Міністерство освіти і науки України
Міжгалузевий інститут управління
Кафедра теорії держави та праваКонтрольна робота
З дисципліни: Міжнародний комерційний арбітраж
На тему: Всесвітні міжнародні документи, що регулюють міжнародний комерційнийарбітраж
Виконав:студент VІ курсу
юридичногофакультету
заочноїформи навчання
групиПЗ-6.3
КрасійАртур Вячеславович
Перевірив:
доцентПашинський В.Й.
Київ 2011
План
Вступ
1. Загальні відомості про Міжнароднийкомерційний арбітраж
2. Міжнародні документи нормативногохарактеру
3. Міжнародні документи ненормативногохарактеру
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Міжнароднийкомерційний арбітраж – один із засобів розв’язання міжнароднихекономічних спорів.
Арбітражнийрозгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов’язаних з невиконанням або неналежнимвиконанням зобов’язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їхмирного розв’язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша – це Міжнародний арбітраж,який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів,пов’язаних з їх невиконанням. Друга – це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду ірозв’язання конкретного спору.
Арбітраж якодин із засобів розв’язання спорів передбачений у багатьох міжнародно-правовихдокументах. Відповідно до ст. 33 Статуту ООН сторони, які беруть участь убудь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повиннінамагатися розв’язати його мирними за-собами. У цій нормі Статуту ООН закладені основимирного врегулювання спорів, зокрема і використання можливостей Міжнародного арбітражу.
Арбітражнийрозгляд як один із засобів розв’язання спорів передбачений Декларацією про принципиміжнародного права (1970 р.)та Манільською декларацією про мирне розв’язання міжнародних спорів. Пакт Лігиараб-ських держав (ст. 5)Статуту Організації африканської єдності 1963 р., Статут Організаціїамериканських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюютьположення щодомирного,арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.
Динамічнозростаюче значення арбітражних методів регулювання міжнародних комерційнихспорів, з одного боку, та наявність значних розбіжностей у законодавстві різнихкраїн, які регулюють діяльність міжнародних комерційних арбітражів, – з іншого,зумовлює необхідність узгодження її та забезпечення однакового застосування міжнародно-правовихнорм на світовому рівні. Відповідно зростає роль міжнародних договорів, угод таінших інструментів міжнародно-правового регулювання комерційного арбітражу.
1. Загальні відомості про Міжнародний комерційний арбітраж
Термін «арбітраж» (арбітражний суд, арбітражний процес, арбітражніпроцедури) загальновизнаний і повсюдно використовується, але однозначного йоготлумачення немає. В Україні до останнього часу цей термін застосовувався дляпозначення судових органів різної правової природи: судів, які належать додержавної судової системи, та приватних (недержавних) судів. І тільки нещодавноз перейменуванням так званих арбітражних судів України на «господарські» цяситуація змінилася.
Деяка невизначеність виникає через позначення арбітражного судутерміном «третейський суд». Адже в міжнародному публічному праві підтретейським судом часто розуміють відому людству з часів Давньої Греції таДавнього Риму форму мирного урегулювання міждержавних конфліктів якальтернативу їх військовому вирішенню. Іноді термін «третейський суд»вживається в значенні форми і засобу врегулювання між сторонами не правових, а«технічних» питань, пов’язаних з виконанням цивільно-правових угод. Такий судхарактеризувався як «квазі третейський суд», оскільки його рішення непідлягають виконанню в порядку, встановленому для виконання рішень з правовихспорів. Це рішення спору на підставі експертної оцінки. Терміном «третейський»нині часто позначають також суд, який на підставі угоди сторін розглядаєправові спори, підвідомчі, за відсутності такої угоди, державним судам. Саме томутретейський розгляд справ називають також «альтернативною» (стосовно державнихсудів) формою розгляду спорів.
У вітчизняному законодавстві та в науковій літературі терміни«арбітражний» та «третейський» у застосуванні до суду є синонімами, що можутьвикористовуватися як взаємозамінювані.
Визнання арбітражного суду національним або міжнародним залежитьвід того, чи належить йому право розгляду спорів з іноземним елементом(сторони, предмет позову, факти, з яких правовідносини виникли). Відповідно дост. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційногоарбітражу за угодою сторін можуть передаватися спори, пов’язані з договірнимита іншими цивільно-правовими відносинами, що виникають при здійсненнізовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщокомерційне підприємство хоча б однієї зі сторін розташоване за кордоном, атакож спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об’єднань іорганізацій, створених на території України, між собою, між їх учасниками й з іншимисуб’єктами права України. Міжнародний комерційний арбітражний суд приТоргово-промисловій палаті України. Взаємодія принципів міжнародного права тарегламентованих у міжнародних документах уніфікованих правил процедурирозглядається нами на прикладі Міжнародного комерційного арбітражного суду приТоргово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТПП України) таМіжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати (далі – МАС МТП).
У Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» зазначено,що в ньому враховано положення про арбітраж, які містяться в міжнароднихдоговорах України, а також в Типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародноїторгівлі та схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого застосуваннядержавами у своєму законодавстві. Ці положення відображено також в РегламентіМКАС при ТПП, який здебільшого успадковує положення Типового закону ЮНСІТРАЛ.
В Україні існують два постійно діючі міжнародні арбітражні суди:МКАС при ТПП та Морська арбітражна комісія (МАК) при ТПП. Перший є самостійною,постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), згідно з ЗакономУкраїни «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палатаУкраїни затверджує Регламент МКАС при ТПП, порядок обчислення арбітражногозбору, ставки гонорарів арбітрів та інші витрати суду, сприяє його діяльності.
Згідно з частиною 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі – Закон) цей Законзастосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражурозташоване на території України. Закон також передбачає, що положення проарбітражну угоду і пред’явлення позову за суттю спору в суді, про заходизабезпечення позову, про визнання і приведення до виконання арбітражногорішення, а також про підстави для відмови у визнанні або приведенні довиконання арбітражного рішення застосовується і в тих випадках, коли місцеарбітражу розташоване за кордоном. Наведені положення також є типовими ізастосовуються в міжнародній арбітражній практиці.
Слід враховувати, що не кожен цивільно-правовий спір за участюукраїнського суб’єкта може бути направлений у МКАС при ТПП. Відповідно дорегламенту МКАС сторони можуть вирішити, звернувшись до суду, по таким категоріямспорів:
1.Спори з договірних таінших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненнізовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщокомерційне підприємство хоча б однієї зі сторін розташоване за кордоном. Прицьому під зовнішньоторговельними та іншими видами міжнародних економічних зв’язківмають на увазі: купівлю-продаж (поставку) товарів; виконання робіт, наданняпослуг; обмін товарами, обмін послугами; перевезення вантажів і пасажирів;відносини торгового представництва і посередництва, оренди, лізингу;науково-технічний обмін, обмін іншими результатами творчої діяльності; спорудженняпромислових та інших об’єктів, ліцензійних операцій, інвестицій,кредитно-розрахункових операцій; страхування спільного підприємництва, іншихформ промислової та підприємницької кооперації.
2.Спори підприємств зіноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених натериторії України, між собою, між їх учасниками та з іншими суб’єктами праваУкраїни.
У зверненні Президента України до Верховної Ради 11 жовтня 1994 ρ. можливостіінтеграції України у світове співтовариство і суттєва динаміка розвитку їїзовнішньоекономічних зв’язків ставляться значною мірою в залежність від того,наскільки правові та інституційні засади зовнішньоекономічної діяльності вУкраїні відповідатимуть загальновизнаним принципам, сформульованим ООН та їїспеціалізованими організаціями.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» розробленосаме на підставі моделі Типового закону, прийнятого Комісією ООН з права міжнародноїторгівлі та схваленого Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використаннядержавами світу.
Міжнародні конвенції, що регулюють комерційний арбітраж, різнятьсяза обсягом їх територіальної дії (всесвітні та регіональні) та сфероюзастосування (загальні та спеціальні).
До всесвітніх належать Конвенція ООН про визнання та приведення довиконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція 1958 р.) та Конвенціяпро вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами(Вашингтонська конвенція 1965 p.).
Регіональними є:
– Європейська конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р., в якій бере участьбільшість європейських держав;
– Конвенція про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правовихспорів, які випливають із відносин економічного та науково-технічногоспівробітництва (Московська конвенція 1972 p.), що поширювалася на колишні країни – члени РЕВ;
– Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж(Панамська конвенція 1975 p.),якуратифікували 16державПівнічної та Південної Америки.
– Міжнародні конвенції загального характеру покликані регулюватипитання щодо будь-яких арбітражних угод, арбітражних процесів та арбітражнихрішень, які належать до категорії комерційних. Так, згадані Нью-Йоркська,Європейська, Панамська конвенції є саме такими. Прикладом спеціальної міжнародноїконвенції може бути Вашингтонська конвенція 1965 р. про вирішення інвестиційнихспорів між державами та іноземними особами, яка регулює тільки спеціалізованийарбітраж, покликаний вирішувати лише інвестиційні спори.
2. Міжнародні документи нормативного характеру
Конвенція ООН про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень1958 р. (Нью-Йоркськаконвенція). Женевський протокол 1923 р. та Женевська конвенція 1927 р. заклалипідвалини сучасного міжнародного регулювання комерційного арбітражу. їх основніположення продовжено та розвинуто з урахуванням накопиченого досвіду в новихумовах у Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземнихарбітражних рішень – Нью-Йоркська конвенція 1958 р. (далі – Конвенція) –найбільш всеосяжній міжнародній угоді про міжнародний комерційний арбітраж.
У розробленні Конвенції суттєву роль відіграла Міжнародна торговапалата, виступивши її ініціатором та технічним організатором (разом зЕкономічною та Соціальною радами ООН). Ініціативи Міжнародної торгової палати в цьомуплані є одним із найважливіших її досягнень, що підтвердило велике значення такихміжнародних організацій у розвитку та вдосконаленні арбітражної практики.
Конвенцію було укладено 10 червня 1958 р. Україна підписала її 29 грудня 1958 р. і ратифікувала22 серпня 1960 p., зробивши таку заяву:«Українська Радянська Соціалістична Республіка прийматиме положення цієїКонвенції щодо арбітражних рішень, винесених на території держав, які не єучасниками Конвенції, тільки на умовах взаємності».
Укладення Конвенції було значним кроком вперед порівняно зженевськими документами 1923 і 1927 років. Вона передбачала простіший та ефективніший порядоквизнання та виконання арбітражних рішень, винесених на території країн – учасниць Конвенції.
Розширилася і сфера дії Конвенції порівняно з Женевськимпротоколом 1923p.: вона стосується визнаннята приведення до виконання арбітражних рішень, «винесених на території держави,іншої, ніж та, де запитуються визнання та приведення до виконання такихрішень», а також арбітражних рішень, «які не вважаються внутрішніми в тійдержаві, де запитуються їх визнання та приведення у виконання» (ст. 1). Отже, на відміну відЖеневського протоколу 1923 р., у Конвенції не зазначено, що сторони арбітражноїугоди повинні підпорядковуватися юрисдикції різних держав.
Відповідно до Конвенції держави, що домовляються, визнаютьписьмові угоди про передання до арбітражу як існуючих спорів, так і тих, якіможуть виникнути у майбутньому. Суд держави – учасниці Конвенції зобов’язанийу разі одержання позову зі спору, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду,направити їх в арбітраж, «якщо не виявить, що згадана угода є недійсною,втратила чинність або не може бути виконана». При цьому Конвенція даєвизначення письмової угоди про арбітраж, під якою розуміють арбітражнезастереження в договорі або арбітражну угоду, підписану сторонами, або якаміститься в обміні листами чи телеграмами.
Статті 3-6 Конвенції присвячені безпосередньо визнанню та приведенню довиконання іноземних арбітражних рішень. У них передбачено, що ці рішеннявиконуються на основі процесуальних норм тієї держави, де запитуються визнаннята приведення їх до виконання. Отже, цей порядок є неоднаковим у різнихкраїнах. Проте єдиними для всіх учасників Конвенції є підстави, на яких увизнанні та приведенні до виконання рішення може бути відмовлено. Пункт 1 ст. 5 передбачає п’ять основнихпідстав, що на них може посилатися сторона, проти якої спрямоване рішення. Вонистосуються переважно процесуальних порушень. Дві додаткові підстави (п. 2 ст. 5) надають право відмовлятиу визнанні та приведенні рішення до виконання з ініціативи самого суду.
Конвенція допускає приєднання до неї з одним чи обома застереженнями,які містяться в п. 3 ст. 1. Перше застереження передбачає визнання та приведення до виконаннятільки тих арбітражних рішень, які винесено на території іншої держави – учасниціКонвенції. Як зазначено вище, Україна ратифікувала Конвенцію із заявою про те,що застосовуватиме її щодо арбітражних рішень, винесених на території держав,які не є учасниками Конвенції, тільки на умовах взаємності. Фактично це означаєприєднання до Конвенції з першим застереженням.
Друге застереження (так зване комерційне) поширюється назастосування Конвенції тільки до тих правовідносин, які вважаються комерційними(в офіційному російському тексті Конвенції – торговими) зазаконодавством тієї країни, яка робить таке застереження.
Єдиного загальноприйнятого визначення терміна «комерційний» неіснує. Типовий закон ЮНСІТРАЛ дає в коментарі до п. 1 ст. 1 таке йоготлумачення: «Термін «комерційний» слід тлумачити широко, з тим, щоб він охопивпитання, які випливають з усіх відносин комерційного характеру, як договірних,так і позадоговірних».
Відносини комерційного характеру передбачають, але не обмежуютьсяними, такі угоди:
– будь-які торговельні угоди про поставку товарів чи послуг абопро обмін товарами чи послугами;
– угоди про дистрибуції, торговельне представництво або агентськівідносини, факторинг, лізинг, будівництво об’єктів, надання консультаційнихпослуг, інжиніринг, ліцензування, інвестування, фінансування, банківськіпослуги, страхування;
– угоди з експлуатації або концесії, спільні підприємства та іншіформи промислового або підприємницького співробітництва;
– перевезення товарів або пасажирів у повітрі, морем, залізницеюабо автомобільними шляхами.
Нью-Йоркська конвенція замінила собою дію Женевського протоколу 1923 р. та Женевськоїконвенції 1927р. у відносинахміж державами – учасницями обох конвенцій і Протоколу (п. 2 ст. 7). ДоНью-Йоркської конвенції на цей час приєдналися фактично всі держави, яківідіграють хоч більш-менш помітну роль у світовій торгівлі.
Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.Ця Конвенція належить до міжнародно-правових інструментів, які істотно сприяютьпідвищенню ефективності правового регулювання комерційного арбітражу. Конвенціюбуло розроблено під егідою та за організаційної участі Європейської економічноїкомісії ООН та підписано в Женеві 21 квітня 1961 р.
З преамбули Конвенції випливає, що її метою є сприяння розвиткуєвропейської торгівлі шляхом усунення, по можливості, деяких труднощів уфункціонуванні зовнішньоторгового арбітражу, стосунках між фізичними таюридичними особами різних європейських країн.
Інтереси захисту іноземних інвестицій висунули на порядок деннийпитання про необхідність підготовки та підписання відповідногобагатостороннього документа. Це завдання взяв на себе Міжнародний банкреконструкції та розвитку (нині – Світовий банк). Конвенція про вирішення інвестиційнихспорів між державами та іноземними юридичними особами (Вашингтонська конвенція1965 р.) була відкрита для підписання 18 березня 1965 р. і набула чинності 14жовтня 1966 р.
Конвенція передбачала заснування у Вашингтоні Міжнародного центруз вирішення інвестиційних спорів (International Center for Settlement of In-vestment Disputes – ICSID), визначила йогоструктуру, юрисдикцію, а також правила процедур, що застосовуються, таарбітражу, який здійснюється в його межах.
Ця Конвенція застосовується тільки для вирішення спорів, пов’язанихз інвестиційною діяльністю, за наявності відповідної арбітражної угоди і лише втому разі, якщо однією зі сторін є держава, державне утворення або державний орган,а другою – інвестор (фізична або юридична особа) з іншої держави. Хочвизначення поняття «інвестиції» у Вашингтонській конвенції не дається, напрактиці воно охоплює як прямі капіталовкладення, так і надання послуг татехнологій.
Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж(Панамська конвенція 1975 p.). Латиноамериканські країни найбільш обережноставляться до міжнародного комерційного арбітражу. Протягом тривалого часубільшість із них відмовлялася брати участь у багатосторонніх міжнароднихугодах, таких як Женевські угоди 1923 та 1927 років і Нью-Йоркська конвенція1958 р. Проте інтереси економічного розвитку та розширення економічних зв’язківвимагають від держав цього регіону зміни політики щодо арбітражу. 30 січня 1975 р. у Панамі булопідписано Міжамериканську конвенцію про міжнародний комерційний арбітраж, якуна сьогодні підписали 19 та ратифікували 16 держав.
Панамська конвенція передбачає дійсність угод про передання доарбітражу будь-яких розбіжностей, які можуть виникнути або виникли у зв’язку збудь-якою комерційною угодою, за умови що ця угода зафіксована у письмовійформі (ст. 1).
Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненнямгосподарської діяльності. Укладена у Києві 20 березня 1992 р. Складається з преамбули та 13 статей.
У преамбулі показано важливе значення розвитку співробітництвакраїн СНД у галузі вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарськоїдіяльності між суб’єктами, які перебувають в різних державах – учасницях СНД.Найважливішою метою Угоди є забезпечення всім суб’єктам господарювання однаковихможливостей для захисту їх прав та законних інтересів. Угода регулює вирішенняспорів як із договірних, так і з інших цивільно-правових відносин між суб’єктамигосподарської діяльності, їх стосунків з державними та іншими органами (ст. 1).У цій статті також зазначено регулятивну роль Угоди у виконанні рішень за цимисправами.
В Угоді визначено умови повноважень компетентного суду держав СНД.Разом із визначенням конкретних умов повноважень компетентних судів в Угодізазначено (і в цьому є її специфічна особливість), що вони можуть розглядатисправи і в інших випадках, якщо про це є письмова згода сторін про переданняспору на розгляд цьому суду. Саме в цьому положенні Угоди виявляється правовийпростір для волевиявлення країн СНД.
міжнародний комерційний арбітраж конвенція
3. Міжнародні документи ненормативного характеру
Розглядаючи міжнародне регулювання комерційного арбітражу, крімнаведених вище міжнародних конвенцій слід обов’язково згадати деякі документиненормативного характеру, які значно впливають на міжнародний комерційний арбітражу всьому світі. Вони пов’язані з діяльністю Комісії ООН з права міжнародноїторгівлі (далі – UNCITRAL, ЮНСІТРАЛ) та інших міжнародних організацій тазакладів.
Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 1976 р. Нью-Йоркська конвенція 1958 р. не ставила замету врегулювання у деталях усіх аспектів арбітражного розгляду. В інституційномуарбітражі цю роль виконують регламенти відповідних арбітражних закладів. Що жстосується арбітражу «ad hoc» (арбітражу, створюваного «на цей випадок», для вирішенняконкретного спору і не пов’язаного з будь-яким арбітражним закладом), то ніякихєдиних правил процедури в цій галузі донедавна не існувало. Заповнити прогалинуповинен був Арбітражний регламент, підготовлений Комісією ООН з права міжнародноїторгівлі (ЮНСІТРАЛ). Основною метою було розроблення такого регламенту, якийбув би прийнятний для сторін із держав, різних за соціальною орієнтацією тарівнем економічного розвитку, що належать до різних правових систем.
Комісія працювала протягом трьох років у контакті з провіднимиарбітражними закладами світу, і 28 квітня 1976 р. підготовлений нею проект було прийнято 9-ю сесією ЮНСІТРАЛ. 15грудня 1976 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно ухвалила резолюцію № 31/98,в якій зазначила цінність арбітражу як методу регулювання спорів у світовійторгівлі та рекомендувала використання Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ длярегулювання міжнародних економічних спорів.
У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 15 грудня1976 p., зазначено, що, визнаючи цінність арбітражу як методурегулювання спорів, пов’язаних з міжнародними торговельними угодами, тадоцільність розроблення регламенту для спеціального арбітражу, який був биприйнятний для країн з різними правовими, соціальними та економічними системами,з метою гармонізації міжнародних економічних відносин Генеральна Асамблеярекомендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (далі – Регламент)при регулюванні таких спорів шляхом посилань на Регламент у комерційнихконтрактах.
Регламент, на відміну від інших міжнародних регламентів, міститьуніверсальні правила арбітражної процедури, які характеризують її як відноснозавершене процесуальне провадження.
Відповідно до ст. 1 Регламенту, яка визначає сферу його застосування, якщосторони в договорі погодили, що спори, які щодо цього договору передаватимутьсяна розгляд в арбітраж згідно з Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, такі спориповинні вирішуватись відповідно до Регламенту з тими змінами, про які сторониможуть домовитися у письмовій формі. Регламент регулює арбітражний розгляд, завинятком випадку, коли будь-яке із його правил суперечить нормі застосованогоправа, від якого сторони не можуть відступати (тоді застосовується ця нормазакону). Слід додати, що Регламент, як видно із зазначеної Резолюції та йогозмісту, розроблено для спеціального арбітражу, тобто арбітражу «ad hoc», але він нестосується правил процедури в інституційних арбітражах.
Згідно зі ст. 15 Регламенту арбітраж може здійснити арбітражнийроз-гляд справи так, як він вважає за потрібне, за умови однакового ставленнядо сторін і надання кожній із них на будь-якій стадії процесу всіх можливостейдля викладу своєї позиції. У цій статті, яка має загальний, але принциповийхарактер, закріплено найбільш значущий момент процесуальної форми, якийвиявляється в інших інститутах арбітражного провадження (повідомленнях,обчисленні термінів, представництві, відводах, позові, доказах та ін.).Суттєвим є те, що процесуальна рівність сторін в арбітражному провадженнізабезпечує юридичну чинність арбітражного рішення, можливість його виконання.Відповідно до ст. 32 Регламенту арбітражне рішення викладається у письмовій формі і єостаточним та обов’язковим для обох сторін.
Водночас Регламент закріплює правила процедури, в основу якихпокладено класичні елементи цивільної процесуальної форми позовногопровадження. Універсальність Регламенту виявляється й у тому, що він передбачаємеханізм безумовного виконання арбітражної угоди. Окремі положення Регламентупередбачають порядок призначення арбітрів і дозволяють формувати складарбітражу, коли сторони не визначили його при укладенні арбітражної угоди тапісля цього (статті 6-8).
Механізм безумовного здійснення арбітражної угоди передбачає такожвизначення «компетентного органу» для призначення арбітрів. Якщо сторони недійшли згоди щодо вибору арбітрів, то останні призначаються компетентниморганом за узгодженням сторін. Якщо вибір компетентного органу не булопогоджено або компетентний орган відмовляється діяти чи не призначає арбітра,будь-яка зі сторін може просити Генерального секретаря Постійного третейськогосуду в Гаазі призначити компетентний орган для виконання передбаченихрегламентом функцій.
Визначений Регламентом механізм здійснення арбітражної угоди даєзмогу використовувати його при узгодженні сторонами мінімальних умов проарбітраж. Регламент передбачає типове арбітражне застереження про те, щобудь-який спір, розбіжність або вимога, які спричинені цим договором абостосуються його порушення, припинення чи недійсності, вирішуватимуться в арбітражівідповідно до чинного на цей час Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ.
Регламент визначає також інші функції «компетентного органу»:вирішення питань про відвід арбітра (статті 12, 13), консультативні функції привизначенні розміру гонорару арбітражного суду (ст. 39) та авансів на покриттясудових витрат (ст. 41).
Більшість норм Типового закону має диспозитивний характер, що даєможливість сторонам за своєю згодою встановлювати інші правила процедури (п. 1 ст. 19). Закон закріплюєпоняття і форму арбітражної угоди.
Висновки
Сучасним міжнародним економічнимвідносинам властиве зростання взаємодії організацій, установ, юридичних іфізичних осіб, у ході якої, учасники відносин, як і раніше, не завжди в змозіуникнути конфліктів чи суперечок. Одним із найбільш успішних і всесвітньовизнаних способів розв’язання таких спорів справедливо вважається міжнароднийарбітраж, який упродовж останніх десятиліть набув не лише певноготериторіального поширення, але і значно збагатив свою предметну компетенцію,охоплюючи як суто торгові суперечки, так і суперечки, що випливають з іншихсучасних видів промислового й інтелектуального співробітництва.
Перевагаарбітражу полягає, насамперед, у тому, що він забезпечує прийнятну, доступну ібільш просту, на відміну від судової, процедуру вирішення спорів. Доситьсуттєвим є і те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає івирішує справи, що сприяє довірі сторін до арбітрів і їхньої компетентності.Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємоприйнятнумову провадження, провадження в арбітражі має конфіденційний характер навідміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.
До перевагарбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражнупроцедуру, а й прийнятне право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну відрішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражногопровадження. Особливо слід підкреслити існування механізму, що забезпечуєвизнання і виконання рішень комерційного арбітражу в межах конвенційногорегулювання цього питання.
Практикарегулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки нормиміжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулюванняпитань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнароднідоговори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми,які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.
Список використаних джерел
1. КонституціяУкраїни прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами тадоповненнями).
2. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 люто-го1994 р. (із змінами та доповненнями).
3. Статуту«ОрганізаціїОб’єднаних Націй» від 26.06.1945 р. місто Сан-Франциско
4. Міжнароднеправо в схемах і таблицях: Навчальний посібник (для сту-дентів юридичного факультету) / Укладач Бичківський О. П. – Запоріж-жя: ЗДУ, 2002 р.
5. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підруч. для студ.вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004 р.
6. Довгерт А.С. Гармонізація цивільного (приватного) права в Європі// Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріалинауково-практичної конференції. – Жовтень. – К., 1998 р.