Облік власного капіталу в акціонерних товариствах на прикладі ЗАТ “Компанія Інтерлогос”.
ПЛАН
Вступ 3
1. Економічна сутність поняття власного капіталу закритого акціонерного товариства 5
1.1.Сутність і класифікація капіталу акціонерного товариства 5
1.2 Характеристика форм власного капіталу 8
2. Загальна інформація про підприємство та економічний аналіз діяльності підприємства 16
3. Методологія аналізу та обліку власного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос” 23
4. Шляхи удосконалення обліку власного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос” 28
Висновок 36
Список використаної літератури 38
Вступ
Актуальність теми. Протягом приблизно сімдесятьох років в Україні, тоді ще СРСР, не було іншої форми власності, крім державної. При цьому всі господарюючі суб'єкти вели свою виробничу і господарську діяльність на основі планів, кошторисів і бюджетів, що складалися як самим підприємством, так і вищестоящими керівними органами. Причому, затвердження планових показників проводилося в органах державної влади. Це привело до створення єдиної загальнодержавної мережі розподілу і перерозподіли фінансових ресурсів, вироблених товарів і послуг.
Але змінився час, змінилися і взаємини підприємств із державою. Немає більше тільки однієї форми власності. Поряд з державною утворилося багато приватних форм власності, що на даний момент не мають ніякої державної підтримки, крім окремих державних замовлень для державних потреб.
Змінилася і роль власного капіталу у житті підприємств. У зв’язку з чим відразу виникло багато питань:
як залучити засоби при утворенні підприємства;
куди їх направити в першу чергу на початку діяльності;
як профінансувати свою поточну виробничу діяльність;
які джерела й у якому обсязі використовувати при розширенні виробництва.
Ці питання можна деталізувати до нескінченності, але на них усі можна дати одну відповідь: власний капітал допоможе вирішити якщо не всі то більшу частину виникаючих проблем.
Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей обліку власного капіталу в акціонерних товариствах закритого типу.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:
розкрити сутність і зміст власного капіталу акціонерного товариства;
виявити механізм формування власного капіталу на на прикладі ЗАТ;
вивчити і виявити особливості обліку власного капіталу на підприємстві;
виробити практичні рекомендації з удосконалювання обліку власного капіталу на підприємстві;
Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації обліку власного капіталу підприємства.
Об’єктом дослідження є підприємство та його власний капітал.
Теоретичною методологічною основою курсової роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів.
Інформативною основою дослідження є праці українських і закордонних фахівців в галузі методології обліку та економічного аналізу; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.
У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.
Робота складається із вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури, додатків.
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми курсової роботи, відбивається ступінь вивченості проблеми, визначаються мета і задачі дослідження, визначається об'єкт та предмет дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.
1. Економічна сутність поняття власного капіталу закритого акціонерного товариства
1.1.Сутність і класифікація капіталу акціонерного товариства
Капітал — одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Якщо розглядати тлумачення капіталу з погляду різних економічних дисциплін, то можна помітити деяку неоднозначність. Так, наприклад, у своїй роботі «Бухгалтерський облік» Н.П. Кондраков [15] показує, що капіталом організації є його майно. У той же час, відповідно до передмови до Міжнародних бухгалтерських стандартів, опублікованих Комітетом з міжнародних бухгалтерських стандартів у листопаді 1982 р., капітал являє собою різницю між активами і пасивами.[24]
Для своїх цілей економісти відбивають поняття капіталу з двох сторін. З однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів [32]. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал — це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:
Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.
Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.
Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в «кишеню» власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.
Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами — формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.
Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
Капітал підприємства характеризується різноманіттям видів і систематизується по цілому ряду категорій.[23]
По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісті, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи.
Додатковий капітал включає вартість майна, внесеного засновниками (акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що утворяться в результаті змін вартості майна при його переоцінці; інші надходження у власний капітал підприємства.--PAGE_BREAK--
Резервний капітал — це частина власного капіталу, що виділяється з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина резервного капіталу і порядок його утворення визначаються законодавством України і статутом організації.
Нерозподілений прибуток — основне джерело нагромадження майна підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за рахунок прибутку на інші цілі.
Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру.
До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.
Усі власні засоби в тім чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.
У статті «Аналіз власного капіталу» Єфімова О.В.[9] відзначає, що в складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.
Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга — додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя — додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.
Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне — нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.
Усі статті власного капіталу формуються відповідно до законодавства України, установчими документами й обліковою політикою. Чинне законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два фонди — статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку фондів, що повинне створювати підприємство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного і інших фондів товариства відносяться до виняткової компетенції ради директорів товариства.
Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи — довгострокові і короткострокові. До довгострокового в українській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, що видаються на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання — з терміном погашення менш одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості.
По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.
По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.
По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.
По організаційно — правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств — товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств — сімейних і т.д.).
По характеру використання власником виділяють споживчий і накопичувальний (реінвестуємий) види капіталу. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.
Приведений перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології і економічній практиці. У ньому присутні ті необхідні класифікаційні ознаки, що будуть використовуватися в роботі надалі.
1.2 Характеристика форм власного капіталу
Під власним капіталомрозуміють сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту. [4]
На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними основними формами (рис. 1.1.).
1. Статутний капітал. Характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається установчими документами і статутом підприємства. Для підприємства окремих сфер діяльності й організаційно — правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством.
2. Резервний капітал. Являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного капіталу здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їхньої наступної цільової витрати. У складі цих фінансових фондів звичайно виділяють: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд розвитку виробництва і т.д. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється статутом і іншими установчими документами підприємства.
4. Нерозподілений прибуток. Характеризує частина прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. По своєму економічному змісті вона є однієї з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.
5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків чи дивідендів) і деякі інші, відбивані в першому розділі пасиву балансу.
А тепер розглянемо всі складові власного капіталу підприємства більш докладніше.
Статутний капітал. Статутний капітал є одним з найважливіших показників, що дозволяють одержати уявлення про розміри і фінансовий стан економічних суб'єктів. Це один з найбільш стійких елементів власного капіталу організації, оскільки зміна його величини допускається в строго визначеному порядку, установленому законодавчо.
Статутний капітал організації — джерело формування засобів організації, які потрібні йому для виконання статутних зобов'язань. Це стартовий капітал для виробничої діяльності з метою одержання надалі прибутку. Статутний капітал являє собою засоби, вкладені власниками підприємства. Власниками підприємства можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, а також окремі приватні особи.
Формування статутного капіталу зв'язано з цілями створення організації і її організаційно-правовою формою. Порядок формування статутного капіталу організацій різних організаційно-правових форм досить жорстко в даний час регулюють закони України. Крім того, ряд підзаконних актів регламентує дія по бухгалтерському відображенню цього процесу.
Відповідно до законодавства України статутний капітал, у залежності від організаційно-правової форми підприємства, може виступати у виді: статутного капіталу, статутного фонду, складового капіталу, пайового фонду.
Статутний капітал — сукупність у грошовому вираженні внесків засновників (учасників) у майно організації при її створенні для забезпечення діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Формується в господарчих товариств: акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю.
Пайовий фонд — сукупність пайових внесків членів виробничого кооперативу для спільного ведення підприємницької діяльності, а також придбаного і створеного в процесі діяльності.
Однієї з найпоширеніших форм підприємницької діяльності сьогодні є акціонерне товариство.
Можна виділити три основні функції, що виконує статутний капітал акціонерного товариства:
1) є майновою основою діяльності товариства, тобто первісним (стартовим) капіталом;
2) дозволяє визначити частку (відсоток) участі засновника (акціонера, учасника) у товаристві, оскільки їй відповідає кількість голосів учасника на загальних зборах і розмір його доходу (дивіденду);
3) гарантує виконання зобов'язань товариства перед третіми особами, тому законодавством установлений його мінімальний розмір. Відповідно до законодавства України акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал, якої поділений на визначене число акцій, що засвідчують обов'язкові права учасників товариства (акціонерів) стосовно товариства. Порядок створення і правове положення акціонерних товариств визначені Законом України «Про акціонерні товариства» та Господарським Кодексом України.
Юридично власність акціонерного товариства не є власністю акціонерів, а саме воно не залежить від окремих фізичних осіб, що володіють акціями. Акціонери не відповідають по боргових зобов'язаннях товариства і не несуть фінансового збитку, якщо акціонерне товариство збанкрутувало, і його борги перевищують вартість реалізованого майна.
Відповідно до Закону України „Про акціонерні товариства” розмір статутного капіталу відкритого товариства повинен бути не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, закритого товариства — не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент створення товариства. [2] продолжение
--PAGE_BREAK--
Розмір власного капіталу товариства дорівнює розміру перевищення балансової вартості активів товариства над балансовою вартістю його зобов'язань.
Якщо за даними річної фінансової звітності, яка подається на затвердження загальними зборами, власний капітал буде менше статутного капіталу товариства, до порядку денного річних загальних зборів повинно включатися питання про перетворення або ліквідацію товариства, зменшення статутного капіталу товариства, залучення додаткових коштів, санацію товариства, яка керується боржником, або вжиття інших заходів.
Відповідно до діючого законодавства, внеском у статутний капітал товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові права або інші права, що мають грошову оцінку.
Додатковий і резервний капітал. У процесі господарської діяльності в підприємства може з'явитися нове майно чи зрости облікова вартість уже наявного, тобто збільшуються розміри активів. Для обліку джерел такого майна чи приросту його вартості в бухгалтерському обліку введене поняття додаткового капіталу. Як об'єкт обліку він виник відповідно до змін правил оцінки статей бухгалтерської звітності організацій для відображення інфляційних процесів.
Доходи організації, що відносяться на додатковий капітал, збільшують власний капітал організації, однак не впливають на фінансовий результат діяльності організації в звітному періоді. Наприклад, організація може безоплатно одержати у власність дороге виробниче приміщення, у результаті її майно і капітал будуть мати істотний приріст, однак фінансовим результатом діяльності організації в звітному періоді може стати збиток. Наявність доходів, що включаються не у фінансовий результат діяльності, приймається в розрахунок у податковому обліку: при обчисленні оподатковуваного прибутку, доходи що відносяться на додатковий капітал, приєднуються до прибутку, який підлягає оподатковуванню.
Утворення засобів відбувається шляхом:
Приросту вартості необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень і інших капітальних вкладень) підприємства в результаті переоцінки;
Безоплатно отриманого майна і коштів від юридичних і фізичних осіб;
Додаткової емісії акцій чи підвищення номінальної вартості акцій, за рахунок суми різниці між продажною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною, що перевищує номінальну вартість;
Приросту вартості необоротних активів, створених за рахунок прибутку чи фондів підприємства;
Відображення позитивних курсових різниць по внесках іноземних інвесторів у статутні капітали українських підприємств.
Додатковий капітал може утворюватися не тільки за перерахованими вище причинами. Що включати до складу додаткового капіталу і як його використовувати, вирішують власники підприємства, що розробляють відповідні положення. Ці положення повинні бути затверджені протоколом загальних зборів засновників, після чого закріплюються наказом про облікову політику.
Резервний капітал створюється відповідно до законодавства й установчих документів організації на покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, утрат. Резервний капітал — це так називане запасне фінансове джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань. Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків.
Утворення резервного капіталу може носити обов'язковий і добровільний характер. У першому випадку він створюється відповідно до законодавства України, а в другому — відповідно до порядку, встановленому в установчих документах підприємства, чи з його обліковою політикою. В даний час створення резервного капіталу є обов'язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями.
Акціонерне товариство, відповідно до законодавства України [1, 2], повинно створити резервний капітал у розмірі не менше ніж 15 відсотків статутного капіталу. Резервний капітал формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань повинен бути не менше ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік. Резервний капітал є джерелом коштів тільки для покриття збитків.
Розмір резервного фонду для підприємств з іноземними інвестиціями має бути не більш 25% від статутного капіталу.
Якщо в організації є філії і представництва, зареєстровані як платники податків, то вони також можуть утворювати резервні фонди. Якщо в установчих документах не передбачений пункт створення резервного фонду, то підприємство не має право його створювати.
Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має надзвичайне значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, що розглядають резервний капітал, як запас фінансової міцності підприємства. Недостатня величина обов'язкового резервного капіталу свідчить або про недостатність прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків.
Засоби резервного фонду призначені для покриття балансового збитку за звітний рік, для погашення облігацій і викупу акцій акціонерного товариства при відсутності інших засобів. Резервний фонд створюється підприємствами також і на випадок припинення їхньої діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Ні на які інші мети використовувати «резервні» гроші не можна.
Нерозподілений прибуток і фонди спеціального призначення. Фінансовим результатом підприємства, що здійснює підприємницьку діяльність, є прибуток чи збиток. Прибуток виступає джерелом, який може бути використаний, після обов'язкових платежів у бюджет, на цілі, обумовлені статутними документами чи відповідними рішеннями керівництва організації і засновників (акціонерів). При одержанні збитку виникає необхідність вишукування джерел його покриття.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати в бюджет податку на прибуток, у бухгалтерському обліку прийнято називати «нерозподіленим прибутком». Нерозподілений прибуток являє собою суму чистого прибутку, що не був розподілений у вигляді дивидендів між акціонерами організації.
Нерозподілений прибуток звітного року використовується на виплату дивідендів засновникам і на відрахування в резервний фонд (при його наявності). У відповідності зі своєю обліковою політикою організація може прийняти рішення про використання прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства, на фінансування своїх планових заходів.
Ці заходи можуть носити виробничий характер у випадку направлення коштів на розвиток і розширення виробництва, модернізацію використовуваного устаткування, і невиробничий характер у випадку використання коштів на заходи соціального характеру і матеріальну підтримку працівників організації та на інши цілі, не пов'язані з виробництвом продукції, або довгостроковими фінансовими вкладеннями організації.
Значна частина власного капіталу підприємства акумулюється у фондах спеціального призначення. Ці засоби резервуються і направляються на утворення джерел фінансування витрат, на створення нового майна виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби соціального розвитку (крім капітальних вкладень).
Головним джерелом формування фондів спеціального призначення служить, частина прибутку що залишаються в розпорядженні підприємства. З позиції фінансового контролю першорядне значення має чітке розмежування засобів, що направляються підприємством на виробничий розвиток і потреби споживання.
Реалізація політики організації, спрямованої на акумулювання свого чистого прибутку для фінансування цільових заходів, проводиться шляхом утворення фондів спеціального призначення. Кількість фондів, їхня назва і використання організація визначає самостійно.
Фонди спеціального призначення утворяться по нормах, установленим власниками, а також за рахунок безоплатних внесків засновників і інших підприємств. Вони, як правило, підрозділяються на фонд нагромадження, фонд соціальної сфери і фонд споживання.
Засоби фондів нагромадження направляються на виробничий розвиток організації й інші аналогічні цілі, зокрема на:
фінансування витрат по технічному переозброєнню, реконструкції і розширенню діючого виробництва і будівництва нових об'єктів;
проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
витрати, пов'язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;
проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
витрати, пов'язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;
внески в створення інвестиційних фондів, спільних підприємств, акціонерних товариств і асоціацій;
списання витрат, що по діючим положеннях не включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), а проводяться безпосередньо за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств;
на фінансування природоохоронних заходів і ін.
Якщо підприємство використовує засоби для капітальних вкладень, то сам фонд нагромадження не зменшується, тому що відбувається перетворення фінансових засобів у майно організації. Якщо ж підприємство використовує засоби фонду на покриття збитків звітного року, на розподіл прибутку між засновниками, а також на списання витрат, включаються не в первісну вартість об'єктів основних засобів, що вводяться в експлуатацію, то величина фонду нагромадження зменшується.
Засоби фонду споживання, на відміну від фонду нагромадження, направляються на соціальний розвиток і матеріальне заохочення персоналу, а також інші заходи, що не приводять до утворення нового майна організації. Засоби спеціальних фондів використовуються відповідно до кошторису, що обговорюється і затверджується власниками організації (акціонерами). Про виконання кошторису вони інформуються у встановлений термін.
Фонд споживання призначений для забезпечення соціального захисту персоналу: дотацій на харчування, придбання проїзних квитків, путівок у санаторії, дитячі установи, на житлове будівництво, а також на матеріальне заохочення працівників (одноразові премії, подарунки, матеріальна допомога) і ін.
Фонд соціальної сфери являє собою зарезервовані суми як фінансове забезпечення розвитку соціальної сфери. Фонд соціальної сфери покриває капітальні вкладення не у виробництво як фонд нагромадження, а в соціальні служби підприємства, наприклад у будівництво дитячого саду. Засоби фонду направляються на фінансування витрат, пов'язаних з утриманням об'єктів житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, культури, спорту, дитячих установ, будинків і баз відпочинку, що враховуються на балансі організації.
Власне, якщо не вважати амортизацію, нерозподілений прибуток є єдиним великим джерелом фінансування діяльності підприємства. Його підприємство завжди може направити на свої потреби чи створення спеціальних фондів. Відмінною рисою на знову створюваних підприємствах є складність у прогнозуванні прибутку через ще не виниклий попит на вироблені товари і послуги. На вже працюючих підприємствах можливі побудови прогнозів про величину прибутку в майбутньому, але тільки в складі загального прогнозу діяльності підприємства й аналізу кон'юнктури ринку. Уся справа в тім, що на розмір прибутку будуть впливати численні фактори як усередині підприємства, так і фактори зовнішнього середовища й абстрагований аналіз прибутку на майбутній період може привести до того, що засобів може попросту не вистачити навіть на підтримку поточної діяльності. продолжение
--PAGE_BREAK--
Субсидії, надходження та інші резерви. Цільове фінансування і надходження являють собою засоби некомерційної організації, призначені для фінансування тих чи інших заходів цільового призначення. До них відносяться засоби, що надійшли від інших підприємств, субсидії урядових органів, грошові внески батьків на утримання дітей у дитячих установах (садах, яслах) і ін.
До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обыгу. Наприклад, резерви: на оплату відпусток, на ремонт предметів, що здаються в прокат, для виплати щорічної винагороди за вислугу років, для винагород за підсумками роботи за рік, на виробничі витрати по підготовчих роботах у зв'язку із сезонним характером виробництва й ін. (на цылы, передбачені законодавством України, нормативними актами Мінфіну України).
Рішення про створення резервних фондів повинне бути зафіксоване в обліковій політиці організації. Якщо ж організація не створює резервних фондів, то цей факт можна не обмовляти в обліковій політиці.
2. Загальна інформація про підприємство та економічний аналіз діяльності підприємства
Закрите акціонерне товариство „Компанія Інтерлогос” була створена у 1992р… Юридична адреса підприємства: м.Київ, вул. Будівельна 15/23. Основна сфера діяльності компанії полягає у виробництві та реалізації комплектуючих для корпусних меблів.
Схему управління підприємством наведено у додатку А.
Розглянемо докладніше фінансовий стан підприємства. Фінансовий стан визначає місце підприємства в економічному середовищі та наскільки ефективними і без ризиковими можуть бути ділові відносини з ним комерційних банків, постачальників, потенційних інвесторів і позичальників та ін. Для підприємства, як і для його партнерів, становить інтерес не тільки фактичний стан справ, тобто те, що було, а й очікуваний фінансовий стан.
Поряд з якісною ознакою „стійкий фінансовий стан” та бездоганною репутацією підприємства необхідно мати науково обґрунтовану кількісну узагальнюючу оцінку фінансового стану підприємства. В Україні розроблена й діє Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за змістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристиками чинників фінансового стану. Весь подальший аналіз фінансового стану буде базуватися саме на рекомендаціях даної Методики.
Першим етапом в оцінці фінансового стану підприємства є побудова порівняльного аналітичного балансу. Методику його складання запропонував у 20-ті роки один з фундаторів балансознавства М. Блатов. Щоб отримати порівняльний аналітичний баланс, треба вихідний баланс доповнити показниками структури, абсолютної та структурної динаміки вкладень (активи) і джерел коштів (пасиви) підприємства за звітний період.
У додатках Б і В наведено порівняльний аналітичний баланс ЗАТ „Компанія Інтерлогос”. Розглянемо його докладніше.
Проаналізувавши порівняльний аналітичний баланс за три останні роки, можна виявити як позитивне, так і негативне у фінансовому стані підприємства:
Позитивне:
за аналізований період майно підприємства збільшилось на 474,93 тис. грн. або 17,22%, проте слід відмітити, що дане збільшення відбулося у 2003-2004 фінансовому році, а за період 2001-2002 рр. спостерігалося зменшення майна підприємства на 108,00 тис. грн. або на 3,92%;
збільшення майна відбулося за рахунок збільшення необоротних активів на 93,10 тис. грн. або на 58,89%, оборотних активів на 381,84 тис. грн… або на 14,69% та збільшення запасів на 627,21 тис. грн. або на 56,21%;
збільшення запасів на 56,21% в даному випадку можна розглядати як позитивну тенденцію, так як наряду з ними на 122,00% збільшилась виручка підприємства, що свідчить про значне збільшення реалізації продукції підприємства;
за аналізований період відбулося збільшення власного капіталу підприємства на 33,76 тис. грн. або 17,46% та статутного капіталу на 32,49 тис. грн. або на 17,32%;
на 189,94 тис. грн. або 7,41% зменшилась кредиторська заборгованість підприємства.
Негативне:
дебіторська заборгованість збільшилась на 245,08 тис. грн. або на 35,42%, а також враховуючи, що питома вага дебіторської заборгованості у оборотних активах складала у 2003 році 31,40% (при нормативному значенні 10-20%) то це є вкрай негативним показником який свідчить про не виважену політику підприємства стосовно власних дебіторів;
за період з 2001 по 2003 рік кошти підприємства зменшились на 498,03 тис. грн. або 67,38%, що негативно позначилось на показниках ліквідності підприємства (зокрема на коефіцієнті абсолютної ліквідності який у 2003 році склав 0,08 пунктів при нормативному значенні 0,20 – 0,35 пунктів);
Розглянемо детальніше показники оцінювання майнового стану підприємства (див. табл… 2.1).
Таблиця 2.1
Показники оцінювання майнового стану ЗАТ „Компанія Інтерлогос”
№ п/п
Показник
Формула для розрахунку
2002
2003
2004
1
2
3
4
5
6
1
Частка основних засобів в активах
Залишкова варість ОЗ / Активи
0,05
0,07
0,07
2
Коефіцієнт зносу основних засобів
Знос ОЗ / Первісна вартість ОЗ
0,47
0,50
0,50
3
Коефіцієнт оновлення основних засобів
Збільшення за звітний період первісної вартості ОЗ / Первісна вартість ОЗ
х
0,26
0,18
Як свідчать дані таблиці 2.1 частка коштів інвестованих в основні засоби збільшилась на 0,02 пункта. Як свідчить коефіцієнт зносу основних засобів майно підприємства зношене на 50% і темпи оновлення майна падають (коефіцієнт оновлення у 2004 році зменшився на 0,08 пунктів).
Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.
Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.
1. Абсолютна стійкість – для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З .
2. Нормальна стійкість – для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З Д.
3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З Д+ КК.
4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів не вистачає „нормальних” джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство: З >ВОК + КД+ КК.
У таблиці 2.2 проведено розрахунок фінансової стійкості для ЗАТ „Компанія Інтерлогос”.
Таблиця 2.2
Аналіз фінансової стійкості ЗАТ „Компанія Інтерлогос”
№ п/п
Показник продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
5
Період одного обороту запасів (днів)
360 / Коеф. обор. запасів
61,86
48,31
54,11
6
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти)
Чиста виручка / Середня дебіторська заборгованість
127,78
212,66
147,22
7
Період погашення дебіторської заборгованості (днів)
360/Коеф. обор. деб. заб.
2,82
1,69
2,45
8
Період погашення кредиторської заборгованості (днів)
Середня кредиторська заборгованість * 360 / Собівартість реалізації
105,27
111,02
92,09
Розглянемо кожен з наведених показників окремо:
фондовіддача – показує скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію до збільшення (хоча у 2004 році фондовіддача була менша ніж у 2003 році, проте в порівнянні з 2002 роком вона зросла), що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;
період одного обороту обігових коштів – визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Цей показник у 2003 році збільшився (з 99 днів у 2002 році) до 105 днів, проте у 2004 році спостерігається його найнижче значення – 86 днів. Зменшення цього показника свідчить про більш ефективне використання обігових коштів на підприємстві;
період одного обороту запасів – це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Мінімальне значення цього показника спостерігалося у 2003 році (48 днів), у 2004 році він дещо збільшився і становив 54 дні, проте це є менш ніж у 2002 році (62 дні);
показники періоду погашення дебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про те, що підприємство набагато більше часу користується по суті безкоштовним кредитом з боку власних кредиторів ніж сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства. Також в обох випадках спостерігається стала позитивна тенденція до зниження даних показників.
На завершення аналізу розглянемо основні показники рентабельності підприємства (див. табл. 2.6).
Таблиця 2.6
Аналіз показників рентабельності ЗАТ „Компанія Інтерлогос”
№ п/п
Показник
Формула для розрахунку
2002
2003
2004
1
2
3
4
5
6
1
Рентабельність капіталу (активів)
Чистий прибуток / Активи
0,03
0,03
0,01
2
Рентабельність власного капіталу
Чистий прибуток / Власний капітал
0,48
0,46
0,01
3
Рентабельність реалізації
Чистий прибуток / Виручка
0,01
0,01
0,00
4
Рентабельність реалізованої продукції
Прибуток від операційної діяльності / Виручка
0,01
0,01
0,01
5
Період окупності капіталу
Активи / Чистий прибуток
29,95
31,17
108,15
З наведених даних слід відмітити, що в основному показники рентабельності не перетерпіли суттєвих змін за аналізований період окрім рентабельності власного капіталу, яка суттєво знизилась і періоду окупності капіталу, що суттєво зріс, що є негативними тенденціями. Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власного капіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибутку підприємства.
Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ЗАТ „Компанія Інтерлогос” можна зробити наступні висновки:
основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;
фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;
показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;
показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення;
Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об’єму виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство.
3. Методологія аналізу та обліку власного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос”
В якості методологічної основи для обчислення величини поточного капіталу підприємства необхідно застосовувати основне балансове рівняння, а також капітальне рівняння балансу:
А – П = К/>, чи Активи – Зобов’язання = А (чисті активи) продолжение
--PAGE_BREAK--
Капітал чи чисті активи, отримані в результаті розрахунку, являють собою вартість поточного капіталу підприємства, оскільки майно підприємства, очищене від зобов'язань (чисте майно, чистий актив) і прирівнюване до власного капіталу, — фактично є поточним капіталом підприємства.
Таким чином, величину поточного капіталу можна виразити за допомогою рівняння поточного капіталу:
Кс = А — L/>,
де, А — активи;
L — зобов'язання.
У цьому плані дуже цікавий підхід Г.А.Бахчисарайцева, що ще на початку ХХ століття використовував термін «чистий підприємницький капітал», дорівнюючи його до власного капіталу підприємства [7, с. 8]. На жаль, даний показник він використовував з натхнення, не обґрунтувавши його сутність за допомогою балансових рівнянь.
На підставі викладеного вище є підстави стверджувати, що балансовий метод у обчисленні капіталу найбільше об'єктивно відбиває природу капіталу підприємства і величину показника поточного капіталу, створює методологічну основу для застосування фінансових і управлінських підходів при проведенні оцінки вартості й аналізу капіталу.
Розглянемо більш детально облік кожної складової власного капіталу.
Облік статутного капіталу. Статутний капітал підприємства, відповідно до нового Плану рахунків, відображається на рахунку 40 «Статутний капітал». Цей рахунок призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства.
За кредитом рахунка 40 «Статутний капітал», згідно з Інструкцією №291, відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом — його зменшення (вилучення). Сальдо на цьому рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства.
Рахунок 40 «Статутний капітал» кореспондує за дебетом з кредитом рахунків:
41 «Пайовий капітал»;
45 «Вилучений капітал»;
46 «Неоплачений капітал»;
67 «Розрахунки з учасниками».
Рахунок 40 «Статутний капітал» кореспондує за кредитом з дебетом рахунків:
41 «Пайовий капітал»;
42 «Додатковий капітал»;
43 «Резервний капітал»;
44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»;
46 «Неоплачений капітал»;
67 «Розрахунки з учасниками».
Для оцінки фінансового стану підприємства статутний капітал особливої ролі не відіграє. Важливість статутного капіталу випливає з інших функцій.
1. Статутний капітал акціонерного товариства складається із внесків акціонерів. Він відображає власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи. І водночас сума статутного капіталу відображає колективну власність акціонерів, де частка кожного визначається номінальною вартістю придбаних ним акцій.
2. Величина статутного капіталу надає користувачам фінансової звітності підприємства інформацію про мінімальну величину його власного капіталу. Наприклад, якщо у господарському товаристві інші складові власного капіталу можуть зменшуватися власниками за власним бажанням, то для того, щоб зменшити розмір статутного капіталу, необхідно здійснити ряд передбачених законодавством процедур і не мати ніяких претензій зі сторони кредиторів.
Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності.
Облік додаткового капіталу. Додатковий капітал може бути вкладений. Це сума емісійного доходу, на яку вартість проданих випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Наприклад, номінал акції ЗАТ „Компанія Інтерлогос” 100 грн., акція продана за 108 грн. (рис. 3.1)
Додатковий капітал може бути і не вкладений. Це сума вартості до оцінки (1000 грн.) необоротних активів або вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, та різні види додаткового капіталу.
Наприклад:
Вартість будинку офісу – 100 000 грн. До оцінено в сумі 8000 грн.
Підприємство одержало санацію від муніципалітету в сумі 10 000 грн.
Один із засновників підприємства безоплатно передав підприємству друкарську машинку вартістю 500 грн.
Балансова інтерпретація проведень унаочнена на рис. 3.2.
Облік резервного капіталу.Резервний капітал – це такий вид капіталу, який не зареєстрований. Цей капітал не може утворитися за рахунок результатів діяльності.
Основні джерела резервного капіталу такі:
додатковий капітал;
нерозподілений прибуток.
Основні операції з резервного фонду наведені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1.
Основні операції з резервного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос”
Зміст операції
Дебет рахунка
Кредит рахунка
Рішення засновників: направлено до резервного фонду частину нерозподіленого прибутку
НП
РК
Рішенням зборів акціонерів частина резервного капіталу направлена на покриття збитків минулого року.
РК
НЗ
Примітка: НП – нерозподілений прибуток,
РК – резервний капітал,
НЗ – непокриті збитки.
Облік нерозподіленого прибутку (непокритого збитку). Нерозподілений прибуток, або непокритий збиток, є складовою власного капіталу і формується за рахунок прибутку, який не був розподілений (тобто спожитий).
Для обліку нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) планом рахунків призначений рахунок такої самої назви; шифр його — №43.
Нерозподілений прибуток може перебувати у двох формах:
власне нерозподіленого прибутку;
створених спеціальних фондів (преміювання, надання допомоги, розвитку соціальної сфери тощо).
Господарські операції, які характеризують облік нерозподіленого прибутку наведені в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2
Облік нерозподіленого прибутку ЗАТ „Компанія Інтерлогос”
Зміст операції
Дебет рахунка
Кредит рахунка
Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів залишена сума нерозподіленого прибутку
ФР
НП (НЗ)
Нарахована премія за окремі досягнення апарату товариства за ІІ кв.
НП (НЗ)
РП
Проведені відповідні відрахування по нарахованій премії продолжение
--PAGE_BREAK--
НП (НЗ)
РС
Видана із каси одноразова допомога працівникові.
НП (НЗ)
РК
Передана сума нерозподіленого прибутку іншому підприємству в порядку підтримки.
НП (НЗ)
Рб
У разі ліквідації підприємства залишок нерозподіленого прибутку приєднано до статутного капіталу.
НП (НЗ)
СК
Примітка: НП (НЗ) – нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
ФР – фінансові результати
РП – розрахунки з працюючими
РК – рахунок „Каса”
Рб – рахунок у банку
СК – статутний капітал
РС – розрахунки по страхуванню.
Облік неоплаченого капіталу. Неоплачений капітал – це сума зобов’язань засновників за внесками до статутного капіталу.
У момент реєстрації статутного капіталу зареєстрована сума відображається записом:
Дебет рахунка „Неоплачений капітал”
Кредит рахунка „Статутний капітал”
Усі наступні внески засновників до статутного капіталу відображаються записом за кредитом рахунка „Неоплачений капітал” та дебетом різних рахунків, у залежності від форми та змісту внесків (чи викупу акцій – в акціонерних товариствах)
Облік вилученого капіталу. Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії (або її часток), які викуплені акціонерним товариством у його акціонерів.
Процес вилучення акцій власної емісії відображається у бухгалтерському обліку записом:
Дебет рахунка „Вилучені акції”
Кредит рахунка „Каса” (або „Рахунок у банку”)
Вилучені акції можуть бути продані або анульовані.
При продажу робиться запис:
Дебет рахунка „Собівартість проданих акцій”
Кредит рахунка „Вилучені акції”
При анулюванні вилучених акцій попередньо потрібно перереєструвати статутний капітал, а потім зробити запис:
Дебет рахунка „Статутний капітал”
Кредит рахунка „Вилучений капітал”
На суму номінальної вартості акцій.
Якщо в момент продажу є різниця між номінальною та балансовою вартістю акцій, що анулюються, то така різниця буде відображена або на дебеті рахунка „Нерозподілений прибуток”, або на кредиті рахунка „Додатковий капітал”.
4. Шляхи удосконалення обліку власного капіталу ЗАТ „Компанія Інтерлогос”
Капітал підприємства є величина похідна від обсягів активів і зобов'язань, тому первинний, авансований капітал і зобов'язання знаходять висвітлення в пасивній частині бухгалтерського балансу, а в активі його враховуються капітальні витрати і майно підприємства. Саме в точному, своєчасному відображенні активів і зобов'язань у поточній оцінці і складається одне з достоїнств бухгалтерського балансу, що додає йому надійність і вірогідність як джерелу інформації. У силу того, що баланс підприємства є звітом про формування, рух і відтворення капіталу, це єдина форма звітності підприємства, у якій в історичному ракурсі в розгорнутому виді відбивається величина власного капіталу підприємства.[9]
Оскільки актив балансу підприємства відбиває майнову (матеріальну) сторону капіталу, а в пасиві балансу показані джерела утворення майнової форми капіталу, авансований і інвестований капітал, при цьому через оборот відбивається їхній взаємний зв'язок, то можна сказати, що капітал у даному звіті відображається досить повно і всебічно. Тому баланс підприємства повинний розглядатися як метод дослідження питань авансування, інвестування, обороту, кругообігу і відтворення капіталу, а також обчислення його величини, що змінюється в часі.
В українській практиці капітал підприємства часто розділяють на капітал активний і пасивний. З методологічної точки зору це невірно. Такий підхід є причиною недооцінки місця і ролі капіталу в бізнесі і приводить до поверхневого розгляду джерел формування капіталу. Капітал не може бути пасивним, тому що є вартістю, що приносить прибавочну вартість, яка знаходиться в русі, у постійному обороті. Тому більш обґрунтовано тут застосовувати поняття джерел формування капіталу і функціонуючого капіталу (чи активів).
Джерела, використовувані підприємствами для формування капіталу, поділяються на власні, позикові і безоплатно отримані. [9]
До джерел власного капіталу прийнято відносити засоби, вкладені в підприємство власниками чи учасниками (статутний капітал), нерозподілений прибуток і створені підприємством фонди власних засобів. У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу, то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними.
До позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів.
Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення.
Безоплатно отримані підприємством засоби виявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ.
Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу — внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд При визначенні вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства.
Джерело формування капіталу підприємства — авансований капітал — дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові. З метою проведення зовнішнього, фінансового аналізу, як правило, капітал при наявному поділі його на власний і залучений, необхідно оцінювати в єдності джерел його утворення, у цілому, як залучений капітал.
Як правило, при відображенні в балансі підприємства власного капіталу, до нього відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за рахунок прибутку, отриманого підприємством.
Однак коли капітал, авансований власниками, прирівнюють до власного капіталу підприємства, виникає дуже спірний момент. Невипадково в міжнародній практиці бухгалтерського обліку існує принцип відособленості (автономності) підприємства, що говорить: «рахунки підприємства повинні бути відділені від рахунків його співвласників чи працівників» [14, с.148], тобто власність підприємства і власність власника — це не те саме. Трохи раніше існували деякі радикальні точки зору на поділ засобів підприємства і власника, так, наш співвітчизник Г.А.Бахчисарайцев писав: «Тому як господарство, узагалі, є поняттям абстрактним і тому свого власного майна не має і мати не може, то очевидно, на яку суму в господарстві є засобів (актив), на таку ж суму господарство має боргів (пасив)» [7, с.8].
Тому в даний час, в умовах розвитку різних форм приватної власності, найбільш кращим був би розгляд капіталу не як власності підприємства, а як власності індивідуального чи консолідованого власника, як підприємницького капіталу, зв'язаного в даному підприємстві.
Капітал складається з придбаних засобів, і при проведенні аналізу ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться підприємству. У цьому випадку виникає питання ціни залученого капіталу. При визначенні вартості обслуговування капіталу — витрат по його відшкодуванню — застосовуються різні підходи, у яких дана категорія іменується «ціною капіталу» і «вартістю капіталу», але більш правильно — позначати її як «собівартість капіталу” [14, с.39].
Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.
Необхідність виявлення результату діяльності підприємства за допомогою протиставлення в подвійній бухгалтерії активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства, необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом відтворення капіталу підприємства, придбання активів.
У традиційному практичному змісті під прибутком розуміють різниця загальної суми доходів і витрат підприємства. Поняття прибутку адекватно поняттю прибавочної вартості від основної діяльності, але це досить вузький підхід, обмежений рамками рахівництва. З метою більш глибокого вивчення прибутку, його якостей і впливу на капітал підприємства, необхідно виділяти наступні його основні складові:
операційний прибуток від поточної діяльності, що виражається в перевищенні виручки від реалізації над собівартістю реалізованої продукції і поточними витратами на її виробництво; продолжение
--PAGE_BREAK--
прибуток від поточної фінансової діяльності як реалізована різниця в котируваннях цінних паперів;
прибуток від реалізації необоротних активів, відбивана як різниця отриманої виручки від реалізації і собівартості реалізованого активу.
Нерідко прибуток розглядають як приріст чистих активів (власного капіталу) підприємства, що зближає традиційне бухгалтерське відношення до прибутку з економічним поняттям приросту капіталу. [15, с.311]. Відповідно до цього підходу, у даний час у світовій практиці сформувалася так називана «концепція підтримки капіталу», в основі якої лежить збереження величини капіталу підприємства на незмінному рівні до моменту розподілу дивідендів акціонерам. Суть даного принципу полягає в тому, що дивіденди не повинні виплачуватися з капіталу підприємства, інакше капітал проїдається[15, с.323].
Зі сказаного випливає, що зміна капіталу підприємства відбувається за рахунок впливу наступних факторів:
одержання (вилучення) засобів від власників підприємства;
одержання (втрати) засобів від ефективної діяльності підприємства;
зміна величини вартості капіталу під впливом об'єктивних економічних процесів, що відбуваються в політичному, економічному і соціальному житті країни.
Оскільки бухгалтерський облік і оцінка — поняття взаємно пов'язані, тому що точна оцінка входить у число основних задач бухгалтерського обліку, то визначення вартості об'єктів обліку є одним з основних принципів, використовуваних у бухгалтерському обліку. При цьому варто брати до уваги, що вибір методу оцінки результатів роботи підприємства визначає величину прибутку, що розподіляється між власниками, і зміну величини капіталу підприємства.
По своїй сутності прибуток є приростом капіталу, збільшенням суми активів, тому що через прибуток виявляється прибавочна вартість, принесена капіталом. Тому прибуток, спрямований на виплату дивідендів акціонерам — на поточне споживання, також зменшує можливий приріст капіталу.
Крім класичної форми прояву у виді кошті, прибуток чи збиток підприємства може мати і негрошову форму, у тому випадку, коли відбувається зміна величини капіталу, зв'язана з переоцінкою вартості пасивів чи активів. Звідси випливає, що оскільки ціна — диференціальна похідна вартості і часу, то різниця між ціною і вартістю визначає появу прибавочної вартості чи збитку.
Таким чином, зіставлення доходів і витрат, а також ціни і вартості, є методом визначення результату діяльності підприємства. При цьому необхідно мати у виді, що крім резервів, створюваних за рахунок розподілу отриманого прибутку, існують і приховані резерви — розміщені в активі, у тому числі за рахунок заниження оцінки активів.
Залучені підприємством капітали в процесі діяльності змінюють форму свого існування, здобуваючи матеріальну чи нематеріальну форму. Капітал стає засобами виробництва, предметами виробництва і обігу. Вважається, що активи — це «контрольовані підприємством економічні ресурси, що забезпечують йому майбутній економічний ефект» [14, с.13]. Тому в балансі дотримується обов'язковий поділ активів підприємства на капітал у сфері виробництва і капітал у сфері обігу.
Основна частина вартості капіталу підприємства, як правило, приходиться на будинки, спорудження й устаткування, що входять в основний капітал. Основний капітал підприємства відбивається на рахунках як капіталізовані витрати, що повертаються у виді річних амортизаційних відрахувань. При цьому незавершені капітальні витрати (вкладення) також включаються до складу основного капіталу і є засобами, використаними на формування капіталу підприємства.
Активний капітал, чи просто активи, представлені в балансі у виді:
матеріальних цінностей (земельні ділянки, будинки і спорудження, устаткування, товарні запаси, МШП);
нематеріальних цінностей (авторські права, патенти, товарні знаки й ін.);
грошових цінностей (кошти на рахунках і в касі, цінні папери, дебіторська заборгованість);
фінансових вкладень.
Однієї з основних задач бухгалтерського обліку є уречевлення актів діяльності підприємства за допомогою грошової оцінки. При цьому оцінка майна активного капіталу підприємства, заснована на собівартості, а не на довільній оцінці, є відправною крапкою при складанні бухгалтерського балансу.
Цікаво відзначити, що принципи оцінки, сформульовані ще в дореволюційній російській школі бухгалтерського обліку, широко використовуються нині в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку GAAP і ІAS. Це повною мірою стосується і принципу собівартості при оцінці статей балансу [14, с. 164]. Зміна вартості грошей у часі спотворює дані балансу, виникає необхідність у їхньому коректуванні і визначенні поточної вартості активів, що враховує ці зміни. Для цього періодично проводяться переоцінки майна підприємства.
Звичайно переоцінка вартості основних засобів проводиться не частіше одного разу в рік (як правило, це робиться на початок наступного звітного періоду) з віднесенням виникаючих різниць на рахунок додаткового капіталу підприємства.
Переоцінка може проводитися двома способами:
індексацією, коли застосовуються індекси переоцінки, установлювані Мінфіном України. При використанні цього методу вартість об'єкта збільшується на відповідний коефіцієнт;
прямого перерахування, тобто переоцінкою по документально оформленим даним про ринкову вартість об'єкта. Як дані про ринкову вартість об'єктів можуть використовуватися дані статистичних органів, інформація про ціни на продукцію організацій-виготовлювачів, зведені дані про рівень цін, отримані від торгуючих організацій і торгових інспекцій, що публікуються в спеціальній літературі дані про рівень цін і експертні висновки.
На жаль, зазначені способи переоцінки майна підприємства є дуже суб'єктивними і не завжди належним образом відбивають реальну поточну вартість активів підприємства.
У практиці бухгалтерського обліку переважає консервативний підхід, що складається в найменшій оцінці. Однак даний принцип містить допущення, що якщо собівартість нижче продажної ціни, те це — прибуток, а якщо вище — те збиток. Звідси випливає, що консервативний підхід не погодиться з принципом історичної вартості, тому що допускає оцінку активів нижче їхньої собівартості. У той же час, не можна заперечувати, що оцінна вартість однорідних об'єктів обліку на практиці сугубо індивідуальна в залежності від відношення кожного з них до процесу відтворення капіталу. Тому варто мати на увазі, що будь-яка оцінка несе в собі деякий ступінь умовності, тобто вона відносна.
Основний капітал підприємства — капітал зв'язаний, немобільний, що знаходиться в процесі кругообігу. Оскільки первісна вартість основного капіталу постійно знецінюється через її зміну в часі і перенесення на продукт праці, то в сумі загального капіталу підприємства він відбивається по залишковій вартості. Оборотний капітал відбивається по поточній вартості. Товари придбані враховуються за ціною придбання, а товари зроблені — за продажною ціною з торговою націнкою.
Оскільки оцінка об'єктів бухгалтерського обліку проводиться по первісній вартості, то і при складанні звітності як основу для виміру вартості приймається первісна вартість, відбивана в обліку. Оцінка об'єктів, прийнятих до обліку, проводиться на основі первинних документів і не залежить від суб'єктивних поглядів облікових працівників. Крім первісної вартості у фінансовій звітності застосовуються й інші види оцінки: виробничі запаси повинні оцінюватися по покупній вартості (по меншій з них); цінні папери, що обертаються на ринку, — по ринковій поточній вартості.
Таким чином, первісна вартість є базовою величиною для проведення різних видів оцінок і містить у собі фактичні витрати коштів на придбання активів (майна).
Принципи бухгалтерського обліку припускають обережну, мінімальну оцінку майна підприємства, відбиваного в балансі підприємства. Відображення активів і зобов'язань передбачається по первісній вартості — в історичному аспекті оцінки на момент їхнього виникнення. Якщо ж при оцінці статей балансу не дотримувати даного принципу, то велика імовірність того, що баланс не буде реальним відображенням використання капіталу на підприємстві.
Цілком очевидно і те, що занижена оцінка підприємства зручна для кредиторів і менш приваблива з позиції інтересів акціонерів, тому що акціонери не одержать доходів, запланованих при авансуванні капіталу, і навіть можуть не одержати відшкодування суми вкладеного капіталу, а кредитори, імовірно, одержать активи більшої вартості, ніж заборгованість підприємства перед ними.
У бухгалтерських оцінках головне — точність, чого не можна сказати про фінансових і ринкових, котрі припускають відносність. Цілком ймовірно, очевидно був правий Д.Каннінг, пропонуючи множинний підхід до оцінки статей балансу. Тому що достовірної може бути оцінка: майна — бухгалтерськими методами; портфеля цінних паперів — ринковими методами; майбутніх доходів від вкладень — фінансовими методами.
Використовувані в керуванні підприємством дані статей бухгалтерського балансу, відбивані по поточній вартості, не вимагають перегляду і коректувань у зв'язку зі зміною рівня цін і ростом інфляції, статті ж, що враховуються по історичній вартості, вимагають постійного коректування.
Саме тому Міжнародними стандартами фінансової звітності передбачається застосування 4 видів оцінок активів і зобов'язань:
по первісній (історичної) вартості;
по поточній (ринкової) вартості;
по ліквідаційній вартості;
по реальній (дисконтованій) вартості.
В аспекті формування фінансової звітності підприємства бухгалтерський баланс використовується для розкриття інформації про капітал підприємства, джерела його формування і їхній структурі. З метою проведення аналізу капіталу підприємства бухгалтерський баланс використовується для точної (поточної) оцінки, обчислення величини капіталу, вивчення процесів його руху і зміни вартості в часі. Баланс підприємства визначає прибуток як приріст капіталу, звіт про прибутки і збитки — як різницю доходів і витрат. При цьому в першому випадку проводиться оцінка обороту капіталу й одержання прибавочної вартості, у другому — визначається результат діяльності лише тільки в сфері обігу (виявляється тільки реалізована прибавочна вартість).
Існує кілька методів розрахунку капіталу. Один з них — традиційний рахунковий метод. Розрахунок капіталу рахунковим методом проводиться як визначення суми балансових рахунків:
1) Акціонерного капіталу;
2) Іншого капіталу:
нерозподіленого прибутку;
резервів; продолжение
--PAGE_BREAK--
доходів від переоцінок;
премій на акції.
При цьому в даному арифметичному розрахунку не враховуються процеси руху капіталу, взаємозв'язку капіталу і його джерел, а результатом розрахунку є величина сукупності деяких статей пасивів, що називається власним капіталом.
Величина капіталу, обчислена таким чином, не несе в собі необхідної точності через відсутність методологічної бази, і як наслідок — неможливості врахувати всі складові капіталу. Тому необхідно робити коректування з використанням найбільш зваженого підходу до обчислення поточного стану капіталу, що називається «чистими активами» підприємства. У той же час роль і значення даного показника у веденні бізнесу розкриті недостатньо, і про чисті активи, як правило, мова йде тільки як про показник для оцінки ступеня ліквідності підприємства і визначення можливості виплати дивідендів акціонерам.
Активи, що беруть участь у розрахунку, — це майно підприємства, до складу якого входять наступні статті балансу:
основні засоби й інші активи, відбивані в першому розділі активу балансу;
запаси і витрати, відбивані в другому розділі активу балансу;
кошти, засоби в розрахунках та інші активи, також відбивані в другому розділі активу балансу.
Пасиви, що беруть участь у розрахунку, включають наступні статті:
статті пасиву балансу, що відбивають зобов'язання підприємства такого плану, як цільове фінансування і надходження, орендні зобов'язання;
статті пасиву балансу, що характеризують довгострокові і короткострокові зобов'язання перед банками, іншими юридичними і фізичними особами, розрахунки та інші пасиви.
Дані складові, що беруть участь у розрахунку, необхідно відкоригувати, тобто очистити від впливу факторів, що спотворюють реальну величину капіталу і мають іншу природу.
Коректування розрахункових показників полягають у наступному.
У суму активів, що беруть участь у розрахунку, не включається заборгованість засновників (учасників) по внесках у статутний капітал.
При наявності в підприємства оцінних резервів під знецінення фінансових активів і по сумнівних боргах, суми статей балансу, під якими вони створені, зменшуються на величину створених резервів.
Зі статей пасиву балансу, що беруть участь у розрахунку, виключаються:
резерви по сумнівних боргах;
доходи майбутніх періодів.
На жаль, методологічні основи даного розрахунку пророблені слабко, тому в них відсутній достатній ступінь обґрунтування.
Підводячи теоретичну основу порядку обчислення активів підприємств, необхідно особливу увагу звернути на те, що зміст коректувань активу і пасиву балансу складається у виключенні впливу на величину чистих активів окремих статей бухгалтерського балансу, що є взаємовиключними.
Таким чином. з балансу повинні бути виключені контр-пасивні і контр-активні рахунки (статті), що взаємно компенсують один одного.
Оскільки власні акції, викуплені в акціонерів — це зобов'язання підприємства перед акціонером, тимчасово перетворене в можливість використання внеску акціонера в капітал підприємства для реінвестування прибутку через механізм виплати дивідендів.
Цю операцію необхідно розглядати тільки як рефінансування, зміну власника частки акціонерного капіталу, а не короткострокові вкладення і не зміну стану капіталу підприємства.
Висновок
Для логічного завершення курсової роботи зробимо й узагальнимо висновки з проблем теми, порушених у тексті роботи.
Якщо прямо відповідати на запитання «Яка роль власного капіталу у фінансовому забезпеченні діяльності підприємства?» — то відповідь буде тільки одна – власний капітал відіграє першочергову роль у фінансовому забезпеченні підприємства.
Власні фінансові ресурси для кожного підприємства є тієї життєво необхідною частиною, без якої неможлива ні робота, ні подальше існування підприємства. Не даремно, серед класифікації загального капіталу, саме розподіл на власний і позиковий капітал стоїть на першому місці.
Наявні власні засоби дозволяють підприємству використовувати їх як за своїм розсудом, так і в окремих випадках по законодавчо встановлених напрямках. Усе залежить від джерела такого фінансування за рахунок елементів власного капіталу. Розглядаючи джерела фінансування можна помітити, що:
За рахунок статутного капіталу можна формувати ряд необоротних засобів, тобто він повинний завжди знаходитися в розпорядженні організації. Його збільшення і зменшення твердо закріплено законодавчо. Як джерело фінансування статутний капітал працює в двох випадках:
— При становленні підприємства;
— При додатковій емісії акцій чи залучення додаткових паїв.
Це означає, що як джерело фінансування статутний капітал працює досить рідко. Якщо при становленні підприємства він є основою для його організації і початку господарської діяльності, то залучення засобів на вже працюючому підприємстві переслідує визначені цілі:
— Залучення додаткового капіталу (у випадку, якщо ціна залучення засобів з інших джерел робить їх недоступними, або потрібно залучити значну кількість засобів для фінансування інвестиційного проекту);
— Зміна структури капіталу.
В останньому випадку перед керівництвом може виникнути проблема, що при новому випуску акцій (паїв) можуть відбутися істотні зміни в структурі власників, і не завжди ці зміни можуть позитивно відбитися на подальшому положенні підприємства.
Додатковий капітал узагалі складно вважати джерелом фінансування діяльності підприємства, тому що він утвориться в основному за рахунок майна, придбаного підприємством за рахунок прибутку чи його переоцінки, а також різних надходжень, закріплених законодавством України. В основному додатковий капітал додає різницю вартості вже наявного майна і статутним капіталом. Витрату цих засобів також жорстко закріплено.
Резервний капітал також складно розглядати як джерело фінансування, тому що напрямки його використання для окремих організацій законодавчо закріплені, для всіх інших — закріплюються установчими документами. В основному, резервний капітал використовується на покриття непередбачених збитків, втрат і виконання своїх зобов'язань, у випадку, якщо їх виконання за рахунок інших джерел неможливо.
Фонди спеціального призначення в основному спрямовані на акумулювання коштів за рахунок чистого прибутку для фінансування цільових заходів. Вони утворяться по нормах і видам, затверджуваним власниками, вони ж затверджують і напрямки використання. Так як ці фонди, як і резервний капітал, утворяться за рахунок прибутку, те їх необхідно вважати похідними джерелами.
Нерозподілений прибуток, як видно, є самим великим і ефективним джерелом власних засобів на підприємстві, яким воно може оперувати у своїй господарській діяльності. Однак його розмір також залежить від ряду зовнішніх і внутрішніх факторів.
У складі резервів по залученню власного капіталу в даний час як основний елемент можна виділити доход від здачі майна в оренду. Найбільш широке застосування орендних відносини знайшли на підприємствах, на балансі яких знаходиться численне нерухоме майно, що підходить для цієї мети. Це досить негативне явище, тому що найчастіше, здача майна в оренду ведеться за рахунок скорочення виробництва і демонтажу устаткування, що знаходиться в приміщенні яке здається. Напевно керівництво таких підприємств або не бачить інших можливостей у використанні виробничих площ і устаткування, або в погоні за матеріальною вигодою завдають шкоди виробництву.
У підсумку, самим головним джерелом фінансування діяльності підприємства можна назвати нерозподілений прибуток.
Для нових підприємств головним джерелом фінансування є статутний капітал. Однак не завжди його величина реально відповідає потребі підприємства для початку своєї діяльності
Для фінансування, призначень для різних цілей, використовуються спеціальні цільові фінансові фонди, а в окремих випадках і резервний капітал.
Хотілося б виразити надію на те, що законодавчо будуть зроблені зміни реєстрації, що спрощують процедуру як, підприємства, так і додаткового залучення засобів у статутний капітал.
Приведення величини статутного капіталу до реально необхідного рівня також може допомогти створюваному підприємству почати свою статутну діяльність і підвищити довіру третіх осіб до підприємства, і як наслідок, до можливості залучення необхідних ресурсів по більш низьких цінах.
Список використаної літератури
Господарський Кодекс України
Закон України „Про акціонерні товариства”
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал»
Абалкин Л. Бегство капитала: природа, формы, методы борьбы.// Вопросы экономики, № 7, 2003 г.
Антология экономической классики. Состав. А. Столяров. — М.: Эконов- Ключ, 2000 г.
Афанасьев А.А. Кругооборот капитала в предприятии. — Л.: Экономическое образование, 1999 г.
Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. 4-е изд. -М.: Финансы и статистика, 2001 г.
Бахчисарайцев Г.А. Первые уроки бухгалтерии на началах моей балансовой теории. –М.: МАКИЗ, 2002 г.
Глейх Е.И. Краткий курс бухгалтерского (балансового) учета. –М.: ВСЕКЗО, 1999 г.
Ефимов О.В. Анализ собственного капитала //Вопросы экономики, № 8, 2002 г.
Дранко О. Управление капиталом. //Финансовая газета, № 42, 2003 г.
Кальмес А. Фабричная бухгалтерия (ретроспективное издание). –М.:, МАКИЗ, 1999 г.
Карлин Г., Макмин А. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP). –М.: ИНФРА-М, 2002 г.
Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. –М.: Финансы и статистика, 2004 г.
Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет. – К., Экспо, 1998г.
Ле-Кутре В. Основы балансоведения. –М.: МАКИЗ, 1995 г.
Лемківський Л.М. Управління капіталом підприємства // Фінанси України, №7, 2004
Любушин Н.А., Лещева В.Б., Дьякова В. Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. –М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999 г.
Марковський С.Н. Аналіз діяльності підприємств // Економіка України, №2, 1999.
Маркович В.М. Функціонування підприємницького капіталу // Вісник НБУ, №5, 2001
Мун С.В Теория капитала // Экономический вестник № 2, 2000 г.
Международный бухгалтерский учет GAAP и JAS. Справочник бухгалтера от А до Я. –М.: Дело и Сервис, 1998 г.
Метьюс М.Р., Перера М.Х. Теорія бухгалтерського обліку. пер. с англ. — К.: Діло, 1999 г.
Овсійчук М.Ф., Сидельникова Л.Б. Фінансовий менеджмент: методи інвестування капіталу. - К.: Либіль, 1994 г.
Погостинская Н.Н., Погостинский Ю.А. Системный анализ финансовой отчетности. –С.-П.: Изд. Михайлова В.А., 1999 г.