Гипероглавление:
Облік зносу (амортизації) основних засобів
1. Основні засоби — складова частина необоротних активів підприємства
1.1. Сутність основних засобів та їх характеристика
1.2. Сучасне нормативне регулювання обліку основних засобів
1.3.Актуальні проблеми обліку та оцінки основних засобів
2. Облік основних засобів
2.1. Визнання та оцінка основних засобів
2.2.Характеристика бухгалтерських рахунків обліку основних засобів
2.3. Необхідність здійснення обліку зносу (амортизації) основних засобів
3. Методика та практика проведення процесу амортизації основних засобів
3.1. Порядок проведення процесу амортизації та вибір методу для амортизаційної політики підприємства
3.2. Відображення процесу амортизації основних засобів у звітності
Висновок
Список використаних джерел
Курсова робота
на тему
Облік зносу (амортизації) основних засобів
Зміст
Вступ
Реформи у системі бухгалтерського обліку, що почалися в Україні ще у 1997 р., заснували податковий облік. Він, у свою чергу, суттєво вплинув і на бухгалтерський облік основних засобів. При цьому бухгалтерський облік основних засобів та порядок нарахування амортизації опинився у ролі “потерпілого”. Намагаючись з’єднати облік бухгалтерський та податковий, законодавці принесли у “жертву” економічну сутність більшості операцій з основними засобами. Результати такого об’єднання привели до того, що при продажу об’єктів основних засобів, як правило, був відсутній фінансовий результат, нарахування амортизації робилося на балансову вартість групи, а не на вартість окремого об’єкту тощо. Нововведення поставили бухгалтерський облік основних засобів з ніг на голову. Відображення в обліку операцій з основними засобами викликало значні труднощі у багатьох бухгалтерів.
З 1 липня 2000 р. зі вступанням у силу довгоочікуваного П(С)БО №7 “Основні засоби” підприємства України отримали право самостійно обирати методи нарахування амортизації. Починаючи з цієї дати на підприємстві повинно вестися два обліки основних засобів: податковий та бухгалтерський. При цьому два цих обліки існують зовсім самостійно, та не слід шукати між ними жодних взаємин. Податковий облік основних засобів реґламентується Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 2833/97-ВР зі змінами та доповненнями. Що стосується бухгалтерського обліку основних засобів, то методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 “Основні засоби”.
При виборі теми курсової роботи я зупинилася на зносі (амортизації) основних засобів із кількох причин: по-перше, облік основних фондів є одним з основних елементів бухгалтерського обліку як для банків і страхових компаній, так і для виробничих підприємств. По-друге, цей розділ бухгалтерського обліку дуже широкий і охоплює масу інформації і велике коло законодавчих актів, із якими я мала можливість познайомитися.
Метою моєї роботи є вивчення теоретичного матеріалу і діючих у даний час законодавчих актів у сфері обліку основних засобів та їх амортизації, а також бажання бути в курсі останніх змін законодавства, вивчення складу основних фондів, порядок їх оцінки, документального оформлення, перенесення вартості на продукцію (роботи або послуги) та інші аспекти даного виду бухгалтерського обліку.
Таким чином, у даній роботі поряд з визначенням концепцій амортизації розглядається порядок нарахування амортизації основних засобів у податковому обліку, а також питання розрахунку та відображення сум амортизації у регістрах бухгалтерського обліку відповідно до П(С)БО №7 “Основні засоби”. Також значна увага приділяється впливу амортизаційних відрахувань на результати фінансово-господарської діяльності промислових підприємств та проблемам обліку амортизації в Україні та шляхам їх подолання.
При написанні роботи були використані діючі нормативні акти, що реґламентують питання організації і ведення обліку основних фондів організації та їх амортизації, навчальні посібники з бухгалтерського обліку, фінансів, економіки підприємств.
--PAGE_BREAK--1. Основні засоби — складова частина необоротних активів підприємства 1.1. Сутність основних засобів та їх характеристика
Активи підприємства в бухгалтерському обліку діляться на оборотні і необоротні. До необоротних активів відносять ті, що використовуються протягом тривалого часу з певною метою. До таких активів відносяться основні засоби та інші матеріальні необоротні активи, малоцінні необоротні матеріальні активи і нематеріальні активи.
Основні засоби являють собою сукупність матеріально-речовинних цінностей, що використовуються у якості засобів праці. Вони діють у натурально-речовинній формі, багаторазово використовуються в процесі виробництва і переносять свою вартість на знову виготовлений продукт частинами. Водночас, не всі засоби праці відносяться до основних засобів. В окрему групу виділяються нематеріальні активи і малоцінні необоротні матеріальні активи.
Бухгалтерське визначення основних засобів відрізняється від політекономічного і податкового. Методологічні основи і визначення основних засобів надане в П(С)БО 7 «Основні засоби».
Основні засоби — це матеріальні активи, що підприємство утримує із метою використання в процесі виробництва або постачання продукції, надання послуг, здачі в оренду або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більш 1 року (або операційного циклу, якщо він перевищує 1 рік).
Виходячи з даного визначення, існує тільки один критерій при віднесенні об'єкта до основних засобів — термін служби.
Для розмежування основних засобів і малоцінних необоротних матеріальних активів, термін служби яких більш 1 року в наказі про облікову політику керівництвом підприємства повинен бути обраний критерій. На сьогоднішній день більшість підприємств зазначило грошовий критерій з урахуванням фактора істотності.
Виходячи із зазначених особливостей основних засобів, перед їх обліком стоять певні завдання:
контроль за збереженістю і наявністю основних засобів;
правильне числення амортизації (зносу) основних засобів;
контроль за поточними витратами, пов'язаними з ремонтами і забезпеченням працездатності основних засобів;
контроль за ефективністю використання основних засобів і виявленням непотрібних і недіючих.
Підприємства різних потужностей оснащуються основними засобами відповідно до особливостей технології, організації, об'єму і специфіки продукції, робіт і послуг.
1.2. Сучасне нормативне регулювання обліку основних засобів
Діючі нормативні акти, що реґламентують питання організації і ведення обліку основних фондів організації та їх амортизації
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. №996-XIV.
Закон про ПДВ від 03.04.97 р. №168/97-ВР, зі змінами і доповненнями.
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 15 липня 1999 року №977-XIV.
Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291, зареєстрованим у Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 892/4185.
Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Iнструкцiї з бухгалтерського облiку балансової вартостi груп основних фондiв» від 24 липня 1997 р. №159.
Наказ Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» від 29 грудня 1995 р. №352.
Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. №88, зареєстрованим у Мін'юсті України 05.06.95 р. за №168/704.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну України від 27.04.2000 № 92 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну від 30.11.2000 № 304.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджений наказом Мінфіну України від 31.12.99р. №318.
продолжение
--PAGE_BREAK--1.3.Актуальні проблеми обліку та оцінки основних засобів
Серед проблем, висунутих практикою переходу до ринкової економіки, особливу актуальність набувають оцінка основних засобів і їх відображення в бухгалтерському балансі, а також методи амортизації.
Ринкові відносини обумовлюють об'єктивну необхідність підвищення ролі бухгалтерського обліку в управлінні підприємством. Для прийняття оперативних і тактичних рішень по управлінню підприємством в умовах постійно мінливої ринкової кон'юнктури і конкуренції товаровиробників необхідна своєчасна достовірна й аналітична інформація.
У нових умовах у підприємства зростає необхідність активніше використовувати бухгалтерський облік, щоб контролювати й удосконалювати свою роботу.
Облік займає одне з головних місць у системі управління. Він відображає реґіональні процеси виробництва, розподілу і споживання, характеризує фінансовий стан підприємства, є основою для планування його діяльності.
Бухгалтерський облік не тільки відображає господарську діяльність, але і впливає на неї.
Облік є найважливішим засобом систематичного контролю за збереженістю всіх засобів господарства, за правильним їх використанням і виявленням додаткових резервів зниження собівартості продукції.
Особливе місце в системі бухгалтерського обліку займають питання, пов'язані із станом основних фондів. Це пояснюється тим, що вони у своїй сукупності утворюють виробничо-технічну базу і визначають виробничу мету господарства.
Точність показників об'єму, стану і руху основних засобів, а у відомій мірі і точність їх якісної характеристики багато в чому залежить від того, на скільки правильно і достовірно проведена їхня оцінка, маючи на увазі те, що неправильна оцінка основних засобів може не тільки спотворити загальну картину, але і викликати:
неточне числення амортизації, а звідси собівартості і відпускних цін продукції (робіт, послуг), отже, прибутковості, рентабельності і прибутку;
перекручування сум належного податку як із майна, так і з прибутку;
неправильне відображення у бухгалтерському балансі співвідношення основних і оборотних коштів;
невірне числення ряду техніко-економічних показників, що характеризують використання основних засобів: знос, коефіцієнти вибуття і надходження, широко застосовувані показники ефективності: фондовіддача, фондоємність і фондоозброєність, невірно буде обчислюватися й ефективність вкладень у необоротні активи.
2. Облік основних засобів 2.1. Визнання та оцінка основних засобів
У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99 р. не дано визначення основних засобів — є лише визначення активів, до яких належать ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, спричинить у майбутньому економічні вигоди.
Непряме визначення основних засобів знаходимо в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». У пункті 16 рекомендовано в статті балансу «Основні засоби» вказувати вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). Таким відповідним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку є Положення (стандарт) 7 «Основні засоби», який повинен був визначити методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і який досі не затверджено.
На це ж Положення (стандарт) посилається Інструкція «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», затверджена наказом Мінфіну №291 від 30.11.99 р. Згідно з нею до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких перевищує один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Треба звернути увагу: у визначенні нічого не говориться про мінімальну вартість предметів, що не включаються при придбанні (спорудженні, виготовленні) до складу основних засобів. Таку мінімальну вартість Мінфін визначив у Наказі №258 від 17.12.98 р. «Про зміни граничної вартості предметів» у розмірі до 500 гривень.
Що стосується податкового обліку, то він оперує поняттям «основні фонди» і дає таке визначення: «Під терміном „основні фонди“ слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом» (підпункт 8.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Далі в законі сказано, що основні фонди поділяються за такими групами:
група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);
група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.
Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та загалом по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.
Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів групи 2 або групи 3, з метою оподаткування не ведеться.
Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:
суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;
інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.
Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.
Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат.
Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.
Первісна вартість об'єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості. Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.
Первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.
Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.
продолжение
--PAGE_BREAK--2.2.Характеристика бухгалтерських рахунків обліку основних засобів
Рахунок 10 “Основні засоби” призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів.
За дебетом рахунку 10 “Основні засоби” відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів на баланс підприємства, які обліковуються за первісною вартістю, сума витрат, яка пов`язана з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта, сума дооцінки вартості об`єкта основних засобів; за кредитом – вибуття основних засобів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об’єкта основних засобів, сума уцінки основних засобів.
Рахунок 10 “Основні засоби” має такі субрахунки:
101 «Земельні ділянки»;
102 «Капітальні витрати на поліпшення земель»;
103 «Будинки та споруди»;
104 «Машини та обладнання»;
105 «Транспортні засоби»;
106 "Інструменти, прилади та інвентар";
107 «Робоча і продуктивна худоба»;
108 «Багаторічні насадження»;
109 "Інші основні засоби".
На субрахунку 101 “Земельні ділянки” ведеться облік земельних ділянок.
На субрахунку 102 “Капітальні витрати на поліпшення земель” ведеться облік капітальних вкладень у поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи).
На субрахунку 103 “Будинки та споруди” ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель.
На субрахунках 104 “Машини та обладнання”, 105 “Транспортні засоби”, 106 “Інструменти, прилади та інвентар”, 107 “Робоча і продуктивна худоба”, 108 “Багаторічні насадження” здійснюється облік відповідно машин та обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів та інвентарю, робочої і продуктивної худоби, багаторічних насаджень.
На субрахунку 109 “Інші основні засоби” ведеться облік основних засобів, які не включені до інших субрахунків рахунку 10 “Основні засоби”.
Рахунок 10 “Основні засоби” кореспондує
за дебетом з кредитом рахунків:
15 “Капітальні інвестиції”
16 “Довгострокова дебіторська
заборгованість”
37 “Розрахунки з різними
дебіторами”
41 “Пайовий капітал”
42 “Додатковий капітал”
46 “Неоплачений капітал”
48 “Цільове фінансування і цільові
надходження”
53 “Довгострокові зобов’язання з
оренди”
71 “Інший операційний дохід”
73 “Інші фінансові доходи”
74 “Інші доходи”
за кредитом з дебетом рахунків:
13 “Знос необоротних активів”
16 “Довгострокова дебіторська
заборгованість”
37 “Розрахунки з різними
дебіторами”
42 “Додатковий капітал”
84 “Інші операційні витрати”
85 "Інші затрати"
94 “Інші витрати операційної
діяльності”
97 “Інші витрати”
99 “Надзвичайні витрати”
У бухгалтерському обліку відповідно до Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 року №291, амортизація основних засобів відображається на рахунку 131 “Знос необоротних матеріальних активів” субрахунок 131 “Знос основних засобів”.
На даному рахунку відображається інформація про нараховану амортизації у пооб’єктному розрізі.
Рахунок 13 (субрахунок 131) відноситься до пасивних рахунків. Нарахування зносу робиться по кредиту рахунку у кореспонденції з рахунками обліку витрат на господарську діяльність.
По дебету субрахунку 131 відображається знос по основним засобам, що вибули, у кореспонденції з відповідними рахунками.
Таблиця 2.1 Відображення амортизації у бухгалтерському обліку.
№
Зміст господарської операції
Бухгалтерський облік з застосуванням класу 9
Бухгалтерський облік з застосуванням класів 8, 9
Дт
Кт
Дт
Кт
1
2
3
4
5
6
1
Нарахована амортизація основних засобів, що експлуатуються у капітальному будівництві, яке робиться господарським способом.
151
131
831
151
131
831
2
Нарахована амортизація обладнання, що безпосередньо використовується у процесі виробництва продукції (технологічне обладнання)
23
131
831
23
131
831
3
Нараховується амортизація вартості основних засобів, що використовуються у роботах, що пов’язані з освоєнням нових виробництв, а також підготовкою робіт сезонного характеру
39
131
831
39
131
831
4
Збільшується сума зносу об’єкту основних засобів у зв’язку з його до оцінкою (збільшення первісної вартості об’єкту основних засобів у частині його зносу).
423
131
831
423
131
831
5
Нарахована амортизація основних засобів загально виробничого характеру
91
131
831
91
131
831
6
Нарахована амортизація основних засобів загальногосподарського характеру
92
131
831
92
131
831
7
Нарахована амортизація основних засобів, що використовуються при реалізації продукції
93
131
831
93
131
831
8
Нарахована амортизація основних засобів, що використовуються у дослідженнях та розробках
941
131
831
941
131
831
1
2
3
4
5
6
9
Нараховується амортизація вартості основних засобів, що експлуатуються у сфері обслуговування виробництва та житлово-комунальній сфері.
949
131
831
949
131
831
10
Нараховується амортизація вартості основних засобів, що використовуються для усунення результатів надзвичайних результатів.
99
131
831
99
131
831
11
Списується сума зносу об’єктів основних засобів у зв’язку з його вибуттям. Зменшується сума зносу об’єкту основних засобів у зв’язку з його уцінкою при умові, що раніше наданий об’єкт не до оцінувався
131
10
131
831
831
10
12
Зменшення суми зносу раніше до оцінених об’єктів основних засобів.
131
423
131
831
831
423
продолжение
--PAGE_BREAK--2.3. Необхідність здійснення обліку зносу (амортизації) основних засобів
Вартість виробничих потужностей адекватна функціональній (виробничій) корисності предметів протягом усього строку їх експлуатації (тобто періоду, протягом якого майно, що відноситься до основних засобів, здатне виконувати функції, що приносять прибуток їх власнику).
Відповідно з принципами бухгалтерського обліку вартість виробничих потужностей повинна рівномірно розподілятися протягом передбаченого строку їх експлуатації шляхом розподілу (списання) на звітні періоди, протягом яких ці потужності будуть мати виробничу корисність (знос). Його мета – розподілити вартість матеріальних активів довгострокового використання на витрати протягом передбаченого строку експлуатації на основі застосування систематичних та раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки. У наданому визначенні є кілька значних моментів:
По-перше, усі матеріальні активи довгострокового використання, крім землі, мають обмежений строк експлуатації. Внаслідок обмеженості строку служби вартість цих активів повинна розподілятися на витрати протягом усіх років їх експлуатації. Двома головними причинами обмеженості строку служби активів є фізичний та моральний знос (застаріння).
Під фізичним зносом розуміють поступову втрату основними засобами своєї первісної споживної вартості, що відбувається не лише у процесі їх функціонування, але й при їх бездійності (зруйнування від зовнішніх впливів, атмосферного впливу, корозії). Фізичний знос основних засобів залежить від якості основних засобів, їх технічної удосконаленості (конструкції, виду та якості матеріалів, якості побудови будинків та монтажу верстатів); особливостей технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подачі тощо); по часу їх дії (кількість днів праці на рік, змін у добу, годин праці у зміну); ступеню захисту основних засобів від зовнішніх умов (спеки, холоду, вологості, атмосферних опадів); якості догляду за основними засобами та їх обслуговування, від кваліфікації робітників та їх відношення до основних засобів.
Фізичний знос відбувається нерівномірно навіть по однаковим елементам основних засобів. Розрізняють повний та частковий знос основних засобів. При повному зносі діючі фонди ліквідуються та замінюються новими (капітальне будівництво та поточна заміна зношених основних засобів). Частковий знос виправляється за допомогою ремонту. Але все ж таки і кожна будівля, і кожна машина повинна прийти до непотребу. Необхідність амортизації не може бути виключена регулярним ремонтом.
Моральний знос – це зменшення вартості машин та обладнання під впливом скорочення суспільно необхідних витрат на їх відбудову (моральний знос першої форми); зменшення їх вартості у результаті введення нових, більш прогресивних економічно ефективних машин та обладнання (моральний знос другої форми). Під впливом цих форм морального зносу основні засоби стають відсталими по своїй технічній характеристиці та економічної ефективності.
У сучасних умовах все більше значення приймає облік морального зносу. Поява нових, більш сучасних видів обладнання з підвищеною виробністю, покращеними умовами обслуговування та експлуатації часто робить економічно доцільно заміну старих основних засобів ще до їх фізичного зносу. Несвоєчасна заміна морально застарілих основних засобів призводить до того, що на них виробляється більш дорога та гіршої якості продукція у порівнянні з виготовляємою на більш удосконалених машинах та обладнанні. А це зовсім недопустимо в умовах ринкової конкуренції.
Бухгалтера звичайно не роблять різниці між фізичним та моральним зносом, так як їх цікавить строк експлуатації основних засобів, не дивлячись на можливий строк їх служби.
По-друге, термін “амортизація”, що використовується в обліку, розуміється ні як фізичний знос або зниження ринкової вартості об’єкту протягом даного часу, а як списання вартості виробничих активів протягом часу їх корисного функціонування. Термін застосовується для відображення поступового списання вартості основних засобів на витрати.
По-третє, амортизація не є процесом оцінки вартості. Бухгалтерські записи ведуть відповідно з принципами визначення собівартості; таким чином, вони не можуть служити індикатором зміни рівня цін. Навіть якщо у результаті вигідної угоди та специфічних особливостей кон’юнктури ринкова ціна будови або іншого активу може піднятися, не дивлячись на це амортизація повинна продовжувати нараховуватися, бо є слідством розподілу раніше понесених витрат, а не оцінки.
В основі діючої зараз в Україні системи амортизації лежить ідея поступової заміни самого амортизуємого об’єкту, його відтворення, тобто відтворення зношених фондів, а не створення вільних грошових коштів для розвитку його виробничої бази. Прийнятий у П(С)БО №7 термін амортизації суперечить прийнятій у світовій практиці концепції амортизації, згідно з якою амортизація вважається не оцінкою або способом відновлення основних засобів (тобто мета відрахувань не зводиться строго до відновлення активу), а лише методом розподілу витрат на придбання активу (або будь-якої іншої прийнятої за базову вартість) по рокам строку його служби. Сучасна українська концепція амортизації була у свій час охарактеризована як “натуралістична”, що направлена на відновлення основних засобів у натуральній формі.
У класичному розумінні амортизація представляє собою відновлення грошових коштів підприємства, які воно витратило, придбаючи або створюючи довгострокові активи. Такі активи переносять свою вартість на готовий продукт частинами залежно від періоду фізичного та морального зносу.
Активи, що амортизуються, в принципі призначені для використання більш ніж в одному виробничому періоді. Вони мають обмежений час корисного функціонування, протягом якого підприємство використовує їх у виробництві або для поставки товарів (послуг), здавання в оренду або для адміністративних цілей.
Оскільки витрати на основні засоби представляють собою відкладені витрати у діяльності підприємства, що реалізуються по мірі продажу продукції (послуг), амортизація виступає як розподілена на кілька фіскальних періодів ціна (або будь-яка оцінка, що прийнята за базову) основних засобів. Амортизаційні відрахування є формою використання подібних активів та включення їх використаних частин, що перейшли із складу активу у склад собівартості, у частину, що відіймається з валового прибутку підприємства.
З моменту введення у США податку на прибуток у 1909 р. податкові правила передбачають розумну (обґрунтовану) знижку для вартості, що амортизується, що виключається з доходу до розрахунку податку. Амортизація у даному випадку розуміється не як відрахування для фінансування відновлення активу або його оцінки (подібне трактування можна знайти вже у монографіях 40-50-х років). Амортизацією вважається розміщення витрат або іншої базової оцінки дотикового активу (групи активів) систематичним та раціональним способом. Це процес розміщення, а не оцінки. Надане пояснення спирається на звіт про фінансові результати, у якому проти доходів облікового періоду виставляються минулі витрати (собівартість), у тому числі одна з їх частин – амортизаційні відрахування.
Друга концепція амортизації як способу зменшення вартості активу (між двома моментами часу) з метою заміни його у майбутньому виходить з балансу підприємства, де такий актив з кожним роком відображається по все меншій вартості. Ця оцінка носить назву “книжкової”, або бухгалтерської (book value).
Різниця між двома наданими підходами можна краще зрозуміти з точки зору амортизаційної політики самого підприємства. В одному випадку власник підприємства хоче адекватно відобразити витрати періоду з метою правильного (обґрунтованого) розрахування оподатковуємого прибутку, тобто частини валового доходу, що звільнюється від собівартості (концепція “розміщення витрат”); у другому отримати амортизаційний фонд (резерв) з єдиною метою – відновити розглядаємий актив у майбутньому (концепція “втрати вартості”). Реально тут можна простежити три виробничих ефекти одноразово: накопичення витрат, оцінка та відновлення. Але ж особлива увага повинна приділятися першому з них, щоб полегшити для підприємства використання звільнених від оподаткування грошових коштів. Важливе не те, буде чи ні відновлений актив у майбутньому, а те, чи дозволено підприємству окупити зроблені у свій час інвестиції у капітальні активи. Тому, наприклад, Міжнародний стандарт №4 “Облік амортизаційних відрахувань” зобов’язує списувати амортизацію (тобто нарахування суми зносу активів протягом передбаченого строку корисного використання) за кожний обліковий період прямо чи опосередковано у зменшення доходу на систематичній основі.
Амортизаційні відрахування – частина виробничого капіталу, що переходить у форму товарного, або частина вартості основних засобів, що поступає з виробництва в обіг. Для будь-якого підприємства амортизаційні відрахування представляють собою спосіб поступового повернення іммобілізованих коштів (які у свій час підприємство витратило на придбання та створення амортизуємого активу) у зворотні.
Неможливо достовірно визначити, на які цілі підприємство направляє суми амортизаційних відрахувань, що попали у зворотні кошти. Вони починають власний рух, не пов’язаний з основними засобами, на які вони нараховуються. Вони можуть бути вкладені у ті ж самі або інші необоротні активи, а також у інші (не грошові) види зворотних засобів. Податкові органи повинні цікавитися виключно розміром амортизаційних відрахувань, а не їх подальшим використанням.
продолжение
--PAGE_BREAK--3. Методика та практика проведення процесу амортизації основних засобів 3.1. Порядок проведення процесу амортизації та вибір методу для амортизаційної політики підприємства
Найбільша цінність ПБО 7 – надання підприємствам права самостійно провадити амортизаційну політику, що дасть змогу визначати термін експлуатації основних засобів і обирати метод нарахування амортизації згідно з власними економічними інтересами
Як було зазначено раніше, поява П(С)БО №7 “Основні засоби” остаточно провела межу між податковим та бухгалтерським обліком основних засобів. У цьому розділі зупинимося на обліку амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку відповідно до умов П(С)БО №7, а також основні принципи, що передбачені ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Відповідно до П(С)БО №7, знос необоротних активів – сума амортизації об’єкту необоротних активів з початку їх корисного використання.
Амортизація – це систематичний розподіл амортизуємої вартості незворотних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Визначення амортизуємої вартості запишемо у вигляді формули:
АВ = ПВ – ЛВ, (3.1)
де АВ – амортизуєма вартість;
ПВ – первинна або переоцінена вартість;
ЛВ – ліквідаційна вартість;
Первинна вартість визнається П(С)БО №7 як історична або фактична собівартість об’єкту основних засобів, а переоцінена вартість – як його вартість після переоцінки.
Ліквідаційна вартість – це та сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від вибуття (реалізації, ліквідації) основних засобів при закінчені строку їх корисного використання мінус витрати, що пов’язані з вибуттям.
Ліквідаційна вартість визначається у момент отримання об’єкту основних засобів. Якщо визначити її неможливо або важко, або якщо вона незначна, тоді її прирівнюють до нуля. Відповідно до формули у цьому випадку первинна (переоцінена) вартість об’єкту буде рівна його амортизуємої вартості.
Отже об’єктом амортизації є основні засоби, крім землі.
Нарахування амортизації робиться протягом строку їх корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється наданим підприємством при визнанні наданого об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), та зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови та консервування.
При визначені строку корисного використання (експлуатації) треба враховувати:
очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
очікуваний фізичний та моральний знос;
правові або інші обмеження відносно строку використання об’єкта та інші фактори.
Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів можна передивитися у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання.
Відповідно до П(С)БО №7 амортизація основних засобів нараховується з використанням наступних методів:
прямолінійного (прямолінійного списання);
зменшення залишкової вартості;
прискореного зменшення залишкової вартості;
кумулятивного (суми кількості років);
виробничого (метод суми одиниць продукції).
Наведені методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:
методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний);
метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів (виробничий).
Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними методами на умовному прикладі (і при умові незмінності первісно визначених облікових оцінок).
Підприємство “АБВ” придбало виробниче обладнання:
первісна вартість – 20 000 грн.;
ліквідаційна вартість – 2000 грн.;
очікуваний строк корисного використання обладнання – 5 років.
Очікуваний обсяг виробництва продукції, що буде виготовлена з використанням придбаного обладнання – 14 400 одиниць.
Прямолінійний метод амортизації основних засобів.
При використанні прямолінійного методу вартість об’єкту основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.
Річна сума амортизації визначається діленням амортизуємої вартості на очікуємий строк використання об’єкту основних засобів:
А = АВ / Т, (3.2)
де А – сума амортизаційних відрахувань, грн.;
АВ – амортизуєма вартість об’єкту, грн.;
Т – очікуваний строк використання об’єкту.
За рік це складає (20 000 – 2000) / 5 = 3600 грн.
Сума нарахованої амортизації також може бути розрахована множенням амортизуємої вартості основних засобів на норму амортизації.
А = АВ х Н, (3.3)
де Н – норма амортизації.
Річна норма амортизації по цьому методу є величина, зворотна очікуваному строку корисного використання основних засобів у відсотках: 1 / 5 х 100 % = 20 %.
Звідси річна сума амортизації рівна: ( 20 000 – 2000) х 20 % = 3600грн.
Ця сума амортизації буде включатися щорічно (з року у рік), протягом строку корисного використання об’єкту, у склад витрат підприємства та відображатися у Звіті про фінансові результати. На цю ж суму рівномірно (з року у рік) буде збільшуватися накопичена амортизація (знос) та відповідно зменшуватися залишкова вартість об’єкту основних засобів, що відображаються у Балансі (табл. 3.1).
Таблиця 3.1 Нарахування амортизації основних засобів прямолінійним методом, грн.
ПОКАЗНИКИ
РІК 0
РІК 1
РІК 2
РІК 3
РІК 4
РІК 5
Амортизаційні відрахування за рік
-
3 600
3 600
3 600
3 600
3 600
Накопичена амортизація (знос) на кінець року
-
3 600
7 200
10 800
14 400
18 000
Залишкова вартість на кінець року
20 000
16 400
12 800
9 200
5 600
2 000
Метод прямолінійного списання, як правило використовується по відношенню до об’єктів основних засобів, стан яких залежить виключно від строку корисного використання та на них не діє вплив інших факторів. До таких основних засобів відносять будови, споруди, меблі та інші.
Характеризуючи метод прямолінійного списання, не можна не відмітити його переваги у простоті розрахунків та рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті, точності розрахунків. Його використання особливо доцільно, коли ступінь експлуатації об’єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінною. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об’єкту із року у рік.
Але ж недоліком такого методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не робиться реальна оцінка виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується у перші роки їх експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а у останні роки експлуатації знос машин знову зростає. Що до морального зносу машин, то він також нерівномірний. Застосування наданого методу не завжди забезпечує повне перенесення вартості основних засобів на знов створений продукт, в результаті чого створюється недоамортизація основних засобів, що є прямим збитком підприємства.
Виробничий метод амортизації основних засобів.
Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації робиться на основі сумарної виробітки об’єкту за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виготовленої продукції, відпрацьованих годин, кілометрах пробігу тощо).
Місячна сума амортизації розраховується співвідношенням амортизуємої вартості об’єктів основних засобів та очікуємого об’єму продукції (робіт, послуг) за весь рік корисного використання такогооб’єкту основних засобів. Як відмічалося раніше, амортизуємою вартістю об’єкту основних засобів є первинна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.
Таким чином, норму амортизації по цьому методу можна розрахувати по формулі:
Н = АВ / ОД, (3.4)
де ОД – розрахунковий об’єм діяльності (виробництва).
Нарахування амортизації за весь період експлуатації характеризується даними, що наведені у таблиці 3.2.
Таблиця 3.2 Нарахування амортизації виробничим методом, грн.
Залишкова вартість на кінець року
Рік
Фактичний об’єм продукції, од.
Амортизаційні відрахування за рік
Накопичена амортизація (знос) на кінець року
20 000
0
-
-
-
16 750
1
2600
2600 х 1.25 = 3250
3250
12 875
2
3500
3100 х 1.25 = 3875
7125
8500
3
3500
3500 х 1.25 = 4375
11 500
4750
4
3000
3000 х 1.25 = 3750
11 250
2000
5
2200
2200 х 1.25 = 2750
18 000
У нашому прикладі очікуваний об’єм продукції з використанням обладнання складає по рокам, од.: 1 рік – 2600; 2 рік – 3100; 3 рік – 3500; 4 рік – 3000; 5 рік – 2200; Усього 14 400.
Виробнича норма амортизації на одиницю продукції:
(20 000 – 2000) / 14400 = 1.25 грн./од.
Відзначимо, що при використанні виробничого методу сума амортизації, яка визнається витратами звітного періоду, та балансова вартість об’єкту при використанні цього методу змінюється у зрівнянні з попереднім періодом прямо пропорційно об’єму виробленої продукції (робіт, послуг).
В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий прибуток від експлуатації відповідного нематеріального активу у кожному звітному періоді пов’язаний з випуском одиниць продукції, вироблених з його участю у цих звітних періодах. Існує точка зору, що на такий вид обладнання, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цінах пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції у кожному звітному періоді (на основі первісно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу с початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, більшість виробничих активів приймають участь у створені прибутку (та відповідно зношуються) лише тоді, коли вони використовуються у виробництві.
Метод нарахування зносу пропорційно випуску продукції також дуже простий, раціональний та систематичний. Краще за все його використовувати тому випадку, коли відносно активу, на який нараховується знос, можна визначити фактичний об’єм виробленої продукції. Його використання також доцільно, коли економічна користь того чи іншого необоротного активу зменшується у зв’язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв’язку з впливом на нього часу. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, яка визнається витратами поточного періоду, отриманням прибутку, у випадку, якщо використання відповідного необоротного активу у різні періоди неоднакові. Але, не дивлячись на плюси, цей метод у закордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки дуже складно визначити фактичний об’єм продукції, виробленої з використанням того чи іншого необоротного активу.
Метод зменшення залишкової вартості.
Сутність наданого методу складається у визначенні річної суми амортизації об’єкту основних засобів виходячи з основної вартості такого об’єкту на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом перемноження остаточної вартості об’єкту основних засобів на норму річної амортизації.
А = ЗВ х НА, (3.5)
де ЗВ – залишкова вартість об’єкту основних засобів.
Норму річної амортизації підприємство визначає самостійно по наступній формулі (3.6)
/>, (3.6)
де Н – строк корисного використання об’єкту основних засобів, років;
ЛВ – ліквідаційна вартість об’єкту основних засобів, що визначається підприємством самостійно, грн.;
ПВ – первісна вартість об’єкту основних засобів, грн.
Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості амортизуємого об’єкту основних засобів. В протилежному випадку об’єкт основних засобів буде повністю “замортизований” протягом одного року! Це виходить з формули розрахунку норми амортизації.
Зазначимо, що відповідно до П(С)БО №7 базою для нарахування амортизації при використанні наданого методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації. З цього слідує, що, починаючи з дати вводу в експлуатацію об’єкту основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений такий об’єкт, базою для нарахування амортизації буде його первісна вартість. Іншими словами, якщо об’єкт основних засобів був введений в експлуатацію у вересні, то починаючи з жовтня по лютий (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об’єкту на норму амортизації. Починаючи з березня наступного звітного року, сума амортизації об’єкту основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об’єкту на норму амортизації.
При використанні наданого методу нарахування амортизації можлива ситуація, при якій остаточна вартість об’єкту наприкінці запланованого строку експлуатації не буде рівна ліквідаційній вартості. Такі розходження будуть виникати у випадку, якщо об’єкт основних засобів був введений в експлуатацію у середині звітного періоду. Але ж це не повинно стати причиною сумнівів, так як нарахування амортизації було не з початку звітного року, а з середини, та по усім правилам математики така різниця повинна була виникнути. У зв’язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації та до амортизувати залишкову частину вартості або вважати залишкову вартість об’єкту ліквідаційною вартістю.
Таблиця 3.3 Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості.
Рік
Амортизаційні відрахування за рік
Накопичена амортизація (знос) на кінець року
Залишкова вартість на кінець року
0
-
-
20 000
1
20 000 х 0.3691 = 7382
7 382
12 618
2
12 861 х 0.3691 = 4657
12 039
7 961
3
7 961 х 0.3691 = 2938
14 977
5 023
4
5 023 х 0.3691 = 1854
16 831
3 169
5
3 169 х 0.3691 = 1169
18 000
2 000
Метод прискореного зменшення залишкової вартості
Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.
При такому методі річна сума амортизації визначається виходячи з залишкової вартості об’єкту на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації по введеним протягом року об’єктам та подвоєння річної норми амортизації, що розраховується виходячи зі строку корисного використання об’єкту.
Норма амортизації у наданому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при застосуванні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвоєна ставка амортизаційних відрахувань, що розрахована методом прямолінійного списання.
При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна розрахувати так:
продолжение
--PAGE_BREAK--НА = А / АВ (3.7)
Переробивши надану формулу, отримаємо норму амортизації для наданого методу:
НА = 2 х (А / АВ) = 2 х ( АВ / Т) / АВ = 2 / Т (3.8)
Наданий метод нарахування амортизації, а саме при розрахуванні норми річної амортизації, не передбачає обов’язкової наявності ліквідаційної вартості об’єкту основних засобів. При цьому виконується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об’єкту наприкінці періоду його експлуатації була не менше, ніж його ліквідаційна вартість.
Таблиця 3.4. Нарахування амортизації методом прискореного зменшення залишкової вартості, грн.
Рік
Амортизаційні відрахування за рік
Накопичена амортизація (знос) на кінець року
Залишкова вартість на кінець року
0
-
-
20 000
1
2 х 20% х 20 000 = 8 000
8 000
12 000
2
2 х 20% х 12 000 = 4 800
12 800
7 200
3
2 х 20% х 7 200 = 2 880
15 680
4 320
4
2 х 20% х 4 320 = 1728
17 408
2 592
5
20 000 – 2 000 – 17 408 =592
18 000
2000
Кумулятивний метод.
Річна сума амортизації за цим методом визначається як перемноження амортизуємої вартості та кумулятивного коефіцієнта.
Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилися до кінця очікуємого строку служби об’єкту основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.
Сума чисел років – це результат суми порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об’єкт.
У нашому прикладі сума чисел років корисної експлуатації обладнання рівна 15 (1+2+3+4+5).
Річна норма амортизації визначається як співвідношення залишеного строку служби ( на початок звітного періоду) та суми чисел років.
У нашому прикладі ця норма встановить:
У 1-й рік експлуатації – 5/15
У 2-й рік експлуатації – 4/15
У 3-й рік експлуатації – 3/15
У 4-й рік експлуатації – 2/15
У 5-й рік експлуатації – 1/15
Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норму амортизації відповідного року помножаємо на різницю між первинною вартістю об’єкту та його ліквідаційною вартістю, тобто на амортизуєму вартість.
А = НА х (ПВ – ЛВ) (3.9)
Нарахування амортизації характеризується даними таблиці 3.5.
Таблиця 3.5. Нарахування амортизації кумулятивним методом.
Рік
Амортизаційні відрахування за рік
Накопичена амортизація (знос) на кінець року
Залишкова вартість на кінець року
0
-
-
20 000
1
5/15 х 18 000 = 6 000
6 000
14 000
2
4/15 х 18 000 = 4 800
10 800
9 200
3
3/15 х 18 000= 3 600
14 400
5 600
4
2/15 х 18 000 = 2 400
16 800
3 200
5
1/15 х 18 000 = 1 200
18 000
2 000
Якщо строк експлуатації об’єкта достатньо довгий, то сума чисел років визначається за формулою кумулятивного числа:
(( Т + 1) х Т) / 2 (3.10)
Треба зазначити, що застосування методу залишкової вартості, а також кумулятивного методу визначення сум амортизації є найбільш прогресивним з точки зору методології бухгалтерського обліку. Доцільність використання цих методів пояснюється наступним:
найбільша ефективність використання основних засобів приходиться на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично та морально ще нові;
накопичуються грошові кошти для заміни об’єкта у випадку його морального застаріння та інфляції;
забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт амортизуємих об’єктів, що приходяться на останні роки використання таких об’єктів без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума нараховуємої амортизації у ці роки зменшується.
Крім розглянутих норм та методів нарахування амортизації, підприємство має право застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів, що передбачені податковим законодавством, а саме ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже треба зазначити, що у бухгалтерському обліку на відміну від податкового нарахування амортизації робиться не в цілому по групі, а по окремому об’єкту основних засобів щомісячно.
Крім того, від’ємність у бухгалтерському обліку від податкового буде на суму:
амортизації невиробничих основних фондів;
поточних ремонтів більш 5% балансової вартості основних фондів на початок року;
вартості вибувших об’єктів, що відносяться у податковому обліку до 2, 3 груп;
вартості безкоштовно отриманих основних засобів.
У податковому обліку норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної групи основних фондів на початок звітного (податкового) періоду у наступних розмірах (у розрахунку на календарний період):
група 1 – 1,25%;
група 2 – 6,25%;
група 3 – 3,75%.
Платник податків може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів групи 3, що придбалися після вступання у силу Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”, по наступним нормам (у розрахунку на кожний рік):
1-й рік експлуатації – 15%,
2-й рік експлуатації – 30%,
3-й рік експлуатації – 20%,
4-й рік експлуатації – 15%,
5-й рік експлуатації – 10%,
6-й рік експлуатації – 5%,
7-й рік експлуатації – 5%
У податковому обліку окремий об’єкт основних фондів групи 1 амортизується до досягнення вартості такого об’єкту 100 мінімумів доходів громадян, що не оподатковуються – 1700 грн.
При досягненні об’єктом залишкової вартості – 1700 грн., відповідно до пп. 8.3.7, п. 8.3 ст. Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”, його залишкова вартість дорівнюється до нуля, а сума 1700 грн. відноситься до складу витрат відповідного звітного кварталу.
Амортизація основних фондів груп 2, 3 виконується до досягнення такої групи нулевої вартості.
Крім того у податковому обліку облік основних засобів ведеться:
групи 1 по кожній окремій будові, споруді або їх структурному компоненту, та у цілому по групі як сума вартості окремих об’єктів,
групи 2 ведеться по їх сукупній вартості незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів,
групи 3 ведеться по їх сукупній вартості, або пооб’єктно, у випадку застосування прискореної амортизації.
Розглянемо на нашому прикладі податкові методи нарахування амортизації. Припустимо, що у нашому прикладі обладнання відноситься до 3 групи. Тоді квартальна норма амортизації буде дорівнювати 3.75 %.
Таблиця 3.6. Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості згідно з податковим законодавством, грн.
Рік
Квартал
Амортизаційні відрахування за квартал
Накопичена амортизація (знос) на кінець кварталу
Залишкова вартість на початок звітного кварталу
1
2
3
4
5
1
1
2000 х 3.75 % =750
750
20000
2
19250 х 3.75 % =722
1472
19250
3
18528 х 3.75 % =695
2167
18528
4
17833 х 3.75 % =669
2836
17833
Усього
2836
2836
2
1
17164 х 3.75 % =644
3480
17164
2
16520 х 3.75 % =620
4100
16520
3
15900 х 3.75 % =596
4696
15900
4
15304 х 3.75 % =574
5270
15304
Усього
2434
5270
3
1
14730 х 3.75 % =552
5822
14730
2
14178 х 3.75 % =532
6354
14178
3
13646 х 3.75 % =512
6866
13646
1
2
3
4
5
4
13134 х 3.75 % =493
7359
13134
Усього
2089
7359
4
1
12641 х 3.75 % =474
7833
12641
2
12167 х 3.75 % =456
8289
12167
3
11711 х 3.75 % =439
8728
11711
4
11272 х 3.75 % =423
9151
11272
Усього
1792
9151
5
1
10849 х 3.75 % =407
9558
10849
2
10442 х 3.75 % =392
9950
10442
3
10050 х 3.75 % =377
10327
10050
4
9673 х 3.75 % =363
10690
9673
Усього
1539
10690
Як бачимо, накопичена амортизація (знос) за 5 років не надто перебільшила половину первісної вартості об’єкту (53.4 %). Для ліквідаційної вартості це занадто.
Платник податків може самостійно вирішити застосовувати прискорену амортизацію основних засобів 3 групи, що були придбані після прийняття Закону про оподаткування прибутку .
Таблиця 3.7. Нарахування амортизації прискореним методом згідно з податковим законодавством, грн.
Рік
Амортизаційні відрахування за рік
Накопичена амортизація (знос) на кінець року
Залишкова вартість на кінець року
0
-
-
20000
1
20000 х 15 % = 3000
3000
17000
2
20000 х 30 % = 6000
9000
11000
3
20000 х 20 % = 4000
13000
7000
4
20000 х 15 % = 3000
16000
4000
5
20000 х 10 % = 2000
18000
2000
6
20000 х 5 % = 1000
19000
1000
7
20000 х 5 % = 1000
20000
-
Треба зазначити, що використання дозволених П(Б)О №7 методів нарахування амортизації основних засобів веде до плутанини понять, що використовуються у бухгалтерському та податковому обліку. Це стосується основ для збільшення первісної вартості основних засобів, визнання їх груп, а також залишкової вартості (балансової), переоцінка якої не передбачена податковим законодавством. У результаті застосування у бухгалтерському обліку податкових методів нарахування зносу основних засобів, що не відповідає вимогам ні бухгалтерського, ні податкового обліку.
Закінчуючи розбір методів нарахування амортизації у бухгалтерському обліку, можна навести приклади альтернативних методів, які не передбачені у П(С)БО №7, але мають практичне використання у світі.
Метод списання та заміни.
Він, як правило, використовується господарськими організаціями, що розполагають великою кількістю відносно малоцінних основних засобів, що розташовані на великій географічній території. До числа таких відносяться залізничні компанії, основними засобами яких виступають вагони та локомотиви; телефонні компанії, матеріальну базу яких складають лінії зв’язку, комутатори, підстанції, телефонні апарати тощо; організації комунального обслуговування, енергопостачання та інші. Часто для таких компаній ведіння рахунку відрахувань на знос по кожному основному засобу не доцільно із-за надто значного об’єму облікової роботи та пов’язаних з цим витрат.
При обліку витрат методом списання та заміни витрат на знос дорівнюють вартості списаних у той чи інший період основних засобів, ліквідаційна вартість основних засобів відіймається з витрат на знос у той період, коли робиться їх списання. Знос по окремим основним засобам не нараховується, при їх списанні не відображається прибуток чи витрати, а рахунок нарахованого зносу не використовується. Ведеться облік первісної вартості основних засобів (по витратам на їх придбання). Часто він ведеться не по окремим засобам, а по групам засобів.
Різниця між списанням та заміною складається у способі оцінки виводимих з господарського звороту основних засобів.
При списанні сума витрат на знос дорівнює первинній вартості списуємого основного засобу за винятком його ліквідаційної вартості. При нарахуванні зносу по групі активів у якості первинної вартості кожного з них береться первісна вартість купленого раніше за інших. У цьому випадку нарахування зносу при списані аналогічно обліку товарно-матеріальних запасів методом FIFO.
При заміні витрат на знос групи основних засобів визначається виходячи з вартості того з них, який було куплено в останню чергу, аналогічно методу LIFO при обліку товарно-матеріальних запасів.
Треба особливо зазначити, за застосування наданих методів обмежено надто вузьким кругом зазначених раніше галузей. Взагалі надані методи не відповідають критеріям систематичності та раціональності. Для наданих галузей у “суспільновизнаних методах бухгалтерського обліку” робиться виняток, а використовувані у них методи обліку зносу враховуються недопустимими для інших галузей.
Методи групового та складового обліку зносу.
Він передбачає можливість об’єднання декількох основних засобів у єдине ціле, ведення по ним загального контрольного рахунку. Тобто декілька основних засобів амортизуються як єдине ціле. Груповий облік ведеться по груповим активам, а складовий – по різнорідним. Ведення журнальних записів та проводка по рахункам для цих двох видів обліку аналогічні.
Вартість усіх активів, що входять у групу, заноситься у єдиний контрольний рахунок, при додаванні до групи нових активів цей рахунок дебетується на їх вартість. По усій групі ведеться рахунок нарахованого зносу. Балансова вартість основних виробничих фондів, що входять у групу, дорівнює різниці між їх вартістю та сумою нарахованого зносу. Вартість кожного активу, що входить в групу, враховується при його списанні: контрольний рахунок по групі активів кредитується на його вартість, а рахунок нарахованого зносу дебетується на суму отриману за реалізацію наданого основного засобу виручку у готівкових коштах. Річна сума амортизації розраховується шляхом множення середньої норми амортизації по групам активів на баланс його контрольного рахунку. Цю суму можна розрахувати і як різницю між первісною та ліквідаційною вартістю, поділену на строк служби. Строк експлуатації отримується як частка від ділення первісної вартості групи основних засобів на вартість їх річного зносу.
Річна норма амортизації об’єднаних у групу основних засобів представляє собою відношення суми визначеного прямолінійним методом зносу за рік до їх первинної вартості. Іншими словами, це відсоток, на який загальна первісна вартість основних засобів обесцінюється за рік. Балансова вартість основних засобів у кожний наступний період менше її балансової вартості за попередній період на цей відсоток.
При збереженні складу групи основних засобів незмінним норма річної амортизації також залишається незмінною. Припускається її збереження у тому випадку, якщо у групу основних засобів додаються нові, але їх вартість не змінює первісну вартість засобів групи на значну величину, та таке додавання не забезпечує значного впливу на строк експлуатації групи основних засобів.
При обліку групи однорідних активів при включенні в неї нових активів допускається збереження попередньої норми амортизації, яка у цьому випадку використовується застосовної до нової балансової вартості групи, збільшеної на вартість доданих до неї активів. Якщо група активів неоднорідна, то додавання до неї нових ( якщо вартість останніх суттєва) веде до перегляду норми амортизації.
Об’єднання основних засобів у групи з метою обліку зносу допустимо при відносно не великих розбіжностях у строках експлуатації елементів, що в неї входять.
Метод оцінки товарно-матеріальних запасів.
Він передбачає, що наприкінці кожного звітного періоду основні засоби оцінюються відповідно з їх станом на поточний момент. Така оцінка робиться шляхом відіймання відсотку на обезцінення із вартості основних засобів на кінець попереднього періоду. З цією метою компанія також користується зовнішньої оцінки вартості заміни наданих основних засобів.
Зниження вартості основних засобів у наданий період у зрівнянні з періодом попереднім реєструються як витрати на їх обезцінення (знос). Обезцінення записується безпосередньо за рахунок основного засобу. Отриманні при його утилізації готівкові кошти відносяться на кредит рахунку витрат на обезцінення основного засобу як коригування витрат на обезцінення на суму ліквідаційної вартості. Таким чином, при такій системі балансова (оціночна) вартість основних засобів на кінець періоду є оцінкою поточної вартості їх придбання з поправкою на знос та можливості використання. Переоцінка вартості основних засобів у сторону підвищення не робиться.
Наданий метод застосовується для оцінки зносу як окремого основного засобу, так і їх групи.
Амортизаційна політика є важливою складовою частиною облікової політики та взагалі господарсько-фінансової діяльності підприємства. Вона дозволяє альтернативно підійти до визначення розмірів амортизаційних відрахувань, виконувати управління витратами та фінансовими результатами, накопичувати необхідні фінансові ресурси та раціонально використовувати їх на нужди відтворення необоротних активів тощо.
За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес їх відтворення, реалізується технічна та виробнича політика на підприємстві.
Але ж на сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) відносно вибору методу амортизації, який був би найкращім для підприємств різноманітних організаційно-правових форм та галузей, об’єктів основних засобів та способів їх використання.
Таблиця 3.8. Методи нарахування амортизації основних засобів та фактори, що пов’язані з їх експлуатацією.
№
Метод амортизації
Фактори експлуатації об’єкту основних засобів, що впливає на очікуваний спосіб отримання економічної корисності від його використання
1
2
3
1
Прямолінійний
Рівномірна експлуатація об’єкту, пов’язаного з експлуатацією різноманітної продукції
Незначний моральний знос
2
Зменшення залишкової вартості
Об’єкт використовується у виробництві різноманітної продукції
Швидкий фізичний та моральний (або лише моральний) знос
Необхідність швидкого накопичення грошових коштів для прискореного відновлення основних засобів
3
Прискореного зменшення залишкової вартості
Об’єкт використовується у виробництві різноманітної продукції
Швидкий фізичний та моральний (або лише моральний) знос
Необхідність швидкого накопичення грошових коштів для прискореного відновлення основних засобів
4
Кумулятивний
Об’єкт використовується у виробництві різноманітної продукції
Швидкий фізичний та моральний (або лише моральний) знос
Необхідність швидкого накопичення грошових коштів для прискореного відновлення основних засобів
Строк експлуатації об’єкту виміряється цілим числом років
1
2
3
5
Виробничий
Об’єкт використовується для виробництва одного виду продукції або надає один вид послуг
Не рівномірна експлуатація об’єкту
Економічна корисність, що є складовою основних засобів, зменшується не просто протягом часу, а залежно від експлуатації об’єкта
Строк корисного використання об’єкту безпосередньо визначається його ресурсом: кількість вироблених за його допомогою одиниць продукції, пробігом, годинами роботи тощо
6
Зменшення залишкової вартості (податковий)
Не враховується строк експлуатації
Не враховується фізичний та моральний знос
Не враховуються виробничі фактори використання основних засобів
Розрахована лише для цілей оподаткування
7
Прискореної амортизації (податковий)
Розрахована в основному для мети оподаткування
Не допрацьована нормативно
Виробничий метод не має чіткої природи у результаті коливання обсягів виробництва. За відомими причинами виділяються із загальної тенденції метод зменшення залишкової вартості за податковим законодавством.
Згідно з П(С)БО №7 метод амортизації основних засобів обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуємого способу отримання економічної корисності від його використання. Обраний метод повинен сприяти прискоренню відновлення основних засобів, визначення реальної величини прибутку, найкращим образом враховувати усі фактори, що пов’язані з об’єктами основних засобів тощо (табл.3.8).
Поряд з цим детальний аналіз усіх методів приводить до думки, що між деякими з них немає суттєвої різниці як у теоретичному плані, так і на практичних результатах (наприклад, табл. 3.8), що може бути основою для їх скорочення. Мова йде про методи зменшення залишкової вартості у зрівнянні з методом простого зменшення залишкової вартості. Цей метод не повністю відповідає своєму призначенню та не гарантує систематично повного списання вартості об’єкта основних засобів. Його використання обумовлює необхідність корегування нарахування амортизації у останні роки строку експлуатації. Це робиться різноманітними способами. Крім розглянутого нами методу може робитися комбінування з прямолінійним методом, починаючи з другої половини строку експлуатації або за два останніх роки. Все це лише ускладнює застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості.
Прискорене зменшення залишкової вартості у зрівнянні з простим можливе лише при визначених комбінаціях строку експлуатації та співвідношення ліквідаційної та первісної вартості об’єкту основних засобів. Це легко вивести з нерівності – норма амортизації згідно з прискореним зменшенням повинна бути більшою, ніж при простому:
/>
(3.11)
Результати розрахунків приведені у таблиці 3.9.
Таблиця 3.9. Умови, при яких застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості веде до збільшення амортизаційних відрахувань у порівнянні з методом зменшення залишкової вартості.
Строк корисного використання об’єкту, роки
Доля ліквідаційної вартості у первинній, %
Строк корисного використання об’єкту, роки
Доля ліквідаційної вартості у первинній, %
3
Не менше 3,7
7
Не менше 9,5
4
Не менше 6,2
8
Не менше 10,0
5
Не менше 7,8
9
Не менше 10,4
6
Не менше 8,8
10
Не менше 10,8
Ці ж самі умови можна представити, як показано у табл. 3.10.
Таблиця 3.10. Умови, при яких застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості веде до збільшення амортизаційних відрахувань у зрівнянні з методом зменшення залишкової вартості.
Строк корисного використання об’єкту, роки
Доля ліквідаційної вартості у первинній, %
Строк корисного використання об’єкту, роки
Доля ліквідаційної вартості у первинній, %
1
Менше 3
7
Менше 5
2
Менше 3
8
Менше 6
3
Менше 3
9
Менше 7
4
Менше 4
10
Менше 8
5
Менше 4
11
Менше 18
6
Менше 4
12
Менше 52
Як бачимо, метод прискореного зменшення залишкової вартості відповідає своєму призначенню лише за умов невеликих строків експлуатації та при достатньо значній ліквідаційній вартості. Коли ж ліквідаційну вартість приймають рівною нулю, умов для застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості практично не залишається. Аналогічні результати та без будь-яких оговірок дає систематичний метод залишкової вартості.
Який метод обрати – питання, яке повинно бути вирішено разом з керівником, головним бухгалтером та економічними службами. Так, дослідження, що були проведені у 1984 році у США, показали, що прямолінійний метод нарахування амортизації використовувало на той час 94%, а прискорені методи – 13%, виробничий метод – 10%, кумулятивний метод — 2.5% з 600 великих компаній, що досліджувалися.
Незалежно від обраного методу амортизації його послідовне застосування є необхідною умовою для забезпечення порівнянності результатів за різні періоди, не дивлячись на рівень прибутковості підприємства або правила оподаткування. У США таке збереження послідовності вважається хорошим тоном ведення бухгалтерського обліку. Зміни, що направлені виключно на підвищення показнику прибутковості, визнається недопустимою.
МСБО вимагають послідовного від одного періоду до іншого застосування методу нарахування амортизації. Виняток складають лише випадки, зміна умов виправдовує зміну методу нарахування амортизації. Причини зміни розкриваються у додатках до фінансової звітності.
У зв’язку з тим, що амортизаційна політика дозволяє корегувати долю витрат у сумі доходу від реалізації, у деяких вітчизняних економістів виникає опасання, що надана підприємствам самостійність приведе до маніпулювання сумою нерозподіленого прибутку у залежності від мети підприємства. Як відомо, прибуток, визначений по даним фінансового обліку, не є базою для визначення реальної заборгованості перед бюджетом по податку на прибуток. Разом з цим вона впливає на вартість акцій підприємства, його інвестиційну привабливість та прийняття рішень користувачів інформації.
Таким чином, до вибору методу нарахування амортизації основних засобів керівництво підприємства повинно підійти зважено, що важливо для формування облікової політики (в частині амортизації), яка повинна бути закріплена на підприємстві наказом.
Метод нарахування амортизації об’єкту основних засобів переглядають у разі зміни очікуваного способу отримання економічної корисності від його використання. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, що йде за місяцем прийняття рішення про зміну методу нарахування амортизації.
Нарахування амортизації робиться щомісяця. Підприємство з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховує протягом періоду роботи підприємства у звітному році.
Місячна сума амортизації при використанні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.
Нарахування амортизації починається з місяця, що йде за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.
Нарахування амортизації зупиняється, починаючи з місяця, що йде за місяцем вибуття об’єкту основних засобів.
Для мети бухгалтерського обліку сума нарахованої амортизації по усім основним засобам – виробничого та невиробничого призначення – відноситься на збільшення суми витрат підприємства.
Для мети податкового обліку на збільшення суми валових витрат підприємства відноситься сума нарахованої амортизації лише по основним фондам, зайнятим у процесі виробництва.
Для розрахунку сум амортизаційних відрахувань використовується типова форма № ОЗ – 14 “Розрахунок амортизації основних засобів”. Вона складається з 4 розділів:
По основним засобам у запасі (резерві);
По основним засобам в експлуатації;
Контрольні дані;
Розрахунок амортизації (зносу) основних засобів.
Показники типової форми № ОЗ – 14 служать основою для відображення на відповідних рахунках сум нарахованої амортизації за звітний місяць та суми зносу основних засобів.
продолжение
--PAGE_BREAK--3.2. Відображення процесу амортизації основних засобів у звітності
У примітках до фінансової звітності щодо кожної групи основних засобів наводиться така інформація:
вартість (первісна або переоцінена), за якою основні засоби відображені в балансі;
методи амортизації, що застосовуються підприємством, та діапазон строків корисного використання (експлуатації);
наявність та рух у звітному році первісної (переоціненої) вартості та суми зносу на початок звітного року; первісної вартості основних засобів, які визнані активом, з виділенням вартості основних засобів, отриманих в результаті об'єднання підприємств; суми зміни первісної (переоціненої) вартості та зносу основних засобів у результаті переоцінки; первісної (переоціненої) вартості та суми зносу основних засобів, які вибули; суми нарахованої амортизації; суми втрат від зменшення корисності, відображеної в звіті про фінансові результати в звітному періоді; інших змін первісної (переоціненої) вартості та сума зносу основних засобів; первісної (переоціненої) вартості та сума зносу на кінець звітного року.
У примітках до фінансової звітності також наводиться така інформація:
вартість основних засобів, щодо яких існують передбачені чинним законодавством обмеження володіння, користування та розпорядження;
вартість переданих у заставу основних засобів;
сума капітальних вкладень на придбання і будівництво основних засобів за звітний рік;
сума укладених угод на придбання у майбутньому основних засобів;
залишкова вартість основних засобів, що тимчасово не використовуються (консервація, реконструкція тощо);
первісна (переоцінена) вартість повністю амортизованих основних засобів, які продовжують використовуватись;
залишкова вартість основних засобів, вилучених з експлуатації для продажу;
первісна вартість, залишкова вартість та метод оцінки основних засобів, отриманих за рахунок цільового фінансування.
У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про зміну розміру додаткового капіталу в результаті переоцінки основних засобів та обмеження щодо його розподілу між власниками (учасниками).
У примітках до консолідованої фінансової звітності щодо кожної групи основних засобів наводиться сума курсових різниць у зв'язку з перерахунком вартості основних засобів, наведеної у фінансовій звітності дочірніх підприємств.
Висновок
Отже, усі основні засоби, крім землі підвержени фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та накопичення грошового фонду для заміни зношених об’єктів називається амортизацією. На світі декілька різноманітних концепцій амортизації. На Україні діє “натуралістична” концепція.
Нарахування амортизації (зносу) реґламентується П(С)БО №7, за яким амортизація – це систематичне розподілення вартості основних засобів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Нарахування амортизації основних засобів робиться такими методами:
прямолінійний;
виробничий;
зменшення залишкової вартості;
прискореного зменшення залишкової вартості;
кумулятивний
Серед альтернативних методів нарахування амортизації, що передбачені стандартами GAAP, можна визначити такі, як метод списання та заміни, метод групового та змістовного обліку зносу, метод оцінки товарно-матеріальних запасів.
Нарахування амортизації у податковому обліку реґламентується Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, за яким амортизація – це поступове віднесення витрат, що пов’язані з придбанням, виготовленням та покращенням основних фондів, на зменшення скоректированого прибутку у межах поставлених норм амортизаційних відрахувань. У податковому обліку існує метод зменшення залишкової вартості та прискорений метод.
Треба зазначити, що П(С)БО №7 дозволяє нарахування амортизації податковими методами, що приводить до різноманітних протиріч.
Основним питанням амортизаційної політики – який метод амортизаційних відрахувань обрати. Щоб відповісти на це питання треба детально розгляну усі існуючи методи та визначити фактори, що пов’язані з експлуатацією об’єктів основних засобів, бо чітких рекомендацій по цьому приводу у світі не існує. Обраний метод нарахування амортизації закріпляється приказом та відображається у обліковій політиці підприємства.
Щомісяця амортизаційні нарахування за обраним методом відображаються на рахунках бухгалтерського обліку, для чого призначений пасивний рахунок 13. Для розрахунку амортизації використовують типову форму ОЗ — 14.
Отже, амортизаційні відрахування – один з головних джерел здійснення реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес її відтворення, регулюється технічна та виробнича політика на підприємстві. В Україні не вироблено амортизаційної політики, яка б дала змогу стимулювати використання одного з найбільших інвестиційних ресурсів. Необхідно створити таку систему амортизації, яка б у рамках загальнодержавного реґламенту дала змогу кожному підприємству обирати найсприятливіші режими відновлення основних фондів.
Отже, ми з’ясували, що П(С)БО №7 “Основні засоби” має як позитивні сторони, так і негативні. По-перше він відкидає положення, що зафіксовані у Законі “Про оподаткування прибутку підприємств”, що недопустимо. По-друге, надання необмежених прав підприємствам у виборі системи амортизації не має аналогів у світі. Така міра означає зупинення сплати податку на прибуток.
Багато недоліків у стандартах пов’язано з недостатнім виясненням теоретичних основ прискореної та не прискореної амортизації, що потребує доробки у нормативній базі.
Отже, зробимо висновок, що:
амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх;
держава повинна регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України “Про амортизацію”.
законодавчо затверджений порядок амортизацій повинен збутися недоліків діючої методології.
Список використаних джерел
1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16.07.99 р.
2. Закон України «Про оприбуткування прибутку підприємства» № 283/97-ВР в редакції від 22.05.97 р., зі змінами і доповненнями.
3. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 3.04.97 р., зі змінами і доповненнями.
4. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291, зареєстрованим у Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 892/4185.
5. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Iнструкцiї з бухгалтерського облiку балансової вартостi груп основних фондiв» від 24 липня 1997 р. №159.
6. Наказ Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» від 29 грудня 1995 р. №352.
7. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. №88, зареєстрованим у Мін'юсті України 05.06.95 р. за №168/704.
8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну України від 27.04.2000 № 92 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну від 30.11.2000 № 304.
9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджений наказом Мінфіну України від 31.12.99р. №318.
10. Н.М. Ткаченко Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей – 5-те видання, доповнене і перероблене – К.: А.С.К., 2000- 784с.
11. Бухгалтерський управлінський облік, навчальний посібник/ Ф.Ф.Бутинець, Л.В.Чижевська, Н.В.Герасимчук — Житомир: ЖІТІ, 2000- 448с.
12. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи. Кометарі.ч.6.-Луганськ: «Футура» ДСД «Лугань», 2000- 368с.
13. Український бухгалтерський тижневик «Дебет-Кредит» №10 — 2001 р.
14. Український бухгалтерський тижневик «Дебет-Кредит» №28 — 2000 р.