--PAGE_BREAK--2. Характеристика структури машинобудівельного комплексу України
Машинобудування є найскладнішою та найбільш диференційованою галуззю промисловості. В залежності від цільового призначення продукції, що випускається, воно ділиться на енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожне, виробництво технологічного обладнання для промисловості та інші групи. Кожна з них складається, в свою чергу, з кількох галузей. Особливе місце займає станкобудування, виробництво ковальсько-пресових машин, забезпечення розвитку самого машинобудування. Як видно з першої частини цього розділу (розподіл машинобудівних галузей на 3 основні групи), всі вищевказані групи присутні в машинобудуванні Південному економічному районі, що робить дещо легшим потенційне переобладнання цієї галузі.
Галузева структура машинобудівного комплексу України досить розвинена та складається з п’яти галузей: важке енергетичне та транспортне машинобудування, електротехнічна промисловість, хімічне та нафтове машинобудування, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування. Кожна галузь має кілька підгалузей.
Важке енергетичне та транспортне машинобудування поділяється на:
1. Енергетичне машинобудування:
а) турбобудування; виробляє парові, гідравлічні і газові турбіни та обладнання;
б) котлобудування; парові казани, енергетичні атомні реактори тощо.
2. Дизелебудування; дизелі, дизель – генератори, дизельні електростанції.
3. Металургійне машинобудування: прокатні та трубні стани, обладнання для мартенів.
4. Гірничошахтне та гірничорудне машинобудування:
а) кранобудування – мостові, металургійні, портальні крани;
б) крани для будівництва – крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусенічному ходу, баштові крани, ліфти.
5. Підйомно–транспортне машинобудування:
а) кранобудування: мостові металургійні, портальні крани;
б) крани для будівництва: крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусеничному ходу, баштові крани, ліфти.
6. Залізничне машинобудування займається виробництвом локомотивів, пасажирських, вантажних та промислових вагонів, вагони метро, трамваї.[22]
Електротехнічна промисловість поділяється на:
1. Електротехнічне машинобудування та устаткування виробляє електродвигуни, електрогенератори, трансформатори, конденсатори.
2. Кабельна промисловість – кабелі, проводи сильного та слабкого струму, шнури.
3. Електролампова промисловість – освітлювальні лампи розжарювання, люмінесцентні та ртутно–кварцеві лампи.
4. Електроізоляційні вироби, ізолятори із скла, фарфору, кераміки.
Хімічне та нафтове машинобудування:
1. Хімічне машинобудування виробляє технологічне устаткування та апаратуру для хімічної промисловості.
2.Полімерне машинобудування – устаткування для переробки гуми, пластмас та інших полімерних матеріалів.
3. Виробництво нафтопромислового та бурового геологорозвідувального устаткування.
4. Устаткування для целюлозно–паперової промисловості займається вироблянням устаткуванням для виготовлення паперу, картону, целюлози.
Верстатобудівна та інструментальна промисловість:
1.Виробництво металорізальних верстатів;
2.Виробництво деревообробних верстатів, лісопильної рами, автоматичних ліній для деревообробної промисловості;
3.Ковальсько – пресувальне устаткування виробляє преси, молоти, поточні лінії для обробки металу;
4.Ливарне устаткування, машини.
Приладобудування:
1. Виробництво електровимірювальних приладів: Щитові підсилювачі, стабілізатори, електролічильники;
2. Виробництво радіовимірювальних приладів, приладів вимірювання струму, напруги, потужності та частоти;
3. Виробництво оптичних і оптико – механічних приладів і апаратури; геодезичні та астрономічні прилади, фотоапаратура, кіноапаратура, оптичні та оптико – механічні прилади.[25]
3. Регіональні особливості розміщення машинобудівельного комплексу України
Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України склалося в основному за роки радянської влади. За царської Росії в Україні відносно розвиненими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування, на заводах якого виробляли не тільки нескладні машини та знаряддя для обробітку землі і збирання урожаю, а й паровози, залізничні вагони і судна.Однак на певних етапах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створенню важкої індустрії. У зв'язку з цим і машинобудування тяжіло насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів враховувався тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного машинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації робітників.Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни.
Рис.3. Галузева та територіальна структура машинобудування України
[25]
Українське машинобудування значною мірою залежить від постачання комплектуючих з країн СНД, що склалося ще за часів існування Союзу. Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування становить 41 % (у Франції — 20,5%, Японії — 14%, США — 9,5%). Таким чином, одне з головних завдань комплексу — зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції.
Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різнихгалузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.
Важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.
Спеціалізація в машинобудуванні визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції — масовим, дрібно- і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіально віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України.[2]
Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індивідуальної. Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, айв усьому народному господарстві. В зв'язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини тощо.Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в Донецькому економічному районі.Незважаючи на те що природні умови не мають визначального впливу на розміщення підприємств машинобудування, не враховувати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування.Заслуговують на увагу обмеження на створення у великих містах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення виробництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної промисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні машинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори. За своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:[11]
— галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення. Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;
— галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись, як правило, у районах споживання продукції;
— галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості); зазвичай розміщуються у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;
— галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості); розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути. Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції. Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різнічинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого«вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від такихчинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т.д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано непридатних до розвитку сільського господарства) для розміщення самогопідприємства та будівництва під'їзних шляхів до нього. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різнихгалузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва. [11]
Картосхема особливостей розміщення та показників машинобудівної галузі наведена в Додатку А.
Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать відособливостей розміщення його виробництва. Особливо великий вплив нарозміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування маютьтехнологічні процеси, форми організації виробництва. Протемашинобудування належить насамперед до галузей «вільного розміщення»,оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови йресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусімекономічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси таспоживач, оскільки ряд галузей машинобудування відзначається високоютрудомісткістю виробів, що потребує високого рівня кваліфікаціїзайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна,електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.
Розглянемо докладніше особливості розмішення окремих галузей машинобудування.
продолжение
--PAGE_BREAK--3.1. Сільськогосподарське та тракторобудування
Сільськогосподарське машинобудування традиційно займає важливе місце в структурі машинобудівного комплексу України. Воно орієнтується на райони виробництва сільськогосподарської продукції, а його розміщення пов'язане із зональною спеціалізацією сільського господарства. Вагомий вплив на розміщення с/г машинобудування та тракторобудування справляє споживчий чинник. В Україні збудовано великі спеціалізовані підприємства для виготовлення землеобробних машин (плугів, культиваторів), сівалок, комбайнів, навантажувачів, причепів, обладнання для кормовиробництва і тваринництва. Найбільшим центром сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Одеса (тракторні плуги), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни, створюється виробництво зернозбиральних), Бердянськ (жниварки), Львів (хімсільгоспмашини). Обладнання для кормовиробництва і тваринництва виробляють у Бердянську, Ніжині, Умані, Ковелі, Коломиї та Білій Церкві. Заводи з випуску інших сільськогосподарських машин та запасних частин до них є в Києві, Мелітополі, Донецьку, Луганську, Кременчуці, Конотопі, Миколаєві та Первомайську. Розміщення тракторобудування орієнтується в основному на споживача, і представлено воно 20 підприємствами. Найбільшим центром є Харків, де збудовані заводи тракторний, моторобудівний, тракторних самохідних шасі, а також заводи Лазова та Дергачі в Харківській області, де виробляють деталі і вузли для харківських тракторів. Тракторобудування розвинуте також у Дніпропетровську (колісні трактори), Вінниці (тракторні агрегати), Мелітополі і Кіровограді (тракторні гідроагрегати). Підприємства для виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуці, Києві, Сімферополі, Одесі, Луганську, Білій Церкві.[11]
3.2. Транспортне машинобудування
Сировинний чинник є досить важливим для виробництва транспортних засобів, особливо вантажних вагонів, цистерн, локомотивів, тракторів. Україна має досить сприятливі умови для розвитку названих галузей машинобудування, що і сприяло концентрації їх виробництва на її території ще за часів Радянського Союзу. Тепловози виробляють на двох кооперованих підприємствах у Луганську і Харкові. Промислові електровози випускають у Дніпропетровську. Тут же, а також у Луганську можливе створення виробництва магістральних електровозів, для збуту яких Україна має власний великий ринок. У крупних залізничних вузлах — Львові, Києві, Полтаві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Дружківці і Конотопі є підприємства для ремонту тепловозів.
Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві — на Дарницькому вагоноремонтному заводі, великовантажні вагони — у Стаханові, цистерни — у Маріуполі. У Кременчуці доцільно було б налагодити виробництво вітчизняних пасажирських вагонів, для чого є всі передумови, в тому числі великий ринок збуту. Вагоноремонтні заводи розміщуються, крім Києва, у Львові, Харкові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Дніпропетровську, Конотопі і Попасній (Донецька обл.).
Як велика морська держава Україна має добре розвинуте морське і річкове суднобудування. Розміщення цих галузей орієнтується на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шляхи. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють 3 суднобудівні заводи, які випускають різноманітні океанські і морські судна-танкери, суховантажні дизель-електро-ходи, військові судна. Другим центром є Херсон, в якому на двох суднобудівних заводах випускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів і портові крани. У Керчі випускають танкери, у Києві — морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічівську та Маріуполі. В Севастополі виробляють морські крани. Морське суднобудування — одна з небагатьох галузей машинобудування України, що виробляє конкурентноздатну продукцію для світового ринку.
Річкове суднобудування розвинуте в Херсоні, де випускають катери, теплоходи, судна озерного типу, земснаряди, та в Києві, де на суднобудівному заводі «Ленінська кузня» виробляють траулери, рефрижератори, буксирні і пасажирські судна. Річкове суднобудування і судноремонт є в Ізмаїлі і Вилково (на Дунаї), а також у Запоріжжі.
Україна має досить сприятливі передумови для розвитку автомобілебудування: достатнє виробництво металу, розвинута хімічна промисловість (в тому числі виробництво шин, пластмас і виробів з них), науково-дослідна база і достатня чисельність кваліфікованих кадрів і, що дуже важливо, великий ринок збуту продукції.
Автомобілебудування — це відносно молода галузь машинобудування України, яка виникла в 50—60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, так і за її межами. Міждержавне кооперування вимагає прийняття відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосунки між підприємствами України та інших країн.
З 1925 р. в Україні розвивається літакобудування, яке орієнтується на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків, найбільші наукові і промислові центри України. Тут виробляють пасажирські і транспортні літаки. Київський авіазавод ім. Антонова випускає одні з кращих у своєму класі літаки, які мають загальносвітове визнання і є конкурентоспроможними на ринку Європи і світу. За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли Київ, мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).[25]
продолжение
--PAGE_BREAK--3.3. Верстато- та приладобудування
Базовою галуззю машинобудування є верстатобудування. Центром виробництва важких верстатів є Краматорськ. Іншими центрами верстатобудування є Київ (завод верстатів-автоматів ім. Горького), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобудівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-автоматів). Заводи неметаломісткого верстатобудування розміщені у Мелітополі, Лубнах, Корсунь-Шевченківському.
Галузі точного машинобудування, зокрема виробництво приладів, інструментів і механізмів, електронне і радіотехнічне машинобудування відзначаються мінімальною металомісткістю й зорієнтовані на райони високої технічної культури, наявність науково-дослідної бази і висококваліфікованих кадрів. Більшість підприємств цих галузей займається складанням виробів з деталей і вузлів, що надходять з різних регіонів як України, так і з-за кордону за кооперацією. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості (виробництво автоматичних систем управління, обчислювальної техніки, радіоапаратури) є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці; радіоелектроніки — Львів (телевізори, магнітофони і кінескопи), Київ, Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми (електронні мікроскопи), Одеса (кіноапаратура). Виробництво приладів та інструментів має експортноутворююче значення.[25]
3.4. Важке та енергетичне машинобудування
Переважна більшість підприємств важкого машинобудування (крім виробництва устаткування для нафто-, газовидобувної промисловості) розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини і споживача продукції. В цих районах сконцентровано майже повністю виробництво металургійного устаткування. Найбільші центри виробництва цієї продукції в Украні є одними з найбільших в СНД, і зосереджені вони в Донецькому районі. Зокрема, це Краматорськ, в якому діють два заводи: Старо-Краматорський, який виробляє устаткування для металургійної промисловості, Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове і металургійне устаткування, прокатні мостові стани безперервної дії, слябінги, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.
Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, на машинобудівному заводі якого сконцентровано виробництво устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування; Кадіївка, де на ливарно-механічному заводі виготовляють доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації і автоматизації металургійних цехів; Латугіно Луганської області, де налагоджено виробництво прокатних валків; Маріуполь, де розташований завод важкого машинобудування, який випускає устаткування для металургійної промисловості.
Виробництво устаткування для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, електромагнітних листоукладальників, апаратів та устаткування для доменних печей, шлаковозів і чавуновозів та іншої продукції зосереджено в промислових центрах Придніпров'я — Кривому Розі, Дніпропетровську, Марганці. Виробництво гірничо-шахтного устаткування для вугільної промисловості концентрується в таких містах Донбасу: Горлівці, де виробляють врубові машини, компресори, насоси, скіпи для підняття із шахт вугілля, вугільні комбайни, породонавантажувачі; Ясинуватій — гірничопрохідне устаткування (комбайни і лебідки); Донецьку — бурові установки і потужні підйомні машини; Слов'янську — коксохімічне устаткування; Торезі — породонавантажувачі, рудникові електровози, машини і вагонетки; Харкові і Луганську — металомістке збагачувальне устаткування. Виробництво окремих видів машин для вугільної промисловості розвинуто також у Красному Лучі і Дружківці.
Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.
Виробництво устаткування для видобутку нафти і газу сконцентровано на підприємствах Дрогобича і Чернівців, Конотопа і Харкова, відповідно в Прикарпатській і Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносних провінціях.
Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод «Автонавантажувач»), а також у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов'янську.
Енергетичне машинобудування, яке спеціалізується на виробництві устаткування для всіх видів електростанцій, в тому числі парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних моторів, електроапаратури, кабелю та іншої продукції, є однією з найважливіших галузей не лише важкого машинобудування, а й усього машинобудівного комплексу України.
Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ). Названі заводи дають майже половину вартості продукції енергетичного машинобудування України. Найбільшим гігантом галузі є турбінний завод ім. С.М. Кірова, який випускає устаткування ч для всіх видів електростанцій. Його продукція не лише використовується в Україні, а й поступає на експорт.
Україна є крупним виробником силових трансформаторів, виробництво яких зосереджене в Запоріжжі, а також енергетичного дизелебудування, центрами якого є Первомайськ (Миколаївська обл.), Токмак (Запорізька обл.), Берислав (Херсонська обл.). Підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості концентруються в багатьох містах України, зокрема в Дніпропетровську, Києві, Львові, Полтаві, Мелітополі, Тернополі, Каховці, Хмельницькому, Рівному, Броварах.
Розвиток електроенергетики неможливий без кабелю, виробництво якого розміщено в Харкові, Донецьку, Одесі, Києві, Бердянську, Кам'янець-Подільському. Електроізоляційні матеріали, в тому числі і для кабелю, виробляють у Львові, Луганську, Слов'янську та Первомайську (Житомирська обл.).[25]
продолжение
--PAGE_BREAK--4. Екологічні аспекти функціонування машинобудівного комплексу України
Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і дуже шкодить їх екологічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води. Так, в Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання «Дніпроважмаш» щорічно скидає в Дніпро 2365,2 тис. м3 забруднених стічних вод, завод прокатних валків — 250 тис. м3. У Запоріжжі викиди Дніпровського електродного заводу в атмосферу становлять 35 % загальноміських, причому 80 % з них є канцерогенними речовинами першого класу небезпечності. До речі, понад 50 % всіх викидів у атмосферу цього міста дає ПО «Запоріжсталь» (понад 150 тис. т шкідливих речовин щороку). Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотню. Але незважаючи на те, що більшість з них (а також приладобудівних і радіоелектронних) збудовано в останні десятиліття, на багатьох з них газо- й водоочисні споруди або несправні, або діють неефективно (одеський «Агроагрегат», миколаївський «Ніконд», чернівецький металообробний, дніпропетровський «Південний машинобудівний» та ін.).[17]
Сучасне машинобудування розвивається на базі великих виробничих об'єднань, що включають заготівельні і ковальсько-пресові цехи, цехи хімічної і механічної обробки металів, цехи покриттів і велике ливарне виробництво. До складу підприємств входять також випробувальні станції, ТЕЦ і допоміжні підрозділу. У процесі виробництва машин та устаткування широко використовують зварювальні роботи, механічну обробку металів, переробку неметалічних матеріалів, лакофарбові операції і т.п.
Ливарні цехи. Найбільш великими джерелами пило-та газовиділення в атмосферу в ливарних цехах є: вагранки, електродуговіі індукційні печі, ділянки складування і переробки шихти і формувальних матеріалів; ділянки вибивки і очищення лиття.
При плавці 1 т.металу у відкритих чавуну-ливарних вагранках виділяється 900-1200 куб.м. колошникового газу, що містить оксиди вуглецю, сірки і азоту, пари масел, полідісперсную пил і ін.При розведенні колошникового газу повітрям, підсмоктується через завалочне вікно вагранки, кількість відходять газів збільшується в 1,5 — 3,5 рази.
При плавці сталі в індукційних печах, в порівнянні з електродуговими виділяється незначна кількість газів і в 5-6 разів менше пилу, за розміром більш великого.
При литтіпід дією теплоти рідкого металу з формувальних сумішей виділяються бензол, фенол, формальдегід, метанол та інші токсичні речовини, кількість яких залежить від складу формувальних сумішей, маси і способу отримання відливання і ряду інших факторів.
Від ділянок вибивки литва на 1 м2 площі решітки виділяється до 45-60 кг/год пилу, 5-6 кг/год оксиду вуглецю, до 3 кг/год аміаку. Значними виділеннями пилу супроводжуються процеси очищення та обрубки лиття. Робота піскоструминних і дробеструменнихкамер, очисних барабанів і столів супроводжується інтенсивним виділенням пилу до медіанного розміром 20-60 мкм. Концентрація пилу в повітрі, що відводиться від камер і барабанів, складає 2-15 мг/м3.
Значна кількість пилу і газів виділяється в атмосферу ділянками ливарних цехів з приготування, переробки та використання шихти і формувальних матеріалів.
Ковальсько-пресові і прокатні цехи. У процесах нагрівання й обробки металу в ковальсько-пресових і прокатних цехах виділяються пил, кислотний і масляний аерозоль (туман), оксид вуглецю, діоксид сірки та ін.
При прокатці пил утворюється головним чином у результаті подрібнення окалини валками, при цьому 20% пилу має розмір часток менше10 мкм. Викид пилу з цеху складає в середньому 200 г на 1 т товарного прокату. Якщо в процесі прокату застосовується вогнева зачистка поверхні заготовки, то вихід пилу зростає до 500-2000 г/т.
При використанні в ковальсько-пресових цехах для нагрівання металу полум'яних печей в атмосферу викидаються оксиди вуглецю, сірки, азоту та інші продукти згоряння. Загальнообмінноювентиляцією ковальсько-пресового цеху в атмосферу викидаються оксиди вуглецю та азоту, діоксид сірки. Від прольотів з молотками викиди оксиду вуглецю на 1 т палива становлять 7 кг/т(газ або мазут), діоксиду сірки — 5,2 кг/т (мазут); від прольотів з пресами і кувальним машинами -відповідно 3 і 2,2 кг/т.
Термічні цехи. Вентиляційнеповітря, що викидається з термічних цехів, зазвичай забрудненепарами і продуктами горіння олії, аміаком, ціанистим воднем та іншими речовинами, які надходять до системи місцевої витяжної вентиляції від ванн і агрегатів для термічної обробки. Джерелами забруднень в термічних цехах є також нагрівальні печі, що працюють на рідкому й газоподібному паливі, а також дробеструменні і дробеметні камери.[22]
Згальванічних цехів шкідливі речовини виходятьу вигляді пилу, тонкодисперсного туману, пари і газів. Найбільш інтенсивно шкідливі речовини виділяються в процесах кислотного і лужного травлення. При нанесенні гальванічних покриттів (вороніння, фосфатування, анодування тощо) утворюються різні шкідливі речовини. Так, при фосфатування виробів виділяється фтористий водень, концентрація якого в відводиться повітрі досягає 1.2 — 15 г/м3. Концентрації HCL, H2S04, HCN, Cr2O3, NO2, NaOH та ін.в повітрі коливаються в значних межах, що вимагає спеціального очищення повітря перед викидом в атмосферу. При проведенні підготовчих операцій в гальванічних цехах (механічнеочищення і знежирення поверхонь) виділяються пил, пари бензину, гасу, трихлоретилен, тумани лугів.
Цехи механічної обробки. Механічна обробка металів на верстатах супроводжується виділенням пилу, стружки, туманів масел і емульсій. Медіанний розмір пилу 38 мкм при середньоквадратичне відхилення 1,64; щільність матеріалу частинок пилу 4,23 г/см3.
Цехи виробництва неметалічних матеріалів. У машинобудуванні широке застосування знаходять склопластики, які містять скловолокнисті наповнювач й сполучні смоли (ненасичені поліефірні, фенолоформальдегідніі епоксидні). При виробництві ебонітових виробів у вентиляційну систему потрапляють SO2, CO, H2S, пари бензину, толуолу, гліцерину, пил. Особливо багато шкідливих викидів відбувається в процесі виробництва пластмас, синтетичних волокон і т.п.
Зварювальні цехи. На ділянках зварювання та різання металів склад і маса виделяющіся шкідливих речовин залежить від виду і режимів технологічного процесу, властивостей застосовуваних зварювальних і зварювальних металів. Найбільші виділення шкідливих речовин характерні для процесу ручного електродугового зварювання покритими електродами. При витраті 1 кг електродів в процесі ручного дугового зварювання сталіутворюється до 40 г.пилу, 2 г.фтористого водню, 1,5 г оксидів вуглецю та азоту; в процесі зварювання чавунів — до 45 г.пилу і 1,9 г.фтористого водню.
При напівавтоматичномуй автоматичномузварюванні(в захисному середовищі і без нього) загальна маса виділяються виділяються шкідливих речовин менше в 1.5-2 рази, а при зварюванні під флюсом — у 4-6 разів.
продолжение
--PAGE_BREAK--5. Напрями розвитку машинобудівного комплексу в умовах глобалізації
Економічна криза в Україні, яка торкнулася всіх галузей економіки, супроводжувалася падінням загального обсягу виробленої продукції в машинобудуванні. Призупинити це падіння можливо тільки за рахунок істотних структурних змін в організації виробництва на підприємствах, які були б адекватними умовам формування та розвитку ринкових відносин в економіці України, а також за рахунок здійснення структурних змін у напрямку пристосування виробництва до потреб розвитку внутрішнього ринку (з урахуванням його потенційного попиту). Тому структурні перетворення вітчизняного машинобудування є нагальною необхідністю.
Державний комітет статистики оприлюднив дані, які свідчать про різке збільшення обсягів експорту машинобудівної продукції з України. За даними Держкомстату, основною причиною зростання є прискорення темпів зростання експорту. Швидше за все, це пов'язано з експортом до сусідньої Росії, де активно ведеться модернізація основних фондів за держпрограмами. Якби модернізація велася в Україні, наші виробники заробили б удвічі менше, трохи втративши на вартості, оскільки експортна продукція завжди дорожча за внутрішню. Водночас, тенденція масового експорту до Росії вважається такою, що насторожує – знижується стійкість української економіки.[8]
Розглянемо фактори, які впливають на формування машинобудівної галузі.
Насамперед основним елементом, який негативно впливає на розвиток машинобудування, є недосконала нормативно-правова база, яка регулює усі відносини між різними суб’єктами процесу реанімування машинобудування. Сюди входить негармонійна регіональна політика, несприятливий інвестиційний клімат, часті зміни нормативно-правової бази, нестабільна економічна ситуація.
Другим елементом впливу є фінансування розвитку машинобудування. Джерелами коштів виступають держані асигнування, фінансування галузі за рахунок коштів, закладених у бюджеті, кошти місцевих органів влади. Частка таких джерел у фінансуванні розвитку цієї галузі є незначною та недостатньою, покладатися лише на державні надходження є недоцільно, тому що навіть і якщо передбачені відповідні кошти у бюджетах, то це не є гарантією, що відповідні кошти надійдуть у галузь, оскільки наявність дефіциту бюджету та недостатність надходжень, що призупиняють відповідне фінансування.
Основним джерелом фінансування розвитку машинобудівної галузі є власні кошти самих підприємств. Також кошти надходять від вітчизняних та зарубіжних інвесторів, але їх частка у загальному обсязі вкладень незначна. Ще одним джерелом фінансування виступають кредити банків, але великі відсотки за кредит та відсутність пільгових умов для позичальників, стають основними причинами відмови від використання такого джерела коштів. Тому необхідно шукати інші форми фінансування розвитку машинобудівної бази для забезпечення процесу утилізації в регіоні. Потрібно створити спеціалізований фонд, який акумулював би відповідні кошти. До надходжень у такий фонд можна зарахувати частку витрат підприємств регіону на очисні споруди та інші заходи, які спрямовані на зниження рівня викидів у навколишнє середовище, збори за забруднення навколишнього середовища, які сплачуються юридичними особами в місцеві бюджети, надходження від підвищення ставки відповідних зборів та стягнення з фізичних осіб, у значно більших розмірах, за забруднення навколишнього середовища.
Наступним елементом, який відіграє важливу роль у реанімуванні машинобудування для забезпечення процесу утилізації є інноваційний розвиток галузі. Нині рівень інноваційної діяльності, новітніх розробок та науково-дослідницьких робіт загалом у промисловості дуже низький, хоча машинобудування займає перші позиції по інноваційній активності та випуску інноваційної продукції. Але порівняно з розвиненими країнами, де обсяг реалізованої інноваційної продукції 30–70%, коли в Україні цей показник – 5,8%.
За даними експертної оцінки, основними факторами, що перешкоджають технологічним інноваціям, є: нестача власних коштів (40%), низький рівень науково-технічного потенціалу (27%), нестача фінансової підтримки держави (17%), висока вартість технологічних інновацій (16%).
За підсумками січня-квітня 2009 року порівняно з аналогічним періодом 2008 року (за даними Держкомстату України) на підприємствах машинобудування темп промислової продукції становив 46,3 відсотка (у січні-лютому поточного року – 45,4 відсотка), у тому числі на:
— підприємствах з виробництва електричного, електронного та оптичного устатковання – 60,7 відсотка (58,4 відсотка)
- з виробництва машин та устатковання – 51,0 відсотка (49,7 відсотка)
- з виробництва транспортних засобів та устатковання – 36,2 відсотка (36,4 відсотка).
У машинобудуванні у квітні відбулось зниження обсягів виробництва на 2,5 відсотка порівняно до березня 2009 року.
Рис. 4. Динаміка індексу обсягів продукції машинобудівної промисловості
У квітні 2009 року спостерігається зростання основних видів продукції машинобудування порівняно з березнем цього року, зокрема у 5,6 разів збільшено виробництво:
- тракторів для сільського та лісового господарства (17 шт. вироблено у квітні)
- у 5 разів – автомобілів вантажних (22 шт.)
- у 2 рази – сівалок (380 шт.)
- у 2,1 рази – холодильників побутових (25,8 тис. шт.)
- майже у два рази – трансформаторів електричних (1,0 млн. шт.) тощо.
Тому основними шляхами активізації інноваційної діяльності у регіонах можна вважати: розробку і запровадження механізму надання пільг підприємствам машинобудівної галузі, що впроваджують і реалізують інноваційну продукцію, поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки. Також важливим аргументом здійснення інноваційної діяльності є збалансована налагоджена та ефективна державна інноваційна політика.
Наступний фактор впливу – це купівля ліцензій патентів на об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо), які уже створені за новітніми технологіями в інших країнах, для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та випуску інноваційної продукції.
Особливо загрозливою для інтеграційних процесів є негативна тенденція низької загальноекономічної діяльності у сфері отримання охоронних документів в Україні, що пояснюється низькою організаційною активністю ринку промислової власності загалом, та низьким технічним рівнем більшості продукції, а також цілою низкою причин, зокрема: нестабільністю економічної ситуації і різким спадом виробництва; зростанням вимог до відбору винаходів; зростанням вартості оплати всіх операцій, пов’язаних з реєстрацією об’єктів інтелектуальної власності та підтримкою статусу патенту тощо. У зв’язку з цим, нагальною постає проблема регулювання ринку промислової власності, що полягає у розроблені такого нормативно-правового механізму, який би враховував особливості правовідносин національного, міждержавного і міжнародного характеру стосовно окремих видів промислової власності. [8]
Разом з тим, державі слід було б звернути увагу на митне законодавство і проблеми з оподаткуванням. Підприємствам це допомогло б значно більше, ніж просте вливання коштів. Що стало основним рушійним елементом у зростанні обсягів продукції машинобудування? Якщо брати, наприклад, вітчизняний автопром, то тут спостерігається зростання за рахунок споживчих кредитів і росту загальної платоспроможності населення. Споживчі кредити зіграли основоположну роль – з кожним роком вони все доступніші, що допомагає українцям купувати машини на вигідніших умовах. Таким чином, збільшення попиту на автомобілі складає в минулому і поточному роках 30%-40%.[18]
Істотне зростання експорту продукції сільського господарства, в свою чергу, стимулює придбання новішої сільськогосподарської техніки.
Усі перераховані вище чинники – стимулятори зростання внутрішнього ринку споживання продукції машинобудування. Проте, вони все ж таки менш істотні, порівняно з тим, скільки української техніки щодня відправляється на експорт. Частка експорту вітчизняної продукції машинобудування коливається від 50% до 99% залежно від підгалузі. У такому разі, в порівнянні з минулим роком, можна говорити про певний стрибок.
Міжнародний центр перспективних досліджень каже, що причиною різкого зростання виробництва слугує те, що внутрішнім виробникам стало вигідно випускати продукцію та інвестувати. Різко зріс попит на вагони. А у виробництві устаткування темпи зростання не такі високі, що частково пов'язане з високими темпами імпорту машинного устаткування. Перспективи в підгалузі хороші, оскільки інвестиційний попит залишатиметься високим завдяки необхідності підвищення енергоефективності виробництва. Ми очікуємо, що темпи зростання в машинобудуванні сповільнюватимуться в найближчі кілька років. В основному, завдяки транспортному машинобудуванню.
Розвиваються енергетичні потужності. Сьогодні в Україні вони донині в дефіциті. Потрібні нові генерації і, відповідно, проектуються нові станції. По-друге, переважна частина існуючих енергопотужностей вже потребує капітального ремонту. Ті самі гідростанції Дніпровського каскаду вже експлуатуються в середньому протягом 50 років, і вимагають капремонту. Не ремонтувати їх не можна, що стимулює пошук коштів із бюджету. Зокрема, Всесвітній банк фінансує ремонт гідропотужностей Дніпровського каскаду, що дозволяє додавати замовлення вітчизняним підприємствам. По-третє, значно розвинувся приватний сектор економіки. Нові власники і приватні компанії зацікавлені в оновленні основних фондів. Я повинен відзначити, що будь-яка галузь машинобудування вимагає енергоспоживання. Тому приватні енергетичні компанії, що формуються в Україні, зацікавлені у відновленні основних фондів, що призводить до додаткових замовлень на підприємствах машинобудування. Щодо перспектив зарубіжних ринків: у Росії помітне зростання виробництва, що вимагає додаткових енергетичних потужностей. Це й наші замовлення, зокрема. Відповідно, наше завдання – бути конкурентоспроможними, відповідати потребам ринку, пропонувати свої послуги в, прямо скажемо, важкій конкурентній боротьбі. Наймогутніші наші суперники – французький Alstom, німецький Siemens, російські «Силові машини», ряд китайський турбінних і генераторних заводів.
Попри те, 67% продукції «Турбоатома» йде на експорт. Ми поставляємо в країни Азійського економічного басейну – Індія, Китай, Філіппіни, а також до Мексики, Латинської Америки. Там теж потрібні нові потужності. Ми знаходимось у тому секторі машинобудівної галузі, який має великий пакет замовлень. На наступний рік ми повністю завантажили своє гідравлічне виробництво – гідротурбіни. Вже практично сформований пакет замовлень на паровиробництво. Ми цей рік у товарному випуску закінчимо в межах 400 мільйонів. А портфель замовлень сформований на мільярд протягом найближчих трьох років. Крім того, ми ведемо кампанію щодо договорів наступного періоду. Маємо можливість не просто шукати договори, а й можемо обирати ті, в яких найбільша рентабельність. За 9 місяців ми отримали 30 мільйонів гривень прибутку. При тому, що в 2007 ми отримали трохи менше за підсумками всього року. Це один із найвищих показників в Україні. Темпи зростання реалізації складають 148%. Разом з тим, держава повинна надавати підтримку галузі, створювати умови для роботи. Нам дуже заважають працювати проблеми з ПДВ. Припустімо, ми вантажимо продукцію на експорт, в той самий час отримуючи заготовки по імпорту. А митниця не приймає векселі, видані податковою. Отже, держава ставить виробника у важкі умови штучно. Чим більше підприємство працює на експорт, тим йому важче економічно.[12]
Можна відзначити позитивні тенденції у зростанні вагоно- і тепловозобудування, у зв'язку з модернізацією залізниць, що розгортається в Росії. Також можна відзначити зростання в енергетичному машинобудуванні. Цьому сприяє постійне зростання цін на енергоносії, що вимагає впровадження енергозберігаючих технологій. У Європі модернізація енергетичного сектора почалася давно, а в країнах СНД тільки розпочинається. Разом з тим, експерти відзначають циклічність зростання-спаду в галузі. Із закінченням вищезазначених держпрограм у Росії, в українських виробників можуть виникнути серйозні проблеми з ринками збуту своїй продукції.
продолжение
--PAGE_BREAK--