Техногенна безпека при роботі з добривами в сільськогосподарському виробництві

Міністерство освіти і науки України
Чернігівськийдержавний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
Хіміко-біологічнийфакультет
Кафедраекології та техногенної безпеки
Дипломнаробота
Техногеннабезпека при роботі з добривами в сільськогосподарському виробництві
Спеціальність7.070801. Екологія та охорона навколишнього середовища
(заочнаформа навчання)
Виконав студент
Юрков Андрій Сергійович
Науковий керівник:
к.с-г.н., доц. кафедри екології та
техногенної безпеки
Мачульський Г.М.
Чернігів- 2008

Зміст
Вступ
1. Мінеральнідобрива та їх вплив на довкілля
1.1 Властивості мінеральних добрив
1.2 Азотні добрива
1.3 Фосфорні добрива
1.4 Калійні добрива
1.5 Мікродобрива
2. Органічнідобрива
2.1 Хімічний склад та умови зберігання
2.2 Використання соломи
2.3 Зелене добриво
3. Технологіяпідготовки і система машин для внесення органічних та мінеральних добрив
3.1 Агротехнічні вимоги до внесення органічних і мінеральнихдобрив
3.2 Умови та заходи безпеки при зберіганні добрив
3.3 Технологія механізованих робіт під час зберігання,транспортування і внесення органічних та мінеральних добрив
4. Використання добрив та охоронанавколишнього природного середовища
4.1 Заходи безпеки при роботі з добривами
4.2 Зв`язок між підвищенням концентрації важких металів угрунті з викорстаням мінеральних добрив
4.3 Забруднення оточуючого середовища компонентами мінерального живлення рослин
4.4 Причини забруднення сільськогосподарськоїпродукції компонентами органічних добрив та заходи забезпечення їїтехногенно-екологчної безпеки
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
Актуальність. Охорона навколишньогосередовища є одним із важливих завдань працівників сільського господарства.
Інтенсифікаціявиробництва, широке впровадження інтенсивних технологій вирощуваннясільськогосподарських культур, використання в підвищених нормах органічних імінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних засобів порушують природніумови і забруднюють навколишнє середовище. Наявність у мінеральних добривахрізних токсичних домішок, незадовільна їх якість, а також можливі порушеннятехнології використання можуть призвести до серйозних негативних наслідків.Тому збереження в чистоті навколишнього середовища набуває важливого державногозначення.
В Україністворено Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерноїбезпеки, на яке покладено функції комплексного керування природоохоронноюдіяльністю, контролю за використанням і охороною земель, вод, повітря,рослинного і тваринного світу, корисних копалин, проведення економічноїекспертизи, розміщення продуктивних сил і галузей народного господарства, пропагандиекологічних знань. Крім того, звертається увага на виховання у населеннявисокої відповідальності за збереження і примноження природних багатств,бережливе їх використання.
Серед хімічнихзасобів інтенсифікації землеробства, підвищення його продуктивності йефективності головними як по масштабах, так і за економічними результатами ємінеральні добрива. В даний час агрохімічна наука нараховує значну кількістьфундаментальних розробок, упровадження яких з урахуванням грунтово-кліматичнихумов і особливостей агротехніки створює необхідні передумови для підвищенняродючості ґрунтів і одержання високих стійких врожаїв належної якості призбереженні і поліпшенні навколишнього середовища.
Предметдослідження – мінеральні добрива.
Об`єктдослідження – заходи щодо мінімізації впливу на навколишнє середовище призастосуванні мінеральних добрив.
Метою нашоїроботи є дослідження техногенної безпеки при роботі з добривами усільськогосподарському виробництві.
Основнимизавданнями роботи є наступні:
1)   дати характеристикумінеральних добрив;
2)   розглянути особливостізастосування органічних добрив;
3)   проаналізувати технологіюпідготовки і систему машин для внесення органічних та мінеральних добрив;
4)   проаналізувати екологічнінаслідки щодо навантаження на природне середовище при використанні добрив.
Практичназначимість: поінформованість про наслідки нераціонального використаннямінеральних добрив та розробка нових технологічних схем внесення мінеральнихдобрив сприяє одержанню найбільш високих врожаїв. Тому дана тема доситьактуальна і потребує більш детального вивчення.
1. Мінеральні добрива та їх вплив на довкілля1.1 Властивості мінеральних добрив
Важливоюхарактеристикою добрив є вміст у них поживного елементу або діючої речовини, щовиражається у відсотках до загальної маси добрива. Чим більший вміст елемента,тим добриво краще, в ньому міститься менше баласту. Добрива з малим вмістомбаласту економічно вигідніші: їх дешевше перевозити (в розрахунку на одиницюелементів живлення), дешевше і легше вносити в грунт. Баласт нерідко негативновпливає на грунт. Отже, чим менший вміст баласту в добривах, тим вониагрономічно кращі. Однак зміна властивостей ґрунту внаслідок внесення добрив і,зокрема, його структури відбувається не лише під дією баласту, а й тієї йогочастини, яка використовується рослиною.
За характером діїдобрива є прямої та опосередкованої дії.
Прямої дії — цедобрива, з якими в ґрунт безпосередньо вносяться поживні елементи (мінеральнідобрива).
Опосередкованоїдії — збагачують ґрунт поживними елементами опосередковано, в тому числі черезпокращення його властивостей (органічні, бактеріальні добрива, вапно, гіпс) [1].
Залежно відносноїшвидкості вбирання рослинами катіонів і аніонів та впливу на реакцію ґрунтовогорозчину виділяють: а) фізіологічно кислі добрива — це сполуки, під часрозчинення яких із ґрунтового розчину швидше вбираються катіони, ніж аніони(аміачна селітра, аміачна вода, суперфосфат та ін.); б) лужні — аніонивбираються швидше від катіонів (натрієва і кальцієва селітри, фосфоритнеборошно, томасшлак); в) нейтральні — добрива, катіони і аніони яких рослинипоглинають з приблизно однаковою швидкістю (комплексні мінеральні добрива,сечовина, значна частина органічних).
За фізичнимстаном добрива є рідкі (аміачна вода, сеча, гноївка і ін.) та тверді (аміачната інші види селітр, суперфосфат, хлористий калій, пташиний послід).1.2 Азотні добрива
Азо́тнідо́брива — азотовмісні речовини, які вносять у ґрунт з метою підвищенняврожайності с.-г. культур. Важливим джерелом азотних речовин для рослин є гній,сеча тварин, торф, пташиний послід, зелене добриво, компости, відходи с. г. ім'ясо-рибної промисловості та ін. (див. Органічні добрива). Особливо великого значеннянабули мінеральні А. д. Вони містять азот в нітратній, аміачній,нітратно-аміачній і рідше в амідній формі.
Аміакати — це розчини різних азотних добрив (аміачної,кальцієвої селітр або сечовини) в аміаку. При цьому досягається збільшеннявмісту азоту до 35 % і більше. Проте аміакати сильно роз'їдають метали, томузберігають їх в особливих цистернах з алюмінію, нержавіючої сталі або ізспеціальними покриттями. Це утруднює транспортування їх і внесення в грунт.
В рідкому аміаку, аміачній воді і аміакатах міститься вільнийаміак, який може легко втрачатися, тому ці добрива треба вносити у вологийгрунт на глибину 10—12 см. Зменшення глибини загортання або поверхневе їхвнесення призводять до значних втрат азоту.
У нітратнихазотних добривах азот міститься у вигляді аніону азотної кислоти. До такихдобрив відносяться натрієва і кальцієва селітри. До амонійних азотних добривналежать хлористий амоній, сульфат амонію, аміачна вода, безводний аміак,аміакати, які містять азот у формі катіону амонію і аміаку. Основнимамонійно-нітратним азотним добривом є аміачна селітра, яка містить азот у формііонів амонію та нітрат-іонів. Амідні добрива містять азот в амідо- тааміносполуках. До них відносяться сечовина та ціанамід кальцію.
Аміачні добривакраще вбираються ґрунтом, через це вони більш придатні для завчасного внесення.Норми внесення А. д. залежать від ґрунтово-кліматич. умов, біологіч.особливостей культур і способу внесення добрив.
Як мінеральніазотні добрива застосовують такі речовини:
Нітрат калію KNO3(калійна селітра) являє собою безбарвну кристалічну речовину. На вологомуповітрі не мокріє і не злежується. Нітрат калію — дуже цінне мінеральнедобриво, в якому міститься два поживних для рослин елементи — азот і калій.Однак за агрохімічними вимогами вміст азоту в азотнокалійових добривах повиненбути більшим, ніж в KNO3. Тому нітрат калію застосовують переважно всуміші з амонійними солями [17].
Нітрат амонію NH4NO3(амонійна селітра) дуже багате на азот добриво. Але нітрат амонію має істотнийнедолік — на вологому повітрі він мокріє, а при висиханні утворює тверді куски.Цілком сухий нітрат амонію може вибухати. Тому його застосовують як добриво всуміші з сульфатом амонію. Така суміш на повітрі не мокріє; не злежується іявляє собою дуже цінне добриво, особливо під цукрові буряки, картоплю та іншікультури.
Нітрат кальціюCa(NO3)2 (кальцієва, або норвезька, селітра) — теж ціннеазотне добриво. Його виробляють у великих кількостях нейтралізацією нітратноїкислоти вапном. Цінність нітрату кальцію як добрива полягає також у тому, щоіони кальцію Ca2+ благотворно впливають на структуру ґрунту.
Нітрат натріюNaNO3 (чилійська селітра) являє собою єдину сіль нітратної кислоти,яка утворює потужні природні родовища (в Чилі). В багатьох країнах чилійськаселітра широко використовується як мінеральне добриво.
Сульфат амонію(NH4)2SO4 — одне з найстаріших азотних добрив.Його добувають у зеликих кількостях нейтралізацією сульфатної кислоти аміаком.Сульфат амонію не гігроскопічний і не злежується. Він значно підвищуєврожайність таких культур, як жито, пшениця, картопля і особливо чай і рис.
Хлорид амонію NH4Clодержують нейтралізацією хлоридної кислоти аміаком. Він теж не гігроскопічний іне злежується. Але на відміну від сульфату амонію його не вносять під такі культури,як цукрові буряки, табак тощо, оскільки іони хлору на ці культури впливаютьнегативно.
Рідкий аміак іаміачна вода є найбагатшими добривами за вмістом азоту. Рідкий аміак, як іаміачну воду, стали застосовувати як азотні добрива лише останнім часом, колибули розроблені методи внесення в ґрунт добрив у рідкому стані.1.3 Фосфорні добрива
Як фосфорні добрива застосовують різні сполуки — одно-, дво-і тризаміщені кальцієві солі ортофосфорної кислоти (Са(Н2РО4)2,СаНРО4 та Са3(РО4)2). Іззбільшенням ступеня заміщеності розчинність цих солей зменшується,зберігаючись, проте, в достатньо високих межах при дії на них кислихрозчинників. Тому особливості застосування різних фосфорних добрив багато вчому залежать від форми фосфату, розчинності його, а отже, і міри доступностірослинам фосфору. Наприклад, доступність фосфору суперфосфату, в якому вінміститься у формі Са(Н2РО4)2, значно вища, ніждоступність фосфору фосфоритного борошна— Са3(РО4)2.Проте на кислому фоні, де досить рухливі навіть важкорозчинні фосфати,фосфоритне борошно в середньому не менш ефективне, ніж суперфосфат [9].
Доступністьфосфору різних за ступенем розчинності фосфатів багато в чому залежить такожвід біологічних особливостей самих рослин.
З фосфорних добриву виноградарстві застосовують переважно суперфосфат, томасшлаки (фосфаткальцію) і фосфат магнію.
Суперфосфатмістить 8% водорозчинного фосфору. Він дещо підкислює грунт і тому ним не требаудобрювати кислі ґрунти. Якщо у ґрунті високий вміст кальцію, то фосфорсуперфосфату утворює погано розчинні у воді сполуки і як добриво втрачає своюпозитивну дію. Суперфосфат через це найкраще застосовувати на ґрунтах знейтральною реакцією ґрунтового розчину. Змішувати суперфосфат з добривами,що" містять кальцій, також не можна. Суперфосфат— добриво швидкої дії.Вносять його один раз навесні перед розпусканням бруньок.
Томасшлак містить5% цитратнорозчинного фосфору. Дія його повільніша за дію суперфосфату, бофосфор спочатку розчиняється у ґрунті сполуками, які виділяє коріння. Томуфосфат кальцію вносять восени під час обробітку ґрунту.
Крім фосфору,томасшлак містить кальцій (45—50%)- Ось чому це добриво особливо придатне накислих ґрунтах. До складу його входить також залізо і такі мікроелементи, якбор і марганець [21].
В разі удобренняфосфатом кальцію потреба у додатковому внесенні у грунт кальцію відпадає. Передвнесенням фосфат кальцію доцільно змішати з калійним добривом, бо сам він, якдуже дрібненький порошок, легко розвіюється.
Фосфат магніюмістить 8% здебільшого цитратнорозчинного фосфору. Крім того, у ньому є магній(7%), сульфат кальцію (43%) і мікроелементи.
Алкалізованийфосфат містить 11 % цитратнорозчинного фосфору та 40% вапняку. Дія цьогофосфату на грунт і спосіб його застосування такі ж, як і фосфату кальцію.
Фосфат кальцію іалкалізований фосфат з огляду на високий вміст у них кальцію не можна змішуватиз добривами, до складу яких входить азот.1.4 Калійні добрива
Калійні добрива —речовини, які використовують для живлення сільськогосподарських рослин,основним поживним елементом яких є калій.
Найважливішікалійні добрива — хлорид калію KCl і сульфат калію K2SO4,які одержують шляхом переробки мінералів — сильвініту KCl • NaCl, каїніту KCl •MgSO4 • 3H2O і карналіту KCl • MgCl2 • 6H2O.Як калійні добрива використовують також сиромолоті мінерали сильвініт і каїніт.
Як калійнідобрива використовують різні хімічні сполуки, які містять переважно хлорид абосульфат калію. Нерідко ці сполуки містять значну кількість баласту у виглядіNaCl, Na2SO4 та залишків сильних кислот. Це призводить дотого, що при внесенні цих добрив в кислі, не насичені основами ґрунти активнакислотність ґрунтів сильно зростає. Небажаним компонентом калійних добрив єхлор. Хлор негативно впливає на деякі рослини. Так, при високому вмісті вґрунті хлору знижується цукристість винограду і пригнічується розвиток його,погіршується якість тютюну. Чутливі до хлору льон, картопля, гречка, конюшина,ягідні рослини, коноплі і деякі інші культури. Щоб запобігти негативній дії нарослини хлору, калійні добрива, як правило, вносять у грунт восени під зяблевуоранку або рано навесні, до розмерзання ґрунту. В цьому разі в осінній івесняний періоди інтенсивного зволоження ґрунту хлор з нього вимиватиметься, оскількивін, як аніон, ґрунтовими колоїдами не вбирається. При внесенні калійних добривпід культури, які дуже страждають від наявності хлору, перевагу слід надаватисульфатам або тим добривам, в яких вміст хлору найменший. Останні доцільновикористовувати і для підживлення. Раціональний вибір добрива дає можливістьістотно підвищити урожайність і поліпшити якість продукції [16].
Калійні добривапідрозділяються на три групи:
1) Концентровані,що є продуктами заводської переробки калійних руд — хлористий калій,сірчанокислий калій, калійно-магнієвий концентрат, сульфат калію-магнію(калімагнезія);
2) Сирі калійнісолі, що представляють собою розмелені природні калійні руди — каїніт,сильвініт;
3) Калійні солі,одержувані шляхом змішання сирих калійних солей з концентрованими, звичайно зхлористим калієм — 30-ти і 40%-ные калійні солі.
Як калійнідобрива використовують також грубну золу і цементний пил.1.5 Мікродобрива
Мікродобрива — добрива, які містять мікроелементи і застосовуються у невеликих кількостях(борна кислота, бура, мідний і цинковий купороси тощо).
Мікродобривамістять мікроелементи, тобто ті елементи, які потрібні рослинам в малихкількостях (десятки грамів на гектар). До таких елементів належать бор,марганець, мідь, молібден, кобальт, цинк, залізо та ряд інших. Незважаючи на тещо рослини поглинають невеликі кількості цих елементів, вони нерідко терплятьвід їх нестачі. Крім того, потреби рослин в мікроелементах зростають привирощуванні високих урожаїв. Достатнє постачання рослин мікроелементамипотрібне і для одержання продукції з нормальним вмістом мікроелементів Привирощуванні високих урожаїв нерідко вміст мікроелементів в урожаї (зерні,коренеплодах тощо) недостатній. В результаті при харчуванні цими продуктами і використанніїх як корму людина і тварини не дістають потрібної їм кількості мікроелементів.В самих рослинах мікроелементи відіграють істотну роль в багатьох життєвоважливих процесах. Наприклад, при нестачі бору гине точка росту стебла,відмирають верхівкові бруньки, порушуються процеси запліднення. Нестачамарганцю призводить до порушення багатьох ферментативних процесів, міді — допорушення білкового обміну, молібдену — до погіршення азотного обміну тощо.Тепер як мікродобрива застосовують найрізноманітніші речовини.
Складній змішані добрива. Складними називають добрива, які містять кілька (2—3 ібільше) елементів живлення рослин. Нерідко їх, в свою чергу, поділяють на тригрупи: власне складні добрива, комбіновані (або комплексні) і змішані добрива.До складних належать добрива, в яких елементи сполучаються хімічним способом:калійна селітра — КNО3, амофос — NН4Н2РО4,діамофос — (NН4)2НРО4. Комбінованими називаютьдобрива, елементи яких сполучаються не тільки хімічним, а й фізичним способом(наприклад, сплавлю-вапням): амонізований суперфосфат (NН4Н2РО4+ СаSО4), який дістають насиченням простого суперфосфату аміаком.Важливими представниками цієї групи є нітрофоски, які містять азот, фосфор ікалій. Нітрофоски дістають сплавлюванням і дальшою обробкою суміші різнихкомпонентів (наприклад, сплавлюванням фосфориту, азотної кислоти, хлориду каліюта ін.). Змішаними добривами називають суміші деяких простих добрив. Ці сумішіготують як безпосередньо в господарствах, так і на хімічних підприємствах.Останній спосіб економічно вигідніший [4].
Характерноюособливістю змішаних добрив є те, що в них повністю зберігаються баластипростих добрив, які використовувались для виготовлення суміші. Виготовлятисуміші можна тільки з деяких добрив. Іноді при змішуванні добрив утворюютьсятоксичні для рослин сполуки (наприклад, СаС12) або знижуєтьсядоступність потрібного рослині елемента (наприклад, при змішуванні суперфосфатуз вапном рухливість фосфору значно зменшується), або погіршується фізичний стандобрив (наприклад, при змішуванні селітр утворюється несипка маса, яку важковносити в грунт). Тому при змішуванні враховують правила змішування. Складнідобрива класифікують також за їхнім складом на калійно-азотні (наприклад, КNО3),азотно-фосфорні (амофос, діамофос, амонізований суперфосфат) та ін. Крім того,є складні добрива, до яких входять як макро-, так і мікроелементи. Прикладомтаких добрив є марганізований суперфосфат, маргапізована аміачна селітра,молібденовий суперфосфат та ін.
Складнідобрива, порівняно з простими, мають ряд істотних переваг. Вони, як правило (завинятком змішаних), містять менше баласту, тому застосовувати їх економічновигідно. Крім того, зменшується можлива негативна дія на грунт і рослинивеликих кількостей баласту. Проте негативною властивістю складних добрив єсталість їх складу, яка обмежує можливості застосування їх, оскільки в процесіросту і розвитку рослин елементи живлення треба вносити в різнихспіввідношеннях. Усі складні добрива містять елементи живлення влегкозасвоюваній рослинами формі.
Цінниммісцевим складним добривом є зола. В ній містяться до 5—7 % Р2О5,до 10—13 % К2О, до 40 % і більше СаО, а також мікроелементи.
Сполукикалію в золі не містять хлору, а містять переважно К2СO3.Наявність в золі вуглекислого калію і значних кількостей кальцію зумовлюєзниження кислотності грунту. Вносять золу в кількості 8—10 ц/га, а примісцевому внесенні в борозни або лунки — 4—5, в підживленнях — 3—4 ц/га.
Останнімчасом застосовують різні висококопцеитровані рідкі складні і суспензовані добрива.Прикладом таких добрив є так зване РКД — 10— 34—0 (рідке концентроване добривоз вмістом N — 10 %, Р2О5 — 34 % і без калію).
2. Органічні добрива2.1 Хімічний склад та умови зберігання
Органічні добрива- це різні за складом і властивостями речовини рослинного і тваринногопоходження, які вносять у ґрунт для підвищення його родючості.
Застосуванняорганічних добрив поліпшує властивості ґрунту і має свої особливості:
1) внесенняорганічних добрив забезпечує рослини макро- і мікроелементами живлення;
2) ґрунтзбагачується органічними речовинами, ферментами, вітамінами та іншимибіологічно активними речовинами, які стимулюють розвиток рослин і ґрунтовоїмікрофлори;
3) з гноєм уґрунт вносяться корисні мікроорганізми та активується діяльність нітрифікуючихта азотфіксуючих бактерій тощо;
4) органічнідобрива істотно поліпшують властивості ґрунту — його структуру, фізичнівластивості, водний та повітряний режим та ін., наприклад, внесення 6 т/гасоломи в темно-каштановий ґрунт збільшує його водопроникність у перший рік44,8%, другий — 34,6% і третій — 22,89%, а 60 т/га напівперепрілого гною — 29,6; 25,6 і 16,2%;
5) під часрозкладання органічних речовин приґрунтовий шар повітря збагачуєтьсявуглекислим газом, що посилює ефективність фотосинтезу, так, після внесення40-60 т/га гною виділення СО2 ґрунтом зростає на 30-50% і більше;
6) внесенняорганічних добрив не створює загрози перенасичення ґрунту поживними речовинами,що є небезпечним для рослин, так як «віддають» їх поступово, протягомдосить тривалого часу;
7) більшістьорганічних добрив майже не змінює реакції ґрунтового розчину тощо.
Основну кількістьорганічних добрив в Україні становить гній. Використовують широко такожгноївку, сечу, пташиний послід, торф, компости тощо. Також істотними джереламиорганічної речовини можуть бути осади стічних вод, зелені сидеральні добрива,солома тощо [39].
Гній — це твердіта рідкі екскременти тварин.
Залежно відспособу утримання тварин одержують підстилковий і безпідстилковий, або рідкий,гної.
Якість гною таінших органічних і мінеральних добрив оцінюється перш за все кількістю в нихпоживних речовин, особливо основних — азоту, фосфору і калію. Вміст NPK в гноїзалежить від умов зволоження і зберігання, кліматичної зони одержання тощо.
Так, у сільськомугосподарстві України найпоширенішим є підстилковий гній великої рогатої худоби,якому належить 70% від всіх видів органічних добрив. Хімічний склад цього гноюв Україні в середньому становить: води — 65%, золи — 15% та N — 0,50%, P — 0,25% і K 0,60% на сиру масу.
Для порівняння,рідкий гній великої рогатої худоби містить до 92% води, 0,17% сухої речовини таN — 0,20%; P — 0,15%; K — 0,17% до сирої маси.
Значною міроюсклад підстилкового гною залежить від підстилки. Найкращий гній, зокремабагатий на азот, виготовляють під час використання в якості підстилки торфу,який краще від інших підстилок поглинає рідкі виділення тварин і аміачний азот.
Склад гною підчас зберігання істотно змінюється: зменшується кількість органічної речовинивнаслідок процесів мінералізації і одночасно проходить відносне збагаченнявільними елементами живлення. Проте одночасно відбувається втрата аміачногоазоту.
За ступенемрозкладання гній поділяють на свіжий, напівперепрілий, перепрілий і перегній.
Розрізняютьосновні три типи зберігання гною: щільне або холодне, нещільне або гаряче танещільно-щільне.
Найкращезберігати гній щільним, або холодним, способом, який передбачає під часукладання його в гноєсховища й одночасне ущільнення. За такого зберігання згною втрачається найменше речовин і в ньому найбільше залишається органічногокомпоненту та аміачного азоту. За холодного зберігання маса гною зменшуєтьсялише на 10-15% та за 3-4 місяці свіжий гній стає напівперепрілим (щепроглядається солома), а за 7-8 місяців – перепрілим [1].
Нещільнезакладання гною в гноєсховище складає основу гарячого способу зберігання цьогодобрива. Таке зберігання внаслідок діяльності аеробних мікроорганізмів, якірозкладають органічну речовину гною, він розігрівається до 50-60°С. Гарячийспосіб зберігання веде до великих втрат азоту та маси гною в цілому. За часрозкладання до перегною залишається біля 25% від початкової маси гною.Нещільний спосіб зберігання використовують за необхідності швидкого отриманнярозкладеного гною — за 1,5-2 місяці гній стає напівперепрілим, — або для йогошвидкого біотермічного знезараження.
За ефективністюзбереження речовин гною проміжне місце між двома описаними способами зберіганнязаймає нещільно-щільне зберігання, хоча за швидкістю розкладання непоступається гарячому зберіганню. За цим методом гній спочатку закладаютьнещільно, і коли він розігріється, — ущільнюють. Отже, цей спосіб об'єднує всобі переваги холодного (незначні втрати речовин) та гарячого (швидкерозкладання) способів зберігання гною.
Властивості гноюзалежать від виду тварини-продуцента. Так, особливо багатими на поживніречовини є гній коней та овець. Крім того, він характеризується невисокоювологістю і здатний швидко розкладатись мікроорганізмами, розігріваючись до60-70°С. Це дає можливість використовувати його для обігріву парників. Такийгній часто називають гарячим.
Гній великоїрогатої худоби, свиней тощо, який містить багато води, має нижчу аерацію і підчас розкладання розігрівається значно повільніше і до невисокої температури,називають холодним.
У районахдостатнього зволоження краще використовувати напівперепрілий гній, а в регіонахз дефіцитом вологи для весняного внесення — перепрілий. Вже в перший рік зтакого гною рослини будуть використовувати поживні речовини. Достатньоефективним є внесення в районах з достатньою кількістю опадів восени навітьсвіжого гною, за умови низької кількості в ньому насіння бур'янів.
Приорювати гнійнеобхідно відразу після розкидання. Щодобова затримка з приорюванням гною заясної сонячної погоди веде до зниження його ефективності на 20-30 %.2.2 Використання соломи
Солома — джерелопоживних елементів. Хімічний склад її коливається достатньо широко, залежно відґрунтових і погодних умов. У середньому в ній міститься 0,5% азоту, 0,25%фосфору,0,8% калію і 30—40% вуглецю, а також сірка, кальцій, магній, різнімікроелементи (бор, мідь, марганець, молібден, цинк, кобальт та ін.). Присередніх урожаях зернових (2—3 т/га)в ґрунт із соломою буде повернено 10—15 кгазоту,5—8 кг фосфору,18—24 кг калію, а також відповідну кількістьмікроелементів. Встановлено, що для нормального розкладу органічної речовини вґрунті відношення С:N повинно бути 20—30:1.
Систематичневикористання соломи в якості органічного добрива посилює життєдіяльністьмікрофлори ґрунту та інтенсивність її дихання. Це, в свою чергу, сприяєпокращенню поживного режиму ґрунту. Внесення в ґрунт соломи, матеріалу, якийбагатий на вуглець та бідний на азот із широким відношенням С:N, що дорівнює 80— 100, призводить до закріплення легкодоступного азоту в ґрунті внаслідокпосилення мікробіологічної діяльності та до зниження врожайності наступноїкультури.
Останнім часомзаслуговують на увагу рекомендації щодо комбінації та сумісного використання соломиі різних видів зеленого добрива. Підвищення продуктивності ланок сівозмінипідтверджує необхідність внесення соломи при вирощуванні сидератів. Внесеннясоломи разом із зеленим добривом сприяє активізації біологічних процесів уґрунті, покращує забезпечення рослин доступними формами азоту, створює кращіумови для формування урожаю [17].
В умовахінтенсифікації та спеціалізації землеробства доцільно використовувати соломуразом із сидеральними культурами, які вирощуються як проміжні післяжнивні ще йтому, що при цьому стає можливим впровадження технологічних рішень, якіперспективні для умов Полісся та Лісостепу України. Це пов’язано з тим, щостроки внесення соломи в ґрунт збігаються із сівбою післяжнивних проміжнихсидеральних культур. Тому азот, який необхідно вносити в ґрунт із соломою, можебути використаний як пряме удобрення цих культур із переходом його в складзеленої маси з високою удобрювальною цінністю. Багата маса проміжнихсидеральних культур, при використанні її разом із соломою, компенсує нестачуазоту в останній та робить поєднання цих видів органічних добриввисокоефективним.
За даними рядудослідників, сумісне використання соломи з іншими видами органічних добрив — зрідким гноєм, з торфом, із зеленими добривами — має велике значення у підвищенніродючості ґрунтів та врожайності сільськогосподарських культур. Зелена маса, атакож коренева система молодих рослин проміжних культур характеризуютьсявузьким співвідношенням вуглецю до азоту, що не перевищує 10:1 для надземноїмаси і 17 —20:1 — для коренів. При включенні до сівозміни, в якості зеленогодобрива, післяжнивні культури сприяють зниженню співвідношення вуглецю до азотув усій масі рослинних решток, які потрапляють до ґрунту. Тому важливим єзаорювання соломи разом із післяжнивною культурою[1].
Широковикористовується солома разом із зеленим добривом за кордоном. В Австрії насхилових землях в період збирання озимого ячменю та пшениці солому подрібнюютьі рівномірно розподіляють по полю. Ґрунт культивують і висівають післяжнивнуфацелію або гірчицю. Сидерати восени не заорюють, за зиму вони відмирають.Весною, за тиждень до сівби кукурудзи чи цукрових буряків, ґрунт обробляютьспеціальним культиватором. Кукурудзу сіють в рослинну мульчу звичайнимипневматичними сівалками, для боротьби з бур’янами застосовують гербіциди.2.3 Зелене добриво
Зелене добриво —невичерпне, постійно відновлювальне джерело органічної речовини. Кореневасистема багатьох сидератів може доставати із глибоких шарів ґрунту елементиживлення (фосфорну кислоту, кальцій, магній та ін.). Після заорювання зеленогодобрива та мінералізації ці елементи стають доступними для культурних рослин.
Значну рольвідіграють сидерати і в покращенні фізико хімічних властивостей ґрунту,підвищенні його біологічної активності. Зелене добриво допомагає боротися ізбур’янами та хворобами рослин, сприяє зниженню засоленості ґрунтів, їхокультуренню, захищає ґрунт від ерозії тощо.
Зелене добриво —важливе джерело гумусу й азоту в ґрунті. При заорюванні зеленої маси сидератівпри урожаї 35 —40 т/га в ґрунт потрапляє 150 —200 кг азоту, що рівноцінно 30—40 т гною. Коефіцієнт використання азоту зеленого добрива (перший рікдії)вдвічі більший, ніж гною. Аналіз літератури свідчить, що в останні роки взарубіжних країнах (ФРН, США, Болгарія, Польща, Нідерланди та ін.) сидерати,які вирощуються в проміжних посівах, все більше використовуються в якостіорганічних добрив [2].
На думкунімецьких вчених, сидерація — прийом багатоплановий (на цьому факті акцентуютьувагу, і вітчизняні дослідники), тому залежно від призначення зеленого добрива(рихлення підорного шару, оструктурення ґрунту, підвищення вмісту гумусу таазоту, елементів живлення, боротьба з бур’янами, хворобами та шкідниками)вумовах ФРН рекомендується використовувати тільки певні його форми, щобдосягнути однієї або декількох цілей. При цьому утвердилася думка, що зеленедобриво найбільш ефективне, перш за все, на важких ґрунтах та в спрощенійсівозміні.
В умовахпоширення дерново-підзолистих ґрунтів класичною сидеральною культурою тривалийчас був алкалоїдний люпин. Однак практика останніх років показала, що капустові(капустяні)культури на зелене добриво в ряді випадків мають переваги. Це першза все більш легке насінництво. При звичайних строках сівби капустові (капустяні)привнесенні 40 —60 кг азоту (кінець липня — початок серпня))до середини жовтняформують максимальний урожай — до 320 ц//га.
Для післяжнивногопосіву, незалежно від його призначення, придатні тільки рослини, якіхарактеризуються перш за все скоростиглістю, здатні рости при пониженихтемпературах повітря та ґрунту, при пониженій інтенсивності сонячної радіаціїта скороченому світловому дні, холодо та морозостійкі. За Філімоновим, найбільшскоростиглі та невимогливі до тепла рослини із родини капустових(капустяних), найкращі з них — яра та озима свиріпа, гірчиця біла, редькаолійна, ярий та озимий ріпак.
Беззаперечноюможна вважати думку вчених та виробничників про те, що вибір культури на зеленедобриво та економічна ефективність сидерації визначаються, головним чином,наявністю та вартістю посівного матеріалу, а також коефіцієнтом розмноженнянасіння. Запустові (капустяні)культури та однорічні трави в цьому плані стоятьпоза конкуренцією.
Як вказують деякідослідники, проміжні посіви дозволяють найповніше використовувати атмосферніопади, сонячну енергію (коефіцієнт використання зростає до 1,38)і за порівняноневеликих затрат праці та засобів отримувати високі врожаї зеленої маси інавіть зерна, причому із підвищеним амінокислотним складом. При вирощуванніпроміжних культур збагачується органічною речовиною ґрунт, покращуються йогоагрофізичні властивості. При поєднанні основних та проміжних культур сумарнийурожай з поля в будь якому випадку є в 1,5 рази більшим, ніж при вирощуванні наполі одного врожаю, а собівартість продукції знижується на 15 —25 %порівняно іззвичайними сівозмінами. Інтенсивне використання ріллі сприяє також більшраціональному використанню техніки протягом сільськогосподарського року,внаслідок чого різко зростає продуктивність праці [22].
В умовахспеціалізації та концентрації виробництва при нестачі гною та інших органічнихдобрив проміжні культури в деяких країнах стають одним із основних джерелорганічних добрив. Так, у ФРН за останні роки площа посівів проміжних культурподвоїлася. При цьому близько 30 %цих культур заорюють на зелене добриво.Відмічається, що при насиченні сівозміни проміжними культурами вони стаютьодним із джерел поповнення запасів органічної речовини в ґрунті. Так, гірчицябіла при збиранні її на корм залишає до 22 ц/га рослинних решток, а призаорюванні на добриво — до 140 ц//га. Крім того, сидерація сприяла збільшеннюкількості водоміцних агрегатів ґрунту під наступними культурами. Забур’яненістьпосівів і захворювання культур значно знизилися. Дослідження багатьох авторівпоказали, що включення проміжних культур до сівозміни дозволяє уникнутибагатьох хвороб та шкідників сільськогосподарських культур, які не завжди можналіквідувати тільки хімічними засобами. Заорювання зеленої маси проміжнихкультур здійснює оздоровчий вплив на ґрунт, підвищує його біологічнуактивність.
3. Технологія підготовки і система машин для внесенняорганічних та мінеральних добрив3.1 Агротехнічні вимоги до внесення органічних і мінеральнихдобрив
Коли добривавикористовуються на полях сівозміни за науково обґрунтованою системою причіткому виконанні всіх вимог у прийнятій сівозміні та високій агротехніці,створюються умови для підвищення родючості ґрунту і постійного зростанняврожайності.
Система удобренняв сівозміні — це багаторічний план, розрахований на ротацію сівозміни,використання органічних, мінеральних та інших добрив, у якому передбачаютьсянорми добрив, і способи внесення залежно від запланованої врожайності, біологічнихособливостей рослин і від чергування їх у сівозміні з урахуванням властивостейдобрив, ґрунтово-кліматичних та інших умов [1].
Система удобренняє складовою комплексу організаційно-господарських та агротехнічних заходів щодораціонального застосування добрив у господарстві. Система використання добрив угосподарстві включає такі заходи: накопичення гною і правильне його зберігання;заготівля торфу і його застосування на добрива (виготовлення компостів);заготівля і зберігання пташиного посліду, золи та інших місцевих добрив іорганізація їх зберігання (будівництво складів), своєчасний вивіз органічнихдобрив на окремі поля відповідно до передбачених норм; механізація внесення,своєчасне і правильне загортання органічних і мінеральних добрив під окремікультури в сівозміні; заготівля насіння і посів рослин на зелене добриво;організація праці і транспортних засобів щодо здійснення системи використаннядобрив тощо.
При розробцісистеми удобрення в конкретному господарстві необхідно мати на увазі, що дія добривзначною мірою залежить від рівня агротехніки. Порівняно невеликі норми добривпри високій агротехніці можуть дати значний ефект, а збільшені норми принизькій агротехніці часто не дають передбачуваного результату.
Високаагротехніка є необхідною умовою ефективного застосування добрив і, навпаки,нестача поживних речовин обмежує використання умов, що створюються при цьому.
Розробляючисистему застосування добрив, необхідно враховувати вплив попередньої культурина ефективність добрив. Одна і та ж культура в межах однієї сівозміни на фоніоднакових ґрунтово-кліматичних умов має отримувати добрива різного складу і врізних кількостях залежно від свого місця у сівозміні. Наприклад, льон післяконюшини повинен удобрюватися головним чином фосфорними і калійними добривамипри невеликій нормі азотних (20-30 кг/га). Але льон після слабкого попередникаабо старооранки повинен перш за все забезпечуватися азотом у нормі не менше 45кг/га. Озима пшениця, яку висівали після чорного пару, може дати стійкі тависокі врожаї зерна при внесенні фосфорних добрив, але пшениця, яка йде всівозміні після зернових і просапних культур, вимагає удобрення не лишефосфором, а, насамперед азотом. Цукрові буряки, що розміщені в ланці збагаторічними травами, слабо реагують на азотні добрива і сильно — на фосфорніта калійні.
Рекомендуєтьсярозробляти систему застосування добрив у сівозмінах у такій послідовності:
1) хімічнамеліорація ґрунтів;
2) внесення гноюта інших місцевих добрив;
3) розміщеннямінеральних добрив;
4) визначення загальноїпотреби в добривах для сівозміни;
5) визначеннянасичення сівозміни добривами.
Для встановленняпотреби в добривах на всю площу сівозміни норми добрив на 1 га поживних речовинмножать на середній розмір поля сівозміни і одержують кількість поживнихречовин, яка необхідна для всієї площі посіву культури. Потім визначаютьзагальну кількість добрив, що потрібна для сівозміни.
У зв'язку з тим,що при розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми, асередньозважений рівень вмісту в ґрунті сівозміни поживних речовин може бутинижчий або вищий середнього, загальну потребу в добривах коректують. Існуєдекілька методів коректування потреби в добривах. Усі вони майже рівноцінні.Насиченість сівозміни добривами визначають шляхом ділення загальної кількостідобрив після коректування на загальну площу сівозміни. Завершальним етапомрозробки системи застосування добрив є її агрохімічне та агроекологічнеобґрунтування [7].
Для підвищенняагротехнічної та економічної ефективності системи удобрення, розробленої наротацію сівозміни, щорічно складається план внесення добрив під урожаймайбутнього року. Складання річного плану удобрення культур обумовлено рядомпричин.
1. Родючістьполів сівозміни навіть у межах однієї ґрунтової відміни може значновідрізнятися. Окремі поля можуть мати різний вміст рухомих форм поживнихелементів, неоднакову кислотність ґрунту, гранулометричний склад тощо.
2. Нагромадженняорганічних і закупівля мінеральних добрив у господарстві щороку змінюються, щоє причиною порушення їх використання, передбаченого системою, розробленою наротацію.
3. Змінаструктури посівних площ культур, погана перезимівля озимих, яка викликалапересів їх ярими, або несвоєчасність сівби в зв'язку з погодними умовами такожвимагають уточнення в розподілі добрив.
Вихідними данимидля плану внесення добрив є фактичне розміщення культур на полях сівозміни внаступному році. На поточний рік він складається після закінчення сівби ярихкультур; на наступний — для сівозмін господарства і на угіддя поза сівозмінами(сад, луки, пасовища).
При складаннірічного плану внесення добрив необхідно враховувати: запланований урожай;ресурси мінеральних добрив та їх асортимент, що планується закупити длягосподарства на наступний рік; можливості нагромадження місцевих добрив;особливості кожного поля; попередник і його удобрення; досягнення науки іпередового досвіду на рік складання плану.
На основірозробленої системи удобрення визначають поле, в якому буде проводитися підурожай майбутнього року вапнування або гіпсування ґрунту. За кислотністю івмістом поглинутого натрію в ґрунті цього поля визначають норму вапна та гіпсуі відповідного матеріалу.
На рік складанняплану внесення добрив, потреба в яких, передбачена системою їх застосування,може не задовольнятися. Господарство закупило мінеральних добрив, кількістьяких за окремими видами може наближатися до потреби, а інших — бути значноменше потреби. Річний план внесення мінеральних добрив під культури врожаюмайбутнього року передбачає найбільш раціональний розподіл закупленихмінеральних добрив. Рекомендовані дози основного удобрення, відкоректовані завмістом поживних речовин у ґрунті конкретного поля, необхідно в першу чергупланувати під такі культури сівозміни: озима пшениця, цукрові буряки, картоплю,кукурудзу, соняшник, овочі, які вирощують за інтенсивною технологією. Під іншікультури дози основного удобрення можна зменшити. Деякі культури післяудобрення попередників будуть використовувати післядію добрив. При обмеженійкількості фосфорних добрив слід рекомендувати локальне їх внесення до сівби іобов'язково при сівбі, як захід, що підвищує їх ефективність. У припосівнеудобрення і в підживлення культур у річному плані доцільно рекомендувати дозипоживних речовин, передбачені системою застосування добрив.
У річному плані зурахуванням реакції ґрунтового розчину і гранулометричного складу ґрунту,вологозабезпеченості та біологічних особливостей культур указуються кращі формимінеральних добрив із тих, що закупило господарство під урожай майбутнього року(якщо таких даних немає, використовуються форми добрив, які були закупленігосподарством під урожай поточного року) [37]. Рекомендована форма мінеральногодобрива вказується скорочено біля дози поживної речовини. Щоб визначити потребув добривах для сівозмін за їх формами, доза поживної речовини перераховуєтьсяна відповідну форму мінеральних добрив. При складанні плану внесення добрив длясадів, луків та інших угідь необхідно вивчити місце знаходження цих угідь,ґрунти, вологозабезпеченість, для саду — склад порід і щільність насаджень, длялуків — компоненти травостою, запланований урожай, удобрення цих угідь упопередні роки. Це дасть можливість правильно визначити види добрив і способиїх внесення. Після складання плану внесення добрив на 1 га, визначають потребув них для сівозмін і угідь господарства. Важливим питанням є обґрунтуваннярічного плану внесення добрив. У ньому вказують, що враховували при складанніплану внесення добрив, закупки та асортимент мінеральних добрив, які брали заоснову тощо. Аргументують місце проведення хімічної меліорації та нормумеліоранту. Теоретично доводять рекомендовані форми мінеральних добрив підкультури: фосфорні — залежно від реакції ґрунтового розчину і способу внесення;азотні — з урахуванням гранулометричного складу ґрунту, вологозабезпеченості;калійні та мікродобрива — з урахуванням особливостей живлення культур та іншихфакторів. Є два способи внесення добрив у грунт: суцільне (врозкид) і місцеве(локальне). При суцільному внесенні добрива рівномірно розподіляють (туковимисівалками, гноєрозкидачами тощо) по поверхні грунту, а потім загортають угрунт. Застосовуючи для загортання добрив різні ґрунтообробні машини, можнадосягти різної глибини загортання добрив у грунт, різного ступеня перемішуваннядобрив з ним і різного характеру розміщення добрив у грунті (рис. 3.1).

/>/>
Рис.3.1 – Схема розміщення добрив у грунті при різних способах загортання
Суцільневнесення добрив застосовують, як правило, при основному удобренні, а також припроведенні підживлень культур густого (суцільного, рядкового, вузько-рядкового,перехресного) стояння рослин у посіві: зернових, трав, льону та ін. Примісцевому внесенні добрив у грунт їх розміщують в рядках, збоку від рядків,гніздами близько біля рядків тощо. При цьому добрива перемішуються з відносномалим об'ємом грунту. Перевагою місцевого внесення є можливість розміститидобриво безпосередньо поблизу кореневої системи рослини, запобігти значномувбиранню його грунтом. В результаті ефективність використання добрив буваєбільшою, ніж при суцільному внесенні. Проте при місцевому внесенні слід уникатистворення в грунті ділянок з високою концентрацією добрив, оскільки в цьомуразі може відбуватися пошкодження кореневих систем, розташованих поблизу [39].
Місцевевнесення добрив частіше застосовують одночасно з сівбою насіння та припідживленнях культур широкорядного, квадратно-гніздового й інших способіввирощування з достатньо великими міжряддями.
Дозивнесення добрив у грунт. Встановлення оптимальної дози добрив є одним знайбільш важливих і в той же час складних питань, оскільки при цьому требабрати до уваги: 1) потребу рослин в елементах живлення, яка залежить відбіології рослини та запланованого врожаю; 2) запаси елементів живлення вгрунті; 3) можливість використання цих запасів рослиною; 4) коефіцієнтвикористання рослиною елементів живлення з добрив; 5) економічну доцільністьвикористання добрив і ряд інших показників.
Єбагато методів визначення оптимальних доз добрив, які можна об'єднати в тригрупи: а) розрахункові, б) польові і в) комплексні. В основі розрахунковогометоду лежить можливість встановлення доз добрив на основі обліку іматематичної обробки потреби рослин в елементах живлення, кількості елементів, щовикористовуються рослинами, запланованого урожаю тощо.
Впольових методах оптимальну дозу добрив встановлюють на підставібезпосереднього експерименту. Такий метод рекомендований, зокрема, Всесоюзнимнауково-дослідним інститутом добрив і агрогрунтознавства ім. Д. М.Прянишникова.
Укомплексному методі враховують дані як польових дослідів, так і фактори, якідають можливість провести математичний розрахунок доз. Тепер науково-дослідніінститути визначили й рекомендують для внесення під різні культури у різнихгруптово-кліматич-пих зонах нашої країни оптимальні дози внесення добрив. Цідози наводяться у відповідних довідниках і посібниках з агрохімії. Проте вкожному конкретному випадку ці дози треба уточняти виходячи з конкретних умов:вмісту рухомих елементів живлення в грунті, конкретних завдань вирощуваннярослин та ін. Значну допомогу в цьому дають, зокрема, агрохімічні грунтовікарти. Ці карти дають також можливість доцільно розподіляти добрива по поляхсівозміни. Дози внесення добрив у грунт подано в кілограмах умовної діючоїречовини (N, Р2О5, К2О тощо), яку слід внестина гектар. Тому при застосуванні мінеральних добрив у будь-якому випадкувиникає потреба розрахувати кількість добрива, яку треба внести на гектар, щобу грунт було внесено встановлену кількість того чи іншого елемента живлення.Для цього треба знати процентний вміст діючої речовини в добриві, якийзазначено для кожної партії її. Потім за пропорцією роблять розрахунки.Наприклад, встановлено, що навесні для підживлення озимих культур слід внести15 кг/га азоту. Припустимо, що для підживлення взято аміачну селітру з 33 %-мвмістом азоту. Отже, в кожних 100 кг добрива міститься 33 кг азоту; 15 кг азотуміститься в 45,5 кг добрива. Цю кількість його в даному випадку і треба внестина гектар [36].
Системадобрив у сівозміні
Длякожної сівозміни і грунтово-клі-матичної зони складають науково обгрунтованусистему застосування добрив.
Створеннятакої системи дає змогу, з одного боку, виростити високі врожаї, а з другого —досягти найвищої окупності кожної одиниці добрива. В основі системи лежитьстворення раціонального живлення рослин з урахуванням біологічних особливостейїх і умов вирощування. Оскільки культурні рослини, як правило, вирощують усівозміні, то й систему застосування добрив будують стосовно до конкретноїсівозміни. При цьому враховують такі основні моменти: особливості живленнярослин, а також характер і потрібну якість основного продукту,грунтово-кліматичні особливості, особливості дії добрив на грунт і характер їхвзаємодії одного з одним, характер полів сівозміни, відносну ефективністьстроків і способів внесення добрив у грунт тощо.
Культурнірослини виносять з грунту різну кількість елементів живлення і в різномусполученні. Наприклад, з середнім урожаєм зернових з гектара виноситься до170—180 кг азоту, фосфору і калію (в розрахунку на діючу речовину), а зсереднім урожєм картоплі — до 400 кг і більше. При цьому в останньому випадкузначно переважає винос калію, а в першому—азоту. Велике значення дляправильного розподілу добрив має тривалість періоду живлення рослин і динамікавикористання рослинами поживних речовин. Період живлення — це період, протягомякого рослини використовують з грунту поживні речовини. Він нерідко коротший завегетаційний період. Так, у ячменю він становить всього 40—45 днів, а вцукрового буряка досягає 150 днів і більше. При цьому ячмінь до фази колосіннявикористовує уже до 95 % і більше загальної кількості всіх необхідних йомуелементів, цукровий буряк же основну кількість необхідних йому поживних речовин(60—65 %) використовує тільки в другу половину періоду живлення (серпень,вересень, жовтень). Під зернові добрива треба вносити до сівби і під час сівби,а при удобренні цукрового буряка, картоплі та інших рослин значну частинудобрив доцільно вносити в підживленнях. При вирощуванні культур на зеленийкорм, а також для одержання високо-білкового продукту слід більше вноситиазоту, а під цукровий буряк, картоплю— калію і фосфору. Треба мати на увазі, щовнесені у різні строки добрива мають різну не лише біологічну, а й економічнуефективність. При цьому, природно, враховують характер ґрунтів, рівеньродючості їх, забезпечення вологою і вміст елементів живлення.
Требачергувати внесення добрив, які підкислюють грунт, з добривами, які підлужуютьйого; добрива, які можуть погіршувати структуру грунту (наприклад, калійні),— здобривами, які її поліпшують (наприклад, суперфосфат).
Нерідкосумісне внесення різних добрив гальмує або стимулює використання того чи іншогоелемента. Наприклад, при внесенні на підзолистих ґрунтах азоту урожайністьзернових збільшується в середньому на 18%, калію—11 %, а при сумісномузастосуванні їх збільшення спостерігалося тільки па 5 %, оскільки при цьомувиявлялася негативна дія підкислення ґрунту калійними добривами. Внесення ж фосфоруповністю знімало цей негативний вплив. Дуже важливо поєднувати різні видидобрив: органічні, мінеральні та бактеріальні. Гак, в одному з дослідів повивченню впливу на рослини сумісного внесення органічних і мінеральних добривбуло показано, що при внесенні тільки гною (36 т/га) урожай картоплі підвищивсяз 89 до 172 ц/га; при внесенні азоту, фосфору, калію і кальцію в тій самійкількості, в якій вони містились у 36 г гною, урожай становив 185 ц/га, а колиту саму кількість цих елементів було внесено в грунт па 50 % у виглядімінеральних добрив, а па 50 % -у вигляді гною (18 т/га), то урожай досяг 205ц/га. Велике значення для величини дози добрив і характеру внесення їх маютьмісце застосування їх у сівозміні і тип сівозміни.3.2 Умови та заходи безпеки при зберіганні добрив
Мінеральнідобрива зберігають у спеціальних приміщеннях з доброю вентиляцією, бажано вупакованому вигляді. Гігроскопічні добрива не можна зберігати у вологихприміщеннях, бо вони злежуються і втрачають свою цінність.
Зберігання твердих мінеральних добрив і підготовка довнесення. Добрива поставляються сільському господарству протягом усього року.Як правило, вони надходять на прирейкові склади, що виконують функціїперевалочних пунктів. Основне призначення цих складів — прийом добрив іззалізничних вагонів і короткочасне збереження в періоди бездоріжжя. Річнезавантаження прирейкових складів розраховують на 5-6-кратний вантажообіг [40].
Для тривалого нагромадження, збереження і підготовкимінеральних добрив до внесення використовують внутрішньо-господарські іміжгосподарські склади, розраховані для роботи з дворазовим вантажообігом.
У системі агрохімічного обслуговування створюють приймальніпункти мінеральних добрив. До складу пункту входять механізми для вивантаженнядобрив із залізничних вагонів і подачі їх у бункери-нагромаджувачі загальноюмісткістю 280 м. При цьому можна поставляти добрива в господарства, минаючизбереження їх у прирейковому складі. Така схема дозволяє знизити витрати наприйом, збереження і відвантаження мінеральних добрив із залізничних станцій,однак приймати і зберігати велику частину добрив в осінньо-зимовий періодповинні глибинні склади.
Пилоподібні вапняні матеріали, що надходять по залізниці,доставляють у спеціальних вагонах і перекачують у спеціальні склади силосноготипу.
Типові прирейкові склади мінеральних добрив мають разовумісткість до 10 тис. т, а внутрішньогосподарські — до 3 тис. т.
Зберіганнярідкого аміаку. До роботи на складах допускаються особи, що пройшли атестаціюна знання Правил приладів і безпеки експлуатації посудин, що працюють підтиском, що одержали достатні практичні навички. Безпосередньому допуску дороботи повинен передувати інструктаж на робочому місці по техніці безпеки,промисловій санітарії і протипожежним правилам.
Обслуговуючийперсонал повинний мати індивідуальні засоби захисту. Робота на складах рідкогоаміаку дозволяється тільки на справному устаткуванні, оснащеному всімаконтрольно-вимірювальними приладами і запобіжними пристроями. Все устаткування,трубопроводи, зливоналивні естакади повинні бути надійно захищені від статичноїелектрики. При розриві трубопроводу або рясному виділенні аміаку в місцяхз'єднань варто негайно відключити дана ділянка, скинути з нього тиск. На складінеобхідно вивішувати технологічну схему розташування резервуарів і комунікацій.
В аварійнихвипадках варто діяти строго по інструкції, розробленої для даного складу. Прицьому необхідно видалити з території складу сторонніх осіб, одягти засобуіндивідуального захисту; припинити всі операції по зливі-наливі; відключитиушкоджена ділянка, спорожнити і скинути тиск, підготувати ушкоджена ділянка доремонту.
Транспортуваннярідкого аміаку. Транспортна цистерна для аміаку повинна бути обладнана вуглекислотним(пінним) вогнегасником, червоним прапорцем (перед ліворуч на корпусі цистерни),що заземлює ланцюжком, баком з водою (місткість не менш 10 л).
Водій повинниймати при собі фільтруючий протигаз з коробкою марки КД або М, гумові рукавичкиі прогумований комбінезон або фартух.
Перед кожнимзаповненням залишковий тиск у цистерні повинне бути не менш 0,05 МПа.
Щодня передвиїздом з місця стоянки водій (тракторист) зобов'язаний провести контрольнийогляд автомобіля (трактора) і напівпричепа. При огляді машини дозволяється користуватисятільки вибухобезпечними переносними електролампами напругою до 12 В. Передтранспортуванням аміаку перевіряють щільність закриття усіх вентилів, показанняманометра і рівень рідини в цистерні, наявність і щільність закриття заглушок,укладання і надійність кріплення шлангів; переконуються у відсутності витокупарів аміаку; упорядковують спецодяг і перевіряють справність засобів захисту;переконуються в надійності кріплення цистерни на шасі і до тягача; перевіряютьроботу гальмової системи транспортної машини, стоп-сигналу, покажчиківповоротів [33].
Зупинятисядозволяється на відстані не менш 200 м від житлових і тваринницьких будівель і100 м від доріг з інтенсивним рухом, з навітряної сторони.
У випадку витокуаміаку з цистерни по шляху проходження водій повинен вивести машину убік віддороги по напрямку вітру, ужити необхідних заходів і забезпечити безпеку наданій ділянці аж до вивішування знаків, що забороняють рух.
При виділенніаміаку з цистерни необхідно знизити в ній тиск по газовому трубопроводі, злитиаміак у запасну справну цистерну і доставити на склад.
Швидкість рухуцистерни з аміаком вибирають відповідно до вимог безпеки руху і станом доріг.
Забороняється:залишати цистерну на ухилах і підйомах; залишати транспортний засіб з цистерною,заповненої аміаком, без догляду.
Внесення рідкогоаміаку в ґрунт. Перед початком роботи необхідно оглянути агрегат, звернувшиособливу увагу на справність і герметичність посудини, контрольно-вимірювальнихприладів, запобіжного клапана, запірних вентилів, перевірити кріпленнянасоса-дозатора, розподільників, причіпного пристрою, робочих органів. Ін`єкторнітрубки варто прочистити. Тиск у цистерні агрегату перед заправленням повиннебути не менш 0,05 МПа.
При пускуагрегату в роботу запірні пристрої потрібно відкривати повільно й обережно. Позакінченні роботи необхідно закрити рідинний вентиль, що перекриває подачуаміаку до насоса. У випадку ушкодження шлангів або пропуску аміаку роботуприпиняють.3.3 Технологія механізованих робіт під час зберігання,транспортування і внесення органічних та мінеральних добрив
Устаткування для механізації внутріскладських робіт у типовихскладах мінеральних добрив можна об'єднати в наступні основні групи:
— мобільні машини з приводом від трактора або електродвигуна(пересувні стрічкові конвеєри РПК-500, ПКС-80, КЛП-400-5, електронавантажувачі,тракторні й автомобільні навантажувачі);
стаціонарне устаткування (стаціонарні стрічкові конвеєри,бруківки електричні грейдерні крани, кран-балки й ін.);
комбіноване — мобільне і стаціонарне устаткування.
Добрива, що надходять у мішках, зберігають у заводській тарідо їх внесення або підготовки до внесення. Мішки укладають у 12-15 рядів,змінюючи їх напрямок. Висота укладання в штабелі залежить від властивостейдобрив і термінів збереження. Нерідко тривалість збереження добрив перевищуєшість місяців. При цьому порошкоподібний суперфосфат вологістю більш 12 %укладають у штабелі висотою 2- 2,5 м; калійну сіль, хлористий калій, сульфатамонію й інші — 3-4 м. Гранульований суперфосфат і фосфоритне борошно можнаукладати в штабель більшої висоти.
Незатарені добрива зберігають у буртах розділених за видамипересувними стінками і щитами. Висота бурту не повинна перевищувати граничної[24].
Затарені добрива розташовують на плоских піддонах або настелажах. При цьому мішки кладуть навхрест.
Аміачну селітру зберігають в окремому складі. Зволоженідобрива, що надходять без упакування або в мішках, також зберігають окремо.
Якість добрив при прийманні і збереженні контролюютьуведенням пробовідбірника ПР-150 на глибину не менш 40 см, під кутом 60°. Упробах визначають вміст елементів живлення і вологи.
У складах для збереження мінеральних добрив необхідно підтримуватипорядок. Забороняється завантажувати в них інші матеріали. Кожен видудобренийразмещают в окремих відсіках і постачають постійним номером іетикеткою, де вказують назву добрива і процентний вміст елементів живлення. Навидному місці вивішують інструкції з технології збереження і переробки добрив,прейскуранти цін, дати надходження добрив на склад, інструкцію з безпечнихметодів роботи.
Водостічні канави навколо складських приміщень регулярноочищають. Стіни, покрівлю і віконні прорізи приміщень необхідно містити всправному і чистому стані.
Відстань від стіни складу до штабеля повинне бути 0,6-1 м, авід мінеральних добрив до електроприводів, рубильників і приладів- 1 м.Приміщення повинні мати справні вентиляційні пристрої і висвітлення проходів іпроїздів. Вологість повітря в приміщеннях необхідно підтримувати в припустимихмежах.
Злежалі добрива подрібнюють і просівають безпосередньо передзмішуванням або внесенням з використанням машин АІР-20 і ІСУ-4. Розмір часток подрібненихдобрив 1-3 мм. У розтарених добривах не повинно бути залишків мішковини.
Незатарені і висипані з мішкотари добрива вивантажуютьнавантажувачем ПГ-0,2, при цьому транспортний засіб або змішувач-завантажник(СЗУ-20) в'їжджає з приміщення складу по вільному проїзді і зупиняється напротивідсіку з добривами. Навантажувач встановлюють у відсіку і вивантажують добривачерез щити. Для подачі добрив від далекої стінки складу до навантажувачавикористовують стрічковий конвеєр. В міру заповнення кузова окремими видамидобрива змішувач-завантажник пересувається по вільному проїзді до наступного відсіку[24].
Змішування добрив з одночасним завантаженням готової суміші вавтомобіль-самоскид САЗ-3502 або кузовный разбрасыватель проводять наасфальтованій площадці біля складу. При навантаженні стежать за тим, щоб незахоплювалися інші види добрив і сторонні механічні включення.
Не можна допускати втрат добрив при транспортуванні звідсіків складу і завантаженню в транспортні засоби або машини для внесення.Навантажувальний матеріал варто рівномірно розподіляти по довжині і ширинікузова транспортного засобу.
Для навантаження добрив у транспортні засоби і машини длявнесення використовують навантажувачі періодичної дії, фронтальний ПФ-0,75,фронтально-перекидний ПФП-1,2 навантажувачі і навантажувач-екскаватор ПЕ-0,8Б.
Зберігання пилоподібних добрив. При підготовці сховища дороботи оглядають його і переконуються у відсутності ушкоджень силосних емкостейі їх опор, а також рампи і залізничної колії.
Устаткування складу перевіряють послідовним включенням його вроботу. Перевіряють стан електроосвітлення і заземлення устаткування,переконуються в надійності кріпильних з'єднань, справності повітропідводячегоустаткування, матеріалопроводів, гумовотканинних рукавів. Виявлені несправностіусувають. Перед пуском вакуум-насоса в нього заливають воду.
Зберігання рідкого аміаку. Рівномірне протягом рокувиробництво рідкого (безводного) аміаку заводами і сезонне споживання йогосільським господарством обумовлюють нагромадження і необхідність зберіганняцього добрива в спеціальних складах. В даний час найбільш поширені типовісклади рідкого аміаку: прирейковий на 500 т і глибинний на 100 т.
Крім типових складів, у сільському господарствівикористовують польові станції роздачі аміаку (ПСР). Вони дозволяють мати запасаміаку на період бездоріжжя весною. Рідкий аміак завозять на станціюавтоцистернами заздалегідь.
Устаткування складів рідкого аміаку включає ємності для зберіганняаміаку, один або кілька компресорних агрегатів, зливоналивний пункт іоператорну.
Ємності розташовують стаціонарно на відкритій площадці івстановлюють на залізобетонних фундаментах. Один з резервуарів складу повиненбути резервним. Його варто установити в приямку і використовувати принеобхідності для спорожнювання кожного з резервуарів складу. Ємність польовоїстанції роздачі рідкого аміаку встановлюють на відкритій площадці на територіїпунктів хімізації або безпосередньо біля полів, що удобрюються.
Заповнення рідким аміаком резервуарів складу і польовоїємності з цистерн транспортних засобів, а також злив аміаку в транспортнізасоби для доставки проводять тільки парозворотним способом за рахунок перепадутиску по газовій фазі, створюваного компресорним агрегатом.
Транспортування і внесення твердих мінеральних добрив.Особливу увагу приділяють правильній організації і повній механізації робіт ізвнесення добрив, дотриманню термінів і доз внесення [1].
При основному внесенні використовують машини 1РМГ-4, РУМ-8,КСА-3, НРУ-0,5 і РТТ-4,2, що розкидають добрива по поверхні поля.
Основне внесення добрив — найбільш трудомісткий спосіб упорівнянні з припосівним і підживлювальним, тому що за термінами збігається зізбиранням сільськогосподарських культур і оранкою ґрунту.
Підвищення продуктивності праці при основному внесеннідосягають застосуванням більш досконалих машин, впровадженням новихтехнологічних схем і правильною організацією робіт.
Агротехнічні вимоги. Добрива необхідно вносити в кращіагротехнічні терміни, дотримуватись встановлених дози висіву, рівномірнорозподіляти їх по полю.
Дози внесення добрив для кожного поля визначають агрохімічнілабораторії за даними картограм і величині запланованого врожаю.
Нерівномірність розподілу по площі полючи при поверхневомувнесенні добрив не повинна перевищувати 25 % для кузовних машин і 15 % — длятукових сівалок.
Не можна допускати розривів між суміжними проходами машин ізалишати неопрацьованими ділянки полючи. Перекриття в стикових проходах повиннескладати 5 % ширини захоплення агрегату. На поворотних смугах добрива вносять утій же дозі, що і на основному полі.
Вологість мінеральних добрив при внесенні повинназабезпечувати нормальну роботу дозуючих пристроїв. Максимальне відхиленнявологості від стандартної допускається не більш 2 %.
Вибір технологічних схем внесення. У залежності від наявнихмашин, відстані доставки добрив до поля, дози внесення й інших факторіввикористовують прямоточну, перевантажувальну або перевалочну схему внесеннядобрив.
Прямоточна технологія передбачає внесення добрив за схемою:склад — машина для внесення — поле. Приготовлені на складі до внесення добривазавантажують навантажувачем у кузов разбрасывателя, що доставляє їх у поле ірозподіляє по поверхні ділянки, що удобрюється. Добрива транспортують ірозкидають тим самим агрегатом, що знижує втрати, а також простої агрегату поорганізаційних причинах, крім того, відпадає необхідність у додаткових навантаженняхі транспортних засобах НРУ-0,5.
За перевантажувальною схемою (склад — транспортувальник — перевантажник — машина для внесення — поле) добрива, підготовлені до внесенняна складі, завантажують навантажувачем у транспортно-перевантажувальні засоби,доставляють їх у поле і потім перевантажують у кузов машини, що працює тількина внесенні, завдяки цьому різко підвищується продуктивність агрегату. Длядоставки добрив у поле і перевантаження їх у кузовні розкидачі застосовують спеціальніавтонавантажувачі, а також автомобілі-самоскиди з попереднім підйомом кузова.Вносити добрива за перевантажувальною технологією можна з використаннямзвичайних автосамосвалоів, якщо в полі є пересувна естакада.
Перевалочна технологія заснована на схемі: склад — автосамосвал — перевантажувальна площадка — машина для внесення — поле.Мінеральні добрива завантажують на складі навантажувачами вавтомобілі-самоскиди або тракторні самосвальні причепи, що доставляють туки вполе і розвантажують їх на краю ділянки, що удобрюється, на спеціальнопідготовлену площадку. Далі добрива занурюють тракторним навантажувачем умашини для внесення. Перевалочна технологія дозволяє провести частина робіт здоставки добрив у поле до настання агротехнічних термінів їх внесення, алевимагає додаткових транспортних і навантажувальних засобів.
Прямоточні і перевантажувальна технологічні схеми економічнонайбільш вигідні і забезпечують повну механізацію робіт.
Прямоточна схема може бути рекомендована при роботі кузовнихмашин для внесення, якщо місця збереження добрив розташовані в межахефективного радіуса їх використання; при великих радіусах застосовуютьперевантажувальну або перевалочну схеми.
По перевалочній технологічній схемі працюють при відсутностіспеціальних перевантажувальних засобів: САЗ-3502, естакад, УЗСД-40.
Контроль і оцінку якості внесення проводять періодично принастроюванні агрегатів у процесі виконання робіт, а також при прийманні-здачіпісля закінчення робіт [24].
При настроюванні агрегатів контролюють відповідність заданоїі фактичної доз внесення.
Ширину розкидання визначають рулеткою не менш ніж за трьомавимірами.
При значному відхиленні фактичної дози висіву добрив відзаданої змінюють висоту відкриття висівної щілини до розмірів, що забезпечуютьзадану дозу висіву.
Спеціальна комісія перевіряє обсяги і якість виконаних робіті складає акт.
Транспортування і внесення пилоподібних добрив. Автомобиль-розкидачі тракторний розкидач завантажують одним із трьох способів: самопливом ізсилосов і бункерів через верхній завантажувальний люк, самозавантаженням зкомірних складів і критих залізничних вагонів, пневматично зі спеціальних машинабо залізничних вагонів.
Застосування пневмотранспорту дозволяє уникнути забрудненнянавколишнього середовища, поліпшити умови праці обслуговуючого персоналу. Втратидобрив при цьому наближаються до норм природного збитку. Найбільш розповсюдженізасоби доставка наступні: автомобиль-розкидач АРУП-8, автоцементовози ТЦ-6,ТЦ-10, ТЦ-11 і інші, а також тракторний розкидач РУП-8.
Устаткування складів повинне забезпечувати навантаженняпилоподібних добрив в автотранспорт або автомобільні і тракторні розкидачі.Необхідно, щоб пилоподібні добрива задовольняли ДСТ і ТУ. Припустима вологістьїх 1,5 %.
При пневматичній подачі добрив повинно бути виключенепідсмоктування атмосферного повітря.
Продуктивність транспортної машини при вивантаженні 30-60 т/год.Керування устаткуванням дистанційне. Втрати добрив при перевантаженні вавтоцементовози або при транспортуванні не допускаються. Під час завантаженняавтоцементовозів, машин АРУП-8, РУП-8 на заводі-виготовлювачі добривтемпература пилоподібних добрив не повинна перевищувати 373 К (100 °С). Роботамашини в зимовий час допускається при температурі стінок цистерни не нижче 243К (-30 °С).
Залишок пилоподібних добрив у транспортній машині післярозвантаження не повинний перевищувати 1 % її місткості. При транспортуваннідобрив середню технічну швидкість руху підтримують максимальною.
Внесення пилоподібних добрив необхідно проводити в кращіагротехнічні терміни. Дози добрив розраховують за результатами агрохімічниханалізів ґрунтів для кожного полючи з обліком окультуреності ґрунтів,біологічних особливостей культур сівозміни, величини запланованого врожаю.Нерівномірність розподілу добрив по ширині захоплення при поверхневому внесенніне повинна перевищувати 30 %.
Розриви між суміжними проходами агрегатів не допускаються.Перекриття в стикових проходах не повинне перевищувати ±5 % робочої ширинизахоплення. На поворотних смугах добрива вносять у тій же дозі, що і на основнеполе [41].
Вологість добрив повинна забезпечувати нормальну роботудозуючих пристроїв. Абсолютне перевищення вологості пилоподібних добрив під часвнесення — не більш 0,5 % стандартної. Забороняється внесення пилоподібнихдобрив при швидкості вітру більш 5 м/с
Поверхневе внесення пилоподібних добрив у ґрунт виконуютьмашинами АРУП-8 і РУП-8 по двох технологічних схемах: прямоточної іперевантажувальної. При виборі технологічних схем внесення враховують: відстаньзаводу-постачальника добрив від зони внесення; забезпеченість складськимиемкостями, залізничними під'їзними коліями; стан автомобільних доріг і поля;оснащеність машинами для транспортування і внесення добрив.
При роботі з прямоточної технології машини АРУП-8 і РУП-8завантажують добривами на складі, транспортують і вносять -иа полючи.Прямоточна схема більш вигідна при розташуванні місць завантаження добрив відзон внесення для АРУП-8 до 70 км, для РУП-8- до 6 км.
При роботі з перевантажувальної схеми добрива завантажують наскладі в АРУП-8, транспортують до поля і перевантажують у тракторний розкидачРУП-8, що вносить добрива. Перевантажувальну схему застосовують при відстаніміж місцем завантаження добрив і зоною внесення більш 6 км, при поганому станіпід'їзних колій і відсутності можливості пересування по полю машини АРУП-8.
При перевантажувальній технології визначають число мащинАРУП-8, що забезпечує безперебійну роботу. Для цього необхідно, щоб часробочого циклу розкидача (розсів, повороти і переїзди, перевантаження)збігалося зчасом робочого циклу машини (завантаження, пробіг з вантажем,перевантаження, неодружений пробіг). Час робочого циклу визначають за данимихронометражу або розрахунковим шляхом.
Якщо час робочого циклу транспортної машини менше абозбігається згодом циклу розкидача при рівній вантажопідйомності, то на один розкидачдосить однієї транспортної машини. Якщо час циклу транспортної машини вдвічібільше часу циклу розкидача, необхідно мати дві машини.
Транспортування і внесення рідкого аміаку. Для транспортуванняі внесення в ґрунт рідкого аміаку використовують спеціальний комплекс машин:заправник аміаку МЖА-6 вантажопідйомністю 6 т, що представляє собоюнапівпричіп-цистерну до сідельного тягача ЗИЛ-130В1; заправник ЗБА-3,2-817вантажопідйомністю 3,2 т на базі автомобільного прицілу ГКБ-817, агрегатованийіз трактором класу 14 кН у складі автопоїзда; тракторний заправник ЗТА-3,0вантажопідйомністю 3 т, агрегатируемый із трактором класу 14 кН, а такожагрегати для внесення аміаку АБА-0,5; АБА-0.5М; АША-2; АБА-1.
Заправники рідкого аміаку великої вантажопідйомності (5,2-6т) використовують для транспортування аміаку від базових (заводських іприрейкових) до глибинних складів, польових станцій роздачі і польовихемкостей. Заправники меншої вантажопідйомності (2,6-3,2 т) застосовують длядоставки рідкого аміаку від складів, польових станцій роздачі і польовихемкостей у поле і для заправлення аміаком резервуарів агрегатів. Ємності їхтакож можуть бути використані як польові проміжні заправники [29].
Транспортні машини на заводських, прирейкових і глибиннихскладах, роздавальних станціях заправляють рідким аміаком як перекачувальнимипристроями сховищ, так і автономними перекачувальними пристроями машин.Цистерни транспортних машин заправляють рідким аміаком, зливають його тількипаро-поворотним способом. Втрат аміаку при заправленні, транспортуванні і зливіне допускають.
Експлуатація заправників можлива при температурінавколишнього середовища від -40 до +40 «С. Припустимий тиск ємностізаправника 2 МПа. Технологічну арматуру і контрольно-вимірювальні приладитранспортних машин закривають загальним кожухом і замикають.
Вносять рідкий аміак при температурі повітря не нижче 30Си вологості ґрунту 20-40 % стрічками після передпосівної й основної обробкиґрунту, одночасно з оранкою, при підживленні овочевих культур. Внесення рідкогоаміаку можна проводити на всіх типах ґрунтів з рівним рельєфом і на схилах.
Рідкий аміак вносять культиваторами, пристосованими длявнесення в ґрунт рідких мінеральних добрив, і плугами, обладнаними спеціальнимиробітниками органами для внесення і закладення аміаку в ґрунт. Втрати аміаку впроцесі внесення його культиватором у підготовлену для посіву ґрунт (приглибині закладення 14 см) і плугом (при глибині закладення 20 см) не повинніперевищувати 0,8 % дози, а з ґрунту протягом 2 ч після внесення — 0,2 %. Втратаміаку при заправленні машини не допускають.
Дозуюча будова машини повинна мати шкалу настроювання ізабезпечувати задану дозу внесення аміаку незалежно від зміни швидкості руху івеличини тиску в резервуарі. Регулюють машину на дозу внесення безупинно примаксимальному робочому захопленні 50-250 кг/га. Припустиме відхилення фактичноїдози від установленої не повинно перевищувати 10 %.
Агрегат для внесення заправляють від транспортних абозаправних емкостей або на складі рідкого аміаку за допомогою перекачувальнихзасобів.
Транспортування рідкого аміаку від складу до поля і внесенняйого в ґрунт виконують по прямоточних, перевантажувальних або перевалочноїтехнологічних схемах. Вибір схеми залежить від забезпеченості заправниками йагрегатами, відстані від складу до поля, дози внесення аміаку, стану доріг ішвидкості руху транспортних коштів.
При роботі з прямоточної схеми рідкий аміак доставляють відскладу або станції роздачі до поля і вносять у ґрунт однієї і тією же машиною.Схема виключає використання транспортних засобів і проміжних заправників.Застосування прямоточної технології економічно доцільно при малих відстанях відскладу до поля (при використанні агрегатів АБА-0,5 і АБА-0.5М — не більш 2-3км, широкозахватних агрегатів АБА-1 і АША-2 — до 4-5 км).
Перевантажувальна технологія передбачає доставку рідкогоаміаку від складу або станції роздачі автомобільними або тракторнимизаправниками. Роботи з перевантажувальної технології можна проводити звикористанням проміжних заправників і без них. В обох випадках застосовуєтьсягрупова робота агрегатів з комплектуванням груп, що складаються з одного або2-3 заправників аміаку, або декількох агрегатів (у залежності від співвідношеннявантажопідйомності транспортних засобів і агрегатів) [22].
При відстані доставки аміаку до 10-15 км як транспортнийзасіб доцільно застосовувати тракторні заправники ЗБА-3,2-817 і ЗТА-3,0. Призбільшенні відстаней доставки до 30-40 км і більш використовують заправникиМЖА-6 і ЗБА-2,6-130, автопоїзд ЗБА-2,6-817; до 60-80 км — заправник МЖА-6.
При роботі з перевантажувальної технології без проміжнихзаправників транспортні засоби доставляють рідкий аміак у поле і заправляють їмагрегати для внесення в ґрунт. При великій відстані доставки аміаку більшефективна робота з перевантажувальної технології з проміжними заправниками.Доставлений транспортними машинами рідкий аміак перекачують у проміжні заправніємності, а з них у процесі роботи заправляють агрегати для внесення.
Робота з перевалочної технології полягає в доставці аміаку зприрейкового або глибинного складу за допомогою великовантажних цистерн,перекачуванні його в польові пересувні цистерни великої місткості (15-30 т), зяких перед внесенням у ґрунт добрива заправляються безпосередньо в агрегати длявнесення або з використанням проміжних заправних емкостей.
Внесення підстилкового гною і компостів. Підстилковий гній іорганічні компости вносять прицепами-гнойорозкидачами РТО-4, ПРТ-10А, ПРТ-16А,РПН-4 і валкователями-розкидачами РУН-15Б.
У залежності від місця й обсягу нагромадження органічнихдобрив, відстані вивезення, наявних машин для навантаження, транспортування і розкиданнязастосовують дві схеми внесення добрив: ферма — поле, ферма — бурт — поле.
Перша схема — передбачає застосування прямоточної абоперевантажувальної технології вивезення добрив. Добрива накопичують у прифермськомугнойосховищі. Перевезення їх від гнойосховища до поля і розкидання проводятьбез буртування в поле. При використанні кузовних прицепів-гнойорозкидачівдоставка добрив від місця збереження до місця внесення і розкидання виконує тасама машина. Прицепи-гнойорозкидачі з низькоопускаючимся кузовом працюютьбезпосередньо в полі, а добрива до них доставляють автомобілями-самоскидами ЗІЛ-ММЗ-554М,ГАЗ-САЗ-53Б. Продуктивність низькорамного гнойорозкидача 60 т/годзабезпечується при безперебійному підвезенні добриві.
За технологічною схемою: ферма — бурт — поле органічнедобриво накопичують у гнойосховищі, періодично вивозять на поле й укладывають убурт, де зберігають до внесення. У деяких випадках гній компостують з торфом.Раціональне розміщення на полі штабелів і вибір їх оптимальної маси дозволяютьскоротити холості пробіги прицепів-розкидачів і підвищити їх продуктивність.Оптимальна маса штабеля, призначеного для зимового збереження, 100-120 т. Якщодобрива накопичують у полі в літній період, то масу бурту можна зменшити до20-40 т. Штабеля в полі укладають рядами. Перший ряд розміщають на відстані,рівній половині довжини робочого ходу розкидача від краю поля. Наступні рядибуртів укладають на відстані повної довжини робочого ходу.
Органічні добрива і компости завантажують у прицепи-розкидачій автосамосвальні засоби фронтальним тракторним навантажувачем-бульдозером,ПБ-35, навантажувачем-екскаватором ПЭ-0,8Б с грейферним захопленням.
При внесенні органічних добрив працюють загоновим методом,комплектуючи загін з 3-4 гнойорозкидачів і одного навантажувача.
При розкиданні машиною РУН-15Б валкувач захоплює купу добриваі, переміщаючи її, витягає у валок. З валка добриво підхоплюють лопатиобертового ротора і розкидають вправо і вліво по ходу руху агрегату.
Щоб забезпечити задану дозу, добрива вивозять автосамосваламиоднакової вантажопідйомності і розкладають купи їх через рівні, заздалегідьвідзначені проміжки. Для більш рівномірного розподілу добрив по поверхні ґрунтуроторні розкидачі повинні рухатися човниковим способом з подвійним — перекриттям. Роторні валкувачі-розкидачі РУН-15Б рекомендується використовуватитільки на щільному ґрунті.
Внесення безпідстильного гною. Найбільш розповсюджена системавидалення безпідстильного рідкого гною на великих тваринницьких фермах — самопливна зливальна. Гній по каналах, розташованих каскадом з незначним ухиломубік гнойосховища, стікає в навозоприймач, де його витримують протягом восьмиднів для визначення інфікованості збудниками особливо небезпечних захворювань.На фермах, де худобу тримають без підстилки, повинне бути не менш двох гнойоприймачів.Поки другий заповнюється, у першому — гній витримують і перевіряють назараженість. З гнойоприймача він попадає в гнойосховище і зберігається там віддвох до шести місяців.
Місткість гнойосховищ планують у залежності від тривалостізбереження і поголів'я тварин. Рекомендується 25-40 % емкостей розташовувати уприфермских гнойосховищах, а 75-60 % — у польових сховищах, що розміщають уцентрі масивів, що удобрюються [22].
Рідкий гній із прифемских сховищ у польові транспортують потрубопроводах або цистернами-причепами. У залежності від устаткування доставкурідких органічних добрив у поле і їх внесення проводять по наступнихтехнологічних схемах: 1) прифермське гнойосховище — цистерна — польове гнойосховище- цистерна — розкидач — поле; 2) гнойосховище — трубопровідна мережа — дощувальна установка — поле; 3) прифермське гнойосховище — цистерна — розкидач- поле.
Для перемішування і навантаження рідкого гною створенийвисокопродуктивний навантажувач ПНЖ-250, що перемішує гній на всій глибинісховища, подрібнює тверді включення і вантажить у цистерни-розкидачі абоперекачує по трубопроводу на відстань до 300 м. Навантажувач працює в двохваріантах: мобільному і стаціонарному. У мобільному варіанті навантажувачнавішується на трактор класу 14 кН, у стаціонарному — працює віделектродвигуна.
Для вивезення в поле і внесення рідких органічних добриввикористовують тракторний причіпний заправщик-жижорозкидач ЗЖВ-1,8, заправщик-жижорозкидач ІРЖУ-3,6 на базі автомобіля ГАЗ-53А, цистерни-розкидача РЖТ-4,РЖТ-8.
Розкидач рідких органічних добрив РЖТ-16 агрегатується зтракторами К-700 і К-701 і вносить за 1 год роботи до 70 т рідких органічнихдобрив. Робочу рідину з гнойосховища забирають відцентровим насосом, попередньостворивши вакуум у самозавантажному пристрої до того моменту, коли зізливального рукава рідина почне надходити назад у сховище. По закінченнізавантаження забірний рукав встановлюють у транспортне положення за допомогоюгідроциліндра.
4. Використання добрив та охорона навколишнього природногосередовища4.1 Заходи безпеки при роботі з добривами
Прироботі з добривами треба дотримуватись заходів особистої безпеки: працювати врукавицях, масках, бо багато добрив подразнюють шкіру і дихальні шляхи. Якщодобрива злежалися, їх перед внесенням у грунт треба подрібнити, бо від ступеняподрібнення добрив залежить не тільки зручність внесення їх у грунт, а йефективність їх.
Роботи зприймання добрив на збереження проводять під керівництвом відповідальної особи.
До роботи змінеральними добривами допускаються особи не молодші 18 років, визнаніпридатними за станом здоров'я і мають посвідчення на право роботи навідповідних машинах.
Роботи на складахмінеральних добрив проводять у спецодязі з бавовняної пилонепроникної тканини,рукавицях і чоботах.
Робочі місцяповинні бути освітлені. Перед початком роботи перевіряють справність машин імеханізмів. Технічне обслуговування, регулювання і ремонт машин і механізміввиконують тільки при виключених передачах і непрацюючих двигунах [17].
Особливі вимогинеобхідно виконувати при роботі на машинах типу МВС і МГУ. Живильний кабельмашин підключають до електромережі напругою 330 В. При цьому особливу увагузвертають на правильність і надійність підключення жили заземлюючого кабелю.Усі механізми випробують без навантаження. При русі машини стежать, щоб кабельне потрапив під гусеницю. Забороняється залишати ходові електродвигуни піднапругою. При короткочасних зупинках і зупинках для огляду машини відключаютьголовний автомат.
Забороняєтьсязнаходитися перед рушієм під час роботи; змазувати і чистити машину на ходу;розкривати шухляди з електроапаратурою; ремонтувати машину, не відключивши неївід живильного стовпчика; експлуатувати несправну машину; транспортуватимашину, не відключивши живильний кабель.
Перед роботою нанавантажувачах визначають відповідність маси вантажу вантажопідіймаючої машини.При роботі стежать за рівномірним розподілом вантажу по ширині і довжині вилокзахоплення; за тим, щоб вантаж не виступав за межі вил більш ніж на одну третинуйого довжини і щоб при русі рама вантажопідйомника був нахилений, а вантажзнаходився на висоті не більш 30-40 см від рівня підлоги. Не можна піднімати йопускати вантаж під час руху. Забороняється перевозити людей на піддонах івилах навантажувача. Водій зобов'язаний сповільнювати рух навантажувача ідавати сигнали при проїзді повз двері і через ворота, а також на поворотах.Перш ніж змінити напрямок руху (уперед, назад), водій повинен зупинитинавантажувач.
Водій повиненуважно стежити за проїзною частиною при русі; виїжджати на платформу переднімходом і по попередньо випробуваному на міцність трапові або настилові.
Для регулювання ізмащення вузлів транспортерів необхідні повна їхня зупинка і вимиканняелектроживлення. Стрічку транспортерів містять у чистоті, не допускаючи їїзамаслювання. Забороняється переміщати транспортер у робочому положенні,очищати стрічку руками при його роботі, а також накидати неї на ведучий ролик.
Розтирання іздрібнювання твердих мінеральних добрив. До обслуговування машин допускаютьсяособи, що пройшли навчання й інструктаж з техніки безпеки при роботі зрозтирачем-подрібнювачем. Запалювання машини проводять у спеціальнопередбачених місцях по кутах бункера, позначених написом „ДК“.
Підніматися вбункер розтирача-подрібнювача можна тільки за допомогою передбаченої для цієїмети сходів. При переїздах розтирач-подрібнювач переводять у транспортнеположення. Причіпний пристрій трактора в транспортному положенні повинен бутипіднятим на висоту не більш 500 мм.
Перед початкомроботи оглядають місця кріплення основних вузлів, перевірюють, чи єогороджувальні щитки і захисні кожухи, переводять пристрій для видаленнямішкотари в робоче положення. Перед включенням приводу машини тракторист даєпопереджуючий сигнал [17].
Категорично забороняється:перевозити людей у бункерах розтирача-подрібнювача, переїжджати з завантаженимбункером розтирачем-подрібнювачем, працювати без опущеної опорної лапи,регулювати і ремонтувати вузли при включеному двигуні трактора, розтарювати іподрібнювати добрива в складах без штучної вентиляції, працювати без захиснихкожухів і огороджувальних щитків, працювати без засобів індивідуальногозахисту.
Внесення твердихмінеральних добрив. Працювати на машинах для внесення добрив дозволяється вспеціальному одязі з пилонепроникної тканини, гумових чоботах і рукавичках,респіраторі;
При завантаженнімашин для внесення добрив навантажувачами виходити з кабіни і залишати трактордозволяється тільки при опущеному на землю ковші. Під час роботи не можнапідходити до навантажувачам з боку робочих органів, стояти на штабелі добрив;працюючи з автомобільними і тракторними самосвальними причепами, не можнавключати гідроциліндр піднімального механізму платформи при всіх закритих абовідкритих запорах її підстави, піднімати навантажену платформу з закритимибортами, а також відкривати запори при піднятій платформі.
Кузовні машини ітукові сівалки можна заправляти тільки при повній зупинці агрегату.
Забороняєтьсяперевозити людей у кузові причепа, знаходитися поблизу розкидають органів підчас роботи.
Зберігання інавантаження в транспортні засоби пилоподібних добрив. До обслуговуванняпневмотранспортного устаткування й устаткування по повітропідготовцідопускаються особи, що пройшли навчання по експлуатації устаткування і судин,що працюють під тиском.
Працювати зпилоподібними добривами потрібно в спеціальному одязі з пилозахистної тканини,спеціальному шоломі, брезентових рукавичках або рукавицях із довгими, доліктьового згину, краями, брезентових бахилах або гумових чоботах, захиснихокулярах закритого типу зі схованими вентиляційними отворами С-5, С-6, С-33.Для попередження запотівання стекол застосовують спеціальне змащення»ТЕЖЕ", сухе туалетне мило. Для захисту органів дихання користуютьсяпротипиловими респіраторами У-2К, Ф-62Ш, «Астра-2» і«Пелюсток». Використання ватно-марлевих пов'язок забороняється.
Експлуатаціюсилосних складів для збереження фосфоритного борошна і вапняних матеріалівварто проводити в строгій відповідності з правилами.
При роботі зелектроустаткуванням необхідно дотримувати Правила технічної експлуатації ібезпеки обслуговування електроустановок промислових підприємств напругою 1000В.
Прирозвантажувальних роботах залізничний вагон загальмовують стояночним гальмомабо під колеса підкладають башмаки. Відкривати верхній люк у вагона-цементовозаз пневморозвантажувачем дозволяється тільки при відсутності тиску повітря вємності. Контрольно-вимірювальну апаратуру встановлюють на видному місці ідобре освітлюватись. Забороняється працювати з несправними манометрами.Перевіряти і пломбувати манометр потрібно не рідше одного разу на рік, а такожпісля кожного ремонту. Не рідше одного разу в три місяці перевіряють приладконтрольним манометром, результати перевірки заносять у спеціальний журнал.
При експлуатаціїпневматичного розвантажника пилоподібних добрив і матеріалів ТА-32забороняється знаходитися на відстані ближче 2 м від забірного пристрою, атакож переміщати його на себе. На зовнішній стіні вагона, що розвантажується,вивішують попереджувальну табличку. При підвищенні тиску в змішувальній камерірозвантажника більш 0,14 МПа необхідно відключити електродвигун приводу шнека,перекрити подачу стиснутого повітря в змішувальну камеру я усунути причинуцього. Навколо осаджувальної камери розвантажника повинне бути вільний простірне менш 0,8 м.
Забороняєтьсяпрацювати на несправному розвантажнику, відкривати люки камери шнека, камерифільтрів і змішувальної камери до повної зупинки двигуна і зниженні тиску взмішувальній камері до нуля; включати електродвигун приводу шнека призаповненому добривами корпусі шнека; включати вакуум-насос без води; включати взимовий час електродвигун вакуум-насоса без попереднього провертання йогоротора вручну; працювати з вакуум-насосом, якщо у воді, що виходить з водовіддільногобака, знаходяться добрива [11].
Приобслуговуванні фільтра рукавного СМЦ-166 категорично забороняється замінюватирукава в працюючій секції фільтра; відкривати нижній люк при відкритих кришкахна верхній площадці без установленого попереджувального напису «Невходити»; проводити які-небудь роботи без огородження площадок і сход.
Під часрозвантаження цистерн забороняється проводити ремонтні роботи, пов'язані зкріпленням з'єднань, що знаходяться під тиском.
Забороняєтьсявикористовувати стаціонарний компресор, що не має аварійної сигналізації, непостачений манометром, попереджувальним клапаном і термометром, при висвітленніменш 60 лк, відсутності заземлення, після закінчення терміну дії останніхіспитів.
Перед початкомвнесення добрив необхідно оглянути тягач і цистерну-напівпричіп і переконатисяв справності механізмів і пристроїв; перевірити герметичність з'єднанняповітропроводів, люків і вентилів; справність розпилюючої насадки запобіжнихклапанів, захисних кожухів. Забороняється відкривати люки і роз'єднуватишланги, коли цистерна знаходиться під тиском; підвищувати тиск у цистерні понад0,25 МПа.
Робота змінеральними добривами в захищеному ґрунті. До роботи з мінеральними добривамине допускаються вагітні жінки, матері, що годують, а також особи, що маютьрани, які не зажили.
Перед входом насклад приміщення попередньо провітрюють. У ньому не можна курити, користуватисявідкритим вогнем, споживати їжу і воду. Обслуговуючий персонал знаходиться вприміщенні складу тільки під час виконання усередині складських робіт. Весьінший час склад повинен бути закритий на замок. Якщо під час роботивикористовують респіратор, то через щогодини роблять 10-хвилинну перерву длявідпочинку на свіжому повітрі.
Після роботи змінеральними добривами знімають спецодяг, протирають рушником шию, обличчя іруки, потім миють їх водою з милом або приймають душ.
При отруєннідобривами потерпілого виводять з зони небезпеки, звільняють від забрудненого татісного одягу, забезпечують приплив свіжого повітря, не даючи охолоджуватисятілу. При утраті свідомості дають вдихнути нашатирний спирт. В усіх випадкахотруєння викликають лікаря або відвозять потерпілого в найближчу лікарню.4.2 Зв`язок між підвищенням концентрації важких металів угрунті з викорстаням мінеральних добрив
Аналіз стану земельних ресурсів областісвідчить про наявність деградованих та малопродуктивних земель, які підлягаютьконсервації на загальній площі 138,3 тис. га. У 2006 році здійснено консервацію0,5 тис. га малопродуктивних земель, консервація деградованих земель непроводилась. Станом на 01.01.2007 року потребують консервації 137,8 тис. газемель.
Аналіз динамікиагрохімічних показників ґрунтів за 7 останніх років показав, що вміст основнихелементів живлення (фосфору і калію), кальцію суттєво знизився, ґрунтипідкислились, вміст гумусу дещо підвищився.
В 2006 році уґрунтах сільськогосподарських угідь Варвинського, Талалаївського, Бахмацького,Борзнянського та Куликівського районів визначався вміст найбільш небезпечнихдля довкілля важких металів – свинцю та кадмію [16].
Найвищий середнійпоказник вмісту свинцю в ґрунті виявлено в Борзнянському районі – 6,45 мг/кгґрунту, що оцінюється як помірний рівень забруднення. Найвище значення вмістуцинку виявлено також у Борзнянському районі – 16,50 мг/кг ґрунту, що оцінюєтьсяяк підвищений рівень забруднення. Середній вміст свинцю у ґрунтах чотирьохрайонів становить 5,97 мг/кг ґрунту, що близько до показників в цілому по 22районах області. Мінімальний вміст свинцю по чотирьох районах, як і в цілому пообласті, має фонове значення.
Найбільшийсередній вміст кадмію виявлено в ґрунтах сільгоспугідь Борзнянського району –0,18 мг/кг, що відповідає слабкому рівню забруднення. Найменший середній вмістцього токсиканту дорівнював 0,14 мг/кг. Мінімальний вміст його має фоновезначення. Перевищень ГДК кадмію при дослідженнях в 2006 році в чотирьохрайонах, як і в цілому по області не виявлено.
Слід відмітити,що ґрунтовий покрив області представлений здебільшого малогумусними, легкими загранулометричним складом ґрунтами, які мають низьку буферну здатність, щообмежує їх можливості до інактивації техногенних важких металів. Тому вміст втаких ґрунтах навіть відносно невеликих кількостей важких металів може привестидо небезпечного забруднення ними сільськогосподарської продукції.
Вміст залишковихкількостей ДДТ, ГХЦГ в 2006 році в ґрунті був визначений в 403 зразках ґрунтуна територіях, що прилягають до складів пестицидів. В 2006 році пестицидамибуло забруднено: ДДТ – 19 %, γ-ГХЦГ– 3 % зразків ґрунту. У 8 зразкахґрунту виявлено перевищення ГДК по ДДТ.
В 403 зразкахґрунту визначали вміст пестицидів симм-тріазинової групи. Так було виявленозабруднення: прометрином – 3 % зразків, 2 з яких мають перевищення ГДК,атразином – 6 %, симазином – 3 %, 1 зразок з перевищенням ГДК.
Охорона земельних ресурсів від деградації – одна знайважливіших проблем сучасності. Високий рівень сільськогосподарськогоосвоєння і розораності території області та наявність значних площ еродованихземель вимагає нових підходів до вирішення цієї проблеми. Одним знайефективніших ресурсних засобів підтримання родючості ґрунтів на оптимальномурівні є застосування органічних та мінеральних добрив. Дози та співвідношенняїх повинні відповідати біологічним особливостям культур, враховувати вміст уґрунтах елементів живлення, повністю компенсувати винос їх урожаєм тазабезпечувати до певної міри нагромадження необхідних поживних речовин у ґрунті[16].
В період інтенсивної хімізації (1971-1990 роки) обсягизастосування добрив в області постійно зростали і в 1986-1990 роках досягли всередньому 164 кг/га поживних речовин туків і 10,7 т/га органічних добрив. Прицьому добрива застосовувались комплексно, збалансовано за елементами живлення.
Таким чином, створювались передумови для досягненнястану родючості ґрунтів, який забезпечував би одержання стабільних урожаївсільськогосподарських культур досить високого рівня.
Проте, за останнє десятиріччя обсяги застосуваннядобрив значно зменшились. В середньому за 2001-2005 роки на 1 га посівної площі було внесено по 31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6 тонни органічних добрив,що, порівняно з 1986-1990 роками менше, відповідно, в 5,3 і 6,7 разів.
Аналіз даних статистичної звітності (форми 29-с.-г.„Збір урожаю сільськогосподарських культур та плодоягідних насаджень в областіу 2006 році" і форми 9-б-с.-г. – „Внесення мінеральних та органічнихдобрив під урожай 2006 року в сільськогосподарських підприємствах області")показує, що під урожай 2006 року було внесено 33,9 тис. тонн поживних речовинмінеральних добрив, що на 10,7 тис. тонн більше, ніж в середньому за 2001-2005роки. Відповідно, і рівень удобрення 1 га збільшився з 31 до 48 кг на 1 га. Незважаючи на збільшення обсягів застосування туків, компенсація ними виносуосновних елементів живлення урожаєм сільськогосподарських культур була дуженизькою і становила: по азоту – 47 %, по фосфору – 22 %, по калію – 9 %.
Ситуація ускладнюється суттєвим дисбалансом внесених уґрунт поживних речовин. При рекомендованому співвідношенні N:P:K=1,0:0,8:1,0фактично в 2006 році воно становило 1,0:0,17:0,17. Значна перевага в обсягахзастосування туків азотних добрив приводить до нераціонального, малоефективногота збиткового їх використання, подальшого підкислення ґрунтів, збільшенняінтенсивності забур`янення полів. Висока ефективність одностороннього внесенняазоту спостерігається лише на ґрунтах, які мають оптимальний вміст фосфору ікалію, проте, такі ґрунти займають лише 9-16 % орних земель.
Порівнюючи рівень внесення мінеральних добрив підурожай сільськогосподарських культур в 2006 році з попереднім 2005 роком, слідвідзначити, що 12 районів області збільшили обсяги застосування туків. Рештарайонів допустила зменшення їх застосування. Найбільшого приросту щодо внесенняпоживних елементів у ґрунт досягнуто в Прилуцькому районі – 44 кг/га,Варвинському – 28, Ічнянському – 22, Бахмацькому – 20 кг. Проте, у 8 районах цей приріст не перевищив 10 кг/га.
Аналіз стану внесення добрив для підживлення ґрунтіввказує на значну строкатість ситуації по районах. Якщо в Бобровицькому районірівень застосування туків досяг в середньому 111 кг/га, Носівському – 104,Варвинському – 75, Прилуцькому – 74, то в Н.-Сіверському, Семенівському,Ріпкинському, Талалаївському районах він не перевищує 10 кг/га.
В цілому по області в 2006 році мінеральних добрив незастосовували 230 господарств (40 %), ще 94 господарства (16 %) внесли їх менше10 кг/га. Площа внесення мінеральних добрив у 2006 році склала 51 % відзагальної посівної площі, що на 12 % більше, ніж у 2005 році. На 1 гектар посівної площі було внесено в середньому 48 кг поживних речовин, з них азоту – 36, фосфору –6, калію – 6 кг.4.3 Забруднення оточуючого середовища компонентамимінерального живлення рослин
Основними джерелами нітратного забруднення, під яким звичайнорозуміють забруднення власне нітратами, нітритами і N-нітрозоамінами, є високідози азотних мінеральних і органічних добрив, а також пестициди присистематичному насиченні ними посівів. Потрапляння в грунт стоку тваринницькихкомплексів ускладнює цю проблему.
Як відомо, транспортні втрати мінеральних добрив на шляху відзаводу до поля становлять 10 — 12 %, що сприяє постійному забрудненнюнавколишнього середовища. Перевезення їх у тарі може докорінно поліпшитистановище. Так, середні розміри втрат затареного суперфосфату в 2,5 раза менші,ніж незатареного [13].
Застосування мінеральних добрив у незбалансованому заосновними елементами живлення співвідношенні також є однією з причинзабруднення продукції. Для умов України оптимальним для всіхсільськогосподарських культур вважається співвідношення N: Р2О5:К2О = 1: 0,9: 0,8. По фондах мінеральних добрив, виділенихсільському господарству в Україні у 1986 p., фактичне співвідношення становило1: 0,56: 0,6, у 1988-му— 1: 0,61: 0,67, тобто відбувається поступовенаближення його до оптимального. Проте й при оптимальному співвідношеннівнесення підвищених і високих доз мінеральних добрив, насамперед азотних, можебути причиною екологічного забруднення. Це підтверджується численнимиекспериментальними даними, які свідчать про те, що коефіцієнти використанняфосфорних і калійних добрив різними сільськогосподарськими культурами варіюютьу межах 15 — 25 і 50 — 70%, азотних — 50 — 60%. Установлено також, що в ґрунтізакріплюється 20 — 40% азоту, вимивається у вигляді нітратів з кореневмісногошару — до 10 %, а виділяється у вигляді газоподібних сполук (N2, NO,NO2) – 20 — 40%.
Невикористані сільськогосподарськими культурами поживніречовини за певних умов є джерелом антропогенного забруднення [13].
Екологічне забруднення значною мірою пов'язане з ущільненнямґрунту, яке відбулося в результаті впровадження в сільськогосподарськевиробництво енергомістких тракторів, що призвело до зниження врожайностізернових культур у середньому на 20 % і марному (до 40 %) витрачанню добрив.
Негативні екологічні наслідки можуть спричиняти не лишеазотні, але й фосфорні добрива. Так, нагромадження фтору в ґрунті, яке належитьдо явищ небажаних, пов'язують із внесенням фосфорних добрив. Зокрема, з однієютонною суперфосфату в грунт потрапляє до 15 кг фтору, а з тонною амофосу — до50 кг. При цьому в ґрунті залишається до 95 % фтору, що внесено з добривами, авміст цього елемента в дерново-підзолистих ґрунтах підвищується на 5 % за рік.
Відмічено нагромадження фтору в чорноземах і в рослинах присистематичному застосуванні суперфосфату, в якому фтор міститься в розчиннійформі й легко засвоюється рослинами.
За даними Б. А. Ягодіна [1], надходження фтору в грунт присучасному світовому виробництві фосфорних добрив (300 млн. т Р2О5за рік) може становити 2 — 3 млн.т. Підвищення концентрації фтору порушуєструктуру асиміляційного апарата, що призводить до гальмування процесівфотосинтезу, дихання й росту сільськогосподарських рослин, негативно впливає наїхню продуктивність [16].
Забруднення рослинної продукції фтором відбувається привмісті водорозчинного фтору в чорноземі на рівні 12,5 мг на 1 кг ґрунту.Очевидно, цей рівень його вмісту необхідно вважати гранично допустимоюконцентрацією цього елемента, яка на малобуферних ґрунтах, вірогідно, буденижчою.
Екологічні наслідки застосування фосфорних добрив пов'язанііз збільшенням надходження фосфору у водні об'єкти, який викликає поряд зіншими поживними елементами посилене розкладання планктону, заболочення водоймі загибель водних організмів через дефіцит розчинного у воді кисню. Зарозрахунками В. М. Кудеярова та інших (1984), щорічно з 1 га орних земельвимивається до 100 кг азоту, 5 кг Р2О5 і 60 кг К2О(при змиванні з поверхні ґрунту міліметрового шару втрачається від 14 до34кг/га Р2О5).
Всі ці факти свідчать про те, що необхідний суворо науковийпідхід до застосування не лише азотних, але й фосфорних добрив, що містятьфтор, надлишок якого супроводжується флюорозом зубів, хребта, пригніченнямфосфорно-кальцієвого і ферментного обміну в організмі теплокровних [10].
Особливої обережності слід дотримуватись при фосфоритуваннікислих ґрунтів високими дозами фосфоритного борошна (1—2 т/га), в якому, крімтоксичного фтору, міститься ряд важких металів (кадмій, стронцій, ванадій таін.). Вихід полягає в переході до застосування знефторених фосфорних добрив.Необхідно також враховувати, що токсичність фосфору для людини залежить відспіввідношення СаО: Р2О5. Нешкідливим вважаєтьсяспіввідношення 1: 1 і 1: 1,5 (надлишок фосфору може викликати різнізахворювання).
Калійні мінеральні добрива небезпечні насамперед вмістомхлору, який погіршує якість урожаю (картоплі, овочів, винограду, тютюну,цитрусових і прядивних культур). Підвищений вміст калію в кормових травах можепризвести до отруєння тварин, а застосування високих доз калійних добрив — дозабруднення водойм.
За достатнього зволоження втрати калію з фільтраційнимиводами становлять 10 — 20 кг/га. При підвищеній концентрації калію в ґрунтовомурозчині порушується співвідношення Са: К, Mg: К, Що може призвести довитіснення з грунтовбирного комплексу двовалентних катіонів і проникнення їхвглиб по профілю, втрат кальцію з дренажними водами, розмір яких може досягти 1т/га. Цей процес значно посилюється під впливом високих доз кислих добрив [13].
Щодомікроелементів, то, як відомо, вони особливо ефективні за інтенсивноїхімізації. Проте слід зазначити, що деякі з них — мідь, цинк, бор і молібден —належать до елементів, які потенційно забруднюють грунт, а для марганцю навітьустановлена гранично допустима концентрація в ґрунті.
Основнимиджерелами виділення пилу в повітря робочої зони при нинішніх технологічнихсхемах навантажувально-розвантажувальних робіт з мінеральними добривами :
— місця висипу(трюми суден, залізничні вагони, склади) мінеральних добрив ізперевантажувального комплексу ( грейдери, вагоноперекидачі, стрічкові конвеєри,пересипні станції);
— місцязавантаження та вивантаження дорожньо-транспортних засобів при використаннівсіх видів перевантажувального устаткування;
— викидзапиленого повітря через очисні фільтри циклонів-завантажувачів приперевантаженні мінеральних добрив пневмотранспортом;
— здування пилу зконвеєрної стрічки транспортера, вибивання пилу з-під укриттів на пересипнихстанціях та у перевантажувальних наземних, морських та річкових комплексах.
Концентраціяпилу, парів та газоподібних речовин в повітрі робочої зони залежить від видуробіт, рівня механізації виробничого процесу, агрегатного стану добрив таповноті дотримання санітарних норм. Так, при розвантаженні гранульованих мінеральнихдобрив із вагонів загального призначення концентрації їх пилу у вагонівизначались в межах від 280 до 390 мг/м3, при розвантаженні порошковидних — від2500 до 4600 мг/м3. При розвантаженні вагона типу «Хопер»,загруженого гранульованими мінеральними добривами, концентрації пилуколивались від 41,0 мг/м3 до 235 мг/м3. При цьому концентрації пилу мінеральнихдобрив у складських приміщеннях становили: 23,0–58,0 мг/м3 при розвантаженнігранульованих добрив і 85,0–370,0 мг/м3 при розвантаженні пиловидних.
Під час відпускугранульованих та пиловидних мінеральних добрив зі складу при погрузці вавтомобілі за допомогою навантажувача багато ковшового та навантажувачафронтально-перекидного ПБ-35 концентрації пилу становили 49,0–70,0 мг/м3та 93,0–700,0 мг/м3, відповідно. Під час навантаження гранульованогосуперфосфату вручну (лопатами) концентрація пилу становить 140–856 мг/м3повітря. При немеханізованому проведенні робіт, пов'язаних з підготовкою гранульованихмінеральних добрив до внесення (подрібнення, просівання, приготуваннятукосумішей), у повітрі робочої зони міститься від 208 до 960 мг/м3пилу [15].
Подрібненнянітроамофоски супроводжується пилоутворенням в кількості 426,2±84,6 мг/м3,затарення в мішки — 51,88±13,30 мг/м3. Концентрації фосфорного тасірчаного ангідридів визначались в концентраціях 2,62±0,14 та 8,33 мг/м3,відповідно, окисли азоту і аміак значно нижче гранично допустимих концентрацій.
Під часпідготовки тукосуміші простих мінеральних добрив в польових умовах (на площадціприцепа) вміст пилу мінеральних добрив в повітрі робочої зони коливається від4,0 до 12 мг/м3.
При частковіймеханізації внутрішньоскладських робіт (подріблення залежаних добрив ),використанні подрібнювача ИСУ-4 та стрічкового транспортера пилоутвореннязменшується. Концентрація пилу в повітрі робочої зони складає 13,1±3,5 мг/м3.
Під часзастосування аміачної води при її транспортуванні та внесенні в грунт задопомогою культиватора КРН-4,2Г аміак в повітрі робочої зони механізаторів невизначався. При заповненні аміачною водою транспортного агрегату ЗЖВ-1,8 аміаквизначався в концентраціях 2,86±0,64 мг/м3. При внесенні аміачноїводи в грунт за допомогою агрегата ГАН-8 концентрації аміаку в повітрі робочоїзони механізаторів коливались в межах 0,3–12,0 мг/м3, а під часзаправки агрегата без використання закритої системи трубопроводів та«газової обв'язки» кількість аміаку досягала 280 мг/м3.
При застосуванні мінеральнихдобрив, а також при догляді за рослинами пиловий фактор є одним із провідних.Гігієнічна значимість даного фактору в значній мірі залежить від мінеральної частинипилу. Кількісні параметри пилового фактору та склад мінеральної частини пилунаходяться в залежності від типу, структури і вологості грунту, а також відасортименту та обсягів внесення агрохімікатів. Вміст пилу в повітрі робочоїзони механізаторів залежить від виду робіт і може бути поділений на 3 групи.Роботи із вмістом пилу в повітрі робочої зони в концентраціях на рівні сотень ітисяч мг/м3 (вантажно-розвантажувальні роботи з порошковидними мінеральними добривами, передпосівна культивація та сівба озимих, збирання зернових та горохукомбайном з подрібненням та ін.), із вмістом пилу в повітрі робочої зони віддекілька десятків до сотень мг/м3 (сівба технічних культур, підготовка довнесення та вантажно-розвантажувальні роботи з сипкими мінеральними добривами,міжрядна обробка, осіння оранка та інше) та роботи із концентраціями пилудесятки мг/м3 (транспортні роботи, внесення мінеральних добрив,весняна оранка) [15].
Ґрунтовий пилплощ, на яких вносились мінеральні добрива, в порівнянні з нативними містить в1,8–2,5 рази більше елементів фосфору, калію, азоту, а також більш високийвміст ртуті, свинцю, кадмію, марганцю. Пил чорноземного грунту, на відміну відінших, акумулює більшу кількість елементів, які входять до складу добрив:кальцію, магнію, фосфору, азоту та меншу кількість важких металів. В пилі іншихтипів грунту в порівнянні з чорноземом концентрація нікелю більша в 6–12 разів,ртуті в 3–5 разів, кадмію і свинцю в 2–3 рази. Мінеральна частина ґрунтовогопилу містить також сполуки кремнію, алюміній, титан, магній, залізо, мідь,цинк, марганець. Вміст в пилі шкідливих домішок мінеральних добрив (важких металів,миш'яку, фтору тощо) та продуктів їх трансформації залежить, в першу чергу, відтипу грунту та асортименту і обсягів внесення мінеральних добрив. Концентраціїважких металів (Cu, Zn, Ni, Pb, Cd, Mn), які надходять в повітря робочої зониразом з пилом різних типів грунтів за сумою зазначених елементів складає:дернево-підзолистий — 2,65; темно-сірий — 3,67; чорноземний — 0,81; сіроземтемний — 3,43; сірозем світлий — 3,03; темно-каштановий — 1,30 мг/м3•10-2.4.4 Причини забруднення сільськогосподарської продукціїкомпонентами органічних добрив та заходи забезпечення її техногенно-екологчноїбезпеки
Інтенсифікаціявиробництва, широке впровадження інтенсивних технологій вирощуваннясільськогосподарських культур, використання в підвищених нормах органічних імінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних засобів порушують природніумови і забруднюють навколишнє середовище. Наявність у мінеральних добривахрізних токсичних домішок, незадовільна їх якість, а також можливі порушеннятехнології використання можуть призвести до серйозних негативних наслідків.Тому збереження в чистоті навколишнього середовища набуває важливого державногозначення.
При застосуванні мінеральнихдобрив одними з найбільш поширених забрудників навколишнього середовища єнітрати та важкі метали. Завдяки міграційним та транслокаційним процесам,надходження зазначених токсикантів в організм людини може проходити по складнійсхемі: грунт—рослина—людина; грунт—тварина—людина,грунт—рослина—тварина—людина, грунт—вода—людина, грунт—повітря—людина.
Значну небезпеку для навколишнього середовищастановлять втрати азотних добрив в екосистемі. При надмірному внесенні у грунт азотнихдобрив їх компоненти (аміак, нітрати, сечовина) можуть мігрувати в поверхневіта підземні води [11].
Оскільки в основному забруднення рослин відбуваєтьсякореневим шляхом, то з кожним роком рівень радіоактивного забрудненнясільськогосподарської продукції буде поступово зменшуватися, основною причиноютакого зменшення буде зниження вмісту радіонуклідів в ґрунтах.
Висновки
1.        Асортиментмінеральних добрив за останні десятиліття значно розширився. До групи азотнихвходять аміачні (аміачна вода), амонійні (амонію сульфат), нітратні (калійна,натрієва та кальцієва селітра), амонійно-нітратні (аміачна селітра) та амідні(карбамід, сечовина) добрива. До групи фосфорних добрив входять простий таподвійний суперфосфати, преципітат, борошно фосфорне, суперфосфат амонізованийта з мікроелементами. До групи калійних добрив належать калійна сіль (каліюхлорид), калій-магнезіальне добриво, сульфат калія, каїніт природний,сірчанокислий калій. Найбільш суттєвими по вмісту токсичних речовин є фосфорніта комплексні (складні) мінеральні добрива (амофоси, нітрофоси, амофосфати,азофоска, рідкі комплексні, діамонійфосфат, нітрофоси, нітроамофоски).
2.        Системаудобрення в сівозміні — це багаторічний план, розрахований на ротаціюсівозміни, використання органічних, мінеральних та інших добрив, у якомупередбачаються норми добрив, і способи внесення залежно від запланованоїврожайності, біологічних особливостей рослин і від чергування їх у сівозміні зурахуванням властивостей добрив, ґрунтово-кліматичних та інших умов. Колидобрива використовуються на полях сівозміни за науково обґрунтованою системоюпри чіткому виконанні всіх вимог у прийнятій сівозміні та високій агротехніці,створюються умови для підвищення родючості ґрунту і постійного зростанняврожайності.
3.        Прироботі з добривами існують певні вимоги та правила. До роботи допускаютьсяособи працездатного віку, які пройшли інструктаж, мають досвід роботи та певнийрівень знань. Зберігаються добрива в спеціально обладнаних складськихприміщеннях. Працівники повинні бути забезпечені спецодягом та засобамиіндивідуального захисту.
4.        Визнаючивідносну безпечність мінеральних добрив щодо забруднення грунтів важкимиметалами, тим не менше існує реальна небезпека одержання вирощеноїрослинницької продукції з підвищеним вмістом цих металів. Підвищеннявірогідності даної небезпеки пов'язано із тим, що спостерігається високетехногенне забруднення грунтів важкими металами в результаті газопиловихвикидів та стоків промислових підприємств, комунальних господарств, транспорту,полігонів промислових і побутових відходів та інших джерел. В цілому для всієїтериторії України характерна тенденція накопичення важких металів у грунтах.
5.        Основнимипричинами забруднення сільськогосподарської продукції мінеральними добривами єбезконтрольне, нераціональне використання внесення дорив. Негативні наслідкибезконтрольного використання мінеральних добрив пов'язують з тим, що вони, крімпоживних елементів в мінеральній формі N, P, K, також можуть мати у своємускладі значну кількість шкідливих домішок та природних радіонуклідів.Небезпечними токсикантами мінеральних добрив і вапняків є важкі метали (Cd, Cu,Pb, Ni, Zn, Mo, Co, Cr) та інші токсичні елементи (As, F, B).
Список використаних джерел
1.      Агрохімія./ За ред. М.М.Городнього. – К.: ТОВ Алеора, 2003.
2.      АлександроваЛ.Н. Органическое вещество почвы и процессы его трансформации. — Л.: Наука,1980.
3.      АлексеевА.М., Гусев Н.А. Влияние корневого питания на водный режим. – М., 1957. – 220с.
4.      АнсюкП.И. Микроудобрения: Справ очник. – Л.: Агропромиздат, 1990.
5.      Бугай С.М.Растенееводство. – К.: Вища школа, 1975. – 375 с.
6.      ВахмистровД.Б. Питание растений. – М.: Знание, 1979. – 64 с.
7.      Воробьев С.А. и др.Земледелие. – М.: Колос, 1977.
8.      ГорбуновН.И. Минералогия и физическая химия почв. — М.: Наука, 1974.
9.      Гордієнко В.П.та ін.Землеробство. – К.: Вища школа, 1991. – 268 с.
10.    Гродзинський Д.М.Радіобіологічні і радіоекологічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС //Доповіді Академії наук України. — 1993, № 1. — С. 134-140.
11.   ДжигирейВ.С. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. – Львів, 2000.
12.   Доповідьпро стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2002рік. – Чернігів, 2003. – 186 с.
13.   Доповідьпро стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2003рік. – Чернігів, 2004. – 196 с.
14.   Доповідьпро стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2004рік. – Чернігів, 2005. – 204 с.
15.   Доповідьпро стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2005рік. – Чернігів, 2006. – 210 с.
16.   Доповідьпро стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2006рік. – Чернігів, 2007. – 230 с.
17.   КарасюкІ.М., Геркіял О.М., Господаренко Г.М., Коларьков Ю.В., Копитко П.Г. Агрохімія.– Київ: Вища школа., 1995. – 472с.
18.   КолосовИ.И. Поглотительная деятельность корневых систем растений. – М.: АН СССР, 1962.– 388с.
19.   КононоваМ.М. Органическое вещество почвы. — М: Изд-во АН СССР, 1963.
20.    Крикунов В.Г., Полупанов Н.И. Почвы УССР иплодородие. – К.: Вища школа, 1987. – 380 с.
21.   ЛактіоновМ.І. Агрогрунтознавство. Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т.ім.В.В.Докучаева. — Харків: Видавець Шуст А.І., 2001.
22.    Лісовал А.П. Система використання добрив. –К.: Вид-во АПК, 2002.
23.   МаксимовН.А. Краткий курс физиологии растений, 1958.
24.   Марчук І.У.,Макаренко В.М., Розстальний В.Є., Савчук А.В. Добрива та їх використання.—Київ: ТОВ «Компанія»Юні вест Маркетинг", 2002. —246 с.
25.   Мікроорганізмиі альтернативне землеробство. / За ред. В.П.Патики. – К.: Урожай, 1993.
26.   МудрийІ.В., Лепьошкін І.В. Деякі аспекти проблеми вирощування якісної рослинницькоїпродукції при застосуванні мінеральних добрив та методичні підходи щодотоксиколого-гігієнічної їх оцінки // Проблеми харчування. —2005. —№4. —С.44-47.
27.   МусиенкоН.Н., Терневский А.И. Корневое питание растений: Учебное пособие. – К.: Высшаяшкола, 1989. – 203 с.
28.   МусієнкоМ.М. Фізіологія рослин. – К.: Либідь, 2005. – 808 с.
29.   НазаренкоІ.І. Ґрунтознавство: Навчальний посібник. — Чернівці: Рута, 1998, 1999.
30.   Нобел П.Физиология растительной клетки. – Л.: Изд-во ленингр. Ун-та, 1983. – 232 с.
31.   ПавленкоМ.К. Загальне землеробство. – К.: Вища школа, 1977.
32.   ПетербургскийА.В. Корневое питание растений. – М., 1964. 340 с.
33.   ПольськийБ.М., Стеблянко М.І. та ін. Основи сільського господарства: Навч. посібник. –К.: Вища школа, 1991. – 296 с.
34.   ПотаповН.Г. Минеральное питание // Физиология сельскохозяйственных растений. – М.,1967. – 320 с.
35.   Почвоведение/ Под ред. И.С. Кауричева. – М.: Агропромиздат. 1989. –719 с.
36.   ПроданчукМ.Г., Великий В.І., Мудрий І.В., Світлий С.С. Еколого-гігієнічні проблемивиробництва та безпечного застосування мінеральних добрив з зарубіжноїсировини: методичне, законодавче та аналітичне забезпечення // Гигиенанаселенных мест. —2001. —Вып. 38, том 1. —С. 256-259.
37.    Рубін С.С., Михайловський А.Г. Землеробство. –К.: Вища школа, 1980.
38.   Сівозміниу землеробстві України. / За ред. В.Ф.Сайка, П.І.Бойка. – К.: Аграрна наука,2002.
39.   СмирновП.М., Муравин Э.А. Агрохимия – М.: Колос, 1981 — 182 с.
40.    Стан родючості грунтів України та прогноз йогозмін за умов сучасного землеробства. / За ред. В.В.Медведєва. – Х.: Штрих,2001.
41.   ШильниковИ.А., Аканова Н.И. Проблема снижения подвижности тяжелых металлов приизвестковании // Химия в сельском хозяйстве. —1995. —№4. —С. 29-35.