--PAGE_BREAK--Іншими словами, до прямих витрат на оплату праці належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов'язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що видається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки і доплати до тарифних ставок та окладів, у тім числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам підприємств окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одноразові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з робітниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.
При групуванні витрат під об'єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Непрямі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об'єктами обліку. Тому на практиці їх часто називають тими, що розподіляються, а згідно з П(С) БО 16 «Витрати» — загальновиробничими витратами. Склад загальновиробничих витрат буде наведено в інших розділах.
Прямі виробничі витрати обліковуються безпосередньо на рахунку 23 «Виробництво».
Непрямі витрати обліковуються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». В кінці звітного періоду рахунок 91 закривається шляхом списання розподілених між видами продукції загальновиробничих витрат в дебет рахунка 23 «Виробництво».
Таким чином, підприємство обліковує вироблену продукцію за скороченою (неповною) собівартістю.
Порядок обліку готової продукції за скороченою (без частки загальногосподарських і комерційних витрат) собівартістю і віднесення умовно-постійних (адміністративних) витрат прямо на рахунок 79 «Фінансові результати», відомі в країнах з розвинутою економікою, як облік за методом Директ-Костинга.
За цією методикою в тих випадках, коли необхідно визначити собівартість конкретного виду продукції включають і долю загальногосподарських та комерційних витрат, виходячи з діючої на підприємстві ставок їх розподілу, тобто до повної фактичної собівартості.
Загальногосподарські витрати, які зв'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства в цілому, обліковуються на рахунку 92 «Адміністративні витрати». Витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламою, доставкою продукції споживачам та інші витрати підприємства з реалізації обліковуються на рахунку 93 «Витрати на збут».
Шляхом порівняння виручки за реалізовану продукцію з її скороченою собівартістю визначають маржинальний дохід, величина якого повинна покрити суму адміністративних витрат і витрат на збут і дати певний прибуток підприємству.
В умовах застосування «Директ-Костинга» більш виразно проявляється різна рентабельність готової продукції, оскільки різниця між продажними цінами і скороченою собівартістю не вуалюється внаслідок списання умовно-постійних витрат на собівартість конкретної готової продукції.
Вважається, що умовно-постійні витрати слабо пов'язані з собівартістю окремих видів продукції. Крім того, такий зв'язок у більшості випадків взагалі неможливо встановити, тому розподіл цих витрат пропорційно умовним базам призводить до суттєвих викривлень собівартості окремих видів продукції і визначення їх істинної рентабельності.
Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках. З формулювання мети можна визначити основні завдання обліку виробництва. Це:
· визначення складу та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладення (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового та управлінського обліку;
· своєчасне та повне відображення виготовленої продукції, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;
· встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;
· формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.
Щоб виконати ці завдання обліковим працівникам необхідно чітко знати Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та загальноприйняту класифікацію витрат
Класифікація виробничих витрат.
При калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.
П(С) БО 16 «Витрати» регламентує порядок витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:
• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати.
До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):
• сировини й основних матеріалів;
• купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
• палива й енергії;
• будівельних матеріалів;
• запасних частин;
• тари й тарних матеріалів;
• допоміжних та інших матеріалів.
До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
До фінансових витрат відносяться витрати на проценти за користування отриманими кредитами.
Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в оборотних та необоротних активах, показує скільки яких активів втрачено, незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.
Але класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції залежно від їх призначення та місця виникнення.
Між витратами на виробництво, які згруповані за економічними елементами, і витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'язок, так і відмінність. Наприклад, до елемента «Матеріальні витрати» включаються всі витрачені на виробництво матеріали, а в собівартості готової продукції за статтями (насіння і посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин і тварин, корми, сировина і матеріали, паливо і мастильні матеріали) відображаються лише ті з них, які використані на виробництво готової продукції (робіт, послуг) рослинництва, тваринництва, промислових та інших виробництв. Інша частина матеріалів відображається в статтях, що формують виробничу собівартість («Загальновиробничі витрати») та у складі витрат діяльності («Адміністративні витрати», «Витрати на збут»).
Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно і залежить як від питомої ваги їх видів або груп витрат, так і від ступеню економічної однорідності витрат, які об'єднані в статті, специфіки підгалузі. організації виробництва, різноманітності технологічних процесів, можливості прямого або обгрунтованого непрямого віднесення витрат на собівартість готової продукції (робіт, послуг).
Класифікація за статтями застосовується в обліку при формуванні і визначенні фактичної (звітної) собівартості дає можливість здійснювати контроль цільового витрачення коштів та виявити резерви зниження собівартості продукції.
Зважаючи на необхідність всебічного аналізу витрат в частині управлінського обліку, їх додатково класифікують за впливом на фінансовий результат, рівень собівартості продукції звітного періоду, за залежністю від управлінського рішення, втрат від прийняття їх альтернативних варіантів, за можливістю впливу менеджера чи іншого керівника підрозділу, а також за необхідністю прикладення додаткових ресурсів для одержання додаткової одиниці продукції.
Так, при визначенні фінансового результату порівнюють доходи з витратами звітного періоду. Для цього необхідно виділити витрати, які відносяться до звітного періоду. З цього погляду витрати поділяють на вичерпані та невичерпані.
Вичерпані витрати — це спожита частка всіх витрат підприємства. Такими витратами слід вважати собівартість реалізованої продукції, включаючи амортизаційні витрати.
Невичерпані витрати — це такі витрати, що позначають розмір витрачених коштів, які принесуть користь у майбутньому. Витраченими коштами слід вважати вартість придбаних виробничих запасів, основних засобів, інших необоротних активів та факторів виробництва ще неспожитих у звітному періоді.
З цієї точки зору оплата праці робітників і службовців, яка спочатку нараховується (включається до собівартості), а потім сплачується (погашення кредиторської заборгованості), є вичерпаними (спожитими) витратами.
Виходячи зі сказаного, можна констатувати, що вичерпані витрати — це збільшення зобов'язань або зменшення активів для отримання доходу звітного періоду. З іншого боку, невичерпані витрати — це збільшення зобов'язань або зменшення активів для отримання доходу чи іншої вигоди в майбутніх періодах. Отже, невичерпані витрати знаходять своє відображення в активі балансу, а вичерпані — у звіті про фінансові результати.
Як вже зазначалось, не всі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом або придбанням запасів. Тому, для визначення собівартості продукції (вичерпаних витрат) слід розрізняти витрати на продукцію та витрати періоду.
Виграти на продукцію — це витрати, пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов'язані з виробничим споживанням факторів виробництва.
Витрати періоду — це витрати, що не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (адміністративні, витрати на збут, інші операційні та надзвичайні витрати).
Вичерпані витрати на продукцію відображаються у звіті про фінансові результати саме як собівартість реалізованої продукції, що визначається з урахуванням зміни залишків запасів.
При прийнятті управлінського рішення щодо будь-якої господарської операції слід розрізняти релевантні та не релевантні витрати.
Релевантні витрати — це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а не релевантні — не залежать від такого рішення.
Прикладом може бути варіант внесення добрив у грунт власними силами (трактори, сільськогосподарські машини, оплата праці працівників і та. ін) або при залученні до цієї операції підрядників. Загальний обсяг таких витрат залежить від вибору керівника, тоді як обсяг і вартість внесених добрив чи використаного пального не залежить від його рішення.
При розгляді різних альтернативних варіантів рішень слід розрізняти дійсні (реальні) та можливі витрати (втрати).
Дійсні виграти — це витрачання конкретних ресурсів (грошей чи інших активів). Такі витрати знаходять своє реальне відображення в реєстрах бухгалтерського обліку в міру їх здійснення.
Можливі витрати ~ це вигода, яка втрачається, коли вибір одного з варіантів альтернативного рішення вимагає відмовитися від доходу за іншим варіантом, Можливі витрати визначаються лише розрахунково-аналітичним шляхом і не знаходять свого відображення в облікових реєстрах.
Загальна сума дійсних та можливих витрат складають релевантні витрати.
Для оцінки роботи окремих підрозділів, керівників чи спеціалістів виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.
Контрольовані — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або значним чином впливати на них.
Неконтрольовані — це витрати, які менеджер не може контролювати чи безпосередньо впливати на них.
До традиційно контрольованих витрат можна віднести всі матеріальні витрати, (палива, добрив, насіння і т. ін) та витрати на оплату праці, а до неконтрольованих — амортизаційні відрахування.
Фактичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від обсягу повноважень керівника. Одні й ті ж витрати можуть бути контрольовані керівником підприємства та неконтрольовані керівником окремого підрозділу.
З точки зору економічної теорії виділяють маржинальні та середні витрати. Така класифікація пов'язана з наявністю умовно-постійних та змінних витрат.
Об’єкти обліку витрат в рослинництві та їх обґрунтування.
В рослинництві виділяють такі групи об'єктів: 1) сільськогосподарські культури, які дадуть урожай у поточному році; 2) сільськогосподарські роботи та культури під урожай наступного року; 3) витрати, які підлягають розподілу; 4) інші об'єкти.
Якщо витрати можна віднести безпосередньо на вирощування конкретної культури під урожай поточного року, то їх обліковують на аналітичних рахунках об'єктів першої групи. На об'єктах другої групи обліковують витрати під урожай майбутнього року. Витрати, які відносяться до декількох об'єктів і підлягають розподілу, обліковують у третій групі (ремонт і амортизація основних засобів, витрати по зрошенню і осушенню та інші). По четвертій групі обліковують витрати по кормовиробництву і деякі інші. По зазначених чотирьох групах прийнята конкретна номенклатура об'єктів обліку витрат, яка має узгоджуватися з вимогами Інструкції щодо заповнення форми Державного статистичного спостереження № 50-сг «Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств за 20рік», затвердженої Наказом Держкомстату України від 05.11. 2004 р. № 607.
Перша група.
1. Зернові та зернобобові культури пшениця озима, гречка, кукурудза на зерно, ячмінь, горох, овес, інші зернові (жито, полба, просо, рис, сорго, чумиза, квасоля, сочевиця, вика і викова суміш, люпин кормовий, соя та інші)
Технічні культури: соняшник на зерно, соя, ріпак озимий, льон-довгунець, коноплі, буряки цукрові (фабричні), буряки цукрові (маточні), інші культури (висадки-насінники буряків, тютюн, цикорій, лікарські культури трав'янисті однорічні, лікарські культури трав'янисті багаторічні, ефіроолійні культури трав'янисті однорічні, ефіроолійні культури трав'янисті багаторічні, ефіроолійні культури кущові, ефіроолійні культури деревоподібні тощо).
продолжение
--PAGE_BREAK--Картопля та овочеві культури: картопля, овочеві культури відкритого грунту, баштанні продовольчі культури (кавуни, дині, гарбузи), інші культури (капуста, коренеплодні овочеві культури (буряки, морква, редиска, редька, петрушка), цибуля ріпчаста, цибуля на перо, часник, помідори, перець солодкий, гіркий, баклажани, огірки, патисони, кабачки, зелений горошок, кукурудза цукрова в качанах молочно-воскової стиглості, салат, зелені овочеві культури (кріп, шпинат, гірчиця листова та інші), багаторічні овочеві культури (ревінь, щавель, хрін та інші), насінництво овочевих культур (окремо маточники, висадки — за основними культурами), овочеві культури закритого грунту (цибуля на перо, огірки, помідори, салат, редиска, розсада), гриби. При вирощуванні овочевих культур окремо обліковують тепличне господарство: теплиці зимові, теплиці весняні, парники, шампіньйонниці.
Кормові культури: буряки кормові, морква, буряки цукрові на корм, баштанні кормові культури, інші культури (насінництво кормових коренеплодів і баштанних культур, кукурудза на силос і зелений корм, інші силосні культури, однорічні сіяні трави, багаторічні сіяні трави, сіножаті та поліпшені пасовища (включаючи культурні), сіножаті і пасовища природні тощо).
Багаторічні насадження (плодові, ягідні культури та виноградники): насіннячкові культури, кісточкові культури, ягідники, шишки хмелю, виноградники, плантації хмелю.
Квітникарство: квітникарство відкритого грунту, квітникарство захищеного грунту, насіння квітникових культур, розсадники плодових і декоративних культур (окремо за видами та сортами).
Друга група.
Посів озимих зернових на зерно, посів озимих зернових на зелений корм і силос, посів овочевих культур на зиму, підняття зябу, лущення
стерні (без зяблевої оранки), внесення органічних добрив, внесення мінеральних добрив, снігозатримання (у четвертому кварталі), догляд за багаторічними травами посіву минулих років, посів багаторічних трав весною та восени звітного року, догляд за парами під ярі культури врожаю майбутнього року, роботи з докорінного поліпшення сіножатей і пасовищ, вапнування та гіпсування земель, первинне окультурення меліоративних земель, підготовка теплиць, підготовка парників, зрошення, осушення, інші роботи незавершеного виробництва, витрати на утримання меліоративних споруд, витрати на утримання полезахисних лісосмуг.
Облічені витрати на аналітичних рахунках даної групи залишаються на кінець року в незавершеному виробництві. В наступному році їх розподіляють на об'єкти першої групи пропорційно площам посіву, фактично зайнятих конкретними сільськогосподарськими культурами.
Третя група.
Амортизаційні відрахування по основних засобах, що використовують в рослинництві, які підлягають розподілу; ремонт основних засобів, що використовуються в рослинництві, який підлягає розподілу; витрати по зрошенню, які підлягають розподілу; витрати по осушенню, які підлягають розподілу.
По перелічених об'єктах відкривають окремі аналітичні рахунки, на яких обліковують витрати за встановленими статтями. їх розподіляють в кінці року по об'єктах обліку першої і другої груп, записуючи кореспонденцію по дебету і кредиту рахунку 23, та закриваючи відповідні аналітичні рахунки після списання з них витрат.
Витрати на зрошення та осушення можуть бути обліковані в другій або третій групах, що залежить від характеру проведених витрат: по другій групі як незавершене виробництво, що переходить на наступний рік; по третій групі розподіляємі витрати поточного року.
Четверта група.
Силосування, сінажування, збирання і скиртування соломи, виробництво трав'яного борошна та інші. Обліковують такі витрати по окремих об'єктах з метою більш точного визначення окремих видів супутньої та побічної продукції або конкретизації витрат по кормовиробництву. В кінці року по таких об'єктах обліку вираховують фактичну собівартість продукції або розподіляють витрати на аналітичні рахунки об'єктів першої групи.
Первинний облік витрат на виробництво і виходу продукції технічних культур.
Записи про витрати та вихід продукції здійснюють на підставі бухгалтерських документів. Їх можна поділити на п’ять груп:
· по обліку витрат праці;
· по обліку предметів праці;
· по обліку засобів праці;
· по обліку вартості робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами та організаціями;
· по обліку виходу продукції.
Документи по обліку предметів праці підтверджують витрачання при вирощуванні соняшнику різних матеріальних цінностей: насіння, добрив, малоцінних предметів. Для цього складають такі документи: акт на витрату насіння і садивного матеріалу (форма №119) – списання на посів насіння і садивного матеріалу; акт на використання мінеральних, органічних і бактеріологічних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів (форма №118) – списання внесених добрив, отрутохімікатів і гербіцидів; акт на списання виробничого та господарського інвентаря, малоцінних та швидкозношуваних предметів (форма №126) – списання дрібного інвентаря, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Дані цих документів систематизують у звіт про рух матеріальних цінностей (форма №121), з якого проводять записи у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.
Документи по обліку засобів праці фіксують витрати в рослинництві по використанню основних засобів шляхом нарахування амортизації. Для цього передбачено такі документи: розрахунок нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за прямолінійним методом на на початок року (форма №10.2.5. с. -г), відомість нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів, які надійшли або вибули (форма №10.2.6. с. -г), відомість нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за місяць (форма №10.2.7. с. -г), відомість розподілу амортизації по основних засобах галузі рослинництва (форма №63).
Документи по обліку вартості робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами та організаціями, фіксують вартість таких робіт і послуг. Це рахунки на оплату, акти приймання виконаних робіт. На підставі цих документів відображають витрати по конкретних об’єктах обліку рослинництва.
Документи по обліку виходу продукції призначені для оприбуткування від урожаю насіння соняшнику. Такими документами є: реєстр відправки насіння соняшнику з поля (форма №77), путівка на вивезення продукції з поля (форма №77а), талони (форми №77б, №77в, №77г), реєстр приймання насіння соняшнику (форма №78а), реєстр документів на вибуття продукції (форма №79), відомість руху насіння соняшнику (форма №80), щоденник надходження сільськогосподарської продукції (форма №81).
Інформацію з документів по виходу продукції включають у звіт про рух матеріальних цінностей (форма №121) і записують у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.
Аналітичні рахунки відкривають у виробничому звіті або книзі обліку виробництва. Витрати обліковують за місяць та наростаючим підсумком з початку року.
У виробничому звіті передбачено витрати показувати за елементами з кредиту кореспондуючих рахунків. Облік виробництва продукції соняшнику ведуть на рахунку 23 „Виробництво”, субрахунок 1 „Рослинництво”. Це активний калькуляційний рахунок, за дебетом якого відображають витрати на виробництво, а за кредитом – вихід продукції.
Синтетичний і аналітичний облік витрат і виходу продукції.
Аналітичний облік в рослинництві ведуть по об'єктах, якими є сільськогосподарські культури (групи культур), роботи, внутрігосподарські підрозділи тощо. Об'єкти обліку рослинництва визначають у кожному господарстві, виходячи з конкретних умов господарювання.
Аналітичні рахунки відкривають у виробничому звіті або книзі обліку виробництва. Витрати обліковують за місяць та наростаючим підсумком з початку року.
Якщо в господарстві вирощують зернові культури по інтенсивній технології, то забезпечується окремий облік витрат і виходу продукції по інтенсивній і звичайній технологіях. Розмежовують облік витрат і виходу продукції на зрошуваних, не зрошуваних та осушених землях.
Облік виробництва продукції рослинництва ведуть на рахунку 23 «Виробництво», субрахунок 231 «Рослинництво». Це активний калькуляційний рахунок, по дебету якого відображають витрати на виробництво, а по кредиту — вихід продукції (табл.7).
При здійсненні витрат дебетують рахунок 23, а кредитують різні рахунки залежно від видів витрат (матеріальні, розрахункові та інші рахунки). Готову продукцію оприбутковують з кредиту рахунку 23 в кореспонденції з рахунком 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». Продукція оприбутковується протягом року по плановій собівартості, яка коригується в кінці року до фактичної. Якщо фактична собівартість була менша за планову, то сторнується дебет 27 і кредит 23 рахунку на суму перевищення. А коли фактична собівартість була більшою за планову, то робиться запис по дебету 27 і кредиту 23 рахунку на суму, яка зрівняє планову собівартість з фактичною.
Якщо на підприємстві займаються одержанням сортового насіння, то облік має бути деталізований по насіннєвих ділянках, культурах, репродукціях. Він ведеться окремо від вирощування «рядового» зерна.
Таблиця 3.1.
Кореспонденція рахунків по обліку витрат продукції соняшнику.
Зміст господарської операції
Кореспонденція рахунків
дебет
кредит
1
2
3
Списано матеріальні цінності на виробництво
Продукції соняшника:
добрива, отрутохімікати
231
208
різна сировина і матеріали
231
201
нафтопродукти та інші види палива
231
203
запасні частини
231
207
насіння та посадковий матеріал
231
27, 208
малоцінні та швидкозношувані предмети
231
22, 132
Витрати минулого року по незавершеному виробництві віднесено на культури під урожай поточного року
231
231
Списано витрати по сільськогосподарським культурах., які приорані на зелене добриво під інші культури
231
231
Виконано роботи і надано послуги для вирощування соняшнику власними допоміжними промисловими виробництвами
231
234
1
2
3
Списано витрати машинно-тракторного парку на рослинництво
231
91, 231
Списано загально виробничі витрати на рослинництво в порядку їх розподілу
231
91
Списано послуги інших виробництв для рослинництва
231
233
Частину витрат майбутніх періодів віднесено на сільськогосподарські культури
231
39
Витрати готової продукції на потреби рослинництва
231
27
Нараховано підрядникам та іншим стороннім організаціям за виконані роботи і надані послуги по вирощуванню соняшника
231
63, 68
Нараховано збір на обов’язкове державне пенсійне і соціальне страхування по оплаті праці в рослинництві
231
65
Нараховано фіксований сільськогосподарський податок
231
64
Нараховано оплату праці за виконання робіт
231
66
Списано витрати для рослинництва, проведені через підзвітних осіб
231
372
Нараховано знос по основних засобах, що використовуються в рослинництві
231
131
Оприбутковано продукцію від урожаю
27
231
Сторнуються мертві відходи та усушки продукції соняшнику
27
231
Оприбутковується продукція одержана від догляду за лісосмугами
209
231
Списано витрати по загинувши посівах соняшника
991
231
Коригування планової собівартості продукції до рівня фактичної: збільшення вартості – звичайним записом, зменшення вартості – методом „червоне сторно”
27,90
231
Облік виробництва продукції рослинництва ведуть на рахунку 23 „Виробництво”. Це активний калькуляційний рахунок, за дебетом якого відображають витрати на виробництво, а за кредитом – вихід продукції.
При здійсненні витрат дебетують рахунок 23, а кредитують різні рахунки залежно від видів витрат (матеріальні, розрахункові). Готову продукцію оприбутковують з кредиту рахунку 23 в кореспонденції з рахунком 27 „Продукція сільськогосподарського виробництва”. Продукції оприбутковують протягом року за плановою собівартістю, яка коригується в кінці року до фактичної. Якщо фактична собівартість була менша за планову, то сторнується дебет 27 і кредит 23 рахунку на суму перевищення. А коли фактична собівартість була більшою за планову, то робиться запис за дебетом 27 і кредитом 23 рахунків на суму, яка зрівняє планову собівартість з фактичною
Отже, склад і структура аналітичних рахунків по рослинництву залежить від конкретних умов господарювання в кожному підприємстві.
Особливості обліку в рослинництві і обчислення собівартості продукції.
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визнає історичну (фактичну) собівартість одним із основних принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Законом наголошується, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на її виробництво та придбання.
Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначають на підставі витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур), вид тварин чи виробництва.
Витрати по окремих культурах і видах тварин складаються як із прямих витрат, що безпосередньо відносять на відповідні культури і види тварин, так і з витрат, що розподіляються.
У рослинництві, за винятком продукції, яку одержують від окремих сільськогосподарських культур, об'єктами визначення собівартості-є сільськогосподарські роботи, виконані в поточному році під урожай наступного року, тобто роботи, які належать до незавершеного виробництва, а також роботи, які спрямовані на поліпшення земель і виконуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства; витрати, що плануються по статтях виробничих витрат (без загальногосподарських) як витрати майбутніх періодів.
Послідовність визначення собівартості продукції.
Визначення собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюють у такій послідовності:
• розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів на об'єкти планування та обліку витрат;
• обчислюють собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних та підсобних промислових виробництв, які надають послуги основному виробництву;
• розподіляють витрати на зрошення, осушення земель, списують послуги бджільництва по запилюванню сільськогосподарських культур;
• розподіляють загальновиробничі витрати;
• визначають загальну суму виробничих витрат по об'єктах планування та обліку;
• обчислюють собівартість продукції рослинництва;
• розподіляють витрати на утримання кормоцехів;
• визначають собівартість продукції тваринництва;
• визначають собівартість живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі;
• визначають собівартість продукції підсобних промислових виробництв по переробці сільськогосподарської продукції.
Обчислення собівартості технічних культур.
Собівартість 1 ц насіння олійних культур (соняшнику, льону-довгунця, гірчиці, рицини, сої, арахісу тощо) визначають у порядку, встановленому для зернових культур. Витрати ділять на масу одержаної від урожаю і оприбуткованої продукції.
При обчисленні собівартості продукції льону-довгунця виробничі витрати на вирощування і збирання відносять на насіння і солому пропорційно до їх вартості за реалізаційними цінами. Собівартість трести льону-довгунця включає вартість соломи і витрати на розстилання, перевертання і піднімання із стелищ.
Собівартість інших луб'яних культур (коноплі середньоросійські, південні тощо) обчислюють аналогічно до собівартості льону-довгунця.
Собівартість 1 ц коренеплодів цукрових буряків (фабричних і маточних) визначають діленням витрат виробництва і збирання (за винятком витрат на збирання і транспортування гички) на масу одержаної від урожаю і оприбуткованої продукції.
продолжение
--PAGE_BREAK--