МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І. МЕЧНІКОВА
Курсоваробота
Тема: ВСТАНОВЛЕННЯ ПОХОДЖЕННЯДІТЕЙ. ОСПАРЮВАННЯ БАТЬКІВСТВА.
Студента 4-го курсу,
2-го потоку, ЕПФ
Одеса — 2005
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ
ДИТИНИ ………………………………………………………………..5
1.1. Історичнийрозвиток прав дитини……………………………………………...5
1.2. Конвенція ООН про права дитини………………………………………………6.
РОЗДІЛ 2 ОСОБИСТІ ПРАВА І ОБОВЯЗКИ БАТЬКІВ
ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ……………………………………10
2.1 Поняття батьківських прав і обов'язків та підставиїх виникнення………….10
2.2 Порядок встановлення походження дитини. Загальніправила
Визначення материнства і батьківства……………………………………………11
2.3Визначення походження дитини від матері та батька,які перебувають
у шлюбі між собою………………………………………………………………..17
2.4 Визначення походження дитини, батьки якої неперебувають у шлюбі
між собою…………………………………………………………………………....19
РОЗДІЛ 3 Умови встановлення батьківствав
судовому порядку…………………………………………….22
3.1 Визнання батьківства за рішенням суду………………………………………22
3.2 Порядок встановлення батьківства……………………………………………..29
3.3 Порядок реєстрації народження дитини………………………………………..31
3.4 Порядок оспорювання батьківства (материнства)…………………………….35
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….38
ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………...41
Вступ
Дитину жодним чиномне можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах.Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які маютьчасовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, віднародження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливіправа. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю.І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідномати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини — це певніспеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування ідосягнення зрілості. Особливі права дитини — це «права росту»,зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони — особливий зріз узагальному контексті прав людини. Існує стереотип, що хороша дитина — слухнянадитина. А слухняна — означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші,зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триваєпросто на емоціях — і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованоюповедінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, абовиявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативнінаслідки — в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе,формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловеснамаса, якою легко потім маніпулювати. Зміни в суспільстві не можуть статисятільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини,а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді — активної, гідної,небайдужої.
Зараз проблемадитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти — наше майбутнє. Частодоводиться зустрічатись зі зневажливим та гордовитим ставленням дорослих до дітей,і тоді виникало питання: чи є в дитини якісь особисті права? Знаючи свої праваз дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати участь у розбудові правовогосуспільства нашої держави.
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ
1.1. Історичнийрозвиток прав дитини. Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитинурозглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінналюдина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими танераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого незалишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення проправа та обов'язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась ізалишається актуальною проблемою нашого суспільства.
З плином часуситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались,в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми,проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. Узв'язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевськудекларацію прав дитини. [1]
Після другоїСвітової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальнудекларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об'єктомособливого нагляду і допомоги. Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію правдитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей,програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи,місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх.Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику ісправи уряду і людей в усьому світі. [2]
Однак декларація(лат.Declaratia — проголошення) — не зобов'язує, не має певної обов'язковоїсили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребувалибільш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту ізабезпеченню прав дитини.
У 1979-1989розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенціябула прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, їїпідписала 61 країна.
Конвенція — документ високого міжнародного рівня, який має велику обов'язкову силу для тихдержав, які його ратифікували.
Необхідністьохороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянськіта політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні такультурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП,ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.
Основним правовимпринципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації правдитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повиннівизнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень. [3]
Особливістю правдитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпеченіможливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей.Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини — ось головний пріоритет узахисті прав дитини.
1.2. КонвенціяООН про права дитини. «Світовою конституцією прав дитини» називаютьКонвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за виняткомСомалі та Сполучених Штатів Америки.
Норми цієїконвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.
РатифікаціяКонвенції означає, що уряди беруть на себе зобов'язання забезпечити дитинізростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісноїосвіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя.
Це означає, щоуряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційноїексплуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.
Конвенція міститьповний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, напіклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бутизаслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободусовісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла;таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системиохорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхіднийдля її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викраденьта продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства,участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодосприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини,яка стала жертвою зловживань або злочину. [4]
Метою цієїКонвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, зякими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться доуваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дужеважливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини.Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.
Забезпечення:право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до тогой того (мова йде про ім'я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинокта ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).
Захист: правобути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення збатьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальноїексплуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).
Участь: Дитинамає право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя.Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у життісуспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободидумки та слова, вибору культури, релігії та мови.
Конвенція надаєточки відліку, за допомогою яких можна вимірювати ефективність зусиль різнихкраїн щодо поліпшення життя дітей. Кожні п'ять років уряди мають звітуватиперед Комітетом ООН з прав дитини. Згідно зі ст. 43 Конвенції про права дитинитакий Комітет складається з десяти експертів, які відзначаються високимиморальними якостями та визначною компетенцією в галузі, що її охоплює цяКонвенція. Члени Комітету обираються таємним голосуванням із числа внесених досписку осіб, висунутих державами-учасницями. [5]
Кожнадержава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян. Виборипроводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються Генеральним секретарем уцентральних установах Організації Об'єднаних Націй. Згідно із ст. 44держави-учасниці зобов'язуються подавати Комітетові через Генеральногосекретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенціїправ та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:
Протягом двохроків після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці.Надалі через п'ять років.
Члени Комітетуоцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками уряду та прислуховуютьсядо думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надати рекомендації щодовдосконалення роботи у кожній країні.
З метою сприянняздійсненню конвенції та міжнародному співробітництву таких організацій, якМіжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація здоров'я (ВОЗ),Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН(ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету та мають дозвіл навідвідання його засідань. [6]
Вони можутьнадавати Комітету відповідну інформацію, та їх можуть запрошувати до наданняконсультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з представникамиінших організацій, визнаних компетентними, — в тому числі, інших органів ООН таНДО, що мають статус консультантів ООН.
У різних державахі регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному ізврахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об'єднує усідержави по відношенню к дітям повага до дитини, її правам та інтересам, турботаі любов.
РОЗДІЛ2 ОСОБИСТІ ПРАВА І ОБОВЯЗКИ БАТЬКІВ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ
2.1. Поняттябатьківських прав і обов'язків та підстави їхвиникнення. Внашій державі всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівнимиперед законом (ст.24 Конституції України). Кожна дитина одночасно з народженнямвизнається суб'єктом права і наділяється правоздатністю, складовою частиноюякої є право на особисті немайнові права.[7]
Особистінемайнові права позбавлені економічного змісту, а тому вони не можуть бутиоцінені в грошах. Порушення їх, відповіднодо закону, не веде до майнової відповідальності, на відміну від порушенняцивільних особистих немайнових прав.
Характерним дляособистих прав і обов'язків є також тісний зв'язок з особою. Тому від них неможна відмовитися, вони не можуть бути передані за угодою третій особі. Проте законне виключає можливості тимчасової переуступки батьками прав на виховання дітейнавчально-виховним закладам, заснованим на різних формах власності. Але слідмати на увазі, що в цьому випадку права і обов'язки по вихованню дітейзалишаються за батьками. Носіями особистогосімейного права й обов'язку можуть бути лише громадяни.
Особистінемайнові права і обов'язки учасників батьківських правовідносин в основномутривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитисятільки у випадках, передбачених законом.
За неналежневиконання, або невиконання батьківських прав і обов'язків, допускаєтьсяпозбавлення батьківських прав, а також обмеження їхздійснення.
До особистих праві обов'язків батьків відносяться право і обов'язок батьків визначати ім'я, побатькові, прізвище дитини; право і обов'язок батьків представляти інтересидітей, визначати місце проживання дитини і право на відібрання своїх дітей відосіб, які незаконно їх утримують; право іобов'язок батьків на виховання своїх дітей.
Підставоювиникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене увстановленому законом порядку. Таке засвідчення юридично оформляється слідуючимчином:
1) шляхомреєстрації народження дитини в органах РАЦСу, коли батьки дитини перебуваютьміж собою у зареєстрованому шлюбі;
2) добровільневизнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з матір'юдитини;
3) встановленнябатьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько(мати) заперечує своє батьківство (материнство).
2.2 Порядоквстановлення походження дитини. Загальні правила визначення материнства ібатьківства. Народження дитини одруженою жінкою створює презумпцію, що її чоловік — батько дитини. Тому вона, маючи наруках свідоцтво про шлюб, не повинна доказувати, що батьком дитини є її чоловік. Це випливає з факту народженнядитини в зареєстрованому шлюбі.[8]
Походження дитинивід батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхомподання спільної заяви батьком та матір'ю дитини до органів РАЦСу.
Якщо один збатьків з поважної причини не може особисто з'явитися до РАЦСу для реєстраціїбатьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений увстановленому законом порядку. Реєстрація батьківства може бути проведена якодночасно з реєстрацією народження, так і після. У другому випадку дляреєстрації батьківства необхідно додати до заяви свідоцтво про народженнядитини.
В заявівідображається лише побажання батька на встановлення правових відносин здитиною. Мати ж у цих відносинах з дитиною перебуває з моменту народження. Узаяві вона дає лише згоду на визнання батьківства. Крім заяви, поданої до РАЦСубатьками дитини, ніяких інших документів не вимагається, і тому не вірно чинятьдеякі органи РАЦСу, які наполягають на наданні довідки з місця роботи, характеристикита інших документів від особи, яка висловила намір визнати дитину.
У разі смертіматері, визнанні матері недієздатною, позбавлення їїбатьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання,запис про батька дитини проводиться за заявою батька.
Після смертіматері та влаштування дитини на виховання до дитячого будинку у громадянина Р.виник сумнів, чи може він визнати свого позашлюбного сина. В юридичнійконсультації Р. роз'яснили, що він може це зробити навіть без дозволу дитячогобудинку, органів опіки та піклування, які прийняли на себе турботу про дитину.Аналогічно вирішується питання у тих випадках, коли дитина знаходиться навихованні у інших осіб (опікуна, піклувальника), родичів.
Визнаннябатьківства, висловлене у спільній заяві батьків, є юридичним фактом, якийпідтверджує кровне походження дитини від вказаних у заяві батьків. Це визнанняне може бути відкликане батьком у однобічному порядку.[9]
Добровільневизнання батьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини зїї матір'ю, так і тоді, коли вони неперебували в шлюбі.
Визнаннябатьківства у добровільному порядку є остаточним актом. Так, громадянин Ф.визнав своє батьківство, про що було зроблено відповідний запис в органах РАЦСу.Коли про це дізналися родичі та стали докоряти йому, що він вчинив необачно,необмірковано, Ф. завагався та звернувся до органів РАЦСу з проханням анулюватизапис про батьківство. Працівники органів РАЦСу пояснили йому, що анулюватизапис про визнання батьківства орган РАЦСу не має права. У даному випадкуможливе лише тільки оспорювання такого запису у судовому порядку, і заява можебути задоволена тільки за наявності доказів, що, встановлюючи батьківство, Ф.був упевнений, що дитина походить від нього, а згодом з'явилися незаперечнідокази про походження дитини від іншої особи.[10]
Визнаннябатьківства у добровільному порядку може мати місце щодо позашлюбних дітей, якінародилися як до, так і після вступу в силу Основ законодавства Союзу РСР тасоюзних республік про шлюб та сім'ю, тобто 1 жовтня 1968 року. Визнаннябатьківства щодо осіб, які досягли повноліття, можливо тільки за їх згодою.
У сім'ї батьки ідіти наділені певними правами та обов'язками. Права та обов'язки матері, батькаі дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державнимиорганами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. Цеположення ст. 121 СК України, звичайно ж, стосується як дітей, народжених ушлюбі, так і дітей, народжених особами, які не перебувають у зареєстрованомушлюбі (народжені поза шлюбом). Отже, визначення походження дитини є підставоювиникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини (дітей).
Слід погодитися здумкою авторів, які вважають батьківські правовідносини такими, що виникають на основі фактичного складу, якийутворюють два юридичних факти: народження дитини (подія) і державна реєстраціянародження органом реєстрації актів цивільного стану (дія)1.
Для встановленняматеринства не має значення сімейний стан жінки. У сімейному законодавстві дієзагальний принцип, відповідно до якого матір'ю дитини є жінка, яка її народила.Звернутися до державного органу реєстрації актів цивільного стану з метоюреєстрації народження дитини має право як мати дитини, народженої в шлюбі, такі мати дитини, народженої поза шлюбом. В останньому випадку походження дитинивід матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я пронародження нею дитини.
Закон надає правожінці, яка записана матір'ю дитини, оспорити своє материнство (ст. 139 СК України). Жінка, яка вважає себе матір'юдитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, провизнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках,передбачених ч. 2 та ч. З ст. 123 СК України. До вимог про визнання материнствавстановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особадізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
На відміну відматеринства визначення батьківства залежить від сімейного стану матері дитини.Українське сімейне законодавство виходить з презумпції батьківства чоловікаматері дитини. Відповідно до ст. 133 СКУкраїни, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, ачоловік — батьком дитини.[11]
Презумпціябатьківства чоловіка матері діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена доспливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним,походить від подружжя (п. 2 ст. 122 СК України), а відтак — батьком дитини будечоловік її матері.
За правилом ст.122 СК України походження дитини від подружжя визначається на підставіСвідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народженнядружиною дитини.
Разом з тим,дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актівцивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такомуразі запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться запрізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкоюматері.
Закон надає правооспорити батьківство:
— особі, яказаписана батьком дитини (ст. 136 СК України);
— спадкоємцямособи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК);
— матері дитини(ст. 138 СК).
Так, оспорюваннябатьківства особою, яка записана батьком дитини, можливе лише після народженнядитини і до досягнення нею повноліття. В цей період за життя дитини особа, яказаписана її батьком, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов провиключення запису про неї як батька з актового запису про народження дитини.Суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини зактового запису про її народження, колибуде доведена відсутність кровного споріднення між особою, яка записанабатьком, та дитиною.[12]
Закон не допускаєоспорювання батьківства у разі смерті дитини.Так, п'ятнадцятирічний Олег К. помер після тривалої хвороби. Через рік післясмерті сина батько звернувся до суду з позовом про виключення запису про ньогояк батька з актового запису про народження дитини. Суд не в змозі вирішуватипитання щодо оспорювання батьківства, оскільки особа, яка записана батькомдитини, втратила право оспорити своє батьківство з дня смерті дитини.
Важливо, що довимоги чоловіка про виключення запису про нього як про батька з актового записупро народження дитини позовна давність не застосовується. Не має праваоспорювати своє батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в моментреєстрації себе батьком дитини вона знала, що таким не є, а також особа, якадала згоду на штучне запліднення своєї дружини.
В окремихвипадках оспорювання батьківства допускається законодавцем і після смертіособи, яка записана батьком дитини. Якщо той, хто записаний батьком дитини,помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право йогоспадкоємці за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнаннясвого батьківства.
Позовну заявувправі підтримувати в суді спадкоємці того, хто записаний батьком дитини, якщовін помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька зактового запису про народження дитини. Якщо через поважні причини особа незнала про те, що записана батьком дитини, і померла — оспорити батьківствоможуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.
Закон надає правожінці, яка народила дитину в шлюбі, оспорити батьківство свого чоловіка.Обов'язковою умовою при цьому є подання іншою особою заяви про своєбатьківство. Заява повинна бути письмовою. Тоді вимога матері про виключеннязапису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитиниможе бути задоволена.
До вимоги матеріпро внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюєтьсяпозовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народженнядитини (п. З ст. 138 СК України). Досить поширеними в житті є випадки, колибатьківство, материнство встановити неможливо. Як здійснити запис про батьківдитини у таких випадках? Відповідь на це запитання дається у ст. 135 СК України.[13]
При народженнідитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільноїзаяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзіреєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батьковібатька дитини записується за вказівкою її матері.
У разі смертіматері, а також за неможливості встановити місце її проживання, запис про матірта батька дитини проводиться відповідно до даної норми за заявою родичів, іншихосіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якомународилася дитина.
Якщо батькидитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень проводиться зарішенням органу опіки та піклування.
2.3 Визначенняпоходження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою. Визначення походження дитинивід чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі між собою, не викликає проблем. Уп. 1 ст. 122 СК України зазначено: дитина, яка зачата і(або) народжена у шлюбі,походить від подружжя. Дружина записується матір'ю, а чоловік — батьком дитини.Походження дитини від подружжя визначається на підставі:
а) Свідоцтва прошлюб;
б) документазакладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Викладенестосується ситуації, коли дитина зачата і народжена у шлюбі; зачата до шлюбу, анароджена у шлюбі.
Складнішевизначити походження дитини від матері та батька у випадках:
1) коли дитиназачата у шлюбі, а народжена після припинення шлюбу;
2) коли дитиназачата у шлюбі, а народжена після визнання шлюбу недійсним.[14]
Позиція законодавцяу визначенні питань походження дитини ґрунтується на пріоритеті шлюбних відносин, оскількидитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнанняйого недійсним, походить від подружжя (п. 2 ст. 122 СК України). Визначальнимпри цьому є строк — десять місяців. Після спливу десяти місяців з моментуприпинення шлюбу або визнання його недійсним народжена жінкою дитина не будевважатися такою, що походить від подружжя.
Виняток іззазначеного правила становить випадок, передбачений ст. 124 СК України. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяціввід дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстраціїповторного шлюбу її матері з іншою особою,вважається, що батьком дитини є чоловік їїматері у повторному шлюбі.
Так, Олена С.перебувала у зареєстрованому шлюбі з громадянином К. 5 місяців, після чого шлюббув розірваний. Через два місяці після розлучення вона уклала шлюб згромадянином В., а через шість місяців з моменту розлучення народила дитину.Відповідно до зазначеної норми, батьком дитини є громадянин В. Батьківствопопереднього чоловіка може бути визначене на підставі спільної заяви зчоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.
Відповідно до ст.129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка вмомент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, маєправо пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов провизнання свого батьківства. До вимог про визнання батьківства застосовується позовнадавність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могладізнатися про своє батьківство.[15]
Розглядаючипитання про походження дитини від подружжя, слід мати на увазі й положення п. Зст. 122 СК України, відповідно до якого дружина і чоловік мають право подати додержавного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву проневизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі походження дитини будевизначатися відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто запис про батькадитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я тапо батькові батька дитини записуються за вказівкою матері.
У ст. 123 СКУкраїни на відміну від раніше чинного законодавства викладені правилавизначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні таімплантації зародка. Вони є такими:
1) У разіштучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яканароджена його дружиною.
2) У разі імплантації в організм іншої жінки зародка,зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.
3) Якщо зародок,зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано ворганізм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.
2.4 Визначенняпоходження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Відповідно до ст. 125 СКУкраїни у випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою,походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорониздоров'я про народження нею дитини. Більш детально про це йшлося раніше.[16]
Зміст наведеноїстатті дозволяє зробити висновок про те, що у разі, коли батько та мати дитинине перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається яку добровільному порядку, так і за рішенням суду.
Добровільнийпорядок визначення походження дитини від батька регламентується ст. ст. 126—127 СКУкраїни. Визначення батьківства за рішенням суду передбачено в ст. 128 СКУкраїни.
По-перше,визначення походження дитини від батька можливе за заявою жінки та чоловіка,які не перебувають у шлюбі між собою. Суть такої заяви полягає в тому, щочоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної взаяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненістьміж батьком і дитиною не встановлюється, і закон цього не вимагає. Однаквідповідно до п. 5 ст. 136 СК України не має права оспорювати батьківствоособа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитинивона знала, що не є батьком.
Заява жінки тачоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, подається у письмовій формі. Дотого ж вона може бути подана до державного органу реєстрації актів цивільногостану як до, так і після народження дитини. Звернення до державного органуреєстрації актів цивільного стану жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбіміж собою, із заявою до народження дитини допустиме тоді, коли є підставивважати, що подання спільної заяви ними після народження дитини буде неможливимчи утруднюватиметься (наприклад, від'їзд чоловіка за кордон на тривалий час).За наявності такої заяви державна реєстрація встановлення батьківстваздійснюється одночасно з державною реєстрацією народження дитини і повної заявине вимагається.
Якщо заява провизнання батьківства не може бути подана особисто, закон дозволяє подати її через представника або надіслати поштою. Вцьому разі вона обов'язково потребує нотаріального засвідчення.
Можливі випадки,коли батьком визнає себе неповнолітня особа. Тому, коли заява про визнання себебатьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актівцивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього прозапис його батьком дитини.
По-друге, у разі,якщо мати дитини померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісновідсутньою, позбавлена батьківських прав або якщо не проживає з дитиною не меншяк шість місяців і не виявляє щодо неї материнської турботи та піклування,чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, має право подати додержавного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себебатьком дитини. Умовою прийняття такої заяви чоловіка є запис про батька дитиниу Книзі реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто колиім'я та по батькові батька дитини записане за вказівкою матері.
Спільна заяважінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, у першому випадку, які особиста заява чоловіка, який перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, у другомувипадку, є підставою для внесення відповідних змін до Книги реєстраціїнароджень та видачі нового Свідоцтва про народження органом державноїреєстрації актів цивільного стану.
РОЗДІЛ 3 Умови встановлення батьківства в судовомупорядку
3.1 Визнаннябатьківства за рішенням суду. За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які неперебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває ушлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щододитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. З ст.128 СК України позов про визнаннябатьківства може бути пред'явлений:
— матір'юдитини;
— опікуномдитини;
— піклувальникомдитини;
— особою, якаутримує та виховує дитину;
— самою дитиною,якщо вона досягла повноліття;
— особою, якавважає себе батьком дитини.
На відміну відпопередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави дляпідтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК Українизакріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства єбудь-які відомості, що засвідчують походження дитинивід певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України.[17]
Таким чином,походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьомуможуть застосовуватися будь-які засобидоказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством:пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речовідокази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лишедокази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.
Як докази длявстановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграмивідповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження йогодитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йомувідпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявленнявідповідачем турботи про дитину та їїматір, обрання імені дитини тощо.
Очевидно, що припідготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думкисторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справіпро народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генноїдактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами усправі.
Позов провизнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзіреєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючипідсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначеннябатьківства за рішенням суду. До них належать:
— відсутністьзареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження;
— відсутністьспільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;
— відсутністьособистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини.[18]
Від визнаннябатьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства зарішенням суду (ст. 130 СК України). Останнє можливе у разі смерті чоловіка,який перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківстваможе бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківстваможе бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримуєта виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
На відміну віддобровільного визнання батьківства, судове встановлення батьківства можливелише щодо дітей, які народились після 1 жовтня 1968 року, тобто після вступу всилу законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб і сім'ю, якізворотної сили не мають. Тому суди не мають права приймати заяви провстановлення батьківства дітей, що народились до 1 жовтня 1968 року.
У тих випадках,коли дитина народилася після 1 жовтня 1968 року та згаданий батько помер, узв'язку з чим неможливо встановити батьківство у даний час, судом може бутивстановлений факт батьківства, а як доказ може бути використана будь-яка зпідстав.
Так, 22 жовтня1994 року помер громадянин Ч. Жінка померлого стверджувала у судовомузасіданні, що Ч. визнавав себе батьком неповнолітньої О., 1980 року народження,яка народилася від позашлюбного зв'язку померлого з іншою жінкою, алевиховувалася нею та її чоловіком напротязі декількох років. Місце знаходження матері дівчинки невідоме. Оскількижінка померлого продовжує виховувати дівчинку, вона і є зацікавленою особою, при встановленні факту батьківства.
Факт визнаннябатьківства або факт батьківства встановлюється з метою отримання пенсії надитину з нагоди втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису просправжнього батька в актові книги та в свідоцтво про народження дитини.[19]
Встановлення усудовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заявадо органів РАЦСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовомдо суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини,особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.
При встановленнібатьківства суд приймає до уваги слідуючі обставини (умови): спільне проживаннята ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народженнядитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністюпідтверджують визнання відповідачем батьківства.
Наявністьспільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати,що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства,так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство,наприклад, надати суду документи, з яких виявляється, що він довгий часстраждає імпотенцією або з інших обставин не може бути батьком дитини.
Тому судуприходиться інколи застосовувати експертизу (біологічну, гінекологічну,урологічну), щоб з більшою достовірністю встановити батьківство, а відповідач,у свою чергу, може посилатися на факти, заперечуючи презумпцію йогобатьківства. Так, громадянка Н. звернулася до суду з позовом до громадянина Б.про встановлення батьківства щодо дочки та стягнення на її користь аліментів. За твердженням позивачки, вона проживаласпільно з відповідачем без реєстрації шлюбу з 1978року, в серпні 1980 року завагітніла та вквітні 1981 року під час відпустки по вагітності поїхала до батьків. Післяцього взаємовідносини з відповідачем були припинені. Б. себе батьком дитини невизнав та від надання коштів на її утримання відмовився. Суд позов задовольнив,окружний суд залишив це рішення без змін. Судова колегія по цивільних справахВерховного Суду України скасувала судові постанови по цій справі з тієїпричини, що судом не були з'ясовані такі суттєві для цієї справи обставини, якчас зачаття дитини та співпадання його з періодом сумісного проживання абоспілкування сторін. Оскільки для вирішення питання про час зачаття дитининеобхідні спеціальні знання в галузі медицини, суду слід було обміркуватипитання про призначення судово-медичної експертизи, з метою перевірки заявивідповідача про те, що він зовсім не міг та не може мати дітей, про що і надаєдовідку з поліклініки.
Спільне вихованнябатьками дитини може виявитися у спільній турботі про дитину, про її станздоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом тавели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо відматері дитини, однак систематично відвідує їїта доглядає за нею, дає поради по її вихованню,виявляє турботу під час захворювання, бере їїна деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надаватиматеріальні кошти на її утримання.
Суть спільногоутримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитиникошти, необхідні для її утримання. Такідії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.
Розміри, періоднадання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька — всеце має велике значення для використання судом цього доказу.
Не відіграє ролі,скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти наутримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановленнябатьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігаютьсвою силу, скільки б часу не минуло.
Епізодичні аботимчасові знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бутипідведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання,усвідомлювала, що це її дитина, і діяла якбатько.
В практиці інодівиникає така ситуація, коли гроші на утримання дитини надавалися батьками тародичами гаданого батька. Так, громадянка Ч. звернулася до юридичноїконсультації з питанням про те, чи є у неї підстави для подачі позову провстановлення батьківства до М., який знаходиться на службі у лавах Українськоїармії. Ч. пояснила, що вона завагітніла у той час, коли М. на декілька днівприїздив у короткострокову відпустку додому.
Батьки М., йогодід та бабуся стали систематично надавати Ч. кошти на утримання дитини,вважаючи її своїм онуком (правнуком).Безпосередньо від М. вона допомоги не отримувала. Після демобілізації М.відмовився від встановлення батьківства у добровільному порядку. Адвокатроз'яснив Ч., що допомога, яка надається дитині з боку родичів гаданого батька,сама по собі може бути прийнята судом до уваги тільки поряд з іншими доказами,які підтверджують батьківство даної особи.
Докази, що здостовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства — це такі факти,які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свогобатьківства (хоча відповідач його заперечує).
Ця умова єсуб'єктивною обставиною ставлення відповідача до питання про своє батьківствота має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо підтверджує визнанняним свого батьківства.
Так, про визнаннядитини своєю можуть свідчити: листи відповідача, його щоденник, анкета, заявадо пологового будинку, дитячих ясел, школи, будинкоуправління, відділу кадрівза місцем роботи чи навчання, в яких громадянин називав дитину своєю.[20]
Наприклад, привирішенні однієї із справ про встановлення батьківства до уваги була прийнятазаява студента до деканату про надання йому матеріальної допомоги у зв'язку знародженням дитини, хоча в судовому засіданні він своє батьківство заперечував.
По іншій справіяк доказ визнання відповідачем свого батьківства була пред'явлена фотокарткавідповідача з написом: «Моєму улюбленому сину Валерію». Це й було покладено воснову задоволення позову про встановлення батьківства.
Визнання себебатьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і післянародження дитини.
Слід приймати до уваги свідченняблизьких родичів відповідача, товаришів по роботі, друзів, які стверджують, що вінназивав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовитивідповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.
В позові провстановлення батьківства може бути відмовлено й за наявності доказів визнаннявідповідачем свого батьківства, якщо зачаття дитини відноситься до часу, колиміж відповідачем та позивачкою не було інтимних стосунків. Так, громадянка Ч.звернулася з позовом про встановлення батьківства громадянина В. щодо її сина, який народився 29 жовтня 1990 року, та стягнення аліментів на дитину.
В обґрунтуванніпозову Ч. зазначила, що В. визнавав себе батьком їїсина, відвідував її у пологовому будинку,писав листи, в яких висловлював подяку за народження сина. Однак пізніше вінвідмовився подати заяву до органів РАЦСу про запис його як батька дитини.
Міський суд винісрішення про задоволення позову Ч., залишене без змін судовою колегією по цивільнихсправах Київського обласного суду. Президія того ж суду залишила беззадоволення протест заступника Генерального прокурора України, який пропонувавнаправити справу для нового судового розгляду.
Генеральнийпрокурор України, знаходячи винесені судові рішення невірними, у своємупротесті до Пленуму Верховного Суду України поставив питання про їх скасування.[21]
Пленум ВерховногоСуду України задовольнив протест з слідуючих підстав. Встановлюючи батьківствоВ. у відношенні до сина Ч., суд виходив з наявних доказів, які свідчили про те,що відповідач визнавав себе батьком народженої у неї дитини. Дійсно, зі справивбачається, що відповідач відвідував позивачку в пологовому будинку, писав їй листи, з яких можна зробити висновок, що вінвизнавав дитину своєю. Однак суд однобічно підійшов до дослідження справи, неприйняв до уваги та не перевірив докази відповідача в судовому засіданні проте, що він помилявся у відношенні свого батьківства, так як на час зачаттядитини разом з Ч. не знаходився; з його стверджень, позивачка у той часзустрічалася з своїм першим чоловіком. У підтвердження цих доказів відповідач,оскаржуючи судові рішення, надав докази, які не отримали оцінки суду.
В останній часнабуває поширення експертиза, що зветься «Генна дактилоскопія», висновок якоїна 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чині.
А тому, на нашпогляд, розробляючи новий Кодекс про шлюб та сім'ю, законодавчо слід вирішитидуже важливе питання: чи варто вміщувати в Кодекс підстави встановленнябатьківства в судовому порядку, чи не простіше у кожному спірному випадкупокладатись на висновок «генної дактилоскопії».
3.2 Порядоквстановлення батьківства. Позов про встановлення батьківства може пред'явити й особа,яка вважає себе батьком дитини у випадках, коли мати дитини не бажає подати зфактичним батьком спільну заяву до органу РАЦСу про визнання ним батьківства;коли фактичний батько встановлює, що інший чоловік записаний батьком. Небажаючи цього, дійсний батько пред'являє до суду позов про заперечення цьогобатьківства та встановлення свого.
Одночасно зпозовом про встановлення батьківства може бути поданий позов про стягненняаліментів на дитину. З цим позовом позивач має право звернутися до суду як замісцем проживання відповідача, так і за своїм місцем проживання.
Позивач можевідмовитися від позову про встановлення батьківства за наявності згодивідповідача добровільно визнати дитину.
Якщо відповідач усудовому засіданні висловив згоду подати заяву про встановлення ним батьківствадо органів РАЦСу, суд має право відкласти справу на визначений строк.Провадження по справі у суді припиняється тільки після пред'явлення судусвідоцтва про народження дитини, яке видано на підставі запису про визнаннябатьківства.
Позов провстановлення батьківства може бути заявлений і до неповнолітньої особи. Однакпри розгляді спору в такому випадку суд повинен обговорити питання пропритягнення до участі в справі батьків (усиновителів або піклувальників)відповідача для надання йому допомоги. Аналогічно вирішується питання з позовомпро встановлення батьківства неповнолітньої матері.
Реєстраціябатьківства провадиться або за спільною заявою батьків, або на підставі рішеннясуду про встановлення батьківства, факту визнання батьківства, або фактубатьківства.
Відповідно дозакону можлива реєстрація батьківства щодо дітей, які досягли на день поданнязаяви повноліття. Ця реєстрація допускається лише за згодою дітей. У цихвипадках до заяви батьків обов'язково додається письмова згода повнолітнього навстановлення батьківства. Така згода може бути виражена в окремій заяві цієїособи або в її підписі під спільною заявою батьків (заявою батька). Одночасноповнолітній зазначає, чи бажає він прийняти прізвище батька, чи хоче залишитисяна прізвищі матері.
До заявидодається копія рішення суду, що вступило в законну силу, та свідоцтво пронародження дитини. Така заява по вибору заявників подається до органу РАЦСу за місцемпроживання одного з них або за місцем винесення судового рішення.
При реєстраціїбатьківства за спільною згодою батьків прізвище дитини визначається за згодоюбатьків, а в разі її відсутності спірвирішується органами опіки та піклування.
При реєстраціїбатьківства за заявою батька прізвище дитини визначається за його вказівкою.
При реєстраціїбатьківства на підставі рішення суду дитині присвоюється прізвище, зазначене врішенні, у разі відсутності такого запису — за вказівкою заявника, а у випадкуспору з цього питання — за рішенням органів опіки та піклування.
Після реєстраціїбатьківства в паспорт батька за його бажанням вносяться слідуючі відомості продитину: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць та рік народження.[22]
За реєстраціюбатьківства державне мито не справляється.
Діти, походженняяких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті жправа і обов'язки щодо батьків та їхродичів, що і діти, народжені від осіб, які перебувають у шлюбі.
3.3 Порядокреєстрації народження дитини. Народження дитини підлягає обов'язковій реєстрації у відділі(бюро) РАЦСу виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів абоу виконавчому комітеті селищної, сільськоїРади народних депутатів.
Порядокреєстрації народження дитини визначає гл.20 КпШС та затверджена міністромюстиції України 29 грудня 1984 р. із змінами, внесеними 19 квітня 1994 р.,«Інструкція про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні».
Реєстраціянародження дітей, які народилися в експедиціях, на полярних станціях та увіддалених місцевостях, де немає органів РАЦСу, провадиться в органах РАЦСу замісцем постійного проживання батьків, але не пізніше 3-х місяців з днянародження.
Реєстраціянародження дітей громадян України, які мешкають за кордоном, провадиться уконсульських установах України.
Реєстраціянародження провадиться за бажанням батьків в органах РАЦСу за місцем проживаннядітей або за місцем проживання батьків чи одного з них, а в разі хвороби,смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження— за заявою родичів чи адміністрації лікувального закладу, в якому перебуваламати під час народження дитини.
У тому випадку,коли батьки не перебувають в шлюбі між собою, народження може бутизареєстровано за місцем проживання особи, яка визнала себе батьком дитини, якщоодночасно з заявою про народження подається заява про встановлення батьківства.
Заява з проханнямпро реєстрацію народження повинна бути подана не пізніше тримісячного строку здня народження дитини. Однак пропуск встановленого строку не може бутипідставою для відмови в реєстрації. Така заява робиться в усній або письмовійформі батьками або одним з них, а у певних випадках родичами, сусідами,адміністрацією медичного закладу, де знаходилася мати при народженні дитини.
При реєстраціїнародження, незалежно від того, хто є заявником, повинні бути подані: довідкамедичного закладу про народження дитини; документи, які засвідчують особубатьків; документ, який є підставою для запису відомостей про батька.[23]
Якщо реєстраціянародження провадиться не батьками, аіншою особою, то повинен бути поданий документ, що посвідчує особу заявника.
У разі народженнядитини поза лікувальним закладом і без подання медичної допомоги, народженняможе бути зареєстровано на підставі показань свідків.
Якщо дитинанародилася під час знаходження матері на морському, річковому, повітряномусудні, а також у поїзді, капітан (командир) судна, начальник пасажирськогопоїзда за участю двох свідків та лікаря або фельдшера може скласти акт пронародження дитини. Цей акт подається до органу РАЦСу, який реєструє народження,замість медичної довідки про народження.
Батько і мати,перебуваючи в шлюбі, записуються батьками дитини в книзі запису народжень зазаявою будь-кого з них. Підставою для запису є свідоцтво про шлюб або документ,що посвідчує особу батьків, з відміткою про реєстрацію шлюбу.
У разі народженняблизнюків на кожного з них повинна бути подана медична довідка про народження,на підставі якої складаються та видаються окремі записи та окремі свідоцтва пронародження.
Реєстраціянародження знайденої дитини провадиться за заявою органу опіки та піклування,адміністрації дитячого закладу, до якого влаштована дитина, органу внутрішніхсправ або особи, яка знайшла дитину, у триденний строк з дня її знаходження.
Прізвище, ім'я,по батькові знайденої дитини, батьки якої невідомі, а також прізвище, ім'я, побатькові її батьків записуються за вказівкою органу опіки та піклування,адміністрації дитячого закладу, до якого влаштована дитина, органу внутрішніхсправ або особи, яка знайшла дитину.
Мертвонародженіта діти, які померли на першому тижні життя, повинні бути зареєстровані ворганах РАЦСу в триденний строк за заявою адміністрації медичного закладу, деприймалися пологи та де настала смерть дитини. Однак, якщо з такою заявоюзвертаються батьки або інша особа, яка подає необхідні документи, орган РАЦСуне має права відмовити в реєстрації.
Народженнямертвої дитини реєструється тільки в книзі реєстрації актів про смерть на підставімедичного свідоцтва про мертвонародження. Якщо смерть дитини настала після їїнародження (навіть якщо вона прожила декілька хвилин) повинні складатися дваактових записи: про народження, на підставі медичної довідки про народження, тапро смерть — на підставі свідоцтва про смерть.
Батько і мати,які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзіреєстрації актів про народження за заявою будь-кого з них.
Якщо батьки неперебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявоюматері, а запис про батька дитини — за спільною заявою батька і матері дитиниабо батько записується згідно з рішенням суду. В разі смерті матері, визнанняїї недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливостівстановити місце її проживання, запис про батька провадиться за заявою батька.
У разі, коли матине перебуває в шлюбі та немає спільної заяви батьків або рішення суду провстановлення батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищемматері, а ім'я та по батькові — за бажанням матері, запис про громадянство інаціональність батька — за громадянством та національністю матері.
Якщо в записіакта про народження немає відомостей про батька дитини, ці відомості можутьбути внесені за заявою матері або за заявою повнолітньої дитини.
У тих випадках,коли мати, яка не перебуває в шлюбі з батьком дитини, померла, або передаладитину на утримання і виховання за рахунок держави, тобто відмовилась взятидитину з пологового будинку, або місце її проживання невідоме, а батьківство невстановлене, реєстрація народження дитини провадиться за заявою адміністраціїлікувального закладу, в якому знаходилась мати під час народження дитини, абоза заявою адміністрації дитячого закладу чи особи, під опікою якої перебуваєдитина.
Про реєстраціютакої дитини орган РАЦСу повинен негайно повідомити орган опіки та піклування.
Про кожнупроведену реєстрацію народження дитини орган РАЦСу зобов'язаний повідомити органивнутрішніх справ за місцем проживання батьків для статистичного обліку.
3.4 Порядокоспорювання батьківства (материнства). В силу закону України, особа, яказаписана як батько чи мати дитини в книзі запису про народження, або особа, якафактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспоритипроведений запис протягом року з часу, холи йому стало або повинно було стативідомим про проведення такого запису.
В житті невиключені такі ситуації, коли, наприклад, подружжя було в розлуці декількароків (тривале відрядження) і за цей час у дружини народилася дитина, батькомякої записаний її чоловік. Останнійдізнався про це лише коли повернувся додому.
Наприклад,громадянка Е. звернулася до суду з позовом до громадянина К. про стягненняаліментів на дитину. Відповідач позов не визнав та подав зустрічний позов прооспорювання батьківства, мотивуючи це тим, що на час зачаття дитини зпозивачкою спільно не проживав. Суд позов Е. про стягнення аліментівзадовольнив, а у зустрічному позові К. відмовив. Вищестоящий суд зазначенерішення залишив без змін. Згодом судові постанови по даній справі булискасовані судовою колегією з цивільних справ Верховного Суду України, яквинесені по недостатньо досліджених матеріалах. Оспорюючи походження дитини віднього, К. зазначив, що під час її зачаттяразом з Е. не проживав, а знаходився у плаванні. Судом докази відповідачапевним чином не були перевірені.[24]
У такому жпорядку може бути оспорено батьківство особою, яка не перебувала в шлюбі зматір'ю дитини, добровільно визнала себе батьком дитини, а лише згодом дізналася,що вона не є такою.
Але якщо особа,яка записана батьком дитини за її заявоюабо за спільною заявою з матір'ю дитини, в момент подачі заяви знала, що вонафактично не є батьком цієї дитини, то вона не має права оспорювати батьківство.
Також, якщочоловік дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора, товін записується батьком народженої нею дитини і не має права оспорюватипроведений запис.
У випадкахвстановлення батьківства у судовому порядку, оспорювання батьківства можливелише після перегляду та скасування рішення суду про встановлення батьківства.
Іноді можеоспорюватися в суді й запис про материнство. В житті такі справи зустрічаютьсядуже рідко, але необхідність у такому оспорюванні може виникнути у випадках,коли дитина з відома матері (або помилково) була записана не на її ім'я, а на ім'я іншої жінки. Наприклад, наім'я одруженої сестри, сусідки по палаті пологового будинку, де переплутаніновонароджені.[25]
Також буваютьвипадки, коли дружина дає письмову згоду своєму чоловіку на запліднення танародження дитини іншою жінкою (донором), вона записується матір'ю цієї дитиниі не має права оспорювати проведений запис.
Оспорити записпро батьківство (материнство) можна протягом року, коли особі стало відомо прообставини, які виключають її батьківство (материнство).
Якщо до моменту,коли особа дізналася або повинна була дізнатися про те, що вона записанабатьком чи матір'ю, була неповнолітньою, річний строк відраховується з днядосягнення нею 18 років.
Позови прооспорювання батьківства (материнства) можуть подаватися лише батьками дитини(одним з них). Оскільки такі позови мають суто особовий характер, вони неможуть бути заявлені опікунами, родичами і навіть прокурором.
В ПостановіПленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в судовійпрактиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 15 червня 1973р. із змінами і доповненнями, зазначається, що «суди не повинні приймати досвого провадження позови про оспорювання батьківства, коли є рішення суду, щонабрало законної сили, про стягнення аліментів на дитину. Стягнення аліментівза постановою судді не є перешкодою для розгляду справи про оспорюваннябатьківства. У разі надходження такої заяви суддя скасовує постанову і вимогапро скасування аліментів розглядається у порядку позовного провадження разом іззустрічним позовом про оспорювання батьківства».1
ЗАКЛЮЧЕННЯ
З 1 січня 2004року набрав чинності Сімейний Кодекс України, в якому дістали закріплення деякінові положення, пов'язані з регулюванням сімейних відносин. Аналіз тароз'яснення цих положень стали актуальною темою в роботі державних органівреєстрації актів цивільного стану.
Народженнялюдини, визнання батьківства (смерть, укладення та розірвання шлюбу,встановлення та зміна імені, по батькові й прізвища) — це акти цивільногостану, які визначають цивільно-правовий статус людини у суспільстві. Реєстраціянародження — це юридичний факт, на підставі якого дитина, яка народилася, стаєповноправним суб'єктом правовідносин, що складаються у державі. Цим фактомдержава визнає її суб'єктом права.
При реєстраціїнародження дитини у батьків виникає багато питань. Як було вищезазначена приреєстрації народження закон регулює підстави та порядок визначення походженнядитини від батьків. Якщо батьки перебувають у шлюбі між собою, це повинно бутизасвідчено записом про шлюб батьків (Свідоцтво про шлюб). Закон надає записупро шлюб значення достатнього і беззаперечного доказу походження дитини відзазначених у Свідоцтві батьків. Для запису жінки, яка народила дитину, матір'юне має значення, народилася дитина у зареєстрованому шлюбі або тоді, коли їїбатьки не перебували у ньому. Батьком дитини записується громадянин, зазначенийу Свідоцтві про шлюб як чоловік її матері. У цьому разі закон встановлюєпрезумпцію батьківства, тобто передбачає, що чоловік матері дитини є їїбатьком. Тому при народженні дитини у зареєстрованому шлюбі не потрібна згодачоловіка матері дитини на запис її батьком. СК закріплює низку нових положень,пов'язаних зі встановленням походження дитини у разі розірвання шлюбу, визнанняйого недійсним та укладення матір'ю дитини повторного шлюбу. А саме, якщобатьки розлучилися, але після розірвання шлюбу не пройшло 10 місяців і дитинанародилася, то вважається, що дитина походить від подружжя, згідно з ч. 2 ст.122 СК. Роз'ясненню підлягає ще один аспект походження дитини від батьків, якіперебувають у зареєстрованому шлюбі, але спільно не проживають та фактично неперебувають у шлюбних відносинах. У такому разі при народженні дитини у такомушлюбі дружина та чоловік мають право подати до органу РАЦСу спільну заяву про невизнаннячоловіка батьком дитини. У такому разі походження дитини визначається так само,як при народженні дитини матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, якщо немає спільноїзаяви батьків, заяви батька або рішення суду (ч. З ст. 122, ч.1ст.135СК).
Кожен з нас всвоєму житті намагається планувати свої дії та побажання, але іноді життяпідносить несподівані сюрпризи. Так, ст. 124 СК закріплює низку нових положеньпро визнання батьківства у разі розірвання шлюбу, визнання його недійсним і приукладенні матір'ю дитини повторного шлюбу з іншим чоловіком. Якщо тактрапилось, що дитина народилась до спливу 10 місяців після розірвання шлюбу,але після реєстрації повторного шлюбу матір'ю дитини, то вважається, що батькомдитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Це положення може бутиспростоване у судовому порядку, якщо попередній чоловік матері дитини хочевизнати себе батьком дитини, або при наявності спільної заяви попередньогочоловіка з чоловіком матері дитини у повторному шлюбі при згоді матері дитини.
Для встановленняматеринства не має значення те, у якому шлюбі народилася дитина — зареєстрованому чи незареєстрованому. Ч. 1 ст. 125 встановлює, що якщо мати табатько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матерівизначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження неюдитини. Для визнання ж батьківства істотне значення має та обставина,перебували батьки дитини у зареєстрованому шлюбі чи ні. Існує два порядкивизнання батьківства у разі народження дитини у незареєстрованому шлюбі — реєстраційний (добровільний) та судовий. Коли мати та батько дитини неперебувають у шлюбі між: собою, батьківство визначається за заявою матері табатька дитини (заява подається до органу РАЦС); за заявою чоловіка, який вважаєсебе батьком дитини; за рішенням суду. Для визнання батьківства щодо дитини,яка досягла повноліття, потрібна її згода.
Якщо мати дитинине перебуває у шлюбі і немає спільної заяви її батьків, батька або рішення судупро визнання батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищемматері, а його ім'я та по батькові — за її вказівкою. У разі смерті матері, якане перебувала у зареєстрованому шлюбі, а також за неможливістю встановити місцеїї проживання запис про матір та батька дитини провадиться за заявою родичів,інших осіб або уповноваженого представника закладу здоров'я, в якому народиласядитина. Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народженьпровадиться за рішенням органу опіки та піклування (ст. 153 СК).
ЛІТЕРАТУРА
НОРМАТИВНІ АКТИ
1. Конституція України 1996року
2. Загальна декларація правлюдини 1948 року
3. Конвенція ООН про правадитини 1989 року
4. Сімейний кодекс України2002 року
5. Цивільний процесуальнийкодекс України 1963 року
6. Закон України від26.04.2001 року «Про охорону дитинства»// ВВР України. – 2001. — № 30
7. Закон України від24.12.1993 року «Про органи реєстрації актів громадянського стану»// ВВРУкраїни. – 1994. — № 14
8. Положення про порядокзміни, доповнення, поновлення, анулювання актових записів цивільного стану,затверджене наказом Міністерства юстиції України від 26.09.2002 року//Офіційний вісник України. – 2002. — № 40
9. Правила реєстрації актівцивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції Українивід 18.11.2003 року// Офіційний вісник України. – 2003. — № 48
10. Умови та порядок штучногозапліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення,затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04.02.1997 року//Офіційний вісник України. – 1997. — № 10
СУДОВА ПРАКТИКА
11. Застосування судамисімейного законодавства України. Правові позиції Верховного Суду України
12. Постанова ПленумуВерховного Суду України від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах провстановлення фактів, що мають юридичне значення”// Право України. – 1998. — №10
13. Постанова ПленумуВерховного Суду України від 07.07.1995 року „Про практику розгляду судами справпро встановлення неправильності запису в актах громадянського стану”// ПравоУкраїни. – 1998. — № 10
СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА
14. Босанац Милан. Внебрачнаясемья. – М., 1981
15. Ватрас В. Суб’єктний складправовідносин щодо імплантації ембріона дитини жінці із генетичного матеріалуподружжя// Проблеми державотворення і захисту прав людини. Матеріали ІХ регіональноїнауково-практичної конференції. – Л., 2003
16. Гурська Т. Охороназдоров’я і репродуктивні права жінок (цивільно-правовий аспект)//підприємництво, господарство і право. – 2003. — № 2
17. Гусак П. Моральні таправові аспекти допоміжних репродуктивних технологій. – У зб.: На межі життя ісмерті// Вісник Інституту родини і подружнього життя Львівської БогословськоїАкадемії. Л., 2001. — № 2
18. Красицька Л. Визначенняпоходження дітей за новим сімейним законодавством України// Проблемидержавотворення і захисту прав людини. Матеріали ІХ регіональноїнауково-практичної конференції. – Л., 2003
19. Матвеев Г.К. Советскоесемейное право. – М., 1985
20. Науково-практичнийкоментар Сімейного кодексу України/ За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2003.– 464с.
21. Нечаева А.М. Споры о детях. – М.,1989
22. Павлова Л. Реалізаціяприродного права на шлюб, сім’ю, материнство та батьківство// Право України. –2004. — № 11
23. Ромовская З.В. Защита всоветском семейном праве. – Л., 1985
24. Ромовська З.В. Сімейний кодексУкраїни: науково-практичний коментар. – К., 2003
25. Ромовська З.В. Сімейнийкодекс України: погляд у майбутнє// Право України. – 2001. — № 2
26. Савченко Л.А. Особистіправа та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України.Автореферат дис. канд. юрид. наук. – К., 1997
27. Сімейне право України:Підручник/ Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред.В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 264с.