/>/>/>/>/>/>/>/>ВСТУП
Із середини 50-х років чітко намітилися регіональніпроблеми, пов’язані з великомасштабним залученням у господарський оборотвеликих джерел ресурсів з метою створення нових баз нафтової, газової,електроенергетичної й іншої галузей промисловості загальнодержавного значення.Як з’ясувалося, традиційні форми галузевого і територіального планування ікерування не можуть забезпечити високу ефективність рішення подібних проблем.Були необхідні нові форми організації продуктивних сил. Однієї з таких форм єпрограмно-цільові ТВК. Відзначимо особливості проблем, що визначаютьнеобхідність формування ТВК:
кінцева мета рішення проблеми має чітке кількісневираження, обумовлена в часі й у просторі;
масштабність і гостра необхідність інтенсивногорішення проблеми вимагають цільового централізованого виділення значноїкількості різноманітних ресурсів;
часовий обрій досягнення мети й основних етапіврішення проблеми може не збігатися з прийнятою системою розроблювальнихсередньо- і довгострокових народногосподарських планів;
регіон рішення проблеми не відповідає офіційнофункціонуючій системі одиниць адміністративно-територіального розподілу країни;
необхідність оперативного рішення складних міжвідомчихпитань;
права територіальних і галузевих органів недостатнідля керування процесом рішення такого типу і рангу проблем;
необхідність організації програмного планування ікерування.
Важливими елементами формування і функціонуваннятериторіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів єекономіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращомузабезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових іматеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва,створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життя людей.
У господарському комплексі України можна виділити 57ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різнихпромислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складувищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважнабільшість цих структурних елементів має невеликі розміри.
В Україні, де високе господарське освоєння території,зокрема Донбасу та Придніпров'я, а також густонаселених великих міст іншихрайонів, слід удосконалювати ТВК внаслідок оптимізації їх галузевої структури,технічного переобладнання підприємств, раціоналізації внутрішніх і міжгалузевихтранспортно-економічних зв'язків, посилення дії інтенсивних факторів. Цеосновний шлях розв'язання проблеми вдосконалення територіальної організаціїпродуктивних силі джерело економії суспільної праці в Україні.
Отже, як показує світовий досвід, в Україні потрібнінові методи вирішення регіональних питань економічного розвитку, насампередбільш глибоке вивчення загальноекономічної теорії розвитку ринкової економіки,оскільки вона є основою регіонального стратегічного планування.
В курсовій роботі розглядаються наукові основиформування і розвитку ТВК розкриті закономірності розвитку і територіальноїорганізації ТВК, основні підходи до класифікації і типології комплексів,методичні основи аналізу функціонально-галузевої і територіальної структуривиробничо-територіальних систем. Окремі розділи присвячені науково-методичнимосновам промислового районування, комплексному аналізу промислових вузлів ірайонів, агропромисловій інтеграції та агропромисловим комплексам. Важлива рольвідводить ся дослідженню питань економічної ефективності розвиткутериторіально-виробничих комплексів, зокрема оцінці факторів та показниківефективності, а також методології прогнозування, планування і управліннярозвитком ТВК.
Курсова робота призначена для вироблення, розвитку йзакріплення навичок з самостійної розробки заданої теми. У першу чергу метоюкурсової роботи з теми ТВК як одна із форм ефективного розмішення виробництва єпідбір, поглиблене вивчання, систематизація й узагальнення статистичних і іншихматеріалів з розробки матеріалу на тему ТВК як одна із форм ефективногорозмішення виробництва, їхній аналіз й закріплення навичок у здатності робитиправильні висновки з логічно-послідовним викладом і наочно-графічнимвідображенням сутності освітлюваної теми.
Виходячи з цього, основними цілями курсової роботи натему ТВК як одна із форм ефективного розмішення виробництва є :
— закріплення знань із питань про закономірності йпринципи розміщення ТВК по території країни, визначення проблем та шляхівпідвищення ефективночті розвитку ТВК;
— розвиток уміння самостійно працювати надлітературними, картографічними, статистичними матеріалами;
— вироблення навичок підбору й систематизаціїконкретного матеріалу з теми ТВК, уміння правильно його аналізувати, робити поньому узагальнення висновки й пропозиції;
— поглиблення навичок з самостійногологічно-послідовного викладу економіко-географічного матеріалу й правильногойого оформлення, а також творчої обробці статистичних даних з наочним їхнімвідображенням у вигляді таблиць, графіків і діаграм.
Задачою курсовоїроботи є творчаробота з економічною літературою, підбор, обробка й аналіз конкретнихматеріалів, розвиток уміння чітко і послідовно висловлювати свої думки потеоретичних проблемах, пов’язуючи їх із практикою.
Курсова роботазакріплює й поглиблює знання з регіональної економії, дозволяє розібратися вскладних ситуаціях, розглядаючи їх в історичному аспекті, даючи оцінку точокзору різних учених-економістів, шкіл і напрямів.
/>1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТАСОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ КОМПЛЕКСІВ1.1 Сутність та закономірності формування ТВК України
Виробничий комплекс, якскладова частина національної економіки, являє собою цілісну сукупністьпідприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничоїінфраструктури та організаційною системою управління господарством. При цьомусама національна економіка може розглядатися як система, сформована учасникамиекономічного циклу суспільного виробництва, які виробляють товари й послуги, атакож приймають участь в їх обміні, розподілу й споживанні в межах країни.Інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки єпоказник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівеньрозвитку продуктивних сил країни, особливості його структури, ефективністьфункціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційнихпроцесах. В регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвиткує виробництво валової доданої вартості (ВДВ). Виробничий комплекс країни єосновною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктуранадає значну, а в окремих регіонах — переважну частку послуг
Формуваннятериторіально-виробничих комплексів — це складний і тривалий процес, щовідбувається на основі закономірностей географічного поділу праці. Будь-якийТВК характеризується єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністюфункціонування. Як цілісна система, ТВК виступає складовою частиною, абопідсистемою, народного господарства країни (державного комплексу), ланкоюгеографічного поділу і інтеграції праці. Вся різноманітність ТВК значною міроюскладається в результаті соціально-економічного процесу, який носить назву географічного,або територіального, поділу праці.Основні структурні елементи ТВК наведені удодатку А.
Виробничі комплекси виділяються заорганізаційно-економічними та виробничо-технологічними ознаками. Інституціональнаструктура справляє помітний вплив на ефективність функціонування виробничогокомплексу.
Виробничий комплекс характеризуєтьсяструктурою виробництва — співвідношенням між його галузями, яке виражає господарськіпропорції та стан суспільного поділу праці. Структура виробництва визначаєтьсяяк натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт,валова додана вартість, чисельність зайнятих, вартість основного капіталу).Вона характеризується галузевими, територіальними, відтворювальними пропорціями,а також пропорціями міжрегіонального товарообміну. Основою для виділеннявиробничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій суспільного виробництва.При цьому галузь господарства являє собою цілісну сукупність організацій тапідприємств, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системісуспільного поділу праці. Територіальна структура виробництва відображаєвиробничі пропорції у певних галузях виробництва між різними територіями країни
Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва товаріві послуг, включаючи в себе види виробничої діяльності, які створюютьматеріальні товарні блага (промисловість та сільське господарство), а такожвиробничу інфраструктуру (наука і наукове обслуговування, будівництво ізсупутніми галузями, матеріально-технічне постачання, складське господарство,заготівлі, транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва).
За галузевою ознакою виробничий комплекс структурноподіляється на:
промисловість;
аграрно-промисловий комплекс;
виробничу інфраструктуру.
Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість– найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюютьвидобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва йпредметів споживання. Промисловість є основною трудо поглинаючою галуззю товарноговиробництва. Її розвитку загалом зобов'язаний розвиток інших галузей господарства.За характером виробництва і предметів праці промисловість, у свою чергу,поділяється на видобувні й обробні галузі. Видобувна промисловість об'єднує галузі,зайняті видобуванням сировини з компонентів природних ресурсів. Обробнапромисловість, як сукупність галузей промисловості, підприємства котрихобробляють і переробляють сировину й матеріали, включає в себе більшість виробництв,які створюють товари, готові для споживання. Видобувна промисловість інодіназивається сировинною. Структура промисловості України може бути представленав генералізованому вигляді чотирма великими міжгалузевими комплексами —паливно-енергетичним, металургійним, машинобудівним та хімічним.
Особливе місце займає промислове виробництво товарів зсировини сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом ізсільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промисловий комплекс.Важливою особливістю територіальної структури виробничого комплексу є формуванняйого територіальної організації. Основними її елементами виступають:
Промисловий (агропромисловий) район – інтегральнийрайон з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузівиробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров'я та ін.)
Промисловий (агропромисловий) вузол – зосередження наобмеженій території (рангу територіально-господарського підрайону, міськоїагломерації) виробничо-технологічного територіального поєднання підприємств, щосклалося історично або формується й на даний час.
В Україні розвиваються понад 70 промислових вузлів.Найбільшими є Донецько-макіївський, Київський, Запорізький, Харківський,Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузли.
Агропромисловий кущ – специфічна локальна форма організаціїаграрно-промислового виробництва, яка характеризується компактним розміщеннямна невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировиннимизонами (наприклад. Ніжинський агропромисловий кущ м'ясомолочної таовочеконсервної спеціалізації").
Промисловий (агропромисловий) центр – місто або селищеміського типу, де зосереджено декілька промислових підприємств і які складаютьспеціалізовану місто утворюючу галузь.
Промисловий (агропромисловий) пункт — поселення разомз промисловим підприємством, яке виникло при ньому (наприклад, селище міськоготипу, населення якого працює на електростанції, хутір з лісопильнимпідприємством).
В структурі виробничогокомплексу особливу роль відіграють виробничо-інфраструктурні галузі, якізабезпечують базові галузі виробництва виробничими послугами. У суспільномувиробництві виробнича інфраструктура забезпечує економічно ефективний, швидкийта якісний прискорений процес обігу та споживання.
Закономірностікомплексоутворення мають об’єктивний характер і діють на різних етапах розвиткусуспільства по-різному, виходячи з соціально-економічних умов, перш за всерівня розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу.
Система закономірностейформування і розвитку ТВК в умовах переходу суспільства до ринкової економікиохоплює такі основні процеси [7, 7]:
1. Комплексно-пропорційний розвиток виробництва.
2. Територіальна концепція виробництва і населення.
3. Ефективна спеціалізація.
4. Формування раціональної структури господарства.
5. Ефективність територіальної організації виробництва.
Врахування закономірностейрозвитку ТВК дозволяє обгрунтувати перспективні напрямки територіальноїорганізації виробництва, скласти довгостроковий прогноз функціонуваннятериторіальних систем продуктивних сил і цільові комплексні програми.
Матеріальними умовамиоб’єднання всіх галузей суспільного виробництва в комплекс або спеціалізованувиробничу систему є виробничий і природноресурсний потенціали даної території:земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення ітрудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв’язки,галузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделювання ТВКпередбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її потреб у різних видахпродукції, рівня розвитку окремих галузей матеріального виробництва,економічних, технологічних, транспортних та інших зв’язків між ними, виробничоїта територіальної структур виробництва, його економічної ефективності, рівнязабезпеченості місцевих потреб у промисловій і сільськогосподарській продукції,фінансових можливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузейматеріального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодоінтеграції в господарському комплексі України і в світовому економічному просторі[2, 35].
Кожний ТВК повинен являтисобою добре збалансовану систему, всі структуроутворюючі галузі та виробництваякої мають бути зв’язаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованимиміж собою, забезпечувати найбільш комплексне, раціональне і високоефективневикористання трудових, мінерально-сировинних, сільськогосподарських іматеріально-технічних ресурсів, випускати достатню кількість високоякісноїпродукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках,забезпечувати збереження в чистоті природного середовища. Характеризуючисьпевними функціонально-компонентною і територіальною структурами іспеціалізацією виробництва, кожний з них повинен добре інтегруватися взагальнодержавному господарстві комплексі та в світовому економічному просторі.
Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватисяпаливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам, наукомістким,неметаломістким, низькоенерго-, фондо-, матеріальо- і трудомістким галузямвиробництва (це — сільськогосподарське, автомобільне, середнє, точне,технологічне, комунально-побутове та ін. машинобудування, приладобудування,електронна, електротехнічна, радіотехнічна і комп’ютерна галузі промисловості).Паралельно мають відбуватися модернізація і переведення на нові технології всіхбазових промислових галузей, тобто чорної та кольорові металургії, важко ісереднього машинобудування, електроенергетики і промисловості будівельнихматеріалів [2, 36].
1.2 Умови і факторирозвитку ТВК
Початок створення теорії іпрактики вчення про ТВК припадає на 20-ті роки. У цей час економісти і географирозробляли поняття про сутність комплексів як головної форми територіальноїорганізації продуктивних сил. Основні ідеї вчених були втілені у плані ГОЕЛРОта при розробці проекту районування Держплану. Другий період характеризувавсяскладними умовами розвитку вченні про ТВК. Найбільш плідним у цьому періоді, щопочався в 30-х роках і тривав до другої половини 50-х років, був етаппіслявоєнної відбудови народного господарства СРСР. Саме у цей час були остаточносформульовані наукові основи вчення про виробничо-територіальні комплекси(вихід в 1947 році відомої роботи М.М. Колосовського ”Виробничо-територіальнийкомплекс в радянській економічній географії”). Третій період характеризуєтьсяінтенсивним розвитком теорії, методології, методики і практикикомплексоутворення, визнання з боку широких кіл науковців і практиків великогозначення комплексів і комплексності для дальшого розвитку народногогосподарства. Особливо плідними на наукові розробки були 60-і роки. У цей часпрагнення до узагальнення великого фактичного матеріалу провиробничо-територіальні комплекси обумовило закономірний інтерес дотипологічних і класифікаційних схем ТВК. У зв’язку з цим необхідно згадатицікаву класифікаційну схему Є.Д. Сілаєва, що охоплювала типи трьохтаксономічних груп комплексів — великого району, підрайону і мікрорайону, Л.В.Опацького, який виділив типи макрорайонних комплексів, Ю.Г. Саушкіна, в роботахякого типи районних комплексів виявлялись на основі різноманітності поєднаньенерговиробничих циклів [7, 12].
В Україні, в 70-90-і рокибули проведені дослідження впливу соціальних факторів і умов на географіюокремих галузей промисловості, ролі науково-технічного прогресу ізакономірностей комплексоутворення. В Раді по вивченню продуктивних сил,Секторі географії (нині Інститут географії), Інституті економіки промисловостіНАН України, на кафедрах економічної і соціальної географії вузів значна увагаприділяється теоретичним питанням виробничого комплексоутворення. Вагомий доробоку розвиток теорії ТВК вніс колектив вчених економіко-географів Інститутугеографії НАН під керівництвом академіка М.М. Паламарчука. В роботах –цьогоколективу з’ясована суть ТВК, фактори комплексоутворення, типізація комплексівта наукові основи аналізу структури промислових і агропромислових комплексів.Із найбільш значних робіт необхідно назвати: ”Теоретичні основи функціональноїструктури промислового комплексу економічного району” (1972); ”Територіальнаструктура промислового комплексу економічного району” (1974); ”Територіальнаструктура виробничих комплексів” (1981) [4, 26].
Новий підхід в географіїпромисловості був започаткований у роботі ”Географія промисловості УкраїнськоїРСР” (автори Л.М. Корецький, М.М. Паламарчук, 1967). У цій книзі аргументовано,що об’єктами вивчення цієї науки є перш за все, територіально-виробничікомплекси, а її завданням — дослідження закономірностей їх формування ірозвитку. На масових економіко-статистичних матеріалах висвітленізакономірності і особливості географічного розміщення головнихкомплексоутворюючих галузей України. Виконані також дослідження сучаснихпроцесів формування промислово-територіальних комплексів, зокрема промисловихвузлів і міст, як промислових центрів з метою виявлення можливостей і шляхіввдосконалення їх структури. В результаті цих робіт за єдиною методикоюпроведений кількісний аналіз промислових вузлів України, розкриті основніпроблеми і напрямки їх перспективного розвитку.
Розвитоктериторіально-виробничих комплексів відбувається в певних економічних,соціальних і природних умовах, які по-різному впливають на процесикомплексоутворення. Вплив може бути позитивним у тих випадках, коли умови, вяких розвивається комплекс, сприяють його формуванню, і негативним, — коли вонистримують розвиток комплексоутворюючих процесів. Залежно від того, в якихсоціальних умовах розвивається економіка країни, як вона забезпечена природнимиі економічними умовами формування ТВК.
Наукова розробкатеоретико-методичних основ комплексоутворення перш за все вимагає глибокихзнань об’єктивних закономірностей розвитку ТВК, а разом з тим широкого вивченнявеликої різноманітності і множини факторів їх утворення. Фактори утворення ТВК— це ті діючі сили, які є внутрішнім джерелом формування і розвитку комплексуяк системи. Їх можна об’єднати у декілька основних споріднених груп:
1) економічні;
2) соціальні;
3) природні;
4) техніко-економічні;
5) екологічні та ін.
Всі фактори діють в тіснійвзаємодії і утворюють своєрідну систему.
Аналіз дії основнихфакторів показує, що кожен з них окремо або в сукупності виступає як причина,що сприяє розвитку ТВК, або, навпаки, стримує формування комплексу якструктуризованої системи. У кожному окремому комплексі фактори діютьіндивідуально і за впливом на розвиток комплексоутворюючих процесів вони доситьрізні [3, 29]./> 1.3Структура і функції ТВК
Загальнонауковим принципоманалізу територіально-виробничих комплексів, як і інших економіко-географічнихоб’єктів, є системно-структурний підхід. Він дозволяє розглянути ТВК і йогоелементи з точки зору загальних закономірностей розвитку, внутрішньоїцілісності і зв’язаності з навколишнім середовищем. Завданням структурногоаналізу є виявлення місця територіально-виробничого комплексу в більш складнійсистемі (макрорайоні, країні) на основі географічного поділу праці тарізноманітних виробничо-територіальних зв’язків.
Застосування структурногоаналізу як основного методу виявлення динамічних територіальних систем внародному господарстві країни дозволяє оцінити відношення між елементамисистеми, простежити внутрісистемні і міжсистемні потоки інформації, виявити ріделементів (форм організації продуктивних сил) та їх функціональнівзаємозв’язки.
Розглядаючитериторіально-виробничий комплекс як систему, тобто сукупність об’єктів(елементів, що взаємопов’язані спільністю поведінки і функціонування),необхідно відзначити, що така система відрізняється внутрішньою цілісністю,активністю і цілеспрямованістю функціонування. Будь-яка система поділяється напідсистеми, які в свою чергу можуть бути системами більш низьких порядків. Таку складних макросистемах районних ТВК об’єктивно існують підсистеми — мезо- імікрокомплекси, для яких макросистема виступає навколишнім середовищем.Взаємозв’язки між окремими системами здійснюються через входи і виходи.
Залежно від рівнядослідження ТВК виділяють макропідхід — вивчення зовнішніх зв’язків, імікропідхід — аналіз його внутрішньої структури [14, 96].
Вся сукупністьтериторіально-виробничих комплексів великого економічного району і всієї країнихарактеризується певними властивостями. Кожному ТВК як системі властивіцілісність, стійкість, організованість, динамізм, керованість. Системний підхідяк метод пізнання зобов’язує дослідника розглядати будь-який комплекс черезпризму таких понять, як система, структура, організація, функція, управління,упорядкованість, ієрархія та ін.
Обов’язковою умовоюструктурного аналізу ТВК є виявлення первинних елементів системи та знаходженняпринципів їх об’єднання в підсистеми. Це необхідно в процесі конкретноговивчення функціонально-галузевої, функціонально-територіальної та управлінськоїструктур. Розглядаючи структуру об’єкту, конкретизуємо такі важливі поняття якелемент і цілісність.
Методологіясистемно-структурного аналізу територіально-виробничих комплексів передбачаєнаукове трактування співвідношення таких важливих категорій як ”комплекс” і”система”. Слово ”комплекс” означає сукупність, зв’язок, поєднання предметів,явищ або властивостей, що утворюють єдине ціле. В понятті”територіально-виробничий комплекс” відображені всі ці ознаки. Вживання поняття”система” (системність) необхідне для характеристики об’єкту дослідження, щомає певну упорядкованість, організацію та рівень ієрархії. Система виступає якціле, складене із частин, з’єднання, що має множину елементів, які знаходятьсяу певних відношеннях і зв’язках [15,105].
Ці дві категоріївзаємопов’язані між собою і є вихідними в процесі застосуваннявзаємообумовлених методів (підходів) пізнання — комплексного і системного.Абсолютизувати комплексний і системний методи немає потреби, бо вони даютьпозитивний результат лише за умовами поєднання з усіма іншими методамиекономіко-географічного дослідження.
Головними галузями ТВК єті, що беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту і національногодоходу. До таких галузей відносяться: промисловість, сільське господарство,лісове господарство, вантажний транспорт, зв’язок (обслуговування підприємстввиробничої сфери), матеріально-технічне постачання і збут, інші види діяльностісфери матеріального виробництва.
До невиробничої сфери ТВКвходять: житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення,пасажирський транспорт; зв’язок (обслуговування організації невиробничої сферидіяльності і населення); заклади охорони здоров’я, фізичної культури ісоціального забезпечення; освітні і культурні заклади, мистецтво, наука інаукове обслуговування, кредитування і державне страхування; управління,партійні і суспільні організації.
Галузева структура розглядаєтьсяяк кількісне співвідношення, склад взаємопов’язаних частин (галузей,підгалузей), груп виробництва цілого. Галузевий склад комплексу визначає одинбік його розвитку — галузеву повноту. Зрозуміло, що галузева структура нехарактеризує розміщення галузей на території і практично не відбиваєфункціонального взаємозв’язку різних груп виробництва.
На основі аналізугалузевої структури розраховуються міжгалузеві і внутрігалузеві пропорціївиробництва та зайнятості трудових ресурсів, формується певна структурнаполітика, вибираються пріоритетні галузі.
Розглядають галузевуструктуру комплексів великих економіко-географічних районів, підрайонів,адміністративних областей, міських комплексів та комплексів сільськихмікрорайонів.
На основі аналізу структуригалузей в різних ТВК (в локальних і регіональних) виявляються певні недоліки вїх розвитку, а саме: часткові диспропорції відставання прогресивних галузей;тенденції надмірного розвитку окремих галузей; недостатнє врахуванняособливостей природних і трудових ресурсів; недоліки в розвитку системиміжрайонних і внутрірайонних зв’язків; недостатній розвиток в деяких центрахважкої промисловості виробництва, на підприємствах яких використовуютьсятрудові ресурси жіночої статі, та інші.
Методика вивчення галузевоїструктури ТВК передбачає виявити співвідношення [7,38]:
а) між виробництвомзасобів виробництва і предметів споживання (між групою а і б);
б) між галузями важкої ілегкої промисловості;
в) між галузями добувної іобробної промисловості;
г) між галузями попереробці сільськогосподарської сировини;
д) між галузямиспеціалізації, доповнюючими і обслуговуючими;
е) між галузями з різноютрудомісткістю.
Науковою категорією методумоделювання є модель. В процесі економіко-географічного дослідження створені моделіможуть відображати ті чи інші принципи організації (структури), функціонуваннята інші властивості об’єкту пізнання. Модель завжди передає лише найбільшзагальні риси об’єкту пізнання [15, 63].
Моделювання охоплює таківзаємозв’язані етапи:
а) постановка задачі;
б) збір і обробканеобхідної інформації;
в) розробка і створеннямоделі;
г) наукове вивчення іаналіз моделі як джерела нової інформації;
д) екстраполяція одержанихданих з моделі на об’єкт економіко-географічного пізнання.
Будь-який ТВК поєднує триглобальні системи — економічну, соціальну і природну. Основними структурнимиелементами комплексів є такі: виробництво, інфраструктура, населення і трудовіресурси, локальні природні ресурси. Кожна із груп, в свою чергу, об’єднуєелементи, які відрізняються роллю в процесі формування і функціонування ТВК, атакож характеризуються специфічними рисами, внутрішньою структурою і зв’язкамиз іншими елементами комплексу.
Кожен елемент ТВК прианалізі і відображені його структури повинен розглядатись з точки зору йогоматеріальних і просторових відношень. При моделюванні комплексів визначаєтьсямісце елементів у географічному поділі праці, вивчаються формивнутрікомплексних зв’язків, а також специфічні умови формування іфункціонування кожного елемента.
Одним з найскладнішихзавдань при моделюванні структури ТВК є аналіз внутрікомплексних зв’язків:виробничих (вертикальних і горизонтальних), матеріально-технічних, зв’язків наоснові спільного використання ресурсів і об’єктів виробничої інфраструктури, атакож всієї системи управління процесом формування і функціонування ТВК.
Моделювання ТВК і йогоструктури необхідно здійснювати за фазами. Оскільки процес створення комплексуможе охоплювати десятиліття, виділяють такі фази [7, 48]:
1) наукові і проектні підготовки;
2) формування або інтенсивного створення основнихоб’єктів;
3) стаціонарного функціонування.
2.ТВК УКРАЇНИ ТА ЙОГО ФОРМУВАННЯ
2.1 Формвання ТВК України
Господарство кожної незалежної держави являє собоюструктуровану систему, в якій усі галузі матеріального виробництва і сфери господарськоїдіяльності організаційно, економічно і технологічно взаємозв'язані, а їїфункціонально-компонентна і територіальна структури підпорядкованімаксимальному забезпеченню населення продовольчими і промисловими товарами,постійному підвищенню його життєвого рівня, розширеному відтворенню в природі йсуспільному виробництві, раціональному використанню природних багатств.
Структурна перебудова господарського комплексу постаєпершочерговим і головним завданням нашої держави. З огляду на це, істотно зростаютьроль і значення конструктивної та регіональної економік. Перша з них має бутинацілена на конструювання і моделювання нових територіально-виробничихкомплексів, а друга — на розробку конкретних практичних заходів, спрямованих напідвищення економічної ефективності їх функціонування. Формуваннятериторіально-виробничих комплексів— це складний і тривалий процес, якийґрунтується на закономірностях територіального поділу праці. Кожний ТВК повиненявляти собою збалансовану та інтегровану систему, відзначатися комплексністю,єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністю функціонування. Якцілісна система ТВК виступає складовою господарського комплексу держави,основною ланкою територіального поділу праці.
Одним з головних завдань теорії та практикикомплексоутворення е розробка принципово нових методичних положеньтериторіального планування, проектування і моделювання територіально-виробничихутворень різних ієрархічних рівнів. У цьому і полягає весь науково-практичнийзміст територіальної організації суспільного виробництва. Створення їївисокоефективних форм в умовах самостійності української держави і розвиткуринкової економіки пов'язане з необхідністю переходу до конструювання імоделювання як усієї господарської системи, так і ТВК, і навіть окремихінтеграційних утворень. Щоб забезпечити високу економічну ефективність їїфункціонування, слід розпочати конструювання і моделювання «системи систем», адля цього потрібне досить чітке її трактування. Вона повинна являти собоюкомплекс економічно, організаційно і технологічно взаємозв'язаних головних,допоміжних і обслуговуючих галузей, які збалансовані між собою і утворюютьєдину інтеграційну систему. Для того, щоб забезпечити її ефективнефункціонування, необхідним є їх комплексно — пропорціональний розвиток.
Важливо підкреслити, що Рада по вивченню продуктивнихсил України НАН України, яка вже багато років займається прогнозуваннямрозвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу, фактично прогнозувала розвитокне комплексів, а суми галузей на території республіки та її окремих районів.Хоча в умовах планової економіки такі прогнози і створювали певну науковуоснову для розвитку продуктивних сил, але комплексно — пропорціональне забезпеченнявсієї господарської системи та її збалансованість не вдавались.
Як наслідок, ми одержали структурно незавершене,незбалансоване, нескомплексоване господарство, що не відповідає умовам і параметрамвисокоефективного господарського комплексу. Основною причиною такої ситуаціїстало те, що теорією комплексів і комплексоутворення займалися переважноекономгеографи, які не брали участі у проектуванні, моделюванні та прогнозуванніїх функціонально-територіальної структури на перспективу, у виборі територій імайданчиків для розміщення підприємств і господарств. А саме проектнадіяльність створює інформаційну базу для теоретичних узагальнень і формуваннянаукових основ організації ТВК. До останнього часу має місце значнийорганізаційний розрив між теорією і практикою реального проектування комплексів.Для ліквідації такого розриву до розробки теоретичних основ комплексоутворення,конструювання і прогнозування їх розвитку на далеку перспективу необхіднозалучати спеціалістів конструктивної та регіональної економік з науково-досліднихі проектних інститутів, які б могли розробляти організаційні та технологічнімоделі первісних комплексів, доводячи їх до якісних і кількісних параметрівскладніших і масштабніших інтеграцій.
Практика нового господарського будівництва в Україніставить перед економічною наукою завдання розробити такі системи територіальноїорганізації суспільного виробництва, які б дозволяли бачити перспективу не яксуму окремих галузей, а як господарство в цілому, в усіх його взаємозв'язках.Необхідно вивчати, конструювати і прогнозувати не окремі галузі чи елементарнікомплекси, а більш складні територіально-виробничі утворення.
Саме в цьому полягає наукове забезпеченнявисокоефективного розвитку господарства України.
Матеріальними умовами об'єднання всіх галузей суспільноговиробництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробничий іприродноресурсний потенціали даної території: земельні, водні,мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси,транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв'язки, галузі господарстваі окремі підприємства. Тому конструювання і моделювання ТВК передбачають оцінкуресурсозабезпеченості території, її потреб у різних видах продукції, рівня розвиткуокремих галузей матеріального виробництва, економічних, технологічних,транспортних та інших зв'язків між ними, виробничої та територіальної структурвиробництва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих потребу промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових можливостей щодокапітальних вкладень у розвиток різних галузей матеріального виробництва ісфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарськомукомплексі України і в світовому економічному просторі.
На основі оцінки ресурсної забезпеченості території,територіально-компонентної структури економічних районів і вільних економічнихзон, інвентаризації всіх господарських об'єктів можна визначити ті галузі,підприємства і господарства, які у взаємозв'язку з уже існуючими можутьзабезпечити формування нових ТВК з принципово новими функціонально-компонентноюі територіальною структурами, безвідхідним і мало відхідним виробництвами.Отже, основним завданням конструктивної та регіональної економік в умовахструктурної перебудови має стати подальше вдосконалення територіальноїорганізації виробництва. І на основі його комплексування, комбінування,кооперування та інтегрування необхідно спроектувати такі територіально-виробничісистеми (економічні райони, вільні економічні зони, промислові вузли), які б забезпечувалирозширене відтворення як у суспільному виробництві, так і в природномусередовищі, і були максимально економічно ефективними.
Кожний ТВК повинен являти собою добре збалансованусистему, всі структуроутворюючі галузі та виробництва якої мають бутизв'язаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованими між собою, забезпечуватинайбільш комплексне, раціональне і високоефективне використання трудових,мінерально-сировинних, сільськогосподарських і матеріально-технічних ресурсів,випускати достатню кількість високоякісної продукції, конкурентоспроможної навнутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечувати збереження в чистотіприродного середовища. Характеризуючись певними функціонально-компонентною ітериторіальною структурами і спеціалізацією виробництва, кожний з них повинендобре інтегруватися в загальнодержавному господарському комплексі та всвітовому економічному просторі.
Структурну перебудову господарства України слідбазувати на максимальному врахуванні об'єктивних законів розвитку продуктивнихсил та їх територіальної організації, теорії та практиці комплексоутворення,використанні досвіду високо розвинутих країн світу, конструктивній і регіональнійекономіках, перспективних конструкціях і моделях ТВК (економічних районів,вільних економічних зон, промислових вузлів). Треба зауважити, що існуючі ниніфункціонально-компонентна і територіальна структури України не відповідаютьвимогам незалежної держави і параметрам високоефективної економіки і томупотребують докорінної реконструкції, а ТВК—значного реформування та переспеціалізації. З огляду на це, в Україні необхідно розробити і прийняти на урядовомурівні довгострокову програму докорінної структурної перебудови національноїекономіки. Вона має передбачати будівництво нових промислових підприємств (яків поєднанні з уже існуючими покликані створити структурно завершену,збалансовану і високоефективну господарську систему); повну модернізацію іпереведення на нові технології існуючих промислових підприємств і всіх провіднихгалузей; удосконалення їх технологічних і фінансово-економічних взаємозв'язків;комплексування всіх видів транспорту (автомобільного, залізничного, річкового,морського і повітряного) у єдину, добре налагоджену транспортну систему;здійснення економічної реформи; залучення всіх економічних механізмівстимулювання розвитку продуктивних сил.
Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватисяпаливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам, наукомістким,неметаломістким, низькоенерго-, фондо-, матеріале- і трудомістким галузямвиробництва (це — сільськогосподарське, автомобільне, середнє, точне,технологічне, комунально-побутове та ін. машинобудування, приладобудування,електронна, електротехнічна, радіотехнічна і комп'ютерна галузі промисловості).Паралельно мають відбуватися модернізація і переведення на нові технології всіхбазових промислових галузей, тобто чорної та кольорової металургії, важкого ісереднього машинобудування, електроенергетики і промисловості будівельнихматеріалів.
Сільськогосподарські ресурси дозволяють набагатозбільшити потенціал харчової промисловості, і зокрема — таких її підгалузей, якборошномельна, хлібопекарська, макаронна, круп'яна, комбікормова,плодоовочеконсервна, виноробна, харчосмакова, кондитерська та ін. Необхідноздійснити реконструкцію і переведення на нові технології цукровоїпромисловості, а також прискорений розвиток молочної та м'ясної. Далеко відстаєвід потреб і сировинних можливостей легка промисловість, а найбільше — їїтекстильна, швейна, шкіряна, взуттєва та ін. підгалузі. Отже, промисловийпотенціал України може бути збільшений за рахунок і цих галузей.
У перспективі Україна повинна стати державоювисокоінтенсивного сільського господарства. Тому для нього необхідно створитивідповідну індустріальну базу, основою якої слугувало б високо розвинутесільськогосподарське машинобудування. Випускові технічно досконалих,неметаломістких, насичених електронікою і автоматикою, дуже високопродуктивнихмашин і обладнання для комплексної механізації виробничих процесів у господарствахусіх форм власності треба надати першочергового значення. Паралельно з розвиткомсільського машинобудування повинні розвиватися хімічна, тукова,мікробіологічна, комбікормова та інші галузі промисловості, які б змоглиповністю забезпечити сільське господарство промисловими засобами виробництва іпредметами праці. При його повному ресурсному забезпеченні воно може стативеликим товаровиробником багатьох видів продукції землеробства і тваринництва,а також продуктів їх переробки. В майбутньому Україна має всі передумови, щобстати великим товаровиробником твердих і сильних сортів озимої пшениці,пивоварного ячменю, молока, яловичини, м'ясної та беконної свинини, цукру,олії, спирту, крохмалю, м'ясних, плодово-ягідних і молочних консервів табагатьох інших видів продукції. АПК України має являти собою добреструктуровану, збалансовану виробничу систему з високою ефективністюагропромислового виробництва, здатну повністю забезпечити внутрішні потребикраїни у продовольстві, а також вивозити значну його кількість на світовийринок.
Структурна перебудова економіки України не можлива безнового економічного районування, суть якого полягає у визначенні ТВК (економічнихрайонів, підрайонів, промислових вузлів, вільних економічних зон). Тільки післяйого здійснення можна за допомогою конструювання і моделювання спроектувати їхфункціонально-компонентну і територіальну структури, а потім уже прогнозуватирозвиток кожного економічного району на перспективу. Економічний район — цекатегорія регіональної економіки, економічної та соціальної географії. Томуфахівці з цих напрямів повинні взяти найбільшу участь у такій роботі. Науковообґрунтований поділ на економічні райони, що історично склалися в процесітериторіального поділу праці та розвитку продуктивних сил, дозволить більшцілеспрямовано управляти їх розвитком на основі планування, конструювання іпрогнозування на далеку перспективу. Утворення і розвиток економічних районів відбуваютьсяяк об'єктивний процес територіального поділу праці і мають свої особливості нарізних етапах економічного розвитку країни. В умовах перебування України у складіколишнього СРСР вони формувалися і розвивалися під впливом загальносоюзногоподілу праці. З утворенням Української держави докорінно змінюється і їїекономічна функція, яка тепер полягає у забезпеченні стабільного розвиткугосподарського комплексу, підвищенні його економічної ефективності та життєвогорівня населення. Поділ країни на економічні райони, що характеризуютьсягосподарською своєрідністю і сталістю внутрірайонних зв'язків, дозволитьдиференційовано керувати розвитком економіки країни в територіальному розрізі.Економгеографами вже зроблено перші спроби економічного районування. Але остаточноїсітки економічних районів ще немає. Тим часом на території України вже доситьчітко визначилися певні ТВК, розвиток яких можна прогнозувати на перспективу.Найбільш чітко серед них виділяється Донбас.
Основними галузями промисловості, що визначають йогоструктуру і виробничу спеціалізацію, є вугільна, хімічна, коксохімічна, чорна ікольорова металургія, важке машинобудування і електроенергетика — ті, які єнайбільш природомісткими і створюють найбільше техногенне навантаження наприродне середовище. Щороку тверді відходи промисловості сягають майже 500 млн.т (проти 1680,5 млн.—у цілому по Україні).
2.2 Сучасний стан ТВК України
Основною формою територіальної організації виробництває територіально-виробничий комплекс. ТВК – це система територіальнозосереджених і виробничо взаємопов’язаних підприємств різних ланок виробництвата виробничої інфраструктури, яка характеризується певною спеціалізацією таспільним використанням розташованих на цій території природних та матеріальнихресурсів.
Характерні риси ТВК:
– багатогалузевість структури;
– ядром більшості з них є промисловість;
– потенційна ефективність;
– спільна територія і близькість основних тадопоміжних підприємств;
– спільна інфраструктура.
Отже, ТВК – сполучення підприємств, для якоготериторіальна спільність є додатковим фактором ефективності. ТВК розрізняютьсяза масштабом, виробничим профілем, зовнішніми і внутрішніми зв’язками, ступенемсформованості, рівнем розвитку, територіальною скомпонованістю тощо.
Види ТВК: територіально-виробничі комплексиекономічних районів, областей, вільних економічних зон тощо.[3].
Система ТВК ієрархічна.Сукупність кількох ТВК на певній території породжує взаємозв’язки між ними,зумовлені спільним використанням території і промислової інфраструктури.Створюються умови, за яких стає ефективною централізація деяких виробництв,розрахованих на задоволення потреб ряду комплексів та автономних підприємств.Тоді з’являється регіональний ТВК, який можна вважати основою економічногорайону.
Усі районі великихпромислових новобудов, де потрібно вирішувати проблему працевлаштування великоїкількості будівельників, практично мають об’єктивні умови для формування новихТВК. При цьому структура та ефективність факторів, що впливають на формуванняТВК, залежать від масштабів додаткових резервів і можливостейкомплексоутворення, об’єктивних економічних і природних умов України.
Під впливом процесутериторіального зосередження та закономірності і комплексності у розміщеннівиробництва формується територіальна структура економічних районів, якаскладається з кількох важливих елементів, створених внаслідок розміщенняпромисловості, сільського господарства, транспорту. Її промислові елементиможна поділити на дві групи: галузеві й комплексні [13, 163].
Основні елементитериторіальної структури виробництва є ТВК або можуть перетворитися на них.Тільки галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повномурозумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району — цесукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, що створюєзручну ланку в системі територіального поділу праці.
Важливими елементамиформування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих,інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють урамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використаннюприродних, трудових і матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільноговиробництва, створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життялюдей.
Комбінування хімічнихпідприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України ведедо комплексного групового розміщення і робить хімічну промисловість однією знайважливіших ланок у формуванні ТВК.
Комплексне використаннясировини і розширення технологічних та економічних зв’язків між виробництвоммінеральних добрив та іншими галузями основної хімії, металургію, вугільноюнафтовою, газовою промисловістю тощо сприяють територіальній концентраціївиробництва і формуванню ТВК.
В основу комплексотвореннялісової, паперової і деревообробної промисловості покладено зональністьрозміщення лісів, комплексний характер деревини як сировини, територіальнийзбіг масового споживання різних видів продукції.
Глибокі і всебічнівиробничі зв’язки формують регіональну спільність ТВК, які за своєю специфікоює промисловими та аграрно-промисловими. У структурі внутрішніх зв’язків однихкомплексів можуть переважати сировини зв’язки, в інших — вироби міжгалузевихформувань, у третіх — продукція кінцевого споживання. Найбільш розгалуженівиробничі зв’язки в інтегральних ТВК, для яких характерні високі темпи розвиткуодних підгалузей порівняно з іншими, що спричинює територіальні зрушення вматеріальному виробництві.
У господарському комплексіУкраїни можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадіїформування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо неналежать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурнихелементів, оскільки переважна більшість цих структурних елементів має невеликірозміри. [3, 103].
Однією з головних ознак формування економічного районує наявність великого міського центру (ядра), до якого тяжіє територія району. Такимицентрами в Україні є міста-мільйонники (Київ, Харків, Одеса, Донецьк,Дніпропетровськ) та Львів. Відповідно до цього виділяють такісоціально-економічні райони: Центральний (Київська, Житомирська, Вінницька,Черкаська і Чернігівська області); Північно-Східний (Харківська, Полтавська іСумська області); Східний (Донецька і Луганська області); Центрально-Східний (Дніпропетровська,Запорізька і Кіровоградська області); Західний (Волинська, Рівненська,Тернопільська, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська іЧернівецька області); Південний(Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АРКрим).
Удодатку Б показано схему соціально-економічногорайонування, згідно з якою виділяють 9 районів (за Ф. Заставним): Столичний(Київська, Чернігівська, Житомирська області); Північно-Східний (Харківська,Полтавська, Сумська області); Донецький (Донецька, Луганська області); Придніпровський(Запорізька, Дніпропетровська області); Центральний (Кіровоградська, Черкаськаобласті); Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області); Карпатський(Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області); Північно-Західний(Волинська, Рівненська області); Причорноморський (Одеська, Миколаївська,Херсонська області, Автономна Республіка Крим).
У додатку В подано основні показники цих економічнихрайонів (площа, людність, внутрішній валовий продукт). Вона дозволяє побачитимісце кожного району в Україні за даними показниками.
Донецький економічний район є найбільшим за кількістюнаселення і середнім за площею території районом України.
Донецький район посідає перше місце в Україні заобсягами промислового виробництва (25%) та його концентрацією. Промисловістьбагатогалузева, переважають виробництва важкої індустрії, які визначаютьспеціалізацію району.
Промисловий комплекс району історично склався наоснові вугільної промисловості, яка має повсюдне розміщення. На базі видобуткупалива сформувалась потужна теплова енергетика. Найбільші ТЕС Вуглегірська,Зуївська, Старобешівська, Курахівська, Луганська.
На території Донецького району знаходиться однойменнийрайон чорної металургії, що сформувався на базі власного видобутку коксівноговугілля, вогнетривів та вапняків і привізних руд (із Придніпров’я). Середгалузей машинобудування переважає важке, що виробляє устаткування для гірничоїпромисловості та металургії. Район є потужним виробником продукції хімічноїпромисловості — соди, барвників, азотних добрив, полімерів, хімічних реактивів.
Промисловість будівельних матеріалів має повсюднерозміщення і широку галузеву структуру. Район виділяється в Україні виробництвомцементу, скла, залізобетонних виробів.
Серед галузей легкої промисловості виділяєтьсятекстильна, швейна і взуттєва. Харчова промисловість розвинена повсюдно, вонавиробляє борошно, олію, сіль.
Розміщення району у степовій зоні, високий рівеньрозораності території є основою розвиненого сільськогосподарського виробництва.Воно спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшника, овочів,розведенні великої рогатої худоби молочно-м’ясного напрямку, свинарстві таптахівництві
Донецький район має одну з найгустіших в Українімережу транспортних шляхів. Залізниці й автошляхи сполучають його з регіонамиУкраїни і сусідніми областями Росії. Найбільші залізничні вузли— Дебальцеве,Ясинувата, Іловайськ, Попасна, Донецьк, Луганськ.
Придніпровський економічний район, що об’єднує двіадміністративні області (Дніпропетровську і Запорізьку), належить до середніх вУкраїні регіонів за площею території та кількістю населення. Придніпров’я єнайбільш розвинутим економічним районом країни.
Господарство району багатогалузеве, головними галузямиє важка і харчова промисловості, сільське господарство. Серед галузей важкоїпромисловості розвинена гірничодобувна, електроенергетична, металургійна,машинобудівна, хімічна промисловість.
Гірничодобувна галузь представлена видобутком залізнихі марганцевих руд, урану, будівельних матеріалів. Видобуток вугілляздійснюється у Дніпропетровській області. Електроенергетика представленакількома потужними ТЕС , двома ГЕС –та найбільшою в Україні АЕС.
На основі місцевих запасів залізних і марганцевих рудта привізного вугілля з Донбасу, сформувався потужний металургійний комплекс(1/2 виробництва чорних металів в Україні). Кольорова металургія представленавиробництвом алюмінію, титану і магнію у Запоріжжі.
Машинобудування району має складну галузеву структуру.Важке машинобудування спеціалізується на виробництві металургійногоустаткування, підйомно-транспортних машин.
Хімічна промисловість представлена коксохімічнимивиробництвами у Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, нафтохімічнимипідприємствами у Запоріжжі, Дніпропетровську, Бердянську.
Харчова промисловість виробляє олію, борошно, крупи,м’ясо, молоко. Підприємства галузі мають повсюдне розміщення— як у великихмістах, так і невеликих містечках та селах.
Розміщення району у степовій зоні з багатимиґрунтово-земельними ресурсами створює сприятливі умови для виробництварізноманітної сільськогосподарської продукції (зерна пшениці і кукурудзи,соняшнику, м’яса і молока), яка не тільки задовольняє потреби населення району,але й вивозиться за його межі.
Район має густу транспортну мережу. Через ньогопроходять залізниці й автошляхи: Київ — Дніпропетровськ — Донецьк, Харків —Сімферополь тощо. Найбільші вузли — Дніпропетровськ, Запоріжжя,П’ятихатки, Синельникове.
Північно-Східний економічний район складається з трьохадміністративних областей (Сумської, Харківської, Полтавської) та є одним ізнайбільших за площею території і середнім за кількістю населення серед районівУкраїни.
Північно-Східний район має індустріально-аграрнуспеціалізацію, основні галузі господарства — машинобудування, хімічна іхарчова промисловість, багатогалузеве сільське господарство.
Машинобудування району найпотужніше в Україні. Харківє найбільшим центром вітчизняного машинобудування.
Хімічна промисловість представлена, виробництвомфосфорних добрив у Сумах, хімреактивів у Шостці, фармацевтичних препаратів у Харковіі Лубнах. Енергетика району представлена нафто- і газовидобутком,нафтопереробкою у Кременчуці, мережею ТЕС (найбільша з них — Зміївська) таКременчуцькою ГЕС.
Харчова промисловість розвивається на місцевійсировині. Головні її галузі — цукрова, олійна, молочна і м’ясна —мають широку географію.
Найбільшими центрами легкої промисловості є Харків,Ромни, Суми, Полтава. Сільське господарство спеціалізується на вирощуваннізернових культур, цукрового буряку, соняшника, у тваринництві переважаютьскотарство, свинарство і птахівництво.
Найбільше внутрішніх перевезень здійснюється в районіавтомобільним транспортом, а зовнішніх — залізничним. Найбільші залізничнівузли — Харків, Лозова, Конотоп, Полтава. У річкових перевезеннях береучасть порт у Кременчуці на Дніпрі.
Господарство Столичного району району являє собоюіндустріально-аграрний комплекс, що спеціалізується на виробництві продукціїмашинобудування, легкої, харчової і хімічної промисловості, багатогалузевогосільського господарства.
Машинобудування різноманітне: верстатобудування,сільськогосподарське, точне. Транспортні засоби — літаки, річкові йморські судна, мотоцикли виготовляють в Києві, автомобілі – в Чернігові і Броварах.
У легкій промисловості виділяється текстильна,взуттєва, трикотажна галузі. Хімічна промисловість району випускає синтетичніволокна, побутові вироби, автомобільні шини.
Харчова промисловість характеризується високим рівнемконцентрації підприємств, продукція яких споживається передусім у столиці. Урайоні склалась багатогалузева промисловість будматеріалів. У її складі —порцеляново-фаянсова промисловість.
Сільське господарство високопродуктивне. В йогоструктурі переважає вирощування зернових культур, льону, цукрових буряків,хмелю і картоплі.
Тваринництво спеціалізується на скотарстві, свинарствіі птахівництві. Високопродуктивне виробництво м’яса, молока, яєць існує уприміській зоні м. Києва.
Транспортна система району представлена усіма видамитранспорту, крім морського. Залізнична та автомобільна мережа має чіткурадіально-кільцеву структуру із центром у Києві. Основні залізниці перетинаютьрайон у широтному напрямі. Великі залізничні вузли — Київ, Фастів, Ніжин,Бахмач. Значна кількість населення послуговується аеропортами м. Києва ут. ч. для міжнародних поїздок (аеропорт “Бориспіль” — найбільший вУкраїні).
Центральний економічний район складається із двохадміністративних областей. За розмірами території та кількістю населенняналежить до найменших серед регіонів України.
Центральний район має дещо нижчий рівеньсоціально-економічного розвитку, ніж інші райони країни. Галузями йогоспеціалізації є сільське господарство, гірничодобувна і харчова промисловість,сільськогосподарське машинобудування.
Сільське господарство високопродуктивне. Вирощуютьзернові, овочі, соняшник, баштанні культури, розвинене садівництво. Утваринництві переважають скотарство і свинарство, а у водосховищах —рибальство.
Харчова промисловість виробляє цукор, масло, олію,молочні і м’ясні продукти, консерви, борошно і крупи тощо.
Машинобудування виробляє сільськогосподарські знаряддя),електроприлади, поліграфічну техніку, автобуси .
Хімічна промисловість спеціалізується на випускумінеральних добрив, штучних волокон і пластмас, хімреактивів.
Найбільше розвинені залізничний та автомобільнийтранспорт, а по Дніпру — ще й річковий. Найбільші залізничні вузли — Знам’янка,Помічна, Христинівка, Сміла.
Причорноморський економічний район, який об’єднує триадміністративні області (Одеську, Миколаївську, Херсонську) і АР Крим, єнайбільшим за площею території і другим за чисельністю населення районом вУкраїні.
Машинобудування представлене суднобудуванням,виробництвом сільськогосподарських машин та запчастин до них, виготовленнямелектроприладів і електрообладнання .
Харчова промисловість забезпечує продукцією не тількинаселення району, але й інших регіонів України. Район — потужний виробниквиноградних вин. Рибна промисловість розвинена на узбережжі Чорного йАзовського морів.
У районі є ефіроолійна промисловість, яка розвиваєтьсяна місцевій сировині. Розвинена також легка промисловість: бавовняна, джутова,вовняна, швейна.
Сільське господарство характеризується виробництвомзерна, соняшнику, овочів, винограду, ефіроолійних і баштанних культур. Середзернових поширені пшениця, кукурудза та рис.Основні галузі тваринництва —скотарство, свинарство, вівчарство, шовківництво і птахівництво.
Причорноморський район має потужний рекреаційнийкомплекс. Найбільші центри відпочинку населення — на Південному березіКриму .
Розвинуті всі види транспорту. Річковий (по Дніпру іДунаю) та морський транспорт використовуються, крім внутрішньорайонних, і дляміжнародних перевезень. У районі — 15 великих морських портів.Трубопровіднийтранспорт представлений нафтопроводами з Росії до Херсона і Одеси,новозбудованим нафтопроводом Одеса — Броди, низкою магістральних (Шебелинка —Одеса) та місцевих газопроводів.
Подільський економічний район об’єднує три області(Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку) в межах Подільської височини і належитьдо середніх за розмірами території і кількістю населення регіонів України.
У структурі господарства провідне місце займаютьгалузі агропромислового комплексу, розвинені також машинобудівна, легка іхімічна промисловість, виробництво будматеріалів.
Сільське господарство спеціалізується назерново-буряковому землеробстві і м’ясо-молочному скотарстві, садівництві.
Провідна галузь промисловості — харчова, а вній — цукрова, спиртово-горілчана, молочна, м’ясна, овочеконсервна.Підприємства мають повсюдне розміщення.
Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарськихмашин і устаткування, електротехнічними та приладобудівними виробництвами .
У районі виробляють також добрива, фарби, пральнізасоби, штучну шкіру.
Промисловість будматеріалів має широку галузевуструктуру. Крім виробництв, які орієнтуються на споживача і мають повсюднерозміщення, важливе міжрайонне значення має цементна промисловість, видобутокграніту
Галуззю спеціалізації району стає і рекреаційнегосподарство. У Хмільнику, Микулинцях і Сатанові лікуються і відпочивають людиз різних регіонів України.
Основні види транспорту — залізничний іавтомобільний. Найбільші залізничні вузли — Вінниця, Жмеринка, Шепетівка.
/>/>/>Північно-Західний район. Даний економічний район, що об’єднуєдві адміністративні області, є найменшим за площею і населенням в Україні
У структурі господарства провідне місце займаютьхарчова і легка промисловість, машинобудування, лісова і деревообробнапромисловість, сільське господарство.
У машинобудуванні розвинене електротехнічнеприладобудування, автомобілебудування і сільськогосподарське машинобудування.
Лісова і деревообробна промисловість виготовляє меблі,сірники. У районі є підприємства легкої, передусім, текстильної промисловості. Промисловістьбудівельних матеріалів випускає різноманітну продукцію.
У структурі сільського господарства переважаєсвинарство і м’ясо-молочне скотарство, вирощування картоплі, зернових такормових культур, льону та цукрових буряків.
Транспорт представлений переважно залізничним таавтомобільним видами, які з’єднують основні центри району зі столицею таобласними центрами України, Польщею та Білоруссю. Найбільші залізничні вузли – Ковель(в якому створюється так званий транспортний європорт), Здолбунів, Сарни.
Карпатський економічний район об’єднує чотириадміністративні області (Львівську, Івано-Франківську, Закарпатську,Чернівецьку) і є середнім за площею території та кількістю населення регіоном вУкраїні.
У структурі господарства Карпатського району провіднемісце займає промисловість, галузі її спеціалізації — гірничодобувна,машинобудівна, харчова, хімічна, лісова і деревообробна промисловість,виробництво будматеріалів.
Гірничодобувна промисловість займається видобуткомрізноманітної сировини, насамперед неметалевих і паливних мінеральних ресурсів.
Основу машинобудування складає приладобудування, якеорієнтується на кваліфіковану робочу силу. Розвинене також транспортнемашинобудування.
Серед галузей хімічної промисловості переважаєлакофарбова, фармацевтична, виробництво добрив, кислот і солей, хімічнихволокон і ниток, реактивів тощо.
Лісова і деревообробна промисловість має розгалуженуструктуру — лісозаготівельна (у Карпатах), меблева, паперова.
Харчова промисловість представлена цукровими заводами,підприємствами м’ясної і молочної промисловості, виноробними заводами,олійно-жировим комбінатом. У районі розвинена також легка промисловість.
Сільське господарство має неоднакову спеціалізацію урізних частинах району.
Провідні види транспорту — залізничний, автомобільний,трубопровідний. Густота залізниць і автошляхів є однією з найвищих в Україні.Найбільші залізничні вузли — Львів, Чоп, Стрий, Красне. У Львові єаеропорт. Через район проходить низка магістральних нафто- і газопроводів зРосії до країн Європи, побудовано нафтопровід Одеса — Броди.
Район має розвинений рекреаційний комплексзагальнодержавного і міжнародного значення. Найбільшими курортами є Трускавець,Моршин, Яремча, Ворохта, Поляна, Шаян. В додатку Г показані межі вищезазначених економічних районів
Найбільшими територіально-виробничими комплексами вУкраїні є:
– Донбаський, основу якого складають промислові вузли:Донецько-Макіївський, Маріупольський, Стахановський, Горлівсько-Єнакіївський,Краматорсько-Слов’янський, Лисичансько-Рубіжанський, Луганський. Даний ТВКспеціалізується на галузях важкої індустрії (енергетиці, металургії, важкомумашинобудуванні, хімічній промисловості), а також АПК;
– Придніпровський(Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький та ін.);
– Причорноморський (Одеський, Миколаївський,Херсонський, Керченський, Сімферопольський);
– Прикарпатський (Івано-Франківський, Чернівецький,Дрогобицько-Бориславський, Стрийський).
Київ, Харків, Львів, Полтава та деякі інші міста єпотужними, багатопрофільними центрами з різноманітною спеціалізацією (середнє іточне машинобудування, легка, харчова промисловість і т.д.)
/>3. ЕКОНОМІЧНАЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗВИТКУ ТВК/> 3.1 Визначення економічної ефективності розвитку іфункціонування ТВК
Визначення економічноїефективності розвитку і функціонування ТВК — це одна із складних і недостатньорозроблених проблем. Складність її полягає у тому, що економіко-географічнійнауці поки що немає єдності у розумінні суті та визначенні критеріївефективності розміщення виробництва і окремих ТВК.
Для оцінки ефективностірозвитку ТВК повинна бути розроблена специфічна система показників, яка бвраховувала різноманітні фактори їх формування і економічного розвитку.Економічна ефективність регіональних ТВК відбиває результат функціонуванняпевної цілісності як частини єдиної господарської системи країни. Однаккатегорія економічної ефективності при розгляді її в просторовому аспектікількісно залежить від ряду чисто регіональних факторів, які можна об’єднати удекілька груп.
По-перше, виділяєтьсягрупа факторів, пов’язаних з удосконаленням виробництва на основі раціональноїконцентрації, спеціалізації і комплексного розвитку галузей в регіонах, формуваннямТВК вузлового і районного видів.
По-друге, ефективністьтериторіальної організації комплексів нерозривно пов’язана з раціональнимвикористанням трудових ресурсів, створенням і функціонуванням життєвогокомплексу на основі регіональних природних, історичних і економічнихособливостей, що сприяє закріпленню кадрів, створює умови длявисокопродуктивної праці.
По-третє, на ефективністьрозвитку ТВК істотний вплив мають природні ресурси і їх раціональневикористання. Зокрема це стосується комплексної переробки мінерально-сировиннихресурсів, раціонального використання водних і лісових ресурсів, бережливогоставлення до Землі.
По-четверте, необхідновраховувати рівень розвитку і організації транспорту, енергетичногогосподарства, побутового обслуговування, житлово-комунального господарстватощо.
Основним показникомекономічної ефективності розвитку комплексів районів, адміністративнихобластей, міст може бути показник чистої продукції або прибутку. Саме цейпоказник, що являє новостворену вартість дає найповніше уявлення проефективність як результат усіх сукупних виробничих витрат колективів,підприємств і організацій ТВК. На ефективність суспільного виробництва прямийабо непрямий вплив мають наука і впровадження її досягнень у виробництво,залучення в господарський оборот нових природних ресурсів, раціональнаорганізація сфери послуг.
Для оцінки ефективностірозвитку ТВК окремих районів, підрайонів і господарських вузлів використовуютьтаку систему показників: [7, 126]:
1. Ріст виробленого національного доходу (чистоїпродукції) на одного зайнятого в матеріальному виробництві і в окремих йогогалузях (ріст продуктивності живої праці).
2. Ріст фондоозброєності праці в галузях матеріальноговиробництва. Зміни в динаміці співвідношення росту продуктивності іфондоозброєності праці. Приріст продуктивності праці на 1% приростуфондоозброєності праці.
3. Ріст фондовіддачі в галузях матеріальноговиробництва (ефективність використання основних і оборотних виробничих фондів).
4. Відношення приросту річного обсягу національногодоходу до приросту капітальних вкладень.
5. Зміна частки приросту національного доходу,одержаного завдяки підвищенню продуктивності праці, і частки його приросту,одержаної в результаті збільшення чисельності робітників, які зайняті у галузяхматеріального виробництва.
6. Темпи росту національного доходу на душу населення.
7. Співвідношення темпів росту виробленогонаціонального доходу і темпів росту заробітної плати (на одного зайнятого вматеріальному виробництві).
8. Зниження матеріальних затрат на одиницю валовогосуспільного продукту.
9. Відносна економія в сфері матеріальноговиробництва: а) основних виробничих фондів; б) матеріальних затрат (безамортизації); в) фонду оплати праці працівників матеріального виробництва.
10. Ріст на душу населення: а) використовуваногонаціонального доходу; б) реальних доходів; в) товарообігу; г) виплат ізсуспільних фондів споживання.
Наведена системапоказників характеризує ефективність господарства в усіх сферах і на всіхрівнях, вона з певною умовністю може використовуватись для оцінки розвитку ірозміщення продуктивних сил країни та окремих її районів./>3.2Фактори ефективності функціонування територіально-виробничих комплексів
Ефективністьфункціонування територіально-виробничих комплексів залежить від багатьохфакторів, які необхідно враховувати в процесі розвитку виробництва.
Об’єктивно територіальнадиференціація виробництва обумовлюється природньо-кліматичними,економіко-географічними, соціально-економічними і техніко-технологічнимивідмінностями господарського розвитку окремих районів і ТВК. Більшість цих умовє факторами, які утворюють диференціальну ренту в галузях добувноїпромисловості, у сільському господарстві, а також в оборонній промисловості. Наефективність територіальної організації комплексів обробних галузей впливаютьумови розвитку сировинних галузей — комплексів добувної промисловості.Функціонування різних ТВК, як високорентабельних виробничих утворень залежитьвід якості сировини, близькості підприємств до джерел її видобутку і районізбуту готової продукції, від ціни землі і води, забезпеченості матеріальними,фінансовими і трудовими ресурсами, рівня інтенсифікації виробництва тощо [11].
Аналізуючи фактори ірезерви росту ефективності функціонування територіально-виробничих комплексів,необхідно розрізняти такі основні групи факторів [4], [7]:
1. Народногосподарські,які сприяють підвищенню ефективності територіальної організації виробництвазавдяки зусиллям всього управлінського апарату держави.
2. Галузеві, які сприяютьзбільшенню випуску продукції і зниженню затрат на її виробництво.
3. Виробничі — це тірушійні сили, які є на підприємствах і завдяки яким досягається підвищенняякості продукції, впровадження прогресивної технології, ріст комплексноїмеханізації і автоматизації виробництва і праці, поліпшення використанняосновних виробничих фондів, прискорення оборотності оборотних засобів увиробничому циклі і т.д. особливо великі резерви підвищення ефективності виробництвана підприємствах криються у впровадженні нових технологій і поліпшеннівикористання основних виробничих фондів.
4. Найбільший вплив наефективність розвитку ТВК мають саме районі фактори. Перші три групи факторіввпливають на процес розвитку виробництв опосередковано. Районні факторибезпосередньо впливають на процес комплексоутворення в районах і створюютьможливість для більш раціонального використання природних, матеріальних ітрудових ресурсів, поглиблення спеціалізації, посилення комплексного розвиткугосподарства, що в кінцевому результаті веде до підвищення ефективностіфункціонування ТВК. Розміщення підприємств у формі комплексу (районного ТВК)дозволяє раціонально поєднати на території району головні, доповнюючі іобслуговуючі групи виробництв, врахувати характер виробничих зв’язків припослідовній обробці сировини та в процесі кооперування виробництва як внутрікомплексу, так і за його межами.
Додатковий економічнийефект в розвитку комплексу економічного району (вузда) можна одержати як за рахунокреалізації фактора територіальної концентрації підприємств і виробництв, так ів результаті комплексування, раціональної виробничої спеціалізації, розвиткувиробничо-технологічних, виробничо-економічних, трудових та інших групзв’язків.
/>3.3 Проблеми та шляхи підвищенняефективності розвитку ТВК
Як відомо, основний шляхпідвищення ефективності формування і розвитку ТВК полягає в інтенсифікаціїекономіки. Інтенсифікація — це фактор, на основі якого можна досягтивипереджаючого росту кінцевих народногосподарських результатів у порівнянні іззростанням трудових, матеріальних, природних і фінансових затрат. Характерно,що в процесі розвитку ТВК набули широкого впровадження досягнення науково-технічноїреволюції в області механізації і автоматизації виробничих процесів, це сприяловиявленню трудових ресурсів із допоміжних і підсобних виробництв, а такожнайповнішому врахуванню місцевих природних і соціально-економічних умов привиготовленні продукції.
Однією з основних івирішальних умов підвищення ефективності функціонування ТВК є прискореннянауково-технічного прогресу в народному господарстві.
Важливим напрямком ростуефективності виробництва ТВК, економічних регіонів і вузлів виступає підвищеннязбалансованості в розвитку їх окремих сфер і галузей, вдосконаленнязагальноекономічних, міжгалузевих і внутрігалузевих пропорцій. У цьому зв’язкуособливого значення набуває визначення територіальної пропорціональностінародного господарства в розрізі комплексів економічних районів таадміністративних областей.
Ефективність розвиткутериторіально-виробничих комплексів передбачає найбільш повне використаннятрудових ресурсів, економію витрат сировини, енергії, напівфабрикатів,утилізацію всіх виробничих відходів. Всього цього можна досягти за умовамиширокого розвитку виробничих процесів різного типу в енерговиробничих циклах —економіко-технологічних ланцюжках виробництв від видобутку сировини аж доодержання готової продукції.
До найважливіших проблемефективного розвитку ТВК відноситься проблема капіталовкладень. Від того,наскільки раціонально використовуються кошти на розвиток підприємств, залежитьрентабельність виробництва, кількість і якість виробленої продукції.
З метою ефективноговикористання капіталовкладень можлива реконструкція і технічне переозброєнняпідприємств у старопромислових районах, або ж створення нових комплексів набазі видобутку і переробки мінеральних ресурсів, що почали освоюватись[5,112—114].
Головним завданням раціонального розвитку і розміщенняпродуктивних сил є досягнення більш високої продуктивності праці на основіінтенсифікації виробничих процесів внаслідок обгрунтованого розміщенняматеріального виробництва та сфери обслуговування населення, залучення дотрудової діяльності важливого джерела ресурсів, які можна використати дляпрогресивних економічних і соціальних перетворень.
Прискорене зростання інтенсифікації виробництвапороджує якісно нові тенденції в розміщенні продуктивних сил і висуває певнітериторіальні економічні і соціальні проблеми.
Важливу роль у вдосконаленні розміщення промисловостівідіграють капітальні вкладення, в обсязі й розподілі яких відображаєтьсяекономічна і соціальна політика, спрямована на подальший збалансований розвитоквиробництва в галузях народного господарства і в економічних районах. Відобсягу і територіального розподілу капіталовкладень та їх відтворювальноїструктури залежить формування матеріально-технічної бази економічних районів, атакож значною мірою ефективність функціонування виробництва.
В сучасних умовах розвитку і територіальноїорганізації продуктивних сил важливого значення набувають питання вдосконаленняметодів управління територіально-виробничими комплексами. Різні підходи достворення територільно-виробничих комплексів дозволяють вирішувати питання їхвдосконалення з урахуванням природних і економічних умов, а також перспективрозвитку господарства нових і староосвоєних територій. Одним з напрямівпідвищення ефективності територіальної організації виробництва в умовах староосвоєнихрайонів є вдосконалення структури виробництва, а також розвиток сфериобслуговування з метою забезпечення населення послугами. У староосвоєнихрайонах з великим промисловим потенціалом, наявністю значної кількості великихміст поступово здійснюється процес вдосконалення їх територіально-виробничихкомплексів, оптимізація галузевої структури, технічне переозброєння ірозширення діючих підприємств, раціоналізація економічних зв’язків. Це основнийшлях для вирішення проблеми вдосконалення територіальної організаціїпромисловості.
Для обґрунтування основних напрямів розвитку новихтериторіально-виробничих комплексів потрібно вирішити ряд принциповихнауково-методичних питань. Так, у староосвоєних районах, де енергетичний баланснапружений, не бажано розвивати енергомісткі підприємства (виробництва). Тутрозміщення нових виробництв повинне забезпечити, перш за все, найбільшраціональне використання місцевих трудових і матеріальних ресурсів. У зв’язку звисокою територіальною концентрацією трудових ресурсів доцільно додатковопобудувати промислові підприємства для забезпечення збільшення місцьприкладання праці.
/>3.4 Планування іуправління розвитком ТВК, як засіб підвищення його ефективності
Територіальна (простороваорганізація суспільного виробництва виступає об’єктивною формою життясуспільства, вона сприяє підвищенню ефективності виробничих процесів іжиттєвого рівня населення.
Необхідною умовоюраціонального розвитку ТВК окремих районів і їх складових частин єтериторіальне прогнозування. Його завдання зводиться до обгрунтування прогнозурозвитку території на базі економічних розрахунків. Прогноз — це аргументованенаукове уявлення про майбутнє функціонування певного об’єкту. Він може бути не завждивичерпним, але має достовірний характер. Для прогнозу характерний високийступінь наукового обгрунтування і об’єктивна оцінка явищ і процесів. Розробкапрогнозів сприяє підвищенню наукового рівня і ефективності планування,проектування і управління розвитком ТВК.
В сучасній науціпрогнозування поділяється на два види: пошукове і нормативне. Вонивідрізняються між собою методами оцінки явищ і процесів, науковими підходами ісвоєю суттю [15, 118].
Пошукове прогнозуванняставить за мету дати найбільш близьке до правильного уявлення станутериторіального об’єкту або явища на певну дату в майбутньому (ймовірнийваріант). Пошукові методи охоплюють розробку сценаріїв, історичну аналогію,анкетування, екстраполяцію та інші методи. Так, при екстраполяції тимчасовихрядів можна зробити висновок, що закони росту, які діяли в минулому, будутьтакож аналогічно визначати і майбутній ріст, або з незначним відхиленням.Недоліком цього методу є те, що він не дозволяє повністю врахувати новівведення і відкриття, нове господарське освоєння території так як прогнозуєтьсялише кількісний ріст існуючих явищ і процесів. Однак за допомогою коректуванняоцінок прогнозованих величин все-таки можна врахувати ряд нововведень ітериторіальних зрушень в розміщенні виробництва.
Нормативне прогнозування —це оптимальний, бажаний стан територіального об’єкту або явища в майбутньому,що визначається на основі науково обгрунтованих потреб і норм.
Група нормативних методіввключає динамічну модель міжгалузевих зв’язків, методи графів і сітьовогографіка, ідеальне і нормативне (стандартне) моделювання.
Процес прогнозування ТВКпередбачає послідовну етапність розробки прогнозу. Робота починається зпостановки мети і завдань прогнозу. Потім визначається предмет прогнозу,встановлюються його розрахункові строки, готується інформація про природний,економічний, соціальний і екологічний потенціал ТВК, вибираються методипрогонозування прогнозних варіантів і проводяться прогнозні розрахунки.Ефективність варіантів прогнозу перевіряється і лише після цього результатиможуть використовуватись в розробці документів, що передбачались завданням.
Одним з основних етапівпрогнозування є визначення вихідного економічного потенціалу ТВК. Для цьогонеобхідна оцінка таких факторів [7, 111]:
а) місце і роль ТВК вгеографічному поділі і інтеграції праці;
б) сучасний рівень і темпирозвитку комплексу;
в) природно-ресурснийпотенціал ТВК;
г) забезпеченістьтрудовими ресурсами;
д) рівень розвиткувиробничої і соціальної інфраструктури;
е) врахування передбаченихдосягнень науково-технічного прогресу на перспективу.
Довгостроковітериторіальні прогнози визначають загальні принципи і напрямки розвиткугосподарства регіону і окремих ТВК. Вони використовуються при розробці схемрозвитку і розміщення продуктивних сил економічних районів, а також схем іпроектів районних планувань адміністративних одиниць та локальнихтериторіально-виробничих комплексів.
Для розв’язання конкретнихнауково-технічних, економічних і соціальних, екологічних та інших проблемнеобхідні цільові програми розвитку ТВК. В цих програмах визначаються суспільнонеобхідні функції комплексів, сформульовані у вигляді цілей, розкриваютьсянеобхідні ресурси для досягнення цілей і засоби приведення їх в дію.
Цільова програма — цекомплекс запланованих заходів соціально-економічного, виробничого,організаційного, науково-технічного, екологічного характеру, при здійсненніяких забезпечується своєчасна реалізація поставлених цілей. Вона повиннавідрізнятись від інших видів програм найбільш високою комплексністю, цільовоюспрямованістю на вирішення вузлових територіальних проблем з урахуваннямприродно-ресурсного потенціалу району і зовнішніх зв’язків та відношень. Вцільових програмах конкретно вирішуються регіональні ресурсні проблеми,варіанти розміщення об’єктів матеріального виробництва і регіональні комплексніпроблеми [15, 119].
Цільові програми розвиткуТВК повинні спиратись на матеріали довгострокових прогнозів і передуватирозробці планів економічного і соціального розвитку комплексів. За черговістюреалізації програми підрозділяються на першочергові, другої і наступноїчерговості. Розробка цільових програм здійснюється поетапно. Зокрема виділяютьетап попереднього обгрунтування, етап науково-технічної і виробничо-економічноїрозробки технічних і економічних рішень та етап випуску програмноїдокументації. Організація ТВК і розробка цільових програм їх розвитку висуваютьвимогу створення центральних органів управління процесом формування ТВК,оскільки такі комплекси мають загальнодержавне значення. У свій час висловлювалосьряд пропозицій щодо функцій таких органів. На думку багатьох спеціалістів,основні функції повинні зводитись до погодження міжгалузевих взаємозв’язків зметою уникнення протиріч, а також до дійового контролю за виконаннямвідомствами своїх зобов’язань щодо участі у створенні ТВК. В літературінеодноразово відмічалось, що головною організацією, відповідальною за створенняпрограмно-цільових ТВК повинна стати відповідна обласна рада народнихдепутатів. Функції виконавчого органу могли б виконувати утворені плановікомісії кожного ТВК, які відповідали б за організацію всього процесу підготовкиі формування ТВК. Очевидно, що керівний орган ТВК повинен бути наділенийнеобхідними повноваженнями для того, щоб максимально ефективно організовуватисвою діяльність в області організації процесу формування комплексу.
Шляхами реорганізаціїтериторіальних органів управління повинні погоджуватись зі змінами втериторіальній організації продуктивних сил країни. В залежності від ієрархіїекономічного районування і таксономічного рангу ТВК необхідно будувати ісистему управління. Вона повинна сприяти оптимальній взаємодії між об’єктом(ТВК) і суб’єктом управління для досягнення поставленої мети [14].
ВИСНОВКИ
Формування територіально-виробничих комплексів — цескладний і тривалий процес, що відбувається на основі закономірностейгеографічного поділу праці. Умовами упорядкування процесу формування ТВК іпідвищення ефективності рішення першочергових регіональних проблемзагальнодержавного значення є:
1. Удосконалювання керування — утворення органівпрограмного керування процесом формування ТВК, які володіють необхіднимиправами і ресурсами та несуть повну відповідальність за виконання поставленоїзадачі створення матеріально-технічної бази й умов для рішення конкретноїрегіональної проблеми загальнодержавного значення.
2. Офіційне твердження правового статусупрограмно-цільових ТВК як специфічної форми організації продуктивних сил —прийняття відповідних документів, які визначають місце ТВК серед інших форморганізації народного господарства, систему керування, права й обов’язки всіхучасників процесу формування комплексів.
3. Розробка економічного механізму взаємодії усіхвідомств, які беруть участь у рішенні однієї регіональної проблеми, —підпорядкування їхніх інтересів досягненню кінцевої мети формування ТВК увстановлений термін з найменшими витратами суспільної праці.
4. Підвищення ефективності використовуваних ресурсів —установлення централізованого цільового виділення ресурсів для ТВК якгосподарської системи, забезпечуючи єдність процесу прогнозування —фінансування — матеріально-технічне постачання — будівництво — контроль наоснові юридично оформленого керування й економічного механізму.
5. Принципова зміна підходу до організації створенняоб’єктів виробництв, що роблять комплектуючи вироби, і усіх видівінфраструктури.
6. Підвищення ролі місцевих органів влади в створеннінеобхідних умов життя і праці населення, покладення на них повноївідповідальності за дотримання нормативного забезпечення населення послугамиоб’єктів соціальної інфраструктури і виконанні ними інших обов’язків поорганізації життя людей, передбачених відповідним законодавством, із самогопочатку процесу формування ТВК та ін.
Україна має відносно високий рівень розвитку ТВК.Досить розвинені галузі матеріального виробництва.
Підбиваючи підсумки написання даної курсової роботислід зауважити той факт, що Україна має достатню кількість ресурсів дляпотужного перспективного розвитку територіально виробничих комплексів тавходження в десятку найрозвинутіших країн світу.
ЛІТЕРАТУРА:
1. ГоліковА.П Вступ до економічної і соціальної географії.
2. ІванухР., Фащевський М. Формування територіально-виробничих комплексів Украиіни //Економіка Украіни, 1998, № 6, С. 34—37.
3. Іщук С.І.Географія промислових комплексів. К., 1993.
4. Іщук С.І.ТВК і економічне районування.-К., 1996.
5. МаловВ.И. Территориально-производственный комплекс.— М., 1993.
6. ПаламарчукН.Н., Паламарчук О.Н. Економіка і соціальна географія України з основамитеорії.-К., Знання, 1998.
7. Розміщенняпродуктивних сил: Навч. посібник / В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф.Семенов та ін; за ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк.— К.: Либідь, 1996.—368 с.
8. РПСУкраїни. За ред. проф. Е.П. Качана.-К., Вища школа, 1998.
9. РПС:Підручник. За ред. О.Л. Михалюк, В.В. Ковалевського, В.Г. Семенова.-К., Знання,2001.
10. РуденкоВ.П. Природні ресурсні потенціали України.-1998.
11. Соціально-економічнагеографія світу. — За ред. Кузика С.П. Тернопіль. 1998.
12. СтеченкоД.М. РПС і регіоналістика: Навч. посібник.-К., Вікар, 2001.
13. Территориально-производственныекомплексы.—М., Мысль, 1996.
14. ТопчієвО.Г. Терміни і поняття в економічній географії.—К., 1992.
15. ШаблийО.І. Соціально-економічна географія. Львів, 1994.