Грошові кошти та організація розрахунків на підприємствах. Розрахунок планування прибутку. Розрахунок загального та чистого прибутку, їх розподіл і використання. Санація підприємства

1.5. Зміст, задачі і організація фінансової роботи на підприємствах Ефективність роботи кожного підприємства багато в чому залежить від повної і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів і правильного їх використання для забезпечення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів. В цьому зв язку для кожного підприємства важливу роль відіграє правильна

організація фінансової роботи. Фінансова робота являє собою систему економічних заходів по визначенню фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств, здійснення контролю за їх цільовим та ефективним використанням. Основними завданнями фінансової роботи являються - мобілізація фінансових ресурсів в розмірі, необхідному для забезпечення нормального процесу виробництва

і розширення виробничих фондів в обсягах, встановлених планами - пошук шляхів збільшення прибутку і збільшення рентабельності виробництва - своєчасне виконання зобов язань перед різними ланками фінансово-кредитної системи - перед бюджетом - по сплаті встановлених податків і їлатежів - перед централізованими позабюджетними фондами по лілаті встановлених платежів - перед банками - по поверненню кредитів і сплаті відсотків то ним - своєчасне виконання зобов язань перед постачальниками

по платі товарно-матеріальних цінностей перед робітниками - по платі праці - контроль за збереженням та використанням оборотних іктивів і прискоренням їх обертання - контроль за раціональним і цільовим використанням фінансових ресурсів. Фінансова робота складається з - фінансового планування і прогнозування - оперативної фінансової роботи - аналізу і контролю за фінансовою діяльністю підприємств. Фінансове планування, виступаючи однією з найважливіших

функцій управління господарством, передбачає складання фінансових планів включаючи кредитні і касові та інших фінансово-економічних розрахунків по визначенню витрат і джерел покриття в різних сферах діяльності підприємства. Призначення фінансового планування і прогнозування полягає в визначенні потреб підприємств в фінансових ресурсах в розмірах, необхідних для виконання плану економічного

і соціального розвитку, а також для пошуку резервів збільшення прибутковості і підвищення рентабельності підприємств. Фінансове планування робота в підприємствах, практично, відображається в визначенні розмірів виручки від реалізації продукції, від надання послуг на сторону і кінцевих результатів діяльності підприємства, в розподілі отриманих доходів по відповідним каналам, в встановленні потреби в обігових активах, капітальних вкладеннях, капітальному ремонті, тощо

і джерелах їх покриття, в складанні фінансового плану балансу доходів і витрат . Крім того, до фінансової роботи відноситься складання кошторисів по утриманню дитячих закладів, підготовці кадрів, використанню фондів економічного стимулювання і спеціального призначення, тощо, розробка та доведення до виробничих підрозділів та різних служб господарства лімітів затрат, норм витрат матеріалів та цінностей, розробка та здійснення різноманітних заходів, спрямованих

на збільшення грошових доходів і накопичень, а також на підвищення ефективності виробництва. Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів з мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для здійснення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахунків та своєчасного виконання фінансових зобов язань перед бюджетом, централізованими фондами, постачальниками, робітниками підприємства, тощо. Конкретно поточна фінансова робота виражається в своєчасності оформлення продукції,

що продається, стягнення оплати за неї з покупців, стягуванні простроченої дебіторської заборгованості, отриманні коштів у. порядку відшкодування за загибле майно, кредитів банку, а також в перерахуванні платежів до бюджету, органам страхування, в погашення позик банку і відсотків по ним, в проведенні розрахунків з постачальниками, в отриманні коштів на оплату праці та інші господарські розрахунки, тощо. Фінансовий контроль за діяльністю підприємств виражається в перевірці

виконання фінансових, кредитних і касових планів, цільового використання коштів, платоспроможності підприємства та ін Здійснюється він шляхом перевірки своєчасності та повноти проведення фінансово-кредитних операцій, аналізу місячних, квартальних, річних балансів і звітів. Фінансовий контроль за діяльністю підприємств на протязі року має за мету перевірку своєчасності та повноти надходження коштів, правильності їх розподілу у відповідності з планом

і фінансовими зобов язаннями, викрити порушення, виявити резерви збільшення фінансових ресурсів. Здійснюючи контроль і аналіз фінансової діяльності підприємств за рік, встановлюють ступінь виконання фінансового плану по прибутку, по окремим видам доходів і витрат грошових коштів, ефективність використання обігових активів, платоспроможність підприємств, ліквідність його балансу, а також фінансову стійкість роботи.

Результати контролю та аналізу, як правило, використовуються керівниками підприємств для застосування заходів щодо покращення фінансової роботи в майбутніх періодах. Фінансова робота на підприємствах здійснюється на підставі Закону України Про підприємства в Україні , статутів підприємств, на підставі спеціальних інструкцій і вказівок фінансових та банківських органів з різних фінансово-кредитних питань.

Фінансова робота на підприємствах виконується робітниками фінансового відділу, а при його відсутності - робітниками бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу служби чи головний бухгалтер, при відсутності фінансових відділів. Розпорядником фінансових ресурсів, грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, які належать підприємству, являється його керівник, що має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах.

Розділ 2. Грошові кошти та організація розрахунків на підприємствах 2.1. Грошові кошти, канали їх надходження, порядок зберігання та витрачання Для здійснення виробничої діяльності всі підприємства, крім основних засобів, повинні мати в необхідних розмірах і оборотні. В їх складі найважливіше місце займають грошові кошти. Вони необхідні для придбання техніки, виробничих матеріалів, оплати праці, розрахунків з бюджетом та

іншими ланками фінансово-кредитної системи та інше. Грошові кошти - кошти у вигляді грошей, які знаходяться в касі підприємства, на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб і так далі. Основним джерелом каналом надходження грошових коштів У госпрозрахункових підприємствах є виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, здійснених на

сторону. Крім цього, грошові кошти на рахунки підприємств можуть надходити у вигляді бюджетних асигнувань, виручки від ліквідації основних засобів, реалізації непотрібного майна, у вигляді страхових відшкодувань, від продажу валюти та валютних цінностей, від здачі майна в оренду, у вигляді фінансової допомоги від вищестоящих органів управління, у вигляді банківських відсотків по розрахунково-депозитним операціям, у вигляді пені, штрафів, недоїмок за порушення господарських договорів, у вигляді бюджетних дотацій,

субвенцій і т.д При цьому, виручка від продажу продукції, товарів, робіт та послуг підприємствам та організаціям, робітникам, службовцям та населенню може надходити як у безготівковому порядку на відповідні рахунки підприємств-постачальників продавців у банках, так і готівкою в їх каси з подальшим її внесенням в банк для зарахування на поточний рахунок. Інші надходження грошових коштів зараховуються як правило на поточний рахунок підприємства.

Таким чином, всі грошові кошти що надходять підприємству або на його ім я, зберігаються на відповідних рахунках в установах банку. Однак, у межах ліміту, встановленого банком, грошові кошти можуть зберігатися і в касі підприємства. Зберігання грошових коштів у касі господарства понад ліміту . допускається на протязі трьох днів під час виплати заробітної плати оплати праці .

Порядок зберігання та використання грошових коштів підприємствами, організаціями та іншими господарюючими суб єктами регламентується Законом України Про підприємства в Україні ст. 24 , Громадянським кодексом України ст. 381 , рішеннями Уряду та НБУ, а також інструкціями Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та

іноземній валюті , Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України , Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті , і Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженими відповідними постановами НБУ. Відповідно вказаним документам, грошові кошти, що надходять на підприємства, як на поточний рахунок,

так і в його касу, господарюючі суб єкти можуть витрачати на розрахунки між собою за придбані продані товарно-матеріальні цінності, продукцію, послуги, з іншими ланками фінансово-кредитної системи по сплаті різних податків, платежів, на виплату, заробітної плати та прирівняних до неї платежів і т. д При цьому, витрачання грошових коштів на вказані цілі може проводитися як безготівковим шляхом через установи банків, так

і готівкою, отриманою в банку та у вигляді виручки, що надходить в касу господарюючого суб єкта. Однак, витрачання виручки, що надходить в касу господарюючого суб єкта, на виплату заробітної плати та на інші цілі дозволяється в тих випадках, коли у підприємств немає заборгованості по сплаті податків та платежів в бюджет та позабюджетні централізовані фонди держави пенсійний фонд, фонд соціального страхування та ін

Сума платежу готівкою одного підприємства підприємця іншим підприємствам підприємцям не повинна перевищувати три тисячі гривень на протязі одного дня по одному або де кільком платіжним документам. При цьому, кількість підприємств підприємців , з якими здійснюються розрахунки готівкою на протязі дня не обмежується. Платежі підприємства підприємця готівкою іншим підприємствам підприємцям понад встановленої суми 3 тис.

грн. повинні здійснюватися виключно в безготівковій формі. У випадку здійснення підприємствами підприємцями розрахунків готівкою з іншими господарюючими суб єктами понад встановленої суми, грошові кошти в розмірі перевищення додаються до фактичного залишку грошей у касі з подальшим порівнянням отриманої суми із затвердженим лімітом каси та застосуванням відповідних штрафних санкцій за порушення ведення касових

операцій. Витрачання грошових коштів з каси підприємства та з його поточного рахунку здійснюється з дозволу керівника господарюючого суб єкта, за виключенням платежів, що списуються в беззаперечному безакцептному порядку на основі виконавчих документів і визнаних платником претензіях. Платіжні документи клієнтів приймаються банками до виконання при наявності достатнього залишку власних коштів на рахунках цих платників. У випадках браку коштів на рахунках платників платіжні документи до

виконання банками не приймаються. Платіжні ж документи органів стягнення приймаються банками до виконання незалежно від наявності достатнього залишка грошових коштів на рахунку платника і виконуються банком частково в межах наявного залишка власних коштів на рахунку клієнта - платника податків, інших обов язкових платежів, а в несплаченої суми повергаються органам стягнення. Додержання встановленого порядку зберігання та витрачання грошових коштів забезпечує більш чітку

їх організацію, прискорює обіг коштів у. розрахунках, сприяє зниженню дебіторської та кредиторської заборгованості, а також укріпленню розрахунково-платіжної дисципліни. До установ банків, підприємств, організацій, що порушують встановлений порядок зберігання та витрачання грошових коштів, тобто розрахунково-платіжну дисципліну, органами контрольно-ревізійної служби та Державної податкової адміністрації застосовуються відповідні фінансові санкції.

2.2. Економічний зміст, принципи організації та класифікації розрахунків В процесі здійснення виробничої діяльності виробництва та продажу продукції, отримання і розподілу грошових доходів та накопичень та ін. господарюючі суб єкти вступають в різні розрахунково-грошові відносини з іншими підприємствами, організаціями, ланками фінансово-кредитної системи, фізичними особами

і т. д. Ці відносини пов язані з оплатою придбаних товарів, послуг, перерахуванням в різні ланки фінансової системи встановлених податків та платежів, виплатою заробітної плати, пенсій, допомоги робітникам і т. д. Таким чином, розрахунками в народному господарстві називається система грошових відносин, пов язаних з оплатою товарів, послуг, та виконанням інших фінансово-кредитних зобов язань підприємств, організацій, населення. Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через установи банків,

але завжди мають грошову форму. В господарському обороті сфера використання готівки обмежена. Вона використовується в основному для розрахунків з робітниками підприємств по виплаті їм заробітної плати, пенсій, допомоги, а в окремих випадках і для розрахунків за ТМЦ. Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через установи банків.

Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари та послуги, а також інші перерахування проводяться не готівкою, а шляхом перерахування грошових коштів з рахунка платника на рахунок постачальника або отримувача коштів відповідною установою банку. Безготівкові розрахунки займають найбільшу питому вагу в розрахунково-платіжному обороті господарюючих суб єктів. Призначення цієї форми розрахунків полягає в тому, щоб замінити готівку в платіжному обороті.

При побудові системи розрахунків необхідно виходити з вимог найбільшого зближення моменту здійснення платежу з моментом отримання продукції, товарів, послуг, недопущення утворення необгрунтованої кредиторської заборгованості, максимальної 3.5. Планування прибутку Прибуток, який є основним фінансовим показником і результатом підприємницької діяльності господарюючих суб єктів, забезпечує значну потребу в фінансових ресурсах не тільки самих підприємств, але

і держави в цілому. Тому, для успішного ведення господарства підприємства в умовах ринку повинні здійснювати планування прибутку. Планування прибутку є складовою частиною фінансового планування і найважливішою ділянкою фінансово-економічної роботи на підприємствах. Від того, як достовірно визначений плановий прибуток, буде залежати успішна господарсько-фінансова діяльність підприємства. Розрахунок планового прибутку повинен бути економічно обгрунтований, що дозволить

здійснювати своєчасне і повне фінансування інвестицій, приросту власних обігових активів, своєчасних розрахунків з бюджетом по податках тощо. Отже, правильне планування прибутку на підприємствах має велике значення в забезпеченні їх ефективної роботи. В процесі розробки планів гю прибутку важливо не тільки враховувати всі фактори, які впливають на величину можливих фінансових результатів, але і вибрати той варіант виробничої програми, який забезпечить отримання максимального прибутку.

При відносно стабільних цінах і прогнозованих умовах господарювання прибуток планується на рік у рамках поточного фінансового плану. Але нестабільність цін, що існує в умовах ринку, ускладнює річне планування і підприємства можуть складати більш чи менш реальні плани по прибутку по кварталах. Планування прибутку проводиться окремо по всіх видах діяльності підприємства від продажу товарної продукції від продажу іншої продукції та послуг нетоварного характеру від продажу

основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів від позареалізаційних доходів і витрат. Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку і аналітичний метод. Основою для розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорах, Найбільш поширеним методом планування прибутку від продажу товарної продукції

є метод прямого рахунку. Суть цього методу полягає в тому, що прибуток визначається як різниця між виручкою від продажу товарної продукції доходом за вирахуванням податку на додану вартість та акцизів і її собівартістю. Основою для розрахунку прибутку в даному випадку є обсяг виробничої програми, яка базується на замовленнях споживачів та господарських договорах. Однак, починаючи розрахунок планової величини прибутку, необхідно уточнити обсяг продукції, від продажу

якої очікується цей прибуток. В цьому плані потрібно відрізняти плановий розмір прибутку в розрахунку на товарний випуск продукції від прибутку, запланованого на обсяг продукції, що продається. Прибуток по товарному випуску продукції планується на основі кошторису затрат на виробництво і реалізацію продукції та її вартості в діючих цінах реалізації без податку на додану вартість та акцизів. Розрахунок ведеться за формулою де Птк - прибуток по запланованому випуску товарної продукції

Втп - випуск товарної продукції в запланованому періоді в натуральному виразі Ц - ціна за одиницю продукції без ПДЕі, акцизів С - собівартість одиниці товарної продукції. Розрахунок прибутку на продукцію, яка продається в запланованому періоді, виконується в аналогічному порядку тільки в розрахунку на обсяг проданої продукції. При цьому обсяг проданої продукції в запланованому періоді в натуральному виразі визначається як сума

залишків продукції, що не продана, на початок запланованого періоду, обсягу випуску товарної продукції в запланованому періоді без врахуванні залишків готової продукції, які не будуть продані в кінці запланованого періоду. Виходячи з цього, розрахунок планової суми прибутку від продажу продукції можна подати так прп пт ппп-пзк, Де Прп - прибуток від продажу продукції в запланованому періоді -прибуток в залишках продукції, що не продана, на початок запланованого періоду

Ппп прибуток по товарній продукції, передбачуваної до випуску в запланованому періоді пзк - прибуток в залишках продукції, яка не буде продана у запланованому періоді. Визначенню прибутку за даним методом повинно передувати визначення обсягу випуску порівнюваної та непорівнюваної товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю і в цінах продажу, а також залишків готової продукції на складі

і товарів, відвантажених на початок і кінець запланованого періоду. Розрахунок прибутку від продажу товарної продукції методом прямого рахунку наведено в табл. 3.5.1. В даному випадку прибуток визначається по кожному виду асортименту продукції, що продається, як різниця між її вартістю в цінах продажу без ПДВ, акцизів тощо і собівартістю. Додаючи прибуток по всіх видах асортиментах проданої продукції отримують загальну величину

прибутку від продажу товарної продукції запланованого періоду. Для отримання загального підсумкового прибутку до розрахованої суми прибутку від продажу товарної продукції запланованого року додають прибуток у залишках продукції, не проданої на початок запланованого року, прибуток від іншого продажу від продажу основних фондів та нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду тощо

і корегують отриману суму прибутку на прибуток від надзвичайних подій. Дана методика розрахунку прибутку застосовується при плануванні результатів від продажу товарної продукції, коли легко визначити обсяг реалізованої продукції в цінах продажу та за собівартістю. Цей метод застосовується, як правило, при невеликому асортименті виготовленої продукції. Основною перевагою методу прямого рахунку планування прибутку при відомих цінах

і незмінних витратах протягом запланованого періоду є його точність. Таблиця 3.5.1. Розрахунок прибутку від продажу товарної продукції Види продукції Товарний випуск продук ції за планом, т Ціна за 1т продукції за мінусом ПДВ і акцизів, грн. т Планова собівартість 1т продукції, грн. т Т ова випуск

і ції за а тис. у цінах прода- жу гр.З гр-2 жий іродук- іаном, грн. за собівартістю гр.4 гр.2 Прибуток, тис. грн. гр.5-гр.6 1 2 3 4 г, 6 7 і. Порівняльна продукція 1.Продукція А 2.Продукція Б З.Продукція В 4.Продукція Г 5.Продукція Д іт.д. 1475 1500 1450 1400 1375 3780 3855 3940 3675 3860 3460 3565 3570 3355 3475 5575.5 5782.5 5713.0 5145.0 5307.5 5103.5 5347.5 5176.5 4697.0 4778.2 472.0 435.0 536.5 448.0 . 529.3 Всього X X X 58050 48850 9200 И.Непорівняль-на продукція 1.Продукція

Е 2 Продукція Ж 1210 1220 3570 3650 3185 3350 4319.8 4453.0 3853.8 4087.0 466.0 366.0 Всього X X X 8772.8 7940.8 832.0 III. Залишки готової продукції на початок запланованого року 160.0 130.0 30.0 IV. Залишки готової продукції на кінець запланованого року 120.0 20.0 Всього від продажу товарної продукції 66842.8 56800.8 10042 Але метод прямого рахунку не дозволяє виявити окремих факторів впливу на плановий прибуток

і при широкій номенклатурі продукції, що виготовляється, дуже трудомісткий. Його можна використати в сучасних умовах господарювання, коли підлягають частим змінам ціни, зарплата та інші обставини, тільки на короткий період часу. Це практично виключає його застосування при річному і перспективному плануванні прибутку. В умовах випуску широкого асортименту продукції та необхідності

планування прибутку на рік і велику перспективу, його розрахунок на відповідний плановий період виконується аналітичним методом. При цьому методі прибуток розраховується не по кожному виду продукції, що випускається в запланованому році, а по всій порівнюваній і непорівнюваній товарній продукції. При плануванні прибутку аналітичним методом необхідно вирішувати послідовно наступні задачі розрахунок базової рентабельності як відокремленої частки очікуваної суми прибутку за звітний рік на собівартість

порівнюваної товарної продукції за той же період. Його можна виконати за формулою Рб І7о Стп х100 , де Р - базова очікувана рентабельність 7,3 - очікувана сума прибутку за звітний базисний рік Стп -собівартість товарної продукції базисного року - обчислення обсягу товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю звітного року і розрахунок прибутку на товарну продукцію, виходячи із базової рентабельності. При цьому розрахунок прибутку по товарній продукції на основі базової рентабельності

можна виконати за формулою п тсб р6, де Пп - прибуток по товарній продукції запланованого року Тсс обсяг товарної продукції в оцінці за собівартістю базового періоду Рб базова очікувана рентабельність - облік впливу на плановий прибуток різних факторів зміни зниження, збільшення собівартості продукції в запланованому році підвищення якості та сортності реалізованої продукції зміни рівня цін на продукцію, що продається.

Планування прибутку на наступний рік виконується у кінці звітного року. Тому, для визначення базової рентабельності використовуються звітні дані по обсягу отриманого прибутку і собівартості за дев ять місяців поточного року і очікувані за IV квартал цього ж року. За допомогою знайденого таким чином рівня базової рентабельності та запланованого обсягу товарної продукції в оцінці за собівартістю базисного звітного року орієнтовано розраховується

прибуток запланованого року з урахуванням впливу лише одного тільки фактору - зміни обсягу порівняльної товарній .продукції. На наступному етапі планування прибутку від продажу товарної продукції враховується вплив на його величину зміни собівартості, цін, асортименту і сортності продукції. При кінцевому розрахунку планової суми прибутку від продажу продукції враховуються також зміни прибутку в залишках готової продукції та товарів на початок

і кінець запланованого року. На основі даних таблиці 3.5.2 розглянемо порядок розрахунку базової рентабельності. Згідно з розрахунком табл. 3.5.2 базова очікувана рентабельність складає 19,0 . На запланований рік передбачається збільшення порівняльної товарної продукції на 5 . Виходячи з даного розміру збільшення порівняльної товарної продукції в запланованому році та обсягу цієї продукції в оцінці за повною собівартістю в звітному році п.

1 б гр. 4 табл. 3.5.2 визначаємо обсяг порівняльної товарної продукції на запланований рік. Він складе 50442,0 тис. грн. 48040 105 100 Сума ж прибутку від продажу порівняльної товарної продукції в запланованому році визначається множенням встановленого рівня базової рентабельності на розрахований обсяг порівняльної товарно продукції, яка реалізується в запланованому році. Вона складе 9584,0 тис. грн. 50442,0 тис. грн. 19,0 100

Таблиця 3,5.2. Розрахунок базової рентабельності По звіту за 9 м-ців По плану на IV кв. звітного року Очікуване виконання за поточний рік гр.2 гр.З 1. Обсяг порівняльної продукції звітного року а в оцінці за діючими цінами без акцизів і ПДВ, тис. грн. б в оцінці за собівартістю, тис. грн. 43066,0 36060,0 14024,0 11980,0 57090.0 48040,0 2.

Прибуток на обсяг порівняльної товарної продукції п. 1,а-п. 1,6 , тис. грн. 7006,0 2044,0 9050.0 3. Зміна суми прибутку в зв язку із зміною цін в середині протягом року, тис. грн. 100,0 100.0 4. Прибуток, який приймається за базу п. 2 п. 3 , тис. грн. 7106,0 2044,0 9150,0 5. Базова рентабельність , п.

4 п. 1,6 100 19,7 17,1 19.0 3.6. Розрахунок загального та чистого прибутку, їх розподіл і використання Загальний прибуток - кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючого суб єкта. Він синтезує в собі фінансові результати роботи підприємства від різних сфер діяльності. Тому, розрахунку загального прибутку передує визначення, передусім, прибутку від продажу продукції, робіт, послуг, тобто валового прибутку, прибутку від операційної діяльності, прибутку від звичайної

діяльності та прибутку збитку від надзвичайних подій. Потім визначається загальний прибуток та чиста його величина. Основною складовою частиною загального прибутку є прибуток від продажу продукції, виконаних робіт та наданих послуг, тобто валовий прибуток. Валовий прибуток - це прибуток, розрахований по реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом виручкою без

ПДВ, акцизів тощо від реалізації продукції товарів, робіт, послуг і собівартістю реалізованої продукції товарів, робіт, послуг . При цьому, під продажем продукції розуміється господарська операція суб єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію іншому суб єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму грошових коштів або боргових

зобов язань. Під продажем послуг робіт розуміється будь-яка операція цивільно-правового характеру по наданню послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також по наданню будь-яких інших, крім товарів, об єктів власності за компенсацію, а також операції по безкоштовному наданню робіт послуг . Під продажем товарів розуміється будь-яка операція, яка здійснюється у відповідності з договором купівлі-

продажу, поставки і іншими цивільно-правовими договорами, яка передбачає передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від терміну її пред явлення, а також операції по безкоштовному наданню товарів. Датою продажу продукції, товарів, робіт і послуг згідно з Постановою Кабінету Міністрів України 869 від 11.08.1997 р. вважається дата відвантаження передачі продукції, товарів і підписання документів на виконані роботи, надані послуги.

Чистим доходом виручкою від реалізації вважається сума грошових коштів, які надійшли підприємству від продажу отпуску продукції товарів, робіт, послуг по цінам реалізації без податку на додану вартість акцизного збору та ін. Собівартість продукції робіт, послуг - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Прибуток від операційної основної діяльності визначається як сума валового прибутку та інших операційних доходів за мінусом адміністративних витрат, витрат на збут

продукції, робіт, послуг та інших операційних витрат. При цьому, до складу інших операційних доходів включають доход від операційної оренди активів доход від операційних курсових різниць відшкодування раніше списаних активів доход від реалізації оборотних активів та ін. До складу адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, пов язані з управлінням та обслуговуванням підприємства основна та додаткова заробітна плата управлінського керуючого

персоналу з відрахуваннями на соціальне страхування витрати на службові відрядження апарату управління підприємством витрати на управління основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на зв язок витрати, пов язані з підготовкою навчанням і перепідготовкою кадрів та інші витрати загальногосподарського призначення.

До складу витрат на збут включаються витрати, пов язані з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, товарів, робіт, послуг витрати на рекламу продукції, товарів витрати на доставку продукції споживачам витрати на пакувальні матеріали, які витрачаються для затарювання готової продукції витрати на ремонт тари та на передпродажну підготовку товарів витратии на оплату праці продавцям, торговим агентам, та працівникам підрозділів, що забезпечують

збут, а також витрати на відрядження цих працівників витрати на транспортування готової продукції, товарів витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов язаних зі збутом продукції, товарів та інші витрати. До складу інших операційних витрат включають собівартість реалізованих виробничих запасів сумнівні безнадійні борги збитки від уцінки запасів та від операційних курсових різниць визнані економічні санкції відрахування для забезпечення майбутніх операційних витрат

інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства, крім витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг. Прибуток від звичайної діяльності визначається як сума прибутку від операційної основної діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за мінусом витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат. При цьому, до складу доходу від участі в капіталі включають доход, отриманий від

інвестицій в асоційовані або спільні підприємства. У складі інших фінансових доходів враховуються дивіденди, проценти та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій. До складу інших доходів включають доход від реалізації фінансових інвестицій та необоротних активів доход від неопераційних курсових різниць та

інші доходи, що виникають в процесі звичайної діяльності, але не пов язані з операційною діяльністю підприємства. У складі фінансових витрат враховуються витрати на сплату відсотків за користування кредитами, отриманими за облігаціями, випущеними за фінансовою орендою та інші витрати підприємства, пов язані із залученням позикового капіталу. У складі витрат від участі в капіталі враховуються збитки, що спричинені

інвестиціями в асоційовані або спільні підприємства. До складу інших витрат включають собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів витрати від неопераційних курсових різниць витрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів інші витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, але не пов язані з операційною діяльністю

підприємства. Результат прибуток, збиток від надзвичайних ситуацій визначається у вигляді різниці між доходами, що поступили у відшкодування понесених від стихійного лиха втрат, та збитками, спричиненими цим лихом. При цьому, у складі надзвичайних доходів враховують страхове відшкодування, отримане за втрачене майно від стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій кошти, отримані у порядку відшкодування витрат від надзвичайних ситуацій інші доходи від надзвичайних ситуацій.

До складу надзвичайних витрат включають невідшкодовані збитки від втрати майна в результаті стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій витрати на заходи по попередженню стихійного лиха збитки від інших надзвичайних операцій подій . Загальний прибуток являє собою суму прибутку від звичайної діяльності підприємства скореговану на суму надзвичайних доходів та витрат. Схему формування загального прибутку наведено нарисі.

Рис. 1. Схема формування загального прибутку Розрахований загальний прибуток господарюючого суб єкта підлягає розподіленню. При його розподіленні повинно забезпечуватись як формування доходу держави, так і покриття потреб підприємств по розширенню виробництва, матеріальному стимулюванню робітників і вирішенню соціальних питань. В цьому зв язку механізм розподілення прибутку господарюючих суб єктів у ринкових умовах господарювання повинен бути побудований таким чином, щоб забезпечити оптимальне

співвідношення частини прибутку, акумульованого в доходах бюджету для забезпечення виконання функцій держави, і який залишається в розпорядженні підприємств для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності. Основними принципами розподілу прибутку господарюючих суб єктів у ринкових умовах господарювання є - розподіл прибутку між державою і підприємством, як господарюючим суб єктом, повинен проводитись з урахуванням

інтересів держави в формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності - вилучення відповідної частини прибутку державою до бюджету у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні бути змінені довільно прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме

подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників. Згідно Закону України Про підприємства в Україні порядок використання прибутку доходу визначає власник власники підприємства або уповноважений ним орган у відповідності із статутом підприємства і діючим законодавством. При цьому державний вплив на направлення

і об єми використання прибутку господарюючих суб єктів здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги тощо. Отже, законодавчо розподілення прибутку господарюючих суб єктів регулюється в тому розмірі, який надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків і інших обов язкових платежів. Виходячи з цього, отриманий господарюючими суб єктами загальний прибуток використовується, в першу чергу, на сплату до бюджету встановлених законами

України податків і платежів - податку на прибуток, розрахованого згідно їз Законом України Про оподаткування прибутку підприємств , а також інших платежів до бюджету, які сплачуються за рахунок прибутку. Залишений після цього прибуток, вважається чистим прибутком підприємства і розподіляється на його розсуд. Господарюючий суб

єкт самостійно визначає напрямок використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому, порядок розподілення і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті і визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом. Згідно з статутом, підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення та поповнення резервного

капіталу, а також направляти на виплату дивідендів і на інші цілі. Відрахування на формування фондів підприємство здійснює лише у тому випадку, якщо їх створення передбачено установчими документами. При цьому, прибуток, направлений на поповнення статутного капіталу, може використовуватися на збільшення майна .підприємства за рахунок фінансування об єктів виробничого та невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію, придбання техніки, обладнання

та інших основних засобів, фінансування приросту оборотних активів та ін. За рахунок резервного капіталу можуть покриватися невідшкодовані збитки від стихійного лиха, відшкодовується нестача власних оборотних активів, погашається безнадійна дебіторська заборгованість, виплачуються дивіденди по привілейованих акціях у випадках відсутності прибутку та ін. При направленні прибутку на розвиток виробництва за рахунок нього фінансуються витрати по технічному

переозброєнню виробництва, освоєнню нових технологій, здійсненню природоохоронних заходів, новому будівництву виробничих потужностей, удосконаленню технологій і організації виробництва, фінансується поповнення власних обігових активів, здійснюються внески на створення статутних капіталів інших підприємств і на утримання союзів, концернів, асоціацій, до складу яких входить підприємство, погашаються довгострокові кредити, взяті на виробничий розвиток,

і відсотки по них тощо. При направленні прибутку на соціальний розвиток, фінансуються витрати на будівництво житла і об єктів культурно-побутового обслуговування, витрати по утриманню будівель і споруд, призначених для культурно-освітньої і фізкультурно-оздоровчої роботи серед робітників підприємства, витрати по утриманню дитячих дошкільних установ, таборів відпочинку для дітей, які знаходяться на балансі підприємства, витрати по наданню допомоги школам, будинкам для пристарілих

і інвалідів, витрати по відшкодуванню збитків житлово-комунального господарства, яке знаходиться на балансі підприємства, витрати по придбанню путівок в будинки відпочинку і санаторії робітникам, витрати на проведення культурно-масових і оздоровчих заходів серед робітників підприємства тощо. За рахунок коштів, відраховуваних від прибутку на матеріальне заохочення, виплачують винагороду робітникам

за підсумками роботи за рік, а також проводять одноразове заохочення робітників за якісне і своєчасне виконання особливо важливих виробничих завдань робіт , надають матеріальну допомогу робітникам і службовцям, оплачують додаткові відпустки, виплачують допомогу робітникам, що виходять на пенсію, і надбавки до пенсій працюючим пенсіонерам, виплачують дивіденди по акціях і вкладах членів трудового колективу в майно підприємства, оплачують зменшення тривалості робочого часу

для окремих категорій робітників матерів, які годують грудьми тощо. За рахунок прибутку, який направляється на інші цілі, покриваються суми штрафів і пені, які сплачуються підприємствами за порушення нормативних актів про охорону праці, навколишнього середовища, за порушення податкового законодавства по платежам до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, проценти за прострочені кредити, тощо.

В акціонерних товариствах в розподіленні чистого прибутку можуть бути особливості. Зокрема, частина прибутку може направлятись у фонд дивідендів, для його розподілу між засновниками, акціонерами. Розрахунок прибутку від продажу продукції, робіт послуг , загального та чистого прибутку і їх розподілення представлено в таблиці 3.6.1. Таблиця 3.6.1. Розрахунок загального та чистого прибутку і їх розподіл тис. грн. п г

Показники Прибуток Збиток І. Розрахунок прибутку 1 Доход виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг 7798,5 2 Податок на додану вартість - 1300,С 3 Акцизний збір - 4 Чистий доход виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг 6498,5 5 Собівартість реалізованої продукції робіт, послуг 4480,5 6

Валовий прибуток , збиток - 202 8,0 7 Інші операційні доходи 45,5 8 Адміністративні витрати 573,5 9 Витрати на збут продукції - 262,0- 10 Інші операційні витрати - 55,5 11 Прибуток , збиток - від операційної діяльності 1172,5 - 12 Доход від участі в капіталі 80,0 - 13 Інші фінансові доходи - 14 Інші доходи 18,2 - 15 Фінансові витрати - 38,2 16

Витрати від участі в капіталі - 17 інші витрати 12,5 18 Прибуток , збиток - від звичайної діяльності 1220,0 19 Прибуток , збиток - від надзвичайної діяльності 20 Загальний прибуток 1220,0 21 Ісдаток на прибуток 366,0 - 22 ! Чистий прибуток 854.0 II. Розподіл прибутку 23

Іоповнення статутного капіталу 325 0 24 Іоповнення резервного капіталу 215 0 25 Ла виплату дивідендів 154 0 26 -Іа інші цілі 50,С 37 Нерозподілений прибуток ПО, Розділ 6. Кредитування підприємств 6.1. Необхідність, суть, види і функції кредиту Кредит, як і фінанси, є економічною категорією. Він виник в період суспільного розподілу праці

і виникнення товарного виробництва. Існує він і в умовах ринкової економіки. Функціонування кредиту, як економічної категорії, обумовлено наявністю товарного виробництва і обігу, дією закону вартості і опосердкуванням грошей у функції засобу платежу. Отож, основою існування кредиту є наявність товарно-грошових відносин, руху вартості в процесі товарного обміну, коли виникає розрив у часі між рухом товару

і його вартістю, тобто відокремлення грошової форми вартості від товарної. Необхідність кредиту в товарно-грошовому господарстві обумовлюється дією господарського розрахунку і характером кругообігу коштів господарських підприємств. А саме, всі підприємства і господарські організації, що працюють на умовах господарського розрахунку, повинні свої витрати по веденню господарства покривати доходами від реалізації виробленої продукції,

послуг. Проте в часі це не завжди співпадає. Тому що деяка частина фондів підприємств постійно знаходиться в грошовій формі, інша - у формі матеріальних запасів. При цьому, об єми грошових коштів, які є в обігу підприємств і які необхідні для придбання матеріальних запасів, не співпадають між собою в кожен даний момент. В той час, як в одних підприємств грошей не вистачає, в

інших є тимчасовий надлишок. Підвищена потреба в грошових коштах, що не покривається поточними надходженнями, витікає, наприклад, з тривалості виробничого процесу. Отож, у рослинництві цей процес триває біля 1 року, а в капітальному будівництві -декілька років. Значні коливання є і в тривалості процесу обігу товарів, що пов язано, наприклад з різною віддаленістю покупців від постачальників. Сезонність виробництва

і обігу ряду товарів призводить до виникнення додаткової потреби в грошових коштах у різний час. Наприклад, у сільському господарстві основні витрати відбуваються в І та II кварталах, а в заготівельних організаціях-у ІП кварталі. Заключною стадією кругообігу фондів є реалізація виробленої продукції, перетворення товарної форми вартості в грошову. При цьому одна частина грошей відшкодовує витрати на виробництво продукції,

інша частина залишається в розпорядженні господарських підприємств для розширення виробництва і витрачається поступово, тому визначений відрізок часу вона залишається тимчасово вільною. Отож, амортизаційні відрахування на повне і часткове поновлення основних фондів витрачаються після накопичення їх у достатніх розмірах. Оплата праці працівників відбувається періодично - 1 раз в 15 днів, а преміювання - ще рідше і т.ін.

Таким чином, розміри грошової частини фондів підприємств постійно міняються і не співпадають з потребами в них. Проте процеси виробництва та обігу проходять безперервно, тому безперервним повинно бути і авансування грошових коштів. Для підтримки безперервності виробництва та обігу на кожному підприємстві необхідно забезпечити взаємозв язок кругообігу коштів на різних підприємствах. В умовах не співпадання вкладень у виробництво з надходженнями грошових коштів для його забезпечення,

їх поповнення здійснюється за рахунок кредиту банків. Кредит і є тим механізмом, який постійно перерозподіляє грошові кошти між окремими підприємствами, тобто кошти, тимчасово вільні в одиних підприємствах, передаються через кредитні установи під час користування іншим підприємствам. Отож, кредит відображає економічні відносини, що пов язані з акумуляцією і планомірним використанням за допомогою перерозподілення установами банків тимчасово вільних грошових

коштів на умовах повернення, оплати і з метою найбільш ефективного їх використанні в народному господарстві. Слово кредит походить від латинського сгесіііит, що означає борг, позика. В сучасному понятті кредит - це капітал, який береться під позику у вигляді грошової форми, який надається в тимчасове використання госпорганам на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, оплати і цільового використання. Кредити, які надаються підприємствам можна класифікувати за наступними

ознаками - за призначенням і характером використання - за формами і видами - за наявністю та характером забезпечення - за метою використання - за строками використання - за методами надання і способами погашення - за характером і способом сплати відсотків - за видами кредитів. За призначенням і характером використання позики, що видаються,поділяються на - позики підприємствам - позики не банківським

фінансовим установам - міжбанківські позики - позики під нерухомість - споживчі кредити - кредити під вексельне обертання тощо. В залежності від форм і видів кредити бувають банківські комерційні державні лізингові іпотечні консорціумні споживчі товарні фінансові інвестиційні податкові тощо. Банківський кредит відображає собою економічні, кредитні відносини, які виникають між банками і суб єктами господарювання з приводу видачі отримання

і використання позикових коштів. Комерційний кредит - економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими суб єктами господарювання з приводу відстрочки оплати за продані куплені товари. Державний кредит - сукупність кредитних відносин, які виникають між державою, юридичними і фізичними особами з приводу випуску придбання позик. Лізинговий кредит - це економічні відносини між юридичними особами, які виникають при оренді майна

на основі договору, що заключається. Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. При цьому кредиторами можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Особами, які надають позику, можуть бути юридичні і фізичні особи, які мають у власності об єкти іпотеки виробничі будови, споруди, житлові будинки, магазини,

земельні ділянки тощо . Споживчий кредит - кредит, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів і послуг з відстрочкою платежу. Консорціумний кредит - це кредит, що надається суб єктам господарювання банківськими консорціумами. Кредити під вексельний обіг - це кредити, що надаються банками під облік і заставу векселів, При цьому, кредити під облік векселів - це кредити, що надаються банком пред явнику векселів, після їх обліку в банку, на строк до виконання по них зобов язань сплатити

пред явникам векселів номінальну їх вартість за вирахуванням дисконта відсоткової ставки банку . Сума і строк дії вексельного кредиту залежать від строку і суми представлених векселів. Проте строк, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів. Товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк під заставу.

Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Інвестиційний податковий кредит - це відстрочка сплати податку на прибуток, яка надається суб єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для

здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку за рахунок загального росту прибутку від реалізації інноваційних програм. В залежності від наявності і характеру забезпечення кредити підрозділяються на забезпечені незабезпечені бланкові . При цьому, під забезпеченням кредиту розуміють спосіб страхування банку від ризику неповернення особою, яка взяла позику, кредиту.

В забезпечення повернення кредиту приймаються застава майна цінні папери шляхові та товарні документи гарантія або доручення третьої особи поліс страхової компанії тощо. Незабезпечені бланкові позики - це позики, які надані банками економічно і фінансово стійким господарським органам під їх зобов язання погашення в певний строк отриманої позики. В залежності від мети використання кредити поділяються на кредити, які видаються на формування обігових

коштів кредити, які видаються на фінансування основних фондів. За стромши використання кредити бувають строкові безстрокові відстрочені і прострочені. При цьому, строкові позики - це позики, які надаються банками особам, які беруть позику и певний строк, встановлений в договорі сторін. Безстроковими називаються позики, які видаються банками на невизначений строк, до вимоги. Погашаються такі позики, як правило, за першою вимогою банку кредитора.

До прострочених відносяться позики, за якими вийшов строк повернення, передбаченій кредитним договором банку з особою, яка взяла позику. Відстроченими адіЛййОТЬСЯ позики, термін повернення яких за проханням особи, що взяла позику, перенесений банком на більш тривалий строк. Відстрочка погашення позики оформляється як правило, заключенням додаткової угоди до основного кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої відсоткової ставки.

За методами надання розрізняють позики, які видаються в разовому порядку і у відповідності з відкритою кредитною лінією. При цьому, під разовими розуміють позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позикою на основі прохання та інших документів особи, яка бере позику. Позики, які видаються у відповідності з відкритою кредитною лінією - це позики, які надаються особі, що бере позику на протязі встановленого відрізку часу в межах

раніше обумовлених розмірів без додаткових спеціальних переговорів. За способами погашення позики бувають які поступово погашаються які погашаються одночасно платежем по закінченню строку які погашаються у відповідності з умовами, передбаченими кредитним договором. За характером і способом оплати відсотків розрізняють позики з відсотковою ставкою, яка зафіксована, з плаваючою відсотковою ставкою і з оплатою відсотків по мірі використання позичених коштів.

При цьому, позики з фіксованою відсотковою ставкою надаються, як правило, підприємствам зі стабільною економікою. Проте вони можуть видаватися і в умовах інфляції, але на короткий строк. В умовах економічної нестабільності застосовуються, як правило, плаваючі відсоткові ставки. Ці ставки встановлюються з обліком офіційної облікової ставки Національного банку України та рівня інфляції. їх зміна за відповідними періодами передбачається в кредитних

договорах між банком і особою, що бере позику. Кредиторами, що надають позику, можуть бути комерційні банки та інші спеціалізовані фінансово-кредитні установи держава - при видачі державного кредиту міжнародні фінансово-кредитні установи підприємства - при наданні комерційних кредитів. Суть кредиту, як і фінансів, виявляється в його функціях. Кредит виконує такі функції перерозподілення грошових коштів з метою найбільш ефективного

їх використання в народному господарстві заміщення готівки в платіжному обігу здійснення контролю за цільовим використанням коштів. Перерозподільча функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні грошові кошти одних підприємств, організацій і населення, а також державного бюджету, які зберігаються в , банку, перерозподіляються банками на основі повернення між підприємствами і госпорганами, у яких не вистачає власних коштів для здійснення нормального процесу виробництва.

Отож, кредит в функції перерозподілення служить одним з джерел формування основних засобів і обігових активів підприємств та організацій. Отримуючи кредит на різні заходи у випадках нестачі власних коштів, підприємства тим самим здійснюють безперервність процесу виробництва, його розширення. Повернення і платність кредиту сприяє більш ефективному його використанню, більш ефективному веденню підприємства. Функція заміщення грошей готівкою. В народному господарстві в обігу знаходяться не гроші,

а грошові знаки. їх випуск в обіг обмежується потрібністю господарського обороту в грошах готівкою для розрахунків з працівниками по оплаті праці, для виплати пенсій, допомоги, виплати на відрядження тощо і носить кредитний характер. Основна маса розрахунків у народному господарстві здійснюється в безготівковому порядку через установи банків. Платіжні кошти безготівкового обороту також, які і грошові знаки, носять кредитний характер, тому що ті та

інші видаються виплачуються населенню і для безготівкових розрахунків в порядку авансування, яке має кредитну форму. Кредитні гроші писав К.Маркс виникають безпосередньо з функції грошей як засобу платежу Маркс К Знгельс Ф Соч т. 23, с. 151 Отож, функція заміщення полягає в заміні кредитом готівки в платіжному обороті, тобто в тому, що за допомогою кредиту утворюється можливість підприємствам і установам здійснювати розрахунки між собою в процесі купівлі-продажу

і з фінансово-банківськими органами не готівкою, а шляхом перерахування в безготівковому порядку суми платежу з рахунку платника на рахунок одержувача грошей. Заміщення готівки в платіжному обороті кредитними грошима дозволяє скоротити витрати держави на виробництво і обіг грошей, прискорити розрахунки між платниками і одержувачами грошей, а також обертаємость коштів.

Контрольна функція кредиту виявляється в процесі виконання ним вишеперерахованих функцій, тобто в процесі перерозподілу кредитних ресурсів, контролем за їх цільовим і ефективним використанням при видачі кредиту для різних платежів тощо, сприяючи тим самим підвищенню ефективності виробництва. 6.2. Банківський кредит, його види, форма видачі, принципи та об єкти кредитування Банківський кредит - основна форма кредиту, який надається комерційними банками в

грошовій формі госпорганам у тимчасове користування, за оплату, на умовах повернення і цільового використання. В залежності від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на короткострокові середньострокові і довгострокові. Короткострокові кредити - це кредити, які надаються банками госпорганам для покриття тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв язку з витратами виробництва

і обороту, не забезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на термін до одного року. Середньострокові кредити - це кредити, що надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Надаються вони на термін до трьох років. Довгострокові кредити - це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат по реконструкції,

модернізації та розширенню діючих основних фондів, будівництво нових об єктів та ін. Надаються довгострокові кредити на термін більше трьох років. Основною формою видачі вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо господарюючим суб єктам в порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на

інші цілі, передбачені договором. Кредитування - це спосіб видачі надання кредиторами банками коштів суб єктам підприємницької діяльності позичальникам в тимчасове використання, на чітко визначені цілі, за оплату і на умовах повернення. Кредитор суб єкт кредитних відношень, який надає кредити іншому суб єкту господарської діяльності в тимчасове користування. Позичальник - суб єкт кредитних відносин, який одержав у тимчасове користування грошові кошти на умовах

повернення, оплати і терміновості. Видача банками кредитів суб єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів забезпеченості повернення терміновості оплати і цільового використання. Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку в заставу вартість майна, яке є в нього, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо.

Основна мета цього забезпечення - захистити економіку банку від можливих збитків у випадку неповернення позичальником взятої позики через неплатоспроможність. Забезпечення є надійною гарантією повернення кредиту. Вартість майна, матеріальних цінностей тощо, закладених в забезпечення кредиту, повинна перевищувати па 25 - ЗО суму кредиту, що видається. Надійним способом забезпечення повернення позики

є застава, яка представляє собою спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом кредиту. Об єктом застави може бути будь-яке майно основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери акції, облігації, сертифікати , інше майно, яке належить заставодавцю на правах власності і може бути відчужене ним у відповідності з діючим законодавством. При цьому, вартість заставленого майна повинна бути достатньою для погашення позики, відсотків за користування

нею, витрат по зберіганню заставленого майна, для оплати податку на додану вартість і, як правило, перевищувати суму задовольняючих вимог на 45-50 . Оцінка майна, яке передається в заставу, повинна відбуватися виходячи з його балансової вартості з урахуванням дооцінки, уцінки і можливої ціни реалізації. Заставлене майно може залишатися у заставника з правом користування ним, або банк може перевезти його

на свої склади і здійснювати за ним свій контроль. Заставні відношення між заставником і заставоутримувачем оформляються окремим договором. В договорі застави повинно бути передбачено розмір, строки виконання обов язків по поверненню позики і відсотків по ній, склад опис і вартість заставленого майна, де воно залишається - у заставника або передається заставоутримувачу, місце знаходження предмета застави та

інші умови. До договору застави заставник додає виписку з балансу з розшифруванням балансової вартості предмеїа застави. Заставником може бути не тільки позичальник, а і третя особа майновий поручник , якому предмет застави належить на правах володіння або повного господарського користування. У випадку непогашений підприємством свого зобов язання по поверненню у встановлений сірок позики на заставлене майно може бути проведено стягнення.

Звернення стягнення на заставлене майно проводиться за рішенням суду, арбітражною суду. У випадках, передбачених законодавством України, звернення стягнення на заставлене майно відбувається в безперечному порядку на основі виконавчого надпису нотаріуса. Однією з форм забезпечення повернення кредиту може бути поручительство - гарантія третьої особи про повернення кредитору банку відповідної суми боргу за боржника у встановлений строк.

Поручителями можуть бути підприємства, організації, установи банків. Поручительство оформляється у вигляді договору між банком-кредитором і поручником. Договір поручительства передбачає відповідальність поручителя за виконання в повній сумі зобов язані, по поверненню позики і відсотків за її користування Зо позичальника у випадку невиконання ним зобов язань по погашенню боргу у встановлений кредитним договором

строк. При повному виконанні поручителем свого зобов язання до нього переходять усі права кредитора банку по цьому зобов язанню позиці . Поручительство призупиняється після повернення банку позики. В якості поручників і гарантів банки приймають фінансово стійкі, платоспроможні підприємства, організації і установи. Формою забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків по ньому може бути страхування в страховій компанії відповідальності позичальника

перед банком за неповернення кредиту у встановлений строк. В даному випадку між позичальником і страховою компанією заключається договір страхування, який передбачає погашення страховою компанією одержаної позичальним позики і відсотків по ній у випадку неплатоспроможності позичальника. Страховим випадком в даному випадку є непогашення кредиту

і відсотків по ньому у встановлений кредитним договором строк, що дає право банку-кредитору стягнути зі страхової компанії суми непогашеного кредиту і відсотків по ньому. Для більшої надійності забезпечення кредиту шляхом поручительства, гарантією між учасниками кредитування і третіми особами може заклкічатися трьохстороння угода банк -гарант поручитель, страхова компанія - позичальник. Повернення кредиту означає, що одержані господарюючим суб

єктом позичені кошти пааитіні бути повернені банку в строк, встановлений у кредитному договорі. Повернення кредиту забезпечується безперервністю процесу кругообігу коштів і переходом їх в завершальної стадії в грошову форму. Отож, джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і наданні послуги. Своєчасне повернення позики свідчить про хорошу роботу підприємства, яке кредитується,

а затримка в падшенпі кредиту свідчить про те, що позикові кошти використані н за призначенням, у підприємстві призупинилась обіговість грошових коштів, погіршився його фінансовий стан. При неповерненні в установлений строк кредиту і наявності у позичальника об єктивних причин, які привели до тимчасових труднощів надходжень грошових коштів, банк може зробити відстрочку на визначений сірок погашення кредиту. Якщо ж у підприємства немає об

єктивних причин не погашення кредиту в установлений строк, банк непогашену суму відносить на рахунок прострочених позик з нарах йДнням па них підвищених відсотків. Принцип терміновості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченню якого вони повинні бути повернені. Строк повернення позики встановлюється виходячи з мети, на фінансування якої вона видається.

При порушенні позичальником строків повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в слідуючій видачі кредиту. Платність кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають господарюючим суб єктам за визначену оплату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком в залежності від степені кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки

НБУ, рівня оплати за кредитні ресурси, рівня інфляції та інших факторів. Встановлений розмір оплати відсоток за кредит фіксується в кредитному договорі. Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредит надається для фінансування конкретних заходів, а не у всіх випадках, коли підприємство має потребу в грошових коштах. У випадку використання підприємством одержаної позики не

за цільовим призначенням, банк призупиняє кредитування даного підприємства і приймає заходи по достроковому стягненню виданої позики. Видача позик господарюючим суб єктам проводиться на різні цілі. Визначені види обігових активів запасів, витрат, розрахунків і капітальних витрат, на фінансування яких надаються позики, називаються об

єктами кредитування. Основними об єктами короткострокового кредитування в складі оборотних активів є - готова продукція і товари - виробничі запаси сировина та основні матеріали, придбані напівфабрикати та допоміжні матеріали, запасні частини і паливо, малоцінні і швидкозношувані предмети - незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів -розрахунково-платіжні документи за розрахунками з постачальниками та покупцями

тощо. Потреба в кредитах за вказаними об єктами кредитування виникає у наступних випадках. Так, під виробничі запаси потреба в кредиті виникає у випадку, коли у підприємств вартість залишків виробничих запасів перевищує власні джерела їх формування. Таке буває, коли у підприємств в результаті збільшення в окремі періоди купівлі відповідних видів запасів сировини, матеріалів тощо, створюються їх наднормативні запаси, які

і належать до кредитування. Утворення наднормативних затрат, які підлягають кредитуванню, в незавершеному виробництві відбувається за рахунок збільшення затрат на незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу, а також за рахунок збільшення виготовлення напівфабрикатів. Наднормативні запаси готової продукції, які підлягають кредитуванню, можуть утворюватись в результаті скорочення або призупинення її відвантаження покупцям за причиною

їх неплатоспроможності. Розмір кредиту на оплату розрахунково-платіжних документів постачальників, у випадках відсутності власних коштів, визначається вартістю покупної продукції, товарів, послуг, вказаних в цих документах. У складі капітальних витрат позики видаються на фінансування затрат, пов язаних з реконструкцією і технічним переозброєнням діючих підприємств, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва тощо. Розмір позик на капітальні витрати визначається у вигляді різниці між вартістю

здійсненого виду капітальних затрат і наявністю власних та залучених джерел їх фінансування. 6.3. Порядок оформлення отримання кредиту в банку Кредитні взаємовідносини між банком і суб єктом господарської діяльності регулюються кредитним договором, який уйЛЗД-ДОТься між кредитором і позичальником у письмовій формі після надання згоди банком на видачу позики позичальнику. Але, до оформлення кредитного договору позичальник, бажаючий отримати в банку,

який його обслуговує, кредит, виясняє в цьому банку шляхом усних переговорів з відповідними працівниками банку можливість позитивного рішення даного питання. При отриманні позитивної відповіді, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, 10.2. Санація й реструктуризація підприємств та організацій 10.2.1. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення

В системі заходів для фінансового оздоровлення підприємств і виходу з економічної кризи застосовується так звана санація. Під санацією розуміють систему економіко-організаційних заходів, спрямованих на підвищення прибутковості і ефективності виробництва, на оздоровлення фінансового стану підприємств-боржників. Слово санація походить від латинського запаге , що в перекладі означає оздоровлення чи одужання.

Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 30 червня 1999 року дає поняття санація та досудова санація . Згідно з названим законом досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна орган, уповноважений управляти майном боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно- господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових

заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та або зміну організаційно-правової та виробничої

структури боржника. Санація може здійснюватись у наступних випадках - необхідності забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, більш важливих підприємств в силу їх значущості для народного господарства - переорієнтації підприємницької діяльності - здійснення антимонопольних заходів - за ініціативою суб єкта господарювання, який знаходиться в кризі, якщо існує загроза оголошення його банкрутом у майбутньому - за рішенням господарського суду - за рішенням

кредиторів відмовитися від частки своїх вимог з метою, щоб підприємство якщо воно перспективне продовжувало свою діяльність, або коли вони бачать у санації можливість врятувати свій капітал - коли боржник за власною ініціативою звертається в господарський суд з заявою про порушення справи про своє банкрутство у випадках, якщо є фінансова неспроможність або існує реальна загроза такої неспроможності - коли закінчився місячний термін після опублікування в офіційному друкарському органі

Верховної Ради або Кабінету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство даного підприємства у випадках, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника - за ініціативою фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним - за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства у випадках невиконання зобов язань, забезпечених іпотекою майнового комплексу та

інше. Головною метою санації є мобілізація фінансових ресурсів для відновлення поліпшення платоспроможності та ліквідності підприємств, а також формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів. Підставою для проведення санації є наявність реальної загрози банкрутства підприємств. Ініціатива, щодо проведення досудової санації державних підприємств може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб. Пропозиції щодо проведення досудової санації від відповідних

осіб подаються уповноваженому органу, який і приймає рішення про її проведення. 10.2.2. Санаційний аудит та порядок його проведення Для визначення рівня фінансово-господарської діяльності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі, та прийняття рішення щодо визначення необхідності та джерел фінансування санації, проводиться санаційний аудит. Взагалі аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності,

іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства. Окремою ділянкою загального аудиту є санаційний аудит. Його відмінною рисою є те, що він проводиться на підприємствах, які опинилися у

фінансовій кризі. Головною метою санаційного аудиту являється оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб єкта господарювання. Проведення санаційного аудиту обумовлюється необхідністю наявності об єктивної інформації про фінансовий стан підприємства, яке опинилося у фінансовій кризі. Санаційний аудит підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, можуть замовляти - саме підприємство

- у випадках, якщо воно виходить з пропозицією про укладення мирової угоди та проведення санації у процесі провадження справи про банкрутство - потенційний санатор - у випадках, якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого, або злиття з іншим підприємством - державні органи - у випадках, якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки - позикодавець - у випадках, якщо вирішується питання

про надання санаційного кредиту - існуючі та потенційні власники корпоративних прав підприємства - у випадках, якщо приймається рішення про збільшення статутного фонду, та інші. На вимогу замовників, санаційний аудит проводиться зовнішніми, незалежними як від підприємства, аудит якого проводиться, так і від замовника аудиту, аудиторами. Аудитор, на основі результатів перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, яке знаходиться

у фінансовій кризі, повинен дати висновок щодо його санаційної спроможності, тобто про спроможність до виживання. Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність самостійно провести фінансову санацію. Санаційну спроможність підприємства можно виявити, якщо в процесі санаційного аудиту вирішуються такі питання - визначені причини фінансової кризи,

її глибина та можливості подолання - здійснена економіко-правова експертиза існуючої на підприємстві санаційної концепції та оцінки ризиків,пов язаних з її реалізацією. В процесі санаційного аудиту необхідно дати оцінку санаційної спроможності підприємства з економічної та правової сторін. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення відновлення прибутковості, ліквідності та плстоспроможності.

З правової сторони санаційно спроможним підприємство буде у тому випадку, якщо воно здатне відновити та в довготерміновому періоді зберігати платоспроможність з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися із заявою до господарського суду з проханням про порушення справи про банкрутство. Проведення санаційного аудиту передбачає аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та його фінансового стану, а також виявлення симптомів кризи та слабких місць у діяльності підприємства.

Аналізуючи виробничо-господарську діяльність підприємства, аудитор вивчає його загально-виробничу структуру, оцінює рівень існуючої технології виробництва, проводить аналіз виробничих витрат, рівня собівартості та руху основних фондів, оцінює показники праці та інш. Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, аудитор оцінює динаміку та структуру валюти балансу, аналізує формування та рух власного та позичкового капіталу, кредиторської заборгованості,

дає оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності, аналізує обсяг використання реальних та фінансових інвестицій, дебіторську заборгованість, оцінює ділову активність підприємства. Аналізуючи ситуацію на ринку збуту готової продукції, аудитор вивчає основні параметри маркетингової політики, де особлива увага звертається на визначення попиту на продукцію та вивчення конкурентоспроможності товарів, відповідність рівня якості товарів вимогам ринку,

існування концепції оновлення товарного асортименту, розширення інноваційної діяльності та інше. На етапі аудиту причин кризи, сильних або слабких місць визначається вид та фаза фінансової кризи, а також її причини, виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства, визначаються сильні та слабкі місця у його діяльності. Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акта.

В акті відображається реальна картина фінансового становища підприємства, надається загальна оцінка його санаційної спроможності та формуються пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства.