Вступ
Актуальність теми. Галузь виробництва зерна є галуззю стратегічного значення. Продукціягалузі використовується в трьох основних і дуже важливих напрямках. По-перше,вона має продовольче значення, бо хліб та хлібопродукти є одним із основнихпродуктів харчування населення України. По-друге, зерно є високопоживним кормомдля тварин, тому воно виступає важливим складовим елементом кормової базитваринництва. Тому від розвитку галузі виробництва зерна в значній мірізалежить економічна ефективність галузі тваринництва. По-третє, зерно єсировиною для багатьох галузей народного господарства: хлібопекарської,борошномельно-круп'яної, макаронної тощо.
В зв'язку з цим державоюдля управління процесами розвитку галузі вживається багато заходів. Зокремарозроблено обширну нормативно-правову базу у вигляді Закону України «Прозерно та ринок зерна в Україні», програми „Зерно України2001-2004р.р.", указів Президента України „Про заходи щодо забезпечення тафункціонування аграрного ринку".
Незважаючи на те, щорозвитку галузі зерна приділяється дуже багато уваги і зі сторони держави, і зісторони сільськогосподарських підприємств, тут є ще багато невирішених доситьскладних проблем. Все це в сукупності і обумовлює актуальність обраної теми.
Мета дослідження. Мету дослідження обиралося, виходячи із стану розвитку галузі виробництвазерна та ринку зерна в Україні в цілому (на макрорівні) та на рівні конкретногопідприємства — ТзОВ “Великоглибочецьке” с. В. Глибочок Тернопільського району(на мікрорівні) та із наявності і характеру проблеми, які тут мають місце.Метою даної роботи є вивчення державної політики в галузі виробництва іреалізації зерна, дослідження процесів формування ринку зерна, аналіз стануринку зерна в Україні та виявлення тенденцій, які склалися на ньому; аналізекономічної ефективності виробництва і реалізації зерна на рівні конкретногопідприємства та обґрунтування шляхів підвищення ефективності виробництва зернав конкретному підприємстві.
Завдання та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети намивиконувались такі завдання: зібрано і опрацьовано необхідну інформацію(літературні джерела, статистичні дані) про державну політику в галузізерновиробництва, про стан ринку зерна в Україні, про економічну ефективністьвиробництва зерна в ТзОВ “Великоглибочецьке” проведено відповідні дослідженнята аналітичні розрахунки з використанням методів аналізу і синтезу, дедукції ііндукції, монографічного методу, таких статистичних прийомів як порівняння,ряди динаміки тощо.
Огляд літератури. Наукові дослідження обраної теми магістерської роботи пов'язані ізопрацюванням літературних джерел, в яких розглядаються проблеми розвиткузернової галузі. Багато уваги проблемам розвитку зернової галузі приділяється впрацях про розвиток АПК таких відомих вчених-економістів України, як П.Саблука, В. Юрчишина, О. Онищенко, П.Гайдуцького та багатьох інших. Цими вченимишляхи вирішення проблем зерновиробництва обґрунтовуються в контексті вирішенняпроблем загального розвитку АПК України. Мова йде про аналіз державної політикищодо розвитку АПК та про місце галузі сільськогогосподарства в сукупності галузей АПК; про напрямки вдосконалення державноїполітики в сфері формування і ефективного функціонування аграрного ринку, втому числі і ринку зерна і т.п.; про розвиток економічних відносин міжсуб'єктами ринку зерна тощо.
Конкретно різнимпроблемам ринку зерна присвячені праці Соловйова І.0., Є. Ю. Кирилова, ШевченкаВ. І., Могильного О.М. та інших вчених.
Новизна дослідження.Вивчено сучасний стан виробництва зерна, його зберігання та реалізацію, участьпідприємства в біржовій торгівлі зерном, розкрито сучасну структуру зерновогогосподарства, обґрунтовано перспективи розвитку зернового господарства.
Об'єктом дослідженнявиступають процеси формування економічної ефективності виробництва зерна вгосподарстві. Для роботи над науковим дослідженням використано річний звіт підприємства “Великоглибочецьке” та статистичнуінформацію, опубліковану в статистичних щорічниках.
І. Фактори впливу на стан ефективностізернового господарства в Україні
Зернове господарствозаймає базове місце у сільськогосподарському виробництві країни та гарантує їїпродовольчу безпеку. Зерно — сировина для хлібобулочної, кондитерської такруп'яної промисловості, використовується у спиртовій, пивоваренній і медичнійгалузях. Від ефективності ведення зернового господарства залежить розвитоктваринництва. Разом з тим, у масштабі економічного розвитку країни та їїекономічного потенціалу, зернове господарство відіграє роль одного з головнихджерел поліпшення ресурсного та розвитку експортного потенціалів.
Починаючи з 1990 року, взерновому господарстві України відбулися вагомі структурні зміни. Протягоманалізованого періоду загальна площа посіву мала чітку тенденцію до зменшення —у 2002 році порівняно з 1990 роком вона скоротилася на 11,4%. Площа ж підзернові й зернобобові культури скорочувалася до 2000 року, проте у 2001 роцізбільшилася, порівняно з 2000 роком, майже на 2 млн. га, що на 1 млн. габільше, ніж у 1990 році (таблиця).
У структурі посівівчастка зернових і зернобобових культур залишалась майже незмінною до 1999 року(45% у 1990 році та 46,4% у 1999-му), у 2002 році вона збільшилася до 56%.Площа під пшеницею скоротилася на 11%, зменшилась її частка у загальній площізернових і зернобобових — з 51,9% у 1990 році до 47,4% у 2002-му.
Скоротилася площа посівукукурудзи на зерно (на 3,7%), хоч її частка у структурі посівних площ майже незмінилась і залишилася на рівні 8,3%. По інших культурах площі посіву в 2002році порівняно з 1990 роком зросли. Так, жита у 2002 році було посіяно на 44,2%більше, частка посіву цієї культури у загальній структурі збільшилася майжеудвічі. Найбільше, порівняно з іншими культурами, зросла посівна площа підячменем (на 52,1%) при майже незмінній частці посіву у загальній структурі.
Основою зернового господарства в Україні залишаєтьсяпшениця, на яку припадає найбільша частка у загальному валовому зборі. Основноюпричиною зменшення валових зборів до 2000 року майже по всіх наведенихкультурах було зниження урожайності. Валовий збір пшениці у цьому році становивлише 9,77 млн. т при врожайності 20 ц/га. Хоча за останні два аналізовані рокиваловий збір цієї культури збільшився порівняно з 1997—2000 роками і досягрівня 1990 року, він залишається дуже низьким (на 65,8% менше у 2002 роціпорівняно з 1990 роком).
Динаміка посівних площ основнихсільськогосподарських культур по всіх категоріях господарствПлоща посіву (збирання), мли. га 1990 1997 1999 2000 2001 2002
2002 у % до 1990 Площа посіву: всього 32,4 30,30 28,31 27,17 27,93 27,54 88,6 зернові та зернобобові 14,58 14,50 13,15 13,65 15,58 15,45 105,9
частка в усій площі зернових, % 45 47,6 46,4 50,2 55,8 56 107,5 Площа збирання: зернові та зернобобові — всього 14,58 14,50 12,45 12,59 14,65 14,24 97,7 у тому числі: пшениця 7,58 6,51 5,93 5,16 6,88 6,74 89
частка в усій площі зернових, % 51,9 44,8 47,6 41,0 46,9 47,4 91,3 жито озиме 0.52 0,69 0,62 0,64 0,87 0,75 144,2
частка в усій площі зернових, % 3,5 4,3 4,9 5 5.9 5,2 190 Ячмінь 2,73 3,70 3,47 3,69 3,92 4,15 152,1 частка в усій площі зернових, % 18,7 25,5 27,9 29,3 26,2 29,1 117,1 Кукурудза на зерно 1,23 1,63 0,69 1,28 1,12 1,19 96,3
частка в усій площі зернових, % 8,4 11,3 5,5 10,1 7,6 8,3 98,8 Овес 0,49 0,55 0,53 0,48 0,56 0,50 101.6
частка в усій площі зернових, % 3.4 3,8 4,3 3,8 3,8 3,5 102.9
Моніторингвиробничо-фінансової діяльності підприємств і організацій за 2002 рік (заключнідані) / Міністерство аграрної політики України. — К., 2003.
Аналізуючи сучасний станвітчизняного зернового господарства, не можна не звернути увагу на рядчинників, які значно впливають на ефективність зерновиробництва. До нихналежать у першу чергу: матеріально-технічне забезпечення виробництва (достатнякількість машинно-технічних засобів, що відповідають стандартам новихтехнологій); постачання високоврожайних, цінних у продовольчому і кормовомувідношенні сортів посівного матеріалу; достатнє внесення мінеральних таорганічних добрив; впровадження науково обґрунтованих сівозмін з оптимальнимнасиченням і раціональним розміщенням посівів зернових культур.
Таким чином, длязабезпечення раціонального рівня механізованого виробництваконкурентоспроможної сільськогосподарської продукції потрібно довестикількісний та якісний склад машинно-тракторного парку до науково обґрунтованоїтехнологічної потреби, за якої всі операції виконуватимуться в найкращіагротехнічні строки з високою якістю та низькими витратами коштів іматеріально-технічних ресурсів. Проте наявний машинно-тракторний парк невідповідає сучасним вимогам аграрного виробництва. Нині в аграрному секторівикористовується близько 296 тис. тракторів, 54 тис. зернозбиральних комбайнів,23,5 тис. кормозбиральних комбайнів. У 2002 році кількість тракторів, порівняноз 1990 роком, зменшилась на 35,5%, зернозбиральних і бурякозбиральних комбайнів— відповідно на 50,4 і 44%. Основними машинами сільське господарствозабезпечене лише на 48—66%. Крім того, відсутність необхідних коштів назакупівлю запасних частин не дозволяє виконувати потрібний обсяг ремонтунаявної техніки, а тому готовність тракторів до відповідних сезонів польовихробіт знизилася за аналізований період з 92 до 76%, зернозбиральних комбайнів —з 84 до 49%. Через технічні несправності не використовується четверта частинатракторів і комбайнів. Близько 90% техніки, що залишалася в господарствах,відпрацювала по одному і більше нормативних строків експлуатації. Внаслідокзносу за період з 1990 по 2002 рік списано понад 198 тис. тракторів, близько 46тис. зернозбиральних комбайнів, десятки тисяч одиниць іншоїсільськогосподарської техніки.
На заміну списаної техніки за останні 5 роківсільськогосподарськими підприємствами придбано лише 9700 тракторів, 390Сзернозбиральних комбайнів, з яких 1370 — зарубіжних, що були в експлуатації 3—8років. Внаслідок різкого зниження купівельної спроможності споживачів техніки,її закупівля значно зменшилася.
Ефективністьзерновиробництва, а саме врожайність сільськогосподарських культур, як булосказано вище, в першу чергу залежить від якості ґрунтів, внесення мінеральнихта органічних добрив. Науково обґрунтоване використання добрив дозволяєодержувати біологічно цінну рослинницьку продукцію, яка придатна навіть длядитячого та лікувального харчування. Удобрення беззаперечно впливає народючість ґрунту. Наприклад, органічні добрива підвищують вміст гумусу,застосування їх у поєднанні з мінеральними поліпшує агрофізичні, фізико-хімічніта біологічні властивості ґрунту.
На різке зниженняврожайності зернових значно вплинув низький рівень внесення мінеральних добрив.У 2002 році під посіви сільськогосподарських культур в Україні вносили всього9,4% від кількості мінеральних добрив, використаних у 1990 році. Аналогічнаситуація з їх внесенням з розрахунку на 1 га посівної площі. У 1990 році підзернові (без кукурудзи) вносили 125 кг д. р. на 1 га, тоді як у 2000-му — 15,2001 — 21, 2002 році — 24 кг. Якщо при забезпеченні мінімальної потреби вмінеральних добривах до 1990 року врожайність зернових становила 28—35 ц/га,цукрових буряків — 280—300, соняшнику — 16 ц/га, то у 1999 році вонадорівнювала відповідно 14—20, 156 і 10 ц/га. Починаючи з 2000 року відмічаєтьсядеяке збільшення внесення мінеральних добрив під посіви сільськогосподарськихкультур. Разом з тим статистика свідчить про підвищення врожайності.
Значно порушений балансвнесення хімічних елементів. У 1990 році співвідношення М: Р: К становило1,0:0,7:0,7, а в 2001 році — відповідно 1,0: 0,07: 0,13. Недостатнє заміщеннявинесених з урожаєм мінеральних речовин, незбалансованість їх структури(збільшення частки азотних добрив) посилює мінералізацію і виснаження ґрунтів,а відтак і зниження гумусності з усіма негативними наслідками.
Не краща ситуація і зорганічними добривами. Якщо у 1990 році їх вносили 8,6 т (в перерахунку на 100%поживних речовин), то в 2000 році — 1,3 т на 1 га, що у 6,6 раза менше. Незбільшилось їх внесення у 2001 і 2002 роках.
За даними Інститутуґрунтознавства і агрохімії УААН, вміст гумусу досить тісно корелює зурожайністю. Його зменшення в ґрунті на 1% призводить до зниження врожайностіна 15%. За умов, коли різко зменшено внесення органічних добрив, вміст гумусу утиповому чорноземі може підтримуватися тільки там, де число полів сівозміни зпросапними культурами не перевищує числа полів із травами.
Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від20 квітня 1998 року про Програму «Зерно України» з метою забезпеченняцільового, комплексного, науково обґрунтованого розвитку зернового господарствай для забезпечення зерном у повному обсязі внутрішніх потреб і на експортпланувалося застосовувати найбільш ефективні методи використання добрив (рядковета підживлення), а також асоціативні біопрепарати, які здатні фіксуватиатмосферний азот і вивільняти з ґрунтового комплексу зв'язаний фосфор(ризоагрин, мізорин, флавобактерин), вуглеамонійні солі й регулятори ростурослин. Крім того, враховуючи обмежену кількість як органічних, так імінеральних добрив, Програмою передбачалося застосування найбільш ефективнихметодів їх використання. Щоб збільшити приріст урожайності зерна на 1 кг д. р.,треба внести добрив до 6-7 кг. Передбачалося до 2000 року щорічно вносити на 1га орної землі 5—6 т органічних добрив, а під зернові культури — по 60—80 кг д.р. мінеральних добрив. У більш віддаленій перспективі ці обсяги планувалосязбільшити в 1,5—2 рази.
Реальна картина виявиласяпротилежною щодо запропонованої у 1998 році Програми. Замість 5-6 т органічнихдобрив у середньому по Україні у 2000 році вносили їх тільки 0,7 т під посівизернових. Крім того, з кожним роком ця цифра зменшувалась. Аналогічна ситуаціяі з внесенням мінеральних добрив.
Однією з головних причинзначного зменшення внесення органічних добрив було зниження обсягів виробництвау галузі тваринництва. Зменшення площ посіву кормових культур у свою чергутакож зумовило скорочення поголів'я худоби, яке за аналізований період(1991-2000 роки) в середньому зменшилося на 55%.
У ринкових умовахгосподарювання на економічну ефективність виробництва, яка на кінцевому етапірозглядається як його прибутковість, впливає ціна реалізації продукції. Щобвиявити, як рівень цін впливає на прибутковість вирощування пшениці озимої,нами були проведені відповідні розрахунки на прикладі сільськогосподарськихпідприємств Київської області за 2001 і 2002 роки.
Ціна реалізації на озимупшеницю у 2001 році коливалася у межах 260—610 грн. за тонну і в середньомустановила 440 грн/т. У 2002 році ціна була у межах 280— 460грн. за тонну і всередньому дорівнювала 330 грн./т, тобто на 110 грн. менше, ніж у попередньомуроці. Середня рентабельність у 2001 році становила 37,68%, а в 2002 році —21,98%, тобто у 1,7 раза менше. Причому середня собівартість озимої пшениці у2001 році була більша на 5,2 грн./т, затрати праці вищі на 8,4 люд.-год. на 1 тпорівняно з 2002 роком.
Звичайно, середня цінареалізації не є об'єктивним показником, вона не показує градації цін поструктурі реалізації і потребує глибшого дослідження в даному напрямі.Розрахунки свідчать про взаємовплив таких показників, як обсяг виробництва,одержаний прибуток від реалізації даного обсягу і ціна реалізації, татенденцію, спричинену збільшенням або зменшенням ціни. Так, у взятих длярозрахунків сільськогосподарських підприємствах обсяг виробництва озимоїпшениці становив 487,8 тис. т, що на 18,1 тис. т більше, ніж у 2001 році. Прицьому прибуток від реалізації у 2002 році був на 21,2 млн. грн. менший, ніж у2001 році внаслідок зниження ціни. На 1 т дані підприємства втратили усередньому 92 грн.
Низькі ціни у 2001—2002роках, на думку аналітиків, були зумовлені значною перевагою пропозиції надпопитом1. Про те, що саме попит і пропозиція відіграють головну рольу встановленні цін, свідчить ситуація, яка склалася на ринку зернових у 2003році.
Ринок зернових демонструєбезпрецедентний ріст, причому максимум цін на продовольчу пшеницю ще недосягнуто. З вересня 2003 року на пшеницю 3 класу ціни зросли від 970—1050грн./т ЕХW до 1200 грн./т ЕХW наприкінці місяця. Кілька великихугод укладено за ціною 1220 грн./т ЕХW, однак попит на ринку продовольчого зерна значно перевищує пропозицію.Уперше за багато років продовольча пшениця дорожче соняшнику, що ниніпропонують на ринку за ціною 900—950 грн/т ЕХW. Основними факторами, що спричинили ріст цін, називають такі:відсутність внутрішньої пропозиції, нерівномірний імпорт продовольчої пшениці,що призводить до нерівномірного насичення ринку.
Таким чином,сільськогосподарські підприємства у 2002 році втратили значні прибутки черезнизькі ціни на сільськогосподарську продукцію. Щоб забезпечити прибутковістьнаціональних виробників зернової продукції, в першу чергу держава повиннавтручатися в процес ціноутворення на зерновому ринку, політичними йекономічними важелями забезпечувати рівень цін, який би стимулювавзерновиробництво і надавав можливість розширеного відтворення длясільськогосподарських виробників у цій галузі.
Ще одним важливимчинником, що впливає на прибутковість зерновиробництва, єконкурентоспроможність продукції даної галузі. Високу конкурентоспроможністьвітчизняного зерна на внутрішньому і зовнішньому ринках може забезпечитизастосування нових, цінних у продовольчому і кормовому відношенні сортів тавпровадження середньо- і низьковитратних енергозберігаючих технологійвирощування зернових культур, які дають можливість одержувати відносно високіврожаї зерна належної якості за низької його собівартості.
Таким чином, зважаючи навищенаведений аналіз, зернове господарство ще не вийшло із затяжної кризи, вякій перебуває вся сфера сільського господарства. Хоча слід відмітити, щовідбулися деякі позитивні зрушення починаючи із 2001 року: підвищення рівняврожайності зернових у 2001 році в цілому на 28,5%, валового збору — на 38,4%.Але забезпечення матеріально-технічними засобами залишається на дуже низькомурівні й має тенденцію до погіршення.
Отже, щоб вивести зернове господарство на належний рівеньта забезпечити його прибутковість, у першу чергу товаровиробникам потрібнафінансова підтримка з боку держави, яка б спрямовувалась на придбання тазастосування новітніх технологій щодо вирощування зернових; високоврожайних,стійких проти хвороб сортів посівного матеріалу; розробку науково обґрунтованихпрограм з підтримки зерновиробництва, які б реально працювали.
Експорт у найближчій перспективі прогнозується на рівні 3млн. т. Досвід Франції показує, що, виробляючи близько 60 млн. т. зерна, можнаекспортувати його у розмірах, які перевищують 50 % виробництва. Цей результатможе бути досягнутий через інтеграцію проектів менеджменту і маркетингу,необхідне інвестування в інфраструктуру. Україна, маючи таке велике зерновеполе, повинна мати свій власний комбайн – і за еквівалентною до значення зернавартістю. Необхідно підкреслити, що 30% втрат зерна – втрати через нестачукомбайнів, затягування строків збирання. На 1000 га зернових культур припадаєвсього 7 комбайнів, а в Херсонській, Одеській, Запорізькій, Донецькій областях– 6.
Порівняно з 1997 р. кількість зернозбиральних комбайнів угосподарствах України зменшилась з 110 тис. до 80 тис., кукурудзозбиральних – з14 тис. до 10 тис., а їх технічний стан – на рівні повного спрацювання:недостатня кількість зернозбиральної техніки зумовлює не тільки великі втратизерна, але й погіршення його якості.
Концепція стійкого розвитку зернового господарства маєбудуватися на засадах удосконалення його структури, усунення втрат ізбалансування попиту з урахуванням природного потенціалу земель, які можутьвикористовуватися у господарствах товарного землеробства без порушенняагротехніки від збільшення посівів зернобобових культур.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці 1 урожайність зерновихкультур.
З даних таблиці можна зробити висновок, що у 1999 воназнизилася на 20 % порівняно з 1990 р. Надзвичайно знизилась за останні рокиурожайність озимого жита, озимого ячменю, кукурудзи на зерно (26 ц/га). Дальшепідвищення врожайності по групі зернових у цілому можна досягти завдякиудосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площвисоковрожайних і зменшенню низьковрожайних культур. При цьому слід враховуватипотреби країни в необхідній кількості зерна різного господарського призначення– хлібного, круп’яного, технічногоі фуражного.
Важливим показником рівня виробництва зерна є валовий збір,який наведений у таблиці 2. Питома вага валового виробництва пшениці в останніроки становить близько 50 % від загальної кількості виробленого зерна вУкраїні. Як показано у таблиці з кожним роком в Україні зменшуються валовізбори зернових, особливо озимої пшениці, проса, вівса, кукурудзи на зерно.Поряд із збільшенням виробництва зерна особливе значення має підвищення йогоякості. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якостінеобхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типуі вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощуватизернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін,перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами до інтегрованих систем боротьби з ними і інші заходи. Важливимпоказником рівня виробництва зерна є кількість його на душу населення. ВУкраїні цей показник різко зменшується з кожним роком. Так, як у 1990 р.виробництво зернових і зернобобових культур на душу населення становило 490кілограмів.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці 3 виробництво зерна покатегоріях господарств України.Таблиця 3 Виробництво зерна по категоріях господарств 1990 1991 1995 1996 1997 1999 Всі категорії господарств 45009 40674 33930 24571 28472 24662 У тому числі: — с/г підприємства 43564 39228 30675 21721 24419 21451 Особисті підсобні г-ва населення вкл. орендарів — громадян 1445 1436 2747 2521 3368 2711 Фермерські господарства 10 508 329 685 500
З таблиці видно, що найбільша частка виробництва зернаприпадає на с/г підприємства і особисті підсобні господарства населення,включаючи орендарів-громадян. Також, з даних таблиці свідчить те, що в Україні,починаючи з 1991 р. частка виробництва зерна фермерськими господарствамипоступово зростає і у 1999 р. вона становить 500 тис. тонн.
Ці всі дані можна відобразити і у динаміці виробництвазерна по категоріях господарств (діаграма 1).
Щоб охарактеризувати стан зернового господарства України,то необхідно проаналізувати товарну пропорцію зерна за каналами реалізації.
Зміни, що відбулися за останні 5-6 років у реалізації зернаі впроваджені маркетингу, свідчать про поступовий перехід від адміністративноїекономіки до ринкової. Вважаючи державні закупівлі зерна основою політичної ісоціально-економічної стабільності в країні, держава тривалий час контролювалапроцес реалізації цього виду продукції, диктувала селянину умови збуту черездержавне замовлення і держконтракт, одночасно намагаючись заінтересувати товаровиробникаавансуванням (безпроцентним кредитом), матеріально-технічним забезпеченням,стимулюванням обсягів продажу зерна понад рівень держзамовлення, компенсацієютранспортних витрат по доставці на елеватори, рівнем орієнтованої закупівельноїціни, що вважалась нижньою межею при закупівлях підприємствами хлібопродуктів.Динаміка обсягів товарної пропозиції в Україні, зміни в структурі каналіврозподілу зерна у господарств суспільного сектора наведена в таблиці 4Таблиця 4
Реалізація зерна по різних каналах в 1990-99 рр.господарствами суспільного сектораКанали реалізації Роки 1991 1996 1997 1999 за 10 міс. 1999 до 91 % Всього 17856 12606 10090 9636 53 В тому числі: заготівельним організаціям з урахуванням продажу по прямих зв’язках 11081 4490 4373 1183 10 Споживкооперації 89 21 16 5 5,6 Населенню, в рахунок оплати праці і через систему громадського харчування 4037 3259 4361 2911 72 Реалізовано на ринку, через власні магазини, ларки 1648 2522 3412 2315 1,40 р. Реалізовано по обміну і за валюту 933 - - - - Реалізовано по бартеру 67 2288 4915 3208 47р. Продано зарубіжним країнам 1 16 11 13 13р. Продано господарствам на біржах 2 10 - - Таблиця 5
Структура розподілу зерна по каналах реалізації за 90-99рр. господарствами суспільного сектораКанали реалізації Роки 1991 1996 1997 1999 за 10 міс. 1 2 3 4 5 Всього 100 100 100 100 В тому числі: заготівельним організаціям з урахуванням продажу по прямих зв’язках 62,1 35,6 25,5 12,3 Споживкооперації 0,5 0,2 0,1 0,1 Населенню, в рахунок оплати праці і через систему громадського харчування 22,6 25,9 25,5 30,2 Реалізовано на ринку, через власні магазини, ларки 9,2 20,0 20,0 24,0 Реалізовано по обміну і за валюту 5,1 - - - Реалізовано по бартеру 0,4 18,2 28,8 33,3 Продано зарубіжним країнам - 0,1 0,1 0,1 Продано на біржах, аукціонах 0,1 0,0 0,0 0,0
Характеризуючи динаміку торгівлі, слід відзначити, що у1990-92 рр. вона була досить стабільною. В урожайному 1993 р. її обсяги досяглимаксимуму – 20 млн. т., а в наступні 5 років зменшились, сягаючи лише 13 млн.т. Загальне зменшення продажу за 1991-1997 рр. становило майже 10 % інасамперед звузився внутрішній ринок зерна (від 17,8 до 10,1 млн. т.); а такожнерозвиненість ринкової інфраструктури, яка не змогла вчасно компенсувативтрачені можливості гарантованого збуту.
Для товаровиробників, які мають великі партії продовольчогоі фуражного зерна, більш привабливим є продаж зерна на біржах, де вони можутьскористатися перевагами поточної кон’юктури ринку, протягом п’яти днів отриматигроші. Реалізація зерна в рахунок держкомітету і продаж на біржах – це тіканали, які дозволили товаровиробнику виручити максимальну ціну за йогопродукцію у період мінімально низьких цін – зразу після збирання врожаю. У цейперіод реалізувалось до 90 % всього товарного зерна. Продаж підприємствомспоживкооперацій, населенню і видача в рахунок оплати праці, реалізація наринку та через власні магазини, бартерна торгівля не забезпечили господарствомзначних доходів. Проте слід сказати, що продаж зерна населенню в останні рокизбільшився від 4 млн. т. у 1991 р. майже до 44 млн. т. у 1997-1998 рр. У 1,5рази виросла реалізація зерна на ринку, через власні магазини. І хоч тут цінипорівняно з цінами держконтракту нижчі більш як на третину, проте в умовахвисокої інфляції господарства вигравали на швидкості обігу грошей, які зразу жспрямовувались на придбання матеріальних ресурсів.
Зерно є традиційним біржовим товаром, його ринок не вимагаєінтеграційних процесів і зайвих посередників. Однак з огляду на великестратегічне значення ринку зерна, роль і місце державного посередництва в ньомуне викликають сумніву. Зерновому господарству і ринку зерна властивірегіональні проблеми, пов’язані з різницею між виробництвом і потребами,попитом і пропозицією на регіональних ринках.
Порівняння даних за 1991-1998, 99 рр. щодо потреби в зерніз його середньорічним виробництвом показує, що Україна забезпечує себе власнимзерном лише на 70 %, зокрема, області Полісся – 64 %, Карпат – 23%, Лісостепу –на 86 % і Степу – на 73 %. Найбільший дефіцит зерна мають Закарпатська,Івано-Франківська, Львівська, Донецька, Київська області. Виробляють зернапонад потреби Херсонська, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська, Вінницька,Сумська, Полтавська і Чернігівська області.
У перспективі Україна повинна мати достатню кількістьпродовольчого і фуражного зерна для повного забезпечення своїх власних потреб,а також для його експорту на зовнішній ринок.
Розвиток приватного свинарства і птахівництва тісно пов’язується з розвитком ринку зернофуражних ресурсів. Якщо для повногозабезпечення населення хлібопродуктами достатньо виробляти 110-120 кг борошнана одного жителя України (всього 6-7 млн. т.), то для розв’язання стратегічнихпитань сталого розвитку свинарства, птахівництва в експортно-орієнтованихмоделях потреба у зернофуражних ресурсах може сягнути 38-40 млн. т. Цього рівняможна досягти через розширення та інтенсифікацію зернового господарства.
Серед важливих проблем розвитку зернового господарстванеобхідно врахувати можливості розвитку спиртової, лікеро-горілчаної тапивоварної галузей промисловості, а також можливості експорту озимої пшениці,особливо її цінних сортів і пивоварного ячменю.
ІІ.Рівень розвитку господарства та економічна оцінка виробництва зерна в ТОВ“Великоглибочецьке”
2.1Загальна організаційно-економічна характеристика ТОВ “Великоглибочецьке”.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке”було створене в 1947 році. За роки існування відбулись і відбуваються значнізміни в його розмірах. В 1960 році був приєднаний колгосп ім… Калініна/с.Дубівці/. В 1982 – господарству було передано районне міжгосподарськепідприємство по відгодівлі ВРХ.
Колгосп ім. Енгельса (с.Довжанка) – приєднався в 1986р., асело Плотиче – в 1989 р. На основі Постанови державного агропромисловогокомітету України від 17 травня 1988 р. на базі даного господарства буластворена агрофірма “Великоглибочецька”. В 1993 р. – селянська спілка“Довжанецька” (с.Довжанка) – від’єдналося. В січні 1996 р. згідно рішеннязборів уповноважених агрофірму було реорганізовано в сільськогосподарськетовариство власників земельних і майнових паїв “Великоглибочецьке”. В 1997 р.власники земельних і майнових паїв с.Плотича вийшли цілісним майновимкомплексом, передавши при цьому свої майнові і земельні паї приватномуагропромисловому підприємству “Довжанецьке”.
В 1999 році частина власників земельних і майнових паїв вс. Дубівці також вийшли з господарства і передали при цьому свої майнові іземельні паї приватному підприємству “Онікс”. У 1998 році с/г Товариствовласників було реорганізоване в ТОВ. В склад ТОВ входять: с. Великий Глибочок,частина с. Дубівці.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке”розташоване в приміській зоні обласного центру м. Тернопіль. Центральна частинагосподарства знаходиться в с. Великий Глибочок.
В даний час в господарстві працює 180 чоловік, з нихспеціалістів – 17; з них з вищою освітою – 9 чоловік. З жовтня господарствомкерує Василина. Згідно рішення п’ятої позачергової сесії двадцять другогоскликання Тернопільської районної Ради народних депутатів від 31.08.1995 рокугосподарству був виданий державний акт на право колективної власності на землю.
В лютому 1996 року земля була розпайована між працюючими іпенсіонерами господарства і видані кожному сертифікати на земельний пай.
Станом на 01.01.2001 року Товариство з обмеженоювідповідальністю використовує землю своїх пайовиків шляхом заключення договоріворенди на земельний пай.
Товариство діє на засадах підприємництва і спрямованевідповідно до Законів України “Про колективне с/г підприємство”, “Пропідприємства в Україні” і ін.
Підпорядкованість: Міністерство агропромислового комплексу.
Юридична адреса: 283114 Україна, Тернопільська область,Тернопільський район, с. В. Г либочок, вул. Степана Бандери, 26.
Розрахунковий рахунок: 26000203158003 в сільськомувідділенні АК АПБ “Аваль”.
Для забезпечення діяльності товариства за рахунок майновихпаїв засновники формують статутний фонд в розмірі 7 млн. 888 тис. грн. Насьогодні за ТОВ “Великоглибочецьке” закріплено 861 га земельних угідь, в томучислі с/г угідь – 754 га.
ТаблицяДинаміка земельних і с/гугідь ТОВ “Великоглібочицьке” Види земельних угідь 1999 2003 2004 2005 Відхилення (+,-) в га до 1999 р. га % га % га % га % Загальна земельна площа 3053 100 1950 100 1210 100 861 100 — 2192 Всього с/г угідь 2884 94,4 1833 94,0 1103 91,1 754 87,5 — 2130 В т.ч. рілля 2493 81,6 1618 82,9 964 79,6 638 70,0 — 1855 Сінокоси 142 1,3 110 5,6 79 6,5 60 6,9 — 82 Пасовища 346 11,3 105 5,3 60 4,9 56 6,5 — 290 Площа лісу 6 0,1 3 0,1 3 0,2 3 0,3 — 3 Ставки і водоймище 5 0,1 4 0,2 4 0,3 4 0,4 — 1 Площа ріллі в короткост. користув. 158 5,1 110 5,6 100 8,2 100 11,6 — 58
Аналіз даних таблиці та діаграми свідчить про те, що вгосподарстві загальна земельна площа у 2005 р. порівняно з 1999 р. зменшиласяна 2192 га. Зменшилися площі с/г угідь на 2130 га та ріллі на 1855 га. Ці змінипов’язані з реорганізацією даного господарства за вказаний період часу. У 2005р. у зв’язку із нестачею коштів масштабні меліоративні заходи не проводилися.Це стосується площі лісу, ставків та водоймищ, та у звітному році вона незмінилася порівняно з 2003-2004 рр., однак порівняно із 1999 р. зменшиласявідповідно на 3 і 1 га.
Для забезпечення роботи автотракторного парку вгосподарстві є дві ремонтні майстерні, одна для тракторів, друга для автомашин.Також в товаристві є одна тракторна бригада, одна рільнича бригада, свиноферма,також ферма по відгодівлі ВРХ і молочна ферма.
Аналіз виробничо-господарської діяльності господарства таефективності використання основних засобів, ресурсів, робочої сили показує, щоекономічні підходи, які використовуються сьогодні в управлінні господарством невиправдали себе. Техніка в ТОВ “Великоглибочецьке” застаріла, майженедієздатна, внаслідок відсутності фінансових ресурсів Товариство не можеотримувати послуги сервісних служб, отримувати мінеральні добрива і гербіциди відїх постачальників.
Охарактеризуємо за допомогою схемиорганізаційно-господарську структуру ТОВ “Великоглибочецьке”.
Схема
Організаційно-господарська структура ТОВ“Великоглибочецьке”/> /> /> /> />
Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” /> /> />
Ферма ВРХвключає:
1. Молочне стадо.
2. Молодняк ВРХ і доросла худоба ВРХ навідгодівлі.
3. Молодняк на дорощуванні.
Свиноферма включає:
1. Основні свиноматки з приплодом.
2. Ремонтний молодняк.
3. Молодняк і дорослі свині на відгодівлі.
Первинні одиниці, які входять до складу даногогосподарства, займаються виробництвом продукції, наданням послуг івикористанням робіт.
За економічним значенням в господарствах розрізняють:головні, додаткові та підсобні галузі.
Головна галузь у с/г підприємстві і характеризує основнийвиробничий напрямок господарства, додаткові галузі дають менше товарноїпродукції, ніж головна, проте в поєднанні з нею можуть успішно забезпечуватирозвиток господарства.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці структуру товарноїпродукції за три останніх роки і визначимо спеціалізацію господарства.Таблиця
Структура товарної продукції за 2002, 2003, 2004 рр. в ТОВ“Великоглибочецьке”Вид продукції 2002 рік 2003 рік 2004 рік Виручено грошей, тис.грн % Виручено грошей, тис.грн % Виручено грошей, тис.грн % Зерно 264,4 15,7 260 19,8 253 22,3 Цукрові буряки 536,6 31,2 320,2 24,4 222,2 20,6 Разом по рослинництву 807,8 47,8 580,2 44,3 484,2 42,2 ВРХ 186,2 10,9 126,9 9,7 89,9 7,9 Свині 46,4 2,7 42,5 3,2 34,6 3,5 Молоко 30,7 1,8 49,9 3,8 52 4,5 Разом по тваринництву 273,5 16,1 220 16,8 177,5 16,5 Промислова продукція 395,9 23,4 295 22,5 274,1 24,1 Реалізація ін.продукції, робіт, послуг 217 12,8 212 16,2 201,8 15,3 Всього: 1694,2 100 1307,2 100 1137,6 100
Як свідчать показники таблиці, найбільшу питому вагу вструктурі товарної продукції Товариства займають в 2004 р. зерно і цукровібуряки. За цукрові буряки був отриманий цукор, реалізація якого булавідображена у виручці від промислової продукції.
По питомій вазі структури товарної продукції можна зробитивисновок, що ТОВ має виробничий напрямок – зерново-буряковий з розвинутимтваринництвом.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці наявність вгосподарстві техніки, тракторів с/г машин.Таблиця
Облік тракторів, с/г машин і енергетичних потужностей на 1січня 2005 р. Назва і марка машин Наявність на звітну дату, шт І. Наявність тракторів всього 16 1. трактори загального призначення 5 2. Т – 150 2 3. ДТ – 75, Т – 74 1 4. Т – 150 К 3 5. Т – 70 С 2 6. МТЗ – 80 1 7. ЮМЗ 1 8. Т — 25 1 Універсально – просапні трактори, всього: 12 Тракторні причіпи — всього 13 Електродвигуни: кількільсть, од 162 Потужність, кВт 958 ІІ. Наявність зернозбиральних комбайнів, всього: 6 1. Єнісей – 1200 1 2. СК – 5 4 3. Комбайн зарубіжної фірми 1 ІІІ. Наявність с/г машин Ґрунтообробні машини 1. Плуги тракторні загальн. призначення 4 2. Борони зубові 3 3. Борони дискові 1 4. Культиватори – всього 3 5. Комбіновані агрегати РКВ-3,6; АКП-2,5 1 Посівні і садильні машини 1. Сівалки – всього: 1 Збиральні машини 1. Косарки-плющилки – всього в т.ч 1 самохідні КПС – 5Г 1 стогоклади 2 прес – підбирачі 1 жатки валкові – всього 2 кормозбиральні машини — всього 2 зерносушарки 1 потужність, Т/Г 6 Таблиця
Рух основних с/г машин (шт.) Назва і марка машин Наявність на початок звіт. періоду, шт Списано за рік, шт.. 1. Трактори всіх марок 21 2 2. Тракторні причіпи 19 6 3. Сівалки – всього 3 4. Комбайни, всього в т.ч. зернозбиральні 3 в т.ч. кормозбиральні 6 в т.ч. самохідні Е — 281 1 Автомобілі: 1. Автомобілі вантажні бортові 5 2. Автомобілі вантажні самоскиди 11 3. Автомобілі вантажні грузові 4 4. Автобуси 3 5. Автопричепи 3 6. Напівпричепи 6 Енергетичні потужності кін.сил. 1. Двигуни тракторів 1860 2. Двигуни комбайнів і самохідних машин 1295 3. Двигуни автомобілів 3519 4. Інші механічні двигуни 75 5. Електродвигуни та електричні установки 130 6. Робочі тварини в перерах. на мех. силу 9 Всього енергетичних потужностей 6888
Комбайни розміщені в боксах, інша с/г техніка розміщена піднавісами або на машинному дворі на асфальтному покритті. Є два зерно токи іскладські приміщення місткістю 5 тис. тонн зерна. Для обробки зерна є зерноочисніі зерносушильні установки.
Як вже було вище сказано, техніка в господарстві застаріла.Моральний та фізичний знос машин не дає змоги вийти на високі показникиефективності с/г виробництва. Парк машин майже не поповнюється через бракзапасних частин, нових вузлів, агрегатів з року в рік техніку ремонтують абияк.Господарство нині шукає запасні частини, витрачаючи великі кошти на їхпридбання. В сучасних умовах інфляційні процеси на паливно-мастильні матеріалиі запасні частини ведуть до постійного подорожчання вантажоперевезення. Складмашинно-тракторного парку повинен відповідати виробничій спеціалізаціїгосподарства, оскільки для виробництва певних видів продукції необхіднавідповідна система машин. До основних показників, які характеризують ефективністьвикористання машинно-тракторного парку відносяться норма виробітку, коефіцієнттехнічної готовності використання техніки, рівень механізації виробничихпроцесів. Таблиця
Використання тракторів в ТОВ “Великоглибочецьке” у 2004 р.№ ПОКАЗНИКИ МАРКА ТРАКТОРА ДТ — 75 Т — 150 МТЗ — 80 Т – 70С 1. Виконання робіт, ум.га 1100 1500 1250 890 2. Денний виробіток на 1 трактор, га 7 10 8 6 3. Змінний виробіток на 1 трактор, га 6 8 5 4
З таблиці можна зробити висновок, що ефективновикористовуються трактори Т-150, ДТ-75, МТЗ-80. Важливим показником, щохарактеризує ефективність використання МТП є затрати на його експлуатацію.
Таблиця
Затрати на експлуатацію тракторів і машин у ТОВ“Великоглибочецьке” за 2004 р.Статті витрат Трактори Машини Сума, грн.. % Сума, грн.. % Оплата праці 39140 25 22160 30 Нафтопродукти 74040 47 39930 49 Амортизація основних фондів 150 - 2450 3 Поточний ремонт 12210 8 10180 13 Інші витрати 31040 20 3230 5 Всього витрат 156880 100 73950 100
З наведеної таблиці можна зробити висновок, що затрати напоточний ремонт тракторів досить високі. Це пояснюється тим, що більшістьтехніки – застаріла, і тому зростають затрати на ремонт. З підвищенням цін нанафтопродукти зростають затрати на їх придбання. Це зростання пов’язане знестабільним економічним становищем в країні.
Охарактеризуємо трудові ресурси даного господарства. До нихвідносяться наявна чисельність працездатних членів господарства і працюючіособи пенсійного віку та підлітки, що проживають на території господарства –всього нараховується 180 чоловік.
Трудові ресурси за виробничою діяльністю поділяються:
1) ресурси основної діяльності – 117 чол.;
2) ресурси промислових, підсобних ідопоміжних господарств – 16 чол.;
3) ресурси невиробничої сфери, пов’язаної з обслуговуваннямусіх виробничих цехів – 34 чол.;
4) ресурси будівництва, що здійснюєтьсягосподарським способом – 5 чол.
По професійному складу працівники виробничої сфери вТоваристві розподілені за професіями:
агрономи – 1 чол.;
зоотехніки – 1 чол.;
інженери і техніки – 6 чол.;
бригадири – 3 чол.;
трактористи-машиністи – 43 чол.;
комбайнери – 6 чол.;
електромонтери – 3 чол.;
доярки – 6 чол.;
телятниці – 8 чол.;
свинарі – 6 чол.;
шофери – 17 чол.;
інші працівники тваринництва – 5 чол.;
працівники ремонтних майстерень – 12 чол.;
пром., підсобник підприємств — 7 чол.;
будівельних бригад – 5 чол.;
кінно-ручних робіт в рослинництві – 51 чол.ТаблицяЗабезпеченість тваринництва трудовими ресурсами поперіодах за
2004 р. В серед. за рік В т.ч. по кварталах І ІІ ІІІ IV 1. Наявність трудових ресурсів (сере.міс.чисел), чол. 180 180 180 180 180 2. Потреба в робочій силі, чол. 164 100 190 200 190 3. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами, % 1,1 1,9 0,9 0,9 1,5
Як видно з таблиці, тваринництво забезпечене трудовимиресурсами на 1,1%, а в зимовий період показник сягає 1,9%. Найбільша потреба вробочій силі – це осінню, коли йде збір урожаю, і, як бачимо, в даномугосподарстві спостерігається нестача трудових ресурсів, особливо в ІІІкварталі.
Охарактеризуємо систему керівництва і управління вгосподарстві. Це можна зробити за допомогою схеми.
Відповідно до ст.23 Закону України “Про колективне с/гпідприємство” і статуту ТОВ “Великоглибочецьке” найвищим органом управління вгосподарстві є загальні збори членів Товариства, які розглядають і приймаютьрішення з найважливіших питань.СхемаСистема управління ТОВ “Великоглибочецьке”
/>
Охарактеризуємо виробництво основних видів продукції в ТОВ “Великоглибочецьке”за 2004 рік.
Таблиця
(довідка про господарсько-фінансову діяльність
ТВ “Поділля” за 2000 р.)Виробництво основних видів с/г продукції№ Види продукцій Один. виміру 2003 2004 Відхилення (+,-) 2004 до 2003р. % 1. Зерно (залікова вага) m. 1479 1236 — 243 83,6 2. Цукрові буряки (зал. вага) m. 2991 1342 — 1649 44,9 3. Картопля m. - - - - 4. Овочі m. - - - - 5. Молоко m. 183 197 + 14 107,6 5. М’ясо m. 74 80 + 6 108
З таблиці можна зробити висновок про те, що основнимивидами продукції є зерно, цукрові буряки. Хоча у 2004 р. одержали продукціїнабагато менше. Це пов’язано перш за все з тим, що різко скоротилися посівніплощі під ці культури, також не вносилось відповідної кількості мінеральнихдобрив, оскільки вони дорогі, низька продуктивність праці.
Щоб збільшити виробництво зерна, цукрових буряків,необхідно впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу, необхідновирощувати культури по найкращих попередниках, на основі прийнятих сівозмін. Цевсе поки що виконується дуже повільно.
Аналізуючи дані цієї таблиці можна зробити висновок, що у2004 р. порівняно з 2003 р. збільшилася собівартість 1 цнт. зерна, цукровихбуряків – майже у 2 рази, проте позитивним є те, що в тваринництві вона зкожним роком зменшується. Також позитивним є те, що реалізаційна ціна 1 цнт.всіх видів продукції у 2004 р. збільшилася. Це дало змогу підвищитиприбутковість даного господарства.
В загальному по показниках ТОВ “Великоглибочецьке”вважається збитковим. Але позитивним є те, що з кожним роком збитокзменшується.
Отже, підводячи підсумок усього вище сказаного, можназробити висновок, що хоча на сьогоднішній день Товариство з обмеженоювідповідальністю “Великоглибочецьке” є збитковим, однак воно намагається помірі можливості реформуватись і пристосуватися до умов ринку. Звичайно, наперших порах не все вдається і не зразу отримуються очікувані результати, однаккерівництво даного господарства постійно працює над розробкою і впровадженням ужиття нових методів і способів покращення організації своєї діяльності.
2.2.Відповідність природних і економічних умов господарства біологічним таагротехнічним вимогам зернових культур
Територія Товариства з обмеженою відповідальністю“Великоглибочецьке” розміщене в зоні холодного “Поділля”. У кліматичному відношенніхарактеризується всіма особливостями, які властиві для даного району.
За характером рельєфу територію господарства можна віднестидо слабд хвилястих рівнин. Вододільні плато поступово переходить у пологі тапохилі схили крутизною від 1º до 2º різних експозицій. Підгрунтовіводи на даній території залягають на глибину 3-10 м в залежності від рельєфу.Клімат на цій території помірно-континентальний і є оптимально сприятливим длярозвитку і визрівання зернових культур. Тривалість періоду з середньою добовоютемпературою понад 10º С тут коливається в межах 160-165 днів. Протягомусього періоду випадає 370-420 мм опадів, а за рік 510-680 мм. Останні весняніприморозки можуть спостерігатися в середньому 20 квітня, а перші осінні – 29вересня. Середня тривалість без морозного періоду – 160 днів [3].
Основною рисою даної зони є порівняно висока вологістьклімату. Опади переважають над випаровуванням, що характеризує позитивнийбаланс вологи в ґрунті.
Таблиця 15 [11]Дані про хід кліматичних елементів в Тернопільськомурайоні
Показ
ники Один. вимір Місяці
Серед
ньоріч
ний
показ
ник
Сі
чень
Лю
тий
Бере
зень
Кві
тень
Тра
вень
Чер
вень
Ли
пень
Сер
пень
Вере
сень
Жов
тень
Листо
пад
Гру
день Середня температура Сº — 7,4 -6,9 2,6 8,2 16,2 19,4 21,1 19,8 14,5 9,0 2,6 -5,8 8,3 Опади мм 22 22 28 44 66 89 84 66 49 44 33 27 574 Сніговий покрив см 8 10 5 - - - - - - - 2 6 -
З таблиці видно, що середньорічна температура повітря дляданої місцевості становить + 8,3º С, а середньорічна кількість опадів –574 мм. Найбільше випадає їх в червні і липні. Найвища температура припадає налипень і серпень, а найнижча – на січень і лютий. Сніговий покрив здебільшогоне глибокий і не стійкий. Бувають часті відлиги і випадання дощу.
Осінньо-зимовий період у більшості випадків складаєтьсясприятливо для одержання добрих сходів, росту і розвитку сільськогосподарських,і особливо зернових, культур.
Однак, одним із несприятливих факторів для перезимівліозимих культур є часті і глибокі відлиги. Найбільше шкоди вони завдають присумі температур +5º С і -6º С, які призводять до розставання іутворення льодової кірки.
Напрямок вітрів восени та взимку переважнопівденно-східний. Влітку переважають північно-західні вітри, які приносятьзначну кількість опадів.
Якщо аналізувати погодні умови поточного 2000 року, то слідсказати, що на початку року, зразу ж після сходження снігового покриву, майжене спостерігалося випадання опадів, що негативно вплинуло на ріст і розвитоксільськогосподарських, в тому числі і зернових, культур. І лише в другійполовині червня ситуація дещо змінилася на краще – почалися часті дощі. Крімтого, на початку липня над територією області пронеслися стихійні грози, зливи,град.
Що стосується ґрунтів, то одним із факторів ґрунтоутворенняє породи, на яких залягають ґрунти. Ґрунти залягають на схилах різної крутизниі експозицій.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці структуру ґрунтів вТоваристві з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” на сьогоднішнійдень.
Таблиця 16 [11]
Ґрунти і їх структура в ТОВ “Великоглибочецьке” 2005 р.Ґрунти % гумусу Площа, га Структура, % Ясносірі опідзолені 1,78 80,1 10,6 Чорноземи опідзолені 3,22 429,9 57 Сірі опідзолені 1,81 100,1 13,2 Темносірі опідзолені 2,57 52,1 6,9 Сірі опідзолені, середньозмиті 1,33 20,2 2,6 Темносірі опідзолені, середньозмиті 2,57 7,2 0,9 Опідзолені середньозмиті 1,64 5,1 0,6 Чорноземи слабо реградовані 2,80 50,9 6,7 Лучні глибокі наносні 2,8 2,9 0,3 Лучно – болотні 2,57 2,1 0,2 Всього: 2,28 754 100
Аналізуючи дані цієї таблиці можна зробити висновок, що натериторії господарства значне місце займають чорноземи опідзолені. Вони маютьглибокий гумусовий профіль. За вмістом гумусу поділяються на слоїстогумусні(менше 3 %), мало гумусні (3 — 5,5 %) і середньо гумусні (більше 5,5 %).Гумусовий профіль досягає 100 – 130 см, а в окремих місцях 200см. Вони маютьнейтральну реакцію ґрунтового розчину і досить сприятливі водно-фізичнівластивості.
За фізико-хімічними, агро-фізичними властивостями, вмістомелементів живлення чорноземи – най родючіші ґрунти зони. Впровадженняраціональних, стосовно до конкретних умов, способів обробітку ґрунту,чергування культур у сівозміні, системи удобрення забезпечують безперервнепідвищення родючості цих ґрунтів, а в результаті – зростання врожайностісільськогосподарських культур.
Чорноземи опідзолені займають значне місце в ТОВ“Великоглибочецьке” переважно на лесових породах. Гумусовий горизонт цихґрунтів сягає глибини 40-50 см. Структура і водно-повітряний режим сприятливийдля вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур. Чорноземиглибокі містять багато необхідних для рослин поживних речовин, характеризуютьсявисокою біологічною активністю, що зумовлює їх високу потенціальну родючість.Проте в цих ґрунтах не вистачає рухомих форм фосфору, тому ці ґрунти потребуютьвнесення фосфорних добрив.
У даній кліматичній зоні мають місце такі несприятливіумови для вирощування сільськогосподарських, зокрема зернових культур:
1) Вимерзання озимих посівів, особливо напідвищених горбах. Найчастіше це буває в кінці лютого – початок березня.
2) Випрівання посівів. Це буває в так званих“блюдцях”.
3) Зливи і гради в літні місяці.
4) Можливі осінні зазори, які можутьпошкодити картоплю, овочі, цукрові буряки.
2.3.Посівніплощі, врожайність, валові збори зернових культур. Структура посівних площ.Основні робочі процеси на вирощування зернових.
Особливе місце серед галузей рослинництва займаєвиробництво зерна. Стан зернового господарства характеризується складом ірозміром посівних площ, урожайністю і валовим збором продукції, економічноюефективністю виробництва.
Структура посівів зернових культур змінюється з кожнимроком. По Україні в 1998 р. посівні площі зернових склали 41 %, а в 1999р. 39,2%. Тут спостерігається зменшення. Це саме і стосується основної продовольчоїкультури – пшениці. В 1998 р. її посівні площі займали 44 %, а в 1999 р. –питома вага зменшилася до 41 %.
Таку ж саму ситуацію ми можемо побачити в Товариствівласників “Поділля” (на основі табл. ). З даної таблиці можна сказати, щопорівняно з 1998 р. в 1999 р. і в 2000 р. значно зменшились посівні площі підярий ячмінь, горох і яру пшеницю.
Позитивним є те, що питома вага зернових і всіх площахпосіву з кожним роком збільшується.
Таблиця 17 [2]
Структура посівних площ ТВ “Поділля” за 1998, 1999, 2000рр. (га)Назва культури 1998р. % 1999 р. % 2000 р. % Озима пшениця 310 52,9 310 56,8 300 724 Озиме жито 5 0,8 5 0,9 17 4,1 Яра пшениця 70 11,9 50 9,1 7 1,6 Ярий ячмінь 120 20,5 82 15,0 40 9,6 Гречка 20 3,4 40 7,3 30 7,2 Горох 40 6,8 20 3,6 10 2,4 Боби 10 1,7 8 1,4 5 1,2 Вика 10 1,7 10 1,8 5 1,2 Всього зернових: 585 100 545 100 414 100
Також на основі даної таблиці можна сказати, що найбільшупитому вагу в структурі посівних площ займає озима пшениця. Це пояснюється тим,що вона краще використовує вологу весняно – літнього періоду і дає високийурожай, що забезпечує більш стійкі валові збори зерна. Також зерно пшениці маєвисокі продовольчі якості і широко використовується для виробництварізноманітних продуктів. В даному господарстві слід збільшити посівні площізернобобових, оскільки ці культури є основним джерелом кормового білка.
Одним з найважливіших показників рівня ведення зерновогогосподарства є врожайність і валові збори зерна. При вищій врожайності потрібнукількість зерна можна одержати з меншої площі. Це дуже важливо зараз, колипосівні площі сільськогосподарських культур зменшуються. По Україні найвищаврожайність у озимої пшениці, в останні роки вона перевищує 30 ц/га. Таку жсаму ситуацію можна побачити і у ТВ “Поділля”. З таблиці 18 можна побачити, щонайвищу врожайність і найбільш валові збори має озима пшениця. Але негативним єте, що з кожним роком спостерігається зниження врожайності, а отже, і валовихзборів у цієї культури. Найнижча врожайність у круп’яних культур – гречки, особливо в 1999 році та у 2000 році.
У цієї культури урожайність в межах 4,35 – 9,5 ц/га, цебільше як у тричі менша, ніж у пшениці. Дальше підвищення врожайності зерновихкультур у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівнихплощ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшеннюнизьковрожайних культур [2].
Що стосується валових зборів зернових культур, то тут тежспостерігається з кожним роком зменшення валових зборів зерна. Це має великиймінус для розвитку даної галузі. У 2000 році, порівняно з 1999 роком, валовийзбір зернових знизився аж на 3469 ц, а порівняно з 1998 роком на 4365 ц. Длятого, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно першза все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їхз урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культурипо найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін; перехід від окремихзаходів боротьби з шкідниками, бур’янами і хворобами до інтегрованих системборотьби з ними і багато інших заходів.
Поряд із збільшенням виробництва зерна в даномугосподарстві особливе значення має підвищення його якості. Питання якості зернопродукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається вумовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більшдешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарськоїякості могла бути використана тими ж державними хлібоприймальними структурами дляпереробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже непрацює, таке зерно користується меншим попитом. Вирощувати низькоякісне зерностає невигідно [14].
У підвищенні економічної ефективності виробництва зернавелику роль відіграє організація виробничих процесів (таких як підготовкаґрунту, сівба, догляд за посівами і збирання урожаю). Вони є складовою частиноютехнологічних карт по вирощуванню кожної культури. Розглянемо види робіт, яківиконуються при вирощуванні озимої пшениці, попередник – багаторічні трави.
Розрізняють основний і передпосівний обробіток ґрунту, якийвключає в себе лущення стерні, оранку, передпосівне боронування і культивацію.
Оранка призначена для того, щоб створити сприятливі умовидля накопичення вологи, поживних речовин в ґрунті тощо. До оранки застосовуютьтакі агротехнічні вимоги: дотримання заданої глибини, проведення її в кращі длякультури строки, якісна заробка на дно борозни органічних і мінеральних добрив,якісний обробіток поворотних смуг.
Передпосівний обробіток ґрунту під зернові культурискладається з боронування, шлейфування та культивації. Боронування ішлейфування проводять з метою вирівнювання поля, знищення ґрунтової кірки,рихлення поверхневого шару ґрунту і закриття вологи. Культивацію виконуютьтакож для вирівнювання поверхні ріллі, рихлення ґрунту і знищення бур’янів.Сівба – одна з найбільш відповідальних і складних робіт в сільськомугосподарстві. Від її якості великою мірою залежить майбутній урожай. Затратипраці на свбу у загальних затратах складають 10-15 %. Збирання урожаю –найбільш складний і відповідальний виробничий процес [20;237].
В Товаристві власників “Поділля” зернові культури збираютьчастково роздільним способом (якщо добра погода) і прямим комбайнуванням.
Перед збиранням зернових культур проводять певну підготовчуроботу. Приблизно за місяць до початку жнив перевіряють технічний станзбиральної техніки, закріплюють техніку і поля за загонами і ланкамизбирального комплексу і визначають орієнтовний урожай з одного гектара і валовізбори зерна по культурах; визначають по кожному полю способи збирання іплани-маршрути руху агрегатів, готують складські приміщення, зерноочисні токи.
Оплата праці в ТОВ “Великоглибочецьке”на збиранні врожаю зерна проводиться слідуючим чином:
I. Оплату праці комбайнерів проводять за кожну намолоченутонну зерна. На комбайні СК-5 по 48 коп.; на комбайні СК-5 з подрібнювачем по50 коп. Крім того за кожну намолочену тонну зернапо 3 кг безплатно.
II. Оплата праці шоферів проводиться за кожну перевезену тоннузерна. Від комбайна на тік, на комбінат хлібопродуктів, комбікормовий завод по30 коп. Зерно шоферам, зароблене під час жнив – видається безплатно.
III. Оплата праці жаткарям на косінні зернових проводитьсягрішми за норму виробітку, виходячи з існуючих тарифних ставок і підвищення їхв перші 10 днів на 60% і наступні 5днів на 30%.Зерно жаткарям на косінні зернових колосових нараховується і видаєтьсябезплатно по 4 кг за 1га скошеної площі, на косінні гороху по 10 кг за 1гаскошеної площі.
IV. Оплата слюсарів зерноочисних машин на тоці проводитьсяпогодинно в залежності від присвоєного розряду.
IV розряд за 1 год. по 55 коп.; V розряд за 1 год. по 58 коп.; VI розряд за 1 год. по 62 коп.;
V. Оплата працівників току по обслуговуванню зерноочиснихмашин і на всіх інших роботах з зерном нараховується погодинно з розрахунку за1год. по 46коп.
Працівникам, зайнятим безпосередньо на скирті видавати безоплати по 15 кг за кожний заскиртований гектар.
Крім того, встановлена надбавка до тарифної ставки механізаторамв розмірі 50% при роботі на гусеничних тракторах та виконанні коліснимитракторами просапних робіт, оранки та посівів.
Механізаторам, іншим працівникам на виконанні робіт,пов’язаних з підготовкою і внесенням отрутохімікатів встановлюють надбавку до тарифув розмірі 50%; на агрегатах по поверхневому розсіванні мінеральних добрив –30%; та на роботах з аміачною водою – 50%. [7:2].
2.4. Еефективністьвиробництва зерна
Розвиток зерновогогосподарства відбувається на основі підвищення економічної ефективностівиробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарноїпродукції Зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі.Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників: продуктивність праці, собівартість продукціїціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 люд-год, на 1 ц зерна і на 1 гапосівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.
Зернове господарство – високомеханізована галузь, завдякивпровадженню комплексної механізації виробничих процесів продуктивність праціна сьогоднішній день підвищується, хоч і малими темпами.
Разом продуктивність праці і собівартість зерна в своючергу впливають на рентабельність зернового виробництва. [14]
У даному господарстві одержано всього грошей від реалізаціїзернової продукції 1млн 137 тис. грн., а собівартість цієї продукції становить1млн 12 тис. Отже, ми бачимо що ТВ ”Поділля” маєнезначний прибуток від виробництва цього виду продукції. Він становить 125 тис. грн. Тобто ця галузь є рентабельною.
Виробництво зернової продукції носить сезонний характер, атому її реалізація відбувається в господарстві в основному після збиранняврожаю, про що свідчать дані в таблиці.
Табл. 20[8]
Реалізація зерновоїпродукціїВид продукції Роки Всього цнт / % в т. ч. поквартально І ІІ ІІІ IV Зерно 2002 15120 510 210 7900 650 100% 3,3 1,3 52,2 42,9 2003 12144 490 200 6540 4914 100% 4,03 1,6 53,8 40,4 2004 10256 150 100 6200 4106 100% 1,5 1 60,5 40
Показники таблиці говорять про те, що зерно реалізується вгосподарстві в основному в третьому і четвертому кварталах.
В зв’язку з відсутністю коштів на придбання запаснихчастин, мінеральних добрив, пального та ін. господарство заключає звідповідними організаціями бартерні договори
І тому, як тільки почнеться збирання зерна, то одразу йоговіддають за отримані раніше цінності. Одночасно з тим і покривають окремі боргиперед державою теж зерном.
Така масова реалізація зерна в третьому і четвертомукварталах призводить до більшої появи зерна на ринку, біржі і, як наслідок,низька реалізаційна ціна і, відповідно, низькі прибутки.
Якби господарство мало можливість “притримати” зерно іреалізувати його в першому і другому кварталах, то мало б можливість отримуватина 25-30 % більшіприбутки від реалізації зерна.
Велика кількість зерна реалізується даним господарством на“Тернопільський комбінат хлібопродуктів”.
Найбільший процент реалізації займає зерно пшениці (85%), авсі інші зернові використовуються в основному як корми.
Враховуючи державні замовлення на продаж зерна та ринковівідносини його реалізації дане господарство планує розміри посівних площ підкожну зернову культуру з урахуванням економічної ефективності її виробництва.Що стосується економічної ефективності виробництва будь-якої с/г продукції, тоця категорія означає одержання максимальної кількості продукції з одногогектара земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництвоодиниці продукції.
Підвищення економічної ефективності с/г виробництва сприяєзростанню доходів господарства, що є основою розширення і вдосконаленнявиробництва.
Підвищення ефективності виробництва с/г продукції євирішальною передумовою прискореного розвитку АПК і дальшого зростаннярезультативності економіки країни.
Важливим показником економічної ефективності виробництвазерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарства ізначною мірою визначає рівень його доходності. Собівартість продукції с/гскладається з витрат, пов’язаних із використанням у процесі виробництва землі,с/г машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальнихвиробничих ресурсів.
Зниження собівартості продукції є важливою умовоюпідвищення ефективності с/г виробництва і зміцнення економіки господарств.Проте за останні десятиріччя намітилася тенденція до зростання собівартостіосновних видів продукції. [17;130].
На прикладі таблиці проаналізуємо рівень і структурусобівартості 1ц зернових культур у ТОВ “Великоглибочецьке”.
Таблиця 21 [8]
Рівень і структура собівартості зернових культур у ТОВ “Великоглибочецьке”за 2004 р.
Р
о
к
и Культури Оплата праці з нарахува- нням Насіння і посадковий матеріал Органічні і мінеральні добрива Роботи і послуги Затрати на утримання основних засобів (А) Інші витрати Загальна сума витрат
2
2 Озимі зернові, грн. 17550 18993,6 23200,1 593 610 13956,7 80393,4 % 21,8 236 28,8 0,7 7,5 17,3 100 Ярі зернові, грн. 6954,1 39100,7 12158,2 302 2956 6144 67615 % 10,3 57,8 17,9 0,4 4,3 9,1 100 Зернові: всього, грн. 24504,1 58094,3 35358,3 895 9056 20100,7 148008,4 % 16,5 39,2 23,8 0,6 6,1 13,5 100
2
3 Озимі зернові, грн. 17553 19520,2 23545,7 600 6550 14750,2 82518,8 % 21,2 23,6 28,5 0,7 7,9 17,8 100 Ярі зернові, грн. 7013,2 39532,7 12959,3 393 3569 6959 70426,1 % 9,9 56,1 18,4 0,5 5,1 19,8 100 Зернові: всього, грн. 24566,2 59052,9 36504,6 993 10119 21709,2 152944,9 % 16,0 38,6 23,8 0,6 6,6 14,1 100
2
4 Озимі зернові, грн. 18665 20524,2 25549,1 693,4 7875 15847,6 88154,6 % 21,1 23,2 27,8 0,7 8,9 17,9 100 Ярі зернові, грн. 7615,3 40671,8 13959,4 423 4788 7057 74514,5 % 10,2 54,5 18,7 0,5 6,4 9,4 100 Зернові: всього, грн. 26280,3 61196 38508,8 1962,4 12663 22904,6 162669,1 % 16,1 37,6 23,6 1,2 7,7 14,0 100 Відхилення (+,-) 2004 до
2
2 Озимі зернові, грн. +1115 +1530,6 +1349 +100,4 +1775 +1890,9 +7761 Ярі зернові, грн. +661,2 +1571 +1801,2 +121 +1832 +913 +6899 Зернові: всього, грн +1776 +3101,6 3150,2 +221,4 +3607 +2803,9 +14660
2
3 Озимі зернові, грн. +1112 +1004 +1003,4 +93,4 +1325 +1097,4 +9635 Ярі зернові, грн. +602,1 +1139,1 +1000,1 +30 1219 +98 +4088,4 Зернові: всього, грн +1714,1 +2143,1 +2003,5 +123,4 +2544 +1195,4 +13723,4
У господарстві і структурі затрат на виробництво зерновоїпродукції найбільшу питому вагу займають такі статті, як оплата праці знарахуваннями, витрати на насіння і посадковий матеріал, витрати на органічні імінеральні добрива.
З кожним роком у даному господарстві зростають витрати наоплату праці з нарахуваннями (саме перевищення темпів зростання оплати праціпрацівників порівняно з її продуктивністю є основною причиною зростаннясобівартості продукції). Так у 2004 р. порівняно із 2002 р. та 2003 р. взагальному по зернових культурах витрати на оплату праці з нарахуваннями зрослина 1776 грн. та 1714,1 грн.
Інша справа, що працівники Товариства з обмеженоювідповідальністю “Великоглибочецьке” не вчасно отримують свій заробіток і незавжди в грошовій формі.
Продовжують також зростати витрати на утримання основнихзасобів та їх експлуатацію (підвищення амортизаційних відрахувань та витрат наремонт і придбання засобів виробництва): на придбання паливно-мастильнихматеріалів, ціни на які постійно зростають. З інтенсифікацією зерновогогосподарства вони зростають, це пов’язане із збільшенням кількостівикористовуваних добрив, а також їх значним подорожчанням.
Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що зернова галузьу господарстві “Великоглибочецьке” попри всі труднощі є однією з небагатьохприбуткових галузей даного господарства. Але у зв’язку із тим, що урожайністьзернових культур постійно зменшується, а собівартість одиниці продукції зростаєдана галузь, це за умови, що в господарстві не буде впроваджено кардинальнихзаходів по підвищенні її економічної ефективності, через деякий час може статизбитковою. І тому зараз, коли ще не зовсім пізно, спеціалісти ТОВ“Великоглибочецьке” повинні працювати над тим, що уникнути такого становища.
Найбільш узагальнюючим показником економічної ефективностіє рентабельність виробництва зернових культур.
Таблиця 22 [8]
Рентабельність виробництва зерна в ТОВ “Великоглибочецьке” в2002 – 2004 рр. (в %) Культури 2002 р. 2003 р. 2004 р. Озимі зернові 11,8 26,5 34,4 Ярі зернові 9,1 20,3 37,5 Зернові — всього 10,1 23,2 36,2
З таблиці видно, що рентабельність виробництва зерновихкультур в 2004 році порівняно з іншими роками зросла і становила 36,2 %, в т.ч.озимі зернові – 34,4 %, ярі зернові – 37,5 %. Такі зміни відбуваються зарахунок того, що зросли реалізаційні ціни на зернову продукцію.
Розділ 3. Державне регулювання, як необхіднаумова розвитку зернової галузі.
3.1. Роль держави у розвитку зерновоговиробництва.
Однією з ключових галузейагропромислового комплексу України є зернове виробництво, де виробляється одинз найважливіших базових харчових продуктів гарантування продовольчої безпекикраїни. Про велике значення виробництва зерна для соціально-економічногорозвитку держави свідчить те, що протягом тривалого історичного періоду зерновікультури займають майже 50% у структурі посівних площ сільськогосподарськихкультур.
Проте криза, яка охопилаекономіку агропромислового комплексу, призвела в останні роки до значногозменшення обсягів виробництва зерна, що в свою чергу негативно позначилось нарозвитку тваринницьких галузей, на зниженні ефективності агропромисловоговиробництва. Якщо у 1986-1990 роках середньорічне виробництво зерна в Україністановило 47,4 млн. тонн, то в 1991-1995 роках — 38,5, а в 1999 і 2000 роках — відповідно лише 24,6 і 24,4 млн. тонн. Це ставить під загрозу продовольчубезпеку країни, тому що хліб і хлібопродукти споживає все населення України.Крім того зерно є предметом виробничих відносин цілого зернопродуктовогопідкомплексу. До таких відносин належать відносини, пов'язані із заготівлею,зберіганням і переробкою зерна.
До підприємствзернопродуктового підкомплексу належать підприємства, які виробляють зерно, атакож заготівельні компанії, зернозберігаючі та зернопереробні підприємства,підприємства хлібопекарської промисловості та торгівлі. Зменшення обсягіввиробництва зерна порушує економічні пропорції між ланками зернопродуктовогопідкомплексу, а через нього виникають певні диспропорції у всьому народномугосподарстві.
В зв'язку з цим виникаєгостра необхідність державного регулювання ринку зерна.
Відсутність ефективногодержавного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовжмайже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низькоїефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого; розвиткомінфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханнямінвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростаннямвнутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення.
Скажімо, неконтрольованіінфляція і гіперінфляція, особливо в 1993-1994 рр., значною мірою зумовленівідміною державного контролю за цінами і заробітною платою. Ця функція булапередана підприємствам, абсолютна більшість яких за своїм юридичним статусомвпродовж довгого періоду були державними. Реалізація ними цієї функції завідсутності належних ринкових важелів породила гонку заробітної плати і цін,негативний вплив якої на економіку очевидний. Крім — того, відсутність у цихумовах дійового державного контролю за діяльністю комерційних банків призвеладо того, що вони на свій розсуд використовували кредитні ресурси, чим істотнопідштовхували розвиток інфляційних процесів, одержуючи при цьому надприбуток.
Зрозуміло, що за належногодержавного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативнуроль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівноїеліти. Досвід економічно розвинутих країн Заходуіз соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення йефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливішихпараметрів розвитку суспільного виробництва і соціальної сфери. Необхідність утакому регулюванні найрельєфніше виявилася ще під час світової кризи в 1929 — 1933 рр.
Для того, щоб запобігтитаким катаклізмам у майбутньому, капіталістичні держави почали здійснюватиактивну антимонопольну політику, надавати матеріальну підтримкумалозабезпеченим верствам населення і різнобічну допомогу суб'єктамгосподарської діяльності, а також через економічні важелі впливати наструктурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблемадержавного регулювання розвитку економіки не втратила своєї актуальності в усіхкраїнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сектора. Можнаконстатувати, що державне регулювання зробилося органічною складовою частиноюринкової економіки. Його головна функція — нейтралізація внутрішніх і зовнішніхзбурень, що виникають через внутрішні протиріччя, які притаманніринку і можуть призвести до таких негативних явищ, якперевиробництво, безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо.Мистецтво державного регулювання економікою — це ефективна компенсаціянегативних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічнихнаслідків.
Проте з усіх галузейнародного господарства найбільш радикального і дійового державного регулюваннята підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство, в томучислі і зернове господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана галузь єжиттєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна приобґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге,сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової ідовгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливудержави.
В умовах ринку сільськегосподарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних,економічних, соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулюваннясільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрнихтоваровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічнійполітиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринкусільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати.
Держава через різніважелі почала впливати на процес саморегуляції попиту і пропозицій в інтересахсільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно, що ринок якосновний регулятор виробництва сам стає суб'єктом регулювання з орієнтацією надосягнення соціального прогресу. Досвід розвинутих країн переконує, що існуючепротиріччя між державним регулюванням економіки ринковим саморегулюванням немає антагоністичного характеру. Більше того, в умовах досконалоїекономіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного,забезпечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими словами державнерегулювання економіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країнахконкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов дляконкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим більше держава повиннавтручатися в економіку, і навпаки.
В умовах розвинутогоринку державне регулювання ринку зерна повинно здійснюватися не директивнимуправлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб'єктівгосподарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами задопомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів,як ціни і тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційнаполітика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви, субсидії субвенції, державнемито. Вони використовуються як прямі й опосередковані регулятори розвитку ринкузерна, забезпечують умови для його саморегуляції в бажаному напрямі.
Як бачимо державнерегулювання, економіки — це складне і багатоаспектне явище Воно включає економічні,правові й адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонуванняринку зерна. Державному регулюванню виробництва зерна також притаманні такірегулятори і напрями їх дій. Тому в розгорнутому трактуванні під цим поняттям вумовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових,юридично-правових, організаційних і соціальних заходів здійснюваних державою зметою забезпечення ефективного і стабільного розвитку виробництва зерна таповного забезпечення населення якісним хлібом та хлібопродуктами за прийнятнимиринковими цінами.
У процесі державногорегулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічнапідтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормальногогосподарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливоїринкової кон'юнктури, а також були матеріально заінтересованими вестисільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та їїякості які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.
Державне регулюваннявиробництва зерна здійснювалося як складова частина державного регулювання іпідтримки доходів сільськогосподарського виробництва.
З кінця 1991 р. в Українірозпочався відхід від командно-адміністративних методів державного регулюваннясільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки доформування ринкових відносин у народному господарстві, в тому числі й у ційважливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалисяпереважно непослідовно, не комплексно, без узгодженості з темпами втратиуправління економікою через адміністративні важелі. Все це негативновідбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільськомугосподарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчихактів [6, с.594].
Заходи що вживалисядержавою, нерідко були спрямовані не стільки на перспективу, скільки наліквідацію або пом'якшення негативних явищ, що виникали через розбалансованістьекономіки.
Найбільших втратсільськогосподарські товаровиробники почали зазнавати через неконтрольованулібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси (пальне мастила, техніку,запасні частини, мінеральні добрива, отрутохімікати тощо) Оскільки ціни насільськогосподарську продукцію підвищувалися значно нижчими темпами, ніж наресурси, що поставлялися селу, то це призвело до істотного зростаннякредиторської заборгованості аграрних підприємств, багато з них опинилися намежі фінансового краху. Адже лібералізація цін на ресурси при збереженнімонополії їх виробників призводить до встановлення не ринкових, а монопольнихцін, що супроводжується значним погіршенням економічного стану споживачів іновими витками інфляції.
В результаті глибокогодиспаритету цін втрати сільського господарства за період 1991-1998 рр.оцінюються вітчизняними економістами в сумі 95,5 млрд. грн. Отаке, ситуаціясклалася таким чином, що сільське господарство довгі роки, і особливо останнєдесятиріччя ( 1991-2000рр.) було головним донором інших галузей народногогосподарства, що призвело до виснаження його ресурсного і фінансовогопотенціалу. Стало очевидним, що без радикального втручання державою в процесформування доходів аграрних підприємств неможливо буде досягти в найближчійперспективі істотних зрушень у нарощуванні обсягів виробництвасільськогосподарської продукції, а отже, розв'язати проблему задоволення потребнаселення у продовольстві.
За вказаний періоддержавне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснювалося головнимчином у напрямі лібералізації цінової політики і надання все більшоїсамостійності аграрним підприємствам у здійсненні господарської діяльності ілише рідко робилися спроби економічної підтримки доходів аграрних підприємств.Проте вони не мали системного характеру і не відзначалися глибиною впливу настан їх економіки. Так, у 1991р. держава частково компенсувала збитки аграрнихпідприємств від реалізації продукції, в 1992 р. через гіперінфляціюздійснювалася доплата на тваринницьку продукцію за кожну тонну її реалізаціїдержаві, в 1994 р. підприємствам АПК передбачалося надавати пільговий кредит.Усі ці роки були збережені, хоч у надто звуженому обсязі, традиційні важелідержавної підтримки сільськогосподарських товаровиробників: селекція інасінництво, племінна і ветеринарна справа, охорона земель і довкілля,підготовка і перепідготовка кадрів тощо. Проте в цілому масштаби економічноїпідтримки сільськогосподарського виробництва були надзвичайно малі і не йшли вніяке порівняння з тими колосальними втратами, що понесло сільське господарствоза роки економічної кризи.
Заради справедливостізазначимо, що економічна підтримка доходів сільськогосподарськихтоваровиробників, у цей період була неефективною не лише через її малі обсяги інедостатню гнучкість, але й через відсутність справжнього господаря на землі.Адже КСП, що були_ тоді домінуючою організаційною формою господарювання населі, об'єктивно не могли адаптуватися до вимог ринку, а тому переважаючабільшість з них відзначалася низьким рівнем господарювання. В цих умовахдосягти належної віддачі від державної економічної підтримкисільськогосподарського виробництва було дуже важко або неможливо взагалі.
Сучасний більш дійовиймеханізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробниківстав формуватися в 1998 р. Зокрема, істотне значення для зниження податковоготиску на сільськогосподарських товаровиробників мало введення з 1.01.1999 р.фіксованого сільськогосподарського податку.
Для зміцнення економікиаграрних підприємств важливе значення має Указ Президента України «Про підтримкусільськогосподарських товаровиробників» (грудень 1998 р.), згідно з якимсільськогосподарські товаровиробники — платники податку звільняються до1.01.2004 р. від сплати до бюджету суми податку на додану вартість щодооперацій за продаж товарів (послуг, робіт) власного виробництва, включаючипродукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах звласної сільськогосподарської сировини, за виключенням операцій з продажупереробним підприємствам молока та живої маси тварин.
Методика визначення сумиподатку на додану вартість, на яку аграрне підприємство звільняється від їїсплати державі, полягає в наступному. Спочатку розраховується грошова виручкапідприємства без грошових надходжень від реалізації молока і живої маси тварин.Далі визначається сума ПДВ у складі цієї виручки, а також сума ПДВ в складісукупної ціни на придбання ресурсів. Для цього потрібно почергово грошовувиручку і суму виплат підприємства на закупівлю ресурсів помножити на 16,67 % іодержаний результат поділити на 100. Звідси сума податку на додану вартість,від сплати якої до державного бюджету звільняється аграрне підприємство,визначається як різниця між сумою ПДВ, нарахованою на сільськогосподарськупродукцію, і сумою ПДВ у складі сукупної ціни на закуплені ресурси (за умови,що перша з них перевищує другу).
Кошти, що залишаютьсяаграрним підприємствам від несплати ПДВ, повинні бути використані ними напридбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. В разінецільового використання їх вони стягуються до державного бюджету).
Підвищенню дієвостідержавного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарськоговиробництва значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринкузерна, започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодостимулювання виробництва та розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.). Зерновапроблема — це надзвичайно важлива не тільки економічна, а й політична проблема,розв'язання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчубезпеку держави.
Головна мета державногорегулювання ринку зерна — оптимізація сезонних коливань, обсягу його продажу іцін реалізації та забезпечення завдяки цьому економічної підтримки доходівсільськогосподарських товаровиробників, продукуючих товарне зерно. Сезоннеколивання цін — це, об'єктивне явище, характерне для багатьох видів продукції,в тому числі і для зерна. Світова практика показує, що сезонні коливання цін нацей вид продукції знаходяться в межах 20 % і досягають максимум 30%. Проте на ринкузерна України вони перевищували цю норму у декілька разів. Досить сказати, щопід час жнив 1999 р. Ціна на зерно становила в середньому 240 грн. за тонну, анавесні і влітку 2000 р. — 600 і більше гривень. Така різниця в цінахсупроводжувалася різкими перепадами в обсягах продажу зерна. За даними П. І.Гайдуцького, з 10 млн. т зерна урожаю 1999 р., реалізованого на внутрішньомуринку, понад 8 млн. т було продано зразу ж після жнив і восени за цінами200-250 грн. за 1 т і лише 10 % (приблизно 1 млн. т зерна) було реалізовановесною і на початку літа за ціною від 450 до 700 грн. Внаслідок такого перепадуцін і обсягів продажу сільськогосподарські товаровиробники, втратили близько300 млн. дол. США, які осіли у посередників. Різке підвищення цін на зерно призвелодо істотного зростання цін на хліб і хлібопродукти а це, в свою чергу,підштовхнуло зростання інфляції (за перше півріччя 2000 р індекс інфляції зрісна 18,7 %), викликало соціальну напругу в суспільстві, оскільки хліб є основнимпродуктом харчування для великої частки населення України.
Саме з метою недопущеннятаких різких коливань у цінах та в обсягах продажу і впроваджено механізмзаставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна.При цьому в широкому трактуванні під фінансовими інтервенціями розуміютьвиплати уповноваженим державним органам регулювання продовольчого ринку, щопов'язані з придбанням сільськогосподарської продукції на організованомуаграрному ринку, або строкових контрактів, укладених на цьому ринку, з метоюнедопущення неконтрольованого зниження цін на неї і зменшення доходівсільськогосподарських товаровиробників. Фінансові інтервенційні закупки зазаставними цінами виконують стабілізуючу функцію, оскільки не дають змогиринковій ціні на зерно падати нижче рівня заставної ціни. Водночас це ігарантує певну доходність сільськогосподарським товаровиробникам відвиробництва і продажу зерна (рівень заставної ціни встановлюється в розмірі 50%середньої біржової ціни, що склалася на момент укладання угоди). Але особливоважливим є те, що оскільки сільськогосподарський товаровиробник має правозабрати заставлене зерно протягом восьми місяців і продати його на ринку в разіпідвищення ринкової ціни над заставною, то стає зрозумілим, що економічнувигоду від перепаду цін отримуватимуть переважно аграрії, а не посередники.
Прийняті заходи щодорегулювання ринку зерна направлені також на врівноваження внутрішнього ізовнішнього ринків з тим, щоб не допустити ситуації, яка склалася в 1999 р.,коли було зібрано один з найнижчих за останні 15 років валовий збір зерна —24,6 млн. т і водночас його було експортовано надто багато — 6,3 мли. т, або25,6%. При цьому дешево куплене у сільськогосподарських товаровиробників зернопосередники реалізовували по 110-130 дол./т (600-700 грн./г), маючи на ційоперації великий зиск. Така значна частка експорту зерна призвела до виникненняйого дефіциту на внутрішньому ринку, спровокувала істотне підвищення цін насаме зерно і хлібопродукти, змусила уряд вжити заходів щодо імпорту 1,5 млн. тзерна, що з економічної точки зору Україні вкрай не вигідно. Заставна ціна назерно підвищує економічну доцільність його продажу на внутрішньому ринку і тимсамим сприяє врівноваженню обсягу експорту щодо одержаного валового зборуданого продукту і потреб внутрішнього ринку. Цьому також сприятиме і введенанорма, згідно з якою експорт зерна повинен здійснюватися виключно через біржовіторги з обов'язковою реєстрацією експортних біржових контрактів. За таких умовринок зерна буде більш прозорим і більш прогнозованим.
Механізм заставнихоперацій на зерно повинен поєднуватися із здійсненням товарних інтервенцій, підякими розуміють продаж державним органом регулювання продовольчого ринку наорганізованому аграрному ринку сільськогосподарської продукції, або ранішеукладених (придбаних) строкових контрактів з метою недопущеннянеконтрольованого зростання цін на неї. Граничну межу зростання ціни можевизначати Кабінет Міністрів або уповноважений ним орган. Завдяки товарнимінтервенціям захищатимуться інтереси споживачів, що досить важливо длязабезпечення соціальної стабільності в державі. Виправдано, щоб товарні іфінансові інтервенції здійснювалися за необхідності не лише по зерну, а й потаких видах продукції, як насіння соняшнику, олія соняшникова, цукор (тільки ізцукрового буряка), горох, соя, масло тваринне, м'ясо — яловичина і свинина.Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вирішення соціальнихпроблем на селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки" (лютий2002р.) передбачено створення інтервенційного фонду зерна і цукру длястабілізації внутрішнього ринку під час сезонних і кон'юнктурних коливаньобсягу продажу та цін з урахуванням світової практики. Уже в 2002р.передбачалося вжити заходи щодо невідкладного придбаннядо державного матеріального резерву в стабілізаційних цілях не менше 300 тис. тцукру і 500 тис. т зерна.
У 2000р. держава сталаздійснювати підтримку доходів аграрних підприємств через компенсацію за рахунокдержавного бюджету частини кредитних ставок за кредити комерційних банків, одержанихсільськогосподарськими товаровиробниками. В згаданому році, зокрема, державакомпенсувала комерційні кредитні ставки в розмірі 50% облікової ставки,встановленої Національним банком України, а в 2001р. — 70%. Державним бюджетомУкраїни на 2001р. було передбачено направити на часткову компенсацію ставки закредитами комерційних банків у сумі 150 млн. грн. У 2002р. на вказані цілітакож передбачено виділити 150 млн. грн. Завдяки такій державній підтримцікредитного забезпечення сільського господарства значно зріс потік кредитнихресурсів від комерційних банків до сільськогосподарських товаровиробників, щопозитивно вплинуло на результати їх господарської діяльності. Згаданим УказомПрезидента України «Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблемна „“селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки»(лютий 2002р.) викладений механізм здешевлення банківських кредитів тепер будевикористовуватися за умови, якщо процентна ставка комерційних банків прикредитуванні сільськогосподарських товаровиробників не перевищує двох обліковихставок Національного банку. Даним указом також передбачається поширення цьогомеханізму і на довгострокові кредити з терміном більше 3 років для закупівлісільськогосподарської техніки.
Велику роль длярегулювання розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки йогодоходів у найближчій перспективі відіграло прийняття Закону України «Простимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 — 2004 рр.»(від 18.01.2001 р.) та Закону України „Про зерно та ринок зерна вУкраїні".
Першим законом визначенішляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на цей періоді головне — законодавче закріплюються уже введені і нами розглянуті економічніважелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарськоговиробництва. Зокрема, зазначається, що цінова політика та підтримка доходівсільськогосподарських товаровиробників спрямовується на забезпеченнявідтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі впровадженнязаставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державнихдотацій та субсидій. Передбачається, що на період дії даного Закону невносяться зміни в законодавство, що можуть спричинити збільшення податковогонавантаження на сільськогосподарських товаровиробників, які до 01.01.2004р.продовжуватимуть сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. До цьогож терміну в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників залишатиметьсяподаток на додану вартість і виплачуватимуться дотації за реалізовані нимимолоко і живу масу тварин, залишатиметься також чинним Закон України «Прозбір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства».
Закон закріплює введенийу 2000р. режим спеціального кредитування сільськогосподарських товаровиробників.Передбачено, зокрема, за рахунок Державного бюджету України компенсацію ставкиза кредитами в розмірі не менше 50 % облікової ставки, встановленоїНаціональним банком України. На якісно нову основу ставляться відносини у сферістрахування ризиків. Так, введено обов'язкове страхування врожаюсільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державнимисільськогосподарськими підприємствами, а врожаю зернових культур і цукровогобуряку — аграрними підприємствами всіх форм власності, причому за рахунокДержавного бюджету має компенсуватися не менше 50% величини страховик ставок(платежів) по обов'язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур ібагаторічних насаджень.
Принципово важливою є таобставина, що Законом передбачені чіткі орієнтири використання коштівДержавного бюджету України на розвиток сільського господарства України.Встановлено, зокрема, що частка видатків згаданого бюджету на фінансуваннярозвитку сільського господарства має бути не меншою 5% його видаткової частини.Реалізація цієї норми Закону дасть змогу поліпшити фінансування традиційнихнапрямів державної підтримки галузі, насамперед насінництва, племінної справи,охорони земель тощо.
Як бачимо, на початку2002р. державне регулювання та економічна підтримка доходів вітчизняногосільськогосподарського виробництва стали" відзначатися певною системністюі комплексністю, оскільки в процесі їх здійснення задіяні найважливішіекономічні важелі: ціновий, податковий і кредитний механізми. Зрозуміло, щовести мову про повну досконалість діючих форм і методів державного регулюванняі підтримки доходів галузі було б передчасним. Не є достатніми і масштаби такоїпідтримки. З огляду на сказане викликає інтерес досвід розв'язання цієїпроблеми в розвинутих країнах Заходу.
Узагальнення досвідудержавного регулювання та підтримки сільськогосподарського виробництва, аналізйого результатів дають підстави для висновку, що їх ефективність може бутидосягнута, коли, по-перше, ресурси, пільги, дотації, субвенції тощовиділятимуться під наперед обґрунтовані державні програми розвитку сільськогогосподарства і підтримки сільських товаровиробників; по-друге, колизабезпечується безумовне дотримання аграрними підприємствами обов'язковихвимог, що передбачаються даними програмами; по-третє, коли наперед точновизначається частка держави і частка господарств у витратах при реалізаціївідповідних програм.
3.2. Нормативно-правові основивиробництва зерна в Україні.
Зернова галузь, як ібудь-яка інша потребує нормативно-правового забезпечення з боку держави.
Законодавство Українищодо виробництва і ринку зерна базується на Конституції України і включає:Закон України від 18 січня 2001 року № 2238-ІП «Про стимулювання розвиткусільського господарства на період 2001-2004 років», Указ Президента Українивід 6 червня 2000 р. №767/2000 «Про заходи щодо забезпечення формування тафункціонування аграрного ринку»; Указ Президента України від 29 червня2000 р, №832/2000 «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва тарозвитку ринку зерна» та інші нормативно-правові документи.
З метою відродженнязернового виробництва розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів Українипрограма „Зерно України — 2001-2004 роки", здійснення якої спрямоване назбільшення валового виробництва зерна порівняно з 2000 роком щонайменше в 1,6разів і отримання його в межах 35-40 млн. тонн. Це забезпечить створення фондухарчового споживання зерна в обсязі 8,3 млн. тонн, що дозволить мати не менше4,1 млн. тонн, насіннєвих ресурсів, виділяти понад 17 млн. тонн на потребитваринницьких галузей, довести експортний потенціал зерна до 6,5 млн. тонн.Передбачається, що реалізація державної програми „Зерно України — 2001-2004роки" як головного напрямку розвитку аграрного сектора економіки активностимулюватиме інші галузі рослинництва, сприятиме поліпшенню загальної культуриземлеробства, підвищенню загальної родючості ґрунтів, посиленню інтенсифікаціїсільськогосподарського виробництва, здійсненню комплексної механізаціївиробничих процесів та підвищенню ефективності зернового господарства.
Вагомого значення уналагодженні та розвитку зернового виробництва набуває Указ президента „Проневідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна „ від29 червня 2000 року. Даний указ гарантує цивілізований рух зерна, прозоруринкову інфраструктуру, зниження негативних наслідків сезонних і кон'юнктурнихколивань цін на зерно, підвищення рівня рентабельності та стимулювання йоговиробництва. Особливо підкреслена необхідність здійснення заходів щодокредитування заставних закупівель зерна та бюджетного фінансування, недопущенняобмежень щодо міжрегіональних закупівель та адміністративного втручання уформування ринкових цін на зерно та хлібопродукти. Експорт зерна плануєтьсялише за експортними контрактами на акредитованих для таких операцій біржах.Передбачено також реалізацію ряду інших важливих організаційно-економічних іправових заходів розвитку ринку зерна.
Щодо посівних площ зерновихкультур, то програмою „Зерно України – 2001-2004 роки" визначено, щопосівні площі зернових культур мають становити в межах 15 млн. га, в тому числіозимої пшениці не менше 40% всього зернового клину, кукурудзи — 1,5-2 млн.,ярого ячменю — 3,2 млн., проса і гречки — 700-800 тис., гороху — 1,3-1,4 млн.га. За такої структури зернових при урожайності при урожайності 23,5-26,5 ц/гаваловий збір зерна дорівнюватиме 35-40 млн. тонн. Для досягнення поставленихзавдань необхідно чітко дотримуватись технологій вирощування зернових культур зурахуванням регіональних грунтово-кліматичних особливостей. Важливою складовоюодержання високих врожаїв, як відомо, є система удобрення полів та хімічнамеліорація ґрунтів. Розрахунки показують, що під запропонований обсягвиробництва зерна необхідно внести 1100 тис. тонн діючої речовини КРК, що уфізичній вазі дорівнює 2800 тис. тонн аміачної селітри, 4200 тис. тоннгранульованого суперфосфату і 2800 тис. тонн калійних добрив. Тільки щорічнодля придбання 1100 тис. тонн мінеральних добрив необхідно 1962,2 млн. грн.
Основним джереломфінансового забезпечення одержання запланованого обсягу зерна є коштитоваровиробників з урахуванням кредитних ресурсів. Крім того, для здійсненнявапнування близько 1,5 млн. га кислих та гіпсування 0,35 млн. га солончаковихґрунтів потрібно вносити 8 млн. тонн вапнякових матеріалів та 2 млн. тонн гіпсу.Хімічна меліорація потребує близько 500 млн. грн. для проведення у вказанихобсягах заходів по захисту зернових культур від шкідників, хвороб та бур'янівпотрібно придбати 13 тис. тонн пестицидів на суму 679 млн. грн.
Виконання Програми „ЗерноУкраїни — 2001-2004 роки" вимагає істотного зміцнення і розвиткуматеріально-технічного бази, насамперед за рахунок придбання тракторів,зернозбиральних комбайнів, інших сільськогосподарських машин та знарядь.
Нині для вирощування ізбирання зернових культур на площі 15 млн. га загальне забезпечення тракторнимі комбайновим парком становить 57-58%. До того ж, 75% цих машин відпрацювалиамортизаційні строки. Не вистачає до потреби 23% зернових сівалок, 22 — плугів,понад 40% зерноочисних машин. Тому на місцях широко розпочаті ремонтні роботипо відновленню значної частини технічних ресурсів. Потреба в коштах длязакупівлі запасних частин до тракторів становить 580 млн. грн., ґрунтообробнихзнарядь і посівної техніки — 150 млн., зернозбиральних комбайнів — 350 млн.,всього на загальну суму 1080 млн. грн.
Поповненнямашинно-тракторного парку здійснюватиметься в основному за рахунок вітчизняноговиробництва, а також виробництва машин на кооперативних засадах із зарубіжнимифірмами. Для цього залучатимуться як власні кошти сільськогосподарськихтоваровиробників, так і кошти комерційних банків, а також кошти державнихлізингових фондів, Передбачається закупити сільськогосподарських машин назагальну суму 4,5 млн. грн., у тому числі 8 тис. тракторів, 4,8 тис. зернозбиральнихкомбайнів.
Для ефективноговикористання технічних засобів та підтримання їх у робото здатному станізапроваджується фірмове технічне обслуговування цієї технікизаводами-виробниками шляхом створення в Україні 75 технічних центрів.Проектується здійснити повне забезпечення потреби зернового виробництва впаливно-мастильних матеріалах, для чого необхідноЗ,2 млрд. грн.
Необхідно налагодитизабезпечення вирощування зернових культур високо репродуктивним насінням,потреба в якому в середньому на рік дорівнює 4,1 млрд. тонн. Відповідно доприйнятої схеми насінництва науково-дослідні установи, аграрні, вищі інавчальні заклади освіти та технікуми країни в рік виробляють приблизно 80 тис.тонн насіння еліти зернових культур. Цей обсяг доцільно збільшити до 100-120тис, тон. Адже сортовий склад та насінництво зернових культур займають важливемісце серед сукупності визначальних чинників розвитку зернового виробництва.Впровадження високо інтенсивних сортів і повноцінного насіння належить донайбільш ефективних засобів підвищення врожайності та поліпшення якості зерна.Це — економічно вигідний шлях нарощування валових зборів та зниженнясобівартості виробництва зерна.
Від генотипу сортузначною мірою залежить реалізація біопотенціалу поля, ефективність організаційно-технологічнихзаходів вирощування сільськогосподарських культур. Біологічний потенціал поля,як максимально можливе одержання урожаю, визначається генетичними особливостямисорту й екологічними ресурсами конкретної ділянки в сівозміні.
Отже реалізація біологічногопотенціалу певного поля залежить від вибору сорту і технології вирощуваннякультури. Таким чином, в основі формування врожаю зернових культур лежать дваосновних взаємопов'язані чинники. Перший полягає в удосконаленні генетичноїприроди рослинних організмів, а другий — у поліпшенні умов їх вирощування.Реалізація першого здійснюється в процесі селекційної роботи при створеннінових сортів і гетерозисних гібридів, що переважають уже існуючі сорти ігібриди за окремим ознаками та властивостями. Другий реалізується приудосконаленні системи землеробства і технологій вирощування зернових культур.
З прискореним розвиткомнаукової селекції, яка забезпечила створення надзвичайно цінних видів зернових- пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи та інших культур, зростає значеннясортів в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Саме на основівпровадження нових сортів і гібридів, доведення питомої ваги сортових посівів узагальній площі озимої пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гороху до 99,9%, підвищеннякультури землеробства, широкого застосування добрив та хімічних засобів захистурослин, інших чинників лише за три десятиліття в Україні вдалося підвищитиурожайність основних зернових культур більш як у двічі.
Вплив основних чинниківна приріст урожайності, хоча й дещо умовно, але вдається визначити. Складністьвизначення зумовлюється тим, що кожний з чинників проявляється у тіснійвзаємодії з іншими. Так, за даними американських дослідників, на збільшенняврожайності пшениці сорт впливає на 27%, а добрива на 41%, кукурудзи — відповідно на 35% і 34%, ячменю — на 49% і 34%.
Відмічається, щовнаслідок підвищення інтенсифікації землеробства значно зростає роль селекції урозвинутих країнах світу, які досягай високих результатів у виробництві зерна.Зокрема, у ФРН завдяки селекції приріст урожайності озимої пшениці за 1957-1978роки становив 38%, ярої пшениці — 30%, озимого ячменю — 19%, вівса — 41%.Взагалі в країнах Західної Європи частка селекції у підвищенні врожайностізернових за останні 30-35 років, за даними літературних джерел, досягає увиробництві озимої пшениці до 60%, ярої пшениці — 20%, ярого ячменю — 55%,кукурудзи — до 80%. У колишньому Радянському Союзі вона забезпечувала прирістурожайності озимої пшениці до 50 %.
Надаючи великого значеннястворенню і використанню сортів сільськогосподарських культур, Верховна РадаУкраїни 23 квітня 1993 року схвалила Закон „Про охорону прав на сортирослин". Цим законом урегульовані відносини, що виникають у зв'язку зодержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права насорти рослин у державі.
Нині в Україніпровадиться значна селекційно-насінницька робота щодо створення нових сортів таприскорення сортозаміни сільськогосподарських культур. Найвищими темпами і вшироких масштабах сортозаміна здійснюється в посівах озимої пшениці. В їїселекції наукові заклади України мають досить високі результати.
Регіональні центринаукового забезпечення агропромислового виробництва організовують нинівиробництво репродуктивного насіння, що дозволить забезпечити формуваннядержавного насіннєвого страхового фонду насіння з високопродуктивнимивластивостями. Державним бюджетом країни передбачено забезпечення фінансуванняселекції та насінництва сільськогосподарських культур. Дані кошти спрямовуютьсяна придбання оригінального і елітного насіння та фінансування цільовихселекційно-генетичних програм.
Нарощування обсягіввиробництва зерна повинно здійснюватись у напрямі поліпшення його якості, щоможливе за умов організації науково обґрунтованого удобрення полів,застосування системи заходів щодо захисту посівів, якісної доробки зерна післязбирання та належного його зберігання.
На особливу увагузаслуговує виконання завдань щодо впровадження у виробництвовисокопродуктивних, стійких проти несприятливих умови вирощування сортівсильної і твердої пшениці з вищим вмістом і кращою якістю білка та клейковини.Посилюватимуться вимоги до організації заготівлі та зберігання зерна, особливонасіннєвого фонду, застосовуючи нові, енергозберігаючі технології на основісучасних наукових розробок.
Науково-досліднимиустановами створено достатній високопродуктивний потенціал сортових ресурсівзернових культур. У реєстрі сортів рослин України знаходиться понад 140 сортівзернових культур, у тому числі 77 — пшениці. Понад 80% з них становлять сортиукраїнської селекції, генетичний потенціал яких дозволяє одержувати урожай нарівні розвинутих країн світу. Так, сорт м'якої озимої пшениці Миронівська 65має потенційну врожайність понад 100 ц/га, добре адаптований до умов зонЛісостепу і Полісся України.
У сільськогосподарських товаровиробниківосновних природнокліматичних зон є перевірені практикою ресурсозберігаючі технологіївирощування зернових з економічно зрівноваженою системою удобрення, що—забезпечує отримання зерна 40-50 ц/га, у тому числі озимої пшениці — 60-65,ярої — 45, ячменю — 40-45, кукурудзи на зерно — 80 ц/га.
Виконання Програми „ЗерноУкраїни — 2001-2004 роки" дозволило наповнити внутрішній ринок зерна тазбільшити обсяги його експортних поставок. Найвигіднішими длясільськогосподарських товаровиробників будуть такі канали реалізації зерна:
• продовольчезабезпечення регіонів;
• реалізація для потребтваринницьких галузей;
• створення насіннєвихфондів;
• промислова переробказерна;
• розширення експорту зернаі продукції його переробки.
Програмою передбачається,що товаровиробники одержать від реалізації зерна понад 4,1 млрд. грн. прибуткупри рівні рентабельності 117%. її реалізацією започатковується відродженнязернового господарства в Україні.
Як бачимо, перспективарозвитку зернового ринку переконує нас у тому, що зусилля щодо його регулюванняз боку держави потрібно не послабляти, а навпаки, нарощувати. Цьому такожслугуватиме прийнятий нещодавно Закон України “Про зерно та ринок зерна вУкраїні".
Цей закон випливає ізстратегії національної продовольчої безпеки і регламентує державну політикущодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромисловогокомплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних таорганізаційних умов конкурентноспроможного виробництва і формування ринку зернадля забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому тафуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу. Він дозволяєзабезпечити правовий захист усіх суб'єктів ринку зерна, сприятиме йогофункціонуванню на засадах поєднання вільної конкуренції та державногорегулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання і держави,стабілізації цін на зерно та продукти його переробки, тощо.
Головною метою закону єрегулювання виробництва зерна та ринок зерна в таких напрямках:
• забезпеченняпродовольчої безпеки держави;
• формування сприятливоїдля розвитку зернової галузі інвестиційної, кредитної, податкової, митноїполітики;
• оптимізації структурита ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалуприроднокліматичних умов та ринкової кон'юнктури;
• забезпеченняфункціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції тадержавного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарюваннята держави;
• встановлення державногоконтролю за якістю зерна та раціональним використанням ресурсів зерна,продуктів його переробки та сортового насіння;
• усунення можливогодефіциту концентрованих кормів для тваринництва і птахівництва;
• скорочення втрат зерната забезпечення його високої якості;
• достатньої стабільностіринкових ресурсів зерна;
• упередження демпінговихцін на зерно;
• нарощування експортногопотенціалу ринку зерна.
• визнання пріоритетностірозвитку ринку зерна;
• створення сприятливихумов інвестиційної, кредитної та митної політики для діяльності вітчизнянихсільськогосподарських товаровиробників, переробних підприємств, заготівельнихорганізацій та інших суб'єктів господарювання на ринку зерна;
• встановлення організаційно-правовихта економічних механізмів функціонування ринку зерна;
• впровадження механізмузаставних закупок зерна;
• впровадженняінтервенційних операцій на ринку зерна;
• визначення порядкуекспорту та імпорту зерна, продуктів його переробки за міждержавними угодами;
• встановлення гарантійщодо отримання сільськогосподарськими товаровиробниками своєчасної оплати зазерно при здійсненні його заставних закупок.
Варто розглянути, якіосновні положення окреслює цей Закон, підготовлений в узгодженості з проектомЦивільного кодексу України.
Перше. Чітке визначення суб'єктів ринку зерна, виробництва і зберігання зерна,заставних його закупок та проведення інтервенційних операцій.
Друге. Основні засади державної політики щодо регулювання ринку зерна. Політикавсебічного сприяння інтенсифікації зернового виробництва здійснюється шляхом:надання пріоритетної бюджетної та кредитної підтримки; науково-селекційноїроботи та насінництва; робіт по землеустрою та упорядкуванню сівозмін;меліорації земель; розвитку сільськогосподарського машинобудування та ринківматеріальних ресурсів; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій увиробництві, зберіганні та переробці зерна; заходів по боротьбі з карантиннимибур'янами; лізингового обслуговування зернової галузі; розвитку мережіобслуговуючих зерновий ринок формувань; обов'язкового страхування зерновихпосівів.
Органи виконавчої владисприяють першочерговому залученню інвестицій для розвитку матеріальної базивиробників зерна, заготівельних та зернопереробних підприємств, заводів, яківиготовляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства,удосконалення інфраструктури зернового ринку.
Третє. Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.Послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікаціїна відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання. Слідзазначити, що сертифікація послуг здійснюватиметься також згідно із ЗакономУкраїни „Про підтвердження відповідності", в якому визначено правові таорганізаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, тауправління якістю і довкіллям, а також персоналу та передбачено забезпеченняєдиної державної політики у сфері підтвердження відповідності.
Четверте. Зернові ресурси України, які державного резерву й інтервенційного фонду,не витребуваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєвогострахового фонду, регіональних" та власних ресурсів зерна суб'єктів ринку.Окреслюється порядок їх формування та використання.
Основним пунктом є те, щосуб'єктам ринку зерна гарантується право вільно розпоряджатися власнимиресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, утому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України тазабороняється встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів йогопереробки.
П'яте. Декларування зерна. Безумовно, власників зерна турбує положення продекларування зерна. Коли в країні відсутній механізм його декларування,неможливо зробити точні баланси зерна, визначити оптимальні норми продовольчогозабезпечення регіонів хлібопродуктами. Крім того, рівень поінформованостіорганів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування про станвнутрішнього ринку зерна надзвичайно низький. Тому в Законі визначено механізмдекларування зерна. Однак декларуванню підлягає зерно, що знаходиться тільки назберіганні, та декларують зерно тільки суб'єкти його зберігання. Інформація провласників зерна конфіденційна і не підлягає розголошенню. Положення Закону продекларування зерна спрямоване на захист чесних учасників зернового ринку іпроти тих, хто хотів би приховувати зерно для отримання „чорного налу".
Шосте. Державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки.Окреслюються основні напрями здійснення державного контролю за якістю зерна,які проводяться через спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів Українидержавний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів йогопереробки.
Оскільки всі суб'єктиконтролю за якістю зерна є структурними підрозділами Міністерства аграрноїполітики, в Законі визначено, що державний контроль за якістю зерна тапродуктів його переробки покладається на спеціально уповноважений КабінетомМіністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерната продуктів його переробки .
Сьоме. Зберігання зерна. В законі визначені правові основи зберігання зерна назерновому складі, договору складського зберігання зерна, строку йогозберігання, плати за зберігання, обв'язки та відповідальність зернового складуі поклажодавц, тощо.
Зерновий склад визначеноскладом загального користування, що накладає на нього зобов'язання приймати назберігання зерно від будь-якої особи. Крім того, основним положенням цьогорозділу є те, що зерно повинне зберігатись на зернових товарних складах.
Восьме. Складські документи на зерно — товаророзпорядчі документи, що видаютьсязерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберіганнята посвідчення наявності і зобов'язання зернового складу повернути йоговолодільцеві такого документу. Складські документи на зерно встановлені такихвидів: складська" квитанція, просте складське свідоцтво та подвійнескладське свідоцтво.
Особливість такогодокументу полягає в тому, що він не може з'явитись на світ без відповідногозернового забезпечення. Тобто природа складських документів виключає появупорожнього товаророзпорядчого документу. Гарантією цьому виступає те, щозерновий склад не може видавати складський документ, якщо зерно фізично непередане на вберігання та не прийняте зерновим складом. Тобто складськийдокумент може мати тільки реальне зернове наповнення, ніякі обов'язки з бокупоклажодавця передати зерно на зберігання в майбутньому під видані заразскладські документи не правомірні, якщо навіть це передбачено договоромскладського зберігання.
Зерновий склад видаєскладський документ тільки після передачі йому на зберігання зерна. Слідзазначити, що зберігання зерна за простим або подвійним складським свідоцтвомнадійніше та ефективніше, ніж за складською квитанцією. Зерно, прийняте назберігання за таким свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строкузберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.
Зерновий склад повинензастрахувати зерно, прийняте на зберігання за складським свідоцтвом, відризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштівпоклажодавця.
Складські свідоцтва маютьнаступні основні ринкові властивості:
— оборотність — здатністькупуватися і продаватися на ринку, а також у багатьох випадках виступати яксамостійний платіжний інструмент, що полегшує оборотність зерна;
— доступність дляцивільного обігу — здатність складських свідоцтв не тільки купуватися іпродаватися, а й бути об'єктом інших цивільних відносин, включаючи усі видиугод (позики, дарування, збереження, комісії, доручення та ін.);
— стандартність — складські свідоцтва мають стандартний зміст. Саме стандартність робить їхздатними обертатися;
— документальність — складські свідоцтва завжди являють собою документ незалежно від того, чиіснують вони в паперовій формі або в безготівковій формі запису по рахунках.Відповідно до встановленої правової практики складські свідоцтва, як документ,містять усі передбачені законодавством реквізити, відсутність хоча б одного зяких призводить до недійсності товаророзпорядчого документу;
— ринковість — оборотність вказує на те, що складські свідоцтва існують як зерно, що має свійринок з властивою організацією, правилами роботи, тощо;
— урегульованість івизнання державою — складські свідоцтва повинні бути визнані державою длязабезпечення належної урегульованості і відповідно довіри учасників ринку;
— ліквідність — здатністьбути швидко проданими і перетвореними в кошти без істотних втрат для власниківпри невеликих коливаннях ринкової вартості і витратах на реалізацію;
— обов'язковість виконання- згідно із законодавством не допускається відмовлення від виконання зобов'язання,підтвердженого складським свідоцтвом, якщо тільки не буде доведено, що вонопотрапило до власника неправомірним шляхом.
Впровадження складськихсвідоцтв в Україні відкриває найширші можливості для мобілізації внутрішніх ізовнішніх фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників та іншихучасників ринку зерна. Однак доводиться констатувати, що нині відсутні будь-якіспеціальні нормативні акти, регулюючі ринок складських свідоцтв. Крім того,впровадження складських свідоцтв на зерно стримується відсутністю не тількисоціальної нормативно-правової бази, а й знань серед суб'єктів ринку зерна проних.
Дев'яте. Заставні закупки зерна. З нарощуванням валового збору зерна здійсненнязаставних закупок набуває для України виключного значення.
Світовий досвід свідчить,що механізм заставних закупок діє ефективно лише за таких основних правил:визначення державного агента із забезпечення заставних закупок; повногобюджетного фінансування таких закупок або можливості кредитування Державногоагента в комерційних банках з відшкодуванням процентів за кредит та витрат зазберігання зерна за рахунок бюджетних коштів. При цьому сільськогосподарськомутоваровиробникові гарантується з боку держави мінімальна ціна на зерно, якавідшкодовує всі витрати і забезпечує певний прибуток. З цього, мабуть, іпотрібно виходити, розробляючи подальшу стратегію і тактику дій нанаціональному зерновому ринку із забезпечення заставних закупок зерна.
Декілька років точатьсярозмови про заставні закупки зерна, приймаються постанови Кабінету МіністрівУкраїни (від 21 червня 2000 року № 1141, від 27 січня 2001 року № 59 та від 29квітня 2002 року № 590), які не забезпечені дійовим механізмом і не даютьреальної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам. Недопустимо, що доцього часу Кабінетом Міністрів досі не вирішено поставлене перед ним завданнязабезпечення бюджетного фінансування таких закупок, без виконання якого саммеханізм заставних закупок є нереальний.
Особливе занепокоєннявикликає те, що донині не визначено Державного агента із забезпечення заставнихзакупок зерна, а сам механізм їх проведення покладено на регіони. Заставні цінивизначено на рівні 50% від біржової ціни (165 грн. за тонну пшениці 3 класу),яка не забезпечує відшкодування середньогалузевих нормативних витратсільськогосподарських товаровиробників, які становлять з мінімальним прибуткомдля відтворення виробництва 360 грн. за тонну. Виправити таку ситуацію маєвищезазначений Закон, який, однак, окреслює тільки правові контури заставноїзакупки зерна.
З цього випливає дваосновних питання, які необхідно терміново вирішити. Перше — визначенняДержавного агента із забезпечення заставних закупок зерна. Структурою, яказдатна ринковими методами ефективно проводити державну політику із заставнихзакупок на зерновому ринку, має стати Державна акціонерна компанія „ХлібУкраїни". Безумовно, структури, включаючи і міжнародні, які не бажаютьучасті держави в регулюванні ринку зерна на користь українськоготоваровиробника, будуть проти такої ролі ДАК „Хліб України". Однак,наприклад, у СПІА до 17% експорту зерна контролює Товарно-Кредитна корпораціяМіністерства сільського господарства, а в Австралії та Канаді весь експортзерна контролюють Ради пшениці. Рада пшениці Канади навіть розподіляєвагони-зерновози між елеваторами і подачу зерна на завантаження в порти. ДАК„Хліб України" нині найбільш підготовлена для виконання цієї важливої ролі.На користь цього свідчить наявний потенціал для проведення всього комплексутехнологічних операцій із зерном, можливість одночасно зберігати його до 7 млн.тонн.
Друге питання, якепостало сьогодні з надзвичайною гостротою, бюджетне фінансування заставних закупокзерна. Оскільки повне бюджетне фінансування таких закупок в сумі 396 млн. грн…здійснити проблематично, пропонується здійснити кредитування Державного агентапід гарантії Уряду. В такому випадку потрібне незначне бюджетне фінансування врозмірі 112 млн. грн.., що буде спрямоване на виплату відсотків по вказанихцільових кредитах та відшкодування витрат по зберіганню заставного зерна.
Що таке заставна закупказерна згідно із Законом? Через неї держава надає сільськогосподарськимтоваровиробникам безвідсотковий кредит на вісім місяців під заставу вирощеногозерна за заставною ціною, яка являє собою гарантовану державою ціну зерна, щовідшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальнийприбуток, достатній для відтворення виробництва. Заставні закупки зерназдійснюють Державний агент та уповноважені із забезпечення таких закупок вмежах своїх повноважень.
Кабінет Міністрів Українидо 31 березня відповідного поточного року встановлює заставні ціни на зерно,які оголошуються в засобах масової інформації та доводяться до відомасільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств. Термін діїзаставної ціни — з 1 липня поточного року до 30 червня наступного.
Для здійснення заставнихзакупок сільськогосподарський товаровиробник і Державний агент (уповноважений)укладають договір, за яким сільськогосподарський товаровиробник передає зерноДержавному агенту або уповноваженому, останній сплачує виробнику заставну цінузерна за умови зберігання його зерновим складом. При цьому приймання заставногозерна на зберігання здійснюється зерновими складами за дорученням Державногоагента або на підставі договору між зерновими складами та Державним агентом умежах виділених коштів та визначених обсягів.
Сільськогосподарськітоваровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише післяповернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновимскладам витрат за зберігання заставного зерна за час його фактичногозберігання.
Якщо до закінченнятерміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарськийтоваровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, то вонопереходить у власність держави, а видані складські документи втрачаютьчинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуютьсяза рахунок коштів державного бюджету.
Якщо до закінченнятерміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарськийтоваровиробник здійснять відчуження простого складського свідоцтва абоскладського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до датиповернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються проценти. Якщокошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані процентипісля індосаменту не будуть повернені Державному агенту (уповноваженому) іззабезпеченням заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставнихзакупок зерна, то заставне зерно переходить у власність держави, а виданіскладські документи втрачають чинність.
Видача заставного зернасільськогосподарському товаровиробнику проводиться не пізніше трьох робочихднів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарськимтоваровиробником Державному агенту або уповноваженому вартості зерна, виходячиз встановленого розміру заставної ціни та відшкодування витрат зерновому складуза зберігання такого зерна.
Десяте. Інтервенційний фонд. Інтервенційні операції спрямовані на підтриманняна внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки. Назерновому ринку їх здійснює державний агент із проведення інтервенційних операцій.Мета діяльності останнього — стабілізація ринку зерна: захист доходівтоваровиробника.
Інтервенційна ціна назакупку зерна до інтервенційного фонду встановлюється до початку бюджетногороку Державним агентом за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Державнийагент із проведення інтервенційних операцій має право збільшувати абозменшувати інтервенційну ціну на закупку зерна до інтервенційного фондувідповідно до цінових коливань на ринку з урахуванням якості зерна призагальних витратах у межах виділених бюджетних коштів. При цьому, якщо поставказерна відбувається в місяць, коли інтервенційне ціна нижча, ніж у місяціподання й погодження пропозиції, розрахунки здійснюються за ціною, що була намомент погодження пропозицій.
Інтервенційна ціна напродаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду визначаєтьсяДержавним агентом із проведення інтервенційних операцій з урахуванням їх якостіта моніторингу ринку зерна та продуктів його переробки.
Пропозиції на закупівлюзерна до інтервенційного фонду подаються Державному агенту або уповноваженому,який протягом п'яти днів після отримання пропозиції повідомляє власника про їїприйняття або відхилення.
При прийнятті пропозиціїна закупівлю зерна до інтервенційного фонду-Державний агент або уповноважений уписьмовій формі укладає договір на закупівлю зерна з його власником.
Одинадцяте. Експорт та імпорт зерна іпродуктів його переробки за міжнародними договорами. Нині Україна маєсприятливі умови для нарощування експорту зерна. Найважливіший чинник — високаконкурентоспроможність українського зерна (його низька собівартість та високаякість) при коливанні світового виробництва зерна, в тому числі і Європі.Україна повинна мати стабільні ринки збуту зерна на зовнішньому ринку,закріпитися за них і створити відповідну інфраструктуру для масштабногоекспорту вітчизняного зерна. Для цього Кабінетом Міністрів України наконкурсних засадах визначається Державний агент із забезпечення експорту таімпорту зерна і продуктів його переробки, якому передаються на виконання всіміжнародні договори по експортута імпорту зерна і продуктів йогопереробки, підписані на урядовому рівні. Це означає, насамперед, намір державистати суб'єктом світового ринку зерна.
3.3 Проблеми державного регулювання зерновогоринку в Україні
Основусільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні складаютьзернове виробництво і зерновий ринок. Нестабільність зернового виробництва ізернового ринку призводить не тільки до посилення нестабільності аграрноговиробництва в цілому, а й до підвищення соціальної напруги у суспільстві, як цемало місце у другій половині 2003 року. Не сприяє розв'язанню цих проблемвідсутність єдності серед науковців і представників владних структур стосовнонеобхідності державного регулювання зернового ринку, його обсягів, методів,механізмів здійснення, рівня ціни рівноваги тощо.
Досвід економічнорозвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікоюпереконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державногорегулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва тасоціальної сфери. З усіх галузей народного господарства сільське господарствовимагає найбільш радикального і дійового регулювання та підтримки для свогонормального розвитку. На необхідність державного регулювання аграрного ринкувказують провідні вчені України.
У країнах з розвинутоюринковою економікою накопичено багатий досвід застосування різноманітнихметодів регулюючого впливу держави на ринок і його учасників. До таких методівслід віднести, насамперед, товарні та грошові інтервенції, заставні закупівлі,пільгове кредитування виробників продукції, податкові знижки та ін. В Українітакож здійснюються певні кроки в напрямі регулювання аграрного ринку. Так, ще24 вересня 1997 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України«Про подальший розвиток ринку зерна в Україні» і відповідно до неїстворено інтервенційний фонд зерна обсягом 600 тис. тза рахунок зерна державного резерву. Діяло Положення продержавний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку. Однак менше ніжчерез рік інтервенційний фонд зерна було повністю ліквідовано, а зерновикористано для розрахунків з Туркменістаном за одержаний газ. Відмова відфункціонування інтервенційного фонду призвела до істотного посилення коливаньцін на зерно в наступні роки, до великих втрат для сільськогосподарськихтоваровиробників, до підвищення напруги на продовольчому ринку в певні періоди.
З теоретичної точки зору ринковий механізм черезбалансування попиту і пропозиції сам веде до встановлення рівноваги навідповідному сегменті ринку. Але згідно з теоремою Павутини можливий й іншийваріант розвитку подій, коли з плином часу ринкова ціна дедалі більшевідхиляється від ціни рівноваги. У такому випадку рівновага між попитом іпропозицією досягається шляхом руйнування, знищення частини національногобагатства, стагнації продуктивних сил. У зв'язку з цим виникає потреба удержавному регулюванні ринку.
Посилення коливаньринкової кон'юнктури змусило владні структури України в останні рокиактивізувати роботу щодо стабілізації аграрного ринку, зокрема зернового. Проце свідчить чимала кількість законодавчих і нормативних актів: Закон України«Про зерно та ринок зерна в Україні», прийнятий Верховною РадоюУкраїни 4 липня 2002 року; Програма «Зерно України 2001—2004»,схвалена постановою КМ України від 27 листопада 2000 року; постанови КабінетуМіністрів України «Про додаткові заходи із здійснення заставних таінтервенційних операцій з зерном» від 27 червня 2003 року, «Провстановлення рівня заставних цін на зерно» від 3 липня 2003р., «Пропорядок використання коштів Державного бюджету України на 2003 рік, щоспрямовуються для закупівлі зернових культур, вирощених українськимитоваровиробниками» від 16 вересня 2003 року та інші. В останні роки з бокуУряду з метою регулювання зернового ринку особлива увага приділяєтьсяздійсненню заставних операцій. Але заставні операції регулюють лише мінімальнуціну продажу зернових і не можуть запобігти стрімкому зростанню цін, наприклад,як це мало місце у 2003—2004 роках, коли ціна продовольчої пшениці зросла з300—350 грн. за тонну до 1500 грн.
Абсолютно очевидним є тойфакт, що одна з основних причин нестабільності зернового ринку криється внестабільності валових зборів зернових по Україні.
А нестабільність ринку щебільше посилює нестабільність виробництва. Чому саме посилює, а не зумовлює?Тому що однією з головних особливостей сільськогосподарського виробництва єйого істотна залежність від погодних умов з їх циклічними коливаннями. Отже,природою закладено основу для певної нестабільності сільськогосподарськоговиробництва, зокрема зернового.
У плановій економіці дляузгодження попиту та пропозиції широко застосовувався балансовий метод. Балансизерна традиційно складаються й тепер. Але бракує механізмів ефективного впливуна „розриви" в балансах, насамперед між виробництвом і споживанням.
Відносно механізму впливуна ринкову ситуацію слід звернути увагу на таку обставину. В економічній теоріївикористовують такі поняття, як еластичність попиту та еластичність пропозиції,які відображають рівень змін відповідно попиту та пропозиції за умови зміниціни на товар. І такий вплив існує. Але в реальній практицісільськогосподарських ринків, особливо ринків рослинницької продукції, деосновну частину її збирають раз на рік (за винятком вирощування продукції взахищеному ґрунті), не тільки ціна впливає на формування попиту та пропозиції,а й пропозиція впливає на формування ціни, особливо якщо йдеться про аналізситуації в короткостроковому періоді. Це і є основою для здійсненняінтервенційних заходів з боку держави: збільшуючи обсяг пропозиціїсільськогосподарської продукції на ринку за рахунок власних ресурсів або,навпаки, викуповуючи певну частину продукції у власні резерви, держава можесприяти стабілізації цінової ситуації на ринку сільськогосподарської продукції.Такий підхід ставить закономірні запитання: наскільки істотним повинно бутивтручання держави на ринку сільськогосподарської продукції, що вважатистабільною ціною, яку слід підтримувати?
Почнемо зі стабільноїціни. По-перше, очевидно, що в умовах інфляції та нерівномірного зростання цінна окремі види сільськогосподарської і промислової продукції навряд чи будеправильним вести мову про значення стабільної ціни на зерно, яка б діяла протягомкількох років. По-друге, як свідчать наші попередні дослідження та дослідженняінших учених, важливіше значення з точки зору стабілізаціїсільськогосподарського виробництва має не динаміка цін на сільськогосподарськупродукцію, а динаміка доходів сільськогосподарських товаровиробників.
Отже, стабільна цінаповинна забезпечувати стабільний рівень доходів сільськогосподарськихтоваровиробників.
Але знову виникаєзапитання: по відношенню до чого повинен бути стабільним рівень доходів:незмінним у часі, незмінним з розрахунку на одного працівника чи власника, наодиницю витрат чи капіталу, чи за іншим критерієм?
Незмінний рівень доходівза номіналом протягом тривалого часу в умовах інфляції (хоч і незначної) неможна вважати стабільним. Стабільний рівень доходів з розрахунку на одногопрацівника протягом тривалого часу буде стримуючим фактором для подальшогопідвищення продуктивності й ефективності праці. Сталий дохід з розрахунку наодного власника може теж певною мірою знижувати підприємницьку ініціативувласників, спрямовану саме на підвищення свого добробуту шляхом збільшеннядоходів.
Найбільш прийнятнимкритерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників єстабільність по відношенню до авансованого капіталу, оскільки з точки зору ринковоїекономіки однією з основних передумов стабільного розвитку є стабільністьдоходів на вкладений капітал. Це створює умови для розширеного відтвореннякапіталу, а відповідно — й усього виробництва. Але практичне використанняданого критерію пов'язане з певними труднощами. Щодо сільськогосподарськихпідприємств, то до складу їх активів і капіталу не включається основний засібвиробництва у цій галузі — земля. Але навіть без простого відтвореннясільськогосподарських угідь і особливо їх родючості практично неможливозабезпечити стабільність сільськогосподарського виробництва. Тому з певнимзастереженням критерієм стабільності доходів сільськогосподарськихтоваровиробників може вважатися рівень рентабельності галузі, який, з одногобоку, відображає обсяг спожитих за певний час активів, сформованих за рахунокавансованого капіталу, з іншого, за умови стабільності забезпечує розширеневідтворення галузі. Але такий висновок викликає нове запитання: яким повиненбути рівень рентабельності, наприклад, зернового виробництва, щоб його можнабуло використати для регулювання рівня доходів сільськогосподарськихтоваровиробників?
Аналіз коливання рівнярентабельності виробництва зерна в цілому по Україні за останні роки показав,що цей рівень змінювався від 1,9% у 1998 році до 64,8% у 2000 році.
Міністерство аграрноїполітики України, обґрунтовуючи рівень заставних цін, пропонує враховуватимінімальну рентабельність. Але цей показник може становити 10—15%, щозабезпечить просте відтворення виробництва. На нашу думку, такий рівеньрентабельності зернового виробництва є недостатнім. По-перше, з досвідуостанніх років, лише в 2001 році сільськогосподарське виробництво одержалореальні стимули у вигляді доходів для подальшого розвитку, і обсяги виробництвавалової продукції зросли на 10% до попереднього року. Цьому сприяв перш за всевисокий рівень рентабельності зернового виробництва в попередньому році— 64,8%. У 2002 році внаслідок погіршення цінової кон'юнктури рентабельністьзернового виробництва знизилася до 23%, а приріст валової продукції становивлише 2%. По-друге, ще за часів Радянського Союзу визнавалося, що длязабезпечення самофінансування виробництва, тобто розширеного відтворення зарахунок власних коштів, рівень рентабельності галузі повинен бути 35—40%, але жрівень інфляції у ті часи був значно нижчим, ніж тепер. По-третє, якзазначалося вище, однією з умов розширеного відтворення сільськогосподарськоговиробництва є відтворення сільськогосподарських земель та їх родючості, що всвою чергу вимагає включення землі до складу капіталу та в процес відтворення.Але, як свідчить досвід розвинутих країн світу, наприклад США,питома вага землі складає 75—85% у структурі капіталуфермерських господарств. Отже, можна стверджувати, що розрахунок норми прибуткуна авансований капітал з урахуванням землі призведе до зменшення цьогопоказника у п'ять—шість разів від рівня рентабельності, який відображає тількивартість спожитих активів. По-четверте, оскільки, з одного боку, Україна покищо не може забезпечити стабільність на зерновому ринку, який є основою всьогоаграрного ринку та виробництва, а на інших сегментах аграрного ринку ситуаціяще стихійніша, з іншого — сільськогосподарські виробники внаслідок специфічнихособливостей галузі не можуть займатися виробництвом лише зернових культур(необхідно дотримувати сівозмін, забезпечувати відтворення родючості ґрунтівшляхом внесення органічних добрив, дбати про рівномірне надходження коштівпротягом року, що знову-таки пов'язано з диверсифікацією виробництва та ін.), —то держава, підтримуючи стабільність зернового ринку, фактично підтримуєстабільність усього сільськогосподарського виробництва.
Тобто рівеньрентабельності зернового виробництва, який би забезпечував стабільність доходівсільськогосподарських товаровиробників і який необхідно прийняти як базу длярегулювання, повинен бути не нижче 50%.
Знаючи базисні індекси середніх цін продажу зерна по роках,середню ціну продажу зерна у 2003 році та рівень рентабельності галузі пороках, можна обчислити розрахункову ціну 1 т зерна, яка б забезпечувала різнірівні рентабельності зернового виробництва (табл. 1).Таблиця 1Динаміка фактичних розрахунків цін назерно в УкраїніПоказники 1998р. 1999р. 2000р. 2001р. 2002р Фактична середня ціна, грн../т 157,02 205,70 458,09 383,42 313,64 Рівень рентабельності галузі,% 1,9 12,0 64,8 43,3 19,3
Розрахункова ціна (грн../т), яка б забезпечила рентабельность:
50% 231,14 275,49 416,95 401,35 394,35 40 % 215,73 257,12 389,15 374,59 368,06 25 % 192,61 229,58 347,46 334,46 328,62
Розрахункова ціна, яка бзабезпечила рентабельність 50%, у таблиці 1 обчислена діленням фактичної цінина коефіцієнт, обчислений додаванням показника рентабельності, вираженогодесятинним дробом, до одиниці та множенням одержаного результату на 1,5, щовідповідає рентабельності 50%. Аналогічно обчислено й інші значеннярозрахункових цін.
Як видно з даних таблиці,у більшості випадків розрахункова ціна вище фактичної. Це пояснюється тим, щофактична рентабельність у відповідному році була нижче нормативної, для якоїобчислено розрахункову ціну. Фактичні ціни мають значно вищий рівень коливань,ніж розрахункові. Коефіцієнт варіації розрахункових цін для рівнярентабельності 50% становить у досліджуваному періоді 0,241, а фактичнихсередніх цін — 0,425. Отже, можна стверджувати, що регулювання рівня доходівсільськогосподарських товаровиробників через рівень цін сприятиме їхстабілізації.
Але визначити рівеньстабілізуючих цін на зерно — це лише перший і один із найлегших кроків на шляхурегулювання зернового ринку. Складнішим є питання про розміри втручання державиз метою стабілізації цього сегмента аграрного ринку, зокрема визначення такількісна оцінка факторів, які впливають на зміну цін на зерновому ринку.
Як неодноразовозазначалося, обсяги пропозиції зерна на зерновому ринку України визначаютьсяперш за все обсягами внутрішнього його виробництва. Виходячи з цього, булопроведено кореляційний аналіз залежності рівня цін на зерно від обсягів валовихзборів за 1998—2003 роки. У результаті математичної обробки даних установленотаку залежність:
У = 426,91 — 2,93х,
де У — середня цінапродажу зерна, грн./т; х — валовий збір зернових у цілому по Україні, млн.т.
Коефіцієнт кореляції дляданої моделі дорівнює 0,165, коефіцієнт детермінації — 0,027. Тобто зв'язок міжобсягами виробництва зерна та середньою ціною його продажу дуже слабкий. Цезначною мірою пояснюється тим, що, з одного боку, рівень товарності зерновоговиробництва коливається навколо позначки 50%, з іншого, зерно є продуктомтривалого зберігання, і можуть створюватися значні перехідні запаси в кінціроку. Тому досить логічним є припущення, що середні ціни реалізації зерна вбільшій мірі залежать саме від обсягів продажу. Кореляційний аналіз цієїзалежності дозволив установити такі параметри функції:
У = 617,38 — 19,87 х,
де У — середня цінапродажу зерна, грн./т; х — обсяг проданого зерна в цілому по Україні, млн.т.
Коефіцієнт кореляції дляданої моделі дорівнює 0,592, коефіцієнт детермінації — 0,291. Ці даніпідтверджують припущення про те, що обсяги продажу зерна більшою міроювпливають на формування середньої ціни на зерно, ніж обсяги валовоговиробництва, хоч тіснота цього зв'язку може бути визнана як середня, чогозамало для розробки пропозицій щодо впливу держави на зерновий ринок. З наведеноїфункції маємо підтвердження закономірності про зниження рівня цін у мірузбільшення обсягів продажу зерна.
Не викликає сумнівів тойфакт, що загальна тенденція до підвищення цін на зерно склалася в Україні першза все внаслідок інфляції. Тому нашим наступним кроком став аналіз комплексноговпливу на зміну цін — обсягів продажу зерна та індексу споживчих цін в Україні.У результаті математичної обробки статистичних даних установлено такузалежність:
У = — 69,08 + 366,54 х, — 15,70 х2,
де У — середня цінапродажу зерна, грн./т; х, — базисний індекс споживчих цін (1997 = 1); х2— обсяг продажу зерна в цілому по Україні, млн. т.
Коефіцієнт кореляції дляданої функції становив 0,983, коефіцієнт детермінації — 3,965. Тобто включені вмодель фактори на 96,5% визначають динаміку цін на зерно на внутрішньому ринкуУкраїни. Абсолютні значення коефіцієнтів регресії свідчать про те, щозбільшення індексу споживчих цін на одиницю супроводжується зростанням цін назерно на 366,54 грн., а підвищення обсягів продажу зерна на І млн. т, навпаки,веде до зниження ціни реалізації на 15,70 грн. Ураховуючи дуже тісний зв'язокміж розглянутими факторами та результативним показником, можна скористатисяцією математичною функцією для визначення оптимальних обсягів продажу зерна навнутрішньому ринку України з метою забезпечення стабільного рівня цін на зерно,а відповідно і стабільного рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників(табл. 2).
Розрахунковий обсягпродажу зерна, який би забезпечив стабільність доходів сільськогосподарськихтоваровиробників, обчислено з урахуванням залежності рівня цін від обсягівпродажу та базисного індексу інфляції, а також розрахункової ціни (табл. 1),яка б забезпечила рентабельність зернового виробництва на відповідному рівні.Наприклад, базисний індекс інфляції в 2002 році порівняно з 1997 роком становив1,898, а розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, — 394,35 грн.за 1 т зерна. Підставивши ці дані в останнє рівняння, одержимо такий вираз:
394,35 = — 69,08 +366,54x1,898 — 15,70 х2,
де х2 — обсягпродажу зерна, млн. т.
Розрахунковий обсягпродажу має становити 14,8 млн. т. Аналогічнообчислено розрахункові обсяги продажу зерна для інших років і рівніврентабельності.
За даними таблиці 2, у1998—2000 роках розрахункові обсяги продажу зерна, які з забезпечувалистабільні доходи сільськогосподарських товаровиробників, зростали, що свідчитьперш за все про формування ринку зерна в Україні, а в останні три роки цейпоказник стабілізувався. Але якщо для забезпечення рентабельності на рівні 25%в останні три роки треба було продавати на внутрішньому ринку 18,9-19,2 млн.т зерна, то для підтримки рентабельності на рівні 50% —відповідно 14,6—14,9 млн. т (ціцифри досить близькі до середніх обсягів проданого зерна на позабіржовому ринкуУкраїни в останні роки — 13,96 млн. т за останнішість років).Таблиця 2
Фактичний і розрахункові обсяги продажу зернав Україні, які б забезпечили стабільний обсяг доходів сільськогосподарськихтоваровиробниківРік Фактичний обсяг продажу зерна, млн.т Розрахунковий обсяг продажу зерна, млн.т, який би забезпечив рентабельність зернового виробництва
Перевищення “+”, нестача “-”
Фактичного обсягу над розрахунковим при рентабельності 50% 40% 25% 50% 40% 25% 1998 14,5 8,9 9,9 11,3 + 5,6 + 4,6 + 3,2 1999 13,7 11,4 12,6 14,4 + 2,3 + 1,1 — 0,7 2000 10,7 11,1 12,8 15,5 — 0,4 — 2,1 — 4,8 2001 17,0 14,6 16,3 18,9 + 2,4 + 0,7 — 1,9 2001 19,0 14,8 16,5 19,0 + 4,2 + 2,5 0,0 2003 8,3 14,9 16,6 19,2 — 6,6 — 8,3 — 10,9
Цікаві висновки можназробити стосовно обсягів втручання держави в зерновий ринок з метою підтримкистабільних цін на зерно та стабільних доходів товаровиробників. Якби державапідтримувала ціну, яка б забезпечила рентабельність галузі на рівні 50%, тодоводилося б періодично викуповувати зерно з ринку, а потім його продавати.Причому, якщо взяти до уваги наявність чотирирічної циклічності в динаміцівалового виробництва зернових в Україні, то досить логічним буде припущення, щоза чотири роки кількість викупленого зерна має приблизно дорівнювати кількостіпроданого зерна з інтервенційних фондів. Така умова практично повністювиконується саме для ціни, яка забезпечує рентабельність 50%. Складністьреалізації цього варіанта стабілізації зернового ринку полягає в тому, що у2001 та 2002 роках треба було б знайти кошти для викупу з ринку 6,6 млн. тзерна. Але, по-перше, стабілізація ціни та доходів у2001 році сприяла б стабілізації виробництва у наступні роки, по-друге, продажусього цього зерна у 2003 році за вищими цінами дозволив би практично в повномуобсязі повернути витрачені кошти з урахуванням витрат на зберігання.
Здавалося б, значно легшеможна було розв'язати проблему стабілізації цін на зерно на рівні 25%рентабельності. Але, як свідчать дані таблиці 2, для цього треба було б востанні п'ять років додатково продати на внутрішньому ринку понад 17 млн.т зерна з інтервенційного фонду, створення якого лишеобговорюється. Тобто така задача взагалі не могла бути виконана.
Отже, прийнятнішим єваріант стабілізації цін на зерно на рівні 50% рентабельності. За умовреалізації цього варіанта у 2001—2003 роках сільськогосподарськітоваровиробники додатково одержали б 1149,4 млн. грн. виручки.
Проведені нами дослідження дозволяють зробити таківисновки. Для стабілізації зернового ринку та зернового виробництва в Українінеобхідно здійснювати інтервенційні операції. Механізм інтервенційних операційна зерновому ринку базується на Законі України «Про зерно та ринок зерна вУкраїні» та постанові Кабінету Міністрів «Про додаткові заходи ізздійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном». Обсяги такихінтервенцій в останні роки повинні були б коливатися від 5,6 млн.т закупівлі у 1998 році до 6,6 млн. т продажу у 2003-му. Чергування надлишку та нестачі пропозиції зерна навнутрішньому ринку дозволяє вести мову про створення певного інтервенційногофонду, який зможе майже повністю функціонувати за принципами самоокупності. Якорієнтир державного регулювання доцільніше використовувати розрахункову ціну,яка б забезпечувала рентабельність галузі на рівні 50%.
VІ.Проектування виробництва зерна і його ефективності.
4.1. Проектування сівозмін, посівних площокремих зернових культур.
Економічною основою сівозмін є науково обґрунтованаструктура посівних площ, яку розробляють відповідно до спеціалізації таконцентрації виробництва сільськогосподарської продукції з урахуваннямприродних умов і біологічних особливостей культур. Проектуючи планові завданняі структуру посівних площ для господарства, необхідно враховувати можливістьзабезпечення правильного чергування культур і пару. Оскільки ключовою проблемоюв сільському господарстві і надалі залишається виробництво зерна, в структуріпосівних площ переважають зернові культури.
При розробці проекту сівозміни треба підібрати найбільшцінні культури в межах кожної групи і визначити оптимальне співвідношення міжними. Для оцінки культур використовують дані про фактичну врожайність їх уданому господарстві. Найістотнішим при встановленні структури посівних площ всівозміні є відповідність її науковим вимогам правильного чергування культур,оскільки порушення цієї вимоги призводить до зменшення їх врожайності тавалових зборів продукцій. Так, якщо питома вага озимої пшениці в сівозміні буденадмірною, доведеться частково вирощувати її повторно, внаслідок чого поширюватиметьсяврожайність така хвороба, як коренева гниль, і помітно знижуватиметьсяврожайність пшениці. При запровадженні сівозміни, складеної на основіправильної структури посівних площ, забезпечується рівномірніше використанняпротягом року робочої сили, механізмів тощо. Запровадження сівозміни підвищуєефективність усіх агрозаходів (удобрення, застосування засобів механізації,знищення бур’янів, шкідників і хвороб тощо). Все це свідчить про те, щоорганізаційне значення сівозмін не менше, ніж агротехнічне. [14;95].
Проектування сівозмін – надзвичайно складна і відповідальнасправа, від якої залежить рентабельність всіх галузей сільськогосподарськоговиробництва. Розпочинати її слід після визначення загального напрямугосподарства, його спеціалізації.
Кількість сівозмін залежить і від розмірів земельних площгосподарства: чим вона більша, тим більшою може бути і кількість сівозмін. Наоснові структури посівних площ для кожної сівозміни розробляють схемучергування культур. Перед цим визначають кількість полів у сівозміні, яка маєбути такою, щоб зручно було вирощувати всі культури.
Останнім часом науково обґрунтовано впровадження сівозмін зневеликою кількістю полів. Це забезпечує оптимальну концентрацію культур іпідвищує ефективність використання техніки. Після вирішення питання прокількість полів починають розробляти схеми чергування культур у сівозміні. Наоснові принципів побудови сівозмін насамперед розміщують найбільш цінні,основні та вимогливі до попередників культури.
Запровадження сівозмін – перенесення розробленого проектусівозміни на територію землекористування господарства. Встановлюються межісівозміни і окремих її полів. Щодо конфігурації полів, то краще, щоб вонинагадували прямокутник, довша сторона якого розміщувалася д упоперек схилу абопо горизонталях [14; 95].
У перший рік освоєння сівозміни, розміщуючи культури пополях, насамперед враховують культури, які на даний час вже посіяні(багаторічні трави і озимі). Цього ж року треба передбачити вирощуванняпопередників для озимих та інших основних культур, що сприятиме швидкомуосвоєнню сівозміни. В перший рік переходу допускається деяке відхилення відзапланованої структури посівів. Так, якщо в минулому році не висівалибагаторічні трави, то замість них сіють однорічні, замість озимих – ярізернові. На другий рік необхідно додержуватися запланованої структури посівнихплощ, згрупувати культури по полях і по можливості розмістити їх післяпередбачених попередників. Якщо в перший рік переходу відхилення відзапроектованої сівозміни були незначні і культури згрупували по полях, тодругий рік може бути роком освоєння сівозміни. В інших випадках сівозміниосвоюють за три роки. ( див. табл. 23)
Таблиця23 [2] Структурапосівних площ в освоєній та запроектованій сівозмінах в ТОВ “Великоглибочецьке”в 2004 р.Культури Освоєна сівозміна Запроектована сівозміна Схема сівозміни />
Номер
поля Культура /> га % га % /> Зернові 414 59 400 56,9
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Конюшина на один укіс, викоовес.
Озима пшениця
Цукрові буряки, кормові буряки
Кукурудза на з/м і силос
Озима пшениця
Горох, гречка
Озима пшениця
Цукрові буряки
Ячмінь з підсівом конюшини, овес
озима пшениця
жито
гречка
ячмінь
горох
просо
овес
300
17
30
40
10
10
5
42,7
2,4
4,2
5,6
1,4
1,4
0,7
320
10
25
30
10
-
5
46,5
1,4
3,5
4,2
1,4
-
0,7
Технічні 100 14,2 110 15,6
цукрові буряки 100 14,2 110 15,6
Кормові 188 26,7 192 27,3
кукурудза на з/м
кукурудза на силос
кормові буряки
однорічні трави
багаторічні трави на один укіс
60
40
69
-
19
8,5
5,6
9,8
-
2,7
62
32
50
20
28
8,8
4,5
7,1
2,8
3,9
Проект введення сівозмінобговорюється на нараді ТОВ “Великоглибочецьке”, на зборах уповноваженихгосподарства і після внесення необхідних змін, направляють для затвердження увищестоячі сільськогосподарські організації. Після затвердження проектуздійснюють внутрішньогосподарські заходи щодо землевпорядкування, визначаютьмежі сівозмін, полів. Прийнята сівозміна оформляється відповідними документами.Виходячи із сучасного стану зернового виробництва у Товаристві з обмеженоювідповідальністю “Великоглибочецьке” розроблено проект розвитку галузі наперспективу (табл. 24).
Таблиця 24 Проектні посівні площі зернових культур в ТОВ“Великоглибочецьке” на 2004 – 2010 рр. (га)Культури 2004р. 2005р. 2006р. 2007р. 2008р. 2009р. 2010р. Озима пшениця 300 320 320 325 325 325 325 Жито 17 10 10 10 10 10 15 Гречка 30 10 10 10 10 10 20 Ячмінь 40 30 25 25 20 20 20 Горох 10 19 14 14 19 19 19 Овес 7 5 5 5 5 5 5 Боби 5 10 10 10 14 14 14 Вика 5 10 10 10 10 10 10 Всього зернових 414 414 414 414 420 420 420
Як видно із таблиці посівні площі зернових культурпланується довести до 428 га, зокрема площі озимої пшениці, як основноїкультури, яка дає найбільші урожаї, планується збільшити на 20-25 га, щостановитиме 320-325 га, посівні площі гороху, як джерело білка для тваринництвапланується збільшити на 9 га, що становитиме 19 га.
В Товаристві з обмеженоювідповідальністю “Великоглибочецьке” також на перспективу планують збільшитипосівні площі під зернобобові культури, оскільки, як вже зазначалося, саме цікультури є основним джерелом кормового білка.
4.2. Проектування врожайності зерновихкультур.
Урожайність зерновихкультур є одним з головних показників ефективності землеробства. Вонахарактеризується виходом продукції певної культури з одиниці площі посіву,залежить від багатьох факторів інтенсивного ведення землеробства і в першучергу від наявності світла, тепла, повітря, води та поживних речовин. Великезначення мають також якість і строки обробітку грунту, меліорація, хімізаціяземель, система насінництва і сівозміни, впровадження у виробництвовисоковрожайних сортів і гібридів та досягнень науки і передового досвідувирощування сільськогосподарських культур тощо.
Розглянемо методикупланування урожайності, яка найбільш повно охоплює дію основних факторів нарозмір майбутнього врожаю кожної культури, на основі енергетичної оцінкиінтенсифікації АПК.
Найважливішу роль удосягненні максимального урожаю відіграє ефективне використання сонячноїенергії (світла), оскільки 90-95 % біомаси становлять органічні речовини, якіутворюються в процесі фотосинтезу. При цьому фотосинтетична активна радіація(ФАР) досягає близько 45-50 % загальної енергії, яка бере участь у процесіфотосинтезу. Середньорічне надходження ФАР характеризується і визначається заформулою.
Величину гранично можливогоурожаю конкретної культури за використанням ФАР можна розрахувати за формулою:
Уб =, де
Уб – потенційнийбіологічний урожай сухої маси, ц/га;
ОФАР –надходження ФАР за вегетаційний період, М Дж/га;
КФАР –коефіцієнт використання ФАР, %;
д – калорійність 1 ц урожаюорганічної речовини, яка дорівнює 4 х 105 ККал. [20;230].
Підраховано, що кожнийцентнер сухої органічної речовини вбирає 400 тис. ККал енергії або це становитьв перерахунку на мегаджоулі – 1676.
Планування виробництвазерна повинно здійснюватись у перспективних, поточних і оперативних планахгосподарства. Воно передбачає насамперед продаж зерна державі за видами наоснові заключених контрактів, а також на внутрішньогосподарські потребинасінного і фуражного фондів з урахуванням страхових запасів, допомоги людямпохилого віку і тимчасово непрацездатним; натуральні оплати робітникам, продаж наринку тощо. Розрахунки валового виробництва виконують для кожного виду зернаокремо, а потім в цілому по галузі.
Маючи валове виробництвозерна з усіх його видів і розрахункову планову урожайність визначають розмірпосівної площі по кожній зерновій культурі. Розрахункову планову урожайністьвизначають як середньоарифметичну фактичну урожайність по певній культурі заостанні 5 р. з урахуванням досягнень с/г науки та передової виробничоїпрактики.
Значне місце у валовомувиробництві зерна та інших культур займають інтенсивні технології, яківпроваджені в Україні. На площах зернових культур за інтенсивною технологієюурожайність, як правило, на 5-6 ц/га вища ніж за звичайною технологією. Проте,за даними Міністерства економіки України увага до інтенсивних технологійзнижується. Цей висновок можна зробити за таких даних. Якщо в 1991р. процентпосівних площ зернових за інтенсивною технологією до всіх посівних площстановив 46 %, то в 1994р. – 41 %, а в 1996р. – 30 %. Відповідно знизивсяпроцент валового виробництва зерна – 53 %, 48 % і 36 %.
Отже, в організаціївиробництва зерна особливу увагу необхідно звертати на широке застосування інтенсивнихтехнологій.
Спроектуємо врожайністьзернових культур в ТОВ “Великоглибочецьке” на найближчі 5 років (таблиця 25)
Таблиця 25
Проектна врожайність зернових культур в ТОВ“Великоглибочецьке” Культури 2004р. 2005р. 2006р. 2007р. 2008р. 2009р. 2010р. Озима пшениця 32,7 35,9 38,2 40 40 40 40 Жито 22,3 23,2 24 25 25 25 25 Гречка 9,5 9,5 9,5 10 10 12 12,5 Ячмінь 31 31 31 31 31,9 32,6 32,8 Горох 24,5 25 25 26 26 26 26 Овес 24,2 24,2 24,2 24,2 25 25 25 Боби 13,8 13,8 13,9 13,9 14 14 14,5 Вика 38 38 38 39 39 39 39 Всього зернових 29,8 30,1 32,3 34,2 36 37,1 38,2
Із таблиці видно, щоврожайність зернових планується збільшити в 2010 році на 8,7 ц/га, в тому числіозимої пшениці на 7,3 ц/га, жита на 2,7 ц/га; гречки на 3 ц/га; ячменю на 2ц/га; гороху – на 2 ц/га.
Підвищення врожайності всіхзернових культур – це першочергове завдання адміністрації господарства. На2004-2010 рр., зокрема до 2010 року врожайність озимої пшениці довести до 40ц/га; ячменю – 30-35 ц/га; гречки 10-12 ц/га.
Підвищення врожайностіозимої пшениці можна досягти за рахунок посіву по таких попередниках якбагаторічні трави і однорічні трави і гороху. Це дасть прибавку 4-5 ц/га;
- внесеннямінеральних добрив в діючій речовині NPK під оранку, при посіві у рядки, підживлення в межах NPK 100-110 ц/га. Це дасть прибавкуврожайності на 5,5-6,5 ц/га;
- впровадженнянових високопродуктивних сортів. Прибавка 3-4 ц/га;
- збиранняозимої пшениці в стислі агротехнічні строки в межах не більше 10-ти робочихднів. Це дасть господарську прибавку урожайності – на 4-5 ц/га.
Попередником ячменю повиннібути цукрові буряки, під які вносився гній і мінеральні добрива. Це забезпечитьвисоку врожайність даної культури.
4.3. Очікувана ефективність зернових культурпри впровадженні проектних розробок у виробництві.
Після впровадження увиробництво проектних розробок у даному господарстві на майбутнє плануютьсяперш за все збільшити посівні площі озимої пшениці, як основної культури, якадає найбільші урожаї, до 25 га. Також за рахунок зменшення посівних площ такихкультур як ячмінь, жито, овес, збільшити посівні площі гороху, як джерела білкадля тваринництва.
Всі ці заходи приведуть дотого що дане господарство від своєї діяльності буде отримувати більші прибуткиі зернова галузь буде більш рентабельною.
Також більшого економічногоефекту господарство досягне від впровадження таких заходів як: впровадженнякомплексної механізації у виробництво; підвищення врожайностісільськогосподарських культур; поліпшення організації праці; закріпленняокремих культур за конкретними працівниками; підвищення інтенсивності праці –за рахунок зменшення простоїв; зміцнення трудової дисципліни; науковообґрунтоване нормування праці; підвищення матеріальної зацікавленостіпрацівників; підвищення їх кваліфікації.
Згідно цих заходів наперспективу буде така собівартість зернового виробництва.
Таблиця 26. Проектна собівартість одного ц зернової продукції
в ТОВ “Великоглибочецьке” 2004р. 2005р. 2006р. 2007р. 2008р. 2009р. 2010р. Зернові всього 35 34,2 33,9 32,1 30,7 29,4 28,7
Собівартість продукції буде знижуватись за рахунок такихзаходів:
1) за рахунок підвищення продуктивностіпраці;
2) економно витрачатися грошові кошти тараціонально використовуватися матеріально-технічні ресурси (добрива, насіння,паливо);
3) використовуватись прогресивні технологіївиробництва зернової продукції;
4) підвищуватися рівень організації,нормування та оплати праці на всі с/г роботи, і зокрема тих, що стосуютьсязернового виробництва.
Y –
Х1 – посівна площа
Х2 – кількість опадів
Х3 – грунти (% гумосу)
Х4 – кількість внесених мінеральних добривРік Y
Х1
Х2
Х3
Х4 1996 33,1 625 570 3,45 88 1997 32,3 600 540 3,4 86 1998 30,4 585 580 3,5 85 1999 30,1 545 550 3,2 83 2000 29,8 414 574 3,22 80
Урожайність можна обрахувати по такій формулі:
у = -37,7 – 0,031х1 + 0,028х2 +0,159х3 + 1,212х4
збільшення кількості внесення мінеральних добрив на 1 істалих х1 – посівні площі, х2 – кількості опадів, х3– структурі грунтів – призводить до росту урожайності на 1,21 одиниці.
Коефіцієнт кореляційного зв’язку r між даними становить 1. Це є свідченням щільного (практичноідеального) зв’язку між вхідними даними.
4.4. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництвазерна. Заходи підвищення врожайності та здешевлення виробництва зерна.
Основою росту врожайності і стійкості зернового господарстває підвищення родючості ґрунтів, впровадження прогресивних систем обробіткуґрунту і внесення добрив, удосконалення структури посівів, освоєння сівозмін,впровадження прогресивних технологій вирощування зернових культур, поліпшеннянасінництва, високоефективне використання сільськогосподарської техніки,своєчасне проведення заходів захисту посівів від хвороб, шкідників та буряків.
Проаналізувавши теперішній стан виробництва зернових культурперш за все необхідно приділити більше уваги стабілізації зерновоговиробництва. Тут основним завданням має стати призупинення подальшого спадуобсягів виробництва зерна та здійснення сукупності організаційних,техніко-технологічних заходів по його подальшому прискореному розвитку. Лишепризупинивши спад виробництва можна почати активну структурну перебудовузернового господарства, нарощування обсягів виробництва зерна на основізміцнення і удосконалення його техніко-економічної бази та освоєннянайсучасніших технологій вирощування сільськогосподарських культур.
Основним напрямом дальшого розвитку зернового господарства єінтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількостіорганічних і мінеральних добрив з тим, щоб найповніше використати потенціальнупродуктивність сорту, вологи і тепла; розширення посівів високопродуктивнихсортів і гібридів, вирощування їх з урахуванням фізіологічних особливостей тадотриманням сортової агротехніки; ефективне поєднання агротехнічних,біологічних та хімічних методів; впровадження комплексної механізації іавтоматизації виробництва, яка передбачає використання системи машин з метоюзбільшення виробництва дешевої продукції з кожного гектара землі.
Одним із напрямів підвищення економічної ефективностівиробництва зерна є зниження собівартості продукції. Важливим факторомпідвищення врожайності і зниження собівартості зернових є підвищенняпродуктивності праці на основі комплексної механізації, автоматизаціївиробництва. Необхідно також у господарстві забезпечити ефективніше використаннямашинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дастьзмогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати наамортизацію та ремонти і в результаті здешевіти виробництво продукції.
Значні резерви зниження собівартості криються в суворомурежимі економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесівиробництва зернової продукції. Практика переконує, що в підприємствах, деконтролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втративрожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадковогоматеріалу, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.
Істотного підвищення врожайності і зниження собівартостіпродукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом ізапровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшеннянакладних витрат, а отже, зниження собівартості зерна. Важливу роль у такомузниженні відіграють і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікаціїкадрів, матеріальна зацікавленість працівників у результатах своєї праці,широке використання моральних стимулів.
Великий вплив на прискорення темпів зростання продуктивностіпраці має впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу,ефективне використання техніки, удосконалення організації виробництва.Першочергового значення набуває розвиток таких напрямків інтенсифікації як механізація,хімізація, підвищення рівнів агротехніки, широке використання гібридних сортів.
Основними напрямками підвищення продуктивності праціврожайність в ТОВ “Великоглибочецьке” є комплексна механізація, автоматизаціята електрифікація виробництва; впровадження нової, більш продуктивної техніки.Удосконалення системи машин дасть змогу не лише скоротити до мінімуму затратиручної праці, але й підвищити врожайність зернових культур та за рахунокполіпшення якості робіт і виконання їх в оптимальні строки.
Щоб правильно організувати будь-який виробничий процес,потрібно правильно “розставити” людей і засоби виробництва, узгодити роботи наокремих його операціях. Для забезпечення цього необхідно дотримуватись такихосновних принципів – пропорційності, узгодженості, рівномірності і потоковості.
Важливе значення для сільськогосподарського виробництва маєпідвищення інтенсивності праці, що дає змогу зекономити не тільки живу іуречевлену працю, але і час. В результаті збільшення обсягу продукціїполіпшується використання засобів виробництва. Таким чином, тими ж знаряддямипраці підвищується її продуктивність.
Великий вплив на зростання продуктивності праці маєпідвищення матеріальної зацікавленості. Оплата праці повинна базуватися нанауково- обґрунтованих нормах праці і встановлюватися за кінцеві її результати.
Приведення в дію резервів зростання продуктивності праці дастьможливість повніше і швидше підвищувати економічну ефективність виробництвазерна.
4.5. Використання нових сортів і гібридів у рослинництві.
Продовольча безпека нашоїкраїни ґрунтується на забезпеченні її необхідною кількістю найважливіших видівпродукції і, в першу чергу, зерна. Обмеженість ресурсного потенціалу, зокремаземельних і трудових ресурсів, економічна й екологічна ситуація, що склалася насучасному етапі в Україні, вимагають вирішення питання забезпечення постійнозростаючого попиту на зерно інтенсивним шляхом. Одним із таких шляхів євикористання високоякісного насіння, використання нових сортів і гібридів, рольяких полягає у збільшенні врожаїв, можливості одержання якісного зерна звисокими хлібопекарськими властивостями. Нині вітчизняне насінництво швидкорозвивається. Виводяться нові сорти і гібриди, які здатні конкурувати іззарубіжними і користуються попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньомуринках. Тому питання сучасного стану, перспектив розвитку ринку насіннязернових культур, можливостей збільшення обсягів виробництва високоякісногонасіннєвого матеріалу є актуальними.
В Україні насінництво єшироко розповсюдженим, перспективним напрямом розвитку АПК. Якість, обсягиодержуваного насіння, як і іншої сільськогосподарської продукції рослинногопоходження, залежать від природно-кліматичних умов, що склалися. Цей фактзумовлює регіональну зональність культур. Але враховуючи цю залежність, людинамає можливість поліпшити очікувані результати щодо насінництва, застосовуючиновітні технології вирощування та зберігання, доведення насіння до вимогстандартів.
Насіння є особливим видомсільськогосподарської продукції. З одного боку воно є частиною зерновогопідкомплексу галузі рослинництва, а з іншого — сортове насіння зернових культурє продуктом наукових розробок. Тобто насіння — це продуктсільськогосподарського виробництва та результат наукових досліджень.
Ринок насіння зернових культур як система економічнихвідносин, які складаються між виробниками сортового насіння та його покупцями,складається з таких основних субринків (рис. 1).
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Ринок насіння озимого ячменю />
Ринок насіння озимої пшениці />
Ринок насіння озимого жита
Ринок насіння тритикале /> /> /> /> /> />
Ринок насіння твердої озимої пшениці
Ринок насіння м’якої
озимої пшениці
Рис 1 Ринокнасіння озимих культур та його субринки
Виробництвом насіннязернових культур у всіх областях нашої країни займаються спеціальні науковіустанови (інститути, дослідні станції), дослідні господарства та інші. Найвищіврожаї одержують Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Херсонська області.
В Одеській областінайбільшим виробником елітного насіння є Селекційно-генетичний інститут —Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення Української академіїаграрних наук (далі СГІ).
СГІ разом із своїмидослідними господарствами виробляє та реалізує насіння зернових культур укілька разів більше, ніж такі області, як Вінницька, Волинська, Закарпатська,Запорізька та інші.
Найбільшу питому вагуобсягу виробництва насіння має озима пшениця як у загальному обсязі, так і вобсязі еліти (рис 2.)
При виробництві насіннязернових культур в Україні використовують великий набір сортів, кожний з якихвідрізняється ареалом розповсюдження, тобто найбільш оптимальною придатністю допевних природно-кліматичних умов.
Серед усієї кількостісортів озимої пшениці третина їх — селекції Селекційно-генетичного інституту(табл.1), що підкреслює важливість останнього як наукового центру з селекції танасінництва зернових культур всеукраїнського значення.
Сортовий склад насінняозимого ячменю за дослідні роки в середньому становив 20 сортів, з них 6 сортівСелекційно-генетичного інституту, 5 — Краснодарського НДІ ім. П.П.Лук'яненка(Росія), 3 — Миронівського інституту пшениці. Зазначену культуру вирощують лишев деяких областях нашої країни і обсяги її реалізації значно менші порівняно зозимою пшеницею.
Кількість сортів озимого жита за 3 роки становила всередньому 19, з них 6 сортів Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва, 4 —Інституту землеробства.
/>/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Озима пшениця />
Озимий ячмінь />
Озиме жито /> /> /> /> /> /> /> />
Тритикале /> /> /> />
Рис. 2 Структура виробництва насінняозимих зернових культур у 2002 році, %
В Україні насіння озимих зернових культур виробляють і реалізують щорічно. Обсягивиробництва у роки із сприятливими природно-кліматичними умовами можутьзадовольнити внутрішні потреби країни у посівному матеріалі й дають можливістьекспортувати його.
Таблиця 1Використання сортів озимої пшениці селекції Селекційно-генетичногоінституту
Показники Роки 2002 до 2000 2000 2001 2002 % +, - Загальна кількість сортів, за якими одержано насіння в даному році, шт. 76 89 86 113,2 10 З них сортів СГІ, шт. 28 29 33 117,9 5 Частка сортів СГІ в загальному переліку, % 36,8 32,6 38,4 Х 1,5 Реалізовано насіння еліти – всього, ц 342087,4 368916,8 359465,5 105,1 17378,1 З них насіння сортів селекції СГІ, ц. 189933,9 227755,0 226725,5 119,4 36791,6 Частка реалізації насіння сортів СГІ, % 55,5 61,7 63,1 Х 7,6
З групи насіння озимихзернових культур Україною експортується пшениця та ячмінь. Експорт озимоїм'якої пшениці за 2000-2003 роки зріс на 39,3 % (з 1922,2 т у 2000 році до2678,4 т у 2003-му). Щодо твердої пшениці, то у 2000 році її не експортували, ау 2002 році обсяги виробництва дозволили реалізувати її за кордон 135,9 т. Хочнаведені показники можуть здатися незначними, країна у 2002 році одержала зарахунок цих операцій 547,1 тис. дол. Щодо ячменю, то обсяги його експорту тежмають тенденцію до зростання — з 2,2 т у 2000 році до 27 т у 2002-му.
Стосовно імпорту насіннявказаних культур, то його обсяги по пшениці незначні, а по ячменю знижуються —з 496,1 т (141,9 тис. дол.) у 2000 році до 221 т (97,8 тис. дол.) у 2002 році.
Отже, у 2002 році намітилися позитивні зрушення векспортно-імпортних операціях по насінню озимих зернових культур.
Графічно тенденція обсягів експорту та імпорту насінняозимої м'якої пшениці представлена на рисунку 3./> />
Рис.3 Динаміка обсягів експорту таімпорту насіння озимої пшениці
Отже, незмінним і визначальним фактором, який визначаєрівень підвищення ефективності зернового сектора економіки є сорт. Саме сорт,що створюється, формується і використовується у сільськогосподарськомувиробництві дає змогу повною мірою реалізувати наявні біокліматичні можливостіна вирощуванні зернових культур.
Аналіз свідчить про те, що наявний кількісний і якіснийсклад сортових ресурсів спроможний забезпечити підвищення врожайності основнихзернових культур на 20-25 % та зменшити на 10-15 % недобір продукціїрослинництва через дію екстремальних факторів середовища.
Вирішального значення при виборі сортів набуває оцінкаїхньої резистентності проти найбільш поширених та небезпечних хвороб. Застійкістю проти борошнистої роси та септоріозу кандидат сільськогосподарськихнаук В.В.Вовкодав пропонує застосувати такі сорти пшениці: Миронівська 33,Порода, Струмок, Київська 7, Циганка.
Толерантність проти фузаріоду колоса проявили сорти –Фантазія, Одеська, Вікторія, Тра. Із сортів твердих пшениць проти твердої сажки– Харківська 32 та Корал Одеський. Найбільшою посухостійкістю характеризуєтьсяв Лісостепу і, зокрема, в господарстві “Поділля”, такі сорти: Миронівська 27,Веселка, Поліська 90. Їх використання збільшило б збір зернових у посушливіроки.
В останні роки, коли почастішали посухи та значно погіршалиумови перезимівлі зимою зернових, зросло значення ячменя як посухостійкоїрослини. Виходячи з цього важливо застосувати саме такі сорти, які в цих умовахдавали б максимальні врожаї. Сюди відносять нові сорти: Миронівській 86,Миронівський 82, Дружба, Галант.
Запровадження у господарстві нових сортів гороху дасть можливістьодержати понад 30 % приросту урожаю з доведенням його до 38,4 ц/га. Так,наприклад, сорти Орендатор, Інтенсивний 92, Рената потребують внесеннямінеральних добрив, а нові сорти Люменецький, Короткостебловий, Норд, Салара –відомі як такі, що не осипаються.
Оскільки Тернопільська область має всі можливості і умовидля вирощування кукурудзи, то особливої уваги вимагає впровадження нових сортівсаме цієї культури. За даними 1997-1999 рр. Потенціал урожайності гібридів унашій зоні перебував на рівні 140-150 ц/га. Такі можливості мають сорти Хельга,Валентина, Славутич.
Характерною ознакою найновіших сортів і гібридів усіхзернових культур є висока потенційна продуктивність. Сьогодні можнарозраховувати на їх реалізацію не більше як 30-40%. Ось чому в поточному році,мабуть, доцільніше буде ширше використовувати інтенсивні і напівінтенсивнісорти і гібриди, які більш стійкі до несприятливих факторів і за цих умовзабезпечують вищу врожайність.
Заслуговують на увагу на сорти, які занесено до Реєструвперше. Це сорти ярого ячменю Галатея, створений в Селекційногенетичномуінституті (м. Одеса) і рекомендований для вирощування в Лісостепу та наПоліссі;
Терен (Вінницька державна сільськогосподарська досліднастанція).
Також сорти вівса – Деснянський (Київськаселекційно-дослідна станція Інституту агроекології та біотехнології УНАН).
Впровадження нових районованих сортів є найбільш економічновигідним і швидко доступним заходом, спрямованим на підвищення урожайності йнарощування валових зборів зерна.
Своєчасно проведені сортооновлення і сортозаміназабезпечують підвищення урожайності на 10-15 відсотків.
Сорт є також основою виробництва високоякісного зерна.Найкращим районованими сортами м’якої пшениці, які слід використовувати в ТОВ“Великоглибочецьке” є такі сорти: Миронівська 29, Миронівська 64, Мирлебен,Миронівська 28, Миронівська31 – за якістю зерна належать до сильних пшениць,вміст білка сягає 14-16 %, клейковини 28-32 %, якість клейковини 45-75 од ІДК.Миронівська 61, Альбатрос одеський, Донецька 48, Коле мак 3, Одеська 161,Поліська 90 – зерно за якістю належить до цінних пшениць, вміст білка 13 %,клейковини 25 %, якість клейковини 45-85 од ІДК.
Найкращими сортами твердої озимої пшениці є Парус, АлийПарус, Дельфін, Коран одеський – вміст білка в них сягає 13,0-16,9 %, сироїклейковини 29,1-44,6 %, якість клейковини 75,5 – 102,5 од ІДК.
Традиційний внутрішній ринок насіння окремих зерновихкультур в умовах сьогодення характеризується високим степенем зацікавленостіаграріїв у насіннєвому посівному матеріалі. Так, за даними СГІ, відсотокгосподарів, які віддають перевагу і бажають користуватися якісним посівнимматеріалом, за останні роки збільшується. Але на остаточне прийняття рішеннящодо закупівлі насіння негативно впливає незадовільний фінансовий станпідприємств. Тому, виходячи із ситуації, що склалася, пропонується ширшевикористовувати довгострокове кредитування (на 3-5 років) аграріїв на закупівлюнасіння. Це дасть можливість сільськогосподарським товаровиробникам купувативисокоякісний посівний матеріал і розраховуватися за нього частинами, нехвилюючись про можливість залишитися без коштів для закупівлі пального,електроенергії та інше ( в сучасних умовах ця ситуація є досить типовою як длянасіннєвих, так і для інших сільськогосподарських підприємств).
Крім того, нові сорти користуватимуться сталим попитом,розвиватиметься насінницька галузь, впроваджуватимуться досягнення НТП увиробництво. Таким чином, впровадження нових сортів, які за умов ринковихвідносин виступають не лише як досягнення селекційної роботи, а й як кінцевийпродукт, що визначає рівень виробництва рослинницької галузі, дасть змогуотримати високі врожаї зернових культур та підвищити економічну ефективністьвиробництва зерна.
Висновкиі пропозиції
Аналіз організації виробництва зерна по інтенсивнійтехнології дає можливість зробити висновки і внести пропозиції щодо організаційвиробництва, управління в Товаристві з обмеженою відповідальністю“Великоглибочецьке” .
1. Стан організацій виробництва зерновогогосподарства характеризується складом і розміром посівних площ, урожайністю іваловим збором продукції, економічною ефективністю виробництва. Позитивним вданому господарстві є те, що у зв’язку із скороченням посівних площ під с/гкультури, під зернові культури посівні площі різко не скорочуються. Найбільшупитому вагу займає озима пшениця, оскільки вона дає високі врожаї і тим самимзабезпечує високі валові збори зерна.
2. Собівартість виробництва зерна за останнійчас має тенденцію до підвищення. І якраз зниження собівартості є однією зосновних проблем для працівників господарства.
3. Відсутність належної уваги до виробництвазерна, низька продуктивність праці в свою чергу впливають на рентабельністьзернового господарства. Але незважаючи на ці перестороги Товариство вже ж такиотримало у 2004 р. прибутки від зернового господарства. Вони становили 125 тис.грн. Тобто зернове господарство тут рентабельне.
4. Незалежно від спеціалізацій господарствазерновиробництву повинна приділятися першочергова увага, оскільки виробництво єосновою всіх інших галузей. За останні сім років спостерігається зниженняродючості ґрунтів, на дві третини скоротився машинно-тракторний парк, а з тієїтехніки, що залишилась майже 70 % її відпрацювало амортизаційні строки.
5. Спад виробництва с/г продукціїсупроводжується погіршенням фінансового стану господарства. Від реалізаціїпродукції отримують майже самі збитки. Заборгованість по виплаті заробітноїплати складала 200 тис.грн. В усіх цих негативних явищах є суб’єктивні іоб’єктивні причини. А тому працівникам товариства перш за все потрібно:
1. Організовувати вирощування зерновихкультур з впровадженням інтенсивних технологій, які включають в себезастосування високопродуктивних сортів та гібридів, розміщення посівів понайкращих попередниках, належний обробіток ґрунту, раціональне використаннядобрив, захист полів від ерозій, а рослин – від бур’янів, шкідників і хвороб.
2. Використовувати наявні в господарствіможливості збільшення внесення органічних та мінеральних добрив під зерновікультури. Це призведе до підвищення врожайності озимої пшениці до 50 ц/га, ярихзернових до 45 ц/га.
3. Добре насіння – основа високих урожаїв.Необхідно організувати широке застосування високоврожайних сортів, насамперед,озимої пшениці. Це такі як “Щедра”, “Полісся”, “Іллічівка”. Це призведе допідвищення врожайності зерна на 2-3 ц/га.
4. Важливим аспектом виробництва (будь-якого)є налагодження дисципліни праці, необхідно правильно організувати оплату праці,при цьому робити різні стимули для працівників, заохочувати їх.
5. Прийняти всі міри щодо покращеннявикористання тракторів, автомашин та ґрунтообробної техніки, необхідноорганізувати виробництво так, щоб не було простоїв техніки, раціональновикористовувати пальне.
Від держави потрібно:
1). Поновити такий економічний важель як державний контрактна стратегічно важливі продукти – зерно, цукор, продукцію тваринництва.
2). Уряду України проводити фінансову підтримку господарствв проведенні весняно-польових і збиральних робіт. Вирішити питання подержавному регулюванні ринку зерна, цукру. Зменшити податковий тиск навиробників в сільськогосподарської продукції. Також в даний час длягосподарства дуже важливо придбати один зернозбиральний комбайн Е – 525 Н абоДон – 1500. він замінить ті комбайни, які є і цим самим строки збираннязернової продукції скоротяться до 15 днів.