План
Розділ 1. Особливості економічного розвитку країни
1.1 Розвиток економіки Малайзії
1.1.1 Уповільнення темпу економічного зростання Малайзії
1.1.2 «Перспектива — 2020 року»
1.2 Економіка в період Британської колонізації
1.3 Тенденції економічного розвитку Малайзії в 1960-і роки
1.3.1 Зовнішня торгівля в 1960-і роки
1.4 Основні риси соціально-економічної моделі
1.4.1 Зовнішні фактори розвитку
Розділ 2. Становлення і розвиток сільського господарства Малайзії
2.1 Загальна характеристика сільського господарства
2.1.1 Рибальство
2.1.2 Лісове господарство та обробка деревини
2.1.3 Обробна промисловість
2.1.4 Бідне сільське населення
2.2 Становлення сільського господарства
2.3 Контроль над плантаціями в Малайзії
2.4 Середні приватні господарства
Вступ
Малайзія — країна з економікою, що розвивається.Вона належить до групи найбільш багатих і розвинених країн, що розвиваються — до Нових Індустріальним Країнам (НІС).
З 1970 року Малайзія почала перехід відекономіки, заснованої на сільському господарстві і видобутку корисних копалин,до економіки, більш заснованої на промисловості. За допомогою різних країн,індустрія почала розвиватися, і протягом декількох років експорт Малайзії став«двигуном» зростання економіки країни.
Важливим фактором є галузева структура ВВП. УМалайзії сільське господарство і промисловість займають значну частину ВВП.
Малайзія — аграрна країна. Жаркий вологийклімат дозволяє вирощувати багато сільськогосподарських культур: каучуковірослини, пальми (для одержання олії), фрукти. Сільське господарство Малайзії зколоніального часу в основному зберігає структуру, в якій переважаючимелементом є землеробство. Тваринництво розвинене слабко. Індустріальні методивирощування худоби, так само, як і лову риби, тільки починають упроваджуватися.Сільське господарство, залишаючись домінуючою галуззю економіки, в колоніальнийперіод відрізнялося крайньої відсталістю матеріально-технічної бази, низькимрівнем розвитку продуктивних сил та продуктивності праці, повільними темпамизростання виробництва.
У Малайзії є вихід до моря, що дозволяє ловитирибу і морепродукти. Дощові тропічні ліси, мають величезним запасом деревини.Друга важлива стаття доходу Малайзії — промисловість. Головним економічнимдосягненням країни слід вважати розвиток промисловості, особливо тих їїгалузей, які працюють на експорт.
Розділ 1. Особливості економічного розвиткукраїни
1.1 Розвиток економіки Малайзії
Розвиток експортного виробництва сприялостворенню в Сабаху і Сараваці сучасних доріг і портового господарства. УСабаху, на північно-західному узбережжі, була побудована невелика залізнадорога. У Сабаху і Сараваці прокладено кілька сучасних шосейних доріг відморських портів в глиб території, але дорожньої мережі як такої не існувало,тому що дороги не були пов'язані один з одним.
Масштаби промислового розвитку ПівнічногоКалімантану були ще менше, ніж в Малайї. Крім нафтопереробного заводу концерну«Ройал Датч-Шелл», у Сараваці, на Північному Калімантані не було великихпідприємств. Фабрична промисловість була представлена невеликим числомпідприємств по первинній переробці каучуку та лісопильних заводів. Ремонтомімпортних виробів і виробництвом нескладних предметів домашнього ужиткузаймалися дрібні кустарні і напівкустарні підприємства, які завдяки дешевизнісвоєї продукції могли витримувати конкуренцію імпортних, в першу чергуанглійських, промислових товарів. До того ж доставка останніх у внутрішнірайони Сабаха і Саравака була ускладнена через бездоріжжя та великихтранспортних витрат. Більш складний ремонт імпортних виробів проводився вСінгапурі.
В кінці 50-х — початку 60-х років, тобто, вперіод, що безпосередньо передував утворенню Федерації Малайзія, економікаМалайї і територій Північного Калімантану зберігала яскраво вираженийаграр-но-сировинний характер. Провідними її галузями залишалися сільське господарствоі гірничодобувна промисловість, де створювалася велика частина ВВП, і булозайнято більшість самодіяльного населення. У Малайї (за Сабах і Саравак такідані за цей період відсутні) в 1962 р. ВВП склав 5 527 млн. малайських доларів,з них 33% припадало на сільське господарство (включаючи лісове та рибнегосподарство) і 7% — на гірничодобувну промисловість. Характерно, що нагірничодобувну промисловість припадало 45% ВВП, створеного у сфері промисловоговиробництва, хоча при цьому враховувалися не тільки фабричні підприємства, а йпідприємства кустарної і напівкустарною обробної промисловості.
1.1.1 Уповільнення темпу економічногозростання Малайзії
У середині 80-х років у зв'язку іззагостренням кризових явищ у світовому капіталістичному господарстві, падіннямсвітових цін на сировину і зростанням протекціонізму з боку промисловорозвинених капіталістичних країн відбулося уповільнення темпів економічногорозвитку Малайзії. Це спричинило за собою погіршення становища населеннякраїни, особливо найбідніших його верств, викликало зростання напруженості увнутрішньополітичній обстановці й зумовило перегрупування політичних сил вокремих партіях, насамперед у КАМ, а також в політичних партіях Сабаха.
Побоюючись, що ці події можуть бутивикористані опозицією, уряд країни пішов на проведення в серпні 1986 р.дострокових виборів в Законодавчі збори, термін повноважень якого минав учервні 1987 р. Передвиборна кампанія проводилася в стислі терміни, що не даломожливості вироблення чіткої платформи опозиційним силам. Хоча більшістьпартій, які заявляли на перших порах про те, що вони перебувають в опозиції доправлячого Національному фронту, і об'єдналися у тимчасову коаліцію, але далеконе всіх задовольняв їх загальний гасло про перетворення Малайзії на ісламськудержаву.
1.1.2 «Перспектива — 2020 року»
До другого 10-річчю 21 століття уряд Малайзіїпоставило завдання створення в країні розвинутої економіки; ця програмаотримала назву «Перспектива 2020». Для успішного її виконаннянеобхідно вирішити ряд проблем. Одна з першочергових — домогтися більш широкоговпровадження сучасних технологій в інтересах прискорення загальногоекономічного зростання. Серед важливих завдань — поліпшення системи підготовкикадрів, підвищення їх загальноосвітнього рівня. Ще одне завдання полягає втому, щоб забезпечити більш рівномірний розвиток економіки в ПівострівнійМалайзії та Східної Малайзії.
1.2 Економіка в період Британськоїколонізації
За даними перепису населення 1957 р., з 2 165тис. самодіяльного населення Малайї в сільському господарстві було зайнято 58%,а у промисловості — лише 9%. У виробництві сільськогосподарського і мінеральноїсировини і продовольства було зайнято 60% самодіяльного населення Малайї.Значна кількість працівників використовувалося в первинній переробці,транспортуванні та обслуговуванні вивезення сировини за кордон. За оцінкоюрадянського дослідника Ф. А. Трініча, у виробництві, обробка та вивезеннісировини з Малайї в останні роки колоніального панування було задіяно не менше50% самодіяльного населення країни. Фактично всі основні галузі сільськогогосподарства і промисловості, а значною мірою і транспорт працювали назовнішній ринок. У виробництві товарів на внутрішній ринок була зайнята тільки1 / 3 всього самодіяльного населення. За рахунок власного виробництва Малайямогла задовольняти лише меншу частину потреб населення і народногогосподарства. Країна перебувала у винятково великій залежності від ввезенняпродовольства, палива, промислових товарів як виробничого, так і споживчогопризначення.
Положення, що склалося в економіці Малайї вроки прямого колоніального панування Великобританії, мало змінилося і за рокиіснування Малайської Федерації.
На Північному Калімантані частка аграрногосектору в економіці була ще вищою, ніж в Малайї: у сільському та лісовомугосподарстві Сабаха в 1960 р. було зайнято 80,5% самодіяльного населення,Саравака — 81,4%. У промисловості в 1960 р. працювало у Сабаху всього 7 тис. ів Сараваці — 13 тис. чоловік. Основна маса промислового персоналу Сабаха іСаравака була зайнята на кустарних підприємствах.
Рівень господарського розвитку і особливостіспеціалізації економіки Малайї на початку 60-х років характеризувалисянаступними даними. Тут оброблялося лише 2,5 млн. га, з них близько 2 млн. габуло зайнято багаторічними експортними культурами: каучуконосом (близько 1,6млн. га), олійної і кокосової пальмами, ананасами, перцем і т. д. Посівиосновної продовольчої культури — рису займали лише близько 300 тис. га. У 1960р. в країні діяло 2382 плантаційних господарства загальною площею 1 020 тис. га(тобто близько 40% всієї оброблюваної площі). У цих господарствах було зайнято260 тис. плантацій. У плантаційне секторі налічувалося більше 2,2 тис.каучукових плантацій з площею насаджень каучуконосів близько 750 тис. га. У 1960-1962рр… в Малайї вироблялося більше 700 тис. т каучуку (у тому числі понад 400тис. т — на плантаціях), 160 тис.т копри, 100 тис.т пальмового масла, 140 тис.т ананасів. А виробництво рису становило лише близько 500 тис. т. В основномудля експорту заготовлялось близько 3 млн. м3 деревини. Гірничодобувнапромисловість давала для експорту 3-4 млн. т залізної руди, 350-450 тис. тбокситів. У країні видобувалося 50-60 тис. т олова (за змістом в руді) івиплавлялося більше 78 тис. т первинного олова, яке все йшло на експорт. Зарозмірами виробництва та експорту каучуку і олова Малайя займала перше місце всвіті.
1.3 Тенденції економічного розвиткуМалайзії в 1960-і роки
Розвитку експортного виробництва відповідав іпевний рівень виробничої інфраструктури. У 1960 р, протяжність залізничноїмережі в Малайї досягла 2092 км і мережі шосейних доріг 11 тис. км, при цьому 9тис. км становили асфальтовані дороги. Автопарк країни налічував близько 130тис. автомобілів, з них близько 100 тис. — легкових. На початку 60-х роківчерез морські порти Малайї щорічно проходило 11-13 млн. т зовнішньоторговельнихвантажів. Однак слід зазначити, що в цілому портове господарство Малайї неотримало великого розвитку. Значна частина зовнішньоторговельних вантажів накаботажних судах прямувала в Сінгапур для реекспорту. Через Сінгапур Малайяотримувала і чимала кількість імпортних вантажів, які в Сінгапур доставлялисяна океанських, а звідти розвозилися каботажними судами по дрібних малайськимпортів. Найбільшого розвитку в роки колоніального режиму і в період МалайськоїФедерації отримали два основних морських порту на західному узбережжі — Порт-Суеттенхем (тепер — Порт-Келанг) і Джорджтаун (Порт-Пінанг).
У роки колоніального режиму і існуванняМалайської Федерації повітряний транспорт країни був лише в стадії становлення.Повітряні лінії пов'язували столицю країни тільки з декількома великими містамиМалайї, з Сінгапуром і адміністративними центрами Сабаха і Саравака.
Для Малайї того часу характерний дуже слабкийрозвиток електроенергетики. Електростанції країни мали сумарну потужністьвсього 305 тис. кВт, а виробництво електроенергії в 1962 р. склало близько 1,5млрд. кВт-год.
Експортна спрямованість розвитку економікиМалайї обумовила велику роль зовнішньої торгівлі і високі цифризовнішньоторговельного товарообігу, який на початку 60-х років досягав усередньому 5 млрд. малайських доларів на рік. Вартість вивозу перевищувалавартість ввезення, і країна всі ці роки мала позитивний торговельний баланс.Доходи від зовнішньої торгівлі використовувалися для оплати послуг іноземноготранспорту, погашення зовнішньої заборгованості за позиками, виплати великихприбутків іноземних інвесторів, на різні витрати уряду Малайської Федерації закордоном.
Незважаючи на більш високу роль аграрногосектору в економіці, рівень розвитку сільського господарства ПівнічногоКалімантану був нижче, ніж в Малайї, На початку 60-х років на ПівнічномуКалімантані постійно оброблялося лише близько 0,6 млн. га землі, в тому числікілька більше 180 тис. га — у Сабасі і близько 380 тис. га — у Сараваці. Підбагаторічними культурами, велика частина яких давала експортну продукцію, вСабаху було зайнято близько 140 тис. га, а в Сараваці-близько 250 тис. га (утому числі під каучуконосом — відповідно близько 90 і 140 тис. га). У Сабаху наплантаціях було 30 тис. га каучуконосів. На початку 60-х років в Сабаху щорічновироблялося дещо більше 20 тис. т каучуку, близько 30 тис. т копри, трохи кави,3-4 тис. т тютюну. Саравак давав близько 45 тис. т каучуку, близько 10 тис. ткопри і стільки ж перцю. У той же час виробництво рису в Сабаху становило 70-80тис. т, а в Сараваці-трохи більше 100 тис. т на рік. Лісове господарство цихтериторій давало щорічно відповідно 2-З і 1-1,5 млн. м3 деревини. У Саравацідобувалося 200-300 тис. т бокситів і близько 100 тис. т нафти. Виробнича інфраструктура на ПівнічномуКалімантані була ще менш розвинена, ніж в Малайї. Потужність електростанцій вСабаху у 1962 р. становила лише 12,3 тис. кВт, а в Сараваці — 18,2 тис. кВт.Все виробництво електроенергії на Північному Калімантані ледь досягало 70 млн.кВт-год на рік, у тому числі 44 млн. кВт-г на Сараваці.
Настільки ж характерно для ПівнічногоКалімантану відставання у розвитку дорожньої мережі. Лише в Сабаху булапобудована невелика (менше 200 км) залізниця. Довжина безрейковими доріг напочатку 60-х років в Сабаху становила близько 2 тис. км, а в Сараваці — менше1,5 тис. км, при цьому більше половини їх протяжності припадало на грунтові,гравійні та щебеневі дороги. Вантажообіг морських портів у зазначений період вСабаху дорівнював близько 2 млн. т, а в Сараваці — 5-6 млн. т. Його розміри вСабаху залежали в основному від вивозу деревини, а в Сараваці — нафти інафтопродуктів, при цьому велику частину вивезення сирої нафти склав реекспортіз сусіднього Брунею, де були відсутні портові споруди для її завантаження.
1.3.1 Зовнішня торгівля в 1960-і роки
Розміри зовнішньої торгівлі колоній ПівнічногоКалімантану були набагато менше, ніж Малайї. Зовнішньоторговельний оборотСабаха був на початку 60-х років менше 500 млн. малайських доларів, а вСараваці — трохи більше 800 млн. малайських доларів, при цьому в останньомузначна частина його припадала на вартість реекспорту нафти.
Вузька сировинна світогосподарськаспеціалізація Малайї і Північного Калімантану знайшла своє відображення уструктурі їх експорту. Більше 25 всієї вартості експорту Малайї в 1962 р.припадало на каучук і понад 75 — на олово. У Сабаху більше 1 / 3 експорту (увартісному вираженні) становив вивезення деревини, а в Сараваці близько 2 / 3експорту падало на нафтопродукти та каучук.
Одночасно зі зростанням експорту рослинного імінерального сировини зростала залежність від імпорту продовольства, особливозерна, і промислових товарів не тільки виробничого призначення, але і предметівширокого споживання. На початку 60-х років Малайя за рахунок власноговиробництва могла задовольнити тільки половину своїх потреб у рисі. Сабах іСаравак, більше забезпечені власним продовольством, також не могли обходитисябез імпорту рису та інших зернових продуктів.
Особливості історичного розвитку господарстваМалайї і територій Північного Калімантану в колоніальний період зумовилиспецифіку їх зовнішньоторговельних відносин, що характеризуються, зокрема,крайньої обмеженістю їх зв'язків один з одним, незважаючи на географічнублизькість. На початку 60-х років імпорт Малайї з Сабаха і Саравака (разом) неперевищував 0,1% усього її імпорту, а експорт на Північний Калімантан був менше0,5% вартості всього малайського експорту. Настільки ж незначними булиторгово-економічні зв'язки між Сабахом і Сараваком. За офіційними даними (невраховує невелику торгівлю між жителями, які проживають у прикордонних районахобох територій), товарообіг між Сабахом і Сараваком в 1962 р. дорівнював лише1% т всього зовнішньоторговельного обороту Сабаха і 0,5% зовнішньоторговельногообороту Саравака.
Як Малайська Федерація, так і територіїПівнічного Калімантану в період, що безпосередньо передував їх об'єднання уФедерацію Малайзія, залишалися заповідним полем діяльності іноземного, особливоанглійської, капіталу, особливі права якої були гарантовані політичноюзалежністю Малайї і Північного Калімантану від Великобританії. Іноземнийкапітал контролював усі сфери їх господарської діяльності, при цьому йогобезпосередню участь концентрувалося в галузях експортного виробництва. У тихвипадках, коли іноземний капітал безпосередньо не брав участь у виробництві,він впливав на розміри і характер розвитку останнього шляхом участі у збутіпродукції.
Головну роль у виробництві, зовнішньоїторгівлі та кредитно-фінансовій системі Малайї і Північного Калімантану гралибританські монополії.
На початку 60-х років англійської капіталуналежало понад 80% загальної площі всіх іноземних плантацій Малайї, в томучислі 87% їх площі під каучуконосом, 64%-під олійної пальмою, 88% — підкокосовою пальмою і більше 95% — під іншими культурами. Іноземні підприємстваволоділи 67% загальної площі всіх плантацій Малайї. У руках британськихпідприємців і компаній знаходилося більше 60% видобутку олов'яної руди і всявиплавка олова.
У господарстві Малайї, Сабаха і Саравака,особливо в сільськогосподарському виробництві, провідну роль грали такіанглійські монополії, як «Гаррісонс енд Кросфілд», «Гутрі», «Боустед-Баттері»,«PEA — Камбербах», «Т. Барлоу »,« Сайм Дербі », гумотехнічних концерн"Данлоп "і англо-голландська« Юніле-вір ». Великі монополії з інших країнбули представлені французької «Сокфін» та датської «Іст-Ейші-етик компані», У1960 р. 17 англійських монополій контролювали в Малайї 264 плантаційні компаніїз 466 плантаціями.
У видобутку олов'яної руди провідноюмонополією була англійська корпорація «Лондон тин», а у виплавці олова — «Консолидейтед тин смелтерз». У кредитно-фінансовій сфері Малайї і ПівнічногоКалімантану головну роль грали англійські банки.
Безмежна експлуатація природних і людськихресурсів Малайї і Північного Калімантану забезпечувала іноземному капіталуотримання високих прибутків, які в основному вивозилися за кордон. Вивізвеликих фінансових коштів за кордон знекровлює економіку Малайї, Сабаха іСаравака і був великою перешкодою на шляху їх подальшого розвитку.
1.4 Основні риси соціально-економічноїмоделі
Динамізм, характерний для економіки Малайзіїпротягом 70-х і особливо 80-90-х рр.., Багато в чому базувався на довгостроковійдержавній політиці підтримки стабільного розвитку аграрної сфери івипереджаючого зростання орієнтованої на експорт промисловості.
В основі цієї політики лежить мобілізаціявнутрішніх джерел фінансування: у середині 90-х рр… норма заощаджень виросладо 37%, а норма капіталовкладень — до 39%, тоді як у 60-і рр… вони становиливідповідно 28 і 14%, при цьому спостерігався відтік капіталу за кордон. У тойже час уряд активно залучає іноземні капіталовкладення: частка іноземних прямихінвестицій в основний капітал досягає 26% (найвищий показник серед країнПівденно-Східної Азії, не рахуючи Сінгапуру).
Аграрний сектор економіки одержує підтримку задопомогою субсидування закупівель сільськогосподарської продукції,централізованого регулювання цін, надання субсидій на придбання машин тадобрив. У результаті в 90-і рр… забезпечувався стійке зростання виробництвапродовольства і сировини для промисловості.
Сучасна промислова політика Малайзії багато вчому визначається також регулюючою роллю держави, хоча масштаби державногорегулювання поступово знижуються. Незважаючи на те, що ставлення бюджетнихвидатків до ВВП скоротилося з 58% в 1981 р. до 25% в 1996 р., уряд продовжуєпідтримувати пріоритетні сектори економіки (насамперед електроніку) шляхомнадання пільгових кредитів і прямого бюджетного фінансування розвиткуінфраструктури. Обробна промисловість розвивається випереджаючими темпами івідповідно зростає її роль в економіці: частка машинобудування у ВВПзбільшилася (у 1996 рр… До 36%).
Однак підтримка вітчизняного бізнесу тадержавного сектора не має на увазі створення «тепличних» умов зарахунок імпортних обмежень, що зберігає здорове конкурентне середовище. У цьомуполягає відмінність Малайзії від багатьох країн, що розвиваються. Крім того, вМалайзії розвиток державного сектора виконувало цільову завдання — перерозподілекономічного потенціалу між різними етнічними групами на користь корінногонаселення. У міру того, як держпідприємства починали успішно функціонувати,вони передавалися в користування малайським бізнесменам.
Збільшення економічного потенціалу дозволилопом'якшити гостроту багатьох соціальних проблем. Частка населення, що проживаєза межею бідності, знизилася з початку 70-х до середини 90-х рр… у містах — з22 до 4,5%, на селі — з 45 до 22%.
1.4.1 Зовнішні фактори розвитку
У 80-90-х рр… формуваласяіндустріально-аграрна економіка, орієнтована на потреби світового ринку.Експортна квота, яка становила в середині 60-х рр… близько 50% ВВП,збільшилася до середини 90-х рр… до 80%. Хоча Малайзія залишається найбільшимпостачальником на світовий ринок каучуку, пальмової олії, олова, вона входитьдо числа провідних експортерів какао-бобів, тропічної деревини, нафти і газу, аз середини 80-х рр… провідною статтею малайзійського експорту стала електроніка.У 90-і рр… Малайзія поряд з США, Японією, Південною Корею та Тайванем увійшладо числа найбільших у світі виробників напівпровідників.
Разом з тим надмірна залежність економіки відстану ринку напівпровідників спонукає уряд стимулювати диверсифікаціюпромислового експорту. Зокрема, у другій половині 90-х рр… Малайзіянамагається утвердитися на світовому ринку як виробника автомобілів.Розширюється також експортоорієнтована виробництво побутової електроніки,текстилю та одягу.
Розділ 2. Становлення і розвиток сільськогогосподарства Малайзії
2.1 Загальна характеристика сільськогогосподарства
Сільське господарство Малайзії з колоніальногочасу в основному зберігає структуру, в якій переважаючим елементом єземлеробство. Тваринництво розвинене слабко. Індустріальні методи вирощуванняхудоби, так само, як і лову риби, тільки починають упроваджуватися. Сільськегосподарство, залишаючись домінуючою галуззю економіки, в колоніальний періодвідрізнялося крайньої відсталістю матеріально-технічної бази, низьким рівнемрозвитку продуктивних сил та продуктивності праці, повільними темпами зростаннявиробництва.
У минулому найважливішим товарним продуктомгалузі в Малайзії був каучук, що поступився лідируючу позицію олійної пальми. Учисло менш значимих культур входять какао, кокосова пальма і чорний перець.Головною продовольчою культурою країни є на рис, близько 87% його посівіврозміщені в Півострівній Малайзії. У 1996 було зібрано близько 2,13 млн. трису, ще 0,5 млн. т довелося імпортувати з Таїланду, В'єтнаму, Індії таПакистану. Щоб зменшити витрати на імпорт продовольства, в країні заохочувалосявиробництво фруктів, овочів, зелених культур, а також кормів для худоби. Площапід плодовими насадженнями розширюється щороку більш як на 6%. Майже половинаїї відведена під таку традиційну для Малайзії культуру, як кокосова пальма.Швидкими темпами прогресували птахівництво і свинарство.
2.1.1 Рибальство
Прискорений розвиток морського промислу вкраїні почалося в 1980-і роки після переоснащення рибальських баркасів. Новісинтетичні снасті забезпечили збільшення уловів. Матеріально-технічні зрушенняі що відкрилися можливості отримання кредитів допомогли зростанню продукціїгалузі до 1,2 млн. т у 1996. Дедалі більшого поширення набуває аквакультура.
2.1.2 Лісове господарство та обробкадеревини
Лісова промисловість поступається за значеннямтільки обробної промисловості і видобутку нафти і газу. Малайзія виступає вякості одного з найбільших експортерів деревини тропічних твердих листянихпорід. У країні розроблені спеціальні програми охорони і відновлення лісовогофонду країни, з цією метою введені заготівельні квоти.
2.1.3 Обробна промисловість
У порівнянні з більшістю інших азіатськихкраїн Малайзія володіє вельми розвиненою промисловістю. У 1996 внесок обробноїпромисловості у ВВП становив приблизно 34,5%. Близько 90% підприємствзосереджені в півострівної частині країни, особливо навколо Куала-Лумпура і вокремих районах штатів Джохор і Пулао-Пінанг. До числа ключових виробництввідноситься підготовка для подальшого експорту таких сировинних товарів, якнафта, каучук, деревина, продукти кокосової і олійної пальми, ананаси. Длязбуту за кордон значною мірою призначені також різноманітні тканини, одяг,електронна апаратура, електрообладнання та електричні побутові прилади,транспортні засоби. На внутрішній ринок надходять харчові продукти, напої,тютюнові вироби, хімічні препарати, будівельні матеріали, сталь.
2.1.4 Бідне сільське населення
У першу чергу це відноситься до найбіднішихверств сільського населення в рисоводческих районах. Вони відчувають величезнунестачу коштів іригації і дренажу, незважаючи на солідні суми, витраченікраїною на ці цілі.
Найбільшою мірою ця причина позначилася нарисоводческих господарствах Саравака і Сабаха, де рис вирощується в основномупідсічно-вогневим способом. Повільно йде в цілому по країні впровадженняспособів підживлення грунтів штучними добривами.
2.2 Становлення сільського господарства
За роки колоніального панування в сільськомугосподарстві Малайї і Північного Калімантану під впливом діяльності іноземногокапіталу склалися два основних сектори виробництва: великі капіталістичніплантаційні господарства, що належали іноземним підприємцям і компаніям, ідрібні господарства місцевого населення. Плантаційні господарства відігравалипровідну роль у виробництві технічних культур для експорту і поставляли насвітовий ринок більшу частину сільськогосподарської продукції, що вивозиться іззазначених територій.
Дрібнотоварний сектор включав в себе великукількість дрібних селянських господарств, зайнятих виробництвом продовольчихкультур для споживання всередині країни, а технічних культур — для експорту.Зберігався також сектор натурального і напівнатуральне господарства, що булонайбільш характерно для Північного Калімантану.
Колоніальний режим сприяв збереженнюродоплемінних і феодальних пережитків у селі, гальмував розвитоктоварно-грошових і капіталістичних відносин.
Після утворення Федерації Малайзія всільському господарстві країни відбуваються певні зрушення. Так, трохискоротилася роль плантаційного господарства, і зросла питома вагадрібнотоварного сектора у виробництві технічних культур для експорту. Зменшивсясектор натурального і напівнатуральне господарства. Збільшилося виробництвопродовольства і його питома вага в сільськогосподарському виробництві. Зрослирозміри і питома вага тваринництва.
У плантаційне господарстві збільшилася частканаціонального капіталу. У дрібнотоварного сектора посилилася соціальнадиференціація, зростає число господарств, що ведуться на чисто капіталістичнійоснові, які перетворюються на типові капіталістичні фермерські господарства.
Слід, однак, відзначити, що після звільненнявід колоніального режиму і освіти Федерації Малайзія в країні не проведенокорінних аграрних перетворень і аграрний лад — Федерації зберігає багато рис,характерних для колоніального періоду.
Формально верховним власником землі в Малайзіїє держава, яка надає землю селянам у тимчасове або постійне користування. Однаку процесі розвитку капіталізму в сільському господарстві основна маса селянствавтратила права на землю, яка перейшла в руки місцевого торговельно-лихварськогокапіталу та іноземних плантаторів.
Плантаційне господарство Малайзії налічуєприблизно 2,5 тис. плантаційних підприємств, в переважній більшості площеюпонад 100 га. Плантації площею менше 100 га становлять лише близько 1 / 3всього числа і займають значно менше 10% всієї плантационной площі. Зовсімдрібні плантації — площею менше 40 га — складають всього декілька відсотківплантаційних господарств, а їх загальна площа не перевищує і одного відсотка.
2.3 Контроль над плантаціями в Малайзії
Період існування Федерації Малайзіяхарактеризується зменшенням числа і площі плантацій, що належать європейцям, ізростанням числа і розмірів площ плантацій місцевої, особливо китайської таіндійської, буржуазії. У роки Федерації створюються і Кооперативні, а такождержавні і змішані (державно-приватні) плантаційні підприємства, в яких поряд зкапіталом федерального уряду або урядів окремих штатів бере участь місцевий абоіноземний приватний капітал. Однак частка участі іноземного капіталу вплантаційне господарство Малайзії залишається високою.
Для структури іноземного плантаційногогосподарства і в даний час характерна велика роль господарств, що належать англійськоїкапіталу. Роль американського капіталу невелика.
Як і раніше, найбільшу кількість плантаційконтролюється такими монополіями, як «Гаррісонс енд Крос-філд»,«Боустед-Баттері». «Pea-Камбербах», «Т. Бар-лоу »,« Уіттол »,англо-голландський концерн« Юні-Левер ». У плантаційне господарство Малайзіїпродовжують діяти великі монополії з інших країн: датська «Іст-Ейшіетіккомпанії», скандинавська «Юнайтед Плантейшн», французька «Сокфін»,американський гумотехнічних концерн «Юнайтед Стейтс Раббер».
У 70-х — початку 80-х років в рукималазійського держави перейшли акції англійських монополій «Сайм Дербі»,«Гутрі», «Данлоп істейтс», які контролювали значну кількість англійськихплантацій в Малайзії. Таким чином, малазійськоє держава посилила свій контроль в«європейському» секторі плантаційного господарства країни.Процес концентрації виробництва і централізації капіталуспостерігається і в «азіатському» секторі плантаційного господарства. Відбувається злиття плантаційних підприємств та їх укрупнення — дрібніпотрапляють в залежність від великих. Маса дрібних плантаційних підприємствзнаходиться в залежності від торгових фірм, що займаються скупкою продукціїплантацій і продажем її на зовнішньому ринку. Все виробництво на плантаціяхведеться за допомогою найманої робочої сили. На плантаціях в Малайзії зайнятоне менше 250 тис. робітників. Переважна більшість складають постійні робочі, щоживуть на території плантацій. Поряд з ними залучаються на тимчасову роботумешканці сусідніх селищ, які працюють за контрактом.
Щодо невеликого числа великих капіталістичнихплантаційних господарств у Малайзії протистоїть велика маса господарствдрібнотоварного сектора. Всі останні малазійська статистика називає дрібнимигосподарствами. Дійсно, переважна маса їх такими і є. За данимисільськогосподарського перепису 1960 р. (більш пізні відомості, тому питаннявідсутні), в Малайї 90% дрібних господарств, врахованих переписом, мализемельні наділи не більше 4 га, в тому числі 45% цих господарств володіли кожнене більше 1,2 га. Фактично ж частка дрібних господарств була ще вищою,оскільки перепис не враховувала дрібні господарства з наділом менше 0,1 га,скваттерскіе господарства (не мали законних прав на землю) і господарстваорендарів. Слід зазначити, що 4 га — це той мінімальний розмір землеволодіння,який, як вважають, необхідний для ведення рентабельного виробництва ізадоволення насущних життєвих потреб сім'ї його власника. У той же час офіційнамалазійська статистика в число дрібних включає деяке число господарств, які ранішевиділялися в самостійну категорію так званих середніх господарств.
Ці господарства мають земельну площу від 10 до40 га, а в деяких випадках і більше, коли земельні володіння складаються здекількох ділянок менше 40 га, записаних за різними членами родини. Такігосподарства, зайняті в основному виробництвом каучуку, не можна по сутівважати тільки дрібними, але й селянськими господарствами. Переважна більшістьїх в Півострівній Малайзії належить поміщикам-абсентеїстів, міської буржуазіїта чиновництва, а також сільським торговцям і лихварів. В деякій частині цихгосподарств (головним чином площею 10 — 20 га) ще використовується праця членівїх власників, В інших же власники та члени їх сім'ї практично не беруть участьу сільськогосподарському виробництві, а використовують для цієї мети найманихробітників.
Ці колишні середні господарства за характеромі організації виробництва наближаються до дрібних плантаціям, хочавідрізняються від останніх тим, що найчастіше тут оплачують працю найманихробітників натурою і немає чітко вираженого виробничого розподілу працівсередині господарств.
2.4 Середні приватні господарства
На середні господарства доводиться зовсімнезначний відсоток дрібних господарств (у 1960 р. в Малайї — тільки 1), алевони займають чималу земельну площу (у 1960 р. — 10%) і дають істотну часткутоварної продукції.
Деякі дослідники вважають, що до середніх(тобто неселянські) господарствам слід відносити господарства навіть ізземельною площею понад 15 акрів (6 га). Зокрема, П. Т. Бауер, у минуломуобстежив каучукове господарство Малайї та Британської Борнео, писав, що«володіння земельною власністю понад 15 акрів або кількома дрібнимигосподарствами загальною площею більше 15 акрів зазвичай ставить їх власниківнад класом селянства».
Але і серед господарств із земельною площеюменше 6 га далеко не всі за своїм характером є селянськими. Більшість же їхзайнято в основному виробництвом продукції для ринку, а виробництво длявнутрішніх потреб в багатьох дрібних господарствах або невелика, або зовсімвідсутній. Останні з різним ступенем умовності можуть бути віднесені дофермерським господарствам, який визначається як господарства, що носятьпідприємницький характер, що ведуться в розрахунку на ринок і отриманняприбутку.