Міністерствоосвіти і науки України
Ужгородськийнаціональний університет
Юридичнийфакультет
Рефератна тему:
БАНКРУТСТВОВ КРАЇНАХ З РОЗВИНУТОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ.
Ужгород 2008
ЗМІСТ
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ
РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНИХОРГАНІВ ПО БАНКРУТСТВУ ДЕЯКИХ КРАЇН
РОЗДІЛ ІІІ. ГОЛОВНІФУНКЦІЇ ФАХІВЦЯ З ПИТАНЬ НЕСПРОМОЖНОСТІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТАЛІТЕРАТУРИ
РОЗДІЛІ. АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ
Законодавство про банкрутство(неспроможність) у країнах, у яких розвиток економіки заснований на конкуренціїі беззупинних структурних змінах, націлено на виховання дисципліни і дотриманняправил ділового фінансового обороту, а також призначено сприяннюреструктуризації неефективних підприємств або цивілізованому їхньому висновку зринку. Завдання, розв'язувані за допомогою законів про банкрутство в країнах зринкової економікою, цілком конкретні. Найважливішим з них є максимальневикористання існуючих можливостей «порятунку» підприємства чи йогочастин, що за допомогою процедури банкрутства можуть бути відновлені, щоб унаступному внести свій внесок в економіку країни. У той же час державапідтримує захист активів підприємства-боржника в інтересах кредиторів ірозподіл цих активів відповідно до Закону з метою максимального задоволеннявимог кредиторів. Закон визначає порядок повернення боргів кредиторам задопомогою розподілу виторгу від продажу активів і/чи у вигляді акційреорганізованого діючого підприємства, або використання чи відстрочкискорочення боргу підприємства у випадку наявності можливості відновлення йогоплатоспроможності (світова угода), що у законодавстві України називаєтьсямировою угодою. І, нарешті, законодавчо забезпечений механізм розгляду справпро порушення і зловживання в керуванні збанкрутілими підприємствами йанулювання неправомірних угод. Відповідно до застосовуваної концепціїбанкрутства, процедури, що реалізують вищеописані завдання, забезпечуютьінтереси і боржників, і кредиторів. Боржник чи його бізнес може бути звільненийвід боргів, що виникли внаслідок збиткової господарської практики, а також відпродовження реалізації колишньої управлінської стратегії. Кредитори жзацікавлені у встановленні відповідального чи контролюючого спостереження засправами боржника, у скороченні його збитків і, — якщо бізнес боржника вдаєтьсязберегти, — у збереженні ділових відносин з боржником у майбутньому. Чи завждипотрібний державний орган по банкрутству? Як показує практика більшості країн зрозвинутою ринковою економікою (США, Канада, Великобританія, Австралія, Швеція,Нідерланди й ін.), одним з ключових елементів сучасної системи економічноїнеспроможності є наявність спеціального державного органа (відомства) зконкретними обов'язками з питань банкрутства.[1] У повноваженняцього органа входить контроль за дією законодавства і підготовка відповіднихрекомендацій уряду щодо дій останнього в даній області. Іншими ключовимиелементами системи неспроможності є законодавство, інститут фахівців, судовасистема і розуміння необхідності банкрутства в суспільстві.
Можна виділити наступні функції і повноваженнядержавних органів по банкрутству, що частіше зустрічаються в закордоннихкраїнах:
· розробказаконодавства по банкрутству і виступ у цій сфері з законодавчою ініціативою;
· збір,аналіз і представлення уряду статистичної інформації з справам пронеспроможність;
· збір іаналіз результатів здійснення і наслідків різних рішень по справам пробанкрутство;
· виробленнярекомендацій уряду щодо державної політики в сфері неспроможності;
· організаціясистеми підготовки, оцінки професійного рівня і ліцензування фахівців збанкрутства;
· розробкаі забезпечення твердження шкали і правил винагороди арбітражних керуючих;
· організаціяконтролю таких аспектів діяльності арбітражних керуючих, як: дотриманняпрофесійно-етичного кодексу; звітність по виявленим активам; відповідне ісвоєчасне інвестування грошових надходжень; відповідний розподіл засобів відреалізації активів; правильне визнання позовів; збереження чи анулюваннябухгалтерської звітності, затверджуваної судом; одержання винагороди у чіткійвідповідності до затвердженою шкалою і правилами його схвалення;
· консультуваннясуддів, юристів і фахівців з банкрутства;
· здійсненняфункцій конкурсного керуючого у випадку ліквідації підприємств із малимиактивами;
· забезпеченнявиплат заборгованостей по зарплаті і вихідних допомога співробітникамнеспроможних підприємств у випадку недостачі конкурсної маси;
· контрольі забезпечення адекватності інформації про підприємства-боржники;
· контрольякості керування неспроможними підприємствами, виявлення випадків несумлінногочи некомпетентного керування, уживання заходів по дискваліфікації несумліннихдиректорів;
· захистінтересів суспільства шляхом виявлення серйозних порушень у керуванніпідприємствами (наприклад, підробки з інвестиційними засобами, маніпуляцій закціями на біржі, незаконному відчуженні активів, веденні аморального чибезчесного бізнесу) і втручання в справи таких підприємств аж до порушення всудах справ про їхнє банкрутство;
· захистінтересів великих груп дрібних кредиторів (вкладників, акціонерів) приздійсненні процедур неспроможності.
РОЗДІЛІІ. СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ПО БАНКРУТСТВУ ДЕЯКИХ КРАЇН
Як правило, компетенція і функціїдержавних органів по банкрутству установлені законом. Разом з тим, державніоргани по банкрутству багатьох країн мають свої специфічні особливості. Так,державні органи по банкрутству країн Європейського Союзу мають повноваженняподавати в Суд ЄС запити щодо постанов Суду про тлумачення положеньЄвропейської Конвенції по банкрутству. В Австралії державним органом побанкрутству є державна Комісія з корпоративних справ, що має повноваженняаналізувати фінансовий стан підприємств, що піддаються процедурамнеспроможності; забезпечувати адекватність інформації про боржника; робитивисновки про міру відповідальності директорів боржника за доведенняпідприємства до банкрутства; дискваліфікувати винних директорів самостійно абоклопотати про таку дискваліфікацію в суді. Багаторічний багатий досвіддержавного регулювання банкрутств існує у Сполучених Штатах Америки. З 1934 р.роль державного органа по банкрутству стала виконувати Комісія по біржам іцінним паперам (КБЦП) уряду США. Відповідно до реформованого в 1978 р.американському Закону про банкрутство в КБЦП є три функції.
Перша: виступати в суді і бутизаслуханою по будь-якому питанню справи про банкрутство, у тому числі,кандидатури і рівня оплати арбітражного керуючого, призначення комісійкредиторів і акціонерів, використання, продажу й оренди власності.
Друга: контролювати і забезпечуватиадекватність заяви підприємства-боржника по своєму фінансовому стані інаявності активів.
І третя — заперечувати протизатвердження судом плану реорганізації у випадку зловживань з боку боржника. [2]
У ряді випадків КБЦП втручалася вумови продажу діючих неплатоспроможних підприємств, наполягаючи і домагаючисьінших умов продажу. У 1983 р. на додаток до КБЦП як до Державного органа побанкрутству в США з'явилися державні федеральні конкурсні керуючі, завдвнняяких, серед іншого, полягають в контролі за діяльністю й оплатою незалежнихконкурсних керуючих, а також у запобіганні шахрайства, нечесності і порушеннязаконності при здійсненні процедур банкрутства. Державний орган по банкрутствуШвеції знаходиться в єдиній системі з податковою службою й органами судовоговиконання і складається з спільної компетенції Міністерства фінансів іМіністерства юстиції. Цей орган, що має відділення у всіх провінціях країни,контролює і регулює здійснення процедур неспроможності. Повноваження його такі:
· контрольза здійснення державної політики в сфері банкрутств;
· консультуваннясудів, що займаються процедурами неспроможності;
· підготовка,ліцензування, консультування арбітражних керуючих;
· консультуваннякредиторів при здійсненні процедур банкрутства;
· контрольрівня оплати конкурсних керуючих, доплата за послуги цих фахівців у випадкунедоліків ресурсів у підприємства-боржника;
· контрольдотримання інтересів забезпечених кредиторів;
· здійсненняпублікацій про визнання підприємств банкрутами.
У Великобританії роль державного органа по банкрутствувиконує Служба неспроможності, що входить у систему Міністерства торгівлі іпромисловості, що нараховує 2700 постійних співробітників. Функції цієї Службинаступні:
· розробкарекомендацій Уряду у відношенні політики в сфері банкрутства;
· обстеженняфінансового стану і контролю за фінансовою діяльністю всіх фізичних і юридичнихосіб, у відношенні яких у суді порушена справа про неспроможність(банкрутство), з метою виявлення ймовірних причин банкрутства боржника іпонесених їм збитків;
· здійсненняфункцій арбітражного керуючого в справах, що представляють суспільний інтерес;
· здійсненняфункцій конкурсного керуючого в справах, по яких активів банкрутства, щопіддається процедурі, підприємства не вистачає для оплати незалежногопрофесіонала;
· виявленнякримінальних порушень у справах про неспроможність (банкрутство) і порушення всудах справ про судове переслідування відповідних осіб (керівників боржників чиарбітражних керуючих) — направлення відповідної інформації в правоохоронніоргани;
· у разіпотреби — зажадання і одержання від конкурсного керуючого звіту про діяльністьколишніх керівників підприємства-боржника;
· у випадкувиявлення зловживань і злісної некомпетентності — порушення в суді справи продискваліфікацію таких керівників на максимальний термін до 15 років;
· ліцензуванняі регулювання діяльності фахівців з банкрутства (або безпосередньо, або шляхомделегування відповідних повноважень акредитованим професійним асоціаціям);
· контрольвідповідності діяльності арбітражних керуючих професійно-етичному кодексу ізаконодавству про банкрутство;
· одержаннястатистичних даних від судів і від призначених арбітражних керуючих дляскладання бази даних не тільки по кількості і галузевій приналежностібанкрутств, але також за результатами рішення справ про банкрутство з тим, щобрішення, що будуть прийматися в майбутньому, були краще обґрунтовані іпідкріплені відповідною інформацією;
· виявленняпричин по подачі заяви про банкрутство директорами боржника, як тільки сталоясно, що порятунок бізнесу неможливо (невиконання цього обов'язку — порушеннязакону);
· перевіркадокументації будь-якої компанії у випадку надходження скарг від клієнтів, чипартнерів, громадськості;
· розпорядженнянеблагополучним компаніям пройти аудиторську перевірку за рахунок компанії іпризначення визначених аудиторів;
· порушеннясправи про ліквідацію будь-якої компанії у випадку, якщо Служба неспроможностіприйшла до висновку, що це відповідає інтересам суспільства. На такі випадкиприходиться приблизно 1% усіх банкрутств у Великобританії.[3]
РОЗДІЛ ІІІ. ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ ФАХІВЦЯ З ПИТАНЬ НЕСПРОМОЖНОСТІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Головними функціями фахівців з питань неспроможності(антикризового керуючого) є забезпечення кваліфікованої допомоги в процесікерування реорганізованим або ліквідованим боржником. Законодавство більшостікраїн з ринковою економікою передбачає процедуру обов'язкової екзаменаціїантикризових керуючих. Кандидати повинні дотримуватись кодексу професійноїетики. У зв'язку з цим державний орган по банкрутству, відповідно дозагальноприйнятого в закордонних країнах правилом, організує або координуєстворення для антикризових керуючих систем навчання, екзаменації, ліцензування,контролю професійної етики. У професійно-етичному кодексі, як правило,містяться такі положення, як збереження керуючим незалежності, недопущенняконфлікту інтересів по відношенню до боржника, а також заборона на дії, щомають на меті особисте збагачення керуючого понад установлений законом рівеньпри врегулюванні справ боржника. Закордонний досвід говорить на користьстворення професійних фірм арбітражних керуючих чи спеціалізованих відділів уюридичних, бухгалтерських чи консалтингових фірмах, що займаютьсябанкрутствами. У закордонній практиці матеріальну винагороду керуючих варторозглядати не як заробітну плату керівника підприємства, а як персональнийгонорар за надання професійних послуг. При цьому керуючий повинний зі свогодоходу оплачувати витрати, зв'язані з веденням своєї професійної практики. Організаціяпрофесійної діяльності керуючих на базі спеціалізованих фірм, як правило,сприяє виконанню завдання підготовки кадрів, оскільки навчання забезпечуєтьсябезпосередньо на робочому місці. Найбільш розповсюдженим підходом є дозвіларбітражним керуючим працювати одночасно на декількох підприємствах. Дляздійснення великих проектів необхідні комплексні послуги групи фахівців, а неоднієї людини. Якщо керуючий веде тільки одне підприємство, у випадкускорочення обсягу роботи з даного проекту його робота стає неефективною. Якщогрупа фахівців працює одночасно на декількох проектах, арбітражний керуючийможе значно поглибити свої знання і збагатити досвід. Якщо мова йде про великийпроект, то може виникнути ситуація, при якій арбітражний керуючий повинен будезнаходитися одночасно в декількох місцях (на підприємстві і за його межами) узв'язку з його бізнесом. Цю проблему легше вирішити, якщо працює ціла група(«команда») залучених керуючим фахівців. У Великобританії й іншихкраїнах, що використовують систему зовнішнього керування, керуючийпризначається як фізична особа, що несе особисту відповідальність. Однак унього є окрема угода з його фірмою про розподіл винагороди і використаннідопоміжного персоналу, інших послуг фірми, на оплату яких йде частина його гонорару.[4]
Таким чином, на думку автора, основні принципидіяльності арбітражних керуючих у закордонних країнах полягають у наступному:
· фахівців з неспроможностініколи не змушують приймати призначення проти їхньої волі;
· фахівцям з неспроможностіне забороняють працювати більш ніж над однією справою одночасно;
· фахівці з неспроможностімають право залучати додаткові ресурси за рахунок підприємства-боржника(наприклад, консультування по правових питаннях і ін.);
· фахівці з неспроможностінесуть визначену відповідальність за виконання своєї роботи неналежним образом,однак ні в яких випадках вони не відповідають по боргах, що виник упідприємства-боржника до їхнього призначення.
Особливо слід зазначити, що основною спеціалізацієюдля арбітражного керуючого в багатьох західних країнах є питаннянеспроможності, а не галузеві (виробничі) проблеми. У разі потреби фахівець знеспроможності повинен мати можливість оплатити послуги консультанта будь-якоїгалузі економіки. Таким чином, західна практика заперечує необхідністьгалузевої спеціалізації антикризового керуючого. [5]
В світовій практиці законодавство пробанкрутство з самого початку розвивалося за двома принципово різниминапрямками. Один з них базувався на принципах британської моделі, якарозглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що супроводжувалосяліквідацією боржника. Інші основи були закладені в американській моделі,основна мета якої полягає в тому, щоб реабілітувати компанію, відновити їїплатоспроможність. На думку автора Україну можна віднести саме до цієї моделі,оскільки навіть з самої назви закону випливає, що основна мета, яка ставитьсяперед ним є відновлення платоспроможності боржника, а вже потім, у випадкунеможливості відновлення, визнання його банкрутом.
Однак в сучасних умовах взаконодавстві розвинутих країн відслідковується тенденція до зближення,поєднання данних принципів.[6] Особливість даної галузізаконодавства полягає в тому, що це одна з найбільш динамічних сфер правовогорегулювання. Завданням, яке повинно бути вирішено законодавством пронеплатоспроможність, є або відновлення платоспроможності (оздоровлення)боржника, або за умов неможливості її вирішення — проведення справедливогорозподілу майнових збитків серед всіх суб"єктів права, чиї інтереси можутьбути затронуті неплатоспроможністю боржника. [7] В світовійпрактиці існують декілька варіантів цілей та завдань законодавства пронеплатоспроможність:
· наданняможливості підприємству справитися з тимчасовими фінансовими труднощами;
· забезпеченнясправедливих колективних дій кредиторів; захист активів боржника відрозкрадання;
· захистпідприємства як економічної структури;
· захистнайманих робітників;
· можливістьреорганізації;
· захиствимог кредиторів;
· наданняборжнику можливості почати нове економічне життя після невдачі;
· збірактивів боржника.
Законодавство про неплатоспроможністьдає можливість юридичним і фізичним особам, нездатним виконати свої фінансовізобов«язання, звільнитися від більшої частини свого боргу, апідприємствам, які серйозно займаються своєю діяльністю, надається можливість реорганізувативиробництво, знову набуваючи таким чином фінансової стабільності. Позитивнезначення цього інституту складається з трьох складових: вигода окремо взятоїособи (при цьому не важливо, чи є ця особа боржником чи кредитором), вигодадержави та вигода економічної системи в цілому. Норми законодавства створюютьправові основи для відновлення „прогорівшого“ підприємства, а отжевони стимулюють підприємницьку діяльність, інвестування, прийняття на себеризику. Дійсно, законодавство про неплатоспроможність безпосередньо не заохочуєінвестиції, однак воно пом’якшує деякі з найбільш несприятливих наслідків невдачів ведені бізнесу. Індивідуальний підприємець, група індивідуальних підприємцівабо підприємство навряд чи б інвестувало кошти в нову справу, отримували бикошти в кредит і т.п., якщо б невдача обов’язково призводила до довічного боргуабо до злиднів. Законодавче закріплення реорганізації та банкрутства надає шансвідновити благополуччя та взяти „новий“ старт. Добросовісно діючі особиможуть ставити себе майже у будь-яку форму фінансової залежності з впевненістю,що при необхідності вони отримують можливість почати все з початку та прийти вмайбутньому до фінансового процвітання. Інтерес держави в існуванні інституту неплатоспроможностіполягає в тому, що, поновивши своє фінансове благополуччя, підприємства знову становлятьсясуб’єктами оподаткування. На думку автора таке саме завдання і законодавства збанкрутства в Україні. Воно цілком “погоджується” з світовою практикою в томучислі практикою розвинутих європейських країн.
Отже, законодавство з питаньбанкрутства в зарубіжних країнах як європейських так і американськогоконтиненту досить детально визначило завдання як органу з питань банкрутстватак і завдання і функції арбітражних керуючих. Є загальні однакові риси вповноваженнях органів з питань банкрутства, але треба відмітити що існують ідеякі відмінності, які зумовлені особливостями системи права тої чи іншоїкраїни. В одних країнах більш детально розписані повноваження, які стосуються призначенняарбітражних керуючих, їх ліцензування, оплати праці, контролю за дотриманнямарбітражним керуючим кодексу етики та деякі інші. А в других країнах, питання,які стосуються виявлення та передачі документів та інших відомостей пропорушення директорами правових норм і передача їх відповідним органам дляпритягнення таких осіб до відповідальності. В цілому така деталізація на думкуавтора є позитивною, оскільки через неї законодавець врегулював достатнюкількість випадків у сфері неспроможності компаній, щоб в подальшому невиникало ніяких неточностей.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Пінк Ф. Реформуваннясистеми банкрутства в зарубіжних країнах.-К.,2009. — С.152
2. КовальМ.В. Реформування системи банкрутства в Україні: використання іноземногодосвіду.-К., 2008.-С.56
3. МельникО. Несостоятельность предприятий в зарубежных странах // Червоний Гірник.-2007.-№108.-С.56
4. Банківськеправо: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 344 с.