--PAGE_BREAK--Зміна структури активів підприємства в бік збільшення частки оборотних засобів може вказувати:
· згортання виробничої бази;
· викривлення результатів оцінки основних фондів унаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку;
· відволікання частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, робіт, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичне відволікання частини оборотних коштів із виробничого циклу та інше.
Підвищення суми необоротних активів вказує на інвестиційну діяльність підприємства.
Після загальної оцінки динаміки складу і структури активів підприємства детально вивчимо стан, рух і причини зміни кожного виду майна: запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість. «Запаси» включають статті виробничих запасів, незавершеного виробництва та готової продукції.
Виробничі запаси включають сировину, матеріали для упаковки, напівфабрикати. Ця стаття може носити назву і як товарно-матеріальні цінності. Незавершене виробництво включає засоби, вкладені в товари, що знаходяться в процесі виробництва. Готова продукція може включати як реалізовані без переробки або залишки не проданої або непоставленої продукції, що знаходиться на складі.
Із даних табл. 3. видно, що запаси за звітний період зменшились з 3105.96 до 2709.72 тис. грн., тобто – на 396.24 тис. грн. або на 12.76%. Причинами такого зменшення можуть бути:
· збільшення собівартості реалізації продукції;
· зменшення попиту на продукцію;
· згортання виробничої бази.
Під грошовими коштами розуміють готівку, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Під готівкою розуміють валюту України та іноземну валюту у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України. Рух грошових коштів – це надходження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Відповідно поступлення і вибуття коштів за визначеними видами діяльності називають грошовими потоками.
Управління грошовими потоками є одним з найважливіших напрямків діяльності фінансового менеджера. Воно включає розрахунок часу обігу грошових коштів, аналіз грошового потоку, його прогнозування, визначення оптимального рівня грошових коштів, складання їх бюджету.
Грошові потоки формуються у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Інвестиційна діяльність – це придбання та реалізація тих необоротних активів і фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Фінансова діяльність – це діяльність, яка призводить до зміни розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.
Для аналізу руху грошових коштів ми використовували два методи аналізу: прямий і непрямий.
При використанні прямого методу аналізу руху грошових коштів розглядали рух коштів на рахунках бухгалтерського обліку (табл.3 і табл. 4).Для розкриття взаємозв’язку фінансового результату (прибутку) (табл.2) і зміни величини грошових коштів підприємства використовували непрямий метод. Суть його полягала у перетворенні величини чистого прибутку на величину грошових коштів. Тому, можемо сказати, що впродовж звітного періоду міг відбуватися наступний рух грошових коштів:
Операційна діяльність:
Відтік грошових коштів:
1. Оплата рахунків постачальників та підрядників.
2. Оплата праці персоналу.
3. Відрахування у бюджет та внески до позабюджетних фондів
4. Виплата підзвітних сум.
5. Погашення короткотермінових кредитів та займів, включаючи сплату відсотків за кредит.
6. Короткотермінові фінансові вкладення
Притік грошових коштів
1. Грошова виручка від реалізації продукції у поточному місяці.
2. Одержані короткотермінові кредити та займи.
3. Аванси, одержані від покупців та замовників, та ін.
Інвестиційна діяльність
Відтік грошових коштів
1. Придбання основних засобів та нематеріальних активів.
2. Довгострокові фінансові вкладення
3. Капітальні вкладення та ін.
Притік грошових коштів
1. Одержані довгострокові кредити та займи
2. Повернення довгострокових фінансових вкладень
3. Дивіденди та відсотки за довгостроковими фінансовими вкладеннями
Фінансова діяльність
Відтік грошових коштів
1. Видача авансів
2. На короткотермінові фінансові вкладення
3. На виплату відсотків за одержаними короткотерміновими кредитами
4. Повернення короткотермінових кредитів та ін.
Притік грошових коштів
1. Короткотермінові кредити і займи
2. Поступлення від емісії короткотермінових цінних паперів та ін.
Згідно з даними табл.3, зміни, які відбулися в складі та структурі грошових коштів, свідчать про те, що загальна сума їх зменшилася на 691.99 тис. грн. – із 1294.15 до 602.16 тис грн., тобто на 53.47%.
Для кращого управління грошовими потоками потрібно:
· продавати якомога більше;
· прискорювати оборотність оборотних активів, уникаючи їх дефіциту, що може призвести до спаду реалізації;
· скоротити до допустимого мінімуму терміни дебіторської заборгованості;
· досягти допустимо пізніх термінів виплати кредиторської заборгованості без збитків для майбутньої діяльності підприємства;
· використовувати гнучку систему знижок з цін на товари та послуги;
· використовувати будь-які переваги, знижки постачальників.
Дебіторська заборгованість – це заборгованість підприємств, організацій, осіб даному підприємству. Це як процентна позика клієнтам.
В нашому випадку, проаналізувавши дані по дебіторській заборгованості підприємства (табл.3), можемо сказати, що за звітний період вона збільшилася з 1811.81 до 4516.2 тис. грн., тобто на 2704.39 тис. грн. або на 149.26%. Дебіторська заборгованість зросла головним чином за рахунок збільшення розрахунків за товари, роботи і послуги, строк оплати за якими не настав.
Відвернення коштів у дебіторську заборгованість призводить до фінансових ускладнень, підприємство відчуватиме брак коштів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати, розрахунків із бюджетом, постачальниками. Окрім того, заморожування коштів призводить до сповільнення оборотності капіталу. Тому кожне підприємство повинно бути зацікавлене в скороченні термінів погашення платежів шляхом удосконалення розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, передоплати, упровадження вексельної форми розрахунків тощо.
Пропонуємо виконання таких загальних рекомендацій, що дозволить підприємству управляти дебіторською заборгованістю:
· контролювати стан розрахунків із покупцями при відтермінованій (простроченій) заборгованості;
· по можливості орієнтуватися на більшу кількість покупців для зменшення ризику несплати одним або кількома великими покупцями;
· вивчати фінансовий стан покупців для набуття впевненості щодо його подальшої платоспроможності;
· слідкувати за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості (значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансової стійкості підприємства);
· застосовувати попередню оплату, вексельну форму оплати;
· використовувати метод надання знижок у разі довгострокової оплати та ін.
Оцінюючи надійність дебіторської заборгованості, слід пам’ятати, що перетворення значної частини її в грошові кошти, як правило, неможливе без скорочення обсягу реалізації. Тривалість інкасування дебіторської заборгованості залежить і від стратегії ринку. Підприємство може бути зацікавленим у тому, щоби мати покупців, які затримують платежі, але сприяють тому, що підприємство є прибутковим. Тобто прибуток від реалізації компенсує те, що покупець дедалі більше використовує обсяг грошових коштів даного підприємства. В нашому випадку такої зацікавленості не спостерігається, оскільки виробництво продукції є збитковим (-565 тис. грн.), тому підприємству потрібні кошти для покриття збитку, подальшого перегляду структури виробництва і продажу продукції, і її втілення.
1.2 Аналіз пасивів підприємства Пасив балансу дає вартісну оцінку активів, тобто коштів фірми на певну дату за джерелами їх формування, цільовому призначенні, термінам погашення. Кожному виду джерел засобів відповідає окрема стаття пасиву. Групування статей пасиву в балансі фірми може бути різним в залежності від тих принципів, що застосовуються. Так, при розмежуванні статей пасиву за принципом джерел формування та приналежністю коштів, які використовує фірма, в пасиві виділяють два розділи: позичений капітал та власний капітал. В нашому випадку розмежування статей проходить в поєднанні з принципом тривалості використання капіталу в обороті, тобто кошти розділені на власний капітал та капітали короткотермінового та тривалого використання (короткотермінові та довготермінові зобов’язання).
Власний капітал містить засоби, якими фірма має право розпоряджатися самостійно. Він формується за рахунок різних видів джерел: статутного капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу, фондів накопичення і соціального призначення, цільового фінансування надходжень, нерозподіленого прибутку.
Статутний капітал являє собою частину власного капіталу, зареєстрованого у статуті підприємства. Головним джерелом його поповнення є прибуток, а в окремих випадках і асигнування з бюджету.
Додатковий капітал являє собою емісійний доход акціонерного товариства, суми від недооцінених активів, асигнування з бюджету, використані на фінансування довгострокових вкладень, кошти, спрямовані на поповнення оборотних коштів, та інші надходження.
Резервний капітал являє собою частину власного капіталу, призначеного для покриття непередбачених втрат (збитків). Основним джерелом його утворення є прибуток.
У фондах накопичення акумулюється значна частина власного капіталу, будівництво і придбання основних засобів, тобто коштів нас творення нового майна. Головним джерелом формування фондів накопичення служить чистий прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства.
Кошти цільового фінансування з бюджету і позабюджетних фондів спрямовуються на накопичення оборотних коштів, капітальні та інші фінансові вкладення довгострокового характеру.
Нерозподілений прибуток є частиною власного капіталу і може бути використаний протягом року як джерело фінансування певних напрямків поточної діяльності підприємства.
Власний капітал має наступні позитивні якості:
· характеризується простотою залучення (особливо за рахунок внутрішніх джерел – не вимагається погодження з іншими господарюючими суб’єктами)
· характеризується здатністю інтенсивної генерації прибутку, не вимагаючи сплати позикового відсотку
· забезпечує фінансову стійкість на довготривалу перспективу, знижує ризик банкрутства.
Недоліками власного капіталу є:
· обмеженість залучення, а відповідно і обмеженість у розширенні операційної та інвестиційної діяльності;
· неможливість росту прибутковості капіталу, що виникає в умовах залучення позикового капіталу.
Наведені в табл.4 дані про власний капітал підприємства, дають підставу зробити висновок про збільшення його на 279.76 тис. грн., тобто на 3.86% від його суми на початок періоду.
Поточні зобов’язання – це короткотермінові зобов’язання, термін погашення яких закінчується на протязі наступного фінансового року. Ліквідація короткотермінових зобов’язань може вимагати використання відповідних поточних активів або утворення інших короткотермінових зобов’язань.
В даному випадку 75% від поточних зобов’язань підприємство має під кредиторською заборгованістю (найбільш термінові зобов’язання) і 25% — під короткостроковими кредитами банків. Кредиторська заборгованість – це наслідок несвоєчасного виконання підприємством платіжних зобов’язань; за розрахунками за продукцію, роботи, послуги; з оплати праці; за розрахунками з бюджетом; з іншими кредиторами тощо. Згідно даних табл.4, поточні зобов’язання збільшилися на 1661.075 тис. грн.(з 5564.845 до 7225.92 тис. грн.), а отже збільшилися кредиторська заборгованість та короткострокові кредити банків.
Для ефективного управління кредиторською, дебіторською заборгованістю та грошовими засобами пропонуємо наступну систему, що передбачає:
· синхронізацію грошових потоків, а саме максимальне наближення термінів погашення дебіторської і кредиторської заборгованостей;
· зменшення суми грошових коштів у дорозі (використання електронних грошей, електронних чекових переказів);
· продаж дебіторської заборгованості факторинговим компаніям чи банкам;
· термінова виписка рахунків на великі партії товарів;
· відтермінування проплати товарів покупцями для стимулювання їх попиту;
· продаж товарів за зниженими цінами при достроковій проплаті за них готівкою;
· одержання завдатку від покупця за товар на суму не меншу ніж залишок дебіторської заборгованості;
· організацію фінансового контролю за станом дебіторської заборгованості;
· орієнтацію на велику кількість покупців (їх диверсифікація) з метою уникнення ризику несплати за товар одним із покупців;
· селективність – виділення певних товарів, що не продаються у кредит у певні періоди часу.
продолжение
--PAGE_BREAK--Довготермінові зобов’язання – це зобов’язання, погашення яких не буде проведено на протязі майбутнього фінансового року.
Як бачимо, за даними табл.4, за звітній період сума довгострокових зобов’язань збільшилася на 171.665 тис. грн. або на 132.65%.
Отже, загалом частка позикового капіталу збільшилася ((1661.075+171.665):279.76) у 6.55 разів, тому співвідношення власного і позикового капіталів на кінець періоду становить 1:1: частка власного капіталу зменшилась на 6%, і становить 50%, позикового – збільшилася на 6%, і становить 50%. Для підприємств, які працюють в умовах розвинутих ринкових відносин, нормальним явищем, що забезпечує достатньо стабільний стан фінансів для інвесторів і кредиторів, вважається відношення власного капіталу до його загальної суми на рівні 60%. У цьому разі ризик кредиторів зводиться до мінімуму, оскільки, продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання навіть тоді, коли частину майна, в яку вкладено позикові кошти, буде знецінено. Критичним значенням коефіцієнта відношення позикового капіталу до власного вважається одиниця( що і спостерігається в даному нам випадку). Однак економісти вважають, що при високих показниках оборотності оборотних коштів критичне значення коефіцієнта може перевищувати одиницю без істотних наслідків для ринкової стійкості. В нашому випадку гарантія повернення зовнішнього боргу забезпечується.
На вибір схеми формування структури капіталу підприємства впливають:
· організаційно-правова форма підприємства (приватне підприємство, акціонерне);
· галузеві особливості операційної діяльності (підприємства з високим рівнем фондомісткості продукції і високою часткою необоротних активів мають звичайно низький кредитний рейтинг і орієнтуються при формуванні капіталу переважно на власні джерела: чим коротший операційний цикл, тим у більшій мірі використовується капітал з різних джерел;
· розмір підприємства: чим він менший, тим у більшій мірі на стадії створення капітал формується за рахунок власних джерел;
· рівень оподаткування прибутку: при низьких ставках податку на прибуток чи певних пільгах з оподаткування у певних випадках є вигідніше використовувати власний капітал порівняно з позиченим;
· міра ризику, визначена засновниками підприємства;
· вартість капіталу, одержаного з різних джерел: звичайно вартість позичених і залучених коштів є меншою, ніж вартість власного капіталу.
Можемо виділити такі позитивні якості позикового капіталу:
· широка можливість залучення додаткового капіталу при високому кредитному рейтингу підприємства;
· можливість розширення активів і відповідно господарсько-фінансової діяльності підприємства;
· менша вартість позикових коштів за рахунок врахування відсотків за кредит у витратах підприємства (вилучення відсотків за кредит із суми прибутку, що оподатковується – так званий «податковий щит»);
· здатність збільшувати рентабельність власного капіталу за рахунок ефекту фінансового лівериджу.
Недоліками цього виду джерела формування капіталу є:
· зростання фінансового ризику, зниження фінансової стійкості: їх рівень прямо пропорційний росту питомої ваги позичкового капіталу;
· складність процедури залучення кредитних ресурсів (гарантії, заклади і т. д.);
· генерація активами, сформованими за рахунок залучених коштів, меншої при інших однакових умовах прибутку, яка знижується за рахунок відсотків, що підлягають сплачуванню;
· висока залежність вартості позикового капіталу від кон’юнктури фінансового ринку. Так при зниженні середньої кредитної ставки на ринку використання отриманих кредитів, особливо на довгостроковій основі, стає невигідним, при наявності більш дешевих кредитних джерел.
2. Аналіз фінансової стійкості підприємства.
Аналіз фінансової стійкості підприємства є найважливішою характеристикою його діяльності та фінансово-економічного добробуту, яка характеризує результат його поточного, інвестиційного і фінансового розвитку, містить необхідну ін формацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами й зобов’язаннями і нарощувати економічний потенціал. Під фінансовою стійкістю слід розуміти платоспроможність підприємства у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими коштами. Платоспроможність відображає здатність підприємства платити за своїми боргами й зобов’язаннями в конкретний період часу.
На основі узагальнення світового досвіду аналізу фінансового стану фірм, компаній, що працюють у ринкових умовах, та практики проведення такого аналізу на підприємствах нашої країни, рекомендується відповідна система показників, які характеризують фінансову стійкість.
Використовуючи дані табл.3 і табл. 4 знаходимо значення наступних коефіцієнтів:
1. Коефіцієнтом ’’ автономії ’’(Кфнз) є коефіцієнт, який визначає питому вагу власного капіталу підприємства у загальній сумі його власних і залучених коштів, характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства. Знайдемо його значення для нашого випадку.
На початок періоду:7247.24:12941.5=0.56;
На кінець періоду:7527:15054=0.5.
Отже, на кінець періоду ступінь фінансової незалежності підприємства знизився, оскільки частка власного капіталу складає 50%.
2. В аналізі використовується також показник, який показує співвідношення власних і залучених коштів(Довгострокові зобов’язання + Поточні зобов’язання), тобто скільки позикових коштів припадає на 1 грн. власних; характеризує рівень залежності підприємства від зовнішніх інвесторів – це коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів.
На початок періоду:(129.415+5564.845):7247.24=0.79;
На кінець періоду:(301.08+7225.92):7527=1.
Значення коефіцієнта на кінець періоду є критичним(він дорівнює 1), що свідчить про кризовий стан підприємства.
3. Коефіцієнт маневрування власного капіталу = , і показує частку власних коштів, що бере участь у господарському обороті.
На початок періоду:(7247.24-6729.58):7247.24=0.0714;
На кінець періоду:(7527-7225.92):7527=0.0417.
Бачимо, що частка власних коштів, що бере участь у господарському обороті є мізерною, тому підприємству необхідно її збільшувати.
4. Коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат власними джерелами = =.
На початок періоду:(7247.24+129.415):3105.96=4.47;
На кінець періоду:(7527+301.08):2709.72=4.33.
Зі значень коефіцієнтів бачимо, що у підприємства є можливість забезпечити власними джерелами коштів запаси та витрати виробництва.
Надалі розглянемо табл.5, для точнішого з’ясування фінансової стійкості підприємства.
Табл.5. Аналіз фінансової стійкості
Показники
На початок періоду, тис грн…
На кінець періоду, тис. грн…
Примітки
1
Джерела власних коштів
7376.655
7828.08
Власний капітал + Довгострокові зобов’язання
2
Основні кошти та інші позаоборотні активи
6729.58
7225.92
Необоротні активи
3
Наявність власних коштів
647.075
602.16
(стр.1. – стр.2.)
4
Довгострокові кредити
129.415
301.08
Довгострокові зобов’язання
5
Наявність власних коштів
-2879.484
-4817.28
Грошові кошти – Кредиторські зобов’язання.
6
Короткотермінові кредити
1391.211
1806.48
25% від Поточних зобов’язань
7
Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат
-1488.273
-3010.8
(стр.5. + стр.6)
8
Величина запасів і витрат
11490.96
15059.72
Запаси + Собівартість реалізації продукції
9
Надлишок (+) або нестача(-) власних оборотних коштів
-10843.88
-14457.56
(стр.3 – стр.8)
10
Надлишок(+) або нестача(-) власних і довгострокових залучених джерел формування запасів і витрат
-14370.44
-19877
(стр.5. – стр.8)
11
Надлишок(+) або нестача(-) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат
-8935.014
— 12952.2
(стр.7 – стр.8)
12
Тип фінансової стійкості
Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, при якому порушується платоспроможність, але є можливість відновлення рівноваги між платіжними зобов’язаннями за рахунок залучення тимчасово вільних джерел в оборот і збільшення власного оборотного капіталу.
Даючи оцінку факторам, які вплинули на фінансову стійкість підприємства, слід зазначити, що вони можуть бути як залежними від підприємства, так і незалежними від його діяльності.
До незалежних факторів можна віднести кризовий стан економіки, економічні умови господарювання, податкову і кредитну політику законодавчої та виконавчої влади країни, соціальний стан споживачів продукції (послуг), незадовільний платоспроможний попит, низький ступінь фінансового ринку та інше.
До факторів, які повністю або частково залежать від підприємства, можна віднести:
· вибір виду діяльності, складу та структури продукції (послуг);
· упровадження нових технологічних моделей та забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції;
· забезпечення оптимального співвідношення між постійними та змінними витратами;
· ефективне управління оборотними активами, недопущення понад нормативних залишків матеріалів, сировини, готової продукції, яка не знаходить попиту;
· забезпечення раціональної структури капіталу;
· правильний вибір тактики і стратегії управління фінансовими ресурсами, прибутком;
· фінансове прогнозування, тобто дослідження та розроблення можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі.
Факторами відновлення платоспроможності є:
1.скорочення кредиторської заборгованості;
2.випереджаюче зростання оборотних активів за рахунок власних коштів.
3. Аналіз ліквідності балансу
Оцінку платоспроможності проводять на основі характеристики ліквідності поточних активів.
Ліквідність означає здатність широкого перетворення активу в готівку без втрат його ринкової вартості.
Ліквідність балансу – це ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Що менше потрібно часу для перетворення того чи іншого активу в грошову форму, то вища його ліквідність.
Поняття платоспроможності та ліквідності за своїм змістом дуже близькі, але ліквідність – більш ємне поняття, оскільки від ліквідності балансу залежить платоспроможність.
Аналіз ліквідності підприємства проводиться у два етапи:
· на першому етапі складається баланс ліквідності;
· на другому – проводиться розрахунок основних показників ліквідності та їх аналіз.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів за активами, згрупованими за ступенем їх ліквідності розміщеними в порядку зменшення ліквідності, із зобов’язаннями за пасивами, згрупованими за термінами їх погашення і розміщеними в порядку зростання термінів:
1. Найбільш ліквідні активи(НЛА) – грошові кошти підприємства і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери), суми яких за всіма статтями грошових коштів можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно.
2. Швидко реалізовані активи(ШРА) – дебіторська заборгованість та інші активи, суми яких для перетворення на готівкові кошти вимагають певного часу.
Ліквідність цих активів залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників підприємства, стосунків з платниками та їхньої платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу.
3. Повільно реалізовані активи(ПРА) – це запаси, дебіторська заборгованість (платежі за якою очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість за придбаними цінностями. Слід виключити з розрахунків статтю “ Витрати майбутніх періодів ”.
4. Важко реалізовані активи(ВРА) – активи, призначені для використання у господарській діяльності протягом досить тривалого часу. До цієї групи включаються статті розділу 1 активу балансу «Необоротні активи».
Перші три групи належать до поточних активів підприємства. Вони ліквідніші, ніж решта його майна.
Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати таким чином.
1. Найбільш термінові зобов’язання(НТЗ) – кредиторська заборгованість за товари, роботи, векселі видані, поточні зобов’язання за розрахунками, а також інші поточні зобов’язання.
2. Короткострокові пасиви (КП) – короткострокові кредити і позикові кошти.
3. Довгострокові пасиви (ДП) – довгострокові кредити і позикові кошти.
4. Постійні пасиви (ПП) – статті 1 та 2 розділів пасиву балансу і ’’ Доходи майбутніх періодів ’’.
Короткострокові і довгострокові зобов’язання являть собою зовнішні зобов’язання підприємства.
Надалі проведемо дослідження ліквідності балансу аналізованого підприємства у випадку нижченаведеної табл.6, дані якої сформовані на базі даних табл.3 і табл..4, що і відображено у ’’примітках ’’.
Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі умови:
НЛА=НТЗ
ШРА≥КП
ПРА≥ДП
ВРА≤ПП
Як бачимо, в нашому випадку виконується тільки нижня частина умови, тому точнішої оцінки здатності підприємства виконувати свої зобов’язання перед кредиторами переходимо до другого етапу аналізу ліквідності, де обчислюють:
· коефіцієнт абсолютної ліквідності;
· миттєвий коефіцієнт ліквідності;
· поточний коефіцієнт ліквідності.
Табл.6. Аналіз ліквідності балансу
продолжение
--PAGE_BREAK--Актив
Примітки
Значення, тис. грн.
Пасив
Примітки
Значення, тис. грн.
На початок періоду
На кінець періоду
На початок періоду
На кінець періоду
Найбільш ліквідні активи (НЛА)
Грошові кошти
1294.15
602.16
Найбільш термінові зобов’язання (НТЗ)
75% від суми поточних зобов’язань
4173.63
5419.4
Активи, які швидко реалізовуються (ШРА)
Дебіторська заборгованість
1811.81
4516.2
Короткострокові пасиви (КП)
25% від суми поточних зобов’язань
1391.21
1806.4
Активи, які повільно реалізовуються (ПРА)
Запаси
3105.96
2709.7
Довгострокові пасиви (ДП)
Довгострокові зобов’язання
129.415
301.08
Активи, які важко реалізовуються (ВРА)
Необоротні активи
6729.58
7225.9
Постійні пасиви (ПП)
Власний капітал
7247.24
7527
Коефіцієнт ліквідності балансу
0.638
0.256
Слід зазначити, що в Україні розроблено методики аналізу фінансового стану підприємства: Методика № 81, Методика № 22, Положення № 323, згідно з якими і визначено орієнтовані значення коефіцієнтів.
Знайдемо значення кожного із цих показників.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності =, і показує яка частина найбільш термінових зобов’язань може бути негайно покрита абсолютно ліквідними активами. За Положенням №323 його значення вважається теоретично достатнім, якщо воно перевищує 0.20 – 0.25. Тобто якщо підприємство на даний момент може на 20 – 25% погасити всі свої борги, то його платоспроможність вважається нормальною.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності в нашому випадку становить:
На початок періоду: КА.Л.=1294.15:1391.211=0.93;
На кінець періоду: КА.Л.=602.16:1806.48=0.33
Як видно з розрахунків, коефіцієнт абсолютної ліквідності на початок значно вищий, ніж на кінець періоду. На початок періоду підприємство могло негайно погасити 93% короткострокових зобов’язань. На кінець періоду – 33%. Платоспроможність підприємства на кінець періоду вважається нормальною.
Показник абсолютної ліквідності підприємства має особливо важливе значення для постачальників матеріальних ресурсів і банку, що кредитують дане підприємство.
Миттєвий коефіцієнт ліквідності =, і показує співвідношення найбільш ліквідної частини поточних активів і поточних пасивів. Бажано, щоб цей показник дорівнював одиниці. Оскільки на практиці це буває нечасто, можна задовольнити його значенням 0.8 – 0.9. Слід враховувати, що достовірність висновків за результатами розрахунків цього коефіцієнта значною мірою залежить від ’’ якості ’’ дебіторської заборгованості (терміну її виникнення, фінансового стану боржників та інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу платоспроможності підприємства Особливий інтерес даний показник має для власників акцій.
Миттєвий коефіцієнт ліквідності на підприємстві, в нашому випадку, становить:
На початок періоду: КМ, К, Л.=1811.81:1391.211=1.3;
На кінець періоду: КМ, К, Л,=4516.2:1806.48=2.5.
Як показують результати обчислень, фактичне значення миттєвого коефіцієнта ліквідності значно більше за нормальне, теоретичне значення, що означає підвищення платіжної здатності на кінець періоду.
Поточний коефіцієнт ліквідності =, і дозволяє встановити у скільки разів поточні активи покривають короткострокові зобов’язання. Нормальним значенням для цього показника вважається 2 – 3. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань повинно припадати не менше ніж дві гривні ліквідних коштів. Деякі фахівці вважають задовільним значення коефіцієнта 1.5 – 2.0.
Знайдемо даний коефіцієнт:
На початок періоду: КП.К.Л,=6211.92:1391.211=4.47;
На кінець періоду: КП.К.Л.=7828.08:1806.48=4.33.
У нашому випадку коефіцієнт покриття перевищує його теоретичне значення. Видно, що платіжна здатність підприємства за звітний період мала тенденцію до зниження. Проте, мобілізувавши всі оборотні кошти, підприємство може повністю погасити всі короткотермінові кредити, після чого в активі підприємства залишиться оборотних коштів на 6021.6 тис. грн. (7828.08 – 1806.48), які можуть бути спрямовані на погашення кредиторських зобов’язань(5419.44 тис. грн.) і на інші цілі.
Показник поточної ліквідності має важливе значення для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.
Визначимо коефіцієнт повної ліквідності балансу за формулою:
Л=
Отже,
На початок періоду: Л=3131.843:4908.064=0.638;
На кінець періоду: Л=1640.886:6413.004=0.256…
З результатів розрахунків видно, що на початок періоду показник менший за 0,75 (а це 0.638), що означає, що ліквідність підприємства низька. На кінець періоду значення показника знижується до значення 0,256, що означає, що підприємство перебуває у кризовому стані щодо ліквідності.
Основні фактори, які підвищують цей коефіцієнт (тобто підвищують ліквідність, і отже фінансову стійкість підприємства):
· максимальне обмеження вкладень капіталу у важколіквідні і недопущення вкладень у неліквідні активи;
· наявність ’’чистих активів’’ (у вигляді грошових коштів, цінних паперів, які можуть бути перетворені на гроші негайно) в розмірі, достатньому для покриття фінансових зобов’язань, строки сплати за якими настали або настають у найближчий час;
· залучення у господарський обіг позикових коштів на максимально тривалі терміни.
4. Аналіз фінансових результатів підприємства
Прибуток є найважливішим узагальнюючим показником оцінки ефективності функціонування кожного суб’єкта господарської діяльності, оскільки саме в прибутку відображаються результати всіх сторін діяльності: виробництво і реалізація, якість і асортимент, ефективність використання виробничих ресурсів і собівартість.
Прибуток характеризує ефективність господарювання підприємства за всіма напрямами його діяльності: виробничої, збутової, постачальницької, фінансової та інвестиційної. Він становить основу економічного розвитку підприємства, відображає довгострокову мету його діяльності.
Окрім цього є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюються відрахування від одержаного доходу під-приємства, значною частиною якого є прибуток. Це означає, що доходи підприємства повинні задовольнити не тільки його фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров’я, проведення екологічних заходів тощо. Таким чином, у збільшенні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.
Для виявлення додаткових резервів збільшення прибутку, більш раціонального його використання на кожному підприємстві потрібно проводити глибокий аналіз формування прибутку, впливу факторів на відхилення фактичних результатів діяльності від очікуваних, а також розподілу та використання прибутку.
Фінансові результати поділяють за видами діяльності, унаслідок якої вони виникають, на прибутки (збитки) від звичайної та надзвичайної діяльності.
Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають унаслідок здійснення такої діяльності. Прикладом звичайної діяльності буде виробництво та реалізація продукції, розрахунки із постачальниками і замовниками, працівниками, фінансово-банківськими установами тощо.
До надзвичайної діяльності відносять операції або події, які відрізняються від звичайної і не відбуваються часто або регулярно. Це пожежа, стихійне лихо, техногенні аварії тощо.
Звичайна діяльність поділяється на операційну та іншу (фінансову та інвестиційну).
Операційна діяльність – це основна діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Основна діяльність – це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходу.
До основної діяльності торговельного підприємства відносять операції з придбання та реалізації товарів, виробничого – придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та реалізація, інвестиційної компанії – формування портфеля інвестицій тощо.
Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства розпочинають із характеристики їх динаміки та оцінки виконання бізнес-плану.
Дамо таку характеристику фінансовим результатам розглядуваного нами підприємства на основі табл.2.
Розглядаючи фінансові результати даного нам підприємства, бачимо, що на початок періоду воно отримало прибуток 2439.6 тис. грн., тоді як на кінець періоду від виробництва продукції отримало тільки збитки — -565 тис. грн. Очевидно, головними причинами збитку послугували збільшення собівартості реалізації продукції (робіт, послуг) та асортиментно-структурні зрушення, тому надалі пропонуємо поради для розв’язання саме цих факторів.
Для вибору найкращої структури продукції, яка забезпечує одержання максимального прибутку, підприємства повинні врахувати:
· обмеження, пов’язані з оборотними коштами, виробничими потужностями, а також з потребами ринку в кожному товарі, і на цій основі вносити корективи в план виробництва;
· обсяг виробництва має бути орієнтований насамперед на ринковий попит;
· наслідки для ринку, пов’язані зі збільшенням обсягу випуску одних виробів і зменшення інших;
· до якої реакції споживачів і конкурентів можуть призвести зміни асортименту.
Рекомендується скласти прогноз реакції конкретних споживачів на зміну асортименту продукції, оцінити можливості зниження ціни на окремі види продукції з тим, щоб, знизивши ціни, збільшити обсяг продажу цих видів продукції.
Резервами збільшення прибутку (кількісно вимірювані можливості його збільшення шляхом задіяння низки чинників) є, зокрема:
· зростання обсягу реалізації продукції;
· зниження собівартості продукції.
Досить суттєвим резервом збільшення прибутку є підвищення якості продукції.
Окрім прибутку від реалізації продукції, підприємства можуть мати фінансові результати від іншої реалізації. Зазвичай вони виникають за операціями з майном підприємства. До них відносять:
· прибутки (збитки) від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, виробничих запасів, фінансових активів та іншого майна;
· списання основних засобів у зв’язку з їх моральною зношеністю;
· здавання приміщень в оренду;
· утримання законсервованих об’єктів та виробничих потужностей;
· анулювання виробничих замовлень (договорів);
· припинення виробництва, яке не дало продукції;
· прибутки (збитки) від реалізації продукції підсобного сільського господарства, надання послуг автомобільного транспорту та ін.
Якщо підприємство зазнало збитку і в даній області, то аналіз фінансових результатів від іншої реалізації проводиться, передбачаючи оцінку цих операцій з погляду законності їх здійснення, правильності оцінки майна, що реалізується, визначення затрат з реалізації та прибутку. Прибуток порівнюють за кілька звітних періодів, установлюють динаміку.
Слід мати на увазі, що в практиці роботи підприємств прибутки (збитки)від іншої реалізації можуть плануватися (наприклад, надання послуг автотранспорту, реалізація продукції підсобного сільського господарства). Фінансові результати за цими видами діяльності підлягають глибокому аналізові, у ході якого виявляють причини понадпланових збитків, розробляють заходи щодо їх усунення в майбутньому.
В умовах переходу до ринкової економіки значно зріс вплив інших доходів і витрат (фінансових результатів від позареалізаційних операцій) на формування кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства.
Прибутки і збитки від позареалізаційних операцій являють собою суми, які пов’язані з управлінням підприємством, інвестиційними та фінансовими операціями, а також суми, що стосуються надзвичайної діяльності підприємства.
У ході аналізу насамперед потрібно повести дослідження складу та структури адміністративних витрат і витрат на збут, визначити динаміку цих витрат та їх вплив на фінансові результати, що стосуються операційної діяльності підприємства.
Особливу увагу слід приділити аналізові штрафів, пені та неустойок за угодами постачання та збуту. Вивчають їх склад і динаміку, виявляють винуватців. Та обставина, що підприємство само може отримувати подібні санкції, не повинна бути пом’якшуючим моментом у порушенні ним виконання своїх договірних зобов’язань. Тому всю суму санкцій потрібно розглядати як резерв збільшення прибутку.
У складі інших доходів і витрат нерідко трапляються прибутки і збитки попередніх років, виявлені підприємством у звітному році. Якщо вони значні, то це свідчить, у кращому разі, про низький рівень звіту за попередній рік, а в гіршому – про викривлення показника собівартості продукції попереднього року. Тому їх аналізові потрібно приділити належну увагу.
При вивченні збитків від стихійних лих слід мати на увазі, що часто на статтю можуть відносити втрати, які викликані безгосподарністю, а також збитки від нестач і крадіжок.
За наявності збитків від списання безнадійної дебіторської заборгованості потрібно виявити, через які обставини виникла ця заборгованість, чи була передана справа до арбітражного суду, яке його рішення. Збитки за цією статтею здебільшого свідчать про низький рівень постановки обліку та контролю за станом розрахунків. При цьому виявляються особи, які пропустили терміни стягнення заборгованості.
Аналізуючи витрати на збут, зокрема витрати на пакувальні матеріали, на рекламу, вивчення ринків збуту, інші маркетингові дослідження, слід пам’ятати, що економія на цих видах витрат не завжди є бажаною, оскільки саме від цих чинників залежить збільшення обсягу продажу.
Щодо аналізу результатів, пов’язаних з інвестиційною діяльністю, то тут, зокрема, потрібно оцінити ефективність використання акцій, скласти прогноз подальших тенденцій.
5. Аналіз коефіцієнтів рентабельності та ділової активності
Для оцінки господарсько-фінансової діяльності підприємства, ефективності виробництва всієї продукції та окремих її видів недостатньо використовувати тільки показники прибутку. Річ у тім, що в умовах переходу до ринку підприємства намагаються всіляко збільшувати прибуток, що досить часто пов’язано з негативними явищами. Деякі підприємства обрали спосіб одержання прибутку здебільшого шляхом невигідних для споживачів змін умов поставки продукції або матеріальних ресурсів, структурних зрушень у випуску продукції, підвищенні цін.
продолжение
--PAGE_BREAK--