Державні службовці і корупція

Львівськийдержавний університет
внутрішніхсправ
 
Кафедраадміністративного права та
адміністративногопроцесу

КУРСОВАРОБОТА
задміністративного права
натему :

„Державні службовці та корупція ”
 
Виконала:
КерницькаІ.І.
Науковийкерівник :
КовалівМ.В.

Львів2007
 

Зміст
 
Вступ........................................................................................................3
Розділ 1. Державна служба в Україні ..................................................5
         1.1. Поняття і видидержавної служби
         1.2. Принципидержавної служби
Розділ 2. Державні службовці :..............................................................8
         2.1. Категорії та видидержавних сдужбовців
         2.2. Вимоги додержавних службовців :
                   2.2.1.Права і обов’язки
                   2.2.2.Порядок проходження державної служби
                   2.2.3.Обмеження пов’язані з походженням державної служби
         2.3. Юридичнавідповідальність
         2.4. Підставиприпинення державної служби
Розділ 3. Корупція як соціальне явище:...............................................18
         3.1.  Природа іпричини виникнення корупції
         3.2. Основні факториіснування корупції
         3.3. Перспективирозвитку корупції
         3.4. Методи боротьбиз корупцією
         3.5. Антикорупційнадіяльність уряду
Закінчення..............................................................................................33
Список використаної літератури.......................................................36

Вступ
Проблема корупції є однією з найбільш актуальних проблем функціонуванняукраїнської держави і розвитку нашого суспільства. За сучасних умов корупціястала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційномуладу України. Це явище негативно впливає на різні сфери суспільного життя нашоїкраїни: економіку, політику, управління, соціальні та правові відносини,суспільну свідомість, міжнародні зв’язки.[11, с.67]
Коли йдеться про поняття “державна служба”, важливо мати на увазій виборних державних службовців, і державних чиновників, яких призначають на посади,оскільки як перші, так і другі є однаково підзвітними. Проте, політикам легкостверджувати, що зазначеним службовцям треба звітувати на тих самих умовах, щой громадським службовцям, тільки тому, що вони пов’язані з періодичнимивиборами, які передбачають більшу безпосередню підзвітність суспільству. Зіншого боку, ця підзвітність може бути серйозно підірваною, якщо суспільство неусвідомлює зловживання владою чи протизаконні дії і залишається необізнанимстосовно засобів виконання державних обов’язків виборними чиновниками. Томугласність для виборних державних чиновників не менш важлива, ніж для державнихслужбовців, яких призначають на посади. [10, с. 5-19]
Державний чиновник частіше за інших громадян в змозі опинитися вситуації, де конфлікт інтересів є реальним і значимим, в результаті чого можепостраждати неупередженість думок і з’являється спокуса або мотив забезпечитивласні, а не державні інтереси.
Відповідальність за підтримку стандартів і зниження рівня корупціїна державній службі покладається на державну адміністрацію. Кримінальне право –занадто “грубий інструмент” для боротьби з корупцією на державній службі,тому що:
а) спирається на мінімум стандартів;
б) керується переважно примусом, ніж запобіганням;
в) тягар доказів лежить “на плечах” уряду.
За правильного розуміння правила напряму, що регулюють конфліктінтересів у сфері державної служби, існує можливість створення системи захиступроцесу ухвалення державних рішень. Подібна система спрямована, в першу чергу,не на розслідування дій: покарання правопорушника після того, як факт відбувся,а на зменшення ризику виникнення корупції в майбутньому. Для того, щоб системабула ефективною, відповідальність щодо запобігання корупції не повинна бутивнутрішнім централізованим завданням уряду, а загальною управлінською функцією,яка охоплює всі рівні керівників на державній службі.
Система корупції наявна лише там, де вона стає частиною системиуправління – у багатьох випадках настільки невід’ємною, що система нефункціонує без неї. Система корупції – найбільш слабке місцереформаторів, оскільки новий уряд, що зобов’язується боротися з корупцією,виявляється нездатним реформувати систему, якою він править.

Розділ 1. Державна служба вУкраїні
 
1.1. Поняття і види державноїслужби
Державна служба,як юридичний інститут, розглядається в такій галузі права, як адміністративне право. Розвитку законодавствапро державну службу в даний час надається особливе значення. Це обумовлено,насамперед, тими змінами, що відбулися і відбуваються в нашому суспільстві ідержаві. У грудні 1993 року була прийнята нова Конституція — основний законкраїни. Кардинально змінилася структура, функції органів державної влади, як вцентральних органах, так і в регіонах. Проведені реформи привели до зміни роліі самого державного апарата, ідержавних службовців. Постала необхідність підвищення ефективності функційдержавного апарата, забезпечення професіоналізму державних службовців, вивченнянових аспектів і проблем державної служби в цілому. Задача законодавців,учених, фахівців ускладнена тим, що в радянський період спеціальногозаконодавства про державну службу не було, а правове положення працівниківдержавного апарата не відрізнялося від правового положення службовців іншихдержавних і суспільних установ, підприємств і організацій. Статус усіхслужбовців визначався одноманітно і в трудовому законодавстві. Однак, змінаситуації призвела до виділення служби в органах державної влади і управління — як особливого роду державної діяльності.
Державна служба вУкраїні — “це професійна діяльність осіб, які займають посади в державнихорганах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави таодержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями імають відповідні службові повноваження”.[1, Ст.1]
Актуальність даної темиобумовлена тим, що саме державний механізм є основною ланкою у структурі влади.Цей механізм приводиться в дію людьми, а його функції залежать від кадровогоскладу. Отже питання комплектування організованої діяльності державногомеханізму здобувають одне з першорядних значень.
Служба вдержавних органах, державних і громадських організаціях є одним із видівсоціальної діяльності людей. Служба державі нерозривно зв'язана з самоюдержавою, її роллю в житті суспільства. Це одна з сторін діяльності держави щодо організації і правовому регулюванні особового складудержавних органів, інших державних організацій. Державна служба — це насампередслужіння державі, тобто виконання за її дорученням визначеної діяльності щодо реалізації задач і функцій держави вдержавних органах і установах, яке грунтується на принципах гуманізму ісоціальної справедливості, демократизму і законності в інтересах народуУкраїни. Таке визначення державної служби дозволяє відмежувати державно-управлінськудіяльність від діяльності фахівців у народному господарстві, усоціально-культурній сфері, а також відмежувати державну службу й інші видислужби. [4, с.317]
1.2. Принципидежавноїслужби
Державна служба будуєтьсявідповідно до визначених принципів,тобто за основними началами, що визначають її характер. Принципи:
-        верховенствоКонституції і Законів над іншими нормативними правовими актами, посадовими  інструкціями (принцип законності);
-       пріоритетправ і волі людини і громадянина й обов'язок державного службовця дотримувати ізахищати їх (служіння народу України);
-        єдністьсистеми державної влади, принцип поділу влади на виконавчу, законодавчу ісудову, обовязковість державних рішень для органів і керівників (демократизм ісоціальна справедливість),
-        рівнийдоступ до служби (тобто незалежно від національності, соціальної приналежності,переконань і так далі);
-        принципєдності основних вимог до державної служби: професіоналізм, компетентність,чесність, відданість справі, гласність у її здійсненні; персональнавідповідальність за виконання службових обовязків і дисципліни, дотримання правта законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;дотримання прав підприємств, установ і організацій, обєднань громадян. [1, Ст.3]
Державна службазобов'язана своїм виникненням державі. З її виникненням і розвитком сталарозвиватися і служба, маючи своїм призначенням реалізацію задач і функційдержави в різноманітних областях життєдіяльності суспільства, будучи необхіднимелементом управління. Організуюча діяльність держави охоплює різноманітні сферидіяльності суспільства, тому державна служба регулюється нормами не тількиадміністративного права, але і нормами інших галузей права.
Особливості працідержавного службовця, а саме те, що він не робить матеріальних цінностейбезпосередньо, але допомагає державі реалізовувати власні функції і задачіставить за обов'язок державі забезпечувати службовця матеріально. Томупокладені на нього обов'язки державний службовець виконує на оплатній основі. Утакий спосіб рисами державної служби, які відрізняють її від роботи в будь-якихінших сферах матеріального виробництва чи громадських організаціях є:здійснення її на професійній основі за винагороду від держави, спеціальнопідготовленими для цього працівниками, урегульованість нормами цілого комплексугалузей права. Державна служба є однією зі сторін організаційної діяльностідержави і зміст її складає практична реалізація функцій і задач держави. [14, с. 80-85]

Розділ 2. Державні службовці
 
2.1. Категорії та види державних службовців
Вагоме значення для з’ясування статусу державного службовця маєпитання класифікації державних службовців, їх можна розподілити на різні види в залежності від:
— розподілу державноївлади — державних службовців органів законодавчої, виконавчої, судової влади;
— характеру державноїслужби — цивільні та спеціалізовані державні службовці;
— обсягу посадовихобов'язків — посадові особи і особи, що не є посадовими;
— характеру повноважень,що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій —керівники, спеціалісти, технічні виконавці. [5, с.90-93]
Основними критеріямикласифікації посад державних службовців, згідно ст. 25 Закону “Про державнуслужбу”, є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу,обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади вструктурі державного органу. Встановлюються такі категорії посад службовців:
першакатегорія– посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів іншихцентральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України,Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, представниківПрезидента України в областях, містах Києві та Севастополі, перших заступниківміністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складуУряду, керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної РадиУкраїни та інші прирівняні до них посади;
другакатегорія– посади заступників керівника Адміністрації Президента України, заступниківкерівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апаратуКабінету Міністрів України, керівників структурних підрозділів СекретаріатуВерховної Ради України, секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України,Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радниківта помічників Президента України, Голови Верховної Ради України,Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів державнихкомітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників, заступників голівкомітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при КабінетіМіністрів України, першого заступника Постійного Представника ПрезидентаУкраїни в Республіці Крим, перших заступників глав обласних, Київської таСевастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до нихпосади;
третякатегорія– посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами,головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації ПрезидентаУкраїни, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету МіністрівУкраїни, заступників Постійного Представника Президента України в РеспубліціКрим, заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міськихдержавних адміністрацій, представників Президента України в районах, міст Києвата Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складіміністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та іншіприрівняні до них посади;
четвертакатегорія– посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату ВерховноїРади України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників начальниківуправлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральнихорганів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, службобласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та іншіприрівняні до них посади;
п'ятакатегорія– посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державноївиконавчої влади, заступників представників Президента України в районах,районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів,служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади;
шостакатегорія– посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містахКиєві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів,служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністраційта інші прирівняні до них посади;
сьомакатегорія– посади спеціалістів районних, у містах Києві та Севастополі державнихадміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.
Віднесенняіснуючих посад державних службовців, не перелічених у цьому розділі, а такожвіднесення до відповідної категорії нових посад державних службовцівпроводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державниморганом. [13, с.91-100]
Вивчаючи питання про видидержавної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання неврегульоване. Немає єдиної думки з цього приводу і в науці. Найчастіше державнуслужбу класифікують на такі види, як:
а) службу в органахзаконодавчої, виконавчої та судової влади;
б) цивільну тамілітаризовану (воєнізовану) службу;
в) цивільну (в органахзаконодавчої, виконавчої влади) та спеціалізовану (військову, дипломатичну,митну, в правоохоронних органах та ін.).
2.2. Вимоги до державних службовців
 
2.2.1.Обов'язки і права державнихслужбовців.
Право на державнуслужбу мають громадяни України незалежно від походження, соціального імайнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичнихпоглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповіднуосвіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурснийвідбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Громадяни України, яківперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:«Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, щобуду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законівУкраїни, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права,свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державногослужбовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Державний службовецьпідписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняттяПрисяги робиться запис у трудовій книжці.”
Не можуть бути обранимиабо призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, яківизнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість; у випадкуприйняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам,які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановленихзаконами України.
Державний службовецьповинен: сумлінно виконувати свої службові обовязки; шанобливо ставитися догромадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культуриспілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересамдержавної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.Згідно ст. 10 Закону “Про державну службу” основними обов'язками державнихслужбовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавстваУкраїни; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органіввідповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини тагромадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обовязків,своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб,розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці,інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обовязківдержавної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством непідлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи іпідвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службовихобов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Державний службовецьповинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, якесуперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладнов письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а уразі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.
Державні службовці маютьправо: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам УкраїниКонституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті вмежах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств,установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядуваннянеобхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагуособистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників,співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеногообсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно відпосади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажуроботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходженняним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; напросування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінноговиконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посадбільш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняттябезпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові,безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний іправовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права таінтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку. Конкретніобов'язки та права державних службовців визначаються на основі типовихкваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях таінструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів умежах закону та їх компетенції. [6, с.76-78]
 
2.2.2.Порядок проходженнядержавної служби
Закон передбачає і такийпроцесуальний аспект державної служби, як її проходження, що включає порядокпоступлення, перебування і звільнення зі служби. Також уведена стаття пропросування по державній службі. Вона гарантує просування, за умови успішноговиконання посадових обов'язків, з урахуванням результатів стажування,проходження, підвищення кваліфікації чи перекваліфікації, рекомендаціїатестаційної комісії. Слід також зазначити наявність статті, що встановлюєпідстави та порядок відставки державного службовця. Закон встановлює порядоквідставки осіб, що заміщають конституційні й адміністративні посади, називаючитимчасову відставку, за заявою особи, яка займає вищу чи головну державнупосаду, у зв'язку зі скасуванням державної посади. У такий спосіб законодавствонадає державним службовцям додаткові гарантії від неправомірного звільнення.Прийняття на державну службу на посади третьої — сьомої категорій, передбаченихстаттею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, колиінше встановлено законами України. Порядок проведення конкурсу для вступу надержавну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом МіністрівУкраїни. дані про вакансії посад державнихслужбовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформаціїне пізніш як за один місяць до проведення конкурсу.
ПрезидентУкраїни, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України, глави місцевихдержавних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб напосади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно зштатним розписом і категорією, що відповідає посаді. Порядок перебування на державнійслужбі таких осіб установлюється відповідними органами.
 
2.2.3.Обмеження, пов'язані з проходженнямдержавної служби
Державний службовець абоінша особа, уповноважена на виконання функцій держави, згідно ст. 5 ЗаконуУкраїни “Про боротьбу з корупцією” не має права:
 а) сприяти,використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам уздійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій,дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальнихблаг, послуг, пільг або інших переваг;
б) займатисяпідприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставнихосіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вонапрацює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової,викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
в) входити самостійно(крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями(частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в радітовариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарськоготовариства), через представника або підставних осіб до складу правління чиінших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ,господарських товариств, організацій, спілок, обєднань, кооперативів, щоздійснюють підприємницьку діяльність;
г) відмовляти фізичним таюридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами,умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.
Державні службовці неможуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджаютьнормальному функціонуванню державного органу. [13, с. 91-100]
Інші обмеження, пов'язаніз проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців,встановлюються виключно законодавчими актами України [2, ст. 16 ]
 
2.3.Підстави припинення правовідносин
Крім загальних підстав,передбачених Кодексом законів про працю України (звільнення за власнимбажанням, по переводу, у звязку з переїздом на нове місце проживання), стаття30 Закону “Про державну службу” передбачає наступні підстави для припиненнядержавної служби:
1) порушення умовреалізації права на державну службу (відсутність відповідної освіти абопрофесійної підготовки, непроходження конкурсного відбору і т.п.);
2) недотриманняпов'язаних із проходженням державної служби вимог (вчинення корупційних дій абоінших дій, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органа);
3) досягнення державнимслужбовцем граничного віку проходження державної служби;
4) відставки державнихслужбовців, які займають посади першої або другої категорії, за станом здоровя,у випадках принципової незгоди з рішенням держоргану чи посадової особи,примушування до виконання рішення, яке суперечить чинному законодавству, абоможе завдати шкоди громадянам чи підприємствам; етичних перешкод дляперебування на службі;
5) виявлення абовиникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця надержавній службі (наявність близьких родинних звязків; притягнення докримінальної відповідальності; судимість; визнання в результаті захворюваннянедієздатним);
6) відмови державногослужбовця від прийняття або порушення Присяги;
7) неподання або поданнядержавним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.
За державнимислужбовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років ізвільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченнямтерміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток наперіод працевлаштування, але не більше одного року.
У разі відставкидержавного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має достатній дляпризначення пенсії стаж (для чоловіків — 25, для жінок — 20 років) івідпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йомувиплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуваннямнадбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку.
 
2.4.Юридична відповідальність державнихслужбовців
Особи, винні у порушеннізаконодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну абокримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством. Вчинення особою,уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у законікорупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собоюадміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п’яти до пятдесяти неоподаткованихмінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення відвиконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади вдержавних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення.
Також передбаченавідповідальність за порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб,уповноважених на виконання функцій держави. Так, порушення особою обмежень,якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення увигляді штрафу від пятнадцяти до двадцяти пяти неоподаткованих мінімумівдоходів громадян. Повторне протягом року порушення будь-якого із зазначенихобмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу віддвадцяти пяти до пятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян ізвільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави. [2, ст.5]
Порушення особою вимог щодо декларування доходів тягне за собоюадміністративну відповідальність у вигляді штрафу від пятнадцяти до двадцятипяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи іншеусунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови упризначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або навиборні посади в державні органи.
Неподання або невчаснеподання державним службовцем  відомостей про відкриття валютного рахунку віноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у виглядіштрафу від пятнадцяти до двадцяти пяти неоподаткованих мінімумів громадян ізвільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Розділ 3.Корупціяяк соціальне явище
 
3.1.Природа і причини виникненняукраїнської корупції
Поняттякорупції у загальноприйнятому розумінні цього явища вперше було сформульовано34-ю Сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1979 р. Фахівцями цієї організаціїкорупцію визначено як «виконання посадовими особами будь-яких дій або жбездіяльність у сфері виконання їх посадових повноважень за винагороду у всякійформі в інтересах того, хто надає цю винагороду, як з порушенням посадовихінструкцій, так і без їх порушення».
Закон України«Про боротьбу з корупцією» трактує корупцію як «діяльність осіб, уповноваженихна виконання функції держави, спрямована на протиправне використання наданих їмповноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг,які не передбачаються чинним законодавством». [2, Ст.3]
Як у кожномуукраїнському законі, який пишеться, так би мовити, для себе, законодавцізалишили декілька хороших дірок. По-перше, якщо уповноважена особа протиправневикористала свої повноваження не «з метою отримання матеріальних благ» тощо, атому, що, наприклад, його попросила дружина, то, виходить, це вже аж ніяк некорупція. І єдиний шанс довести суду обґрунтованість такого звинувачення –переконати його у тому, що отримана нагорода не передбачена законодавством. Унашому прикладі цього зробити не вдасться. [ 7, с. 30-31.]
Інша сторона цього визначення щецікавіша. Законом встановлюються такі суб’єкти корупційних діянь: державніслужбовці, народні депутати України, АРК та Інших органів законодавчої влади. Для відновлення соціальноїсправедливості у 1997 році до почесного списку внесли і посадових осібмісцевого саморядування.
Ряд фахівцівнамагаються кваліфікувати корупцію, піддавши це явище певній структуризації.Наприклад, М. Джонстон у своїй праці «Політичні наслідки корупції» визначаєчотири головні її типи:
 – хабарництво у торгівлі, пов'язане зфункціонуванням чорного ринку, протизаконними фінансовими та майновимиопераціями, ухиленням від сплати податків, фальсифікацією фінансовихдокументів.
 – патронажна система, що виникає, якправило, тоді, коли реалізація незаконних угод концентрується в руках обмеженоїкількости осіб або організацій. Діячі, які контролюють патронажні системи,намагаються монополізувати владу аж до встановлення повного контролю задіяльністю леґітимного уряду.
 – непотизм (дружба або кумівство)призводить до виникнення несправедливих великих поступок при укладанні угод,призначення родичів на вузлові посади в системі управління, пільгової купівлівласности, доступу до твердих валют тощо
 – кризова корупція – роботавеликої кількості бізнесменів в умовах ризику, коли предметом купівлі-продажустають рішення офіційних органів, які можуть призвести до великих політичнихзрушень або змін у країні
Наявністьта процвітання усіх чотирьох типів корупції в Україні є свідченням того, щоукраїнська корупція є системною. На відміну від розвинених країн, де корупція часто вражаєяку-небудь одну складову частину політики – впливову спілку чи політичнупартію, наприклад. Україна ж є менш захищеною системою інститутів і «охороннимиорганізаціями», що дозволяє більшості тих, хто має «доступ до корумпованоготіла», використовувати його для того, щоб просто вижити, а привілейованійменшості – продовжувати своє збагачення.
Щодо першоїкатегорії (більшості), то основноюдетермінантою корупції залишається низька заробітна платня, в основному середдержавних службовців. Це призводить до появи «мертвих душ» у державних списках,незрозумілих та невиправданих відряджень, залучення «себе як експерта собі» длянадання консультацій (та отримання за них відповідної платні). Розвиток т.зв.«медичного та освітнього шантажу» теж належить до цієї сфери.
Щодо другоїкатегорії (меншості), то я утримаюсьвід будь-яких теоретичних доповнень. За тим же законом «Про боротьбу зкорупцією», вони повинні оприлюднювати свої податкові декларації та повідомлятипро відкриття закордонних рахунків.
 
3.2.Основніфактори існування корупції
Тут вжепобіжно були згадані декілька причин корупції. Далі буде проведено їх систематизацію.Зокрема, у Концепції боротьби з корупцією  виділено передумови, властиві певноюмірою усім країнам перехідного типу, а також ті, що пов’язані з прорахунками таіншими недоліками у проведеннісуспільних перетворень безпосередньо в Україні. Публічне визнання багатьох факторів вже можна було б вважати першимкроком на шляху боротьби з корупцією, якби він не був і останнім. [ 7, с. 30-31.]
Отже,передумовами корупції у країнах перехідного типу є:
– відсутність стратегії формуваннянового суспільного ладу;
– недооцінкаролі державного регулювання у перетвореннях;
– наявністьполітичних сил, що прагнуть повернення до старого ладу;
– залишки роздутого старого апарату необґрунтовано широкимиповноваженнями;
– зміна формвласности й утворення корпоративних угрупувань і кланів;
 –прагнення усіх, навіть кримінальних структур, вирішити свої проблеми черездержавний апарат;
 –масова зміна законодавчих і правових норм, послаблення контролю за їхвиконанням;
 –значне збільшення кількостімайже не обізнаних з національним законодавством і правопорядком іноземних підприємців та інвесторів,які стали легкою здобиччю корупціонерів;
Передумови корупції в Україні:
 –декларативність багатьох реформаторських намірів та рішень влади, їхобмеженість, зволікання та непослідовність у проведенні реформ;
 –переведення державної власності уприватну в інтересах окремих груп, тіньових структур і кланів;
 –криміналізація економічних відносин;
 –пасивність правоохоронних та іншихдержавних органів щодо притягнення винних у корупційних вчинках довідповідальності, що стало стимулом безкарності корупційних діянь;
 –поширеність у суспільстві думки про корумпованість влади, про пріоритетність більш жорстокого покарання винних увчиненні корупційних діянь, а не усунення причин та умов останніх;
 –сприяння формуванню таких уявлень через засоби масового впливу на населення завідсутності спрямованої антикорупційноїпротидії.
За змістомвиділяються такі групи безпосередніх причин та умов розвитку корупції:
 –політичні (замкнутість системи управління, її повільний розвиток, відсутністьсистеми виховання патріотичних почуттів, моральних якостей, поверховість упроведенні антикорупційної політики, відсутність державної ініціативи щодостворення громадських формувань, незалежних недержавних структур для зростанняактивності населення у боротьбі з корупцією);
 –економічні (несприятливий режим діяльності підприємств, відсутність прозорості багатьох економічних процесів і т.п.);
 –правові (відсутність цілісної системи антикорупційних засобів, невизначеністьвідповідальності за корупційні діяння, формальнийхарактер чинної системи декларування доходів, неповне визначення суб'єктів,нецілеспрямованість правоохоронних органів щодо виконання правових вимог увиявленні корупційних діянь, викритті винних у їх вчиненні);
 –організаційно-управлінські (відсутність чіткої регламентації діяльності посадових осіб, поширеність укадровій політиці випадків заміщення посад через знайомство, відсутністьмеханізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів і членів злочиннихугрупувань, відсутність окремих працівників, що контролювали б цю сферу);
 –соціально-психологічні (нерозвиненість громадянської свідомості, корислива спрямованість державнихслужбовців, професійна та моральна деформація частини керівників, щовиявляється у поблажливому ставленні до корупції) та ін.
Вартозазначити і той факт, що, хоча суд не входить у десятку найкорумпованішихінститутів, судова гілка влади у нас є майже підконтрольною виконавчій, що ніякне сприяє об’єктивності процесів.
 
3.3.Перспективирозвитку протидії корупції
На початкууже перераховано елементи законодавчої бази боротьби з корупцією. Вказано і надеякі «дірки» у Законі «Про боротьбу із корупцією» 1995 року. Варто зазначити,що серед усіх документів найліпшу оцінку від міжнародних і вітчизнянихекспертів отримала Національна програма боротьби з корупцією, розробленаМіністерством юстиції у 1997 р. Її неофіційна назва – «Чисті руки». Станом на 1січня 1998 року Програма мала бути виконана. Цікаво, що саме на 1998 рікприпадає пік публікацій про «розквіт» корупції в Україні, її наслідки ібездіяльність влади.
Метою ж цієїнереалізованої Програми було створення передумов для боротьби з корупцією, томузаходи її носили переважно профілактичний, проте невідкладний характер.Більшість її пунктів починались з таких слів: подати КМУ, розробитидля КМУ, запропонувати, вивчити досвід і т.д. Програмою не булопередбачено звітування перед громадськістю про наслідки її реалізації та рівенькорумпованости в країні. Лише таким чином, вирішили її автори, можна збільшитирівень довіри до влади серед українців, і міжнародного співтовариства доУкраїни. Фактично, держава зробила вигляд, що вона щось робить, а громадськістьзробила вигляд, що вона в це вірить.
Логічнимпродовженням Програми стала Концепція з тією ж назвою. Цей проект буврозрахований на 1998-2005 роки, проте в ньому зазначалося, що: «Невідкладнізаходи щодо запобігання і протидії корупції доцільно здійснити протягом 1998р., а ті, що потребують тривалого розроблення і впровадження, – у найближчі 2-3роки». Реальних результатів мало бути досягнуто у 2005 році.
Вартовідзначити і деякі позитивні зрушення у цьому процесі. Зокрема, проектінтернетизації уряду і місцевої влади. Він дозволить частину розрахунків тадокументації проводити через інтернет, а не заносити їх з поклоном у незліченнікабінети. Планувалося, що корупції«у особливо великих розмірах» він не елімінує, проте зменшить число контактів збюрократією.
Методи боротьби або стримування корупції у процесі реформполягаютьу розвитку культури етики й здійсненні заходів, що сприяютьпідзвітності та гласності.
Деякі особи вважають, що все, чого треба вжити, – застосуватизакон, що криза – не результат широкомасштабної корупції, а наслідок недостатньогопримусу.
Якщо б припинення корупції полягало тільки у використанні системипримусів, то дана проблема вже не існувала би. Навіть у країнах із найвищимрівнем корупції є закони, що забороняють корупцію на державній службі. Але, нажаль, цих законів просто ніколи не дотримуються, а система підзвітностіігнорується. Протидія корупції не може бути зведеною тільки до процесуприйняття законів. Головне полягає у спонуканні системи до праці, спрямовуючиповедінку людей у позитивний бік.
Досить часто сьогодні лунають пропозиції щодо покарання головнихвинуватців у наявній ситуації. Дехто стверджує, що процес реформ має статибільш рішучим або спрямованим на зміну системи, а не таким, що “озирається наминуле” і карає “старих” порушників. Щоб покарати головних винуватців, маєіснувати керівництво, здатне до значних реформ, а механізми примушуванняповинні бути дійовими і владними. Перевага орієнтації на майбутнє, а не наминуле полягає у мінімальній опозиції. Особи, які вже встигли злочинним шляхомзбагатитися (і хто часто перебуватиме усередині могутньої “еліти”)антикорупційну програму не розглядатимуть за пряму особисту загрозу. Необхідно,щоб антикорупційна програма знаходила підтримку у вищих політичних колах дієво,а не у гаслах.[12, с.55-61.]
У багатьох дослідженнях причин адміністративної корупціїнаголошується на живучості традиційних цінностей та звичаїв, що суперечатьзапитам сучасної бюрократії. У бюрократів існує два набори цінностей. Хоч воний виховані в межах сучасних організацій, в душі, однак, є прибічникамитрадиційних норм. Сила традиції виявляється надто потужною: якщо навітьбюрократ визнає традиційні цінності потужного суспільства, він постійнозмушений ними поступатися. Наприклад, щоб уникнути звинувачень у невдячності,політики й вищі державні чиновники повинні оточувати себе своїми земляками, атакож найближчими родичами, добирати для себе на роботу працівників не запрофесійними якостями, а за показниками особистої відданості чиновнику.Зазначена ситуація викликає у деяких державних чиновників труднощі щодопристосування до деперсоніфікованих, не заснованих на особистих інтересах,правових вимог сучасної демократії. Якщо ситуація “нагорі” турбує державнихчиновників, звичайна людина повинна відчувати збентеження й хвилювання.
З урахуванням наведеного, можливим вбачається здійснення такихзаходів:
1. Розробка наведеного процесу ухвалення рішень таким чином, щобдо цього не залучати тих державних службовців, які можуть опинитися під тискомсвоєї сім’ї або клану.
2. Широке оприлюднення згаданих вказівок, підкреслюючи той чинник,що державні чиновники перебувають у певних межах і не можуть діяти на власнийрозсуд.
3. Введення ефективної системи підвищення кваліфікації державнихслужбовців всіх рівнів разом із формуванням і розповсюдженням чітко визначенихетичних норм та правил поведінки.
4. Посилення (або запровадження) адміністративних заходів, щозабезпечать відповідальність керівників усіх рівнів за існування корупції умежах їх компетенції.
Багато заходів, здійснених в ході реформи державної служби, такожможуть дати позитивний ефект для стримування корупції. Це і відміна непотрібнихпроцедур і ліцензій, численних узгоджень, спрощення податкової системи,створення робочих місць, за які люди трималися б і цінували їх, а не ризикуваливтратити через хабарництво. Ось лише деякі приклади реформ, спрямованих набільш якісне надання послуг, які також зменшують масштаби корупції. Контрольмайна й доходів вищих державних чиновників чітко спрямовано на досягненняпідзвітності та покликано протидіяти корупції.
Періодичне надання посадовими особами декларацій про доходи, майной борги є одним із основних інструментів збереження “чистоти” на державнійслужбі. Хоча, звичайно, оприлюднення майна і доходів не буде чітко виконуватисятими, хто бере хабарі, проте змусить їх зафіксувати своє фінансове становище істворить основу для можливого подальшого судового розслідування. Зазначенепереконає громадськість, наприклад, у тому, що будь-яке неоприлюднене майно ікошти можна вважати за такі, що придбані незаконним шляхом.
При цьому слід враховувати, що контроль може виявитисянаполегливим і втручатися в особисте життя людини, особливо, якщо вінпоширюється на близьких членів сімей державних службовців.
Делікатність процесу полягає не стільки в тому, щоб визначитикритерії майна й чиновників, які повинні подавати декларації, а скоріше, –уточнити масштаб доступу суспільства до таких декларацій. Показовою має бутився необхідна для досягнення громадського спокою інформація, а не те, щобажають, або не бажають оприлюднювати найактивніші опоненти.
Потрібно розуміти, що за відсутності ефективних каналів зв’язкуміж тими, хто захищає закони і тими, хто виконує бюрократичну роботу, першібудуть неспроможними ефективно виконувати свої обов’язки, а останні –незадоволеними, позбавленими мотивації та безсилими протидіяти корупції.Необхідно розробити такі процедури, щоб скарги, які викликають довіру, моглидоводитися до відома і розслідуватися, а скаржники не наражали на небезпекусвоєї кар’єри або, власне, себе на ризик розплати в майбутньому.
Процедуру роботи зі скаргами щодо негативної поведінки керівництванеобхідно переглянути, створивши механізм, за допомогою якого державніслужбовці могли б повідомляти про підозрілі випадки корупції або неналежнуповедінку без ризику розплати або перешкод для своєї кар’єри; необхідно, щобвони могли забезпечити незалежну оцінку скарг, щоб громадяни могли діятивідповідно до принципів рівності й природної справедливості. Процедураоскарження також має забезпечувати відповідні дії для таких категорій осіб:
1. Простих людей, які зазнали збитків в результаті рішення, щостосувалося їх особисто, і які вважають себе жертвами корупції (у крайньомуразі), або неналежного керівництва.
2. Державних службовців, які вважають, що начальник є корумпованим,проте у них не вистачає сміливості відкрито подати скаргу у серединіорганізації.
Поки державні службовці, які знають про серйозні порушення убюрократичному апараті, не заявлять про це, малоймовірно, що їх начальникидізнаються про них до моменту заподіяння значної шкоди.[15, с. 28-29]
3.5. Антикорупційна діяльність уряду
 
За даними Світового банку, найчастіше хабарництво в нашій державі зустрічається у сфері громадських послуг та судовій галузі. Та й ми самі якось змирилися з тим фактом, що усюди треба «віддячуватися»: за отримання довідки, при влаштуванні на роботу, за вступ у ВНЗ, щоб не потрапити за грати… Корупція підступно підточує підвалини нацбезпеки і морально розкладає суспільство. Чи легко Україні з такою репутацією заявляти про свої наміри входити у СОТ, ЄС, НАТО? У 2003 році наша держава приєдналася до Конвенції ООН щодо боротьби з корупцією, а 2004 завершила у чільній п’ятірці найбільш корумпованих країн. Чи змінилося щось з того часу?
За висновками Всесвітнього Економічного Форуму, поданими у спеціальному прес-релізі зазначено: «хоча рівень корупції знизився від початку 2004 року, але він все ще високий за міжнародними стандартами». Дещо схожу позицію щодо нашої держави зайняв і Міклош Маршалл, регіональний директор у Європі і Центральній Азії організації «Міжнародна прозорість». Він зазначив, що корупція в Україні залишається «дуже актуальною проблемою» і пояснив свої побоювання: «В останньому індексі корупції «Міжнародної прозорості» Україна отримала 2.6 пункти в діапазоні від одного до десяти. Десять – це країни з мінімальним рівнем корупції, один – з найгіршим. Таким чином, 2.6 – це достатньо поганий показник. Це погана новина. Хороша – в тому, що цей показник поліпшився з 2.2, який був до цього».
Тим не менше, закордонні інвестори у своїх розмовах все ще називають Україну «чорною дірою» і згортають свій бізнес на наших теренах. Експерти тим часом стверджують, що масштаби корупції набирають таких обсягів, що виникає загроза існування державності! У списку корупційних держав-«лідерів» Україна перебуває поруч із пострадянськими країнами Середньої Азії та Закавказзя. Проте навіть таке велике товариство країн-корупціонерів не додає честі Україні. В результаті опитувань, проведених експертами Світового банку, з’ясувалося, що найбільшим каменем спотикання для українських підприємств є далеко не величезні податки, а корупція. Згідно з результатами опитувань, понад третина підприємств в нашій державі змушена регулярно давати хабарі. Загалом від 2 до 2,5 відсотків прибутку українських підприємств скеровується не за призначенням. І якщо неофіційна оплата, задобрення держслужбовців і пільги для прийняття державними органами відповідних законів є ще більш-менш прийнятною проблемою, то адміністративна корупція просто не знає меж. Соціологи стверджують, що від 86 до 92 відсотків громадян України визнають корупцію в державі поширеним явищем. До найбільш корумпованих “категорій” наші співгромадяни зараховують працівників дорожньо-постової служби, народних депутатів, суддів, податкову міліцію, прокуратуру та викладачів ВНЗ. Меншою мірою це явище притаманне медикам та правозахисним органам, вчителям, працівника профспілок і соціальних служб.
За роки існування незалежної української держави чи не кожен Президент і майже всі уряди у своїх програмних засадах оголошували війну корупції. Проте кардинально-рішучих дій, які б відчули на собі корупціонери та зауважило б суспільство, у боротьбі з цим вкрай небезпечним злом так і не відбулося. Державні мужі та політики меншого штабу, які на словах готові поборювати корупцію, зайняли пасивну позицію. Навіть помаранчева команда не зробила спроб відділити політику від капіталу. Тому корупціонери і досі залишаються безконтрольними, почуваються комфортно і з посмішкою вислуховують гнівні погрози «батька нації» у його радіозверненнях до народу. Як зазначив з цього приводу Драго Кос, голова групи країн Ради Європи проти корупції, якщо влада хоче завоювати довіру народу, то повинна продемонструвати, що коли мова йде про корупцію, то недоторканних в Україні немає.
Якщо в Україні і надалі лише киватимуть пальцями в бік корупціонерів – наша держава продовжуватиме своє лідерство у цій сфері. А виховним бесідами наших людей змінити важко – частина держслужбовців все одно хоче жити добре за чужий кошт. З іншого боку, навіть у хабарників є своєрідна формула, котру з сумом констатував свого часу ще римський оратор Цицерон: “Хабарники повинні тремтіти, якщо вони набрали лиш стільки, скільки потрібно їм самим. Якщо ж вони набрали достатньо для того, щоб поділитися з іншими – їм боятися нічого”. ожливо, цим і пояснюється така мізерна кількість спійманих за руку, та ще менша виставлених у судах. Коли ж Україна намагається йти шляхом інтеграції у європейські структури, то проблему корупції змушена розв’язувати якнайшвидше і більш радикально.
Свої кроки в цьому напрямі зробив Президент Віктор Ющенко, запропонувавши Верховній Раді всередині вересня на розгляд проект Закону «Про принципи попередження і протидії корупції». Ющенко пропонує Верховній Раді законодавчо встановити, що корупцією є «протиправне використання повноважень і пов’язаних з посадою можливостей, в тому числі, дії або бездіяльність для незаконного отримання благ у вигляді пільг, послуг чи переваг і їхнього неправомірного надання».
Ющенко запропонував народним обранцям ввести відповідальність за корупцію Президента, Голови Верховної Ради, його заступників, прем’єр-міністра і членів Кабміну, депутатів Верховної Ради та всіх рад. У цей же перелік Президент пропонує включити генерального прокурора, голову Нацбанку, голову Нацбанку, голову Рахункової палати, уповноваженого Верховної Ради з прав людини, голів Верховної Ради і Ради Міністрів Криму. Сюди, на думку Гаранта, мали б входити державні службовці, військові службовці, судді Конституційного Суду, інші представники суддівського корпусу. Згідно цього законопроекту, відповідальність за корупцію мали б нести працівники правоохоронних органів і ті, хто отримує зарплату з державного чи місцевого бюджету, члени окружних та дільничних виборчих комісій, працівники компаній з часткою державної власності понад 50%. До категорії «потенційних хабарників» згаданий законопроект прирівнює керівників громадських організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, лідерів партій і їхніх місцевих структур, помічників-консультантів народних депутатів та інших вибраних на посади осіб.
Таким чином, згідно трактування Президента, корупційне діяння – це «навмисна дія з ознаками корупції, яку здійснює хтось із перелічених вище осіб, і за яку настає кримінальна, адміністративна, дисциплінарна чи громадянсько-правова відповідальність». [11, с.67]
Розпочати активну боротьбу з корупцією в Україні планує й український уряд. Про це під час перебування на міжнародному економічному форумі «Криниця-2006» у Польщі заявив прем’єр Віктор Янукович. На думку прем’єр-міністра, для того, аби викорінити корупційні прояви в Україні, необхідні не лише економічні реформи, але й реформи в таких галузях, як охорона здоров’я, пенсійна і військова реформи. А от їхньому успішному втіленню, на думку Януковича, може посприяти лише реформа політична.
З заявою про те, що без рішучих кроків з подолання корупції в Україні її шанси на інтеграцію в європейські структури рівні нулю, виступив наприкінці вересня і міністр юстиції Роман Зварич. Виступаючи на прес-конференції, присвяченій початку реалізації спільного проекту України і Ради Європи в галузі боротьби з корупцією, міністр наголосив, що попри мільйон сімсот тисяч євро, які Єврокомісія виділяє Україні на реалізацію цього проекту, наша держава повинна докласти значні кошти і зі свого держбюджету. Можна лише уявити, які крихти на подолання цієї проблеми будуть у кошторисі держбюджету. Представники політичних партій та громадських організацій тим часом закликають робити спільні засідання з представниками влади, на яких мали б обговорюватися проблеми в сфері корупції в тому чи іншому регіоні.[3, с.78-92]
Коли йдеться про поняття “державна служба”, важливо мати на увазі й виборних державних службовців, і державних чиновників, яких призначають на посади, оскільки як перші, так і другі є однаково підзвітними. Проте, політикам легко стверджувати, що зазначеним службовцям треба звітувати на тих самих умовах, що й громадським службовцям, тільки тому, що вони пов’язані з періодичними виборами, які передбачають більшу безпосередню підзвітність суспільству. З іншого боку, ця підзвітність може бути серйозно підірваною, якщо суспільство не усвідомлює зловживання владою чи протизаконні дії і залишається необізнаним стосовно засобів виконання державних обов’язків виборними чиновниками. Тому гласність для виборних державних чиновників не менш важлива, ніж для державних службовців, яких призначають на посади.
Державний чиновник частіше за інших громадян в змозі опинитися в ситуації, де конфлікт інтересів є реальним і значимим, в результаті чого може постраждати неупередженість думок і з’являється спокуса або мотив забезпечити власні, а не державні інтереси.
За правильного розуміння правила напряму, що регулюють конфлікт інтересів у сфері державної служби, існує можливість створення системи захисту процесу ухвалення державних рішень. Подібна система спрямована, в першу чергу, не на розслідування дій: покарання правопорушника після того, як факт відбувся, а на зменшення ризику виникнення корупції в майбутньому. Для того, щоб система була ефективною, відповідальність щодо запобігання корупції не повинна бути внутрішнім централізованим завданням уряду, а загальною управлінською функцією, яка охоплює всі рівні керівників на державній службі.
Система корупції наявна лише там, де вона стає частиною системи управління – у багатьох випадках настільки невід’ємною, що система не функціонує без неї. Система корупції – найбільш слабке місце реформаторів, оскільки новий уряд, що зобов’язується боротися з корупцією, виявляється нездатним реформувати систему, якою він править.

Закінчення
Висновки не зовсім втішні, бо Україна – рай для корупціонерів. Причин корупції – максимум, протидії їй – мінімум, і лише на декларативному рівні.  Боротьба з корупцією ведеться згідно з та на підставі Національної програми боротьби з корупцією від 10 квітня 1997 року, Законів України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р., Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» від 25 травня 1998 р., Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 роки та інших документів, кількість яких, на відміну від кримінальних справ щодо корупції, зростає щороку.
У 1998 році обнадіювало те, що за результатами соціологічного дослідження «Питання національної доброчесности», проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, найкорумпованішою серед установ і організацій України виявилась… державна автоінспекція. Цього року, за дослідженням центру «Академія» найдорожчою була податкова, а в суд не йшли – бо не хотіли втрачати час. Лякає ж те, що корупція стає очікуваною, а вимога хабаря – одним з небагатьох випадків, коли Ви розумієте бюрократа з напівслова.
Зараз відчувається потреба у перегляді механізмів державного фінансування підготовки державних службовців, постійного оновлення матеріально-технічної бази, у зв'язку з тим, що підготовка магістрів державної служби здійснюється за замовленням та направленням місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування.
Систему підготовки магістрів державної служби та державного управління потрібно реформувати .
Укорінена корупця має тенденцію до процвітання в тих ситуаціях, коли зарплата в державному секторі є нижчою за прожитковий рівень. За таких обставин стають можливими різноманітні негативні явища, наведені нижче.
1. Державний службовець припиняє дорожити посадою, яку він (або вона) посідає. Люди можуть бути змушені поповнювати свій доход із зовнішніх джерел і, якщо це вимагає тимчасових протиправних зусиль, державна посада починає перешкоджати одержанню “заробітку на стороні”.
2. Якщо різниця у зарплаті відповідно до службового становища є невеликою, то малоймовірно, що її підвищення у зв’язку із просуванням по службі компенсує витрачені зусилля, що призводить до зниження мотивації до просування по службі залежно від заслуженого.
3. Державні службовці (часто вищого рівня) організують “бізнес” або “консультації”, найважливішими, і, можливо, єдиними клієнтами яких є відділи, де вони безпосередньо працюють. Ці особи виконують за угодою роботу відділу за ринковими цінами для себе, або один для одного, збільшуючи кількість зловживань і порушуючи норми поведінки на державній службі.
4. Використовуються довготривалі закордонні відрядження. Добові за час, проведений за межами країни, встановлюються надто високі. Інколи свій місячний оклад можна заробити за рахунок оплати, отриманої за 2–3 дні перебування за кордоном в офіційному відрядженні. Ці гроші сприймаються як неофіційний (і неоподаткований) спосіб підвищення доходів.
Наведені категорії поведінки вважаються за корупцію у чистому вигляді, але навряд чи це є гріховною корупцією. Ніхто надмірно не багатіє: звичайно “зводять кінці з кінцями”. Зазначене є тактикою виживання. Такі особи не вважають себе корумпованими, скоріше за все вони є жертвами системної корупції. Проте, результат їх діяльності може надзвичайно дорого коштувати контрактним товарам і послугам без наявності тих переваг, що дає конкуренція.
Для того щоб змінити й довести громадське сприйняття корупції як неминучого зла, звичайно, необхідним є значне підвищення зарплати у контексті загальної реформи державного сектору. В адміністративній системі, що добре функціонує, корупція не з’явиться, а якщо й з’являтиметься, то зазнає негайного дисциплінарного покарання. Тому необхідно акцентувати увагу на реформуванні процедур і систем державної служби з метою приведення їх у відповідність до інтересів суспільства.

Список використаної літератури :
 
1. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993р.// ВВРУкраїни. – 1993. – №5
2. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 2005р.// ВВРУкраїни.–2005.– №34
3. Новикова Т. Адміністративна реформа в Україні та Польщі // Вісн. УАДУ. — 2003. -№1.
4. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України.– Київ „Юридична думка”, 2004
5. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. –– Харків „Право”,2001.
6. Гладун З.С. Адміністративне право України. – Тернопіль „Карт-бланш”, 2004Кауфман Д. Корупція в тумані двозначності. //Політика і час. – 1998. – №1
 7. Дорошенко А., Овсій І. Спрут, що охоплює планету // Політика і час. – 1998. – №5.
 8. Іщенко О. Актуальні питання кадрової політики на сучасному етапі // Вісн. УАДУ. -2003. -№ 1.
 9. Колпаков В.К., Кузьменко О.В Адміністративне право України. –Київ „Юрнінком”, 2005
10. Луговий В., Князєв В., Куценко В., Литвинов Г. Проблеми та пріоритети удосконалення добору, розстановки й підготовки кадрів державного управління в Україні // Вісн. УАДУ- 2001. -№ 4.
11. Мельник М. Антикорупційна діяльність в органах державної влади та її наукове забезпечення // Право України. –2000. –№3.
12. Невмерлецький Є. Хто ж вони, суб’єкти корупції? / /Політика і час. – 1998. – №11-12.
 13. Оболенський О.Ю., Рач В.А., Щедрова Г.П. Концептуальні аспекти структури програм та змісту професійного навчання державних службовців // Вісн. держ. служби України. — 1998.-№ 4.
14. Полтавський В. Шляхи поліпшення кадрового складу державної служби в Україні // Вісн. УАДУ. — 2003. — № 1.
 15. Савицький О. Корупція без кордонів // Політика і культура. – 1999. – №1.