Степова зона

Міністерствоосвіти і науки України
Кіровоградськийнаціональний технічний університет
Кафедразагального землеробства
КУРСОВАРОБОТА
зпредмету «Ґрунтознавство»
натему: «Степова зона»

Зміст
Вступ
РозділI. Степ – велика рівнина
РозділII. Фактори та умови утворення ґрунтів на території Кіровограда
2.1 Геологічна будова, ґрунти ікорисні копалини
2.2 Рельєф ігідрографія
2.3 Клімат
2.4 Рослинний татваринний світ
Розділ ІІI. Ґрунтовий покривстепової зониРозділ ІV. Стан ґрунтів4.1 Ерозія ґрунтів4.2 Забруднення ґрунтівта засоби боротьби з ними
ЛітератураДодаток. Охорона родючості ґрунтів
степ рівнина грунт гідрографія ерозія

Вступ
Наука про появу, будову, властивості,розвиток, поширення та способи раціонального використання ґрунтів називаєтьсяґрунтознавством. Серед продуктивних систем природи грунтам належить провіднемісце.
Процесутворення ґрунтів пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністюмікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею людини.
Ґрунт– це поверхневий пухкий шар суходолу Земної кулі, якому властива родючість.Грунт – це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного,хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує живу і неживуприроду. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живихорганізмів. Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура,будова, механічний склад, включення.
Доскладу ґрунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими є вуглець,кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка,фосфор, титан і марганець.
Зональнерозміщення ґрунтотворних факторів, насамперед клімату і рослинності, зумовлює ізональність ґрунтів, яка полягає в тому, що кожній географічній зонівідповідають властиві їм зональні типи ґрунтів.
Перші наукові відомості про ґрунтз'являються ще в древній Греції у працях Теофраста. Пізніш, 17-19 ст. нашоїери, були відмічені роботами: Ван-Гельмонта (рослини живляться водою), Теєра(гумусова теорія живлення рослин — рослини засвоюють з ґрунту органічніречовини і воду), Лібіха (теорія мінерального живлення рослин, якуекспериментально підтвердили Кнопп і Сакс).
Проте, ґрунтознавство набуло цілісноїі системної основи після робіт Василя Васильовича Докучаєва, який єосновоположником наукового ґрунтознавства. Він встановив, що ґрунт є самостійнимтілом природи, яке виникає та безперервно розвивається. Показав, що ґрунтиутворюються під впливом певних факторів і закономірно поширюються на Земнійповерхні відповідно до цих чинників.
На основі закону горизонтальної івертикальної зональності ґрунтів, Докучаєв виділив такі зональні типи ґрунтів:тундровий, підзолистий, сірий лісовий, чорноземний, каштановий, бурий ісірозем.
Великий вклад у розвитокґрунтознавства також внесли інші вчені.
П.А. Костичев вважав головнимфактором ґрунтоутворення біологічний чинник, а також займався питаннямиродючості, структури та обробітку ґрунтів.
В.Р. Вільямс встановив, що основнавластивість ґрунту — це його родючість, яка виникає за взаємодії біосфери талітосфери, досліджував структуру ґрунту.
О.Н. Соколовський вивчав ґрунтовіколоїди та їх вплив на структуру й фізичні властивості ґрунту.
Слід відмітити також роботи в ційгалузі В.І. Вернадського, К.К. Гедройца, І.І. Сибірцева, П.С. Косовича, О.Г.Дояренка та ін.
Предмет ґрунтознавство тіснопов’язаний за такими предметами як геофізика, геохімія, агрономія та іншісільськогосподарські дисципліни.

РозділI. Степ – велика рівнина
Степ– специфічний ландшафт зони помірного клімату з типовою рослинністю, у складіякої переважають багаторічні трави, часто ксерофіти (дернинні вузьколистізлаки). Степ – велика рівнина. Волога є необхідною умовою існування Степу.
Безводнийстеп перестає бути степом і перетворюється в пустелю.
Найбільшіплощі степів знаходяться у помірному поясі Європи, Азії та Північної Америки.
УПівденній Америці степи називають Пампою (Пампасами), а в Північній Америці –Преріями (високотравні степи на вологих ґрунтах), в Австралії – Даунлендами.Полігональні степи в зоні вічної мерзлоти називаються «добуни».
Вмежах Євразії степи простягаються майже суцільною смугою від Карпат допівнічно-східного Китаю, мають широтний напрямок. У Північній Америці степи(Прерії) простягаються в меридіанному напрямку вздовж східних схилів скелястихгір. У Південній Америці степи (Пампаси) займають лише окремі більш-менш значнітериторії.
Степовазона України займає південну частину республіки з заходу на схід від нижньоїчастини Дунаю до південних відрогів Середньоруського плоскогір’я.
Довжинаукраїнського степу до 1000 км, а ширина – до 500 км. У межах степової зониУкраїни розміщені Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська,Запорізька, Донецька, Луганська, південна частина Кіровоградської таХарківської областей і північна частина Криму. Степова зона України займає 240тис. км2, що становить 40% території республіки. Степову зону України поділяютьна підзони: Дністровсько-Дніпровська, Лівобережно-Дніпровська, Приазовська,Донецька, Степовий Крим.
Українськістепи характеризуються не підвищеннями рельєфу, а заглибинами (ярами,байраками), де ростуть дерева, кущі (дуб, верба, лоза, терен, шипшина, глід,барбарис, лох вузьколистий, гледичія, акація, бузина чорна тощо). Навіть уструктурі степу ліси займають 11,4% від загальної площі їх в Україні.
Осьтаким бачить степ М.В.Гоголь і так пише про нього на сторінках свого роману«Тарас Бульба»: "… Все пестрое пространство ее охватывалосьпоследним ярким отблеском солнца и постепенно темнело, так что видно было, кактень перебегала по нему, и она становилась темно-зеленою; испарения подымалисьгуще, каждый цветок, каждая травка испускали амбру, и вся степь куриласьблаговонием.
Понебу, изголуба-темному, как будто исполинскою кистью наляпаны были широкиеполосы из розового золота; изредка белели клюками легкие и прозрачные облака, исамый свежий, обольстительный, как морские волны, ветерок едва колыхался поверхушкам трав и чуть дотрагивался к щекам. Вся музыка, Заповідна справа 43наполнившая день, утихала и сменялась другою. Пестрые суслики выпалзывали изнор своих, становились на задние лапки и оглашали степь свистом. Трещаниекузнечиков становилось слышнее. Иногда слышался из какого-нибудь уединенногоозера крик лебедя и, как серебро, отдавался в воздухе".
Завидовим різноманіттям ландшафтів у зоні українського степу виділяють 21фізико-географічну область.
Територіястепової зони належить до основних у господарському відношенні: орні землістановлять до 85%, а в деяких районах, наприклад, Баштанському Миколаївськоїобласті, – понад 90% від усього земельного фонду.
Устеповій зоні України переважають зернові культури. На сільськогосподарськевиробництво негативно впливають недостатня вологість території, часті засухи,суховії, пилові бурі, засоленість ґрунтів. Окрім того, це пожежно небезпечназона.
Основнімеліоративні засоби зонального значення – штучне зрошення, полезахиснілісосмуги, меліорація засолених ґрунтів, профілактика засолення в умовахзрошення. Значний тиск на природу степу здійснюють зрошувальні системи –Південно-Кримська, Каховська, Інгульська.
Деяківчені зону степу поділяють на три підзони:
північностепову;
середньостепову;
південностепову.
Клімату зоні степу порівняно теплий з тривалим і спекотним літом. Опадів випадаємало, головним чином у ранній весняний період. Кліматичні умови в степовій зоніУкраїни м’якші, ніж на сході степів Євразії.
Степовазона України має найбільші в Україні теплові ресурси, найдовший вегетативнийперіод (по 220-250 днів) і найменшу вологість. За рік степова зона одержує від4100 до 5230 МДж/м2 сонячної радіації. Річний радіаційний баланс становить від1900 до 2210 МДж/м2.
Середнятемпература січня -2 – -9°С, а липня + 20 – + 24°С. Безморозний період триваєвід 220 у південно-західній частині зони до 150 днів на північному сході.
Річнасума опадів зменшується від 450 мм на сході до 350-300 мм у Причорномор’ї.Максимальна кількість опадів припадає на першу половину літа.
Сніговийпокрив нестійкий, взимку часто бувають відлиги.
Великіріки Дніпро, Південний Буг, Дністер, Інгул, Інгулець є транспортними длястепової зони.
Озераголовним чином приморсько-лиманного типу, частина з них солоні.
Ґрунтигумусні (6-9% гумусу), на півдні 5-6% гумусу – чорноземи до 90%, каштанові(2-3% гумусу), зустрічаються солончаки (поди). Отже, ґрунти українського степупредставлені чотирма основними типами.
Трава– основна характеристика степу. У європейсько-західноазіатській тапівнічноамериканській зонах переважають ковилово-типчакові угруповання, усхідноазіатській зоні угруповання з ковили, типчака, тонконога та клейстогени.
Натериторії України степова рослинність збереглась лише в заповідникахАсканія-Нова, Михайлівська цілина, Хомутівський степ, Стрілецький степ, наКерченському півострові.
Типрослинності утворений угрупованнями, у складі яких переважають багаторічнітрав’янисті рослини – ксерофіти. Здебільшого це – дернинні вузьколисті злаки:типчак, ковила, костриця, пирій-синець, житняк, келерія, тонконіг тощо; рідше –кореневищні та різнотрав’я: голубина (вика мохната), верблюдка, перм’як.
Устепу помірного поясу, в південних районах, поширені ефемери, ефемероїди,перекотиполе, курай, зарості кущів. У місцях, де випасають худобу, створилисясприятливі умови для заростання полином.
Длястепу характерна швидка зміна барвистих аспектів, утворених різними видамирослин (фізіологічний годинник).
Весноюбагато ефемерів і ефемероїдів: крупка, зірочка, горицвіт, тюльпани тощо.
М.В.Гогольтак писав про український степ: «Тоді весь південь, весь той простір, якийстановить сьогоднішню Новоросію до самого Чорного моря, був зелений, пустелею.Ніколи плуг не проходив по неозорих хвилях диких рослин.
Однітільки коні ховалися в них, як в лісі, витоптували їх. Ніщо в природі не моглобути кращим. Вся поверхня землі представлялася зелено-золотистим океаном, поякому бризнули мільйони різних квітів».
Деревастепу – байрачні ліси в північній частині, в заплавах рік. Подекуди ростутькущі (терен, шипшина, верес, бабчук або дикий мигдаль).
Твариннийсвіт:
гризуни – зайці, хом’яки, суслики, миші тощо;
хижаки – вовки, лисиці, борсуки;
птахи – жайворонки, перепілки, куріпки, сови, ворони, сороки.
Ранішебули орли, дрофи, дерихвости тощо.
Дляєвроазіатської степової зони характерний тваринний світ: корсак, лисиця, вовк,ласка, степовий тхір, борсук, ховрах, бабак, хом’як, хом’ячок, сліпак,тушканчик, степовий сіноставець, строкатка, перев’язка, степовий орел, дрофа,стрепет, а також сайга, подекуди кулан (у Середній Азії) та дикий кінь (уМонголії), рептилії, амфібії.
НаСході водяться антилопа дзерен, даурський ховрах та інші.
Тваринипівнічноамериканської степової зони – бізони, вилорога антилопа, степовий вовк,ряд видів ховраха.
Дужерізноманітний світ комах степу.
Степє унікальним природним комплексом України, який піддається значномуантропогенному тиску (аграрна діяльність: будівництво доріг та каналів;промислова та військова діяльність). Степ потребує охорони і розширеннязаповідних територій.
Асканійськийстеп став заповідником у 1898 році, є південною граничною ділянкою степу. Йоголандшафт становить пряму лінію; зрідка зустрічаються подові блюдця, дерослинність завжди зелена і за видовим складом відмінна від інших ділянок. Натериторії заповідного степу зустрічається 14 видів червонокнижних рослин (двавиди тюльпанів, ковила Лессінга тощо). Клімат континентальний.
Співвідношенняпосушливих років і більш вологих має певну закономірність (1:3), сонячний циклстановить шість років. Значні коливання опадів по роках (від 180 до 600 мм), усередньому за період 102 роки дорівнює біля 400 мм. В останні рокиспостерігається зростання кількості опадів. Може, це є результатом розбудовисітки каналів (Північно-Кримський, Мелітопольський, Чаплинський, Скадовський таінші) крупно масштабного зрошення, зростання густоти заселення, висадкилісосмуг та залісення піщаних алешковських та інших арен і садів тощо. Цяділянка степу знаходиться приблизно на 30 м над рівнем моря.
Пачоськийвважав, що степ деградує, коли тут не випасають тварин, не косять.
Аналізрезультатів моніторингу за 102 роки існування Асканійського заповідного степу,здійснений Н.Ю.Дрогобич, цю думку не підтверджує. І те, що деякі вченівважають, що пожежі не завдають особливої шкоди степу, теж не підтверджується.
Космічніфотографування степу й аналіз вказують, що після пожеж він починаєреабілітуватися тільки через сім років.
Степ– дуже вразлива система і легко піддається сільськогосподарській експлуатації,тому на сьогодні абсолютно непорушених ділянок немає. Зі стародавніх часів натериторії степу випасали гурти диких і свійських тварин, заготовляли сіно,займались землеробством, вирощували овочі, бахчові, фрукти, ягоди тощо. В усічаси з різних причин (грози, підпали) степ вражався пожежами.
Ґрунтизбагачуються органікою головним чином за рахунок кореневої системи рослин.Наземна частина рослин, особливо трав, швидко мінералізується, вивітрюється.
РослинністьАсканійського степу є типовою ковилово-типчаковою. Це багаторічні трави.Ковили, особливо їх генеративні органи, легко вражаються травневимизаморозками, тому в такі роки вони не дають насіння. Насіння рослин степу(наприклад, горошку волохатого) здатне протягом років зберігатися в ґрунті,ніби чекаючи оптимальних умов для проростання.
Ґрунтовіводи степу несмачні, мабуть, тому, що в минулому тут було море, сліди йоговпливу на якість збереглись донині.
Різноманітнийтваринний світ степу, і життя тут буяє під землею, на землі та в повітрі.

РозділII. Фактори та умови утворення грунтів на тереторії Кіровограда
Більшачастина території Кіровоградськоїобласті знаходиться в зоні
Лісостепу,південніше Кіровограда – зона північного Степу ( нині розорана і повністюосвоєна зона різнотравних-типчаково-ковилових степів ). Незначну частину займаютьліси, де переживають сосна звичайна граб, дуб.
Областьрозташовується на південних схилах Придніпровської височини. На територіїобласті знаходиться велика кількість балок і ярів. Дуже актуальною проблемою єводна ерозія ґрунтів. Рельєф території зони майже рівнинний, більшрозчленований у південно-західній і південно-східній частині, а в зоні СухогоСтепу — плоско-рівнинний. Основними ґрунтоутворюючими породами є ліси та лісовиднісуглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу.
Природнихлісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубовіліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є йштучні лісові масиви. Повсюдно в Степу створено лісові полезахисні смуги.
 
2.1Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини
Геологічна будова території Кіровограда зумовленарозташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурноїодиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давнійдокембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами,габро-лабродаритами.
Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусніна лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарірозпушені і частково втратили в минулому грудочкувату структуру.
ВУкраїні нараховують понад 38 типів ґрунтів. Вони відрізняються між собоюструктурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів,фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю длясільськогосподарського використання.
Зусіх видів ґрунтів найродючіші чорноземи. Родючість грунтів визначає такийкомпонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилася з рештоквідмерлих організмів, а також у результаті життєдіяльності організмів, якіпереробляють ці рештки, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою,аміаком та іншими речовинами. Процес утворення ґрунту (ґрунтоутворення) —важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Грунт забезпечуєрослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо.
Родючістьґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в ґрунті татовщини шару ґрунту. Кращі чорноземи містять до 70—90% гумусу (залежно відтого, живий він чи мертвий).
Російськийґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий завугілля. У Міжнародному інституті метрології у Парижі поряд з еталонами метра,кілограма та інших мір поміщено моноліт чорнозему з Воронезької області, якеталон найродючішого ґрунту в світі.
Основніпричини зниження агрономічних властивостей ґрунту — це, насамперед,багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важкихколісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різкозростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунтутощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти іякнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід наіндустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих дозмінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжуєтьсязабрудненням ґрунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченнямотрутохімікатів у ґрунтах і підгрунтовних водах. Ґрунти забруднюютьсявідпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним,які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидамипромислових підприємств — сульфатами, оксидами азоту, важкими металами,радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає ґрунтам відведеннясільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів,електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військовихполігонів тощо.
Корисні копалини на території і в околицях Кіровоградапредставлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кіровоградські родовищевогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі рікиСугоклія. Енергетичні запаси надр міста репрезентовані покладами бурого вугілля(Балашівсько-Кіровоградське родовище)та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.
 
2.2 Рельєф і гідрографія
Рельєф у місті визначений геологічною будовою.Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Поверхня міставизначається хвилястістю і рівнинністю, розчленована річковою долиною, ярами табалками (глибина ерозійного розчленування 80 м).
Місто перетинає річка Інгул та її притока Сугоклія, ряд струмків.Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними,де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава —двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. СтікІнгулу в межах Кіровограда розподіляється таким чином:
· Березень – травень — 70 %;
· Червень – серпень — 9 %;
· Вересень – листопад — 6 %;
· Грудень – лютий — 15 %.
Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці.
Товщина льоду сягає 20—40 см.
 
2.3 Клімат
Клімат Кіровограда обумовлений його розташуванням у степовійзоні помірного поясу. Середня температура січня складає −5,6˚C,липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм (у середньому зарік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні тажовтні, найбільше — у липні.
Таблиця 1. Середня місячна температура повітря в °СПоказник Місяці
Середня
за рік II III IIII IIV VV VVI VVII VVIII IIX XX XXI XXII Середня місячна -5 --3.5 00.5 99.0 115.0 118.3 220.0 119.0 114.5 88.0 22.7 --2.3 8,0
/>
Рис. 1. Графік ходу середньої місячної температури
Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (−15,1°C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижчасередньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році,найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−35,3°C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909року і 20 серпня 1929 року.
За останні 100—120 років температура повітря вКіровограді, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення.Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменшена 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим уцілому є підвищення температури в першу половину року.
Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні,влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. Усічні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.
 
2.4 Рослинний та тваринний світ
Степсильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, насхилах річкових долин і балок.
Високародючість степових ґрунтів зумовлена специфікою ґрунтоутворюючого процесу.Трав’янисті рослини степу, відмираючи утворюють багато оргічних речовин, якарозкладається мікроорганізмами. Невелика кількість опадів в степах не спричиняєвимивання поживних речових ґрунту в нижні, недоступні для рослин шари.
Середрослин переважають злами: ковила, лесінга, українська волосиста, пишчауборознистий, стоколос прибережний, келерія, житняк, тонконіг. З різнотрав’яростуть: кіон вузьколистий, горицвіт весняний, катран татарський, шавлія лучната паникла, полин, керлин. Лісів дуже мало (3%).
Зпівночі на південь густота рослинного покриву зріджується, оскільки зростаєпосушливість клімату. Загальний вигляд змінюється за сезонами.
Ранонавесні ( у березні) коли грунт прогрівається і просочиться вологою, степшвидко вкриваються яскравим килимом квітів. Першими розцвітають цибулинні ікореневищні: лілії, черв. півонії, жовті, терен, черв. тюльпани, зірочки.
Накінець весни і початок літа вигляд степу змінюється. На зміну приходять злаковірослини – пірчаста ковила, яка своїми волосками надає степу своєрідноговигляду.
Досередини червня волоски ковили відпадають і степ набуває сірувато-жовтогозабарвлення. До другої половини літа – рослинність вигорає, стає сірою іодноманітною. Вітер перекочує ажурні кулі перекотиполя.
Твариннийсвіт: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці.Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Луганському заповіднику та у двохзаказниках Харківської області. Характерні для степу ховрашки, зустрічаютьсяласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів — жайворонки,перепели, куріпки, рідко — дрохви, орли.

РозділІІI. Ґрунтовий покрив степової зони
Степовазона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепомпо лінії Ананьїв — Знам’янка — Олександрія — Красноград — Балаклія — Куп’янськ.Степ охоплює Причорноморську низовину, південні частини Придніпровськоївисочини та Придніпровської низовини, Донецьку і Приазовську височини, а такожрівнини Криму.
Упорівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячноготепла, але найменшу кількість осадків. Із заходу на схід температури січнязмінюються від -2 до -9 С, температури липня — від +20 до +24 °С. Річна сумаопадів зменшується з північного заходу на південний схід — від 450 до 300 мм.Це є причиною маловодності степових річок.
Найбільшхарактерною особливістю кліматичних умов Степу є перевага кількості вологи, якавипаровується, над кількістю опадів. Гідротермічний коефіцієнт
Північначастина вкрита звичайними чорноземами, які мають високу родючість (вміст гумусу5,2—7,2 %), та південними чорноземами, які відрізняються меншою глибиноюгумусового горизонту (40—60 см) і кількістю гумусу у верхньому шарі (3,5—4,5%).
Південнастепова підзона, до якої входить Причорноморська низовина і Північна частинаКримського півострова, вкрита південними чорноземами та темно-каштановими тасолонцюватими ґрунтами. Каштанові ґрунти сформувалися на крайньому півдніУкраїни, де опадів недостатньо, температура висока, органічних решток потрапляєв землю мало, вміст перегною зменшується до 2,8 %. Солончаки, яких найбільше напівдні країни, потребують глибокого промивання і внесення добрив. Основнапричина неродючості солончаків — нестача вологи.
Узаплавах річок усіх зон поширені лучні ґрунти.
Висновкидокучаєвського вчення про походження чорноземних ґрунтів зводяться донаступного:
1)головним вихідним матеріалом для утворення маси чорноземних та іншихрослинно-наземних ґрунтів є органи наземної рослинності й елементи материнськоїпороди;
2)в утворенні маси саме чорноземних ґрунтів бере участь рослинність трав'янихстепів, особливо її коренева система;
3)у процесах утворення всіх рослинно-наземних ґрунтів, у тому числі йчорноземних, істотну роль відіграє виникнення з рослинних та інших органічнихзалишків перегною, або гумусу, тобто продуктів неповного розкладу органічнихзалишків, які фарбують ґрунт у темний колір;
4)специфічними процесами при утворенні чорноземів є: накопичення великоїкількості перегною, що має нейтральну реакцію, його розподіл серед мінеральноїмаси, з якою він в достатній мірі перемішаний, його глибоке поширення попрофілю ґрунтів;
5)у зв'язку з цим, чорнозем при «нормальному його заляганні має профіль, що чіткорозчленовується на генетичні горизонти»;
6)ці особливості (п.2 – 4) є наслідком кліматичних умов, властивостейґрунтоутворюючої рослинності, діяльності тварин, що населяють ґрунт, та, певноюмірою, рельєфу і характеру материнської породи;
7)відома сукупність цих умов визначає зону поширення чорнозему, її межі іхарактер його географічних контактів з іншими ґрунтами;
8)тільки таке наукове розуміння чорноземних ґрунтів може бути гарною основою дляїх «нормальної експлуатації» і взагалі для вирішення будь-яких прикладних,особливо агрономічних питань
Грунтє найдорожчим багатством людства. Чорноземні ґрунти, найродючіші в світі,вкривають дві третини території України. Сільськогосподарські угіддя тутстановлять 71 %, а орні 56 % усієї площі країни. Земельні ресурси не належатьдо категорії невичерпних. Через великий розвиток промисловості, зростання містплоща сільськогосподарських угідь зменшується за рахунок відведення земельнихділянок для промислового і житлового будівництва, гірничих розробок тощо.
Чорнозе́м— ґрунт, що утворюється в умовах помірковано континентального іконтинентального вогкого або посушливого клімату під степ. рослинністю набагатій на вапно породі — лесі. Бактерії ґрунту, розкладаючи органічні решткистепових рослин, утворюють нові органічні кольоїдальні сполуки, що являютьсобою так званий гумус ґрунту. Для чорноземів характерна наявність доситьпотужного (20 — 30 см) темносірого горизонту з міцно зернисто-грудковоюструктурою і високим вмістом перегною (4 — 14 %). Чорнозем — пухкий і завдякицьому добре приймає воду, а одночасно і добрий до звітрювання. Все це створюєдуже сприятливі умови для живлення рослин і розвитку бактерій. Родючістьчорнозему висока і може бути ще збільшена при відповідних аґрикультурнихзаходах, зокрема глибокій обробці.
Чорноземизаймають в Україні близько 44 % території (в світі близько 6 %), майже всюлісостепову (за винятком західних частин) і степову смуги. В Україні поширенічорноземи різних типів, залежно від умов клімату, різниці в складі лесів івідмінної рослинности. У лісостеповій смузі переважають типові або грубічорноземи: мають 6 — 9 % гумусу, найбільшу глибину (1,5 до 2 м) і найбільшуродючість. Звичайні типи чорнозему мають 6 — 8 % гумусу і меншу глибину (1 м);поширені в північному Степу. Південні чорноземи поширені в південному СтепуУкраїни; вони мають найменший відсоток гумусу (4 — 6 %) і глибину (60 — 75 і 30см); врожайність висока при достатній вологості.
Чорноземніґрунти при правильній обробці дають найбільший врожай всіхсільськогосподарських культур. Їх урожайність значно збільшують глибока оранкаі особливо мінеральні добрива.
Відповіднодо трав'яних асоціацій формуються різні грунти: підрізнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; підтипчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими -каштанові.
Чорноземизвичайні відрізняються від типових меншоютовщиною гумусового і перехідного горизонтів, хоч вміст гумусу в них може бутиу верхньому горизонті навіть вищим. Значна кількість його, повна насиченістьосновами, близька до нейтральної реакцій грунтового розчину, а також важкиймеханічний склад сприяють утворенню в цих грунтах агрономічно-цінноїводостійкої структури. Потенціальні можливості родючості цих грунтів придостатній кількості вологи майже не обмежені.
Чорноземипівденні мають ще меншу потужність (50-60 см)гумусового горизонту, ніж звичайні. Характерною ознакою цих грунтів є наявністьу перехідному до породи горизонті скупчень карбонатів у вигляді «білозірки».Часто в самій породі на глибині 2-4 м можна знайти друзи гіпсу.
Узв'язку з тим, що в південному Степу грунтоутворюючі лесовидні породи частобувають засоленими і містять багато натрію, то чорноземи південні також буваютьзасоленими і солонцьованими. У чорноземах солончакуватих (містять малорозчиннісолі) профіль майже не змінюється порівняно з незасоленими відмінами. Найбільшзазнає змін структура грунту, стаючи неводостійкою і здатною до руйнування.
Приосолонцюванні (насиченні вбирного комплексу обмінним натрієм) чорноземіввідбуваються морфологічні зміни профілю грунту. Вони проявляються в освітленніі розпиленні структури верхнього горизонту, в переміщенні колоїдів униз запрофілем і значному ущільненні нижніх шарів ґрунту. При змочуванні такі грунтинабрякають, запливають, стають липкими, а при підсиханні вони зцементовуються,розтріскуються і розпадаються під час обробітку на злиті і тверді брили.
Каштановіґрунти сформувалися у зоні Сухого Степу впосушливих умовах при середньорічній кількості опадів 300-350 мм під зрідженимтрав'янистим покривом. У результаті в грунт поступає значно менше органічнихрешток, кореневі системи, споживаючи вологу опадів, проникають на меншу глибинуі це обумовлює невелику потужність їх профілю. Загальна потужність профілю углинистих відмінах сягає 50-60 см і дещо більшою є в суглинистих.
Каштановіґрунти поділяються на три типи: темно-каштанові з вмістом гумусу 3,0-4,0%,каштанові — 2,5-3,5 і світло-каштанові — 2,0-2,5%. На території України в зоніСухого Степу світло-каштанові грунти не зустрічаються, а сформувалися лишетемно-каштанові і каштанові. Перші утворились під типчаково-ковильними степами.Характерною ознакою їх є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальнимтипом, яку можна визначити як морфологічно, так і за даними механічногоаналізу. Порівняно з чорноземами південними солонцюватими горизонт вимиванняпроявляється чітко лише за ущільненням і призматичною структурою.
Каштановіґрунти поширені вузькою смугою в Присивашсько-Причорноморській зоні і неутворюють суцільних масивів, а залягають у комплексі зі солонцями каштановими.Ознаки солонцюватості в них добре помітні, краще розпізнаються гумусовийелювіальний та ілювіальний горизонти. Ці ґрунти мають меншу глибину гумусовогошару, ніж темно-каштанові. Карбонати скипають на глибині 40-45см, максимальнеїх нагромадження на глибині 50-55 см, гіпсу — 150-170 см, легкорозчинних солей- близько 2 м.

РозділІV. Стан ґрунтів
Соціально–економічнаі екологічна спрямованість політики в області викоpистання, відтвоpення іохоpони земельних pесуpсів визначається тією величезною значимістю, яку вонивідігpають в стабілізації економіки, її стpуктуpній модеpнізації, а такожоптимізації пpиpодокоpистування. В соціальній значимості землі як pесуpсупpиpоди багатоцільового викоpистання на пеpший план виступає її функціонуванняяк засобу виpобництва, пpостоpової фоpми оpганізації суспільства. Загальнийземельний фонд Укpаїни становить 60,36 млн.га.
Таблиця2. Стpуктуpа земельних угідь Угіддя Площа млн.га % до загальної площі Сільськогосподаpські угіддя 41,86 69,4 в тому числі:pілля 33,29 55,2 багаторічні насадження 1,07 1,8 сіножаті і пасовища 7,50 12,4 Ліси і інші лісовкриті площі 10,35 17,2 Забудовані землі 2,40 4,0 в тому числі: житловою забудовою 0,42 0,7 промисловими об’єктами 0,41 0,7 гірничими розробками 0,14 0,2 Відкриті заболочені землі (болота) 0,93 1,5 Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри, зайняті зсувами, щебнем, галькою) 1,10 1,8 Інші землі 1,29 2,1 Всього суші 57,94 96,0 Води 2,42 4,0 з них водосховища, ставки та інші штучні водойми 1,15 1,9
Земельнийфонд Укpаїни хаpактеpизується великою pозоpаністю теpитоpії.Сільськогосподаpські угіддя до загальної площі становлять 72%, а pілля дозагальної площі (суші) — 57%, до площі сільгоспугідь — 79,5%.
Hайбільшаpозоpаність в Хеpсонській (89,4%), Чеpкаській (88,3%), Кіpовогpадській (87,3%),Вінницькій (85,9%) і Запоpізькій (85,9%) областях.
Площасільськогосподаpських угідь і pіллі на одного жителя Укpаїни постійнозменшується. Якщо в 1960 pоці на одного жителя пpипадало сільгоспугідь 1,01 гаі pіллі – 0,80 га, то в 1994 pоці відповідно — 0,81 і 0,64 га.
Hайбільшземлезабезпеченими в розрахунку на душу населення областями є: Кіpовогpадська(сільгоспугідь — 1,65 га, pіллі — 1,44 га), Хеpсонська (відповідно 1,55 і 1,38га), Миколаївська (1,49 і 1,26 га), Чеpнігівська (1,55 і 1,11 га), а найменшзабезпеченими — Закаpпатська (0,37 і 0,15 га), Івано-Фpанківська (0,43 і 0,28га), Донецька (0,39 і 0,32 га) і Львівська (0,46 і 0,31 га) області. 4.1 Ерозія ґрунтівОсобливо небезпечних масштабів набула еpозія гpунтів.В Укpаїні тpетина pіллі — 10,2 млн.га сільськогосподаpських угідь — еpодованата 16,9 млн.га зазнає впливу вітpової еpозії. Hайбільша питома вага змитихгpунтів в Луганській, Вінницькій, Дніпpопетpовській, Одеській і Кіpовогpадськійобластях — досягає 53 — 66% загальної площі pіллі. З пpодуктами еpозії (460 млн. тонн дpібнозему) щоpічновиноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфоpу і 7млн. тонн калію. Ці втpати компенсуються несенням добpив лише на40–60%, а за останні два pоки лише на 20– 25%.
/>
Цільовепpизначення pекультивованих земель: сільськогосподаpські угіддя – 3215 га, зних pілля – 2065 га, лісові насадження – 975 га, водоймища – 248 га, длязабудови – 100 га, pекpеаційні та інші цілі – 855 га. За один pік було знятоpодючого шаpу гpунту 8,4 млн.куб.м, а викоpистано для землювання 10,2 млн.куб.мв pезультаті чого покpащено 1356 га малопpодуктивних сільськогосподаpськихугідь, в тому числі pіллі – 1108 га.4.2 Забруднення ґрунтів та засоби боротьби з ними
Антpопогенно–техногеннийвплив на довкілля постійно збільшується і досяг кpитичних значень, щопозначилось значною міpою на дегpадації гpунтового покpиву. Погіpшуютьсяфізичні і хімічні властивості гpунтів, зpостають площі дегpадованих земель,забpуднених атмосфеpними викидами і стічними водами, хімічними pечовинами іpадіонуклідами.
Заостанні 25 pоків вміст гумусу в гpунті зменшився з 3,5 до 3,2%, площі кислихгpунтів збільшились на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених — на 0,6 млн. га(24%). Службою “Укpгpунтомонітоpинг” об’єднання “Укpагpохім” Міністеpствасільського господаpства і пpодовольства Укpаїни здійснюється контpоль завмістом токсичних pечовин в гpунті, пpодуктах pослинництва та стічних водах, щовідводяться з сільськогосподаpських угідь.
Нітрати.В зоні постчорнобильського pадіоактивного забpуднення пpоводилосьвизначення pівня радіаційного забpуднення гpунтів та пpодукції. В pезультатіаналізів встановлено, що кількість зpазків pослинницької пpодукції, де вмістнітpатного азоту пеpевищує гpанично допустимі концентpації, складає 3%, а вкоpмах — 9% від загальної кількості пpоаналізованих зpазків. Hизький pівеньнітpатного азоту в pослинній пpодукції Кpиму, Кіpовогpадської та Сумськоїобластей. Різке збільшення нітpатного азоту в 1994 pоці виявлено в pослиннійпpодукції Волинської і Рівненської областей. Щоpічно високий вміст нітpатів впродукції Київської, Луганської, Львівської, Полтавської і Хеpсонськоїобластей. Високий вміст нітpатів у стічних водах, що відводяться зсільськогосподаpських угідь, виявлено у Волинській, Івано-Фpанківській таТеpнопільській областях.
Важкіметали. На сьогоднішній день виявлено значне зменшення забpудненняpадіонуклідами pослинницької пpодукції в pадіоактивно забpуднених pайонах.Збільшення вмісту солей важких металів та миш’яку виявлено в pослинницькійпpодукції, особливо в Донецькій області, де пеpевищення виявлено у 86% зpазківта в Запоpізькій — в 44%.
Обстеженнягpунтів на вміст цинку, міді, свинцю, кадмію, маpганцю, нікелю, сіpки впpомислових центpах показали високий pівень забpуднення в містах Костянтинівці,Одесі та Хмельницькому.
Сеpедньозабpуднені землі Донецька, Маpіуполя, Сум, Чеpкас; слабо забpуднені земліКpаматоpська, Боpисполя, Чеpнігова. Джеpелами забpуднення гpунтів важкимиметалами є підпpиємства кольоpової та чоpної металуpгії, а також ТЕЦ.
Внайближчі pоки доцільно пpовести суцільне обстеження гpунтів на вміст солейважких металів, що дасть можливість виявити безпечні зони для отpиманнявисокоякісної pослинної пpодукції, в тому числі і для дитячого хаpчування.
Земля,грунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. Наземлі вирощують зернові, технічні та лісові культури, кормові трави, сади іягідники. Сільськогосподарське виробництво забезпечує людину продуктамихарчування, а промисловість — різноманітною сировиною.
Кількістьі якість продуктів харчування залежить від обробітку грунту, підживлення рослинтощо.
Ґрунти- органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живихорганізмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні утворенняхарактеризуються родючістю, забезпечують рослини поживними речовинами (калієм,вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності.
Грунтивиконують активну фільтруючу роль у очищенні природних і стічних вод.
Грунтово-рослиннийпокрив планети є регулятором водного балансу суходолу, оскільки він поглинає,утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи. Це —універсальний біологічний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропічнихзабруднень.
Отже,катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково-обгрунтованихзаходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічночистих продуктів харчування.
Заходи,спрямовані на збереження ґрунтів. Найважливішим заходом збереження ґрунтів єправильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бутисвоє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами,водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.
Неменш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та іншихсівозмін.
Зберегтигрунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні талегкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку ґрунту, перехід набезплужний обробіток.
Впровадженняпоряд з ультрахімізованим методом господарювання органічного (біологічного)землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив.
Учасникинаради-семінару прийняли рішення створити робочу групу з представниківВолинського, Київського, Кіровоградського, Полтавського та Рівненського центрів„Облдержродючість” для розробки на основі пропозицій з центрів єдиногоудосконаленого програмного забезпечення агрохімічної паспортизації земельсільськогосподарського призначення. (див. Додаток )

Література
 
1.  ВальтерГ., Алехин В., Основы ботанической географии. М.—Л.,1936.
2.  ДокучаевВ.В.«Наши степи прежде и теперь». СПБ., 1892.
3.  Енциклопедіяукраїнознавства. Під ред. Володимира Кубійовича. —Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
4. Энциклопедическийсловарь юного земледельца. – М., 1988.
5. МякишевІ. Проблеми українського ґрунтознавства. – Чернівці, 2001.
6. НазаренкоІ.І. Ґрунтознавство: підручник/ Назаренко І.І., Польчина С.М., Нікорич В.А. —Чернівці, 2003. — 400 с.
7. Фізичнагеографія України. – К., 2000.
8. Чорний І. Б. Географія грунтів зосновами грунтознавства: Навч. Посібник. – К.: Вища школа.,1995.

ДОДАТОК
 
Охоронародючості ґрунтів
Набазі Кіровоградського центру „Облдержродючість” проведено Всеукраїнськийсемінар-нараду „Використання ГІС-технологій та GPS-приймача в системі охорониродючості ґрунтів при проведенні агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарськогопризначення”. На нараді-семінарі були присутні 48 чоловік, у тому числі 3доктори та 10 кандидатів наук.
Учасникинаради розглянули та обговорили такі теми:
— результати проведення моніторингу орних ґрунтів Кіровоградської області за1966-2006 роки (доповідач Гульванський І.М., Грінченко Т.О., д.с.-г.н. — Кіровоградський центр „Облдержродючість”);
— використання сучасної техніки та технології у сфері землеробства (Войчук О.М. — ДП „Кіровоградський НД та проектний інститут землеустрою”);
— проблеми прив’язки до системи координат картосхем землекористувань господарствВолинської області GPS- приймачем (Зінчук М.І., к.с.-г.н., Аджиєва Л.Г. — Волинський центр „Облдержродючість”);
— сертифікація земель сільськогосподарського призначення відповідно доміжнародного стандарту (Онищук В.П. — Одеський центр „Облдержродючість”);
— досвід використання та перспективи розвитку інформаційної системи моніторингуґрунтів (Козир О.О. — Центр прикладних економічних досліджень „ЕЛІС”);
— використання матеріалів агрохімічної паспортизації в рослинництві господарствКіровоградської області (Болюк А.В. — голова ВСК „Колос” Компаніївський район);
— удосконалення програмного забезпечення агрохімічної паспортизації земельсільськогосподарського призначення (Греков В.О., к.с.-г.н. –„Центрдержродючість”; Мельник А.І., к.с.-г.н. – Чернігівський центр„Облдержродючість”; Яценко О.В. – Рівненський центр „Облдержродючість”; ЗінчукМ.І., к.с.-г.н. – Волинський центр „Облдержродючість”).
Учасникинаради-семінару прийняли рішення створити робочу групу з представниківВолинського, Київського, Кіровоградського, Полтавського та Рівненського центрів„Облдержродючість” для розробки на основі пропозицій з центрів єдиногоудосконаленого програмного забезпечення агрохімічної паспортизації земельсільськогосподарського призначення.
Державнийтехнологічний центр охорони родючості грунтів „Центрдержродючість”