Курсова робота з документознавства
Картографічний документ:історія, сучаснийстан,перспективи розвитку
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОККАРТОГРАФУВАННЯ. ДОСЛІДЖЕННЯ КАРТОГРАФІЇ
1.1 Виникнення та еволюція карт
1.2 Становлення картографії як галузі науковихзнань
РОЗДІЛ ІІ. КАРТА В СИСТЕМІ ЗНАНЬ ПРО ДОКУМЕНТ
2.1 Специфіка карт як документів
2.2 Класифікація картографічних документів
2.3 Нові інформаційні технології та перспективирозвитку картографічних документів (електронні карти)
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Картографічнідокументи відіграють вагому роль у житті кожної людини. Кожен у своєму життіхоча б раз користувався географічними картами, атласами або іншимикартографічними документами. Картографування місцевості виникло раніше записемність, що свідчить про надзвичайну важливість картографічних документів танеобхідність їх створення. Це й зумовило актуальність дослідженняобраної теми.
Картографуваннярозвивалося поступово, однак певними періодами. Так, після значного розквітукартографування за часів Птолемея створення карт занепадає. На сучасному етапіз бурхливим розвитком цифрових технологій постає необхідність створенняінформаційних картографічних систем.
Метою даної роботи є аналізсучасного стану картографування у порівнянні з розвитком картографування відсамого початку виникнення такого виду діяльності. Розв’язання мети передбачаєвирішення ряду завдань:
- дослідити історичний розвиток картографування;
- вивчити особливості картографування України від найдавніших часівдо сьогодення;
- подати класифікацію картографічних документів;
- визначити переваги інформаційних технологій у створеннікартографічних документів, окреслити перспективи розвитку цифрових карт.
Предметом нашогодослідження стала сукупність картографічних документів. Безпосередньо ж об’єктомдослідження стало картографування як наука із системою картографічнихдокументів.
Упроцесі роботи над обраною темою ми користувалися такими методамидослідження:
— описовий метод
— метод аналізу
— порівняльний метод.
Теоретичноюосновою даного дослідження послужили наукові праці таких учених, як Р.І. Сосса,Саліщев К.А., Вахрамеєва А.А., Берлянт А.М.
Данедослідження має практичне значення. Результати дослідження можуть бутивикористані під час вивчення історії картографування, типів карт, особливостейукраїнського картографування на заняттях із географії, також матеріалидослідження можуть бути використані на заняттях із документознавства під часвивчення особливостей картографічних документів.
Структурароботи. Відповідно до сформульованої мети наукового дослідження роботаскладається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаноїлітератури.
Увступі обґрунтовується актуальність обраної проблеми, визначається предмет таоб’єкт дослідження, мета та завдання дипломної роботи.
Першийрозділ присвячено історії розвитку картографії, трансформації елементарногокартографування в цілу науку.
Удругому розділі подані класифікації картографічних документів за різнимиознаками, аналізується електронна система картографування.
РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КАРТОГРАФУВАННЯ. ДОСЛІДЖЕННЯКАРТОГРАФІЇ
1.1 Виникнення та еволюція карт
Картографіявиникла, напевно, ще до появи писемності у первісному суспільстві. Про цесвідчить, наприклад, той факт, що народи, які не мали писемності на момент їх відкриття,мали розвинені картографічні навички. Мандрівники, які розпитували ескімосівпівнічної Америки про розташування навколишніх островів та берегів, отримуваливід них порівняно чіткі описи у вигляді карт, намальованих на шматках кори, напіску. Збереглися карти у формі наскальних малюнків в італійській долиніКамоніка, що відносяться до бронзової доби.
Крімнаскальних зображень до нас дійшли давньоєгипетські та вавилонські карти, яківідносяться приблизно до 3-1 ст. до н.е.
Удавньогрецьку епоху самі греки, наприклад, філософи мілетської школи (приблизно6 ст. до н.е.) вважали Землю диском або чотирикутником. Однак, уже тодіз’явилися сумніви щодо правильності такого розуміння. Філософ тієї ж школиАнаксімандр вважав Землю циліндром. Уже в 4 ст. до н.е. почало стверджуватисявчення про шароподібність Землі. Уже тоді з’явилися перші поняття прокліматичні зони, а відповідно й географічної широти. Приблизно в 250 році дон.е. Ератосфен визначив за допомогою геометричних побудов радіус Землі зпомилкою не більше 15%. Він також вивів лінії широти та довжини на картах. Удавньогрецький період склалася методика визначення широти – за максимальноювисотою Сонця над обрієм [14, 241].
Гіппархрозвивав вчення про широту та довготу і розробив перші картографічні проекції.На основі даних і методики Гіппарха Клавдій Птолемей склав довідник закоординатами різних точок і підручник по складанню карт. Карти Птолемея до насне дійшли, однак їх можна встановити за даними його довідника і методики.
ПраціПтолемея були вершиною давньогрецького картографічного знання. Після цього данілише узагальнювалися, а в подальші епохи картографування занепало.
Учаси раннього Середньовіччя картографія занепадає. Питання про форму Земліперестало бути значущим для філософії того часу.
У тойже час традиції Птолемея багато в чому збереглися арабськими ученими. Вонинавчилися використовувати спостереження за зірками. Це підвищило точністькартографування. Досить детальну карту тодішнього світу склав у 1154 роціарабський географ і мандрівник аль-Ідрісі. Цікавою особливістю його карти булоте, що південь зображувався зверху.
Революціїв європейському картографуванні сприяло введення у використання в кінці 13 – напочатку 14 ст. магнітного компасу. З’явився новий тип карт – детальні компаснікарти берегів портолани.
Усередині 14 ст. почалася епоха великих географічних відкриттів. Із-за цьогозагострився інтерес до картографії. Важливим досягненням картографіїдоколумбівського періоду є карта фра Мауро 1459 року і перший глобус, складенийнімецьким географом Мартіном Бехаймом.
Післявідкриття Америки Колумбом у 1492 році у картографії нові успіхи – з’явивсяновий континент для дослідження і зображення.
Сприялорозвитку картографічної справи і винахід книгодрукування.
Наступнареволюція картографії – створення Герхадом Меркатором та Абрагамом Ортеліусомперших атласів Земної кулі. При цьому Меркатору довелося створити картографіюяк науку: він розробив теорію картографічних проекцій і систему позначень.
Важливимтехнічним досягненням 18 ст. була розробка способів виміру висот над рівнемморя і способів зображення висот на картах. Таким чином, з’явилася можливістьзнімати топографічні карти. Перші топографічні карти були зняті у 18 ст. уФранції.
Лишенаприкінці 19 ст. почали здійснюватися інструментальні зйомки на великихпросторах і видаватися справжні топографічні карти різних держав у крупнихмасштабах. До початку 20 ст. зйомка мілкомасштабних топографічних картбільшості держав ще не була завершена. Повністю задачу побудови мілкомасштабноїкарти світу вдалося вирішити лише до середини 20 ст.
/>/>/>Картографування території України від найдавніших часів до ХХ ст.невіддільне від історії розвитку суспільства загалом і від розвитку засобівкартографічного відображення географічного простору з його багатогранністю зокрема.Картографування українських земель відбувалось на фоні політичних змінсуспільства відповідно до поступального розвитку методів і способів створеннякарт й розвитку друкарської справи [13, 36].
Примітивні картографічнізображення у первісному суспільстві виникли ще до появи писемності ізакріплювали уявлення людей про навколишню місцевість. Найдавнішоюкартографічною пам'яткою на території України є малюнок на уламку бивня мамонта– доісторична „Межиріч-карта”. Усього відомо близько десяти доісторичних карт,знайдених в Україні.
У стародавні часи українськіземлі відображались на давньогрецьких і давньоримських картах. Цідрібномасштабні, досить схематичні карти подавали перші картографічні уявленняпро наш край. Інформація про північне узбережжя Чорного моря містилася встародавніх грецьких периплах – пам'ятках античної описової картографії.
У ранньому середньовіччітериторія України знайшла своє відображення на примітивних так званихмонастирських картах – „Mappa Mundi”, в описах і картах арабських географів.Наприкінці ХІІІ-XVI ст. значне поширення одержали карти-портолани з характернимзображенням компасної сітки, серед яких багато карт Чорного моря.
Картографування українськихземель із другої половини XV ст. визначається появою й поширенням у європейськійкартографії птолемеївських карт і винаходом гравіювання та друку. ТериторіяУкраїни відображалась тоді у численних виданнях „Географії” Птолемея на картахЄвропи та її частин, які постійно удосконалювались. Поступово з XVI ст.зображення українських земель у європейських видання стає детальнішим іточнішим – збільшується масштаб карт, відображається все більша кількістьнаселених пунктів, річок, географічних назв, появляються багатоаркушеві картиЄвропи. Карти на територію України укладаються у цей час чужоземнимикартографами. Великий вплив на картографування українських земель у XVII ст.,більша частина яких входила до складу польсько-литовської держави РічПосполита, мало створення на зламі XVI-XVII ст. чотирьохаркушевої картиВеликого князівства Литовського Миколая-Христофора Радивіла (видрукувана у 1613р.) [13, 63].
Територія Українивідображена на рукописних картах – „чертежах”, що були поширені в Московськійдержаві в XVI-XVII ст. Проте ці карти відзначаються схематичністю зображення.ХVII ст. датуються перші друковані вітчизняні карти: план-рисунок Києва у книзіА. Кальнофойського „Тератургіма” (1638) і карти лаврських печер у „ПатерикуКиєво-Печерському” (1661).
Картографування у нові часихарактеризується створенням більш точних і детальніших карт на основіпроведення високоточних астрономічних вимірювань координат й інструментальнихтопографічних зйомок місцевості.
1.2Становлення картографії як галузі наукових знань
Картографія – це наука про виготовлення всіх видів карт і планів, включаючи зйомку і друк; мистецтво створення карт, оформлення та навчання їх використання [14, 264]. Існують дві школи картографії:
географічна картографія (досліджує та вивчає геосистеми);
інженерна картографія (займається вивченням виробництва карт).
Картографія – це наука про карти як спосіб відображення дійсності, їх створення та використання. Тлумачити значення терміну картографія можна по-різному: це може бути і наука про відображення й пізнання явищ природи й суспільства за допомогою карт; також під цим поняттям розуміють область техніки та технології створення та використання карт; і, нарешті, картографія – галузь виробництва.
Виділяють такі функції картографії:
- пізнавальна – розглядає картографію як науку про пізнання дій картографічного моделювання, а саму карту розглядає як модель;
- комунікативна – карти є джерелом інформації;
- мовна;
- геоінформаційна – картографія – інструмент пізнання та засіб передачі інформації у цифровій формі.
На сьогоднішній день існують кілька розділів картографії.
Математична картографія – вивчає способи відображення поверхні Землі на площині. Оскільки поверхня Землі має кінцеву кривизну, її не можна відобразити у площині із збереженням усіх просторових відношень одночасно: кутів між напрямками, відстань і площ поверхнею. Можна зберегти лише деякі із цих співвідношень. Важливим поняттям у математичній картографії є картографічна проекція, тобто функція, яка задає відображення географічних координат точок на поверхні Землі на декартові координати площини. Інший важливий розділ математичної картографії – картометрія, що дозволяє за даними карти вимірювати відстані, площі реальної земної поверхні.
Складання та оформлення карт – область картографії, область технічного дизайну, що вивчає найбільш адекватні способи відображення картографічної інформації. Ця область картографії тісно пов’язана із психологією сприйняття, семіотикою та іншими гуманітарними аспектами.
Оскільки на картах відображається інформація, яка відноситься до різних наук, виділяють такі розділи картографії, як історична картографія, геологічна картографія, економічна картографія, ґрунтознавча картографія та ін. Ці розділи відносяться до картографії лише як до методу, але за змістом вони відносяться до відповідних наук.
Відносно недавно з’явилася комп’ютерна картографія, яка займається комп’ютерною обробкою картографічних даних.
Цікавоює історія української картографії.
Усередині XVII – другій половині XVIII ст. зростає потреба у картах длявійськової справи та господарського освоєння земель. У середині XVII століття більшачастина території України входила до складу Польського королівства. Картиукраїнських земель XVII ст., створені польськими картографами, були детальнішимий точнішими від інших, що пояснюється високим на той час розвитком картографії,особливо військової, у Польщі. Вершиною польської військової картографії щодокартографування українських земель були карти французького військового інженераҐ. Боплана, щоперебував на службі у польського короля.
Самекарти Ґійома де Боплана, створені на основі інструментальних зйомок,започаткували новий етап картографування України. Найвідомішою є Спеціальнакарта України масштабу близько 1:450 000, яка укладена на восьми аркушах. КартиҐ. Боплана використовувалисьу європейській картографії у другій половині XVII ст. і в першій половині XVIIIст., велике їх значення у популяризації назви „Україна”.
Ізсередини XVII ст. до 1740 р. польська картографія переживала занепад. Важливезначення мало видання у 1772 р. Атласу Польщі та Литви Ріцці Дзанноні.
Інтенсивнийрозвиток російської картографії розпочинається на зламі XVII-XVIII ст. зреформаторської епохи Петра І. У цей час починається укладання першихнавігаційних карт Азовського і Чорного морів та гідрографічних картсудноплавних рік, на основі визначення астрономічних координат проводятьсянапівінструментальні зйомки у межах полків. Значний розвиток у Росії одержуєвійськове картографування – створення карт укріплених ліній, прикордоннихтериторій, планів міст із фортифікаційними укріпленнями. Українські землівідображені на окремих картах „Атласа Российського” (1745), який став підсумкомпершої державної зйомки Росії 1715-1744 рр. Більшість російських карт XVIII ст.рукописні.
Триподіли Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) змінили політичну карту територіїУкраїни: більша частина Правобережжя перейшла до складу Росії, до Австрії у1772 р. увійшла Галичина, а пізніше – Буковина і Холмщина. Кінець XVIII ст.характеризується експансією Росії на південь до Чорного моря, що знайшло своєвідображення у створенні численних карт і планів міст Причорномор'я.
Картографуваннятериторії України наприкінці XVIII — на початку XIX століття пов'язане іззапочаткуванням топографічних зйомок на основі побудови тріангуляційної мережі.Тріангуляційні роботи проводились на території України австрійськимитопографами з 1772 р. і російськими топографами з 1825 р. [13, 58].
Топографічнекартографування здійснюється передусім для військових потреб в основномувійськово-топографічними службами Австро-Угорської та Російської імперій.Велике значення для виконання картографічних робіт мало створення та діяльністьКорпусу військових топографів у Росії (топографічне картографування) іВійськово-географічного інституту в Австрії (топографічні й довідкові карти).Протягом XIX ст. проводяться широкомасштабні роботи з топографічного знімання іукладаються карти щоразу у більшому масштабі, з більшою точністю тадетальністю.
Такимчином на кінець ХІХ — початок ХХ ст. українські землі були покриті російськими,австрійськими і частково німецькими топографічними картами [13, 62]. У зв'язкуз військовими інтересами Росії, Австро-Угорщини, Німеччини топографічна забезпеченістьтериторії України західніше Дніпра була кращою від східноукраїнських земель.Заслуговують на увагу більші масштаби, вища періодичність оновлення таперевидання австрійських топографічних карт, що не в останню чергу пояснюєтьсяменшою порівняно з російською територією картографування.
Ізрозвитком і диференціацією географічних, природничих і соціально-економічнихнаук започатковується тематичне картографування (геологічне, кліматичне,демографічне, етнографічне, промисловості, сільського господарства, транспортутощо). Тематичне картографування українських земель здійснювали державнівідомства та наукові установи Росії і Австро-Угорщини невтомною працеюукраїнських, російських, польських, австрійських вчених і спеціалістів.Значного розвитку досягло геологічне картографування. Відзначимо тут детальнігеологічні зйомки Донецького кам'яновугільного басейну та видання „Геологічногоатласу Галичини” масштабу 1:75 000. Із ХІХ ст. бере початок використаннятопографічних карт в якості географічної основи для створення геологічних картвідповідного масштабу.
Поодиноківидання з другої половини ХІХ ст. українських тематичних і навчальних карт булипідготовчим етапом до зародження української національної картографії. Їїстановлення пов'язане з діяльністю академіка С.Л. Рудницького.
Закороткий період державного відродження України в 1918-1919 рр. длякартографічного забезпечення держави було створено Головну геодезичну управу ускладі Військового Міністерства. Головна геодезична управа перевидала низкукарт, що раніше були укладені Військово-топографічною службою Росії(найвідоміша десятиверстна Спеціальна карта України є стереотипним виданнямвідповідних аркушів Спеціальної десятиверстної карти Європейської Росії І.П.Стрельбицького) Розпочалось укладання топографічної карти України масштабу 1:1000 000, назріла проблема оновлення застарілих триверстнихвійськово-топографічних карт. Планувалось створення Корпусу українськихгеодезистів як загальнодержавного картографічного органу. Проте історичнийрозвиток подій в Україні не дозволив реалізувати ці задуми [13, 59].
Досередини 30-х рр. топографічне картографування в СРСР проводилось в старихверстових масштабних рядах. Проте з 20-х рр. поступово вводяться метричні рядимасштабів топокарт, які остаточно були затверджені в1934 р. (1:10 000, 1:25000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000). У 1928 р. булоприйнято рішення про введення в СРСР єдиної системи прямокутних координатГаусса-Крюгера. Західноукраїнські землі спочатку були покриті польськимитопографічними картами масштабу 1:100 000, створеними на основі австрійських,німецьких і російських карт. Також як тимчасові були створені карти масштабів1:300 000 і 1:750 000. Із 1931 р. почалось укладання нового типу карти масштабу1:100 000, якою була покрита вся територія Західної України. У цей часудосконалюються методи топографічної зйомки, значне поширення одержуєаерофотознімання, яка почала використовуватись ще в роки першої світової війни.
Хочау 20-і — 30-і рр. виходить друком багато тематичних карт і атласів, проте длядовоєнного періоду картографування території України відзначимо дві головніобставини. Перша – картографічна діяльність Степана Рудницького, який розробивметодологічні основи української картографії, обґрунтував методику створеннягеографічних карт (передусім навчальних), розробив основи транскрипціїгеографічних назв українською мовою. Велике значення для організації картографічнихдосліджень і видавничої справи в Україні мала організація та діяльністьУкраїнського науково-дослідного інституту географії і картографії, якийочолював С. Рудницький. Проте і вчений, і діяльність інституту були розчавленіневблаганними колесами сталінських репресій.
Другоювизначною обставиною цього періоду було видання у 1937 р. „Атласу України й суміжнихкраїв” за редакцією професора Володимира Кубійовича. Фундаментальнийнауково-довідковий атлас давав комплексну характеристику України в її етнічнихмежах (природа, населення, господарство, історія), незважаючи на перебуваннятоді українських земель у складах сусідніх держав. Видання атласу буловизначною подією української картографії. Хоча пізніше В. Кубійович видав цілунизку картографічних творів, проте атлас України залишився найбільш значнимйого доробком на ниві картографії.
Післявоєннийперіод характеризувався подальшим розвитком топографічного і тематичногокартографування. Удосконалюються методи і технології створення топографічнихкарт. Топографічне картографування здійснювалось централізовано Головнимуправлінням геодезії та картографії за єдиними інструкціями. Математичноюосновою топографічних карт стала система координат 1942 р. на основіреференц-еліпсоїда Ф. Красовського. Для висот була прийнята Балтійська системависот 1946 р. Послідовно територія України була забезпечена топографічнимикартами масштабів 1:1 000 000, 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:25000 і 1:10 000, а міста – топографічними планами масштабів 1:10 000, 1:5 000 і1:2 000.
Наниві тематичного картографування значні роботи були виконані у рамкахзагальносоюзних програм по створенню геологічних, сільськогосподарських і ґрунтовихкарт. Особливо відзначимо різноманітні та багаточисленні видання геологічнихкарт – найпотужнішого напряму тематичної картографії. З кінця 50-х рр. виданоцілий ряд тематичних науково-довідкових атласів. Вершиною розвитку українськоїкартографії та географії був вихід у 1978 р. „Атласу природних умов і природнихресурсів Української РСР”. У 1980-1991 рр. виходить із друку низкашкільно-краєзнавчих атласів окремих областей. Традиційно видаютьсяполітико-адміністративні та загально географічні карти республіки і окремихобластей. З середини 70-х рр. значний розвиток одержує випуск туристичних карті планів міст, а з середини 80-х рр. – видання туристичних атласів регіонів іміст.
Розроблення„Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР” сприяло формуваннюукраїнської наукової картографічної школи. Основними напрямами досліджень сталипроблеми системного комплексного картографування, сільськогосподарського іагропромислових комплексів, промислового і виробничо-територіальних комплексів,природоохоронного і раціонального природокористування, медико-географічне іекологічне картографування.
Суттєвийвплив на розвиток картографії до кінця 80-х рр. мали надмірна засекреченістькартографічної інформації та централізованість виконання картоукладальних ікартовидавничих робіт. Створення карт на спотворених географічних основахобмежувало їхні споживчі якості, а засекреченість топографічних карт зменшувалаколо користувачів. У другій половині 80-х рр. відбулися певні зрушення урозсекреченні картографічної інформації.
1листопада 1991 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 306 було створеноГоловне Управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті МіністрівУкраїни, на яке покладено завдання по забезпеченню Українитопографо-геодезичними матеріалами, картографічною продукцією та створеннюоснови Державного кадастру. Створення Укргеодезкартографії фактично співпало зпроголошенням незалежності нашої держави.
Уперші роки незалежності виконувались значні обсяги робіт з видання іперевидання топографічних карт, але з другої половини 90-х рр. у зв'язку зрізким зменшенням бюджетного фінансування видання та оновлення топокарт дужескоротились. Старіння картографічної інформації на топографічних картах сталонайважливішою проблемою національної картографо-геодезичної служби.
Проте,не дивлячись на скрутну ситуацію в економіці, Україна займає на пострадянськомупросторі одне із провідних місць щодо розвитку картографії.
Сучаснийетап розвитку картографування характеризується інтенсивним впровадженнямГІС-технологій, цифрових методів створення карт. Розроблено цифрові картиУкраїни масштабів 1:500 000 і 1:200 000, які з позицій сьогоднішнього дня,однак, вимагають суттєвого доопрацювання.
Справжнійпрорив здійснено у технології створення карт за допомогою цифрових методів.Масове впровадження технологій комп'ютерного укладання карт і ГІС-картографуваннядозволило зробити кардинальні зрушення у забезпеченні широких верст населеннякартографічною продукцією масового споживання. Розпочато випуск електроннихкарт і атласів.
Виданнямкарт в Україні нині займаються багато організацій. Провідне місце належитьдержавному науково-виробничому підприємству „Картографія”, тематика виданьякого охоплює практично всі види картографічної продукції, у тому числі глобусита рельєфні карти. Київська військово-картографічна фабрика спеціалізуєтьсяпередусім на виданні топографічних карт областей масштабу 1:200 000, а такожтопографічних карт масштаб 1:100 000 відкритого користування. Видавцями карт єдержавні підприємства «Аерогеодезія», «Східгеоінформ» таін. Вже має свою історію приватне картографічне видавництво «Мапа»,яке готує картографічні твори різного призначення. Утверджує себе на ринку ЗАТ"Інститут передових технологій". Багато організацій видають рекламнупродукцію з елементами картографічного зображення.
Унайближчі роки основною роботою українських картографів має стати розробленнята видання Національного атласу, концепцію якого розробив Інститут географіїНАН України.
РОЗДІЛ ІІ. КАРТА В СИСТЕМІ ЗНАНЬПРО ДОКУМЕНТ
2.1 Специфіка карт як документів
Карта– математично визначене умовно-знакове генералізоване зображення поверхні.Карта відрізняється від інших зображень такими ознаками:
1) використання умовних позначень;
2) картографічна проекція (використовується сітка координат);
3) генералізація (чим менший масштаб, тим більший процент викривлення.
Використанняумовних знаків дозволяє:
- зменшити зображення у кілька разів з метою охоплення необхідноїтериторії ;
- показати рельєф;
- показати розповсюдження явищ, які не сприймаються на чуттєвомурівні, дозволяє виключити малозначущі явища, а показати лише їх загальніякості;
- умовні позначення дозволяють відображувати на карті об’єкти нелише зовнішнього, а й внутрішнього виду;
Картиділяться за тематичним змістом. До інших картографічних документів належатьглобуси, рельєфні моделі місцевості, блок діаграми, карти Місяця, зоряні картита ін.
Особливемісце в географічних дослідженнях належить картографічному методу. Ще М.М.Баранський писав про те, що “… карта — альфа і омега географії, початковий ікінцевий момент географії; карта — стимул до заповнення порожніх місць; карта –засіб до виявлення географічних закономірностей; карта – необхідний посередникміж крайнє обмеженою в обхваті свого безпосереднього спостереження людиною івеличезним за своїми розмірами об’єктом географічного дослідження – поверхнеюземної кулі; карта – друга мова географії; карта – один із критеріївгеографічності” [11, 271].
Картографічнийметод дозволяє використовувати карти для пізнання зображених на них об’єктів таявищ. Широке застосування знаходить картографічний метод всоціально-економічній географії: для одержання кількісних характеристик різнихоб’єктів за допомогою оціночних карт, виділення і оцінки основних факторіврозміщення таких об’єктів, вивчення динаміки розвитку та тенденцій розміщення,оцінки та виявлення взаємозалежностей, забезпечення районного планування ісоціально-економічного прогнозування, створення “портрету території”.Картографічний метод дуже важливий у соціально-економічній географії. Картавиконує інформаційну, пізнавальну, пояснювальну, інтеграційну функції.Можливості картографічного методу в наш час значно розширюються череззастосування аерокосмічних зйомок, які дають змогу складати динамічні карти прозміни просторових співвідношень у розподілі природно-антропогенних систем тапроцесів, які в них відбуваються.
2.2 Класифікація картографічних документів
Картикласифікуються за різними ознаками.
Запоходженням розрізняють:
1) рівновеликі проекції (зі збереженням площ, викривленням формиоб’єкта);
2) рівнокутні проекції (збереження кутів, масштабів, довжини за всіманапрямками і площі малих об’єктів);
3) довільні проекції (серед них виділяють – рівно проміжкові, тобтозі збереженням масштабу певного напрямку).
Заспособом картографічного зображення карти бувають різних видів.
1).Передача значків для передачі явища, локалізованого за певними пунктамипередбачає використання геометричних, буквених, наочних значків.
2).Спосіб лінійних значків використовують для передачі ліній у геометричномурозумінні (водорозподіл, кордони, телеграф) і для об’єктів лінійноїпротяжності, які не виражаються за своєю шириною в масштабі карти (дороги).
3). Спосібізоліній передбачає криві, які проходять на карті по точкам з однаковимизначеннями якогось показника, яке характеризує картографоване явище. За допомогоюізоліній показують: вимір величини явищ у часі, переміщення явищ, термінпочатку явища, повторюваність явища тощо.
4).Спосіб якісного фону показує районування території за тим чи іншими природними,економічними, політико-адміністративними ознаками (грунт, наприклад).
5).Локалізовані діаграми використовуються для характерних сезонних та іншихперіодичних явищ, їх процесів, величин, тривалості тощо (наприклад, річнатемпература).
6).Точений спосіб картографічного зображення використовується для картографуваннямасових розкиданих явищ (наприклад, населення).
7).Спосіб картографічного зображення ареалів застосовується для площрозповсюдження якогось явища, позначення передається лініями, точечками,штриховою тощо.
8).Знаки руху використовуються для показу різних переміщень, що відносяться досфери природних явищ. Зображення за рахунок векторів різної форми, кольору(наприклад, морські течії, вітри тощо).
9).Кардіограма – спосіб зображення розподілу певного явища з допомогою діаграм,розміщених на карті.
10).Картограми – зображення середньої інтенсивності будь-якого явища в межахвизначених територіальних одиниць.
До картографічних документів зараховуються всі види географічних карт. Серед видів географічних карт виділяються:
- галузеві карти – карти окремої галузі підприємства, промисловості;
- загальні карти – для загальної характеристики явища;
- аналітичні карти – дають конкретні характеристики картографічних явищ – природних і соціально-економічних;
- синтетичні карти поєднують риси аналітичних та загальних карт – наприклад, карти кліматичного районування з виділенням кліматичних областей за сукупністю кількох показників;
- комплексні карти показують декілька взаємопов’язаних явищ, кожне за своїми показниками (багатогалузеві карти).
До картографічних документів відносяться географічні атласи.
Географічні атласи – це систематичне зібрання географічних карт, виконане за загальною програмою як цілісний твір. Атласи класифікуються за територією:
1) атласи світу
2) атласи окремих держав
3) атласи частин держави.
За змістом атласи поділяються на:
— атласи загально географічних карт;
— фізико-географічні атласи, які у свою чергу поділяються на вузько галузеві – містять лише однотипні карти, комплексні галузеві – містять різні, але взаємодоповнюючі карти певного природного явища, комплексні, що показують ряд взаємопов’язаних природних явищ (морський атлас);
— соціально-економічні атласи;
— загальні комплексні атласи (національні атласи окремих країн).
Також існує класифікація атласів за призначенням. За цією класифікацією виділяють, наприклад, туристичні, воєнні атласи, атласи українських доріг тощо.
2.3 Нові інформаційні технології та перспективи розвиткукартографічних документів (електронні карти)
У картографії протягом попередніх віківпостійно нагромаджувалася інформація та знання про земну поверхню. У XXстолітті створення комп’ютера кардинально змінило та розширило можливостізастосування карт. Цифрове представлення просторових даних отримало назву – ГІС(Географічні інформаційні системи).
Побудова електроннихкарт та географічний аналіз з їх використанням є все більш поширенимзастосуванням в інформаційних технологіях [15, 18]. Сучасні технології ГІСвже здатні виконувати не лише простий пошук та елементи аналізу прирозв'язуванні проблем, що стоять перед організаціями та окремими користувачами,а й використовувати механізми узагальнення та повноцінного аналізу географічноїінформації при прийнятті оптимальних рішень, що базуються на сучасних підходахта засобах візуалізації географічних даних. Згідно з визначенням [4, 66] ГІС – це сучасна комп'ютернатехнологія для картування та аналізу об'єктів і подій реального світу. Такітехнології поєднують традиційні операції роботи з базами даних з перевагамивізуалізації та географічного (просторового) аналізу, який є природнім засобомобробки інформації, що може бути нанесена на карту. Ці особливості відрізняютьГІС від інших систем та забезпечують унікальні можливості для їх використання увирішенні широкого спектру задач, пов'язаних із аналізом та прогнозом, виділеннямголовних факторів, причин та можливих наслідків, плануванням стратегічних танаслідків поточних рішень. Крім просторових запитів, проведення аналізу та обґрунтуваннярішень ГІС може виконувати також автоматичну побудову карт, яка є набагатопростішою та гнучкішою, ніж в традиційних методах ручного або автоматизованогокартографування. Процес починається з побудови картографічних баз даних, якіможуть бути неперервними та не пов'язаними з масштабом. Далі, використовуючитаку базу даних, можливо створювати електронні карти або їх тверді копіїбудь-якої території, масштабу, з необхідним семантичним наповненням.Використання в ГІС сучасних технологій СУБД та Internet/Intranet дає можливістьшвидкого поновлення, експортування та розповсюдження географічних данихкінцевим користувачам. В даній статті описано підхід до реалізації таких системна прикладі географічної інформації міста Києва.
Типова ГІС маєскладатись з п'яти частин і зображена на наступному малюнку.
/>
Апаратні засобискладає комп'ютерна платформа, на якій розгорнута ГІС, а програмне забезпеченнямістить функції та інструментарій, необхідні для зберігання, аналізу тавізуалізації географічної інформації. Дані – найважливіший компонент ГІС. Цеінформація про просторове положення об'єктів, а також пов'язана з нимисемантична інформація. Виконувачі – це персонал розробників, що працюють ізпрограмними продуктами і розробляють їх застосування для розв'язуванняконкретних задач. Множину методів утворюють обрані плани та правила роботикожної ГІС, що складаються у відповідності до специфіки завдань кожноїорганізації.
Далі в роботівикористовуються такі поняття картографічних даних як масштаб, географічнийоб'єкт, шар, растр, вектор та генералізація [5].
Масштабом називають відношення довжининескінченно малого відрізка на геозображенні до довжини відповідногонескінченно малого відрізка на поверхні еліпсоїда або кулі. Існує великерозмаїття різної інформації, яка повинна бути нанесена на карту. Будь-якуодиницю такої інформації прийнято називати географічним об'єктом. Для побудовикарт перш за все класифікується вся множина об'єктів карти. Першим крокомкласифікації є виділення шарів картографічної інформації, де кожен шар міститьпевну множину об'єктів. Для карти, наприклад, міста Києва такими шарами можутьбути берегова лінія Дніпра та водосховищ, парки та зелені зони, система вулицьта кварталів. Далі множину шарів теж можна класифікувати, наприклад, на шари,що є ландшафтними особливостями, шари забудов та ін. Існує відповідність міжкласифікацією шарів із семантичної точки зору та їх відображеннями накартографічних матеріалах певного масштабу [5]. Вона описана у відповіднихдержавних, галузевих стандартах та керівних документах.
Графічневідображення цієї інформації звичайно може бути оформлене у двох форматах: растровомуабо векторному. Растрове зображення визначає матрицю елементарних пікселів, якіформують зображення. Проте семантичний аналіз растрового зображення, наприкладдля виділення об'єктів, визначення масштабу або пошуку зразка, є доситьскладною задачею, що може вирішуватись за допомогою систем штучного інтелекту ітому не є придатним для використання у критичних до часу елементахінтерактивної системи. З іншого боку, кінцевими елементом інтерфейсукористувача є саме растрове зображення, яке формується за допомогою пікселівдисплею. Векторне зображення це математичний опис зображення як наборугеометричних примітивів. Використання векторного формату дозволяє доситьефективно реалізувати семантичні операції над картографічними об'єктами.
Генералізацією називають узагальненнязображень малих масштабів відносно більших, яка здійснюється у зв'язку зтематичним призначенням або технічними умовами отримання самого зображення [5].
Звичайнокартографічне застосування повинне задовольняти таким технологічним вимогам, якмасштабованість, відкритість, переносність, ізольована розробка, та«легкість» клієнтів, що означає зосередження всієї обробної частинизастосування на серверній стороні. Масштабованіcть – це можливість підвищенняобчислювальної потужності комп'ютерної системи (наприклад, збільшення кількостіоперацій або трансакцій за одиницю часу) за рахунок збільшення кількостіобчислювальних модулів або заміни їх на більш потужні. Відкритість гарантує, щосистема безпроблемно інтегрується в існуючі або нові застосування. Крім тогообчислювальна система повинна функціонувати в гетерогенних і, що найбільшважливо, розподілених середовищах. Відкритість безпосередньо пов'язана ізпоняттям масштабованості. Вона його розширює, оскільки вимагає одночасноїпідтримки багатьох платформ, мережних середовищ та серверів баз даних. Крімтого, застосування повинно забезпечувати легке підключення зовнішніхзастосувань. Практично це означає, що воно повинне мати відкрите інтерфейскористувача АРІ та підтримку технологій COM (DCOM) або CORBA, а також підтримкаіснуючих стандартів у даній галузі [6-7]. Вимога переносимості забезпечуєвиконання застосування коду на інших платформах без істотної втратифункціональності. Фактично вона є окремою частиною вимоги відкритості.
Ізольованарозробка означаєвластивість розподілених застосувань через свою модульну основу дозволятиізольовані один від одного створення і заміну модулів (компонент). Вся системарозбивається на автономні модулі, робота над якими може вестись окремо відінших [12]. В той же час модулі можутьвзаємодіяти між собою. Для цього вони повинні підтримувати протоколи іінтерфейси, що визначають спільні принципи їх взаємодії. Оскільки методи, щоіснують в модулях, ізольовані від методів інших модулів, вони можутьрозроблятися незалежно. Таким чином, міра реалізації компонент не залежить відстану коду в інших частинах системи. Стає можливою паралельна робота декількохкоманд над різними частинами застосування абосистеми. Взаємодія ж між різними модулями відбувається через встановленіпротоколи і інтерфейси.
Географічні інформаційнісистеми зберігають інформацію про реальний світ у вигляді набору тематичнихшарів, котрі об’єднані на основі географічного положення. За допомогою ГІС,необхідна для прийняття рішень інформація може відображатися у лаконічній картографічнійформі з додатковими текстовими поясненнями, графіками та діаграмами.
Здатність ГІС проводитипошук у базах даних, приєднувати власні бази, здійснювати просторові запити,безперервно нагромаджувати та коректувати наявні просторові і атрибутивні дані,дозволило багатьом компаніям зекономити значні кошти.
Геоінформаційний аналітичнийкомплекс дозволяє перенести корпоративну бізнес-логіку на електронну карту. Дозвичайних операцій з базами даних додається географічний аналіз який полягає унаступному: відображення корпоративної інформації замовника на карті України таконкретного населеного пункту, просторові запити, відбір з об'єктів з карти,запити на карті, відображення інформації графіками, діаграмами, градієнтнимизаливками, нанесення фотографічних зображень на карту, побудова оптимальногошляху, нанесення та редагування точок, ліній полігонів, створення довільноїкількості користувацьких шарів даних на корпоративному сервері. Картографічнимшаром може бути будь яка інформація: ринки, точки збуту, територія впливу,контрагенти, потенціал, конкуренти. Система функціонує як у мережевій версії зпідтримкою багатьох SQL серверів так і в локальній моделі даних. Як правилосистема поставляється у вигляді бібліотеки (ядра геоінформаційної технології), акористувацькі робочі місця формуються на базі технічного завдання та вимогзамовника у відкритих кодах, що дає можливість, проводити модифікацію тадоробку продукту власними силами. Ліцензія на продукт видається на організаціюбез підрахунку робочих місць.
Опис технологічних можливостей системи
1. Система підтримує архітектуру Client-Server
2. Користувацькі картографічні шари зберігаються на рівні таблицьбудь яких сучасних SQL серверів: MS SQL, My SQL, Oracle та інших.
3. Кожен структурний підрозділ може створювати свій геонформаційнийсервер з власними шарами даних.
4. Система підтримує підключення у одному сеансі до довільноїкількості серверів з картографічними шарами, для візуалізації, редагування тапобудови просторових запитів у реальному режимі часу.
5. Редагування картографічних шарів у режимі реального часу безпроміжних структур.
6. Система може оформлювати результат SQL запита у виглядікартографічного шару при наявності там просторових даних.
7. Система забезпечує підключення та редагування картографічних данихпри слабких каналах зв'язку на рівні deal-up під`єднання та My SQL сервера.
8. Система забезпечує режим кешування інформації при відключенніканалів зв'язку з подальшою реплікацією на сервер баз даних.
9. Система має можливість автономної роботи на базі локальногоформату даних з подальшою реплікацією на сервер баз даних
10. Ядро геоіформаційної системи поставляється у вигляді бібліотекивласного виробництва.
Функціональні можливості
· Зберігання шарів у таблицях SQL серверів.
· Ведення унікальних ідентифікаторів об'єктів шару та механізмівспівставлення записів у базі даних з картографічними об'єктами на карті.
· Підтримка двохсторонньої передачі ідентифікаторів картографічнихоб'єктів з метою як відображення запитів географічних об'єктів з бази даних такі передачу набору даних для її модифікації .
· Можливість побудови оптимального шляху між довільною кількістюелементів та збереження цієї інформації у вигляді картографічного шару.
· Можливість визначити відстань між географічними елементами.
· Обчислення користувачем на карті відстаней за заданою ломаною.
· Обчислення довільної площі.
· Можливість відображення на карті даних різноманітними способами:виділення елементів різними кольорами в залежності від даних, виведення хінтівна картографічному елементі, градієнтні заливки областей, графіки та діаграмина карті, зміна кольору областей, відображення іконок, комбіновані стилівідображення елементів.
· Всі стилі відображення можуть задаватись користувачем тазберігатись або на сервері або як локальний профіль користувача.
· Комбінований стиль відображення та виділення картографічнихоб'єктів.
· Задання видимості картографічних шарів в залежності від масштабу.
· Редагування точок, ліній, полігонів.
· Нанесення геометричних фігур на карту: прямокутник, круг.
· Можливість топологічної зв'язки картографічних шарів та елементів.
· Вибір картографічних елементів з карти: окружністю, прямокутником,полігоном.
· Підтримка GPS приладів на базі стандартного протоколу.
ВИСНОВКИ
Отже,повівши дослідження обраної проблеми можна зробити ряд висновків таузагальнень.
Картографія– це наука про виготовлення всіх видів карт і планів, включаючи зйомку і друк;мистецтво створення карт, оформлення та навчання їх використання. Картографіявиникла ще за прадавніх часів, коли існували примітивні уявлення про формуЗемлі, і згодом трансформувалася в цілу науку. Значний вклад у розвиток наукикартографії зробили давні греки.
Картографіяяк наука пов’язана з рядом дисциплін. Серед них можна назвати й історію, йфілологію (оскільки існують історичні карти, карти мовних діалектів, картирозповсюдження певного мовного явища), й психологією (коли ми говоримо просприйняття спеціальних позначень, які використовуються у створенні карт).
Дослідженняособливостей карт як виду документу показали, що існують різні типи карт наоснові класифікацій за способом картографічного зображення, за охопленнямтериторії, за особливостями картографованих явищ тощо.
Насьогоднішній день активно розвивається система електронних карт, яка має цілийрід переваг, зручна у використанні й дає безліч можливостей у роботі зкартографованим матеріалом. Цифрове картографування – перспективна галузькартографування, яка потребує подальшого вивчення й удосконалення.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Берлянт А.М. Образ пространства: Карта и информация. – М.: Мысль, 1986.
2. Вахрамеева Л.А. Картография. – М. 1981.
3. Географическиеинформационные системы. – М.: ООО Дата + // www.dataplus.ru/
4. Географическиеинформационные системы в науках о Земле Берлянт А.М. // СОЖ. – 1999. – №5 – С. 66–73.
5. Геоинформатика. Толковый словарь основных терминов/ Под редакцией А.М. Берлянта и А.В. Кошкарева. – Москва: ГИС-Ассоциация, 1992. – 204 с.
6. ГОСТР 50828-95Геоинформационное картографирование. Пространственные данные, цифровые иэлектронные карты. Общие требования.
7. ГОСТР-51353-99 Геоинформационное картографирование. Метаданные электронных карт.Состав и содержание.
8. Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред.В. С. Білецького. – Донецьк: Донбас, 2004.
9. Орфали Р., Харки Д. Java и CORBA вприложениях клиент-сервер. – Лори, 2000.
10. Рехтзамер Г.Р. Основы картографии. – Л., 1974.
11. Салищев К.А. Картография. – М., 1982.
12. Семихатов С. Технологии WWW, Corba иJava в построении распределенных объектных систем // www.javable.com/docs/jav_dist/
13. Сосса Р.І. 2000. Історія картографування території України: Від найдавніших часів до 1920 р. – К., 2000. – 248 с.
14. Трешников А.Ф. Географический энциклопедический словарь. – М., 1989.
15. Open Gis Consortium. Open GIS Abstract Specification — 99-AS-RFP00924 June 1999 // www.opengis.org/