Відповідальність в конституційному праві

Контрольнаробота
здисципліни
«ОСНОВИКОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»

Зміст
1.Відповідальність в конституційномуправі. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності
2.Конституція України про основніфункції ти обов'язки держави
3.Конституційний статус ВерховноїРади України як єдиного органу законодавчої влади. Функції Верховної Ради
Список літератури

1.Відповідальність в конституційному праві. Поняття тахарактер конституційно-правової відповідальності
За порушення нормконституційного права наступає конституційно-правова відповідальність.
Конституційно-правовавідповідальність становить собою особливий вид юридичної відповідальності якапередбачається конституційно-правовими нормами.
Відконституційно-правової необхідно відрізняти відповідальність передбачену іншимигалузями права (кримінальним, адміністративним, цивільним) до якої притягаютьсягромадяни, іноземці, особи без громадянства, посадові особи за порушення нормконституційного права. Так, наприклад, за порушення виборчого законодавствапосадові особи та громадяни несуть кримінальну та адміністративнувідповідальність, а за невиконання вимог конституційної норми, яка встановлюєобов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині (ст. 66 КонституціїУкраїни) особа відповідає по цивільному та адміністративному законодавству.
Конституційно-правовавідповідальність носить не репресивний або матеріальний, а політичний і моральнийхарактер. Вона не розповсюджується на громадянина, якщо він не Є посадовоюособою,, суб'єктом конституційно-правової відповідальності може виступати лишеорган публічної влади або його посадова особа.
В демократичній,правовій державі конституційно-правова відповідальність виступає гарантієюпроти узурпації та зловживання влади і розповсюджується на органи публічноївлади (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) та їхпосадових осіб всіх рівнів, починаючи від Президента України і закінчуючисільською радою.
Конституційно-правовавідповідальність може бути пов'язана з реалізацією санкції, що безпосередньопередбачена конституційно-правовою нормою. Такою санк­цією може бути скасуванняактів, звільнення з посади (відставка, усунення з поста), дострокове припиненняповноважень. Так нормами конституційного права передбачено, наприклад:
а) достроковеприпинення повноважень народного депутата України (ст. 81 Конституції України);
б) усунення зпоста Президента України в порядку імпічменту (ст.111 Конституції України);
в) ска­суваннярішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції тазаконам України, іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118 КонституціїУкраїни);
в)відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом України (ст. 113Конституції України);
г)відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування передтериторіальною громадою та перед державою (ст. ст. 75, 76 Закону України «Промісцеве самоврядування в Україні»).
До конституційно-правовоїможна також віднести відповідальність держави перед громадянами за масовіпорушення законності, які були допущені в минулому. Так, наприклад, відповіднодо Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від17.04.91 р. реабілітовані особи, які з політичних мотивів були необґрунтованозасуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі«двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовомупорядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих якконтрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинностіЗаконом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25грудня 1958 року, а також громадяни, заслані і вислані з постійного місця прожи­ваннята позбавлені майна за рішенням органів державної влади й управління зполітичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводомборотьби з куркульством, противниками колективізації, так звані банд пособникита їх сім'ї. Реабілітовані були поновлені в усіх громадянських правах, цимгромадянам була виплачена компенсація. Прийняття цього Закону фактично означаловизнання того факту, що суб'єктом правопорушення може виступати держава вцілому.
Інша формавідповідальності держави перед громадянами пов'язана з реалізацією правагромадян оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55Конституції України).
 
2.Конституція України про основні функції ти обов'язкидержави
Функціями таобов`язками держави визнаються основні напрямки її діяльності, в якихвідображаються і конкретизуються завдання і мета держава, проявляється її змісті сутність, її соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві.
За тривалістю дійфункції поділяються на постійні і тимчасові.
За значенням – наголовні і другорядні.
За застосуванням– на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні — спрямовані всередину країни.
1. Охорона форм власності. Держава сприяє розвитку всіх форм власності.
2. Функція захисту і гарантування прав і свобод людини і громадянина(конституційне закріплення особистих, економічних, політичних, соціальних такультурних прав).
3. Охорона правопорядку. Держава охороняє правопорядок за допомогоюспеціальних органів.
4. Екологічна (природоохоронна) – охорона навколишнього природногосередовища, флори і фауни. Регулювання процесу використання ресурсів держави,збереження і відновлення природного середовища, подолання екологічних криз.
5. Економічна. Формування і виконання державних і регіональних програмрозвитку. Економічна функція держави передбачає збиран­ня державою податків,подальший розподіл коштів, втручання держави в економічну діяльність.
6. Фінансова. Фінансування державного і місцевих бюджетів. Фінансуваннярізних галузей народогосподарчого комплексу.
7. Соціальна. До соціальної функції держави належить визначення основнихнапрямків соціальної політики. Забезпечення гідного рівня життя людей. Допомогадержавою громадянам, які потребують захисту: багатодітним, інвалідам і т.д.Регулювання та охорона праці. Забезпечення мінімального рівня споживаннятоварів та послуг населенням.
8. Культурна. Збереження, використання, створення культурної спадщинидержави та її охорона, а також забезпечення доступу громадян до цієї спадщини.
9. Функція розвитку науково-технічного прогресу, стимулювання науковихдосліджень господарській діяльності.
10. Інформаційна. Організація та забезпечення системи отримання,використання та збереження інформації.
11. Інші функції.
Зовнішні — спрямовані за межі країни.
1. Функція забезпечення національної безпеки держави.
2. Військова. Лише держава організовує захист країни від напа­дів ззовні,оголошує війну та веде загарбницькі війни.
3. Економічна. Участь у створення на основі кооперації та інтеграціївиробництва і праці світової економічної системи.
4. Взаємовигідна торгівля. Іноді між державами підписуються міжнароднідоговори стосовно корисних копалин, технологій тощо.
5. Політична. Підтримка миру. Розвиток між державами договірних відносин.Забезпечення суверенітету і обороноздатності країни. Участь у миротворчихненасильницьких операціях. Участь у вирішення інших глобальних проблем (зброямасового знищення).
6. Дипломатична. Обмін дипломатами, консулами тощо.
7. Інші. Брати участь у вирішенні глобальних проблем сучасності: боротьбаз міжнародною організованою злочинністю і те­роризмом, СНІД, пташиний грип, розв'язанняпроблем екологічного і демографічного характеру тощо.
Держава повинна виконувати свої функції у властивих їй правових формах. Урамках правової форми держава здійснює такі види діяльності:
Правотворча діяльність — підготовка і створення нормативно-правовихактів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.
Правовиконавча діяльність — від неї залежить, чи будуть закони та іншінормативно-правові акти реалізовані, чи вони залишаться лише на папері.
Правоохоронна діяльність — владна оперативна і правозастосовча діяльністьщодо охорони правопорядку, прав і свобод громадян тощо.
3.Конституційний статус Верховної Ради України як єдиногооргану законодавчої влади. Функції Верховної Ради
Єдиним органомзаконодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Лише вона маєповноваження приймати закони, які є актами найвищої юридичної сили. З принципуподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову випливає, що Верховну Раду неможна розглядати як вищестоящий орган не тільки щодо інших загальнодержавнихорганів (Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду та Верховного СудуУкраїни), хоч вона і причетна до їх формування, а й щодо місцевих рад. ТаКонститу­ція України й не закріплює принцип єдності представницьких органів:усі інші ради визначаються в ній не як місцеві органи державної влади, а якоргани місце­вого самоврядування. Тому вплив Верховної Ради на діяльність іншихдержавних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється виключношляхом прийняття відповідних законів, які є обов'язковими для всіх суб'єктів натериторії України.
Верховна РадаУкраїни, як і парламенти багатьох інших держав, наприклад, Білорусі, Литви,Болгарії, Греції, Фінляндії, складається з однієї палати. Існують і двопалатніпарламенти (Росія, Казахстан, Франція, США, ФРН та інші країни). КонституціяПівденно-Африканської Республіки передбачала створення парламенту з трьохпалат, що формувалися за расовою ознакою: палата для білих, палата для мулатів,палата для індійців. Парламент Югославії за Конституцією 1963 р. (в редакції1968 р.) фактично складався з шести палат.
Порядокформування Верховної Ради України
Верховна РадаУкраїни обирається вільними виборами на основі загального, рівного і прямоговиборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Вибориможуть бути черговими і позачерговими.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради повиннівідбуватися в останню неділю березня четвертого року повноважень її складу.
Позачерговівибори до Верховної Ради проводяться у разі дострокового припинення їїповноважень. Це може статися, якщо протягом 30 днів чергової сесії пленарнізасідання Верховної Ради не можуть розпочатися і Президент достроково припиняєїї повноваження та призначає нові вибори, які й будуть позачерговими. Таківибори повинні відбутися у строк до 60 днів з дня опублікування президентськогоуказу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Причини, через якіне можуть розпочатися пленарні засідання, повинні обумовлюватися її діяльністю(наприклад, відсутність кворуму через відмову частини депутатів зареєструватисяяк учасники пленарного засідання, безрезультатність спроб обрати ГоловуВерховної Ради, який повинен вести її засідання) і свідчити про нездатністьданого її складу вирішувати питання організаційного плану.
Слід зазначити,що повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, не можуть бутиприпинені протягом одного року. Це зумовлюється недоцільністю частих перерв удіяльності найвищого законодавчого органу і значних фінансових затрат,пов'язаних з його виборами.
Достроковеприпинення повноважень Верховної Ради не допускається і в останні шість місяцівстроку повноважень Президента України. Це правило спря­моване на запобіганняможливим політичним та організаційним утрудненням у період виборчоїпрезидентської кампанії.
ПовноваженняВерховної Ради нового скликання починаються у день відкриття її першогозасідання. Одночасно припиняються повноваження Верховної Ради попередньогоскликання, тобто обраної на попередніх виборах.
Строк повноваженьпарламентів в інших країнах є різним. У Швеції, наприклад, він становить трироки, у Болгарії — чотири, у Білорусі — п'ять років. У державах з двопалатнимипарламентами строки повноважень палат, як правило, не збігаються. Так, депутатиПалати представників Конгресу (парламенту) СІЛА обираю­ться на два роки, адепутати Сенату (верхньої палати) — на шість років. При цьому через кожні двароки переобирається третина сенаторів.
Народний депутатУкраїни
Верховна Радаскладається з 450 народних депутатів України (конституційний склад), якимиможуть бути лише громадяни України, що на день виборів досягли 21 року, маютьправо голосу і проживають в Україні протягом останніх п'яти років.
Депутат має бутигромадянином України, бо саме громадянство визначає наявність повноціннихправових зв'язків між особою і державою, у тому числі й усіх юридичних прав таобов'язків, передбачених Конституцією. Встановлення вікового цензу пояснюєтьсятим, що для участі у виробленні та прийнятті важливих і складних рішеньзагальнодержавного значення народний депутат України має мати певний життєвийдосвід.
Вимога щодопроживання депутата протягом останніх п'яти років на території нашої держависпрямована на забезпечення знання і розуміння тих проблем, які постали передсуспільством і державою.
За відповідностіусім зазначеним вище вимогам громадянин не може бути обраний до Верховної РадиУкраїни лише утому разі, якщо він має непогашену і не зняту у встановленомузаконом порядку судимість. Однак наявність непогашеної судимості за злочин,вчинений з необережності (тобто коли особа не бажала, але передбачаламожливість виникнення суспільно небезпечних наслідків своєї дії чибездіяльності та лег­коважно розраховувала на їх відвернення або не передбачаламожливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла передбачати —наприклад, убивство з необережності); не є юридичною перепоною для обраннягромадянина народним депутатом України.
Особи, обрані доскладу парламенту, мають здійснювати депутатські повноваження на постійнійоснові. Це означає, що вони повинні відмовитися від іншого представницькогомандата і не можуть перебувати на державній службі. Що ж до несумісностідепутатського мандата з іншими видами діяльності, то вона повинна бутивстановлена спеціальним законом.
При вирішенніцього питання у деяких країнах парламентаріям забороняється займатися будь-якоюдіяльністю, крім наукової та викладацької, а поєднання депутатських повноваженьі посад у структурах виконавчої влади принципово не допускається. В іншихдержавах, наприклад, у Великій Британії, прем'єр-міністром може бути лишедепутат парламенту — представник партії, яка має у ньому більшість голосів.
Повноваженнянародних депутатів України почи­наються від моменту складання ними передВерховною Радою присяги такого змісту: «Присягаю на вірність Україні.Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України,дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаюдодержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язкив інтересах усіх співвітчизників».
Текст присягиперед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради зачитує найстарший завіком народний депутат України. Потім депутати ставлять свій підпис під їїтекстом, що й означає її складання. Якщо ж депутат відмовляється скластипередбачену Конституцією присягу, він втрачає депутатський мандат. У такомуразі у відповідному виборчому окрузі повинні відбутися нові вибори до ВерховноїРади України.
У деякихдержавах, де набуття депутатами повноважень також обумовлюється необхідністюскладання присяги, відмова зробити це може мати інші наслідки. Так, якщодепутат італійського парламенту не складе присягу протягом трьох пленарнихзасідань, він не втрачає депутатський мандат, однак позбавляється депутатськихправ до виконання передбачених у зв'язку зі складанням присяги процедур.
Конституціязакріплює низку гарантій, покликаних забезпечити сприятливі умови для виконаннядепутатами своїх повноважень, а також захистити їх від репресій. Однією з такихгарантій є депутатська недоторканність. Народних депутатів України не може бутипритягнено до будь-якого виду юридичної відповідаль­ності за діяльність, якувони здійснюють у ході реалізації депутатських повноважень. Йдеться про виступиу парламенті чи в його комісіях, про позицію при голосуванні з того чи іншогопитання тощо. Це правило чинне і після того, як депутат втрачає своїповноваження.
Однак з нього євиняток: депутати несуть юридичну відповідальність за образу чи наклеп. Цяособливість покликана запобігати зловживанню народними обранцями своїмстатусом, дисциплінувати їх. Вона закликає керуватися не емоціями, анеспростовними, юридично значущими фактами.
Депутатськанедоторканність означає й те, що народного депутата України не можна притягнутидо кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немаєзгоди Верховної Ради. Така згода має бути висловлена у відповідній постанові,прийнятій на пленарному засіданні парламенту. Однак для допиту депутата яксвідка згоди парламенту не потрібно.
Депутатськанедоторканність поширюється на членів практично всіх парламентів світу, але їїзміст може відрізнятися від недоторканності народних депутатів України. Так, уРосії та деяких інших країнах депутата можна затримати, заарештувати, обшукати,якщо він затриманий на місці вчинення злочину, без звернення до парламенту заодержанням згоди на це.
Обсяг повноваженьнародних депутатів України визначається Конституцією і законодавством. Ціповноваження починаються від моменту складення депутатом присяги і припиняютьсяодночасно з припиненням повноважень Верховної Ради відповідного скликання.
КонституціяУкраїни (ст. 81) передбачає й можливість дострокового припинення депутатськихповноважень у разі:
1.        їхскладення за особистою заявою депутата. Конституція не визначає причин поданнятакої заяви, а тому вони можуть бути будь-якими. Однак для складенняповноважень необхідно, щоб Верховна Рада визнала ці причини переконливими;
2.        набраннязаконної сили обвинувальним вироком щодо депутата. Треба мати на увазі, щопритягнення до кримінальної відповідальності, арешт, винесення судом обвинувальноговироку ще не є законними підставами для дострокового припинення депутатськихповноважень. Так, вирок набуває законної сили через десять днів післяоголошення, а в разі його оскарження — після здійснення відповідних процедур;
3.        визнаннядепутата судом недієздатним або безвісно відсутнім. Суд може визнати депутата,як і будь-яку іншу особу, недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби,травми та інших причин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.Безвісно відсутньою вважається особа, про яку за місцем її постійногопроживання протягом року немає ніяких відомостей;
4.        припиненнягромадянства депутата або його виїзду на постійне проживання за межі України.Ці обставини призводять до втрати депутатом юридичних або фактичних зв'язків знашою державою, що й робить неможливим виконання ним депутатських обов'язків;
5.        смертідепутата.
За наявностізазначених вище обставин питання про дострокове припинення повноваженьнародного депутата України розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради.Відповідне рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшістьвід конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як 226 депутатів.
Достроково зарішенням суду повноваження народного депутата України припиняються й у разіневиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видамидіяльності, тобто коли після обрання до Верховної Ради особа не відмовляєтьсявід інших мандатів або продовжує перебувати на державній службі. Відповіднапроцедура має бути врегульована законом.
Однією зконституційних форм депутатської діяль­ності є депутатський запит — зверненнянародного депутата до певного органу чи посадової особи дати офіційне поясненняз питань, які належать до їхньої компетенції.
Процедураздійснення депутатського запиту встановлена Законом України " Про статуснародного депутата України" від 17 листопада 1992 р. та регламентомВерховної Ради України. Відповідно до регламенту депутатський запиту письмовійформі вноситься Голові Верховної Ради, оголошується ним на засіданні тапередається Секретаріату, який зобов'язаний негайно надіслати текст запитувідповідному адресату. Офіційна письмова відповідь на запит у семиденний абоінший, встановлений Верховною Радою, термін повинна бути надіслана ГоловіВерховної Ради та депутату, який його вніс. За наполяганням автора запиту і неменш як однієї п'ятої частини від фактично обраних до Верховної Ради депутатіввідповідь може бути обговорена на пленарному засіданні Верховної Ради, sПідсумки такого обговорення дістають вияв у постанові, яка разом із текстомдепутатського запиту і відповіддю на нього публікується у Відомостях Верхов­ноїРади України та газеті «Голос України».
Гарантієюефективності депутатського запиту є закріплений у ч. 2 ст. 86 КонституціїУкраїни обов'язок відповідних посадових осіб повідомити народного депутата прорезультати розгляду його запиту.
Організаціяроботи Верховної Ради України
Відповідно доКонституції України Верховна Рада може здійснювати свої повноваження лише тоді,коли обрано не менше двох третин від її конституційного складу (тобто не менше300 народних депутатів) і працює сесійно.
Вона збираєтьсяна першу сесію не пізніше як на 30-й день після того, коли Центральна виборчакомісія офіційно оголосила результати виборів. Перше засідання Верховної Радивідкриває найстарший за віком народний депутат України,, який веде його доти,поки Верховна Рада не обере свого Голову.
Сесії ВерховноїРади можуть бути черговими, тобто такими, що починають свою роботу увстановлені Конституцією України строки (першого вівторка лютого і першоговівторка вересня кожного року), і поза­черговими, які можуть скликатися навимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складуВерховної Ради або на вимогу Президента України.
Позачергові сесіїскликаються Головою Верховної Ради із зазначенням питань, які виносяться на їхрозгляд.
Якщо указомПрезидента в Україні запроваджується воєнний чи надзвичайний стан. ВерховнаРада повинна зібратися у дводенний строк на позачергову сесію без офіційного скликанняїї. Це пояснюється тим, що, по-перше, відповідно до п. 31 ст. 85 КонституціїУкраїни такий указ має бути затверджений (або скасований) Верховною Радою удводенний строк, а по-друге, тим, що надзвичайність обставин може утруднити, ато й унеможливити виконання формальностей, пов'язаних з офіційним скликаннямсесії.
Може скластисяситуація, коли встановлені Конституцією України строки повноважень ВерховноїРади закінчуються під час воєнного чи надзвичайного стану, тобто в умовах, заяких організація і проведення виборів нового складу парламенту практично неможливі.У такому разі Конституція передбачає подовження повноважень Верховної Ради додня першого засідання першої сесії Верховної Ради, яку буде обрано післяскасування воєнного чи надзвичайного стану.
Конкретнийпорядок роботи Верховної Ради України, тобто порядок формування її комітетів ікомісій, проходження законопроектів тощо, встановлюється Конституцією. Крімтого, він має бути визначений законом про регламент Верховної Ради, який їй щетреба прийняти.
Усі свої рішенняВерховна Рада може приймати лише на пленарних засіданнях (загальних зборахдепутатів) шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим іздійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допомогою технічних засобів.Депутат повинен брати участь у голосуванні особисто, він не може доручатиголосувати від свого імені іншим депутатам.
Рішенняприймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю відконституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народнихдепутатів). Лише з питань, пов'язаних із внесенням змін до Конституції таусуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаютьсявідповідно не менш як двома третинами та трьома четвертими від конституційногоскладу Верховної Ради.
ЗасіданняВерховної Ради України проводяться відкрито. Це означає, що на них дозволяєтьсяприсутність журналістів і запрошених осіб, а самі засідання можутьтранслюватися по радіо, телебаченню тощо. Однак у разі розгляду питань, якінедоцільно розголошувати, приміром, пов'язаних із національною безпекою, читаких, що стосуються деяких аспектів організації та діяльності Верховної Ради,за рішенням більшості від її конституційного складу можливе проведення закритихзасідань. У роботі таких засідань беруть участь лише депутати та спеціальнозапрошені особи. Хід роботи та прийняті рішення у засобах масової інформації невисвітлюються.
Для керівництвасвоєю роботою Верховна Рада обирає Голову, Першого заступника і заступникаГолови Верховної Ради України. Ці посадові особи обираються зі складу депутатівВерховної Ради і за потреби можуть бути відкликані.
ПовноваженняГолови Верховної Ради зумовлені забезпеченням її діяльності. У відносинах зіншими органами державної влади та з органами влади іно­земних держав ГоловаВерховної Ради виступає як її представник.
Конкретнийпорядок здійснення Головою Верховної Ради своїх повноважень, йоговзаємовідносини з Першим заступником і заступником конституційно неврегульовані. Відповідно до ч. З ст. 88 Конституції України ці питання маютьбути врегульовані законом про регламент Верховної Ради України.
Із метоюздійснення законопроектних робіт, підготовки і попереднього розгляду питань,віднесених до повноважень Верховної Ради України, утворюються її комітети, якіпрацюють постійно. Для розгляду питань, що мають тимчасовий характер або неналежать до тих, які підлягають розгляду в уже існуючих комітетах, ВерховнаРада може створювати тимчасові спеціальні комісії.
За необхідності проведеннярозслідувань, пов'язаних із питаннями, що зачіпають інтереси усьогосуспільства, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії. Для їхстворення необхідно, щоб за це проголосувало не менш як 150 народних депутатів(одна третина від конституційного складу Верховної Ради). Треба зазначити, щотакі комісії не входять до системи органів правосуддя, а тому їхні висновки іпропозиції не є вирішальними для слідства і суду. Можна говорити про те, щорезультати роботи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України мають насам­передполітичне значення і є визначальними для формулювання відповідних висновківсуто політичного характеру.
КонституцієюУкраїни не врегульовано конкретний порядок організації і діяльності комітетів,тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій. Вирішення цих питаньвіднесено до відповідного законодавства.
Аналогічніположення містяться у конституціях абсолютної більшості сучасних держав.
ПовноваженняВерховної Ради України
Конституціязакріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце іроль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити надекілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до КонституціїУкраїни; прийняття законів; визначення засад політики держави та програмсуспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України;формування інших державних органів; організації адміністративно-територіальногоустрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні таконтрольні повноваження.
Верховна Радаможе розглядати питання про відповідність Кабінету Міністрів України таприйняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання провідповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не меншяк 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складуВерховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважаєтьсяприйнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобтобільшість від конституційного складу Верховної Ради.
З метою забезпеченняпевної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодорозгляду питання про його відповідальність обмежу­ються. Конституція забороняє розглядатице питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягомроку після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, посуті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні іззакріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваженняВерховної Ради України розглядати питання про відповідальність КабінетуМіністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу(встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).
КонституціяУкраїни (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися ВерховноюРадою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:
1.        прав ісвобод людини і громадянина та їх гарантій;
2.        засадвикористання природних ресурсів і освоєння космічного простору; зовнішніхвідносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичнихпартій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; місцевогосамоврядування;
3.        територіальногоустрою України;
4.        основнаціональної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпеченнягромадського порядку;
5.        бюджетнихвідносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валют натериторії України;
6.        одиницьваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;
7.        амністіїта низки інших питань.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРА
1.        КонституціяУкраїни.
2.        КравченкоВ.В. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.:Атіка, 2000.- 320 c.-
3.        http://www.lib.academy.sumy.ua/BiblList.Asp?WhatAction=RefList&Pos=1&ResCount=20&SearchStr=&RefType=AvtList&RefValue=&BaseType=BookListКонституційне право України:Підручник: Навчальне видання.- 2-ге доопрац. вид..- К.: Наукова думка, 2000.-732 c.
4.        БалакірєваР.С. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.:ЦНЛ, 2003.- 210 c.
5.        ФрицькийО.Ф. Конституційне право України: Підручник: Навчальне видання.- К.: ЮрінкомІнтер, 2003.- 536 c.
6.        КравченкоВ.В. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- 2-евид., доп..- К.: Атіка, 2002.- 480 с.
7.        КравченкоВ.В. Конституційне право України: у визначеннях та схемах: Навчальнийпосібник.- К.: Атіка, 2002.- 192 c.
8.        ТихийВ.Кримінальне право України і конституційне право України // ВісникКонституційного суду України (укр.).- 2005.- № 2.- C.63-73
9.        КасинюкЛ.А. Основи конституційного права України: Навчальний посібник: .- Х.: Одіссей,1997.- 160 c.
10.      ТодикаЮ.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного права України: Навчальний посібник:Навчальне видання.- Х.: Консум, 1998.- 117 c.