КУРСОВАРОБОТА
здисципліни «Бухгалтерський облік»
ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретичне питання. Предмет, об’єкти і методбухгалтерського обліку
1.1 Предмет бухгалтерського обліку
1.2 Об’єкти бухгалтерського обліку
1.3 Метод бухгалтерського обліку
1.4 Законодавче забезпечення бухгалтерського обліку вУкраїні
2. Практичне завдання
2.1 Завдання
2.2 Рішення
2.2.1 Баланс підприємства на початок звітного періоду
2.2.2 Кореспонденції рахунків по господарськимопераціям підприємства в журналі реєстрації господарських операцій
2.2.3 Бухгалтерські рахунки у вигляді Т-моделі
2.2.4 Оборотна відомість по синтетичним рахункам зазвітний період
2.2.5 Баланс підприємства на кінець звітного періоду
Висновки
Список використаних джерел
Додаток. Баланс форма № 1
ВСТУП
Бухгалтерськийоблік є основним видом господарського обліку. Згідно зі статтєю 1 ЗаконуУкраїни «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»«бухгалтерський облік – процес виявлення, вимірення, регістрації, накопичення,узагальнення, зберігання і передачі інформації про діяльність підприємствазовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень» [7, с.3]. Важливіособливості бухгалтерського обліку полягають в тому, що він перш за всевартісний, суцільний і безперервний, документально обґрунтований, використовуєвластиві йому способи опрацювання інформації.
Згідно з частиною8 статті 19 Господарського кодексу України «всі суб'єкти господарювання, відокремленіпідрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вестипервинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповіднодо вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а такожвести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадятьгосподарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерськийоблік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством» [5, с.19]. Заданими офіційного сайту Державного комітету статистики України кількістьсуб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ)станом на 1 січня 2009 року становила 1228888, а на 1 квітня 2009 року – вже 1235183[19]. Всі учасники ринковоїекономіки є також користувачами бухгалтерської інформації.
Ціль курсовоїроботи – вивчення основ організації та ведення бухгалтерського обліку, набуттянавичок використання бухгалтерського обліку, користування планом рахунків,складання балансу підприємства на початок і кінець звітного періоду, складаннякореспонденції рахунків, бухгалтерських рахунків у вигляді Т-моделі, складанняоборотно-сальдової відомості по синтетичних рахунках.
1. ТЕОРЕТИЧНЕПИТАННЯ. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТИ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
1.1 Предмет бухгалтерського обліку.
Бухгалтерськийоблік є певною галуззю практичної суспільної діяльності та самостійноюприкладною економічною наукою. Він накопичує, групує і систематизує фактигосподарської діяльності, є інформаційною базою управління підприємством.
Згідно звизначенням бухгалтерського обліку його предметом є діяльність підприємства. Предметомобліку є не самі об’єкти, а інформація про них, необхідна для управління.Предмет обліку – це факти господарської діяльності, які характеризують стан тавикористання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту,розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами,результати діяльності підприємства, формування інформації для внутрішніх ізовнішніх користувачів. Конкретизація поняття «діяльність підприємства» допомагаєрозкрити зміст предмету бухгалтерського обліку.
Для реалізаціїпоставлених завдань кожен суб’єктгосподарювання (підприємство, організація,установа) має у своєму розпорядженнінаявні засоби праці і предмети праці. З метою контролю за їх наявністю і рухом засобипраці і предмети праці знаходять своє відображення у бухгалтерському обліку. Задопомогою обліку одержують кількісні показники про наявність і рух матеріальнихцінностей, грошей, трудових ресурсів та інше, а також одержують якісніпоказники результативності здійснення господарських процесів.Отже, господарськізасоби, якими володіє підприємство, є складовою частиною предметубухгалтерського обліку.
Всі господарськізасоби господарюючого суб’єкта мають різні джерела їх утворення. Однігосподарські засоби були внесені засновниками при створенні підприємства, іншібули придбані за рахунок власних коштів або позик банків та іншихфінансово-кредитних установ. Облік внесків засновників, боргових зобовязаньперед кредиторами теж знаходять відображення в бухгалтерському обліку. Виходячиз цього, джерела утворення господарських засобів теж є складовою частиноюпредмету бухгалтерського обліку.
Діяльністьбудь-якого підприємства повязана з виконанням ряду господарських операцій. Господарськаоперація – дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів, зобов’язаньта власному капіталі підприємства [7, с.1]. Господарські операції можуть бутиспрямовані на забезпечення підприємства сировиною і матеріалами, виробництвопродукції і надання послуг, реалізацію на ринку готової продукції і послуг. Вонитакож відображаються у бухгалтерському обліку. Таким чином, одна зі складовихчастин предмету бухгалтерського обліку – господарський процес, який є частиноюкругообігу господарських засобів.
При визначенніпредмета бухгалтерського обліку необхідно враховувати, що в обліку відображаютьгосподарські факти, які одержали грошову оцінку. Якщо об’єкт неможливо оцінити,то його не можна розглядати як предмет бухгалтерського обліку. Тому підпредметом обліку слід розуміти наявність та рух господарських засобів і джерелїх утворення, господарські процеси та результати діяльності, відображені задопомогою грошової оцінки [2, с. 91].
Отже, предметомбухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і використанням,джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, щовідбуваються на підприємстві [8, с.10], відображені за допомогою грошовоїоцінки.
1.2. Об’єкти бухгалтерського обліку.
Предметбухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, якіназивають об’єктами. Це господарський факт-процес або факт-явище, для якоговиконуються умови: факт вже здійснився; змістовна характеристика йогозадовольняє або продуктивний, або правовий аспект господарювання, або одночаснообидва; факт має вартісне (грошове) вираження. Якщо господарський факт-явищеабо факт-процес не може бути розглянутий одночасно щодо всіх цих ознак, то вінне є об’єктом бухгалтерського обліку.
Відповідно довизначення предмету бухгалтерського обліку, його об’єкти за економічним змістомта призначенням можна об'єднати в три групи: господарські засоби (майно),джерела утворення господарських засобів, господарські процеси.
Господарськізасоби – майно – це необоротні й оборотні засоби, що належать підприємству,розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображаютьв активі балансу, то прийнято майно називати активами. Активи — ресурси, контрольованіпідприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведедо надходження економічних вигод у майбутньому [11, с.21]. Активи поділяютьсяза багатьма класифікаційними ознаками, основні з яких наступні: за формамифункціонування; за характером участі у процесі обороту; за ступенем ліквідності[2, с. 92]. За формами функціонування господарські активи поділяють на нематеріальні,матеріальні, фінансові активи.
Нематеріальний актив- немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бутиідентифікований [14, с.78]. Бухгалтерський облік нематеріальнихактивів ведеться щодо кожного об'єкта за групами:
- правакористування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсамиприродного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовищетощо);
- правакористування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельногозаконодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);
- права на комерційніпозначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні(фірмові) найменування тощо);
- права на об'єктипромислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сортирослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, ноу-хау,захист від недобросовісної конкуренції тощо);
- авторськеправо та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерніпрограми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми)організацій мовлення тощо);
- незавершенікапітальні інвестиції в нематеріальні активи;
- іншінематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічнихта інших привілеїв тощо)[14, с. 78].
Нематеріальні активипереносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їхфункціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.
Матеріальніактиви – це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групиматеріальних активів підприємства включають основні засоби, незавершенебудівництво, запаси.
Основні засоби –це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх упроцесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в орендуіншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурнихфункцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більшеодного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [13, с.66]. Вартістьосновних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням.До основних засобів належать: земельні ділянки, капітальні витрати наполіпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання,транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), тварини,багаторічні насадження, бібліотечні фонди тощо [13, с.68].
Незавершеневиробництво – це вартість недобудованих об’єктів, споруд, будівництво якихздійснюють для власних потреб підприємства.
Запаси – цеактиви, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарськоїдіяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажупродукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції,виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [15, с.86].До запасів відносять: виробничі запаси, поточні біологічні активи (тварини навідгодівлі, зернові культури тощо), незавершене виробництво, готову продукцію,товари.
Фінансові активи– це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів таінших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групиналежать готівкові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах,фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали іншихпідприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб передконкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи наданіпослуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бутидовгостроковими і поточними.
За характеромучасті у процесу обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротніта оборотні активи.
Оборотні активи –грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи,призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягомдванадцяти місяців з дати балансу [11, с.22]. Оборотні активи всю свою вартістьодразу переносять на виготовлену з них продукцію. До них належать виробничізапаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторськазаборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банках.
Необоротні активи– це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесігосподарської діяльності підприємства. До необоротних господарських засобівналежать належать засоби тривалістю використання більше одного року (абоопераційного циклу, якщо він довший за рік): основні засоби, нематеріальніактиви, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторськазаборгованість, інші необоротні активи.
За ступенемліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютноліквідні, ліквідні й малоліквідні.
Ліквідністьактивів підприємства – це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму зметою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовимизобов’язаннями [2, с.92]. Актив, що може набути грошової форми протягом місяця,назівається високоліквідним або абсолютно ліквідним (кошти та їх еквіваленти,зокрема грошові кошти в національній та іноземних валютах в банках і касі,цінні папери тощо); якщо протягом 2-3 місяців – ліквідним (поточні фінансовівкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція,товари); протягом 3-6 місяців – малоліквідним (основні засоби, незавершенебудівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції,довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів). Поняттяліквідності активів використовують при оцінці фінансового стану підприємства тафінансовому аналізі. Форма балансу підприємства в Україні, де відображаютьсяактиви, побудована за ступенем зростання ліквідності.
Така класифікаціяактивів підприємства за різними ознаками характеризує їх склад, структуру, атакож їх розміщення, тобто вказує на те, куди і в що було вкладено коштипідприємства.
Наявнігосподарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок власних ізалучених коштів. Власні і залучені кошти для формування майна позначають убухгалтерській літературі словом «пасив». До кінця ХІХ ст. цим словом позначалилише зобов’язання підприємства, тепер – всі джерела формування майна [2, с.94]. Джерела формування господарських засобів класифікують на власні та залучені.
До власних джерелформування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу(кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового тарезервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власнийкапітал підприємства визначається вартістю його майна – чистими активами – іобчислюється як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів. Довласного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал,резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування,доходи майбутніх періодів.
Статутний капіталформується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майнопідприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначенихустановчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватисьлише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладеньзасновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Частина статутногокапіталу, втілена в основні засоби підприємства, називається основною частиноюстатутного капіталу або основним капіталом. Частина статутного капіталу,втілена в оборотні засоби підприємства, називається оборотною частиноюстатутного капіталу або оборотним капіталом [16, с. 27].
Пайовий капітал –це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених утоваристві для здійснення його господарської діяльності.
Додатковийвкладений капітал — це емісійний дохід, дооцінка активів, безкоштовно одержанемайно, інший додатковий капітал.
Резервний капіталє джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньомуможливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійнихзобов’язань, збитків тощо. Відрахування до нього здійснюються по досягненні нимрозмірів, передбачених установчими документами, але не більше 25% оплаченогоСтатутного капіталу. Джерело коштів — прибуток. Сума відрахувань до Резервногокапіталу не повинна перевищувати 50% прибутку [16, с.28].
Прибутоквизначається як різниця між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг ізатратами підприємства, а також нарахуванням податку на прибуток. Складовоючастиною прибутку є прибуток від часткової участі в діяльності іншихпідприємств: дивіденди по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, щоналежать підприємству; одержані штрафи, відшкодування збитків тощо.Нерозподілений прибуток минулих років використовується на поповнення резервногокапіталу, на збільшення статутного капіталу, на виплату дивідендів засновникампідприємства та інше.
У бухгалтерськомуобліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку міжвласниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування врезервний капітал та інше використання. Результатом господарської діяльностіпідприємства може бути не прибуток, а збиток. Так, за даними офіційного сайтуДержавного комітету статистики України у січні-лютому 2009р. з загальноїкількості підприємств лише 52,8 процентів одержали прибуток від своєїдіяльності, а для 43,2 процентів підприємств результатом господарськоїдіяльності у цей період став збиток.
Фінансування єджерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичнихосіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називаютьбюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальноюметою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надаєорганізація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.
Забезпеченнямайбутніх витрат і платежів – це суми, зарезервовані у встановленому порядку зметою рівномірного включення витрат та платежів до витрат або обороту: суминаступної оплати відпусток (включаючи відрахування на соціальне страхування)працюючих, щорічної винагороди за вислугу років, оплати предметів прокату,витрат на спорудження тимчасових будинків та споруд, виробничих витрат напідготовчі роботи в сезонних галузях промисловості тощо.
До залученихджерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються вкористування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених міжними і підприємством умовах. Це кредити банків, позикові кошти підзобов'язання, кредиторська заборгованість. Залучені кошти можуть бутидовгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов’язань. Зобов'язання– заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашенняякої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства,що втілюють у собі економічні вигоди [7, с. 3].
Кредити – цепозики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банкичи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). Закористування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну поверненнякредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року).
Зобов'язання заоблігаціями – це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідоквипуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати увигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими такороткостроковими.
Кредиторськазаборгованість – це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних таюридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними таюридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чивиконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками таіншими платежами. Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство маєкредиторську заборгованість, називаються кредиторами. Третю групу об’єктівбухгалтерського обліку складають господарські процеси. Основними стадіямикругообігу господарських засобів є процеси постачання, виробництва, реалізації.
Процес постачання(купівлі) передбачає витрату підприємством певної частини грошей на закупівлюосновних засобів і виробничих запасів – стадія кругообігу, на якій грошіперетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результатізабезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. Об’єктами обліку у цьомупроцесі є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі,розрахункові операції з постачальниками.
Процесвиробництва – стадія кругообороту, на якій створюють блага шляхом поєднаннязасобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт,надання послуг). Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва євитрати підприємства на виробництво продукції (амортизація засобів праці,вартість спожитої сировини і матеріалів, оплата праці працівників). Це дозволяєвизначити собівартість продукції і проаналізувати її структуру.
Процес реалізації– стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, іостання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступногоопераційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об’єктами облікує витрати, пов’язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсягвідвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку відреалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов’язаннями з податковимита іншими органами.
Отже, процесипостачання, виробництва і реалізації є важливими об’єктами бухгалтерськогообліку.
1.3 Методбухгалтерського обліку
Бухгалтерськийоблік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos — дослідження) означаєспосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановленняістини, взагалі – прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом, задопомогою якого пізнають об’єкт дослідження або предмет науки, яким єбухгалтерський облік.
Економічна теоріяє теоретичним підґрунтям, засадою бухгалтерського обліку. Для розкриттясутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи:діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції.
Діалектичнийметод дає змогу кожне питання бухгалтерського обліку пов’язати з іншими питаннямицієї або інших наукових дисциплін. Положення бухгалтерського облікурозглядаються як такі, що змінюються під впливом розвитку науки, техніки тапрактики, дедалі вдосконалюючи свої визначення й формулювання.
Історичний підхідрозглядає облік як продукт історичного становлення і розвитку потреб людини ісуспільства. Системний підхід визначає облік як внутрішньо структурований іорганізований об’єкт. У процесі відображення господарської діяльностіекономічного суб’єкта використовують методи індукції (від часткового дозагального) та дедукції (від загального до часткового).
Поряд іззагальнонауковими методами та теоретичною основою бухгалтерський облік має своїспецифічні методи (прийоми), обумовлені сутністю самого предмета, технологієюобліку, завданнями та вимогами. Метод бухгалтерського обліку – це сукупністьспеціальних прийомів, задопомогою яких вивчають його предмет: хронологічногоі систематичного спостереження; вимірювання господарських засобів і процесів; реєстраціїта класифікації даних з метою їх систематизації; узагальнення інформації зметою звітності.
Ці методи забезпечуютьсуцільне, взаємопов’язане і об’єктивне відображення об’єктів обліку, даютьзмогу формувати бухгалтерську інформацію для зовнішніх і внутрішніхкористувачів. Кожний метод має свої елементи. Методу спостереження відповідаютьприйоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінкиі калькулювання;; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводятьсяна рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метоюзвітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності [8,с.18].
Документування –спосіб суцільного і безперервного первинного спостереження і відображення об’єктівбухгалтерського обліку (господарських засобів, джерел їх утворення ігосподарських процесів) у первинних бухгалтерських документах (рахунках,накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, безякого бухгалтерський облік неможливий. Бухгалтерський документ є письмовимсвідченням факту здійснення господарської операції, заповненюється здотриманням вимог, що надають йому юридичної сили. Первинні документи повиннібути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Первинні, або зведені документи можуть бутискладені на паперових, або машинних носіях [7, с.9] .
Інвентаризація –метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Само слово«інвентаризація» означає латинською мовою «опис майна». Инвентаризація проводитьсяшляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишківзасобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майнапідприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Результатипроведеної інвентаризації оформлюються документально, що надає юридичної силиотриманим даним. Метою проведення інвентаризацій є встановлення відхиленьоблікових даних від фактичної наявності господарських засобів. Це методконтролю наявності та руху майна, заборгованості, роботи матеріальновідповідальних осіб.
Оцінка – спосібгрошового вимірювання об’єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінкинатуральні і трудові вимірники господарських засобів перераховують у вартісні,які є універсальними для здійснення різного роду порівнянь і проведенняаналізу. У бухгалтерському обліку оцінка об’єктів обліку ґрунтується переважнона показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичноїсобівартості). Майно та господарські операції оцінюють шляхом підсумовуванняпроведених витрат. Підприємства і організації ведуть бухгалтерський облік іскладають фінансову звітність лише у національній грошовій одиниці [7, c. 6]. Навіть іноземна валютазнаходить оцінку в балансі у національній грошовій одиниці, яка визначається закурсом Національного банку України.
Вартіснеоцінювання не завжди може бути визначене та здійснене в момент господарськогофакту. Особливо це стосується різних видів собівартості і передусім фактичноїсобівартості господарських фактів, явищ (основних засобів, матеріальнихцінностей тощо) або процесів (заготівельної діяльності з придбання матеріалів,реалізації продукції). Калькуляція як галузь економічних знань, в якійвивчаються способи (прийоми, методи) обчислення собівартості господарськихфактів, є складовою частиною економічної теорії. Калькулювання – це обчисленнясобівартості виготовлення продукції або виконання робіт, наданих послуг. Суть прийомуполягає в тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, якіналежать до того чи іншого об’єкта калькулювання (виробу, процесу, замовленнятощо). Облік кругообігу капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартостіпридбання (постачання, закупки), виробничої собівартості та повної собівартостіреалізованої продукції.
Для відображеннянаявності і змін, які відбуваються в структурі господарських засобів та джерелїх утворення, відображення господарських процесів і результатів їх здійснення вбухгалтерському обліку використовують бухгалтерські рахунк – спосіб поточногогрупування і узагальнення в процесі роботи підприємства економічно одноріднихоб’єктів обліку, які оформлені відповідними документами [8, с 19]. Підставоюдля записів по рахунках є документи. Рахунки відкриваються на кожен об’єктбухгалтерського обліку. Інформація, яка збирається на рахунках, детальнохарактеризує зміни, які відбулися з окремими об’єктами бухгалтерського обліку.Сукупність всіх рахунків, на яких знайшли відображення господарські засоби,джерела їх утворення і господарські процеси, складає систему бухгалтерських рахунків,що відображено в «Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» і «Інструкціїпро застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», затвердженихнаказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291.
Діяльністькожного підприємства супроводжується змінами, які відбуваються в структурігосподарських засобів і джерел їх утворення. Такі зміни знаходять своєвідображення на двох видах господарських засобів, на двох видах джерелгосподарських засобів, на одному виді засобів і одному виді джерел одночасно. Подвійнийзапис – метод відображення господарської операції на рахунках; технікабухгалтерського обліку. Він відображає подвійність господарських процесів. Сутьйого полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожноїгосподарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї ітієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольнийприйом.
Бухгалтерськийбаланс – спосіб узагальненого групування і відображення господарських засобів іджерел їх утворення у грошовій оцінці на певну визначену дату [8, с. 20].Баланс містить дані для аналізу фінансового стану його активів та ліквідностіпідприємства. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, якіхарактеризують майно суб’єкта господарювання та його власний і залученийкапітал. Особливістю бухгалтерського балансу є рівність між загальною вартістюгосподарських засобів і джерелами їх утворення, що зберігається післяздійснення будь-якої господарської операції. Бухгалтерський баланс є однією зосновних форм бухгалтерської звітності.
Для контролювиконання затверджених планів і завдань, досягнутих економічних параметрівдіяльності підприємства, після закінчення певного облікового періоду (місяць,квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік) окрім балансів використовують іншиформи звітності. Бухгалтерська звітність –система затверджених Міністерствомфінансів України за погодженням їз Державним комітетом статистики Українизвітних форм, в яких знаходять відображення сукупність взаємопов’язанихпоказників, які відображають результати роботи суб’єктів господарськоїдіяльності за визначений період і являють собою завершальний етапбухгалтерського обліку [8, с.20]. Звітність складається за певними правилами істандартами на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системоюїх групування.
Згідно статті 11Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» фінансовазвітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземнихсуб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва) включає «Баланс»(форма № 1), «Звіт про фінансові результати» (форма № 2), «Звіт про рухгрошових коштів» (форма № 3), «Звіт про власний капітал» (форма № 4) тапримітки до звітів. Для суб'єктів малого підприємництва і представництвіноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями(стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність ускладі «Балансу» і «Звіту про фінансові результати» [7, с 10].
Методичні прийомибухгалтерського обліку взаємопов’язані, доповнюють один одного і в сукупностістановлять одне ціле – метод бухгалтерського обліку.
1.4 Законодавчезабезпечення бухгалтерського обліку в Україні
Бухгалтерськийоблік спирається на широку законодавчу базу, яка регулює діяльність підприємств,організацій і установ. Правова регламентація розглядається не тільки як метод,а і як принцип управління. Тому юридичні науки, правові дисципліни формуютьправове поле бухгалтерського обліку підприємств, організацій і установ. Перш завсе, бухгалтерський облік, як будь-яка діяльність в Україн, регламентуєтьсяКонституцією України, яку прийнято на п’ятій сесії Верховної Ради України 28червня 1996 року.
Суб’єктамибухгалтерського обліку є підприємства, організації, установи. Основні принципигосподарювання визначаються Гоподарським кодексом України, прийнятим ВерховноюРадою України 16 січня 2003 року, №436-IV.
Специфічниминормативними актами, що стосуються безпосередньо бухгалтерського обліку тафінансової звітності, є Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансовузвітність в Україні» від 16 липня 1999р. № 996-XIV; Постанова Кабінету МіністрівУкраїни від 28 лютого 2000 р. № 419 «Про затвердження Порядку поданняфінансової звітності», Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада1999 року № 291 «Про затвердження Плану рухунків бухгалтерського обліку таІнструкції про його застосування». Також деякі конкретні питаннябухгалтерського обліку регулюються Національними Положеннями (стандартами)бухгалтерського обліку. На теперішній час затверджено наказами міністерствафінансів України 32 таких положення.
Крім законодавчихактів, в бухгалтерському обліку використовуються нормативні документи,затверджені Міністерсьвом фінансів України: інструкції, роз’яснення, методичнівказівки.