Віктимологічні аспекти поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів

Віктимологічні аспекти поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів
віктимологія злочин статевийнеповнолітній


Необхідно зазначити, що у кожного злочину рамки ширші, ніж саме діяння.Злочин – це лише частина значно більшого явища, куди входить, крім причин, умовиформування особистості злочинця, ще й потерпілий від злочину. Вдало зауважено, щонеможливо відірвати один від одного винуватого і потерпілого. Навколо них «вибудовуються»всі обставини злочину [3, с. 8].
Потерпілий від злочину є об’єктом вивчення різних галузей юридичноїнауки. І поява нової міждисциплінарної галузі науки – кримінальної віктимологіїє необхідною, оскільки вивчає проблему жертви злочину з позицій кримінального права,кримінального процесу, кримінології, кримінально-виконавчого права.
Так, кримінально-правова віктимологія – вчення про роль потерпілогов злочинних діяннях, завданням якого є: вивчення особистісних якостей потерпілогоі використання віктимологічних знань у вирішенні питань кваліфікації діяння, індивідуалізаціїпокарання, можливості кримінально-правового переслідування чи відмови від нього,а також кримінально-правового захисту потерпілого за кримінальним законом.
Кримінально-процесуальна віктимологія – це вчення про роль потерпілогояк учасника кримінального процесу, яке розробляє критерії визнання особи потерпілим,визначає статус потерпілого, його права і обов’язки, можливість порушення кримінальногопереслідування за скаргою потерпілого, визнання потерпілого цивільним позивачем,відшкодування майнової та немайнової шкоди потерпілому, захист потерпілого та іншихучасників процесу під час розслідування, судового слідства і реалізації покараннящодо злочинця.
Кримінологічна віктимологія – вчення про жертву злочину, її кримінолого-віктимологічніхарактеристики, ознаки, якості і властивості та систему віктимологічних детермінанті механізмів віктимної поведінки жертви на підставі кримінологічного аналізу особистіснихякостей потерпілого, причин та умов їх формування, процесу віктимізаціїі накопиченнявіктимогенного потенціалу, а також розроблення заходів віктимологічної профілактики.Науковий інтерес до характеристики і визначення соціально-психологічних особливостейжертви злочину виник давно, однак виникнення цілісної теорії про жертву датуєтьсясерединою XX століття. Віктимологія виконує функцію дослідження усіх закономірностей,пов’язаних із жертвою злочину [5, с. 133–138]. Її цікавлять особи, яким, з оглядуна певні соціальні (представники окремих професій, соціальних груп) чи фізіологічні(вік, стать, стан здоров'я) характеристики, притаманна підвищена схильність статижертвою злочинного посягання. Без вивчення таких осіб неможлива розробка спеціальних,заходів профілактики злочинності, основними завданнями яких є: запобігання необачній,ризиковій, легковажній, провокуючій поведінці особи, яка може бути небезпечною длянеї [3, с. 18–19].
З наведеного простежується, що понятійний апарат кримінологічної віктимологіїзначно ширший, адже поряд з терміном «потерпілий» використовується термін «жертвазлочину». Саме цей термін використовується у міжнародному праві.
Так, у додатку до прийнятої 29 листопада 1985 року Генеральною АсамблеєюООН Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владоюпід терміном «жертва» розуміють осіб, яким індивідуально чи колективно злочиномбула заподіяна шкода, включаючи тілесні ушкодження або моральну шкоду, емоційністраждання, матеріальну шкоду чи істотне ущемлення їхніх основних прав у результатідій або бездіяльності, що закріплюють національні кримінальні закони держав – членівООН, зокрема ті, які забороняють злочинне зловживання владою. Згідно з Декларацієюта або інша особа може вважатися жертвою незалежно від того, чи був встановлений,арештований, відданий до суду або засуджений правопорушник, а також незалежно відродинних відносин між правопорушником і жертвою. Термін «жертва» у відповідних випадкахвключає близьких або родичів, утриманців безпосередньої жертви, а також осіб, якимбула заподіяна шкода за спроби допомоги жертвам, що знаходились у тяжкому становищі,чи запобігти їх віктимізації.
Таким чином, кримінологічне дослідження особи, яка потерпіла від злочину,має комплексний характер, оскільки розглядає будь-яку особу стосовно якої було вчиненозлочин, незалежно від того, визнана вона в установленому порядку потерпілою чи ні.Тому в даному підрозділі дослідження неповнолітніх осіб, які потерпіли від статевихзлочинів, здійснюється з позиції кримінологічної віктимології.
Соціально-економічна та політична кризи в Україні спричиняють загальнезростання злочинності у державі. Для здійснення ефективної протидії цьому негативномуявищу, необхідним є детальне вивчення поведінки жертви злочину. Зауважимо, що віктимологічна проблематикав цілому, у тому числі проблема поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів,завжди привертала увагу вчених-кримінологів. Це зумовлено тим, що на основі вивченнявіктимологічних аспектів будується віктимологічна профілактика злочинів, поступовоформуються підходи до вирішення питань, так чи інакше пов’язаних із проблематикоюпотерпілих (латентна злочинність, проблема вини, профілактика злочинів, види покарань,відшкодування збитків тощо). Дослідження характеру відносин «злочинець – жертва»є необхідним практично у всіх випадках, коли вони можуть стати ключем до встановленнязлочинця і мотивів злочину. Виходячи з аналізу цих відносин, нерідко можна в деталяхвстановити, як поводилися злочинець і його жертва, і відтворити подію злочину, йогообстановку. Врахування відносин «злочинець – жертва» дає можливість об’єктивнішеоцінити показання потерпілого, оскільки не виключено перекручення ним істини свідомо,з бажання допомогти злочинцю або, навпаки, погіршити його становище тощо. Зрозуміло,чому кримінологів особливо цікавлять проблеми потерпілих від насильницьких злочинів,що не є випадковим, оскільки при цьому існуюча взаємодія між сторонами виступаєнайбільш яскраво. Поведінка жертви багато в чому дає змогу зрозуміти поведінку злочинця[3, с. 223].
Не можна не погодитись, що в механізмі вчинення злочину поведінка злочинцязумовлюється як поведінкою жертви, будь-якими її якостями, рисами, властивостями,так і характером стосунків злочинця з потерпілим, що виникли до вчинення злочинуабо безпосередньо у процесі зіткнення інтересів цих учасників кримінального конфлікту.У зв’язку з цим слід погодитись з науковцями, що коли до злочину підходити з максимальношироких позицій, то не можна обминути того факту, що за своєю природою злочиннедіяння – це «жертвопороджуючий» акт [7, с. 202].
Таким чином, дослідження віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніхжертв статевих злочинів тісно пов’язане із розробками, здійсненими науковцями умежах кримінологічної віктимології. Кримінологічне дослідження зазначеної проблемимає здійснюватись у взаємозв’язку двох складових: неповнолітніх жертв статевих злочиніві особистості злочинця.
Як слушно зазначає Д.В. Рівман, відносини «злочинець – жертва» існуютьі виявляються кримінологічно значущими не тільки на індивідуальному рівні. Належністьдо тієї чи іншої формальної або неформальної групи, наявність визначених, спільнихдля деякої безлічі людей інтересів, позицій, а також стабільна «прив’язка» до конкретнихоб’єктів, ділянок території – це також вираження зв’язку «злочинець – жертва», точніше,«злочинці – жертви» [1, с. 52]. Все це актуалізує необхідність вивчення проблеми,розглядуваної у цьому підрозділі.
Деякі аспекти кримінологічної віктимології загалом та віктимологічнаповедінка неповнолітніх жертв статевих злочинів зокрема, досліджувались зарубіжнимита вітчизняними вченими. Однак дискусійною залишається проблема детермінант віктимноїповедінки неповнолітніх жертв статевих злочинів на сучасному етапі розвитку суспільства.Детальне вивчення і дослідження віктимних рис дітей є важливим чинником профілактикизлочинів, що вчиняються проти них. Молодь, за словами основоположника віктимологіїЛ. Франка, має схильність стати за певних обставин жертвою злочину, оскільки вонахарактеризується нездатністю уникати небезпеки там, де це було можливо [3, с. 22].
Особистість неповнолітнього потерпілого від статевих злочинів недостатньодосліджена в кримінології. Глибоке вивчення поведінки неповнолітніх жертв у цихнапрямах має істотне теоретичне і особливо практичне значення для правильної кваліфікації,визначення міри покарання і здійснення цілеспрямованих заходів кримінологічної профілактики[8, с. 174 ]. Поряд з цим важливе значення має необхідність виділення основних групнеповнолітніх жертв статевих злочинів.
До спеціальних детермінант, що зумовлюють вчинення насильницьких злочинів,у тому числі і статевих, щодо неповнолітніх, ми відносимо ті чинники, які впливаютьна формування віктимної поведінки жертви. Зрозуміло, що для з’ясування механізмустатевого насильства, яке спрацьовує в конкретних суспільно небезпечних діяннях,необхідне вивчення тих зовнішніх ситуаційних впливів, які відповідно інтерпретованізлочинцем і зумовлюють вчинення насильства над людиною. При цьому жертва злочинуяк елемент конкретної життєвої ситуації, як фактор, що генетично і динамічно впливаєна злочинність, має кримінологічне значення [5, с. 86].
Серед кримінологів одержало загальне визнання положення, згідно з якимдеяким категоріям осіб притаманні риси психологічного, фізичного морального характеру,що створюють підвищену можливість для таких людей стати жертвами злочину. До такоїкатегорії осіб відносять неповнолітніх, адже їм притаманні такі загальні риси, як:довірливість, допитливість, наївність, фізична слабкість. Індивідуальними рисамиє тривожність, емоційна неврівноваженість, необ’єктивна та неадекватна оцінка своїхможливостей. Саме ці риси (загального та індивідуального характеру) використовуютьсязлочинцями [5, с.174] при посяганні на статеву недоторканість дитини.
Подібним є поділ віктимних рис неповнолітніх осіб, здійснений О.Мойсеєвою,яка поділяє їх на дві групи – загальні та індивідуальні. До загальних (притаманнихпідлітковому віку) належать: довірливість, наївність, допитливість, невміння адекватнореагувати на ситуацію, відставання у психічному розвитку від фізичного, перевагау психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а інколи – звичайнафізична слабкість. Індивідуальні віктимні риси можуть бути поділені, у свою чергу,на біопсихологічні, власне-психологічні та соціально-психологічні.
До власне-психологічних належать: агресивність, навіюваність, ригідність,тривожність, жорстокість, необ’єктивна оцінка можливостей, схильність до ризику,конформність, емоційна неврівноваженість або наявність однієї чи поєднання декількохакцентуацій характеру.
Другим блоком факторів, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх,є соціально-психологічні, до яких належать: потреби у спілкуванні, самоствердженні,що так загострюються у підлітковому віці, як у жодному іншому, і звідси – підвищенаорієнтація на групу, а також «важковиховуваність», правова необізнаність, незнанняосновних методів забезпечення особистої безпеки.
До біопсихологічних факторів відносять: тип темпераменту, наявністьрис, характерних для одного із симптомокомплексів (шизофренічний, психопатичний,олігофренічний, органічний, патопсихологічний синдром, психогенна дезорганізаціяпсихічної діяльності) [6, с. 99–100].
Слід зауважити, що неповнолітні вирізняються низьким рівнем особистоїзрілості. Для них характерна підвищена навіюваність, засвоєння асоціальних установок,слабкий контроль власних потягів, залежність від ситуації, нездатність активно впливатина неї, схильність до підходів від важких ситуацій або повне підпорядкування їм.У них часто нестійка самооцінка, що залежить від настрою, від зміни оточення, залежновід того, перед ким підліток оцінює себе, а також від гостроти й складності ситуації.Низький рівень об’єктивності стосовно себе може виражатися також у тенденції дозавищення самооцінки [3, с. 26 ].
При розгляді віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніх жертвстатевих злочинів слід наголосити на тому, що вони ніякою мірою не виправдовуютьзлочинця, який вчинив зазначені злочини. І хоча неповнолітні жертви статевих злочинівчасто певним чином ініціюють посягання, але при цьому така поведінка неминуче незумовлює злочинного варіанта поведінки іншої особи. Остаточний вибір завжди залишаєтьсяза злочинцем [13, с. 96]. Однак слід детально дослідити поведінку неповнолітніхжертв, оскільки в багатьох випадках вона має провокативний характер. Виявлення особливостейвіктимної поведінки неповнолітніх жертв, що виступають подразнюючим чинником привчиненні щодо них статевих злочинів, дасть змогу розробити адекватні заходи впливуна неповнолітніх з метою убезпечення їх від статевих злочинних посягань.
Аналіз результатів вивчених нами кримінальних справ щодо статевих злочинівпроти неповнолітніх у судах м. Києва, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської,Донецької областей свідчить, що поведінка неповнолітніх жертв сприяла вчиненню щодоних злочину. У 30% випадках, «винною» формою поведінки неповнолітніх жертв є легковажнаповедінка з незнайомими людьми. Як правило, незнайомі особи запрошували неповнолітніхдо себе додому, пропонували їм їжу, гроші, після чого розбещували їх. Зазначенакатегорія дітей проживала у неблагополучних сім’ях, у яких вони були позбавленідогляду батьків, жебракували. Бажання пристойно виглядати поміж матеріально забезпечениходнолітків і мати достатньо коштів на задоволення власних потреб викликало у неповнолітніхінтерес до спілкування з незнайомими людьми, які пропонували їм те, що вони прагнулимати.
Все це підтверджує, що суперечності між наявними (і постійно зростаючими)потребами людей і нерівними можливостями їх задоволення набувають гостроти у випадкуз неповнолітніми. Бурхливий розвиток їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил,бажання самоствердитись у світі дорослих вступає у суперечність з недостатньою соціальноюзрілістю, відсутністю професійного і життєвого досвіду, невисокою кваліфікацією(або відсутністю її як такої), а отже, і невисоким (невизначеним) статусом.
Зазначена фундаментальна суперечність між потребами і можливостямиможе бути конкретизована щодо неповнолітніх у сучасному суспільстві, а саме:
– суперечність між цілями, прагнути досягти яких суспільство закликаєнеповнолітніх, і тими легальними можливостями, які воно їм надає для їх досягнення;
– суперечність між розширенням можливостей вибору в різних сферах життєдіяльностіі звуженням легальних засобів реалізації цих можливостей;
– суперечність між розширенням потреб у кваліфікованій, престижнійі високооплачуваній роботі й обмеженими можливостями їх задоволення;
– суперечність між прагненням до багатства і відчуттям неможливостійого досягнення легальними способами;
– суперечність між необхідністю посилення соціального та правовогозахисту неповнолітніх і обмеженими матеріальними можливостями суспільства [1, с.96].
Зазначені суперечності засвідчують, що соціальна незрілість неповнолітніхжертв статевих злочинів у поєднанні з психологічними, фізіологічними та іншими підставамисприяє їх віктимізації.
Слід зазначити, що підлітковий перехідний вік є найнебезпечнішим періодом,коли діти тягнуться до нових вражень і відчуттів, і на цьому шляху на них чатуєчимало небезпек. Особливо це стосується категорії дітей, що позбавлені батьківськоїуваги та опинились на вулиці. Як правило, така група дітей обов’язково потрапляєпід негативний вплив дорослих. Зайва довірливість неповнолітніх, нерозбірливістьу знайомствах, згода відвідати квартиру незнайомих сприяє вчиненню щодо них злочинів,зокрема статевих. Зазначене свідчить, що неналежне виховання є одним з чинників,який віктимізує поведінку неповнолітніх жертв статевих злочинів.
Отже, є підстави стверджувати, що руйнування чи серйозні зміни мікросередовищадитини (родини, шкільного чи найближчого побутового оточення та ін.) штовхають їїдо «групи ризику» стати жертвою статевих злочинів. Залежить це від того, які самеумови життя руйнуються, наскільки вони життєво необхідні дитині, а також як довгочи швидко в часі тривав процес їхнього руйнування [2, с. 48]. Тому очевидно, щодля дітей, які стали жертвами статевих злочинів, найбільш небезпечним є руйнуваннясімейного середовища, що підтвердило наше дослідження.
Проведене дослідження виявило, що 37% неповнолітніх жертв статевихзлочинів перебували у нетверезому стані. Досить часто розпивання алкогольних напоївжертвами відбувається разом із злочинцем. А тому нетверезий стан, безумовно, слідвідносити до криміногенних чинників, які зумовлюють віктимну поведінку неповнолітніхжертв статевих злочинів. Така позиція збігається з думками багатьох науковців. Зокрема,В.С. Мінська в результаті проведеного нею вивчення зґвалтувань зазначає, що не можнане погодитись з тим, що такий чинник необхідно відносити до криміногенних [14, с.25].
У багатьох випадках ще однією обставиною, яка сприяє віктимності неповнолітніх,є їх прагнення до ранніх статевих зносин. Така зацікавленість виникає під впливомдрузів, які живуть статевим життям, розповідають та пропагують його. Це зумовлюєтой факт, що 34,5% неповнолітніх жертв статевих злочинів ще до вчинення стосовноних злочину мали досвід статевого життя.
Досить часто зацікавленість статевими зносинами у неповнолітніх жертвформується внаслідок перегляду відеофільмів, телепередач, які демонструють різністорони інтимного життя людини. Тому не виникає сумнівів, що засоби масової інформаціївпливають на формування віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів.У кримінології для позначення інформації, яку вони подають, використовують термін«інформація сексуального змісту», що характеризується різним ступенем «сексуальноївідкритості» [8, с. 345]. За даними проведеного нами опитування неповнолітніх ушколах м. Києва, 58% з них більшу частину інформації про статеве життя отримуютьвід перегляду телепередач.
Водночас слід зазначити, що, незважаючи на провокативну поведінку деякихнеповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, жертвами таких злочинів можуть статиі діти із добропорядною поведінкою. Проведене дослідження підтверджує, що до нихможна віднести категорію дітей, які не усвідомлюють, що стосовно них вчиняєтьсястатевий злочин. Це, як виявило дослідження, переважно діти дошкільного віку, яків силу своїх вікових особливостей не усвідомлюють, що собою являє статеве життя,а тому не здатні розуміти, коли проти них вчиняється статевий злочин. Слід зазначити,що переважно (у 85% випадків) статеві злочини щодо зазначеної категорії неповнолітніхжертв вчиняються рідними або знайомими особами.
Серед зазначених жертв з добропорядною поведінкою необхідно виділитикатегорію неповнолітніх, які усвідомлювали злочинний характер вчинюваних щодо нихдій, але не могли чинити опору, оскільки перебували у безпорадному стані. Так, С.за вироком суду засуджений за те, що він у стані алкогольного сп’яніння і будучиспівмешканцем матері неповнолітньої М. запропонував останній вступити з ним у статевізносини за грошову винагороду. Коли М. відповіла відмовою та намагалася залишитикімнату, С. схопив її за плечі і кинув на диван, після чого, застосовуючи психічнета фізичне насильство, зґвалтував її [12].
Таким чином, у науковців не виникає сумніву, що неповнолітні з підвищеноювіктимністю та послабленими індивідуальними якостями, які не можуть чинити опорузлочинцю, повинні стати об’єктом особливої уваги держави і суспільства, найближчогооточення, рідних їм людей [6, с. 88]. Поряд з цим варто відмітити, що досвід статевогонасильства, яке отримала особа в дитинстві, підвищує для неї ризик стати жертвоюсексуального насильства у дорослому віці. Зазначений факт підтверджують і зарубіжнікримінологи. За їх дослідженням, жінки, які зазнали насильства до 18 років, удвічічастіше стають жертвами зґвалтування у дорослому віці [5, с. 72].
Здійснення ефективних заходів профілактики статевих злочинів протинеповнолітніх зумовлює необхідність класифікації неповнолітніх жертв статевих злочинів.У кримінологічних дослідженнях існують різні критерії класифікації. Слід нагадати,що одним із перших вчених, хто намагався розділити потерпілих на групи, був Л.В.Франк. Він в основу такої класифікації поклав склад злочину і загальний об’єкт посягання[13, с. 41–50]. Згодом на підставікримінологічних досліджень були виділенні й інші критерії класифікації: соціально-демографічні,за повторюваністю заподіяної шкоди, одним з найпоширеніших з них є моральний критерій.Однак ми підтримуємо думку тих вчених, які акцентують увагу на неточності даногокритерію, що зумовлює існування дискусійних положень. Так, кожна людина сприймаєподії, що відбуваються, і особливо вчинки конкретних людей, суб’єктивно, залежновід своїх морально-психологічних рис, поглядів, уявлень, установок. Те, що однійлюдині може здаватись аморальним, іншій здається цілком «нормальним», що не виходитьза межі загальноприйнятого. Найчастіше справжній спротив жертви сприймається злочинцемяк уявне чи удаване кокетування. А.П. Дьяченко встановив, що багато потерпілих ведутьз майбутнім ґвалтівником деяку сексуальну гру, зміст якої їм часто незрозумілий,тобто не усвідомлюється. Численні випадки, коли просто необережне поводження неповнолітньоїпотерпілої, що не має нічого спільного з аморальністю, розцінювалося злочинцямияк глибоко аморальне, як «запрошення» до статевого акту. Тому завжди потрібно розрізнятиі співвідносити суб’єктивне сприйняття реальності злочинцем і потерпілою особоюз об’єктивною значущістю і змістом реальності [2, с. 19]. Все це зумовлює пошукиіншого критерію для класифікації поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів.На нашу думку, ним може стати природно-правовий, як такий, що не залежить від волілюдини, а існує об’єктивно в соціальній природі [10, с. 128]. Саме зазначений критерійта наведена віктимна поведінка найбільш незахищеної категорії населення дає можливістьвиділити основні групи неповнолітніх жертв статевих злочинів.
До першої слід віднести неповнолітніх осіб, поведінка яких не відповідаєприродним законам соціального життя людей, у тому числі законам природного права.Як правило, така поведінка формується у них у результаті неналежного сімейного виховання,педагогічної занедбаності, розбещуючого впливу оточення, в якому вони проводятьсвій вільний час, та засобів масової інформації. Досить часто, як зазначалося, неповнолітніжертви ведуть зі злочинцем сексуальну гру, при чому не усвідомлюючи цього. А назапитання, чим була мотивована їх поведінка, відповідають: «бачили, як це роблятьу фільмах, або чули про це, і хотілось це спробувати». Так, у Полтавській області15-річний О. вирішив перевірити себе на здатність вчинити статевий акт таким способом, який показували по телевізору. Для здійснення задуманого своєю жертвою вінобрав 9-річну К. [16].
До другої групи варто відносити неповнолітніх, поведінка яких булаузгоджена із природними законами соціального життя людей, у тому числі законамиприродного права. Зазначена категорія неповнолітніх жертв статевих злочинів характеризуєтьсядобропорядною поведінкою.
Таким чином, слід відмітити, що обидві категорії неповнолітніх жертвдосліджуваних злочинів постраждали від сваволі осіб, які задовольняли свої сексуальніпотреби, використавши найбільш незахищену категорію населення, якою є неповнолітні.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про різний характервіктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів, яка може відповідатиприродним законам соціального життя людей у суспільстві, або суперечити їм. З проведеногодослідження випливає, що неповнолітня жертва відіграє важливу роль у генезисі імеханізмі вчинення статевих злочинів. Врахування особливостей поведінки неповнолітньоїжертви має важливе значення для профілактики, розслідування та призначення покараннявинним. Адже досить часто неповнолітні стають жертвами сексуального насильства невипадково – як правило, це зумовлено їхньою поведінкою та умовами виховання [9, с. 517].
Отримані нами висновки мають важливе практичне значення для розробкишляхів вдосконалення віктимологічної профілактики вчинення статевих злочинів щодонеповнолітніх.
Таким чином, ми дійшли певних висновків.
1. Кримінальна відповідальністьза статеві злочини щодо неповнолітніх передбачена в розділі IV Особливої частиниКК України. При цьому передбачаються кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі складизлочинів, що вчиняються проти неповнолітніх. Зокрема, це зґвалтування (ч.3 і 4 ст.152); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч.2 і 3ст. 153); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155); розбещеннянеповнолітніх (ст. 156).
2. У кримінально-правовій науцідо цього часу тривають дискусії серед науковців щодо сутності поняття «об’єкт злочину»:по суті, виокремилось чотири основні позиції, які на сучасному етапі обговорюються,отримують нову аргументацію. Це такі позиції щодо розуміння об’єкта злочину як суспільнихвідносин, цінностей, інтересів чи благ, порядку суспільних відносин, правових відносин.
Сприйняття, підтримка того чи іншого підходу щодо об’єкта злочину загаломє необхідною передумовою визначення об’єкта статевих злочинів, у тому числі щодонеповнолітніх. Встановлено, що зазначені дискусії викликані відсутністю у сучаснійюридичній науці універсального розуміння об’єкта статевих злочинів, що вчиняютьсяпроти неповнолітніх, а наявні визначення занадто узагальнені або не повною міроювідображають досліджуване поняття.
3. Дослідження позицій стосовно безпосереднього об’єкта статевих злочинівщодо неповнолітніх виявило, що оптимальними серед них є ті, які акцентують увагуна статевій недоторканості, фізичному, психічному та духовному розвитку неповнолітніх.Це пояснюється тим, що даний підхід стосовно безпосереднього об’єкта статевих злочинівпроти неповнолітніх відображає той порядок відносин, який порушується злочинами,що досліджуються у дисертації. На під підтримку цього підходу наведено такі аргументи:по-перше, ранні статеві зв’язки завдають шкоди здоров'ю, а особливо, коли жертвоює малолітня особа, у таких випадках порушується нормальний розвиток її організму;по-друге, як свідчить практика, більшість неповнолітніх, стосовно яких були вчиненістатеві злочини, отримують психічну травму; по-третє, завдані в результаті статевихзлочинів травми неповнолітнім порушують їхні нормальні життєві зв’язки, оскількивони почуваються безпорадними і неповноцінними членами суспільства, що в результатінегативно впливає на їхній подальший духовний розвиток.
4. Доведено, що статеві злочини щодо неповнолітніх поряд зі статевою недоторканістюзавжди порушують їхній фізичний, психічний та духовний розвиток, а це, в свою чергу,негативно впливає на формування здорового суспільства у державі.
5. На підставі аналізу ст. 152 ККУкраїни з’ясовано, що відповідальність за зґвалтування неповнолітньої чи малолітньоїособи наставатиме за умови, якщо винна особа усвідомлювала (знала чи допускала),що жертвою її суспільно небезпечного діяння є неповнолітня чи малолітня особа, тежсаме стосується, коли винний повинен був і міг це усвідомити.
6. В кримінологічній науці не визначенотакого базового поняття, яким є кримінологічна характеристика. Немає єдиної позиціїщодо того, які ж обов’язкові елементи мають становити зміст даної дефініції. Цимзумовлено існуванням широкого і вузького розуміння цього поняття. Головними елементамикримінологічної характеристики є такі елементи, як рівень, структура та динаміка.З’ясовано, що запобіжну діяльність не доцільно вважати елементом кримінологічноїхарактеристики, адже саме елементи кримінологічної характеристики визначають шляхиборотьби зі злочинністю.
7. Аналіз статистичних даних дав змогу з’ясувати, що більшість серед статевихзлочинів щодо неповнолітніх, вчинених у 2005–2008 роках, становить розбещення неповнолітніх– 32,5% загальної кількості статевих злочинів, вчинених стосовно неповнолітніх.
8. Виявлено високий відсоток реєстраціїзлочину, визначеного ч. 2, 3 ст. 153 КК України, що передбачає відповідальністьза насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, який становить31,8%.
9. Аналіз кримінологічної характеристики статевих злочинів потрібно здійснювати,враховуючи ту обставину, що офіційна статистика не показує реального стану сексуальноїзлочинності щодо неповнолітніх. Це зумовлено високим рівнем латентності цих злочинів.Однією з причин латентності статевих злочинів щодо неповнолітніх є страх неповнолітніхперед кривдником. Як засвідчило проведене нами емпіричне дослідження, до кожноїдругої дитини застосовувалась погроза заподіяння шкоди особисто їй або близькимїй людям, якщо вона розповість про вчинений стосовно неї злочин.
10. Таким чином, низький рівень соціальноїкультури суспільства виступає визначальним чинником формування злочинної поведінкиосіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, оскільки на основі нього восіб сформувався комплекс сваволі та ілюзій, який і є причиною досліджуваних злочинів.
11. З’ясовано, що кримінологічнедослідження особи, яка потерпіла від злочину, має комплексний характер, оскількирозглядає будь-яку особу, стосовно якої було вчинено злочин, незалежно від того,визнана вона в установленому порядку потерпілою чи ні. З таких позицій проведенодослідження неповнолітніх жертв статевих злочинів.
12. Віктимологічне дослідження поведінкинеповнолітніх жертв статевих злочинів необхідно здійснювати у взаємозв’язку неповнолітньоїжертви і особистості злочинця.
13. Встановлено, що дискусійною залишаєтьсяпроблема детермінант віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів насучасному етапі розвитку суспільства. Детальне вивчення і дослідження віктимнихрис дітей є важливим чинником профілактики злочинів, що вчиняються проти них.
14. Соціальна незрілість неповнолітніхжертв статевих злочинів, яка в поєднанні з психологічними, фізіологічними та іншимипідставами сприяє їх віктимізації. Водночас слід зазначити, що, незважаючи на провокативнуповедінку деяких неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, жертвами такихзлочинів можуть стати і діти із добропорядною поведінкою. Серед них слід виділитидві категорії дітей 1) діти, які не усвідомлюють, що стосовно них вчиняються статевізлочини (це, як виявило дослідження, переважно діти дошкільного віку, які в силусвоїх вікових особливостей не усвідомлюють, що собою являє статеве життя, а томуне здатні розуміти, коли проти них вчиняється статевий злочин); 2) діти, які усвідомлювализлочинний характер вчинюваних щодо них дій, але не могли чинити опору, оскількиперебували у безпорадному стані.

Література
 
1. Козлюк Л.Г. Щодо проблеми застосуваннятермінів «особа злочинця» і «особистість злочинця» в кримінології / Козлюк Л.Г.// Збірник тез Міжнародної наукової конференції [«Шості осінні юридичні читання»],(Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.) / Міністерство освіти і науки, Хмельницькийуніверситет управління та права. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університетууправління та права. – 2007. – С. 194 –196.
2. Кон И.С. Социология личности / И.С. Кон. – М.: Политиздат, 1967. –383 с.
3. КондрашоваТ.В. Уголовная ответственность за понуждение к действиям сексуального характера/ Т.В. Кондрашова // Юридический мир. – 1999. – №3 – С.33–38.
4. Коновалова В.О. Юридична психологія: [академічний курс: підруч. длявищ. навч. закл.] / В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько – К.: Концерн «Видавничий Дім«Ін Юре», 2004. – 424 с.
5. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: [навчальний посібник]. – К.:Атіка, 2007. – 592 с.
6. Коржанський М.Й. Предмет і об'єкт злочину / М.Й. Коржанський. – Д.:Юрид. Акад. Мін-ва внутр. Справ; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.
7. Косенко С.С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів шодо неповнолітніх:дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Косенко Світлана Сергіївна. – К., 2004.– 213 с.
8. Костенко О.М. Культура і закон– у протидії злу: / О.М. Костенко – К.: Атіка, 2008. – 352 с.
9. Костенко О.М. Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті)/ О.М. Костенко. – Черкаси: СУЕМ, 2008. – 112 с.
10. Костенко О.М. Роль доктрини в кримінальному праві / О.М. Костенко //Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Матеріали міжвузівськоїнаукової конференції 30 січня – 2 лютого 2000р. – Косів, 2000. – С.27–28.
11. Купеч З.Й. Універсальний словник української мови / З.Й. Купеч. – Тернопіль:Навчальна книга – Богдан – 1113 с.
12. КригерГ. Еще раз о смешанойформе вины / Г.Кригер // Советская юстиция, 1967. – № 3. – С.7.
13. Криминология:[Учебник] / [под. ред.Б.В. Коробейникова,Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковвского]. – М.: Юрид.лит. – 1979. – 304 с.
14. Кримінологія: [підручник для студ. юрид. навч. закладів] / [І.М. Даньшин,В.В. Голіна, О.Г.Кальман] за ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
15. Кримінологія [навч. посіб] /[за заг. ред. О.М. Джужи]. – К.: Прецедент,2004. – 208 с.
16. Криминология[учебник для юрид. вузов] / [под общ.ред А.И. Долговой]. – М.: ИНФРА – М, НОРМА, 1997. – 784 с.
17. Криминология[учебник для юрид. вузов] / [под ред. В.М. Бурлакова, В.П. Сальникова]. – СПб: академияМВД России, 1998. – 576 с.
18. Криминология[учебник] / [под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова]. – М.: Юристъ, 2007. – 734с.
19. Криминология:[Учебник] / [Под.ред. В.М. Бурлакова, Н.М. Кропачева]. – СПб.: Санкт-Петербургский государственныйуневерситет, Питер, 2002. – С. 64.
20. Криминология[учебник] / [под. ред. В.Д. Малкова]. – М.: ЗАО Юстицин форм, 2004. – 277 с.
21. Кримінальне право України: Загальна частина: [Підручник для студентівюрид. спец. вищ. закладів освіти] / [За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса,В.Я. Тація]. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2003. – 416 с.
22. Кримінальний кодекс України: [Науково-практичний коментар] / [Ю.В.Баулін, В.І. Борисов, С.В. Гавриш та ін.] За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація.– Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 1208 с.