Гистология 2

З давніх-давен Рівненське Полісся з його різноманітними грунтами, численними річками, потоками, болотами, наповненими багатою флорою та фауною, приваблювало сюди первісних людей, які невпинно та наполегливо прямували на схід ще з часу фінального палеоліту [Залізняк, 2005, Рис. 64-65] і залишали по собі безліч безцінних джерел, артефактів (Рис. 1-2).

Початки історії дослідження неоліту та енеоліту Рівненського Полісся сяають першої половини XX століття. Так, В. Антонович, а згодом Я. Пастернак, Я. Фітцке, К. Пшемиський, П. Сулімірський, О. Цинкаловський виявили понад 20 пам’яток, що були віднесені до цих епох. Велика заслуга в плані систематизації і введення в науковий обіг всіх пам’яток не лишень Рівненського, а й загалом всього Полісся, належить Ю. В. Кухаренку [Кухаренко, 1962]. Не менш наполегливо на теренах поліських низин даної області працювали (і успішно, на щастя, продовжують) такі дослідники як : І. Свєшніков, В. Ісаєнко, В. Пясецький, Д. Телегін, Л. Залізняк та Г. Охріменко.

Ще раніше пам’ятки Рівненського Полісся, як складової Волинського, Д. Телегін відніс до так званого києво-волинського варіанту Дніпро-Донецької культури [Телегін, 1968, С.91]. В свою чергу археологи зі Львова називали їх культурою Гребінцево-накольчатої кераміки [Свєшніков, Нікольченко, 1982, С.9; Мацкевой, 1987, С.109]. Однак О. Титовою, а потім Г. Охріменком неолітичні пам’ятки цього регіону були виокремлені в єдину Волинську неолітичну культуру (ВНК) [Титова, 1985, С.16; Охріменко, 1991; Охріменко, 1992; Охріменко, 1994; Охріменко, 2001; Охріменко, 2009].

Виділення в окрему культуру пам’яток Волинського Полісся викликає сумнів і питання, які стосуються слідуючих аспектів: хронології та періодизації; відносин з такими культурами як Яніславиця (трансформувалася в пізньому мезоліті в Німанську неолітичну культуру) та Лінійно-стрічкової кераміки на ранньому етапі становлення ВНК; подальша етнокультурна еволюція; характерний крем’яний та керамічний інвентар. Та головне поставлене питання полягало дослідити на основі вище перелічених позицій доцільність виділення і підстави, на яких обгрунтовувалося «створення» Волинської неолітичної культури.

Таким чином було здійснено слідуюче дослідження. Г. Охріменком було виділено ареал поширення Волинської неолітичної культури: Волинське (північ Волинської, Рівненської і частина Житомирської областей) і Мале (частина Хмельницької, Львівської та Рівненської областей) Полісся [Охріменко, 2009, С.21]. А також вказується, що вона займала все Правобережжя Прип’яті, включно з Київським Поліссям, а окремі її пам’ятки поширювалися і на територію Білорусі (лівий берег Прип’яті), в область Німанської та Східнополіської культур [Охріменко, 2009, Рис.63]. Дана культура охоплює такі хронологічні рамки – сер. V- кінець ІІІ тис. до н. е. [Охріменко, 2009, С.247]. Однак, ареал поширення та хронологічні рамки ВНК чітко співпадають із територією розповсюдження та існування культурних традицій яніславицької спільності [Зализняк, 1991, С.29], які ще визначають як пам’ятки типу Дубичай (ареал – басейн річок Німану і Верхньої Прип’яті та Північно-Східна Польща) та Струміль-Гастятин (Нижня Прип’ять та Поліське Подніпров’я), спорідненість яких, як ранньонеолітичних пам’яток, не викликає жодного сумніву [Римантене, 1966; Даниленко, 1969; Телегин, 1973].

Певна спорідненість є із пам’ятками типу Струміль-Гастятин та типу Дубичай на ранньому етапі Волинської неолітичної культури: характерні досить великі товстостінні посудини з прямими або злегка звуженими до середини вінцями та з гострим або шипастим дном. Край вінець зрізаний прямо або заокруглений. Глина містить значну рослинну домішку. Поверхня горщиків підлощена, зі слідами рослинної домішки та розчосами, що особливо помітні на внутрішній поверхні посуду [Охріменко, 2009, Таб.14]. більшість фрагментів кераміки без орнаментації. Орнамент розташований переважно на верхній частині посудини. Характерні дрібнозубчастий гребінцевий штамп, наколи розмочаленою паличкою, лінії, прокреслені тонким вістрям, косі насічки на вінцях та глибокі наколи (Рис. 3-4) [Охріменко, 2009, Рис. 68-72, 84-93, 100-101, 129-139, 141, 143-145].

Не викликає сумніву подібність з яніславицькими культурними традиціями і крем’яний набір неолітичних пам’яток даної культури: характерні яніславицькі вістря, трикутники, мікрорізці, кінцеві скребачки на відщепах, «велоракі», високі трапеції, знарядя, якими рубають(Рис. 5-8) [Охріменко, 2009, Рис.73-79, 94-98, 102-103, 116-119, 122-125].

Надалі, на даний регіон поширення пам’яток ВНК, як і Рівненського Полісся зокрема, мали вплив такі культури як: КЛСК (Культура лінійно-стрічкової кераміки), Буго-Дністровська, Німанська, Дніпро-Донецька, Трипільська, Лендель-Полгарська, Лійчастого посуду, Кулястих амфор, які і визначали в сукупності етнокультурну специфіку регіону (Рис. 1).

Як висновок можна сказати, що на етапі сер.-кін. V – на поч. IV тис. до н. е. у межах поширення виділеної Г. Охріменком самобутньої Волинської неолітичної культури утворилися дві спорідненні ранньонеолітичні групи пам’яток: дубичайська в басейнах Німану, Верхньої Прип’яті та Північно-Східної Польщі та струміль-гастятинська по Нижній Прип’яті, в Поліському Подніпров’ї. Пам’ятки типу Дубичай становили перший етап Німанської неолітичної культури, що проіснувала на вказаних територіях за М. М. Чернявським до ІІ тисячоліття до н. е. [Черняускі, 1979]. Таким чином з упевненістю можна зазначати, що ВНК з її територією розповсюдження, періодизацією та хронологічними рамками, крем’яним та керамічним комплексами повністю збігається і є нічим іншим як Німанською неолітичною культурою (правонаступницею і спадкоємицею яніславицьких культурних традицій), яка в ході своєї еволюції під час таких епох, як неоліт та енеоліт, була невід’ємною частиною культурних, етнічних та соціальних процесів на теренах Південного Полісся від Верхньої Прип’яті аж до Подніпров’я, і Рівненського Полісся зокрема. А коріння її формування слід шукати у взаємних впливах пізньомезолітичних німанської та яніславицької культур яніславицької культурної області [Залізняк, Балакін, 1985].

Література

Даниленко В. Н. Неолит Украины. – К.: Наук. думка, 1969. – 258 с.

Залізняк Л.Л., Балакін С. А. Яніславицькі культурні традиції в неоліті Правобережного Полісся // Археологія. – К.: Наук. думка, 1985. – Вип.49. – С. 41-49.

Зализняк Л. Л. Население Полесья в мезолите. – К.: Наук. думка, 1991. – 172 с.

Залізняк Л. Л. Фінальний палеоліт і мезоліт континентальної України. Культурний поділ та періодизація // Кам’яна доба України. – Вип. 9. – Київ: Шлях, 2005. – 184 с.

Кухаренко Ю. В. Первобытные памятники на территории Полесья // САИ. – 1962. – Вып. Б 1-18. – 24 с.

Мацкевой Л. Г. Культура гребенчато-накольчатой керамики // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. Каменный век. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 109-114.

Охріменко Г. В. Господарство носіїв волинської неолітичної культури // Велика Волинь. – Рівне, 1991. – С. 8-11.

Охріменко Г. В. Дослідження волинської неолітичної культури // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1992. – С. 36-38.

Охріменко Г. В. Неоліт Волині. – Луцьк: Де Марк, 1994. – Ч.1. – 119с.

Охріменко Г. В. Волинська неолітична культура. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2001. – 152с.

Охріменко Г. В. Кам’яна доба на території Північно-Західної України (ХІІ – ІІІ тис. до н. е.). – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. – 520с.

Римантене Р. К. Стоянки раннего неолита в Юго-Западной Литве // Древности Белорусси. – Минск, 1966. – С. 54-62.

Свєшніков І. К., Нікольченко Ю. М. Довідник з археології України. Рівненська область. – К.: Наук. думка, 1982. – 113с.

Телегін Д. Я. Дніпро-Донецька культура. – К.: Наук. думка, 1968. – 258с.

Телегин Д. Я. Неолитические памятники Северной Украины и Южной Белорусси // МИА. – 1973. - № 172. – С. 181.

Титова Е. Н. Неолит Среднего Поднепров’я. Культурно-хронологическая характеристика: Автореф. канд. дисс. – К., 1985. – 16с.

Черняускі М. М. Неаліт Беларускага Панямоння. – Мінск, 1979. – 141с.