Індивідуальне завдання
з дисципліни: Господарськеправо
на тему: Корпоративніконфлікти
Дніпропетровськ
2008р.
Корпоративні конфліктиостаннім часом стали значною та невід'ємною частиною економічного життя, ,, супутниками"різноманітнихпротиріч інтересів у системах підприємств. Це необхідно тому, що чим складнішаструктура управління підприємством, чим численніший склад учасників (акціонерів),тим зіткнення більшої кількості інтересів у його системі може відбутися та,відповідно, більше виникне корпоративних конфліктів. З огляду на це найбільшою«зоною ризику» виникнення корпоративних конфліктів є акціонерні товариства, прощо свідчать повідомлення преси та матеріали судової практики, але це невиключає можливості виникнення корпоративних конфліктів і у системі підприємствінших організаційних форм.
Проблеми корпоративнихконфліктів розглядались у працях багатьох авторів, якими запропонованозапочаткувати новий напрям у науці господарського права — корпоративнуконфліктологію.
Корпоративний конфлікт,що виникає між учасниками корпоративних відносин, безпосередньо пов'язаний зкорпоративними інтересами та такий, що спричиняє негативні наслідки для йогоучасників або створює реальну загрозу їх настання.
Слід зазначити, щокорпоративний конфлікт у багатьох випадках являє собою загрозу настання негативнихнаслідків і для самого підприємства, у системі якого він виникає, незалежно відйого безпосередньої участі у конфлікті, поряд із тим, що останнє часто-густо«одночасно і мета, і сторона конфлікту». Створення механізмів запобіганнянегативним наслідкам корпоративних конфліктів або їх мінімізації уявляєтьсяможливим у т. ч. через дослідження динаміки конфліктів та факторів ризику обумовленихїх перебігом.
Важливе значення дляаналізу форм застосування господарсько-правових засобів у корпоративних відносинахмає визначення стадій розвитку корпоративних конфліктів та факторів ризикузабезпечення корпоративних інтересів при виникненні в системі підприємствакорпоративних конфліктів.
Корпоративний конфліктпроходить такі стадії:
1)06'єктивувакняконфлікту. На цій стадії шляхом відповідної конфліктноїповедінки (дій або бездіяльності) учасники конфлікту демонструють свою позиціюу конфлікті (висування вимог, у т. ч. ультиматумів, заперечень тощо).
2) Пошук корпоративногокомпромісу може відбуватися сторонами як самостійно (шляхом укладаннявідповідної угоди, «проведення» відповідного узгодженого рішення «через»загальні збори учасників тощо), так і за допомогою третіх осіб — арбітрів, колитакий порядок встановлений внутрішніми документами підприємства та відповідаєінтересам сторін. Ця стадія може бути останньою через припинення конфлікту,яке, в свою чергу, може відбутися в результаті відновлення порушеного права(законного інтересу) однієї із сторін або через усунення причин конфлікту, аможе бути стадією «заморожування» конфлікту, коли сторони тимчасово припиняютьконфліктну поведінку внаслідок виявлення об'єктивних обставин, якіперешкоджають вирішенню конфлікту (наприклад, до винесення загальними зборамирішення щодо питання, від якого залежить перебіг конфліктної ситуації, включаючиїї розв'язання).
3) Розв'язаннякорпоративного конфлікту органами підприємства або державними органамиспеціальної (несудової) юрисдикції передбачує його розгляд як компетентнимиорганами підприємства (вищим, виконавчим або контролюючим), так і державнимиорганами в межах їх повноважень (наприклад, Державною комісією з цінних паперівта фондового ринку у випадку виявлення порушень, пов'язаних з емісією та обігомакцій).
4) Корпоративний спір, зодного боку, є остаточно можливою стадією у розв'язанні конфлікту, а з другого,уявляється самостійним правовим конфліктом (конкуренцією переконливостіпроцесуальних позицій), у якому відповідні вимоги та заперечення сторіннабувають виключно правового забарвлення та підлягають вирішенню судом.
Відокремленість тасамостійність корпоративного спору особливо простежується у тих конфліктах, яківиникають внаслідок висування стороною — ініціатором конфлікта вимог, незаснованих на законі. У таких випадках, з метою досягнення бажаних наслідківвідповідна сторона конфлікту може штучно «моделювати» спір про право (абосприяти його виникненню за участю інших осіб), який за нормами законодавствамає бути вирішений певним чином, що дозволить ініціюючий стороні конфліктудосягти мети конфліктної поведінки. Наприклад, у практиці є випадок, колиучасник товариства з обмеженою відповідальністю при виході з товариствависловив бажання повернути свій внесок до статутного фонду в натурі (акції).Загальні збори це прохання не задовольнили, а вирішили сплатити цьому учасникувартість відповідної частки грошима, що повністю відповідає приписам закону(ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»). Не погодившись із рішеннямзагальних зборів, але усвідомлюючи безперспективність висунення відповідних вимогу суді, учасник спільно з власним подружжям пред'явили позов до товариства провизнання недійсним установчого договору, за яким подружжям-учасником буливнесені іменні акції до статутного фонду товариства, з підстав відсутності письмовоїзгоди іншого подружжя. Наслідок визнання угоди недійсною за підставоюневідповідності вимогам закону двостороння реституція, тобто саме той наслідок,якій намагався отримати учасник товариства при започаткувати конфлікту.
Слід зазначити, щонавіть у розв'язанні корпоративного конфлікту судом (до останньої інстанціївключно), конфліктна поведінка програвшої сторони може не припинитись, анавпаки, обрати іншу форму (корпоративний шантаж тощо). Це свідчить не тількипро низький рівень правової культури (неповага до закону, суду), але й пронеправильне усвідомлювання можливостей прояву приватного інтересу. Очевидно, щоподолання цих явищ тільки через вдосконалення корпоративного законодавстванеможливе, але це не принижує його значення. Вказану проблему можна поступововирішувати тільки у комплексі ефективної правотворчої та правозастосовчоїроботи, у т. ч. на локальному рівні.
Крім того, розглянемо деякі іншіконфлікти інтересів, що є актуальними для українських підприємств:
А) конфлікт між власником (акціонерами)та державою, внаслідок різного бачення доцільного рівня оподаткування(акціонери зацікавлені у зменшенні, а держава — у збільшенні рівня податків);
Б) Конфлікт між власником (акціонерами)та акціонерним товариством, як цілісною організаційно-економічною системою,внаслідок різних інтересів щодо використання прибутків (акціонери вимагаютьвинагороди у вигляді дивідендів за інвестований капітал, АТ для розвиткупотрібні реінвестиції);
В) Конфлікт між державою та АТ внаслідокрозбіжностей інтересів по використанню прибутків (держава зацікавлена більшучастину прибутку забрати через податки, АТ — інвестувати прибуток у розвиток);
Г) Конфлікт: власник (акціонери) таколектив працівників АТ. Цей конфлікт пояснюється різним відношення довикористання прибутків для соціального розвитку колективу (акціонер бажаєзбільшити рівень дивідендів, навіть за рахунок нехтування (крайній випадок)інтересами працівників – не акціонерів та працівників — акціонерів (коли вони уменшості, або не вміють відстояти свої права), а колектив — зацікавлений умаксимізації вкладень у соціальний розвиток;
Д) Конфлікт: держава — колективпрацівників АТ знаходиться у той самій площині, як і попередній, тількиконтрагентом колективу, який прагне збільшення вкладень у соціальний розвитоквиступає держава, зацікавлена у централізованому розподілі прибутків черезсистему оподаткування;
Е) Конфлікт: АТ, як соціально-економічнасистема — трудовий колектив. АТ зацікавлене у капіталізації прибутків, колектив- у соціальному розвитку. Цей тип конфлікту може призвести до втрати підтримкиз боку колективу заходів щодо розвитку підприємства;
Ж) Конфлікт між акціонерами-керівникамита працівниками-акціонерами, що пояснюється різним баченням цілей корпорації таспособів їх досягнення, внаслідок різного рівня кваліфікації та впливу насправи компанії;
З) Конфлікт між керівниками різнихорганів управління (що є типовим для будь-якої організації) внаслідок розподілувлади, впливу, фінансового забезпечення функціонування;
И) Конфлікт керівників виборних органівуправління (Спостережної Ради, Правління) представників зовнішніх (аутсайдерів)та внутрішні (інсайдерів) акціонерів, причини якого є дуже схожими до причин,що зумовлюють поведінку портфельного та стратегічного інвестора;
К) Конфлікт інтересів посадових осіб АТ,що найчастіше розглядається у західній літературі та є об`єктом регулювання збоку законодавства. Конфлікт інтересів трактується в цьому випадку, якситуація, в якій посадова особа Правління ВАТ, має особисту зацікавленість(пряму, опосередковану чи потенційну), що перевищує загальноприйнятузацікавленість у результатах виконуваної роботи, навіть може суперечитьінтересам, діловій репутації чи діяльності ВАТ.
Широке коло конфліктів з одного боку — перешкоджає впровадженню корпоративного управління, а з другого — розкриваєособливості взаємодії АТ з середовищем прямого та непрямого впливу. Світовийдосвід доводить, що наявність проблеми конфлікту інтересів треба визнавати, що,в свою чергу, є першим етапом їхнього подолання. Розв`язання проблеми такоготипу лежить в практичному застосуванні комплексу правових, економічних тасоціально-економічних заходів, які мають розроблятися, як на рівні держави, такі на основі зусиль колективів та керівників ВАТ. Ці заходи повинні зберегти впевненістьу всіх груп акціонерів у доцільності прийнятого колись ними рішення проінвестування в капітал саме цього АТ та забезпечити вдоволення їх інтересів.
У вітчизняній практиці існує рядконфліктогенних умов виникнення та розвитку корпоративних конфліктів,насамперед – недосконале корпоративне законодавство України, яке часто невирішує складних питань функціонування акціонерних товариств, породжуючидисбаланс в управлінні товариствами та спричиняючи виникнення патових ситуацій.Поряд із цим у багатьох акціонерних товариствах статути затверджуються виходячине з інтересів товариства в цілому, а з вузькокорпоративних цілей. Як наслідоквони часто-густо не лише не доповнюють корпоративне законодавство, а навпаки –вихолощують позитивне законодавче регулювання або заплутують чи унеможливлюютьефективні управлінські процеси. Досить низьким є рівень корпоративної культуриакціонерів, що не дозволяє їм ефективно захищати свої права. З цієї ж причини йуправлінці не усвідомлюють необхідності управляти акціонерним товариствомцивілізовано. До інших причин конфліктів слід віднести: активне прагненняорганів державної влади до контролю над акціонерними товариствами виходячи як зінтересів публічного контролю, так і з вузьких приватних інтересів державнихслужбовців; розходження інтересів управлінців (зацікавлених у швидких власнихдоходах) з інтересами акціонерів (зацікавлених у збереженні та розвиткупідприємства); різноспрямовані інтереси мажоритарних та міноритарнихакціонерів.
У більшості випадків корпоративніконфлікти виникають із приводу: реалізації акціонерами прав власності на набутіакції; придбання акцій у власність; реєстрації (обліку) прав власності наакції; допуску акціонера до управління товариством; нарахування та одержаннядивідендів; одержання інформації; виконання рішень вищого та контрольногоорганів АТ; перевищення органами управління їх повноважень тощо.
Корпоративні конфлікти мають певнепозитивне значення для сучасної України, яка знаходиться в умовах становленнякорпоративного законодавства. По-перше, корпоративні конфлікти, якіперетворюються на правові спори, часто-густо свідчать про недосконалістьзаконодавства (у т. ч. прогалину або колізію правових норм: загальних таспеціальних, нормативних та локальних), підказуючи тим самим напрямивідповідної роботи законодавцю (з матеріалів преси про резонансні корпоративніконфлікти, узагальнення практики судів), а також відповідним органампідприємства (у випадку можливості врегулювання конфліктної ситуації на такомурівні). По-друге, корпоративний конфлікт — це наука його потенційним учасникам,бо кожний окремий корпоративний конфлікт, з точки зору його правового виразу,має «базу», яка не залежить від складу учасників, місця виникнення конфліктутощо. «Проекція» передбачливими менеджерами та юристами можливості виникнення іперспектив розвитку відомого, але стороннього корпоративного конфлікту навласне підприємство, дозволяє вживати попереджувальні заходи щодо виникненняаналогічного конфлікту або випрацьовувати стратегію управління таким конфліктому випадку його неминучості. Але, незважаючи на зазначену позитивну роль, убагатьох випадках корпоративний конфлікт є деструктивним для основної ланкиекономіки — підприємства, у системі якого він виникає.
Основними факторами ризику дляпідприємства, у системі якого виникає корпоративний конфлікт, слід визнатитакі:
1) Ризик паралізаціїдіяльності з вищого управління підприємством (блокування роботи вищого органу —загальних зборів) виникає у випадку переростанняконфлікту у корпоративний спір та проявляється у поширеному забезпечувальномузаході суду щодо позовних вимог — забороні проведення загальних зборів таздійснення дій щодо їх скликання, або забороні участі у голосуванні «спірних»акцій (часток), що у випадку їх опосередкування великого пакету може недозволити відбутися кворуму тощо. Внаслідок, зокрема, заборони проведеннязагальних зборів, з одного боку, порушуються права на участь в управлінніпідприємством тих учасників, які не беруть участі у конфлікті, а з іншого,порушується інтерес підприємства щодо його функціональної спроможності, відякої залежить вирішення найважливіших питань з діяльності підприємства. Слідзазначити, що останнім часом з'явились прецеденти скасування ухвал про заборонупроведення дій щодо скликання та проведення загальних зборів акціонерів яктаких, що не відповідають закону.
2) Ризик паралізації поточноїдіяльності або її окремих сфер (блокування діяльності органів управління) єтакож «супутником» корпоративних спорів та проявляється у таких забезпечувальнихзаходах суду: заборона органам управління виконувати певні рішення загальнихзборів та інших органів (наприклад, заборона правлінню виконувати рішеннянаглядової ради); заборона здійснення певних дій органам підприємства,пов'язаних з відчуженням його майна, тощо.
3) Ризик декапіталізаціїдіяльності (,, розмивання” активів). При започаткуваннікорпоративних конфліктів з головним переважаючим питанням «хто буде стояти «укерма»?» (спори про визнання недійсними куплі-продажу великих пакетів акцій(часток), певних рішень загальних зборів тощо) за умови, що одна із сторін маєсуттєвий вплив на орган управління підприємством щодо прийняття рішень (є йогокерівником, контролюючим учасником тощо), а також у випадку безпосередньоїучасті підприємства у корпоративному спорі (наприклад, з приводу виплатиучаснику, що вийшов з товариства з обмеженою відповідальністю, компенсаціївартості його частки тощо), з боку органу управління підприємством можутьвживатися заходи щодо «розмивання» матеріальної бази (ліквідних активів)останнього будь-якими легітимними засобами: передача майна у формуваннястатутного фонду господарського товариства (за чинним законодавством це неналежить до виключної компетенції вищого органу, як це передбачено стосовно створеннядочірніх підприємств), надання у довгострокову оренду, передача у рахунокпогашення простроченої заборгованості, договірних штрафних санкцій тощо.Очевидно, що в таких ситуаціях інтереси підприємства ігноруються, хоча б і наперевагу переконливих аргументів «врятування» майнової бази, на підставі якоїможна буде займатися підприємницькою діяльністю з інших формах тощо, внаслідокчого відбувається вибуття активів, скорочення обсягів господарської діяльності(виробництва), зменшення доходів, втрата клієнтів, знецінення товарного знакута ін.
4) Ризик припиненнягосподарської діяльності підприємства є можливістюнастання найгіршого (зокрема, для підприємства) наслідку корпоративногоконфлікту, який може бути зумовлений як комплексом наведених вище ризиків, такі дією окремих з них (особливо другої та/або третьої групи), тобто у випадку«віддзеркалювання» стану розвитку конфлікта на господарській діяльностіпідприємства цілком можлива втрата контролю над його фінансово-господарськоюдіяльністю з боку органу управління та посадових осіб (щодо забезпеченнявиробничого процесу сировиною та матеріалами, енергоресурсами; запланованоговипуску готової продукції; належного виконання договірних зобов'язань передконтрагентами та зобов'язань з оплати праці; планування та виконаннязобов'язань перед бюджетом і державними цільовими фондами тощо). Внаслідокцього можливе зупинення або припинення виробничого процесу, настаннянеплатоспроможності підприємства як підстави порушення справи про банкрутствотощо.
Такимчином, корпоративний конфлікт, який виникає всистемі підприємства, може перешкоджати забезпеченню його організаційно-майновоїсталості, навіть у тому випадку, коли підприємство не є безпосереднім учасникомконфлікту. Ця обставина повинна бути врахована при вдосконаленні корпоративногозаконодавства шляхом ретельного моніторингу конфліктних ситуацій, які можутьвиникати у межах «законодавчих рамок». Особливу небезпеку являють ситуаціїпереростання корпоративного конфлікту у спір, то вирішується судом, у зв’язку зможливістю застосування певних заходів забезпечення позовних вимог. З огляду наце є доцільним вдосконалення законодавства щодо форм та меж вказаногозабезпечення з метою запобігання зловживанню процесуальними правами сторонами усправі, а також недопущення порушення інтересів підприємства та інших осіб, якіне беруть участі у корпоративному спорі.
Науковезначення розроблення попереджувальних господарсько-правових заходів полягає упокрашенні стану корпоративного законодавства внаслідок збагачення йогопревентивними нормами, що створюють механізми захисту організаційно-майновихінтересів підприємства. На погляд багатьох авторів, інтересом підприємства вкорпоративних відносинах є його організаційно-майнова сталість, яку становлять:організаційна (або функціональна) спроможність — здатність функціонуванняпідприємства як саморегулюючої системи шляхом здійснення корпоративногоуправління та контролю в порядку, передбаченому законодавством та локальнимиактами: майнова сталість, яка означає збереження підприємством майнового стану,достатнього для провадження звичайної господарської діяльності. Завдяки такійструктурі інтересу підприємства в корпоративних відносинах правове регулюваннягосподарської діяльності виконує функції не лише охорони та захисту, але йрозвитку корпоративних відносин.
Використаналітература:
корпоративний конфлікт законодавство
1.Володина Ю. Акционеры, будьте бительны! // Юридическая практика. – 2002,ноябрь. — № 45.- С. 1-12.
2.Воловик О. Корпоративний конфлікт: стадії розвитку та фактори ризику інтересампідприємства// Підприємство, господарство і право. — № 5. – 2004. – С.45-48.
3.Косенчук Ю. Корпоративні конфлікти// Юридичний журнал. — № 10. – 2008. – С.47-55.
4.Цікало В. Правова природа корпоративного правовідношення// Вісникгосподарського судочинства. — № 4. – 2006.- С. 165-176.