Адміністративні правопорушення. Експерт як суб'єкт провадження у справах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

До захисту допущено
рішенням кафедри правознавства
від "_____" ___________2007 р.
______________Ю.В. Філей
РИНКО НАТАЛІЯ БОРИСІВНА
 
 ДИПЛОМНА РОБОТА

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
ЕКСПЕРТ ЯК СУБ’ЄКТ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ

шифр групи: ГПз – 133
спеціальність: Правознавство
Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівняспеціаліста
                                         Виконав                                                Н.Б. Ринко
                                      Науковийкерівник                         Ю.В. Бабіч                                               Нормоконтролер                                    В.Ю. Денисенко
 
Дніпропетровьск
2007

ЗАВДАННЯ
НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ
студентки групи ГПз-133
Ринко Наталії Борисівни
Зіспеціальності 7.060101 – Правознавство
1. Тема дипломноїроботи “Експерт як суб’єкт провадження у справах про адміністративніправопорушення”.
Затвердженанаказом № _____ від “____” ________ 200_ року.
2. Термін здачізакінченої роботи “_____” _______________ 200_ року.
3. Цільова установка та загальний напрямок дипломноїроботи: комплексний аналіз особливостей процесуального статусуексперта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення,а також процедурних питань, пов’язаних із призначенням та проведеннямекспертиз, оцінкою експертних висновків по даним категоріям адміністративнихсправ.
Об’єктдослідження: особливості процесуального статусу експерта вадміністративно-деліктних правовідносинах.
Предметдослідження: теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійсненнядіяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення.
4. Структура тазміст дипломної роботи (перелік питань, які необхідно опрацювати).
Вступ: оцінювання сучасного станупроблеми, вказівка на провідних вчених та спеціалістів у цій сфері, означенняіснуючих прогалин знання в цій предметній галузі, актуальність теми, мета ізавдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукове та практичне значенняодержаних результатів, апробація результатів дослідження, структура роботи.
РОЗДІЛ 1.Проаналізувати поняття, сутність та правову природу проведення експертиз.
1.1. Визначитипоняття та цілі використання експертизи.
1.2. Проаналізувати предмет, об’єкт, види експертних досліджень.
РОЗДІЛ 2.Дослідити особливості правового статусу експерта в адміністративно-деліктномупроцесі, окреслити проблемні питання.
2.1. Проаналізувати основні елементи правового статусу експерта в провадженні усправах про адміністративні правопорушення.
2.2. Охарактеризуватимісце експерта в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративніправопорушення.
РОЗДІЛ 3.Дослідити особливості участі експерта на окремих стадіях провадження у справахпро адміністративні правопорушення.
Висновки: наукові та практичнірезультати стосовно особливостей правового статусу експерта як суб’єктапровадження у справах про адміністративні правопорушення.
5. Календарнийплан виконання роботи.№ Етапи роботи Термін виконання за планом фактично 1 Вибір теми 2 Складання робочого плану 3 Підбір літератури, складання бібліографії та вивчення літературних джерел 4 Складання плану дипломної роботи 5 Виконання вступу 6 Виконання розділу 1 7 Виконання розділу 2 8 Виконання розділу 3 9 Збирання матеріалу на підприємстві 10 Формулювання висновків 11 Оформлення роботи та проходження нормоконтролю 12 Подання роботи на кафедру на передзахист 13 Попередній захист роботи на кафедрі 14 Подання остаточного варіанту роботи на кафедру 15 Одержання відзиву та рецензії
Дата видачізавдання “_____” _______________ 200__ року
Науковий керівникдипломної роботи _________Ю.В. Бабіч
Завдання прийнявдо виконання _____________________
Висновкинаукового керівника по роботі____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РЕФЕРАТ
Дипломна робота: 107с., 119 джерел, 1 додаток.
Об'єкт дослідження: особливості процесуального статусу експерта вадміністративно-деліктних правовідносинах.
Предметдослідження– теоретико-методологічні засади,нормативні основи та процедура здійснення діяльності експерта у справах проадміністративні правопорушення.
Мета роботи — комплексне дослідження особливостей процесуального статусуексперта як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Методидослідження: спеціально-юридичний,логіко-семантичний, системний, структурно-функціональний, структурно-логічний.
Узв’язку з процесами інтеграції і диференціації наукового знання комплексногопідходу до досліджень у правозастосовчій діяльності все ширше використовуютьсядосягнення природничих, технічних, гуманітарних наук з метою встановленняістини та забезпечення процесу доказування. Комплексні наукові дослідження зправового забезпечення експертизи у справах про адміністративні правопорушенняза часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулюванняекспертизи саме в адміністративно-деліктних відносинах врегульованіфрагментарно.
За результатамипроведеного дослідження була розкрита сутність експертизи, охарактеризовано проблемніпитання правового статусу експерта в адміністративно-деліктних відносинах, здійсненовизначення його місця в системі суб’єктів провадження.
ЕКСПЕРТ,СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА, ПРАВОВИЙ СТАТУС, АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИЙ ПРОЦЕС; ВИСНОВОКЕКСПЕРТА, ПРОВАДЖЕННЯ, СТАДІЇ ПРОВАДЖЕННЯ.

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 
ВСТУП 
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ПРАВОВА ПРИРОДА ЕКСПЕРТИЗ Поняття та цілі використанняекспертиз 
1.2. Предмет, об’єкт, види експертних досліджень 
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЕКСПЕРТА ВАДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ 
2.1. Характеристика основних елементів правовогостатусу експерта в
 провадженні у справах про адміністративніправопорушення………
2.2. Місце експерта в системі суб’єктів провадження усправах про
 адміністративні правопорушення  
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ЕКСПЕРТА НА ОКРЕМИХСТАДІЯХ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ   
ВИСНОВКИ  
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  
Додаток А. Можливості судовихекспертиз по встановленню властивостей невідомого правопорушника 107

ПЕРЕЛІКУМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВВР                                 Відомості Верховної Ради
ГПК                                Господарський процесуальний кодекс
                                            України
КАС                                Кодекс адміністративного судочинства
КпАП                              Кодекс про адміністративні
                                            правопорушення
КПК                                 Кримінальний процесуальний кодекс
                                            України
ЦПК                                Цивільний процесуальний кодекс
                                            України
ст.                                   стаття
п.                                    пункт
р.                                            рік
ст.                                           століття

ВСТУП
Актуальністьтеми дипломної роботи. Конституція України в ст. 3 пріоритетнимобов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав і свобод людини.Тому одним з найважливіших аспектів формування правової держави та здійсненнясудово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпеченняправового статусу особи. Все це повною мірою стосується і адміністративно-деліктної складовоїадміністративного права, зокрема, провадження про адміністративніправопорушення. Серед питань, що повинні привернути увагу законодавця,актуальними залишаються проблеми ефективного законодавчого регулюваннявикористання спеціальних знань – сучасних досягнень різних галузевих наук,особливості участі експерта в зазначеній сфері, адже, як слушно зауважує Б. Россинський,у зв’язку з процесами інтеграції і диференціації наукового знання комплексногопідходу до досліджень у правозастосовчій діяльності все ширше використовуютьсядосягнення природничих, технічних, гуманітарних наук з метою встановленняістини та забезпечення процесу доказування [83, с. 131]. Як слушнозазначає М. Тищенко, дослідження правового статусу експерта, питання про якогоу літературі висвітлено недостатньо, є цікавим як з практичних, так і зтеоретичних позицій, адже участь експерта у розгляді конкретної справи проадміністративне правопорушення обумовлено об’єктивними передумовами тазасновується на суворому дотриманні принципів провадження [104, с. 152].
Провадження усправах про адміністративні правопорушення складаються з дій низки державних тагромадських органів, які беруть участь у справі, які не володіють, та і неповинні володіти, спеціальними знаннями, що необхідні для вирішення справи,отже, роль експерта, безумовно підвищується, адже саме експертиза є однією знайважливіших форм застосування спеціальних знань, в результаті чого орган,який здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення отримуєнову інформацію, що має доказове значення для справи і не може бути отримана задопомогою інших засобів.
Експертизи є одним із потужнихінструментів установлення істини у провадженні по справі про адміністративніправопорушення, а використання висновків експерта не в останню чергу, зумовлюєступінь забезпечення законності рішення, захисту від можливих помилок: у доказуванні – отриманнянових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів; утактичному плані – висунення та перевірка версій, моделювання механізмуправопорушення, отже, в провадженні у справах про адміністративніправопорушення постійно прогресивно збільшується роль спеціальних пізнань.
Незважаючи на те, що в цілому досягнуто розуміння щодосутності процесуальних форм використання спеціальних знань в адміністративному,кримінальному, цивільному процесі, проте не досягнута єдність поглядів відносновикористання самого поняття спеціальних пізнань, дискусійними залишаютьсяпроблеми, пов'язані з правовим статусом експерта, спеціаліста, ”межами”застосування спеціальних пізнань, та ряду інших.
Упроцесуальній науці дослідженню проблем доказування, в тому числі й експертизи,приділялося багато уваги. Дані питання розглядалися у працях вітчизняних ізарубіжних вчених як кримінально-процесуального, цивільно-процесуального,адміністративного права та судочинства, таких як: С.М. Абрамов,М.К. Александров, В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер,П.Д. Біленчук, С.В. Бородін, Л.П. Булига, О.М. Васильєв,А.І. Вінберг, І.В. Виноградов, В.М. Галкін,В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, А.В. Дулов, Ю.М. Жуков,О.В. Іванов, О.Ф. Клейнман, В.В. Комаров, С.В. Курильов, Т.О. Лілуашвілі,В.К. Лисиченко, В.В. Луць, Д.Я. Мирський, Г.М. Надгорний,О.В. Немировська, Ю.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі,І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай,М.О. Селіванов, С.В. Слінько, З.М. Соколовський,С.М. Стахівський, М.С. Строгович, М.В. Терзієв,В.І. Тертишніков, М.К. Треушніков, М.О. Чельцов,В.І. Шиканов, О.Р. Шляхов, Б.А. Штерн, М.Й. Штефан,О.О. Ейсман, К.С. Юдельсон та ін.
Проте,оцінюючи певні зрушення, ми мусимо констатувати, що комплексні науковідослідження з правового забезпечення експертизи у справах про адміністративніправопорушення за часів незалежності України відсутні, а проблеми правовогорегулювання експертизи саме в адміністративно-деліктних відносинах врегульованіфрагментарно. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли йде роботанад розробкою нового Кодексу України про адміністративні проступки.
Об’єктом дослідження є особливості процесуального статусу експерта вадміністративно-деліктних правовідносинах.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійсненнядіяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення.
Мета дипломної роботи полягає у комплексному дослідженні особливостейпроцесуального статусу експерта як суб’єкта провадження у справах проадміністративні правопорушення, а також процедурних питань, пов’язаних ізпризначенням та проведенням експертиз, оцінкою експертних висновків по данимкатегоріям адміністративних справ.
Для досягненняпоставленої мети планується виконати наступні дослідницькі завдання:
1)        визначитипоняття, сутність, цілі, види та правову природу експертиз;
2)        охарактеризуватиосновні елементи правового статусу експерта в адміністративно-деліктномупроцесі, окреслити їх проблемні питання;
3)        з’ясуватимісце експерта в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративніправопорушення;
4)        виділитиособливості участі експерта на окремих стадіях провадження у справах проадміністративні правопорушення;
5)        розробитипропозиції вдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства щодопроцесуального положення експерта у справах про адміністративні правопорушення.
Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові таспеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного ідогматичного методів було проведено аналіз норм чинного та перспективногозаконодавства України, які регулюють як проведення експертизи. Так і правовийстатус експерта, вироблені пропозиції щодо їх удосконалення.Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні подібності та відмінностіправового регулювання експертизи в адміністративно-деліктному,адміністративно-судовому, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавствіУкраїни і деяких зарубіжних країн. Системно-структурний метод застосовувався,зокрема, для аналізу законодавчого визначення поняття, видів експертизи, експертноговисновку.
Дипломна роботаскладається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та одногододатку. Загальний обсяг роботи – 107 сторінок. Список використаних джерелнараховує 119 позицій.

РОЗДІЛ1
ПОНЯТТЯ,СУТНІСТЬ, ПРАВОВА ПРИРОДА ЕКСПЕРТИЗ
1.1. Поняття тацілі використання експертиз
Визначеннюпоняття експертизи, з’ясуванню її правового змісту приділяли увагу багатоправників, які проводили дослідження у галузях кримінального процесуального,цивільного процесуального права та адміністративного судочинства. До цих питаньзвертаються при висвітленні проблем судових доказів [13; 32; 38; 42]; єтакож спеціальні роботи [32;53; 62; 72; 75]. Але загалом до цього часу впроцесуальній науці не склалось єдиної думки щодо визначення поняття судовоїекспертизи.
Нанаш погляд, не можна не відзначити той факт, що поняття “експертиза” увійшло внауковий та практичний оборот не тільки як правовий процесуальний термін. Віншироко застосовується при проведенні різних наукових, технічних та іншихдосліджень, виконання яких вимагає спеціальних знань. Вимоги щодо проведеннявідповідних експертиз закріплені у більш як 100 законодавчих актах, зокрема вЗаконах України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Просвободу совісті та релігійні організації”, які вимагають проведення відповіднихекспертиз у певних випадках і при настанні визначених обставин.
Визначенняпоняття експертизи в адміністративно-деліктних відносинах, її юридичної природимає теоретичне і практичне значення, тому що правильне вирішення цього питаннязумовлює й правильне встановлення порядку та меж застосування експертизи взазначеному виді адміністративного провадження.
Заостанній час в Україні прийняті законодавчі акти, які регулюють проведенняокремих експертиз. До них належать Закони України “Про судову експертизу”, “Пронаукову і науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу”, тощо.Тому, на нашу думку, дослідження поняття експертизи неможливе без проведеннявідповідного аналізу законодавчих актів, що загалом дають законодавчевизначення поняття експертизи.
Закон України “Про судову експертизу” в ст. 1 визначає судову експертизу як дослідження експертом наоснові спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містятьінформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання,попереднього слідства чи суду.
Відповідно до ст. 1Закону України “Про наукову і науково-технічну експертизу” наукова інауково-технічна експертиза – це діяльність, метою якої є дослідження,перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи іпідготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів.
У ст. 1Закону України “Про екологічну експертизу” зазначається, що екологічнаекспертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціальноуповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднаньгромадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі таоцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація ідія яких можуть негативно впливати або впливають на стан навколишньогоприродного середовища, і спрямовані на підготовку висновків про відповідність запланованоїчи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охоронунавколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворенняприродних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
З наведених вище законодавчих визначень видно, що під експертизоюрозуміють насамперед дослідження. Закони України “Про наукову танауково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу” окремо виділяютьтакож аналіз та оцінку, а Закон України “Про наукову та науково-технічнуекспертизу” – ще й перевірку. На наш погляд, терміни “аналіз”, “оцінка” та“перевірка” є відповідними методами проведення досліджень, тому їх недоцільновиділяти при визначенні поняття експертизи.
З приводу поняття судової експертизи, закріпленого в Законі України“Про судову експертизу” слід відзначити, що воно є недосконалим, оскільки невідображає повністю сутність судової експертизи як способу отримання доказів посправі.
Слово “експертиза” походить відлатинського “expertus” та від французького “expertise”, що означає: 1) досвідчений;2) випробуваний [13, с. 197]. Отже, можна сказати, що будь-якаекспертиза, у першу чергу, є застосуванням спеціальних знань і саме таких,котрі пройшли апробацію досвідом.
Стосовно означення поняття судової експертизи у правовій науці, як ми зазначаливище, також немає єдиної думки.
Природно,що процесуальна теорія, спираючись на закон і судову практику, насампереднамагається означити саме поняття судової експертизи як інституту юридичного,але водночас і такого, який спирається на необмежені можливості інших наук.
Взагалі,під експертизою розуміється дослідження експертом якихось справ, питань, щопотребують спеціальних знань, наприклад, медична експертиза, бухгалтерська експертиза,судова експертиза.
О.Ф. Клейнманвизначає експертизу як “процес, спосіб сприйняття, дослідження і перевіркидоказів, необхідний судові в тих випадках, коли у суду відсутні спеціальнізнання, без яких конкретні факти і докази не можуть бути правильно досліджені,сприйняті, перевірені й оцінені судом [38, с. 143]”. Оскільки дослідженнядоказів провадиться судом, то експерт, на думку вченого, є якби помічникомсуду, коли для цього потрібні спеціальні знання, бо самостійно такі доказисудом перевірені, сприйняті та досліджені бути не можуть. А висновок експерта є“особливим доказом”, тому що в ньому міститься додатковий до інших доказівзасіб переконати суд в існуванні певного факту [38].
Якбачимо, О.Ф. Клейнман розуміє під експертизою спосіб сприйняття,дослідження та перевірки доказів.
А.В. Дуловвизначає експертизу як “процесуальну діяльність фахівців різних галузей знаньпо дослідженню конкретних обставин, матеріалів, об’єктів кримінальної справи,що відносяться до їх спеціальних пізнань, з метою встановлення нових фактів, щорозширюють можливості слідства і суду при встановленні істини у справі [27]”.При цьому він підкреслює, що судова експертиза є “різновидом науковоїдіяльності, і ціль її – встановлення об’єктивної істини [27, с. 12] ”.
М.М. Гродзинськийвважає, що експертиза в кримінальному процесі існує в кількох формах.Експертизою, на його думку, буде одне тільки роз’яснення певного положеннянауки або практики, наприклад, питання, коли може вижити недоношена дитинабезвідносно до даних конкретної справи. Вона може виражатись й у формі участіпедагога в допиті неповнолітньої особи, а також експерта в слідчих діях.“Основна ознака, яка визначає сутність експертизи, полягає зовсім не в тому, щообов’язково провадиться дослідження, – писав М.М. Гродзинський, – іззастосуванням спеціальних знань, а в тому, що спеціальні знання застосовуютьсядля правильного вирішення питань, що виникають при розслідуванні кримінальнихсправ [23]”. Важко погодитися з такою точкою зору. Сам же вчений цілкомправильно стверджував, що експертиза є способом одержання доказів . Стаєнезрозумілим, які ж докази суд одержує з повідомлення абстрактного “дослідногоположення” безвідносно до обставин справи. Як зазначає Л. Оганян, сутність експертизи і специфічна риса висновкуексперта визначаються не повідомленням експертом суду наукового положення, афактом застосування експертом відомого йому наукового положення в процесіконкретного дослідження, на підставі результатів якого експерт і приходить довідповідних висновків [13, с. 25].
Результатомпроведення експертизи є висновок експерта, тому в юридичній літературізвертається увага на необхідність розмежування понять “експертиза” та “висновокексперта”.
К.С. Юдельсонговорить, що потрібно розрізняти експертизу як процес дослідження даних, наяких будується висновок, і висновок експерта як доказ [114, с. 45].
Нанечітке вживання термінів “експертиза” і “висновок експерта” укримінально-процесуальній літературі справедливо вказують такожМ.О. Чельцов і Н.В. Чельцова [13. с. 46].
О.Р.Шляхов вважає, що поняття “експертиза” має наступні значення:
1. Дослідженняобставин справи, проведене знаючою особою, для подання висновку з питань, якіцікавлять суд і вимагають для свого вирішення спеціальних знань у сфері науки,техніки, мистецтва або професійного досвіду.
2. Сукупністьпроцесуальних дій, спрямованих на одержання доказу – висновку експерта.
3. Системаустанов, які займаються проведенням експертиз [112, с. 234].
Наврядчи можна погодитися, що систему установ ми вправі іменувати експертизою. Так,ст. 7 Закону України “Про судову експертизу” встановлює: судово-експертнудіяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби. Томуне варто, на нашу думку, осіб, які проводять дослідження, називати експертизою.Не можна говорити, наприклад, про керівництво експертизою, про організацію експертизи,маючи на увазі експертизу як систему установ, оскільки без застереження про те,що в даному випадку розуміється під експертизою, ми допустимо необґрунтованезмішання понять.
Важкотакож погодитися з визначенням експертизи як сукупності процесуальних дій суду,учасників процесу й експерта, що відбуваються в процесі дослідження висновкуексперта. Хоча в ході судового розгляду даний експертом висновок можеуточнюватися, доповнюватися, більш того, саме дослідження може провадитисябезпосередньо в суді, експертизою все-таки варто називати тільки дослідження,що проводиться експертом як особою, яка володіє спеціальними знаннями у певнійгалузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.
Процесуальнідії суду і осіб, які беруть участь у справі, по визначенню експертного завданнябудуть впливати на об’єм експертних досліджень, але не будуть участю векспертизі. По-перше, ці дії є необхідною умовою проведення експертизи.По-друге, ні суд, ні особи, які беруть участь у справі, не можуть визначатинапрямок експертних досліджень або методи, що застосовуються експертом.
Однакбуло б неприпустимо і відривати процесуальні дії суду й осіб, які беруть участьу справі, по організації експертизи від самої експертизи як процесу дослідженняекспертом обставин справи. Видається, що ці процесуальні дії утворюютьпроцесуальну форму призначення експертизи.
М.С. Строговичпровів розмежування, відповідно до якого під експертизою варто розумітидослідження експертом обставин і питань, що вимагають спеціальних знань, а підвисновком експерта – висновок, зроблений ним на підставі проведеногодослідження [13, с. 34].
Мивважаємо, що перш ніж дати поняття судової експертизи, доцільно розглянути йвизначити її характерні ознаки.
Цепитання досліджувалося в процесуальній літературі, при цьому автори виділяютьрізний склад таких ознак, перелічуючи їх у різній послідовності. Аналізлітературних джерел дозволяє констатувати відсутність системності у визначеннікритеріїв виділення ознак судової експертизи.
Так,А.Я. Паліашвілі до самостійних ознак відносить: строге і неухильнедотримання вимог кримінально-процесуального закону; обов’язкове використанняекспертом спеціальних знань; процесуальну форму призначення судової експертизи;процесуальну самостійність та індивідуальну відповідальність судового експерта;безпосереднє дослідження об’єктів експертизи; об’єктивне і всебічне проведеннясудової експертизи; процесуальне оформлення результатів експертногодослідження [74, с. 112].
Ю.К. Орловназиває ознаками експертизи: використання спеціальних знань; проведеннядослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи;спеціального суб’єкта експертизи; певну процесуальну форму проведення;оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновкуексперта [99, с. 23].
Ю.М. Жуковвідносить до істотних ознак судової експертизи: надання висновку, самостійнедослідження із застосуванням спеціальних знань, безпосереднє дослідженняобставин справи експертом [30].
Отже, можна підсумувати, що вчені виділяють такі ознаки експертизи: використання експертомспеціальних знань, процесуальна форма призначення судової експертизи,процесуальна самостійність і індивідуальна відповідальність судового експерта,безпосереднє дослідження об’єктів експертизи, об’єктивне і всебічне проведеннясудової експертизи, процесуальне оформлення результатів експертизи, проведеннядослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи,спеціальний суб’єкт експертизи, процесуальна форма її проведення, оформленнярезультатів у спеціальному процесуальному документі – висновку експерта,надання висновку, дослідження як процес застосування спеціальних знань, об’єктидослідження.
Нанашу думку, недоцільно окремо виділяти в якості ознак “процесуальну формупризначення”, “процесуальну форма дослідження” та “процесуальне оформлення”,оскільки вони охоплюються ознакою “процесуальна форма”. Такі ознаки, як“оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі – висновкуексперта” і “надання висновку по суті” означають те ж саме, що й “процесуальнеоформлення результатів”.
Крімтого, виділяти як ознаку судової експертизи “процесуальну самостійність ііндивідуальну відповідальність судового експерта” не можна, оскільки цехарактеризує не дослідження, а експерта як спеціального суб’єкта експертизи.Тому, ми вважаємо, самостійною ознакою експертизи буде наявність спеціальногосуб’єкта – експерта.
Слідпогодитися з вказівкою вченого на наукову об’єктивність експертизи, увизначенні специфіки експертизи це є правильним і істотним моментом. Водночас,потрібно відзначити, що часто для роз’яснення і встановлення деяких обставинсправи потрібні не лише теоретичні засади, вироблені наукою, а й певніположення, вироблені в тій або іншій сфері практики. Але навіть у цьому випадкуоб’єктивність у проведенні експертизи і висновках експерта є характерниммоментом, що відрізняє висновок експерта від інших засобів доказування,наприклад, від показань свідків. Дійсно, свідок, даючи показання про бачений чипочутий факт, завжди виходить зі своїх суб’єктивних уявлень про нього. Експертже встановлює в процесі дослідження істотні для справи факти, виходячи зоб’єктивно існуючих положень його спеціальності.
Варто зауважити, що експертні дослідження провадятьсяна основі та з погляду спеціальних знань експерта, якими, як правило, неволодіють слідчі та судді, які здійснюють провадження по кримінальній абоцивільній справі.
Неможливістьвирішення певних питань, що виникають в процесі розгляду справи, беззастосування спеціальних знань і є підставою для проведення дослідження, тієюосновною причиною, яка зумовлює призначення експертизи судом. Так, ст. 57ЦПК України зазначає, що судова експертиза проводиться лише у випадках, колидля з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальнізнання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла.
Спеціальнимивважаються знання, які не є загальнодоступними, поширеними і котрими володієобмежене коло осіб. Вони здобуваються в результаті професійної підготовки імістять у собі як власне знання, так і практичні навички з їхвикористання .
Такимчином, будь-яка експертиза є дослідженням конкретного об’єкта з метоюдосягнення не власне наукового, а прикладного знання. Характерною рисою такогодослідження є застосування особливих, спеціалізованих методик, які можнаперевірити. Тому експертиза має свій визначений регламент, порядок здійснення,зумовлюваний специфікою предмета дослідження і сферою застосування спеціальнихзнань.
Таким чином, експертизу можна визначити як проведення особою напідставі ухвали суду або уповноваженого органу (посадової особи), яка володієспеціальними знаннями та має спеціальний процесуальний статус (експертом),дослідження певних фактів та фактичних обставин справи з метою повідомленнявідомостей, які мають значення для справи, що оформляється спеціальнимдокументом – висновком експерта.
1.2.Предмет, об’єкт, види експертних досліджень
Будь-якеекспертне дослідження має свої об’єкт і предмет. В останні роки щодо змісту цихпонять йде жвава дискусія серед видатних вчених. Цілком ймовірно, підвищенняуваги до даних питань викликано інтенсивним процесом виникнення нових ідробленням традиційних видів експертиз.
Предметекспертизи визначає: можливості того або іншого виду експертних досліджень;обсяг процесуальних матеріалів і об’єктів, необхідних і достатніх експерту дляпроведення експертизи; компетенцію експерта в кожному конкретному випадку.Визначення предмета експертизи допомагає у вирішенні питання про так звануекспертну ініціативу, про право експерта на звуження або розширення предметаконкретної експертизи тощо. Таким чином, ця проблема має не тільки теоретичнийінтерес для науки процесуального права, але й безпосередньо практичне значення.
Слідвідзначити, що на сьогодні в юридичній літературі не склалось єдиного підходудо визначення предмета та об’єкта експертизи.
Здебільшого вюридичній літературі під об’єктами експертизи розуміють матеріальні об’єкти,які досліджуються, а під предметом – коло питань, що ставляться експерту, абофакти, фактичні дані, які встановлюються експертом.
Своєріднетрактування даних понять пропонує В.Д. Арсеньєв. Він виходить із прийнятиху філософії та наукознавстві понять об’єкта і предмета пізнання. Оскільки взазначених науках термін “об’єкт” застосовується в значенні об’єктивноїреальності, існуючої незалежно від суб’єкта (тобто у протиставленні об’єктасуб’єктові) [8, с. 4 — 5], вчений вважає, що як “основний об’єктекспертизи виступають ті реально існуючі (або існуючі в минулому) явища, навстановлення яких об’єктивно спрямована експертиза (виконання тексту певноюособою тощо)”, тобто те, що прийнято іменувати предметом . Однак В.Д.Арсеньєв виділяє матеріальні носії інформації про ці явища як безпосередні(допоміжні) об’єкти, як складову частину основного об’єкта.
Предметомже експертизи, за аналогією з предметом наукового пізнання як частиниоб’єктивної реальності, певних її властивостей, сторін і відносин, він пропонуєвважати “сторони, властивості та відносини її об’єкта (основного ідопоміжного), що досліджуються та пізнаються засобами (методами, методиками)даної галузі експертизи з метою вирішення питань, що мають значення для справиі входять у сферу відповідної галузі знання [8] ”. Поняття предметасинтезує, на думку вченого, три поняття: об’єкта (у широкому і вузькомузначенні), експертних задач (цілей) і методів (методик) [8].
Таке визначенняобґрунтовано піддав критиці Д.Я. Мирський, який зазначив: дане поняттяпредмета експертизи включає і мету, і об’єкт, і засіб дослідження, що саме пособі навряд чи можна визнати вдалим [62].
Дотримуючисьзагальноприйнятої в юридичній літературі термінології під предметом ми будеморозуміти те, на що спрямовані дослідження експерта, а під об’єктом –матеріальні речі, які досліджуються.
Ю.І. Шапороввважає, що предметом судової експертизи як практичної діяльності є заданаслідчим або судом і уточнена експертом мета дослідження – одержання на основіспеціальних знань інформації про розслідувану подію і (або) її окреміфрагменти [111, с. 112]. З таким визначенням, на нашу думку, важкопогодитись, оскільки мета експертизи є окремою характеристикою і через неїнеможливо розкрити сутність поняття предмета експертизи.
Найбільшогож поширення в літературі набули дві позиції щодо поняття “предмет експертизи”,які конкретизуються авторами по-різному. Одні вчені вважають, що предметомсудової експертизи є питання, поставлені судом перед експертом, на які можедати відповідь наука, мистецтво, техніка або ремесло; інші доводять, що ним єфакти, фактичні дані, які встановлює експерт в процесі дослідження.
Розглянемовизначення, запропоновані представниками першої позиції.
Так,М.К. Александров і М.В. Терзієв зауважують, що предметом експертизи єбудь-яке питання, на яке може відповісти дана наука, мистецтво або ремесло,якщо слідчий або суд визнав, що ці питання мають безпосередній причиннийзв’язок з основними обставинами, що підлягають встановленню; крім того, факти,для встановлення яких ставляться питання, повинні бути визнані такими, щопідлягають доказуванню і потребують такого доказу як експертиза [3].
Р.Д. Рахуновзазначає: предметом експертизи можуть бути питання з будь-якої галузі науки,техніки, мистецтва або ремесла [13, с. 67].
Г.М. Надгорнийвизначає предмет експертизи як розв’язувані нею задачі (питання) [13, с.68].
Погоджуються зтакою точкою зору й деякі інші процесуалісти [13, с. 68].
На нашудумку, не можна погодитись з тим, що предметом судової експертизи є питання,оскільки:
а) вониможуть бути сформульовані неточно або неправильно, проте експертиза не будебезпредметною;
б) частоексперту ставляться взаємозалежні питання, при відповіді на одне з якихвиключається друге. Наприклад, чи піддавався зміні початковий зміст документа,якщо так, то яким способом (підчистка, витравлення тощо) її було здійснено? Принегативній відповіді на перше питання виявиться, що експертиза з іншого питаннябуде безпредметною, а це неможливо.
З оглядуна викладене, можна дати таке визначення: предмет експертизи – це характеробставин (фактичних даних, фактів), що мають значення для справи, потребуютьспеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла і підлягаютьвстановленню експертом у процесі дослідження матеріалів справи.
Підоб’єктами експертизи розуміються ті джерела фактичних даних, ті носіїінформації, які піддаються експертному дослідженню і за допомогою яких експертпізнає обставини, що входять до предмета експертизи. Таким чином, якщо факти,які складають предмет експертизи, є метою і результатом дослідження, товластивості об’єкта є засобом пізнання цих фактів. Таке поняття об’єктаекспертизи є загальновизнаним і будь-яких заперечень в літературі невикликає .
Отже, дотримуючисьзагальноприйнятої в юридичній літературі термінології під предметом ми будеморозуміти те, на що спрямовані дослідження експерта, а під об’єктом –матеріальні речі, які досліджуються.
Визначеннявидів судових експертиз, проведення їх класифікації має як теоретичне, так іпрактичне значення. Стосовно класифікації судових експертиз в теоріїпроцесуального права слід погодитись з Т.В. Сахновою, яка відзначає, щобільша частина досліджень цієї проблеми охоплює лише кримінально-процесуальнийаспект [86].
Проблемікласифікації судових експертиз в теорії цивільного процесу приділялася увагатакими авторами як М.К. Треушніков, О.Р. Шляхов та ін. Але влітературі немає одностайної думки з цього питання.
М.К.Треушніков пропонує поділяти судову експертизу на види в цивільному процесізалежно від: 1) характеру застосування спеціальних знань при дослідженні; 2)якості проведеної експертизи і її повноти [106, с. 243].
О.Р. Шляховвиділяє в системі експертизи за ступенем спільності і субординації різні рівні:класи (типи), роди, види й різновиди (групи). Керуючись даною субординацією ітривимірною підставою класифікації (предмет, об’єкт, методика дослідження), вінуказує на дев’ять класів експертиз: судово-медичні і психофізіологічніекспертизи; криміналістичні експертизи; судові інженерно-транспортні;судово-бухгалтерські і фінансово-економічні; судові інженерно-технологічні;судово-технічні; судові сільськогосподарські; судово-екологічні;судово-біологічні [112].
В юридичнійдоктрині пропонуються й інші подібні класифікації судових експертиз залежно відгалузі спеціальних знань, які використовуються в процесі дослідження [3, с.47]. Однак їх поділ за цією підставою, на нашу думку, не має процесуальногозначення (не впливає на порядок призначення та проведення судових експертиз) ітому у даній роботі ми не будемо зупинятися на виділених О.Р. Шляховимвидах експертиз. Зазначимо лише, що при визначенні виду судової експертизи судповинен керуватись Інструкцією про призначення та проведення судових експертизта Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначеннясудових експертиз, в яких міститься орієнтовний перелік видів судовихекспертиз, які проводяться в експертних установах. Так, відповідно до п. 2Інструкції про призначення та проведення судових експертиз основними видами експертиз,які проводяться в експертних установах, є:
– криміналістична: почеркознавча;авторознавча; технічна експертиза документів; фототехнічна; технічна експертизаматеріалів і засобів відеозвукозапису; портретна; трасологічна (крім дослідженьслідів пошкодження одягу, пов’язаних з одночасним спричиненням тілеснихушкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи); балістична;вибухових пристроїв; вибухових речовин і продуктів вибуху (пострілу);матеріалів і речовин (волокон і волокнистих матеріалів; лакофарбових матеріаліві покриттів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; наркотичних засобіві сильнодійних речовин; рідин, що містять спирт; металів і сплавів; полімерів,пластмаси та скла);
– ґрунтознавча;
– біологічна;
– інженерно-технічна; автотехнічна;транспортно-трасологічна; пожежно-технічна; будівельно-технічна;
– бухгалтерська;
– товарознавча, зокрема,автотоварознавча;
– комп’ютерної техніки та програмнихпродуктів;
– психологічна.
З метою більшповного задоволення потреб слідчої та судової практики експертні установиможуть організовувати проведення інших видів експертиз (крім судово-медичної тасудово-психіатричної).
Процесуальнезначення, на нашу думку, мають наступні класифікації судових експертиз:
– запослідовністю проведення експертизи – первинні та повторні;
– заобсягом досліджень – основні та додаткові;
– закількістю експертів – одноособові та комісійні;
– захарактером знань, які використовуються, – однорідні та комплексні.
Т.В. Сахновапропонує також класифікацію судових експертиз за формально-процесуальноюпідставою, тобто залежно від місця проведення експертизи: в суді та позасудом [86. с. 34].
З точкизору ступеня індивідуалізації досліджуваних об’єктів експертизи можуть бутиідентифікаційними і класифікаційними. Ідентифікаційні – це в основномукриміналістичні експертизи, за допомогою яких встановлюється (можевстановлюватись) конкретний об’єкт, який відобразився в матеріальному середовищі.Класифікаційні експертизи (експертизи матеріалів, речовин, товарознавча,ґрунтознавча, біологічна, фармацевтична) встановлюють належність об’єкта доякого-небудь класу (групова належність); причому з використанням специфічнихознак клас може бути визначений в дуже вузьких межах. Однак індивідуальністьоб’єкта ці експертизи не встановлюють.
Захарактером вирішуваних завдань серед судових експертиз виділяють велику групутак званих діагностичних експертиз, які встановлюють певні процеси, стани і залежності.До них належать: економічна, технологічна, агротехнічна, екологічна,фармакологічна, автотехнічна, психіатрична, психологічна експертизи. Одержуваніза їх допомогою висновки можна розглядати як індивідуально встановлені фактиабо визначення можливості (неможливості) настання певного результату [36].
Загальноправовоюпідставою призначення експертизи, на думку Т.В. Сахнової, виступаєнеобхідність спеціальних знань – для отримання доказової інформації по справі [86, с. 56]. Спеціальна ж підстава, наїї думку, є індивідуальною для кожного виду експертизи; вона похідна відзагального предмета експертизи, науково обґрунтованої компетенції дослідження.Водночас у ній повинен відображатись потенційний об’єктивний зв’язок міжприватним предметом дослідження та юридичним фактом, який підлягає з’ясуванню.Так, наприклад, у справі про визнання недійсною угоди, якщо дієздатнийгромадянин в момент її здійснення не міг розуміти значення своїх дій абокерувати ними, спеціальною підставою буде виступати обґрунтований сумнів суду уздатності дієздатної сторони повною мірою усвідомлювати фактичний зміст своїхюридично значимих дій та повною мірою свідомо здійснювати вольове управлінняними [86,с. 89].
Отже,Т.В. Сахнова спеціальною підставою називає сумніви суду щодо певнихобставин. Однак, на нашу думку, це є підставою для додаткового дослідження цихобставин не обов’язково шляхом призначення експертизи, а можливо, й задопомогою дослідження інших засобів доказування (письмових та речових доказів,показань свідків тощо).
Т.В. Сахноватакож звертає увагу на необхідність відрізняти від підстав приводи допризначення експертизи, під якими вона пропонує розуміти інформацію про певніюридичні обставини спеціальної природи, яка достатня для висновку про наявністьспеціальної підстави.
На нашу думку,виділення спеціальної підстави та приводу є досить умовним і призводить донепотрібного ускладнення дослідження процесу призначення судової експертизи.При виділенні спеціальної підстави автором безпідставно змішуються поняття предметаекспертизи та підстави проведення експертизи. Ми вважаємо, що єдиною тазагальною для всіх випадків проведення дослідження підставою призначеннясудової експертизи буде виступати необхідність застосування спеціальних знань,а виділення як спеціальної підстави фактичних даних, обставин, що потребуютьз’ясування, є вже питанням визначення предмета експертизи.
Слід погодитись зТ.В. Сахновою з питань визначення підстав проведення експертизи. Вонадосить правильно зазначає, що фактична підстава проведення співпадає іззагальноправовою, а саме: нею є потреба у застосуванні спеціальних знань [86, с. 45]. Процесуальною підставоюпроведення судової експертизи є ухвала суду або уповноваженого органу щодосправи про адміністративне правопорушення, про її призначення .

РОЗДІЛ2
ОСОБЛИВОСТІПРАВОВОГО СТАТУСУ ЕКСПЕРТА В АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМНІПИТАННЯ
2.1.Характеристика основних елементів правового статусу експерта в провадженні всправах про адміністративні правопорушення
Пізнати зміст будь-якогоправового явища можливо тільки через пізнання його сутності, що виступає йогоядром, більш стійким і концентрованим утворенням [21, с. 280 - 281].Чиннеадміністративно-процесуальне законодавство, встановлюючи права, обов’язки івідповідальність експерта, лише в загальному вигляді визначає його процесуальнеположення. В юридичній літературі деякі процесуалісти, говорячи просамостійність виду доказів і розглядаючи особливості процесуального положенняджерела доказів, в основному вказують лише на сукупність прав і обов’язків цихосіб [26, c. 55]. Стосовно експерта такий підхід здається недостатнім длявсебічного з’ясування особливості процесуального положення цієї особи. Щобзрозуміти процесуальне положення експерта, слід виділити і розглянути ті йогоосновні сторони, які у своїй сукупності формують це положення, а такожвизначають роль і покладену на цього суб’єкта адміністративного провадженняфункцію і, отже, дають про нього правильне уявлення.
Розуміннясутності питання щодо правового статусу експерта в провадженні у справах проадміністративні правопорушення, зокрема його прав та обов’язків, натеоретичному рівні традиційно пов’язане із достатньо розробленими в правовійнауці дослідженнями щодо правового статусу особи взагалі, адміністративно-процесуальногостатусу особи, правового становища учасників (суб’єктів)адміністративно-деліктного процесу, а також загального правового статусуексперта, фахівця, спеціаліста.
Юридичноюдоктриною проблемам визначення поняття та структури правового статусу приділяєтьсянеабияка увага як у загальній теорії права, так і у галузевих науках. Але,попри певну дослідженість питання, як зазначають А. Сухарева, П. Хотенецьфахівці й досі не дійшли єдиної точки зору з цього приводу [68, с. 12].
Поняття„статус" включає в себе те стабільне, засадниче у правовому станісуб'єкта, яке разом із правосуб'єктністю містить також певне коло основних правта обов'язків. Конкретні ж права та обов'язки відображують специфіку реальногоправового положення особи, яке пов'язане більш з наявністю тих чи іншихюридичних фактів, а не основи загального положення суб'єкта у даній правовійсистемі [68, c.16].
Звернимосядо етимології самого слова статус, яке походить від латинського „status"та означає становище, стан когось чи чогось, положення [48, с. 355]. Відповіднодо нього під статусом суб'єкта права розуміють його правовий стан, щохарактеризується комплексом юридичних прав і обов'язків. Слід при цьомузауважити, що у фаховій літературі поняття „правовий статус" і „правовеположення" нерідко ототожнюються [17]. Це є результатом того, що термін„правовий статус" не віднайшов чіткого відображення. Деякі вченіпропонують використовувати його для загальної характеристики положеннясуб'єкта, оскільки термін „правове положення" частіше використовується дляхарактеристики суб'єкта у певному колі суспільних відносин. Правовий статус,таким чином, охоплює всі види зв'язків [43]. Це складні зв'язки, що виникаютьміж державою та особою, фіксуються державою в юридичній формі — у формі прав,обов'язків та свобод, які у сукупності і утворюють правовий статус індивіда [96,с. 32].
Правовийстатус, як уявляється, асоціюється із стабільним станом суб`єкта права, тоді якправове положення є таким, що постійно змінюється і залежить від участісуб'єкта у тих чи інших правових відносинах. Тому доцільно підтримати точкоюзору О.Якимова з цього питання, який під правовим статусом розуміє сукупністьпередбачених юридичних прав і обов'язків [118, с. 14].
У правовійлітературі як раніше, так і на сьогоднішній день спостерігаються тенденціїототожнення понять: правовий статус, правоздатність, правосуб’єктність,компетенція. В теорії права відсутня єдність думок щодо сутності та зміступравосуб'єктності. Одні дослідники (С.  Братусь, О.Венедиктов,С. Кечек’ян, О. Сергун, Ю. Толстой та ін. [68, с. 211]) в своїхдослідженнях ототожнюють дане правове явище із правоздатністю, оскільки, на їхдумку, для розмежування цих понять немає ні теоретичних, ні практичних підстав.Разом з тим А. Сергун не заперечує самостійного існуванняправосуб'єктності як виключно теоретичного поняття [68, с. 90 — 91].Протилежної точки зору дотримуються С. Алексєєв [68, с. 91],А. Гатінян [68, с. 92], В. Перевалов [68, с. 92], які справедливовважають, що поняття “правоздатність” і “правосуб'єктність” відмінні, але разомз тим учені ототожнюють правосуб'єктність із сукупністю прав та обов'язків, що,але такий зміст має інше правове явище — правовий статус. Як зазначаєВ. Ревака, автор комплексного монографічного дослідження щодо форм використанняспеціальних пізнань в досудовому провадженні, в юридичній літературі сукупністьправ і обов’язків експерта називають процесуальною компетенцією або його повноваженнями[82, с. 136].
Щодо співвідношення правового статусу іправосуб'єктності О. Петришин слушно зазначає, що “змістправового статусу не стільки виражає, скільки обумовлює зміст правосуб'єктностііндивіда чи організації”.
Традиційнов адміністративно-правовій доктрині дослідження адміністративно-процесуальногостатусу громадянина розглядається в широкому й вузькому значеннях, якіспіввідносяться між собою як ціле і частина. Так, В. Авер’янов, зосереджуєувагу на тому, що у вузькому значенні це сукупність врегульованихадміністративно-процесуальними нормами правових можливостей громадян як носіївсуб’єктивних прав і обов’язків щодо участі в адміністративно-процесуальнійдіяльності. У широкому значенні – це сукупність усіх закріплених вадміністративно-процесуальних нормах правових засобів, з допомогою якихвизначається становище громадянина в адміністративному процесі [3, с. 495].Визначаючи елементи адміністративно-процесуального статусу громадянина, М. Тищенковключає до їх складу: адміністративні процесуальні права, які належать до видусуб’єктивних прав громадян; адміністративно-процесуальні обов’язки;адміністративно-процесуальні законні інтереси [3, с. 496-499].
Т.В. Сахнова,аналізуючи норми ЦПК РРФСР, які визначають правовий статус експерта, звернулаувагу, що при формулюванні статті “Обов’язки і права експерта” на перше місцевиносились саме обов’язки. Виходячи з цього, вона зробила висновок: тим самимпідкреслюється, що статус експерта підпорядкований меті процесу. Оскількиексперт у справі участі не бере, не має юридичного інтересу, то й участь упроцесі взагалі для нього обумовлюється не певними правами, а головнимобов’язком – дати об’єктивний висновок на поставлені перед ним питання [86,с. 174].
НазваніТ.В. Сахновою особливості характерні й для адміністративно-юрисдикційногопроцесу України. Так, при визначенні процесуальних прав, обов’язків івідповідальності експерта на перше місце ст. 273 КпАП України при визначенніпроцесуального статусу експерта, спочатку виділяє наступні обов’язки експерта:
– з’явитисяна виклик суду (посадової особи);
– датиоб’єктивний висновок щодо поставлених питань [КпАП].
Особливий акцент,на нашу думку, необхідно зробити на тому, що на сьогоднішній день КпАП України,який є основним кодифікованим нормативно-правовим актом, що регулює провадженняу справах про адміністративні правопорушення, прийнятий ще за часів радянськоївлади, за своїм змістом дещо застарів і не відповідає реаліям сьогодення, асаме, на наш погляд, містить обмежений склад елементів правового статусуексперта, що, безперечно, слід визнати недоліком, який потребує свого усунення.Доречі, проведений аналіз дає можливість стверджувати, що окрім КпАП України правата обов’язки судового експерта визначаються КПК України, КАС України, в якихперелік обов’язків експерта значно ширший. Для порівняння наведемо основні ізних, щозакріплюють дані процесуальні кодекси:
1. Експертзобов’язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивнийписьмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності – прибутиза викликом суду, дати висновок або роз’яснити його в судовому засіданні.
/>2.Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об’єктаекспертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або  частковим знищеннямоб’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на цевідповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
/>3.Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведенняекспертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також зіншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов’язаних зпроведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язкуз проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результатиекспертизи.
/>4.Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення нимекспертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення іншихекспертів.
/>5.У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт  невідкладнозаявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливістьпроведення ним експертизи за заданими питаннями. />
6. Експерт не маєправа передоручати проведення експертизи іншій особі.
/>7. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведенняекспертизи експерт зобов’язаний негайно подати матеріали справи та іншідокументи, що використовувалися для проведення експертизи.
Обов’язки судового експерта також визначаються ще рядомнормативно-правових актів: Законом України від 25 лютого 1994 року “Про судовуекспертизу”, ЗакономУкраїни від 10 лютого 1995 року «Про наукову і науково-технічну експертизу», Законом України від 17 червня 2004року «Про державну експертизу землевпорядної документації», Інструкцією про їх призначення Згідно зі ст. 12 Закону Українивід 25 лютого 1994 року “Про судову експертизу” обов’язками експерта незалежно від виду судочинства єтакі:– провести повне дослідження і дати повний обґрунтований таоб’єктивний письмовий висновок;– на вимогу судді, суду дати роз’ясненнящодо даного ним висновку; заявляти самовідвід за наявності передбаченихзаконодавством підстав, які виключають його участь у справі.
Згідно зі ст.21Закону України від 10 лютого 1995 року «Про наукову і науково-технічнуекспертизу» експерт наукової і науково-технічної експертизи зобов'язаний:
/>- пред'являтина вимогу замовника або організатора наукової чи науково-технічної експертизисвідоцтва або документи, що їх замінюють, та які підтверджують його досвід тарівень кваліфікації;/>
-  не допускати розголошенняінформації, що міститься у матеріалах експертизи, якщо інше не передбаченодоговором або дорученням на проведення експертизи;
/>- експертнаукової і науково-технічної експертизи не має права приймати від фізичних таюридичних осіб, заінтересованих у певних висновках експертизи, коштовніподарунки, грошову винагороду тощо [81].
Згідно зі ст. 25Закону України від 17 червня 2004 року «Про державну експертизу землевпорядноїдокументації» />на експерта держаної експертизи покладаютьсяобов’язки:
/>- дотримуватисявстановлених строків та порядку проведення державної  експертизи,відслідковувати відповідність об'єктів державної експертизи вимогамзаконодавства, а також встановленим стандартам, нормам і правилам;
/>- забезпечуватиоб'єктивне та якісне проведення державної експертизи;
/>- вноситиобґрунтовані зауваження та пропозиції щодо матеріалів та документації, якіпідлягають державній експертизі;
/>- вноситивідповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення державноїекспертизи;
/>- заявлятисамовідвід у разі наявності особистої заінтересованості щодо конкретногооб'єкта державної експертизи.
Відповідно доІнструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженоїНаказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакціївід 30 грудня 2004 року № 144/5) в п. 2 «Обов’язки, права тавідповідальність експерта» експерт зобов’язаний:
–         прийнятидо виконання доручену йому експертизу;
–         провестиповне дослідження, дати обґрунтований та об'єктивний висновок.
– повідомитив письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливістьїї проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта(спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішенняпоставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані;
– з’явитисяза викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводупроведеної експертизи чи повідомлення про неможливість її проведення;
– заявитисамовідвід за наявності передбачених законом обставин;
-  з дозволу особи або органу,які призначили експертизу, проводити дослідження в присутності підозрюваного,обвинуваченого, підсудного та інших осіб у випадках, передбачених законодавством [35].
Однак, нанашу думку слушним є зауваження С. Бичкової, яке необхідно підтримати — процесуальні обов’язки експерта повинні визначатись виключно законами, а непідзаконними нормативними актами [13, с. 104], адже єдиним суб’єктомадміністративного судового процесу, на який законом покладений обов’язок самостійногопроведення спеціальних досліджень, у результаті яких формується певний доказ, єексперт. 
ЦПК РФзакріплює у ст. 85 значно ширше коло обов’язків експерта:
– прийнятидо провадження доручену йому експертизу;
– провестиповне дослідження наданих матеріалів та документів;
– датиобґрунтований та об’єктивний висновок по поставлених питаннях та направити йогодо суду;
– з’явитисьза викликом суду для особистої участі в судовому засіданні;
– дативідповіді на питання, пов’язані з проведеним дослідженням;
– увипадку, коли питання виходять за межі спеціальних знань експерта або матеріалита документи непридатні для проведення дослідження та надання висновку, експертзобов’язаний направити до суду мотивоване повідомлення в письмовій формі пронеможливість дати висновок;
– забезпечитизбереження наданих йому матеріалів та документів та повернення їх до суду разомз висновком або повідомленням про неможливість дати висновок.
В юридичнійлітературі звертається увага на необхідність закріплення такого обов’язкуексперта, як дотримання конституційних прав людини при провадженні експертизипо відношенню до людини  [86, с. 175]. З цим, безумовно, слід погодитись,оскільки обов’язок не посягати на права та свободи, честь і гідність іншихлюдей встановлений у ст. 68 Конституції України. Проте не можна йоговиділяти саме як процесуальний обов’язок експерта, оскільки цей обов’язокхарактерний для усіх осіб незалежно від їх статусу.
Іншим важливим елементом правовогостатусу експерта в провадженні про справи про адміністративні правопорушення є визначеніадміністративно-процесуальним законом права експерта, які взаємопов’язані із здійсненнямвідповідних обов’язків. Для того щоб виконати покладений наексперта обов’язок дачі достовірного, повного й об’єктивного висновку, законнаділив експерта широким комплексом прав, покликаних гарантувати якіснепроведення дослідження й одержання обґрунтованого висновку.
Правильнерозуміння прав експерта органічно пов’язане з такими питаннями, як підставапризначення експертизи, межі використання спеціальних пізнань експерта, оцінкависновку експерта і т.д. На думку Ю. К. Орлова, окремі праваексперта, наприклад, право експерта на дачу висновку за своїм внутрішнімпереконанням, процесуальна самостійність і особиста відповідальність за данийним висновок, у зв’язку з тим, що вони визначають правомочності інших суб’єктівекспертизи, а також порядок її проведення й оформлення, можуть бути названіпринципами експертизи [99 , c. 99].
Права експертащодо провадження у справах про адміністративні правопорушення встановлюються в ч. 3 ст. 273 КпАП, згідно з якими експерт маєправо: знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи,заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачівисновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуваєсправа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається довідповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предметаекспертизи; бути присутнім при розгляді справи.
/>Процесуальніправа експерта встановлюють також КПК України, КАС України, і є більшрозширеними, ніж права експерта, що закріплює КпАП України, отже, як показуєаналіз даних процесуальних кодексів, вони значно збільшують коло повноваженьексперта в кримінальному та адміністративно-судовому процесах.
Для порівняннянаведемо основні з них: знайомитися з матеріалами справи, що стосуютьсяпредмета дослідження; />заявляти клопотання про подання йомудодаткових матеріалів і зразків; викладати у висновку судової експертизивиявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводуяких йому не були задані питання; />/>бутиприсутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктівдослідження; />задавати питання особам, які беруть участь усправі, та свідкам; />/>експерт має право на оплатувиконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизиі викликом до суду; />може відмовитися від давання висновку, якщоподані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків.Заява про відмову повинна бути вмотивованою.
Зазначені праваексперта потребують детального аналізу.
Експерт можезнайомитися з матеріалами справи, які відносяться до предмета експертизи і якінеобхідні йому для проведення дослідження і складання ним висновку. Для тогощоб виключити можливість помилок, у кожному конкретному випадку слідчий і судповинні приймати рішення про межі ознайомлення експерта з обставинами справи,обсяг матеріалів, що надаються експерту, з урахуванням особливостей кожноговиду експертиз, і це рішення повинне бути «ретельно обдумане» [112, c. 87].Наприклад, такі види експертиз, як судово-психіатрична, судово-бухгалтерська,технічна та інші для відповіді на поставлені питання вимагають найбільш повногоознайомлення експерта з матеріалами справи. При провадженні інших експертиз,наприклад, графічної, дослідження зброї, ідентифікації предметів, як правило,ознайомлення має дуже обмежений характер. Тому обсяг і межі ознайомленняексперта з матеріалами справи визначає слідчий і суд, керуючись при цьомупринципом: у розпорядження експертів надаються всі ті матеріали (протоколи,документи, речові докази і т. д.), в яких відбиті фактичні дані, причиннопов’язані з об’єктом експертного дослідження, з його виникненням, вилученням чизміною, подією або з обставинами, що досліджує експерт [14, c.42 — 43].
Якщо експерту длявідповіді на поставлені питання буде недостатньо матеріалів, спочатку наданихна експертизу, то експерт має право заявляти про надання йому додатковихматеріалів, необхідних для дачі експертного висновку.
Усі матеріалиповинні надходити до експерта тільки від особи, що призначила експертизу, законне надає експерту право їх збирати [14, c. 46].Коли експерт самостійно,крім направлених на дослідження об’єктів і представлених йому для ознайомленняматеріалів справи, збирає матеріал для дослідження, то він виходить за межісвоєї компетенції.
Право експертавикладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які маютьзначення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; тобто так зване право на експертнуініціативу [86, с. 183]. Слід відзначити, що таке положення розраховано навипадки, коли суди не знають можливостей експертизи або допускаютьупущення [13, с. 45]. В юридичній літературі відзначалось, що в такомувипадку експерт визначає предмет дослідження, тобто формулює питання провстановлення нових обставин, проводить дослідження та в своїх висновках дає нанього відповідь . У зв’язку з недостатньою ясністю щодо меж ініціативиексперта, умов і форм її прояву, місця викладу результатів цієї ініціативипитання про право експерта на ініціативу в ході проведення експертизи в теоріїі на практиці розглядається по різному. Частина учених і практичних працівниківвідстоює це правобеззастережно[5;13; 14; 21]; інші не заперечують в принципі такої ініціативиексперта і тим самим її підтримують, але за умови, що перш ніж викластирезультати такої ініціативи у висновку, необхідно одержати на це обов’язковузгоду слідчого або суду.
Як зазначає В. Ревака закон не вимагає від експерта одержання будь-якоїпопередньої згоди чи дозволу на можливості реалізації цієї ініціативи. Томуексперт може самостійно, на підставі свого досвіду і знань, і виходячи з ходу ірезультатів проведених досліджень, указати на ці обставини в даному нимвисновку. Але це не означає, що експерти повинні користуватися цим правом убудь-якому випадку, тому що обов’язок встановлення обставин справи лежить наоргані, в провадженні, якого знаходиться справа, а обов’язок експертавідповісти на поставлені перед ним питання [82 с. 144-145].
Відповідно до п.2 ст. 275 КпАП України, можна ще виділити такі права експерта, як: правона збереження за експертом середнього заробітку за місцем роботи за час їхвідсутності у зв’язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якогоперебуває справа про адміністративне правопорушення; право на відшкодуваннявитрат, пов’язаних з переїздом до місця виклику і назад, добові в разі переїздудо іншого населеного пункту; сплата винагороди за виконану роботу.
В п. 2 ст. 275 КпАП України доцільно встановити, щоекспертиза оплачується не лише експертам, а й експертним установам. Недоцільноокремо виділяти суми компенсації експертам та суми збереження заробітної плати,якщо проведення експертизи доручається експертній установі, оскільки ці питанняповинні вирішуватись відповідно до чинного трудового законодавства України,порядку та умов оплати праці в даній експертній установі. У випадку, коли особи,які беруть участь у справі, наполягають на призначенні експертом особи, яка неє працівником державної експертної установи, або на призначенні експертизинедержавній експертній установі, питання щодо розміру винагороди експерту тавідшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи, доцільно вирішуватиза погодженням із експертом (експертною установою).
Про це зазначається й у Законі України “Про судовуекспертизу”. Відповідно до п. 5 ст. 13 цього Закону експерт має правоодержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не єслужбовим завданням.
При визначенні розміру витрат на проведення експертизиексперти (експертні установи) повинні подати суду обґрунтований розрахуноквитрат на проведення експертизи (за винятком випадків, коли експертизупроводить державна експертна установа та розмір таких витрат встановленийзаконодавством). Водночас слід відзначити, що в умовах ринкової економікивикликає сумнів доцільність законодавчого встановлення розмірів витрат напроведення окремих видів експертиз, оскільки можлива постійна зміна вартостіспеціальних матеріалів та обладнання [13, с. 110].
На нашудумку, за аналогією з КАС України в КпАП України доцільно закріпити спеціальніправа експерта при проведенні експертизи за участю кількох експертів: радитисьміж собою, у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії – складатиокремий висновок.
Крім КпАП Україниправа експерта закріплені в Законі України “Про судову експертизу”. Уст. 13 цього Закону закріплені такі права експерта: незалежно від виду судочинства судовийексперт має правоознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судовоїекспертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; вказуватиу висновку експерта на виявлені в ході її проведення факти, які мають значеннядля справи і з приводу яких йому не були поставлені питання; з дозволу особиабо органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведенняслідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судовоїекспертизи; подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа,якщо ці дії порушують права судового експерта; одержувати винагороду запроведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням.
Серед названихправ окремої уваги заслуговують такі, як: подавати клопотання про наданнядодаткових матеріалів; з дозволу особи або органу, які призначили судовуекспертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявлятиклопотання, що стосуються предмета судової експертизи; подавати скарги на діїособи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують правасудового експерта.
Ці права зазначає й п. 2.2 Інструкціїпро призначення та проведення судових експертиз. Однак в ньому говориться проправо експерта порушувати клопотання про надання додаткових та новихматеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань; порушувати клопотання,що стосуються проведення (в згаданому Законі – предмета!) експертизи;оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи або органу, якіпризначили експертизу, що порушують права експерта або порядок проведенняекспертизи.
Слідзвернути увагу на те, що зазначена Інструкція дещо розширює права експерта впорівнянні із Законом України “Про судову експертизу”.
Цікавим єзакріплене п. 3 ст. 85 ЦПК РФ право експерта клопотати про залученнядо проведення експертизи інших експертів. Доцільність надання такого праваексперту у випадках, коли в нього виникнуть сумніви щодо правильностіпроведених ним досліджень або коли в процесі дослідження виникне потреба узастосуванні спеціальних знань в іншій галузі науки, не викликає сумніву зпозицій забезпечення об’єктивності та повноти дослідження. Тому, на наш погляд,потрібно виділити таке право в КпАП України навіть у випадку, якщо будевстановлено право експерта на порушення клопотання, що стосується проведенняекспертизи.
Інструкція пропризначення та проведення судових експертиз також значно розширює, порівняно зЗаконом України “Про судову експертизу”, право на оскарження дій особи, упроваджені якої перебуває справа. По-перше, Інструкція говорить про оскарженнядій не лише фізичної особи, але й юридичної. По-друге, вона надає правооскаржити не лише дії, які порушують права експерта, а й дії, які порушуютьпорядок проведення експертизи. Викладена нами позиція щодо співвідношення нормІнструкції та Закону про права на порушення клопотання може бути застосована йдо цього випадку.
На нашудумку, право експерта на оскарження дій, які порушують його права абоперешкоджають проведенню експертизи, необхідно закріпити в КпАП України тавстановити порядок такого оскарження. Наприклад, у випадку відмови суду узадоволенні клопотання експерта про ознайомлення з матеріалами справи, якщоексперт не має права на оскарження дій суду, він буде вимушений скластивисновок про неможливість дати відповідь на поставлені питання замість того,щоб просто оскаржити такі дії суду.
Поряд із правамита обов’язками експерта у провадженні у справах про адміністративніправопорушення як обов’язковими елементами його статусу у відповідномупровадженні, ще одним важливим елементом, який потребує дослідження, єгарантії. Гарантії діяльності експерта в адміністративно-деліктному процесі є,водночас, і елементом його правового статусу, і засобом ефективної реалізаціїповноважень експерта.
Проведенідослідження свідчать, що найбільш ґрунтовно питання гарантій діяльностіексперта аналізується в загальному плані або стосовно інших видів юридичногопроцесу, особливо кримінального. Можна констатувати відсутність у вітчизнянійправовій науці наукових досліджень щодо гарантій діяльності експерта впровадженні у справах про адміністративні правопорушення, які були б присвяченібезпосередньо зазначеному питанню.
Отже, доцільнимвбачається висвітлення та аналіз найбільш актуальних теоретичних та практичнихпитань гарантій діяльності експерта в провадженні в справах про адміністративніправопорушення.
Гарантіїдіяльності експерта в адміністративно-деліктному процесі становлять своєріднийфундамент його діяльності, створюють умови надійності його правового становища,сприяють досягненню поставленої мети, всебічному, повному й об¢єктивному дослідженнюобставин справи, постановленню законного та обґрунтованого судового рішення.
Отже,перш за все, необхідно звернутись до етимології самого поняття «гарантія», якепоходить від французьського garantie, від garantir– забезпечувати і в Словникуіншомовних слів визначається як запорука, умова, що забезпечує що-небудь [88,c. 113]. Юридичнийенциклопедичний словник зазначає, що гарантія – це один зі способів забезпеченнявиконання зобов’язань [116, с. 59]. В. Любашиц, А. Мордовцев, І. Тимошенко відмічають, щогарантії необхідно розглядати як систему соціально-економічних, політичних, моральних,юридичних, організаційних передумов, засобів і заходів, що створюють рівніможливості особі для здійснення своїх прав, свобод та інтересів.
Детальний аналіз різноманітних наукових,публіцистичних правових джерел із досліджуваної тематики, дозволяє простежитишироку підтримку позицій Н. Вітрука, який пропонує серед юридичних гарантійправ особи слід розрізняти гарантії реалізації і гарантії охорони [84. с. 179].До першої групи вчений відносить: межі прав і свобод, їхня конкретизація впоточному законодавстві; юридичні факти, з якими пов’язується їхнє володіння ібезпосереднє користування; процесуальні форми реалізації; засоби заохочення іпільги для стимулювання правомірної й ініціативної їхньої реалізації. Другугрупу юридичних гарантій складають: заходи нагляду та контролю за правомірністюповедінки суб’єкта права з метою виявлення випадків правопорушення; заходиправового захисту; заходи юридичної відповідальності; заходи припинення та іншіправоохоронні заходи; процесуальні форми охорони прав та обов’язків; заходи профілактикита попередження правопорушень [18, с. 203-226]. Більшість вчених-правознавців,прокладають саме дану концепцію в основу своїх наукових досліджень.
Надумку О. Чванова процесуальні гарантії мають бути спрямовані на виконання ролісвоєрідних „бар’єрів”, що відокремлюють суб’єктівправа від бюрократичного свавілля та деякою мірою компенсують нерівне становищесуб’єктів адміністративних процесуальних правовідносин [84, с. 17].
Російськийвчений-адміністративіст Д .Астахов приділив увагу ґрунтовному дослідженню правового становища учасників провадження у справахпро адміністративні правопорушення, спираючись на вироблені правовою теорієюкласифікації гарантій, аналізуючи серед загальних гарантій правового становищаучасників провадження також економічні, політичні,соціальні гарантії. Щодо спеціальних (юридичних) гарантій Д. Астаховпідтримує позицію щодо віднесення до них певних норм права, правозастосовноїдіяльності з забезпечення прав та свобод особи, яка базується на цих нормах, атакож індивідуальні юридичні акти, у яких цядіяльність фіксується. Досліджуючи юридичні гарантії правового становищаучасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, вченийспирається на розглянуту вище класифікацію Н. Вітрука [9,с. 142 — 148].
Проведені дослідженнясвідчать, що процесуальні гарантії діяльності експерта регламентуються ст.4Закону України «Про судову експертизу», яка встановлює, що />незалежність судового експерта таправильність його висновку забезпечуються: />процесуальнимпорядком призначення судового експерта; />забороною під загрозоюпередбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судовоїекспертизи; />існуванням установ судових експертиз, незалежних відорганів дізнання, досудового та судового слідства;/> створеннямнеобхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним ісоціальним забезпеченням; />кримінальною відповідальністю судовогоексперта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причинвід виконання покладених на нього обов'язків; />можливістюпризначення повторної судової експертизи; />присутністю учасниківпроцесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.
Ст. 26 законуУкраїни «Про державну експертизу землевпорядної документації» доповнює гарантіїнезалежності експерта державної експертизи наступними: проведенням державноїекспертизи у встановленому законом порядку; свободою вибору форм і методівекспертного аналізу і оцінки та викладенням особистої думки з питань проведеногоаналізу; />забороною втручатися будь-кому в проведення державноїекспертизи, за винятком визначених законом випадків; />захистомпорушених прав експерта у встановленому законом порядку.
За невиконанняабо обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законодавствомУкраїни. За злісне ухилення від явки до суду експерт несе відповідальність зач. 2 ст. 1853 КпАП України, а за надання завідомонеправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконанняпокладених на нього обов’язків – відповідно за ст.ст. 384 чи 385 КК України.
Відповідно до ст.1853 КпАП України за злісне ухилення експерта, перекладача від явкив суд встановлюється відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі відтрьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі ст. 384КК України за надання експертом завідомо неправдивого висновку він може бутипритягнений до кримінальної відповідальності у вигляді виправних робіт на строкдо двох років або арешту на строк до шести місяців, обмеження волі на строк доп’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.
У ст. 385 ККУкраїни встановлено, що за відмову експерта без поважних причин від виконанняпокладених на нього обов’язків у суді на нього може бути покладенавідповідальність у вигляді штрафу від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуванихмінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців.
Отже, ст. 384-385КПК України, ст. 58 ГПК України, п. 13 ст. 66 КАС України, передбачаютькримінальну відповідальність експерта за відмову без поважних причин відвиконання покладених на нього обов'язків надання експертного висновку абозавідомо неправдивий висновок. В провадженні по справам про адміністративніправопорушення відповідальність експерта та обставини, що виключають йогоучасть по справі, взагалі не відображені, в п. 1 ст. 273 КпАП міститься лишенорма про обов’язок експерта з’явитися за викликом органу (посадової особи) танадати об’єктивний висновок. Таку конструкцію даної законодавчої норми не можнавизнати правильною, адже вона не забезпечує у повному обсязі ефективної участіексперта у справах про адміністративні правопорушення, його відповідальності занадані висновки.
Слід відмітити,слушну думку Б. Россінського, який зазначає, що відповідальність завідмову експерта з’явитися за викликом суду, органу, посадової особи, якіздійснюють провадження, виправдана лише у відношенні до працівниківспеціалізованих експертних закладів, для яких провадження експертиз входить дослужбових обов’язків. Будь-які інші спеціалісти не повинні притягатися довиконання експертиз без їх згоди., тобто вчений відстоює позицію продоцільність формулювання права експерта, що не працівником спеціалізованогоекспертного закладу, на відмову від проведення експертизи і надання експертноговисновку [83, с. 138].
Продовжуючирозгляд практичних аспектів гарантій діяльності експерта в провадженні усправах про адміністративні правопорушення, слід вказати на недосконалість їхправового регулювання, про що свідчить аналіз чинного, і перспективногоадміністративно-деліктного законодавства. Отже, одним із напрямів вдосконаленняповинно стати закріплення саме на рівні адміністративно-процесуальногозаконодавства гарантій діяльності експерта в провадженні у справах проадміністративні правопорушення за аналогією із кримінально-процесуальнимзаконом, адже діяльність експерта в провадженні у справах про адміністративніправопорушення є однією з важливих умов передумов забезпечення можливості для всебічного іповного з’ясування обставин справи і вирішення питання по суті. Правильнеуявлення про особливості процесуального положення експерта дозволяє судити прозміст прав і обов’язків експерта, гарантії його діяльності, окреслити відмінніриси його від інших суб’єктів адміністративно-деліктного процесу, а такожвизначити порядок і характер взаємин експерта з органом, в провадженні якогознаходиться справа про адміністративне правопорушення, у ході призначення іпровадження експертизи, що має важливе значення для забезпечення ефективноїдіяльності експерта при наданні об’єктивного і достовірного експертноговисновку.

2.2. Місце експерта в системісуб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення
Здійснюючи аналізосновних елементів правового статусу експерта у провадженні в справах проадміністративні правопорушення на сучасному етапі, були проаналізовані йогопроцесуальні права, обов’язки, гарантії діяльності, особливостівідповідальності. Для найбільш повного та ґрунтовного дослідження специфікиправового статусу експерта особливу увагу слід зосередити на розгляді йогомісця в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративніправопорушення шляхом визначення місця експерта як суб’єкта провадження усправах про адміністративні правопорушення серед класифікаційного поділувідповідних суб’єктів, а також дослідити відповідні зв’язки та відносини, якіпритаманні експерту та іншим суб’єктам у провадженні в справах проадміністративні правопорушення, кожен з яких займає в провадженні відповіднувласну нішу та наділений процесуальними правами та обов’язками.
Провадження усправах про адміністративні правопорушення складаються з дій низки органів, якіберуть участь у справі. Ст. 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративніправопорушенняуповноважені розглядати наступні органи (посадовіособи):
-         адміністративні комісії при виконавчих комітетахсільських, селищних, міських рад;
-         виконавчікомітети сільських, селищних, міських рад;
-         районні (міські), районні в містах комісії у справахнеповнолітніх;
-         районні (міські) суди (судді);
-         органивнутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені КпАП України.
Наведений перелік не є вичерпним, оскільки КпАП України, й інші законодавчіакти передбачають досить широке коло органів уповноважених розглядати справи проадміністративні правопорушення. Майже длявсіх цих органів характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначенеколо питань: Прикордонні військаУкраїни розглядають справи про адміністративніправопорушення, пов'язані з порушенням прикордонногорежиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; органи державного пожежного нагляду наділеніадміністративно-юрисдикційнимиповноваженнями щодо правопорушень,пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежногонагляду; органи залізничноготранспорту розглядають справи про порушенняправил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку табезпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів назалізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті.
Загалом адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділенозначно більшу кількість органів виконавчої влади. Так, накладатиадміністративні стягнення за певні адміністративні правопорушення натранспортіможуть: органи морського транспорту, органи річковоготранспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодопорушень правил надання послуг пасажирського автомобільноготранспорту, правил користування автомобільним транспортом таелектротранспортом).
До іншої групи належать органи, що контролюють дотримання правовихнорм у сфері фінансових відносин: органи державної контрольно-ревізійноїслужби, які розглядають справи щодо порушень законодавства зфінансових питань (ст. 1642 КпАП), порушень порядкуподання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку приліквідації юридичної особи (ст. 1666 КпАП); органи державної податковоїслужби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами тащодо ухиляння від подання декларації про доходи (ст. 1551,1641 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності таведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду та Фондусоціального страхування України щодо недотримання правових норм, які регулюютьвідносини в цій сфері.
Одним із видів суб'єктів, наділених правом розгляду справ про адміністративніправопорушення, є місцеві суди. Судді є найбільш кваліфікованими у професійномувідношенні порівняно з уповноваженими особами інших органівдержавної влади, тому до їх компетенції відносяться найсерйозніші справи.
Отже, сукупність органів, наділених адміністративно-юрисдикційнимиповноваженнями відповідно до чинного законодавства України, включаєсуб'єктів різних видів, основними серед яких є органи виконавчої влади, їх посадові особита місцеві суди (судді) загальної юрисдикції.
У провадженні у справах про адміністративні правопорушення, як зазначаєВ.Колпаков та О. Кузьменко діють і інші учасники: одні захищають свої інтереси,інші притягуються лише у разі провадження окремих процесуальних дій, сприяютьпровадженню [47, с. 300].
Отже, в провадженні про адміністративні правопорушення всі учасникиутворюють певну систему. Виходячи із традиційного визначеннясистеми, що склалося у філософській науці, як «цілісногооб'єкту, що складається з елементів, які знаходяться у взаємних відносинах»[90, с. 460]. Новийтлумачний словник української мови визначає поняття системи як
1)        порядок,зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв'язком частинчого-небудь;
2)        формаорганізації, будова чого-небудь (державних, політичних, господарських одиниць,установ і т. ін.);
3)        будова,структура, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючихчастин. [119, с. 286].
Т. Коломоєць, Р. Сінєльнік досить змістовно зупиняючись на аналізі місцязахисника в системі суб’єктів провадження про адміністративні правопорушення,зазначають, що сукупність суб'єктів (учасників) провадження усправах про адміністративні правопорушення становить певну систему, вяку вони об'єднані спільною ознакою — участю у провадженні в справахпро адміністративні правопорушення з метою вирішення основних завданьцього провадження — своєчасного, всебічного, повного та об'єктивногоз'ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до чинного законодавства;забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та умов,що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, виховання громадян вдусі додержаннязаконів (ст. 245 КпАП). Разом з тим елементицієї системи диференціюються за їх місцем в системі суб'єктів провадження усправах про адміністративніправопорушення залежно від функціонального призначення їх участі та, відповідно, до обсягу прав та обов'язків[Руслан, с. 70-71].
Глава 21 КпАП закріплює коло осіб, що беруть участь упровадженні у справах про адміністративні правопорушення:
1)  особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;
2)  потерпілий;
3)  законніпредставники;
4)  захисник;
5)  свідки;
6)   експерт;
7)   перекладач.
Регламентації їх процесуального статусу присвячені, зокрема, ст.ст.268-274 КпАП.
Як зазначає В. Колпаков, досліджуючи перелік осіб, щоберуть участь у провадженні у справах про адміністративніправопорушення, у цьому переліку привертає увагу дві обставини:по-перше, відсутність представників органів адміністративно-деліктноїюрисдикції (їх перелік і компетенція зафіксовані в інших главахКпАП); по-друге, відсутність інших осіб, яким законодавство дозволяєбрати участь у процесі (наприклад, Уповноважений Верховної РадиУкраїни з прав людини) [46, с. 406]. В літературі вченими-юристами до осіб, які беруть участь усправах про адміністративні правопорушення,також відносять прокурора [1; 16, с. 91; 4, с. 101 ] та понятих [16, с. 91].
Безперечно справедливо зазначає В. Колпаков, застосовані законодавцемконструкції надали привід для постановки питання про співвідношення понять«суб'єкти провадження у справах про адміністративніправопорушення» і «учасники провадження у справах проадміністративні  правопорушення» [46, с. 407].
Досліджуючи ґенезу адміністративно-правовогостатусу експерта у провадженні у справах про адміністративніправопорушення у вітчизняній правовій доктрині у попередньому розділіроботи, було приділено певну увагу дискусії навколо зазначеного вищепитання, зокрема висвітлено позиції провідних адміністративістів з цьогоприводу. Найбільш усталеною видається точка зору,Т. Коломоєць, яка зазначає, що за своїм правовим статусом, місцем таструктурою адміністративно-процесуальної діяльності, функціями,заінтересованістю в справі та іншими параметрами, поняття «учасникпровадження» та «суб'єкт провадження» неоднозначні, й перше поняття слід розглядати як частину другого,тобто співвідношення має вигляд «учасник- це частина, а суб'єкт — ціле» [44, с. 157], а потреба розмежування цих понять пояснюються тим, що при з'ясуванні загального та специфічного, якепритаманне кожній особі впровадженні, виникає можливість конкретноговизначення досить важливих не тільки в теоретичному, айв практичному плані питань щодо характеристики повноважень органів адміністративноїюрисдикції, з одного боку, й прав таобов'язків інших осіб -з другого [44, с. 158].
Слід зазначити,що законодавець у главі 21 КпАП використовуєбільш загальну формулу, застосовуючи категорію «особи, що беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення». Такий підхіддосить довгий час зберігався і на рівні перспективного законодавства, такпроект Кодексу України про адміністративні проступки № 5558 (ст. 696) використовував категорію «особи,які беруть участь у провадженні у справі про адміністративний проступок» до яких відносив суб'єктівадміністративного проступку; їхзаконних представників; захисника; потерпілого. Тією ж статтею встановлювалось, що до розгляду справи про адміністративний проступок можуть залучатисясвідок, експерт, перекладач [Руслан22].Д. Лук'янець, окреслюючи концепцію Кодексу України проадміністративну відповідальність, тежвикористовує узагальнюючу назву — «особи, що беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» (середяких і експерт) [57, с. 365].
Проект Кодексу України про адміністративні проступки,підготовлений Центром політико-правових реформ, всіх учасників відповідного провадженняпропонує поділити на адміністративний орган; особу якапритягується до відповідальності за вчинення адміністративного проступку і направа та обов'язки якої спрямовано адміністративний акт(адресат); особу, законні інтереси якої може зачіпатиадміністративний акт, так звану заінтересовану особу, в тому числі і потерпілого; а також осіб, які сприяють розглядуадміністративної справи [45, с. 28].
М. Хавронюк дещокорегує відповідну пропозицію, виділяючиадміністративний орган, суб'єкта адміністративного проступку (бо термін «адресат» не є характерним дляадміністративного провадження), заінтересовану особу і розширене уточнення переліку осіб, які сприяютьрозгляду справи. Як справедливозазначає І. Сквірський фактично має місце перерахування всіх чинних осіб, які беруть участь у провадженні всправах про адміністративніправопорушення, щоправда, із певним їхгрупуванням [45, с. 105].
Як вже було зазначено, для визначення особливостей адміністративно-правовогостатусу експерта у провадженні у справах про адміністративніправопорушення слід визначити його місце у класифікаційному поділі суб'єктів провадження у справах проадміністративні правопорушення, отже,необхідним є звернення до існуючих в адміністративнійнауці підходів до поділу зазначених суб'єктів.
Аналіз різноманітних сучасних наукових джерел, в яких приділяється увагакласифікаційному поділу учасників адміністративного процесу взагалі таадміністративно-деліктному процесу зокрема, дозволяє стверджувати, що данепитання досить змістовно досліджується вченими-адміністративістами.
Так, Л. Коваль за ознакою відношення суб'єктів до адміністративного правопорушення свого часу виділяв суб'єктів- носіїв відповідальності (громадян,іноземних громадян, осіб без громадянства, службовців, посадових осіб)та суб'єктів правозастосування (покарання) [39, с. 114]. Поклавши в основукласифікаційного розподілу особисту та службову заінтересованість у результаті справи та здатність своєю поведінкою впливати на різні правовідносини, вченийвиділяє два види осіб, що беруть участьу відносинах адміністративноївідповідальності: 1) обов'язковісуб'єкти, яким властиві вищевказані ознаки; 2) факультативні, які не відповідають ознакам першої групи, тобточиї процесуальні дії слугують лише засобомдоказування (свідки, експерти). До цієї ж групи відносяться  в тому числі особи, що мають юридичний інтерес у справі — суб'єкти обвинувачення та захисту [39,с. 114 — 115]. Запропонований вченим-юристом підхід до класифікації суб'єктівпровадження у справах про адміністративні правопорушення мав у подальшомузначний вплив на розвиток останньої у адміністративній науці.
Російський вчений-адміністративіст Д. Астахов змістовно зупинивсяна характеристиці правового положення учасників провадження у справах проадміністративні правопорушення, розробивши доситьрозгорнуту їх класифікацію, виходячи із наступних позицій:
1) за ознакою владних повноважень учасники провадження всправах про адміністративні правопорушення поділяються на тих, що маютьдержавно-владні повноваження, та тих, що не мають державно-владнихповноважень [9, с. 53].
2) за ступенем заінтересованості у справі учасників провадженняу справах про адміністративні правопорушення, які не наділенідержавно-владними повноваженнями, вчений поділяє на тих, що маютьособисту заінтересованість у результаті справи про адміністративне правопорушення,та тих, що не мають особистої заінтересованості у справі. До першої групиналежать особа, якапритягується до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники правопорушника та потерпілого [9, с. 55-56]. Цікавим є те, що автор,використовуючи критерій персоналізації захисту прав та інтересів особи, що притягається доадміністративної відповідальності, тапотерпілого, вказаних учасників провадженнякласифікує на тих, хто: 1) захищає свої права безпосередньо (особисто); 2) захищає свої права за допомогою свого законного представника; 3) захищаєсвої права, використовуючи юридичну допомогу захисника (адвоката абоіншої особи) [9, с. 57]. До другої групи надумку Д. Астахова, належать свідки, експерти, спеціалісти, поняті, перекладачі, тобто особи, які своїми знаннями та діями допомагають основним учасникам провадження в справах проадміністративні правопорушення здійснюватипокладені на них функції, а також реалізовувати свої права. Ці особипритягуються для участі з метою отриманнявід них доказів, посвідчення підтвердженняфакту здійснення процесуальних дій [9, с. 57]. На жаль, проводячикласифікацію, автор, хоча і згадує експертав провадженні у справах про адміністративніправопорушення, однак конкретно його місця та співвідношення з іншимиучасниками провадження не визначає.
А. Іванюженко пропонує класифікувати учасників провадження у справах про адміністративніправопорушення наступним чином:
1) основні — посадові особи, уповноважені розслідувати справу про адміністративніправопорушення; органи, які виконуютьпостанову про накладання адміністративногостягнення; особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;потерпілий.
2) факультативні учасники провадження у справах про адміністративніправопорушення — законний представник; адвокат; перекладач;прокурор; свідок; експерт; спеціаліст; понятий [101, с. 21].
Д. Бахрах, Е. Ренов залежно від ролі та призначення, змісту та обсягуповноважень, форм та методів участі органів (посадових осіб) у справікласифікують учасників провадження у справах про адміністративні правопорушенняна декілька груп:
1) компетентні органи та посадові особи, які наділені правомвидавати владні акти, складати правові документи, що визначають рух та долю справи;
2) суб'єкти, які мають особистий інтерес у справі;
3) особи та органи, що сприяють здійсненню провадження усправах про адміністративні правопорушення [11, с. 14-15].
Запропонована Д.Бахрахом, Е. Реновим, класифікація поступово стала однією із базових дляподальших наукових досліджень у даномунапрямі. Так, наприклад, Г. Забарний,В. Калюжний та В. Шкарупа у навчальному посібнику із адміністративного права пропонують аналогічний розподіл суб'єктів провадження у справахпро адміністративні правопорушення, [31, с. 113-114].
Як зазначає Т.Коломоєць, Р. Сінєльнік, значний вплив на розвитокадміністративно-наукової думки щодо класифікаційного поділуучасників адміністративного процесу взагалі та адміністративно-деліктного процесу зокрема, справилинапрацювання в галузі теорії юридичного процесу, особливо цивільного процесу.Основним критерієм поділу учасників процесу на групи є спеціальна мета їхньоговступу в процес — для захисту своїх прав чи прав інших осіб. За одностайноюпозицією теоретиків юридичного процесуорганізатори (лідируючі суб'єкти)процесу завжди забезпечують реалізацію «чужогоінтересу», тобто інтересу суб'єктів основного реалізованого відношення. Через це первіснесуб'єктів процесу варто поділити наорганізаторів (лідируючих суб'єктів)та учасників процесу (В. Горшенєв). Відмінності правового статусу цих груп суб'єктів полягають у, відповідно, наявності чи відсутності владнихповноважень.
Дані висновки були застосовані та розвинуті у рамках дослідженняпроблематики адміністративного процесу М. Тищенком, а згодом набулисвого поширення в наступних працях, присвячених класифікації учасників адміністративногопроцесу. М. Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян та організацій в особі їх представників,які наділені правами та несуть певніобов'язки, що дозволяють їм брати участьу розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав та законних інтересів або прав ізаконних інтересів осіб, щопредставляються ними, колективів громадян та організацій, а також сприяти здійсненню адміністративногопроцесу.
Організаторів (лідируючих суб'єктів) М. Тищенко визначає яксуб'єктів адміністративного процесу, що діють з метою веденняпроцесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення у справі.У свою чергу, група організаторів неоднорідна і, залежно від відношеннядо правозастосування, розподіляється на провідних та інших лідируючихсуб'єктів. Нарешті, всіх суб'єктів провадження вчений пропонує розподілити напровідних та учасників, а останніх — на лідируючих суб'єктів, заінтересованихосіб та осіб, що сприяють розгляду справи [25, с. 28-31].
С. Ківалов всіх суб’єктів провадження у справах про адміністративніправопорушення поділяє на чотири класифікаційні групи:
1) Лідируючі суб’єкти, до яких вчений, в першу чергу, відносить органи,які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, крімцього до даної групи відносяться органи, що уповноважені складати протокол проадміністративне правопорушення, а також державні органи та посадові особи, щовиконують постанови про накладання адміністративних стягнень;
2) Особи, що особисто зацікавлені у вирішення справи: особа, якапритягається до адміністративної відповідальності, потерпілий та їх законніпредставники — адвокати, батьки, опікуни, піклувальники;
3) Особи, що сприяють здійсненню провадження: свідки, експерти,перекладачі, спеціалісти, поняті;
4) Громадські організації, трудові колективи, які можуть заявлятиклопотання, або розглядати матеріали справи для звільнення особи від адміністративноївідповідальності [37, с. 272-272].
В. Перепелюк теж пропонує суб'єктів провадження розподілити напровідних та учасників, а останніх на лідируючихсуб'єктів, заінтересованих осіб та осіб, що сприяють розглядусправи [76, с. 160] та надалі зазначає, що, з однієї сторони,процесуальні дії вчинюються державними, громадськими органами таорганами місцевого самоврядування, які уповноважені вживати заходів звиявлення, попередженняадміністративних проступків, застосування і виконання стягнень (лідируючісуб'єкти та провідні). З іншої сторони,діють суб'єкти, які або захищають свої інтереси(заінтересовані особи), або залучаються до проведення окремих процесуальних дій (залучені особи).
До лідируючих суб'єктів, провідних відносять органи і посадовихосіб, що наділені правом приймати владні акти, визначати рух ідолю справи. Тобто вони вправі здійснювати в процесуальній формі дії, щотягнуть виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правовихматеріальних чи процесуальних відносин. До заінтересованих осіб належитьвідносити правопорушника, потерпілого, їх законнихпредставників, захисника. До осіб, що сприяють провадженню,відносять: свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів,понятих [76, с. 302]. Д. Приймаченко також поділяє дану класифікацію щодосуб’єктів провадження, пропонуючи серед них розрізняти так званих лідируючихсуб’єктів – державні органи та їх посадові особи, які мають державно-владніповноваження та уповноважені на прийняття рішень у справі та власне учасникипровадження – осіб, які не мають владних повноважень, мають різний ступіньзацікавленості у справі, та зобов’язані сприяти провадженню в силу свогослужбового чи громадського обов’язку [78, с. 4].
О. Агєєвстверджує, що вихідною підставою дляформування системи суб'єктів адміністративногопроцесу є їх поділ на індивідуальних та колективних з огляду на те, що деякі з них (наприклад, посадові особи, представники підприємств, об'єднаньгромадян) виступають у відповіднихправовідносинах персоніфіковано.Поряд з цим, зазначає надалі автор, в адміністративномупроцесі виділяють лідируючих суб'єктівпроцесу, що безпосередньо його реалізують упродовж всього процесу або на окремих його стадіях,суб'єктів, які заінтересовані врезультатах розгляду справи, а також тих, що беруть участь у справі з метоюреалізації своїх інтересів, інтересівосіб, яких вони представляють, і суб'єктів, що сприяють процесуальній діяльності і не мають в справі власного інтересу. Безперечно, категоріяінтересу є однією з найважливішихдля характеристики суб'єктів процесу, доходить висновку автор.
Спираючись напроаналізовані наявні погляди, думки таконцепції, вироблені адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб'єктів провадження усправах про адміністративні правопорушення та поділ їх на відповідні групи, пропонуємо щодо визначеннямісця експерта в системі суб'єктівпровадження в справах про адміністративніправопорушення виходити із наступних положень.
Поділяючи суб'єктів провадження у справах про адміністративніправопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовийстатус експерта, його слід віднести до індивідуальних суб'єктів.
Важливе значеннямає класифікаційний розподіл за обсягомвиконуваних процесуальних функцій у провадженні у справах про адміністративніправопорушення на обов'язкових тафакультативних суб'єктів. Незважаючи наважливу роль експерта у забезпеченні законності адміністративно-деліктного процесу, участь його у провадженні усправах про адміністративні правопорушення єфакультативною, про що свідчить п. 1 ст. 273 КпАП України, в якій зазначається.що експертпризначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справапро адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальнихзнаннях.
Слід зазначити, що за умови закріплення у майбутньому оновленомукодифікованому адміністративно-деліктному законодавчому актіобов'язкової участі експерта у відповідному провадженні (а цедоцільно здійснити), місце його серед лише факультативнихсуб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення можезмінитися на таке, що є в більшості випадків факультативним таобов'язковим (за аналогією із КПК України) у передбачених законодавствомвипадках.
Досить поширенимкритерієм розмежування суб'єктів провадженняу справах про адміністративні правопорушенняє наявність чи відсутність владних повноважень у відповідних суб'єктів, а, відповідно, і можливості здійснювати правозастосовну діяльність, пов'язану ізпритягненням винних осіб доадміністративної відповідальності,визначати рух та долю справи. Очевидно, що до групи суб'єктів, наділених такими повноваженнями, належать лише органи адміністративної юрисдикції,уповноважені розглядати справи проадміністративні правопорушення танакладати адміністративні стягнення, а також прокурор. Експерт належить до групи суб'єктів, які не наділені владними повноваженнями у провадженні усправах про адміністративні правопорушення.
І, нарешті, поділ суб'єктів провадження у справахпро адміністративні правопорушення, традиційно здійснюється за критерієм заінтересованості особиу справі, зокрема у результаті її вирішення.Відповідно, або мова йде про сам факт наявності або відсутностізаінтересованості, або про її характер та ступінь. Насправді, місце експерта у класифікаційномуподілі за критерієм заінтересованості у справі вирішується однозначно — лише якучасника, що не має власного особистого інтересу у вирішенні справи, адже, визначаючи його роль у провадженні посправі про адміністративне правопорушення закон закріплює однозначно – датиоб’єктивний висновок на поставлені питання, що стосуються певного фрагментупровадження, тобто предмету експертизи. Як зазначає провіднийвчений-криміналіст Н. Селиванов, проведення експертизи може бути доручене лише такійобізнаній особі, яка, по-перше, не бере участі у процесі в іншій якості, незацікавлена у результатах справи і, по-друге, достатньо компетентна в питаннях,які потрібно вирішити експертним шляхом [91, с.498].
Окрім того, можливим є запровадження ще одного критерію – мети участі,обсягу повноважень та відношення до справи суб’єктів провадження,відповідно, суб'єкти розподіляються на суб'єктів адміністративноїюрисдикції, основних суб'єктів (як правило, беруть участь у справіз власної ініціативи та діють майже на всіх стадіяхпровадження, переважають диспозитивні права) та не основних або залучених(залучаються до участі у справі на окремихстадіях, як правило, переважає закріпленняобов'язків). Так, експерт, належить дозалучених суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, є необов'язковим, факультативним учасником відповідного провадження, рольякого, відповідно до досягнень сучасної науки і техніки, відповідно, зростає.
Продовжуючи дані висновки та враховуючи, що для елементівбудь-якої системи притаманна наявність певних зв'язків тавідносин, для найбільш повного з'ясування місця та ролі експерта в системі суб'єктівпровадження у справах про адміністративні правопорушення доцільноохарактеризувати зв’язки експерта з іншими учасниками провадження у справах проадміністративні правопорушення, перш за все з основними учасниками даногопровадження.
Найбільш тіснийзв'язок експерта як учасника провадження у справах про адміністративніправопорушення простежується, і це безумовно обумовлено правовим статусомексперта, з органами, які уповноваженірозглядати справи про адміністративні правопорушення. Як уже зазначалося вище,експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуваєсправа про адміністративне правопорушення, у випадках, коли длявирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні абоінші спеціальні знання, при чому, якщо дійсно в цьому єнеобхідність-якщо без експертного дослідження і висновку експерта щодо того чиіншого питання неможливо встановити істину по справі. З боку експерта потреба у взаємодії зорганом, який здійснює провадження у справі про адміністративне правопорушення,виникає при уточненні завдання, а також коли виникає необхідність у додатковихматеріалах, у залученні іншого експерта, при отриманні дозволу на знищенняоб’єктів.
Проте питанняпризначення і проведення експертизи законом не регламентуються, що слід визнатисуттєвим недоліком, який потребує свого усунення в адміністративно-деліктномузаконодавстві.
Проведенідослідження дозволяють підтримати позицію Є.Кригіна, на думку якого, зв'язокнауково-технічного та процесуального аспектів експертизи, а також процесуальнадіяльність органу (посадової особи), в провадженні якого знаходиться справа проадміністративне правопорушення, осіб, зацікавлених у висновку експерта,виражаються у формі правовідносин. Вони складають матеріальну основу експертизияк правового інституту в адміністративно-процесуальному праві і складаються зістадій [52, с. 27 — 28]:
1) Прийняттяуповноваженим органом, що розглядає справу про адміністративне правопорушеннярішення про проведення експертизи та вибір експертної установи (експерта).Постановка уповноваженим органом, що розглядає справу про адміністративнеправопорушення питань, що належить вирішити експерту.
Вибір моментупризначення експертизи та їх кількості, передбачає від органу, що призначаєекспертизу, врахування таких обставин як своєчасність призначення експертизи,властивостей та стану об’єктів експертного дослідження, необхідність таможливість отримання порівняльних зразків, особливості експертного дослідження,наявність або відсутність необхідних матеріалів для призначення експертизи. Зазагальним правилом, експертизи можуть призначатися відповідно до зони, якаобслуговується певною установою. За наявності обставин, що зумовлюютьнеможливість або недоцільність проведення експертизи в установі за зоноюобслуговування, особа або орган, які призначають експертизу, вказавшивідповідні мотиви, можуть доручити її виконання експертам іншої установи, особаабо орган, які призначають експертизу, вказавши відповідні мотиви, можутьдоручити її виконання експертам іншої установи.
2) Дослідженняекспертом об’єктів, наданих для експертного висновку.
На даному етапіорган, що призначив експертизу, повинен провести  визначення обсягу і меж ознайомленняексперта з матеріалами справи про адміністративне правопорушення. При цьому неповинен порушуватись принцип: у розпорядження експертів надаються всі тіматеріали (протоколи, документи, речові докази і т. д.), в яких відбитіфактичні дані, причинно пов’язані з об’єктом експертного дослідження, з йоговиникненням, вилученням чи зміною, подією або з обставинами, що досліджуєексперт.
Як зазначаєС. Лапта завдання формулюються таким чином, щоб виключити можливість їхнеоднозначного тлумачення. В цілях економії часу експерта і прискореннярекомендується ставити всі запитання, які цікавлять орган, що призначивекспертизу, якщо немає суттєвої причини поставити частину питань пізніше(наприклад, якщо на частину питань експерт може відповісти одразу і цівідповіді терміново потрібні, а для вирішення інших експерту потрібні зразкидля порівняння, на збирання яких потрібен певний час) [55, с. 65].
3) Оцінка івикористання уповноважениморганом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення отриманихрезультатів, тобто оцінка об’єктивності, повноти та достовірності висновкуексперта.
Повна та всебічнаоцінка висновку експерта органом уповноваженим здійснювати провадження усправах про адміністративні правопорушення має різні наслідки. Якщо висновокексперта не викликає сумнівів, то він використовується в процесі провадження посправі як доказ. У випадку, коли уповноваженому органу, що розглядає справу проадміністративне правопорушення не зовсім зрозумілі вжиті терміни, окреміформулювання, він може запросити роз’яснення в експерта. Якщо ж у висновкахексперта виявляється ряд фактичних неточностей, незначних розбіжностей у датах,арифметичні помилки, описки і т. ін., які могли виникнути в результатінедбалості експерта, або ж коли необхідно отримати роз’яснення обставин, якімають значення для справи (щодо спеціальних термінів, використаної методики,наукових джерел і т.ін.), по аналогії з КПК України необхідно закріпити в КпАПУкраїни можливості щодо може проведення роз’яснень експерта. Результати оцінкиекспертного дослідження можуть стати підставою для призначення тому ж самомуабо новому експерту додаткової експертизи або призначення новому експертуповторної експертизи того ж виду, експертизи іншого роду, виду.
Одним із важливихі складних моментів у дослідженні й оцінці висновку експерта є аналіз науковоїобґрунтованості висновку, під якою, на думку   Р.С. Бєлкіна, слід розуміти[66, с.291]:
а) відповідністьвисновків експерта проведеному дослідженню, наявність внутрішнього логічногозв’язку між змістом дослідження і його висновками (на нашу думку, цей пунктбільшою мірою стосується логічної а не наукової обґрунтованості);
б) застосуванняекспертом сучасних, найбільш ефективних методів дослідження;
в) достатністьдосліджуваного матеріалу для зроблених висновків.
Якслушно зазначає Є Кригін, на кожній з даних стадій між суб’єктами експертизивиникають свої правовідносини, що віддзеркалюють зв’язки цих суб’єктів, причомукожен з них має певні права, свободи та обов’язки [52, с. 27 — 28].
Отже, однією зхарактерних рис взаємодії органу уповноваженого розглядати справу проадміністративне правопорушення з експертом, є керівна роль уповноваженогооргану. Вона виражається насамперед у винесенні рішення про призначенняекспертизи, оцінці її результатів, а також вирішенням клопотань експерта і, внеобхідних випадках, присутності при проведенні експертних досліджень. Законнаділяє органи адміністративної юрисдикції, уповноважені розглядати справи проадміністративні правопорушення правом вирішувати, що саме є обставинами, якімають суттєве значення для справи і повинно подаватися експерту. Тому експерт,який брав участь у допиті, огляді місця події або обшуку не вправі наполягатина внесенні в протокол тих показань, або виявлених обставин, які, на його думку,стосуються процесу експертизи. Як вказує В.Г. Лукашевич, під часпроведення судової експертизи експерт самостійно вивчає об’єкт і висновок прорезультати дослідження робить лише на підставі свого оцінного судження [58, с. 168].Потім ці результати оцінюються і, таким чином, приймається рішення по справі.
Орган,уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, безумовно,відіграє керівну роль у проведенні експертизи, однак його керівна роль не єнеобмеженою, адже, що стосується експерта, то згідно зі ст.75 КПК України віндає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Цезначить, що він самостійно вибирає засоби, прийоми й методи дослідження, ініхто не має права впливати на цей вибір. Тому слід погодитись і з Л. Шамсеєвою,яка вказує, що експерта слід розглядати як особу процесуально незалежну, яказберігає самостійність в межах своєї компетенції.
Наступна групасуб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якимиексперт перебуває у безпосередніх зв’язках, є учасники, що особисто зацікавленіу розгляді справи: особа, яка притягаєтьсядо адміністративної відповідальності, потерпілий та їх законні представники — адвокати, батьки, опікуни, піклувальники. Серед даної групи учасників найбільштісний зв'язок експерта як учасника провадження у справах про адміністративніправопорушення простежується, і це зумовлено самою правовою природою та суттюекспертизи, із особою, щопритягається до адміністративноївідповідальності. Відповіднодо п. 3 ст. 273 КпАП України експерт має право з дозволуоргану (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа проадміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається довідповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи;бути присутнім при розгляді справи.
На думку Т. Коломоєць, В. Поліщука та С. Ващенка, центральноюпостаттю у провадженні в справах про адміністративні правопорушення єособа, яку притягають до відповідальності. Навколо неї, власне, іконцентрується процесуальна діяльність всіх інших суб'єктів провадження[44, с. 157; 16, с. 88]. Разом з тим, як вірно зауважує Т. Коломоєць, навідміну від правового та процесуального статусу обвинуваченого тапідсудного, достатньо врегульованого у кримінально-процесуальному законодавстві та висвітленого у кримінально-процесуальнійлітературі, правовий та процесуальнийстатус особи, яка притягується до адміністративної відповідальності,досліджено меншою мірою [44, с. 158].
Звичайно,вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавствастосовно правового статусу особи, яка притягаєтьсядо адміністративної відповідальності, повинно бути предметом самостійних наукових досліджень, однак, враховуючи спрямованість дисертаційногодослідження, слід стисло зупинитись надеяких аспектах зазначеного питання.
Чинний КпАПУкраїни не відображає, як це здійснюється у кримінально-процесуальномузаконодавстві, диференціації категорій,аналогічних статусу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого,кожен з яких включає різний набірправ та обов'язків. У провадженні у справах про адміністративні правопорушення виділено лише права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, ст. 268 КпАП встановлює, щоособа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, даватипояснення, подавати докази, заявлятиклопотання; при розгляді справикористуватися юридичною допомогою адвоката,іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовоюі користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведетьсяпровадження; оскаржити постанову усправі.
Також ст. 268 КпАП закріплює, що справа про адміністративне правопорушеннярозглядається в присутності особи, яка притягається доадміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані просвоєчасне її сповіщення про місце ічас розгляду справи, і якщо від неї не надійшло клопотання провідкладення розгляду трави. При розглядісправ про адміністративні право­порушення,передбачених ч. 1 ст. 44, ст.ст. 51, 146, 160, 160-2, 173, ч. З ст. 178, ст.ст. 185, 185-1, ч. 1 ст. 185-3, ст.ст. 185-7і 187 КпАП, присутність особи, яка притягається  до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення її від явки на виклик органувнутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міського районного суду цю особу може бутиорганом внутрішніх справ (міліцією)піддано приводу. Законами Україниможе бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до органу (до посадової особи), справу, є обов'язковою.
Як слушно зазначають Т. Коломоєць, Р. Сінєльнік,відсутність диференційованого підходу до встановленняадміністративно-процесуального статусу особи, що притягається доадміністративної відповідальності, залежно від стадій провадження усправі про адміністративне правопорушення та відповідних підстав його набуття,не відображає особливостей кожної стадії та значно знижує рівень захищеності їїправ та свобод в адміністративно-деліктному процесі. Наприклад,відсутність статусу підозрюваного у вчиненні адміністративногоправопорушення та чітких підстав, що дозволяють підозрювати особу у вчиненніадміністративного правопорушення, безпосередньо пов'язана ізобґрунтованістю обмеження деяких її прав та свобод .
Звертаючись до адміністративно-правового статусу особи, щопритягається до адміністративної відповідальності, уконтексті участі експерта в провадженні у справах проадміністративні правопорушення, слід зупинитись ще на одномуаспекті. Текстуальний аналіз змісту положень КпАП, яківизначають адміністративно-процесуальний статус особи, що притягається доадміністративної відповідальності, дозволяють дійти однозначноговисновку про те, що відповідні норми поширюються лише на фізичнихосіб. Разом з тим все більш актуальним постає питанняможливості притягнення до адміністративної відповідальностіі юридичних осіб. Аналіз наукової та публіцистичної літературисвідчить про широку підтримку ідеї визнання юридичних осіб суб'єктамиадміністративної відповідальності [57, с. 205].
У відповідності до закону України «Про судову експертизу» та Інструкціїексперт має право задавати питання, що стосуються предмета експертизи, йомузабороняється вступати у непередбачені контакти з особами, що прямо чи побічнозацікавлені в результатах експертизи. Дані положення, безумовно стосуються усіхсуб’єктів провадження, зацікавлених у вирішенні справи про адміністративніправопорушення.
Наступним суб’єктом провадження у справах про адміністративніправопорушення, з якими експерт перебуває у певних зв’язках, є потерпілий.
Стаття 269 КпАП закріплює, що потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушеннямзаподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має правознайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про адміністративне правопорушення. Потерпілого може бути опитано як свідка відповіднодо ст. 272 КпАП.
Експерт з дозволу уповноваженого органу, у компетенції якого знаходитьсяпровадження по справі про адміністративне порушення, може задавати питанняпотерпілому, що стосуються предметів експертизи.
У рамках категорії представництва інтересів особи, яка притягаєтьсядо адміністративної відповідальності, і потерпілого упередбачених законом випадках, діяльність захисника маєспільні точки дотику (зокрема, мету представництва) із діяльністюзаконних представників. Згідно зі ст. 270 КпАП інтереси особи, якапритягається до адміністративноївідповідальності, і потерпілого, які є неповнолітнімиабо особами, що через свої фізичні або психічнівади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представлятиїх законні представники (батьки, усиновлювачі,опікуни, піклувальники). Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вонипредставляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.
З метою підвищення рівня захищеності осіб, неповнолітніхабо осіб, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснюватисвої права, пропонуємо поряд із закріпленим правом законнихпредставників представляти інтереси зазначеної категорії законодавчозакріпити також необхідність обов'язкової участі у провадженні експерта,за аналогією з ст. 76 КПК України, завдяки чому експерт звичайно не будевиконувати представницьку роль, але завдяки його обов’язковій участі будезабезпечуватись повний, всебічний, компетентний розгляд справи проадміністративне правопорушення..
Наступна група учасників провадження у справах про адміністративніправопорушення, з якими експерт перебуває у певних відносинах, не єосновною, однак суб'єкти (свідок та перекладач), які до неївходять, як і експерт сприяють досягненню основних завдань провадження усправах про адміністративні правопорушення.
Проведені дослідження дозволяють констатувати, що експерт найбільш тісновзаємопов’язаний із спеціалістом (фахівцем), процесуальна фігура якого, незважаючи на те, що також пов’язана із використанням спеціальних знань, але не єтотожною експерту. Чинний КпАП України, допускаючи участь експерта у справахпро адміністративні правопорушення, не містить статей, які б передбачализалучення спеціаліста (фахівця) до участі у провадженні. На наш погляд, в КпАПУкраїни назріла необхідність закріпити взагалі поняття та правовий статусспеціаліста (фахівця) за аналогією з ст. 1281, 183, 192, 194, 199 КПКУкраїни, відмежувати його від експерта, чітко закріпивши правовий статус, колопитань, що вирішуватимуться даною процесуальною фігурою, що буде сприятичіткому розмежуванню компетенції експерта та спеціаліста (фахівця) привикористанні спеціальних знань у справах про адміністративні правопорушенняорганами уповноваженими розглядати справу, адже експертиза — не єдино можлива формавикористання спеціальних знань у адміністративно-деліктному процесі. Окреміпитання, що виникають під час перевірки матеріалу і вимагають спеціальнихпізнань, як слушно зазначають А. Михайленко, В. Арсеньєв, думку якихдоречно підтримати, можуть бути успішно вирішені за участю спеціаліста безпровадження експертизи [27, c. 11].
У зв’язку з відсутністю чіткого законодавчого вирішення питаннящодо форм використання допомоги спеціалістів, окремі автори робітобмежуються констатацією цього положення і практично відходять від рішенняпроблеми. Інші, виходячи з існуючого положення, обмежуються відповідною йому,поверхневою, та неповною класифікацією форм використання допомоги спеціаліста. На наш погляд, приступаючи до класифікації форм використання допомоги спеціалістів, у найпершому наближенні до проблеми, варто розрізняти процесуальні інепроцесуальні форми використанняспеціальних знань. Відразу зазначимо, що навіть на цьому, найзагальнішомурівні, у літературі немає єдиної думки.
Як зазначає Б.Россинський не процесуальною формою є консультативна та довідкова діяльність знаючих осіб, провадженняними попередніх досліджень матеріальних об’єктів і т. п. Під процесуальноюформою застосування спеціальних пізнань розуміється як призначення і проведенняекспертиз, так і залучення спеціаліста до участі у слідчих чи судових діях [83,с. 132].
Спеціаліста неслід прирівнювати до експерта, який теж має спеціальні знання, проте це різніпроцесуальні фігури. Їхня відмінність у тому, що спеціаліст, за загальнимправилом, беручи участь у провадженні, не проводить самостійних дослідженьоб’єктів і матеріалів справи. Він не дає висновків про результати своєїдіяльності, які могли б бути джерелом доказів. Свої знання і навички спеціаліствикористовує при консультуванні, виробленні рекомендацій для надання допомоги увиявленні, закріпленні і вилученні доказів. Діяльність же експерта зводиться додачі експертного висновку, який за законом є одним із джерел доказів.
Спеціаліст тількипояснює загальнодоступні факти, які сприймаються усіма, хоча таке сприйняттяіноді забезпечується за допомогою технічних засобів. Пізнання спеціаліста — цепізнання явищ, а не сутності; за своїм характером воно емпіричне. Як зазначаєН. Сєліванов компетенція спеціаліста не виходить за межі надання допомоги призбиранні доказів, що вже існують по справі та підготовки матеріалів доекспертизи [87, с. 112].
Пояснювальнафункція, виконувана експертом, на відміну від такої функції спеціаліста,дозволяє зрозуміти сутнісні, істотні “внутрішні” якості об’єкта. Вони (сутнісніякості) стають доступними для суб’єктів адміністративно-деліктного процесутільки за допомогою експертного висновку, який викладає сутність об’єктадослідження в доступних неспеціалістам вербальних формах. Таким чином,діяльність експерта спрямована на встановлення сутнісних, особливих,індивідуально-конкретних властивостей предметів, процесів, явищ, станівоб’єктивної реальності шляхом застосування науково обґрунтованих методик усполученні з емпіричними і теоретичними формами реалізації наукових знань.
Спеціаліст на відміну від експерта лише сприяє в знаходженні,закріпленні та вилученні доказів. Він повинен звертати увагу уповноваженогооргану, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, на відповідніобставини і тим самим надавати йому необхідну науково-технічну допомогу,сприяти повному та всебічному дослідженню обставин справи.
Процесуальна фігура спеціаліста, паралельно із експертом, крім КПКУкраїни, закріплює в ст. 67 КАС України, в якій зазначається, що />спеціалістом є особа, якаволодіє спеціальними знаннями та навичками застосування  технічних засобів іможе надавати консультації під час вчинення  процесуальних дій з питань, щопотребують відповідних спеціальних знань і навичок. />Спеціалістможе бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду длянадання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем,планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під часвчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під часвчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. />Спеціалістзобов'язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання,давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду нахарактерні обставини чи особливості  доказів, у разі потреби — надавати судутехнічну допомогу. />Допомога спеціаліста не може стосуватисяправових питань. />Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду,відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володієвідповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, якіберуть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставиничи особливості доказів, на оплату  виконаної роботи та на компенсацію витрат,пов'язаних з викликом до суду.
Отже, зааналогією із кримінально-процесуальним та адміністративним судочинством, нанашу думку, необхідно внести корективи до КпАП України, закріпивши паралельноіз правовим статусом експерта, процесуальну фігуру спеціаліста, розмежувавши їхкомпетенцію щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення. Доцільністьданих змін в адміністративно-деліктному законодавстві України, обумовлюєтьсятакож аналізом позитивного зарубіжного досвіду з даного питання.
Так, ст. 25.8КпАП РФ, визначає статус спеціаліста як учасника провадження у справах проадміністративні правопорушення. Як зазначається в даній законодавчій нормі, вякості спеціаліста для участі у справах про адміністративні правопорушення можепритягатися будь-яка незацікавлена у вирішенні справи повнолітня особа, щоволодіє спеціальними пізнаннями, необхідними для сприяння у виявленні, закріпленні і вилученнідоказів, а також застосуванні технічних засобів. Спеціаліст може залучатисябудь-яким органом або посадовою особою в провадженні якого знаходиться справапро адміністративне правопорушення на будь-якій стадії провадження по справі.
У законодавствіНімеччини близькими до експерта, але не тотожними з ним є процесуальні фігури“експерта-свідка” та “асистента з питань реальних доказів”. Так,“експерт-свідок” – це очевидець, який сприймає те, що інші люди сприйняти не взмозі через те, що таке сприйняття потребує спеціальних знань (наприклад, лікарбув свідком дорожньо-транспортної пригоди і, даючи свідчення ретельно описуєушкодження, які отримав потерпілий). Схожість “експерта-свідка” з експертомполягає в тому, що, як і останній, “експерт-свідок” сприймає якусь інформаціюі, користуючись своїми спеціальними знаннями, робить з неї певні висновки.Відмінність від експерта полягає в тому, що:
–    по-перше, “експерт-свідок” непроводить ніяких досліджень, а лише доводить до суду ті висновки, які вінзробив, спостерігаючи за подією;
–    по-друге, на відміну відексперта, “експерт-свідок” не залучається до справи за вимогою суду, оскількице залежить тільки від того, чи була свідком події особа, яка володіє певнимиспеціальними знаннями, завдяки яким вона зробила висновки, корисні длярозслідування справи;
–    по-третє, враховуючивищесказане, “експерт-свідок” не може бути замінений у справі, оскільки цефігура унікальна, в той час як експерт можне бути замінений в будь-який момент.
Саме цьому §85КПК Німеччини встановлює статус “експерта-свідка” такий же, як і у звичайногосвідка. Указаної процесуальної фігури у вітчизняному законодавстві немає, але,як відзначається у літературі, на початку минулого сторіччя деякими процесуалістамита криміналістами нерідко висловлювалися думки про залучення в процесобізнаного свідка, аналогічного експерту-свідку в Німеччині. Ми вважаємо, щоназивати такого свідка експертом не зовсім точно і правильно. Дійсно,повідомлення такого свідка більш повні і точні порівняно з іншими особами(свідками), які не володіють спеціальними знаннями. Але надавати свідку, якийволодіє спеціальними знаннями, особливого статусу недоцільно, оскільки, згідноз принципами вітчизняного законодавства, ніякі висновки, думки, зроблені наоснові подій, які спостерігались свідком, не є очевидними і не можутьвикористовуватись як докази.
“Асистент зпитань реальних доказів” (“real evidence assistant”, ”Augenscheinsgehilfe”)залучається до справи за вимогою суду, але на відміну від експерта не проводитьдосліджень. Аналіз його обов’язків показує, що його спеціальні знання танавички потрібні суду для того, щоб полегшити і прискорити розслідування усправі. Наприклад, суд може використати цю особу, щоб установити, який виглядмає дах будівлі або дно озера. В принципі, суд може зробити це і самостійно,але це практично неможливо зробити без спеціальних знань, навичок і підготовки.Таким чином, статус “асистента з питань реальних доказів” є аналогічним статусу„спеціаліста”.
Отже, підводячипідсумок, зазначимо, що у провадженнях про адміністративні правопорушеннянеобхіднозакріпити паралельно із правовим статусом експерта, процесуальну фігуруспеціаліста, розмежувавши їх компетенцію щодо вирішення справ проадміністративні правопорушення, адже як свідчить практика, участь спеціалістапо певним категоріям справ не тільки бажана, але й об’єктивно необхідна. Так,при проведенні передбаченого ст. 264 КпАП особистого догляду обов’язкова участьспеціаліста – лікаря, у випадках, якщо є достовірні дані про те, що викраденіпредмети контрабанди заховані особою у природніх отвірах людського тіла. Звичайно, проведенняподібних дій будь-якою іншою особою є неможливим, адже це буде грубе порушенняправ та гідності громадянина, що підлягає огляду. Практика свідчить також, щопо деяким категоріям справ (ст.129, 130 КпАП) спеціаліст бере участь практичноу всіх випадках. В якості спеціалістів як правило залучаються молодші медичніпрацівники, що здійснюють аналіз крові та мочі для медичного висновку щодонаявності та ступеню тяжкості алкогольного сп’яніння [104, с. 159-160].
Участьспеціаліста на стадії порушення провадження по справі про адміністративнеправопорушення можлива й за інших обставин. Так, при складанні протоколу проадміністративне правопорушення для певних категорій справ не виключаєтьсязалучення спеціаліста з фото- та відеозйомки (для фіксації, наприклад,обстановки або слідів правопорушення). Фотозйомки та відеозапис можутьслугувати наочним доповненням до протоколу, підсилювати його доказове значення.Як зазначає, М. Тищенко, на жаль, особи, уповноважені складати протоколи проадміністративні правопорушення, рідко використовують допомогу спеціаліста атехнічні засоби [104, с. 160].
Таким чином, доцільно ліквідувати законодавчу прогалину та законодавчозакріпити правовий статус спеціаліста в провадженні у справах проадміністративні правопорушення, передбачити його права, обов’язки, а такожвідповідальність при відмові, ухиленні або неналежному виконанні обов’язків
О.Тодощак. здійснюючи ґрунтовне дослідження правового статусуспеціаліста та експерта у провадженні по справах про правопорушення митнихправил, пропонує внести зміни до Митного кодексу України щодо відповідальностіексперта та спеціаліста за ухилення без поважних причин від надання висновку,від участі в провадженні або розгляді справи щодо порушення митних правил,проведенні митного контролю або провадження митного оформлення – у виглядіпопередження або накладення штрафу у розмірі до п’ятидесятикратної,встановленої законом мінімальної заробітної плати [105, с. 39].
Отже, до відповідальності спеціаліста у справах про адміністративніправопорушення, як і до відповідальності експерта, слід підходитидиференційовано, а саме, дисциплінарна відповідальність спеціаліста може наставати,якщо виконання обов’язку щодо справи входить до кола його службових обов’язків.До недобросовісного спеціаліста слід застосовувати заходи адміністративноївідповідальності. Крім того, бажано розширити ст. 275 КпАП, яка регламентуєвідшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам та перекладачам, включившидо цього переліку і спеціаліста.
Свідок як учасник адміністративно-деліктного процесу відіграєважливу роль у встановленні обставин, що мають значення дляправильного вирішення справи. Як свідок у справі про адміністративнеправопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані,що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню у цій справі.На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідокзобов'язаний з'явитися в зазначений час,дати правдиві пояснення, повідомитивсе відоме йому у справі і відповісти на поставлені запитання (ст. 272 КпАП). Інформація, що надходитьвід свідків, є досить важливою для діяльності експерта під час процесу дослідження питань, висунутих дляекспертного висновку.
Детальну увагу щодо взаємозв’язку свідка та експерта приділяє удисертаційному дослідженні «Правові та наукові основи використання судовихекспертиз при розслідуванні злочинів»С. Лапта, який зазначає, що показання свідка у справіявляють собою повідомлення про факти, які були ними колись сприйняті і утриманів пам’яті. Формування показань указаних осіб складається з трьох елементів:сприйняття факту, його запам’ятовування і відтворення на допиті [55, с. 41 - 42].Сприйняття як форма, як етап пізнання, хоч і супроводжується осмислюваннямоб’єкту, що пізнається, залишається в рамках чуттєвого (емпіричного процесу).Це і є, як правило, характерним для особи, яка згодом виявилася очевидцемподії. На відміну від свідка, отримання інформації експертом припускає пізнанняфакту на основі як чуттєвого, так і раціонального процесів. Різниця міжсвідченням і експертизою полягає у тому, що у свідченнях свідка доказовезначення мають лише повідомлені ним факти. Судження свідка або його думка проці факти не мають ніякого доказового значення. У той же час у висновку експертадоказове значення має його умовивід про факти, які стали йому відомі зматеріалів справи і які він установив, досліджуючи певні об’єкти, використовуючисвої спеціальні знання.
Ознакою, якавідрізняє свідка від експерта, є різне їх ставлення до справи. Відомості, якісвідок повідомляє на допиті, отримані ним не у зв’язку зі справою, або взв’язку з нею, але за відсутності обов’язку сприймати факти для наступногосвідчення. На відміну від цього, експертна діяльність виникає у зв’язку зісправою і за дорученням органа, який призначив експертизу. Для свідка обов’язокдавати свідчення виникає через те, що він уже сприйняв факти, які маютьзначення для справи, саме сприйняття не складає змісту обов’язку свідка.Обов’язок же експерта поширюється не тільки на подання інформації, але й на їїотримання.
Свідок подаєвідомості про ті факти, які він сприйняв своїми органами чуття, в той час якексперт, який не був очевидцем події, дає висновок про факти, які він установивза допомогою своїх спеціальних знань та шляхом дослідження певних обставин іматеріалів справи. На відміну від експерта, свідок взагалі ніяких досліджень непроводить. Можна цілком погодитися з І.Л. Петрухіним, який указує, щофакти, які складають зміст свідчень такого свідка, сприймаються нимбезпосередньо через їх очевидність і доказуванню не підлягають [77, с. 58].
Участь перекладача у випадках, коли особа, що притягається доадміністративної відповідальності, потерпілий, свідок або іншийучасник провадження не володіють мовою, якою здійснюється провадження,надає можливість користуватися їм тією мовою, якою вони володіють удостатньому обсязі, що сприяє об'єктивному, всебічному дослідженню всіх обставинсправи. Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративнеправопорушення. Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручениййому переклад. У практиці органів, що здійснюють провадження усправах про адміністративну відповідальність, завжди існувала проблема контролюза правильністю перекладу в ході провадження процесуальних дій. Адже особа, щоздійснює провадження, не володіє мовою, на якій і з якої здійснюється переклад.Зрозуміло, адекватність перекладу забезпечується залученням як перекладачанезаінтересованої в справі особи, однак далеко не завжди вдається залучити якперекладача саме таку особу. Отже, взаємозв’язок експерта іперекладача простежується тоді, коли експерт складає висновок щодо правильностіта точності перекладу.
Таким чином, найбільш тісні зв'язки експерта у провадженні усправах про адміністративні правопорушення простежуються умежах групи суб'єктів відповідного провадження, яких можна віднести доосновних суб'єктів. Хоча експерт і належить до факультативних суб'єктів,визначальними постають його взаємовідносини із органом адміністративноїюрисдикції та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, щоналежать до обов'язкових учасників провадження. В рамкахадміністративно-правових процесуальних відносин експерт знаходиться ізорганом уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення хочаі не у прямому, але у «вертикальному» взаємозв’язку, бо будь-якаорганізаційна підлеглість є виключеною, експерт організує своюдіяльність у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у руслідержавно-владних вимог уповноважених суб'єктів, з їх призначення,але Закон України «Про судову експертизу» забороняє будь-кому втручатися удіяльність експерта при дослідженні експертних матеріалів, отже, маємо прикладсвоєрідних юридично-владних відносин без організаційногопідпорядкування. Окрім того, зв'язок експерта із органамиадміністративної юрисдикції полягає у співпраці, сприянні у виконанні основних завдань провадження, встановленні об'єктивної істини усправах шляхом застосування спеціальних пізнань експерта.
Із особою яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілим,законними представниками, захисником експерт знаходиться горизонтальнихзв'язках.
У межах наступної групи учасників провадження у справах проадміністративні правопорушення, а саме із свідком та перекладачем, якізалучаються до справи у випадках необхідності, не є основними, експертаоб’єднує реалізація спільної функції – сприяння відповідному провадженню шляхомвикористання своїх знань та дій, а також, що всім цим учасникам провадження, які експерту не властивий власний особистий інтерес у результатах вирішення справипро адміністративне правопорушення, отже, з даною групою учасників провадженняу справах про адміністративні правопорушення експерт також перебуває угоризонтальних зв’язках.
Підсумовуючивикладене, спираючись на проаналізовані погляди, думки та концепції, виробленіадміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб’єктівпровадження у справах про адміністративні правопорушення та поділу їх навідповідні групи, пропонуємо щодо визначення місця експерта в системі суб’єктівпровадження у справах про адміністративні правопорушення виходити із наступнихположень: незважаючи на важливу роль експерта із забезпечення об’єктивностіадміністративно-деліктного процесу, участь його у провадженні у справах проадміністративні правопорушення є на сучасному етапі факультативною; поділяючисуб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення наіндивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус експерта, його слідвіднести до індивідуальних суб'єктів; експерт належить до групи суб’єктівпровадження у справах про адміністративні правопорушення, які не наділенівладними повноваженнями; особливість позицій експерта полягає в тому, що йогологічно та обґрунтовано відносять до групи суб’єктів, що не мають власноїособистої зацікавленості у вирішенні справи, які сприяють здійсненнюпровадження своїми знаннями та діями, залучається до участі у справі принеобхідності використання спеціальних пізнань.

РОЗДІЛ3
ОСОБЛИВОСТІУЧАСТІ ЕКСПЕРТА НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІПРАВОПОРУШЕННЯ
Аналіз правового статусу експерта у провадженні у справах проадміністративні правопорушення передбачає визначення питання про стадіюпритягнення експерта до провадження, що безперечно надасть можливістьокреслити найбільш суттєві особливості діяльності експерта у справах проадміністративні правопорушення, допоможе більш повно та сфокусовановивчити та розкрити поставлене наукове завдання. На різних стадіях провадженняексперт виконує одну функцію – експертне дослідження, яке слід розумітияк процес виявлення, фіксації, співвіднесення, пояснення й оцінки ознак,властивостей і якостей об’єктів експертизи з використанням спеціальних пізнаньексперта з метою одержання на цій підставі певних висновків[60, с.119].
Щодо визначенняпоняття «провадження у справах про адміністративні правопорушення»спостерігається різноплановість у визначенні його змісту. Так, наприклад, О.Кузьменко, узагальнюючи існуючі точки зору, зазначає, що є два підходидо визначення: а) це регламентована адміністративно-процесуальниминормами діяльність державних органів, спрямована на розгляд справ проадміністративні правопорушення та застосування в необхідних випадках адмністративнихстягнень; б) це сукупність здійснюваних компетентними суб'єктами наоснові процесуальних норм дій щодо вирішення справ про адміністративніправопорушення. Розбіжності є, однак визнавати їх істотними навряд чидоцільно.
Провадження усправах про адміністративне правопорушення включає декілька стадій (О.Кузьменко додатково вживає термін «фаз») [45, с. 280], які змінюють одна одну.Слід зазначити, що в адміністративно-правовій науці спостерігається єдність думок науковців стосовно стадійності провадження взагалі у справах проадміністративні правопорушення,однак, одночасно, і розмаїття підходів до визначення їх кількості таназв [45, с. 99]. Так, узагальнюючий аналіз точок зору вчених-юристів щодорозмаїття стадій та їх назв надали Т. Коломієць та І. Сквирський [45, с.93-94]. Так, наприклад, О. Бандурка, М.Тищенко виділяють чотири стадії — порушеннясправи про адміністративне правопорушення, розгляд справи і винесення у нійпостанови, оскарження та опротестування постанови у справі, виконання постанови[45, с. 166], їх підтримує Ю. Битяк [5, с. 223-224] та В. Авер’янов [3, с. 519]. Н. Данількевич також виділяє чотиристадії, однак пропонує їх називатинаступним чином: адміністративне розслідування,розгляд справи, перегляд постанови, виконанняпостанови [25, с. 129].
О. Кузьменко, І.Бородін, детально проаналізувавши дослідження питаннястадій провадження в адміністративно-правовій літературі,пропонує виділяти чотири стадії: 1) адміністративнерозслідування; 2) розгляд справи; 3) перегляд постанови; 4)виконання постанови.
Отже, на нашу думку, доцільно підтримати домінуючу позицію вчених-адміністративістівщодо виділення чотирьох стадій провадження у справах про адміністративніправопорушення.
Участь експерта в провадженнях у справах про адміністративніправопорушення залишилося поза увагою вчених-адміністративістів. А. Дусик,аналізуючи правовий статус експерта у провадженні по справах про порушеннямитних правил фрагментарно торкається питання залучення, вбачаючи доцільністьвикористання спеціальних знань по зазначеній категорії справ на стадії розглядусправи про порушення митних правил, в деяких же випадках, в залежності відконкретних обставин справи, не виключає участь експерта і на стадії порушеннясправи про порушення митних правил, при перевірці змісту протоколу вищестоящоюпосадовою собою митного органу. Можлива участь експерта і в ході розглядускарги на постанову по справі про порушення митних правил [28, с. 34].
Адміністративно-юрисдикційне провадження починається з виявлення фактувчинення адміністративного проступку, з'ясовуються причини і обставинивчинення правопорушення, виявляються винні особи, завдана шкода, його фіксації у відповідномупроцесуальному документі: протоколі про адміністративне правопорушення, акті,або розпорядженні (щодо юридичних осіб — суб’єктів господарювання). якзазначають Т.Коломоєць, І Сквірський цілком логічним вбачаєтьсярозподіл першої стадії провадження на етапи: порушенняпровадження, встановлення фактичних обставин, процесуальне оформленнярезультатів із передачею їх до суду (адміністративне розслідування) [45, с. 101].
Як ужезазначалось вище, КпАП України в п.1 ст. 273 />закріплює, що експерт призначається органом(посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративнеправопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях. ЗаконУкраїни «Про судову експертизу» також в ст.1 зазначає, що судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів,явищ і процесів, які містять  інформацію про обставини справи, що перебуває упровадженні органів дізнання, досудового та судового слідства, тобто відноситьдії судового експерта на розсуд уповноваженого органу, в компетенції якогоперебуває провадження. Інструкція про призначення та проведення судовихекспертиз та експертних досліджень закріплює в п. 1.3.наступне: відповідно дочинного законодавства за дорученням правоохоронних органів (у тому числі длявирішення питання про порушення адміністративної чи кримінальної справи),посадових осіб Державної податкової адміністрації України, Державної митноїслужби України, Державної виконавчої служби, на замовлення адвокатів,захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, та їхпредставників, нотаріусів, банківських установ, страхових компаній, а такожінших юридичних і фізичних осіб можуть виконуватись експертні дослідження, що потребуютьспеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи.Таким чином, протиріччя між КпАП України, Законом України «Про судовуекспертизу» і Інструкцією очевидне – час допуску експерта до провадження усправах про адміністративні правопорушення різний – за чинним КпАп України,законом України «Про судову експертизу» (доречі як і за іншими процесуальнимикодексами України) – експерт залучається до справи у випадку необхідності надругій, центральній стадії провадження у справах про адміністративніправопорушення при підготовці справи до розгляду, за рішенням уповноваженогооргану, в провадженні якого знаходиться справа, Інструкція ж дозволяє залучатиексперта і на першій стадії провадження по справам про адміністративні правопорушення,для вирішення питання про порушення адміністративної справи взагалі.
Враховуючи це особа,яка притягується до адміністративної відповідальності, в моментпорушення справи,з'ясування причин і обставин вчинення правопорушення,процесуального оформлення результатів розслідуваннята направлення матеріалів для розгляду справиза підвідомчістю, фактично позбавлена права на дослідження певних доказовихматеріалів експертом на першій стадії провадження у справі про адміністративнеправопорушення, безперечно така нормативна обмеженість потребує свого усунення,надання законодавчого дозволу на призначення та проведення експертизи до порушення провадження по справі про адміністративне правопорушення, щозабезпечить змогу експерту реалізувати процесуальні права під час першої стадіїпровадження, а отже, буде сприяти всебічному, повному й об’єктивномудослідженню обставин справи, постановленню законних і обґрунтованих рішень.
Друга центральнастадія провадження — розгляд справи про адміністративне правопорушення тавинесення у ній постанови. Дана стадія є основною у зазначеному провадженні,адже саме в ній вирішуються найважливіші завдання провадження, фактичновирішується справа. Саме на даній стадії залучення та участь експерта впровадженні у справах про адміністративні правопорушення є максимальною. Самезасади діяльності експерта на даній стадії провадження у справах проадміністративні правопорушення знайшли своє більш-менш детальне нормативнезакріплення.
Виходячи з приписів КпАП дана стадія включає наступні процесуальнідії: підготовка справи до розгляду; слухання справи; прийняттярішення по справі та доведення його до відома.
На стадіїпідготовки справи до розглядуорган, що розглядає справу проадміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи,заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження,потерпілих, законних представників, а також при необхідності використанняспеціальних пізнань експерта призначити проведення експертизи. Отже, саме націй стадії органом, уповноваженим розглядати справу про адміністративнеправопорушення, призначається при необхідності використання спеціальних знаньекспертиза, а експерт має можливість реалізувати свої процесуальні права таобов’язки, і як підсумок експертної діяльності – надати експертний висновок. Приймаючи рішення пропроведення експертизи, орган, що здійснює адміністративно-деліктне провадженняуже має у своєму розпорядженні дані, які якоюсь мірою (ймовірно чи достовірно)підтверджують належність до справи матеріалів, що направляються експерту. Якправило, необхідність призначення експертизи полягає в підтвердженні чиспростуванні обставин, що містяться в цих матеріалах.
Питання, щопов’язані з місцем проведення експертизи, обставинами, що перешкоджають їїпроведенню, призначенням конкретного експерта, також вимагають свого вирішеннясаме на даній стадії провадження у справі про адміністративне правопорушення.А. Дусик, досліджуючи правовий статус експерта  провадженні по справах пропорушення митних правил зазначає, що пере5важна більшість експертиз з даногопровадження проводиться в експертній установі. Однак, притягнення експертів зінших установ, що не визнані експертними, не перешкоджає досягненню об’єктивноїістини в провадженні по справах про порушення митних правил. В нинішній час, якзазначає автор, склалося положення, при  якому митні органи в якості експертівпривертають фахівців з своєї галузі; вони володіють необхідними знаннями, щодозволяють правильно вирішувати питання, що виникають при розгляді справ даноїкатегорії, і це цілком виправдано, тим більше, що притягнення експерта тільки зекспертної установи або з іншого відомства ані в Митному кодексі України, ані вКпАП не закріплено [28, с. 34]. Таким чином, погоджуючись з даною думкою А.Дусик, на наш погляд, в КпАП щодо провадження у справах про адміністративніправопорушення доцільним вбачається законодавче закріплення, щодо права органу(посадової особи), уповноваженого розглядати справу про адміністративнеправопорушення вирішувати питання про призначення експертизи на свій розсуд,керуючись інтересами вчасного, всебічного, повного і об’єктивного розгляд всіхобставин по справі про адміністративне правопорушення.
Рішення пропровадження експертизи по справам про адміністративні правопорушення в юрисдикційнійдіяльності оформлюються звичайно у вигляді постанов уповноваженого органу(посадової особи), в провадженні якого знаходиться справа про адміністративнеправопорушення. Прицьому, винесена постанова про призначення експертизи повинна містити в собі вступну,описову і постановляючу частини. У вступній частині слід вказувати, який орган(посадова особа), призначає експертизу, місце і час винесення постанови, вописовій — обставини  справи про адміністративне правопорушення (стислу фабулусправи, фактичні і юридичні підстави призначення експертизи). Що ж стосуєтьсяпостановляючої частини, то в ній необхідно визначити, кому доручаєтьсяпроведення експертизи, коло питань, що підлягають з'ясуванню за допомогоюексперта, перелік матеріалів, наданих для дослідження.
Приорганізаціїслухання справиорган, в провадженні якого знаходиться справа проадміністративне правопорушення, викликає експерта, який не тільки надає свійписьмовий експертний висновок на поставлені питання, але й усні пояснення щодосвого висновку, який нині більшістю юристів розглядається як самостійний виддоказів, а отже, заслуговує на увагу.
Аналіз чинногоКпАП дозволяє стверджувати, що, на жаль, він не містить вимог щодо форми,змісту та структури експертного висновку, щодо провадження у справах проадміністративні правопорушення, отже,експерти змушені керуватися експертною практикою, яка відпрацювала певнуструктуру висновку, а також вказівками Інструкції про призначення тапроведення судових експертиз [Бичкова 49, 89], що є суттєвим не недоліком, який потребуєсвого усунення, адже аналіз чинних КПК України, КАС України, ЦПК Українисвідчать про нормативне закріплення вимог до даного процесуального доказовогодокументу.
Питання про юридичну природу висновку експерта довгий час залишалося спірнимі, незважаючи на проведені дослідження, однозначного вирішення не знайшло йдонині.
Як зазначає С. Бичкова висновок експерта є засобом доказування,доказом будуть фактичні дані, що містяться в ньому, а джерелом доказу –експерт, який проводив дослідження та надав суду фактичні дані [13, с. 127], якзауважує Степанова судовим доказом єне експертиза як засіб дослідження,отримання і пізнання фактичних обставин, а висновокекспертів, сформульований на основі експертизи [30, c. 9], а експертиза – це науковий,дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, щоформулюються у висновку експертів [30, с. 112]. С. Лапта, справедливо зауважує,що про висновок можна говорити з одного боку, як про процесуальний документ, аз іншого як про власне кінцевий результат проведеного дослідження, відповідьексперта на поставлені питання [55, с.33]. У цьому аспекті висновок експертаявляє собою результат розумової діяльності експерта, який базується наотриманих у ході дослідження даних та логічно виведених висновках. Ураховуючивищесказане, очевидним є те, що висновок експерта необхідно розглядативідповідно до його подвійної природи.
Для висновкуексперта як джерела доказів суттєвим є те, що він:
а) є результатомнауково-обґрунтованого дослідження;
б) походить відособи, яка володіє визначеними спеціальними знаннями, без використання якихбуло б неможливим саме дослідження;
в) дається здодержанням спеціально встановленого процесуального порядку;
г) ґрунтується назібраних у справі доказах [55, с.170].
Специфіка формування і змісту висновку експерта дала підставу деякимавторам вважати, що він займає особливе, виняткове місце . Такий погляд справедливо був підданий критиці вченими-процесуалістами. 
Висновокексперта як самостійний засіб доказування має свої особливості, які полягаютьнасамперед у тому, що експерт повідомляє суду фактичні дані, встановлені впроцесі проведеного дослідження на підставі спеціальних знань. Сторонам таіншим особам, які беруть участь у справі, необов’язково мати спеціальні знання,вони не повинні робити які-небудь дослідження для встановлення доказовихфактів.
Відомості експертформує автономно від органу, уповноваженого розглядати справу проадміністративне правопорушення, а потім викладає їх у своєму висновку. Характері зміст цих відомостей залежать від того, які ознаки, властивості чи якостівиділить експерт, які методи застосує, як проведе дослідження й оформить йогорезультати. Тому у висновку дуже важливе переконання експерта в правильності ідостовірності одержуваного ним результату проведених досліджень.
Разом з тим, навідміну від інших видів доказів, при доказуванні знання, викладені у висновкуексперта, відрізняються тим, що мають більше гарантій достовірності. Цепояснюється рядом об’єктивних факторів: незацікавленістю й об’єктивністюексперта, науковим характером відомостей, що містяться у висновку,відображенням у висновку всього шляху формування цього знання, можливістю черезіншого експерта повторно перевірити результати первісної експертизи і т.д.
Однак висновок експерта є рівним серед рівних, не маєпереваг перед іншими засобами доказування; він також підлягає дослідженню іперевірці, а фактичні дані, що містяться у ньому, оцінюються судом зазагальними правилами, адже, відомості, що містяться у висновкахексперта, є фактичними даними про ті чи інші обставини об’єктивної дійсності,слід підтримати думку висловлену С. Лаптою — експерт не є “науковимсуддею”, тобто його висновок оцінюється, як і будь-які інші докази [55, с. 49].
Так, зокрема, Т.В. Сахнова досить правильно зазначає, що у висновкуексперта варто розрізняти зміст (висновок, обґрунтований проведенимдослідженням, встановленням і професійною оцінкою експертом фактів) і форму(висновок як акт). Вони обидва однаково важливі при визначенні доказової сили фактичнихданих, що містяться у висновку експерта. Якщо висновок експерта суд визнаєнедостовірним, не заснованим на науковому дослідженні, або не буде дотриманаформа, незважаючи на обґрунтований і об’єктивний висновок, то це не дастьможливості визнати висновок засобом доказування, а фактичні дані, що складаютьйого зміст, – доказом [13, с. 175].
Перейдемо тепер до висвітленняпроблеми структури експертного висновку як процесуального документа. Складність полягає в тому, щовона похідна від структури спеціального дослідження, відбиває його особливості.
Органу. В провадженні якого знаходиться справа проадміністративне правопорушення, хоча він не є фахівцем, доводиться оцінюватидокази, котрі містяться у висновку експерта, з огляду на обставини їхспеціальної природи і можливі недоліки висновку . Тому важливим є виділитиосновні (необхідні) елементи структури експертного висновку.
У висновку, згідно з Інструкцією про призначення та проведення судовихекспертиз, виділяють три складові частини: вступну (формальну), дослідницьку і заключну(висновки).
Відповідно до п.4.11. цієїІнструкції у вступній частині висновку повинно бути вказано: назва експертизи, її номер, чи є вона додатковою,повторною, комісійною або комплексною; особа або орган, які призначили експертизу;дані про експерта (експертів): посада, прізвище, ім’я та по батькові, освіта,експертна спеціальність та стаж експертної роботи; науковий ступінь та вченезвання; дата надходження матеріалів до експертної установи і дата підписаннявисновку експертизи; де і ким винесена постанова або ухвала про призначенняекспертизи; питання, які належить вирішити експертові; найменування матеріалів,що надійшли на експертизу, спосіб доставки та вид упаковки досліджуванихоб’єктів; клопотання експерта про подання додаткових матеріалів, наслідки їхрозгляду; обставини справи, які мають значення для давання висновку, зобов’язковим зазначенням джерела їх отримання; відомості про осіб, які булиприсутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальне положення);попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомонеправдивого висновку; довідково-нормативні документи та методична література,які використовувались експертом при вирішенні поставлених питань (іззазначенням бібліографічних даних). Питання, які поставлені експертом з власноїініціативи, вказуються після питань, зазначених у постанові (ухвалі) пропризначення експертизи. При проведенні повторної експертизи у вступній частинівисновку експертизи викладаються відомості про первинні (попередні) експертизи:прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи чи місце роботиекспертів, номер і дата висновку експертизи, висновки досліджень попередніхекспертиз із питань, які були поставлені перед експертом на повторне вирішення,а також мотиви призначення повторної експертизи, які зазначені у постанові(ухвалі) про її призначення
Отже, як слушно зазначає Т.В. Сахнова, у вступній частинівикладається інформація, яка дозволяє індивідуалізувати проведенедослідження [86,с. 56].
Дослідницька частина згідно з п. 4.13 зазначеної Інструкції повиннамістити: відомостіпро стан об’єктів дослідження, застосовані методи дослідження, умови їхпроведення; посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз’яснення до них;експертну оцінку результатів дослідження. Описування результатів застосуванняінструментальних методів дослідження та проведення експертних експериментівможе обмежуватись викладенням кінцевих результатів. У зазначених випадкахграфіки, діаграми, таблиці, матеріали експертних експериментів маютьзберігатись у наглядових експертних провадженнях і на вимогу осіб, які маютьправо знайомитись з матеріалами експертизи, надаватись їм для вивчення. На нашудумку, право осіб, які мають право знайомитись з матеріалами експертизи, повиннобути закріплене не в Інструкції, а в процесуальному законі, тобто в КпАПУкраїни.
Крім цього, у дослідницькій частинівисновку повторної експертизи вказуються причини розбіжностей з результатамипопередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.
В заключній частині згідно з п. 4.14 зазначеної Інструкції викладаються висновкидослідження у вигляді відповідей на поставлені питання в послідовності, щовизначена у вступній частині./> На кожне з поставлених питань маєбути дано відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити./> У разі якщо заключний висновок не може бути сформульований устислій формі, допускається посилання на результати досліджень, викладених удослідницькій частині. Правильне оформлення висновку експерта має дуже велике значення дляправильної оцінки висновку судом. Тому ми вважаємо, що структура висновкуексперта, зважаючи на значення даного процесуального документу для об’єктивноговирішення справи про адміністративне правопорушення, повинна  визначатися вКпАП України, а не в підзаконному нормативно-правовому акті.
Стадія переглядусправи у зв'язку з оскарженням або опротестуванням постанови є факультативною,тобто необов'язковою, і настає лише у випадку оскарження або опротестуванняприйнятої постанови по суті справи. Право на оскарження постанови у справі проадміністративне правопорушення є однією з найбільш важливих гарантій захиступрав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Рольексперта на цій стадії в принципі не змінюється в порівнянні з попередньоюстадією. Як правило, найчастіше призначення додаткової, повторної, комплексної,комісійної експертизи більш ймовірно для даної стадії провадження у справах проадміністративні правопорушення, якщо в особи¸ що притягається до адміністративноївідповідальності, її законних представників, захисника є підстави для сумнівівщодо компетентності висновку експерта на попередній стадії провадження.
Отже. залежно від якості проведеноїекспертизи та її повноти на стадії перегляду справи, орган в провадженні якогознаходиться справа про адміністративне правопорушення, може призначитидодаткову, повторну чи комплексну експертизу.
Додаткову експертизу може бути призначено у разі недостатньої ясності абонеповноти висновку експерта ідоручається тому ж експерту або експертам.
Повторнаекспертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта,пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншимматеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм,які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можутьвизнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав сторін чи іншихосіб. В ухвалі про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, яківикликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта, томупроведення зазначеної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.
Комплексна експертиза необхідна, якщобез збагачення знань одного експертазнаннями інших фахівців неможливо датиправильні відповіді на питання органу, якийздійснює провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Можливістьпризначення повторної, додаткової, комплексно експертизи  при здійсненніпровадження у справах про адміністративні правопорушення необхідно передбачитив КпАП України.
Стадія виконанняпостанови про накладення адміністративного стягнення є останньою, завершальноюстадією провадження в справах про адміністративні правопорушення, її сутьполягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеногоправопорушнику постановою. На цій стадії експерт як учасник адміністративногопровадження у справах про адміністративні правопорушення не залучається.
Таким чином,підводячи підсумки, необхідно зазначити, що участь експерта в провадженні посправам про адміністративні правопорушення на сучасному етапі, максимальноповно реалізується на другій центральній стадії провадження – розгляді справипро адміністративне правопорушення та винесення у ній постанови, адже саме наданому етапі експерт залучається для надання висновку (на стадії підготовкисправи до розгляду) та надає письмовий експертний висновок, що аналізується таоцінюється уповноваженим органом, який здійснює провадження по справі проадміністративне правопорушення (на стадії слухання справи).
Варто відзначити,що ст. 273 КпАП протягом тривалого часу не зазначає жодних змін і зберігає своюконструкцію, запропоновану законодавцем ще у 1984 році. Чинний КпАП, що слідвизнати істотним недоліком, взагалі не містить регулюючих норм щодо форми, змісту та структуриекспертного висновку, в адміністративно-деліктному провадженні, отже, експерти змушені керуватися експертноюпрактикою, яка відпрацювала певну структуру висновку, а також вказівками Інструкції про призначення тапроведення судових експертиз, що є суттєвим не недоліком, який потребує свого усунення,адже аналіз чинних КПК України, КАС України, ЦПК України свідчать пронормативне закріплення вимог до даного процесуального доказового документу.

ВИСНОВКИ
Проведені дослідженнящодо статусу експерта як суб’єкта провадження у справах про адміністративніправопорушення дозволяють сформулювати наступні висновки і пропозиції щодовдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства:
1)На основі проведеного аналізу, а також виходячи з визначених характерних ознак,судову експертизу можна визначити як проведення на підставі рішення судуособою, яка володіє спеціальними знаннями та має спеціальний процесуальнийстатус (експертом), дослідження певних фактів та фактичних обставин справи зметою повідомлення суду відомостей, які мають значення для справи, щооформляється спеціальним документом – висновком експерта. Оскільки об’єктомсудової експертизи можуть бути лише матеріальні речі, то з метою усуненняпротиріч пропонується внести зміни до Закону України “Про судову експертизу”,виключивши з тексту поняття судової експертизи, закріпленого в ст. 1,слова “явищ і процесів”.
2) В провадженніу справах про адміністративні правопорушення питання законодавчого закріпленняпризначення та проведення експертизи свого віддзеркалення не знайшли, що слідрозглядати як недосконалість законодавства.
Аналіз основнихтеоретичних та практичних аспектів прав та обов’язків експерта вадміністративно-деліктному процесі як складових його правового статусудозволяють зробити висновок про те, що, чинне адміністративно-процесуальнезаконодавство, є застарілим і містить ряд неузгодженостей, лише в загальнихрисах фрагментарно окреслює права та обов’язки експерта в провадженні у справахпро адміністративні правопорушення, не конкретизуючи їх. Обмеженість данихелементів правового статусу експерта свідчить про необхідність розширення колаправ та обов’язків даного суб’єкта провадження у справах про адміністративніправопорушення, який хоча і не є головним при вирішенні справи, але активносприяє її правильному вирішенню. Не сприяє ефективності проведення експертизи вадміністративно-деліктному процесі наявність відсилок до інших законодавчихактів, тому доцільним вбачається уніфікувати та максимально повно закріпитиправа та обов’язки експерта саме на рівні адміністративно-процесуальногозаконодавства, шляхом змістовного та чіткого регламентування, збалансування таузгодження основних елементів правового статусу експерта, чітким визначеннямйого функцій та повноважень в КпАП України.
3) Базою длядеталізації та конкретизації правового статусу експерта у справах проадміністративні правопорушення може також слугувати кримінально-процесуальнезаконодавство, з яким адміністративно-деліктне перебуває у тісному«горизонтальному зв’язку», а саме за аналогією доцільно в КпАП закріпитиобставини його відводу.
4) Вивчення гарантійдіяльності експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення,дозволяє вказати на недосконалість їх правового регулювання, про що свідчитьаналіз чинного, і перспективного адміністративно-деліктного законодавства.Отже, одним із напрямів вдосконалення повинно стати закріплення саме на рівніадміністративно-процесуального законодавства гарантій діяльності експерта в провадженніу справах про адміністративні правопорушення за аналогією ізкримінально-процесуальним законом.
Відповідальністьза відмову експерта з’явитися за викликом суду, органу, посадової особи, якіздійснюють провадження, виправдана лише у відношенні до працівниківспеціалізованих експертних закладів, для яких провадження експертиз входить дослужбових обов’язків. Будь-які інші спеціалісти не повинні притягатися довиконання експертиз без їх згоди.
5) Доцільним, нанашу думку є перегляд щодо кримінальної відповідальності експерта за завідомонеправдивий висновок у провадженні по справам про адміністративніправопорушення, встановлення адміністративної відповідальності за аналогією зКпАП РФ для даного учасника провадження є найбільш прийнятним.
6) Визначаючимісце експерта в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративніправопорушення пропонуємо виходити із наступних положень: незважаючи на важливуроль експерта із забезпечення об’єктивності адміністративно-деліктного процесу,участь його у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є насучасному етапі факультативною; поділяючи суб'єктів провадження у справах проадміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючиправовий статус експерта, його слід віднести до індивідуальних суб'єктів;експерт належить до групи суб’єктів провадження у справах про адміністративніправопорушення, які не наділені владними повноваженнями; особливість позиційексперта полягає в тому, що його логічно та обґрунтовано відносять до груписуб’єктів, що не мають власної особистої зацікавленості у вирішенні справи, якісприяють здійсненню провадження своїми знаннями та діями, залучається до участіу справі при необхідності використання спеціальних пізнань.
Найбільш тіснийзв'язок експерта як учасника провадження у справах про адміністративніправопорушення простежується, і це безумовно обумовлено правовим статусомексперта, з органами, які уповноваженірозглядати справи про адміністративні правопорушення. Проте питанняпризначення і проведення експертизи законом не регламентуються, що слід визнатисуттєвим недоліком, який потребує свого усунення в адміністративно-деліктномузаконодавстві.
При виявленні увисновках експерта ряду фактичних неточностей, незначних розбіжностей у датах,арифметичних помилок, описок і т. ін., які могли виникнути в результатінедбалості експерта, або ж коли необхідно отримати роз’яснення обставин, якімають значення для справи (щодо спеціальних термінів, використаної методики,наукових джерел і т.ін.), по аналогії з КПК України необхідно закріпити в КпАПУкраїни можливості щодо може проведення роз’яснень експерта.
7) З метою підвищення рівня захищеності осіб, неповнолітніхабо осіб, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснюватисвої права, пропонуємо поряд із закріпленим правом законнихпредставників представляти інтереси зазначеної категорії законодавчозакріпити також необхідність обов'язкової участі у провадженні експерта,за аналогією з ст. 76 КПК України, завдяки чому експерт звичайно не будевиконувати представницьку роль, але завдяки його обов’язковій участі будезабезпечуватись повний, всебічний, компетентний розгляд справи проадміністративне правопорушення.
8) За аналогієюіз кримінально-процесуальним законодавством та адміністративним судочинством,на нашу думку, необхідно внести корективи до КпАП України, доцільно ліквідувати законодавчу прогалину, закріпившипаралельно із правовим статусом експерта, процесуальну фігуру спеціаліста,розмежувавши їх компетенцію щодо вирішення справ про адміністративніправопорушення, передбачити йоговідповідальність при відмові, ухиленні або неналежному виконанні обов’язків. Довідповідальності спеціаліста, як і до відповідальності експерта, слід підходитидиференційовано, а саме, дисциплінарна відповідальність спеціаліста моженаставати, якщо виконання обов’язку щодо справи входить до кола його службовихобов’язків. До недобросовісного спеціаліста слід застосовувати заходиадміністративної відповідальності. Крім того, бажано розширити ст. 275 КпАП, якарегламентує відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам таперекладачам, включивши до цього переліку і спеціаліста. Доцільністьданих змін в адміністративно-деліктному законодавстві України, обумовлюєтьсятакож аналізом позитивного зарубіжного досвіду з даного питання.
8) Участьексперта в провадженні по справам про адміністративні правопорушення насучасному етапі, максимально повно реалізується на другій центральній стадіїпровадження – розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесення уній постанови, адже саме на даному етапі експерт залучається для наданнявисновку (на стадії підготовки справи до розгляду) та надає письмовийекспертний висновок, що аналізується та оцінюється уповноваженим органом, якийздійснює провадження по справі про адміністративне правопорушення (на стадіїслухання справи). Необхідно до чинного КпАП внести норми щодо вимог до форми, змісту та структуриекспертного висновку.
На нашу думку, внесення зазначених положеньдо КпАП на сучасному етапі розвитку адміністративно-деліктних відносин вУкраїні удосконалить процедурудоказування по справі та сприятимезменшенню можливостей затягування справи, економії коштів сторін на проведенняекспертизи, часу розгляду справи тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.  Агєєв О.В. Прокурор як суб’єктадміністративного процесу: Автореф. дис. …канд… юрид. наук: 12.00.07 /Харківський національний університет внутрішніх справ. — Х., 2006. – 18 с.
2.  Адмiнiстративнаюстицiя: європейський досвiд та пропозицii для Украiни / Авт.-упоряд. I. Б.Колiушко, Р. О. Куйбiда. – К.: Факт, 2003. — 535с.
3.  Адміністративне право України.Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред.колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. –584 с.
4.  Адміністративне право України:Навчальний посібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю.Гулєвської. – К.:Істина, 2007. – 216 с.
5.  Адміністративне право України:Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
6.  Алексеев С.С. Общая теория права: В2-х т. — Т. 2. — М.: Юрид. лит., 1982. — 359 с.
7.  Алимджанов Б., Вальдман В.Компетенция эксперта в уголовном процессе // Ташкент. — Ташкентскийуниверситет. — 1986. – 251 с.
8.  Арсеньев В.Д. Соотношение понятийпредмета и объекта судебной экспертизы // Проблемы теории судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1980. – Вып. 44. –С. 3 – 24.
9.  Астахов Д. правовое положениеучастников производства по делам об административных правонарушениях: Дис.…канд… юрид. наук: 12.00.14. – М., 2005.
10.     БандуркаО.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навчальнихзакладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
11.     БахрахД.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях:Пособ. для слушателей народныхуниверситетов. – М.: Знание, 1989. – 96 с.
12.     БелкинР.С. Нерешенные вопросы организации и правового статуса судебной экспертизы //Вопросы теории судебной экспертизы и совершенствования деятельностисудебно-экспертных учреждений. Сб. науч. тр. ВНИИСЭ. М. — 1988. – С.9 – 17.
13.     БичковаС.С. Експертиза в цивіцльтному процесі: Дис. … канд.юрид. наук 12.00.03 /Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 177 с.
14.     БородинС.В., Палиашвили А.Я.  Вопросы теории и практики судебной экспертизы. М.: Госюриздат, 1963. – 253 с.
15.     БородінІ.Л. Адміністративно-юрисдикційнийпроцес: Монографія. — К.: Алерта, 2007. — 184 с.
16.     ВащенкоС.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навч. посіб. -  Запоріжжя: Юридичнийінститут МВС України, 2001. — 142 с.
17.     Виконавчавлада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. К.:Ін-Юре, 2002. — 668с.
18.     ВитрукН.В. Основы теории правового положення личности в социалистическом обществе.- М., 1979.
19.     ВладимировЛ.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000 – 464 с.
20.     ГолосніченкоІ.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навч. посіб. / За заг. ред…д.ю.н., проф. І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2003. – 256 с.
21.     ГольдманА.М. Правовые основания и формы применения специальных познаний в советскомуголовном процессе. // В кн.: Вопросы экспертизы в работе защитника. М. – 1970.– с.26-31.
22.     Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М. Чечота. – М.: Проспект, 1998. – 472 с.
23.    Гродзинский М.М. О способахполучения доказательств в советском уголовном процессе // Советская юстиция. –1958. – № 6. – С. 46 – 48.
24.    Грузкова В.Г. О специальных знанияхэксперта-почерковеда // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканскиймежведомственный научно-методический сборник. – К.: Издательство при Киевскомгосударственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1979. –Вып. 18. – С. 75 – 77.
25.     ДанількевичМ.І. Адміністративнеправо України: Навч. посібник. — Дніпропетровськ: Дніпропетровськийнаціональний університет, 2001. — 134 с.
26.     Доля Е.А.Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. — М.: Изд-во СПАРК. — 1996. – 209 с.
27.    Дулов А.В. Процессуальныепроблемы судебной экспертизы: Автореф. дис.… д-ра юрид. наук / МГУ им.М.В. Ломоносова. – М., 1963. – 24 с.
28.     ДусикА.В. Правовий статус експерта у провадженні по справах про порушення митнихправил // Митна справа. – 2002. — №» 1. – С. 27 – 35.
29.     ЖильцовО.Л. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: процесуально-правовийаспект: Автореф. дис. …канд… юрид. наук: 12.00.07 / – Х., 2007.
30.     Жуков Ю.М. Судебная экспертиза в советском гражданскомпроцессе: Автореф.дис…канд. юрид. наук (12.00.02) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. — М., 1965.- 17 с.
31.     ЗабарнийГ.Г., Калюжний Р.А., Шкарлупа В.К. Адміністративне право України: Навч. посіб.– К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. – 212 с.
32.     Звягинцева Л.М., Плюхина М.А., Решетникова И.В.Доказывание в судебной практике по гражданским делам. – М.:Норма-Инфра-М, 1999. – 284 с.
33.     ЗиновьевА.В. Гарантии свободы выборов представительных органов // Государство и право.– 1995. – №1. — С. 15-23.
34.     ЗолотопупС.В. Административн; аяответвенностьо: справочное пособие // Библиотека бухгалтера. — 1999.—№9-10(86-87).-123с.
35.     Інструкціяпро призначення та проведення судових експертиз / Затверджена наказом МЮУкраїни № 53/5 від 08.10.1998 р., із змінами, внесеними згідно з наказами МЮУкраїни № 144/5 від 30.12.2004 та №59/5 від 10.06.2005 // zakon.rada.gov.ua
36.     Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств. – Будапешт:“Кезгаздашаги эш Йоги”, М.: Юрид. лит., 1985. – 136 с.
37.     КіваловС.В. Адміністративне право України: Підручник. – Одеса: Юрид. літ, 2003. – 896с.
38.     КлейнманА.Ф. Основные вопросы теории судебных доказательств в советском гражданскомпроцессе. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1955. – 240 с.
39.              Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. — К.: Головнеє издательство Издательского обьединения «Вищашкола», 1979. — 230 с.
40.     КодексУкраїни про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. –1984. – Додаток до № 52. – Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).
41.     КодексУкраїни про адміністративні проступки: Проект, підготовлений Центромполітико-правових реформ // www. pravo. оrg. Uа
42.     КолдинВ.Я. Экспертиза в управлении и праве // Вісник Луганського інституту внутрішніхсправ. – Луганськ, 2000. – С.176 –200.
43.     КоліушкоІ. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія. — К.: Факт,2002. — 260 с.
44.            Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративніправопорушення України. -    Запоріжжя: Верже, 2000. — 240 с.
45.            Коломоєць Т.О.,  Сквірський І. О. Виправні роботи зазаконодавством України: теорія, досвід та практиказастосування:Монографія. — К.: Істина, 2008. — 184 с.
46.     Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовийфеномен / Національна академія внутрішніх справУкраїни. — К.:Юрінком Інтер, 2004. — 528 с.
47.     Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне правоУкраїни. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.
48.     Кон И.С.Социология личности. — М.: Политиздат, 1967. — 383 с.
49.     КонституціяУкраїни: Прийнята на п¢ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України.- 1996.- № 30.- Ст. 141.
50.     Кримінальнийпроцес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М.Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого таВ.М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – 496 с.
51.     Кримінально-процесуальнийкодекс України: Закон України від 28 грудня 1960 року // ВВР Української РСР. –1961. – № 2. – Ст. 15. (із наступними змінами і доповненнями).
52.     КрыгинЕ.В. Криминалистическая экспертиза в административном процессе: дис…канд. юрид.наук / Х., 1982. — 189 с.
53.     Крылов И.Ф. Административная экспертиза // Сборникнаучно-практич. Работ судебных медиков и криминалисторв. – Л., 1966. Вып. 3. –С. 193.
54.     КузьменкоО. В. теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. – К.: Атіка,2005. – 352 с.
55.     ЛаптаС.П. Правові та наукові основи використання судових експертиз при розслідуваннізлочинів: Дис. … канд.юрид. наук 12.00.09 / Харківський національнийуніверситет внутрішніх справ. – Х., 2006. – 227 с.
56.     Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальныхзнаний в следственной и судебной практике. – К.: КГУ, 1987. – 100 с.
57.     Лук’янецьД.М. Адміністративно-деліктнні відносини в Україні: теорія та практикаправового регулювання: Монографія – Суми: АТД «Університетська книга», 2006. –367 с.
58.     ЛукашевичВ.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методикаисследования, перспективы использования: Монография. – К.: Укр. акад. внутр.дел, 1993. – 194 с.
59.     ЛуневА.Е. Вопросы административного процесса // Правоведение. – 1962. — № 2. – С.49.
60.     МаховВ.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений:Монография. — М., Изд-во РУДН, 2000. – 296 с.
61.     МаховВ.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений:Монография. – М.: РУДН, 2000. – 296 с.
62.    Мирский Д.Я. Предмет исистема фототехнической экспертизы // Теоретические вопросы судебнойэкспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЕ, 1981. – Вып. 48. –С. 44 – 67.
63.     Митнийкодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст.288.
64.     Митричев В. Форма заключения эксперта //Социалистическая законность. – 1957. – № 5. – С. 50 – 53.
65.     МосквичЛ.М. Правовий статус судді: поняття та зміст // Вісник Запорізького юридичногоінституту. — 2000. — № 4. — С. 223 — 229.
66.     Настановапро діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України / Затвердженанаказом МВС України № 682 від 30.08.1999 р.
67.     НерсесянцВ. С. Философия права: Учеб. для вузов / Ин-т государства и права. – М.:НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 652 с.
68.     НеугодниковА.О. Правовий статус адміністративного суду в Україні: адміністративно-правовийаспект: Дис. … канд.юрид. наук 12.00.07 / Одеська національна юридичнаакадемія. – Одеса, 2006. – 166 с.
69.     НикифоровВ.М. Вопросы советской криминалистики, М., 1951.- 205 с.
70.     Общаятеория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. — М.: Юристъ, 1994. — 360 с.
71.     Орлов Ю.К. Заключение эксперта как источник выводногознания в судебном доказывании: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 /Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1985. – 55 с.
72.     ОрловЮ.К. Производство экспертизы в уголовном процессе. – М.: Юридическаялитература, 1982. – 178 с.
73.     Основыгосударства и права: Учеб. Пособие  / Под ред. В.В. Комарова; Нац. юрид. акад.Украины, 1997. –  245 с.
74.    Палиашвили А.Я. Экспертиза всуде по уголовным делам. – М.: Юридическая литература, 1973. – 142 c.
75.     ПеденчукА.К. Заключение судебного эксперта: организация и проведение — М.: Юрид. лит.1979. -106 с.
76.     ПерепелюкВ.Г. Адміністративний процес / Чернівецький національний ун-т ім. ЮріяФедьковича / О.Д. Круп чан (наук. Ред..). – Чернівці: Рута, 2001. – 240 с.
77.     ПетрухинИ.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. – М.:Юр. лит., 1964. – 264 с.
78.     ПриймаченкоД.В. Суб’єкти провадження у справах про порушення митних правил: проблемніпитання процесуального статусу // Митна справа. – 2006. — № 6. – С. 3 – 6.
79.     Притузова В.А. Оценка заключения криминалистическойэкспертизы вышестоящим судом. – М.: МГУ, 1961. – 38 с.
80.     Просудову експертизу в кримінальних і цивільних справах: постанова ПленумуВерховного Суду України від 30.05.97 р. № 8 // Бюлетень законодавства іюридичної практики України.- 2002.- № 7: Судові експертизи в Україні.- С.23-29.
81.     Просудову експертизу: Закон України від 25.02.1994 р. // Бюлетень законодавства іюридичної практики України. – 2002. – №7: Судові експертизи в Україні. – с.5 –10.
82.    Ревака В.М. Формивикористання спеціальних пізнань в досудовому провадженні: Дис. … канд.юрид.наук 12.00.09 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2006.– 197 с.
83.     РоссинскийБ.В. Административная ответственность: Курс лекций. – М.: Норма, 2004. – 448 с.
84.    Руденко А.В. Адмністративнесудочинство: становлення та здійснення: Дис. … канд.юрид. наук 12.00.07 /Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 209 с.
85.     Сахнова Т.В. Основы судебно-психологической экспертизыпо гражданским делам. – М.: Юристъ, 1997. – 136 с.
86.     СахноваТ.В. Судебная экспертиза. – М.: Городец, 2000. – 368 с.
87.     СеливановН.А. Основания и формы применения научно-технических средств и специальныхзнаний при расследовании преступлений // Вопросы по борьбе с преступностью: М.,1968. — № 7. – С. 112.
88.     Словарьиностранных слов. – 18-е изд., стер. – М.: Русский языцк, 1989. – 624 с.
89.    Словник іншомовних слів / Заред. О.С. Мельничука. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Головна редакціяукраїнської радянської енциклопедії, 1985. – 966 с.
90.     Современныйфилософский словарь / Под ред.В.Е. Кемерова. – Москва – Бишкек. – Екатеринбург:Издательство «Одиссей», 1996. – 608 с.
91.     Справочнаякнига криминалиста. / Под редакцией доктора юридических наук, профессора Н.А.Селиванова. – М.: НОРМА, 2000. – 727 с.
92.     СтариловЮ.Н. Курс общего административного права. В 3 т. — Т.1: История. Наука.Предмет. Нормы. Субъекты. — М.: Издательство „НОРМА", 2002. — С. 418.с.728,с420 с.142 с.424.
93.     СтахівськийС.М. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі. Навчальнийпосібник. – К.: Олан, 2001. – 511 с.
94.     СтепановаТ.В. Доказування та докази в господарському процесі України: Дис. … канд.юрид.наук 12.00.04 / Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. – Одеса,2002. – 188 с.
95.     СтеценкоС.Г. Адміністративне право України: Навч. посіб. — К: Атіка, 2007. – 624 с.
96.     СуріловО.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. — Одеса:
Астропринт, 1998. — 224 с.
97.     Т.О.Коломоєць, Р.В. Сінєльнік Захисник у провадженні у справах про адміністративніправопорушення: Монографія. – К.: Істина, 2008. – 148 с.
98.     Теориягосударства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. — М.: Юристъ,2000. — 771 с.
99.     Теориягосударства и права: Учеб. для студентов вузов / С. С. Алексеев, П. Т. Васьков, И. Я. Дюрягин и др.; Под ред. С. С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1985.– 479 с.
100.    Теориядоказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Н.В. Жогина. – М.:Юридическая литература, 1973. – 735 с.
101.    Тертышник В.М. Экспресс — исследования вещественных доказательств на первона­чальном этапе расследования// Проблемы предварительного следствия и дознания: Сб. науч. тр.-  М.: ВНИИ МВДСССР, 1987. – С.96-107.
102.    ТертышникВ.М., Слинько С.В. Теория доказательств. – Харьков: Арсис, 1998. – 256 с.
103.    Тищенко Н.М.Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории ипути совершенствования / Нац. юрид. акад. Украины. – Х.: Право, 1998. – 268 с.
104.    Тищенко Н.М. Гражданин вадминистративном процессе / Нац. юрид. акад. Украины. – Х.: Право, 1998. – 186с.
105.   Тодощак О.В. Спеціаліст та експерт у провадженні посправах про порушення митних правил // Митна справа. – 2001. — № 2. – С.37-39.
106.   Треушников М.К. Судебные доказательства. – М.: Городец, 1997. – 318 с.
107.   Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. – М.:Госюриздат, 1960. – 176 с.
108.    Халфина Р.О. Общее учение оправоотношении. — М.: Наука, 1974. — 351 с.
109.    Цивільний кодекс України //Офіційний вісник України – 2003. – № 11. – Ст. 461.
110.    Черв’якова О. Актуальіпитання забезпечення прав громадян, підданих адміністративному арешту // ПравоУкраїни. – 2006. — № 2. – С. 35 – 37.
111. Шапоров Ю.И. Предмет судебнойэкспертизы как практической деятельности // Актуальные проблемы теории ипрактики судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1989. –С. 185 – 196.
112.    Шляхов А.Р. Судебнаяэкспертиза: организация и проведение. М.: Юрид. лит. 1979. – 318 с.
113.    Шляхов А.Р. Судебнаяэкспертиза: организация и проведение. М.: Юрид. лит. 1979. – 318 с.
114. Юдельсон К.С. Судебные доказательстваи практика их использования в советском гражданском процессе. – М.: Госюриздат,1956. – 298 с.
115.   Юридический энциклопедический словарь /Ред. кол.: А.Я.Сухарев(гл. ред.) и др. – М.: Совет. энцикл., 1984. – 415 с.
116. Юридична енциклопедія / Під ред. Ю.С.Шемшученка; НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К.:Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1999. – Т. 2. – 741 с.
117.    Юридична енциклопедія: в 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. – Т.1 – К.: Вид-во «Українськаенциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1998. – 672 с.
118.    Якимов Ю.Я. Статус субъектаадминистративной юрисдикции и проблеми его реализации. — М.: Проспект, 1999. — с. 14., с.327.
119. Яременко В., Сліпушко О. Новийтлумачний словник Української мови у 4-х т. – Т.2. – К.: Вид. Аконіт, 1998. –910 с.

Додаток А
Можливості судових експертиз по
встановленню властивостей невідомого правопорушника
 Властивості особи Судові експертизи 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 1. Соціально-демо-графічні властивості: а) стать + + + + + + б) вік + + + + + + в) рівень освіти + г) місце формування мови + 2. Морально-психо-логічні властивості: а) психологічні риси + + б) патологія поведінки + 3. Функціонально-динамічні властивості: а) голос + б) хода + в) почерк + г) письмова мова + д) усна мова + е) професійні навички + + + 4. Анатомо-морфо-логічні властивості: а) анатомічні елементи зовнішності + + + + + б) будівля шкіри + + + 5. Біологічні властивості +
Судові експертизи:
1 – Почеркознавча, 2– Авторознавча, 3 – Трасологічна (сліди рук),
4 – Трасологічна(сліди ніг), 5 – Трасологічна (сліди зубів),
6 – Трасологічна(сліди губ), 7 – Трасологічна (сліди знарядь)
8 – Фоноскопічна, 9 –Портретна, 10 – Технічна експертиза документів, балістична, вибухотехнічна,наркотичних засобів, 11 – Судово-медична,
12 –Психолого-психіатрічна.