Засадисудочинства та судова система
План
Вступ
1. Загальнахарактеристика та зміст основних засад судочинства України
1.1 Засада законності
1.2 Здійснення правосуддявиключно судом
1.3 Незалежність суддів
1.4 Державна мовасудочинства
1.5 Гласність судовогопроцесу та його повне фіксування технічними засобами
1.6 Колегіальність таодноособовість розгляду справ
1.7 Рівність усіхучасників судового процесу перед законом і судом
1.8 Забезпеченнядоведеності вини
1.9 Змагальність сторін
1.10 Забезпеченняапеляційного та касаційного оскарження рішень суду
1.11 Обов`язковістьрішень суду
1.12 Участь народу уздійсненні правосуддя
1.13 Підтриманнядержавного обвинувачення в суді прокурором
1.14 Забезпеченняобвинуваченому право на захист
2. Поняття судової системиУкраїни, її основні ознаки
Висновок
Вступ
Судочинство— встановлений законом або звичаєм порядок і форма вчинення суд. дій у межахзавдань судів у здійсненні правосуддя.
Закняжої держави процес, цивільний і карний, вже дійшов форм прилюдногоCудочинства(С.). і відбувався в упорядкованій суд. системі. У С. як цивільному,так і карному процес починався на домагання покривдженого, а в справах проважкі злочини появляється згодом офіц. обвинувачення. Поч. процесу базувавсяінколи на договорі зацікавлених сторін про віддачу справи до суду. У карнихсправах часом процесові передувало слідство — «свод» і «гонення слідом». Судбув усний і прилюдний при участі громади («луччих людей»). Після доказовогосправування суддя (кн. або його урядовець, «судні люди» в гром. суді і т. д.)ухвалював вирок. Карні вироки виконував звич. кн. або його урядовці.
Залит.-поль. доби, як і за попередньої, діяло тільки матеріальне право, яке нерозрізняло процесуального права. Процесом, як раніше, диспонували сторони, хочроля у ньому СУДУ посилилась. Процес звався «поступком правним»: йому звич.,особливо у карних справах, передувало слідство, на підставі якого суд видававпозов. Розправа звалася «розсудком» і мала на меті «доводження справедливости».Процес був явний і усний, тільки вирок, званий «декретом», вирішував суд назакритому засіданні. Вирок можна було оскаржити або апелювати. Існувалоособливе карне С., зване «скрутинією», яке було подібне до зах.-евр.інквізиційного процесу, хоч у лагіднішій формі. Скрутатори допитували свідківна місці злочину в неприсутності обвинуваченого, а запис такого слідства бувпідставою для вироку як єдиний доказ. У Галичині С. спершу зберігало традиційніформи, але згодом, зокрема по реформі 1434, було замінене поль.
ЗаГетьманщини процес став більше формальним, гол. під рос. впливом і в наслідок реформ18 ст. Поєднання суд. і адміністративної влади в руках коз. старшини, як івелике ч. апеляційних інстанцій, мало неґативний вплив на С. Процес починавсяскаргою позовника. Позваний вносив одвід (або отпор), «ізвиненія» і «збиванняпозову». Після доказової процедури перед явним судом, суд на закритомузасіданні ухвалював вирок. Апеляційний суд розглядав справу на підставі актів.На Запоріжжі процесові форми були вільніші, але виразно панував принципприлюдности. Інколи самі козаки брали участь у виконанні вироку.
ПідРосією ще деякий час діяли процесові норми Лит. Статуту, але незабаром (Указ «Оформе суда» — 1723) на укр. землях уведено рос. карний процес, типовийінквізиційний процес з функцією досліджування, обвинувачення і судження в однихруках. Закон 1832 не змінив цього процесу по суті, хоч вже 1801 скасованоформально (але не фактично) тортури як процесовий доказовий засіб. Щойно «Уставуголовного судопроизводства» (1864) скасував інквізиційну форму, увів гласністьі усність і взагалі віддзеркалював частково ліберальні течії Зах. Європи(напр., суди присяжних), але закон 1887 увів знову обмеження (скасував судиприсяжних, гласність тощо). Також цивільний процес був змінений новим кодексом1864, який ґрунтувався на зразках франц. кодексу з засадами диспозиційности,усности, гласности і вільної оцінки доказового матеріалу; матеріальне правобуло вже цілком відокремлене від процесового (формального).
ПідАвстрією на укр. землях процесуальне право розвивалося під зах.-евр. впливом.Модерний кодекс цивільного права запроваджено 1895; він базувався на засадахусности, гласности і права апеляції до двох інстанцій та ревізії Найвищого Судуу Відні. Кодекс карного процесу 1873 відокремлював функції обвинувачення ісудження; суд був усний, безпосередній і гласний та спрямований до виявленняматеріальної правди.
Періодукр. державности 1917 — 20 не приніс практично ніяких нововведень у ділянці С.;діяли далі закони кол. Росії та Австрії з конечними змінами.
Наукр. землях під Польщею діяли спершу, закони попередніх режимів. Тільки 1928уніфіковано поль. карний процес із збереженням засад гласности, усности іматеріальної правди як підстави вироку та суворого розрізнення міжобвинуваченням, що було в руках прокурора, і судженням у руках суду якнезалежного органу. Кодекс цивільного процесу видано 1930 на засадах, які невідрізнялися від попередніх законів, що діяли на території Польщі.
Наукр. землях у складі СРСР. Декрет про суд ч. 1, схвалений Радою НародивсяКомісарів РРФСР 24. 11. 1917, скасував С. царської Росії і почав творити нову,сов. систему. На декреті про суд ч. 1 майже повністю взорувалася постанова Нар.Секретаріату УРСР від 4. 1. 1918 «Про запровадження народився суду» і ДекретРади Народився Комісарів України від 14. 2. 1919 про «Тимчасове положення пронародився суди та Рев. Трибунали». Ці декрети про суди обіймали такожпроцедуральні постанови. (Про ранній розвиток див. Судоустрій). З деякоювідмінністю взорувалися на рос. кодексах перші укр. процесові кодекси: цивільніз чинністю з 31. 10. 1924 і з 1. 12. 1929, та карні з чинністю з 13. 9. 1922 із 15. 9. 1927. Конституція СРСР 1936 увела засаду, що карні й цивільніматеріальні й формальні закони (а також закони про судоустрій) кожної респ.повинні базуватися на принципах, встановлених для усього Союзу. Вони єпідставою для нині обов'язкових законів УРСР про карне й цивільне С. п. н.«Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік» від 25. 12.1958 та «Основи цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік» від 8.12. 1961. Відповідно до цих «Основ...» Верховна Рада УРСР затвердила 28. 12.1960 «Кримінальпо-процесуальний Кодекс УРСР», a 18. 7. 1963 і «ЦивільнийПроцесуальний Кодекс УРСР».
Засадисудочинства – це загальні, керівні положення, які встановлюють найбільш суттєвіриси даного виду держаної правоохоронної діяльності.
Управовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних засадах.Демократичність цих засад полягає в тому, що закріплені в нормах права, вонизабезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадянперед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ,незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесута його повного фіксування технічними засобами, державної мови судочинства.Реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їхреалізації, доступність судочинства дозволяють кожній зацікавленій людиніреалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, наданеКонституцією України. Отже, в засадах відображено демократичні риси й загальнуспрямованість права.
КонституціяУкраїни (ст.129) визначає такі основні засади судочинства: — законність;
— рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
— забезпечення доведеності вини;
— змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенніперед судом їх переконливості;
— підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
— забезпечення обвинуваченому права на захист;
— гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
— забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків,встановлених законом;
— обов’язковість рішень суду.
Засадиздійснення судочинства тісно взаємопов'язані і у сукупності становлять єдинусистему. Кожна з них відіграє самостійну роль, характеризує галузьзаконодавства в цілому, але між ними наявні взаємозв'язок і взаємодія, яківизначені єдністю мети й завдань судочинства. Дія однієї засади зумовлює діюінших. Кожна з засад не може існувати відокремлено від системи в цілому. Змістокремих засад розкривається з урахуванням змісту засад іншої галузі права.
Занаявною класифікацією в засадах судочинства втілено засади формування таіснування власне права як специфічного соціального явища.
1.Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства України
1.1Засада законності. У Конституції України послідовно обґрунтовано засадузаконності (статті 6, 8, 19, 68, 129) як невід'ємний елемент правової держави
Сутністьцієї засади полягає в тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності під часвирішення справ має правильно та неухильно застосовувати норми матеріальногоправа до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкованачинному законодавству й здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.Якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано ВерховноюРадою України, встановлено інші правила, ніж ті, які регламентовано внаціональному законодавстві, то застосовують правила міжнародного договору.
Реалізаціязасади законності в суді забезпечується такими гарантіями:
— можливістю перегляду судових рішень (у апеляційному, касаційному та виключномупровадженні);
— участю захисника у справі;
— прокурорським наглядом за законністю досудового розслідування;
— гласністю судового процесу;
— відповідальністю за неповагу до суду.
Цеодна з найважливіших засад судочинства, тому що порушення будь – якої іншої ззасад є порушенням засади законності.
1.2Здійснення правосудця виключно судом
Правосуддяє однією з форм державної діяльності, яку здійснюють виключно суди шляхомрозгляду й вирішення в судових засіданнях цивільних, кримінальних,адміністративних і господарських справ у встановленому законом порядку. Цюзасаду закріплено в ст. 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Просудоустрій України”. В ч. 1 ст. 124 Конституції зазначено, що делегуванняфункцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особамине допускається. Не допускається також створення надзвичайних і особливих судів(ч. 5 ст. 125 Конституції). Навіть в умовах введення на території надзвичайногостану правосуддя здійснюють суди, утворені відповідно до Конституції.Заборонено на такій території утворювати позасудові органи або інші суди, атакож спрощувати форми судочинства в чинних судах.
1.3Незалежність суддів і підкорення їх лише законові
Згіднозі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України «Про статус суддів», ст. 14Закону України «Про судоустрій України» судді вирішують справи на основізакону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.
Незалежністьсуддів під час здійснення правосуддя передбачає підкорення їх лише законові, боінакше воно зумовить сваволю й беззаконня. Тому, чим повніше й точніше в законірегламентовано діяльність суддів із розгляду й вирішення справ, тим більшегарантій від сваволі.
Суддя,підкоряючись лише законові під час здійснення правосуддя та приймаючи рішення всудовій справі, має керуватися тільки законом, виходити з власних переконань,які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставинсправи, бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, іншихучасників судового процесу, так і від представників влади та юридичних чифізичних осіб.
Втручанняв здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповагадо суду чи суддів, збирання, зберігання, використання й поширення інформаціїусно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди авторитету чи вплинутина неупередженість суду заборонено й тягне за собою передбачену законом відповідальність(п. 5 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).
Засаданезалежності суддів має кілька значень.
По-перше,незалежність їх від впливу різних органів державної влади й управління,службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремихгромадян, тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення.
По-друге,незалежність від висновків органів попереднього розслідування й прокуратури, атакож від висновків і думки учасників судового засідання.
По-третє,незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду
відголови суду. Ці параметри незалежності визначають професійність і стабільністьсуду як надійної державної інституції.
Основнимигарантіями незалежності суддів від стороннього впливу під час здійснення нимисвоєї діяльності є: встановлений законом порядок їхнього призначення, обрання йзвільнення; їхня незмінюваність і недоторканність; чітка юридична процедураздійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати під час винесення рішень;заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу досуду чи суддів; створення необхідних
умовдля діяльності судів, а також матеріальне й соціальне забезпечення суддів;функціонування органів суддівського самоврядування; визначені законом засоби забезпеченняособистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також інші засоби їхньогоправового захисту (ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).
Суддяне може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований довинесення обвинувального вироку судом (ст. 126 Конституції). Суддів обирає напосаду Верховна Рада України безстрокове, але перше призначення на посадупрофесійного судді строком на 5 років здійснює Президент України (ст. 128Конституції). На посаду суддю рекомендує кваліфікаційна комісія суддів.
Професійнісудді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь убудь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-якіінші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової,викладацької та творчої (ст. 127 Конституції).
1.4Державна мова судочинства
Згіднозі ст. 10 Конституції, державною мовою в Україні є українська мова. ЗаконУкраїни «Про судоустрій України» (ст. 10) передбачає, що застосування інших мову судочинстві здійснюють у випадках і в порядку, визначених законом.
Заклопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, суд зобов'язанийзастосувати під час провадження судочинства й іншу мову в порядку, визначеномузаконом. Суд має суворо додержуватися вимог ч. З ст. 19 КПК про те, що слідчі йсудові документи відповідно до встановленого цим Кодексом порядку надаютьобвинуваченому в перекладі його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.
Важливоюпроблемою є спілкування в процесі з глухими, німими та глухонімимиобвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення їхнього права чутите, що відбувається в процесі, й бути почутими.
Увипадках коли громадяни іншої національності, які становлять більшістьнаселення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів,не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в їх межах компактнопроживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населенняцієї місцевості, вони мають право користуватися рідною мовою та послугамиперекладача в судовому процесі. Держава в окремих випадках, передбаченихпроцесуальними законами, гарантує оплату послуг перекладача.
1.5Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами
У ст.129 Конституції, ст. 9 Закону України «Про судоустрій України» серед засадсудочинства проголошено гласність судового процесу та його повне фіксуваннятехнічними засобами.
Розглядсправ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечитьінтересам охорони державної таємниці; за мотивованою ухвалою суду, щобзапобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, якізвернулися до суду, в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку,у справах про статеві злочини та в разі, коли цього потребують інтереси безпекиосіб, взятих під захист, а також для збереження таємниці усиновлення.
Угосподарських судах допускається закритий судовий розгляд, коли це суперечитьвимогам щодо охорони комерційної або банківської таємниці або коли сторони чиодна зі сторін обґрунтовано вимагає конфіденційності розгляду справи й подаєвідповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Рішення й вирок судіву всіх випадках проголошують публічно, крім рішень про усиновлення. Змістсудових рішень може бути доведений до відома населення й засобами масовоїінформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухали у закритихсудових засіданнях, не повинно бути відомостей, що стали підставою дляпроведення закритого судового розгляду.
Особи,які беруть участь у розгляді справи, а також інші присутні у відкритомусудовому засіданні мають право робити письмові нотатки. Суд може в порядку,встановленому процесуальним законом, дозволити проводити в залі судовогозасідання фото- й кінозйомки, теле-, відео-, звукозаписи із застосуваннямстаціонарної апаратури (п. 2 ст. 9 Закону України «Про судоустрій України»).
1.6Колегіальність та одноособовість розгляду справ
Судочинствоздійснює суддя одноособово, колегія суддів або суддя й народні засідателі чисуд присяжних (статті 127 і 129 Конституції України, ст. 17 КПК, ст. 13 ЗаконуУкраїни «Про судоустрій України). Процесуальні кодекси визначають склад судузалежно від складності провадження в справі, від тяжкості злочину, від розмірупокарання, яке може бути призначено судом, а в деяких випадках і від згодипідсудного на розгляд справи тим чи іншим складом.
Кримінальнісправи (ст. 17 КПК України) розглядає суд першої інстанції, одноособово суддя,який діє від імені суду, за винятком випадків, зазначених у частинах 2 і 3 цієїстатті.
Кримінальнісправи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покаранняу вигляді довічного ув'язнення, в суді першої інстанції розглядає суд у складідвох суддів і трьох народних засідателів, які під час здійснення правосуддякористуються всіма правами судді. Цивільні справи розглядає суддя одноособово.Але, в разі скасування рішення суду, постановленого суддею одноособово в справіпо спорах про визначення місця проживання й відібрання дитини, встановленнябатьківства, виселення, справу обов'язково розглядають у колегіальному складісуду.
Суддімісцевих господарських судів розглядають справи одноособово. Але залежно відскладності справи, будь-яку справу може бути розглянуто колегіально в складітрьох суддів. Справи в апеляційній і касаційній інстанціях завжди розглядаютьколегіальне в складі трьох суддів і більше.
1.7Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Цюзасаду передбачено ст. 129 Конституції, а також відображено в ст. 7 ЗаконуУкраїни „Про судоустрій України”. Усім суб'єктам правовідносин гарантованодоступність судового захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежнимі неупередженим судом. Відмова від звернення до суду за захистом порушеногоправа є нечинною. Правова рівність полягає в тому, що не може бути привілеїв чиобмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та іншихпереконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місцяпроживання, за мовними або іншими ознаками.
Підрівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі вони несутьвідповідальність перед судами, які належать до єдиної судової системи, не маючипри цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил пропідсудність кримінальних, цивільних, адміністративних і господарських справ несуперечить цій засаді, бо громадяни не дістають ніяких привілеїв.
Іноземці,особи без громадянства та іноземні юридичні особи є рівними перед законом ісудом, як і громадяни України, та користуються правом на судовий захист, завинятками, встановленими законом (ст. 26 Конституції, ст. 6 Закону України «Просудоустрій України»).
1.8Забезпечення доведеності вини
Цязасада закріплена в ст. 129 Конституції України й означає, що особу вважаютьневинуватою у вчиненні злочину й не можуть піддати кримінальному покаранню,доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку й встановленообвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції). Конкретним формулюванням цієїзасади є норма кримінально — процесуального закону, згідно з якою ніхто не можебути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальномупокаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону (ст. 15 КПКУкраїни). Юридичний зміст цієї засади становлять такі положення: а) ніхто незобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62Конституції): б) обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, одержанихнезаконним шляхом (ч. З ст. 62 Конституції); в) всі сумніви щодо доведеностівини особи тлумачаться на її користь (ч. З ст. 62 Конституції); г) висновок провинність особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на припущеннях; ґ)забороняється перекладати обов'язок доведення провини на обвинуваченого,домагатися його покарання шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів(частини 2,3 ст. 22 КПК); д) з обвинуваченим не можна поводитися як із виннимдо остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання його винниму вчиненні злочину, а також публічно твердити в засобах масової інформації та вбудь-яких офіційних документах, що ця особа є злочинцем. У разі скасуваннявироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду,завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції).
1.9Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенніперед судом Їхньої переконливості
Цязасада полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальнийспір дві сторони: в кримінальному судочинстві — сторона
обвинуваченняй сторона захисту, в цивільному судочинстві — позивач і відповідач.
Кожназі сторін відстоює свою правову позицію за допомогою тих засобів, якіпередбачено процесуальним законом. Так, зокрема, в цивільному судочинстві кожназі сторін має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог і заперечень. У кримінальному судочинстві суд, прокурор, слідчий іособа, яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов'язок доказуванняна обвинуваченого. Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливостіучасників процесу щодо подання доказів, їх дослідження й заявлення клопотань, аотже виступає гарантією всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставинсправи й винесення законного, обгрунтованого та справедливого рішення. Упроцесі реалізації засади змагальності завжди постає питання про доступністьправосуддя. Конституцією України (ст. 124) передбачено, що юрисдикцію судівпоширено на всі правовідносини, які виникають у державі. Це фактично означає,що до компетенції судів може належати будь-яка справа.
1.10Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду
Діяльністьапеляційної та касаційної інстанцій має важливе значення для виконання завданьсуду із захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій,зміцнення законності й правопорядку, утвердження принципу справедливості,забезпечення розвитку демократії, її мають здійснювати за суворого виконаннянорм, що регулюють розгляд цивільних, адміністративних, кримінальних,господарських справ у апеляційному та касаційному порядку. Касація — формаперегляду судових рішень, що набрали законної сили, судами касаційної інстанції(вищими спеціалізованими судами, Верховним Судом України).
Перевіряючисправу, апеляційна та касаційна інстанції у кожному випадку мають з'ясувати: чиповно суд першої інстанції дослідив обставини, що мають значення для справи; чидоведено обставини, які суд визнав встановленими; чи відповідають викладені врішенні висновки суду обставинам справи; чи не порушено норми матеріального абопроцесуального права; чи правильно ці норми застосовано. Разом з тим судкасаційної інстанції не може проводити судове слідство.
Апеляція- форма перегляду постанов суду першої інстанції, що не набрали законної сили,судами вищої інстанції.
Інститутапеляції не є новим для вітчизняного права. Така система перегляду судовихрішень, що не набрали законної сили, існувала ще до 1917р. Але 24 листопада (7грудня) 1917р.з прийняттям Декрету РНК № 1 «О суде» апеляцію було ліквідовано.Апеляційний суд наділено повноваженням проводити своє судове слідство абообмежитися тими матеріалами, які є у справі, тобто вправі дослідити новідокази, а також ті, які є у справі, і ухвалити нове рішення.
1.11Обов'язковість рішень суду
КонституціяУкраїни (ст. 124) проголошує, що рішення ухвалюються судами іменем України й єобов'язковими на всій території України. Судове рішення — найважливіший актздійснення правосуддя. Обов'язковість рішень суду підкреслює авторитет судовоївлади й сприяє утворенню режиму
законностіта зміцненню правопорядку в державі. Вирок, рішення, ухвала й постанова суду,які набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадськихпідприємств і організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню навсій території України.
Заневиконання судового рішення може настати кримінальна чи адміністративнавідповідальність. Зокрема, адміністративна відповідальність настає у випадках(ч. 1 ст. 1856 КпАП), коли службова особа не вживає заходів до виконання такогосудового рішення, як окрема ухвала чи окрема постанова суду. Кримінальнавідповідальність настає (ст. 382 КК) за умисне невиконання службовою особою,яка відповідно до своїх повноважень має вжити заходів щодо виконання вироку,рішення, ухвали, постанови суду в кримінальній, цивільній, господарській справій у справі про адміністративні правопорушення або перешкоджає їх виконанню.
1.12Участь народу в здійсненні правосуддя
Відповіднодо Конституції України (статті 124 і 127) та статей 65-72 Закону України «Просудоустрій України» правосуддя відправляють професійні судді й у визначенихзаконом випадках — народні засідателі та присяжні.
Народнізасідателі беруть участь у здійсненні правосуддя в апеляційних судах, їхобирають із числа громадян України, які на день обрання досягли 25-річного вікуй постійно проживають на території, на яку поширено юрисдикцію відповідногосуду.
Присяжнимможе бути громадянин, який досяг 30-річного віку. Законом України «Просудоустрій України» встановлено обмеження щодо осіб, яких не може бути включенодо списків народних засідателів або присяжних, а саме:
— визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
— якімають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконаннюобов'язків народного засідателя;
— щодо яких провадять дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальноїсправи або які мають не зняту чи не погашену судимість;
— депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори,державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та іншихправоохоронних органів, адвокати, нотаріуси (ст. 66).
Строк,на який народних засідателів закликають до виконання обов'язків у суді,визначає Закон України «Про судоустрій України». Його встановлюють не більш якмісяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовленонеобхідністю закінчити розгляд судової справи, початої з їхньою участю (ст. 71Закону).
Начас виконання обов'язків у суді на народних засідателів поширено гарантіїнезалежності й недоторканності суддів.
Судприсяжних — це вже абсолютно нова інституція. Процесуальний закон надаватимеобвинуваченому в кримінальній справі право вибору — вимагати, щоб його справуслухав суд присяжних (чи суд у складі виключно професійних суддів). Відповідніпитання будуть погоджувати під час проведення попереднього засідання суду.
Колисправу слухає суд за участю народних засідателів, тоді суддя й народнізасідателі разом розглядають справу від початку судового засідання й довинесення рішення по суті. Вони разом ідуть до нарадчої кімнати, ухвалюють іоголошують процесуальні акти, тобто діють як звичайний суд. Натомість судприсяжних функціонує в зовсім інший спосіб. «Присяжні будуть відокремлені відголовуючого і оцінюватимуть докази та виноситимуть вердикт про винуватість чиневинуватість підсудного. Але перед видаленням присяжних до нарадчої кімнатисуддя має дати їм настанови з приводу юридичної фабули справи та відповіднихправових питань. Причому він має зробити це ненав'язливо, щоб не визначатинаперед волевиявлення присяжних». Процесуальний порядок функціонування судуприсяжних ще не визначено.
1.13Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором
(п. 5ч. З ст. 129 Конституції України). Прокурор бере участь у дослідженні доказів,подає суду свої міркування.з приводу застосування кримінального закону й мірипокарання щодо підсудного. Прокурор, підтримуючи обвинувачення, зобов'язанийкеруватися вимогами закону й своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується нарозгляді всіх обставин справи.
1.14Забезпечення обвинуваченому права на захист
Сутністьцієї засади полягає в тому, що кожна особа може особисто захищатися відобвинувачення у вчиненні злочину. Разом з тим Конституцією
гарантовано,що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, такудопомогу надають безоплатно. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Законзобов'язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суддю до першогодопиту обвинуваченого та підсудного роз'яснити йому право мати захисника.
Длязабезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги підчас розв'язання справ у судах та інших державних органах діє адвокатура (ст. 59Конституції).
Ніхтоне зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відмову відзахисника не може бути прийнято:
— усправах осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочину віці до 18років;
— усправах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можутьсамі реалізувати своє право на захист;
— усправах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
— підчас провадження справи про застосування примусових заходів медичного характеру;
— коли санкція статті, за якою кваліфікують злочин, передбачає довічнеув'язнення.
Суд,слідчий і особа, яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов'язокдоказування на обвинуваченого. Закон забороняє домагатися показаньобвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства,погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК).
Обвинуваченомугарантовано право знати, в чому його обвинувачують; давати показання абовідмовитися давати показання; подавати докази, заявляти клопотання й відводи;подавати скарги; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства з усімаматеріалами справи (ст. 43 КПК). Особу вважають невинуватою у вчиненні злочинуй не можуть піддати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено взаконному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62Конституції).
Усісумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь. У разі скасуваннявироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду,завдану безпідставним засудженням.
2.Поняття судової системи, її основні ознаки
Судовасистема становить сукупність усіх судів держави, що здійснюють судову владу.
Судовусистему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний СудУкраїни, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальноїюрисдикції утворюють єдину систему судів, що складається із загальних таспеціалізованих судів.
Відповіднодо ст. 125 Конституції України та ст. 18 Закону “Про судоустрій України” досистеми судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди,Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.
Судовасистема загальних судів складається з трьох ланок:
1.Місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів.
2.Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва таСевастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово — Морських Сил;Апеляційний суд України.
3.Верховний суд України.
Господарськіта адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів Загальноїюрисдикції.
Системагосподарських судів складається з чотирьох ланок:
1.Місцеві господарські суди.
2.Апеляційні господарські суди.
3.Вищий господарський суд.
4.Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).
Діяльністьланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно відстадії розгляду справи. Судова інстанція – це стадія розгляду справи в суді зпевною компетенцією. Справи в судах розглядаються у першій інстанції, другійінстанції – апеляційній та третій інстанції – касаційній. Справи можутьпереглядатися в порядку виключного провадження.
Судизагальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України відповідно до Закону“Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим ізГоловою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.
Всісуди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державногогерба України й своїм найменуванням.
Висновки
Судовусистему України представляють суду, які від імені держави, в порядку,встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями,завданням яких є забезпечення гарантованих Конституцією України та законамиправ і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,інтересів суспільства і держави.
Характернимиознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно — територіальногоустрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.
Місцевісуди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних ікримінальних справ.
ВерховнийСуд України розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції,переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судамизагальної юрисдикції в касаційному порядку.
КонституціяУкраїни (ст.129) визначає такі основні засади судочинства: 1)законність;2)рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;3)забезпечення доведеності вини; 4)змагальність сторін та свобода в наданніними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;5)підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6)забезпеченняобвинуваченому права на захист; 7)гласність судового процесу та його повнефіксування технічними засобами; 8)забезпечення апеляційного й касаційногооскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9)обов’язковістьрішень суду. Засади здійснення судочинства тісно взаємопов'язані й у сукупностістановлять єдину систему.
Література
1. Конституція України.
2.Кримінально-процесуальний кодекс України.
3. Цивільно-процесуальнийкодекс України.
4.Господарсько-процесуальний кодекс України.
5. Закон України “Просудоустрій України” від 07.02.2002 р.
6. Закон України “Простатус суддів” від 15.12.1992 р.
7. Закон України “Проправові засади цивільного захисту” від 24.06.04р.
8. Постанова ПленумуВерховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про застосування Конституції Українипри здійсненні правосуддя”// Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998).– К., 1998.
9. Постанова ПленумуВерховного Суду України від 12.04.1996 р. № 4 (зі змінами, внесеними постановоюПленуму від 03.12.1997р. № 12)” Про застосування законодавства, що забезпечуєнезалежність суддів” // Там само.
10. Бандурка А.М.,Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник /Под ред.проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.
11. Витрук Н.В.Конституционное правосудие. – М., 1998.
12. Григор'єва Л.І.Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свободлюдини і громадянина // Вісник Верховного Суду України. – 1999. — № 4.
13. Гротграйн Э. Статья 6Европейской конвенции по правам человека: Право на справедливое судебноеразбирательство. – Страсбург, 1994
14. Маляренко В. Суд,правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ,-Юрінком Інтер.- 2004.- с.69 –95.
15. Організація судовихта правоохоронних органів. Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностейвищих навч. закладів освіти/ І.Є Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін.,За ред. І.Є Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Харків: Право, 2000.
16. Стефанюк В.С.,Лукашова Н.П. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічнимизасобами// Вісник Верховного Суду України. – 2001. — № 2. – С. 36-38.
17. Суд, правоохоронні таправозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С. Ковальський, В.Т.Білоус,С.Е.Демський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
18. Судова реформа вУкраїні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня2002 р., м.Харків/ Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.; Х.: ЮрінкомІнтер, 2002. – 288 с.
19. Тертышник В.М.Конституционные принципы правосудия правового государства// Концепция развитиязаконодательства Украины. – Киев, 1996. – С. 105-106.
20. Шишкін В.І.Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві// ПравоУкраїни. – 1999. — № 12.
21. Шишкін В.І.Диспозитивність – принцип судочинства.// Право України. – 1999. — № 16.