕМА 1. КРИМІНОЛОГІЯЯК НАУКА, ЇЇ ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН
План
1. Поняттякримінології як науки, її предмет.
2. Місце кримінологіїв системі наук.
3. Історія і сучаснийстан кримінології.
Література
1. Криминология:Учебник / Н.А.Беляев и др. – СПб., 1992.
2. Криминология:Учебник / Под. ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.
3. Зелинский А.Ф.Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.
Питання 1. Поняттякримінології як науки, її предмет
Саме словокримінологія означає, що це наука про злочинність. Crimen (лат.) – це злочин,злочинність, а logos (грец.) – вчення.
Виникнення науки прозлочинність пов'язують з виходом у світ у 1764 році невеличкої книжки26-літнього італійського юриста Чезара Беккаріа (1738-1794). Ця книжканазивалась «Про злочини і покарання». Ідеї, що були викладені в ній,надзвичайно швидко поширились по всьому світу і справили вирішальний вплив наподальший розвиток науки і практики боротьби із злочинністю.
Але назву «кримінологія»наука про злочинність отримала пізніше, після того як у 1885 р. італійськийвчений Рафаель Гарофалло видав книжку, яка називалась «Кримінологія».
До виникненнякримінології як спеціальної галузі науки проблеми злочинності розглядались уфілософії і релігії, що розвивали етичні проблеми, на яких базується правосуддя.
При визначенні щоє предметом, яким займається кримінологія, слід мати на увазі наступне.Коло елементів, з яких складається предмет кримінології не може бути незмінним,однозначно визначеним. Зміст предмету кримінології, його структура змінюються зрозвитком науки і практики. В той же час має існувати певний критерій, здопомогою якого можна було б відносити ті чи інші фактори до предметукримінологічної науки. Виходячи з цього критерію, кримінологію можна визначитинаступним чином.
Кримінологія – це наука, що вивчає природу злочинності дляпізнання причин і умов, котрі породжують злочинність і розробляє на підставіцього ефективні засоби протидії злочинності
В цьому визначенніпоняття кримінології і міститься критерій того, що може бути включено допредмету кримінологічної науки.
На сьогодні допредмету кримінології згідно з її визначенням, як правило, включають такіелементи:
1. Злочинність яксоціальне явище.
2. Причини і умови,що породжують злочинність (криміногенні фактори – так їх ще називають).
3. Особистістьзлочинця.
4. Попередженнязлочинності.
5. Жертва злочину.
До предметукримінології можуть включатися також інші елементи, вивчення яких є необхіднимдля виконання їх основного завдання: сприяти підвищенню ефективностіпротидії злочинності.
Для виконання цьогозавдання кримінологія повинна мати наступні функції: 1) описову; 2)пояснювальну; 3) прогностичну; 4) регулятивну.
Питання 2. Місцекримінології в системі наук
Для розкриттясутності кримінології як науки слід вияснити також її місце в системі наук.
Хоча кримінологіятісно пов'язана з наукою кримінального права, але вона не є частиною цієїнауки. Кримінологія є самостійною наукою, що має свій власний предмет,відмінний від предмету науки кримінального права. Предметом кримінального праває правовідносини з приводу конкретного злочину і встановлена закономкримінальна відповідальність за нього. Предмет кримінології –злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, попередження злочинів якрепресивними, так і нерепресивними засобами.
Кримінологію не можнавважати лише правовою наукою, бо її предмет виходить за межі предмету юридичноїнауки, предметом якої є право як соціальне явище.
Оскільки злочинністьяк предмет кримінології є за своєю природою явищем, що має соціологічні іпсихологічні властивості, то наука кримінологія, що вивчає це явище, маєвідповідно бути самостійною комплексною соціолого-психологічною наукою,котра використовує для дослідження злочинності досягнення інших наук:філософії, економіки, юриспруденції, педагогіки і т.п.
Кримінологія не лишевикористовує дані інших наук, а й збагачує інші науки своїми власнимивисновками.
Оскільки злочинністьзв'язана із економікою, кримінологія не може обійтись без взаємодії зекономічною наукою.
Суттєвою мас бутивзаємодія кримінології з юриспруденцією. Юриспруденція визначає можливостірізноманітних галузей законодавства (не лише кримінального права) у сферіпопередження злочинності. Особливо це стосується законодавства, що регулюєекономічне життя, адміністративного законодавства.
Останнім часом,особливо у західних країнах, кримінологія тісно взаємодіє з біологічниминауками і медициною, котрі відкривають засоби впливу на поведінку осіб, щовчиняють злочини, а також досліджують вплив алкоголізму і наркоманії, іншихпатологічних факторів на кримінальні прояви.
Питання 3. Історіяі сучасний стан кримінології
Історію кримінологіїможна розбити на три етапи: 1) етап класичної школи XVIII ст.; 2) етаппозитивістської школи кінця XIX ст. і 3) кримінологія новітнього часу (зсередини XX ст.).
Згідно з канонами класичноїшколи людина сама контролює свою долю відповідно до свободиволі. Суспільство повинне реагувати на злочин так, щоб змусити особу за власноюволею відмовитись від злочинної поведінки і вибрати незлочинну, аби не бутипокараним, с.49 у Фокса. Представники: Чезаре Беккарія, британськийкримінолог Джон Говард.
Позитивістськашкола критикує такий спосібвпливу па злочинність, вважаючи його непродуктивним. Згідно з її ідеямиповедінка людини визначається багатьма фізіологічними, психологічними ісоціальними факторами, котрі не можна нейтралізувати репресивними засобами.
Представники: Ч.Ломброзо, Енріко Феррі, Тард та інші.
Тому завданнямкримінології є вивчення цих факторів і розробка відповідних їм засобів, здатнихзмусити людину бути добропорядною, професійно корисною суспільству ідисциплінованою. (Про Ломброзо).
Якщо класичнашкола звертала основну увагу на діяння, то позитивістська школа –на злочинця, його властивості. Класична школа орієнтована на захист інтересівсуспільства, позитивістська – на виправлення властивостей злочинця.
Кримінологіяновітнього часу відкрила длясебе новий напрям вивчення реакції суспільства на злочинність: звернулась додосліджень потерпілого (жертви злочину) і механізмів соціального контролю.Тепер вже до причин злочинності підходять не тільки з точки зору характеристикизлочинного діяння і властивостей злочинця. Причини виводяться з соціальногопроцесу, в якому задіяні і злочинець, і потерпілий, і суспільство. Особливодосліджуються процеси в суспільстві, в силу яких поведінка людей і самі людивизначаться як злочинні.
Представники: Онер Сатерленд, Селлін, Мертон.
В Україні, якавходила до складу Російської імперії, до революції 1917 року кримінологіярозвивалась як розділ кримінально-правової теорії.
Після революції у1924 році в Одесі виник Кабінет по вивченню злочинності і особи злочинця зфіліалами у Харкові і Києві. У 1931 році Кабінет було перетворено наВсеукраїнський кримінологічний інститут у м. Харкові. Для кримінологічнихдосліджень тієї пори широко використовувались досягнення біології, психіатрії,психології, теорія Бехтєрєва і Павлова.
Починаючи з 1929 р.до середини 30-х років українська радянська кримінологія потерпіла розгром.Приводом стала звинувачення у пропаганді ідей Ч.Ломброзо про природженоюзлочинця. Кримінологічні кабінети були ліквідовані, а інститути по вивченнюзлочинності перетворені в установи по вивченню кримінальної політики ікримінального права.
Відродженнякримінологічної науки почалось у 1956 р., після з'їзду КПРС, з 1964 р.вводиться викладання кримінології в юридичних вузах. В Україні відродженнякримінології пов'язане з іменем проф. П.П.Михайленка. В 1964 р. він видав успівавторстві з І.Гельфандом монографію «Предупреждение преступлений –основа борьбы за искоренение преступности».
Значний вклад урозвиток кримінології внесли вчені Національної юридичної академії у м.Харкові, Національної академії внутрішніх справ у м. Києві, Інституту держави іправа НАН України, Київського національного університету.
Зараз українськакримінологія переживає кризу, зумовлену занепадом кримінологічних досліджень.Однак...
ТЕМА 2. МЕТОДИКАКРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
План
1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і видикримінологічних досліджень.
2. Джерелакримінологічної інформації і методи їх пізнання.
3. Організаціякримінологічних досліджень.
Література
1. Криминология:Учебник / Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.
2. Косоплечев Н.П.Методы криминологических исследований. – М, 1985.
Питання 1.Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень
Найбільш продуктивнимметодологічним принципом пізнання соціальних явищ є принцип соціальногонатуралізму, що знайшов особливий розвиток у працях французького соціологаЕміля Дюркгейма. Відповідно до нього соціальні явища, будучи вищою формоюрозвитку природи існують так само за законами природи, як і фізичні табіологічні явища. Закони соціальної природи є вищою формою існування фізичних ібіологічних законів. Видатний внесок в утвердження принципу соціальногонатуралізму внесли такі мислителі, як: Джон Локк, Артур Шопенгауер, Огюст Конт,Еміль Дюркгейм, Зигмунд Фрейд та інші.
На принципісоціального натуралізму в юриспруденції була заснована ідеяприродного права.
Кримінологія повиннатак само, як і юриспруденція спиратися у пізнанні злочинності на принципсоціального натуралізму.
Методикакримінологічних досліджень має узгоджуватись з принципом соціальногонатуралізму.
Кримінологічнедослідження – це процесотримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинцядля розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективностіпротидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати занаступними критеріями:
— цільоваспрямованість;
— обсяг вихідноїінформації;
— пізнавальнийінструментарій;
— принцип визначенняоб'єкта;
— масштаб;
— види злочинів.
По цільовійспрямованості –кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичнідослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні – навдосконалення практики боротьби із злочинністю.
По обсягу вихідноїінформації – дослідженняподіляються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають усебе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі безвиключення злочини на даній території). Вибіркові – це вивчення певної частинигенеральної сукупності.
По пізнавальномуінструментарію – розрізняютьдисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчаєтьсяза допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому – використовуються нелише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад:соціології, психології, педагогіки і т.п.).
По принципувизначення об'єкта вивчення –дослідження діляться на територіальні і галузеві.
По масштабам – республіканські, регіональні, місцеві.
Питання 2. Джерелакримінологічної інформації і методи їх пізнання
Під кримінологічноюінформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини іумови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація – кримінологічнаінформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність,корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформаціїзалежно від видів поділяються наступним чином:
1) офіційнаінформація;
2) неофіційнаінформація.
І. Офіційнаінформація – це інформація, що виходить від державних органів, громадськихорганізацій і оформлена за встановленими правилами. Офіційна інформація, усвою чергу, поділяється на:
а)нормативно-правову;
б) звітну;
в) процесуальну(крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);
г)оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документаціяоперативно-розшукової роботи);
д) довідкову(протоколи і т.п.);
е) методичну (огляди,методичні рекомендації);
ж)організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)
II. Неофіційнаінформація – це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їхособисту інтерпретацію фактів.
Під методомкримінологічного дослідженняслід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупністьприйомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов,особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.
Методикакримінологічного дослідження– це система методів, що застосовуються для – зібрання, обробки, аналізу іінтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічногодослідження поділяються на такі групи:
1) документальнийметод;
2) опитування;
3) спостереження;
4) експеримент.
Документальнийметод полягає в використанніінформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці таінших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальнихсправ. Опитування поділяється на два види:
1) інтерв'ю;
2) анкетуваннягромадян.
Інтерв'ю може бутитаких видів: вільне,спрямоване, панельне (тобто повторне через деякий час), групове.
Вільне інтерв'ю – пропонується тема, по який респондент увільній формі веде розповідь.
Спрямованеінтерв'ю – відповіді на чіткосформульовані запитання. Відповіді фіксуються словами «так» чи«ні», балами (1, 2, 3.....), або знаками "+","-".
Панельне, або повторне, інтерв'ю – повторна бесіда зоднією і тією ж особою через деякий час.
Групове інтерв'ю – бесіда не з однією, а з групою осіб.
Метод анкетування – полягає в отриманні відомостей у виглядіписьмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети.
Другий методопитування – це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.
За процедуроюпроведення, анкетування поділяється на очне і заочне, повне і вибіркове,відкрите і анонімне.
Питання в анкетахформулюються двома способами:
1) відкритим, – коли вонивимагають відповідь у вільній формі;
2) закритим, – коливони вимагають вибрати відповідь із запропонованого в анкеті набору(«так», «ні»).
Спостереження якметод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідникомдосліджуваного явища.
Експеримент – якметод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, щодозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічнезначимі факти.
Це були методизбирання кримінологічної інформації.
А тепер:
Методи обробки іаналізу зібраної кримінологічної інформації – це спеціальні прийоми упорядкування, систематизаціїінформації для того, щоб одержати нові висновки.
Упорядкуваннязібраного матеріалуздійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичніряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.
Обробка інформації,як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Обробленаінформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні ізодержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.
Питання 3.Організація кримінологічних досліджень
Кримінологічнідослідження складається з наступних елементів:
1) розробка програмиі плану дослідження;
2) підготовканеобхідних засобів;
3) збиранняінформації;
4) обробка одержаноїінформації;
5) інтерпретаціяодержаної інформації;
6) розробкарекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.
Програмакримінологічного дослідження– це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а такожметодики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачідослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюєтьсяпредмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи інауковий інструментарій дослідження, визначаються форма представленнярезультатів дослідження.
Гіпотезадослідження – це науково обґрунтованепередбачення, що формулюється стосовно досліджувальних явищ. Для того, щоб цягіпотеза перетворилась з передбачення у достовірне знання, вона і має бутиперевірена і підтверджена фактами у процесі дослідження.
Гіпотеза формулюєтьсяна підставі визначення проблеми яку треба розв'язати. Гіпотеза маєузгоджуватись з певними кримінологічними концепціями і принципами.
Завдання, цілікримінологічні дослідження, а також засоби їх досягнення мають узгоджуватисьміж собою.
Усі засоби збиранняінформації повинні пройти випробування для визначення їх придатності у даномудослідженні. З цією метою проводяться так звані пілотажні (пошукові)дослідження, котрі допомагають уточнити зміст запитань в анкетах, обсягвибірки, характер гіпотези і т.п.
ТЕМА 3.ЗЛОЧИННІСТЬ
План
1. Поняттязлочинності.
2. Показники, щохарактеризують злочинність.
3. Латентназлочинність.
Література
1. Підручники з кримінології.
Питання 1. Поняттязлочинності
Злочинність – цеявище, яке ніколи не переставало хвилювати людство. З приводу визначеннязлочинності завжди існували гострі дискусії. Розбіжності у поглядах на природузлочинності були не лише щодо самого поняття злочинності, що таке злочинність,але й щодо того чи можливо з нею успішно боротися, чи є вона постійним іневідворотним супутником людського суспільства, чи можна її подолати. Ті вченіі мислителі, які розглядали людське суспільство як таке, що піддаєтьсявдосконаленню, говорили про можливість усунення злочинності взагалі. Такнароджувались утопічні ідеї Компанели, Г.Мора та інших ідеологів, що обіцялисуспільству, котре буде слідувати їх рецептам, життя без злочинності.
Марксизм-ленінізм тежстверджував вустами радянських ідеологів те, що в комуністичному суспільствізлочинність зникне.
Інші мислителі,навпаки, вважали, що суспільство існувати без злочинності не може, злочинність– це явище «властиве всякому здоровому суспільству» (Е. Дюркгейм).
Але за будь-якихпідходів у розумінні природи злочинності, вона визнається явищем, котре так чиінакше має соціальні корені.
Вперше на можливістьрозрахувати залежність злочинності від соціальних процесів вказав знаменитийматематик і астроном Адольф Жак Кетле. Виступаючи 9 травня 1831 р. на засіданнібельгійської Королівської академії у Брюсселі, він заявив, що ми можеморозрахувати заздалегідь скільки індивідів умиють руки кров'ю своїхспівгромадян. Тут перед нами рахунок скільки людей стануть шахраями, скількистануть отруйниками, майже так, як ми можемо підрахувати скільки людейнародиться і скільки помре. Тут перед нами рахунок, писав він, по якому миплатимо з жахливою регулярністю, ми платимо тюрмами, ланцюгами, шибеницями.
Крім соціальногопідходу до визначення природи злочинності в кримінологіїє місце і для визначення біологічних аспектів природи злочинності. Часто ці двапідходи протиставляються, але сьогодні стає все більш очевидним, що потрібнаконцепція, котра визначила б яким чином у природі злочинності поєднуютьсясоціальний і біологічний аспекти. Поки що такої концепції немає. Але привизначенні поняття злочинності слід його формулювати так, щоб у ньому буломісце не лише для соціального аспекту, а й для біологічного. При визначенніпоняття злочинності слід також мати на увазі, що злочини – це зовнішній прояв увигляді суспільно-небезпечного діяння волі і свідомості людини, котра їхвчиняє. Породження злочинності соціальними і біологічними факторами не можевідбуватися без участі волі і свідомості людей, що стають злочинцями.
Не можна обійтись привизначенні злочинності і без врахування того факту, що злочином визнається лишете діяння, котре передбачене у кримінальному законі.
Виходячи з названихознак, поняття злочинності може бути сформульоване наступним чином:
Злочинність – це соціальне явище, що полягає у прояві волі ісвідомості людей у вигляді суспільне небезпечних діянь, забороненихкримінальним законом.
В літературівикладаються різноманітні визначення злочинності, але вони мають багатонедоліків, які вітчизняна кримінологія зобов'язана поступово подолати.
Питання 2.Показники, що характеризують злочинність
Злочинністьхарактеризується наступними параметрами (показниками):
1) рівеньзлочинності;
2) динаміказлочинності.
Стан злочинностіхарактеризується у свою чергу через два показники:
1) рівень злочинності– це кількісний показник;
2) структуразлочинності – це якісний показник.
Рівень злочинності– це кількісний показникзлочинів, вчинених на певній території за певний період. Для характеристикирівня злочинності можна застосовувати абсолютне число злочинів. Для більшпорівнюваного визначення рівня злочинності в різних регіонах використовуютьтакий показник як коефіцієнт злочинності, або індекс злочинності.
Коефіцієнтзлочинності вимірюється співвідношенням числа злочинів (або числа злочинців) дочисла населення, узятого в тисячних, десятитисячних або стотисячних долях.
Для більш точноговизначення рівня злочинності треба враховувати не все населення, а лише тівікові групи, представники яких можуть притягатися до кримінальноївідповідальності.
Такий коефіцієнтвизначає інтенсивність проявів злочинності на даній території за певний час.Загальна формула визначення коефіцієнта злочинності має такий вигляд:
К = 3 (0) * 1 тис.(чи 10 тис., чи 100 тис.)
Н (від 14 років)
Де 3 –абсолютне число злочинів,
О (особи) – абсолютне число злочинців,
Н – чисельність населення відповідального віку.
Поряд з абсолютнимчислом злочинців коефіцієнт злочинності використовується для характеристики рівнязлочинності. – кількісного показника стану злочинності.
Стан злочинностіхарактеризується також структурою злочинності, котра є якісним показником станузлочинності.
Структуразлочинності – цеспіввідношення між видами злочинів, вчинених на даній території за певний час.
Які види злочинівслід співвідносити між собою залежить від потреб конкретного визначення станузлочинності. Існують наступні підходи у визначенні структур злочинності:
1) по просторовим чичасовим ознакам злочинів;
2) по ступенюсуспільної небезпечності (тяжкі злочини, менш тяжкі, злочини, що не маютьвеликої суспільної небезпечності);
3) по формі вини(навмисні, необережні);
4) по ознакам особивинного (жіноча, чоловіча, неповнолітніх, рецидивна і т.п.);
5) по форміспівучасті (індивідуальна, групова).
Такими є показники,що характеризують стан злочинності кількісно і якісно. Крім стану злочинностіважливим показником, що характеризує злочинність є також динаміказлочинності.
Динаміказлочинності – це зміникількісних і якісних характеристик стану злочинності, а також її структури напротязі певного часу.
Динаміка можепроявлятися в рості рівня злочинності чи зниженні його, в погіршенні структуризлочинності чи покращанні її, в коливанні рівня і структури залежно від порироку і т. п.
Питання 3.Латентна злочинність
Латентназлочинність – це частина усієїзлочинності, яка не зареєстрована в установленому порядку.
Рівень латентноїзлочинності визначаєтьсякількістю злочинів, що залишились без реєстрації.
Латентність частинизлочинності є перешкодою для боротьби з нею, знижує ефективність заходівпротидії злочинності, порушує принцип справедливості.
Це зумовлюєнеобхідність визначення рівня латентної злочинності, а також причин латентностіз метою їх усунення.
За даними спостереженьпрезидентської комісії по дослідженню злочинності в США реєструється лише кожне4те зґвалтування і кожен 6ий напад з метою заволодіннямайном.
За дослідженнямифахівців у Японії реальний обсяг злочинності в кращому випадку у 2 разиперевищує дані статистики.
В Україні ситуація златентною злочинністю набагато гірша, але рівень її не вивчався.
В юридичнійлітературі розрізняють латентність двох видів:
1) природну;
2) штучну.
Під природною латентністю розуміють сукупність випадків,коли правоохоронним органам не став відомим факт вчинення злочину.
Штучна латентність охоплює випадки, колиправоохоронні органи, маючи необхідну інформацію про вчинення злочину неставлять його на облік, аби не займатись його розслідуванням, полегшити собіпрацю, створити видимість благополуччя у боротьбі зі злочинністю.
Методи, здопомогою яких можна виявити латентну злочинність, є такі:
1. Загальні:вивчення громадської думки про стан злочинності; експертна оцінка приопитуванні фахівців; вивчення документів правоохоронних органів, контрольно-ревізійнихорганів, медичних установ і т. п.
2. Спеціальні:аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення дорозкриття і застосування санкції, екстраполяція і т. п.
Практика роботиправоохоронних органів показує, що можна розрізняти рівні латентності:
а) низький рівень– злочини, приховувати які дуже складно ( вбивства, розбої, крадіжки);
б) середній рівень– злочини, які менш очевидні або мотивація заявлення про які у потерпілихслабка;
в) високий рівень– що, як правило, не очевидні, а потерпілі не схильні про них заявляти(зґвалтування).
ТЕМА 4. ПРИЧИНИ ІУМОВИ,ЩО ПОРОДЖУЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ
План
1. Поняття причин іумов, що породжують злочинність.
2. Сучасні концепціїпричин і умов, що породжують злочинність.
3. Причини і умовизлочинності в сучасному світі і в Україні.
Література
1. Криминология:Учебник / Под редакцией В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.
2. Зелинский А. Ф.Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.
3. Шнайдер Г.И. Криминология. – Москва, 1994.
Питання 1.Поняттяпричин і умов, що породжують злочинність
Причиною в науцівзагалі прийнято вважати явище, яке за певних умов, породжує інше явище, котрерозглядається як наслідок.
Умова, на відміну від причини, це фактор, котрий самне породжує наслідок, але є необхідним для того, щоб причина породжуваланаслідок. Умова – це середовище, обстановка, ситуація, опинившись в яких,причина спрацьовує.
Часто в кримінологіїпричини і умови, що породжують злочинність, об'єднуються під загальним терміном«криміногенні фактори». Процес породження злочинності такожназивають детермінацією, а фактори, що породжують злочинність – детермінантами.Фактори, котрі діють навпаки – проти злочинності – називають відповідно антикриміногеннимифакторами.
Причини і умови, щопороджують ті чи інші явища, діють і у фізичній, і у біологічній, і усоціологічній формах природи. Але слід мати на увазі, що у кожній з цих формприроди причини і умови діють по-різному, мають свої особливості, які требавраховувати.
Для дії причин і умовв соціальній сфері характерним є те, що дія відбувається через волю ісвідомість людей.
Оскільки злочинністьє соціальним явищем, то причини і умови, що її породжують, теж діють через волюі свідомість людей.
У зв'язку з тим, щопричина і умови проявляються у наслідках, які вони породжують, то пізнатипричини і умови можна розглядаючи наслідки.
Для того, щоб пізнатипричини і умови, котрі породжують злочинність, потрібно досліджувативластивості злочинності як їх наслідку.
Злочинність, завизначенням, – це соціальне явище, що полягає у прояві волі і свідомості людейу вигляді суспільно-небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Отже,виходячи з цього, розуміння злочинності, причини і умови, котрі її породжують –це фактори, що спричиняють і зумовлюють прояв волі і свідомості людей у виглядізлочинів.
Для того, щоб воля ісвідомість людини проявились у вигляді злочину треба:
по-перше, щоб вонизнаходились попередньо у такому стані, який може породжувати злочин;
по-друге, треба, щобвиникли умови, за яких цей стан може проявитися (реалізуватися) у виглядізлочину.
Виходячи з цього,причини злочинності можна визначити як фактори, котрі приводять волю ісвідомість людини у криміногенний стан, тобто у стан, який може проявлятися упородженні саме злочинного діяння.
Умови, відповідно, –це фактори, які необхідні для того, щоб криміногенний стан волі і свідомостілюдини проявився саме у вигляді злочинного діяння.
Слід розрізнятипоняття причини і умови, що породжують злочинність взагалі, – і причини іумови, що породжують конкретні злочини. Вони співвідносяться між собоюяк загальне і окреме (видове). Причини і умови злочинності в Україні і причиниі умови, наприклад, вбивств в Україні – відрізняються тим, що друге є окремимпроявом (різновидністю) першого.
Питання 2.Сучасні концепції причин і умов, що породжують злочинність
Сучасних концепційпричин і умов злочинності багато і дуже різноманітні, що свідчить: з одногобоку, про надзвичайну складність самої проблеми причин і умов злочинності; а зіншого боку, про недостатньо глибоке поки що пізнання природи злочинності. Усіконцепції причин і умов злочинності можна поділити на три види:
І.Соціоцентричні– в яких центральними, визначальними визнаються фактори соціальної організаціїлюдей.
II. Біоцентричні– в яких центральними визнаються фактори біологічної організації людей.
III. Культуроцентричні– в яких центральними визнаються фактори людської культури. (Концепції –узгодження з Богом, просвітництво, упорядкованість життя людей відповідно дозаконів природи). Недоліками соціоцентричних і біоцентричних концепцій єнаступне. Соціологічні і біологічні фактори безумовно відіграють кожен своюроль у породженні злочинності, але ці ролі мають певні межі, які треба точновизначити. Не маючи такого визначення, соціоцентричні і біоцентричні концепціїспотворюють роль соціальних і біологічних факторів у породженні злочинності. Цеведе до крайнощів, вульгаризації у поясненні причин і умов злочинності. Крімцього, соціоцентричні і біоцентричні концепції в кримінології залишають позаувагою залежність соціологічних і біологічних факторів від культури людей. Виходячиз цього, найбільш продуктивними слід визнати культуроцентричні концепціїпричин і умов злочинності.
Існують різнівизначення культури. Але найбільш фундаментальним можна вважати те, за якимкультура розуміється, як міра узгодженості волі і свідомості людей з законамиприроди.
Дія будь-якихсоціологічних і біологічних факторів у суспільному житті, в тому числі упородженні злочинності, визначається волею і свідомістю, а те як самеволя і свідомість визначають дію вказаних факторів – залежить від культурилюдей. Тому справедливою є формула: «Культура людей визначає їхжиття».
Злочин – це проявволі і свідомості, котрі знаходяться у стані неузгодженості з законами природи,тобто у стані безкультур'я. Будь-які фактори, котрі протидіють узгодженню воліі свідомості людей із законами природи, слід вважати причинами злочинності(наприклад, відсутність ринку, безробіття і т.п.). І навпаки: фактори, щосприяють такому узгодженню – є антикриміногенними факторами. Вони імають використовуватись для протидії злочинності.
Фактори соціологічніі біологічні, котрі є необхідними для дії причин злочинності є умовамизлочинності. (Наприклад, алкоголізм, психічні аномалії і т.п.). А соціологічніі біологічні фактори, котрі є необхідними для дії антикриміногенних причин – єумовами протидії злочинності.
Знаходячись у станінеузгодженості з законами природи, воля людини набирає форму сваволі, асвідомість – форму ілюзій, утворюючи так званий комплекс сваволі і ілюзій.Саме комплекс сваволі і ілюзій проявляється за певних умов у вигляді злочину.
Отже, відповідно докультуроцентричної концепції фактори, що викликають формування у людейкомплексу сваволі і ілюзій – є причинами злочинності, а фактори, що сприяютьпрояву цього комплексу у вигляді злочину – є умовами злочинності. Рольпричини і умови злочинності криміногенного фактору можуть виконуватинайрізноманітніші чинники у будь-якій сфері життя, головне, щоб вони маливластивість сприяти формуванню і прояву сваволі людей у вигляді злочинів.
Отже, причинизлочинності в усі часи: і в минулому, і сьогодні, і в майбутньому, а також вусіх народів одні і ті ж за своєю властивістю – сприяти формуванню і проявусваволі людей у вигляді злочинів. Але за різних часів і у різних народівздатність отримувати цю властивість і ставати криміногенними можуть різніфактори. Наприклад, у свій час рабство могло спричиняти злочини, у інші часи –кріпацтво, сьогодні – безробіття. Війни – завжди спричиняють злочини в усіхнародів. Характер людей завжди був умовою для того чи іншого злочинного прояву.
Стан узгодженостіволі і свідомості людини з законами природи, тобто стан їх культурності,називають ще здоровим глуздом. Тому культуроцентричну концепцію причин і умовзлочинності можна назвати ще інакше концепцією «здорового глузду»або концепцією «нездорового глузду». Фактори, що перешкоджаютьформуванню у людини здорового глузду і є криміногенними факторами. Комплекссваволі і ілюзії означає, що у людини відсутній здоровий глузд, хоч вона і єпри цьому осудною, і може мати найкраще психічне здоров'я.
Оскільки основними каналамиузгодження волі і свідомості з законами природи і формування здорового глуздує: 1) свобода жити за законами природи і 2) натуралістичне і релігійнепросвітництво, то можна зробити висновок, що причинами злочинності єфактори, котрі перешкоджають людині користуватися цими культуризуючимиканалами, тобто: 1) свободою жити за законами природи; 2)натуралістичним і релігійним просвітництвом.
Питання 3. Причиниі умови злочинності в сучасному світі і в Україні
Відповідно докультуроцентричної концепції причин і умов злочинності роль криміногеннихфакторів в сучасних країнах виконують найрізноманітніші чинники. Ці факторивстановлюються за допомогою кримінологічних досліджень. Дослідження показали,що криміногенні фактори в сучасний період діють більш активно, хоч у різнихкраїнах ступінь цієї активності різна. Цей висновок випливає з ростузлочинності в усіх країнах, хоч і по-різному. Його можна пояснити наступнимчином. З розвитком нових технологій людської діяльності з'являються новіступені (нові можливості) для людської свободи, для вибору тих чи інших дій.Сьогодні люди можуть робити те, що раніше вони технологічно зробити не малиможливості. Наприклад, викрасти мільйон доларів з банку не виходячи з власноїквартири за допомогою комп'ютера. Це збільшення свободи і зумовлює збільшеннязлочинних проявів. Наприклад, збільшення предметів, котрі можна вкрасти(автомобілі, відеоапаратура, гроші, дорогоцінності і т. п.) також сприяєзбільшенню злочинних проявів.
Збільшення свободисприяє також і збільшенню доброчинних проявів, законопослушних діянь. Алеоскільки ці діяння не реєструються так як злочинні, то складається хибневраження, що прогрес суспільства породжує лише збільшення злочинності і томувін є негативним фактором.
Тоталітаризм, що мавмісце у XX столітті (сталінський, муссолінський, гітлерівський) не усуваєпричин і умов злочинності, він іде іншим шляхом у боротьбі із злочинністю –обмежує свободу волі. Таким шляхом можна досягти надзвичайно низького рівня злочиннихпроявів, але такий спосіб із злочинністю є протиприродним, і тому руйнуєсуспільство.
Особливістюзлочинності в сучасній Україні є те, що у нас в результаті кризи, створилисясприятливі умови для формування у людей сваволі, і прояву її у виглядізлочинів. Цей стан суспільства називається криміналізмом. Його формулатака: кожен мусить вибирати одне з двох зол, – або стати злочинцем, або бутипотерпілим від злочинців, – третього не дано. Ця особливість дії причин і умовзлочинності породжує і особливість злочинності в Україні. Репресивні засоби вцих умовах не можуть бути ефективними, злочинність не має берегів.Криміногенними факторами, що зумовлюють стан криміналізму в Україні є фактори,котрі перешкоджають людям користуватися: 1) свободою жити за законами природи;2) натуралістичним і релігійним просвітництвом. Це сприяє надзвичайномупоширенню у суспільстві комплексу сваволі і ілюзій, котрий і проявляється увигляді злочинів. Люди не можуть жити за нормами здорового глузду.
ТЕМА 5.ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ
План
1. Поняттяособистості злочинця і закономірності її формування.
2. Соціальне ібіологічне в особистості злочинця.
3. Кримінологічна класифікація злочинців.
Література
1. Криминология.Учебник под ред. В.Г.Лихолоба И В.П.Филонова. – К., 1997.
2. Курс советскойкриминологии. – М., 1985.
3. Зелинский А.Ф.Криминология. – Харьков, 1996.
Питання 1. Поняттяособистості злочинця і закономірності її формування
Без пізнання особистостізлочинця, властивостей притаманних цій особистості, неможливо ні пізнатипричини і умови злочинності, ні розробити ефективні заходи протидіїзлочинності. В цьому полягає кримінологічне значення вивчення особистостізлочинця.
Для того, щоб скластипоняття про особистість злочинця, треба знайти відповідь на два питання:
1. Чим відрізняєтьсяособистість злочинця від інших людей?
2. Як формуєтьсяособистість злочинця?
Злочин, як і будь-якаінша поведінка людини, – це прояв її волі і свідомості. Отже: по-перше, особливостізлочинця слід шукати саме у властивостях, притаманних його волі і свідомості;по-друге, властивості, притаманні волі і свідомості злочинця мають сформуватисьі існувати у нього до вчинення злочину, щоб у цьому злочині вони моглипроявитись. З цього можна поняття особистості злочинця визначити наступнимчином: особистість злочинця – це сукупність певних властивостей,притаманних волі і свідомості людини, котра вчиняє злочин.
Які ж саме ці«певні властивості, притаманні волі і свідомості злочинця»?
Ці властивості можнаподілити на дві групи: 1) властивості, загальні для усіх злочинців; 2)властивості, котрі відрізняють одних злочинців від інших – індивідуалізуючивластивості.
Загальнимивластивостями, притаманними волі і свідомості усіх злочинців, на відміну відінших людей є:
а) особливий станволі, котрий ми називаємо станом сваволі;
б) особливий стансвідомості, котрий ми називаємо станом ілюзій.
Стан сваволі і станілюзій створюють ті загальні властивості волі і свідомості злочинця, котрі можнаназвати терміном «комплекс сваволі і ілюзій». Індивідуалізуючимивластивостями, за якими одні злочинці відрізняються від інших є: природжені інабуті індивідуальні властивості, котрі індивідуалізують кримінальний проявкомплексу сваволі і ілюзій у кожного злочинця. До таких властивостейвідносяться: стать, вік, стан фізичного і психічного здоров'я, життєвий досвід,здібності, виховання і безліч інших.
Відповідно до цієїконцепції особистості злочинця питання «Чому вчиняються злочини?»складається з двох питань:
1. Чому людина вчиняєбудь-який злочин взагалі?
2. Чому людина вчиняєсаме цей злочин, а не якийсь інший?
Відповідь на першепитання має бути така: «Те, що людина вчиняє будь-який злочин взагалі,пояснюється наявністю у неї комплексу сваволі і ілюзій”.
Відповідь на другепитання наступна: „Те, що людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсьінший, пояснюється її природженою і набутою індивідуальністю (вік, стать,фізичне і психічне здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і т п.).
Значення викладеноїконцепції особистості злочинця полягає у тому, що вона допомагає: по-перше,відрізнити злочинців від інших людей за певними властивостями волі ісвідомості; по-друге, розрізняти у формуванні злочинця: а) фактори, що формуютькомплекс сваволі і ілюзій, їх ми називаємо причинами злочинності; б)фактори, котрі формують індивідуальність прояву волі і свідомості злочинця, їхми називаємо умовами, що сприяють злочинності.
Крім того заіндивідуалізуючими властивостями здійснюється класифікація злочинців напевні групи.
Питання 2.Соціальне і біологічне в особистості злочинця
Злочинець, як ібудь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином ібіологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою єпроблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного началалюдини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидіїзлочинності.
Існує три підходи дорозв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізміпородження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3)соціально-біологічний.
Соціологічнийпідхід полягає у наданнівирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини.Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищіяких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому вінживе.
Такого підходу,зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чиномперебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічнихфакторів у механізмі породження злочинності.
Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значеннябіологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Цеозначає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.
Цей підхід започаткувавіталійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальникантропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтуватиположення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів всилу природжених біологічних властивостей.
Соціально-біологічнийпідхід полягає у визнаннітого факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграютьпевну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цьогопідходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграютьсоціальні і біологічні властивості людини.
Досвід і розвитоккримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходиє безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умовипізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурілюдини, у тому числі і злочинця.
Виходячи з визначеннязлочину як соціального явища, що полягає у прояві за певних умов волі ісвідомості людини у вигляді злочинного діяння, співвідношення ролей соціальногоі біологічного у породженні злочину може бути визначено наступним чином.
Соціальним чинником вструктурі злочинця як людини є комплекс сваволі і ілюзій, котрий виконує рольпричини злочинного діяння.
Біологічним чинникомв структурі злочинця як людини є фізіологічні і психологічні властивості, котрівиконують роль умов: 1) для формування у даної людини комплексу сваволі іілюзій; 2) для прояву цього комплексу у вигляді того чи іншого певного злочину.Отже, ніякі фізіологічні чи психологічні властивості людини не можуть вважатисяпричинами злочинності, але вони можуть відігравати роль лише умов.
Питання 3.Кримінологічна класифікація злочинців
Кримінологічнакласифікація злочинців необхідна для розробки конкретних методик протидіїзлочинцям, пристосованих до конкретних злочинів. Класифікація злочинців єможливою завдяки існуванню у особистості злочинця певних індивідуалізуючихвластивостей, за якими одні злочинці відрізняються від інших.
Класифікація засновуєтьсяна можливості виділяти типові індивідуальні властивості, притаманні групамосіб. Тип особистості – по Ожегову, “образ, що містить характерні загальніриси якої-небудь групи осіб».
Типологія фіксує небудь-які риси, а лише те головне, без чого не можна вирізнити особистістьпевного типу. Існують різні види класифікації злочинців. Підстави класифікаціїрізноманітні і залежать від поставлених завдань. Найбільш поширеними єнаступні:
1. Класифікаціязаснована на виключно демографічних даних: за статтю, за віком, освітою і т.д.
2. Класифікаціязаснована на даних про соціальне становище і рід занять: робітники, селяни,службовці, пенсіонери, непрацюючі і ті, що навчаються.
3. Класифікація, щовраховує місце проживання (місто, село), місцеві жителі, приїжджі.
4. Класифікація застаном особи в момент вчинення злочину (стан алкогольного сп'яніння,наркотичного збудження, перебування в установі, де відбувається покарання, наробочому місці, при виконанні службових обов'язків і т.п.).
5. Класифікація поінтенсивності злочинної діяльності (повторність, рецидив).
6. Класифікація похарактеру злочинної поведінки (насильницькі, корисливі, посадові і т. п.).
Для виділення певнихтипів злочинців, їх типологізації, класифікація будується за наступнимипідставами: а) за змістом кримінальної спрямованості; б) за формою прояву цієїспрямованості.
За змістомкримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:
1. Насильственні(агресивні) злочинці, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність людини.Це вбивці, насильники, хулігани.
2. Корисливізлочинці, що вчиняють крадіжки, хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники іт. п.
3.Корисливо-насильственні: бандити, грабіжники, вимогателі, корисливі вбивці.
4. Особи, якіпроявили при вчиненні злочинів правовий нігілізм, громадську непокору,ігнорування своїх громадянських і службових обов'язків. Злочини проти порядкууправління, службові злочини (халатність).
5. Особи, що вчинилизлочини з необережності.
За формою проявукримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:
1. Випадкові (особи,які вперше скоїли злочини, що суперечать їх позитивній спрямованості, і якіхарактеризуються попередньою позитивною поведінкою).
2. Ситуаційні (особи,які вперше скоїли тяжкі злочини під впливом несприятливого збігу зовнішніхобставин і характеризуються позитивно у побуті, на роботі).
3. Нестійкі (особи,які скоїли злочини вперше, але раніше допускали правопорушення та іншіаморальні проступки).
4. Злісні (особи, якінеодноразово вчиняли злочини, у тому числі і раніше судимі).
5. Особливонебезпечні (особи, які підпадають під категорію особливо небезпечнихрецидивістів).
Треба мати на увазі,що належність конкретних осіб до того чи іншого типу не є абсолютною.
ТЕМА 6. ПРИЧИНИ ІУМОВИ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ
План
1. Поняття причин і умовконкретного злочину.
2. Механізм злочинноїповедінки.
3. Конкретні життєвіобставини, в яких формується особистість злочинця.
4. Конкретна життєваситуація, в якій вчиняється злочин.
5. Віктимологічний аспектзлочинної поведінки.
Література
1. Криминология.Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.
2. Зелинский А.Ф.Криминология. – Харьков, 1996.
Питання 1. Поняттяпричин і умов конкретного злочину
Причини і умовизлочинності, які існують в суспільстві, діють на конкретну людину черезконкретні обставини її життя, в яких вона формується, а також через конкретнуситуацію, в якій вона діє.
Для того, щоб успішнопротидіяти злочинності на рівні конкретних злочинів, необхідно умітидіагностувати (визначити) криміногенні фактори в конкретних життєвихобставинах, під дією яких людина формується, а також в конкретній життєвійситуації, в якій вона діє. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язуєслідчого, дізнавача, прокурора і суд по конкретних справах встановлювати причинита умови злочинів та вимагати від відповідних осіб їх усунення (ст. 23, 231,232 КПК України).
Причини і умовиконкретного злочину ті ж самі, що і причини і умови злочинності взагалі. Алепричини і умови конкретного злочину конкретизуються через фактори формування ідіяльності певної людини. Тобто, через обставини формування людини в конкретнійсім'ї, ситуацію, в якій людина опинилася в конкретному місці, в конкретний час,і таке інше. Отже, причини і умови конкретного злочину, це криміногенніфактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації,в яких опиняється людина.
Питання 2.Механізм злочинної поведінки
Для протидіїзлочинним діянням необхідно знати не лише причини і умови конкретних злочинів,а й те, як саме ці криміногенні фактори діють у процесі породження злочинногодіяння.
Процес породженнязлочинного діяння називають механізмом злочинної поведінки. Механізмзлочинної поведінки складається з наступних 4-х етапів:
І етап – Під дієюжиттєвих обставин, в яких втілені криміногенні фактори, у людини формуєтьсяособистість злочинця, тобто комплекс сваволі і ілюзій.
II етап – Під впливомкомплексу сваволі і ілюзій людина вибирає саме злочинний спосіб задоволеннясвоїх потреб, в результаті чого у неї виникає злочинний мотив.
III етап – Підвпливом комплексу сваволі і ілюзій людина ставить собі ціль – виконати певнідії, необхідні для задоволення її потреб саме злочинним способом.
IV етап – Під впливомзлочинного мотиву і злочинної цілі людина вчиняє злочинне діяння в умовах конкретноїжиттєвої ситуації, що сприяє злочинному прояву.
Для того, щоб не датиспрацювати механізму злочинної поведінки, слід діяти певним чином на конкретніжиттєві обставини, в яких втілені криміногенні фактори, а також на конкретнужиттєву ситуацію, яка містить умови, сприятливі для злочинних проявів.
Питання 3.Конкретні життєві обставини,в яких формуєтьсяособистість злочинця
Первинним соціальнимсередовищем, в якому діють конкретні життєві обставини, що формують особистістьлюдини взагалі є сім'я. Саме сім'я є тим природним утворенням, у якому маютьдіяти антикриміногенні фактори, які перешкоджали б формуванню комплексу сваволіі ілюзій у людини, тобто особистості злочинця. Але в дійсності не кожна сім'явиконує цю антикриміногенну функцію.
Існує багато такзваних неблагополучних сімей, в котрих обставини складаються так, що сім'ї нелише не протидіють формуванню сваволі у дітей, а навпаки – формують її. Крімцього, у неблагополучних сім'ях, де батьки чи інші дорослі допускають аморальніпоступки чи правопорушення, діти можуть на їх прикладі навчатися стереотипамсвавільної поведінки, тобто набиратися кримінального досвіду.
Конкретні життєвіобставини, що формують особистість злочинця, можуть мати місце і ублагополучних сім'ях, де батьки і інші дорослі є добропорядними людьми, але всилу тих чи інших причин не створюють в сім'ї фактори, які б перешкоджалиформуванню у дітей комплексу сваволі і ілюзій. В таких сім'ях у дітейформується сваволя через їх розбещення, або через повну їх бездоглядність і відчуженість.
Значну криміногеннуроль можуть виконувати конкретні життєві обставини, що складаються унеформальних групах для тих, хто до них входить. Вони також можуть бутиджерелом навчання стереотипів свавільної поведінки. Зокрема, криміногеннимфактором, що може впливати на формування особистості злочинця є найближчеоточення: друзі, сусіди, так звані референтні групи. Дворові і вуличні компаніїпідлітків, що стихійно виникають для спільного проведення дозвілля, нерідкоперетворюються в маргінальні або злочинні групи.
Неформальніоб'єднання молоді часто культивують свободу поведінки, яка має форму сваволі,хоч і не завжди проявляється у вигляді злочинів. До таких можна віднести:рокерів, футбольних фанатів, панків, металістів і т.п.
Знаходження під впливомцих об'єднань може стати конкретною життєвою обставиною, котра буде формуватиособистість злочинця. Це слід враховувати в зв'язку з тим, що як показалидослідження, в неформальних молодіжних об'єднаннях різної спрямованостіперебуває 30-35% молодих людей у віці до 25 років.
Конкретні життєвіобставини можуть містити не лише причини формування сваволі у людей, а й умови,що сприяють такому формуванню. Такими умовами можуть бути: перенесені хвороби,умови, що негативно вплинули на фізіологічний і психологічний розвиток, певнітрадиції і звичаї, недосконалість виховання, бідність, пропаганда стереотипівсвавільної поведінки з екранів телевізорів і т.п.
Питання 4.Конкретна життєва ситуація, в якій вчиняються злочини
Злочини, як ібудь-які інші діяння, вчиняються в певному місці, в певний час, які і утворюютьпевну ситуацію. Конкретна життєва ситуація впливає на те, відбудеться чи невідбудеться злочинний прояв, тобто чи спрацює механізм злочинної поведінки наостанньому етапі.
В одних випадкахособа сама вибирає ситуацію, яка є сприятливою для вчиненнязлочину. В інших, не передбачувана зарані ситуація, що склалася (незалежно відвибору особи) може сприяти реалізації злочинного прояву, який заздалегідь непередбачався навіть самим злочинцем.
Ситуація, в якій вчиняєтьсязлочин, може мати ознаки, котрі в кримінальному праві кваліфікуються як«обставини, що пом'якшують відповідальність” (ст.40 КК) і „обставини,що обтяжують відповідальність” (ст.41 КК).
Ситуації, в якихспрацьовує механізм кримінальної поведінки, можуть кваліфікуватисяпо джерелам виникнення наступним чином:
1) створені самимзлочинцем;
2) такі, що виникли зволі інших осіб;
3) створеністихійними подіями (пожежі, аварії, повені, епідемії і т.п.) та інші.
За характером впливуна діючу особу криміногенні ситуації поділяються на:
1) екстремальні;
2) провокуючі;
3) сприятливі;
4) несприятливі;
5) нейтральні.
Вивченнякриміногенних ситуацій – важлива передумова ефективної протидії злочинностізасобами, притаманними правоохоронним органам.
Питання 5.Віктимологічний аспект злочинної поведінки
Як показує практиказначну роль у механізмі злочинної поведінки, і особливо у формуваннікриміногенної ситуації може відігравати поведінка потерпілого, або жертви. Одиніз дослідників проблем віктимології Л.В.Франк, наприклад, виявив, що приблизнокожний четвертий із числа потерпілих вів себе “неналежним чином.» Позлочинах проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування)провокація з боку жертв спостерігається у 20-60 процентіввипадків. Тому вивчення ролі жертви як одного з найважливіших структурних елементівкриміногенної ситуації набирає великого значення.
Перша спробадослідити феномен жертви злочину була здійснена у 1948 році німецьким вченимГансом Гетигом в роботі «Злочинець і його жертва». Так булозапочатковано особливий напрям у кримінології «віктимологія”, відлатинського victima – жертва. Віктимологія вивчає роль жертви увиникненні криміногенної ситуації і розробляє так званий віктимологічнийаспект попередження злочинів. Віктимологія покликана розробляти шляхи домаксимального скорочення кількості криміногенних ситуацій, створених самимпотерпілим. Суть віктимологічного аспекту попередження злочинівполягає у тому, що необхідна профілактична робота не лише з потенціальнимиправопорушниками, але й і з потенційними жертвами-людьми, чия поведінка, спосібжиття, зв'язки, сімейне становище, рід занять створюють для них підвищенийризик стати жертвою злочинного посягання.
Слід мати на увазі,що віктимна поведінка, не обов'язково неправильна і осудна. Криміногеннаситуація може виникнути і в результаті поступка в моральному і правовомувідношенні нейтрального. (Наприклад, прояв безпідставної довірливості донезнайомого чоловіка, що прийшов у дім).
Віктимними стаютьіноді і дії повністю правомірні і моральні, наприклад, при захисті жінки відприставань хуліганів. Існують професії, пов'язані з підвищеною небезпекою статижертвою злочинних посягань: міліціонери, охоронці, інкасатори, таксисти, асьогодні також бізнесмени, журналісти, політики.
Віктимологіядосліджує також комплекс питань, пов'язаних з відносинами між злочинцями іжертвами їх нападів. Це стосується перш за все про кримінологію сімейнихвідносин, про використання службової залежності жертви від злочинця, який єпосадовою особою і т. п.
За своїм характеромвіктимна поведінка може бути:
• конфліктною,коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або активно бере участь у конфлікті(наприклад, виступає зачинщиком бійки), особлива різновидність – необхіднаоборона, затримання злочинця.
• провокуючою(демонстрація багатства, кокетливість, екстравагантна зовнішність і відкритийодяг жінки, що створює враження її доступності, двозначна поведінка і т.п.).
•легковажною(довірливість, безтурботливість, наївність неповнолітніх і т.п.).
ТЕМА 7. ПРОТИДІЯЗЛОЧИННОСТІ
План
1. Поняття і форми протидіїзлочинності.
2. Система протидіїзлочинності.
3. Суб'єкти протидіїзлочинності.
Література
1. Криминология.Учебник. под ред. Лихолоба и Филонова. – Киев, 1997.
2. А.Ф.Зелинский.Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.
3. Г.И.Шнайдер.Криминология. – М., 1994.
4. Уголовное наказание. – Киев-Донецк, 1997.
Питання 1. Поняттяі форми протидії злочинності
Те, якою має бутипротидія злочинності залежить від властивостей злочинності, а також від тих криміногеннихфакторів, що породжують злочинність. Протидія злочинності – цедіяльність, спрямована на усунення дії криміногенних факторів шляхом:
1) реагування на саміці фактори і 2) реагування на вчинені злочини. Таким чином слід вирізняти двіформи протидії злочинності: 1 форма – реагування на криміногенні фактори,що формують особистість злочинця і сприяють прояву її у вчиненню злочину називаєтьсяпопередженням злочинності або профілактикою злочинності; 2 форма– реагування на вчинення злочинівназивається репресією,або каральноюдіяльністю.
Якщо реагування назлочинність у формі попередження (профілактики) і у формі репресій (кари)здійснюється адекватно, належним чином – то це називається контроль надзлочинністю. Коли цього немає, то кажуть про втрату контролю надзлочинністю. Контроль над злочинністю є нормальним, якщо він не перешкоджаєсвободі і демократичному розвитку суспільства. Інакше буває при тоталітаризмі.
Оскільки існуванняпричин і умов злочинності зумовлене природними властивостями волі і свідомостілюдини, її здатністю до вибору, то протидія злочинності не може полягати внамаганні повністю усунути криміногенні фактори і злочинність, яку вонипороджують. Нормальною є протидія, що полягає в намаганні встановити контрольнад злочинністю шляхом створення найкращих умов для формування і проявунормальної, доброчинної форми волі і найгірших умов для формування і проявуненормальної, злочинної форми волі, тобто сваволі.
Жодне суспільство неможе викоренити повністю злочинність, але воно має протидіяти їй належнимчином. Відповідно до розвитку самого суспільства змінюються і засоби протидіїзлочинності. Чим цивілізованіше суспільство, тим цивілізованіші і засобипротидії злочинності.
В сучаснихдемократичних країнах, що розвиваються цивілізованим шляхом, контроль надзлочинністю здійснюється демократичними засобами, які не перешкоджають вільномурозвитку людини і суспільства. Для тоталітарних суспільств властивим є те, щоконтроль над злочинністю здійснюється засобами, які мають тоталітарний характер.Ці засоби можуть приводити до вражаючого зниження статистичного рівня злочиннихпроявів. Так було при режимах Сталіна, Муссоліні, Гітлера. Але тоталітарнізасоби контролю діють шляхом обмеження свободи усіх громадян, а не лишезлочинців, тому вони є протиприродними і руйнують механізм нормальногоіснування суспільства, що і підтвердилось історичним досвідом.
Сучасна кримінологіяпоки-що не виробила досконалої концепції протидії злочинності. Якщо узагальнитиідею А.С.Макаренка про те, що „господарчий розрахунок – видатнийпедагог“, і ідею Ф.М.Достоєвського про те, що „пороки людськіпороджуються неділовитістю“, та інші ідеї і факти, то можна дійтинаступного висновку.
Основними природнимикультуризуючими засобами, що діють проти причин і умов, які формуютьособистість злочинця, є: 1) здорове, узгоджене з законами природипідприємництво; 2) натуралістичне і релігійне просвітництво.
Підприємництво є тимканалом, через який у людини формується те, що ми називаємо „здоровимглуздом“, тобто нормальна доброчинна форма волі і свідомості людини. Цявластивість робить підприємництво разом з просвітництвом основними природнимизасобами попередження (профілактики) злочинності, тому що заняття ними змушуєлюдину узгоджувати свою волю і свідомість із законами природи і діяти за цимизаконами.
Крім того, як показуєісторичний досвід, ефективність репресивної форми протидії злочинності залежитьвід функціонування в суспільстві узгодженого з законами природи підприємництвав умовах цивілізованого ринку. Без такого підприємництва репресія, діяльністьрепресивних органів стають неефективними і втрачають свою роль. Підприємництвоє природним конкурентом злочинності, а також умовою ефективностірепресії злочинців, отже воно забезпечує нормальний контроль надзлочинністю.
Відповідно до цього уІнституті держави і права НАН України розробляється так звана підприємницько-репресивнамодель протидії злочинності за формулою „підприємництво плюсрепресія“. Згідно з підприємницько-репресивною моделлю слід розрізнятизлочинність 2-х типів:
I-й тип – злочинністьсуспільств, що мають так званий цивілізований ринок, в якому вигідно бутичесним підприємцем;
ІI-й тип –злочинність суспільств, що не мають такого ринку.
Перший типзлочинності характеризується тим, що за наявності протидії їй з боку ринковогопідприємництва вона піддається також контролю з боку держави. Характерноюособливістю другого типу злочинності є те, що за відсутності протидії з бокуринкового підприємництва вона не піддається контролю з боку держави. Оскільки вУкраїні сьогодні немає справжнього (цивілізованого) ринку, коли чеснимпідприємцем бути вигідно, то і маємо злочинність другого типу, яка проявляєтьсяу вигляді криміналізму.
Першочергове завданняу сфері протидії злочинності в Україні полягає у тому, щоб перевести злочинністьіз другого типу у перший. Зробити це можна шляхом розвитку цивілізованогоринку, який має природну здатність обмежувати злочинність певними берегами,спрямовувати її у певні рамки. Це зробить її доступною для контролю, тобто дляадекватного реагування з боку держави.
Цивілізований ринокмає здатність каналювати злочинність, тобто спрямовувати її у певнийканал, без чого вона стає необмеженою (»беспредел") і не піддаєтьсяконтролю.
Найновітнішою,сучасною моделлю протидії злочинності на Заході є так звана модель«розбитих вікон». Вона полягає у тому, що для того, щоб не скоювалисьзлочини, треба якнайактивніше протидіяти будь-яким дрібним правопорушенням іпроступкам, проявам безкультур'я як в побуті так і в громадських місцях. Цямодель знайшла експериментальне підтвердження в Нью-Йорку в 1997 році. Модель«розбитих вікон» і її експериментальна перевірка підтверджуютькультуроцентричну концепцію злочинності, або, образно кажучи, концепціюформування «здорового глузду».
Питання 2. Системапротидії злочинності
Оскільки причини іумови злочинності і конкретних злочинів діють як певна криміногенна система, тоі протидія їм повинна мати характер певної антикриміногенної системи.
Система протидіїзлочинності складається з різноманітних діяльностей, що протидіють формуваннюкомплексу сваволі і ілюзій, а також прояву цього комплексу у вигляді злочину.
Будь-яка діяльність,що може протидіяти формуванню комплексу сваволі і ілюзій, а також йогозлочинному прояву має включатися до системи протидії злочинності.
Система протидіїскладається з наступних елементів:
І. Попередження(профілактика) злочинності. Воно має два види:
а) загальнепопередження – докорінне усунення причин і умов злочинності в суспільстві;
б) індивідуальнепопередження – усунення причин і умов, що породжують конкретні злочини на рівніконкретних життєвих обставин і конкретної життєвої ситуації.
II. Репресіязлочинності – діяльність органів, що здійснюють репресію. Загальне ііндивідуальне попередження здійснюється у двох формах: неспецифічне і специфічне.
Неспецифічнапрофілактична діяльність – це діяльність, спеціально не спрямована на протидіюзлочинності, але своїм наслідком може мати антикриміногенний ефект.
Специфічнапрофілактична діяльність – це діяльність, спеціально спрямована на протидіюзлочинності. Різновидностями специфічної профілактичної діяльності є:
а) запобіганнязлочинам – система дій, спрямованих на перешкодження здійсненню злочинногонаміру конкретною особою до початку посягання на стадіях виявлення умислу абоприготування до злочину;
б) припиненнязлочинів – полягає в діях, спрямованих на припинення вже розпочатої злочинноїдіяльності і відвернення злочинних наслідків;
в) охороннадіяльність – полягає в охороні тих чи інших об'єктів від злочинних посягань.
Питання 3.Суб'єкти протидії злочинності
Суб'єкти протидіїзлочинності – державні і недержавні інституції (організації) і особи, що можутьсвоєю діяльністю неспецифічне чи специфічно протидіяти злочинності. Суб'єктипротидії злочинності можуть бути: 1) неспецифічними; 2) специфічними.
Неспецифічнимисуб'єктами протидії злочинності є інституції і особи, діяльність яких неспрямована на протидію злочинності, але може мати антикриміногенні наслідки(наприклад, Органи державної влади і управління, Верховна Рада, Президент,Кабінет Міністрів, міністерства і відомства та їх органи, місцеві органидержавної адміністрації, органи місцевого самоврядування), недержавніінституції – об'єднання громадян, релігійні організації і т.п.).
Специфічнимисуб'єктами протидії злочинності є інституції і особи, діяльність якихспрямована на протидію злочинності (наприклад, правоохоронні органи, органиМВС, прокуратури, суду, що зобов'язані згідно з ст.23 КПК виявляти причини іумови злочинності).
Органи кримінальноїрепресії (див. ст.4 КПК) є одночасно за законом і специфічними суб'єктамипопередження злочинності. Специфічними суб'єктами протидії злочинності є такожоргани, які не є органами кримінальної репресії, але діяльність їх спрямована напротидію злочинності: координуючі комітети по боротьбі із злочинністю, різнікомісії по боротьбі із злочинністю і таке інше, фонди спеціальні, комітети іслужби у справах неповнолітніх (центрі і на місцях) школи і профучилищасоціальної реабілітації неповнолітніх, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніхі т.п.
ТЕМА 8. МІЖНАРОДНЕСПІВРОБІТНИЦТВОУ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ
План
1. Основні напрямки іформи міжнародного співробітництва у протидії злочинності.
2. Міжнароднідоговори як правова основа співробітництва у протидії злочинності.
3. Співробітництводержав у протидії злочинності в рамкахООН.
4. Міжнароднаорганізація кримінальної поліції "Інтерпол".
Література
1. Криминология:Учебник. Под ред. Лихолоба и Филонова. – Киев, 1997.
2. Шнайдер Г.И.Криминология. – М., 1994.
Питання 1. Основнінапрямки і форми співробітництва у протидії злочинності
Злочинність необмежується національними кордонами. Розширення свободи пересування громадян вумовах зростання останнім часом взаємозв'язків між державами Європи і всьогосвіту – використовується злочинцями все активніше для злочинних цілей. Томуактуально і гостро постає питання про об'єднання зусиль усіх країн з метоюпротидії злочинності. Виникнення міжнародних злочинних організацій загрожуєсамому існуванню міжнародного правопорядку.
В силу необхідностіпротидії міжнародним злочинам держави вступають у багатосторонні міжнародніугоди, які визначають взаємні права і обов'язки учасників відносно протидіїзлочинності. Усі визнані на сьогодні міжнародні злочини можна поділити накілька груп:
І група – злочини,котрі спричиняють шкоду мирному співробітництву і нормальному здійсненнюміжнародних державних відносин. До них відносяться: тероризм, найманство, угонповітряних суден, незаконні радіопередачі.
II група – злочини,котрі наносять шкоду міжнародному економічному і соціально-культурномурозвитку. Це «викрадення творів мистецтва” конрабанда, поширення іторгівля наркотиками, підробка грошей і цінних паперів, а також нелегальнаеміграція.
ПІ група – злочини,котрі наносять шкоду особі, власності чи моральним цінностям. Це захватзаложників, торгівля людьми, поширення порнографії, піратство.
IV група – злочиниусі інші. Наприклад, зіткнення суден у морі, не надання допомоги у морі,злочини, вчинені на борту повітряного судна.
Взаємодопомога державу протидії злочинності здійснюється у таких організованихформах:
1) двостороннього ібагатостороннього співробітництва держав у боротьбі із злочинністю на основіугод по боротьбі із окремими видами злочинів і угод про надання правовоїдопомоги по кримінальним справам;
2) використанняміжнародних організацій, 00Н та інших.
Питання 2.Міжнародні договори як правова основа співробітництва у протидії злочинності
Особливе місцезаймають багатосторонні угоди стосовно боротьби з міжнародними злочинами.Основними цілями співробітництва країн згідно з положеннями цих конвенцій, єзапобігання, припинення і покарання злочинців. Здійснюючи співробітництво наоснові цих конвенцій, держави вирішують безпосередньо наступні завдання:
1) визначається особливанебезпечність відповідних діянь, що посягають на міжнародний і національнийпорядок;
2) здійснюютьсяузгодження кваліфікацій злочинних діянь, і таким чином, визначається об'єкт іоб'єктивна сторона, а також суб'єкти цих злочинів. Суб'єктивна сторона, якправило, не визначається, бо це віднесено до національного кримінальногозаконодавства країн-учасниць;
3) конвенції містятьнорми по встановленню юрисдикції держав над злочинами і злочинцями;
4) положенняконвенцій містять безпосередні зобов'язання країн по координації засобівдіяльності по запобіганню і припиненню міжнародних злочинів;
5) конвенції містятьнорми про надання широкої правової допомоги у справах, які виникають у зв'язкуз вчиненням міжнародних злочинів. До таких конвенцій, зокрема, належать:
1. Женевська конвенціяпо боротьбі з підробкою грошових знаків, прийнята 1929 року (Україна учасниця з1932 р., ст.79 КК України).
2. Нью-Йоркськаконвенція по боротьбі з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третімиособами 1950 р.
3. Женевськаконвенція по припиненню поширення порнографічних видань і торгівлі ними від1923 р.
4. Єдина конвенціяпро наркотичні засоби 1961 року.
5. Конвенція пропсихотропні речовини 1971 року.
6. Конвенція 00Н поборотьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988року.
7. Гаагська конвенціяпо боротьбі з незаконним захватом повітряних суден, 1970 року.
8. Монреальськаконвенція по боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпекицивільної авіації 1971 року (ст.2171КК угон повітряних суден).
9. Конвенція пропопередження і покарання за злочини проти осіб, які користуються міжнароднимзахистом, у тому числі дипломатичних осіб (в КК України – ст.59).
Україна єучасницею усіх цих конвенцій.
На сьогодні Україноюпідписані і діють угоди про співробітництво МВС України з МВС Угорщини,Румунії, Латвії, Литви, Естонії, Польщі та інших країн (усього більше ЗОдержав). СНД окремо – Конвенція 1994 року по цивільних, кримінальних і сімейнихсправах.
Питання 3.Співробітництво держав у протидії злочинності в рамках 00Н
Одним із напрямківспівробітництва між державами у рамках 00Н є обмін досвідом у сферіпопередження злочинності, боротьби з нею і сприяння гуманному поводженню зправопорушниками. В основному діяльність в цих питаннях здійснюється під егідоюГенеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради. Відповідно до статуту00Н Генеральна Асамблея розглядає доповіді Генерального Секретаря 00Н, в яківключені найважливіші проблеми міжнародного співробітництва по попередженнюзлочинності, боротьби з нею і поводженню з правопорушниками.
Економічна іСоціальна Рада забезпечує діяльність 00Н по боротьбі з злочинністю іміжнародними злочинами. Рада визначає стратегію і тактику міжнародногоспівробітництва і діяльності 00Н в цій сфері: приймає рішення про створеннявідповідних міжнародних органів, визначає їх статус, регламент, напрямкидіяльності, скликає сесії і конференції, схвалює довго, середньо такороткострокові програми діяльності 00Н в боротьбі із злочинністю, готує дляГенеральної Асамблеї рекомендації, проекти міжнародних угод з конкретних питаньі таке інше.
Економічна іСоціальна Рада складається із численних комісій, що спеціалізуються поконкретним напрямкам боротьби із злочинністю, та науково-дослідних установ.
Питання 4. Міжнароднаорганізація кримінальної поліції „Інтерпол“
Міжнародних юридичнихзв'язків функціонують різного профілю і призначення об'єднання поліцейських систем,установ і працівників: Міжнародна поліцейська асоціація та інші.
Особливе місце середних займає Міжнародна організація кримінальної поліції, що має назву Інтерпол.Це найбільш представницька і ефективна міжнародна поліцейська служба. Українабула прийнята в організацію „Інтерпол“ на 61 сесії її ГенеральноїАсамблеї в листопаді 1992 року. Кількість країн-членів Інтерполу досягла 169.
У відповідності ізст.2 Статуту, цілями Інтерполу є:
а) забезпечити ірозвивати взаємне співробітництво усіх органів (установ) кримінальної поліції врамках існуючого законодавства країн в дусі Загальної декларації прав людини;
б) утворювати ірозвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню ікримінально-правовій боротьбі з загальною злочинністю (крім політичної).
Інтерпол організуєспівробітництво у боротьбі перш за все зі всіма міжнародними злочинами, а такожзі звичайними злочинами, які мають міжнародний характер (вбивства, викраденнялюдей, фальшивомонетництво, наркозлочини, захват заложників, угон літаків,комп'ютерна злочинність, тероризм, викрадення дорогих автомобілів і т. і.).
Організаційнапобудова Інтерполу. Вищимпленарним органом є Генеральна Асамблея. Вищим адміністративним органом єВиконавчий комітет. Постійно діючий робочий апарат – Генеральний секретаріат начолі з Генеральним секретарем. Центральне управління (штаб-квартира) Інтерполурозміщена на даний час у Ліоні (Франція). Серед 4-х відділів Генеральногосекретаріату: 1) адміністративного; 2) поліцейського; 3) науково-дослідного; 4)технічного забезпечення – головним є поліцейський відділ, у якому накопичуєтьсяі піддається аналізу уся інформація по злочинам, які вчинені або готуються.
Поліцейський відділскладається з 3-х підвідділів, які займаються відповідно:
1) злочинами протиособи, власності і міжнародним тероризмом;
2)фальшивомонетництвом, економічними і фінансовими злочинами;
3) боротьбою знезаконним поширенням наркотиків. Крім цього у склад відділу входить особливагрупа по боротьбі з організованою злочинністю.
Характерноюособливістю діяльності Інтерполу є утворення спеціальних органів – Національнихцентральних бюро, які діють в межах поліцейських структур держав-учасниць іодночасно є структурними одиницями Інтерполу.
Постановою КабінетуМіністрів України № 220 від 25 березня 1993 року в МВС України також утворенийспеціальний підрозділ – Центральне Національне Бюро Інтерполу.
Кожне ЦентральнеНаціональне Бюро збирає у своїй країні інформацію про злочини міжнародногохарактеру, за дорученням Інтерполу вони передають поліцейським органам своєїкраїни накази про розшук, затримання та арешт злочинців, а також приймають іпересилають в Інтерпол просьбу своїх країн про розшук і затримання злочинців,що переховуються. Вони також сприяють запровадженню у життя в своїх країнахрішень і рекомендацій керівних органів Інтерполу.
ТЕМА 9.ОРГАНІЗОВАНА І ПРОФЕСІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ
План
1. Кримінологічнахарактеристика організованої і професійної злочинності.
2. Причини і умовиорганізованої і професійної злочинності.
3. Основні напрямкипротидії організованій і професійній злочинності.
Література
1.Криминология:Учебник. Под редакцией В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. –Киев, 1997.
2.Зелинский А.Ф.Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.
3.Организованнаяпреступность. – Москва, 1989.
Питання 1.Кримінологічна характеристика організованої і професійної злочинності
Організованазлочинність – це формазлочинності, що проявляється в злочинах, котрі вчиняються злочиннимиорганізаціями. На відміну від простої групової злочинності, що характеризуєтьсяузгодженністю дій кількох осіб, організована злочинна діяльність – цедіяльність групи осіб, об'єднаних в організацію, яка має структуру, спеціальнопристосовану для скоєння злочинів. У різних країнах і в різні часи організованазлочинність залежно від умов набуває різних форм. Терміном „мафія“позначається форма організованої злочинності, що виникла на острові Сіцілія істала відображенням національних, економічних, соціальних особливостей Італії.В інших країнах і за інших часів існували такі форми організованої злочинності,як флібустьєрські, корсарські, піратські общини (у морських країнах вXVII-XVIII ст.), злочинницькі общини в Росії, що називались „шайками“тощо.
Як і для будь-якоїорганізації, для злочинної організації властиві наступні риси:
а) ієрархічність ісамоуправління;
б) розподіл ролей іфункцій;
в) наявністьстатутних правил поведінки, котрим члени організації мають підкорятися;
г) самозабезпеченняусім необхідним для автономного існування;
д) діяльністьспрямована на досягнення визначеної кримінальної мети. Ознаками, що відрізняютьсаме злочинну організацію від інших є:
1. Протиправні засобидосягнення злочинних цілей;
2. Професіоналізмкримінального характеру;
3. Законспірованістьсправжньої злочинної діяльності під виглядом легальної;
4. Спеціальна системапротидії діяльності правоохоронних органів.
Ці ознакипроявляються в сучасній організованій злочинності в наступних проявах:
1. Як правило,організована злочинність задовольняє потреби населення в нелегальних товарах(крадених чи заборонених – автомобілі, наркотики, зброя і т.п.) і послугах(проституція і т. п.).
2. Організованазлочинність здійснює свою діяльність на засадах регіональності і планомірності.
3. Для забезпеченняефективної діяльності утворюються спеціальні підрозділи.
4. Злочиннаорганізація не може обійтись без професіоналів – тобто людей, котрі маютьнавики злочинні. Вони розвивають у своєму колі кримінальну систему цінностей,намагаються максимально убезпечити злочинну діяльність від розкриття і недопустити втручання у свою діяльність офіційних інстанцій контролю, зокремаправоохоронних органів.
5. Кожна злочиннаорганізація знаходиться у строго ценралізованому підкоренні до керівноїструктури, яка веде пошук можливостей для кримінальних дій, планує і контролюєзлочинну діяльність.
6. Поряд зієрархічною структурою, злочинна організація обов'язково має певні нормативніправила поведінки для своїх членів – свій статут, порушення якого суворокарається.
7. Нейтралізаціякримінального переслідування досягається шляхом дистанціювання керівництвазлочинної організації від безпосередніх виконавців тих чи інших злочинів. Тому,як правило, правоохоронним органам рідко вдається викрити діяльність керівниківзлочинних організацій.
У зв'язку з тим, щопроблема організованої злочинності стала надзвичайно гострою для України, ЗОчервня 1993 р. було прийнято Закон „Про організаційно-правові основиборотьби з організованою злочинністю“. Ст.1 Закону визначає організованузлочинність наступним чином: це „сукупність злочинів, що вчиняються узв'язку з створенням і діяльністю злочинних угрупувань“. Таке визначення єнедосконалим тому, що не розмежовує просту групову злочинність і злочинністьзлочинних організацій.
Організованазлочинність пов'язана з професійною злочинністю, не може без неї існувати, алесамі професійні злочинці можуть займатися злочинною діяльністю і не ворганізованій формі, тобто не будучи членами злочинних організацій.
Вперше термін»професійний злочинець" був заснований у 1897 році на Гейдельберзькомуз'їзді міжнародного союзу криміналістів. Цей термін позначив зайняттязлочинністю як професією, тобто професійно.
Професійнузлочинність характеризують 4 основні ознаки:
а) стійкий видзлочинного заняття (спеціалізація);
б) певні знання інавики (кваліфікація) ;
в) злочини як джерелозасобів до існування;
г) зв'язок зкримінальним середовищем.
Професійні злочинці,які не є членами певних злочинних організацій, для забезпечення своєїіндивідуальної діяльності змушені притримуватись певних норм співіснування зіншими такими самими злочинцями. В зв'язку з цим у кримінальному світі виниклипевні загальні норми поведінки – воровські закони. Професійні злочинці, якісамі суворо притримувались цих законів і завдяки своєму значному досвіду моглизабезпечувати існування цих законів, – утворили злочинну еліту, яка виникла вколишньому Радянському Союзі під назвою «вори у законі».
Професійні злочинці,крім «воровських законів», мають ще і свій жаргон: «феня».На мові цього жаргону професійні злочинці називаються «блатарями».Злочинці по видам спеціалізації поділяються так: «домушники»(квартирні крадіжки), «карманники» (поділяються на «колестіків»,магазинщиків", “кротів" в метро), «риночників »,«вуличних», «театралів», «марвихерів» – лишебагатих обкрадають, «щипачі» – група, з відволіканням увагижертви, «писарі» – ріжуть кармани, "трясуни" –витрясають з внутрішніх карманів бумажники з грішми підштовхуваннями і т.п.); «катали»– (шахраї в ігорному бізнесі, карточні «шулери»,«наперсточники» – тепер), «гопники» (грабіжники ірозбійники); «кукольники» (шахраї, що роблять «кукли»– імітації пачки грошей); «фармазонщики» – махінації зфальсифікацією дорогоцінностями); «ліквідатори» – (кілери);рекетири і т.п.
Професійназлочинність змінюється, пристосовуючись до сучасних умов.
Питання 2. Причиниі умови організованої і професійної злочинності
Будучи особливоюформою співучасті у вчиненні злочинів, організована злочинність має ті жпричини, що і злочинність, яка не має ознак організованої. Разом з тим, існуютьпевні фактори, які сприяють або не сприяють тому, що злочинність набирає самеорганізованої форми.
Особливістюзлочинності в організованій формі є те, що вона може існувати лише за наявностіпевних економічних і політичних умов: чим більше цих умов – тим більш поширенаорганізована злочинність. Згідно з культуроцентричною концепцією злочинностііснуванню злочинності в організованій формі сприяє недостатній розвиток культуриекономічного життя, а у випадку соціальних криз і декультуризаціяекономіки, тобто неузгодженість економічного життя із природними законамиекономіки. Це призводить до того, що легальні форми економічної діяльностілюдей стають неконкурентноздатними у порівнянні з нелегальними (злочинними).
Організованазлочинність існує за рахунок тих сфер суспільного життя, де чесний бізнес абонеможливий, наприклад, обіг наркотиків, або не може конкурувати із злочинним«бізнесом» в результаті відсутності належних умов для здоровоїринкової конкуренції. Саме це і спричиняє сьогоднішній рівень поширеностіорганізованої злочинності в Україні та інших країнах колишнього РадянськогоСоюзу. Цим же спричиняється поширеність професійної злочинності. До умов, щосприяють поширенню організованої і професійної злочинності слід віднестиголовним чином неефективність репресивної або каральної діяльностідержави, що теж є наслідком дезорганізації економіки.
Питання 3. Основнінапрямки протидії організованій і професійній злочинності
Основними напрямкамипротидії організованій і професійній формам злочинності є:
1) заходи, спрямованіна вдосконалення організації економічного життя людей відповідно до природнихзаконів економіки, тобто спрямовані на розвиток культури економіки. Зокрема, цезаходи, що сприяють розвитку цивілізованого підприємництва, чесному бізнесу наринкових засадах, здатного конкурувати із злочинними формами діяльності у сферіекономіки;
2) вдосконаленнядіяльності держави у сфері боротьби з організованою і професійною злочинністю.Зокрема, вдосконалення законодавства і діяльності правоохоронних органів вумовах ринкових відносин.
ТЕМА 10. КОРИСЛИВАЗЛОЧИННІСТЬ І ПРОТИДІЯ ЇЙ
План
1. Кримінологічнахарактеристика корисливих злочинів та їх класифікація.
2. Причини і умови,що породжують корисливу злочинність.
3. Протидіякорисливій злочинності.
Література
1. Криминология. Учебник. Подред. В.Г. Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997 .
2. Зелинский А.Ф.Криминология. Курс лекций. Харьков, – 1996.
3. Шнайдер Г.И. Криминология.– М., 1994.
Питання 1.Кримінологічна характеристика корисливих злочинів та їх класифікація
Корисливазлочинність – це злочини,спрямовані на незаконне заволодіння майном чи незаконне одержання майновихвигод з корисливих спонукань.
Корисливазлочинність за своєю питомою вагою займає перше місце в структурі злочинностібудь-якої сучасної країни. Заданими 00Н в країнах, що розвиваються майнові злочини становлять 49%, азлочини проти особи 43%. В розвинутих країнах це співвідношення становить: 82%– майнові злочини, 10% – злочини проти особи. В Україні до 1989 р. корисливазлочинність складала 1/3 усіх злочинів, після 1989 року цей вид злочинностізріс на сьогодні до 2/3 загальної маси усіх злочинів.
За кримінологічноюхарактеристикою корисливі злочини можна класифікувати на наступні групи:
1.Загальнокримінальна корислива злочинність;
2. Економічнакорислива злочинність.
Загальнокримінальнакорислива злочинність – цекорислива злочинність, що проявляється у порушенні майнових прав і інтересів власників.
Економічнакорислива злочинність – цекорислива злочинність, що проявляється у порушенні законодавства, яке регулюєсуспільні відносини у сфері економіки.
Ці два видикорисливої злочинності інакше називають відповідно ще:
1) корисливізлочини проти власності;
2) корисливимигосподарськими злочинами.
Загальнокримінальнакорислива злочинність, що у системі МВС не враховується карним розшуком,становить близько 60% від числа злочинів зареєстрованих в Україні в 1995 р.Більше 85% майнових злочинів – це крадіжки, 3% – факти шахрайства, близько 10%– грабежі та розбої, 2% – вимагательства.
Крадіжки складаютьблизько 60% усіх зареєстрованих злочинів, із них близько 40% – це крадіжки зквартир та домівок громадян. Насильницькі корисливі злочини (грабежі, розбійнінапади, бандитизм, вимагательство, умисне вбивство з корисливих мотивів) –становлять близько 6% усіх зареєстрованих злочинів.
Економічнакорислива злочинність – це восновному так звана «білокомірцева» злочинність посадових осіб,менеджерів, підприємців, а також корисливі господарські злочини безвикористання службового стану. До злочинів цієї групи відносяться:
1) розкраданнядержавного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживанняслужбовим станом;
2) корисливі службовізлочини без ознак розкрадання: хабарництво, побори, ухилення від сплатиподатків, обман покупців, замовників тощо;
3) корисливі злочинив торгівлі, виробництві та інших сферах економіки, що вчиняються без ознакрозкрадання і без використання службового стану (фальшивомонетництво, порушенняправил про валютні операції, контрабанда, фіктивне підприємництво, шахрайство зфінансовими ресурсами, фіктивне банкрутство, протидія законній підприємницькійдіяльності тощо).
Економічназлочинність становить близько 10% усіх зареєстрованих злочинів. Економічназлочинність пов'язана з тіньовою економікою, яка на даний час перевищуєполовину всього грошового обігу в Україні і суттєво впливає на сучасний стансуспільства.
Питання 2. Причиниі умови, що породжують корисливу злочинність
Основною причиноюкорисливої злочинності (згідно з культуроцентричною концепцією злочинності) єнедостатній рівень культури задоволення людьми своїх потреб майновогохарактеру. Як свідчить досвід, а також сучасні кримінологічні дослідження,рівень корисливої злочинності не знаходиться в прямому зв'язку із рівнемекономічного розвитку тієї чи іншої країни чи з рівнем безробіття. Зараз можнавважати доведеним, що злочинність, в тому числі і корислива, зростає як вперіод підйому економіки так і в період спаду. Зміни економічної ситуації як вкращу сторону так і в гіршу підвищує рівень злочинності. А економічнастабільність позитивно впливає на рівень злочинності (Див. Шнайдер Г.И.Криминология. – 1994. – С.254).
Якщо врахувати, щоекономічна стабільність є проявом належного рівня культури задоволення людьмисвоїх майнових потреб, то слід зробити висновок, що саме рівень цієї культуривпливає на динаміку корисливої злочинності.
За цією жзакономірністю визначається рівень корисливої злочинності в сучасній Україні.
Умовою, що сприяєзростанню корисливої злочинності в Україні є недостатній розвиток законодавчогозабезпечення економічного порядку в Україні, а також неефективністьправоохоронної діяльності.
Питання 3.Протидія корисливій злочинності
Основними в протидіїкорисливій злочинності є заходи, що сприяють формуванню належної культуризадоволення громадянами своїх майнових потреб. Для цього необхідно зокремастворювати як найсприятливіші умови, щоб якнайбільше громадян могли займатисячесним підприємництвом і бізнесом. Розвиток цивілізованого ринку, коли чеснимбути вигідно призводить до звуження поля для корисливої злочинності, довитіснення останньої. Лише за цих передумов з'являється також можливістьзробити ефективною правоохоронну діяльність держави.
ТЕМА 11. НАСИЛЬНИЦЬКАЗЛОЧИННІСТЬ
План
1. Кримінологічнахарактеристика насильницьких злочинів.
2. Причини і умови,що породжують насильницькі злочини.
3. Протидіянасильницькій злочинності.
Література
1. Криминология:Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.
2. Зелинский А.Ф.Криминология. Курс лекций. – Харьков, 1996.
Питання 1.Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів
Насильницькізлочини – це злочини,спрямовані на заподіяння шкоди певній особі чи суспільству шляхом застосуванняфізичного чи психічного насильства щодо неї безпосередньо чи щодо інших осібабо речей, які мають для неї значення.
Насильницькі злочиниможна поділити на наступні групи:
1. Злочини протижиття, здоров'я, статевої свободи, честі, гідності, волі, що вчиняються шляхомфізичного чи психічного насильства: вбивства, доведення до самовбивства,тілесні ушкодження, побої і мордування, погроза вбивством, згвалтування,мужолозтво, незаконне позбавлення свободи, захват заложників, наклеп, образа таінші злочини.
2. Корисливінасильницькі злочини: бандитизм, розбій, грабіж, вимогательство.
3. Насильницькіпосягання на державу, громадську безпеку, громадський порядок і порядокуправління: терористичні акти і диверсії, пов'язані з загибеллю людей чиспричиненням шкоди здоров'ю, хуліганство, посягання на життя посадових осіб,опір представникам влади, а також інші насильницькі дії і погрози щодопосадових осіб.
Дослідження 00Нвказують на те, що при рості злочинності у всіх країнах злочини насильницькіхарактеризуються наступним чином:
а) вони займаютьдруге місце у структурі усієї злочинності після майнових злочинів;
б) в міруекономічного розвитку будь-якої країни майнові злочини, особливо крадіжки,частішають, а злочини проти особи, особливо злочини проти життя, стаютьрідшими. Так, наприклад, при зборі даних по 70 країнах за період з 1975 по 1980р.р. було виявлено, що кількість насильницьких злочинів у світі подвоїлась, амайнових – майже потроїлась.
В СередньовічнійЄвропі пограбування (біля 10%) і особливо вбивства складали більшу частинузлочинів. Злочини проти життя охоплювали до 20% усіх кримінальних діянь, тодіколи зараз (наприклад, в ФРН) вони скоротились 0,1%.
Характеристикатяжких злочинів проти життя і здоров'я в Україні. В сучасних умовах насильницька злочинність, як і іншівиди злочинності, зростає, хоч темпи зростання в різні роки є різними. Щорічнийприріст навмисних вбивств за останнє десятиліття – біля 5%.
В 70-80 роки вкримінологічній характеристиці насильницьких злочинів підкреслювався їхпобутовий характер. У 90-і р.р., в роки розпаду тоталітарної системи ісоціальної кризи суттєво змінилась мотивація кримінального насильства.Збільшилась доля насильницьких злочинів з корисливою мотивацією, поширеннянабувають вбивства «на замовлення».
Кожне третє вбивствовчиняється з корисливих спонукань, «побутові» вбивства складають біля35%, з помсти – 12%, з ревності – 8%, з хуліганських мотивів – 2%, насексуальному грунті – 1-2%. Застосування вогнепальної зброї для вбивствачастішає з кожним роком і становить сьогодні біля 20%. Біля 60% вбивстввчиняється в стані сп'яніння. Майже 5% вбивць – неповнолітні.
Характеристиказґвалтувань та інших статевих злочинів.
За статистичнимиданими питома вага зареєстрованих згвалтувань останнім часом різко зменшилась.Це може бути пояснено: по-перше, різким підвищенням числа інших злочинів;по-друге – підвищенням латентності згвалтувань. Біля третини складають груповізґвалтування. Майже 25% згвалтувань вчинено неповнолітніми. У більш, ніжполовини випадків згвалтувань має місце сприятлива віктимна поведінкапотерпілих. Інші статеві злочини в кримінальній статистиці займають доситьнезначну долю.
Характеристикахуліганства, поєднаного з насильством.
Останнім часом доляхуліганства серед насильницьких злочинів, згідно із статистикою, скорочується.Процент п'яних серед хуліганів найбільш високий – більше 90 %.
Питання 2. Причиниі умови, що породжують насильницькі злочини
Причиноюнасильницької злочинності, – згідно з культуроцентричною концепцією злочинності,– є відсутність у особи належного рівня культури відносин з іншими людьми, щопроявляється у вигляді неповаги до фізичної і психічної недоторканості людини.
Умовами, що сприяють насильницькій злочинності є:недостатня ефективність правоохоронної діяльності держави, а також урбанізація,недоліки сімейного виховання, аномалії психіки, алкоголізація, пропагандакульту насильства у засобах масової інформації та інші фактори.
Це підтверджується,зокрема, сучасними кримінологічними дослідженнями. В кримінологічній літературівідзначається, що за останні 800 років насильницькі злочини, і особливо,злочини проти життя, неухильно скорочувались. Якщо у Середні віки насильницькізлочини складали 1/5 частину усіх злочинних діянь, то на даний час їх доля неперевищує 1% (цей показник може значно коливатись в окремих сучасних країнах).Кримінологи вважають, що ці зміни є наслідком підвищення соціальної і етичноїцінності людського життя. Прогрес цивілізації нерозривно пов'язаний з ростомзовнішнього і внутрішнього контролю за проявами насильства. Насильствозабороняється як на моральному, так і на правовому рівні. Поширюються нормиповедінки, в яких утверджується необхідність використання ненасильницькихзасобів досягнення будь-якої мети. Породжуваний розвитком цивілізації процеспідвищення чутливості людей до насильства поки що поширюється більшою частиноюна вищі і середні шари суспільства. Нижчі шари не встигають засвоїти ціннісніорієнтації, що стримують насилля. Особливості, властиві особам молодого віку,теж не є сприятливими для формування ненасильницьких форм поведінки, томубільшість злочинців і жертв злочинів ненасильницького характеру – особимолодого віку.
Дослідження сучаснихкримінологів не підтвердили гіпотезу про те, що головна причина злочинності, ізокрема насильницької злочинності – є бідність. Навіть, коли жителям міськихнетрів («трущоб») надаються досить просторі і добротні квартири,соціопатологічні явища серед них не припиняються. Тому це виявляєтьсянедостатнім для профілактики злочинності. Міські нетрі («трущоби») –це не лише місце, а й стиль життя, котрий засвоюється і передається з поколінняв покоління. Стратегія виживання в нетрях заснована на насиллі. Засвоєнняжителями гетто цієї стратегії і зумовлює стійкість кримінальних стереотипівжиття.
Питання 3.Протидія насильницькій злочинності
Основним засобомпротидії насильницькій злочинності є сприяння формуванню у особи такої культуривзаємовідносин між людьми, котра проявлялась би у повазі до фізичної іпсихічної недоторканості людини, визнанні її найвищою цінністю у суспільстві.
Як свідчитьісторичний досвід необхідними умовами для формування такої культури є:по-перше, розвиток цивілізованого ринку, котрий має властивістькультуризувати життя людей; по-друге, релігійне і натуралістичне просвітництво.Вказані фактори здатні усувати причину насильницької злочинності.
Для усунення умов,що сприяють насильницькій злочинності необхідно вдосконалювати правоохороннудіяльність держави, зменшувати негативні наслідки урбанізації, вдосконалюватисімейне виховання, забезпечувати психічне здоров'я населення, протистоятиалкоголізації, пропаганді жорстокості у засобах масової інформації і таке інше.
ТЕМА 12. ЗЛОЧИНИ,ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З НЕОБЕРЕЖНОСТІ
План
1. Кримінологічнахарактеристика злочинів, що вчиняються з необережності.
2. Причини і умови,що породжують необережні злочини.
3. Протидіянеобережній злочинності.
Література
1. Криминология.Учебник. Под редакцией Лихолоба и Филонова.
2. Преступнаянеосторожность (уголовно-правовое и криминологическое исследование). – Киев,1992.
Питання 1.Кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються з необережності
Сучасний етапрозвитку цивілізації характеризується не лише стрімкими темпами розвиткутехніки і технологій, але і їх ускладненням, що зумовлює наростаннярізноманітних потенційних небезпек.
Підвищенаактуальність боротьби з необережною злочинністю полягає в тому, що злочиннанеобережність спричиняє не менші, а інколи і більш тяжкі наслідки, ніж умиснізлочини.
Особливістюнеобережних злочинів є те, що вони пов'язані з порушенням правил обережності,безпеки у використанні технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки,з неналежним, непередбачливим ставленням до професійних і службових обов'язків,правил поведінки у побуті.
Суспільна небезпечністьнеобережної злочинності характеризуються особливо тяжкими наслідками. Так,число смертей і тілесних ушкоджень від необережних злочинів навіть перевищуєаналогічні показники для умисних злочинів проти життя і здоров'я людей,зокрема, саме необережні злочини дають більше 60% усіх випадків смертіпотерпілих від злочинів. Рівень тілесних ушкоджень і смертельних випадків віднеобережних, головним чином транспортних, злочинів перевищує шкоду від усіхумисних злочинів проти життя і здоров'я разом узятих.
Найбільш небезпечнимиза тяжкістю наслідків є необережні злочини у сфері взаємодії людини з технікою.Біля 75% злочинів, скоєних з необережності, припадають на автомобільнийтранспорт; 10-15% складають злочинні порушення правил охорони майна,халатність; 4-6% – порушення правил охорони праці і техніки безпеки; 3-5% –необережні злочини проти особи (вбивства, тілесні ушкодження).
Особливу небезпекудля суспільства становлять необережні злочини у сфері охорони природи, зокремапро це засвідчує аварія на Чорнобильській АЕС.
В загальнійструктурі злочинності необережні злочини складають приблизно 13%. Однак в останні роки спостерігається стійкатенденція до росту і поширеності необережних злочинів.
В кримінологічнійхарактеристиці особистості правопорушників, які скоюють необережні злочини слідвідзначити наступне.
Особам, що вчиняютьнеобережні злочини, властивими є недоліки соціальної культури, що проявляються внамірі задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковимнанесенням шкоди життю. здоров’ю чи інтересам інших людей. В той час як дляумисних злочинців властивим є намір нанести шкоду життю, здоров'ю чи інтересамінших осіб, щоб таким чином задовольнити свої потреби.
Необережні злочини,як і умисні, є проявом комплексу сваволі і ілюзій особи, але:
а) при необережномузлочині комплекс сваволі і ілюзій особи проявляється у вигляді намірузадовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесеннямшкоди життю, здоров'ю чи інтересам інших людей;
б) при умисномузлочині комплекс сваволі і ілюзій проявляється у вигляді наміру нанести шкодужиттю, здоров'ю чи інтересам інших людей, щоб таким чином задовольнити своїпотреби.
Дефекти соціальноїкультури осіб, що вчиняють необережні злочини проявляються також в недооцінцісуспільної небезпечності порушень техніки безпеки, правил охорони природи іт.п., халатним ставленням до їх виконання. Крім цього для необережних злочинівхарактерним є: егоїзм, байдуже ставлення до наслідків своїх вчинків, якщо вониуявляються особі вигідними чи зручними; зневажливе ставлення до правилексплуатації джерел підвищеної небезпеки та інше.
Певна частинанеобережних злочинів пов'язана з незнанням (неповним знанням) правил безпекипрофесійної чи побутової діяльності, або з невмінням їх застосувати в конкретнійситуації, наприклад, із-за недостатньої професійної підготовки, недостатньогодосвіду. Але не менш 55-60% порушень вчиняються усвідомлено, в звичній, а неекстремальній ситуації.
Судова практикасвідчить, що у справах про порушення правил безпеки у 86% випадків буловстановлено легковажне відношення до своїх обов'язків. Поширена також явнозавищена самооцінка своїх можливостей і здатності до безпечних дій в складнихситуаціях. Майже 60% осіб, що вчинили необережні злочини, пов'язані зпрофесійною діяльністю, раніше вже допускали схожі порушення правил безпеки. 35% необережних вбивств вчиняються у нетверезому стані.
Ці данікримінологічних досліджень свідчать про те, що необережна злочинність є проявомспецифічних дефектів соціальної культури громадян. Порівняльні дослідженнянеобережної злочинності в різних країнах свідчать про існування наступноїзакономірності: чим нижча соціальна культура громадян в країні, тим вищийрівень необережної злочинності.
Ще в 1989 році СРСРпо рівню аварійності вийшов на перше місце у світі. Вірогідність попасти вдорожньо-транспортну пригоду із смертельними наслідками вже тоді в СРСР була в5 разів вища, ніж у розвинутих країнах. Сьогодні в Україні ситуація набагатогірша.
Питання 2. Причиниі умови, що породжують необережні злочини
Причиноюнеобережних злочинів єдефекти соціальної культури людей, що проявляються у намірі задовольнитисвої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю,здоров'ю чи інтересам інших осіб. Ця причина формує відповідну мотивацію необережнихсуспільне небезпечних діянь, для якої властиве егоїстично-споживацьке аболегковажно – безвідповідальне відношення до правил безпеки.
Дефекти соціальноїкультури є ґрунтом для формування: кар'єризму, авантюризму та інших форм переважаннявласних інтересів над соціальними; недисциплінованості, спотворене ставлення допринципів і законів цивілізованої організації суспільного життя.
Умовами, щосприяють необережній злочинності, є: недоліки і порушення встановленого безпечного порядку відповідноїдіяльності; недоліки і упущення в контролі за виконанням правил безпеки, впідборі, навчанні, вихованні кадрів; порушення принципу невідворотності відповідальностіза порушення правил безпеки; технічні і технологічні недоліки виробництва іексплуатації машин і механізмів і таке інше.
Питання 3.Протидія необережній злочинності
Основним напрямом протидії необережній злочинності є здійсненнязаходів по усуненню тих дефектів соціальної культури громадян, котріпороджують необережні злочини. Зокрема такими є заходи, що сприяють формуваннюу людей так званого здорового глузду. Особливу роль у формуванні здоровогоглузду громадян і усуненні дефектів соціальної культури відіграють цивілізованіринкові відносини. Як свідчить досвід зарубіжних країн, зокрема Німеччини,Японії, Англії, чим вищий рівень розвитку ринкових відносин, тим нижчий рівеньнеобережної злочинності.
Для усунення умов,що сприяють необережній злочинності, доцільним є здійснення наступних заходів:розробка і впровадження нових, найбільш ефективних засобів і правил технікибезпеки і охорони природи; вдосконалення законодавства щодо відповідальності запорушення правил безпеки; вдосконалення правоохоронної діяльності; виховнаробота з особами, схильними до необережних злочинів; підвищення професійногорівня кадрів та інші заходи.
ТЕМА 13.ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ
План
1. Кримінологічнахарактеристика злочинності неповнолітніх.
2. Причини і умови,що породжують злочинність неповнолітніх.
3. Основні напрямипротидії злочинності неповнолітніх.
Література
1. Криминология.Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.
2. А.Ф.Зелинский.Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.
3. Г.И.Шнайдер.Криминология. – М., 1994.
Питання 1.Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх
Серед осіб, щовчинили злочини, неповнолітні становлять близько 13%. Щорічний приріст дитячоїзлочинності майже вдвічі перевищує приріст ус. злочинності. Кожен п'ятий злочинвчинений підлітками, відноситься до категорії тяжких.
Особливістю злочинностінеповнолітніх є те, що структурна характеристика інша, ніж у дорослих, тому, щодеякі види злочинів неповнолітні взагалі вчиняють – наприклад, посадовізлочини, господарські злочини, транспортні деякі інші.
В кримінологічнійлітературі відзначається також особливість мотивації злочинів, що вчиняютьсянеповнолітніми. Зокрема, ступінь прояву в мотивації «дитинності» –тобто, легковажне ставлення до кримінально-правових заборон відрізняєзлочинність неповнолітніх від злочинності дорослих. Деякі мотивації звичайнідля злочинів дорослих, є відсутніми в дитячій злочинності (користолюбство,ревнощі).
В той же час значночастіше, ніж у злочинах дорослих, зустрічаються мотивації солідарності,самоствердження у своїй групі, наслідування поведінки. Які є майже єдиниммотивом для крадіжок, вчинюваних дорослими (крадіжки вчиняються як проявпаразитизму), то стосовно крадіжок, вчинювані дітьми, корисливі мотиви маютьмісце лише в кожному третьому випадку, а решті – мотиви солідарності,самоствердження, заздрості в поєднанні з вікове легковажністю. Значна долямотивів у підлітків припадає на підмовництво з бо дорослих, а також старшихнеповнолітніх.
Ситуативністьпритаманна більшості злочинів неповнолітніх. Злочинність неповнолітніх маєпереважно груповий характер. Доля групових злочинів неповнолітніх приблизно в 2рази вища аналогічних показників дорослої злочинності і складає біля 70% вструктурі усієї злочинності неповнолітніх.
Дослідження вказуютьна те, що певну роль в генезисі злочинної поведінки неповнолітніхправопорушників відіграють психічні аналогії (відхилення), хоч в різних джерелах ця роль оцінюється порізному. Польський кримінолог Б.Xолс вважає, що 46% неповнолітніхправопорушників є розумово відсталими. Інший дослідник А.Є.Личко виявиввідхилення у поведінці в 49% психопатичних осіб підліткового віку.
Злочинністьнеповнолітніх більш значним чином ніж у дорослих визначається атмосферою сім'ї,в якій вони живуть. У сім'ях правопорушників, у порівнянні контрольнимигрупами, дослідники частіше фіксують неузгодженість дій батьків у питанняхвиховання дітей; непродуманість виховних заходів; ухилення від виховання;використання досить обмеженого набору виховних заходів впливу (бесіда, уговориабо заходи фізичного покарання).
Питання 2. Причиниі умови, що породжують злочинність неповнолітніх
Основною причиноюзлочинності неповнолітніх є утруднення формування соціальної культури у них,зумовлені особливостями, що властиві їх віку.
Умовами, що сприяютьзлочинності неповнолітніх, зокрема є: недоліки сімейного виховання, неефективнадіяльність держави і недержавним інструкцій у сфері виховання підростаючогопокоління; неналежний стан психічного здоров'я неповнолітніх; пропаганданасилля, а також сумніви: стереотипів поведінки і цінностей у засобах масовоїінформації.
Найважливішимканалом, через який відбувається формування у людині соціальної культури єпосильна участь її в господарській діяльності, узгодженій законами економіки.Це підтверджується зокрема усім педагогічним досвідом А.С.Макаренка.
Неприлучення неповнолітніхдо цього каналу соціального окультурення: (через їх вікові особливості) маєсвоїм наслідком формування у них комплекс) сваволі і ілюзій, котрий іпроявляється зокрема у вигляді кримінальної поведінки Цей комплекс сваволі іілюзій був помічений у безпритульних неповнолітніх А.С.Макаренком. Вказанийкомплекс А.С.Макаренко описує наступним чином «Таким чином ми отримуємодітей, в яких є правові емоції, рефлекси, згідно якими хлопчик впевнений, щовсі зобов'язані його годувати, одягати і т.д., а він жодних обов'язків щодосуспільства не має. Це звичайний тип безпритульника. У деяких хлопчиківпереживання потреби переходять у правові: якщо він не має чобіт, то він цепереживає як право вкрасти чоботи». Саме тому А.С.Макареню дійшоввисновку, який має надзвичайно важливе кримінологічне значення: господарськадіяльність сім'ї є важливішою ареною виховної роботи.
Питання 3.Протидія злочинності неповнолітніх
Основним у протидіїзлочинності неповнолітніх є заходи, на формування у них соціальної культури.Серед цих заходів найважливішим є залучення неповнолітніх (з урахуванням їхвікових особливостей) до господарської діяльності в умовах сім'ї і суспільствав цілому. Цей захід має здатність безпосередньо усувати причину злочинностінеповнолітніх. Досвід застосувань його видатним українським педагогомА.С.Макаренком, а також використання цього заходу у США, Японії та іншихкраїнах свідчить про його незамінні антикримінологічні властивості.
Крім усунення причинизлочинності неповнолітніх важливе значення має також усунення умов, що сприяютьїй. Це зокрема – вдосконалення сімейної виховання; підвищення ефективностідіяльності держави у сфері виховання підросткового покоління; покращанняпсихічного і фізичного здоров'я неповнолітніх; протидія пропаганді в засобахмасової інформації культу насиллю сумнівних соціальних цінностей, здеформованихстереотипів поведінки і так інше.
Для вдосконаленнядіяльності державних органів і служб у протидії злочинності велике значенняможе мати Закон України «Про органи і служби справах неповнолітніх іспеціальні установи для неповнолітніх» від 21 січня 199_ року.
Законом передбаченінаступні спеціальні суб'єкти попередження злочинності неповнолітніх:
1) Комітет у справахнеповнолітніх при Кабінеті Міністрів, служби у справа неповнолітніх урядуРеспубліки Крим та виконкомів обласних та районних Рад.
2) Загальноосвітнішколи та професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх органівосвіти.
3) Центримедико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров'я.
4) Притулки длянеповнолітніх служб у справах неповнолітніх.
5) Суди.
6) Кримінальнаміліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ.
7)Приймальники-розподільники органів внутрішніх справ.
8) Виховно-трудовіколонії МВС.
Комітет у справахнеповнолітніх при Кабміні України здійснює керівництво, консультування іконтрольні функції відносно служб у справа неповнолітніх всіх рівнів. Окремопередбачено право Комітету і служби входити з поданням про застосування санкційза продаж порнографічна продукції і пропаганду насильства, жорстокості,розпусти. Комітет і служби справах неповнолітніх контролюють додержаннязаконодавства відносно неповнолітніх, їх утримання у ВТК, школах і професійнихучилищах соціальної реабілітації, в центрах медико-соціальної реабілітації.
Законом створенопідрозділ кримінальної міліції —кримінальна міліція у справахнеповнолітніх, на неї покладені обов'язки:
– проводити роботу попопередженню правопорушень неповнолітніх;
– виявляти, зупиняти,розкривати злочини неповнолітніх;
– проводити дізнанняі виявляти криміногенні обставини по кримінальним справам;
– розшукуватинеповнолітніх, що залишили свої сім'ї і учбово-виховні заклади;
– виявляти дорослих,що втягують підлітків у злочинну діяльність, проституцію пияцтво, наркоманію,жебрацтво;
– виявляти джерелапоширення порнографії, видань, що пропагують жорстокість, насилля, розпусту;
– вестипрофілактичний облік делінквентів;
– відвідуватинеповнолітніх правопорушників і бесідувати з ними, їх батькам і опікунами;
– затримувати і триматив спеціальних, виділених для цього приміщення неповнолітніх у віці до 15 років,що залишились без опіки, на період до передачі їх законним представникам чивлаштування.
Цим законом такожпередбачається обов'язок кримінальної міліції вносити подання про необхідністьусунення причин і умов, що сприяють правопорушенням неповнолітніх.
Закономпередбачається також утворення спеціальних судів або визначені окремих судівдля розгляду кримінальних і адміністративних справ про неповнолітніх.
Згідно з законом в школиі училища спеціальної реабілітації можуть бути направлені особи, що скоїлизлочини у віці до 18 років, або вчинили передбачене кримінальним законом дії додосягнення віку кримінальної відповідальності, але не молодші 11 років. В школусоціальної реабілітації направляються за рішення суду неповнолітні у віці від11 до 14 років, а в профучилища – у віці від 14 років. Терміни перебуваннявизначає суд, але не більше, ніж на 3 роки.
Притулки длянеповнолітніх служб у справах неповнолітніх призначені для тимчасового, до 30діб, розміщення неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які: потребують захистудержави (покинуті, сироти, вилучені судом із сім'ї, самі звернулись упритулок). Завданням притулків є створення умов для життя подальшоговлаштування, навчання і виховання бездоглядних підлітків.
Вказаний закон маєвелике значення для забезпечення протидії злочинності неповнолітніх.
ТЕМА 14. ЗЛОЧИНИ,ПОВ’ЯЗАНІ З НАРКОТИЗМОМ
План
1. Кримінологічнахарактеристика злочинів пов'язаних з наркотизмом.
2. Причини і умови,що сприяють злочинам, пов'язані з наркотизмом.
3. Протидія злочинам,пов'язаним з наркотизмом.
Література
1. Криминология:Учебник. Под ред. Лихолоба и Филонова. – Киев, 1997.
2. Наркотизм ипреступность. – Киев, 1994.
Питання 1.Кримінологічна характеристика злочинів, пов'язаних з наркотизмом
Наркоманія – це нетільки тяжке захворювання, а й надзвичайно небезпечне соціальне явище, якепоширюється у всьому світі в тому числі в Україні. До вживання наркотиківзалучаються переважно особи молодого віку. Зловживання наркотиками підриваєздоров'я людини, викликає деградацію особи, втрату нею соціального статусу.
У зв'язку з цим, вусьому світі, в тому числі і в Україні, ведеться боротьба з незаконним обігомнаркотиків. Зокрема, 15 лютого 1995 року в Україні прийнято Закон «Прозаходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів та зловживання ними».
Незаконний обігнаркотиків зумовлює формування у людей наркотичної залежності, що має наступнісуспільно-небезпечні наслідки:
1) руйнує здоров'ялюдини і її соціальний статус;
2) зумовлює вчиненнянаркозалежними особами злочинів та інших правопорушень.
Терміном «злочини,пов'язані з наркотизмом» охоплюються 2 групи злочинів:
1 група –злочини, які спричиняються станом наркотичної залежності. Це переважно майновізлочини та насильницькі злочини проти особи.
2 група –злочини, що сприяють утворенню стану наркотичної залежності у людей. Це діяння,пов'язані з незаконним обігом наркотиків, зокрема, так званий«наркобізнес».
За підрахункамиекспертів в Україні на даний час близько 700 тис. осіб, що зловживаютьнаркотиками.
Дані соціологічнихдосліджень свідчать, що основними мотивами вживання наркотиків, переважно умолоді, є: цікавість, бажання перевірити на собі їх ейфорійну дію. У подальшомунаркотичні засоби вживаються для підняття настрою.
За даними МВС, рівеньзлочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, становить понад 80випадків на 100 тис. населення. Це кожен десятий злочин по лінії карногорозшуку.
За даними МВС,наркоманами та особами в стані сп'янінь у 1992 році вчинено 2 тис. злочинів, ав 1996 році – вже 16 тис. злочинів, тобто – зріст у 8 разів.
Найпоширенішимзлочином у сфері незаконного обігу наркотиків є незаконне вироблення,виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичнихзасобів (ст.2296 КК України). За ці діяння, вчинені без мети збутунаркотичних засобів чи психотропних речовин, у 1996 році засуджено 85,7% осібвід загального числа засуджених за злочини у сфері незаконного обігунаркотиків.
Незаконний обігнаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів являє собою діяння,пов'язані з культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, виробленням,виготовленням, зберіганням, розподілом, торгівлею, використанням, переміщеннямна території України та за її межі цих засобів і речовин, які здійснюються зпорушенням вимог Закону «Про обіг в Україні наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» .
Злочинність,пов'язану з наркотизмом характеризує наступне:
1. З початку 60 роківв Україні відмічається невпинний ріст наркоманії і злочинів, пов'язаних знаркотизмом .
2. Причина розквітунаркобізнесу полягає в його виключній прибутковості.
3. Прогнозуєтьсязростання наркоманії і злочинів, пов'язаних з наркотизмом.
4. Злочиннийнаркобізнес в Україні набирає все більш розвинутих організованих форм.
Від іншихорганізованих груп, групи, що займаються наркобізнесом, відрізняютьсянаступним:
— більш високаступінь організованості;
— суворою ієрархією ічітким розподілом ролей (функціональних обов'язків);
— відокремленістю відінших злочинних угрупувань;
— регіональнимрозподілом сфери діяльності;
— сувороюконспіративністю;
— добре налагодженоюохоронно-контррозвідувальною діяльністю;
— мають великігрошові і валютні ресурси;
— відрізняютьсявисоким рівнем забезпеченості вогнепальною зброєю, засобами зв'язку ітранспортом;
— при прийомі новихчленів здійснюється суворий відбір кандидатів, їх перевірка.
Кримінально-правовахарактеристика особистості наркомана полягає в наступному: більше половини58,3% наркоманів із числа тих, хто є на обліку – судимі, 18,7% із нихпов'язують вчинення злочинів безпосередньо з наркоманією.
Види злочинів, щовчиняються наркоманами:
І. Насильницькізлочини :
— умисні вбивства –1,6%
— тяжкі тілесніушкодження – 5,2%
— погроза вбивством –1,1%
— зґвалтування – 1,8%
— хуліганство – 16,6%
інші – 4,1 %
Всього: 30,4%
II. Корисливі ікорисливо-насильницькі злочини :
— крадіжка державногоі особистого – 21,7% майна
— грабежі – 7,9%
— розбій – 3,6%
— спекуляція ішахрайство – 3,2%
вимогательство – 20 %
Всього: 63%
ПІ. Іншізлочини :
– зберігання зброї –13%
– утримання притоніврозпусти і – 3,6% алкогольно-наркотичних притонів.
Відповідно до чого імають розроблятися заходи протидії наркоманії і пов'язаних з неюзлочинів.
Питання 3.Протидія злочинам, пов'язаним з наркоманією
Основним напрямомпротидії злочинам, пов'язаним з наркотизмом, є заходи по усуненню дефектівсоціальної культури осіб, котрі детермінують вибір саме ілюзорного досягненнянасолоди з допомогою наркотиків.
Крім цього, необхіднотакож здійснювати заходи по усуненню умов, що сприяють наркоманії і злочинам,пов'язаним з нею.
Зокрема, це :
— заходи, спрямованіна боротьбу з незаконним обігом наркотиків;
— виправлення і змінасередовища, що сприяє вживанню наркотиків;
— спеціальна робота зособами, схильними до вживання наркотиків та інше.
Оригінальну методикуборотьби з наркоманією розробив лауреат Нобелівської премії 1992 рокуамериканський вчений-економіст Гарі С. Бекер. Наркоманію він пропонує«ліквідувати» економічними засобами. Якщо економічназаінтересованість переважить «переваги» ілюзорної насолоди віднаркотиків, то, на його думку, з проблемою наркоманії буде покінчено безпримусових заходів.