Зміст стр.
Вступ ……............…………………....………………………3-4
1. Поняття таджерела авторського права ….......……….....…… 5-7
2. Об’єктиавторського права ….........................................…… 8-10
3. Суб’єктиавторських відносин… 11-16
4. Суб’єктивнеавторське право, його зміст та межі… 17-27
5. Поняттясуміжних прав ….....…......…… 28-36
Висновок по темі…………………………………………....…… 37-39
Перелік посилань………………………………………...……… 40-41
Списоквикористаної літератури ……………………….........… 42-43
Вступ
Цивільне право не регулює безпосередньо творчу науково-технічну,літературну та іншу діяльність. Процес науково-технічної і художньої творчостізалишається за межами дії його норм.
Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства навже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне іморальне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасногоцивільного права регулюють відносини з організації (на підставі договорів)створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної,художньої та іншої творчої діяльності.
Норми цивільного права сприяють підвищенню культурного рівнясуспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніхцінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, кориснумодель, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак та іншезабезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу,підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможністьпродукції.
Основними методами,завдяки яким буде розкрита тема даної курсової роботи є: дедуктивний,індуктивний, описовий та метод порівняльного аналізу. Автор вважає, що актуальністьтеми полягає в тому, що достатнє законодавче забезпечення даної сферидіяльності суспільства, а також певної людини окремо, сприяє активному розвиткув Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в іншихвидах творчої діяльності.
Слід зазначити,що Україна вже має достатнє законодавче регулювання ініціативи в галузі науки,техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності, оскількиКонституція України гарантує громадянам право на результати своє інтелектуальної,творчої діяльності. Крім того, ці ж засади реалізовані і в Цивільному кодексіУкраїни (книга четверта), яка складається з 12 глав (ст. 418-508), і в ЗаконіУкраїни «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року,і в ряді інших нормативно-правових актів. До того ж, слід додати, що дана темависвітлена у підручниках та навчальних посібниках різних українських авторів,наприклад, таких як М.І. Панченко, В.І. Борисової, Л.М. Баранова, І.В.Жилінкова, О.А. Підопригори, І.А. Безклубого та багатьох інших.
Що ж стосуєтьсясамого авторського права, то під цим поняттям розуміють особистінемайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов’язані зістворенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва. А під суміжнимиправами – права виконавців, виробників фонограм і відеограм таорганізацій мовлення.
Авторське право ісуміжні права охороняються Законом:
v строк чинності майнових правінтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, щовідліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останньогоіз співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених Законом;
v строкчинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п’ятдесятроків, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першогозапису виконання, а за відсутності такого запису — з 1 січня року, наступногоза роком здійснення виконання;
v строкчинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограмуспливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного зароком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесятироків від дати її вироблення — з 1 січня року, наступного за роком виробленняфонограми, відеограми.
v строкчинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму)організації мовлення спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січняроку, наступного за роком її першого здійснення.
Як бачимо, з усього вищевикладеного – авторське право і суміжніправа посідають значне місце в системі інститутів інтелектуальної власності іохороняються відповідним чином за це Законом.
1. Поняття та джерела авторського права.
Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність,література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні заформами, прийомами, способами об’єктивного вираження духовного багатства людини,є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язкуз їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себеавторське право. В об’єктивному розумінні авторське право — цесукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідокстворення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивномурозумінні — це сукупність прав, які належать автору або йогоправонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури,науки і мистецтва.
У зв’язку з прийняттям Закону України «Про авторське право ісуміжні права» Верховна Рада України Постановою від 4 лютого 1994 року внесладо ЦК УРСР такі зміни:
1. Статтю 472 викласти у такій редакції: «Стаття 472.Законодавство України про авторське право і суміжні права. ЗаконодавствомУкраїни охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхправонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки,літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробниківфонограм та організацій мовлення (суміжні права).
Відносини, що складаються у зв’язку зі створенням і використаннямоб’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України «Проавторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України.
2. Статті 473-513 виключити.
Завдання авторського права — встановити найсприятливішіправові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієїдіяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересівавтора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечуєширокий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.
Джерела авторського права представлені нормативнимиактами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.),конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Проавторське право і суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвиткуінтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів КонституціяУкраїни присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянамУкраїни свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової ітехнічної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володіти, користуватися ірозпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У статті55 Конституція України надає судовий захист правам та свободам людини ігромадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності,визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями допродуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошуєв статті 13, що об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури,мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результатиінтелектуальної діяльності. Стаття 41 цього Закону встановлює, що твори науки,літератури і мистецтва є об’єктами права інтелектуальної власності [2, 41]. У новому ЦКУкраїни відносинам у сфері авторського права присвячена окрема глава 36 «Правоінтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (Авторськеправо)», яка містить 16 статей (433-448).
На думку автора, важливе значення у регулюванні авторськихвідносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимутьсяКабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами ітворчими спілками.
Для правильного і однозначного застосування законодавства призахисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, щовиникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематичноузагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляєсуди.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлятьміжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніхтворів (1886), яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська)конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони правартистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організаціймовлення (1961); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальноївласності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевськаконвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їхвідтворення (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несутьсигнали, які передаються через супутники (1974) [3, 547].
Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язкикраїн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародногоспівробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорівє конституційним правом.
Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановленоінші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське правоі суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору [4, 5].
2. Об’єкти авторського права.
Об’єктом авторського права є твір науки, літературичи мистецтва, виражений у будь-якій об’єктивній формі. Твір — церезультат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті433 ЦК і статті 8 Закону про авторське право вміщено перелік об’єктівавторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови,лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові,технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтватощо. Закон не дає повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життяу своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об’єктивного вираженнятворчої діяльності людей.
Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той,що має певні, встановлені Законом, ознаки:
а) творчий характер;
б) вираження в об’єктивній формі.
Об’єктом авторського права може бути лише твір, який є результатомтворчої праці автора. Не вважається об’єктом авторського права суто технічнаробота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть йоголітературна обробка — редагування, коректура тощо) [5, 225].
Твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але обов’язковопридатній для відтворення, сприймання. Сама об’єктивна форма може бути усною,письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографіїтощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався узакінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні убудь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права.
Об’єктами авторського права можуть бути хореографічні твори іпантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощопороджують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору ірозміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів [6, 387].
Самостійним об’єктом авторського права є переклад твору іншоюмовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.
До об’єктів авторського права належать різні види музичних творівз текстом або без нього (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і вокальні- пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери, оперети, балет.Музичні твори, якщо вони не записані, об’єктом авторського права стають змоменту першого публічного виконання.
Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки,літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньоїцінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різногохудожнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором дляпублікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).
Але при цьому слід мати на увазі, що Закон України «Про авторськеправо і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року не містить такоїознаки твору, як його достоїнство. Тобто правова охорона твору надаєтьсянезалежно від його достоїнства. Зазначений Закон в попередній редакції прямопередбачав, що твори підлягають охороні незалежно від їх «достоїнства».
Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений утій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературнуабо інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі,макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика,живопис, архітектура, графіка. Іноді художній твір як єдине ціле з’являєтьсявнаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичнітвори (або музика і текст, або музика і танець).
Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складнітвори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми(літературний текст, музика, декорації тощо). Об’єктом авторського прававиступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об’єктами авторського права ваудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст,робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовоючастиною до твору (стаття 17 Закону про авторське право).
Отже, твір як об’єкт авторського права втілений у певнуматеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське правона твір (як нематеріальний об’єкт авторського права) і право власності на річ,у яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об’єктавторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, у яку матеріальновтілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але неавторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторськихправ [7, 12].
3. Суб’єкти авторських відносин.
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу,картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бутигромадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору»і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Авторомтвору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тількифізична особа, причому незалежно від віку.
Суб’єктом авторського права може бути автор твору, атакож інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок Закону,договору або спадкування. Так, відповідно до статей 16, 17 і 19 Закону проавторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали,інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ.Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснилойого зйомку, на телепередачі — відповідним телевізійним організаціям.
В інших випадках авторське право може перейти від автора до іншихосіб — правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так,за статтею 29 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіятипосяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповіднодо статті 31 цього Закону майнові права автора можуть бути об’єктом цивільнихправочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайновіправа. Отже, суб’єкти авторських прав — не автори — не можуть мати права, якімають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід’ємними від нього.
Авторське право автора прийнято називати первісним, аавторське право правонаступників – похідним [8, 205].
На твори, вперше випущені у світ на території України або які невипущені, але перебувають на території України у будь-якій об’єктивній формі,авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншимиправонаступниками незалежно від громадянства (стаття 3 Закону про авторськеправо). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступникамитакож на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якійоб’єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами єгромадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на територіїУкраїни (пункт 3 статті 3 Закону про авторське право).
Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів, творияких уперше опубліковано в іншій країні та протягом 30 днів після цьогоопубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживанняавтора.
За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені усвіт або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземноїдержави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких береучасть Україна[9, 197].
Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизнянихавторів може бути визнане на території України у разі передачі їм цього права упорядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.
Порядок передачі українським автором права на використання йоготвору на території іноземної держави також встановлюється законодавствомУкраїни і може бути здійснений через Державний департамент інтелектуальноївласності.
У зв’язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорониавторських прав Україна взяла на себе обов’язки за цією конвенцією. Відповіднодо її положень кожна держава-учасниця конвенції надає громадянам іншихкраїн-учасниць конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власнимгромадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів,закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за кордоном.Всесвітня конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні,кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.
Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є однаособа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів.Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ниминазиваються співавторством (стаття 13 Закону про авторськеправо). Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільнеспівавторство;
б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зіспівавторів написав ту чи іншу частину, — роздільне співавторство[10, 498].
Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для йоговизначення необхідні певні умови:
1) твір, створений спільною творчою працею співавторів, повиненбути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле.Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кількаглав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері,опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту не опера, танець безмузики — не балет. Проте можливо й таке поєднання двох форм творчості, колижодна з них не втрачає самостійного значення, але у такому разі не будеспівавторства;
2) спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо одинрозповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує — це неспівавторство;
3) має бути угода про спільну працю над твором;
4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігаєавторське право на свою частину, водночас він є співавтором твору в цілому.Співавторство має бути добровільним;
5) при нероздільному співавторстві твір може використовуватисялише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншоговикористання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор неможе без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використанняабо зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавторможе доводити своє право в судовому порядку;
6) винагорода за використання твору належить співавторам у рівнихчастках, якщо в угоді не передбачається інше [11, 13].
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, заяким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданнямпевної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право наколективний твір належить юридичній особі.
Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права ітой, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографіститощо).
Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ,підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконанняслужбових обов’язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайновіправа належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використаннятвору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах(роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право навикористання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належатьроботодавцеві, але за таких умов:
1) твір створено у зв’язку з виконанням трудового договору, тобтона підставі трудового договору (контракту) [12, 681];
2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовимдоговором (контрактом) (стаття 16 Закону про авторське право). Майнові праваінтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудовогодоговору, належать його творцеві і роботодавцеві спільно.
Розмір авторської винагороди за створення і використання твору,створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплативстановлюється у договорі між автором і роботодавцем.
Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-якафізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставіцивільної угоди відповідно до статті 31 Закону про авторське право. Крім того,авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторськеправо, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування(стаття 29 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищатиавторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору,а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі тарепутації автора (стаття 439 ЦК).
Відповідно до статті 28 згадуваного Закону авторське право дієпротягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але із загальногоправила цією ж статтею передбачено винятки:
1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягомусього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;
2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів дієпротягом 70 років після їх реабілітації;
3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але вмежах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікуваннятвору;
4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом,авторське, право діє протягом 70 років від дати обнародування.
В усіх зазначених випадках чинність авторського права починаєтьсяз 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичніфакти.
Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню,спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, щоможе завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.
Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи неохоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.
Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільновикористовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Протетаке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону проавторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім’я, правопротидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а такожбудь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутаціїавтора.
Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплатиспеціальних відрахувань за використання на території України творів, які сталинадбанням суспільства.
4. Суб’єктивне авторське право,його зміст тамежі.
Відповідно до Закону авторові належать особисті немайнові імайнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням будь-якоготвору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторськихправ не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторськеправо, для сповіщення про свої права може використати знак охорониавторського права, який вміщується на кожному примірнику твору іскладається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка маєавторське право, і року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочністьна твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строкуохорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідченняпро авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і датаопублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.
Державну реєстрацію здійснює Державний департамент інтелектуальноївласності у встановленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридичнапрезумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не будедоведено інше.
Особисті (немайнові) права автора - це правоавторства, право на авторське ім’я, право на недоторканність твору [13, 438].
Право авторства полягає в тому, що тільки справжнійтворець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, щовикористовують твір, зобов’язані зазначати ім’я його автора. Право авторствазакріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення длясуспільної оцінки як твору, так і особи автора [14, 423].
Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіхвипадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва абофотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім’я автора незгадується з чисто технічних причин.
Право на авторське ім’я дає авторові змогувипустити свій твір за власним ім’ям, умовним (псевдонімом) або взагалі беззазначення імені (анонімно).
Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім’ям, тобтозазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим стаття 14 Закону про авторськеправо надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриттяпсевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор усвоєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчихорганів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’яавтора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканність твору визначається як правопротидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору абобудь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутаціїавтора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншомувикористанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступниківвносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначенняімені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаванийтвір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншимипоясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Українітиповими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна булозробити лише за згодою автора (статті 423, 438 ЦК України).
Крім того, Закон про авторське право (пункт 4 статті 14) надаєавторові право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якомуіншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора.Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, алевідповідно до статті 29 Закону про авторське право спадкоємці також наділяютьсяцим правом. Відповідно до статті 30 згадуваного Закону особи, яківикористовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов’язані такождодержуватися вимог недоторканності твору, викладених у пункті 4 статті 14цього ж Закону.
Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснюєДержавний департамент інтелектуальної власності.
Право автора на недоторканність полягає і в тому, що перекладтвору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора абойого правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лишеза умови збереження цілісності та змісту твору.
Майновіправа автора чи іншої особи, яка має авторське право. Передусім автору чи іншійособі, яка має авторське право, належить виключне право на використаннятвору в будь-якій формі і будь-яким способом (пункт 1 статті 15 Законупро авторське право). Це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належитьавторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на тевідповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом проавторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).
Право на оприлюднення твору. За Законом про авторськеправо обнародування твору — це дія, що робить твір доступним дляпубліки, якими б засобами це не досягалося. Його ще називають правом випускутвору у світ. Відповідно до Закону твір вважається випущеним у світ(опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічнопоказаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способомповідомлений невизначеному колу осіб [15, 725].
Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним єте, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору усвіт залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні,драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчогомистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях длязагального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятнихмісцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання,передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання нот.
Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твірз викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб(наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконаєсонату на сімейному вечорі).
Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тількивін має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цихправ дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданихзбитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випускуйого у світ.
Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право,виключне право дозволяти або забороняти:
1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більшепримірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- івідеозапису, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання велектронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору (стаття 441 ЦК).
2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічневиконання — це подання за згодою суб’єктів авторського права і (або)суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхомдекламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живомувиконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за виняткомпередачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть-бути присутніособи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих сім’ї,незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або врізних місцях і в різний час.
Публічне сповіщення (доведення до загального відома) — передача зазгодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав за допомогоюрадіохвиль (а також лазерного проміння, гамма-проміння тощо), у тому числі звикористанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів абобудь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового,оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або)зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовленнятощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб урізних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеноїпередачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
3. Публічна демонстрація і публічний показ — публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми, публічне одноразовечи багаторазове представлення публіці за згодою суб’єктів авторського права і(або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які неналежать до звичайного кола однієї сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї,аудіовізуального твору чи зафіксованого на відеограмі виконання або будь-якихрухомих зображень.
Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу абопримірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організаціїмовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних правбезпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадрутощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою іншихпристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи,які не належать до звичайного кола однієї сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї,яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і водин і той же час або в різних місцях і в різний час (публічний показаудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадріваудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводахуже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Тут дієзагальне правило. Будь-яка організація мовлення вирішила передати в ефір чи попроводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи попроводах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволуавтора твору чи його правонаступників.
5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твіріншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхтоінший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слідвідрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.
Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, апотім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, тотакий переклад може бути здійснено лише за згодою автора оригінального твору, атакож автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладеноросійською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твірукраїнською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго(його спадкоємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а такожавтора перекладу цього твору російською мовою.
6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки,розповідного в сценарій чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів(аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодоюавтора чи його правонаступників.
7. Розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншимспособом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншоїпередачі до першого продажу примірників твору. Розповсюдженням об’єктівавторського права і (або) суміжних прав визнається будь-яка дія, задопомогою якої об’єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чиопосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об’єктів довідома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цихоб’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.Розповсюджувати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише авторчи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи йогоправонаступників. Проте це право зберігається за автором чи йогоправонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першогопродажу примірників твору право автора чи його правонаступників нарозповсюдження твору вичерпується.
8. Здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат першогопродажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів,комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а такожтворів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер.Інше правило встановлено щодо аудіовізуальних творів, музичних творів у нотнійформі, а також творів, зафіксованих на фонограмі чи відеограмі або у формі, якузчитує машина. Якщо щодо інших творів право розповсюдження зберігається заавтором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників творів,то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їхправонаступниками також і після першого продажу чи відчуження іншим способом.Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бутизданий у майновий найм власником твору.
9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірниківтворів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом авторачи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном буввиданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників.
10. Включення творів як складових частин до збірників, антологій,енциклопедій тощо може мати місце лише за дозволом автора чи йогоправонаступників.
Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти абозабороняти використовувати свій твір і іншими способами.
Разом з тим Закон певною мірою обмежує виключне право автора навикористання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає вільнимвикористанням. Дозволяється у деяких зазначених у Законі випадках вільневикористання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагородита вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторськоївинагороди.
Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але зобов’язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:
1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;
2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій увиданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчальногохарактеру;
3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічнеповідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточнихекономічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такогосамого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобамифотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомленнятворів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;
5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом длясліпих;
6) відтворення творів для судового та адміністративногопровадження;
7) публічне виконання музичних творів під час офіційних ірелігійних церемоній, а також похоронів;
8) відтворення з інформаційною метою у газетах та іншихперіодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічновиголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.
В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюютьсяв обсязі, виправданому поставленою метою;
9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбаченихстаттями 22-25 Закону про авторське право.
Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 22-25Закону.
Допускається вільне відтворення одного примірника творурепрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певнихумов, визначених у Законі про авторське право [16, 22].
Допускається також без згоди автора чи іншої особи, яка маєавторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдетьсялише про відтворення репрографічним способом для аудиторних занятьопублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також длявідтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів (стаття 23 Законупро авторське право).
Детально регламентовано вільне відтворення комп’ютерних програм(стаття 24 Закону про авторське право).
Відтворенням творів в особистих цілях без згоди автора або іншоїособи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лишев одному випадку. Відповідно до Закону про авторське право допускаєтьсявідтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- івідеозаписах (статті 25 і 42 Закону про авторське право).
Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вонине завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимутьбезпідставно законні інтереси автора.
Право на авторську винагороду (стаття 445 ЦК) — цеосновне майнове право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Підставоюдля винагороди є факт використання твору будь-яким способом. Основні правовіформи використання творів є виключним правом дозволяти або забороняти ті чиінші дії, визначені у статті 15 Закону про авторське право і викладені вище.Частіше вживаються обнародування і опублікування творів [17, 557].
Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншоїособи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:
а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний,художнього замовлення тощо);
б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згодаавтора, але передбачена виплата авторської винагороди (стаття 21 Закону проавторське право);
в) неправомірне використання твору.
З наведених підстав виникнення права на авторську винагородувипливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило,лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об’єктивнійформі права на винагороду не породжує.
Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторськеправо, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона можебути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковийспівробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливепоєднання цих форм оплати [18, 207].
За винятком випадків, коли допускається використання твору беззгоди автора і без виплати йому авторської винагороди (статті 22-25 Закону проавторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору.Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразовавинагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чикожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення івикористання твору визначається в авторському договорі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставкиавторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальнихрозмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Промінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за використання об’єктівавторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72. Ця Постановазатвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконаннятворів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання примірниківзвукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтвореннятворів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творівдекоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.
Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих узвуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробникамиабо імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) таматеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.
Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами міжзазначеними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновимиправами на колективній основі.
Авторська винагорода, право на одержання якої за використаннятворів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 p.,нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, вякому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби вінбув живий.
Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягаютьохороні на території України у зв’язку з приєднанням України до Всесвітньої(Женевської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода завикористання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку,встановлених для українських авторів.
Своєрідною формою права на винагороду є право слідування.Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смертійого спадкоємці протягом строку дії авторського права користуютьсяневідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступногопродажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору черезаукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення,здійсненого автором твору (право слідування).
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використанняправа слідування, здійснюються через організації, які управляють майновимиправами авторів на колективній основі (стаття 448 ЦК).
5. Поняття суміжних прав.
В Україні, починаючи з 1994 року, цивільно-правове регулювання такзваних суміжних прав регламентується Законом. Ці права виникають з відносин,які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значенняці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення новихможливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим інеобхідність їх правового захисту.
Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень статей13, 41, 54 і 55 Конституції України, ЦК України, Законів України «Про авторськеправо і суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 року, і «Про розповсюдженняпримірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм,баз даних» від 23 березня 2000 року, міжнародних конвенцій та угод (Бернськоїконвенції про охорону літературних і художніх творів, Паризького акта від 24липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року, Міжнародної конвенції проохорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26жовтня 1961 року, прийнятої в м. Римі, Конвенції про охорону інтересіввиробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня1971 року, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності проавторське право та Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власностіпро виконання і фонограми, 1996 року), а також у положеннях ряду спеціальнихзаконодавчих актів, які регулюють відносини суб’єктів інтелектуальної власностіу різних сферах життєдіяльності. Це, наприклад, Закони України «Про телебаченняі радіомовлення» від 21 грудня 1993 року; «Про видавничу справу» від 5 червня1997 року; «Про рекламу» від 3 липня 1996 року; «Про інформацію» від 2 жовтня1992 року; «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16листопада 1992 року; «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від7 жовтня 1997 року; «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року; «Проархітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року; «Про пріоритетні напрями розвиткунауки і техніки» від 11 липня 2001 року та інші.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про авторське право ісуміжні права», якщо чинним міжнародним договором, згода на обов’язковістьякого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, щомістяться у законодавстві України про авторське право і суміжні права, тозастосовуються правила міжнародного договору.
Суб’єктів авторського права і суміжних прав об’єднує дух творчоїдіяльності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що підґрунтям длявиникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним чиномрозповсюджений. Носіями суміжних прав є диригент та музиканти, які виконуютьмузичний твір композитора; студія звукозапису, яка вперше здійснила запискомпактного диска виконавця; телекомпанія, яка транслює свої відеограми. РозділIII Закону України «Про авторське право і суміжні права» забезпечує правовуохорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення таїх правонаступників.
Таким чином можна дати таке визначення суміжним правам. Суміжніправа — це права виконавців на результати творчої діяльності, їхспадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові праващодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців(правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майновіправа щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їхправонаступників, які охороняються авторським правом.
Об’єктом суміжних прав, незалежно відпризначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження є [19, 449]:
— будь-які способи виконання літературних, драматичних, музичних,музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
— запис будь-якого виконання на фонограмі та відеограмі;
— сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах.
Слід зазначити, що суміжне право виникає внаслідок факту виконаннятвору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачіорганізації мовлення.
Суб’єктами суміжних прав (стаття 450 ЦК) є:
— виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законнихпідставах передано суміжні майнові права щодо виконання;
— виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи,яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
— виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи,яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
— організації мовлення та їх правонаступники.
Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни іособи без громадянства незалежно від віку. Виконавець — актор(театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконуєроль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чибудь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народноїтворчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригентмузичних і музично-драматичних творів.
Виробник відеограми – фізична або юридичнаособа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за першийвідеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковимсупроводом, так і без нього).
Виробник фонограми — фізична або юридичнаособа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за першийзвукозапис виконання або будь-яких звуків.
Організацією мовлення є юридична особа — організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення. Відповідно, організацієюефірного мовлення визнається телерадіоорганізація, що здійснює публічнесповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власноговиробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір задопомогою радіохвиль (а також лазерного проміння, гама-проміння тощо) убудь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників), а організацієюкабельного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює публічнесповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власноговиробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддальсигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводногокабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).
Суб’єкти суміжних прав можуть доручати управління своїми майновимиправами на колективній основі організаціям, які не мають права займатисякомерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень,добровільно переданих їм автором та іншими особами, які мають авторське право ісуміжні права. На їх діяльність не поширюються обмеження, передбаченіантимонопольним законодавством.
Суб’єктивні суміжні права (стаття 452 ЦК). Важливимаспектом реалізації виконавцями своїх прав є передумова додержання ними прававторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права. Виробникифонограм, виробники відеограм мають додержуватися прав суб’єктів авторськогоправа і виконавців. Організації мовлення повинні додержуватися прав суб’єктівавторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконаннябудь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про своїправа можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або їх упаковкахвикористовувати знак охорони суміжних прав, який складається златинської літери Р у колі — (р), імені (найменування) особи, що маєсуміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).Прикладом може бути напис на компактному диску, (р) Веселі чоловічки 2002.
За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чивідеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі,відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.
Права виконавців. Виконавцям належать особисті (немайнові) імайнові права. До немайнових прав виконавців належать право на ім’я, на охоронусвоїх виступів від спотворення, право згадування свого імені у зв’язку звикористанням виконання.
Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти іншимособам:
— публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);
— фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованихвиконань;
— відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань,зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою,але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали своюзгоду;
— розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чивідеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі,коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробникові фонограми(виробникові відеограми) на її подальше відтворення;
— комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих уфонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їхньої згоди на комерційнийпрокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненоговиробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;
— розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чивідеограмах, через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа можеотримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власнимвибором, якщо при першій фіксації виконання не було їхньої згоди на такий видрозповсюдження.
Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншимособам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань,розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використаннявиконань, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначенідоговором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки,встановлені Кабінетом Міністрів України.
У випадках коли виконання використовується в аудіовізуальномутворі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництвоаудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові правана виконання, якщо інше не передбачено договором.
У разі коли виконавець під час першої фіксації виконаннябезпосередньо дозволить виробникові фонограми чи відеограми її подальшевідтворення, вважається, що виконавець передав виробникові фонограми чивідеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм та їх примірниківспособом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а такожспособом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. Прицьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди зазазначені види використання свого виконання через організації колективногоуправління або іншим способом.
Права виробників фонограм та відеограм. Закономпередбачено виключні права виробників фонограм та відеограм, а саме:
— відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм івідеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;
— розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їхпримірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
— комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників, навітьпісля їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або заїх дозволом;
— публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників черезбудь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до нихдоступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
— будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;
— ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їхпримірників для розповсюдження їх серед публіки.
Зазначені права виробники фонограми та відеограми можуть передаватиіншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використанняфонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору,строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку поширюютьсяпередані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бутинижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичноюособою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому Закономпорядку внаслідок ліквідації юридичної особи – суб’єкта суміжних прав.
Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробникомфонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний оборот шляхом їх першогопродажу в Україні, то допускається їх подальше розповсюдження шляхом продажу,дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи йогоправонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку правоздавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційнийпрокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).
Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми(відеограми) яких опубліковано для використання з комерційною метою, івиконавців, виконання яких зафіксовано у цих фонограмах (відеограмах), але звиплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використанняфонограм і відеограм та їх примірників:
— публічне виконання фонограми або її примірника чи публічнудемонстрацію відеограми або її примірника;
— публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чивідеограмі та їх примірниках, в ефір;
— публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чивідеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).
Права організації мовлення. Організації мовлення, дояких належать телерадіоорганізації, мають виключні права щодо використаннясвоїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщеннясвоїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтвореннясвоїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач умісцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи зтериторії України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигналі для якого він не призначався.
Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди забудь-яке використання їх передач.
Законом передбачено виключні права виробників фонограм, а саме:виробники відеограм та фонограм мають право дозволяти чи забороняти їх відтворення,розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а такожшляхом здачі в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першогопродажу, а також на переробку, імпорт фонограм.
Зазначені права виробники відеограм і фонограм можуть передаватиіншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використаннявідеограм і фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору,використання відеограм і фонограм.
Організації мовлення мають виключні права щодо використання своїхпрограм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїхпрограм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтвореннясвоїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач умісцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи зтериторії України сигналу, що несе програми, органом, який поширював його і дляякого цей сигнал із супутника не призначався.
Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди забудь-яке використання їх передач.
Строки чинності суміжних прав визначаються статтею 456 Цивільногокодексу України [20, 740].
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючиз 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а завідсутності такого запису — з 1 січня року, наступного за роком здійсненнявиконання. Особисті немайнові права охороняються безстроково.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності нафонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такогоопублікування — протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення, з 1 січняроку, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
Права організації мовлення охороняються протягом 50 років,починаючи з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення передачі(програми).
Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строкичинності суміжних прав.
До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм івідеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи заборонятивикористання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також правона одержання винагороди у межах вищезазначених строків.
Висновок по темі
Науково-технічний рівень виробництва, культура, ефективністьекономіки, соціально-економічний прогрес суспільства в цілому значною міроюзалежать від рівня та ефективності творчої діяльності. Творча інтелектуальнадіяльність є однією з рушійних сил розвитку всієї цивілізації. Країни звисокорозвинутою ринковою економікою характеризуються високим рівнем розвиткукультури, науки і освіти. Тут культуру слід розуміти в найширшомузначенні цього слова – це рівень розвитку мистецтва, виробництва, виробничоїінфраструктури, матеріально-технічного забезпечення побуту тощо. Ці факторизумовлюють та визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Вони іє результатами творчої діяльності людини.
Творчість – це цілеспрямована інтелектуальна діяльністьлюдини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю,неповторністю і суспільно-історичною унікальністю.
Будь-якій людині властива творчість у діяльності: художній,літературній, науковій, технічній, виробничій тощо. За цілеспрямованістютворчість можна умовно поділити на два основних види: духовна інауково-технічна творчість.
Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літератури,мистецтва, науки визначають духовність сучасного суспільства. Творчістьгуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини,вважають духовною творчістю. Духовна творчість охоплюєлітературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис,радіо, телебачення та інші види діяльності гуманітарного характеру.
До результатів науково-технічної творчості належать науковівідкриття, винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі,промислові зразки, сорти рослин, породи тварин та інше. Ці результатинауково-технічної творчості можна використовувати в будь-який спосіб, що несуперечить Закону в підприємницькій діяльності, — у промисловості,сільськогосподарському виробництві тощо.
Крім того, до результатів творчої діяльності належать комерційненайменування, торговельна марка, комерційні таємниці та інше. Призначення їх –індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів, послуг.
Цивільне законодавство встановлює, що всі результати творчоїдіяльності визнаються товаром і, отже, є об’єктами права інтелектуальноївласності.
Права на об’єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їхстворення або внаслідок надання їм правової охорони уповноваженим державниморганом у випадках і в порядку, встановлених Цивільним кодексом України абоіншими Законами.
Отже, всі результати творчої діяльності з погляду цивільно-правовоїохорони умовно можна поділити на три групи: одна група охороняється авторськимправом, друга – правом промислової власності, третя – правом на засобиіндивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.
Авторськеправо — це особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов’язанізі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва.
Авторське правовстановлює сприятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечуєдоступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. воно визначає ізабезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.
Суміжніправа –це права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення.
Суміжні права є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюютьвідносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та программовлення і які разом з нормами авторського права складають єдиний інститутправа інтелектуальної власності – інститут авторського права та суміжних прав.Сама назва «суміжні права» вказує на тісний зв’язок предметів регулюванняавторського права та суміжних прав, що дозволило поєднати їх в один інститут.Цей зв’язок пояснюється тим, що, по-перше, об’єкти суміжних прав – виконаннятворів, фонограми, відеограми та програми мовлення – з’являються в результатівикористання творів науки, літератури та мистецтва, а тому є вториннимистосовно об’єктів авторського права. По-друге, використання об’єктів суміжнихправ відбувається одночасно з використанням об’єктів авторського права,оскільки вони є однією з форм існування авторських прав.
Таким чином, ми бачимо, що авторське право та суміжні правапоєднанні між собою в один інститут і, взаємодіючи, мають неабияке значення длясуспільства, як українського окремо, так і для світового взагалі. Саме задопомогою цього інституту і отримує людство найкращі надбання світовогосуспільства в найрізноманітніших галузях його життєдіяльності, які відповідаютьсвітовим стандартам та не мають собі рівних.
Перелік посилань
1. Стаття 54 Конституції України №254к/96-ВР від 28.06.96 року.
2. Стаття 41 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року№ 2627-ІІІ.
3. Цивільне право України: Підручник:У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.;За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: ЮрінкомІнтер, 2005. — Кн.1. — 547 с.
4. Стаття 5 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року№ 2627-ІІІ.
5. Гражданское право: Учебник / Е.О.Харитонов, Н.А. Саниахметова. — К.: Юринком Интер, 2001. — 225 с.
6. Цивільне право України: Навч.посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О.Стефанчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 387 с.
7. Стаття 12 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року№ 2627-ІІІ.
8. Большой юридический словарь / Подред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М,2000. — 205 с.
9. Цивільне право України: Навч.посіб. / М.І. Панченко. — К.: Знання, 2005. — 197 с.
10. Словарь гражданского права / Под ред. В.В. Залесского.- М.: Юристь, 1998. — 498 с.
11. Стаття 13 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року№ 2627-ІІІ.
12. Цивільний кодекс України:Коментар. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. — 681 с.
13. Стаття 438 Цивільного кодексуУкраїни № 435-ІV від 16.01.03 року.
14. Стаття 423 Цивільного кодексуУкраїни № 435-ІV від 16.01.03 року.
15. Цивільний кодекс України:Коментар. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. — 725 с.
16. Стаття 22 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року№ 2627-ІІІ.
17. Цивільне право України:Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. іперероб. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — Кн.1. — 557 с.
18. Право інтелектуальної власностіУкраїни: Навчальний посібник для студентів юр. вузів і фак-тів ун-тів / О.А. Підопригора,О.О. Підопригора. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 207 с.
19. Стаття 449 Цивільного кодексуУкраїни № 435-ІV від 16.01.03 року.
20. Цивільний кодекс України:Коментар. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. — 740 с.
Список використаної літератури
1. Конституція України № 254к/96-ВРвід 28.06.96 року.
2. Цивільний кодекс України № 435-ІVвід 16.01.03 року.
3. ЗаконУкраїни «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ.
4. Закон України «Продруковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992року № 2782-ХІІ.
5. Закон України «Протелебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ.
6. Закон України «Проавторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року № 2627-ІІІ.
7. Закон України «Прорекламу» від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР.
8. Закон України «Провидавничу справу» від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР.
9. Закон України «Пропрофесійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року № 554/97-ВР.
10. Закон України «Прокінематографію» від 13 січня 1998 року № 9/98-ВР.
11. Закон України «Проархітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року № 687-ХІV.
12. Закон України «Пророзповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм,комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року № 1587-ІІІ.
13. Закон України «Пропріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року № 2623-ІІІ.
14. Законодавство про інтелектуальнудіяльність: Збірник нормативних актів. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 798 с.
15. Цивільний кодекс України:Коментар. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. — 856 с.
16. Гражданское право Украины:Учебник / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. — Харьков: ТОВ «Одіссей»,1996. — 621 с.
17. Право інтелектуальної власності:Підручник / О.А. Підопригора, О.О. Підопригора. — К.: Атіка, 1998. — 385 с.
18. Право інтелектуальної власностіУкраїни: Навчальний посібник для студентів юр. вузів і фак-тів ун-тів / О.А.Підопригора, О.О. Підопригора. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 336 с.
19. Цивільне право України: Підручник/ Ч.Н. Азімов, С.Н. Приступа, В.М. Ігнатенко. — Харків: ТОВ «Одіссей», 2000. — 534 с.
20. Цивільне право України: Підручник/ Ч.Н. Азімов. — Харків: ТОВ «Одіссей», 2000. — 678 с.
21. Гражданское право: Учебник / Е.О.Харитонов, Н.А. Саниахметова. — К.: Юринком Интер, 2001. — 461 с.
22. Цивільне право України:Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.- Кн.1. — 642 с.
23. Цивільне право України: Підручник:У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.;За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн.2. — 708 с.
24. Цивільне право України: Навч.посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О.Стефанчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 448 с.
25. Цивільне право України: Навч.посіб. / М.І. Панченко. — К.: Знання, 2005. — 583 с.
26. Цивільне право України:Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. іперероб. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — Кн.1. — 736 с.
27. Цивільне право України:Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. іперероб. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — Кн.2. — 640 с.
28. Словарь гражданского права / Под ред. В.В. Залесского.- М.: Юристь, 1998. — 709 с.
29. Большой юридический словарь / Подред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М,2000. — 1309 с.
30. Право інтелектуальної власності іпогляд на проблеми / Р. Шишка // Право України. — 1999. — № 1. — 99 с.