ІНСТИТУТЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ
РАДИУКРАЇНИ
ЗАКОННІСТЬІ СПРАВЕДЛИВІСТЬ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ І ВЗАЄМОДІЇ
12.00.01– теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень
Авторефератдисертації
наздобуття наукового ступеня
кандидатаюридичних наук
Київ– 2008
Дисертацією єрукопис.
Робота виконанана кафедрі адміністративного і господарського права Одеського національногоуніверситету ім. І.І. Мечникова
Науковийкерівник: кандидат юридичних наук,доцент Миколенко Олександр Іванович,Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, доцент кафедриадміністративного та господарського права
Офіційніопоненти: докторюридичних наук, доцент, член-кореспондентАкадемії правових наук України Орлюк Олена Павлівна,Науково-дослідний інститутінтелектуальної власності Академії правових наук України, директор;
кандидатюридичних наук Греца Ярослав Васильович,Ужгородський національнийуніверситет, доцент кафедри господарськогоправа
Захиствідбудеться 1 липня 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченоїради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою:04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4
З дисертацієюможна ознайомитись в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради Україниза адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4
Авторефератрозісланий 27 травня 2008р.
Вчений секретар
спеціалізованоївченої ради О.М. Биков
ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальністьтеми.Проблема законності є однією з центральних у загальній теорії держави та права.Важливість вказаної проблеми обумовлена тим, що поняття законності нерозривнопов’язане з такими інститутами й сторонами державно-правового життя суспільстваяк функції держави, правотворчість, форми реалізації права, демократія, права,свободи та обов’язки особистості. З наукової точки зору важливість вивченняпроблематики законності полягає в тому, що вона належить до фундаментальнихкатегорій української юридичної науки та посідає центральне місце в їїпонятійному апараті, слугує своєрідним інструментом наукового аналізу,забезпечує органічну єдність загальнотеоретичних і галузевих наук, втілення їхрезультатів в практичне життя. Особливого значення законність набуває в умовахпобудови правової держави та громадянського суспільства, де забезпечується їївідповідність не лише загальнолюдським ідеалам, але і вимогам справедливості.
Становленняідеї законності та її взаємозв’язку із справедливістю починається зутвердженням державності та права, хоча уявлення про необхідність додержанняконкретних правил існувало навіть в релігійно-міфологічних пам’ятках античнихчасів. Згодом, система римського права стала юридичною базою законності в сферірегулювання суспільних відносин, яка з часом відіграла осново утворюючезначення для подальшого розвитку правових систем, в яких всі учасникисуспільних відносин визнавалися рівними перед законом, що регламентувалось,охоронялось та реалізовувалось за допомогою державно-правових інституцій.Політико-правові погляди філософів на феномен справедливості та законності вепоху відродження, просвітництва і нового часу визначили багатовекторністьрозуміння сутності вказаних категорій, що на сьогодні стало причиноювідсутності єдиного концептуального підходу до проблематики їх взаємозв’язку.
Окрімтого, в період розвитку радянської юридичної науки під законністю переважнорозумілося суворе та неухильне виконання законів і підзаконних нормативнихактів усіма суб’єктами радянського права, а саме, державними органами,громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами. Зазначеневизначення законності було домінуючим в юридичній літературі і окремі спробипо-новому підійти до розкриття змісту категорії законності не знаходилипідтримки. На нашу думку, вказане розуміння законності як суворого інеухильного виконання законів не в повній мірі характеризує сутнісні тазначеннєві аспекти законності, а також не дозволяє встановити комплекснеуявлення про законність, на підставі якого виробити та обґрунтуватиконцептуальні засади підвищення рівня законності, її забезпечення тагарантування. Вказане обґрунтовує доцільність проведення комплексногодослідження інституту законності в органічній єдності із феноменомсправедливості, що виступає в якості підґрунтя розвитку законності та їїсутнісного наповнення.
Значнийздобуток у дослідженні проблем законності та справедливості як самостійнихкатегорій, так і у їх органічному взаємозв’язку внесли такі відомі вітчизняніта зарубіжні вчені, як В.Б. Авер’янов, Є.В. Аграновська,В.Д. Бабкін, Ю.М. Бисага, С.В. Бобровник, М.В. Вітрук, М.М. Вопленко,В.М. Горшеньов, А.П. Заєць, О.В. Зайчук, Р.А. Калюжний,Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко,В.В. Лазарєв, О.М. Мироненко, О.Г. Мурашин, В.С. Нерсесянц,Н.М. Оніщенко, О.В. Петришин, Н.С. Прозорова,П.М. Рабінович, І.С. Самощенко, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун,В.І. Степанов, Т.І. Тарахонич, О.Д. Тихомиров,Є.А. Тихонова, В.Д. Ткаченко, Р.О. Халфіна, В.М. Цвік,Ю.С. Шемшученко.
Аналіз праць згаданих вчених надав змогу зробитидисертанту висновок про те, що наукові роботи, переважно, мають загальнийхарактер та відображають в собі проблематику поточних процесів реформуваннядержавно-правових інституцій в Україні. Окрім того, аспект співвідношеннязаконності та справедливості майже залишився без належної уваги вчених, щоускладнює розв’язання ряду теоретичних і практичних завдань сучасної юридичноїнауки.
Продовжуючизазначене, на нашу думку, в умовах поточної трансформації суспільства,реформування державно-правових інституцій в Україні, феномени законності тасправедливості потребують ґрунтовного переосмислення, вироблення новихконцептуальних засад їх розвитку та впровадження у життєдіяльність суспільствата держави з урахуванням сучасних правових реалій.
Зв’язок роботиз науковими програмами, планами, темами.Дисертаційне дослідження є складовоючастиною загальної науково-дослідної програми Інституту держави і праваім. В. М. Корецького НАН України. Робота пов’язана з плановоютематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права“Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації0101U001010), “Теоретичні проблеми систематизації законодавства України” (номердержавної реєстрації 0196U012887).
Мета ізавдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є загальнотеоретичний таісторико-правовий аналіз становлення та розвитку законності як юридичноїкатегорії, дослідження наукових підходів до співвідношення законності тасправедливості, а також їх взаємодії в процесі правотворчості та реалізаціїправа.
Відповідно домети дослідження автор поставив перед собою наступні завдання:
- обґрунтуватиавторське бачення категорії “законність”;
- дослідитиетапи становлення поглядів на проблематику сутності і значення законності ісправедливості, а також їх співвідношення в працях вчених античності,середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу;
- провестикомплексний аналіз аспектів та сфер прояву законності і справедливості;
- визначитита охарактеризувати особливості практичного прояву законності, що найбільшповно характеризують її взаємозв’язок із справедливістю;
- розмежуватипринципи та вимоги законності як фактори її взаємодії із справедливістю;
- встановитисоціальні фактори та умови, що характеризують зв’язок законності ісправедливості як в теоретичному, так і в практико-прикладному аспектах;
- з’ясувативзаємозв’язок та взаємодію моральності, справедливості і законності в процесіправового впливу на суспільство;
- дослідитита охарактеризувати аспекти вияву справедливості та законності в процесіреалізації права;
- проаналізуватиособливості прояву та співвідношення принципів і вимог законності управозастосуванні.
Об’єктомдослідженняє теоретико-методологічні та практико-прикладні проблеми законності як засобузабезпечення справедливого розвитку суспільства, держави та права.
Предметомдослідженняє встановлення поняття, ознак, принципів законності, аспектів співвідношення тапрояву законності і справедливості у правотворчій та правореалізаційній сферахяк форми вияву їх моральної природи.
Методидисертаційного дослідження. Методологічну основу дисертації склала системафілософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, щозабезпечили об’єктивний та всебічний аналіз досліджуваного предмету.Використання філософсько-світоглядних підходів надало змогу дослідити ідею законностіз точки зору її співвідношення із суспільством та державою. Філософський аналізпов’язаний із розглядом законності через призму аксіології, що обумовлюєвисновки про цінність, моральність та справедливість права. Враховуючи мету ізавдання дослідження, було використано наступні методи:
- формально-логічний,що надав можливість дослідити концептуальний рівень законності та визначити їїособливості (поняття, ознаки, принципи, вимоги, аспекти прояву) як самостійноїправової категорії;
- історичний,що застосовувався у процесі дослідження становлення ідей співвідношеннязаконності та справедливості у працях вчених античності, середньовіччя,відродження, просвітництва та нового часу, котрий надав можливість простежитиеволюцію поглядів на законність і справедливість;
- системний,який надав можливість визначити місце законності серед інших правових явищ тапроаналізувати її як багатоаспектну категорію;
- структурно-функціональний,за допомогою якого було визначено особливості співвідношення законності з іншимиелементами правової системи;
- порівняння,котрий застосовано для зрівняння категорій законності і справедливості, щомають спільні і відмінні риси, а також аспекти взаємодії;
- прогностичний,що надав змогу визначити та обґрунтувати шляхи і тенденції підвищення ролізаконності в сучасній державі.
Науковановизна одержаних результатів полягає у спробі дисертанта вперше у вітчизняній науці вмежах цілісного наукового дослідження із загальнотеоретичних позиційпроаналізувати феномен законності, з однієї сторони, як самостійної категорії,а з іншої сторони, у співвідношенні із інститутом справедливості. На підставіаналізу ідей законності та справедливості, що сформувалися в літературі,запропонований комплексний підхід до розуміння загальних закономірностейвзаємодії законності та справедливості, а також моральних гарантій законності всучасному суспільстві.
Наукова новизнадисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях, яківідображають внесок дисертанта у розробку наукової проблеми.
1. Доведено, що у поглядахвчених античності і середньовіччя законність ототожнювалась із справедливістюяк виявом досконалості закону в процесі регулювання суспільних відносин.Концепції ХХ століття ґрунтуються на розмежуванні справедливості як моральноїкатегорії, що не пов’язується з правом, та соціально-політичної категорії, якаотримує правове закріплення і гарантування.
2. Встановлено, що зміст понятьсправедливості і законності, а також аспекти їх співвідношення, маютьісторично-змінний характер розуміння, відображаючи особливості певнихісторичних епох, рівень розвитку суспільства і науки, та визначаєтьсяконцепціями вчень про природне, позитивне і божественне право, про рівність якбагатоаспектну категорію та відповідальність як засіб забезпечення моральностіправа і діяльності суб’єктів.
3. Обґрунтовано авторськевизначення законності як обумовленого закономірностями суспільного розвиткукомплексного соціально-правового явища, яке складається із трьохвзаємопов’язаних складових – принципу, методу і режиму існування держави, іполягає в розумінні й суворому та неухильному виконанні всіма суб’єктамиправовідносин вимог законодавчих актів, котрі повинні відповідати принципусправедливості права як в процесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.
4. Визначено аспекти сутностізаконності та запропонована їх класифікація на ідеологічний аспект, щополягає у властивій суспільству системі ідей, поглядів, принципів і понять зприводу сутності та соціальної ролі законності; психологічний аспект, змістомякого є можливість усвідомлення суб’єктами необхідності суворого і неухильногодотримання вимог закону; політичний аспект, що визначає специфікувтілення законності у політиці держави та у правовому режимі суспільства; юридичнийаспект, що передбачає формалізоване закріплення у нормативно-правових актахдоцільності і справедливості права.
5. Встановлено чотирьохаспектнийрівень взаємодії моральності, справедливості і законності в юридичнійдіяльності, а саме: теоретичний, що пов’язаний із подальшим розвиткомнаукового розуміння моральної природи законності як вияву її справедливості; практичний,який полягає у дослідженні ролі справедливості і моралі в процесіправотворчості та правореалізації; ідеологічний, що відображається уреалізації функцій справедливості і моральності у праві як важливої складовоїідеологічної надбудови суспільства; поведінковий (естетичний), якийзабезпечує активний вплив моралі та справедливості на формування спонукань усуб’єктів до вчинення правомірних діянь.
6. З’ясовано, що моральність,справедливість і законність є взаємозалежними і взаємодіючими категоріями,взаємовплив яких забезпечує формування єдиного морально-правового механізмурегулювання поведінки людей у суспільстві.
7. Обґрунтовано, що зв’язокзаконності і справедливості в процесі впровадження права має взаємний характерта визначається багатоаспектністю справедливості як явища, що має як загальносоціальний характер та поширюється на всі сфери взаємодії людей, так іюридичний, що формується на основі оцінки відповідності реалізації правовоїнорми її вимогам та змісту.
8. Обґрунтовано висновок про те,що сутнісні властивості законності можуть бути згруповані на: принципизаконності; вимоги законності; способи зміцнення законності; ознаки, щохарактеризують зв'язок законності з іншими соціальними інститутами, кожен зяких має самостійне значення.
9. Доведено, що основнимизасобами підвищення рівня справедливості в сфері правореалізації є: замінаоціночних категорій законодавства на оціночно-чисельні; підвищення професійнихзнань юристів та рівня їх правової культури; неупередженість суб’єктаправозастосування; обґрунтованість та об’єктивність правових рішень; рівністьвсіх суб’єктів права перед законом; співрозмірність правопорушення і покарання;відповідність мети права і засобів її досягнення.
Практичнезначення одержаних результатів. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть сприятибільш глибокому розумінню моральних витоків права, з’ясуванню ролісправедливості в процесі забезпечення законності та шляхів підвищення роліморальних гарантій законності в межах громадянського суспільства та правовоїдержави. Наукове дослідження вказаної проблематики може сприяти подальшійуніверсалізації та концептуалізації проблем законності, а також визначення їїтеоретичної та практичної значимості.
Положення тависновки дисертації можуть бути використані:
- в процесівдосконалення законодавства України;
- вподальших наукових дослідженнях;
- дляпідвищення ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності;
- при підготовцімонографічних робіт, підручників та навчальних посібників;
- в процесівикладання нормативного та спеціального курсів для студентів юридичних вищихнавчальних закладів.
Особистийвнесок здобувача. Наукове дослідження проблематики співвідношення законності ісправедливості проведене дисертантом самостійно. Теоретичні положення тависновки, зроблені автором, базуються на проведеному аналізі вітчизняних таіноземних наукових джерел, нормативно-правової бази України, дослідженняхпрактики правотворчості та правозастосування.
Апробаціярезультатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави іправа Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні положеннядисертації доповідались і обговорювались на наступних науково-теоретичних інауково-практичних конференціях:
- Міжнароднійнауковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизаціїдержавно-правових систем” (м. Київ, 17 – 20 жовтня2000 р.);
- Міжвузівськійнауковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку”(м. Косів Івано-Франківської області,30 січня – 2 лютого 2001 р.);
- Всеукраїнськійнауковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ,23 – 24 квітня 2004 р.);
- Міжнароднійнауковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку”(м. Косів Івано-Франківської області, 24 – 29 січня2005 р.);
- Всеукраїнськійнауковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня2005 р.).
Публікації. Основні теоретичні положеннядисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях здобувача, серед якихрозділ у колективній монографії, два підрозділи у навчальному посібнику, 5статей у фахових виданнях та 4 тези доповідей.
Структурадисертаціївизначається завданнями та авторським підходом до їх вирішення. Роботаскладається із вступу, трьох розділів, які мають сім підрозділів, висновків тасписку використаних джерел.
Загальнийобсяг дисертації становить203сторінки, з них 14 сторінок список використаних джереліз 191 найменування.
ОСНОВНИЙЗМІСТ РОБОТИ
У Вступіавтором доводиться актуальність теми дисертаційного дослідження, визначенооб’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні підходи, наукову новизну,практичне значення одержаних результатів, надаються відомості про особистийвнесок дисертанта, апробацію результатів дисертації, її структуру та обсяг.
У Розділі 1“Законність та справедливість: історико-правовий аспект становлення та розвиткуідей співвідношення”, який складається з трьох підрозділів, в якихвідповідно до принципу логічної послідовності аналізуються ідеї співвідношеннязаконності і справедливості у працях вчених античності, середньовіччя,відродження, просвітництва та нового часу. Дисертантом обґрунтовуєтьсяеволюційний характер вказаних ідей та доводиться можливість структуризаціїетапів їх становлення і розвитку. Дослідження творчості античних мислителівнадало можливість автору зробити висновок про те, що справедливість споконвікубула мірою людських вчинків. Первісні погляди на проблематику змісту тапоходження правди, справедливості та правосуддя були сформовані відповідно дозагальноприйнятих уявлень, які панували у відповідному соціумі, про добро ізло, взаємодію між людьми, порядність та добросусідство. Враховуючи зазначене,в античний період будь-які вчинки та події сприймалися соціумом як такі, щовідповідають або не відповідають загальноприйнятим звичаям, традиціям тапоглядам на критерії добра і зла, правди та справедливості.
В подальшомувизначення співвідношення законності і справедливості зумовлювалось наступнимиположеннями античних мислителів: законність та справедливість є співпадаючимипоняттями (Сократ); законність та справедливість є всезагальними, оскількипоширюються на всіх членів суспільства (Платон); законність та справедливістьоб’єктивно обумовлюються природними законами (Аристотель); справедливим єзакон, що йде на користь взаємному спілкуванню людей (Епікур); законністьвизначає необхідність постійної зміни законодавства у відповідності до потребсуспільства та справедливості (Цицерон); справедливість закону характеризуєтьсявідповідністю останнього волі Всевишнього (Ф. Аквінський).
Політико-правовіпогляди філософів в епоху відродження, в тому числі і на феномен справедливостіта законності, на нашу думку, пов’язані із загальною гуманізацією (антропологізацією)поглядів на суспільство, державу і право. Так, Г. Гроцій вважавсправедливість необхідною ознакою права, що характеризується як вимога розуму,яка закладається у право. В свою чергу Ф. Бекон розрізняв два різновидизаконів, а саме закони, що є по суті справедливими та протистоять насильству,та закони, що є формальними, мають відповідне оформлення і можуть бутинесправедливими, антиправовими та насильницькими.
Характеризуючиспіввідношення закону та справедливості, Т. Гоббс розрізняв комутативну(зрівняльну) та дистрибутивну (розподільну) справедливість, що перебуває вмежах законності. Найбільш розвинутий гуманістичний характер мають ідеїДж. Локка, який вважав справедливим той закон, який видається в державіверховною владою, відповідає природному закону та природним невід’ємним правамі свободам людини.
В епохупросвітництва, як і в будь-який перехідний період розвитку людства, набуваютьзагострення проблеми політико-правового та морально-етичного плану. Філософипросвітництва намагалися проголосити та ствердити на землі “царство розуму”, вякому люди будуть досконалими, буде досягнута гармонія інтересів вільногоіндивіда та справедливого суспільства, а гуманізм стане нормою суспільногожиття. Ш.-Л. Монтеск’є обґрунтовував особливості справедливості природнихта позитивних законів. Справедливість природних законів визначається прагненнямособи до миру, до здобування засобів для виживання, можливість спілкування табажання жити в суспільстві. Позитивний закон передбачає наявність об’єктивногохарактеру справедливості та справедливих відносин. Однак, справедливість нестворюється позитивним законом, а, навпаки, передує йому.
На думкуЖ.-Ж. Руссо, справедливість стає суспільною реальністю тоді, коливтілюється у праві, формулюється та закріплюється у законах, встановленихлюдьми на підставі їх загальної згоди про справедливе. Суттєвого значення дляпроголошення та закріплення режиму законності мало ствердження Ж.-Ж. Руссопро безумовну справедливість будь-якого закону, виданого державною владою. Всвою чергу І. Кант категорично не сприймав суто правового розуміннясправедливості, пов’язуючи її із моральними засадами. Засновники марксизмувизначали справедливість як історично можливу та перехідну категорію, яка маєсоціально-класовий зміст, обумовлений конкретно-історичним рівнем розвиткувиробничих сил та відносинами власності.
Феноменисправедливості та законності у поглядах вчених нового часу набувають характерсамостійних інституцій, проблематика яких являє собою самостійні предметинаукових досліджень в роботах тих або інших науковців, однак характеризуютьсяяк явища взаємопов’язані, що мають соціальну природу та багатоаспектний зміст.Основним завданням Перельмана стала розробка прийнятної для всіх суб’єктівформули справедливості, що повинна уособити в собі систему концепцій (формул)справедливості, що визначають специфіку взаємозв’язків між:
- потребамиіндивіда та його внесками (віддачею) для розвитку соціуму;
- потребамирізних індивідів та механізмом їх задоволення;
- статусамиіндивідів та рівнем забезпечення їх потреб;
- положеннямизакону та станом забезпеченості потреб відповідних суб’єктів.
На думкуО. Хеффе, поняття “право”, “справедливість” та “держава” повиннірозглядатись не лише із зовнішнього боку, а осмислюватись у існуючому взаємозв’язку.Справедливість має пріоритет у суспільній моралі та складає єдиний критерійлегітимності суспільного порядку, що забезпечується правом, у тому числі іпримусовими методами.
Авторомрезюмується положення про те, що на сьогодні відсутній єдиний ціліснийконцептуальний підхід до розуміння сутності і значення законності тасправедливості як соціальних явищ, що націлені на гарантування стабільності йбезпеки суспільства, забезпечення балансу різноманітних соціальних інтересів.
У Розділі 2“Теоретико-правові та методологічні проблеми законності та справедливості”,який складається з двох підрозділів, досліджуються поняття, аспекти і сферипрояву законності та справедливості, аналізуються вимоги і принципи законностіяк засоби гарантування її справедливості.
Дисертантомробиться висновок про те, що в сучасній юридичній літературі існує безлічвизначень законності, однак, більшість з них характеризують вказану категоріюяк вимогу суворого і неухильного виконання законів та підзаконних актів всімасуб’єктами права. Зазначене визначення не відображає всієї специфіки вказаногоявища та не дозволяє визначити її моральну природу. В процесі аналізувищенаведеного розуміння законності автором зазначається про те, що в ньомуакцентується увага на необхідності виконання вимог норм права, однак невідображене питання про їх зміст. Вказана дефініція законності обумовлюєвиникнення суперечностей між окремими правовими категоріями, наприклад,законністю і реалізацією права. У зв’язку з цим, враховуючи трансформаційний характеррозвитку суспільства, держави та права, в тому числі і політико-правових учень,більшість аспектів законності потребують переосмислення, а також вироблення таобґрунтування інших підходів до розуміння з урахуванням правових реалій.
Відзначені моментитак чи інакше враховуються в публікаціях і дисертаційних дослідженняхостаннього часу. Зокрема, здається цікавим підхід, відповідно до якогозаконність визначається як суворе і неухильне дотримання, виконання ізастосування законів, а також належне використання передбачених у них прав(свобод) громадянами та іншими суб’єктами права. Такий підхід до визначеннязаконності правильно акцентує увагу на вимозі дотримання закону і здійсненнядій, пов’язаних з реалізацією можливостей, передбачених законом. Можна сказати,що зазначений підхід не спрощує проблему, а підкреслює її багатоаспектність тасвоєрідну складність.
Для з’ясуваннязмісту законності автором робиться спроба розглянути ознаки законності тапровести їх класифікацію на зовнішні, змістом яких є система обов’язківвиконувати приписи законів всіма суб’єктами права, та внутрішні, щохарактеризуються наявністю науково обґрунтованих нормативно-правових актів.
Дисертантомвиокремлюються та характеризуються основні сфери прояву законності, щоподіляються на ряд аспектів, а саме: ідеологічний аспект, котрий полягає увластивій суспільству системі ідей, поглядів, принципів і понять з приводусутності та соціальної ролі законності; психологічний аспект, змістом якого єможливість усвідомлення суб’єктами необхідності суворого і неухильногодотримання вимог закону; політичний аспект, що визначає специфіку втіленнязаконності у політиці держави та у правовому режимі суспільства; юридичнийаспект, що передбачає формалізоване закріплення у нормативно-правових актахдоцільності і справедливості права.
Аналізуючи змістінституту законності, автор дійшов висновку про те, що проблематикарозмежування принципів і вимог законності має важливе значення для теорії іпрактики зміцнення законності. З огляду на зазначене, дисертантом запропонованеавторське визначення принципів як відправних начал та ідей, які сприяютьзміцненню законності і забезпечують неухильне виконання законів і підзаконнихактів всіма суб’єктами права та гарантують втілення ідей справедливості ідоцільності в процесі правотворчості та правореалізації.
Продовжуючививчення принципів законності, в роботі детально аналізуються їх різновиди,серед яких дисертантом виокремлюються принципи верховенства закону, єдності івсезагальності законності; рівності всіх перед законом і судом; гарантованостіосновних прав і свобод громадян; невідворотності покарання за вчиненеправопорушення; неприпустимості протиставлення законності і доцільності;взаємозв’язку законності і культури; обумовленості законності режимом демократії.
На думкудисертанта, будь-який принцип законності можливо визначити як сукупність вимог,які вміщені у певних правових нормах. Зазначене надає можливість, визначившичіткий перелік вимог законності, здійснити їх нормативне закріплення іконкретизацію, що створює додаткові можливості для зміцнення правопорядку.
Авторомдоводиться той факт, що існуючі на практиці гарантії законності не лишезабезпечують її реальність, а і визначають ступінь справедливості законності,оскільки вони пов’язані з діяльністю різноманітних сфер суспільних відносин таз ефективністю діяльності всіх елементів правової системи.
Розділ 3“Законність та справедливість як вимоги юридичної діяльності”, який складається з двохпідрозділів, присвячений аналізу взаємодії моральності, справедливості тазаконності в процесі правового впливу на суспільство, а також визначеннювзаємодії законності і справедливості у процесі правозастосування.
Законність ісправедливість в історії розвитку людства виступають взаємопов’язаними, але неспівпадаючими категоріями. Практика юриспруденції підтверджує глибокийорганічний зв’язок моралі і права, а, отже, і моралі та законності як одного зкерівних начал права та важливого результату впровадження правових приписів.
Дисертантомобґрунтовується думка про те, що моральну природу законності відображаєсправедливість. Справедливість і право мають багато спільного у походженні,сутності, ознаках, функціях та смисловому виразі. Не випадково в літературівизначається, що правове у своїй основі завжди конкретизується як справедливе,праведне, хоча наявність спільних властивостей не надає підстав ототожнюватикатегорії правового і справедливого. Вказане пояснюється тим, що правове незавжди є справедливим, а справедливе не обмежується правовою сферою. Таким чином,справедливість, на думку автора, виступає як соціальний та етичний критерійправа. Втілюючись у діючому праві та практиці його реалізації, справедливістьнабуває юридичних рис, які визначають її офіційний рівень. Справедливим можебути лише закон, що відповідає принципам права, а діяти по справедливостіозначає діяти по праву, у відповідності до його всезагального масштабу іоднаково рівних і обов’язкових для всіх норм.
Дисертантомпідкреслюється той факт, що справедливість може бути результатом дії права. Уцьому випадку правомірним буде висновок про те, що категорії моральності іправа у випадку їх проекції на конкретні суспільні відносини надають можливістьоцінити їх у якості справедливих чи несправедливих. Інструментальне значенняморалі і права засновується на здатності слугувати основними засобами пізнанняі виміру явищ суспільного життя через призму уявлень про справедливість інесправедливість. Саме на підставі усвідомлення справедливості особистістьформулює для себе моральні обов’язки, виробляє спроможність здійснюватиморальний самоконтроль і, в кінцевому рахунку, здійснювати правові вчинки.
На думку автора,моральність і справедливість права пов’язується не лише з процесомправоутворення, оскільки принципового значення має їх вплив на рівні реалізаціїправових норм, особливо в межах правозастосування. Справедливість існуючоїсистеми законності обумовлюється змістом реалізованих правових норм.
Авторомобґрунтовується висновок про те, що врахування вимог справедливості необхіднепри реалізації будь-якої правової норми на всіх стадіях правозастосовчоїдіяльності, при чому особливої соціальної значимості справедливість набуває припризначенні покарання. Зміст вказаного значення справедливості полягає у тому,щоб не допустити невідповідності між мірою покарання та скоєним, а такожформалізму, що створює загрозу помилкового тлумачення змісту права таневрахування особистості винного. На думку дисертанта, важливим аспектомсправедливості в процесі правозастосування є відповідність закону та справедливостів актах правозастосування. У вказаному аспекті, на думку автора, полягаєдодатковий вимір справедливості, змістом якого є відповідність акту певнимінтересам та можливість досягнення не лише правової, але і моральної метиправа.
Продовжуючидослідження, автором зазначається про те, що поняття справедливостіправозастосування близьке за значенням до поняття “доцільність”, котревідображає співвідношення між метою права і діяльністю суб’єкта по їїдосягненню. Бути доцільним означає бути спроможним до втілення мети в реальнійдійсності. За такого підходу справедливість можливо розглядати як показникдоцільності, а отже, порушення справедливості це одночасно і порушеннядоцільності. На думку дисертанта, взаємодія законності, справедливості ідоцільності сприяє посиленню соціальної сприйнятливості права особливо в такихситуаціях, коли людська поведінка важко піддається однозначній моральній таюридичній кваліфікації.
Авторомзазначається, що в сучасній юридичній науці відсутній єдиний методологічнийпідхід до виокремлення принципів і вимог законності, що не сприяє ні процесовітеоретичного пізнання цього багатоаспектного явища, ні зміцненню режимузаконності. На думку дисертанта, поняття принципу може бути визначено яксукупність вимог, кожна з яких є системою чітко визначених правовихрозпоряджень. Вказаний підхід дозволяє визначити чіткий перелік принципів івимог законності, здійснити нормативне їх закріплення і конкретизацію, щостворює додаткові можливості для зміцнення законності і правопорядку, а також забезпеченнявідповідності законності справедливості.
У висновках, які резюмують дисертаційнуроботу, сформульовано основні результати дослідження, підкреслено теоретичне тапрактичне значення розробленої теми, що полягає у визначенні природи тасутності співвідношення законності та справедливості у сфері права, а також їхвзаємодії в процесі правотворчості та реалізації права.
Головниминауковими і практичними результатами роботи є наступні висновки:
1. Законністьта справедливість є складними соціально-філософськими та правовими категоріями,які пов’язані із широкою сферою людських взаємин. Протягом всієї історіїіснування людства зміст понять справедливості і законності, а також аспекти їхспіввідношення розвивалися і змінювалися. Вказані зміни мають еволюційнийхарактер і відображають особливості певних епох, а також рівень розвиткусуспільства і науки.
2. Поняттясправедливості, законності та права за часів античності формувались одночасно звиникненням приватної власності, що стало передумовою поширення ідей загальноїрівності людей в якості однієї з основ справедливості. Такому розуміннюсправедливості відповідало уявлення про державу як форму втіленнясправедливості, та про законність і право як критерії і засоби її захисту.Відповідність чи невідповідність людських законів і законності в цілому природіта природному праву постає в якості критерію та виміру їх справедливості чинесправедливості.
3. За часівсередньовіччя та відродження законність не досліджувалась як самостійнаюридична категорія. Вона ототожнювалась зі справедливістю як виявомдосконалості закону. Історія становлення ідей законності пов’язується з такимисуб’єктивними категоріями, як чесність, матеріальна забезпеченість тасправедливість.
4. Еволюційністьпоглядів на законність за часів просвітництва визначається в обґрунтованостітаких її вимог, як відповідальність всіх суб’єктів перед єдиним судом,необхідність дотримання недоторканості особи та її свободи. Ступінь законностів суспільстві в цю епоху вперше пов’язується зі знанням законів, дотриманнямсправедливих правових принципів та відповідальністю за їх порушення.
5. Феноменсправедливості і законності у поглядах вчених ХХ століття набуваєконкретно-визначений, прикладний характер, що пов’язується із умовами таособливостями життєдіяльності суспільства, держави та права, а також надаєможливість визначити й обґрунтувати шляхи вдосконалення соціальних інституцій зметою підвищення рівня справедливості і законності (на рівні свідомості людини,її поведінки, освіченості населення, підвищення професійності в діяльностіорганів управління тощо).
6. Законністьявляє собою обумовлене закономірностями суспільного розвитку комплекснесоціально-правове явище, яке складається з трьох взаємозв’язаних складових, асаме: принципу, методу і режиму існування держави, що полягає у розумінні,суворому і неухильному виконанні всіма суб’єктами правовідносин вимогзаконодавчих актів, які повинні відповідати принципу справедливості права як впроцесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.
7. Законністьяк суспільний феномен являє собою певний результат взаємодії різноманітнихчинників, що і визначають її природу. Отже, теоретична концепція законностіповинна бути певним емпіричним узагальненням, що не суперечить людськомудосвіду. Це підкреслює об’єктивний характер явища і виключає можливістьсуб’єктивно-ідеалістичного його тлумачення.
8. З позиційморальності і справедливості законність виступає в першу чергу як засіб захиступрав, свобод і законних інтересів кожної особистості. Вона повинна забезпечуватиохорону людини як від сваволі самої держави і її органів, так і відпротиправних дій з боку інших осіб. Від стану законності, рівня їївідповідності принципам моралі, справедливості і доцільності залежить ступіньсвободи особистості, реальність її прав і свобод, рівень реальності демократії.Це визначає особливе значення законності для суспільства – вона є основоюпорядку в суспільстві, елементом демократії та засобом охорони загальнолюдськихморальних цінностей, одним із проявів яких є справедливість.
9. Законність,справедливість і доцільність є тісно пов’язаними і взаємодоповнюючими одинодного принципами правореалізаційної діяльності, які сприяють посиленнюсоціальної сприйнятливості права взагалі і особливо в таких ситуаціях, колилюдська поведінка найбільш важко піддається однозначній моральній та юридичнійкваліфікації. Вказане вимагає від правозастосовчих органів високої професійноїпідготовки, яка забезпечує методологію винесення законних і справедливихрішень. Справедливість пронизує всі різновиди правозастосування та визначаєморальний характер його мети та засобів.
10. Значення законності обумовлюєїї цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; якумови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобуохорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей.Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що змістзаконодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціямрозвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про доброі зло, про міру належного і допустимого.
ОСНОВНІПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА
1. Самохвалов В.В. Законність і справедливістьв епоху античності та середньовіччя // Правова держава: Щорічник наукових працьІнституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.Вип. 11. – К., 2000. – С. 510–519.
2. Самохвалов В.В. Законність та справедливістьяк вимога правозастосовчої діяльності // Європа, Японія, Україна: шляхидемократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної науковоїконференції (м. Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р.). – К.,2000. – С. 363–365
3. Самохвалов В.В. Законність тасправедливість: проблеми співвідношення // Держава і право: Збірник науковихпраць. Юридичні та політичні науки. Вип. 9. – К.: Інститут держави і праваім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 18–25.
4. Самохвалов ВВ. Законність: основні аспектита сфери прояву // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні таполітичні науки. Вип. 11. – К.: Інститут держави і праваім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 44–50.
5. Самохвалов В.В. Принципи та вимогизаконності як гарантії її справедливості // Держава і право: Збірник науковихпраць. Юридичні та політичні науки. Вип. 12. – К.: Інститут держави іправа ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 29–31.
6. Самохвалов В.В. Законність та справедливістьяк вимога правозастосовчої діяльності // Законодавство України: проблеми таперспективи розвитку: Збірник матеріалів Міжвузівської наукової студентськоїконференції (27 січня – 2 лютого 2001 р., м. КосівІвано-Франківської обл.). – К., 2002. – С. 64–66.
7. Самохвалов В.В. Поняття, аспекти та сферипрояву законності // Енциклопедія законодавства (матеріали до спецкурсу). – К.:Український Центр духовної культури, 2003. – С. 28–46.
8. Самохвалов В.В. Вимоги, принципи та гарантіїзаконності // Енциклопедія законодавства (матеріали до спецкурсу). – К.:Український Центр духовної культури, 2003. – С. 55–74.
9. Самохвалов В.В. Поняття, аспекти та сферипрояву законності // Законність: теоретико-правові проблеми дослідження івпровадження. – К.: Вид-во “Юстиніан”, 2004. – С. 11–29.
10. Самохвалов В.В. Моральна природа законності// Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської науковоїконференції 23–24 квітня 2004 р. – К.: НПУім. М.П. Драгоманова, 2004. – Т. 2. – С. 264–267.
11. Самохвалов В.В. Законність та справедливістьяк вимоги та фактори правореалізації // Держава і право: Збірник науковихпраць. Юридичні та політичні науки. Вип. 31. – К.: Інститут держави іправа ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 567–572.
12. Самохвалов В.В. Принципи та вимогизаконності у правозастосуванні // Другі юридичні читання: Збірник матеріалівВсеукраїнської наукової конференції. – К.: НПУім. М. П. Драгоманова, 2005. – С. 127–129.
13. СамохваловВ.В. Поняттята принципи державної влади // Правові проблеми влади. Теоретико-методологічніта історичні засади. – Одеса.: Видавництво „Юридична література”, 2006 –С. 25-38.
АНОТАЦІЇ
Самохвалов В.В.Законність і справедливість:теоретико-правові проблеми співвідношення і взаємодії. – Рукопис.
Дисертація наздобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 –теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. –Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2008.
У дисертаціїздійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних та практико-прикладнихаспектів до співвідношення законності та справедливості.
Проаналізованоісторико-правовий аспект ідей взаємообумовленості і взаємозалежності законностіі справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження,просвітництва та нового часу.
Висвітленометодологічні проблеми законності, які полягають у визначенні поняття, сфер іаспектів прояву законності, розмежуванні принципів і вимог законності, якіхарактеризують оптимальні напрямки дослідження не лише законності, а і їїспіввідношення із справедливістю.
Проведенозмістовний аналіз співвідношення законності і справедливості у сфері юридичноїдіяльності шляхом визначення взаємодії моральності, справедливості і законностів процесі правового впливу на суспільство, взаємозалежності і справедливості упроцесі реалізації права та характеристики особливостей вияву принципів і вимогзаконності у правозастосування.
Ключові слова: законність, справедливість,моральність права, вимоги законності, принципи законності, сутність та природазаконності, верховенство закону, права людини.
АННОТАЦИЯ
Самохвалов В.В.Законность и справедливость:теоретико-правовые проблемы соотношения и взаимодействия. – Рукопись.
Диссертация на соисканиенаучной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория иистория государства и права; история политических и правовых учений. – Институтзаконодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2008.
Объектом диссертационногоисследования выступают теоретико-методологические и практико-прикладныепроблемы законности как средства обеспечения справедливого развития общества,государства и права.
Предметом исследованияявляется определение понятия, признаков, принципов законности, аспектовсоотношения законности и справедливости в правотворческой и правоприменительнойдеятельности как форм проявления их моральной природы.
Научная новизна диссертациисостоит в обосновании взгляда о том, что моральность, справедливость изаконность являются взаимозависимыми категориями, что заключается в ихнацеленности на формирование единого морально-правового механизма регулированияповедения людей в обществе. На основании проанализированной юридическойлитературы автором определено и обосновано понятие «законности» какобусловленного закономерностями общественного развития комплексногосоциально-правового явления, что состоит из трёх элементов – принципа, метода ирежима существования государства и заключается в понимании и неукоснительномисполнении всеми субъектами правоотношений требований законодательных актов,которые должны соответствовать принципу справедливости права как в процессеправореализации, так и правотворчества.
Диссертантоманализируется историко-правовой аспект идей взаимообусловленности ивзаимозависимости законности и справедливости, отмечается, что во временасредневековья и возрождения законность отождествлялась со справедливостью как формойпроявления совершенства закона. Процесс развития науки в эпоху просвещенияопределил две тенденции исследования идей взаимодействия законности исправедливости, а именно единства этих категорий как формы естественного праваи различия в рамках позитивного права.
Исследованыметодологические проблемы законности, состоящие в определении понятия, сфер,аспектов проявления законности, разграничении принципов и требованийзаконности, которые предоставляют возможность соотнести ее со справедливостью.Взаимосвязь законности и справедливости в сфере права не имеет одностороннегохарактера, хотя законность и возникает на основе справедливости и после еёстановления она сама приобретает характер важного средства обеспечениясправедливости. Только при наличии законности законодатель может рассчитыватьна справедливое регулирование общественных отношений.
Осуществленсодержательный анализ соотношения законности и справедливости в сфереюридической деятельности посредством определения взаимодействия моральности, справедливостии законности в процессе правового влияния на общество. Различные свойства ихарактеристики законности сводятся к ее пониманию как принципа, требования,средства и категориального фактора, определяющего связь законности и другихсоциальных институтов.
Ключевые слова: законность, справедливость,моральность права, требования законности, принципы законности, сущность иприрода законности, верховенство закона, права человека.
SUMMARY
Samokhvalov V.V.Legality and justice: theoreticallegal problems of relationship and interaction. – Manuscript.
Thesis forobtaining the scientific degree of the candidate of science (law), on thespeciality 12.00.01 – Theory and history of state and law; history of political and lawstudies. – TheInstitute of Lagistlation of the Verhovna Rada of Ukraine. — Kyiv, 2008.
The thesisgives complex analysis of theoretical methodological and conceptual approachesto the relationship between legality and justice.
Historicallegal aspect of the ideas of interconditionality and interdependency oflegality and justice is analyzed based on the works of ancient, middle-age andrenaissance scientists, German philosophers and XX century scientists.
Methodologicalproblems are highlighted which consist in determining the concept, sphere andaspect of legality manifestation, distinguishing between principles andrequirements of legality which characterize optimal directions of research notonly in the field of legality but also its relations to justice.
Comprehensiveanalysis of relationship between legality and justice in the field of legalpractice is carried out by determining interaction of morality, justice andlegality in the process of legal influence on society, their interdependence inthe field of legal realization and characteristics of principles andrequirements of legality in legal practice.
Key words: legality, justice,morality of law, legal requirements, principles of legality, essence and natureof legality, supremacy of law, human rights.