МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ
«ОСТРОЗЬКААКАДЕМІЯ»
Економічнийфакультет
Кафедраекономічної теорії
Курсоваробота
на тему:
ЛІСОВА ТАЛІСОПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИВиконаластуденткаекономічногофакультетугрупиЕ-11
Зварика Марія Сергіївна
Науковий керівник:
викл.-стаж. ІванчукН.В.
Острог, 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІСОВОЇ ТА ДЕРЕВООБРОБНОЇПРОМИСЛОВОСТІ
1.1 Сутність лісової та лісопереробної промисловості України
1.2 Структура лісової та лісопереробної промисловості
1.3 Принципи територіального розташування підприємств лісової та лісопереробноїпромисловості
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1 Загальна характеристика лісової та лісопереробноїпромисловості України
2.2 Показники функціонування лісової та деревообробноїпромисловості України
2.3 Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
3.1 Перспективи розвитку лісової та лісопереробної промисловості
3.2 Упровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісової талісопереробної промисловості України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Ліси України —національне багатство і належать українському народу. Тому кожен громадянинУкраїнської держави має право на отримання повної інформації як про стан лісів,так і про переваги та недоліки проваджуваної щодо лісів політики. Ліси Україниза призначенням і розміщенням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні,санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають обмежене експлуатаційнезначення. Лісова промисловість України сформувалась під впливом цілої низкифакторів. Обмеженість лісових ресурсів України помітно впливає на розміри тавнутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провіднемісце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-паперової індустрії. Ресурсидеревини у країні скорочуються; для збереження теперішнього рівня виробництватреба щороку закуповувати деревину та її продукти за рубежем. Залучення догосподарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішомувикористанню усієї біомаси дерева, вторинних та інших матеріалів та вивільненнюцільної деревини за рахунок застосування замінників. Це обумовлює актуальністьданої теми дослідження.
Мета дослідженняполягає у визначенні шляхів удосконалення функціонування лісової талісопереробної промисловості України на основі особливостей сучасного їх станута вивчення теоретичних аспектів даної проблематики.
Для досягненняпоставленої мети необхідно виконати такі завдання:
1) визначити сутністьлісової та лісопереробної промисловості;
2) охарактеризуватиструктуру лісової та лісопереробної промисловості;
3) визначитипринципи розміщення ЛПК;
4) дати загальнухарактеристику лісової та лісопереробної промисловості України;
5) проаналізуватипоказники функціонування лісової та лісопереробної промисловості;
6) оцінитиособливості територіальної організації лісової та лісопереробної промисловостів Україні;
7) визначитиперспективи розвитку лісової та лісопереробної промисловості;
8) дослідитиможливість впровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісової талісопереробної промисловості.
Об’єктомдослідження є лісова та лісопереробна промисловість України, а предметом —особливості територіальної організації та показники розвитку лісової і лісопереробноїпромисловості України.
У процесідослідження було використано такі методи, як аналіз, синтез, порівняння,табличний метод, статистичний метод обробки динаміки рядів.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІАСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
1.1. Сутність лісової талісопереробної промисловості
Лісовата лісопереробна промисловість є важливою складовою економіки України. Їїзародження відбулось в кінці 18 — на початку 19 століття. Саме на цей періодприпадає виникнення лісопильно-деревообробних та меблевих підприємств. У другійполовині 19 століття розвиток даної галузі промисловості зазнає певних зрушень —з’являється лісохімічне виробництво. З виникненням автоматизованих механізмів,завершилось формування лісової та лісопереробної промисловості в 1950-1990роках. На підприємствах почали впроваджуватись механізовані та автоматизованілінії, новітнє устаткування з програмним керуванням, сучасні технології та матеріали,особливо в меблевому виробництві[8, c.32].
Лісовапромисловість на даний момент має невелику частку в господарстві України (взагальному промисловому виробництві—2,7%, чисельність зайнятих в данійгалузі—5,5%), але вона визначається, насамперед, наявністю великих (упорівнянні з іншими країнами) ресурсів. Проте водночас лісопромисловий комплексформується в умовах малої кількості лісів, недостатніх запасів лісової сировинина даній території[17, c.48].
Нинігосподарське значення деревини в нашій країні дуже займає не значну позицію. Цепов’язано з обмеженістю ресурсів та з їх широким використанням в різних галузяхгосподарства. Деревина насамперед широко використовується в будівництві, різнихгалузях промисловості, на транспорті, в сільському господарстві. Значеннялісопромислового комплексу зростає і у зв’язку з необхідністю різкогозбільшення виробництва в державі різноманітних пакувальних матеріалів,виготовленням високоякісного паперу для друкування грошей та інших ціннихпаперів тощо. Загалом у сучасних умовах практично жодна галузь не може обійтисьбез застосування деревини та виробів з неї. Незважаючи на прогресивнітенденції, що відображають процес заміни деревини в окремих сферах виробництвана інші матеріали, такі як залізобетон, метал, пластмаса, потреба у деревині незменшується, а навпаки зростає. Одним з чинників збільшення попиту на лісовіматеріали виступає науково-технічний прогрес, який відкриває нові напрями їївикористання і розширює сферу споживання. Цінні властивості деревини розкриваютьсяі нині. Висока споживча вартість деревини пояснюється насамперед вигідним впорівнянні з іншими матеріалами природними фізико-механічними і хімічнимивластивостями та відносною дешевизною і порівняною легкістю заготівлі матеріалу[5,c.148].
Власнелісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищенняпродуктивності лісів, посилення їх екологічних функцій, лісовпорядкування,захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї роботи належитьлісництвам. Головним принципом веденням лісового господарства є комплексність,що дає змогу передбачити, крім відтворення ресурсів деревини, охоронну таекологічну діяльність, заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробкулісорубних решток тощо[18, c.301]. За останні 12 років темпи відтворення лісів в Українісповільнилися. Так з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, причому за останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче відоптимального рівня, хоча в країні є чимало не використовуваних інизькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий комплексУкраїни був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і в даний час їїпотреби в деревинній сировині задовольняються лише чверть національногопродукту. При цьому власні деревні відходи використовуються лише на 50-60%[7, c.204]. Тож, виробничадіяльність лісопромислового комплексу спрямована на ефективне використання всіхвластивостей деревини, яка є вихідною сировиною для багатьох деревообробних іпереробних виробництв.
Загаломлісопромисловий комплекс технологічно об’єднує галузі промисловості і лісовогогосподарства, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, механічну,хіміко-механічну і хімічну переробку. Зараз в Україні на базі заготівлі,обробки і переробки деревини існує більше ніж 800 підприємств, які самі себезабезпечують, 12,4 тис. виробництв, що входять до складу підприємств іорганізацій не лісопромислового комплексу, та 3,2 тис. малих підприємств.Найбільшу частку складають лісопильні підприємства (57%) та підприємства, щовиробляють будівельні деталі із деревини (23%).
Лісистановлять основу ЛПК. Завдяки лісам утримується в біосфері ряд хімічнихелементів та вода. Також ліси активно взаємодіють з тропосферою, визначаючирівень кисневого та вуглецевого балансу. Разом з цим ліси дають продовольчіресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарськірослини, мають санітарне, рекреаційне й екологічне значення. Вони створюютьсприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства. Саме лісисприяють формуванню лісової промисловості загалом[15,c.152].
Лісовапромисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею,механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційніматеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон таінше. Лісова промисловість безпосередньо передбачає вирощення лісів та їхзаготівлі для подальшого використання лісопереробній промисловості.
Тож,для конкретнішої характеристики лісової промисловості, перш за все, важливовизначити особливості лісів та території України. Насамперед визначимо чимявляється ліс. Отже, ліс — територія з високою щільністю дерев.
Лісивідрізняються від лісистих місцевостей за ознакою змикання покриву: в лісігілки та листя крон окремих дерев перекривається, хоча, при цьому, і можутьіснувати ділянки відкритої місцевості — галявини. Лісиста ж місцевістьхарактеризується практично повсюдною наявністю відкритого ґрунту, з деревами,віддаленими одне від одного на відстань більшу, ніж радіуси їхніх крон [19, c.74].
Важливо зазначити, що ліси виконують ряд функцій, найважливішими зяких є політичні, екологічні, економічні та соціальні.
1)Політичні: ліси єоб'єктом міжнародної політики щодо збереження природи на планеті та сталогорозвитку людської спільноти (Україна серед інших країн взяламіжнароднізобов'язання щодо сталого розвитку лісів).
2) Екологічні: ліси –найефективніший засіб стабілізації навколишнього природного середовища (60 %кисню виробляє рослинність). Вони виконують оздоровчі та санітарно-гігієнічні функції,нейтралізують шкідливі викиди в атмосферу, поглинають окис вуглецю, збагачуютьповітря фітонцидами (1 га фільтрує до 70 тонн пилу); ліси виконують захисніфункції щодо охорони земель від водної і вітрової ерозії та запобігаютьпроцесам опустелення (що особливо важливо для Півдня і Сходу країни); лісивиконують водоохоронні функції, закріплюють береги рік і водойм; ліси єоб'єктами природно-заповідного фонду, середовищем для збереження унікальнихландшафтів, об'єктів рослинного та тваринного світу[11, c.272].
3) Економічні: ліси єджерелом отримання деревини та недеревних продуктів (гриби, ягоди, лікарськірослини тощо); ліси є базою розвитку мисливського господарства, туризму,санітарно-оздоровчих закладів та місць відпочинку; захисні лісові насадження таполезахисні лісові смуги підвищують урожайність сільськогосподарських культур(вартість приросту врожаю у 2-3 рази перевищує витрати, пов'язані зполезахисним лісорозведенням); ліси є джерелом формування ринку послуг длярозвитку малого і середнього бізнесу; реалізація деревини, інших ресурсів лісута надання послуг є джерелом поповнення державного бюджету[11, c.273].
4) Соціальні: лісовегосподарство надає робочі місця для місцевих громад, покращує умови їх життя,особливо у депресивних районах; ліси відкриті для доступу місцевого населеннядля їх життєзабезпечення (паливо, гриби, ягоди, випас худоби); місцеві громадиотримують частину природної ренти від експлуатації лісових ресурсів на свійсоціальний розвиток; ліси виконують рекреаційні, естетичні та виховні функції.Порівняння показників реальних та нормальних лісів показало, що на даний частиповий стан українських лісів характеризується таким:
— густина насаджень і об’єм деревини в молодих лісах перевищуютьвідповідні характеристики нормального лісу;
— для насаджень середнього віку характеристики реальних лісостанівблизькі до характеристик нормальних лісів;
— починаючи з пристигаючих насаджень, спостерігається різкезниження запасів у реальних лісостанах, порівняно з нормальними лісами;
— стиглі лісостани надмірно зріджені внаслідок різного роду рубок,пов’язаних із «доглядом» за лісом. Такі ліси, як правило, наближаються дорозряду деградованих. З огляду на виснаженість українських лісів та беручи доуваги низький внесок лісового господарства в економіку країни, можна було бзапропонувати значно обмежити вирубку. Проте така пропозиція мала б сенс, якбивесь ліс в Україні був природним. Насправді ж половина його є штучним,посадженим.
Лісове господарство і сьогодні існує в рамках старої соціалістичноїсистеми господарювання, яка найбільш потворно вмонтувалась у ринкове оточення.На даний момент в Україні в лісовому господарстві складається ряд особливостей,які роблять цю галузь дуже привабливою для зловживань та порушень. Неефективна,непрозора організація лісових відносин не сприяє ані підвищенню продуктивностілісів, ані динамічному розвитку галузі[21, c.212].
Тож, як бачимо зараз, лісова промисловість України працює не наповну потужність і часто є збитковою.
За підтримки уряду України, планується поновити стратегічнийпідхід до вирощування лісів. Цей проект затверджено цільовою програмою «ЛісиУкраїни» у вересні 2009 року, але конкретних зрушень у вирішенні проблеминестачі лісів поки-що не відбулось. Площа лісів продовжує зменшуватись з кожнимроком.
Оскільки народне господарство України відчуває гостру нестачудеревної сировини, найважливішим напрямом є підвищення ефективностівикористання наявних лісових ресурсів на основі їх більш глибокоїхіміко-механічної переробки.
Отже,лісопромисловий комплекс України представлений лісовою та лісопереробноюпромисловістю. Загалом можна сказати, що вирощування лісів та лісозаготівляпотребують значного удосконалення задля ефективності роботи даних підприємств.Адже, якщо нічого не робити зараз, то вже через декілька років лісовапромисловість взагалі занепаде, оскільки не буде сировинної бази для даноїгалузі. Також, для лісозаготівлі є важливим використання нових обладнань, якідопомагатимуть зменшити кількість відходів при первинній обробці деревини.
1.2 Структура лісової та лісопереробноїпромисловості
ОсновоюЛПК України є лісове господарство. Воно веде облік і проводить роботу щодозбереження лісів, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їх якості,сприяє раціональному використанню лісового фонду країни. Основи веденнялісового господарства визначають відповідні законодавчі акти (Лісовий кодексУкраїни, лісове законодавство).
Оскільки,лісова промисловість — це сукупність галузей, які так чи інакше пов’язані злісом, деревиною та їх використанням, то вона має певну структуру. Отже,лісопромисловий комплекс включає в себе лісозаготівельну, деревообробну,лісохімічна, целюлозно-паперову промисловості.
Лісова(лісозаготівельна) промисловість лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревинута здійснює її первинну обробку. Її продукцією є ділова деревина, яка потімслугує сировиною для лісопильної, фанерної, тарної промисловості,використовується у будівництві, гірничо-хімічній промисловості, дрова(використовуються як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.Істину деревину заготовляють у лісовому господарстві (рубки огляду ісанітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки,сосни)[22, c.180].
Деревообробнапромисловість безпосередньо займається обробкою деревини й виготовляє з неїпевний асортимент матеріалів. В свою чергу деревообробна промисловістьподіляється на лісопильну, фанерну, деревостружкову, деревоволокнисту, меблеву.Особливістю деревоволокнистої та деревостружкової промисловості є те, що вонадля свого виробництва комплексно використовує відходи з лісокомбінатів. Меблевапромисловість є єдиною у лісовиробничому комплексі, яка дає продукцію наекспорт, тому для даної галузі є особливо важливим підвищення якості сировини.
Лісохімічнапромисловість включає пірогенетичне (суха перегонка деревини),каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильневиробництво. Сировинними ресурсами для даної промисловості слугують дровалистяних порід, з яких шляхом піролізу отримують деревне вугілля, оцтовіпорошок та кислоту, формалін, метиловий спирт, карбамідні смоли. Соснова живицяі сосновий пневий осмол застосовують для виробництва каніфолі, скипидару таефірної олії; дубова кора — для дубово-екстрактного виробництва. Продукціюлісохімічної промисловості використовують у хімічній, металургійній і харчовійпромисловості[22, c.183].
Целюлозно-паперовапромисловість включає в себе підприємства, що з рослинної сировини виробляютьпапір, картон, вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревнумасу), целюлозу. Основною сировиною галузі є деревина хвойних порід та відходиїї обробітку, також стебла очеретинку, солома, костриця конопель та льону,рогіз, стебла бавовнику, макулатура і ганчір’я. продукція даної галузі є дужезатребуваною, оскільки використовується майже у всіх галузях сільськогогосподарства та в побутi.
Тож,зараз промисловий потенціал, створений на галузях лісопромислового комплексуцілком забезпечує потреби на внутрішньому ринку у лісопильній продукції,плитних матеріалах, меблях і інших видах продукції з деревини. Однак великакількість товарів, через їх високу собівартість унаслідок значних цін наенергоносії, сировину і матеріали виявились неконкурентоспроможними навнутрішньому і зовнішньому ринках[6, c.96].
Тож,лісопромисловий комплекс формується на основі лісового господарства країни.Залежно від кількості лісових ресурсів, наявних у країні, створюється ресурснабаза, яка в подальшому і сприяє розвитку галузі. Лісова та лісопереробнапромисловість має розгалужену структуру, зокрема, вона включаєлісозаготівельну, деревообробну, лісохімічну та целюлозно-паперовупромисловості. Найбільшу частку промисловості становить меблева промисловість,яка є підгалуззю деревообробної промисловості. Ефективне функціонування лісовоїгалузі господарства можливе лише за узгодженої роботи та взаємозв’язку всіхпідгалузей промисловості.
1.3 Принципитериторіального розташування підприємств лісової та лісопереробноїпромисловості
лісовалісопереробна деревообробна промисловість
Загальнаплоща лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі територія,вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території країни —15,6%, запаси деревини— 1,74 млрд. м кб. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органівлісового господарства, решту передано у безстрокове користуваннясільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами івідомствами.
Виснажливавирубка лісів під час Другої світової війни спричинило нерівномірний розподіллісових насадження за віковими групами. Зараз ці показники становлять: молодняк45%, середньовіковий ліс 38%, дозріваючий ліс 10%, стиглий ліс 10%. В той часяк оптимальні показники мають становити 32, 34, 17 і 17% відповідно. У лісовомуфонді України переважають твердолистяні та цінні хвойні породи. Насадженняхвойних порід займають 43% загальної площі, з них 33% складає сосна. Утвердолистяних породах переважають бук та дуб, які становлять 32%. Також значнучастку твердолистяних дерев становлять клен, черешня, груша, що дають цінну сировинудля меблевої промисловості. Характерною особливістю є нерівномірне розміщенняресурсів деревини. Найбільша їх концентрація в Українських Карпатах (40,5%площі регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісовій зоні цейпоказник — 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належатьЗакарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська іЧернівецька області[19, c.107].
Нерівномірністьрозміщення лісових ресурсів спричинена певними природними умовами, але в основному— від впливу господарської діяльності людей, яка загалом звелась до винищеннялісів. Так, лише з 1814 по 1914 років площа лісів на території Українизменшилась на третину. Також значної шкоди задала аварія на Чорнобильській АЕС,що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів.
Воснову сучасного розміщення лісопромислового комплексу покладені такі принципи:
1) наближенняпідприємств до ресурсів деревної сировини і районів споживання продукції;
2) наближеннядо енергетичних ресурсів і водних джерел, враховуючи велику енерго- іводомісткість ряду виробництв;
3) спеціалізаціюі комплексний розвиток окремих районів, необхідність прискореного їх розвитку;
4) наявністьтрудових ресурсів[4, c.243];
Певнийвплив на розміщення галузі мають також традиції окремих районів з обробки іпереробки деревини, що сформувалися протягом тривалого періоду.
Уданий час в Україні найбільш розвинута лісозаготівельна та меблевапромисловості. Ці підприємства орієнтуються на ресурси, тому вони розташованіпереважно в Карпатському та Поліському регіонах.
Підприємствамеблевої промисловості орієнтуються на споживача, тому вони розташовані в основномуу великих містах та поблизу них. Останнім часом в усіх регіонах з’явилисьприватні майстерні й заводи, що виготовляють меблі. Тож, зараз підприємствамеблевої промисловості можна зустріти практично скрізь, лише на території південноїУкраїни їх дещо менше[6, c.96].
Такожзначного розвитку в Україні досягла і целюлозно-паперова промисловість. Усвоєму виробництві вона орієнтується на сировину, водні ресурси, електроенергіюта кваліфіковану робочу силу, тому і розташовані переважно в лісопромисловихрайонах — Карпатському і Поліському. Деревообробна промисловість розміщенадосить рівномірно, хоча, все ж, у районах концентрації сировини вона дещобільша.
Якуже зазначалось підприємства лісохімії переробляють деревину різних поріддерев, а також у своєму виробництві використовують кору, живицю, гілки дерев,хвою тощо, тому у своєму функціонуванні вони орієнтуються на лісопромисловірайони.
Гідролізнапромисловість є порівняно молодою галуззю лісопромислового комплексу, тому вонаще не досить розвинена. Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджовізаводи, які розташовані у Верхньодніпровську Дніпропетровської області таЗапоріжжі[15, c.164].
Вигіднегеографічне розташування України і промисловий потенціал, створений напідприємствах лісової і деревообробної промисловості, наявність якіснихмісцевих лісосировинних ресурсів і кваліфікованих робітників, а також інженерно-технічнихкадрів додають підприємствам галузі інвестиційну привабливість, а такожперспективу для подальшого розвитку.
Якбачимо, території з найбільшою лісистістю в Україні — це Карпатські та Кримськігори, а також Полісся. Саме в цих районах лісова промисловість досягла свогонайбільшого розвитку, оскільки майже всі підгалузі лісового господарстваорієнтуються в першу чергу на наявні на певній території ресурси, а потім вжена всі інші фактори, такі як енергозабезпеченість та наявність трудових ресурсів.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКАЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1 Загальна характеристика лісової та лісопереробноїпромисловості України
Як уже зазначалось вище, лісопереробна промисловість — це галузьлісової промисловості, яка займається обробкою деревини для подальшоговикористання в інших підгалузях. Особливістю даної промисловості є споживаннявеликої кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки, пластмаси,хімічні волокна та ін.). Як нам відомо, лісопереробна промисловість включає фанерну,деревостружкову, деревоволокнисту, меблеву промисловості.
Фанерна промисловість сконцентрована у Львові, Києві, Чернівцях,Оржеві, Костополі. Найбільші меблеві фабрики розташовані у Києві, Харкові,Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку,Івано-Франківську, Чернівцях. За виробництвом фанери Україна значно відстає відінших країн.
Меблева промисловість є найбільш розвиненою серед іншихдеревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих улісопромисловому комплексі країни. Ефективний розвиток сучасного меблевоговиробництва як такого, що з одного боку споживає природні ресурси (насампередлісові — деревину), а з другого — чинить негативні впливи на довкілля, можливийлише за умови врахування екологічної складової шляхом впровадження системекологічного менеджменту та екоаудиту. Меблева промисловість України, якаформувалася в умовах командно-адміністративної системи, була орієнтована назадоволення потреб планової економіки в уніфікованих, багатофункціональнихмеблях без врахування смаків потенційних покупців, у той час як меблевапромисловість інших країн розвивалася у напрямку задоволення динамічно змінюваних— особливо в останні роки — потреб споживачів, внаслідок чого значних успіхівтут досягнуто у сфері якості та дизайну меблів, які є визначальними чинникамипри прийнятті рішення про купівлю[25]. Це і стало однією з найважливіших причинмалої конкурентоспроможності меблів, вироблених в Україні.
Виробництво деревостружкових плит виникло в Україні досить недавно— наприкінці 50-х років. Незважаючи на відносно високий рівень виробництвадеревостружкових плит, їх ввіз на територію України зріс за період 1970-1990рр.у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості.Виробництво деревостружкових плит сконцентроване в Костополі, Сваляві, Тересві,Брошневі, Києві та ін.
Виробництво деревостружкових та деревоволокнистих плит тіснопов’язані, оскільки вони виробляються з відходів лісової промисловості[18, c.347].
На даний момент деревообробна промисловість бурхливо розвивається.У великих містах і довкола них постійно створюються все нові підприємства даноїгалузі. Вони виготовляють за новітніми іноземними технологіями вікна та двері,паркет і вагонку, дерев’яні панелі тощо. Асортимент і якість продукції постійнозростають. Відбувається і подальша територіальна конкуренція виробництва знаближенням його до масового споживача.
Розглядаючи структуру лісопромислового комплексу загалом, не можнаоминути таких його важливих складових як целюлозно-паперова, лісохімічна тагідролізна промисловості.
Папірв Україні почали виробляти давно, більш як 400 років тому. Головним компонентомдля одержання целюлози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев,відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддаютьобробці і вона перетворюється в целюлозу. За новими технологіями целюлозу можнавиготовляти з очерету та соломи. Її використовують для виробництва паперу ікартону в подальшому. Великі підприємства даної промисловості є в Києві(картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлознийзавод), Корюківці Чернівецької області (фабрика технічних паперів), МалиніЖитомирської області (паперова фабрика)[18, c.347].
З 2006-2008рр. обсяг виробництва паперу знизився з 369тис. т до100тис. т внаслідок відсутності коштів на модернізацію виробництва, оновленняпродукції та поліпшення її конкурентоспроможності на внутрішньому тазовнішньому ринках[23]. Тому зараз для підвищення рентабельності функціонуванняцелюлозно-паперової промисловості використовується нова сировина, новітнітехнології, випускаються шпалери, учнівські зошити, туалетний папір та іншапродукція.
Лісохімічнийпідкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість,гідроспергетичне (суха перегінна деревина), каніфольно-терпентинне,хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво. Підприємства лісохіміївикористовують хвойну деревину, кору, гілки дерев, живицю тощо, тому у своємурозміщенні вони орієнтуються на лісопромислові райони.
Лісохімічнийпідкомплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля,оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі,флотаційні масла, карбамідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Длявиготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, сосновуживицю, пне вий сосновий осман, дубову кору.
Першілісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння івуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулосявиробництво потану, який використовувався як мінеральне добриво[13, с.196].
Гідролізнапромисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізудеревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома,костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білковідріжджі, кристалічний цукор (глюкоза і та ін.). Сировиною є тирса та іншівідходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна тасоняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця.Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвамилісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості.
Отже,лісопереробна промисловість має досить розгалужену сітку та включає в себемеблеву, фанерну, промисловість деревоволокнистих та деревостружкових плит,целюлозно-паперову промисловість, лісохімічну та гідролізну. Більшість з цихпідгалузей залежать одна від одної. Так, промисловість деревостружкових тадеревоволокнистих плит використовує вторинну продукцію меблевої промисловості,тобто працює на відходах її виробництва. Саме це є причиною того, що частопідгалузі деревообробної промисловості розташовані поруч. Аналізуючи дані попідгалузям лісової промисловості в цілому, можна сказати, що вони є доситьмолодими, а отже і перспективними для розвитку. Основною перешкодою длярозвитку є застаріле обладнання та нераціональне розміщення підприємств.Поліпшення розміщення в перспективі досягатиметься шляхом ліквідації дрібнихвідомчих лісопильно-деревообробних виробництв, розширення меблевого виробництвав Подільському, Причорноморському, Придніпровському районах, будівництва новихпідприємств відповідно до основних принципів раціонального розміщення.
2.2Показникифункціонування лісової та лісопереробної промисловості
У роботі аналізується, перш за все, стан використання лісовихресурсів постійними лісокористувачами, підпорядкованими Держкомлісгоспу,оскільки за цим відомством закріплена найбільша частка лісових земель (68 %).
За даними Держкомлісгоспу приріст деревини в лісах Українистановить 24,0 млн. м кб. Середній приріст деревини на 1 га вкритих лісомземель в останньому десятилітті має тенденцію до зростання (у 1996 роцістановив 4,0 м3).Площа вкритих лісовою рослинністю земель за останні 30 роківзросла майже на 1 млн. га, а запас деревини в лісах збільшився у 2 рази.Позитивна тенденція спостерігається й у збільшенні середніх запасів на 1 гавкритих лісовою рослинністю земель. Зокрема, запас хвойних насаджень зріс на 90м3, твердолистяних – 78 м3, м'яко-листяних – 81 м3, що в цілому становить 40 %порівняно із запасами насаджень за даними обліку 1961 року [25].
Обсяги заготівлі деревини в лісах Держкомлісгоспу Українизменшились з 11,2 млн. м3 у 1994 до 10,7 млн. м3 у 2001 році. У лісах державнихлісогосподарських підприємств, як і загалом по Україні, обсяги фактичноїзаготівлі деревини від рубок головного користування зменшені в результатіпереведення лісів до 1 групи та збільшення площі заповідних територій улісовому фонді. Варто зазначити, що рубками догляду заготовляють більшедеревини, ніж у процесі головного користування. В останні роки лісосічний фондівУкраїні недовикористовують на 10-20 %, як правило, за рахунок тих регіонів, якіхарактеризуються складними природними умовами(табл.2.1)[23].
Таблиця 2.1
Динаміка основнихпоказників використання лісу в Україні за 2006-2008 роки, тис. куб. мПоказники 2006 рік 2007 рік
2008
Рік 2007-2006рр. 2008-2007рр. Абсолютний приріст, тис.куб.м Темп приросту, % Абсолютний приріст, тис.куб.м Темп приросту, % Заготівля деревини (всього) 17759,8 19013,9 17687,5 1254,1 1,07 -1326,4 0,93 У тому числі від рубок 7528,2 7616,3 7330,9 88,1 1,01 -285,4 0,96
Отже,на основі проаналізованих даних можемо зробити такі висновки. Очевидно, щодинаміка заготівлі деревини загалом в Україні у 2006-2008рр. є нестабільною.Так, у 2007-2006рр. показник зріс на 1254,1 тис.куб.м (1,07%). Однак занаступний рік він зменшився на 1326,4 тис.куб.м (0,93%). Якщо ж говоритиконкретно про заготівлю деревини від вирубок, то тут спостерігається схожаситуація. Спочатку у 2007-2006рр. показник абсолютного приросту збільшився на88,1тис.куб.м (1,01%), а потім зменшився на 285,4 тис.куб.м (0,96%). В ціломудинаміка заготовки лісу у період з 2006 по 2008 роки є негативною. Цей показникзменшився на 72,3 тис.куб.м. (0,96%). Що ж стосується заготівлі деревини відрубок, то тут аналогічна ситуація: динаміка зменшилась на 197,3 тис.куб.м(0,97%). За аналізом даних трьох років можемо зробити висновок, що тенденція негативна.
За офіційною інформацією, в останні десятиліття нові лісистворюються в обсягах, що перевищують площу їх вирубки. За данимиДержкомлісгоспу, за останні 10 років співвідношення між лісовідновленням ісуцільними рубками становить 1.24, тобто лісів створювалось на 24 % більше, ніжвирубувалось.
Згідно з даними про обсяги основних лісокультурних робіт,виконаних підприємствами Державного комітету лісового господарства України, у 2008році порівняно з 2001 значно збільшились обсяги посіву і посадки лісовихкультур, зросли розміри природного поновлення, що є особливо перспективнимнапрямом лісовідновлення для України. Проте частка його порівняно з посівом тапосадкою лісових культур становить тільки 20 %, тобто залишається низькою[16, c.182].
Важлива роль лісу як засобу охорони і збереження земель від водноїі вітрової ерозії та запобігання їх від опустелення. Проте заразспостерігається поступове скорочення створення захисних насаджень (з 11350 га у2001 році до 3073 га у 2008 році) та полезахисних лісових смуг (відповідно з1799 га до 335 га). Це негативна тенденція в розвитку лісового господарства,адже в Україні ерозійними процесами охоплено 26 % земель, з них середньо і дужезмитих —6,5 %.
Варто зазначити, що у 2007 році фактично в більшості об'єднань врезультаті суцільних санітарних рубок деревини вирубується більше, ніжзаплановано. Загалом у 2001 році суцільними санітарними рубками фактичнопройдено 7132 га із вибіркою деревини загальною масою 1296154 м3, вибірковими санрубками відповідно 139297 га та 2074713 м3.
Починаючиз 90-х років, в результаті впливу неурядових організацій щодо збереженняприроди, у світі зростає попит на продукцію сертифікованого лісогосподарськоговиробництва, тому лісова сертифікація стає одним з найважливіших чинників маркетингута важливим аргументом для допуску на «екологічно чутливі ринки»світу, де реалізаційна ціна лісової продукції на 5-10 % вища, ніж на іншихринках. В останні роки обсяги сертифікованої продукції зростають заекспонентою. Цьому сприяє ріст площі сертифікованих лісів, яких у всіх країнахсвіту налічується вже 124 млн. га. Для України сертифікація лісів може статиінструментом підвищення конкурентоспроможності вітчизняної деревини, деревноїпродукції та інших ресурсів і послуг лісу на зовнішньому ринку [16, c.28].
Загалом, завдяки відносній забезпеченості України лісовимиресурсами, це дає змогу експортувати товар у достатньо великій кількості,порівняно з імпортом (табл.2.2)[26]. Важливе значення у експорті лісовоїпромисловості займає необроблена лісосировина, яка перевищує імпорт приблизно у17 разів.
Таблиця 2.2
Експорт таімпорт лісоматеріалів в Україні за 2006-2008 рр.Лісоматеріали Експорт, тис. м куб. Імпорт, тис.куб.м Чистий експорт за 2004р. 2007р. 2008р. 2007р. 2008р. 2007р. 2008р. Лісосировина необроблена 1857,26 2358,96 116,78 121,06 1740,48 2237,9 Заготовки дерев’яні 28,469 93,138 29,495 50,857 -1,026 42,28 Всього 1685,73 2452,1 146,28 171,92 1539,45 2280,2
Сучасне експортування деревини викликане наслідками соціально-економічноїкризи 90-х років: слабкістю внутрішнього ринку та відносною дешевизноюукраїнської деревини. Зростанню експорту української лісопродукції в останніроки сприяло залучення посередницьких організацій. Наслідки цього залучення,крім економічної вигоди, мали й негативні аспекти – порушення екологічнихнормативів лісокористування, що певною мірою сприяли екологічним катаклізмам уЗакарпатті у 2005 та 2007 роках.
Структура українського експорту істотно відрізняється відсередньоєвропейської: значно більшою є частка пиляного лісу (36,1 % проти 13,5%) та особливо круглого лісу (37,6 % проти 5,2 %), частка експорту деревнихпанелей (14,7 %) також переважає цей показник в загальноєвропейському експорті(9,1 %). В той же час частка експортованого Україною паперу та картону набагатоменша, ніж загалом по Європі (11,3 % проти 60,3 %). Обсяги експорту деревноїпульпи вимірюються сотими долями проценту, тоді як по Європі цей показникстановить 9,8 % [3, c.37].
Виражений у фізичних одиницях український експорт за всіма позиціями,крім дров (яких експортується близько 2 % від загальноєвропейського експорту),не перевищує 1 % від загального рівня по Європі. Близько 1 % становить експорткруглого лісу, 0,64 % припадає на пиляний ліс, по решті видів лісопродукціїукраїнський експорт не перевищує 0,25 %. З 2000 по 2001 рік український експорткруглого дубового лісу зріс на 54 % (з 3,0 до 4,6 млн. євро), пиляного лісу здуба – на 51 % (з 8,3 до 12,5 млн. євро), пиляного лісу з бука – на 36 % (з 3,7до 5,0 млн. євро) [3, c.38].
На європейському ринку лісової продукції Україна відіграє незначнуроль, що є результатом переважно екологічної спрямованості розвиткунаціонального лісового господарства, лісодефіцитності нашої держави, слабкоїінтегрованості України до міжнародної торгівлі лісопродукцією, а також низькоїконкурентоспроможні лісової продукції, що пов'язано з недостатнім рівнем їїпереробки та маркетингу. Порівняно із структурою європейського експорту Українавивозить переважно продукцію низького рівня переробки: майже втричі більшепиляного лісу та у 7 разів більше круглого лісу, ніж в середньому по Європі. Вцілому, за співвідношенням імпорт/експорт наша держава є переважно дрібнимімпортером відносно дешевої продукції.
Аналіз використання лісових ресурсів говорить про те, що особливуувагу потрібно звернути на такі аспекти ведення лісового господарства:
1) збільшення лісистостітериторії України;
2) хоча продуктивність лісіввідповідає середньому європейському рівню (3,8 м3 на одному га покритої лісомплощі), проте відкритим залишається питання щодо ведення лісового господарствав лісах, що перебувають у користуванні неспеціалізованих відомств, дезбільшення продуктивності насаджень, забезпечення належної охорони і захистулісу повинні стати пріоритетними завданнями;
3) зменшення обсягівлісокористування, яке намітилось за останні роки, не повинно негативновідображатись на деревообробній галузі, призводити до зростання дефіцитудеревини;
4) при відтворенні лісовихресурсів потрібно більше уваги звертати на природне поновлення лісу,плантаційне лісорозведення, формування складних за структурою лісовихнасаджень;
5) експортні поставкилісопродукції повинні базуватись на принципах рівноправності тавзаємоузгодженості;
6) несприятливі погодні умови,техногенна ситуація впливають на високу пожежну небезпеку в лісах, не сприяютьзменшенню уражених шкідниками площ.
Отже, як можемо прослідкувати, показники функціонування лісовоїпромисловості мають негативну тенденцію. І з роками ця тенденція непокращується, а навпаки погіршується. Перш за все, потрібно звернути увагу нате, що ліси вирубуються у величезній кількості, а їх насадження залишаютьсятакими ж, а то й взагалі зменшуються. На даному етапі розвитку лісовоїпромисловості, важливим завданням є покращення, удосконалення та зміцнення міжнародноїспівпраці у даній галузі. Адже, якщо у наявних лісових ресурсахпродовжуватиметься спадна тенденція, то вже через декілька років Україна незможе забезпечити себе сировиною, не говорячи вже про її експорт. Загалом,обмін досвідом з іншими країнами може підвищити ефективність функціонуваннягалузі і тим самим збільшити показники її функціонування.
2.3Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості
Першза все, щоб визначити шляхи удосконалення територіальної організації промисловості,потрібно визначити від яких факторів залежить ефективне функціонування даноїгалузі. Тож, значний вплив на темпи, ефективність і обсяги лісопромисловогокомплексу має територіальний чинник. Зокрема, це стосується покращеннязабезпечення підприємств сировиною, водними ресурсами, підвищення попиту іможливостей реалізації продукції тощо.
Підприємствалісопромислового комплексу розташовані в усіх областях та АР Крим. Протерозташовані вони досить нерівномірно. Це спричинено нерівномірним розміщенням лісовогофонду — основної сировинної бази галузі та частково нерівномірністюрозташування населення як джерела трудових ресурсів, а також основногоспоживача товарів даної галузі.
Найбільшогорозвитку лісова промисловість досягла в сировинних центрах. Таке розміщенняцілком раціональне, адже це області з найбагатшими лісовими ресурсами.
Своєюметою раціональне розміщення виробництв лісопромислового комплексу ставитьнайбільш повне використання лісових ресурсів, перетворення деревної сировини вготову продукцію з високим економічним ефектом. Але при цьому значна частиналісопильно-деревообробних підприємств виникла давно з обмеженимилісосировинними ресурсами через потребу у пиломатеріалах, будівельнихматеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини домісць переробки та транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильнізаводи розміщені не в багатому на лісову сировину Поліссі, а вздовж Дніпра відКиєва до Херсона, одержуючи сировину водним шляхом. Всупереч принципам раціональногорозміщення, тисячі лісопилень різних відомств і організацій виникли порівняно внедавні часи, особливо в колишніх радгоспах для забезпечення пиломатеріаламивласних потреб. Такі дрібні лісопильно-деревообробні виробництва розпорошені понепрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на впровадження новоїтехніки і технології, ефективність виробництва, організацію комплексноговикористання деревної сировини, завантаження устаткування тощо[14, c.147]. Лісопильніпідприємства розташовані в усіх областях, але найбільше (70% за потужністюустаткування) — у Карпатському, Поліському і Східному районах.
Окремимгалузям і виробництвам лісопромислового комплексу, поряд з основнимипринципами, притаманна й власна специфіка розміщення.
Лісозаготівельнапромисловість розміщується в основному в Карпатському, Поліському іЦентральному районах. Обов’язковою умовою його функціонування є не наявністьлісів взагалі, а експлуатаційних лісів, де можливо проведення рубок головногокористування. Об’єктом виробничої діяльності лісозаготівельного підприємства євідведені ділянки лісу — лісосіки, площа й розміщення яких серед лісових масивівизначається проектом організації лісового господарства. Певне значення врозміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів загальногокористування для вивезення деревини в місця споживання[14, c.149].
Розміщенняпідприємств з виробництва деревних плит зосереджено в районах з розвинутоюлісопильною промисловістю, де утворюється велика кількість деревних відходів.Це переважно Карпатський, Поліський і Центральний райони. У цих районахрозміщується і фанерне виробництво.
Меблевіпідприємства розташовуються ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщеннянаселення. Вони функціонують у всіх областях, проте за потужністю підприємстввиробництво меблів найбільш поширене в Карпатському, Поліському і Східномурайонах. Найменша його частка (9%) припадає на Подільський і Південний райони,де проживає 11,9 млн. чол., або 24% усього населення України. У цих районахвиробництво не збігається з розміщенням населення.
Нарозміщення підприємств целюлозно-паперової промисловості значний вплив має їхвиробничий профіль: целюлозно-паперові комбінати, що виробляють напівфабрикати,і паперові та картонні фабрики, що працюють на готових напівфабрикатах.Целюлозно-паперові комбінати — це, переважно, потужні підприємства, що євеликими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води іхімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки доводиться мати справуз комплексом чинників, які впливають на вибір місця будівництва. Основними зцих умов є наявність сировинних ресурсів за кількісним і якісним складом,близьке розташування великих водних джерел, можливість скидання промисловихстоків, наявність надійних енергетичних ресурсів, значної земельної ділянки длярозташування підприємства з усіма її сировинними складами, допоміжними іочисними спорудами. Умови розташування паперових і картонних фабрик, щопрацюють на готових напівфабрикатах набагато простіші.
Поліпшеннярозміщення підприємств лісопромислового комплексу в перспективі досягатиметьсяшляхом ліквідації дрібних відомчих лісопильно-деревообробних виробництв,розширення меблевого виробництва в Подільському, Причорноморському і Придніпровськомурайонах, будівництва нових підприємств відповідно до основних принципів раціональногорозміщення[10, c.210].
Отже,підприємства лісової промисловості розташовані нерівномірно. Найбільша їхконцентрація у сировинних центрах, оскільки підприємства даної промисловостірозташовані відповідно до принципів розміщення галузей лісового господарства.Загалом, всі підгалузі забезпечують населення необхідною продукцією. Лишепідприємства меблевої промисловості Подільського та Південного економічнихрайонів поки що не здатні забезпечити населення продукцією в повній мірі. Цеспричинене недостатньо кількістю сировини на даній території. В подальшому цюпроблему планується вирішити, збільшивши число ресурсів даної територіїнеобхідною кількістю лісових насаджень.
РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯНАПРЯМКІВ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІУКРАЇНИ
3.1 Перспективирозвитку та шляхи вдосконалення галузі
Длятого, щоб визначити перспективи та шляхи вдосконалення галузі, потрібно визначитипроблеми даної сфери господарства. Отже, сучасні проблеми лісового господарстваУкраїни можна розділити на чотири категорії: правові, лісівничо-екологічні,економічні та соціальні проблеми. Для більшого розуміння теми розкриємо сутькожного типу проблем і водночас зможемо побачити слабкі місця в організаціїлісової промисловості для подальшого їх усунення.
Щодоправових проблем варто зазначити, що чинне законодавство та підзаконні акти внедостатньому обсязі враховують особливості ринкової економіки у лісовомусекторі. Проблеми власності та шляхи приватизації, оподаткування, оренди,система обліку й фінансування потребують удосконалення.
ДержкомлісгоспУкраїни та підпорядковані йому структури включають в себе функції контролю,управління, законотворчості з господарською та комерційною діяльністю, які суперечатьантимонопольним принципам і можуть стати причинами конфліктів в майбутньому[10,c.251].
Улісовому та природоохоронному законодавстві недостатньо враховані регіональнівідмінності.
Неповною мірою забезпечене практичне виконання міжнародних угод зі сталогоуправління.
Існуєвелика кількість лісівничо-екологічних проблем. В даний період в Українісклалась складна екологічна ситуація. Найбільшою проблемою є втрата лісовихнасаджень, що спричиняється пожежами, несприятливими природними умовами, пошкодженнямишкідливими комахами та дикими тваринами, а також хворобами лісу та іншимиантропогенними чинниками.
Усіці негаразди пов’язані з невдалими економічними реформами, політичноюнестабільністю та незадовільним веденням лісового господарства переплітаються зрегіональними, національними та глобальними проблемами.
Оптимізаціялісокористування включає підвищення відсотку використання приросту, зростанняпитомої ваги поступових і вибіркових рубок. Зокрема, внаслідок екологічнихзмін, викликаних забрудненням навколишнього середовища, змінами клімату танегативним впливом інших екологічних чинників, у Європі спостерігаєтьсявитіснення хвойних дерев листяними. Лісорозведення екологічно нестійких моноялинових культур призводить до періодичних масштабних вітровалів, буреломів,сніголамів та інших деструктивних екологічних явищ[17, c.223].
Длявирішення проблем даної сфери пропонується:
1) Впровадженняландшафтно-водозбірних принципів при плануванні та веденні лісовогогосподарства; поширення реконструктивних рубок і вдосконалення методів доглядуза лісами, спрямованих на формування стійких деревостанів з високою якістюдеревини.
2) Поступова відмова відтехнологій, що орієнтуються на використання важкої техніки як такої, щоспричиняє значну шкоду природі; забезпечення виконання всіх лісівничих вимогпри заготівлях деревини.
3) Охорона лісів від пожеж,захист від шкідників і хвороб, формування стійких лісів.
4) Ведення лісовогогосподарства на територіях, забруднених радіонуклідами і промисловимивідходами.
5) Створитисистему відбору, охорони лісів і про ведення лісогосподарських заходів у лісахприродно-заповідного фонду[20, c.183].
Також,у лісовому господарстві країни з кожним роком все більшими стають соціальніпроблеми. Так, складна соціальна ситуація склалась в регіонах і населенихпунктах, де основою економіки є підприємства лісового та деревообробногокомплексів.
Одноюз найбільших проблем є недосконалий механізм розподілу функцій з розпорядженнялісами між органами державної влади різних рівнів та низький ступінь довіри доструктур влади, нерозвиненість суспільних екологічних та лісових організацій.Не менш важливими проблемами є тенденції надання економічному успіхупершочергового значення та відторгнення екологічних обмежень, якщо вониперешкоджають зростанню особистого добробуту, а також зростання числа і обсягівсамовільних рубок, прояви тіньової економіки, випадки корупції.
Однієюз найбільших проблем лісової та лісопереробної промисловості України єекономічні проблеми. Для вирішення цих питань необхідне забезпеченнястабільного, достатнього і доцільного фінансування лісового господарства, змінасистеми планування, яка занадто централізована і мало пристосована до ринковихумов господарювання.
Необхідностворити умови для довгострокових інвестицій, придбання техніки та обладнання.
Формуванняринку оптової та роздрібної торгівлі лісом, системи підрядів на проведеннялісогосподарських робіт і заготівлі продуктів лісу[2, c.315].
Непередбачуваністьзаконодавства (зокрема природоохоронного і податкового) виступає як окремаекономічна проблема, що перешкоджає довгостроковому плануванню розвиткулісового господарства.
Всіці проблеми взаємопов’язані і часто обумовлені. Головним результатом їхрозв’язання було і залишається ефективне забезпечення державою корисностей, якінадаються лісами (джерело деревини і інших продуктів; основнийеколого-стабілізуючий фактор; рекреаційний, генетичний і суспільно-історичнийресурс).
Тож,підсумувавши, можна визначити основні цілі розвитку лісогосподарськогокомплексу (рис.3.1).
/>
Рис.1 Цільовіорієнтири розвитку лісового господарства України на 2008р.
Тож,цілі лісової політики перехідного періоду спрямовані на формування юридичних,організаційних і економічних умов сталого управління лісами. Загалом вониорієнтовані на посилення ролі законодавства в умовах ринкової економіки іповинні бути досягнуті за відносно короткий проміжок часу. До пріоритетівперехідного періоду слід віднести:
1) розв’язанняпроблем власності на ліси і виробничі потужності, залучені в лісовому секторіекономіки;
2) досягненняоптимальної і стабільної організаційної структури органів державного управлінняй господарювання;
3) ефективнерозмежування повноважень держави з управління і господарювання;
4) розробкаі законодавче закріплення правил, що визначають принципи і норми веденнялісового господарства, які б забезпечували досягнення стратегічних цілейнаціональної лісової політики;
5) забезпеченнякерованості процесів, що відбуваються в лісовому секторі економіки;
Наміжнародному рівні досягнуто усвідомлення того, що країна з перехідноюекономікою на шляху до ринку не можуть копіювати історичний досвід сучаснихрозвинених країн, становлення капіталізму в яких супроводжувалось масовимзнищенням лісів. В зв’язку з цим важливо в перехідний період зберегти,використати і розвинути кращі сторони соціалістичної економіки, до якихвідносяться планування і контроль. Не менш важливо чітко і системно сформуватипріоритети лісової політики для окремих регіонів України[3, c.52].
Заразлісове господарство України має низку проблем, які необхідно вирішити.Найосновнішими є проблеми державного регулювання та контролю, проблемипостійного зменшення лісових ресурсів, недостатнє фінансування лісовогогосподарства, а також низький ступінь довіри до структур влади. Всі ці проблеминеобхідно вирішити якнайшвидше. Адже, якщо така ситуація продовжуватиметься щекілька років, то галузь занепаде.
3.2 Впровадженнязарубіжного досвіду у розвиток лісової та лісопереробної промисловості України
За минуле десятиліття колишні соціалістичні країни набули значногодосвіду у реформуванні лісового сектору. При цьому аналізі можна уникнутипомилок у лісовій реформі України. Основою аналізу є документи, отримані підчас навчальної поїздки українських фахівців до Угорщини, Словаччини і Чехії,яка відбулася в квітні 2007 року в межах українсько-шведського проекту.
Сучасні схеми розподілу лісів за цільовим призначенням в основнихрисах сформувалися в соціалістичний період. При цьому динаміка співвідношеннялісів різного цільового призначення в Чехії і Словаччині відрізняється. Якщо вЧехії порівняно з 2004 роком площа експлуатаційних лісів зросла з 58,4% доіснуючих 76,9%, то в Словаччині процент експлуатаційних лісів продовжуєзнижуватись за рахунок лісів, що пошкоджені промисловими емісіями.
На початку реформ всі ліси практично повністю були державними.Винятком була Угорщина в якій поряд з державною існувала кооперативна власністьна ліси. Після політичних змін 2004 року стартував процес реституції, тобтоповернення прав на ліси їх колишнім власникам. Уряди прийняли різні рішеннящодо вирішення цього питання.
В Угорщині процес реституції відбувався шляхом видачікомпенсаційних облігацій, вартість яких, незалежно від вартості колишніхволодінь, була обмежена 5 млн. форинтів (близько 20 тис.$). Власники облігаціймогли купити будь-яку власність, призначену для приватизації, у тому числі іліс. Таким чином, були приватизовані всі кооперативні і 140 тис. га державнихлісів. Формою проведення приватизації були аукціони, організація яких, засвідченням угорських фахівців, була не досить продумана. Це дало змогу багатьомвласникам облігацій зайняти вичікувальну позицію, унаслідок чого ціни на лісовіділянки були не високими. В даний момент ще 15,9% лісів Угорщини є резервом дляприватизації[3, c.41].
У Чехії процес реституції, що стартував у 2005 році, виявивсятривалим і занадто хворобливим як для держави, так і для лісовласників. Спершувласникам повернули володіння площею до 75 гектарів. Потім парламент вирішивповернути лісові масиви площею до 400 гектарів. Однак і це рішення незадовольнило всіх колишніх лісо власників. У 2003 році 16 тис. га лісової площібули передані університетам для реалізацій навчальних програм. У Словаччині вході процесу реституції, що стартував у 2005 році, колишнім власникам булоповернуто 830,8 тис.га лісу (за станом на кінець 2007 року). Знову ж такиутворені приватні володіння відрізняються невеликою величиною. Близько 80%приватних власників мають лісові угіддя площею менш 5 га (середній розмірприватного лісового володіння — близько 2,8 га). Лише 0,05% власників маютьділянки лісу, які є більшими за 5 тис.га. Висока роздробленість лісовоївласності робить неможливим ефективне ведення лісового господарства в значнійчастині лісів країни, ускладнює процес державного регулювання і контролю. Невсі приватні власники самостійно керують лісами. Держава, володіючи тільки 42%лісів, фактично господарює на значно більшій території (62% від загальної площілісів країни). Це пов’язано насамперед з втратою досвіду і необхідних знань, атакож відсутністю достатніх фінансових засобів у колишніх власників і їхніхспадкоємців[3, c.43].
Тож, аналізуючи дані можна визначити як позитивні, так і негативністорони реформ. Насамперед варто відзначити, що все ж позитивним єконтрольованість лісових підприємств окремими власниками, що дає змогу їмудосконалити і зробити більш прибутковим та успішнішим своє підприємство. Але втой же час можна побачити, що приватизація лісів призводить до їх роздроблення,і цим самим робить набагато важчим процес контролю лісів державою. Також,негативною стороною є часто недбале ставлення та занедбання власниками лісів.
Окрім досвіду наведених вище країн, розглянемо сценаріїреформування лісового господарства України, створені на основі практики іншихкраїн з урахуванням основних особливостей лісового господарства України. Коженсценарій передбачає реформування системи оподаткування і фінансування лісовогогосподарства та трансформацій у сфері управління лісами(табл.3.1) [21, c.349].
Таблиця 3.1
Джерела фінансування лісового господарства України за різнимисценаріями економічної реформиСценарії реформування лісового господарства України Основні джерела коштів, що використовуються на фінансування лісового господарства в лісах державні Комунальні Приватні Північно-американський Державного бюджету Місцевих бюджетів Приватних лісовласників Німецький
Державних підприємств
Державного бюджету
Комунальних підприємств
Місцевих бюджетів Приватних лісовласників Польський
Державних підприємств
Державного фонду охорони і відтворення лісових ресурсів
Комунальних підприємств
Місцевих бюджетів Приватних лісовласників Фінський Державних підприємств Комунальних підприємств Приватних лісовласників
Північно-американський сценарій передбачає покладення наДержлісгосп України функцій лише розробки лісової політики. Твореннянаціонального лісового законодавства щодо управління державними лісамипокладається на ВРУ, щодо управління комунальними і приватними підприємствами —на ВР АРК та обласні ради. Держава стимулює організацію приватних компаній таінших підприємницьких структур у лісогосподарському та лісозаготівельномувиробництвах. Створюється мережа державних інституцій, на які покладаєтьсяекономічне оцінювання лісових земель, лісових ресурсів і розроблення нормативіворендної плати за ліси та лісові землі.
В основу цього сценарію покладено спільні підходи щодо управліннядержавними лісами та лісовими господарствами, застосовувані на практиці в СШАта Канаді. Канадська лісова служба займається тільки науковими дослідженнямилісової політики, а федеральний уряд США фінансує масштабні програмидосліджень. Але все ж, принципове бачення ролі лісової політики цих двох великихлісових держав є подібним[19, c.136].
Даний сценарій спрямований на мінімізацію зустрічних грошовихпотоків.
Німецький сценарій передбачає покласти на Держкомлісгосп Українифункції управління лісами та розробку лісової політики. Держава стимулюєорганізацію приватного сектору економіки в даному господарстві. Регіональнезаконодавство не порушує правових норм національного лісового господарства
Цей сценарій базується на основі досвіду Німеччини та Австрії щодоуправління лісами. Він спрямований на розвиток ринку послуг. Крім того,сценарій вимагає реформування фінансування і оподаткування лісовогогосподарства.
Польський сценарій: Держкомлісгосп виконує функцію управліннялісами і розроблення лісової політики. Для організації ефективного лісовогоменеджменту в державних установах створюється компанія «Ліси України». З метоюудосконалення оподаткування вводяться погектарні ставки податку[1, c.92].
Держава стимулює розвиток приватного сектору економіки і сферілісогосподарського і лісозаготівельного господарства. Разом з тим непередбачається організація ринків продажу лісу на корені та передання в орендудержавних лісів.
Фінський сценарійреформування лісового господарствапередбачає управління лісами Держкомлісгоспом України, в рамках якогопередбачається створення двох незалежних управлінь: національного управліннялісовим господарством і національного управління лісами. Національна лісова політикарозробляється Міністерством охорони навколишнього середовища України за участюДержкомлісгоспу, Міністерства промислової політики України, Міністерстваторгівлі України та Міністерства сільського господарства і продовольстваУкраїни. Крім того, передбачається реформування системи оподаткування іфінансування лісового господарства на основі досвіду Фінляндії [13, c.154].
Дані сценарії дають змогу, синтезувавши політику різних держав,оновити та удосконалити загальну систему лісового господарства України,враховуючи багатолітню успішну практику інших держав.
Отже,ми розглянули та порівняли системи управління та керування лісовимгосподарством інших країн. Ці знання дають нам змогу впровадити прогресивнішіметоди в лісову промисловість України, що забезпечить покращення функціонуваннягалузі, а також збільшить її прибутковість. Важливим є врахування не лишепозитивних методів інших країн, а й негативних. Це дасть змогу уникнути подібнихпомилок у нашій державі.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавшивсі сторони лісової та лісопереробної промисловості, можемо зробити таківисновки:
1) Лісова промисловістьформується під впливом наявних лісових ресурсів у країні. Чим більша їхкількість, тим більші можливості для розвитку даної галузі.
2) Лісопереробна промисловістьмає складну структуру і включає в себе багато підгалузей, найефективнішою танайприбутковішою з них є меблева промисловість.
3) Підприємствалісопромислового комплексу у своєму розташуванні орієнтуються на сировину, атому їх концентрація найбільша в Карпатському та Кримському районах, а також наПоліссі.
4) Лісопереробна промисловістьфактично є другим етапом лісової промисловості, оскільки саме вона займаєтьсяподальшою обробкою деревини, заготовленою лісовою промисловістю.
5) Показники функціонуваннялісопромислового комплексу мають спадну тенденцію, що є великою проблему,оскільки, якщо дана тенденція продовжуватиметься, галузь занепаде.
6) Територіальна організаціяпідприємств лісової промисловості не потребує особливих змін, оскільки, хоча ігалузі розташовані не рівномірно, але згідно з принципами раціональногорозташування, що зменшує витрати даної галузі.
7) Більшість підгалузейлісопереробної промисловості є молодими та перспективними для розвитку. Якщозбільшити інвестування, то лісова промисловість покаже позитивні зрушення вже унайближчі роки.
8) Використовуючи досвідіноземних країн, Україна має можливість покращити устрій, організацію тауправління лісопромисловим комплексом. Ці зміни збільшать ефективність таприбутковість галузі, тому їх необхідно впроваджувати вже найближчим часом.
Зпроведеного дослідження бачимо, що стабільність нинішнього існування галузідосить відносна. У ході проведення адміністративної реформи вже робились спробиреформування конкретно лісової промисловості, але не відбулось відчутнихзрушень. Найбільш серйозними проблемами лісового господарства можна вважати те,що державні підприємства лісового господарства сполучають функції лісовоїохорони, лісовідновлення та лісозахисту. Це спотворює їхню мотивацію, знижуєефективність роботи, в тому числі і економічну, а також служить причиною дляряду порушень та зловживань.
ПередУкраїною на сучасному етапі досить гостро стоїть проблема підвищення рівнясамозабезпечення лісовими ресурсами. Для задоволення потреб держави при нинішнійзаготівлі власної деревини необхідно щороку закуповувати її на 4 млрд. доларівСША. В той же час за рахунок створення нових заповідників і виникненнятериторій радіаційного забруднення, державні ресурси деревини можутьскоротитися на 1,6 млн. куб.м.Особливо перспективним є вирощуваннялісів плантаційним способом.
Уперспективі потреба у пиломатеріалах значно зменшиться, а в картоні, пресованихвиробах, деревних плитах – зросте. Розвиток цих виробництв, що базується навідходах виробництв комплексу для України дуже актуальний.
Однеіз завдань лісопромислового комплексу – поліпшення екологічної ситуації ісприяння забезпеченості держави лісовими ресурсами. Для виконання цьогозавдання треба проводити широке лісонасадження, зменшити лісопилення,раціональніше і повніше використовувати деревину.
Проаналізувавшилісопромисловий комплекс України, можемо зробити висновок, що лісовапромисловість має перспективи для розвитку та безліч шляхів їх впровадження.Але, враховуючи економічну ситуацію, що склалась в країні, ці зміни є майже неможливими.Тому на даному етапі важливим завданням є не дати галузі занепасти та зберегтий підтримати той рівень розвитку лісового господарства, який є на даний момент.Але все ж, ми очікуємо збільшення ефективності впровадження державної політикита позитивних зрушень та росту показників функціонування лісової промисловостіУкраїни.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрусишин В, Лісовий імисливський журнал //Лісова політика Польщі.-2006,-№2,-С.15-20.
2. Гачків В.Г., Використання земельі продовольчі ресурси.-М.: Думка, 1987.
3. Доклады международной конференции ИЮФР. «Лесное хозяйство»№2,2006.
4. Дяченко Я., Організаціяуправління лісовим комплексом. –К.: Наук. думка
5. Іщук С., Розміщенняпродуктивних сил., К.: Наук. думка, 2003.
6. Коваль Я.В., Совершенствование лесопользования и лессовостановления.Монография. –К.: наук. думка, 1987.
7. Костюк, Регіональнаекономіка,-К.: Наукова думка, 2007.
8. Морозов Ф.Н. Резервы економики лесопромышленных предприятий: выявление, оценкаиспользования. -М.: Лесн. пром., 1989.
9. Медведєв Ю., Дяченко Я.,проблеми розвитку лісопромислового комплексу: пріоритети, структура,ефективність/Економік а України.-1999.
10. Мішенін Є.В.,Еколого-економічні проблеми природокористування у промисловому комплексі / заред. акад. Коваля.-Суми: ВВП«Марія-1»ЛТД,1998.
11. Парпан В., Шпарик. Ю., Голубчак О., Лісовий і мисливський журнал//Лісовий феномен Фінляндії,-2006,-№1,-С.27-28
12. Пила В.І., Программно-целевоепланирование лесопромышленного комплекса. -К.: Наук.думка,1990.
13. Розміщення продуктивних сил за ред. Є.Качана.-К.: Вища шк., 1998.
14. Статистичний щорічник за 2007р. / Під ред. ДержкомстатуУкраїни.-Київ, 2008
15. Синякевич І., Екологічна і лісова політика. Збірник науковихпраць. Випуск 2.Львів: ЗУКЦ, 2004.
16. Соціально-економічна географія України за ред. О.І.Шаблія. — Львів: Світ,1994.
17. Филюшкина Г.Н., Лесное хозяйство // Государственное управлениелесопользованием в Британской Колумбии (Канада).-2006-№2,-С.13-18.
18. Фурдичко О.І., Ефективність ресурсно-виробничого потенціалулісогосподарського комплексу. — Львів: Світ, 1995.
19. Шевчук Л.Т., Гомонай-Стрижко М.В., Регіональна економіка,-К.:Науково думка, 2005.
20. Шишенко П.Г., Олійник Л.Б., Географія, К.: Знання, 2002.
21. Шипович І.Й., Географія продуктивних сил Української РСР.-К.: Вищашк., 1988.
22. Якушин І.Д., Економіка України, -К.: Знання, 2001.
23. Режим доступу www.dklg.gov.ua
24. Режим доступу www.nau.kiev.ua
25. Режим доступу www.ukrstat.gov.ua