Національний університет державної податкової служби України
Завдання
на курсову роботу
1. Тема курсовоїроботи _________________________
2. Строк здачі студентомзакінченої роботи___________________
3. Вихідні дані по роботі_____________________________
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань,які підлягають розробці)_______________________________________
5. Перелік графічного матеріалу (з точним значенням обов’язковихкреслень)_______
6. Дата видачі завдання____________
Календарнийплан№ п/п Назва етапів курсової роботи Строк виконання етапів (роботи) Примітки 1. Вибір теми, вивчення літературних джерел та складання плану роботи 2. Підготовка 30 % курсової роботи та подання її керівнику 3. Підготовка 70 % курсової роботи та подання керівнику 4. Підготовка 100 % курсової роботи та подання керівнику 5. Доопрацювання роботи з урахуванням зауважень керівника 6. Отримання відгуку керівника роботи 7. Захист курсової роботи
Студент___________________
Керівник__________________
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика деліктнихзобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства,прокуратури або суду
1.1 Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діямиоргану дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду і компаративістичнийаспект
1.2 Підстави та умови відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діямиоргану дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
2. Види, обсяги та порядок відшкодування шкоди,завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратуриабо суду
2.1 Форми відшкодування матеріальної шкоди
2.2 Особливості відшкодування моральної шкоди
2.3 Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконнимидіями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Захист правлюдини і громадянина, визнання її прав і свобод найвищою соціальною цінністю наконституційному рівні – обов’язок всіх без винятку органів державної влади таїх посадових і службових осіб, в тому числі судових та правоохоронних органів.Кожний такий орган та особа згідно зі своїм юридичним статусом зобов’язані нетільки забезпечувати, але й здійснювати захист прав і свобод особистості згідноз Конституцією України, спираючись на норми міжнародно-правових актів і чиннезаконодавство.
Нажаль, доситьоб’єктивні причини тривалої соціально-економічної кризи залишають відкритимпитання «кризи влади» і, зокрема, тих державних органів і посадовихосіб, які, виходячи із своєї головної функціональної направленості іменуються «судовими»і «правоохоронними». Подібне становище однак не є «вибачальним»для існуючих судово-слідчих помилок, а інколи і посадових злочинів органівдізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Про масштаби і значущістьцього явища в наші дні свідчать тисячі виправдувальних вироків судів і рішень(постанов і ухвал) різних компетентних органів (в тому числі вищестоящих судів)про закриття провадження у кримінальних справах у зв’язку з так званимиреабілітуючими обставинами.
Потерпілим відзловживань і помилок судів та інших правоохоронних органів, їх посадових осібфакт виправдування чи закриття кримінальної справи у зв’язку з обставинамитакого характеру сам по собі є дуже важливим: їх репутація повністюпоновлюється, вони знову набувають статусу чесних і законослухняних громадян.Але це далеко не все, на що мають право розраховувати потерпілі. Для повногопоновлення їх прав і законних інтересів потрібна не тільки відміна незаконнихрішень, що зганьбили добре ім’я, потрібно також усунути, по можливості,будь-які негативні наслідки рішень такого характеру. Це потрібно тому, когореабілітовують, правосуддю, а також іншим правоохоронним органам, оскільки це єне тільки виразом справедливості, а й повинно послужити підтриманню престижусудових та правоохоронних органів на необхідному рівні.
Все це ще разпідтверджує актуальність теми відшкодування шкоди, завданої незаконними діямиоргану дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Актуальність цієїтеми обумовлена ще й тим, що нечисленні наукові праці з даної тематики булистворені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли длятлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питаннянедостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнєвисвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин,які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже неприділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконнимидіями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. немаєчіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, невизначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди,яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового станупотерпілого.
Як для теорії,так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування всправах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання,попереднього слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовногопереліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Хочазбільшується кількість прийнятих (опублікованих) актів законодавства,відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння сутісамого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання,попереднього слідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значнітруднощі при правозастосуванні.
Нажаль, нашимизаконотворцями явно недостатньо уваги приділяється цьому питанню. Також неіснує окремої дисципліни в навчальних закладах, яка б готувалаюристів-професіоналів. Це б сприяло розвитку та вдосконаленню не тільки теоріївідшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попередньогослідства, прокуратури або суду, а й практики. А тому, ми вважаємо, що самедослідження поняття, сутності предмета відшкодування шкоди, завданоїнезаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду,її особливостей, а також порядку відшкодування шкоди, стане основою длявирішення багатьох хиб у правозастосуванні, дасть змогу зрозуміти йогонедоліки, сприятиме правильному практичному використанні цих знань.
Об’єктдослідження — інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органудізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Предмет дослідження складає системаправових норм, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданоїнезаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.
Ціллю і метоюнаписання роботи є повне та всебічне дослідження поняття, порядку відшкодуванняшкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства,прокуратури або суду, як матеріальної, так і моральної; з’ясування підстав таумов відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання,попереднього слідства, прокуратури або суду. Метою визначення цих понять єрозкриття проблем, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої незаконнимидіями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, недоліків,а також внесення своїх пропозицій щодо подальшого їх вдосконалення тазастосування у практиці. Методологічну основу складають загальнонауковий методпізнання правової дійсності, а також наступні методи: порівняльно-правовий,структурно-функціональний; методи аналізу документів, синтезу та ін. В роботівикористовується та аналізується чинне законодавство України, наукові праці,монографії відомих юристів, а також останні дослідження вітчизняної ізарубіжної юридичної науки.
1. Загальна характеристика деліктнихзобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства,прокуратури або суду
1.1 Правове регулювання відшкодуванняшкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства,прокуратури або суду і компаративістичний аспект
Відшкодуванняшкоди як засіб цивільно-правового захисту суб’єктивних прав є дієвим механізмомреабілітації прав потерпілого, запобігання цивільно-правових порушень,стабілізації майнових відносин і підтримання економічного балансу усуспільстві. Відшкодування шкоди носить компенсаційний характер. Виходячи ізконституційної норми про відшкодування шкоди, яка міститься в ст. 56Конституції України «кожен має право на відшкодування за рахунок держави чиорганів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконнимирішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїхповноважень».[1, с. 17] Конституційний принцип права на відшкодуванняшкоди передбачає безперечне зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду.Враховуючи особливості предмета регулювання, цивільне право деколи допускаєвідповідальність незалежно від вини, а також покладає обов’язки не на самогопорушника.[2, с. 4] Так, ст. 1176 Цивільного кодексу України визначає підставивідповідальності за шкоду, завдану незаконними діями (бездіяльністю) судових таправоохоронних органів. Делікт такого типу виділений, оскільки суб’єктомвідшкодування шкоди є держава, а відповідальність наступає незалежно від винипосадових чи службових осіб. На перший погляд здається, що заподіювач шкодизвільняється від відповідальності за вчинене. Насправді, держава за допомогоюсвоїх органів забезпечує дотримання й виконання законів, які приймає, крім тоговона має право звертатися з регресною вимогою до службових чи посадових осіб завідшкодованою нею шкодою. Органи попереднього (досудового) слідства,прокуратури й суду є державними, і створюються нею для того, щоб успішно
реалізовувати своєсуверенне право на кримінальне переслідування винних і встановлення правосуддя.При цьому слід відзначити, що ці органи є носіями державних повноважень,реалізація яких відбувається в інтересах усього суспільства. За належневиконання посадовцями своїх обов’язків, за охорону прав і законних інтересівособи держава відповідає перед своїми громадянами.
Покладенняобов’язку на державу пояснюється і тим, що вона має могутні економічніможливості для ліквідації завданої шкоди. Крім того, це зумовлено і принциповимиміркуваннями державно-правової політики: інтересами відправлення правосуддя,поновленням поваги до держави та її органів, гарантуванням захисту правпоновлення правового статусу потерпілого громадянина. Українська держававідшкодовує заподіяну шкоду за рахунок державного бюджету. Трапляються судовіпомилки щодо визначення суб’єкта відповідальності за шкоду, заподіянунезаконною діяльністю судових та правоохоронних органів. Так, громадянин К. бувнезаконно засуджений. Згодом обвинувальний вирок було скасовано. Громадянин К.звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, пов’язаної зі сплатоюпослуг юридичній консультації. Суд виніс рішення про стягнення відповідної сумиза рахунок консультації. Це рішення незаконне, бо зазначені суми відшкодовуютьсяза рахунок державного бюджету, а не коштів певної організації, зокремаюридичної консультації.
Для встановленнявідповідальності за заподіяну шкоду слід визначити причинний зв’язок міжнезаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Такими єоб’єктивні підстави відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок незаконнихдій органу дізнання, прокуратури або суду. Щодо суб’єктивної підставивідповідальності, як зазначалося вище, відповідальність наступає незалежно відвини. Вважаємо таку позицію цілком виправданою. Обґрунтування відповідальностінезалежно від вини вбачається:
1) в подальшомузміцненні законності в діяльності органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури та суду;
2) в підсиленнізахисту прав і законних інтересів громадян.[3, с.840]
Суб’єктами правана відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання,попереднього слідства, прокуратури або суду [4, с. 877]
Для визначенняпоняття зобов’язання із відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органудізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду насамперед слід з’ясуватихарактерні риси даного зобов’язання. На думку М.Д. Єгорова, для ниххарактерними є такі положення:
а) їх діяпоширюється як на майнові, так і на особисті немайнові відносини, незважаючи нате, що відшкодування шкоди має майновий характер;
б) виникаютьвнаслідок порушення абсолютних прав;
в) мають недоговірнийхарактер;
г) обов‘язок відшкодуватишкоду покладений не на заподіювача шкоди, а на орган державної влади, вінтересах якого діяв заподіювач. [5, с. 495]
Г.К. Матвеєвзазначав, що особливостями даних зобов‘язань є те, що сторони пов'язані міжсобою правами та обов‘язками тільки з моменту завдання шкоди. [6, с. 38, 39] Зтаким міркуванням можна повністю погодитися, оскільки між потерпілим ізаподіювачем шкоди до цього не існувало правовідносин.
О.О. Красавчиковдо характерних ознак зобов'язань із відшкодування шкоди, завданої незаконнимидіями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду відноситьте, що:
а) за своєю економічноюсуттю вони є правовою формою відносин для перерозподілу матеріальних благ(головним чином, грошових сум). Заподіювач шкоди безеквівалентно відшкодовуєзавдану його діями (бездіяльністю) шкоду;
б) за юридичноюприродою зобов‘язання, що розглядаються, є юридичною формою реалізаціїцивільно-правової відповідальності, до якої притягується заподіювач шкоди,згідно з нормами закону;
в) основнафункція даних зобов‘язань полягає в тому, що вони мають на меті відновленнямайнового стану потерпілого, який був до факту завдання шкоди. Слід мати наувазі, що функція відновлення, яка є основною, поєднана з виховним впливом направопорушника;
г) особливістюзаходів цивільно-правової відповідальності, що реалізуються за допомогоюзобов‘язань внаслідок завдання шкоди, є те, що вони не здійснюютьбезпосереднього впливу на особу правопорушника. У випадку завдання шкодизаподіювач зазнає обмежень своїх майнових прав, які проявляються в тому, щозаподіювач змушений відшкодувати за свій рахунок всі понесені потерпілим втрати,виходячи з принципу повного відшкодування шкоди (нагадаємо, що представникомзаподіювача є держава);
д) своєрідними єпідстави виникнення зобов‘язань: вони виникають за наявності передбаченихзаконом умов і у будь-якому випадку лише тоді, коли шкоду завдано протиправнимидіями або бездіяльністю;
е) відшкодуванняможе полягати у відшкодуванні шкоди в натурі або в повному відшкодуваннізавданих збитків.[7, с. 323,324] Д.Б. Боброва зазначає, що: а) юридичнимифактами, на підставі яких виникає зобов‘язання, є порушення абсолютногопасивного обов‘язку і тим самим – абсолютного права, тобто порушення абсолютнихправовідносин шляхом вчинення протиправного і, як правило, винного діяння;
є) обов‘язокзаподіювача — це його новий обов‘язок, який покладається на нього закономзамість порушеного ним абсолютного обов‘язку пасивного типу в абсолютнихправовідносинах;
ж) заподіювачзобов‘язаний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її в натурі абовідшкодування заподіяних збитків;
з) обов‘язокзаподіювача спрямований на поновлення порушеного абсолютного права, а якщо ценеможливо – на відшкодування заподіяних збитків;
к) суб‘єктнийсклад зобов‘язання визначається так: уповноважена особа в ньому збігається зуповноваженою особою в абсолютних правовідносинах, тобто з носієм абсолютногоправа щодо зобов‘язаної особи, то нею стає будь-яка зобов‘язана особа вабсолютних правовідносинах, яка порушила абсолютне право.[8, с. 805-807]
Таким чином,характерними рисами зобов’язань із відшкодування шкоди є те, що вони: виникаютьвнаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди;настають у тому випадку, коли потерпілий і заподіювач шкоди не знаходилися вцивільних правовідносинах; це завжди новий юридичний обов‘язок, якийпокладається на правопорушника замість невиконаного; виникають при порушенніабсолютного права потерпілого; регулюються імперативними нормами; виступаютьтільки у формі відшкодування шкоди; на розмір відшкодування впливає умисел ігруба необережність заподіювача шкоди в особі фізичної особи; наявність шкоди,протиправної поведінки, причинного зв‘язку між шкодою і протиправно поведінкоюзаподіювача, вини є обов’язковими умовами виникнення даного виду відповідальності.
Що ж докомпаративістичного аспекту, то в зарубіжних країнах зобов’язання із заподіяння шкоди в усіх правових системах розглядаютьсяяк один з інститутів цивільного права і мають назву недоговірних зобов’язаньабо деліктних (unerlaubte Handlungen, delits, torts). Хоча поняття «недоговірнізобов’язання», зокрема в континентальному праві, має ширше значення,оскільки охоплює, поряд з деліктними, зобов’язання з безпідставного збагаченнята деякі інші.
Джереламирегулювання деліктних зобов’язань є кодекси (окремі глави у ФЦК і НЦК) таспеціальні закони: про захист та інформування споживачів товарів і послуг, проморські пригоди й інші окремі види зобов’язань (Франція), про автомобільнийтранспорт, про повітряний транспорт, про відповідальність за шкоду, завданувикористанням атомної енергії та радіоактивних речовин (ФРН) та інші. Вангло-американському праві основним джерелом є судові прецеденти, а також діютьнорми спеціальних законів про відповідальність за шкоду, завдану повітрянимсудном та ін. (Англія), закони окремих штатів США.
Зобов’язання іззаподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення єцивільне правопорушення (делікт). Зміст цих зобов’язань полягає в покладанні наборжника (заподіювача шкоди) обов’язку відшкодувати шкоду, завдану кредитору(потерпілому) неправомірними діями.
У континентальнійцивільно-правовій системі деліктні зобов’язання засновані на нормахоб’єктивного права, тому закон закріплює перелік умов, за яких вони виникають.До таких умов у німецькому та французькому праві належать:
─ шкода,завдана майну чи особистості ;
─ протиправнедіяння, яким заподіяно шкоду;
─ причиннийзв’язок між протиправним діянням і шкодою;
─ вина якпсихічне ставлення заподіювача шкоди до вчиненого ним порушення та йогонаслідків.
Як окрема умовавідповідальності розглядається в континентальному праві й праві СШАделіктоздатність особи, яка заподіяла шкоду (делінквента) [18].
У праві всіхкраїн встановлено принцип повного відшкодування шкоди, який означає, щовідшкодовується як позитивна шкода, так і неодержані доходи. В окремих випадкахрозмір компенсації може перевищувати розмір шкоди: коли шкоду завданоособистості, життю й здоров’ю (ФРН); коли поведінка особи має особливонебезпечний, зухвалий характер (США).
Обсягвідповідальності може бути зменшено, якщо: є вина потерпілої особи, шкодузавдано душевнохворим громадянином; скрутним є матеріальне становищеделінквента (континентальне право); розмір компенсації занадто великий (суддямає право зменшити його); закон передбачає зменшення компенсації (reduceddamages); якщо платоспроможність відповідача є низькою (англо-американськеправо).
Вангло-американській правовій системі існує поняття номінальної шкоди, якевикористовується судом у випадках, коли позивач не зазнав реальних збитків, алейого права порушені та потребують захисту. Суд присуджує стягнення умовної(номінальної) суми, яка підтверджує право потерпілого (кредитора), наприклад, 1дол. в США, 2 ф.ст. в Англії.
Протиправні діївиявляються в порушенні норм об’єктивного права, яке захищає інтереси осіб, і впосяганні на чуже суб’єктивне право чи інтерес, зловживанні правом. Доктрина йсудова практика США класифікують протиправні дії залежно від кількостіпотерпілих, проти яких вони були спрямовані: масовий делікт (проти дуже великоїгрупи людей, наприклад внаслідок авіакатастрофи, аварії на АЕС, хімічномузаводі та ін.); груповий делікт (проти колективу людей, наприклад дифамаціяколективу службовців корпорації); індивідуальний делікт (проти однієї фізичноїособи).
За французькоюконцепцією цивільно-правової відповідальності протиправність діяння є елементомвини заподіювача шкоди.
Зарубіжнацивілістика досить докладно розглядає різноманітні теорії причинного зв’язку якумови відповідальності за заподіяння шкоди (теорія необхідного причинногозв’язку, теорія еквівалентності, теорія адекватного зв’язку та ін.) [18]. Удоктрині й судовій практиці встановлено правило, згідно з яким протиправна діяповинна бути необхідною умовою виникнення шкоди. Тільки така шкода підлягаєвідшкодуванню. Не відшкодовується: шкода, що виникла без адекватного причинногозв’язку (ФРН), непряма шкода (Франція), занадто «віддалена» запричинним зв’язком (Англія та США)
Одними з першихдослідників інституту зобов’язань із відшкодування шкоди, в тому числі ізавданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратуриабо суду були Б.С. Антимонов, О.О. Красавчиков та А.М. Бєлякова. Їхні праці єосновним підґрунтям для науковців та практиків при вирішенні питань провідшкодування завданої шкоди. Пізніше дослідження даного інституту проводилиМ.С. Малеїн, Л.Г. Могилянський, О.Л. Жуковська. Серед досліджень, виконаних вУкраїні, на особливу увагу заслуговують праці Д.В. Бобрової та С.Н. Приступи. Уроботах згаданих авторів аналіз зобов‘язань із відшкодування шкоди був основнимпредметом дослідження. Про даний вид зобов‘язань йшлося також у працях Х.І.Шварца, К.К. Яїчкова, К.А. Флейшиц, Ю.С. Червоного, О.С. Йоффе, Г.П.Кафтановської, А.О. Собчака, В.Т. Смірнова, Ю.Х. Калмикова, Г.К. Матвеєва, В.В.Глянцева, С.Є. Донцова, К.Б. Ярошенка, П.Р. Стависького, Є.О. Харитонова, М.Д.Єгорова, А.М. Савицької, О.С. Шевченко, А.І. Загорулька та ін. Однак питанняпро поняття зобов’язань із відшкодування шкоди є суперечливим, спірним вюридичній літературі.[9, с. 86] Оскільки, в новому Цивільному кодексі Українизаконодавець не дає визначення поняття відшкодування шкоди, завданої незаконнимидіями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, ми змушенідосліджувати його правову природу через призму теорії інституту зобов’язань ізвідшкодування шкоди.
За чинним законодавством,шкода, що спричинена незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства,прокуратури або суду відшкодовується за нормами: Цивільного кодексу України,Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадяниновінезаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»; Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодуванняшкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудовогослідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції,Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України; Порядку виконанняДержавним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства,прокуратури, а також судів, затвердженого Державним казначейством України;Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судамицивільних справ про відшкодування шкоди», «Про судову практику всправах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», «Пропрактику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративніправопорушення».
Підводячипідсумок, хочеться загадати висловлювання О.С. Йоффе про двояке цільовепризначення зобов’язань такого характеру, як відшкодування шкоди, завданоїнезаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів:
- по — перше, вони слугують охороні власності, оскільки загроза майнових санкцій відіграє превентивну(попереджувальну) роль. Але якщо, не дивлячись на попереджувальні заходи,майнова шкода все-таки була заподіяна, компенсація за рахунок порушниказабезпечить відновлення власнику того становища, у якому він знаходився домоменту, коли йому було завдано шкоди.
- по — друге, вони слугують також захисту інтересів особистості, охороні її життя та здоров’я. Завдана шкода тежможе призводити до певних майнових втрат, тому вона виконує і відновлювальну(компенсаційну) функцію.[10, с. 38]
Отже, можемостверджувати, що шкода, завдана громадянину незаконними діями органу дізнання,попереднього слідства, прокуратури або суду та порядок її відшкодування маєсвою специфіку. По-перше, не кожна шкода, завдана незаконними діями згаданихорганів, підлягає відшкодуванню, а лише та, яка передбачена у спеціальнихнормативно-правових актах; по-друге, шкода відшкодовується не судовими таправоохоронними органами, а державою; по-третє, шкода відшкодовується незалежновід вини заподіювача. Враховуючи, що видання спеціальних норм, пов’язане ізвнутрішньою особливістю врегулювання відносин з відшкодування шкоди,вимагається наявність у чинному законодавстві норми, в якій би була врахованаця специфіка, а також чітко визначене поняття такого відшкодування.
1.2 Підстави та умови відповідальності зашкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства,прокуратури або суду
Підставамивідповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання,попереднього слідства, прокуратури або суду, є шкода, незаконні дії, причинний зв’язокміж незаконними діями та шкодою. При цьому, як уже зазначалось, наявність винине є обов’язковою, бо відповідно до законодавства шкода відшкодовуєтьсянезалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього (досудового)слідства, прокуратури та суду. Адже незаконність дій виражається у тому, щозаподіювач шкоди діяв поза межами, встановленими для його правомірної поведінкиправом (законом), і таким чином діяв проти законних прав інших осіб, порушуючиїх.
Обов’язковоюпідставою для відшкодування заподіяної шкоди є наявність взаємозв’язку міжпротиправною поведінкою того, хто заподіяв шкоду, і шкодою, що настала. Дляйого встановлення слід довести, що: 1) протиправна поведінка передуваланастанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправноїповедінки. [11, с. 6,7]
Насамперед,спробуємо з’ясувати, що ж таке: «протиправність», «протиправнаповедінка», «протиправна бездіяльність» і в чому вонапроявляється, оскільки в жодному нормативному акті ми такого визначення незустрічаємо.
Протиправністьповедінки – це невиконання юридичного обов’язку, встановленого нормою права.Відповідно до форм юридичних обов’язків протиправність виступає у формі дії абобездіяльності. Якщо для виконання активного юридичного обов’язку необхідневчинення зобов’язаною стороною певних дій, то пасивний юридичний обов’язоквиконується шляхом утримання від вчинення заборонених дій. Протиправнаповедінка – це поведінка, заборонена законом. Протиправна бездіяльність – це невчинення особою дії, до якої вона зобов’язувалася нормою права. Сама по собі пасивністьне є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобов’язуєцю особу до вчинення відповідної дії.[12, с. 870] Хоча Б.Т. Безлепкін вважає,що «не протиправність дій чи вина службових осіб, а несправедливістьобвинувачення, покарання, застосування кримінально-процесуального примусу єзагальною ознакою умов для відшкодування шкоди, завданої громадянину судовими таправоохоронними органами».[13, с. 116]
Спробуємовизначити за вчинення яких протиправних діянь правоохоронних і судових органівпередбачається відшкодування шкоди.
До таких діяньЦивільним кодексом України віднесено:
1. незаконнезасудження;
2. незаконнепритягнення до кримінальної відповідальності;
3. незаконнезастосування як запобіжного заходу тримання під вартою;
4. незаконнезастосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;
5. незаконнезатримання;
6. незаконненакладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.[14,с. 220]
Закон України «Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,досудового слідства, прокуратури і суду» майже дублює статтю 1176Цивільного кодексу України, хоча більш її деталізує зокрема у статті 1 вказано,що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження,незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою,незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальноїсправи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконноговідсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежуютьправа громадян;
2) незаконного застосуванняадміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконногонакладення штрафу;
3) незаконного проведенняоперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Прооперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основиборотьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.[15,с. 4] Наявність однієї із передбачених незаконних дій у сукупності з іншимипідставами відповідальності (шкода, причинний зв'язок) породжують зобов'язальнівідносини між потерпілим і зобов'язаною особою. Новий Цивільний кодекс Українизначно розширив перелік незаконних дій службових осіб правоохоронних органів,які є елементом спеціального делікту. До них належать незаконне затримання інезаконне застосування підписки про невиїзд. Ця нормативна новела створює новігарантії захисту прав фізичних осіб від незаконної діяльності органів дізнання,попереднього слідства, прокуратури та суду.
А тепер спробуємоз’ясувати в яких випадках діяльність правоохоронних та судових органів єнезаконною і, відповідно, буде підставою для відшкодування заподіяної шкоди. Допідстав для відшкодування шкоди відносяться:
1) постановленнявиправдувального вироку суду;
2) встановлення вобвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постановисуду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд)факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і триманняпід вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розглядукримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно,незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, щообмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведенняоперативно-розшукових заходів;
3) відмова впорушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за відсутністюподії злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участіобвинуваченого у вчиненні злочину;
4) закриттясправи про адміністративне правопорушення. Крім того, право на відшкодуваннязаподіяної шкоди виникає у випадках заподіяння шкоди оперативно-розшуковимизаходами до порушення кримінальної справи.[16, с. 364]
Тобто таке правовиникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду фактунезаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання підвартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розглядукримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майнотощо, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів небуло прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справиабо таке рішення було скасовано.
Крім того,відповідно до норм цивільного законодавства держава повинна відшкодувати шкоду,завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконногорішення в цивільній справі. Для настання відповідальності за даною нормоюнеобхідно встановити наявність в діях судді (суддів), які вплинули напостановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вирокомсуду. Необхідно зважати на те, що право на відшкодування шкоди, заподіяноїнезаконними діями судових та правоохоронних органів, виникає лише при наявностіперелічених вище обставин. В інших випадках заподіяна шкода відшкодовується напідставах, прямо визначених законодавством. Наприклад, відшкодування шкодижертвам політичних репресій здійснюється на підставі Закону України «Прореабілітацію жертв репресій в Україні».[17, с. 9,10]
Умови виникненняправа на відшкодування шкоди – це обставини, за наявності яких починають діятипідстави, процесуальні акти, що містять у собі рішення відповідного органу чипосадової особи про невинуватість притягненого до відповідальності. Такимиумовами є постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконноговироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового)слідства, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.Тобто право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, прощо зазначено в п.3 Положення про застосування Закону про відшкодування шкодивід 4 березня 1996 року.[18, с. 13]
Тлумаченнятерміна «реабілітація» у правових нормах відсутнє, однак у юридичнійлітературі він означає винесення процесуального рішення про невинуватістьгромадянина й одночасно вжиття заходів щодо поновлення майнових та інших правреабілітованого громадянина.[19, с. 21]
Отож, миз’ясували, що загальними умовами настання відповідальності по деліктнимзобов’язанням, а саме відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діямиоргану дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду є протиправнаповедінка, наявність шкоди у потерпілого, наявність причинного зв’язку міжпротиправною поведінкою заподіювача шкоди і шкідливих наслідків, які настали, атакож наявність вини заподіювача шкоди, яка може проявлятися як у протиправнихдіях, так і у протиправній бездіяльності. Також ми встановили за вчинення якихпротиправних діянь правоохоронних і судових органів передбачається відшкодуванняшкоди та якими нормативно-правовими актами регулюється це питання.
2. Види, обсяги та порядок відшкодуванняшкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства тапрокуратури
2.1 Форми відшкодуванняматеріальної шкоди
Згідно з частиноюп’ятою статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожний,хто був жертвою незаконного затримання, арешту або засудження, має захищенепозовом право на компенсацію шкоди».[20, с. 7].
Відчувши майновийтягар та під впливом понесених втрат державою у свідомості заподіювача шкодимають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані надодержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьомуполягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правовоївідповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної іпопереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності.
Б.Т. Безлепкінвиділяє три види шкоди, яка має відшкодовуватись, це:
1) майнова абоматеріальна шкода чи збитки;
2) моральнашкода, яка полягає у так званій «ганьбі», «безчесті»;
3) інша шкода,тобто позбавлення по вироку певних трудових, пенсійних, житлових прав,військових, спеціальних і почесних звань, орденів.[22, с. 23]
Спробуємоспочатку розглянути особливості відшкодування матеріальної шкоди. Майновою абоматеріальною вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражаєтьсяв грошах. Види шкоди, що підлягають відшкодуванню, передбачені у Законі України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діямиорганів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та у Положенніпро застосування цього Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції,Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України. Зокрема,відшкодуванню громадянинові підлягає:
1) заробіток таінші грошові доходи, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в томучислі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки до них,частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого бувгромадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, іншіцінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органамидізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюютьоперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи,стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплаченігромадянином;
4) суми, сплаченігромадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги;
5) моральнашкода.
Розмір сум, якіпідлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаногогромадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбуваннякримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянинадо вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповіднихдоходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбуваннякримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправнихробіт.[23, с. 21] Відшкодування шкоди шляхом надання речі того ж роду і якостізастосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкодиможливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпіломувідшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на часрозгляду справи втраченого майна.[24, с. 17] Вартість втраченого житлавідшкодовується з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина провідшкодування шкоди, якщо зазначене майно не збереглося в натурі. Право навідшкодування заподіяної шкоди, виникає з моменту вступу у законну силувиправдувального вироку, з дня винесення постанови про закриття кримінальноїсправи, в основу якої покладено реабілітуючі обставини (відсутність подіїзлочину, відсутність у діях особи складу злочину або недоказовість участігромадянина у вчиненні злочину), чи припинення справи про адміністративнеправопорушення. Закриття кримінальної справи на підставі акта про амністію абоакта про помилування не є підставою для виникнення права на відшкодування.Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо громадянин у процесі дізнання,попереднього (досудового) слідства і судового розгляду самообмовою перешкоджаввстановленню істини і тим самим сприяв вчиненню незаконних дій.[25, с. 878] Виконаннясудових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадяниновінезаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства,прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України заприписами Державної виконавчої служби за черговістю їх надходження, за рахунокі в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цюмету.[26, с. 40] Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязінезалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства ісуду. Крім того, якщо громадянин помер, право на відшкодування шкоди мають йогоспадкоємці.
Не випадково,розглядаючи це питання ми згадали про Конвенцію про захист прав людини іосновоположних свобод, оскільки саме вона була основою для написання статті1176 Цивільного кодексу України.
Можемо зробитивисновок, що держава будь-якими способами захищає майнові права громадянина.Крім того, держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особоюоргану дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, маєправо зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діяхскладу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законноїсили. Ми вважаємо, що було би краще, якби держава мала право звертатися з такоюрегресною вимогою також і по самому факту вчинення незаконної дії чибездіяльності. Це було б дієвим превентивним заходом, оскільки, відчувшимайновий тягар на своїх плечах, службовці та посадовці більше б звертали увагуна додержання у майбутньому покладених на них державою обов’язків.
2.2 Особливостівідшкодування моральної шкоди
Проблемавідшкодування моральної шкоди на сьогоднішній день є дуже актуальною, оскількине існує конкретного закону, який би врегулював порушення норм моралі,пов’язаних із заподіянням, наприклад, непоправної чи будь-якої іншої фізичноїшкоди, незаконного засудження, незаконного притягнення до відповідальностілюдини. Тому справи, які розглядаються в судах по відшкодуванню моральної(немайнової) шкоди викликають певні труднощі. Ці труднощі пов’язані з тим, щоданий правовий інститут знаходиться в Україні лише на етапі становлення, а томупотребує: по-перше, значного законодавчого доопрацювання, а по-друге, певногочасу для практики його застосування.
Новий Цивільнийкодекс України дещо збагатив цей інститут новими нормами. Проте деякі аспектизалишились неврегульованими, тому при вирішенні справ цієї категорії судинерідко відмовляють в задоволенні позовних вимог через неподання доказівзаподіяння особі моральної шкоди.
Нормативноговизначення поняття моральної шкоди цивільне законодавство України немістить.[27, с. 11] Пленум Верховного Суду України у п.3 Постанови №4 від31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» зазначив, що «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайновогохарактеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ,заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністюінших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати,зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації,моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні прававласності (в тому числі інтелектуальної), прав, у зв’язку незаконнимперебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язківчерез неможливість продовження активного громадського життя, порушеннястосунків із оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.[28,с.53,54] Передбачене частиною 5 ст. 4 Закону від 01.12.1994 р. відшкодування моральноїшкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попередньогослідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвелидо порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додатковихзусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання,заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвелодо погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань,погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків моральногохарактеру. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставинсправи в межах, встановлених цивільним законодавством. Якщо для з’ясуванняобставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба вспеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якоїоцінюється поряд з іншими доказами у справі.[29, с. 33] Моральна шкодавідшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому виражаєтьсяхарактер відповідальності. За час незаконного перебування громадянина підслідством чи судом розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальноїзаробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Моральнашкода в такому випадку відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету,незалежно від вини посадових осіб правоохоронних та судових органів. [30, с.871, 872]
Але в процесіскладання позовних заяв виникає сама важлива проблема – проблема розмірукомпенсації завданої моральної шкоди.
Звичайно, щоспосіб, яким визначається розмір моральної шкоди не є однозначним. Тим більше,коли ми говоримо про те, що при визначенні розміру відшкодування враховуютьсявимоги розумності і справедливості. Пов’язано це з тим, що ключові поняття –фізичні та душевні страждання – не є константою. А тому однакові неправомірнідії у відношеннях різних людей будуть мати абсолютно різні результати. Хтось на це навітьне зверне уваги, а комусь така подія в його свідомості поламає життя. Звищевказаними труднощами пов’язані і проблеми визначення розміру моральноїшкоди у суді. Як правило такий розмір визначається, виходячи не ізсуб’єктивного сприйняття потерпілим незаконних дій (бездіяльності), якінаправлені проти нього, а із об’єктивних факторів, таких як тривалості і родунезаконних дій.[31, с. 33]
Залишається такожще одне невирішене запитання – яким чином визначається розмір відшкодуванняморальної шкоди. Як свідчить практика, визначаючи розмір відшкодування, суддямає кілька варіантів:
1) взяти заоснову суму, яку заявляє позивач, але користуватися принципами розумності ісправедливості. Суд може змінити суму або залишити такою, про яку проситьпозивач. Причому суд може не тільки зменшити розмір відшкодування, а йзбільшити порівняно з тим, про який просить позивач. Суддя також має звернутиувагу на мотивацію розрахунку розміру відшкодування. Якщо визначена сумавідрізняється від суми, заявленої позивачем, судді слід абстрагуватися відмотивації позивача та дати власну мотивацію, оскільки в п.9 постанови ПленумуВСУ від 31.03.95 вказано: „Визначаючи розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви“. Віншому разі, як свідчить практика, рішення може бути скасовано в частинівідшкодування моральної шкоди з причини невмотивованості визначення її розміру.
2) призначитисудово-психологічну експертизу або визначити розмір відшкодування моральноїшкоди самостійно.[32, с. 3] Відповідно до п. 152 Інструкції про призначення тапроведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питаньпідготовки та призначення судових експертиз експертові можна поставити такізапитання: — чи є ситуація, що досліджується в справі, психотравмувальною дляпевної особи? — якщо так, то чи страждала ця особа (чи зазнала вона моральноїшкоди)? — який можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання(моральну шкоду)? [33, с. 72] Звернутися до експерта позивач може і за власноюініціативою, якщо бажає запропонувати суду розмір відшкодування, але не можевизначити його самостійно. Хоча в разі самостійного звернення позивача (безпризначення експертизи судом) до експерта останній виступатиме як спеціаліст.
Поки що в Україніне існує чіткої законодавчої позиції стосовно того, яким чином вираховуєтьсярозмір відшкодування моральної шкоди. Однак російський учений А. Ерделевськийрозробив формулу, за якою можна вирахувати розмір відшкодування. Цю формулу вінописав у своїй монографії „Компенсація моральної шкоди в Росії та зарубежем“. Хоча формула розроблена в Росії, вона цілком можезастосовуватись і в Україні, оскільки враховує ті самі чинники, передбаченіст.23 Цивільного кодексу України для вирахування розміру відшкодування. Більштого, ця формула вже застосовується при проведенні судово-психологічноїекспертизи акредитованими експертами, які працюють як у державних НДІ, так і внедержавних закладах.
Формула має такийвигляд:
D = d * fv * i *c * (1 – fs).
D (від англ. damage- збиток, шкода) — розміркомпенсації дійсної моральної шкоди;
d — розмір компенсації презюмованоїморальної шкоди.
fv (від англ.fault — вина, violator — заподіювач шкоди) — ступінь вини особи, яка завдаламоральної шкоди, при цьому 0
c (від англ.circumstances — обставини) — коефіцієнт урахування обставин, що заслуговують наувагу (об’єктивні фактори), при цьому 0
fs (від англ.fault — вина, survivor — потерпілий) — ступінь вини постраждалого, при цьому 0
Підбиваючипідсумки, зазначимо, що проблема відшкодування моральної шкоди й, особливо,визначення її розміру стоїть досить гостро. Немає єдиної концепції та єдинихмеханізмів призначення відшкодування та певної грошової суми за певний видстраждань. Тому варто на законодавчому рівні детально конкретизувати порядоквизначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а такожвстановити механізм визначення її розміру.
2.3 Порядоквідшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Право навідшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій органівдізнання, досудового слідства, прокуратури і суду виникає у громадянина в такихвипадках:
а) постановленнясудом виправдувального вироку;
б) закриттякримінальної справи за відсутністю складу злочину, події злочину, недоведеностіучасті обвинуваченого у вчиненні злочину;
в) винесенняпостанови про відмову у порушенні кримінальної справи по будь-яких звищевказаних обставин;
г) закриттясправи про адміністративне правопорушення на основі підстав, встановленихКодексом України про адміністративні правопорушення чи іншим спеціальнихзаконом, наприклад Митним Кодексом України, Законом України „Про боротьбуз корупцією“.[35, с. 58]
ГромадяниУкраїни, які потерпіли в результаті незаконних дій органів дізнання,попереднього слідства, прокуратури і суду, не завжди звертаються до відповіднихорганів з питанням про відшкодування завданої їм шкоди. Одні не роблять цьоготому, що вважають за достатнє той стан речей, за якого їм вдалось уникнутинезаконного засудження, бути звільненим з місць позбавлення волі тощо.
Інші – з причининезнання такого конституційного права, яке передбачено статтею 56 КонституціїУкраїни, і порядку його реалізації.
Тому стаття 11Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконнимидіями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду“зобов’язує орган дізнання, слідчого, прокурора або суд у разі постановляннявиправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю подіїзлочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участігромадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи проадміністративне правопорушення: а) роз’яснити громадянинові порядок поновленняйого порушених прав і відшкодування іншої шкоди (одночасно з повідомленням прозакриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копієювиправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду(судді) громадянинові (в разі його смерті — його спадкоємцям) направляєтьсяповідомлення, в якому роз’яснюється куди і протягом якого терміну можназвернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а такожзазначається перелік тих вимог, які даний громадянин має право висувати. Привідсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомленнянаправляється їм не пізніше 5 днів з дня їх звернення до органів дізнання,попереднього слідства, прокуратури і суду); б) на прохання потерпілого вмісячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив абогромадські організації за місцем проживання.[36, с. 61,62] Крім того, якщовідомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальноївідповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під вартучи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чивиправних робіт були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а вразі його смерті – на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого,прокурора або суду редакція повинна протягом 1 місяця зробити повідомлення прорішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України „Про друковані засобимасової інформації). В тому випадку, коли редакція газети, журналу або іншогодрукованого видання не опублікує таке повідомлення добровільно, зазначені особиможуть звернутися до суду з вимогою примусити їх зробити це. У місячний строквід дня звернення громадянина один з вищеназваних органів робить усі необхіднедля визначення розміру шкоди (витребовує потрібні документи, робить розрахункитощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документинаводиться розрахунок, вказується остаточна належна до сплати, а такожвикладаються відомості, передбачені у п.12 Положення про застосування Закону.Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, на розсуд громадянинаможе бути подана до суду за місцем його проживання чи за місцем перебуваннявідповідного органу досудового розслідування. Сторони у цих справахзвільняються від сплати судових витрат. Наразі, якщо громадянин не згодний звинесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її досуду вищестоящої організації.[37, с. 25] Зокрема, до суду громадянин можезвернутися, якщо:
1) він не згоденз винесеною правоохоронними органами постановою про відшкодування шкоди;
2) він не згоденз рішенням фінансового органу щодо відшкодування майна, яке було передано підприємствам,установам, організаціям безоплатно (в разі їх ліквідації), або відшкодуваннячастини такого майна за рахунок державного бюджету;
3) він не згоденз рішенням фінансового органу щодо відшкодування вартості майна, яке булопередано підприємствам, установам, організаціям за плату;
4) вимогаповернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку незадоволена або громадянин не згоден з прийнятим рішенням органів дізнання,прокуратури, попереднього слідства. Крім того, в судовому порядку вирішуєтьсяпитання відшкодування моральної шкоди.[38, с. 23]
Тобто, можназробити висновок, що згідно з чинним законодавством України є два способивідшкодування шкоди, як майнової, так і моральної: добровільний (за заявоюпрацівника правоохоронних органів) та судовий (за рішенням суду).
Нажаль,розглянуте право не у повній мірі використовується громадянами. За свідченнямифахівців його реалізують тільки 15% реабілітованих осіб, на що є як об’єктивні,так і суб’єктивні причини. Головна серед них – та, що вказані особи побоюютьсявідновлення провадження у справі. І небезпідставно. Наприклад, справи про відшкодуванняшкоди і реабілітацію особи можуть тривати не тільки місяцями, але й роками.[39,с. 32]
Таким чином,вважаємо, що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданоїнезаконними діями (бездіяльністю) органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури і суду, має бути встановлення в законодавстві строку, протягомякого можуть бути скасовані постанова про відмову в порушенні кримінальноїсправи, постанова про закриття справи або виправдувальний вирок суду.
Висновок
Закріплення задержавою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадкупорушення останніх, звернутись до суду з метою їх захисту та відновлення, а такожза компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.
На сьогодні зівступом в дію Цивільного кодексу України вирішення питань, пов’язаних ізвідшкодування заподіяної шкоди перейшло на новий етап регулювання. Однак ізараз перед громадянином, який потрапив у життєву ситуацію, в якій він єпостраждалим постає багато питань правового характеру. Адже для того, щобправильно, а головне законно вчинити у кожній конкретній ситуації, крім нормЦивільного кодексу необхідне знання цілого ряду підзаконних нормативних актів.
Атож, у ційроботі ми намагалися якнайповніше розглянути чинне законодавство України, якерегулює питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органудізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, а також дослідити сутністьсамого поняття як деліктного зобов’язання, підстави та умови відповідальності.Ми розглянули більш детально порядок відшкодування шкоди, завданої незаконнимидіями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду та їїособливості.
Дослідивши ціпитання, ми можемо, зробити висновок, що нечисленні наукові праці з даноїтематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значнозастаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цьогопитання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістицінедостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктнихправовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права.Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди,завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратуриабо суду, немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ длявідшкодування шкоди, не визначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничногорозміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність привідновленні майнового стану потерпілого.
Крім того, немаєєдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування шкоди та певноїгрошової суми за певний вид страждань.
Тому варто назаконодавчому рівні детально конкретизувати порядок визначенняпсихотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановитимеханізм визначення його розміру.
Крім того,законодавці не встановили граничного терміну розгляду таких справ. Ми вважаємо,що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діямиорганів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, має бутивстановлення в законодавстві строку, протягом якого можуть бути скасованіпостанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриттясправи або виправдувальний вирок суду.
Як для теорії,так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування всправах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання,досудового слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовного перелікудоказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Відсутність практики,навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняттявідшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудовогослідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значні труднощі приправозастосуванні.
Пропонуємо,запозичати зарубіжний досвід в сфері правової думки і законотворення, а такожвдосконалювати теоретичну базу для вивчення цього питання студентами –правниками, які в свою чергу могли би глибше дослідити це питання, виявити хибив ньому, змінити підходи до вирішення багатьох проблем, більш розвинути діючезаконодавство.
Таким чином, миможемо стверджувати, що інститут відшкодування шкоди, завданої незаконнимидіями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду потребуєбільшого дослідження та вдосконалення, оскільки він є тим правовим засобом,гарантією захисту законних прав та інтересів громадян, основним завданням якогоє звільнити від несправедливого обвинувачення невинного, поновити його добреім’я, честь та достойно відшкодувати шкоду, протиправно заподіяну службовимиособами цих органів.
Списоквикористаних джерел
1. Конституція України. К.: Школа, 2005. — 47 с.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV/Відомості Верховної Ради України № 40 вiд 03.10.2003 — 2003 р.- 356 с.
3. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданоїгромадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури і суду». №266/94-ВР від 1 грудня 1994р. /Голос України №4 від 17 січня 1995р. — 18 с.
4. Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодуванняшкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попередньогослідства, прокуратури і суду». Затв. Мінюст. Ген. прокуратура. Мінфін.:Наказ від 04.03.1996р. №6/5, 3, 41 /Бюлетень законодавства і юридичної практикиУкраїни. — 1997. — № 9-10. — 757 с.
5. Порядок виконання Державним казначейством Українирішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діямиорганів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, а такожсудів. /Затв. Наказом Державного казначейства України №48 від 07.03.2006р./Офіційний вісник України №13 від 11.04.2003 — 2003 р. — 64 с.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України " Про практику розгляду судамицивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ". № 6 від 27.03.1992 р. /Юридичний вісник України. — 2002. -№ 26. — 56 c.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Просудову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».№4 від 31.03.1995 р. /Право України. — 1995. — №7.- 65 c.
8. Інструкція про призначення та проведення судових експертизта експертних досліджень. Затв. Наказ Мінюст. України N 53/5 від 08.10.1998./Офіційний вісник України вiд 03.12.1998 — 1998 р., № 46. — 87 c.
9. Конвенція про захист прав людини і основоположнихсвобод (Рим, 4.XI.1950)(ратифіковано Законом N 475/97-ВР) /Голос України, 10 січня 2001 року. N 3. — 18 с.
10. Агафонов Сергій. Морально шкодити в Україні почали з 1993-го. Особливості відшкодуванняморальної шкоди за законодавством. /Закон і Бізнес.№14 (794) 7.04.07 — 13.04.07. — 30 с.
11. Анатолий Косован.Проблемы возмещения морального вреда. /Юридическая практика №33/2007 от14.08.2007. – 67 с.
12. Андрей Чебаненко. Возмещение ущерба, причиненного гражданинунезаконными действиями органов дознания, досудебного следствия, прокуратуры исуда (национальный аспект). /Информационныйбюллетень адвокатского объединения «Одесская областная коллегия адвокатов»и Одесского отделения Союза адвокатов Украины. — №4/2006. — 75 с.
13. Безлепкин Б.Т. Отраслевая принадлежность институтавозмещения ущерба реабилитированному. /Советское государство и право. — 1989. №1.- 73 с.
14. Відшкодування шкоди, завданої незаконнимирішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудовогослідства), прокуратури або суду. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншимушкодженням здоров’я або смертю. /Л.М. Горбунова, С.В. Рогачов, І.Ф. Іванчук,Ю.В.Трало; М-во юстиції України.-К.:[ТОВ «Поліграф-Експрес], 2006.- 58 с.
15. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственнымиорганами.Безлепкин Б.Т. /М., Академия МВД СССР, 1979.- 202 с.
16. Гражданское право: Учебник. Ч. 2 /Под ред. А. П.Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1998. — 782 с.
17. Делікти в цивільному праві України: Навч.посібник. /За ред.РусуС.Д.-Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2001. — 120 с.
18. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда вРоссии и за рубежем.- М.: Форум-Инфра-М, 1977. — 240 с.
19. Елена Демьянова. Аспекты ответственности по ГК.Некоторые проблемы деликтной ответственности в новом Гражданском кодексе Украины./Юридическая практика №6 (319) от 10.02.04 /Еженед. проф. газета. — 43 с.
20. Зобов‘язальне право: теорія і практика: Навч.посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів /О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова,В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 912 с.
21. Луспеник Дмитро. Стаття 5 Європейської конвенціїпро захист прав людини та основних свобод і право на відшкодування шкоди усудовій практиці. /Юридичний журнал №9/2004 від 19 вересня 2004 року. — 43 с.
22. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовойответственности. — М.: Юрид. лит., 1970. — 311 с.
23. Науково-практичний коментар Цивільного КодексуУкраїни. /За ред. В.М. Коссака. — К: Істина, 2004. — 976 с.
24. Новиков В. Гарантії права особи на компенсацію шкоди, заподіяноїнезаконним обвинуваченням /Право України. — 1998. — № 11. — 64 с.
25. Озерський І. Реабілітація у кримінальному процесі. /Право України. – 2004 — №5. — 56 с.
26. Онищенко Ганна. До питання про співвідношення поняття»деліктного зобов’язання" та «деліктної відповідальності» утеорії цивільного права./Юридичнийжурнал №10/2005 від 19 грудня 2005 року. — 58 с.
27. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиямиправоохранительных органов (научно-практический комментарий). М.: Городец, 1998. — 132 с.
28. Советское гражданское право: В 2-х т./ Под. ред.О.А. Красавчикова.-М.: Высшая школа, 1973.- Т.2. — 430 с.
29. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /Заред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 864 с.
30. Цивільне право України: Навч. посіб. /За ред. І.Д.Копайгора, Г.В.Іваненко, М.І.Панченко — К.: Знання, 2005. — 583 с.
31. Шкіря М. Визначення моральної шкоди, завданоїфізичній особі. /Юридичний вісник України. — 2003. №40. — 68 с.
32. Шумило М.Є. Про реабілітацію у кримінальномусудочинстві та оперативно-розшуковій діяльності. /Вісник Дніпропетровськогоуніверситету. Правознавство.-1994 — №2. — 70 с.