ОСОБЛИВОСТІ ТЕКТОНІЧНОЇБУДОВИ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
ПЛАН
ВСТУП
1. ТЕКТОНІКАЯК НАУКА. ТЕКТОНІКА ПЛИТ
2. ТЕКТОНІЧНАБУДОВА УКРАЇНИ
2.1 Характеристикатектонічних структур України
2.2 Формизалягання гірських порід на території України
2.3 Рельєфтериторії України як наслідок тектонічних рухів
3. КОРИСНІКОПАЛИНИ УКРАЇНИ ТА ЇХ РОДОВИЩА
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальністьтеми.Тектоніка – одна із фундаментальних природничих наук. Сформована спільнимизусиллями геологів та географів трохи більше 100 років тому, вона не тількидосліджує рельєф земної поверхні, що сприяє вирішенню низки наукових таприкладних завдань, але й намагається вирішувати чимало проблем, пов’язаних ізфункціонуванням довкілля у цілому.
Поверхняпланети, вірніше її рельєф, який зобов’язаний своїм виникненням та існуваннямпостійній взаємодії ендогенних (тектонічним рухам, магматизму, складу та властивостямгірських порід) та екзогенних (змінюваним властивостям атмосфери та гідросфери,що залежать від надходженням сонячного тепла і породжують перебіг рельєфоутворюючихпроцесів) чинників, своїм самим життям концентрує, розподіляє, диференціює,словом, визначає шляхи міграції речовини, енергії та інформації, якимиповсякчас обмінюються численні складники довкілля, у тому числі – людина зісвоїми наслідками господарської діяльності. Крім впливу на зазначені категоріїматерії (речовину, енергію та інформацію), рельєф Землі сам зазнає постійних зміну результаті функціонування як усього довкілля, так і окремих його складників.Тому він безперервно перетворюється завдяки процесам формування рельєфу, якітакож є важливим об’єктом дослідження тектоніки.
Важливимє і практичне значення вивчення рельєфу. Розшуки корисних копалин,проектування, будівництво та експлуатація інженерних споруд, проведення різнихвидів господарської діяльності Таким чином викладене вище зумовлює актуальністьдослідження курсової роботи.
Об’єктомдослідження курсовоїроботи є тектонічна будова території України.
Предметомдослідження –структура й рухи земної кори і підкорових мас.
Метоюкурсової роботи є дослідження особливостей тектонічної будови, рельєфу сформованоготектонічними рухами та корисних копалин тектонічної структури України.
Мета дослідженняпередбачає виконання таких завдань:
· дослідитипоняття тектоніки та тектонічної будови;
· визначитиособливості тектонічної будови;
· оцінити покладикорисних копалин України.
Структурароботи.Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та спискувикористаних джерел.
1. ТЕКТОНІКАЯК НАУКА. ТЕКТОНІКА ПЛИТ
Тектоніка — розділ геології,наука про будову, рухах, деформаціях і розвитку земної кори (літосфери) узв'язку з розвитком Землі в цілому. Основні завдання, що стоять передтектонікою, визначили її основні підрозділи. Структурна геологія, абоморфологічна тектоніка, займається виділенням в земній корі характерних видівпорушеного залягання гірських порід — структурних форм малого та середнього (додесятків кілометрів у поперечнику) розміру; їх описом і класифікацією; більшкрупними формами займається загальна геотектоніка. Предмет регіональноїгеотектоніки — характеристика сучасного будови земної кори, тобто розподілу впросторі структурних форм різного типу, в межах окремих регіонів, континентів іокеанів в цілому і перехідних між ними зон. Історична геотектоніка досліджуєпослідовну історію формування сучасної структури земної кори, основні етапи їїрозвитку, структурний план і режим рухів цих етапів. Генетична, або загальна,геотектоніка вивчає походження основних типів структурних форм континентів іокеанів, а також фактори, що визначають руху, деформації та загальний розвитокструктури земної кори. Ці проблеми вирішуються також за участю тектонофізіки,що досліджує фізичні умови тектонічних деформацій, та експериментальноїтектоніки, що займається фізичним моделюванням. Предмет прикладної тектоніки — встановлення зв'язку розміщення різних типів корисних копалин з певними типамиструктурних форм і з певним характером їх розвитку. До тектоніці примикаєсейсмотектоніки, що вивчає тектонічні умови виникнення землетрусів, а саматектоніка розвивається в тісному зв'язку з новою наукою — геодинамікою. Деяківчені (Ю. А. Косигін і ін.) виділяють ще глибинну тектоніку — науку проструктуру земних надр, недоступних буріння.
Основні методи тектоніки:структурний аналіз — розгляд співвідношення різних структурних форм у просторідля з'ясування послідовності і умов (поле напруг) їх формування; порівняльнийметод — порівняння морфології та історії різних типів структурних форм з метоюотримання їх загальної характеристики; аналіз сучасних рухів земної кори наоснові застосування геодезичних, в т.ч. космо-геодезичних, а такожгеоморфологічних та інших методів; палеотектоніческіх аналіз — відновленняісторії рухів і деформацій земної кори, розташування і форми елементів їїбудови в минулі геологічні епохи; аналіз сучасних і стародавніх полів напружень(тектодінаміческій аналіз), що зумовили руху, деформації і дислокації земноїкори. Досить істотне значення для тектоніки придбали геофізичні методи,особливо сейсмічні, що дають найбільш цінну інформацію про глибинний будовуземної кори і підстилаючої її мантії, петрохіміческая і геохімічні методи, щовиявляють зв'язок магматизму і тектоніки. Все ширше впроваджуються математичніметоди (математична статистика, моделювання та ін.) і системний аналіз.
Основи тектоніки булизакладені в 17 ст. датським ученим Н. Стено (Стенон), що працював в Тоскані. У18 ст. М. В. Ломоносов і шотландський вчений Дж. Геттон створили першу науковугіпотезу розвитку структури земної кори — гіпотезу підняття, більш детальнорозроблену на початку 19 століття в Німеччині А. Гумбольдтом і Л. Бухом. У 19ст. разом з прогресом геологічного картування вироблялася структурно-геологічнатермінологія, перше зведення по якій була опублікована в 1888 швейцарськимгеологом А. Гейм і французьким Е. де Маржері. У середині 19 століття гіпотезупідняття змінила гіпотеза контракції, що ґрунтувалася на стисненні земної корипід впливом скорочення обсягу остигаючого земної кулі (французький геолог Е. деБомон). У 50-80-і рр… американськими геологами Дж. Холом (1859), Дж. Дена(1873) і французьким геологом М. Бертраном (1887) було покладено початок вченняпро геосинкліналях. Це вчення відіграло велику роль у розвитку тектоніки і булонадалі розвинене західноєвропейськими та радянськими вченими. Воно булодоповнено вченням про стабільні ділянках континентальної кори — платформах,створеним в Росії М. О. Головкінського, А. П. Карпінським і А. П. Павловим ісуттєво розширеним за радянських часів А. Д. Архангельським, Н. С. Шатським, А.Л. Яншин, А. А. Богдановим, М. В. Муратовим. Ці два вчення склали основнийстрижень загального уявлення про еволюцію структури земної кори — відгеосинкліналей до орогену і далі до платформ. Надалі, починаючи з 40-х рр… 20в., Було з'ясовано, що платформи, в процесі тектонічної активізації можутьзнову перетворюватися на гірські споруди — вторинні орогі (В. А. Обручов, С. С.Шульц, М. І. Ніколаєв). Ще на початку 20 століття, у зв'язку з відкриттямрадіоактивності і відмовою астрономів від космогонічної гіпотези Канта-Лапласа,виявилася неспроможність фізичних і астрономічних основ гіпотези контракції ібуло висунуто кілька нових гіпотез, в т.ч. гіпотеза дрейфу материків (1912)німецького геофізика А. Вегенера (російським вченим Є. В. Бихановим в 1877,англійською — О. Фішером в 1887 і американським — Ф. Тейлором у 1910),визнавала великі горизонтальні переміщення континентальних брил за своїмсубстрату і зв'язувала з цим новоутворення океанських западин в серединімезозою. Певну роль у розвитку тектоніки зіграли пульсаційної гіпотеза У. Х.Бачера (Бухер) — М. А. Усова — В. А. Обручева (1940), визнавала попереміннестиснення і розширення Землі, і гіпотеза розширюється Землі німецького вченогоО. Хільгенберга (1933 ) — угорського Л. Едьеда — австралійського У. Кері, подібногіпотезою А. Вегенера визнавала походження океанів, але пояснювала це явищезагальним розширенням Землі, а не силами, пов'язаними з її обертанням. У30-50-і роки 20 століття найбільше визнання отримали подання, за яким провіднуроль у розвитку земної кори відіграють вертикальні рухи, підняття і опускання,викликані піднесенням з підкорових глибин більш легкого і розігрітого матеріалу- продуктів диференціації мантії (В. В. Білоусов, голландський вчений Р. ванБеммелен). Нові відкриття в галузі геофізики, а також геології океанів змусилибільшість учених відмовитися від цих гіпотез і призвели до формулюванняконцепції, відродили ідеї А. Вегенера і що перетворила їх у більш суворо іповно розроблену концепцію тектоніки плит. Її істотним доповненням служитьконцепція тектонічної розшарування літосфери, найбільш повно розроблена в СРСРв кінці 70-х — 80-х рр… (А. В. Пейве, Ю. М. Пущаровскій). Розвиток цих двохконцепцій відбувається у зв'язку з швидким накопиченням нових даних за будовоюконтинентів і океанів, глибинних оболонок Землі, ранніх стадій її розвитку тапорівняльного матеріалу з інших планет Сонячної системи.
Тектонічні дослідження в СРСРведуться в Геологічному інституті, Інституті океанології та Інституті фізикиЗемлі Академії Наук СРСР, в Інституті тектоніки і геофізики Далекосхідноговідділення Академії Наук СРСР, в геологічних інститутах різних відділеньАкадемії Наук СРСР і Академії Наук союзних республік, університетах,науково-дослідних інститутах Міністерства геології СРСР (ВСЕГЄЇ тощо) і ін Всівони координуються Міжвідомчою тектонічним комітетом, котрий подає з 1965журнал «Геотектоніка».
Міжнародні роботи в областітектоніки ведуться Комісією щодо структурної геології і Підкомісією зМіжнародної тектонічної карти світу (див. Тектонічні карти). Питання тектонікиобговорюються на сесіях Міжнародного геологічного конгресу.
Тектоніка плит — сучаснагеологічна теорія про рух літосфери. Вона стверджує, що земна кора складаєтьсяз відносно цілісних блоків — плит, які знаходяться в постійному русі один щодоодного. При цьому в зонах розширення (серединно-океанічних хребтах іконтинентальних рифтах) в результаті спредингу (англ. seafloor spreading — розтікання морського дна) утворюється нова океанічна кора, а стара поглинаєтьсяв зонах субдукції. Теорія пояснює землетрусу, вулканічну діяльність ігоротворення, велика частина яких присвячена до кордонів плит. [1]
Вперше ідея про рух блоківкори була висловлена в теорії дрейфу континентів, запропонованої АльфредомВегенером в 1920-х роках. Ця теорія була спочатку відкинута. Відродження ідеїпро рухи у твердій оболонці Землі («мобілізма») відбулося в 1960-х роках, колив результаті досліджень рельєфу і геології океанічного дна були отримані дані,що свідчать про процеси розширення (спредингу) океанічної кори і підсовуванняодних частин кори під інші ( субдукції). Об'єднання цих уявлень зі староютеорією дрейфу материків породило сучасну теорію тектоніки плит, яка незабаромстала загальноприйнятою концепцією в науках про Землю.
В одній і тій же геодинамічноїобстановці відбуваються однотипні тектонічні, магматичні, сейсмічні йгеохімічні процеси.
За минулі десятиліттятектоніка плит значно змінила свої основні положення. Нині їх можнасформулювати наступним чином: Верхня частина твердої Землі ділиться на тендітнулітосферу і пластичну астеносферу. Конвекція в астеносфері — головна причинаруху плит. Сучасна літосфера ділиться на 8 великих плит, десятки середніх плиті безліч дрібних. Дрібні плити розташовані в поясах між великими плитами.Сейсмічна, тектонічна і магматична активність зосереджена на кордонах плит. Літосферніплити в першому наближенні описуються як тверді тіла, і їх рух підкоряєтьсятеоремі обертання Ейлера.
2. ТЕКТОНІЧНА БУДОВА УКРАЇНИ
2.1 ХАРАКТЕРИСТИКАТЕКТОНІЧНИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ
Низовини, височини і гориУкраїни приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвитоксучасного рельєфу, поверхню окремих частин території.
Територія України має складнутектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Більшачастина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка маєдавній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська і Скіфськаплатформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.
Тектонічні структури — це великіділянки земної кори, обмежені глибинними розломами. Будову й рухи земної корививчає геологічна наука тектоніка.
Як ви вже знаєте, найбільшимитектонічними структурами є платформи і рухомі пояси. Платформа — це відносностійка ділянка земної кори з досить плоскою поверхнею, що лежить на місцізруйнованих складчастих споруд. Вона має двошарову будову: знизу залягаєкристалічний фундамент, складений давніми твердими породами, над ним — осадовийчохол, утворений молодшими відкладами. На платформі виділяють щити і плити. Щит— піднята аж до земної поверхні ділянка кристалічного фундаменту платформи.Осадовий чохол на ньому є малопотужним і не суцільним. Плита — це ділянкаплатформи, де фундамент занурений на глибину і всюди перекритий осадовимчохлом.
Рухомий пояс — це видовженаділянка земної кори, у межах якої тривалий час відбувалися давні йпродовжуються сучасні рухи земної кори. У рухомому поясі розрізняють складчастіспоруди, крайові (передгірні) прогини.
Крім того, на територіїУкраїни поширені такі тектонічні структури, як западини, — глибоко увігнутіділянки земної кори, заповнені товщами осадових та вулканічних відкладів.Западини поширені як на платформах, так і в рухомих поясах, а також у зонах їхстикування.
Межі тектонічних структурвідображено на тектонічній карті. На ній також зазначено складчастості, під часяких вони сформувалися.
Найбільшою тектонічноюструктурою, що лежить в основі території України, є давня Східноєвропейськаплатформа — одназ найбільших, відносно стійких ділянок континентальної земної кори, що належитьдо числа древніх (дорифейських) платформ. Займає значну частину Сх. і Півн.Європи, від Скандинавських гірдо Уралу і від Баренцeва до Чорного і Каспійського морів.
Межа платформи проходитьвздовж Тіманського кряжу і по узбережжю Кольського п-ова, а також по лінії, щоперетинає Середньоєвропейську рівнину поблизу Варшави і йде через Балтійське море іпівденну частину п-ова Ютландія.[13, парагр. 11]
Консолідаціяфундаменту припадає на пізній протерозой. Фундамент складений метаморфічними і магматичнимипородами докембрію, розчленованими глибинними розломами на тектонічні блоки,які занурені на різну глибину. Найбільшими виступами фундаменту є Балтійськийщит та Український щит. Чохол платформи складений слабо деформованимиосадовими, частково вулканічними породами від рифейського до антропогеновоговіку. З фундаментом пов'язані родовища металів, пегматитів, апатитів, зчохлом — нафти, газу, вугілля, солей фосфоритів, чорних і рідкіснихметалів, мін. вод. У зах. і центр. частині Руської плити, що лежить між Балтійськимі Українським щитами, підмурівок відносно підведений і залягає неглибоко,місцями вище за рівень океану, утворюючи Білоруську і Воронезьку антеклізи. Від Балтійськогощита їх відділяє Балтійська синекліза, а від Українського — системаґрабеноподібних западин Прип'ятсько-Дніпровсько-Донецькогоавлакогену.
Зпородами фундаменту пов'язані залізні руди (Криворізький залізоруд. бас., Курськамагнітна аномалія (КМА), Костомукша в Карелії, Кіруна в Швеції та ін.), рудинікелю, міді, титану, слюди, пегматити, поклади апатиту (Хібінські родов.) та ін.Осадовий чохол містить поклади газу та нафти (Волгоуральська нафтогазоноснапровінція, Прип'ятська і Дніпровсько-Донецьказападини — Дніпрово-Прип'ятська нафтогазоносна провінція,Балтійсько-Переддобрузька нафтогазоносна провінція, Прикаспійськасинекліза), родовища кам. і калійних солей (Верхньокамськийсоленосний басейн, Прип'ятськийкалієносний басейн та ін.), викопного вугілля (Львівсько-Волинськийвугільний басейн, Донецькийвугільний басейн, Підмосковний буровугільний басейн),фосфоритів, бокситів, вапняків, доломітів. Син. — Руська платформа.
Наплатформі підноситься Український щит. Український щит (український кристалічний масив) — піднятапівденно-західна частина фундаменту Східноєвропейської платформи.
Простягаєтьсяз північного заходу на південний схід, приблизно на 1 000 км від ріки Горині доАзовського моря. Найбільша ширина 250 км,площа в контурах виходу докембрійських утворень складає 136 500 км2,при загальній площі з врахуванням схилів, 256 600 км2. Кристалічніпороди у межах українського кристалічного масиву виступають вище базису ерозії,часом як мальовничі скелі та пороги (так званий гранітовий краєвид). Поверхняукраїнського кристалічного масиву злегка хвиляста, ускладнена тектонічнимирухами та процесами денудації. Складчастий фундамент розчленованиймеридіональними глибинними розломами на ряд блоків, що виділяються в рельєфі:Волинсько-Подільський, Білоцерківсько-Одеський, Кіровоградський,Придніпровський (так звана Запорізька гряда) і Приазовський. Найбільша абсолютна висота 347 м (у верхів'яхБугу).
Українськийкристалічний масив майже весь складається з метаморфічних і магматичних порід,основна маса яких глибоко перероблена ультраметаморфічними процесами, включно згранітизацією і вибірковим анатексисом, що спричиняли формування місц. коровихмагм. Є райони, де ці процеси виявлялися порівняно слабо і де можна визначитипервинні літологічні й вулканогенні формації. Український кристалічний масивбув і є об'єктом інтенсивних досліджень, існують деякі розбіжності в поглядахна його тектоніку, магматизм і метаморфізм. Але загалом українськийкристалічний масив розглядають як багатоярусну складчасту споруду, розчленовануглибинними і регіональними розломами на великі блоки неоднакової величини,переміщені відносно один одного по вертикалі на різні глибини. Найпоширенішіархейські породи (переважно ґнайси, амфіболіти, кристалічні лупаки, міґматити,метабазити), на які припадає понад 50% території У.к.м. з виходамидокембрійських формацій. Ступінь метаморфізації їх вищий, ніж ін.докембрійських порід У.к.м. Осадові і первинні магматичні формації утворилися вумовах архейської рухомої зони (геосинкліналі). Нагорі архейського розрізулежать дайкові породи, які розглядаються як утвори епіархейської платформи. Вікархею (докембрій I + II) 2 800 — 3 500 млн. pp. Нижньої протерозойські формації(докембрій III, вік 1 600 — 2 000 млн. pp.) є типові геосинклінальні утвори,слабше метаморфізовані, ніж архейські.
Зустрічаютьсяультраметаморфічні формації (мігматитові гранітоїди), переважають метабазити іметаультрабазити, епідотові і актинолітові амфіболіти, зелені лупаки,метаморфізовані конгломерати. Сюди належить криворізька серія порід, поширена вцентр. частині У.к.м. і зібрана в складчасті структури субмеридіональногопростягання. Залізорудні родовища пов'язані з мікрокварцитами, джаспелітами ізалізясто-силікатними лупаками. З сер. протерозою (докембрій IV, вік 1 150 — 1600 млн. pp.) почався етап стабілізації У.к.м. Відклалися типові платформніосадові породи, які перейшли слабий ступінь метаморфізації, перетворившись накварцити і лупаки. Утворилися маси вивержених порід (коростенський ікорсунь-новомиргородський плутони гранітоїдів-рапаків, приазовський комплекслугових порід та ін.). Породи верхнього протерозою (докембрій IV) у межахУ.к.м. відомі тільки в його півн.зах. частині, де вони складають овруцькусерію, утворену в континентальних умовах (теригенно-ефузивна формація). Доцього ж циклу віднесено дайкові породи з ізотопним віком, меншим 1 500 млн.pp., поширені в півн.-зах. і півд.-сх. частинах У.к.м. Більшість їх діябази,частково порфірити. Вони фіксують найпізніші прояви магматизму в декембріїУ.к.м.
Зпородами кристалічного фундаменту У.к.м. пов'язано багато родовищ кориснихкопалин: залізної руди Криворізького басейну, будів. матеріали, керамічна тапетрургічна сировина.
Кристалічніпороди вкриті незначним шаром (від 0 до 50 м) крихких осадових порід,палеогенових, неогенових та четвертинних. З породами цього покрову на схилахУ.к.м. пов'язані Дніпровський буровугільний басейн і Нікопольське родовищемарганцевих руд.
Назахідному схилі щита лежить Волино-Подільська плита. На ній глибина зануреннякристалічного фундаменту під товщу осадових порід поступово зростає віддесятків метрів (на півночі та сході) до 4 км (на південному заході). Особливопотужними там є відклади пісковиків і вапняків. У західній частиніСхідноєвропейської платформи плита переходить у Галицько-Волинську (Львівську)западину. Товща осадових порід (пісків, мергелів, крейди) зростає там до 6км.На півдні платформи простягається Причорноморська западина, яка так самозаповнена осадовими відкладами — від 1 до 11 км (на шельфі Чорного моря).
Уздовжпівнічно-східного кордону України в її межі заходить Воронезький кристалічниймасив. Як і в щиті, кристалічний фундамент там близько підходить до поверхні,проте всюди перекритий товщею осадових порід на півкілометра і більше. МіжУкраїнським щитом і Воронезьким масивом простягається довга, вузька й глибокаДніпровсько-Донецька западина. Це одна з найглибших западин у межах всієїСхідноєвропейської платформи. Западина заповнена осадовими породами,максимальна потужність яких — 20 км.
Накрайньому сході нашої країни западина переходить в Донецьку складчасту споруду,яка утворилася на місці прогину земної кори. Там численні шари порід(пісковики, вапняки, гіпси, кам'яне вугілля та ін.) в епоху герцинськоїскладчастості були зім'яті в складки.
КрімСхідноєвропейської давньої платформи в межі України заходять частини молодихплатформ, їх фундаментом є зруйновані складчасті споруди, утворені в епохугерцинської складчастості. Західноєвропейська платформа вклинюється вузькимязиком на заході України і занурюється під товщу порід Передкарпатськогопрогину. Скіфська платформа охоплює рівнинну частину Криму, прилеглу до неїчастину шельфу Чорного моря та більшу частину дна Азовського моря.
СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКИЙРУХОМИЙ ПОЯС. Основними тектонічними структурами поясу є Карпатська складчастасистема, складчасто-брилова споруда Гірського Криму та Чорноморська западина.
Карпатськаскладчаста система, що простягається на крайньому заході країни, входить добільшої структури — Альпійської складчастої області. Тривалий геологічнийрозвиток і горотворчі процеси, що відбувалися протягом кількох епох, зумовилидуже складну будову системи, поширення потужних товщ порід різного походження івіку. Система складена докембрійськими гнейсами, гранітами, кварцитами,кристалічними сланцями, що доповнюються відносно молодими осадовими відкладами(пісковиками, глинами, глинистими сланцями). Осьовою її частиною є Карпатськаскладчаста споруда. У ній багатокілометрова товща осадових порід зім'ята вскладки, які часто розірвані та зміщені. Вони насунуті у північно-східному напрямкуна прилеглий Передкарпатський прогин. Прогин заповнений осадовими породами(потужністю до 4,5 км) і є зоною стикування Карпатської системи ізСхідноєвропейською платформою. На південному заході до складчастої спорудиприлягає Закарпатська западина — частина Середньодунайської западини. Вонаскладена товщами осадових і вулканічних порід, які утворилися внаслідокпроникнення магми вздовж ліній розломів.
ГірськийКрим, як і Карпати, входить до складу Альпійсько-Гімалайської геосинклінальноїскладчастої області Середземноморського поясу. Мезокайнозойські породи, якіскладають цю гірську систему, утворюють три гірські гряди, витягнуті паралельнодо Південного берега Криму. Найвищою є перша гряда, яка утворює південнеузбережжя. В тектонічному відношенні Гірський Крим представляє собоюмегантиклінорій, південна частина якого опущена по розломах і занурена у Чорнеморе. Тому він має пологе північне крило і обривистий південний край. Північнамежа мегантиклінорію простягається вздовж глибинного розлому і в геоморфологічномувідношенні співпадає з Передгірною грядою. Мегантиклінорій охоплює такожпівденно-західну частину Керченського півострова. До складу мегантикліноріявходять дрібніші складчасто-брилові структури: антиклінорії (Качинський,Південнобережний, Туакський, Балаклавський), розділені прогинами чисинкліноріями (Південно-Західним, Східно-Кримським, Судакським і ін.). Ядромегантиклінорія складене інтенсивно дислокованими породами тріасу та юри. Напівнічному крилі поширені крейдові та палеогенові породи, полого нахилені назахід та північний захід. Найдавніші породи верхнього-тріасу-нижньої юриутворюють дуже потужну (більше 2500 м) товщу флішу відому під назвоютаврійської серії. Відклади серії складені ритмічним перешаруванням пісковиків,алевролітів, аргілітів, мергелів, вапняків, конгломератів. Породи середньої юринезгідно залягають на таврійських і дуже різноманітні за складом: в однихмісцях це піщано-глинистий фліш, в інших — потужна товща лав базальтовогоскладу та їх туфів. Серед порід середньої юри багато інтрузивних утворень:габро-діабазів. Ними зокрема складені такі масиви як Аюдаг, Кастель, Урагу,Чамни-Бурун і ін. Потужність середньої юри досягає 2000м. Верхньоюрські породивідіграють важливу роль в будові першої південної гряди Кримських гір.Потужність їх досягає тут 4000-5000м і складені вони глинами, пісковиками,мергелями, конгломератами, вапняками або вулканічними утвореннями.Верхньоюрськими вапняками складені всі найвищі вершини першої гряди, що крутообриваються до Південного берега. Породи нижньої та верхньої крейди складаютьдругу гряду Кримських гір та її передгір'я. Це пісковики, глини, вапняки,мергелі потужністю більше 1000м, які полого падають на північний захід. Палеогеновівідклади покривають північний схил другої гряди, підніжжя третьої гряди іскладені вапняками та мергелями загальною потужністю у декілька сотен метрів. Неогеновіпороди найповніше представлені на Керчинському півострові, покривають такожтретю гряду. Різноманітні за складом — глини, піски, мергелі і вапняки Кориснікопалини представлені переважно будівельними матеріалами: цементними мергелями,пильними вапняками, глинами, гравієм, піском тощо. Чорноморська глибоководназападина — це велика внутрішньоматерикова депресія, північна частина якоїрозташована на території України. Геофізичними дослідженнями встановлено, що вмежах шельфу та континентального схилу продовжуються структуриСхідно-Європейської платформи, Скіфської плити та Гірського Криму. Внутрішнячастина западини, тобто обширна абісальна рівнина, також за геофізичнимиданими, має двоярусну будову. Зверху залягає дуже потужний осадовий шар (8-10км у східній частині котловини і 12-15 км у західній), під яким знаходитьсябазальтовий шар з потужностями, відповідно 14-16 і 5-6 км. Тобто коравнутрішньої частини Чорноморської западини позбавлена «гранітного „шару і за будовою може класифікуватись як субокеанічна. Процеси опускання дназападини та заповнення її теригенними осадками продовжуються і зараз.
Чорноморськазападина, яка займає найбільш глибоководну частину Чорного моря, є залишкомдавнього прогину — моря Тетіс. Земна кора під нею здебільшого океанічного типу(тобто не має гранітного шару). [13, c.43]
2.2 ФОРМИ ЗАЛЯГАННЯ ГІРСЬКИХПОРІД НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Як вже описувалося наукатектоніка вивчає також залягання гірських порід. Отже, земна кора складається згірських порід і мінералів, різних за походженням і віком. Зазвичай, чим глибшевід поверхні лежать породи, тим вони давніші, а шари порід, що зверху вкриваютьземну поверхню є наймолодшими. Однак встановити відносний вік порід за глибиноюзалягання їх шарів можна лише для тих ділянок, де вони залягають у непорушномустані, – так, як відклалися на дні прадавніх морів. Натомість в гірськихрайонах є ділянки, де складки порід насунуті на сусідні території або взагаліперевернуті.
У таких випадках на допомогугеологам приходить радіологічний метод дослідження. Він полягає у визначеннівіку гірських порід за часом розпаду радіоактивних елементів, що обов’язковохоч у деякій кількості містяться в них. За десятки або сотні мільйонів роківрадіоактивні елементи мимовільно, з однаковою швидкістю розпадаються на іншіелементи (Уран – на Плюмбум і Гелій). Наприклад, Уран розпадається на Гелій іПлюмбум. Потім Гелій розсіюється, а Плюмбум залишається в породі. Знаючишвидкість розпаду і кількість радіоактивної речовини (Урану), що міститься впороді, а також кількість залишку (Плюмбуму), можна обчислити абсолютний вікпороди з моменту її утворення.
Серед антропогеновихконтинентальних відкладів за походженням є льодовикові, водно-льодовикові,еолові та алювіальні відклади.
Льодовикові відклади сформовані давнімипокривними льодовиками, які двічі наступали на північні території України зіСкандинавії. Льодовики несли перед собою і на собі різні уламкові породи –валуни, піски, супіски, суглинки, глини. Вони відкладалися на окраїнільодовиків або ж під час їх танення у вигляді морен – скупчення не відсортованихгірських порід.
Водно-льодовикові відклади (піски, супіски, суглинки, глини,галечник) утворювалися внаслідок діяльності талих вод льодовиків. Льодовикові іводно-льодовикові відклади поширені на Поліссі і вздовж долини Дніпра(приблизно до м. Дніпропетровська), куди сягав один з велетенських виступівдніпровського зледеніння.
Із покривним зледенінням пов'язуютьтакож походження окремих еолових (вітрових) відкладів. Припускають, що зповерхні льодовика, який мав кілька сотен метрів товщини, на сусідні територіїдули сильні вітри. Вони піднімали піски й суглинки та розвіювали їх на великихтериторіях. Згодом там нагромаджувалися потужні товщі пилуватої породижовтуватого кольору – леси. Вони вкривають майже 70 % території України і єосновою сучасного ґрунту, що відзначається великою родючістю (насамперед,чорноземів).
Алювіальні відклади (піски, супіски, суглинки,глини, гравій, галечник) формуються постійними водними потоками (річками). Нимискладені заплави і тераси річок.
Залягання гірських порід (геологічні), форми іпросторове положення гірських порід в земній корі. Осадові і метаморфічнігірські породи залягають зазвичай у вигляді шарів або пластів, обмеженихприблизно паралельними поверхнями. Осадові породи при непорушеному первинномуїх заляганні розташовуються майже горизонтально, рідше вони мають первиннийнахил в один бік або вигини, обумовлені рельєфом тієї поверхні, на якійвідкладалися. Порушення первинного З. р. п. або їх дислокації викликаютьсядвома причинами: ендогенними, до яких відносяться тектонічним рухи, іекзогенними, як, наприклад, діяльність поверхневих і особливо ґрунтових вод, щовикликають зсуви, обвали, розчинення порід і ін.
За умовами накопиченняосадових гірських порід виділяють 3 види З. р. п.: трансгресивнезалягання, регресивне залягання і міграційнезалягання .
По характеру порушеньрозрізняють 3 головних групи З. р. п.: складчасті, (без розриву сплошностіпластів), розривні, або диз'юнктивні (з розривом), і форми порушення, пов'язаніз впровадженням (проривом) магматичних мас або високо пластичних порід (солі,гіпс) в товщі гірських порід, що раніше утворилися.
Серед складчастих формпорушеного З. р. п. виділяються: однобічний нахил пластів під різними кутами(моноклінальне залягання), вигини пластів з утворенням складокнайрізноманітніших розмірів і форм (антиклінальні, синклінальні, прямі, косі,перевернені і ін.). Серед розривних порушень виділяються крутопадаючі порушення,що викликають розрив сплошності пластів з рухом прилеглих блоків порід увертикальному, горизонтальному або похилому напрямах (скидання, взброси,зрушення, раздвіги, надвіги). Крупні, пологонаклоненниє або горизонтальнірозриви із зсувом на десятки км. носять назву покривів або шарьяжей. Допрориваючих форм З. р. п. в осадових товщах відносяться діапірові складки(складки «з протикаючим пластичним ядром») і складки, що виникають привпровадженні магматичних розплавів. За наявності різновікових комплексів шаріврозрізняють 2 основних типа З. р. п.: приголоснезалягання і незгодне залягання. Ці терміни використовуютьсядля визначення стратиграфічних і структурних взаємин. Стратиграфічне приголоснезалягання характеризує безперервність накопичення порід; при стратиграфічнійнезгоді в осадових, вулканогенних і метаморфічних товщах випадають окремістратиграфічні підрозділи. При структурному приголосному заляганні комплексипорід різного віку залягають один на одному паралельно і комплекс верхніх шарівповторює форми залягання ніжніх. При структурному незгодному заляганні нижній іверхній комплекси залягають різно причому підстава верхнього комплексуперекриває різні шари нижнього комплексу, крутіші кути нахилу, що зазвичаймають. Розміщення шарів на криво зрізаною ерозійними процесами поверхні більшдревньої товщі називається притуленим заляганням або приляганням, а заповненнязападин в древньому комплексі порід молодшими шарами, відкладеними морем, щошвидко настає, — інгрессивним заляганням.
Магматичні гірські породимають всілякі форми залягання. Лави, що вилилися на поверхню землі, застигаютьу вигляді потоків і покривів (ефузивні гірські породи); при застиганні магми наневеликій глибині від поверхні землі утворюються штоки, жили, дайки,плітообразниє пологі тіла (силли), лаколіти (екструзівниє і гипабісальниєгірські породи). При охолодженні магми на значних глибинах (більше 1,5—2 км. )утворюються штоки і батоліти (інтрузивні гірські породи). Положення в просторіокремих шарів і комплексів визначається виміром т.з. елементів заляганнягірських порід: напрями того, що випрало, напрями падіння (див. Випрало іпадіння шарів ) і кута падіння. Ці елементи або заміряютьсяза допомогою гірського компаса, або обчислюються шляхом геометричних побудов заданими структурних карт або відміток пластів, розкритих на глибині буровимисвердловинами. Сукупність питань, що відносяться до З. р. п., вивчаєтьсяструктурною геологією.
2.3 РЕЛЬЄФТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ЯК НАСЛІДОК ТЕКТОНІЧНИХ РУХІВ
Рельєф України доситьрізноманітний. На рівнинній території України, що є частиною великоїСхідноєвропейської рівнини, чергуються низовини і височини. На її заходіпідносяться гірські пасма Українських Карпат, на крайньому півдні височать пасмаКримських гір.
Поверхня території Україниформувалася протягом багатьох геологічних епох. На її розвиток вплинули новітні(сучасні) тектонічні рухи, давні зледеніння і відкладання лесів (жовтуватапориста порода, що утворилась в льодовиковий період), коливання рівня моря,ерозійна робота річок і вітру, господарська діяльність людини. 70 % сучасноїповерхні України займають низовини, 25 % – це височини і тільки 5 % – гори.
Низовини, височини і горинеоднакові за висотою і формами рельєфу. Піднятість рівнинної частини територіїУкраїни над рівнем моря становить у середньому 175 м. На Азово-Чорноморськомуузбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10-15 м, на височинах – 300-400м. Гірські хребти досягають 1700-2000 м, і найвищою точкою всієї України є гораГоверла (2061 м) в Українських Карпатах.
Тектонічна і геологічнабудова. Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічнихструктур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих частинтериторії.
Територія України має складнутектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії.Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, якамає давній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська іСкіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.
У межах Східноєвропейськоїплатформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит,Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську і Дніпровсько-Донецьку западини,Донецьку складчасту область, Воронезький кристалічний масив, Причорноморськузападину.
Український щит є піднятоюділянкою платформи. Кристалічні породи, що його складають, можна побачити вдолинах річок, де вони часто виходять на поверхню. У сучасному рельєфіУкраїнський щит представлений Придніпровською та Приазовською височинами. Щитскладений найдавнішими гірськими породами. Їх вік становить 3,5-4 млрд. років.Це граніти, гнейси, кварцити, пісковики та ін. Докембрійська поверхня щита єнерівною, її перекриває потужна товща палеозойських, мезозойських ікайнозойських осадових гірських порід. Український щит розбитий густою мережеюглибинних розломів на окремі, зміщені один відносно одного, блоки. З розломамипов'язана більшість річкових долин. Такими ж розломами щит відокремлюється від Дніпровсько-донецькоїзападини, Причорноморської западини та Волино-Подільської плити. У місцях, деосадових порід мало, кристалічні виходять на поверхню. На захід відУкраїнського щита розташована Волино-Подільська плита. В її межахдокембрійський фундамент залягає на глибинах 2000-2500 м. На північ від неїзнаходиться Галицька-Волинська западина, де докембрійський фундамент опущенийна глибину 3000-7000 м. На його поверхні залягають потужні товщі палеозойських,мезозойських та кайнозойських відкладів.
На схід від Українського щитарозташована Дніпровська-Донецька западина. У рельєфі на поверхні їй відповідаєПридніпровська низовина. Дніпровсько-донецька западина знаходиться підосадовими породами на глибині до 12 км, що є однією з найбільших западин Східноєвропейськоїплатформи. Вона виповнена осадовими відкладами палеозойського, мезозойського ікайнозойського періодів. З породами девонського і кам'яновугільного періодівпов'язані родовища нафти і газу, а також солі, що поховані під іншими осадовимипородами.
На південний схід відДніпровсько-Донецької западини розташована Донецька складчаста область,виражена в сучасному рельєфі Донецькою височиною – кряжем. Там на поверхнювиходять девонські і карбонові (кам'яновугільні) породи. Це структурагерцинського горотворення. З товщею карбонових відкладів, потужність якихдосягає 12 км, пов'язані поклади кам'яного вугілля.
На північний схід відДніпровсько-донецької западини знаходиться схил Воронезького кристалічногомасиву. Докембрійські породи, якими він складений, залягають на глибині від 150до 900м. У сучасному рельєфі – це західні схили Середньоросійської височини.
На південь від Українськогощита розташована Причорноморська западина. У рельєфі їй відповідаєПричорноморська низовина. Западина знаходиться на південній окраїніСхідноєвропейської платформи. Докембрійський фундамент залягає тут на глибинах600-3200 м, вище нагромадились палеозойські, мезозойські і кайнозойськівідклади.
На південь відСхідноєвропейської платформи розташовується Скіфська платформа, що утвориласьпід час герцинського горотворення. Більша її частина знаходиться під водамиЧорного і Азовського морів. У сучасному рельєфі – це рівнинний Крим. ФундаментСкіфської платформи залягає на глибинах від 500 м на півдні до 6000 м напівночі.
Складчасті структуриУкраїнських Карпат – це гірські споруди альпійського горотворення. До нихналежать Передкарпатський прогин, складчасті гори і Закарпатська западина. Вонискладені переважно крейдовими, палеогеновими та неогеновими відкладами. Всучасному рельєфі складчастим структурам відповідають пасма гірських хребтів таулоговини між ними. Передгірний прогин у рельєфі виражений Передкарпатськоювисочиною, Закарпатська западина – однойменною низовиною.
Складчасті структуриКримських гір – це велике підняття, частина якого занурена в Чорне море. Горискладені переважно мезозойськими і кайнозойськими відкладами, вулканічнимипородами. В межах Головного пасма поширені відклади тріасового і юрськогоперіодів.
Геоморфологічна будова іосновні форми рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний івулканічний. До першого можна віднести всі великі форми рельєфу територіїУкраїни, а до другого – куполи та інтрузивні тіла (утворені магмою, що підійшладо поверхні, але не вилилася, а остигла в надрах землі) Вулканічного хребтаКарпат та Кримських гір.
До тектонічного піднятогорельєфу можна віднести не тільки гірські хребти Карпат та Криму, але й усівисочини (Волинську, Подільську, Придніпровську, Приазовську,Середньоросійську, Донецьку), в основі яких залягають відповідноВолино-Подільська плита, Український кристалічний щит, Воронезький масив таДонецька складчаста споруда. В свою чергу до тектонічного опущеного ендогенногорельєфу належать гірські долини, низовини (Придніпровська, Причорноморська), щорозміщені в межах тектонічних западин (Дніпровсько-донецької таПричорноморської).Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий,водний, гористий та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний татехногенний.
Самі форми поверхні кожного зцих типів бувають або денудаційними (виробленими), або акумулятивними(накопичувальними). Переважно під впливом денудаційних процесів сформувалисякомплекси форм рельєфу у Карпатах, Кримських горах, на Донецькій, Волинській таПриазовській височинах.
Схиловий тип формується підвпливом таких гравітаційних процесів як зсуви, осипи, обвали, селеві явища,лавини. Три останні спостерігаються на території України тільки у гірськихрайонах Криму та Карпат. Зсуви характерні для вододільних поверхонь не тількигірських областей, але й Волинської, Подільської, Придніпровської, Приазовськоїта Донецької височин.
Текучі води своєю діяльністюформують водний (флювіальний) тип рельєфу. Яри і балки найхарактерніші вУкраїні для Волинської, Подільської та північної і центральної частинПридніпровської височин, відрогів Середньоросійської височини.
Води морів та озер зумовлюютьруйнування берегів, утворення пляжів (узбережжя Чорного та Азовського морів), атакож, у багатьох випадках, заболочення прилеглих територій, замулювання самихводойм. Інколи на поверхні є форми, утворені на дні давніх морських басейнів(пасмо Товтр на Подільській височині).
Льодовикові таводно-льодовикові форми рельєфу пов'язані з діяльністю материкових та гірськихльодовиків у періоди розвитку четвертинних зледенінь, талих льодовикових вод.Наприклад, моренні горби, долини стоку талих вод, зандрові рівнининайхарактерніші для Поліської низовини, а кари та залишки зруйнованих сучаснимипотоками моренних гряд – для найвищої частини Українських Карпат.
Дюни і гряди еоловогопоходження сформувалися, в основному, на зандрових рівнинах Полісся, а такожпіщаних заплавах середнього Дніпра, пересипах та косах Азовського і Чорногоморів.
Карстовий тип рельєфу (лійки,печери, провалля) поширений в окремих районах Подільської височини та Кримськихгір. На півдні Тернопільщини є понад сто карстових печер. Перлиною цихпідземних витворів є печера Озерна. Десятки залів прикрашені надзвичайнимигіпсовими утвореннями, що нагадують букети казкових квітів. Недалеко знаходитьсяі печера Оптимістична, яка є найдовшою в Європі і другою за довжиною в світі. Доформ біогенного походження відносяться болота, купини, які найпоширеніші наПоліській низовині.
Серед антропогенних формрельєфу є кар'єри, терикони шахт, дамби тощо. Рівнини є переважаючим типомрельєфу України, вони охоплюють близько 70 % її території.
Низовини. Па півночі Українирозташована Поліська низовина, що має похил до річок Прип'яті і Дніпра. Висотиїї не перевищують 200 м, тільки Словечансько-Овруцький кряж, що є припіднятимблоком Українського щита, піднімається до 316 м. На Поліській низовині є густарічкова сітка. Ділянки між річками мають плоскохвилясту поверхню, на якій єгорби і зниження В основі Поліської низовини лежать різні тектонічні структури:на заході – Волино-Подільська плита, у центральній частині – Українськийкристалічний щит, а на сході – Дніпровсько-Донецька западина. Західна частинаПолісся складена, в основному, мергелями, крейдою та пісковиками, які утворюютьгорбисті підвищення. Більшість території низовини формувалася під впливомматерикових зледенінь і тому складена пісками воднольодовикового та річковогопоходження. Поверхня її неглибоко порізана, рівнинна, але ускладнена мореннимигорбами та дюнами.
Придніпровська низовинарозміщена між Дніпром на заході, Середньоросійською височиною на сході,пониззям Десни на півночі і гирлом Самари на півдні. Територія, прилегла доДніпра, має майже ідеально плоску поверхню з середніми висотами 100-150 м. Напівнічний і південний схід низовина поступово підіймається (найвища точка – 245м) і стає хвилястою з високими вододілами і крутими схилами річкових долин.Відповідає низовині Дніпровсько-донецька тектонічна западина, кристалічнийфундамент якої лежить на глибині 3-8 тис. м. Поверхневі шари утворені на заходіпереважно піщаними, а на сході лесовими відкладами. Це сприяє широкому розвиткуяроутворення на території Придніпровської низовини. На сході долина Дніпрапоступово переходить у Полтавську рівнину, яка має плоску і горбисту поверхню здолинами та балками.
З південного заходу доУкраїнських Карпат прилягає частина Середньодунайської низовини – Закарпатськанизовина. Вона слабо похилена на південний захід і має абсолютні висоти 120-105м. Поверхню Закарпатської низовини утворює плоска терасована долина річки Тисиз її притоками.
Причорноморська низовинаохоплює широку смугу на півдні України вздовж Чорного та Азовського морів, атакож рівнинний Крим. В основі низовини залягає Причорноморська западина таСкіфська плита. Абсолютні висоти змінюються тут від 210-240 м на заході до50-80 м на сході. Окремі ділянки поверхні лежать нижче рівня моря. Так,Хаджибейський лиман має 13 м, Куяльницький – 5м. Складена поверхняПричорноморської низовини осадовими породами морського походження, а тому дужерозчленована глибокими (до 100 м) долинами річок та балками. Складовою частиноюПричорноморської низовини є Північнокримська рівнина, поверхня якої поступовознижується до Сиваша. Абсолютні висоти її не перевищують 40 м над рівнем моря.У межах країни вони утворюють майже суцільну смугу, яка простяглася через всютериторію з північного заходу на південний схід. Різняться вони тектонічнимиструктурами, формами поверхні, абсолютними висотами.
Височини. У центральнійчастині України розташована найбільша з височин – Придніпровська, вони лежать вмежиріччі Дніпра і Південного Бугу. В її східній частині виділяється своєріднийрайон — Канівські гори з висотами 230 м. Тут знаходиться могила генія українськогонароду Тараса Шевченка.
Формування височини пов'язаноіз виступами Українського кристалічного щита, що перекриті зверху незначнимиплощами лесових порід. На півночі і півдні Придніпровська височина поступовопереходить у низовини.
Придніпровська височина маєслабогорбисту поверхню з середніми висотами 220-240 м. Найвища точка маєпозначку 321м. Глибоко розчленована лише східна окраїна височини, що прилягаєдо Дніпра. Вздовж річкових долин на Придніпровській височині часто відбуваютьсязсуви, місцями виходять на поверхню давні кристалічні породи. На південномусході країни розташована Приазовська височина з висотами 150-300 м. Тут наповерхню виходять кристалічні породи, що утворюють підвищення, які в народіназивають “могилами» (г. Бельмак-Могила, 324 м). У тектонічномувідношенні вона відповідає лівобережній частині кристалічного щита. В долинахрічок, інколи, відслонюються граніти, а на вершинах залягають леси.
У західній частині Українирозташовані Подільська та Волинська височини, поверхні їх дуже розчленовані.Вони розділені рівниною Малого Полісся. Абсолютні висоти становлять 320-350 м(г. Камула, 471 м). На Волинській височині виділяється Мізоцький кряж, наПодільській – окремі масиви-гори: Кременецькі гори, Гологори, Розточчя, Опілля,Товтри (Медобори). Подільська височина є однією з найвищих частин всієїСхідноєвропейської рівнини. Абсолютні висоти її перевищують 400 м. РельєфПоділля дуже розчленований численними річковими долинами, ярами, балками,глибина яких сягає інколи 150 м. Виділяються в його межах окремі кряжі, пасмагорбів. На більшій частині території характерними є карстові явища (розчиненнягірських порід поверхневими і підземними водами та утворення пустот, печер,карстових лійок).
Волинська височинапідіймається над рівниною Малого Полісся в середньому на 30-50 м. Абсолютніпозначки на ній змінюються від 200 до 300 м. На сході України знаходитьсяДонецька височина, її середні висоти становлять 75-300 м (найвища точка – г.Могила Мечетна, 367м). Її найвищу вододільну частину на південному сходіназивають Донецьким кряжем. Вона є залишком гір герцинського етапугоротворення. Тепер це горбиста височина, утворена декількома пасмами, складенимикрейдяними породами. На територію України заходить південно-західними відрогамиСередньоросійська височина. Висота її в межах нашої країни не перевищує 236 м.Тут дуже багато ярів, балок. В тектонічній її основі залягає Воронезький масив,в межах якого піднятий кристалічний фундамент платформи, перекритий незначноютовщею пухких осадових відкладів (знизу – крейдою, а зверху – лесами). Хвилястеплато поступово знижується від 240 до 150м у південному та південне західномунапрямках. На межиріччі річок Пруту і Дністра розміщене хвилясте горбистепасмо, що утворює Хотинську височину. З південного заходу на північний східвисочина тягнеться на 50 км, з середніми висотами 350-400 м; тут знаходитьсянайвища точка рівнинної частини України – г. Берда (515 м). Височина складенавапняками, глинами, гіпсами, поверхня її розчленована притоками річок Пруту іДністра, які мають глибокі долини з крутими схилами. Більша частина височини вкритабуковими і дубово-грабовими лісами. [11]
До північного краюПриазовської височини прилягає Донецька височина. На північному сході територіїУкраїни виділяються відроги Середньоросійської височини. Рівнинні просториУкраїни є сприятливими для господарської діяльності. Ускладнюють її розвитокяри на височинах та Причорноморській низовині, заболоченість Поліської низовинитощо.
Гори. Українські, або Східні,Карпати є частиною великої Карпатської системи. Це – молоді середньовисотнігори, що утворилися під час альпійської складчастості. Їх середні висотиколиваються в межах 1200-1600м. Гори складаються з кількох паралельних пасом,що простягаються з північного заходу на південний схід в межах України на 270км. Гірські пасма мають простягання, близьке до субмеридіонального іназиваються Зовнішніми Карпатами (Бескиди, Горгани та Покутсько-БуковинськіКарпати), Вододільно-верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногірський хребет,Рахівські і Чивчинські гори. Найвищою частиною Українських Карпат є масивЧорногора, де окрім Говерли (2061 м) є ще п'ять двохтисячників – Гутин-Томнатик (2016), Піп-Іван (2022), Бребенескул (2032), Ребра (2010), Петрос(2020). Зручними перевалами в Українських Карпатах є: Ужоцький, Борецький,Вишківський, Яблуницький.Структурно Українські Карпати відповідають Карпатськійскладчастій області, яка належить до Альпійсько-Гімалайського складчастогопоясу. В їхній геологічній будові беруть участь різновікові відклади віддокембрійських до антропогенових, але найпоширенішими є крейдові і палеогенові.Переважно, це пісковики, сланці, мергелі. З льодовикового періоду тутзбереглися такі форми рельєфу, як кари і цирки. Зовнішній край Карпатськоїскладчастої системи відділяє від Східноєвропейської платформи Передкарпатськийкрайовий прогин, заповнений потужною товщею осадових порід, в рельєфі йомувідповідає ускладнена котловинами і долинами річок височина Передкарпаття, щопоступово підвищується у напрямку до гір.
Власне Карпати простягаютьсяпаралельними хребтами з північного заходу на південний схід. У їхніх межахвиділяють п'ять відмінних областей, що пов'язано, перш за все, із складноютектонічною будовою. Над рівниною Передкарпаття крутим уступом підіймаютьсяЗовнішні або Скибові Карпати. Їх назва пов'язана з тим, що складки тут насунутіна рівнину, а тому нахилені у північно-східному напрямку. Через це схилихребтів, обернені до Передкарпаття, круті, а південно-західні – пологі.Поперечні розломи розділяють у Зовнішніх Карпатах масиви Бескидів, Горган,Покутсько-Буковинських Карпат. Найвища точка – гора Сивуля (1836м). Вододільна-Верховинськаобласть охоплює центральну знижену частину Українських Карпат з низькогірнимрельєфом (абсолютні висоти – 600-700 м). Тут проходить основний вододіл, що розділяєбасейни Дністра і Тиси. Полонинсько-Чорногірські Карпати охоплюють внутрішнюнайпіднятішу частину гір. Плоскі безлісі вершини хребтів тут називаютьполонинами. Розділені долинами річок вони утворюють окремі масиви. Найвищісеред них Свидовець і Чорногора, у яких виражені сліди діяльності гірських льодовиків,що лежали тут в епохи зледенінь. На масиві Чорногора є шість вершин, що маютьвисоту понад 2000 м.
На південь від Білої Тиси іЧеремошу розміщена область Рахівських і Чивчинських гір з гострими скелястимигребенями і слідами четвертинного зледеніння. Це залишки давнього гірськогомасиву, який сформувався ще в герцинську епоху горотворення. [2]
Паралельно доПолонинсько-Чорногірських Карпат простягається Вигорлат-Гутинський вулканічнийхребет, утворений куполами згаслих вулканів.
Закарпатському крайовомупрогину відповідає Закарпатська низовина, що знижується в напрямку до басейнуТиси від 133 до 105 м.
Кримські гори займаютькрайній південь Кримського півострова. Вони простягаються з заходу на схід на180 км. Виділяються три гірські пасма: Головне з висотами 1200-1500 м,Внутрішнє з висотами 400-600 м та Зовнішнє з висотами 250-350 м. Схили пасомасиметричні: південні – круті і урвисті, північні – пологі. Це пов'язано зрозмиванням м'яких порід в гірських нашаруваннях, що складаються з пластів різноїтвердості. Довгі і похилі схили Зовнішнього і Внутрішнього пасом збігаються знапрямом залягання стійких гірських порід – вапняків, круті схили – наслідокруйнування м'яких порід –мергелів і глин. Такі асиметричні форми рельєфуназивають куестами. Між куестовими пасмами в результаті ерозії утворилисязниження.
Головне пасмо Кримських гірнайвище. Воно становить суцільний ланцюг плоских безлісих масивів, щоназиваються яйлами («яйла» тюркською – літнє пасовище): Байдарськаяйла, Ай-Петринська, Ялтинська, Нікітська, Гурзуфська, Бабуган, Чатирдаг,Демерджі, Довгоруківська, Карабі-яйла. На Бабуган-яйлі знаходиться найвищаточка Кримських гір – г. Роман-Кош (1545 м). В Криму є ще чотири вершини звідмітками понад 1500м – Демір-Капу, Зейтін-Кош, Кемаль-Егерек, Еклізі-Бурун.Характерною рисою Кримських гір, особливо Головного пасма, де поширенівапнякові породи, є наявність різноманітних карстових форм рельєфу.Зустрічаються дуже глибокі провалля, печери. На дні багатьох із нихзустрічаються підземні потоки і озера, які є важливим джерелом живлення длярічок Криму.Всі пасма глибоко розчленовані поздовжніми і поперечними річковимидолинами, які місцями мають каньйоноподібну форму. Найбільше приваблюєчисленних туристів Великий Кримський каньйон.
Узбережні схили Головногопасма закінчуються Південним берегом Криму, де поширені ерозійні, зсувні тавулканічні форми рельєфу. Сучасного вигляду Кримські гори набули в епохуальпійської складчастості.
У геологічній будові гірберуть участь породи різного віку, складу та походження. Адже горотворчіпроцеси тут започатковані ще в кіммерійську епоху, а в альпійську відбулосяомолодження гір.
3. КОРИСНІ КОПАЛИНИ УКРАЇНИТА ЇХ РОДОВИЩА
тектоніка літосфераземний підкоровий
Закономірності поширеннякорисних копалин. Добувають корисні копалини, як правило, з невеликих глибин(до 1 тис. м). Отож вони тісно пов'язані з будовою саме верхніх шарів земноїкори. Тому для різних тектонічних структур характерні певні групи кориснихкопалин.
Корисні копалини осадовогопоходження поширені переважно в межах тектонічних западин і плит платформенихобластей, а також передгірських крайових прогинів. Тобто вони характерні дляструктур, які в минулому були басейнами нагромадження осадового матеріалу, щозносився з прилеглих територій.
Магматичні та метаморфічніпороди потрібно шукати в горах з слідами вулканічних процесів, а також укристалічних щитах, де близько до поверхні залягають давні магматичні таметаморфізовані породи. Формуються їхні родовища, як правило, на стикахлітосферних плит. Наприклад, на континентах у місцях розвитку рифтових зонутворюються родовища марганцю, заліза та міді. У зоні зіткнення материковихлітосферних плит виникають поклади міді, сірки, урану.
До них належать у більшостівипадків рудні корисні копалини, а також графіт, алмази тощо. Утворюються вонив результаті остигання магми у тріщинах земної кори, метаморфізації магматичнихчи осадових порід під впливом високої температури і тиску.
У межах України давнімагматичні і метаморфічні породи виходять на поверхню або залягають наневеликих глибинах Українського кристалічного щита. З метаморфізованимиархейськими та протерозойськими породами цього масиву пов'язані великі покладизалізних руд (Криворізьке, Кременчуцьке, Білозерське, Керчинське родовища),нікелю (Побузьке родовище), титану (центральна частина Придніпровськоївисочини), урану (південна частина Придніпровської височини). Метаморфічногопоходження і значні поклади графіту (Завалівське родовище). З явищамивулканізму і викидами гарячої води тріщинами земних надр пов'язанісвинцево-цинкові та ртутні руди Донбасу, свинцево-цинкові – Закарпаття. [7, C.24]
В Україні розвідано 90 видівкорисних копалин, які зосереджено майже у 8 тис. родовищ. При господарськомуаналізі корисних копалин прийнято класифікацію корисних копалин за походженням- паливні, рудні, нерудні.
Паливні (горючі) кориснікопалини. Натериторії України знаходяться Донецький і Львівсько-Волинський кам'яновугільніта Дніпровський буровугільний басейни. Донецький басейн у межах України(Великий Донбас) займає площу понад 50 тис. км2 (тут залягаєкоксівне, газове вугілля, антрацит.) Донецький басейн є основним у вугільнійпромисловості країни. Запаси вугілля оцінюються в 109,0 млрд. тонн в шарахпотужністю 0,6-1,2м. З 1949р. освоюється Західний Донбас, розташований напівнічному сході Дніпропетровської області і частково в Харківській області.Нині в Донбасі більш як сто ділянок, загальні запаси яких становлять близько 12млрд. тонн.
Львівсько-Волинський басейн знаходиться на заходіУкраїни, має площу близько 10 тис.км2. Максимальна потужністькам'яновугільних шарів – 2,8 м, вугілля сірчисте, використовується якенергетична сировина і для коксування. Звичайним шахтовим способом тут можнадобувати лише 30 % запасів вугілля. Тому потрібно розширювати добування шляхомпідземної газифікації в районах з малопотужними шарами вугілля.
Дніпровський буровугільнийбасейн займаєплощу близько 150 тис. км2. Його родовища знаходяться вКіровоградській, Дніпропетровській і Житомирській областях. Загальні розвіданізапаси становлять 6 млрд. тонн. Родовища бурого вугілля відомі також вПолтавській і Харківській областях, в Придністров'ї, Передкарпатті іЗакарпатті. Родовища горючих сланців є в Карпатах, на Поділлі, вКіровоградській області (найбільше Бовтиське родовище). Торфові родовищазнаходяться переважно на Поліській низовині, в річкових долинах.
В Україні виявлено за останніроки близько 150 нових нафтових, нафтогазових, газоконденсатних і газовихродовищ. Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському,Дніпровсько-донецькому, Причорноморсько-кримському.
Карпатський нафтогазоноснийрегіон охоплюєродовища Передкарпаття, Українських Карпат і Закарпаття. Більшість нафтових ігазових родовищ знаходяться у Львівській та Івано-Франківській областях іприурочене до Передкарпатського прогину. Тут виявлено понад 30 родовищ газу,багато з яких в результаті тривалої експлуатації майже повністю вичерпано.Найбільшими нафтогазовими родовищами є Долинське, Бориславське, Волицьке,Битківське, Угерське, Залужанське, Дашавське. Промислове значення мають інещодавно відкриті газові родовища Закарпаття. Понад 80 % видобутку нафти ігазу припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон. Найбільшимигазовими родовищами є Шебелинське, Західнохрестищенське і Єфремівське (сумарнізапаси понад 970 млрд. м3), нафтовими – Леляківське,Глинсько-Розбишівське, нафтогазовими – Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.
Причорноморськийнафтогазоносний регіон займає територію Причорноморської низовини та степового рівнинного Криму.У ньому розвідано понад 60 родовищ нафти і газу. Найбільшими серед них єДжанкойське, Глібівське, Штормове, Казантипське. Вважаються перспективними щодогазу і нафти глибинні ділянки земної кори та підводні надра Чорного моря. Перспективнимищодо газу є ділянки Чорного моря на глибинах 700-750 м. На глибині 300-350 міснують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість їхдобування свідчить досвід інших країн. [15]
Рудні (металеві) кориснікопалини.Україна має багаті поклади залізних і марганцевих руд (відповідно 5% і 20%запасів світу), на основі яких розвивається її чорна металургія. Рудніконцентрати також вивозять в інші країни. В Україні освоєно 35 родовищ залізнихруд осадового і метаморфічного походження. Загальні запаси залізних рудскладають 27 млрд. т. Багаті залізні руди зосереджені в Криворізькомузалізорудному басейні, Кременчуцькому і Білозерському залізорудних районах,дещо бідніші – у Керченському басейні.
Криворізький залізоруднийбасейн – один знайбільших залізорудних басейнів світу. Залізні руди тут добувалися ще скіфамив V-ІV ст. до н. е. Криворізький басейн приурочений до центральної частиниУкраїнського щита і займає площу близько 300 км2 (Дніпропетровська ічастково Кіровоградська області). Основне промислове значення мають магнетитовіі залізисті кварцити, в результаті збагачення яких дістають концентрат звмістом заліза до 65 %. У Кривбасі відомо понад 300 родовищ багатих залізнихруд, їх розвідані запаси становлять 18 млрд. тонн. Нині видобування залізнихруд ведеться вже на глибині 1000 м. Найперспективнішим районом на багатізалізні руди є Саксаганське рудне поле.
Кременчуцький залізоруднийрайонприурочений до північно-східного схилу Українського щита (Полтавська область).Вміст заліза в рудах становить 27-40%. Розвідані задаси магнетитових кварцитівКременчуцької магнітної аномалії оцінюються в 4 млрд. тонн.
Білозерський залізоруднийрайон тягнетьсясмугою, що має 20 км завширшки і 65 км завдовжки південним схилом Українськогощита (Запорізька область). Тут зосереджені родовища залізистих і магнетитових,кварцитів. У багатих рудах вміст заліза становить 58-61%. За запасами багатихруд цей район поступається тільки Кривбасу. Значна глибина залягання руд робитьможливим їх видобування тільки шахтним способом.
У Керченському залізорудномубасейні залягає бурий залізняк із вмістом заліза до 40%. Руди залягають близькодо поверхні і видобуток можливий відкритим способом. Його запаси становлять 1,8млрд. тонн. Геологи вважають, що перспективним на залізну руду є дно Азовськогоморя. Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцевий басейн –один з найбільших у світі. Складається з Нікопольського і Великотокмацькогородовищ, а також рудоносних площ на межиріччі Дніпро–Інгулець. Басейнрозміщений на території Дніпропетровської і Запорізької областей. Вмістмарганцю в окисних рудах в середньому 25-30%, а загальні запаси руди – понад 2млрд. тонн.
В Україні є руди кольоровихметалів. У Кіровоградській області знаходяться родовища нікелевих руд(Побузьке, Деренюське і Липовеньківське), у Дніпропетровській – алюмінієвих –глинозему (Малишівське і Вовчанське родовища), на Закарпатті – поліметалевихруд (Берегівське, Беганське і Мужієвське родовища). Унікальні родовищатитанових руд розробляються в Житомирській і Дніпропетровській областях. НаКіровоградщині залягають уранові руди. За розвіданими запасами ртутної руди(кіновар) наша країна посідає друге місце в світі. Поклади цієї сировинивиявлено в Донецькій і Закарпатській областях. До недавнього часу вважали, що вУкраїні немає золота для промислового видобутку. Нині українськими геологамивідкрито понад 15 його родовищ. Вони зосереджені в Придніпров'ї, Приазов'ї,Донбасі, на Закарпатті. Українські геологи нещодавно виявили значні покладимідних руд на Волині. В Кіровоградській області є родовища уранових руд.
За запасами нерудних(неметалеві) корисних копалин Україна посідає одне з провідних місць усвіті. Так, родовища самородної сірки і озокериту в Передкарпатті – найбільші всвіті. Озокерит використовується в парфумерії, легкій промисловості, медицині,а сірка – в хімічній промисловості. Родовища кам'яної солі розробляються вДонбасі (Артемівське, Слов'янське) і в Закарпатті (Солотвинське). Багаті насолі водойми Азово-Чорноморського узбережжя, особливо затока Сиваш.Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей знаходяться в Передкарпатті – Калуш-Голинське,Стебниківське.
Родовища нерудної сировинидля металургійної промисловості є в різних районах України: магнезит(вогнетрив) – в Запорізькій і Дніпропетровській областях, вогнетривкі глини – вДонецькій області (Часовоярське родовище), кварцити – в Житомирській, флюсовівапняки – в Донецькій області і Криму. Як технічна сировина використовуютьсяазбест (Побужжя, Призов'я), тальк, пірофілітові сланці (Житомирська область),слюда, бентонітові глини (Черкаська область), барит (Закарпатська область),графіт (Кіровоградська область). Сировиною для керамічної і скляноїпромисловості є польові шпати, скляні піски. Україна багата запасами цементноїсировини і різноманітних будівельних матеріалів. За запасами гранітів,лабрадоритів (Житомирська область) Україна в Європі є поза конкуренцією. ВУкраїні є родовища дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння (берил, аметист,бурштин, яшма, гірський кришталь, моріон). Поклади його відомі в Криворіжжі,Приазов'ї, Криму, Закарпатській і Житомирській областях. Перспективними длявидобутку бурштину є Житомирська, Рівненська і Волинська області. В Україні єперспективи відкриття і видобутку родовищ такого дорогоцінного інапівдорогоцінного каміння, як опал, топаз, гранат, родоніт, онікс.
В Україні є родовищафосфоритів – сировини для виробництва добрив (Донецька і Сумська області,Середнє Подніпров'я). Новим видом корисних копалин є сапоніт – каміньродючості, його родовища виявлено на півночі Хмельницької області.
Україна відома своїмилікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія),лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).
Раціональне використаннякорисних копалин базується на комплексному підході до їх вивчення, розробкиродовищ, використання сировини без втрат.
ВИСНОВОК
Загальні риси земної поверхнівизначаються особливостями тектонічноїбудови, відтвореної на відповідній карті. Територія Українизнаходиться в межах 3-х великих тектонічних структур, різних за віком ібудовою:
1)Східноєвропейської давньої(докембрійської) платформи;
2)Скіфської молодої(епігерцинської) платформи;
3)Cкладчастого поясу Карпат іКриму, що являє собою частину Альпійсько-Гімалайського поясу Євразії таутворився під час альпійської епохи горотворення в кайнозойську еру.
Різним тектонічним структурам намісцевості відповідають певні форми рельєфу. Геоструктурною віссю всієї Україниє Український щит – кристалічний масив, якому відповідають Придніпровська іПриазовська височини. На захід від кристалічного щита розташованаВолино-Подільська плита – геоструктура, якій відповідають Волинська іПодільська височини. На схід і південь від Українського щита лежатьДніпровсько-Донецька і Причорноморська западини. Двом останнім відповідаютьПридніпровська і Причорноморська низовини.
Таким чином тектонічна й геологічнабудова тісно пов’язана з рельєфом України.
Поверхня території Україниформувалася протягом багатьох геологічних епох. На її розвиток вплинули новітнітектонічні рухи, давні зледеніння і відкладання лесів, коливання рівня моря,ерозійна робота річок і вітру, господарська діяльність людини.
Для різних тектонічнихструктур характерні певні групи корисних копалин. Корисні копалини осадовогопоходження поширені переважно в межах тектонічних западин і плит платформенихобластей, а також передгірських крайових прогинів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. БондарчукВ.Г. Геологічна будова Української РСР.К., Радянська школа, 1963.
2. БортникС.Ю. Взаємодія різнорангових систем морфоструктур центрального типу натериторії України // Економічна і соціальна географія. – 2002. – Вип. 52. – С.85-89.
3. БортникС.Ю. Проблема класифікації морфоструктур центрального типу // Українськийгеографічний журнал. – 2002. — № 2. – С. 16-20.
4. Володимир Собашко Дорогами і стежками Карпат, Львів: «ЦентрЄвропи», 2003. ISBN966-7022-56-0.
5. ВяловО.С. Основные проблемы геологии Советских Карпат. В кн. Материалы ХІ конгр.Карпато-Балк. геол. ассоц. К., Наукова думка, 1980.
6. Геологиязапада Восточно-Европейской платформы. Под ред. Гарецкого Р.Г. Минск, Наука итехника, 1981.
7. ГабинетМ.П., Кульчицький Я.О., Матковський О.И. Геология и полезные ископаемыеУкраинских Карпат. Львов, 1976. Ч. I.
8. ГабинетМ.П., Кульчицький Я.О., Матковський О. И., Ясинская А.А. Геология и полезныеископаемые Украинских Карпат. Львов, 1977. Ч.II.
9. ГеренчукК.І. Природа Львівської області. Геологічна будова і корисні копалини.Передкарпатський прогин. Українські Карпати. Корисні копалини
10. Географiяу завданнях i запитаннях (посiбник)/ Шищенко П.Г., Масляк П.О., СкуратовичО.Я., Тименко Л.В./ Просвiта//1995
11. Геологічна будова іперспективи нафтогазоносності морфоструктур північно-західного Передкарпаття:Автореф. дис… канд. геол. наук: 04.00.17 / А.М. Коваль; НАН України. Ін-тгеології і геохімії горючих копалин. — Л., 1999. — 20 с. — укp.
12. Геологияи полезные ископаемые Украинских Карпат. Под ред. Кульчицкого Я.О. иМатковского О.И., Львов, Вища школа. 1977.
13. Земнаякора и история развития Черноморской впадины. М., Наука, 1975.
14. КругловС. С. Тектоническое районирование и схема стратиграфии Украинских Карпат/Геологическое строение и горючие ископаемые Украинских Карпат. Сб. науч. тр.М., 1971. С. 5-11.
15. КульчицькийЯ., Лозиняк П., Петрашкевич М. Основні проблемигеологічної будови та пошуківкорисних копалин Карпатського регіону //Праці НТШ. 1997. Т.1. Геологія,геофізика, хемія, біохемія, матеріалознавство, механіка матеріалів. С. 25-45.
16. ЛазькоЕ.М., Кирилюк В.П., Сиворонов А.А., Яценко Г.М. Нижний докембрий западной частиУкраинского щита. Львов, Вища школа, 1975.
17. МолявкоГ.І. Неоген півдня України. К., вид-во АН УРСР, 1960.
18. Основныечерты тектоники Украины. К., Наукова думка, 1978.
19. СемененкоН.П., Бойко В.Л., Бордунов И.Н. и др. Геология осадочно-вулканогенных формацийУкраинского щита. К., Наукова думка, 1967.
20. ТектоникаУкраины. Под ред. Круглова С.С., Цыпко А.К., Недра, 1988.
21. ЧекуновА.В., Веселов А.А., Гилькман А.И. Геологическое строение и история развитияПричерноморского прогиба. К., Наукова думка, 1976.
22. ШнюковЕ.Ф., Иноземцев Ю.И., Лялько В.И. и др. Геология шельфа УССР: Твердые полезныеископаемые. К., Наукова думка, 1983.
23. ШаблійО.І., Муха Б.П. та інші. Географія: Львівська область. Тектонічна будоваЛьвівської області