--PAGE_BREAK--
Регіональний контрольреалізується посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування на підприємствах, в установах, організаціях, розташованих (зареєстрованих) на території відповідного регіону. Завданням органів і служб регіонального контролю є профілактика правопорушень у сфері охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях, розташованих на відповідній території. Головна функція цих органів і служб полягає в забезпеченні контролю за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з цих питань власниками малих підприємств, фірм, фермерських та інших господарств і фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані відповідними місцевими органами виконавчої влади і не підпорядковані (не підконтрольні) органам та службам відомчого контролю.
11.
Фізико-хімічні основи горіння та пожежонебезпечність речовин. Пожежі. Причини їх виникнення та шляхи розповсюдження.
Під горінням слід розуміти складний фізико-хімічний процес окислення, який супроводжується виділенням тепла та випромінювання світла. За звичайних умов процес горіння характеризується з’єднанням горючої речовини з киснем. Тому для горіння необхідно три компоненти:
1. Речовина, яка здатна горіти;
2. Окислювач (кисень, кисневмісні речовини, хлор, фтор, окиси азоту);
3. Джерело запалювання.
В залежності від стану горючих систем горіння буває гомогенне і гетерогенне. При гомогенному горінні всі горючі речовини перебувають в однакових агрегатних станах, в іншому випадку це гетерогенне горіння.
В залежності від швидкості розповсюдження полум’я горіння поділяють на:
— детонаційне (тис м/с);
— вибухове (сотні м/с);
— дефлеграційне (десятки м/с).
Пожежо-вибухонебезпчність виробництв визначається агрегатним станом речовин та матеріалів, та їх показниками пожежовибухонебезпечності. Показники: група спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання та ін.
Горючість – це здатність речовини або матеріалу до горіння.
Займання – це початок горіння під дією джерела запалювання.
За спалимістю речовини та матеріали поділяються на три групи:
1. Горючі
2. Негорючі
3. Важкогорючі.
Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.
Причини виникнення пожеж:
— необережне поводження з вогнем (куріння в недозволених місцях);
— виконання вогневих робіт;
— незадовільний стан електро-технічних приладів, порушення правил їх вантажу та експлуатації;
— порушення режимів технологічних процесів;
— несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;
— невиконання вимог нормативних та законодавчих документів з питань пожежної безпеки.
Небезпечними факторами пожежі є такі:
-відкритий вогонь та іскри;
-підвищена температура повітря, предметів і т. п.;
-токсичні продукти горіння;
-обвалення й пошкодження будинків, споруд, установок;
-вибухи;
-підпали і т.д.
При забезпеченні пожежної безпеки вирішують чотири такі задачі:
• запобігання пожеж і утворення джерел загоряння, забезпечення пожежно-
го захисту;
• локалізація виниклих пожеж;
• захист людей і матеріальних цінностей;
• гасіння пожеж.
Запобігання пожежі досягається виключенням утворення горючого сере-
довища і джерел запалювання, а також підтримкою параметрів середовища в
межах, що виключають виникнення та підтримку процесу горіння.
12.
Організація охорони праці на підприємстві.
Управління охороною праці на підприємстві є складовою частиною, підсистемою загальної системи управління підприємства, бо лише за високого рівня охорони праці може бути забезпечене ефективне виконання завдань, що стоять перед підприємством, і досягнення високих економічних результатів.
Управління являє собою сукупність дій, спрямованих на підтримання та поліпшення функціонування об’єкта відповідно до існуючої програми чи мети функціонування.
Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини під час трудової діяльності.
Управління охороною праці забезпечує виконання таких функцій:
1. Організація і координація робіт з охорони праці;
2. Аналіз і оцінка стану умов праці;
3. Планування робіт з охорони праці;
4. Стимулювання забезпечення високого рівня охорони праці;
5. Контроль стану охорони праці.
При виконанні зазначених завдань власник (уповноважений ним орган) має керуватися такими статтями як 153, 160, 161, 163—168 Кодексу Законів про працю України, Законом України «Про охорону праці», а також нормативними актами.
Особливу увагу слід звернути на принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві.
Зокрема, суб’єктами управління є відповідні служби, відділи, посадові особи; об’єктами управління — діяльність функціональних служб і структурних підрозділів щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах і на підприємстві в цілому.
Система управління охороною праці (СУОП) може бути побудована за ієрархічною трирівневою схемою, при цьому управління здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого циклу (трудової діяльності працівників): на стадії підготовки — в ході виробництва — після його завершення в умовах нормального функціонування та непланових нестандартних (надзвичайних) ситуацій.
Слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону праці», власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
13.
Основні параметри, що регулюють зорові умови роботи. Характеристики та види джерел штучного освітлення.
Зоровий дискомфорт може бути викликаний:
— неправильною орієнтацією робочого місця відносно вікон;
— неправильне розташування світильників;
— дія яскравих предметів.
Згідно вимог нормативів, актів з ОП освітлення приміщень повинно бути суміщеним, при якому недостатнє природне освітлення доповнюється штучним. Природне освітлення повинно бути боковим і бажано одностороннім із забезпеченням КПО більше 1,5%.Вікна повинні бути обладнані сонцезахисними регульованими жалюзями.
Класифікація систем штучного освітлення
1. За функціональним призначенням штучне освітлення підрозділяється на
такі типи: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.
Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.
Аварійне освітлення включають при виході з ладу робочого освітлення. Аварійне освітлення передбачається на підприємствах, де зупинка технологічних процесів може призвести до людських жертв або значних економічних втрат.
Охоронне освітлення передбачається для території підприємств, а також
включається в неробочий час для освітлення приміщень. З цією метою використовується частина світильників робочого або аварійного освітлення.
Евакуаційне освітлення призначене для евакуації людей і матеріальних
цінностей під час виникнення небезпеки.
2. За розміщенням джерел світла штучне освітлення підрозділяється на загальне, місцеве й комбіноване.
При загальному освітленні світильники розташовують у верхній зоні
приміщення.
При місцевому освітленні світильники розміщують безпосередньо над
робочою поверхнею.
Поєднання системи місцевого й загального освітлення називається комбінованим освітленням.
14.
Аналіз гігієнічних умов праці, за ступенем важкості та оптимальність інтенсивності праці.
Згідно Гігієнічної класифікації, умови праці поділяються на 4 класи:
1). Оптимальні умови праці – це умови, при яких зберігається не тільки здоров’я працівників, але створюються умови для високого рівня працездатності.
2). Допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів, які не перевищують встановлених нормативів, а можливі зміни функт. стану організмів відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни.
3). Шкідливі умови праці – характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують встановлені нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організми.
4). Небезпечні (екстремальні) умови праці – характеризуються такими рівнями, вплив яких на протязі робочої зміни створює високий ризик виникнення важких форм профзахворювань, отруєнь, каліцтв, загрози для життя.
15.
Методи розрахунку природного та штучного освітлення.
Оскільки природне освітлення постійно змінюється протягом дня залеж-
но від погоди й інших факторів, то для його нормування, згідно із СНиП ІІ-4-
79, прийнятий коефіцієнт природної освітленості (КПО). Він виражається у від-
сотках і визначається відношенням освітленості у певній точці приміщення Ев
(лк) до одночасної зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні розсіяного
світла небозводу Ен (лк).
ен = КПО = (Ев/Ен) · 100, %.
КПО вказує, яка частина зовнішнього дифузійного світла небозводу (у ві-
дсотках) забезпечує освітлення у визначеній точці всередині приміщення. При
цьому, внутрішня освітленість (Ев) повинна вимірюватися в наступних точках
виробничого приміщення .
Розрахунок системи штучного освітлення зводиться до вибору системи
освітлення, визначення типу й необхідної кількості світлових приладів (ламп)
та світильників.
Розрахунок освітлювальної установки може бути виконаний різними спо-
собами, що базуються на двох основних методах: світлового потоку (коефіцієн-
та використання світлового потоку) і точкового.
Метод світлового потоку (коефіцієнта використання) застосовують для
розрахунку системи загального рівномірного освітлення. Він дає змогу визна-
чити світловий потік джерел світла, необхідний для створення нормованого
освітлення горизонтальної площі (S), з урахуванням прямого й відбитого пото-
ків світла.
Необхідний світловий потік Фр визначають за формулою:
Фр = Ен ·К· S ·Z / (N · η · ν),
де Ен – нормативна освітленість, лк (за СНиП ІІ-4-79); К = 1,2...2,0 – коефіці-
єнт запасу, що враховує запиленість приміщення (і, як наслідок – світильників)
і зниження світлового потоку світлових приладів у процесі їх експлуатації; S –
площа, що освітлюється, м2
; Z = 1,0...1,15 – коефіцієнт, що характеризує нерів-
номірність освітлення; N – прийнята кількість світильників; ν = 0,8 – коефіцієнт
затінення (для приміщень з фіксованим розташуванням працюючих); η – коефіцієнт використання світлового потоку світильників на розрахунковій площі.
Величину цього коефіцієнта визначають залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття полу, стін, стелі й індексу приміщення:
ί = А · В/h(А + В),
де А та В – розміри приміщення в плані; h – висота підвісу світильників над ро-
бочою поверхнею, м.
Точковий методнайбільш прийнятний для розрахунку мінімальної освіт-
леності. Освітленість горизонтальної площадки в точці А (ЕА, лк) дорівнює
ЕА = IА· cosα / r2
де: IА – сила світла в напрямку до точки А, кд (значення IА знаходять за криви-
ми світлорозподілу конкретного світильника); α – кут між нормаллю до робочої
поверхні і напрямку вектора сили світла в точці А; r – відстань від світильника
до точки А.
16.
Види інструктажів.
Інструктажі з питань охорони праці за характером і часом проведення
підрозділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.
Вступний інструктаж проводиться з усіма особами, що влаштуються на роботу, працівником служби охорони праці підприємства або організації відповідно до програми, передбаченої Типовим положенням. Він реєструється в журналі інструктажу й у документі про прийняття працівника на роботу.
Первинний інструктажпроводиться з працюючими, які поступили на роботу, безпосередньо на робочому місці відповідальним за охорону праці – начальником цеху, майстром. Зміст цього виду інструктажу полягає у викладанні правил безпечного провадження робіт.
Повторний інструктаж за змістом і організацією аналогічний первинному. Періодичність його проведення залежить від ступеня небезпеки виконуваних робіт.
Позаплановий інструктажпроводиться при нещасному випадку, зміні технологічного процесу, установці нового обладнання, змінах в законодавчих або нормативно-технічних документах з охорони праці.
Цільовий інструктажпроводиться безпосередньо перед виконанням робіт, що характеризуються підвищеною небезпекою або при разовому виконанні робіт, що, як правило, не виконуються працюючим.
Всі види інструктажів, крім вступного, проводяться безпосередніми кері-
вниками працюючих і фіксуються в журналі реєстрації інструктажів з охорони
праці структурного підрозділу.
17.
Аналіз небезпеки при дотику до струмопровідних частин різних електромереж.
Практика показує, що в усіх областях застосування електричної енергії на підприємствах і в організаціях мають місце випадки ураження людини електричним струмом.
Це може відбуватися в наступних випадках:
• при дотику до струмоведучих частин електроустановки;
• при наближенні на недопустимо близьку відстань до неізольованих струмоведучих частин;
• з появою в електроустановці аварійного режиму що, як правило, призводить до появи так званих напруги кроку і напруги дотику;
• при невідповідності параметрів електроустановки нормам, наведеним у відповідних ГОСТ, ДСТ, Правилах устрою електроустановок (ПУЕ), Правилах безпечної експлуатації електроустановок (ПБЕЕ).
Електричний струм, що протікає через тіло людини, призводить до виникнення в ньому наступних основних нестандартних процесів:
• безпосереднє роздратування та збудження живих тканин (м’язів, нервових волокон, серцево-судинної системи). Цей процес відбувається в тому разі, коли шлях протікання струму пролягає безпосередньо через живі тканини організму людини;
• рефлекторне (непряме) збудження тканин, що є наслідком дії електричного струму на центральну нервову систему;
• посилення процесу збудження тканин, виникнення неадекватних та недоцільних команд центральної нервової системи в результаті накладання електричного струму на процеси розповсюдження біострумів;
• перетворення електричної енергії в теплову при проходженні електричного струму через живі тканини, які характеризуються певним електричним опором.
18.
Структура державного керівництва і нагляду за охороною праці.
19.
Вібрація, її дія на організм, норми та методи захисту.
Вібрація – цей коливальний пружний рух точки твердого тіла (механічної системи).
Вібрація характеризується такими параметрами:
• амплітудою (зсувом щодо точки спокою) (а), мм;
• частотою (f), Гц;
• віброшвидкістю (V) м/с;
• віброприскоренням (W) м/с.
Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м’язів, кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін.
Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження.
Гігієнічне нормування вібрації
Вібрацію вимірюють в абсолютних і відносних одиницях.
Абсолютними параметрами для виміру вібрації є віброзміщення, віброшвидкість і віброприскорення.
Основними відносними параметрами вібрації є:
— логарифмічний рівень віброшвидкості;
— логарифмічний рівень віброприскорення.
Загальні вимоги до засобів індивідуального захисту від дії вібрації регламентуються ГОСТ 12.1.012-90 ССБТ. «Засоби індивідуального захисту від вібрації. Загальні технічні вимоги».
Необхідно звернути увагу на заходи щодо боротьби з вібрацією. Вони поділяються на колективні та індивідуальні.
Відносно до джерела виникнення вібрації заходи колективного захисту поділяються:
• зниження параметрів вібрації впливом на джерело виникнення;
• зниження інтенсивності вібрації на шляху її поширення від джерела
виникнення.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Метод зниження параметрів вібрації впливом на джерело виникнення. Вплив на джерело виникнення вібрації зводиться до зміни: конструктивних елементів джерела вібрації; характеру сил і моментів, обумовлених робочим процесом у машині, що викликають вібрацію.
Метод зниження інтенсивності вібрації на шляху її поширення. На шляху поширення вібрацію знижують за рахунок таких технічних рішень:
• використання додаткових пристроїв, що вбудовують в конструкцію машини (віброізоляційні, віброгасні);
• застосування покриття, що демпфірує вібрацію;
• використання антифазної синхронізації джерел вібрації.
Ефективним методом зниження рівня вібрації є динамічне віброгасіння.
Засоби динамічного віброгасіння за принципом дії підрозділяються на динамічні й ударні.
Метод віброізоляціїполягає у зменшенні передачі інтенсивності коливань від джерела вібрації до об'єкта, що захищається, шляхом введення в коливальну систему додаткового пружного зв'язку.
Метод вібродемпфуванняполягає у зменшенні рівня вібрації об'єкта, що захищається, за рахунок перетворення енергії механічних коливань коливної системи в теплову енергію.
20.
Нагляд і контроль за діями адміністрації підприємства в галузі охорони праці.
Управління охороною праці на підприємстві здійснює керівник підприємства, а в структурних підрозділах управління здійснюють відповідні керівники підрозділів.
За станом охорони праці на промисловому підприємстві здійснюється нагляд і контроль трьох видів: державний, відомчий, громадський.
Державний контроль— контроль державних органів за дотриманням законів, нормативних актів, за господарською діяльністю підприємств, установ та організацій згідно з чинним законодавством.
Відомчій контроль– реалізується посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування на підприємствах, в установах, організаціях, розташованих (зареєстрованих) на території відповідного регіону.
Громадський контроль– за дотриманням законодавства з охорони праці здійснюють (ст. 46 Закону): професійні союзи – в особі виборних органів і представників; трудові колективи – через обраних ними уповноважених у разі відсутності профспілки на виробництві.
Контроль буває двох видів:
— технічний, якщо його об’єктами є предмети праці (продукція, технічна документація), засоби праці (обладнання, інструменти), трудові процеси;
— соціальний, якщо його об’єктом є діяльність людини.
21.
Нормування та методи захисту від шуму.
Виробничий шум— це сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі та безпосередньо впливають на працездатність.
Джерелами шуму є: транспорт, насоси, двигуни, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо.
Вимірювання шумуна робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму згідно з ГОСТ 12.1.050-86 «ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах».
Розглянемо заходи захисту від шуму. Зниження шуму досягається використанням таких заходів:
· зниження шуму в джерелі створення;
· зменшення шуму на шляху поширення (за рахунок місцевої та загальної звукоізоляції, шумовлюючих екранів, поглинаючих фільтрів);
· раціональне планування підприємств;
· використання зелених насаджень;
· застосування на машинах і механізмах неметалевих деталей, малошумного металу;
· застосування індивідуальних засобів захисту (беруші, навушники, заглушки);
· раціоналізація режимів праці та відпочинку;
· використання глушителів шуму.
22.
Громадський контроль за дотриманням законодавства з охорони праці.
Громадський контроль за дотриманням законодавства з охорони праці здійснюють (ст. 46 Закону):
• професійні союзи – в особі виборних органів і представників;
• трудові колективи – через обраних ними уповноважених у разі відсутнос-
ті профспілки на виробництві.
Уповноважені трудових колективівз питань охорони праці мають право
безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог з охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці (ст. 42 Закону).
Професійні спілки здійснюють контроль за дотриманням власниками законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для працівників і забезпеченням їхніми засобами колективного й індивідуального захисту (ст. 40 Закону).
Професійні спілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вносити власникам, державним органам керування подання з питань охорони праці й одержувати від них аргументована відповідь.З метою об'єднання зусиль найманих робітників, вчених, фахівців з охорони праці й окремих громадян для поліпшення охорони праці, захисту працюючих від виробничого травматизму й професійних захворювань можуть створюватися асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об'єднання громадян, які діють відповідно до Закону «Про охорону праці» (ст. 24).
23.
Характеристики іонізуючого випромінювання. Дія на організм іонізуючого випромінювання.
Серед виробничих шкідливостей виділяють також випромінювання.
Слід знати, що випромінювання поділяється на: іонізуюче, ультрафіолетове, електромагнітне, лазерне.
Іонізуючим єбудь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення електричних зарядів різних знаків.
До іонізуючих випромінювань належать α-, β-, γ-випромінювання, потоки нейронів та інших ядерних часток.
Іонізуюче випромінювання, проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, порушує функції центральної нервової системи, що в свою чергу, викликає порушення функції залоз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності.
Внаслідок цих змін порушується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби.
Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту.
24.
Нещасні випадки. Класифікація нещасних випадків.
Подію, яка викликала травму, називають нещасним випадком.
Нещасний випадок на виробництві— випадок, що стався внаслідок дії на працівника небезпечного чи шкідливого виробничого фактора під час виконання працівником трудових обов’язків чи завдання керівника робіт.
Класифікація нещасних випадків:
Види нещасних випадків:
25.
Класифікація приміщень за ступенем електробезпеки. Заходи по зменшенню небезпеки поразки електричним струмом.
26.
Травми та професійні захворювання.
Травма— це тілесне пошкодження, тобто порушення цілісності тканин та органів тіла в результаті зовнішнього впливу, що супроводжується розладом функцій окремих органів чи всього організму.
Виробнича травма— це травма, отримана працівником на виробництві та викликана невиконанням вимог безпеки праці.
Професійними захворюваннямивважаються захворювання, які виникли виключно в результаті здійснення професійної діяльності з використанням шкідливих речовин або при певних видах робіт.
Особливу увагу слід звернути на аналіз травматизму і професійної захворюваності. При проведенні аналізу ставляться такі завдання:
— виявлення причин нещасного випадку;
— визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;
— виявлення факторів, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі;
— виявлення загальних тенденцій, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі.
Мета аналізу травматизму — це розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.
Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.
27.
Норми та методи захисту від іонізуючого випромінювання.
Уперше толерантну дозу в рентгенах запропонувала Національна комісія захисту від опромінення США на початку 1934 року. Цілком логічно, що вона базувалася на припущеннях Д.Машталлера щодо 1/10 еритемної дози на рік. Виміряну в повітрі дозу 550 рентгенів було округлено до 600 рентгенів, а кількість робочих днів на рік в умовах рентгенівського випромінювання було прийнято 250. Отже, граничну дозу було обмежено — 0,24 рентгена на день. Через півроку Міжнародна комісія з радіаційного захисту виконала аналогічні дослідження і прийняла дозу 0,25 рентгена на день. Це значення, у свою чергу, було округлено до 0,2 рентгена на день. У 1949 році дозу професійного опромінення було зменшено до 0,3 рентгена на тиждень, а в 1956 році — до 5 бер на рік, що в багатьох країнах залишилося дотепер.
Нормування радіаційної безпеки здійснюють для таких категорій осіб:
· А (персонал) — особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з ДІВ;
· Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайняті на роботах з ДІВ, але у зв'язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть додатково опромінюватися;
· В — населення загалом.
Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами:
· ізоляцією чи огородженням джерел випромінювань за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів;
· обмеженням часу перебування персоналу в радіаційно-небезпечній зоні;
· віддаленням робочого місця від джерел випромінювання;
· використанням дистанційного керування;
· застосуванням приладів сигналізації і контролю;
· використанням засобів індивідуального захисту.
28.
Повідомлення про нещасні випадки, їх розслідування та облік. Спеціальне розслідування.
29.
Параметри електромагнітних полів, їх класифікація, вплив на людину.
30.
Повідомлення про профзахворювання та розслідування його причин, реєстрація та облік.
31.
Електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону їх класифікація, вплив на людину.
Електромагнітні випромінювання— це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Головними їх джерелами є телевізійні передавачі та радіолокаційні станції, пристрої сотового та інших видів радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач, електротранспорт, установки радіозв’язку, комп’ютерна техніка.
Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ю людини. Передусім від цього страждають нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль, зниження точності робочих рухів, млявість, перевтома, порушення сну.
32.
Розслідування та облік аварій.
33.
Нормування та методи захисту від електромагнітних полів та електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону.
Слід знати основні види захисту від електромагнітного випромінювання, до яких належать:
· зменшення випромінювань безпосередньо біля джерела;
· дистанційний контроль і керування в екранованому приміщенні;
· організаційні заходи (проведення доземетричного контролю, медичні огляди, додаткова відпустка, скорочені робочі дні);
· застосування засобів індивідуального захисту (спецодяг, захисні окуляри).
34.
Методи аналізу виробничого травматизму, показники частоти та тяжкості.
Розглянемо методи аналізу травматизму.
Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є: статистичний і монографічний.
Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Кz), коефіцієнта тяжкості (Кв), коефіцієнта виробничих витрат (Квв).
Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою:
,
де N — кількість врахованих нещасливих випадків на виробництві у звітному періоді з утратою працездатності на 1 і більше днів,
ч — середньосписочна кількість працівників за звітний період часу.
Коефіцієнт частоти травматизму визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.
Коефіцієнт тяжкості травматизму визначається за формулою:
,
де D — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках,
N— загальна кількість нещасних випадків.
Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою:
.
Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи.
При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:
· за професією та видами робіт потерпілих;
· за характером та локалізацією пошкоджень;
· за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого.
При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на план розташування устаткування в цеху, дільниці відповідно до того, де стався нещасний випадок.
При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта, тобто проводиться глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій дільниці, устаткуванню, технологічному процесу.
Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження.
Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи.
Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці.
Ергономічний метод грунтується на комплексному вивченні системи «людина — машина (техніка) — виробниче середовище».
35.
Границі вимірювання оптичного діапазону. Дія на організм, методи контролю та захисту від випромінювання оптичного діапазону.
36.
Аналіз причин травматизму.
Необхідно знати причини нещасного випадку. Виділяють такі причини нещасного випадку.
Технічні:
01 — конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва;
02 — конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів;
03 — неякісна розробка чи відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;
04 — неякісне виконання будівельних робіт;
05 — недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;
06 — незадовільний технічний стан:
06.1 — виробничих об’єктів, будинків, споруд, території;
06.2 — засобів виробництва;
06.3 — транспортних засобів;
07 — незадовільний стан виробничого середовища.
Організаційні:
08 — незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;
09 — недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, в тому числі:
09.1 — відсутність або неякісне проведення інструктажу;
09.2 — допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці;
10 — неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність;
11 — відсутність у посадових інструкціях функціональних обов’язків з питань охорони праці;
12 — порушення режиму праці та відпочинку;
13 — відсутність або неякісне проведення медичного обстеження;
14 — невжиття засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;
15 — використання робіт з відключеними, несправними засобами колективного захисту, систем сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;
16 — залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);
17 — порушення технологічного процесу;
18 — порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;
19 — порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів;
20 — порушення правил дорожнього руху;
21 — незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності);
22 — незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);
23 — порушення трудової і виробничої дисципліни, в тому числі:
23.1 — невиконання посадових обов’язків;
23.2 — невиконання вимог інструкцій з охорони праці.
Психофізіологічні:
24 — алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння;
25 — низька нервово-психічна стійкість;
26 — погані фізичні дані або стан здоров’я;
27 — незадовільний «психологічний» клімат у колективі;
28 — травмування внаслідок протиправних дій інших осіб;
29 — інші.
продолжение
--PAGE_BREAK--